Види та організаційно-правові форми юридичних осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

40

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни : Цивільне право

за темою : "Види та організаційно правові форми юридичних осіб"

Зміст

Вступ

Розділ І Загальні положення про юридичну особу

1.1 Поняття юридичної особи

1.2 Ознаки юридичної особи

1.3 Види юридичних осіб

Розділ ІІ. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб

2.1 Порядок виникнення юридичних осіб

2.2 Порядок припинення юридичних осіб

Розділ ІІІ. Організаційно-правові форми юридичних осіб

3.1 Комерційні юридичні особи

3.2 Некомерційні юридичні особи

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Дана курсова робота розкриває тему "Види та організаційно правові форми юридичних осіб".

Поняття юридичної особи було нам відомо ще з давніших часів від римлян, де було помічено, що в деяких випадках носіями приватного права можуть бути не тільки фізичні особи, а й деякі об'єднання, корпорації тощо. В Законах XII таблиць згадувались різного роду корпорації, колегії релігійного характеру, що могли бути власниками певного майна. Кількість таких корпорацій зростала. Проте для широкого розвитку цієї правової структури в Римі ще не було належних соціально-економічних умов. Не було й терміна "юридична особа", хоча саме це поняття застосовувалося і використовувалося в обороті досить часто. Римському праву ми зобов'язані тим, що правові системи Європи успадкували його і міцно закріпили в своєму обороті, хоча в господарському житті Риму юридичні особи значної ролі не відігравали навіть в пору розквіту торгівлі й господарства.

Метою даної курсової роботи є визначення та розкриття поняття юридичної особи на сучасному етапі розвитку. Поняттю та класифікації юридичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності приділяється багато уваги, наприклад такі автори, як Є.О. Харитонов, Ю.О. Заіка, І А. Бірюков, О.В. Дзера та інші.

В першій главі розкрито поняття юридичної особи, ознаки юридичної особи, види юридичних осіб.

Наслідком тривалого і досить важкого розвитку ідеї юридичної особи було визнання класичним правом певних ознак цього суб'єкта права:

1) в галузі приватноправових відносин корпорації прирівнювались до фізичних осіб;

2) майно корпорації не є ні спільною власністю всіх членів корпорації, ні її окремих членів; це відособлена від її членів власність самої корпорації як особистого суб'єктивного права;

3) корпорація від власного імені має право вступати у будь-які приватно-правові відносини як з фізичними, так і з юридичними особами. Ці відносини здійснюються через фізичних осіб.

На цьому створення правової фігури юридичної особи не завершилося.

І на сьогоднішній день багато вчених приділяють увагу розвитку та становленню юридичної особи.

В другій главі розкрито порядок виникнення і припинення юридичних осіб.

Юридичні особи створюються в порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та її засновників традиційно розрізняють такі способи утворення юридичної особи:* розпорядчий;* нормативно-явочний;* дозвільний;* договірний.

В третій главі розкриті організаційно-правові форми юридичних осіб

Для написання курсової роботи використано наукову, навчальну літературу, а також періодичні видання.

Дана курсова робота складається з вступу, трьох глав, висновку та списку використаної літератури.

Розділ І. Загальні положення про юридичну особу

1.1 Поняття та ознаки юридичної особи

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична особа - це не окремий орган (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Кожна така організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв'язків її членів, внутрішньою структурою та органами, що реалізують її дієздатність. Але незалежно від внутрішньої будови, юридична особа у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація. Організаційна єдність юридичної особи виражається і закріплюється в її установчих документах [3, с. 22].

Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Цивільним кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права [16, с. 321].

Загальновизнано, що юридична особа має такі ознаки:

Організаційна єдність - юридична особа має внутрішню структуру, що одержує своє вираження і закріплення в його статуті.

Майнова відокремленість - лише організація, що володіє відокремленим майном, є самостійним і повноправним учасником правовідносин. Для комерційних юридичних осіб ознака майнової відокремленості конкретизована у вигляді наявності самостійного балансу.

3. Виступ у господарському обороті від свого імені. Якщо перші дві ознаки створюють необхідні передумови для самостійної участі юридичної особи в господарському обороті, то ця ознака показує, що юридичні особи можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки.

4. Самостійна майнова відповідальність. Оскільки юридична особа набуває від свого імені права та обов'язки, вона має нести пов'язані з ними зобов'язання та відповідальність [19, с. 236-237].

Важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї відокремленого майна. Наявність відокремленого майна виражається в самостійному балансі організації. Майно юридичної особи відокремлене від майна членів трудового колективу даної організації, від майна держави, чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці, від майна інших організацій.

З майновою відокремленістю нерозривно пов'язана ще одна ознака юридичної особи - її самостійна майнова відповідальність. Юридична особа відповідає по своїх зобов'язаннях належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке може бути звернене стягнення згідно ст. 32 Цивільного Кодексу України та іншим законодавчим актам України.

Так як юридична особа - самостійний учасник цивільного обігу, то однією з її ознак є виступ у цивільному обігу від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування. Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Кредитори юридичної особи мають право звертатися з вимогами, що випливають з її зобовязань, тільки до даної юридичної особи. Інші особи не можуть діяти від імені юридичної особи без її згоди [20, с. 228].

Ознакою юридичної особи є також її здатність бути позивачем або відповідачем в суді, господарському чи третейському суді.

В разі потреби захисту порушених цивільних прав юридична особа стає стороною - позивачем або відповідачем у цивільному, господарському процесі або третейському розгляді цивільного спору. Ця ознака виступає кінцевим зовнішнім виразом самостійності та цивільної правосубєктності юридичної особи.

Всі зазначені вище ознаки юридичної особи повинні розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи.

Існують також другорядні, похідні ознаки юридичної особи такі як рахунок в банку, печатка тощо, вони є елементами цивільної правосуб'єктності.

Ст. 83 ЦК називає організаційно-правові форми юридичних осіб. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом [19, с. 239].

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Воно може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (ст. 84 ЦК) [16, с. 314].

Виробничі кооперативи схожим чином визначені у ст. 95 ГК та ст. 163 ЦК України. Згідно зі ст. 95 ГК, виробничим кооперативом визнається добро вільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі до ходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в його діяльності [2, с. 25].

Згідно зі ст. 85 ЦК, непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Здійснення підприємницької діяльності некомерційними організаціями (непідприємницькими товариствами) - споживчими кооперативами суспільними або релігійними організаціями, установами, добродійними та іншими фондами - у цілому не відповідає цілям їхньої діяльності, оскільки для них одержання прибутку не є основною метою. Вони діють для досягнення соціальних, добродійних, культурних, освітніх, наукових і управлінських цілей, із метою охорони здоров'я громадян, розвитку фізичної культури і спорту, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб громадян, захисту прав, законних інтересів громадян і організацій, вирішення спорів та конфліктів, а також інших цілей, спрямованих на досягнення суспільних благ. Однак це не виключає можливості участі у підприємницькій діяльності некомерційних організацій. Вони можуть здійснювати підприємницьку діяльність, що служить меті створення некомерційної організації, і одержувати прибуток, необхідний для реалізації їхніх статутних цілей.

Таким чином, підприємницькою діяльністю мають право займатися юридичні особи - комерційні і некомерційні організації (за термінологією ЦК - підприємницькі та непідприємницькі товариства), причому некомерційні організації здійснюють її в певних межах як епізодичні учасники підприємництва [16, с. 456].

В основному, підприємницьку діяльність здійснюють комерційні юридичні особи, основною метою діяльності яких є одержання прибутку. Отже, будь-яка комерційна організація є суб'єктом підприємницької діяльності, у той час як не всякий суб'єкт підприємництва є комерційною організацією.

В основному, підприємницьку діяльність здійснюють комерційні юридичні особи, основною метою діяльності яких є одержання прибутку. Отже, будь-яка комерційна організація є суб'єктом підприємницької діяльності, у той час як не всякий суб'єкт підприємництва є комерційною організацією [18, с. 123].

1.2 Ознаки юридичної особи

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК).

Виходячи з цього визначення, можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:

1. Організаційна єдність. Для того, щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати як єдине ціле, мати органи управління та інші індивідуальні ознаки.

Однією з індивідуальних ознак є найменування юридичної особи. Воно має містити вказівку на її організаційно-правову форму або на характер її діяльності. Вказівку на організаційно-правову форму повинно містити найменування товариства, а вказівку на характер діяльності юридичної особи -- найменування установи. Юридична особа може мати, крім повного, ще й скорочене найменування. Якщо юридична особа виникла як підприємницьке товариство, вона повинна мати фірмове найменування. Найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Про організаційну єдність свідчить також, наявність місця знаходження юридичної особи, яке визначається місцем її державної реєстрації і зазначається в її установчих документах. Так, якщо юридична особа зареєстрована в м. Києві, то її знаходження буде м. Київ в існуючих адміністративних межах. Конкретна адреса юридичної особи може зазначатись в її статуті або установчому договорі. Конкретне місце знаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобов'язань тощо.

2. Майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на прав власності або законного володіння. Необхідність відокремлення майна створює матеріальну базу незалежного існування юридичної особи. Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності, а для досягнення певної мети. Це може бути: вироблення продукції; культурно-освітня діяльність; діяльність, спрямована на досягнення творчих результатів, тощо.

Про майнову відокремленість йдеться у ст. 96 ЦК, в якій зазначено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, передбачених законами та установчими документами.

3. Участь у цивільному обігу від власного імені. Кожна юридична особа, маючи індивідуальне найменування, може діяти лише від свого імені: від свого імені вона набуває майнові і особисті немайнові права, несе обов'язки вступає в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими суб'єктами цивільного права. Від імені юридичної особи діють її органи, інші особи можуть виступати від імені юридичної особи на підставі довіреності -- діяти як представники.

4. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському чи третейському суді. Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридичних осіб регулюється цивільно-процесуальним правом.

Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою і повинні розглядатися в сукупності, взаємодії функціональної діяльності юридичної особи [9, с.23].

1.3 Види юридичних осіб

Поділ юридичних осіб на види може проводитися за різними підставами. Так, юридичні особи можна класифікувати залежно від:

* порядку утворення -- на особи публічного та приватного права.

Юридичні особи публічного права створюються на підставі розпорядчих актів відповідних органів державної влади або органу місцевого самоврядування для здійснення спеціальних функцій (міністерства, відомства, органи забезпечення правопорядку, державні навчальні заклади тощо). Юридичні особи приватного права створюються саме для участі в цивільному обігу для досягнення мети, яка має приватний характер;

* підстав фінансування -- на госпрозрахункові та бюджетні. Перші здійснюють свою діяльність на засадах самоокупності, другі -- фінансуються державою;

* організаційно-правової форми -- на господарські товариства, установи, об'єднання громадян, об'єднання юридичних осіб тощо;

* мети створення і діяльності - на комерційні й некомерційні юридичні особи. До комерційних юридичних осіб належать ті, які виникають заради досягнення прибутку. Це головна мета їх діяльності. Такими особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, державні підприємства[9,с.98].

Некомерційні юридичні особи створюються насамперед для задоволення певних потреб громадян (наприклад, у житлі тощо) і покликані виконувати управлінські, освітянські, культурно-пропагандистські та інші невиробничі функції (громадські й релігійні організації, їх об'єднання, благодійні та інші фонди);

-- виду права власності - на державні та комунальні, приватні та ті, які засновані на спільній власності юридичних та фізичних осіб і юридичних осіб та громадян іншої держави;

-- складу засновників - на юридичні особи, засновниками яких можуть виступати виключно юридичні особи, тільки держава та будь-які суб'єкти права;

-- обсягу прав юридичної особи на майно, яке вона використовує - на юридичні особи, які володіють майном на праві власності, на праві оперативного управління (державні підприємства) або на праві господарського відання [11, с.44].

Розділ ІІ. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб

2.1 Порядок виникнення юридичних осіб

Відповідно до ст. 28 ЦК України юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому їх статутом [3, с. 10].

Виникнення юридичної особи неможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договір і статут або протокол зборів тощо. В установчих документах повинні зазначатись найменування юридичної особи, місце її знаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а також інші відомості, що передбачаються законодавчими актами про юридичні особи, відповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законодавству.

Законодавством передбачається декілька способів виникнення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.

Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноваженій ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення організації та затверджує й статут або положення про неї. В такому порядку виникають зокрема підприємства.

Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовані у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні прояв ініціативи (явки) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають, зокрема, кооперативи і громадські об'єднання. Так, кооператив, організується за бажанням громадян на добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж 3 особи. Статут кооперативу приймається загальними зборами громадян, що бажають його створити [17, с. 156-157].

Юридичні особи можуть утворюватись на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно об'єднуються для досягнення певних цілей. В нинішніх умовах у такому порядку виникають різноманітні господарські товариства, асоціації, концерни, та інші об'єднання підприємств з метою координації їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.

Установчий договір - укладається між засновниками юридичної особи. В ньому засновники зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договором визначаються також умови і порядок розподілу між засновниками прибутків і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу. Установчі договори про створення спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягають нотаріальному посвідченню.

Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства. Так, підприємство може бути створене у результаті виділення зі складу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих підприємством договірних зобов'язань.

Для створення юридичних осіб, діяльність яких відповідно до установчих документів пов'язана з громадською безпекою, забезпеченням правопорядку, грошово-кредитним обігом, охороною здоров'я громадян, одержанням освіти, необхідним є одержання дозволу від відповідних державних органів.

Іноді створення юридичної особи відбувається складнішим шляхом, коли поєднуються одразу декілька названих вище способів: розпорядчий, дозвільний, нормативно-явочний або договірний [18, с. 158-160].

Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державна реєстрація або реєстрація її статуту.

Відповідно до Положення «Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 p., державну реєстрацію суб'єктів підприємництва незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності (банки, фондова біржа тощо), проводять виконкоми міських, районних у містах рад або в районних, міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцезнаходженням суб'єкта. Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи - власник (власники) або уповноважена ним особа (заявник) подає до органу державної реєстрації: 1) установчі документи: рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємництва (якщо власників кілька, таким рішенням є засновницький договір); статут, якщо це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємництва; 2) реєстраційну картку; 3) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору; 4) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законодавчими актами; 5) рішення Антимонопольного комітету про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів підприємницької діяльності, якщо законодавчими актами України передбачена необхідність такої згоди.

Орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначених документів зобов'язаний провести державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності і видати заявникові свідоцтво.

Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться в тому самому порядку, який встановлено для їх реєстрації. Зокрема, вона проводиться у разі зміни: назви суб'єкта підприємницької діяльності; форми власності; організаційної форми суб'єкта підприємництва [14, с. 52-53].

Відмова у державній реєстрації суб'єкта підприємництва можлива з мотивів порушення встановленого законом порядку його створення, а також невідповідності установчих актів (документів) вимогам законодавства. Наприклад, відмова у державній реєстрації підприємства з мотивів недоцільності його створення не допускається.

Для реєстрації об'єднань громадян залежно від їх статусу засновники подають заяви до Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої влади, виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад. Заява про реєстрацію політичної партії має бути підтримана підписами не менш як десяти тисяч громадян України, які мають виборче право. До заяви додається статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору. Політичні партії подають також свої програмні документи. Заява про реєстрацію розглядається протягом 30 днів від дня надходження документів. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідомляється письмово у 10-денний строк. Відмова в реєстрації об'єднання громадян допустима тоді, коли статутні документи або інші документи, подані для реєстрації, суперечать законодавству України. Рішення про відмову у реєстрації має містити підстави для такої відмови. Це рішення можна оскаржити у судовому порядку (статті 15 і 16 Закону України "Про об'єднання громадян") [7, с. 25-28].

2.2 Порядок припинення юридичних осіб

Порядок припинення юридичних осіб:

- досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, після завершення будівництва об'єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження);

- закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин тощо).

Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, у тому самому порядку, в якому вони були створені.

Ліквідація і реорганізація юридичної особи здійснюються за рішенням власника його майна або органу, уповноваженого створювати такі юридичні особи, або за рішенням суду [20, с. 395].

Громадські організації, що є юридичними особами, припиняють свою діяльність на підставах, зазначених у їх статутах (ч. 2 ст. 39 ЦК України).

Формами припинення юридичних осіб є: ліквідація і реорганізація (ч. 1 ст. 37 ЦК України). При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто переходу прав та обов'язків до інших осіб [3, 13-14].

Ліквідація підприємства або організації, що є юридичною особою здійснюється ліквідаційною комісією, що її створює власник або уповноважений ним орган, а у разі банкрутства - суд. Ліквідаційна комісія або інший орган, що здійснює ліквідацію, розміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства чи організації публікацію про її ліквідацію та про порядок і строки заявлення кредиторами претензій. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно юридичної особи, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власникові чи органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Претензії кредиторів до підприємства чи організації, що ліквідується, задовольняються з майна цієї юридичної особи. При цьому у першу чергу погашаються борги перед бюджетом і компенсуються затрати з рекультивації земель, що перебували у користуванні підприємства.

Претензії, не задоволені внаслідок недостачі майна, вважаються погашеними. При ліквідації підприємства внесок члена трудового колективу видається йому у грошовій формі або цінними паперами після задоволення вимог кредиторів.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів та членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника [17, с. 215-216].

При ліквідації кооперативу майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами ко-оперативу. Ліквідоване майно громадської організації передається її вищестоящій організації, а у разі відсутності такої - відповідному органові на громадські потреби. Майно, що залишається після задоволення вимог усіх кредиторів ліквідованої державно-кооперативної організації, розподіляється між усіма учасниками пропорційно до їхніх внесків (ст. 40 ЦК України).

Примусовий розпуск (ліквідація) об'єднань громадян. Зокрема, за поданням легалізуючого органу або прокурора на підставі рішення суду об'єднання громадян примусово ліквідуються у випадках: пропаганди війни, насильства, расової, релігійної ворожнечі тощо [16, с. 355].

Однією з підстав для ліквідації юридичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності, виступає банкрутство. Відповідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - задовольнити у встановлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Визнання юридичної особи банкрутом здійснюється судом за заявою будь-кого з кредиторів або самого боржника. Кредитор може звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у разі, коли остання неспроможна задовольнити протягом одного місяця визнані нею претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами. Після прийняття заяви суд не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає боржникові, кредиторам і банкам, які здійснюють розрахунково-касове, обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження по справі. Не пізніш як через місяць після цього суд у попередньому засіданні оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін і банків і в разі необхідності призначає розпорядника майном боржника і зобов'язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради чи Кабінету Міністрів оголошення про порушення справи про банкрутство [4, с. 25].

Якщо знайдуться фізичні чи юридичні особи, які бажають взяти участь у санації (оздоровленні фінансового стану) боржника, то вони повинні у той же місячний строк подати до суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу. Санація можлива за умови, що збори (комітет) кредиторів згідні на її проведення.

Суд приймає ухвалу про проведення санації, або постанову про визнання боржника банкрутом у разі відсутності пропозицій щодо проведення санації чи незгод кредиторів з умовами її проведення. Вимоги, заявлені після закінчення строку встановленого для їх подання, або не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

При реорганізації також має місце припинення юридичної особи, але її справи і майно переходять до іншої юридичної особи у порядку загального правонаступництва.

Своєрідною формою реорганізації осіб є їх перетворення. Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється нова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру тощо, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб.

Правонаступник відповідає по зобов'язаннях юридичної особи, що припинила своє існування, в повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активи не покривають усіх вимог кредиторів. При поділі і виділі правонаступники відповідають по боргах попереднику пропорційно до часток одержаного ними майна, зазначених у розподільчому балансі [20, с. 215].

юридична особа комерційний

Розділ ІІІ. Організаційно-правові форми юридичних осіб

3.1 Комерційні юридичні особи

Серед комерційних організацій чільне місце займають підприємства як основна ланка в господарському механізмі. Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство - також товарний знак. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за рахунок бюджетних асигнувань, підприємства одержують доходи від своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, в разі збиткової діяльності підприємства держава може надати дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільно необхідною. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям передбаченим статутом підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке складають основні фонди та оборотні кошти, також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність, вступаючи в різноманітні угоди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує обов'язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, тобто діє як суб'єкт цивільних правовідносин - юридична особа [21, с. 397-398].

Залежно від форм власності, встановлених законодавством України можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, засноване на приватній власності фізичної особи і виключно на її праці;

- сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, що проживають разом;

- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської або релігійної організації;

- державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

- державне підприємство, засноване на загальнодержавній власності;

- спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав, що регулюється окремим законодавством України [15, с. 400-401].

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства та чисельності його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. Зокрема, до малих підприємств відносяться заново створювані і діючі підприємства: у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці та науковому обслуговуванні - до 100 чоловік; в галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік. В Україні можуть діяти й інші види та категорії підприємств, в тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам [5, с. 40].

Комерційними організаціями, що мають права юридичних осіб, є також різноманітні об'єднання підприємств. Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Зокрема, підприємства мають право об'єднуватися в:

- асоціації, тобто договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності, при цьому асоціація не має права вмішуватись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

- корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованому регулюванню діяльності кожного з учасників;

- консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

- концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців;

- інші об'єднання, створені за галузевими, територіальним або іншими принципами [17, с. 356].

Чинне законодавство України також визначає для юридичних осіб, що діють у цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємства, господарські товариства, кооперативи тощо. Цей перелік, на відміну від Цивільного кодексу Російської Федерації та інших країн СНД, не є в Україні вичерпним. Питання про організаційно-правову форму окремих юридичних осіб вирішується у різних нормативних актах.

До об'єднання підприємств, зареєстрованого в Україні, можуть входити підприємства інших держав. У свою чергу, підприємства України можуть входити до об'єднань зареєстрованих в інших державах. Порядок вступу до об'єднань у визначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність [21, с. 325].

Одним з найбільш поширених видів підприємств є господарські товариства, що утворюються і діють згідно із Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. Господарські статутні товариства кваліфіковано законом як організаційно-правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має істотні особливості щодо створення, діяльності, юридичного статусу товариства, а також прав і обов'язків їх засновників і учасників. Статутні товариства є різновидом підприємств, тому вони діють також на підставі законодавства про підприємства.

Господарськими товариствами визначаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Всі товариства згідно з Законом України «Про господарські товариства» є юридичними особами. Цивільний кодекс України зазначає це положення в самому визначенні господарського товариства: господарськими товариствами визнаються юридичні особи з поділеним на частки учасників статутним (складеним) капіталом [5, с. 34].

Історично товариства є традиційною формою підприємництва.

Такими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Вони є юридичними особами і можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, господарському суді та третейському суді від свого імені. Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. визначає такі організаційно-правові форми господарських товариств:

- акціонерне товариство;

- товариство з обмеженою відповідальністю;

- товариство з додатковою відповідальністю;

- повне товариство;

- командитне товариство.

Кожна з перелічених форм передбачає певну структуру товариства, ступінь інтегрованості партнерів, характер відповідальності за зобов'язаннями і боргами, розмір підприємств. Виходячи з цього законодавець по-різному регулює питання їх утворення та управління своєю діяльністю. З урахуванням даних обставин можна виділити дві групи товариств [5, с. 37-38].

До першої слід віднести акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю. Вони відрізняються найбільшим ступенем інтегрованості. Такі товариства створюються і діють на підставі статуту та установчого договору, а для управління ними спеціально передбачені виконавчі органи.

До другої групи належать повне і командитне товариства. Вони менш інтегровані, їх учасники наділені більшою самостійністю у рамках товариства. Тому вони створюються і діють тільки на підставі установчого договору, їх справи проводяться за спільною згодою, а обсяг повноважень може визначатися дорученням, яке підписується учасниками товариства. В найменуванні будь-якого товариства повинно бути зазначено вид товариства. Для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства міститься в установчих документах товариства. Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств і громадських організацій.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених законодавством. Зменшення статутного фонду - при відсутності заперечень кредиторів.

Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються відсотки по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання [21, с. 321-323].

Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), - голова та члени ради товариства (спостережної ради).

Посадовими особами органів управління товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю [21, с. 324].

Зупинимося на характеристиці передбачених законодавством видів господарських товариств.

Акціонерне товариство. Таким визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Володіння акціями (тобто право власності на певну кількість частин статутного фонду) підтверджується або цінним папером або документом, який згідно зі статутом видається власнику. У такому документі вказується кількість і вартість акцій, а також їх належність на праві власності конкретній особі.

Цінний папір, що посвідчує участь в акціонерному товаристві на правах власника певної частини статутного фонду і дозволяє одержувати частку в прибутку, як правило, має назву "акція". Акції можуть бути різних видів: іменні акції, акції на пред'явника, акції прості, акції привілейовані [5, с. 39-40].

Акціонери (володарі акцій) відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акці-онери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язан-нями товариства також у межах несплаченої суми.

При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюд-жені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах).

Залежно від способу розповсюдження акцій акціонерні товариства поділяються на два види:

а) відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

б) закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція - один голос.

В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення ради акціонерного товариства (спостережної ради) обов'язкове [5, с. 43-44].

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки. Кожна частка відповідає внеску конкретного учасника до статутного фонду, їх розміри визначаються установчими документами. Учасники несуть відповідальність у межах своїх внесків. У передбачених установчими документами випадках учасники, які не повністю внесли свої внески, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини внеску.

Отже, товариство з обмеженою відповідальністю - це така форма організації підприємства, за якої відповідальність кожного з його учасників обмежена розмірами внеску до статутного капіталу. Зміна вартості майна, яка є внеском, і додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, зафіксованій установчими документами.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників або їх представників. Збори скликаються не рідше двох разів на рік. Усі питання діяльності товариства, винесені на збори учасників, вирішуються шляхом голосування. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх частки у статутному фонді. Збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, які в цілому володіють більш як 60 відсотками голосів. Прибувші на збори учасники реєструються в тому ж порядку, який передбачено для акціонерів товариства. Збори обирають голову товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю утворюється виконавчий орган. Він може бути колегіальним (дирекція) чи одноосібним (директор). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і виконує прийняті зборами рішення. Дирекція (директор) не має права приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства [21, с. 408-410].

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділено на частки. Їх розмір і належність фіксуються у статутних документах. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду. Якщо цих сум виявляється недостатньо, то вони додатково відповідають належним їм майном. Додаткова відповідальність повинна виражатися однаковим для кожного учасника відсотком (кратністю) відносно внеску кожного до статутного фонду.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах [19, с. 280-281].

Повним визнається товариство, всі учасники якого займаються спіль-ною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Створення повного товариства регулюється спеціальним договором. Звичайно договір про створення повного товариства містить такі положення: відомості про учасників; найменування фірми, місце знаходження товариства; предмет діяльності; внесок кожного члена товариства; порядок розподілу прибутку; термін функціонування створюваного товариства. Після подання відповідної заяви повне товариство підлягає реєстрації.

Ведення справ повного товариства здійснюється на підставі згоди усіх учасників. Справи товариства можуть вестися усіма учасниками, а також одним учасником чи кількома. Якщо справи товариства ведуться одним або кількома учасниками, то їх повноваження повинні бути зафіксованими в особливому документі - дорученні. Доручення має бути підписано іншими учасниками товариства.

Кожний учасник уповноважений вести справи товариства може виступати від імені товариства самостійно. Особливості ведення справ повного товариства фіксуються в установчому договорі.

Учасникам повного товариства заборонено конкурувати з самим товариством. Вони не мають права від власного імені й у власних інтересах укладати й реалізовувати договори, угоди тощо, спрямованість яких збігається зі спрямованістю та метою функціонування товариства [19, с. 287-289].

Командитним товариством визнається товариство, що включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства. Учасники, що несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є повними товаришами (комплементарями). Учасники, відповідальність яких обмежується розміром внеску в майно, називаються командитистами.

Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Основні риси командитного товариства такі:

- наявність двох типів учасників (командитистів і повних товаришів -- комплементарів);

- командитисти відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах своїх внесків, а повні товариші усім майном (солідарна відповідальність);

- командитні товариства діють під найменуванням фірми із зазначенням імен повних товаришів;

- управління справами командитного товариства здійснюється лише учасниками з повною відповідальністю (повними товаришами). Якщо такий учасник тільки один, то управління справами товариства здійснюється ним самостійно.

Особливості функціонування конкретних командитних товаришів фіксуються в установчому договорі.

Отже треба зазначити, що господарські товариства і об'єднання громадян хоч і мають багато спільного, є різними за своєю правовою природою суб'єктами підприємництва. Головна відмінність між ними полягає в тому, що господарські товариства створюються шляхом поєднання майна підприємницької діяльності з метою одержання прибутку (ст. 1 Закону "Про господарські товариства"). Об'єднання підприємств створюються з метою координації господарської діяльності. Для досягнення даної мети підприємства на добровільних засадах поєднують свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності [5, с. 48-50].

3.2 Некомерційні юридичні особи

Правами юридичної особи наділяються не лише комерційні структури, але й різноманітні установи, об'єднання громадян, релігійні організації тощо. Не переслідуючи як основну мету своєї діяльності одержання прибутку, ці організації однак є учасниками цивільного обороту, тобто часто змушені вступати в цивільно-правові відносини і набувати майнових та особистих немайнових прав і обов'язків [7, с. 8].

Згідно зі ст. 85 ЦК непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню [16, с. 434].