Прокурор як учасник адміністративного судового процесу

Цивільним процесуальним кодексом України (ст. 46) чітко визначено, що прокурор має процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої він діє. Виняток складає право укладати мирову угоду. Положення аналогічного змісту встановлене ч.4 ст.29 ГПК України.

Відповідь на питання про правосуб'єктність прокурора слід шукати, зокрема, в законі, яким визначено статус прокурора - Закон України „Про прокуратуру", частиною другою статті 36-1 якого визначено підстави представництва. Так, якщо прокурор здійснює представництво інтересів громадян, то підставами такого представництва є неспроможність громадянина з поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. У випадку, якщо прокурор здійснює представництво держави, підставами є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Такі вимоги визначені статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру".

У наказі Генерального прокурора України №6гн від 29.11. 2006 р. „Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень" [69] передбачено реалізацію представницьких функцій прокурора шляхом:

підготовки та звернення до суду з адміністративними позовами(заявами),

участі у розгляді судами справ,

ініціювання перегляду незаконних судових рішень,

захисту прав громадянина при виконанні судових рішень,

вжиття передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинства, відповідальності винних у цьому осіб, а п.8.1 реалізацію наданих законом повноважень щодо участі за своєю ініціативою у розгляд будь-якої справи та вступу у справу якщо цього вимагає захист прав інтересів громадян.

М.В. Руденко, аналізуючи наведену класифікацію форм представництва прокурора у цивільному процесі зазначає, що їх усі у кожній стадії процесу можна звести до двох форм: а) порушення справи і б) вступ у порушену справу [82]. Отже, він зазначає залежність форми представництва прокурора від стадії процесу, однак уніфікує процесуальні дії, не зважаючи на наявність певних їх особливостей. Такий підхід із високим ступенем узагальнення можна рекомендувати для характеристики особливостей структурної побудови адміністративного судового процесу. Він не є безспірним, однак докладний аналіз позитивних та негативних сторін певною мірою виходить за межі предмету дослідження.

Доцільно виділяти підстави і приводи участі прокурора у адміністративному судовому процесі при перегляді судових рішень. Прокурор може брати участь у процесі у зв'язку із письмовими чи усними зверненнями громадян, повідомленнями державних органів, громадських організацій, публікацій у засобах масової інформації та інше. Будь-яке повідомлення, яке його зацікавить, може бути приводом щодо участі у адміністративному судовому процесі. При цьому, якщо він не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами має право знайомитися з матеріалами справи у адміністративному суді.

Для визначення того, наскільки результативним є представництво з позицій захисту прав, свобод і законних інтересів громадян при перегляді судових рішень доцільно проаналізувати його процесуальну діяльність у межах кожної з визначених стадій проваджень, пов'язаних із переглядом судових рішень.

Частиною першою статті 185 КАСУ визначено, що право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково мають право сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки. З іншого боку, частиною четвертою статті 61 КАСУ допускається участь прокурора у перегляді судових рішень, навіть за умови відсутності його участі у розгляді справи судом першої інстанції.

На відміну від КАСУ, ЦПК [95] не допускає участі прокурора у апеляційному провадженні, якщо він не брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції. Це випливає з системного аналізу змісту ч. 1 ст.292 ЦПК, тотожного змісту ч.І ст.185 КАСУ. З цього приводу можна зазначити, що у межах апеляційного провадження КАСУ надає прокурору більше прав щодо вступу до адміністративного судового процесу з метою захисту прав, свобод громадян, законних інтересів юридичних осіб.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції прокурором спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається до суду апеляційної інстанції, яким є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд, що ухвалив рішення (ч. 1 ст. 184 КАСУ).

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо оскаржується постанова суду першої інстанції - протягом десяти днів з дня оголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі - протягом десяти днів з дня складання в повному обсязі. Якщо оскаржується ухвала суду першої інстанції, цей строк скорочується вполовину. До заяви про апеляційне оскарження та до апеляційної скарги додаються їхні копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення визначених строків, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою прокурора не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Прокурор, який подав апеляційну скаргу, може відмовитися від неї або змінити її до закінчення апеляційного розгляду (ч. 1 ст. 193 КАСУ).

Згідно частини першої статті 40 Закону України „Про прокуратуру", до початку розгляду справи судом апеляційна чи касаційна скарга, окреме подання на ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня. Тим самим встановлено, що доповнення до апеляційної скарги можуть вноситись прокурором, який їх подав, протягом строку на апеляційне оскарження, зміни - не лише протягом строку на апеляційне оскарження, але й до закінчення апеляційного розгляду, відмовитися повністю - до закінчення апеляційного розгляду.

Проведений порівняльний аналіз показав, що КАСУ встановлені більш чіткі повноваження прокурора. Це стосується, наприклад, відсутності у нього права відкликати апеляційну скаргу, що вимагає від нього здійснення ретельного аналізу наявності підстав апеляційного провадження. Для цього КАСУ передбачає право прокурора знайомитись з матеріалами справи в адміністративному суді (ч.4 ст.61 КАСУ). Крім того, КАСУ надає прокуророві ширше коло прав. Зокрема - збільшені строки, передбачені щодо зміни апеляційної скарги.

Процесуальний порядок закриття справи внаслідок відмови прокурора від апеляційної скарги має певні особливості. Дійсно, статтею 112 КАСУ встановлено, що суд постановляє у цьому випадку окрему ухвалу про закриття провадження. Однак, відповідно до частини другої статті 61 КАСУ, відмова прокурора від адміністративного позову або зміна ним позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову у попередньому обсязі.

Статтею 192 КАСУ визначене загальне право осіб, які беруть участь у справі, а також інших осіб, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки у будь-який час до апеляційного розгляду приєднатись до апеляційної скарги, підтримавши її вимоги. Поняття „право приєднатись до апеляційної скарги" - це спеціальне право, яке зумовлене спільними інтересами і виявляється в тому, що третя особа без самостійних вимог, маючи особисте право на оскарження рішення чи ухвали суду, висловлює свою згоду з аргументами, наведеними стороною, на чиєму боці вона виступає. При цьому строки подання заяви про приєднання не встановлені.

Слід зазначити, що прокурор здійснює функцію представництва у межах компетенції, визначеної чинним законодавством. Це означає, що у нього не може бути спільних інтересів та самостійних вимог, а також особистого права. Зважаючи на вказане, прокурор не має права приєднатись до апеляційної скарги.

Прокурор має право одержати повідомлення про дату, час і місце апеляційного розгляду, брати в ньому участь. Він має право заявляти клопотання про виклик свідків до судового засідання, залучення спеціалістів до участі у справі, призначення експертизи, надання додаткових доказів, витребувати інші докази, давати пояснення, виступати у дебатах.

Апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей апеляційного розгляду справи. Ці особливості стосуються:

кількісного складу суддів, які здійснюють апеляційний розгляд справи (колегія у складі трьох суддів),

змісту доповіді судді-доповідача на судовому засіданні (доповідь в необхідному обсязі змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги та заперечень на неї),

послідовності надання слова для пояснень учасникам апеляційного провадження, а також у судових дебатах (першій надається слово особі, що подала апеляційну скаргу. Наступними дають пояснення і виступають у дебатах особи, які приєдналися до апеляційної скарги, а потім - інші особи, які беруть участь у справі),

наявності процедур апеляційного розгляду справи у порядку письмового провадження, відповідно до ст. 197 КАСУ, - наявності певних прав суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги на постанову чи ухвалу суду першої інстанції, які визначені статтями 198, 199 КАСУ.

Участь прокурора у провадженні справ у касаційній інстанції, в процесі перевірки законності судових рішень і ухвал суду першої та апеляційної інстанції, що набрали законної сили, спрямована на захист прав громадян і державних інтересів, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановлению судових рішень, що грунтуються на законі.

Прокурор має право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково. Реалізація цього права пов'язана не лише із його участю у справі у суді першої чи апеляційної інстанції. Частина друга статті 60 та частина четверта статті 61 КАСУ надає прокуророві таке право за умови, якщо він не брав участь у справі на попередніх стадіях адміністративного судового провадження.

Порівняно із ЦПК, КАСУ удвічі скорочує термін, протягом якого може бути внесена касаційні скарга. Так, частиною першою статті 212 КАСУ визначено, що на відкриття касаційного провадження вноситься касаційна скарга протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім окремих випадків, а в разі складення постанови в повному обсязі - з дня складення постанови в повному обсязі. Касаційна скарга, подана після закінчення встановленого строку залишається без розгляду, якщо суд касаційної інстанції за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Статтею 325 ЦПК строк касаційного оскарження встановлений у два місяці.

Підставою внесення касаційної скарги до адміністративного суду касаційної інстанції є порушення судом норм матеріального чи процесуального права. У зв'язку з цим прокуророві необхідно виявити, які саме порушення мали місце, яке неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права були допущені судом при розгляді і вирішенні справи, у чому полягає суть порушення та чи є наслідками порушення скасування, зміна чи постановлення нового рішення згідно із повноваженнями касаційної інстанції (стаття 223 КАСУ).

Згідно статті 218 КАСУ, прокурор, який вніс касаційну скаргу, може відмовитися від неї або змінити її до закінчення касаційного розгляду. Однак така відмова прокурора від скарги чи зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову у попередньому обсязі.

Доповнити, змінити касаційну скаргу має право також прокурор вищого рівня. Такі доповнення чи зміни можуть бути внесені до початку розгляду справи судом (ст. 40 Закону України „Про прокуратуру"). Прокурор може також подати обґрунтовані заперечення на касаційну скаргу щодо її змісту та вимог. Заперечення можуть бути подані в письмовій формі протягом встановленого судом касаційної інстанції строку (ст. 216 КАСУ).

Статтею 217 КАСУ встановлене право приєднання до касаційної скарги як додаткова гарантія законності прийняття рішення адміністративним судом. Аналогічну процедуру передбачено і у ЦПК (ст. 329 ЦПК). Вважається, що правом приєднатись до касаційної скарги мають наділятись усі особи, які брали або не брали участі у справі, оскільки обидві сторони можуть погодитись із тим, що судом було неправильно вирішено справу .

Однак, Конституцією України встановлене право прокурора здійснювати функцію представництва у суді і тому самостійно реалізовувати право приєднання до касаційної скарги він не може.

Процесуальні повноваження прокурора у касаційному провадженні не відрізняються від його повноважень у апеляційному провадженні. Так, прокурор має право одержати повідомлення про дату, час і місце касаційного розгляду, брати в ньому участь. Він може знайомитись із матеріалами справи, заявляти клопотання, витребувати докази, давати пояснення, виступати у дебатах.

Прокурор може порушити провадження у справі про перегляд рішень, ухвал і наказу суду у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Частиною другою статті 245 КАСУ встановлені підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами:

істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення;

встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необгрунтоване рішення;

скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановления ухвали, що належить переглянути;

встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

За наявності однієї з перелічених обставин, рішення, ухвали суду, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за заявою прокурора, який бере участь у справі (ст.246 КАСУ). Заява подається у письмовій формі з дотриманням змісту, визначеного ст. 248 КАСУ, до суду, який ухвалив помилкове рішення чи постановив помилкову ухвалу внаслідок незнання обставини. Правове становище прокурора таке, як при розгляді справи у суді першої інстанції, апеляційної і касаційної інстанцій, якими переглядається справа.

Справи за якими прокурор здійснює функцію представництва в адміністративних судах можна умовно розділити на дві категорії: а) справи, пов'язані із оскарженням дій посадових осіб; б) справи, які стосуються оскарження рішень органів державної влади, місцевого самоврядування. Стосовно першої категорії справ, предметом спору виступають:

не реагування або неналежне реагування посадових осіб на винесений прокурором протест (наприклад, заява прокурора в інтересах приватного підприємця щодо не реагування на протест прокурора у зв'язку із незаконним винесенням постанови у справі про адміністративне правопорушення),

винесення посадовими особами незаконних рішень. Так, прокурор міста П. в інтересах неповнолітньої особи К. змінює позовну заяву до адміністративного суду у порядку, передбаченому частиною першої статті 51 КАСУ. Відповідачем у справі виступає орган виконавчої влади - Управління праці і соціального захисту населення. Предмет спору - скасування рішення щодо зняття з оплати державної соціальної допомоги дитині-інваліду та виплату цієї допомоги з моменту призначення.

Щодо другої категорії справ, вони пов'язані, в основному, із порушеннями певних прав громадян внаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування. Наприклад, справа про визнання незаконними рішення сесії місцевої ради (позовна заява про визнання рішення 34 сесії 4 скликання Тошківської селищної ради щодо закриття центральної котельні).

Розділ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ ПРОКУРОРА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Одним з критеріїв оцінки ефективності здійснення прокурором функції представництва є не кількість ухвалених судових рішень у справах, де таке представництво здійснювалось, а, насамперед, ступінь задоволення потреби окремої людини у захисті її прав, свобод та законних інтересів при вирішенні конкретної адміністративної справи. Судовий перегляд адміністративної діяльності є невід'ємною частиною верховенства права та прав людини, що становить основоположні концепції правових законів держав - членів Ради Європи [88, с. 137].

Враховуючи, що чинне законодавство покладає на прокурора право і обов'язок здійснювати представництво найвразливіших верств населення України, набуває особливого значення законодавче забезпечення результативності його діяльності у адміністративному судовому процесі. Однак, процесуальні повноваження прокурора щодо здійснення функції представництва у КАСУ не конкретизовані, але прокурор активно реалізує її, виконуючи норму статті 121 Конституції України як норму прямої дії і дотримуючись відповідних приписів КАСУ та Закону України „Про прокуратуру".

У процесі вирішення питання про конкретизацію процесуальних повноважень прокурора виникли проблеми, розв'язання яких позитивно вплине на регулювання усього адміністративного судового процесу. Таке становище невипадкове, адже КАСУ містить і норми, які стосуються практично усіх категорій адміністративних справ. Зокрема, це відноситься до окремих дефініцій, які визначені у ст. З - „адміністративний договір", „публічна служба", „суб'єкт владних повноважень". Для конкретизації кожної дефініції необхідно здійснити окремий аналіз. Однак у роботі надана увага лише тим питанням, які так чи інакше стосуються її предмету. Зокрема, це стосується дефініції „суб'єкт владних повноважень". Доцільність більш докладного вивчення питання про конкретизацію змісту цієї дефініції ґрунтується на обов'язковості участі у адміністративному судовому процесі суб'єкта владних повноважень - в основному як відповідача, а у окремих випадках, визначених КАСУ, і як позивача. Серед завдань адміністративного судочинства зазначено: „До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження".

Частиною третьою ст.50 КАСУ встановлено, що відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень. Виходячи з цього, постає питання про те, чи може прокурор називатись суб'єктом владних повноважень у тому смислі, який передбачений КАСУ. Звідси - чи може прокурор бути відповідачем у адміністративному судовому процесі, чи його дії повинні оскаржуватись у порядку здійснення цивільного судочинства.

П. 7 ч. 1 ст. З КАСУ визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, однією з обов'язкових ознак суб'єкта владних повноважень є наявність і реалізація ним повноважень щодо здійснення владних управлінських функцій. Однак чинне законодавство не розкриває зміст функції як владної управлінської.

Для визначення змісту цієї функції логічне використання теоретичних напрацювань науки адміністративного права предмет якої складають стійкі правові зв'язки у сфері публічного (в основному - державного) управління [6, с. 61]. Так, наука адміністративного права досліджує зміст та класифікацію функцій управлінської діяльності , які розглядаються як функції органів виконавчої влади.

Враховуючи викладене, можна зробити припущення, що управлінськими функціями можуть бути названі саме функції управлінської діяльності. Однак, суб'єктом владних повноважень може бути не тільки орган виконавчої влади, але й інший суб'єкт - орган державної влади, місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень [83, с. 245].

Звернення до змісту п. 7 ч. 1 ст. З надає можливість зробити висновок про те, що норми КАСУ розповсюджують дію тільки на ту частину діяльності зазначених суб'єктів, яка може бути віднесена до владної управлінської. Така діяльність здійснюється як у межах діяльності органів виконавчої влади, так і поза її межами: всередині апаратів, у процесі керівництва роботою персоналу адміністрації, у процесі управління державними корпоративними правами, з боку різних дорадчо-консультативних органів [6, с. 62]. Таким чином, інші суб'єкти, зокрема - прокуратура, крім органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на виконання делегованих повноважень, може здійснювати управлінські функції тільки у випадку, якщо мають місце внутрішньо організаційні відносини.

Однак прокурор не відноситься до жодного органу тріади влади, а, тим більше - до виконавчої влади. Хоча прокурор і здійснює владні повноваження, що виявляється в можливостях впливати на поведінку і діяльність людей, інших суб'єктів, підкоряти їх своїй волі [4, с. 15] , їх не можна назвати управлінськими, оскільки вони реалізуються, в основному, поза межами державного управління.

У зв'язку з цим доцільне уточнення норм КАСУ щодо визначення дефініції „суб'єкт владних повноважень". Ним може бути визначений державний орган, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, який здійснює владно-організуючий вплив на суспільні відносини на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень [83, с. 246].

Зважаючи на зазначене, наразі дії прокурора не є предметом оскарження у порядку адміністративного судочинства, але мають розглядатись у цивільно-процесуальному порядку. Однак, враховуючи владний характер діяльності прокурора, її спрямованість щодо вирішення державних завдань, доцільність здійснення оскарження дій (бездіяльності) прокурора в порядку, передбаченому КАСУ, очевидна. Забезпечити законодавче закріплення саме такого порядку оскарження, уникнення спірних питань щодо визначення підсудності справ, де відповідачем є прокурор, дозволить запропонована дефініція „суб'єкт владних повноважень". У ній однією з ознак такого суб'єкта визначено характер його діяльності - владно-організуючий, замість управлінського, як передбачено чинною нормою.

Далі необхідно дослідити питання про вдосконалення законодавчого регулювання самих процедур представництва прокурором прав, свобод громадянина, його інтересів.

Частиною першою статті 36-1 Закону України „Про прокуратуру" визначено зміст представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді, яке полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Як зазначає П.М. Каркач, посилаючись на норму статті 36-1 Закону України „Про прокуратуру" , участь прокурора у процесі можлива у формі: 1) звернення до суду із заявами або позовами про захист прав, свобод та інтересів громадянина або держави, 2) присутності прокурора в суді при розгляді і вирішенні цивільних, господарських та адміністративних справ про захист прав, свобод та інтересів окремого громадянина або держави, 3) внесення апеляційного, касаційного подання, скарг або заяв про їх перегляд за винятковими та нововиявленими обставинами [ЗО, с. 105].

Вчений виділяє підстави і приводи для дій прокурора щодо здійснення представництва. Так, приводами названі: 1) звернення до прокуратури громадянина, 2) звернення до прокуратури державного органу, 3) повідомлення в засобах масової інформації, 4) безпосереднє виявлення прокурором порушеного права громадянина або держави. Ці положення відповідають компетенції прокурора, визначеної Конституцією України, Законами України „Про прокуратуру", „Про звернення громадян" [65], а також КАСУ .

З метою конкретизації процедур здійснення прокурором функції представництва, доцільно закріпити в КАСУ перелік відповідних приводів.

Факт порушеного права громадянина або інтересу держави може бути виявлений у процесі здійснення нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, відповідно до пункту п'ятого статті 121 Конституції України. При цьому необхідно враховувати ту обставину, що розв'язання спору на підставі виявленого факту та відновлення порушеного права може відбуватись не лише у порядку здійснення адміністративного судового пронесу. Прокуророві інколи необхідно вирішувати питання щодо підсудності відповідних справ. Найскладніше таке питання вирішується, якщо необхідно визначити підсудність адміністративного чи господарського суду. Існують також певні проблеми щодо визначення підсудності справ, які випливають з трудових правовідносин.

Стосовно першої категорії спірних питань, слід зазначити наступне. До компетенції адміністративних судів відносяться, зокрема, спори фізичних і юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Представницька функція прокурора стосуватиметься лише тих спорів, які стосуються прав, свобод, інтересів фізичної особи -громадянина у відносинах із суб'єктом владних повноважень. Такі спори можуть виникати у сфері господарської діяльності. Однак у цьому випадку прокурор буде здійснювати представництво не завжди у зв'язку із розглядом справи в адміністративному суді. Справа буде розглядатись в адміністративному суді лише тоді, коли предметом спору будуть правовідносини, пов'язані із реалізацією суб'єктом владних повноважень функцій організаційно-розпорядчого характеру, тобто здійсненням владно-організуючого впливу. Наприклад, якщо працівниками органів державної податкової служби були допущені порушення у процесі здійснення перевірок, то відповідний спір між підприємцем та органом державної податкової служби вирішується у порядку адміністративного судочинства.

До другої категорії спірних питань, пов'язаної із підсудністю спорів, віднесені ті, що випливають з трудових правовідносин. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 17 КАСУ, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Виходячи зі змісту цього положення, предметом спорів, які розглядаються адміністративними судами, є спори, пов'язані із сферою внутрішньої діяльності суб'єкта владних повноважень. Інші категорії трудових спорів - поза цією сферою - вирішуються у порядку цивільного судочинства.

Отже, якщо громадянин звертається до прокурора із заявою на захист прав, свобод та інтересів, порушених при прийнятті на публічну служу, її проходженні та припиненні прокурор має право у порядку реалізації функції представництва звернутися з адміністративним позовом до адміністративного суду. Однак, чинне законодавство не визначає поняття публічної служби. Натомість визначені поняття „державна служба", „служба в органах місцевого самоврядування". Крім того, в існуючих теоретичних дослідженнях з адміністративного права аналізується, в основному, питання державної служби.

Якщо проаналізувати норми КАСУ, якими визначені повноваження прокурора щодо звернення до адміністративного суду, можна визначити наявність певних особливостей. ч.І ст.60 встановлено право прокурора звертатись до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб. ч.2 ст.60 КАСУ визначено, що прокурор може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу, а ч. 1 ст.104 КАСУ визначає, що суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Виходячи зі змісту цих положень, прокурор має право подати адміністративний позов у порядку здійснення представництва в адміністративному суді, однак він не повинен підміняти у судовому процесі самого громадянина. Позивачем за адміністративним позовом, який подав прокурор, є громадянин на захист прав і свобод якого прокурор подає позов. У позовній заяві прокурор вказує громадянина, а суд зобов'язаний повідомити громадянина про процес і можливість прийняти у ньому участь як позивача.

Таким чином, прокурор, подавши адміністративний позов на захист прав і свобод громадянина, не набуває статусу позивача із самостійними позовними вимогами. Прокурор є позивачем у процесуальному смислі, але носієм матеріальних прав є громадянин, на захист прав і свобод якого порушений адміністративний судовий процес. Саме тому, згідно ч. 1 ст.61 КАСУ, вказано, що прокурор, який звернувся до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, не може закінчувати справу примиренням.

Наведене вище обумовлює необхідність вирішення питання щодо уточнення підстав звернення прокурора до адміністративного суду. Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру" такі підстави обмежені конкретною категорією громадян - неспроможних самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Перелік причин, у зв'язку з якими громадянин неспроможний особисто брати участь у справі відкритий. Чітко визначені лише відповідний фізичний чи матеріальний стан, похилий вік. Інші причини визначені як „поважні".

Для відповіді на питання про те, стосовно якої категорії громадян прокурор може здійснювати представництво потрібно проаналізувати значний масив нормативно-правових актів різної юридичної сили. При цьому слід враховувати визначені статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру" основні причини, внаслідок наявності яких особа неспроможна захищати свої права, свободи та інтереси: 1) відповідний фізичний стан, 2) матеріальний стан, 3) похилий вік. При чому такі ознаки є альтернативними, що означає наявність у громадянина хоча би однієї з них для того, щоб визначити необхідність здійснення прокурором функції представництва його інтересів. Науковці відносять до цих категорій громадян тих, хто опинився в тяжкій життєвій ситуації. Це - інвалідність, нездатність до самообслуговування у зв'язку з похилим віком, захворювання, безробіття, малозабезпеченість, сирітство та ін. [97, с. 129].

Говорячи про неспроможність особи через фізичний стан доцільно мати на увазі, насамперед, її неможливість у зв'язку із станом здоров'я самостійно брати участь у адміністративному судовому процесі. При цьому обов'язково слід враховувати вимогу статті 48 КАСУ, а також статті 56 КАСУ.

Права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних осіб захищають в суді їх законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Однак, серед малолітніх та/або неповнолітніх є особи, які позбавлені батьківської опіки та діти-сироти.

В роботі була обґрунтована необхідність надати прокуророві права захищати невизначене коло громадян. Це - такі випадки, коли внаслідок дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень порушуються права і свободи великих груп населення. Практика здійснення прокурором представництва в адміністративному суді вже свідчить про нагальну потребу закріплення в КАСУ відповідних повноважень прокурора. Так, наприклад, вищенаведена справа щодо захисту інтересів ветеранів війни, праці, інших осіб похилого віку. Законодавче закріплення здійснення прокурором функції представництва стосовно невизначеного кола осіб не потребує внесення змін до Конституції України, хоча статтею 121 визначено обов'язок прокуратури здійснювати представництво інтересів, зокрема лише громадянина. Вимоги невизначеного кола осіб у публічно-правових відносинах стосуються сфери суспільних інтересів і тому їх доцільно віднести до інтересів держави.

ВИСНОВКИ

В результаті написання дипломної роботи, присвяченої визначенню особливостей захисту прокурором прав, свобод та інтересів громадянина у адміністративному судовому процесі, шляхів його вдосконалення, нами були зроблені наступні висновки.

Процесуальним законом коло випадків участі прокурора в адміністративному судовому процесі пов'язано тільки з виконанням ним функцій представництва інтересів держави і громадянина в адміністративному суді і не передбачає захисту при цьому прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових правовідносин. Однак це не означає, що прокурор у рамках здійснення функції забезпечення захисту інтересів держави не може подавати адміністративний позов і приймати участь у розгляді судом адміністративної справи з метою порушення органами державної влади чи місцевого самоврядування прав окремих державних (казенних) підприємств, установ, організацій.

Інститут участі прокурора в адміністративному судовому процесі в Україні є складовим міждисциплінарного інституту представництва. Природа прокурорського представництва визначається як особливий вид законного представництва, що має такі особливості: а) здійснюється на підставі Конституції України, б) прокуратура завжди виступає на захист законності і не має приватного інтересу.

За змістом положень КЛСУ захист прокурором в адміністративному судочинстві прав і законних інтересів держави й обмеженої категорії нездатних самостійно приймати участь у розгляді судами адміністративних справ громадян, виступає різновидом законного представництва, а саме -прокурорським видом законного представництва. Відносини між прокурором та громадянином, інтереси якого представляються в адміністративному судовому процесі, відмінні за своєю правовою природою від взаємин, які складаються в рамках договірного і законного представництва батьками, опікунами, піклувальниками тощо. На відміну від останніх, вони є публічними правовими, зв'язаними з реалізацією прокуратурою соціальної функції захисту прав і свобод у сфері публічного управління осіб, які не здатні самостійно це робити. Вступ у процес з метою захисту інтересів такої категорії осіб не є правом, а обов'язком прокурора в рамках виконання покладених на нього державою службових завдань гарантувати права та свободи громадян України. Отже, в адміністративному судовому процесі прокурор має бути визнаний такою особою, яка бере участь у справі, що має суспільний, державний, тобто лише процесуальний інтерес в її вирішенні адміністративним судом відповідно та на підставі закону.

Правові основи участі прокурора в адміністративному судовому процесі з метою захисту прав, свобод та законних інтересів громадян у сфері публічно-правових відносин за характером регулювання такої участі можуть бути поділені на три групи: матеріальні, процесуальні, організаційні. Матеріально-правовою основою участі прокурора в адміністративному судочинстві є матеріальні за природою норми статті 121 Конституції України, Закону України „Про прокуратуру" та ст.ст. 60, 61 КАСУ, що визначають питання повноважень, підстав та форм для такої прокурорської діяльності. Норми щодо компетенції та завдань органів прокуратури України у сфері адміністративного судового процесу отримали механізм реалізації в процесуально-правових за характером положеннях КАСУ, зокрема Розділів III-V, що встановлюють порядок розгляду адміністративними судами справ про оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, здійснення учасниками адміністративного судового розгляду своїх процесуальних прав і обов'язків. Діяльність прокуратури щодо застосування матеріальних та процесуальних правових основ для представництва в адміністративному судовому процесі інтересів громадянина організовується відповідними спеціальними відомчими актами Генеральної прокуратури України як вищого в системі органів прокуратури України органу. Ці акти мають виключно внутрішній характер.

Прокурор під час представництва інтересів в адміністративному суді громадянина, нездатного самостійно захистити свої права чи реалізувати повноваження, як учасник розгляду справи, з позицій розпорядження матеріальними позовними вимогами є певною мірою обмеженим законодавцем в цілому. Він є "позивачем у процесуальному розумінні, не володіє власне правами позивача". Разом з тим, обсяг процесуальних можливостей прокурора під час його участі в розгляді судом справи адміністративної юрисдикції є повним. Будучи представником інтересів громадянина чи держави, він наділений такими ж процесуальними правами, як і інші особи, ідо беруть участь у розгляді справи. Прокурор ініціює розгляд адміністративним судом публічно-правового спору, коли цього вимагає захист громадянина, нездатного самостійно це робити чи реалізовувати процесуальні повноваження, шляхом подання адміністративного позову.

Представництво прокурором інтересів незахищеного громадянина можливе на будь-якій стадії адміністративного судового процесу. Це означає, що прокурор може не лише подати адміністративний позов, але й вступити у вже призначену до розгляду чи таку, що розглядається адміністративним судом, справу адміністративної юрисдикції.

Представництво прокурором інтересів громадянина в адміністративному суді першої інстанції є складною за змістом та формами процесуальною діяльністю. Вона включає вчинення трьох комплексів процесуальних дій:

підготовка та подання до адміністративного суду адміністративного позову з метою захисту прав, свобод та інтересів громадянина у публічно-владній сфері,

представництво інтересів громадянина на стадії попереднього судового розгляду адміністративним судом справи, ініційованої прокурором,

участь прокурора у розгляді адміністративним судом першої інстанції справи за його позовом чи у іншій справі за його ініціативою.

Процесуальна правосуб'єктність прокурора при перегляді судових рішень в адміністративному судовому процесі ширша, ніж у цивільному процесі, що обумовлене предметом розгляду справи в адміністративному суді - спір, що випливає з публічно-правових відносин. Правосуб'єктність прокурора при перегляді судових рішень має такі особливості: а) наявність права подавати відповідний до законодавчо встановленого процесуальний акт-документ, який є юридичною підставою здійснення кожного провадження, пов'язаного із переглядом судових рішень; б) формальний характер зміни вимог прокурором або відмови від адміністративного позову; в) апеляційна чи касаційна скарга, окреме подання на ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня; г) якщо прокурор не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність піде гав для перегляду судового рішення, він має право знайомитися з матеріалами справи у адміністративному суді; д) прокурор не має права приєднатись до апеляційної чи касаційної скарги.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Авер'янов В.Б, Лук'янець Д., Педько Ю.С. Чи забезпечить вітчизняне судочинство верховенство права? // Віче. - 2006. - №7 - С.35-39.

Аверьянов В.Б. Приоритет публично-сервисных отношений (принцип верховенства права в реформировании украинского административного права) // Юридическая практика. - 2006. - № 18 (463). - 2 мая. - С. 4.

Агєєв О.В. Прокурор як суб'єкт адміністративного процесу. - X., 2006. -18 с.

Административное право Украины: Учебник.-2-е изд., перераб. и доп. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др./ Под ред.проф. Ю.П. Битяка. - X.: Право,2003. - 576 с.

Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Автори - упорядники І.Б. Коліушко, P.O. Куйбіда. - К.: Факт, 2003. -146 с.

Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов. - К.: Видавництво „Юридична думка", 2004. - 584 с.

Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гарашук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. -544 с;

Адміністративне судочинство в Україні: Книга перша. Адміністративний процесуальний кодекс України (проект) / Упоряд. B.C. Стсфанюк, В.В. Сунцов. - Харків: Консул, 2002. - 176 с.

Алексеев С.С. Общая теория права: Учебник: В 2-х т. - М.: Юрид. лит., 1982.-Т2.-359 с.

Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании. - М.: Институт международного права и экономики, издательство „Триада", 1996. - 157 с.

Артамонова Е.М. Защита прокурором прав и законных интересов неопределенного круга лиц в гражданском судопроизводстве - М, 2004. -27 с.

Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник. -М.:Инфра-М, 1998.-509 с.

*

Бандурка A.M., Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. -X.: Изд-во НУВД, 2001. - 353с.

Бахрах Д.Н. Юридический процесс и административное судопроизводство // Журнал российского права. - М: Норма, 2000. - № 9. -С. 6-17.

Богатырев Ф.О. Интерес в гражданском праве // Журнал российского права. - 2002. - №2. - С. 34.

Бородін І.Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина - X., 2004. - 364 с.

Викут М. А. Стороны - основные лица искового производства. - Саратов: Саратовский юридический институт, 1968. - 76 с.

Господарський процесуальний кодекс// Відомості Верховної Ради. - 1992. -№6.-Ст. 56.

Давиденко Л.М. Місце і роль прокуратури в механізмі державної влади // Правова система України: теорія і практика: Матеріали наук.-практ. коференції. - К., 1993. - С. 379-380.

Добровольский A.A., Иванова CA. Основные проблемы исковой формы защиты права - М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1979 - 159 с.

Додонов В.П., Крутских В.Е. Прокуратура в России и за рубежом. Сравнительное исследование / Под ред. СИ. Герасимова. - М.: Норма, 2001.- 192 с.

Долежан В.В. Проблемы компетенции прокуратуры. - М., 1991. - 438 с.

Дунае Т.О., Руденко М.В. Прокурор в цивільному процесі України: сутність, завдання, повноваження: Навч. та наук.-практ., посіб. / За заг. ред. проф. M.B. Руденко. - X.: Харків юридичний, 2006. - 340 с.

Женетель С.З. Участие прокурора в административных делах на примере ряда стран // Арбитражный и гражданский процессы. - 2002. - №3. -С. 34-38.

Жернаков М.В. Правове регулювання представництва у сфері оподаткування: Монографія. - X.: Право, 2006. - 144 с.

Жук А. Договор поручения в процессе // Юридическая практика. - 2006. -№16 (434). - С. 9-12.

Загальна теорія держави і права / За ред. В.В.Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997.-320 с.

Застрожная O.K. Советский административный процесе: Учеб. пособие. -Воронеж: ВГУ, 1985. - 100 с.

Зейкан Я.П. Захист прав та інтересів в арбітражному суді. - К.: Леге Артіс, 2001.-237 с.

Каркач П.М. Актуальні проблеми застосування ЦПК та КАСУ: особливості участі прокурора при розгляді в судах цивільних та адміністративних справ: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, Нац. юрид. акад.. України (25-26 січня 2007р.), X.: - 300 с.

Кашепов В.П. Институт судебной защиты прав и свобод граждан и средства ее реализации // Государство и право. - 1998. - № 2. - С. 66-71.

Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 687 с.

Кодекс адміністративного судочинства України // Офіційний вісник України. -2005. -№32. -Ст. 1918.

Козлов А.Ф. Представительство в суде // Советский гражданский процесс / Под ред. К.И. Комиссарова, В.М. Семенова. - М: Юрид. лит., 1988. - 480 с.

Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544с.

Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник P.C. Адміністративний процес України. - Київ: Прецедент, 2007. - 531 с.

Константий O.B. Адміністративна юстиція як атрибут демократичної правової держави // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №4. -С. 46-48.

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. -№30.-Ст. 141.

Коренев А.П. Административное право России. Учебник. В. 3-х частях. Т.ї-М.: МЮИ МВД России, издательство „Щит", 1999. - 280 с.

Косюта М. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства. - Одеса: Юрид. літ., 2002. - 375 с.

Кузьменко О.В. Адміністративний, управлінський та деліктний пронес в Україні. // Науковий вісник НАВСУ. - 2003. - Вин. 2. - С. 66-72.

Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. - К.: Атака, 2005. - 352с.

Кулакова В.Ю. Участие в гражданском процессе государственных органов и органов местного самоуправления. - М, 2001. - 25 с.

Кучинский В. А. Личность, свобода, право. - М.: Юрид. лит., 1978. -207 с.

Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. - М.: Норма, 2003. - 240 с.

Луспеник Д.Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України у судовій практиці (Серія „Судова практика") - X.: Харків юридичний, 2005. - 432 с.

і*

Луспеник Д.Д. Роль суду в диспозитивному процесі // Юстиніан. - 2004. -№6.-С. 7, 8.

Малько A.B. Теория государства и права: Учебник. - М.: Юристъ, 2004. -с. 160,161

Матвієнко A.C. Форми та принципи конституційно-иравового забезпечення прав та свобод людини й громадянина // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали X регіональної науково-практичної конференції: 5-6 лютого 2004 року. -Львів: Юрид. фак-т ЛНУ, 2004. - С. 144.

Махина С. Н. Управленческий и административный процессы: Проблемы теории и перспективы правового регулирования. - Саратов, 1998. - 24 с.

Мичко М. До питання про загально-наглядову діяльність прокуратури // Право України. - 2000. - № 4. - С. 50-51.

Мухамеджанов Э.Б. Прокуратура Польши // Журнал „Юрист". - 2004. -№1 (31).-С.7

Насвіщук Л. Участь прокурора у цивільному, господарському та адміністративному судочинстві // http://www.aica.com.ua.

Николаева Л.А., Соловьева A.K. Административная юстиция и административное судопроизводство: зарубежный опыт и российские традиции: Сборник. - Спб.: Юридический центр Пресе, 2004. - 332 с.

Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник / За заг. ред. Александрової Н.В., Куйбіди P.O. - К.: Конус-Ю, 2006. - 256 с.

Осокина Г.Л. Иск (теория и практика). - М: Городец, 2000. - 187 с.

Павлуник I.A. Представництво в цивільному процесі України. - К., 2002. - 19 с.

Пасенюк О.М. Адміністративний позов /Основи адміністративного судочинства та адміністративного права: Навч. посібник/ За заг. ред. Куйбіди P.O., Шишкіна В.І. - К.: Старий світ, 2006. - 576 с.

Педько Ю.С. Становлення адміністративної юстиції в Україні: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького HAH України, 2003.-208 с.

Перепел юк В.Г. Процесуальні та матеріально-правові основи адміністративного процесу / Адміністративний процес. - Чернівці: Рута, 2001.-316 с.

Пінаєв А.О. Місце прокуратури в системі органів влади на сучасному етапі розвитку України // Правова система України: теорія і практика. -К., 1993.-С. 428-430.

Погребной И.М. Общетеоретические проблемы производств в юридическом процессе. - X., 1982. - 182 с.

Права людини і громадянина: Навч. посіб. / A.M. Колодій, А.Ю. Олійник. -К., 2004.-336 с.

Про державну службу: Закон України // Відомості Верховної Ради. - 1993. -№ 52.-Ст. 490.

Про звернення громадян: Закон України // Відомості Верховної Ради. -1996.-№47. -Ст. 256.

Про міліцію: Закон України // Відомості Верховної Ради. - 1991. - № 4. -Ст. 20.

Про місцеві державні адміністрації: Закон України // Відомості Верховної Ради. - 1999.-№20-21.-Ст. 190.

Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод неповнолітніх: Наказ Генерального прокурора України № 6/1 гн. Від 15.04.2004р.

Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень: Наказ Генерального прокурора України № 6 гн від 29.11.2006 року

Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів: Наказ Генерального прокурора України №3 гн від 19.09.2005р.

Про організацію роботи по представництву в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень: Наказ Генерального прокурора України № 6 гн від 19.09.2005 року.

Про прокуратуру: Закон України // Відомості Верховної Ради. - 1991. -№ 53.-Ст. 793.

Проблемы науки гражданского процессуального права / В.В. Комаров, В.А. Бигун, В.В. Баранкова; Под ред. проф. В.В. Комарова. - X.: Право, 2002.-440 с.

Проблемы теории государства и права: Учебное пособие / Под ред. М.Н. Марченко. -М.: Юристь, 2001. -656 с.

Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій / За ред. В.Т. Нора. - К.: Атака, 2004.-352 с.

Прокурорський нагляд в Україні: Підручник / За ред. проф. І.Є Марочкіна та ін. - X.: Одіссей, 2005. - 240 с.

Рабінович П.М. Права людини та їх юридичне забезпечення (основи загальної теорії держави і права). - К.: НМК ВО, 1992. - 100 с.

Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) // Офіційний вісник України. - 2004. -№50.-Ст. 3288.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України від 8 квітня 1999 року № З-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001 / Відповід. ред. П.Б. Євграфов. - К.: Юрінком Інтер, 2001.-512 с.