Трудове право України

Трудовий договір може бути розірваний і до закінчення 2-тижневого терміну попередження, якщо роботодавець і працівник про це домовились. Якщо ж роботодавець не звільняє працівника по спливу цього терміну, то працівник має право припинити роботу. Разом з тим, ст. 38 КЗпП зобов'язує роботодавця за наявності поважних причин звільнити працівника у такий строк, про який він просить у заяві. Поважними причинами закон називає такі, за наявності яких працівник не може продовжувати виконання роботи.

Інші правила встановлені для припинення строкового трудового договору за ініціативою працівника. Він має право розірвати договір лише за наявності поважних причин. Без таких причин працівник позбавлений права звільнитися з роботи за власним бажанням. До поважних причин, що можуть братися до уваги при розірванні строкового трудового договору, ст. 39 КЗпП України відносить: хворобу чи інвалідність працівника, що перешкоджають продовженню ним роботи за трудовим договором, порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, а також причини, що визначені ст. 38 Кодексу, за наявності яких працівник має право на звільнення за власним бажанням у визначений ним строк.

49. Розірвання трудового договору у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників

Пункт 1 ст. 40 КЗпП України передбачає можливість розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця при проведенні змін в організації виробництва і праці. Під змінами в організації виробництва і праці у цьому випадку розуміють ліквідацію, реорганізацію, банкрутство чи перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності чи штату працівників.

Загалом розірвання трудового договору за п. 1 ст. 40 отримало назву вивільнення. З таким формулюванням підстави звільнення працівникам встановлювались додаткові пільги та гарантії трудових прав, в тому числі при реєстрації їх у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, та безробітних.

При ліквідації підприємства відбувається припинення юридичної особи, і вона перестає існувати з усіма правами та обов'язками, що їй належать. Сам порядок ліквідації підприємства регулюється законодавством та його статутом.

Чинне законодавство передбачає такі підстави для ліквідації підприємства:

за рішенням власника;

за рішенням суду або господарського суду у випадках:

визнання банкрутом;

прийняття рішення про заборону діяльності підприємствачерез невиконання умов, встановлених законодавством;

визнання недійсними установчих документів і рішенняпро створення підприємства;

в інших випадках, передбачених законодавчими актамиУкраїни.

Підприємство (юридична особа) вважається ліквідованим з моменту виключення його з Державного реєстру України. Факт виключення підприємства з Державного реєстру України є підставою для розірвання трудових договорів з працівниками ліквідованої юридичної особи.

Під реорганізацією розуміють такий спосіб припинення юридичної особи, який передбачає перехід всіх прав і обов'язків до новоутвореної юридичної особи.

Реорганізація юридичної особи може проводитись як за рішенням власника чи власників, так і за рішенням суду, наприклад при порушенні антимонопольного законодавства.

Частина 2 ст. 36 КЗпП України передбачає, що зміна підпорядкованості підприємства не є підставою для розірвання трудового договору. Це ж саме стосується випадку зміни власника, а також реорганізації підприємства. Тут також дія трудового договору продовжується. Розірвання трудового договору можливе лише у разі, якщо в результаті реорганізації проводиться скорочення чисельності або штату працівників. Інша норма міститься у Законі України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону від 19 лютого 1997 р.), ч. 2 ст. 26 якого не допускає звільнення працівників приватизованого підприємства з ініціативи нового роботодавця протягом 6 місяців від дня переходу до нового власника права власності.

Підставою розірвання трудового договору, що передбачена п. 1 ст. 40 КЗпП України, також є звільнення працівника у зв'язку з банкрутством.

У всіх цих випадках з працівником трудовий договір може бути розірвано, якщо проводилось скорочення чисельності або штату працівників. Скорочення чисельності полягає у зменшенні кількості працівників на підприємстві, а під скороченням штатів розуміють зменшення кількості посад, передбачених штатним розкладом. В умовах переходу до ринкової економіки розірвання трудового договору у зв'язку із ліквідацією підприємства і скороченням чисельності або штату є однією з найпоширеніших підстав. При цьому розірвання трудового договору за п. 1 ст. 40 допускає вивільнення багатьох працівників одночасно. Тому законодавство встановлює особливий порядок такого вивільнення. Зокрема, розірвання трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП України допускається лише якщо:

скорочення чисельності або штату дійсно мало місце;

звільнення працівника зумовлено інтересами виробництва;

про наступне вивільнення працівник попереджений за 2місяці;

враховано переважне право працівника на залишення йогона роботі;

роботодавець не може перевести працівника на іншу роботу, або він відмовився від такого переведення.

Трудове законодавство передбачає, що при розірванні трудового договору у зв'язку зі скороченням чисельності або штату переважне право на залишення на роботі мають працівники з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При звільненні працівників за п. 1 ст. 40 роботодавець вправі провести перегрупування працівників. Воно полягає у переведенні більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на посаду, що не підлягає скороченню, звільнивши з неї в зв'язку зі скороченням штату менш кваліфікованого працівника. Не допускається перегрупування працівників з однаковою кваліфікацією або продуктивністю праці. Якщо право на перегрупування працівників роботодавцем не використовувалось, то, вирішуючи справу про поновлення на роботі, суд не повинен обговорювати питання про доцільність його проведення.

Про вивільнення працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП роботодавець зобов'язаний персонально попередити кожного з них не пізніше ніж за 2 місяці під розписку. З цього двомісячного строку попередження не виключається час перебування працівника у відпустці, період його тимчасової непрацездатності та інший час, протягом якого працівник не працював. Пленум Верховного Суду України вказав, що при недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Законом України "Про зайнятість населення" встановлено обов'язок роботодавця попереджати державну службу зайнятості про майбутнє вивільнення працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Відповідно до ст. 22 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" не пізніше 3 місяців після прийняття рішення про скорочення чисельності або штату роботодавець зобов'язаний провести консультації з профспілками аби звести кількість звільнень до мінімуму.

Працівникам, трудовий договір з якими розривається у зв'язку зі скороченням чисельності або штату, має бути запропонована інша робота за відповідною спеціальністю, а за її відсутності -- будь-яка інша робота. У разі відсутності роботи, а також при відмові працівника від переведення, він після звільнення звертається за допомогою до органів служби зайнятості.

Пленум Верховного Суду України рекомендує також застосовувати п. 1 ст. 40 КЗпП України для припинення трудового договору у разі:

відмови працівника укласти договір про повну матеріальнувідповідальність з поважних причин;

з особою, яка прийнята для заміщення відсутнього працівника, за яким зберігалось місце роботи, на невизначенийстрок або тимчасово, і яка працювала більше 4 місяців, приповерненні цього працівника на роботу, якщо немає можливості для переведення її на іншу роботу.

За скороченням штатів можуть бути також звільнені працівники, які займають не передбачені штатним розкладом посади.

Протягом 1 року після звільнення за скороченням чисельності або штату, крім випадку ліквідації підприємства, працівники мають право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо роботодавець проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

50. Переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників

Трудове законодавство передбачає, що при розірванні трудового договору у зв'язку зі скороченням чисельності або штату переважне право для залишення на роботі мають працівники з більш високою кваліфікацією І продуктивністю праці

Доказами більш високої кваліфікації І продуктивності праці можуть бути документи та Інші відомості, в тому числі про оплату, про присвоєння кваліфікаційних розрядів, про виконання норм виробітку Верховний Суд України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних прав роз'яснив, що при врахуванні кваліфікації І продуктивності праці необхідно брати до уваги І дисциплінованість працівника При цьому переважне право залишення на роботі стосується всіх працівників підприємства, що займають таку саму посаду І виконують таку саму роботу, а не лише тих, хто працює у структурному підрозділі, у якому виконував роботу чи займав посаду працівник, що підлягає звільненню

За рівних умов продуктивності праці І кваліфікації переважне право для залишення на роботі при скороченні чисельності або штату мають сімейні -- за наявності 2 І більше утриманців, особи, в сім'ї яких немає Інших працівників з самостійним заробітком, працівники з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, працівники, які навчаються у вищих І середніх спеціальних навчальних закладах без відриву від виробництва, учасники бойових дій, Інваліди війни та особи, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", автори винаходів, корисних моделей, промислових зразків І раціоналізаторських пропозицій, працівники, які дістали на цьому підприємстві трудове каліцтво або професійне захворювання, особи з числа депортованих з України протягом 5 років з часу повернення на постійне місце проживання в Україну, працівники з числа колишніх військовослужбовців строкової військової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу -- протягом 2 років з дня звільнення їх зі служби

Перелік категорій працівників, що мають переважне право для залишення на роботі, передбачений ст 42 КЗпП, не є вичерпним

Так, Законом України від 16 грудня 1993 р "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та Інших громадян похилого віку в Україні" передбачено, що переважне право для залишення на роботі надається також особам, що мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною Закон від 22 жовтня 1993 р "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" надає переважне право залишення на роботі Героям Радянського Союзу І повним кавалерам ордена Слави, а також особам, нагородженим чотирма І більше медалями "За відвагу" Відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 р "Про статус І соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону вщ 19 грудня 1991 р ) переважне право для залишення на роботі мають громадяни, віднесені до 1--4 категорій потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи У відповідності Із Законом України від 24 березня 1998 р "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ І деяких Інших осіб та їх соціальний захист" ветерани військової служби мають переважне право на залишення на тій роботі, на яку вони були зараховані вперше після звільнення з військової служби

При звільненні працівників за п 1 ст 40 роботодавець вправі провести перегрупування працівників Воно полягає у переведенні більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на посаду, що не підлягає скороченню, звільнивши з неї в зв'язку зі скороченням штату менш кваліфікованого працівника

Не допускається перегрупування працівників з однаковою кваліфікацією або продуктивністю пращ

Якщо право на перегрупування працівників роботодавцем не використовувалось, то, вирішуючи справу про поновлення на роботі, суд не повинен обговорювати питання про доцільність його проведення

51. Розірвання трудового договору при виявленні невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом також у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці (п. 2 ст. 40 КЗпП України).

Пункт 2 ст. 40 КЗпП України містить 3 причини для розірвання трудового договору: виявлення невідповідності працівника виконуваній роботі або займаній посаді внаслідок стану здоров'я, виявлення невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації та скасування допуску до державної таємниці. Спільним для цих причин є те, що виявлена невідповідність перешкоджає продовженню тієї роботи, яку в силу трудового договору повинен виконувати працівник.

Недостатня кваліфікація працівника може виявлятись у відсутності необхідних знань і навичок, без яких неможливо належним чином виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором. У той же час за цією підставою не можна звільнити працівника, в якого немає досвіду через коротку тривалість виконання роботи. Також не можна звільнити працівника лише з мотивів відсутності у нього документа про освіту, якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов'язковою умовою виконання роботи за трудовим договором. Пленум Верховного Суду України вказав, що у випадку коли згідно з законодавством виконання певної роботи допускається лише за наявності відповідної освіти або після надання в установленому порядку спеціального права (водії автомобільного та електротранспорту), позбавлення цього права може бути підставою для розірвання трудового договору з працівником з мотивів невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі.

Виявленою невідповідністю також може бути неякісне виконання робіт, неналежне виконання трудових обов'язків через недостатню кваліфікацію.

Невідповідність працівника займаній посаді може бути виявлена за результатами атестації. При цьому Пленум Верховного Суду України вказав, що висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

Рішення атестаційної комісії має рекомендаційний характер. За результатами атестації трудовий договір може бути розірваний не пізніше двомісячного терміну з дня проведення атестації.

Причиною розірвання трудового договору за п. 2 ст. 40 КЗпП України може бути також стан здоров'я працівника: стійке зниження працездатності, яке перешкоджає належному виконанню трудових обов'язків. Пленум Верховного Суду України вказав, що за цією підставою можна розірвати трудовий договір з працівником, якщо виконання трудових обов'язків протипоказане йому за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує. Тимчасова втрата працездатності не є підставою для розірвання трудового договору.

Неможливість належного виконання трудових обов'язків за станом здоров'я повинна бути підтверджена медичним висновком. Наявність, наприклад, інвалідності не може бути підставою для розірвання трудового договору, якщо працівник належним чином виконує доручену йому роботу.

Скасування допуску до державної таємниці є підставою для звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП лише у разі, якщо виконання покладених на працівника обов'язків неможливо без доступу до державної таємниці.

За підставою, що передбачена у п. 2 ст. 40 КЗпП, можна розірвати трудовий договір з керівником підприємства або структурного підрозділу, якщо він нездатний забезпечити належну дисципліну праці підлеглих працівників.

При звільненні за цією підставою роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу роботу. За неможливості її запропонувати або при відмові працівника від роботи, що йому запропонована, його звільняють.

52. Розірвання трудового договору за систематичне невиконання працівником своїх трудових обов'язків

Окремою підставою для розірвання трудового договору є систематичне невиконання працівником своїх трудових обов'язків без поважних причин (п. З ст. 40 КЗпП України). Для розірвання трудового договору за цією підставою необхідно дотриматись наступних умов:

належним чином зафіксовано факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов'язків, покладених на нього трудовим договоромабо правилами внутрішнього трудового розпорядку;

невиконання трудових обов'язків мало систематичнийхарактер;

до працівника раніше протягом року вже застосовувалисязаходи дисциплінарного або громадського стягнення.

Для застосування цієї підстави для розірвання трудового договору важливим є невиконання працівником обов'язків, передбачених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Отже, не може вважатися порушенням трудової дисципліни невиконання ним обов'язків, які виходять за межі трудових або не випливають з трудового договору. Тому неправомірним, наприклад, буде звільнення працівника через його негідну поведінку в побуті. Не можна звільнити за цією статтею працівника, якщо він неналежним чином виконував свої трудові обов'язки внаслідок хворобливого стану, відсутності необхідних знань чи досвіду роботи, а також коли він відмовився від переведення на легшу роботу за станом здоров'я відповідно до медичного висновку. Цю підставу не можна застосовувати до працівника, який відмовився виконати незаконне розпорядження роботодавця або за відмову виконання роботи, яка не входить до кола його посадових обов'язків, а також за дії, що не пов'язані з виконанням службових обов'язків, крім випадків, передбачених ст. 33 КЗпП України.

Натомість можна застосувати цю статтю для звільнення працівника у разі відмови його без поважних причин від виконання трудових обов'язків через зміни у встановленому порядку норм праці; відмову або ухилення без поважних причин від проходження медичного огляду, а також відмову від складання іспитів з техніки безпеки, якщо це є обов'язковою умовою допуску до роботи; відмову без поважних причин від укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо зайняття посади чи виконання роботи передбачають укладення такого договору.

На практиці систематичним невиконанням трудових обов'язків вважається факт третього порушення, якщо за попередні два протягом року були застосовані дисциплінарні стягнення. Крім того, систематичним може бути і повторне невиконання працівником без поважних причин своїх трудових обов'язків. Тут важливо враховувати конкретні обставини і характер вчиненого працівником дисциплінарного проступку, а тому вже друге порушення може розглядатися як систематичне невиконання ним обов'язків за трудовим договором. Отже, при застосуванні п. З ст. 40 КЗпП України важливе значення має не кількість застосованих до працівника стягнень, а ступінь тяжкості проступку, заподіяна ним шкода та обставини, за яких вчинено правопорушення.

Систематичне невиконання трудових обов'язків можливе лише тоді, коли до працівника протягом року вже застосовувались дисциплінарні або громадські стягнення. Якщо він систематично не виконує свої трудові обов'язки, але до нього дисциплінарні або громадські стягнення не застосовувались, то він не може бути звільнений за п. З ст. 40 КЗпП.

Перелік дисциплінарних стягнень міститься у ст. 147 КЗпП, а також в статутах і положеннях про дисципліну, що, як правило, передбачають додаткові дисциплінарні стягнення для окремих категорій працівників.

Наряду з дисциплінарними стягненнями при застосуванні п. З ст. 40 КЗпП враховуються і громадські стягнення. Однак потрібно мати на увазі, що враховуються лише громадські стягнення, які застосовуються щодо працівників за невиконання або неналежне виконання ними своїх трудових обов'язків.

При визначенні систематичності необхідно враховувати, що дисциплінарні і громадські стягнення діють лише впродовж 1 року з дня їх накладення. При цьому не беруться до уваги стягнення, з часу накладення яких минуло більше року, а також зняті достроково в силу ст. 151 КЗпП.

53. Звільнення працівника за прогул

Пунктом 4 ст. 40 КЗпП України передбачено, що роботодавець може розірвати трудовий договір у випадку прогулу працівника (в тому числі відсутності на роботі більше 3 годин протягом робочого дня) без поважних причин. Отже, прогулом вважається нез'явлення на роботу працівника без поважних причин протягом всього робочого дня (зміни), а також відсутність його на роботі без поважних причин більше 3 годин безперервно або сумарно протягом робочого дня, оскільки така відсутність прирівнюється до прогулу.

Трудове законодавство допускає звільнення працівника з роботи за одноразовий прогул. Хоча на практиці за 1 день прогулу переважно не звільняють.

При застосуванні цієї підстави необхідно враховувати наступні обставини:

відсутність на роботі може бути підтверджена даними прооблік робочого часу, доповідними, рапортами, а також іншимидоказами;

обов'язок доказування неповажності причин відсутностіпрацівника на роботі покладається на роботодавця;

оскільки вказана підстава припинення трудового договору є видом дисциплінарного стягнення, роботодавець зобов'язаний дотримуватися правил накладення дисциплінарнихстягнень;

звільнення за прогул повинно бути співрозмірним тяжкостідисциплінарного проступку.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що прогулом можна вважати також:

самовільне використання без погодження з роботодавцемднів відгулів, чергової відпустки;

залишення роботи без поважних причин до спливу строкустрокового договору;

залишення роботи без поважних причин до закінченнястроку, який працівник зобов'язаний відпрацювати за призначенням після закінчення навчального закладу;

неявка без поважних причин на роботу, якщо працівникбув переведений на неї відповідно до закону;

залишення працівником без поважних причин роботи доспливу двотижневого терміну попередження про розірваннятрудового договору за власним бажанням.

Не вважається прогулом невихід працівника на роботу у зв'язку з незаконним переведенням його на іншу роботу або відмова від переведення на легшу роботу, якої він потребував за станом здоров'я відповідно до медичного висновку, а отже, звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України не допускається.

Розірвання трудового договору за цією підставою можливе як у випадках, коли працівник після вчинення прогулу приступив до роботи, так і тоді, коли він не має наміру продовжувати працювати. У першому випадку датою звільнення буде або дата, зазначена у наказі про звільнення, або останній день роботи такого працівника, в другому випадку -- день, коли він фактично залишив роботу.

54. Розірвання трудового договору з працівником за появу на роботі у нетверезому стані, стані наркотичного чи токсичного сп'яніння

Поява працівника на роботі в нетверезому стані, стані наркотичного або токсичного сп'яніння є підставою для розірвання трудового договору відповідно до п. 7 ст. 40 КЗпП України.

Звільнення за цією підставою допускається за умови, що працівник перебував у нетверезому стані, стані наркотичного чи токсичного сп'яніння у робочий час на робочому місці. Такий стан може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими видами доказів. На роботодавця покладається обов'язок забезпечення можливості проходження працівником медичного освідчування. Відмова працівника від проходження такого ос-відчування також може розглядатися як один із доказів, які підтверджують вину працівника. У той же час проходження освідчування є правом, а не обов'язком працівника, крім випадків, коли законодавством передбачено як умову допуску до роботи медичний огляд. Не може бути підставою для розірвання трудового договору за цим пунктом поява працівника у нетверезому стані на робочому місці у вільний від роботи час, у вихідні дні чи під час відпустки. Це правило не застосовується щодо працівників з ненормованим режимом робочого часу, адже перебування їх на роботі можливе і по закінченні робочого дня. Тому, якщо буде виявлено перебування їх у нетверезому стані на робочому місці і по завершенні роботи, до них можна застосовувати п. 7 ст. 40 КЗпП.

Розірвання трудового договору за вказаною підставою допускається незалежно від того, був працівник попередньо відсторонений від роботи чи ні. Оскільки звільнення за вказаною підставою є звільненням за порушення трудової дисципліни, то роботодавець повинен при такому звільненні дотримуватися правил накладення дисциплінарних стягнень.

Розірвання договору за п. 7 ст. 40 допускається за наявності попередньої згоди профспілкового органу.

55. Звільнення працівників за розкрадання майна на підприємствах, в установах, організаціях

Трудовий договір може бути розірваний з працівниками, які вчинили за місцем роботи розкрадання майна, належного роботодавцю. Така підстава розірвання трудового договору передбачена п. 8 ст. 40 КЗпП України. Розмір викраденого при застосуванні цієї підстави для звільнення жодного значення не має. Однак для застосування цього пункту при розірванні трудового договору необхідно, щоб факт розкрадання був встановлений вироком суду, що набрав законної сили, або постановою органу, до компетенції якого відноситься застосування адміністративного стягнення чи заходів громадського впливу, якщо відповідно до ст. 21 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) матеріали про розкрадання передано на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу. За правилами ст. 221 КпАП органом, що має право розглядати адміністративні справи про розкрадання майна, є суд. Не є підставою для застосування п. 8 ст. 40 акти органів позавідомчої охорони, що, як правило, фіксують факт розкрадання майна, оскільки вони не мають права накладати адміністративні стягнення. Оскільки звільнення за підставою, передбаченою п. 8 ст. 40 КЗпП України, є дисциплінарним стягненням, то роботодавець зобов'язаний дотримуватися правил накладення дисциплінарних стягнень.

56. Звільнення з роботи за одноразове грубе порушення керівним працівником трудових обов'язків

Згідно з п. 1 ст. 41 КЗпП України підставою для розірвання трудового договору з особами, які виконують функції керівника, є одноразове грубе порушення працівником своїх трудових обов'язків. Звільнити за цією підставою можна лише тих працівників, які прямо зазначені у диспозиції даної правової норми.

Такими, що можуть бути звільнені за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, є:

керівники підприємства, установи, організації (філіалу,представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), їх заступники;

головні бухгалтери підприємств, установ, організацій, їхзаступники;

службові особи митних органів, державних податковихінспекцій, яким присвоєно персональні звання;

службові особи державної контрольно-ревізійної службита органів державного контролю за цінами.

При цьому необхідно пам'ятати, що за цією підставою можна звільняти лише керівників відокремлених структурних підрозділів. Підрозділ вважається відокремленим, якщо він діє на підставі статуту або положення і має свій рахунок у банку.

Що ж стосується службових осіб відповідних органів, то за вказаною підставою не можна звільняти осіб, які прийняті на роботу, але їм у відповідному порядку не присвоєно персональне чи спеціальне звання. За цією підставою також не можна звільняти і технічних працівників цих органів.

Трудове законодавство не визначає, яке саме порушення можна вважати грубим порушенням трудових обов'язків. Для цього необхідно враховувати передусім характер самого проступку та наслідки, що з ним пов'язані. Тобто грубим буде вважатися таке порушення трудових обов'язків, яке завдало або могло завдати значної шкоди. Щоправда, у конкретних випадках до розміру шкоди потрібно підходити диференційовано.

Як приклад одноразового грубого порушення працівником трудових обов'язків можна назвати порушення фінансової дисципліни, відмову допустити посадових осіб контролюючих органів до перевірки діяльності підприємства тощо.

Статутами і положеннями про дисципліну одноразове грубе порушення трудових обов'язків може передбачатись як самостійна підстава для припинення трудового договору і щодо інших категорій працівників. Зокрема, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. № 55, передбачає перелік порушень трудової дисципліни, наслідки яких загрожують безпеці руху поїздів, життю і здоров'ю громадян, і при цьому називає категорії працівників, до яких застосовується як дисциплінарне стягнення звільнення з роботи. Такими порушеннями є: проїзд заборонного сигналу незалежно від наслідків з вини машиніста локомотива; відправлення поїзда на зайнятий перегін або прийом поїзда на зайняту колію; неогородження сигналами зупинки місць проведення колійних робіт тощо.

Оскільки звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення, то при розірванні трудового договору необхідно враховувати правила, передбачені для накладення дисциплінарних стягнень.

57. Розірвання трудового договору з керівником внаслідок невиплати заробітної плати

Однією з підстав для звільнення керівників є вчинення винних дій, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру заробітної плати, яка передбачена п. 1-1 ст. 41 КЗпП України. За вказаною підставою можна звільнити лише керівника підприємства, установи чи організації. Вказана стаття містить фактично 2 підстави для звільнення керівника. Першою підставою є затримка у виплаті заробітної плати. Законом "Про оплату праці" передбачено, що виплата заробітної плати повинна здійснюватися 2 рази на місяць з проміжком, що не перевищує 16 календарних днів. Конкретні строки виплати заробітної плати мають визначатися колективним договором. Керівник може бути звільнений, якщо затримка виплати заробітної плати перевищує 1 місяць стосовно строків, встановлених колективним договором. Керівник може бути звільнений за вказаною підставою незалежно від того, чи компенсувалася працівникам втрата частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Керівник також може бути звільнений у випадку, якщо заробітна плата виплачувалася у розмірі нижчому за встановлений мінімальний розмір заробітної плати. Оскільки Законом "Про оплату праці" передбачено, що у випадку, коли працівникові, який виконує норму праці, нарахована заробітна плата нижча за законодавче встановлений мінімум, то підприємство проводить доплату до її рівня. Однак якщо працівник не виконував норми праці або допускав брак у роботі чи підприємство простоювало, розмір заробітної плати працівника може бути нижчим за встановлений мінімум. Необхідно зазначити, що керівник підлягатиме звільненню, якщо заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або у розмірі нижчому за мінімальний розмір заробітної плати з його вини.

За даною підставою не може бути звільнений керівник, якщо перед підприємством мають заборгованість державний або місцеві бюджети чи інші підприємства.

58. Звільнення з роботи у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності

Окремою підставою розірвання трудового договору є вчинення винних дій особою, яка безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до неї з боку роботодавця (п. 2 ст. 41 КЗпП).

За вказаною підставою трудовий договір може бути розірваний лише з працівниками, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності. Це -- переважно особи, які зайняті прийманням, збереженням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей та з якими укладено договір про повну матеріальну відповідальність, або ж повна матеріальна відповідальність покладається на них спеціальним законодавством.

Не можуть бути звільнені за цією підставою обліковці, бухгалтери, товарознавці, контролери та інші працівники, оскільки їм безпосередньо матеріальні цінності не довіряються. За цією підставою трудовий договір з названими працівниками може бути розірваний за умови, якщо вони вчинили винні дії, що дають роботодавцю підстави для втрати до них довір'я. Такими діями, наприклад, можуть бути: використання довіреного майна працівником в особистих цілях, обважування, обрахування покупців, отримання плати за послуги без оформлення відповідних документів, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями тощо. При цьому необхідно враховувати, що факт вчинення винних дій повинен бути належно встановлений відповідними органами.

При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва та інших корисливих правопорушень працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і тоді, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Якщо вина працівника у вчиненні конкретних дій не встановлена належним чином, трудовий договір з мотивів втрати довір'я з ним розірваний бути не може.

У тих випадках, коли винні дії працівника були вчиненні в період його тимчасового переведення на роботу, пов'язану з обслуговуванням грошових або товарних цінностей, розірвання трудового договору з мотивів втрати до нього довір'я можливе лише в разі, якщо обслуговування матеріальних чи грошових цінностей було складовою частиною його трудової функції на постійній роботі.

59. Звільнення з роботи працівника за вчинення аморального проступку

За вчинення аморального проступку окремі категорії працівників можуть бути звільнені за підставою, передбаченою п. З ст. 41 КЗпП України. Трудовий договір може бути розірвано лише з тими працівниками, які виконують виховні функції, тобто коли виконання таких функцій є основним змістом їхньої роботи. До таких працівників належать насамперед вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів та ін. Не можна за цією підставою звільнити працівника, для якого здійснення виховних функцій є лише частиною повноважень.

Розірвання трудового договору за підставою, передбаченою п. З ст. 41 КЗпП України, допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов'язків, так і за аморальну поведінку в громадських місцях чи в побуті.

Аморальним проступком вважаються такі випадки порушення суспільної моралі, які негативно впливають на виконання працівником своїх виховних функцій. Це може бути: поява працівника, що виконує виховні функції, в нетверезому стані у громадському місці, втягнення неповнолітніх у пияцтво, негідна поведінка в побуті тощо.

Факт вчинення аморального проступку має бути зафіксований належним чином. Звільнення за вчинення аморального проступку не може вважатися законним, якщо воно проведене лише в результаті оцінки загальної негативної поведінки працівника, що не підтверджена конкретними фактами. Для звільнення достатньо вчинення працівником одного проступку, який несумісний з виконанням виховної роботи.

60. Порядок розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця

При припиненні трудових правовідносин існує спеціальний порядок, якого роботодавець зобов'язаний дотримуватися, аби звільнення вважалося законним.

Передбачено, зокрема, що припинення трудового договору незалежно від підстав оформляється наказом або розпорядженням роботодавця, де обов'язково вказується підстава припинення трудового договору згідно з чинним законодавством та з посиланням на відповідну статтю чи пункт закону. Наприклад, "звільнений за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України". Якщо ж трудовий договір розривається з ініціативи працівника за наявності для цього поважних причин, то сама причина також вказується у наказі. Часто в наказах або розпорядженнях про звільнення працівника дається вказівка для бухгалтерії підприємства провести з таким працівником розрахунок.

Днем звільнення вважається останній день роботи. Він обов'язково повинен бути зазначений у наказі або розпорядженні роботодавця.

У день звільнення роботодавець має провести з працівником розрахунок, а також видати на руки належним чином оформлену трудову книжку. За кожен день затримки розрахунку при звільненні працівника, а також затримки видачі трудової книжки працівник має право вимагати виплату середнього заробітку.

В окремих випадках законодавство дозволяє розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця лише після того, як працівнику буде запропонована інша робота.

Це стосується звільнення з підстав скорочення чисельності або штату, виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі, а також поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

При звільненні працівників за окремими підставами є необхідність отримання роботодавцем попередньої згоди профспілкового органу.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у 15-денний термін обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Рішення профспілкового органу про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обгрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

КЗпП у ст. 43-1 встановлює також випадки, коли роботодавець має право розірвати трудовий договір з працівником без попередньої згоди профспілкового органу. За загальним правилом звільнення у цих випадках відбувається з незалежних від роботодавця обставин, а тому позиція профкому тут суттєвого значення не має.

У випадках передбачених ст. 44 КЗпП України, при розірванні трудового договору працівнику виплачується вихідна допомога.

Ще однією важливою умовою при розірванні трудового договору є вимога ст. 40 КЗпП України, яка забороняє звільнення працівника за ініціативою роботодавця в період його тимчасової непрацездатності. Також закон забороняє звільняти працівника за ініціативою роботодавця у період перебування його у відпустці.

Для деяких категорій працівників встановлені додаткові гарантії при розірванні трудового договору.

61. Згода профспілкового органу як умова розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця

Однією з гарантій при звільненні працівників є необхідність отримання роботодавцем попередньої згоди профспілкового органу у випадках, передбачених ст. 43 КЗпП України.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у 15-денний термін обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обгрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

КЗпП у ст. 43-1 встановлює також випадки, коли роботодавець має право розірвати трудовий договір з працівником без попередньої згоди профспілкового органу. За загальним правилом звільнення у цих випадках відбувається з незалежних від роботодавця обставин, а тому позиція профкому тут суттєвого значення не має. Це, зокрема, стосується припинення трудового договору у випадках: ліквідації підприємства, установи, організації; незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу; звільнення з суміщу-ваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; звільнення працівника, який не є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі, організації; звільнення з підприємства, установи, організації, де немає профспілкової організації; звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян; звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Трудове законодавство не встановлює якихось правових наслідків звільнення працівника без згоди профкому у випадках, коли така згода є необхідною. Разом з тим ч. 4 ст. 43 КЗпП передбачено, що коли розірвання трудового договору з працівником проведено роботодавцем без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження у справі; запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

62. Гарантії для працівників при розірванні трудового договору

Всі гарантії для працівників при припиненні трудового договору поділяються на загальні, які стосуються всіх категорій працівників, і спеціальні, передбачені лише для окремих категорій працівників.

Однією з гарантій при розірванні трудового договору є обов'язок роботодавця запропонувати працівнику, трудовий договір з яким розривається, іншу роботу. Це стосується звільнення з підстав скорочення чисельності або штату, виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі, а також поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. При цьому працівника можна звільнити у випадку, коли працівник відмовився від запропонованої роботи, а також коли на підприємстві немає іншої роботи, яку можна запропонувати працівнику.

Однією із загальних гарантій при звільненні працівників є необхідність отримання роботодавцем попередньої згоди профспілкового органу у випадках і порядку, визначених ст. 43 КЗпП України.

КЗпП у ст. 43-1 встановлює також випадки,-коли роботодавець має право розірвати трудовий договір з працівником без попередньої згоди профспілкового органу. За загальним правилом звільнення у цих випадках відбувається з незалежних від роботодавця обставин, а тому позиція профкому тут суттєвого значення не має

У випадках, передбачених ст 44 КЗпП України, при розірванні трудового договору працівнику виплачується вихідна допомога

Ще однією важливою умовою при розірванні трудового договору є вимога ст 40 КЗпП України, яка забороняє звільнення працівника за Ініціативою роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці незалежно від виду відпустки При цьому не має значення причина непрацездатності та й тривалість, а також чи було це відомо роботодавцю Єдина умова -- щоб тимчасова непрацездатність була засвідчена у встановленому законом порядку Вказане правило не застосовується при розірванні трудового договору з Ініціативи роботодавця при нез'явленні працівника на роботу протягом більш як 4 місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності, при ліквідації підприємства, а також при розірванні трудового договору з Ініціативи працівника

Правило про заборону розірвання трудового договору з Ініціативи роботодавця в період перебування працівника у відпустці не поширюється на випадок звільнення у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації При цьому необхідно зазначити, що відповідно до ст 3 Закону України "Про відпустки" за бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням Датою звільнення у цьому разі є останній день відпустки Вказане правило не поширюється на звільнення за порушення трудової дисципліни

Правила про недопустимість звільнення працівника з Ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці стосуються як випадків, передбачених ст ст 40 І 41 КЗпП України, так й Інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до законодавства провадиться з Ініціативи роботодавця

Для деяких категорій працівників встановлені додаткові гарантії при розірванні трудового договору

Так, щодо вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до З років, а також жінок, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку без збереження заробітної плати, ст 184 КЗпП встановлено заборону їх звільнення за Ініціативою роботодавця Аналогічна гарантія передбачена також для одиноких матерів, що мають дитину віком до 4 років або дитину-шваліда їх звільнення допускається лише у разі ліквідації підприємства

Розірвання трудового договору за Ініціативою роботодавця з працівниками, що не досягли 18 років, допускається лише за згодою районної служби у справах неповнолітніх Натомість звільнення їх у зв'язку зі скороченням чисельності або штату, виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі, а також при поверненні працівника, який раніше виконував цю роботу, допускається лише у виняткових випадках І з обов'язковим працевлаштуванням

Додаткові гарантії при розірванні трудового договору за Ініціативою роботодавця встановлені для виборних профспілкових працівників Зокрема, звільнення роботодавцем осіб, обраних до складу профспілкових органів І не увільнених від виробничої роботи, допускається, крім додержання загального порядку звільнення, лише за попередньої згодою профспілкового органу, членами якого вони є, а голів І членів профспілкових органів -- тільки за згодою відповідного об'єднання профспілок Звільнення профспілкових організаторів, профгрупорпв з Ініціативи роботодавця можливе лише за наявності згоди органу відповідного профспілкового об'єднання

ТІ працівники, які обирались до складу профспілкових органів, не можуть бути звільнені за Ініціативою роботодавця протягом 2 років після закінчення виборних повноважень, крім випадків ліквідації підприємства, а також у разі звільнення їх за вчинення дисциплінарного проступку

Додаткові гарантії передбачені трудовим законодавством також для членів рад підприємств та членів рад трудових колективів

63. Проведення розрахунку при звільненні працівника

При розірванні трудового договору роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівнику копію наказу про розірвання трудового договору, належним чином оформлену трудову книжку, а також провести з ним розрахунок Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому випадку повинен в день звільнення або в день пред'явлення вимоги про розрахунок виплатити неоспорювану суму. Решта суми виплачується після вирішення трудового спору на основі рішення органу, який вирішував цей спір. У поняття "розрахунок" входить виплата невиплаченої частини заробітної плати, виплата вихідної допомоги у випадках, передбачених законом або договором, а також інших сум, що належать йому від підприємства. До поняття "розрахунок" входить і проведення стягнень із заробітної плати працівника. Необхідно зазначити, що проведення стягнень із заробітної плати працівника можливе лише у випадках, передбачених ст. 127 КЗпП України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:

для повернення авансу, виданого в рахунок заробітноїплати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок обчислюваних помилок; для погашення невитраченого і своєчасноне повернутого авансу, виданого на службове відрядження абопереведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщопрацівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цихвипадках власник або уповноважений ним орган вправі видатинаказ (розпорядження) про відрахування не пізніше 1 місяця здня закінчення строку, встановленого для повернення авансу,погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

при звільненні працівника до закінчення того робочогороку, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідпра-цьовані дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться,якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених упунктах 3, 5, 6 ст. 36 і пунктах 1, 2 і 5 ст. 40 КЗпП України, атакож при направленні на навчання та в зв'язку з виходом напенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації.

При цьому необхідно враховувати законодавчі обмеження відрахувань із заробітної плати. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%.

При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у будь-якому разі повинно бути збережено 50% заробітку.

Обмеження не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%.

Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.