Правове становище свідка та умови і особливості дачі показань свідком

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ І. Поняття та значення свідка в кримінальному процесі

Розділ ІІ. Поняття та значення показань свідка в кримінальному процесі

Розділ ІІІ. Процесуальні особливості проведення та фіксації допиту свідка

3.1 Підготовка та планування допиту свідка

3.2 Процесуальні особливості допиту свідка

3.3 Особливості фіксації показань свідка

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Допит свідка - одна з найбільш поширених слідчих дій. Він являє собою спосіб отримання, засвідчення та перевірки такого виду доказів, як показання названих вище осіб.

Актуальність даної теми дослідження полягає в тому, що допит свідка являє собою ефективний засіб отримання доказової інформації та повинен будуватися таким чином, щоб порядок його проведення по можливості дозволив отримати в великій кількості правдиві та значні для справи дані і в той же час надійно гарантував права людини і громадянина, оберігав честь та гідність допитуємого. Це все зумовлює необхідність вироблення певної тактики допиту свідків, встановлення з свідком психологічного контакту, визначення умов дачі ними показань, особливостей фіксації, перевірки та оцінки їхніх показань.

Проблема проведення допиту та удосконалення його процесуальних, організаційних, тактичних аспектів розроблялися у працях Ю. Аленіна, Р. Бєлкіна, В. Весельського, С. Давиденка, В. Гала-гана, В. Коновалової, В. Кузьмичова, М. Михеєнка, О. Переверзи, М. Порубової, С. Стахівського, В. Тертишника, П. Цимбала, В. Шепітька, С. Шейфера та інших вчених. Проте, незважаючи на значні напрацювання, питання визначення особливостей, пов'язаних із застосуванням психологічних спеціально-правових методів, потребують подальшого вивчення та вирішення. Такі дослідження обумовлені, по-перше, необхідністю чіткого дотримання принципів законності і справедливості при розслідуванні кримінальних справ, по-друге, необхідністю раціоналізації праці слідчого, потреба у чому на сьогодні стала особливо гострою.

Обє'ктом даної роботи є допит як одна із найважливіших і основних слідчих дій в кримінальному процесі.

Предмет даної курсової роботи є правове становище свідка та умови і особливості дачі показань свідком.

Мета даної курсової роботи - з'ясувати правове становище свідка,визначити поняття і значення показань свідка, встановити процесуальні правила допиту свідка та особливості фіксації, оцінки та перевірки показань свідка.

Завданнями даної курсової роботи є:

систематизувати і поглибити теоретичні знання по даній темі;

узагальнити знання про умови і особливості допиту свідків;

проаналізувати правове становище свідка в процесі допиту, встановити його правосуб'єктність;

розглянути і проаналізувати поняття показань свідка, процесуальні правила допиту свідка, особливості фіксації показань свідка;

виробити вміння і навички для застосування набутих завдань при вирішенні конкретних завдань та задач;

опанувати методику самостійного узагальнення і вивчення наукових джерел, застосування їх в юридичній практиці.

Структура даної курсової роботи складається зі вступу, основної частини, що включає в себе три розділи, висновків та списку використаних джерел та літератури.

Розділ І. Поняття та значення свідка в кримінальному процесі

Свідок в класифікації суб'єктів кримінального процесу належить до категорії осіб участь яких носить допоміжний та епізодичний характер.

Кримінально-процесуальним законодавством України не передбачено визначення свідка в кримінальному процесі, поряд з цим у ч. 1, ст. 68 КПК України, передбачено категорію осіб, які можуть викликатись і допитуватись як свідок: кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Показання свідка є джерелом доказів (ч 2 ст. 65 КПК України). Таке значення дані отримані від свідка, набувають тільки при умові, що він може назвати їх джерело. Його роль в кримінальній справі полягає в тому, що він повідомляє органам досудового розслідування або суду відомості про такі обставини, які підлягають встановленню по кримінальній справі, а також про факти які характеризують особу обвинуваченого чи підозрюваного та його взаємостосунки з ним.

Тому свідок може бути не лише очевидцем розслідуваної події, а також може знати про цю подію зі слів інших осіб, відповідно у кримінальному процесі в якості свідків виступають не тільки очевидці злочинів, але також особи, котрі чули як проходила подія, можуть дати характеристику особи обвинуваченого чи підозрюваного, особи, які володіють будь-якою інформацією про обставини, які підлягають доказуванню по кримінальній справі[6; C. 179].

Кримінально-процесуальне законодавство не встановлює вікових обмежень для допуску осіб в якості свідків в кримінальних справах. Як діти, так і перестарілі, незважаючи на особливості їхньої психіки, можуть повідомити цінні відомості про обставини кримінальної справи. Здатність дітей правильно сприймати події об'єктивної дійсності та давати про них правдиві показання у більшості випадків визначається їх індивідуальними особливостями, характером подій, про які вони допитуються, а також їх участю в тих подіях. Тому неможливо наперед ставити питання про визначення формальної вікової межі для допуску малолітніх в якості свідків.

Враховуючи особливості дитячої психіки можливо лише обумовити допит неповнолітніх свідків деякими умовами, які будуть сприяти отриманню повноцінної доказової інформації.

Можливість помилкового уявлення малолітніх про повідомлювані факти, нестійкість їхньої психіки потребує надзвичайного та уважного ставлення до допиту таких свідків та критичної оцінки їхніх показань в цілому.

До прийняття діючого КПК України в юридичній літературі обговорювалося питання про те, чи можливо попередити неповнолітнього свідка про відповідальність за дачу неправдивих показань, хоча такий свідок не може бути притягнутий за це до кримінальної відповідальності. Так, В.С.Тадевосян вважав, що слідчий та суддя повинні пояснити дітям “їх обов'язки говорити правду та відбирати у них підписку про правильність їхніх показань”. У діючому КПК з цього приводу міститься вимога: свідкові, який не досяг 16 років роз'яснюється обов'язок говорити тільки правду. Але про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, а також дачу за відомо неправдивих показань він не попереджається, (ч. 4 ст.168 КПК України), жодних підписок від них не відбирають [12; C.46].

Іноземні громадяни, які наділені правом дипломатичної недоторканості, можуть залучатися у якості свідків по кримінальним справам лише на їх прохання та з їхньої згоди. Згоду на залучення даних осіб у якості свідків органи досудового розслідування та суд запитують через Міністерство закордонних справ України. Усі інші іноземні громадяни залучаються у якості свідків на загальних підставах.

Кримінально-процесуальному законодавству України визначено обмеження щодо кола осіб, які залучаються в якості свідків.

Одне із них, покликане забезпечити доброякісність джерела доказів, виявляється в обмеженні допуску в якості свідків осіб, які в силу своїх фізичних чи психічних недоліків не спроможні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи та давати про них правильні показання. Друге - заборона допитувати захисника підозрюваного, обвинуваченого чи підсудною про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника, направлено на охорону конституційного принципу обвинуваченого на захист. Третє - заборона допитувати в якості свідків адвоката, представника професійної спілки та іншої громадської організації про обставини, які стали йому відомі в зв'язку з виконанням ним обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача. Якщо друге і третє виключення в основному є гарантом забезпечення імунітету свідка, про що буде висвітлено в подальшому, то не можливість особи, в зв'язку із фізичними чи психічними вадами сприймати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, безпосередньо пов'язане з визначенням його статусу свідка, як особи показання якої виступають джерелом доказів для встановлення об'єктивної істини у кримінальній справі [5; C. 46].

Фізичні чи психічні вади людини можуть відбитися на сприйнятті, запам'ятовуванні та відтворенні сприйнятого. Свідок деколи суб'єктивно переконаний в правильності відтворення сприйнятих ним явищ, хоча сам процес сприйняття об'єктивно відрізнявся дефектністю, обумовленою тими чи іншими фізичними чи психічними недоліками, тимчасовим розладом психіки та ін. Загальновідомо, наприклад, що людина, яка страждає дальтонізмом, не розрізняє темно-червоні плями на чорному фоні і, не знаючи про свій недолік, може з впевненістю, скажімо, запевняти, що плям крові на одежі обвинуваченого не було.

При обмеженні кола свідків з вказаною ознакою вирішальним є нездатність особи правильно сприймати і відтворювати обставини, а не сама по собі присутність фізичних чи психічних недоліків, інакше кажучи, недопущення до дачі свідчень з мотивів фізичних чи психічних недоліків має єдину підставу, яка одночасно проявляється у двох критеріях: нездатності правильно сприймати явища та правильно відтворювати сприйняте [7; C. 265].

Психічні та фізичні недоліки у людини можуть мати вираз у різній ступені та формі. Вони можуть носити тимчасовий характер і можуть перешкоджати особі правильно сприймати та давати правильні показання тільки про окремі обставини. Закон не встановлює, які саме психічні чи фізичні недоліки є перешкодою для допиту в якості свідка. Вказані недоліки не є перешкодою для допиту, якщо захворювання чи інше відхилення від норми не позбавляє таких осіб здатності правильно сприймати та відтворювати обставини справи в даний період. Однак використання та оцінка показань таких осіб представляє значні труднощі для суду та слідчих органів. Тому, використання таких показань може мати місце лише у випадках крайньої необхідності.

Розпізнати присутність фізичного чи психічного недоліку та його ступінь впливу на здатність правильно сприймати обставини і давати про них правильні показання іноді буває досить важко і може потребувати спеціальних знань. Тому, коли виникає сумнів у здатності свідка правильно сприймати обставини та давати про них правильні показання, для визначення психічного чи фізичного стану особи на момент сприйняття події чи в момент дачі показань про дані події кримінально-процесуальне законодавство передбачає обов'язкове призначення експертизи (п. 3 ст. 76 КПК України), де об'єктом експертизи є свідки та потерпілі стосовно яких в органах слідства та суду виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності.

Експертиза необхідна також там, де є підстави допускати, що свідок приховує недоліки, які можуть спотворити його покази, чи, навпаки, симулює їх При проведенні такої експертизи до завдань експерта входить визначення психічного чи фізичного стану свідка у відповідний період часу, його здатність правильно сприймати обставини , які встановлюються по справі, і відтворювати їх.

До компетенції експерта не відноситься вирішення питання про здатність особи бути свідком по справі чи про ступінь достовірності поданих такою особою показань. Рішення такого роду питань складає прерогативу слідчого та суду.

Щодо обов'язків свідка, то загальний обов'язок всіх громадян - сприяти правосуддю та повідомляти останньому відомості про злочин та злочинця, - носить чисто моральний характер. Невиконання цього обов'язку само по собі не тягне кримінальної відповідальності.

Головний і основний обов'язок свідка - дати правдиві показання щодо відомих йому обставин справи. Для того, щоб свідок мав можливість виконати цей обов'язок, він повинен бути викликаний у встановленому порядку відповідними органами. Кримінально-процесуальний кодекс зобов'язує свідка з'явитися по виклику органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (ст.70 КПК України). Цей перелік органів держави, уповноважених викликати особу в якості свідка, є вичерпним. Інші органи держави не наділені правом виклику громадян на допит в якості свідків в кримінальних справах [9; C. 69].

Виклик свідків здійснюється повісткою, яка є процесуальним документом, який породжує певні правовідносини. Тому вона повинна бути підписаною посадовою особою, яка має право викликати громадян в якості свідків по даній кримінальній справі. Повістка про виклик вручається свідку під розписку. Свідок може бути викликаний також телеграмою чи телефонограмою.

При тимчасовій відсутності свідка (ст. 166 КПК України) повістка для передачі йому може бути вручена будь-кому із дорослих членів його сім'ї, адміністрації за місцем його роботи, а в сільській місцевості чи селищі - виконавчому комітету місцевої Ради . У цих випадках повістка також вручається під розписку.

Розписка в отриманні повістки є гарантією явки свідка, при його неявці вона виступає підставою для вирішення питання про привід свідка.

Виклик в якості свідка особи, яка не досягла 16-ти років, проводиться через його законних представників (ч. З ст.166 КПК України). Інший порядок допускається лише у випадку, коли це викликано обставинами справи.

Неявка свідка на допит, навіть із поважної причини, ускладнює роботу повноважних органів держави. Тому орган, який направив повістку про виклик свідка, повинен отримати зворотню інформацію як у вигляді сигналу про вручення повістки викликаному, так і у вигляді повідомлення про своєчасність явки свідка. При неможливості явки на виклик в повідомлені повинні бути вказані відповідні причини. Завдяки цьому органам розслідування та суду надається можливість прийняти необхідні міри для допиту свідка, який не з'явився чи внести відповідні корективи до плану своєї роботи.

Свідок повинен з'явитися у вказане місце і в призначений час (ст.70 КПК України), що дозволяє уникнути даремної витрати часу як посадовою особою, яка викликала свідка, так і громадян, викликаних в якості свідків.

В разі неявки свідка без поважних причин хвороби, несвоєчасного отримання повістки чи інших обставин які фактично позбавили можливість особи своєчасно з'явитись до органу досудового розслідування та суду до нього у відповідності до вимог КПК України є підстави застосувати привід.

Наказом МВС України від 28 грудня 1995 року № 864 було затверджено Інструкції про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих передбачено обставини, що перешкоджають виконанню приводу хвороба, стихійне лихо, довгочасна непередбачена перерва в русі транспорту, хвороба члена родини або наявність малолітніх дітей при неможливості доручити кому-небудь нагляд за ними тощо. Закон не вказує, в який термін часу доби допускається допитування свідка. Виходячи, однак, із вимоги ст. 143 та ст. 180 КПК України, які забороняють допит обвинуваченого та провадження обшуку та виїмки в нічний час (крім невідкладних випадків), слід прийти до висновку, що аналогічні правила повинні застосовуватися і при призначенні часу на допит свідка. Повторний виклик свідка на допит, в принципі не є бажаним, тим не менш він можливий. Його можна визнати виправданим, коли свідок викликається для усунення протиріччя між раніше поданими показаннями і зібраними по справі доказами, для усунення протиріччя, неточностей, які мають місце в самих показаннях, для поповнення інформації у зв'язку із додатково виявленими обставинами і ін. [14; C. 147].

Свідок може сповна виконати свій обов'язок у відшукуванні істини в кримінальній справі тільки у тому випадку, коли його покази будуть відповідати істинному стану речей. Тому кримінально-процесуальний закон передбачає обов'язок свідка давати правдиві показання.

Пріоритет прав і свобод особистості передбачає, що лише особиста воля, рішення, сприйняття обставин можуть зобов'язати людину визнати себе свідком , погодитись давати показання і давати їх правдивими.

Крім викладених відомостей про факти, свідок повинен також повідомити, яким чином дані факти були ним сприйняті (ч.2 ст.68 КПК України).

На свідка може бути покладений обов'язок не розголошувати даних розслідування без дозволу на те слідчого чи прокурора (ст. 121 КПК України).

Кримінально-процесуальний закон передбачає обов'язок свідка, крім його явки на допит, приймати участь в проведенні ряду інших кримінально-процесуальних дій. До їх числа відноситься і очна ставка. Свідок може бути викликаний на очну ставку з іншим, раніше допитаним свідком, обвинуваченим чи потерпілим, коли в їх показаннях є істотні протиріччя (ст.172 КПК України) У випадку необхідності свідок може бути притягнутий для проведення впізнання особи чи предмета (ст.ст.174, 175 КПК України), для участі у відтворенні обстановки та обставин події (ст. 194 КПК України).

Кримінально-процесуальний кодекс передбачає також освідування свідка для встановлення на його тілі присутності особливих прикмет (ст.193 КПК України). При необхідності медичного освідування, дана дія проводиться лікарем. В юридичній літературі піддавалась сумніву необхідність примусового здійснення цієї процесуальної дії та висловлювалася думка вважати за можливо проведення такого освідування тільки зі згоди на те свідка. Ця точка зору є цілком правильною, хоча свого визнання в законодавстві вона поки що не отримала.

По-різному на теренах країн СНД на законодавчому рівні вирішується питання про відібрання у свідка зразків для експертного дослідження.

Наприклад, КПК Росії (ст. 186) встановлює право отримати зразків почерку чи інші зразків для порівняльного дослідження у свідка лише при необхідності перевірити, чи не залишені вони свідком на місці події, чи на речових доказах КПК України (ст.199) дозволяє слідчому відбирати взірці почерку чи інші порівнювальні матеріали, необхідні для провадження експертизи, у будь-якої особи. Навпаки, КПК Грузії дозволяє відбирати зразки для порівнювального дослідження тільки у виключних випадках. КПК республіки Білорусь (ст.185) до числа осіб, у яких слідчий має право відібрати взірці для порівняльного дослідження, свідка не включає.

Свідок в кримінальному процесі не тільки несе обов'язки, але і наділений певними правами. Наділення свідка процесуальними правами забезпечує виконання свідком того завдання, заради якого він приймав участь в кримінальному процесі, а також гарантує охорону його інтересів як громадянина. Свідкам перед початком допиту повинні бути роз'яснені не тільки обов'язки, але і права. Вказівки, які містяться в кримінально-процесуальному законодавстві, щодо обов'язку судових та слідчих органів роз'ясняти особам, які приймають участь у справі, їх права та забезпечувати можливість їх здійснення, потрібно віднести і до свідків.

Ст. 69-1 КПК України дано перелік процесуальних прав свідка:

давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватись допомогою перекладача;

заявляти відвід перекладачу;

знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;

власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

користуватись нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, якій йому важко тримати в пам'яті;

відмовлятись давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;

знайомитися з протоколом допиту і клопотаннями про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження;

подавати скарги на дії дізнавачача та слідчого;

одержувати відшкодування витрат пов'язаних з викликом для дачі показань.

Для того, щоб свідок мав можливість дати вичерпні показання по справі, він повинен знати, що йому доведеться говорити. Перед допитом слідчий чи суд роз'яснюють свідку обставини, з приводу яких він повинен дати показання. КПК України (ч.4 ст. 167) спеціально вказує на обов'язок слідчого перед початком допиту роз'яснити свідку, по якій справі він викликаний.

Розділ ІІ. Поняття та значення показань свідка в кримінальному процесі

Показання свідка є одним з найпоширеніших у кримінальному судочинстві видів джерел доказів. Без таких видів доказів, як правило, неможливо завершити досудове та судове розслідування кримінальної справи. У цьому передусім і є їх значення у встановленні істини по справі, а також у вирішенні завдань кримінального процесу.

Кримінально-процесуальна наука піддала обґрунтованій критиці теорію ненадійності показань свідків, яка у свій час отримала поширення в літературі і яка базується на тому, що показання свідків -- далеко не досконалий спосіб встановлення істини, а тому не заслуговує довіри. «Науково» це пояснювалось негативними якостями людської природи, тим, що по своїй психобіологічний сутності людина начебто не здатна давати об'єктивну інформацію, а по своїй моральній сутності здатна на неправду.

Допит свідка - ефективний засіб одержання доказів. Як відомо, показання

свідків - один із самих древніх і поширених джерел доказів [13; C. 146].

"Найдавнішим і таким, що найбільше застосовувався, судовим доказом на Русі було послушество. Послух - свідок доброї слави, що приймає активну участь у процесі поряд із позивачем або відповідачем, на відміну від видока - свідка факту. Царський судебник 1550 р. поклав кінець послушеству, вимагаючи від свідків "не видев не послушествовать, а видевши сказати правду". Слово "свідок" писалося раніше "сведетель" (не той, хто бачив, а той, хто відає, знає про щось)." Питання про доказове значення показань свідків і можливості їхній використання в карному процесі був об'єктом тривалого суперечки серед вчених: Бернштеин, Холд, В. Штерн, Мюнстерберг, Канторович, Борст, Врешнер. Вони намагалися "обгрунтувати ненадійність і суб'єктивність показань свідків, щоб усунути їх із карного процесу, замінивши їх "німими свідками" (речовинними доказами), у фальсифікації яких поліція і суд мають чималий досвід, "науковими" висновками експертів, готових завжди дати за гроші будь-який "висновок".

Після невдалих спроб цілком виключити показання свідків із карного процесу такі представники криміналістики, як Гросс, Гельвич, Гейндль, Шпейнерт і інші, стали виступати за найбільше реакційні прийоми допиту свідків, що знайшли згодом своє практичне застосування зараз, почали винаходити різноманітні апарати, що дають можливість установити неправду в показаннях допитуваних. Довгий час у колишньому Радянському Союзі ці ідеї різко критикувалися.

За законом дача показань є обов'язком і громадським обов'язком кожного громадянина, що виступає в ролі свідка, є однією із форм боротьби зі злочинністю.

Допит свідка здійснюється з дотриманням правил ст. ст. 68-71, 166-170 КПК України. Свідком є будь-який дієздатний громадянин, якому відомі які-небудь обставини справи, якщо він не має статусу потерпілого, підозрюваного або обвинувачуваного і немає обставин, що виключають його допит по даній справі, зазначених у ст. 69 КПК України [11; C. 56].

За своїм характером допит, в загалі, є дією багатоплановою. Воно має процесуальний, організаційний, психологічний та етичний аспекти. Допит - це складна слідча і судова дія, “пробирний камень” (Г. Тросе) роботи слідчого; одне з основних процесуальних засобів отримання та перевірки доказової інформації про злочин, тому що при проведенні цієї слідчої дії, відбувається процес передачі та сприйняття інформації. Цей процес можна розділити на етапи: 1- витребування інформації від опитуваного; 2 - передача інформації допитуваємим слідчому ; 3-усвідомлення інформації слідчим ; 4 - фіксація цієї інформації.

Важливе місце серед різних, видів допиту займає допит свідка. Він, наряду з іншими видами допиту, являє собою ефективний засіб отримання доказової інформації. Ні для кого не буде несподіванкою, якщо сказати, що допит, саме свідка в багатьох випадках вирішує подальшу долю кримінальної справи.

Допит - це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від допитуваного (свідка, потерплого, підозрюваного або обвинуваченого) речову інформацію про обставини події злочину й інші обставини, що мають значення для встановлення об'єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону.

Мета допиту - одержання від допитуваного істотної для справи максимально повної інформації відповідно до того, як допитуваний сприйняв і зберіг її в пам'яті. Отже, метою допиту свідка є отримання інформації не лише безпосередньо про події злочину, а й інших відомостей, наприклад, про події, які передували злочину (передумови злочину), особу злочинця й такі, що можуть бути використані у процесі розслідування для виявлення нових доказів та перевірки й оцінки наявних [21; C. 148].

Сутність допиту - взаємодія слідчого з допитуваним, що спрямована на те, щоб одержати інформацію відповідно до мети допиту.

Отже, допит свідка слугує для отримання інформації не лише безпосередньо про події злочину, а й інших відомостей, наприклад, про події, які передували злочину (передумови злочину), особу злочинця й такі, що можуть бути використані у процесі розслідування для виявлення нових доказів та перевірки й оцінки наявних.

свідок допит кримінал показання

Розділ ІІІ. Процесуальні особливості проведення та фіксації допиту свідка

3.1 Підготовка та планування допиту свідка

У збиранні доказової інформації одне з основних місць посідає допит. Зі всього бюджету часу, що витрачається слідчим на провадження слідчих дій, саме на проведення допитів припадає 80% [14; C.44].

Допит - слідча дія, у процесі якої слідчий отримує від особи відомості, що мають значення у розслідуванні кримінальної справи для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону. Допит - одна з найпоширеніших слідчих дій зі збирання доказів. Завдання слідчого полягає в отриманні від особи, яку він допитує, відомостей про подію злочину, про осіб, котрі його вчинили, про інші обставини, які мають значення для справи. Слід погодитися з В. Шепітько у тому, що допит - одна з найскладніших слідчих дій, проведення якої вимагає від слідчого високої загальної і професійної культури, глибокого знання психології людини. Допит спрямований насамперед на розслідування злочинів. Його проведення вимагає від слідчого значних інтелектуальних, організаційних, вольових зусиль. Принцип об' єктивної істини виражається у вимогах закону про всебічне, повне і об' єктивне розслідування кримінальної справи.

У процесі проведення допиту ці вимоги виявляються в такій його організації, яка забезпечує встановлення об' єктивної істини по справі. Предмет допиту визначається двома факторами: обставинами, які слід з'ясувати по справі; даними, які повинні бути відомі особам, що мають відношення до події злочину.

Необхідною передумовою успішного проведення допиту є підготовка до нього, яка охоплює ряд конкретних заходів: по-перше, вивчення матеріалів справи; по-друге, ознайомлення з даними про особу допитуваного; по-третє, складання плану допиту [14; C. 45].

Важливим фактором підготовки до допиту є ознайомлення з відомостями про особу допитуваного. Не можна, наприклад, погодитись з думкою, що особи з певними фізичними вадами не можуть повідомити достовірну інформацію, але ж незряча людина може добре охарактеризувати особливості голосу, а людина, яка погано чує, особливу увагу зверне на міміку та риси обличчя, саме тому слідчий має добре ознайомитись зі всіма даними, які характеризують особу допитуваного, враховуючи його фізичний та психічний стан, що зрештою буде сприяти визначенню найбільш ефективних шляхів допиту.

Однією з важливих умов підготовки до допиту є його планування. План допиту - розгорнутий або короткий, усний або письмовий - сприяє систематизації з'ясованих обставин і цілеспрямованості допиту. Підготовка і проведення допиту вимагає чіткої організації, в якій суттєву роль відіграє планування. Планування - це логічний процес мислення, який включає аналіз питань, що підлягають вирішенню, їх чітку послідовність. Планування слід розглядати як сукупність складних розумових операцій, що спрямовані на формування завдань розслідування та визначення найбільш раціональних і ефективних шляхів їх розв'язання, котрі забезпечують всебічне і повне доказування по кримінальній справі.

Необхідною передумовою успішного проведення допиту є підготовка до нього. Підготовка до допиту охоплює ряд конкретних заходів, а саме: вивчення матеріалів справи; ознайомлення з даними про особу допитуваного; складання плану допиту.

Підготовка і планування - процес творчий. Складання письмового плану підготовки до допиту не означає, що в усіх випадках він повинен бути розгорнутий, тобто мати у собі перелік усіх обставин і запитань. Готуючись до нескладного допиту, слідчий може обмежитися наміткою обставин, які треба з'ясувати, або коротким переліком основних питань.

Допит поділяється на окремі види залежно від процесуального статусу допитуваних учасників процесу і проводиться за певними правилами - загальними для всіх видів допиту та особливими для окремих видів допиту. До окремих видів допиту належить допит свідка.

Отже, необхідною передумовою успішного проведення допиту є підготовка до нього, яка охоплює ряд конкретних заходів: по-перше, вивчення матеріалів справи; по-друге, ознайомлення з даними про особу допитуваного; по-третє, складання плану допиту.

3.2 Процесуальні особливості допиту свідка

Допити свідка - ефективний засіб одержання доказів, широко застосовуваний у практиці розслідування злочинів.

Предметом показань свідків є фактичні дані, що відомі особі, обсяг яких визначається обставинами конкретної справи, особистістю допитуваного, сукупністю відомостей, якими він оперує.

Метою допиту свідка є отримання інформації не лише безпосередньо про події злочину, а й інших відомостей, наприклад, про події, які передували злочину (передумови злочину), особу злочинця й інформації, що може бути використана у процесі розслідування для виявлення нових доказів та перевірки й оцінки наявних.

Змістом показань свідка можуть бути не тільки відомості про фактичні дані, а й його аргументи, судження, умовиводи. Як зазначається у процесуальній літературі, судження, висловлювані опитуваним, є потрібним компонентом будь-якого показання.

Згідно ст. 68 та 167 КПК України свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Характер стосунків між свідком і обвинуваченим, підозрюваним, потерпілим має враховуватись при оцінці показань свідка.

Не можуть бути доказані дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базується на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані (ч. З ст.68 КПК) [7; C. 173].

Оцінюючи показання свідка, необхідно також враховувати обставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення або добросовісну помилку свідка щодо фактів про які він дає показання. Свідчення особи, яка не є очевидцем інкримінованого обвинуваченому злочину, можуть бути покладені в основу обвинувачення тільки після перевірки грунтовності одержання відомостей. Обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях свідків, їх неконкретних і суперечливих показаннях. Показання свідків не можуть бути відкинуті лише на тій підставі, що ці свідки перебувають у родинних стосунках з підсудними. Обвинувальний вирок не може грунтуватись тільки на показаннях свідків, заінтересованих у результатах розгляду справи. Необхідно особливо критично ставитись до показань свідків, які перебувають у неприязних стосунках з обвинуваченим або в його підлеглості, а також малолітніх і неповнолітніх свідків, враховуючи можливість їх помилкового уявлення про факти, що ними повідомляються.

Допит вимагає від слідчого високої професійної майстерності. Г. Грос зазначав: «Свідок невмілому слідчому або нічого не розповість, або покаже неістотне чи зовсім невірне, і той же свідок правдиво, точно та докладно розкаже тому слідчому, який зуміє заглянути в його душу».

Процес формування показань від моменту сприйняття подій до передачі інформації про неї носить психологічний характер, обумовлений впливом багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів, дія яких тим чи іншим чином впливає на повноту та об'єктивність показань. Тому для правильної оцінки отриманих показань необхідно враховувати умови сприйняття цікавих для слідства подій. Слідчий часто стикається з тим, що різні люди, які є учасниками або очевидцями однієї й тієї ж самої події, по-різному сприймають її обставини. Іноді це може пояснюватися позицією допитуваного, колом його інтересів і намірів. В інших випадках це може бути пов'язано з особливостями сприйняття, запам'ятовування та відображення отриманої інформації різноманітними суб'єктами.

Необхідною передумовою отримання повних та достовірних показань є безпосереднє сприйняття подій, що відбуваються, органами почуттів свідка. Різні ознаки предметів навколишнього світу викликають у нас комплекс почуттів, складають уявлення у формі образів. На формування конкретного образу найчастіше впливає досвід людини, рівень її розвитку, коло інтересів, професійна підготовка, яка визначає наші знання про предмет або явище. Сприймаючи властивості предметів, свідок осмислює, оцінює їх в межах свого досвіду та знань.

Існують об'єктивні та суб'єктивні фактори, які ускладнюють отримання достовірної та повної інформації про подію, яка спостерігається. До об'єктивних факторів відносяться ті, які не залежать від свідка, наприклад несприятливі умови спостереження: короткотерміновість, віддаленість, недостатня освітленість, атмосферні перешкоди. До суб'єктивних слід віднести, по-перше, дефекти органів чуття людини, по-друге, зниження можливостей сприйняття органами чуття свідком під впливом больових станів, нервових розладів, втоми, сп'яніння, різноманітних стресів та інших причин [5; C. 178].

Фіксація інформації свідком буває передбачуваною та непередбачуваною. Передбачуване запам'ятовування зустрічається у тих випадках, коли свідок прикладає зусилля для того, щоб запам'ятати подію, яку спостерігає. Наприклад, коли він передбачає, що йому прийдеться в подальшому давати показання про те, що відбувається, або коли у нього виявляється інтерес до події, тим більше, якщо вона незвична. При передбачуваному запам'ятовуванні отримана інформація зберігається у пам'яті довше, і при відображенні фактів свідком даються найбільш повні та точні показання. Однак найчастіше має місце непередбачуване запам'ятовування.

Відомо, що з плином певного часу може виникнути небезпека перекручування або навіть втрати отриманої інформації. За загальним правилом, зволікання із допитом погіршує якість показань. Однак допит свідка-очевидця, який гостро переживає те, що сталося, безпосередньо після події злочину також може бути малоефективним. Зазвичай більш повними та точними є показання на допиті, що проводиться через декілька днів після подій, коли переживання втрачають попередню гостроту та не заважають допитуваному зосередити увагу на обставинах справи.

Слідчий визначає місце допиту свідка, виходячи з особистих міркувань і обставин справи. В більшості випадків свідок допитується в місці провадження слідства. Свідок не повинен допитуватися у вихідні та святкові дні та в нічний час. Виключення складають лише випадки які є невідкладними.

В ст. 166 КПК визначений порядок виклику свідка для допиту. Там зазначено, що свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності кому-небудь з дорослих членів його сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Свідок також може бути викликаний телеграмою або телефонограмою.

Повістка неповнолітньому свідку адресується одному з його батьків, опікуну, піклувальнику або адміністрації дитячого закладу, де він перебуває. Якщо при допиті неповнолітнього необхідна присутність його законного представника (ч. 1 с. 168 КПК), в повістці вказується також необхідність його явки разом зі свідком. При неявці свідка без поважних причин до нього застосовується привід згідно ч. 2 ст. 70 КПК [18; C. 158].

Інколи в розслідуванні справи виникає необхідність допитати свідка який проживає в іншому районі, місті, області. В такому випадку слідчий має право доручити провести допит свідка відповідному слідчому, органу дізнання у письмовій формі.

Свідок допитується окремо і у відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів до того, щоб свідки викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту.

Присутність сторонніх осіб при допиті є недопустимою. Як виняток допускається присутність прокурора, начальника слідчого підрозділу ОВС і безпеки (якщо вони вважають це за потрібне), перекладача, спеціаліста, експерта, законного представника, захисника (ч. 2 ст. 48 КПК).

Якщо особа, викликана для допиту як свідок, не володіє мовою, якою ведеться судочинство, то в такому разі залучається перекладач, якого слідчий попереджає про кримінальну відповідальність за відмову виконати обов'язки перекладача, а також за заздалегідь неправильний переклад.

Допит глухонімого або німого свідка провадиться за тими само правилами, що й допит свідка, який не володіє мовою. До допиту в такому разі залучається особа, яка розуміє знаки німого або глухого. Так само, як і перекладач, вона повідомляється про кримінальну відповідальність за заздалегідь неправильний переклад. Як особи, що розуміють знаки глухих або німих, запрошуються фахівці з числа викладачів навчальних закладів для глухонімих або з числа інструкторів виробничих підприємств, де працюють глухонімі.

Свідку в будь-якому разі має бути повідомлено, хто присутній при його допиті. Присутні можуть ставити свідку запитання з дозволу слідчого. Свідок може заявити відвід слідчому чи присутній особі, якщо, на його думку, вона зацікавлена в результатах справи, а тим більше, якщо вона виявилася родичем обвинуваченого, потерпілого або іншого учасника процесу.

Відповідно до ст. 85-1 КПК України допит може супроводжуватися відео- та звукозаписом або кінозйомкою, які доцільно застосовувати в таких випадках:

1) для фіксації показань осіб, щодо яких є дані, що вони мають відомості, які мають важливе значення у справі; можуть дати правдиві показання, але знаходяться під впливом обвинувачених або інших зацікавлених в результатах справи осіб, які можуть спонукати їх змінити правдиві показання на неправдиві;

2) для фіксації показань осіб, які не зможуть з'явитися до суду через хворобу або з інших причин;

3) для фіксації показань неповнолітніх та малолітніх, мовні особливості яких важко передати в протоколі допиту;

4) для фіксації показань поранених або хворих, осіб похилого віку, тих, хто виїжджає з країни;

5) для фіксації показань свідка, взятого під захист, якщо його захист вимагає звільнення його від необхідності з'явлення в суд.

Під час провадження допиту з використанням відео-, кіно- або звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Після закінчення допиту запис повністю відтворюється допитуваному [16; C. 251].

Забороняється застосовувати такі засоби, які можуть заподіяти шкоди здоров'ю свідка або принижують його честь та гідність. У зв'язку з цим свідок має право знати, які засоби будуть використані, а слідчий зобов'язаний перед допитом повідомити свідку про те, які будуть застосовуватися технічні засоби, про їх призначення та дати їм характеристику.

Під час допиту свідків неприпустиме використання гіпнозу або поліграфа (детектора брехні).

Закон забороняє домагатися показань від свідка шляхом насильства, погроз або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме. Неприпустимі будь-які погрози, а також інші незаконні дії (шантаж, підкуп, обіцянка вигоди тощо).

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка та повідомляє його в якій справі він викликаний, і попереджає про обов'язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і задачу завідомо неправдивих показань. Про те, що свідок був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384-385 ККУ він розписується в протоколі допиту. Це слід зробити після того, як установлена особа свідка, але до заповнення протоколу допиту в частині анкетних даних, бо показання свідка і в цій частині входять до предмета його допиту.

Допит неповнолітнього свідка у віці до чотирнадцяти років, а за розсудом слідчого -- у віці до шістнадцяти років, провадиться в присутності педагога, а за необхідності -- лікаря, батьків або інших законних представників. До початку допиту зазначеним особам роз'яснюється їх обов'язок бути присутніми при допиті, а також право викладати свої зауваження і з дозволу слідчого задавати свідкові запитання. Запитання, поставлені свідкові законними представниками, педагогом або лікарем, і їх зауваження заносяться до протоколу. Слідчий має право відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу.

Свідкові, який не досяг шістнадцятирічного віку, роз'яснюється його обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за заздалегідь неправдиві показання він не попереджається.

Потім слідчий з'ясовує стосунки між свідком і підозрюваним або обвинувачуваним, а також потерпілим і починає допит - слідчий пропонує у формі вільної розповіді викласти обставини, які відомі свідкові у зв'язку з подією злочину.

У процесі вільної розповіді свідок має можливість викласти факти в тій послідовності, у якій він їх сприймав. Не слід втручатися у вільну розповідь свідка без поважних на те причин, переривати її запитаннями, оскільки це може відвернути його увагу, збити з думки. Переривати свідка слід лише в разі, коли він вочевидь виходить за межі теми поставленого запитання, якщо закінчив фрагмент питання і не продовжує його.

Тоді слідчий має зупинити свідка й попросити його докладніше описати суттєві для справи моменти. Робити це потрібно так, щоб не переривати спогадів і розповіді про перебіг події.

Деякі слідчі проводять допит винятково у формі запитань. Але з тактичної точки зору це недоцільно, оскільки може мати негативні наслідки: наявність істотних прогалин у показаннях свідка; слідчий ризикує спотворити передану йому інформацію, неправильно акцентувавши увагу на деяких деталях; виникає небезпека завчасно повідомити інформацію про хід справи, яка становить таємницю слідства [5; C. 169].

Слідчий повинен увесь час оцінювати отриману інформацію та коригувати хід допиту. Для цих цілей пропонується використовувати такі тактичні прийоми, як оцінка загальної правдоподібності показань; установлення можливості безпосереднього сприйняття фактів особою, котра дає показання про них; перевірка внутрішньої відповідності окремих частин показання; перевірка відповідності показань іншим доказам; особисте спостереження за поведінкою опитуваного.

Найчастіше вільна розповідь не дає вичерпної інформації. Адже свідок може не надавати значення яким-небудь відомим йому обставинам, вважаючи їх неістотними для слідства, а тому не згадує про них. Іноді свідок не вміє точно сформулювати думку, забуває щось тощо. У цьому разі застосовують такий риторичний прийом, як допит у формі запитань.

Запитання мають бути зрозумілими для допитуваного, відповідати його розумовому рівню. Водночас забороняється ставити запитання, формулювання яких містить відповідь, частину відповіді або підказку (ст. 167 КПК України), так звані навідні питання. Запитання не повинно містити погроз, образ на адресу свідка чи будь-кого тощо.

За цільовим призначенням запитання поділяють на основні, доповнюючі, уточнюючі, нагадувальні та контрольні. Основне запитання ставиться для з'ясування предмета допиту загалом, із нього, як правило, і починається допит: «Що вам відомо про певний факт?». Якщо в ході вільного викладу показань свідок залишив поза увагою обставини, що мають значення для справи або можуть бути відомі йому, тоді прокурор ставить додаткові запитання.

Доповнюючі запитання ставлять, коли потрібно розширити інформацію про те, про що розповів допитуваний. Наприклад, свідок повідомив, що в руках у нападника був ніж. Слідчий додатково з'ясовує, який ніж, яка його форма, довжина, особливі ознаки тощо.

Уточнюючі запитання ставлять також у разі, якщо свідок виклав якийсь факт недостатньо повно й конкретно. Ці запитання мають важливе значення для перевірки показань, заявлених алібі, викриття неправдивих свідчень.

Нагадувальні запитання ставлять, якщо потрібно допомогти свідкові згадати обставину, яка ним забута. Однак важливо, щоб слідчий був упевненим у тому, що цей факт добре відомий свідкові, але тимчасово ним забутий. Отже, за допомогою запитання слідчий нагадує свідкові забутий факт [17; C. 159].

Контрольні запитання спрямовані на перевірку точності повідомленої інформації. Їх ставлять для з'ясування джерела поінформованості свідка, умов формування показань, встановлення даних, що підтверджують показання.

Тому запитання, адресовані допитуваному, повинні відповідати ряду вимог:

1) кожне запитання повинно відноситися до справи і мати відношення до якої-небудь визначеної обставини;

2) запитання повинні бути сформульовані зрозуміло, конкретно та грамотно, форма виразу мови запитання повинна відповідати рівню розвитку та знань допитуваного;

З) питання повинні ставитеся у визначеній логічній послідовності. Потрібно враховувати не тільки цей момент, але і те, що зміст усякого нового запитання, за загальним правилом повинен бути пов'язаний із змістом попереднього та відповіддю на нього;

4) запитання не повинні містити, в собі бездоказових стверджень відносно допитуваного, як і не повинні наштовхувати свідка на визначену відповідь.

Отже, допит свідка є складним процесом, який включає в себе такі послідовні етапи як підготовча стадія, стадія вільної розповіді та заключна стадія, кожна з яких має свої особливості і не може наступити без здійснення попередньої. Право слідчого ставити допитуваному запитання не означає, що воно використовується ним завжди. Запитання ставляться зазвичай після вільної розповіді, якщо показання допитуваного неповні, невизначені або суперечать обставинам справи.

3.3 Особливості фіксації показань свідка

Складання протоколу слідчої дії має на меті: забезпечити можливість переконатися в обґрунтованості та законності проведеної слідчої дії, отже, правильно вирішити питання про допустимість отриманих при цьому доказів; закріпити знайдені дані шляхом фіксації їх самих, обставин їх знайдення та відомостей, які підтверджують достовірність доказів. Протокол слідчої дії дозволяє визначити достовірність отриманих доказів.

Це обумовлює необхідність ретельної фіксації у протоколах слідчих дій обставин виявлення тих або інших даних, визначає підвищені вимоги до складання протоколів.

У протоколі кожної слідчої дії згідно зі ст. 85 КПК України мають бути вказані: місце і час провадження слідчої дії, ким вона провадилась, хто був присутнім, роз'яснення прав та обов'язків учасникам слідчої дії; зміст проведеної слідчої дії; час початку та закінчення слідчої дії; всі суттєві для справи обставини, які були виявлені під час провадження даної слідчої дії.

Про допит свідка складається, з додержанням загальних правил складання протоколу слідчої дії, передбачено в ст. 85 КПК, протокол допиту. Крім того в протоколі допиту вказується : прізвище, ім'я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять і посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинувачуваним, і свідка з потерпілим. Анкетні дані записуються за паспортом або іншим документом що посвідчує особу [8; C. 163].

У протоколі зазначається, що свідкові роз'яснені його права і обов'язки, та відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та за відмову від дачі показань. Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по можливості дослівно.

Свідкові, коли він про це просить може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого про що зазначається у протоколі. По закінченню допиту слідчий пред'являє свідкові протокол для прочитання. За проханням свідка протокол може бути йому прочитаний слідчим. Свідок та особи, що були присутні при допиті мають право просити про внесення до протоколу доповнень і поправок, які заносяться слідчим до протоколу.

Протокол зачитується всім особам, які брали участь у провадженні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Вказані особи можуть ознайомитися з протоколом особисто.

Вставки та виправлення мають бути занесені до протоколу перед підписами.

Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутніми, та інші особи, які були присутніми або брали участь у провадженні цієї слідчої дії. Якщо будь-хто з цих осіб з причини фізичних вад або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання останнього запрошується стороння особа.

До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомки, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.

Якщо особа, яка брала участь у проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі та засвідчується підписом особи, яка провадила слідчу дію [9; C. 79].

Поряд з протоколом, який є основним та обов'язковим засобом фіксації свідоцьких показань, все більше знаходять своє застосування стенографування, звукозапис, кінозйомка та відеозйомка. Дані засоби фіксації показань надають можливість більш чітко, повно та об'єктивно закріпити показання свідка. Застосування даних засобів полегшує працю слідчого. Взагалі, як показують експерименти, вивільнення слідчого від технічної праці дозволяє йому цілком та повністю зосередитися на проведенні допиту, що в певній мірі підвищує якість даної слідчої дії.

Найбільш повне уявлення про зміст, обстановку та методи отримання показань, які були застосовані слідчим, дає звукозапис. Питання про застосування звукозапису як додаткового засобу фіксації показань знайшло вирішення у Кримінально-процесуальному кодексі (ст. 85-1 КПК України).

Звукозапис допиту свідка надав додаткові можливості для перевірки та оцінки показань, які були отримані у ході попереднього слідства. Використовуючи фонограму, суд має можливість перевірити умови та методи отримання показань, скласти уявлення про позицію, яку займав свідок на попередньому слідстві.

Особливо корисним є звукозапис показань неповнолітніх свідків, чиї особливості мови досить важко передати у протоколі допиту. Доцільно також застосування звукозапису при допиті свідків, по відношенню до яких є побоювання, що вони можуть не з'явитися до суду, при допиті свідка з перекладачем, при розслідуванні справи групою слідчих, при допиті на очній ставці.