Забезпечення і реалізація прав жінок в Україні
Визначення права жінки в аспекті прав людини. Вивчення міжнародного забезпечення гендерного розділення прав жінок. Заходи щодо захисту і дотримання прав жінок. Визначення проблем і дослідження порядку забезпечення і реалізації прав жінок в Україні.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.03.2012 |
| Размер файла | 186,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
КУРСОВА РОБОТА
З теми: «Забезпечення і реалізація прав жінок в Україні»
Зміст
Вступ
Розділ 1. Міжнародне правове забезпечення гендерного поділу прав жінок
1.1 Основні міжнародно-правові документи
1.2 Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок
1.2.1 Заходи щодо захисту і дотримання прав жінок і дівчат
1.2.2 Права жінки в аспекті прав людини
1.3 Правовий статус жінок
Розділ 2. Забезпечення і реалізація прав жінок в Україні
2.1 Загальний стан жінок в Україні
2.2 Права жінок в Україні як об'єкт правового захисту
2.3 Проблеми захисту прав жінок в Україні
Висновок
Список літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження визначається тим, що в період становлення цивільного правового суспільства поряд з рішенням політичних і економічних задач потрібне кардинальна зміна положення людини в системі соціальних і моральних відносин. У першу чергу це стосується родини як природного середовища існування людини. В Україні, за даними офіційної статистики, 90% громадян проживають у складі родини. У міжнародно-правових документах говориться, що родина є природним і основним осередком суспільства, який повинна надаватися по можливості сама широка охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на ній лежить відповідальність про несамостійних дітей і їхнє виховання.
Важливо відзначити, що перехід до ринкової економіки й обумовлені їм соціально - економічні програми вплинули на багато аспектів життя родини.
Таким чином, можна зробити висновок, що сімейна політика - це частина
Державної соціальної політики, що відстоює специфічні інтереси родини як соціального інституту і людини як носія сімейних прав і обов'язків.
Турбота про родину, про громадян, що здійснюють свої сімейні обов'язки, а також питання регулювання їхньої праці завжди знаходилися в поле зору закордонних і вітчизняних вчених в області науки трудового права і права соціального забезпечення.
Цій проблемі присвятили свої роботи такі вчені, як А. А. Абрамова, В. Л. Бильшай, Е. В. Кравченко, Л. В. Отырба, М. А. Покровська, Э. А. Правдина, А. И. Ставцева, В. Н. Толкунова, Н. Н. Шептулина й інші.
Багато чого робилося і робиться на законодавчому рівні для створення оптимальних умов, що дозволяють сполучити сімейні обов'язки з роботою.
Кодекс законів, що діяв раніше, про працю України, так само як і положення нового Трудового кодексу України, а також інші нормативно - правові акти в цій сфері містять досить широку систему трудових пільг для цієї категорії працівників. Такий патерналиський підхід держави характерний і для закордонного законодавства починаючи з 60- х років.
Однак, оскільки всі сімейні турботи традиційно лежали на плечах жінок, більшість цих пільг бути адресовано винятково ім. І незважаючи на те що в нашій країні багато чого робилося для втілення в життя цих норм, реальне положення жінок з урахуванням змін, що відбуваються в суспільстві, усе-таке погане.
Більш того, багато норм - пільги, додаткові гарантії і компенсації привели до обмеження волі вибору жінок і позбавленню їхньої конкурентоздатності на ринку праці, а більшість захисних мір придбали в ринкових умовах фактично дискримінаційний характер. Назріла необхідність принципово нового рішення проблеми досягнення рівноправності жінок і чоловіків у родині.
захист реалізація право жінка
Розділ 1. Міжнародне правове забезпечення гендерного поділу прав жінок
1.1 Основні міжнародно-правові документи
Основним міжнародно-правовим документом, спеціально призначеним для захисту прав жінок, є Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації жінки. Для розгляду ходу здійснення Її норм було засновано Комітет по ліквідації дискримінації щодо жінок, який складався на момент набрання чинності Конвенцією з вісімнадцяти експертів.
Конвенція визначає поняття "дискримінація щодо жінок" як будь-якові відмінність, виняток або обмеження за ознакою статі, що спрямовані на ослаблення чи зводять нанівець визнання, користування або здійснення жінками, прав людини й основних воль у політичній, економічній, соціальній, культурній або будь-якій іншій галузі, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок.
Держави-учасниці, засуджуючи дискримінацію жінок в усіх її формах, погодилися усіма відповідними заходами здійснювати політику ліквідації її і з цією метою взяли чимало зобов'язань, які мають методично-рекомендаційне значення не. тільки для держав-учасниць, а й для всіх країн демократичної орієнтації. Зокрема, згідно зі ст. 2 Конвенції держави-учасниці мають включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у свої національні конституції, інші законодавчі акти, якщо цього ще не було зроблено, та забезпечити на законодавчому рівні практичне здійснення такого принципові, включаючи санкції, які забороняють будь-яку дискримінацію жінок. Конвенція була ратифікована ще Президією Верховної Заради СРСР 19 грудня 1980 p. Україна є правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзові РСР; які не суперечать Конституції України та інтересам держави. Отже, Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок є складовою частиною законодавства України.
Чи відповідає Конституція та законодавство України базовим міжнародно-правовим актам?
Порівняння змісту розділу II Конституції України з міжнародними актами, зокрема, з тими, що складають Міжнародну хартію прав людини, а також з Конвенцією про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок свідчить, що в Конституції України в основному містяться ті ж гарантії щодо забезпечення прав і воль жінок, що й у міжнародно-правових актах. Це означає, що Конституція відкриває перед жінками України широкі можливості щодо захисту своїх прав і воль.
Оскільки норми розділу II Конституції подекуди дослівно повторюють зміст міжнародно-правових актів (зокрема, Загальної декларації прав людини), те визнання конкретної норми чи законові неконституційним означає його невідповідність стандартам міжнародного права.
Чинне цивільне та цивільне процесуальне законодавство, визначаючи матеріальні й процесуальні засади охорони прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави не пов'язує цивільно-правові гарантії з суб'єктами права за їх статевими ознаками. Лише в ст. 456 гл, 40 Цивільного кодексові щодо врегульовані підстави та умови відповідальності за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, пов'язаних з виконанням їм трудових обов'язків, у п. 2 ч. З уживається термін "...жінкам, старшим п'ятдесятьох п'яти років.
У ст. 379 Цивільного процесуального кодексові "Способи звернення стягнення на майно" з посиланням на додаток № 1 до цього Кодексові забороняється звернення стягнення на "один зимовищ костюм (для жінок -- два зимових плаття), один літній костюм (для жінок -- два літніх плаття). Для жінок, крім того, -- дві літні хустки й одного тепла хустка (або шаль)".
Специфіка цивільно-правових відносин (крім сімейно-шлюбних) полягає в тому, що їх учасниками є фізичні та юридичні особи, тобто громадяни та організації (об'єднання) громадян. Жінки є і фізичними особами, і повноправними суб'єктами цивільного права. Виділяти їх в окрему категорію суб'єктів цивільно-правових відносин, перетворювати в спеціальний суб'єкт цивільного права недоцільно. Тому рівень захищеності жінок нормами цивільного та цивільного процесуального законодавства, відповідність їх стандартам міжнародного права безпосередньо залежить від рівня досконалості цивільно-правового законодавства в цілому.
За порушення цивільно-правових норм встановлюється однакова відповідальність як для жінок, так і для чоловіків. Хоча, розглядаючи конкретну цивільну справу, суд може врахувати і специфічні обставини (скажімо, матеріальний або сімейний стан жінки). У цілому цивільне законодавство України встановлює юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками.
Це, однак, не означає, що цивільне законодавство України відповідає новим умовам. Навпаки, Цивільний і Цивільний процесуальний кодекси мають бути принципово реформовані з урахуванням ринкових відносин, що складаються в Україні. У нових кодексах повинні знайти своє відображення перш за всі міжнародні стандарти в галузі прав і воль, людини (з урахуванням традицій українського народу, досвіду інших країн). Було б доцільним передбачити окремі норми, які б враховували специфіку цивільно-правових відносин за статевими ознаками, а з обов'язковим дотриманням принципові рівноправності чоловіків і жінок.
На момент прийняття Конституції в Україні діяло понад 600 законів, прийнятих з години проголошення незалежності. Смороду прямо або в контексті встановлення загальних правил правового регулювання торкали прав і воль жінок. Крім кодифікаційних актів, правовий статус жінок у тій або іншій мірі закріплено такими законами України:
"Про зайнятість населення";
"Про пенсійне забезпечення";
"Про загальний військовий обов'язок і військову
"Про пенсійне, забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу
"Про охорону праці"
"Основи законодавства України про охорону здоров'я
"Про державну допомогу сім'ям з дітьми";
"Про Цивільну оборону України";
"Про попереднє ув'язнення";
"Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні";
"Про внесення змін і доповнень до законодавчих актів України щодо врегулювання деяких питань, пов'язаних з умовами відбування покарання засудженими (Закон від 27 липня 1994 p. № 137/94-ВР)";
"Про запобіжне затримання особи";
"Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів
" Виправно-трудовий кодекс України
Вибірковий аналіз свідчить про ті, що з крапки зору базових міжнародно-правових актів ці законі в цілому не суперечать їм у частинах, які стосуються захисту прав жінок. Звичайно, неможливо абсолютно стверджувати про відповідність базовим міжнародно-правовим актам усіх чинних законів стосовно захисту прав та інтересів жінок України. Для таких висновків необхідно зробити спеціальний аналіз шкірного із згаданих законів. Проте можна висловити деякі пропозиції щодо удосконалення окремих правових норм з метою надійнішого забезпечення захисту прав жінок і приведення їх у відповідність із базовими міжнародно-правовими актами. Зокрема, враховуючи тенденцію до стрімкого розповсюдження зараження вірусом імунодефіциту людини і підвищену небезпеку навмисного зараження цією хворобою жінок, що знаходяться в стані вагітності, є нагальна потреба доповнити статті 1082 та 1083 Кримінального, кодексові України частиною третьою відповідно такого змісту: "Умисне зараження жінки, яка завід для винного знаходилась у стані вагітності, особою, що знала про наявність у неї інфекції, зумовленої цим вірусом, -- карається позбавленням волі від п'яти до десяти років".
"Ті саме діяння, якщо воно спричинило зараження вірусом імунодефіциту людини жінки, що знаходилась у стані вагітності, карається позбавленням волі від п'яти до восьми років з позбавленням права..." Після слів "двох або більше осіб" доповнити словами "або жінки, що знаходилась у стані вагітності" і далі --- за текстом.
Стаття 181 Кодексові про адміністративні Правопорушення передбачає адміністративну відповідальність за проституцію лише для жінок. Чоловіки, які користуються послугами повій, не є суб'єктами адміністративної відповідальності, що є проявом патріархальних стереотипів мислення та поглядів на жінку, на якові і покладається традиційна провина за проституцію, і разом з тім порушенням принципові рівності у своїй гідності та правах перед законом.
Невідповідність цієї норми законові міжнародно-правовим стандартам та Конституції України (ч. 1, ст. 21) доцільно усунути шляхом внесення доповнень до вищезгаданої норми.
Поряд з реформуванням національного законодавства має відбуватись і судова реформа, результатом якої стала б побудова самостійної та незалежної судової влади.
Зроблені висновки стосуються лише текстуального (вибіркового) порівняння чинного законодавства України з фундаментальними міжнародно-правовими актами в галузі прав людини і перш за усіх -- жінок. Алі також необхідний змістовний аналіз, встановлення збігу чи розбіжностей не тільки в текстах, а й у розумінні (інтерпретації) конкретних прав і воль жінки. Це завдання можна вирішити шляхом конкретного вивчення правозастосовної та право тлумачної діяльності державних органів.
1.2 Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок
Ст.1. Дискримінація щодо жінок означає будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, яку спрямоване на ослаблення чи зводить нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків та жінок, прав людини і основних воль у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській або будь-якій іншій галузі.
Ст.2 Україна є країною-учасницею Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні жінок. Тим самим вона бере на себе зобов'язання по дотриманню її норм на всій території України.
«...Країни-учасниці засуджують дискримінацію у відношенні жінок у всіх її формах, погоджуються негайно усіма відповідними способами здійснювати політикові ліквідації дискримінації у відношенні жінок і з цією метою зобов'язуються:
а) уключити принцип рівноправності чоловіків і жінок у свої національні конституції або інше відповідне законодавство, якщо воно ще не містить такого положення, і забезпечити правовими й іншими способами практичну реалізацію цього принципу;
б) застосувати законодавчі й інші міри, включаючи санкції там, де це необхідно, що забороняють дискримінацію жінок,
в) установити юридичний захист прав жінок на рівній підставі з чоловіками і забезпечити за допомогою компетентних національних судів і інших державних установ ефективний захист жінок від будь-яких актів дискримінації;
г) утримуватися від будь-яких дискримінаційних актів або дій у відношенні жінок і гарантувати, що державні органи й установи будуть діяти відповідно до цього зобов'язання;
д) застосувати всі необхідні міри для ліквідації дискримінації у відношенні жінок з боку будь-якої особи, організації або підприємства;
е) застосувати всі необхідні міри, включаючи законодавчі, для зміни або скасування діючих постанов, звичаїв і практики, що представляють собою дискримінацію у відношенні жінок,
ж) скасувати всі положення свого карного законодавства, що представляють собою дискримінацію у відношенні жінок».
Конституція України Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки та чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням розумів, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям.
1.2.1 Заходи щодо захисту і дотримання прав жінок і дівчат
Заходи щодо забезпечення прав жінок і дівчат полягають у повсюдному використанні відповідних пунктів прав людини, заснованій на зміні положення жінок. Це спричиняє вивчення структури прав людини крізь призму гендерного свідомості, і опис життя жінок з погляду структури прав людини. Погляд на структуру прав людини з цього погляду виявив, наскільки гостро коштує проблема дотримання прав людини в сучасному світі, оскільки оцінка видів порушення визнаних прав показала, що вони найчастіше торкаються жінок, а не чоловіків. Слід зазначити, що гендерний підхід не заперечує важливості існуючих концепцій прав людини і сфер їхньої реалізації, а лише призиває до більшої чутливості в їхньому застосуванні з погляду гендерного підходу й опорі на досвід жіночої половини населення.
Моніторинг положення жінок і дівчат з погляду структури прав людини став могутнім засобом впливу на рішення «жіночого питання». Наприклад, рух по залучення уваги до насильства проти жінок як до питання прав людини, було побудовано на основній передумові Загальної Декларації:
«Ніхто не повинний піддаватися переслідуванням або жорстокому, негуманному або принизливому звертанню або покаранню», а також на інших угодах по правах людини. Мова прав людини допоміг виявити і сформулювати досвід жінок і дівчат, такий як насильство, каліцтво жіночих гені талій, сімейне насильство. У результаті були розроблені міри, які необхідно реалізувати для припинення і запобігання подібних явищ. Розуміння цих порушень з погляду прав людини однозначно визначає відповідальність держави за порушення прав людини, як у суспільної, так і в особистої сферах. Це також порушує питання відповідальності урядів за байдужність до таких порушень, відсутність механізмів дозволу проблеми відновлення і захисти прав жінок.
Концепція прав жінок дала можливість сформулювати питання про неуважність влад і байдужність суспільства до широкого поширення дискримінації і насильства, від яких страждають жінки і дівчати в усім світі. Ідея недискримінації, реалізована при політичному лобіюванні, у розгляді судових справ, формуванні суспільної думки, загальному утворенні, була прийнята жінками в багатьох країнах і полегшила міжнародне співробітництво в області спільної діяльності і розробці стратегій по їх подоланню. В останнє десятиліття виник всесвітній рух по залученню уваги до окремих положень про права людини, що розцінюють проблеми прав жінок як вторинні стосовно інших питань прав людини. Всесвітня конференція по правах людини, що пройшла в 1993 році у Відні, стала місцем, де була озвучена нова точка зору на розуміння і дотримання прав людини. Спочатку не передбачалося, що проблеми жінок будуть виноситися на обговорення і не визнавалася необхідність розгляду гендерних аспектів прав людини в рамках запропонованого порядку денного. Однак, оскільки конференція повинна була стати прикладом історичного переосмислення стану прав людини у світі, вона стала центром уваги Загальної Всесвітньої Кампанії по захисту прав жінок, у ході якої було висунуто вимогу про включення питання про права жінок до порядку денного конференції і запропонована Концепція прав жінок. Концепція прав жінок визначила структуру міжнародного співробітництва в напрямку їхнього захисту, а дала можливість сформулювати гострі питання прав людини, що виникають у залежності від особливостей політичних, географічних, економічних і культурних умов життя держав.
На той час, коли була скликана Всесвітня Конференція, думка про те, що «права жінки - це права людини» стала відправною крапкою для тисяч правозахисників в усім світі, і одним з найбільш обговорюваних «недавно піднятих» питань про права людини. Віденська Декларація і Програма Дій, підписана урядами 171 держави, представленого на конференції, є підсумковою угодою міжнародного співтовариства по різних аспектах прав людини. Вона однозначно затверджує, що: «Права жінок і дівчат є невід'ємних, всеосяжних і невіддільними від загальних прав людини. Повна і рівноправна участь жінок у політичному, цивільному, економічному, соціальному і культурному житті, на національному, регіональному і міжнародному рівні, і знищення усіх форм дискримінації по ознаці статі, є пріоритетного цілями міжнародного співробітництва».
Ще одним досягненням жінок на Віденській конференції було створення Комісією ООН по правах людини посади Особливого доповідача по проблемі насильства проти жінок, робота якого складається в щорічному повідомленні в Комісію про випадки насильства і представлення програми дій ООН і урядів у відношенні його припинення і запобігання, заснованої на положеннях про права людини. Жінки також вели активну лобістську кампанію, результатом якої стало більш широке визнання прав жінок на наступних Конференціях ООН. Так, на Міжнародній Конференції по Населенню і Розвиткові в Каїрі в 1994 році, репродуктивні права жінок були визнані самостійним аспектом прав людини. Платформа дій IV Всесвітньої Конференції Жінок у Пекіні в 1995 році являє собою стратегічну програму, у якій сформульовані базові положення прав жінок і механізми їхнього захисту. Зовсім недавно захисники прав жінок домоглися визнання того, що зґвалтування, примусове заміжжя і вагітність, а також сексуальна експлуатація визнані злочинами проти особистості і можуть розглядатися Міжнародним Кримінальним Судом, заснованим у 1998 році.
Використання концепції прав жінок корисно не тільки при лобіюванні законодавчих документів і впливі на органи виконавчої влади, воно є інструментом формування суспільної думки. Ознайомлення дівчат і жінок з положеннями про права людини дає їм представлення про діапазон прав, що повинні гарантуватися урядом і державою, і про функції прав жінок як про частині цілісної картини. Контекст прав людини створює правове поле, що дає можливість оцінки різних сфер життя і діяльності жінок. Основні права людини, що дані кожному, базуються на принципах беззастережної і первинної цінності людського достоїнства і є правовою основою для вимоги ліквідації насильства і дискримінації у відношенні жінок. Основний текст міжнародних договорів, договорів, зобов'язань по правах людини дає жінкам спосіб політичного досягнення мети і надійну опору. І, зрештою, ідея про права жінок дає їм можливість як визначити і сформулювати специфіку жіночих прав, так і домагатися змін, ґрунтуючись на прецедентах і досвіді інших жінок.
1.2.2 Права жінки в аспекті прав людини
Мова прав людини допомагає як виразити, досліджувати й описати події в житті жінок і дівчат мовою прав жінок, так і розглянути них у більш широкому контексті. Права людини дають можливість перейти від слів до справи. Усі жінки різні: вони можуть по-різному мислити, працювати в різних напрямках, розв'язувати своїх проблеми різними методами, але основним пунктом, що їхній усіх поєднує, є визнання того, що боротьба за права жінок - це частина боротьби за загальні права людини. Безумовно, майбутнє загальних прав людини залежить від поваги до прав жінок (так само як до прав дітей, національних меншостей, людей з обмеженими фізичними можливостями, людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією). Очевидно, що якщо права половини людства можуть бути порушені або принесені в жертву культурним, соціальним, економічним, релігійним умовностям, ТО ТАКІ ПРАВА ЛЮДИНИ УЖІ НЕ Є ЗАГАЛЬНИМИ!
Система прав людини дає спосіб покласти відповідальність за основні етичні норми на уряди держав, співтовариства і міжнародні організації. Одним із ключових моментів цієї системи є підвищення рівня інформованості про права людини в простих громадян і визнання прав окремих їхніх категорій. Наступним кроком є перехід від визнання прав до їхнього удосконалювання на основі існуючих міжнародних і національних правових документів, що визначають і захищають права людини, зокрема, права жінок.
Усі люди, жінки і чоловіки в однаковій мірі, мають рівні права. Проте, міжнародне законодавство уникає поняття прав жінок і дівчат як на рівні створення, так і на рівні вироблення реальних механізмів. Історично сформовані традиції такі, що гноблення, засноване на біологічному і гендерном розходженні, не вважається порушенням прав людини. Навіть організаціям, призначеним захищати права людини, найчастіше не вдається привернути увагу до насильства проти жінок або розробити ефективні методи дослідження гендерної дискримінації. Крім того, більшість жінок і дівчат попросту не знають про свої права, а також про правові документи і способи їхнього захисту.
Використання терміна «права людини» підкреслює, що мова йде про основні, неподільні вимоги, що уряди повинні захищати. У той же час, необхідно зробити наголос на понятті «права жінок», щоб підкреслити, що дотримання прав людини не є гендерно нейтральним. Права жінок і дівчат часто порушуються інакше, чим права чоловіка; відповідно, рішення проблеми захисту прав жінок також повинний відбивати їхньої потреби
«ПРАВА ЖІНКИ - ПРАВА ЛЮДИНИ» Ця фраза стала гаслом жінок в усім світі в 90-і роки. Це гасло виражає як готовність вимагати уваги до проблем жінок, що складають половину населення Землі, так і їхнє неприйняття того факту, що треба було так багато часу, щоб настільки очевидне твердження одержало міжнародне визнання. Однак, незважаючи на те, що ступінь визнання прав жінок і дівчат значно підвищився за останнє десятиліття, усе ще потрібно багато працювати, щоб донести їхнє значення до всіх людей в усім світі.
Думка про те, що права жінки - це те ж, що і права людини, одночасно і проста, і складна. Її сила полягає в тому, що вона є настільки ж традиційної, як і революційної. З одного боку, твердження про те, що люди, жінки і дівчати, мають права людини, абсолютно очевидно і випливає зі здорового глузду. З іншого боку, визнання цього істотне змінює наші представлення про людину і його права; і з цієї позиції така думка заряджена пре освітнім потенціалом.
Включення концепції прав жінок і дівчат у теорію і практику дотримання прав людини показує неспроможність багатьох країн світу в питанні надання жінкам гідного відношення і поваги, який вони заслуговують, як і будь-яка людина. Система прав людини також забезпечує способи визначити, проаналізувати і чітко сформулювати досвід жінок у сфері порушення їхніх прав і зажадати виправлення ситуації відповідно до діючого міжнародного законодавства. У підсумку, це дає загальну схему для об'єднання досвіду жінок і розробки набору стратегічних дій для зміни існуючого положення.
Мова прав людини оголює суть нерівності жінок і дівчат у порівнянні з чоловіками і юнаками. Заперечення прав людини означає заперечення основних складових людського істот. Зокрема, це приниження жінок, що харчує і підтримує дискримінацію і насильство над жінками і дівчатками, від зґвалтування незнайомцями до сімейного насильства, від суспільних стереотипів у відношенні жінок до економічної експлуатації й обмежень на основні волі, нібито «закладених самою природою» і сприймані як абсолютно природні. Принципи прав людини вимагають припинити практику відносини до жінок і дівчат як до нерівноправних, підлеглих, другосортних членів суспільства. Таким чином, мова прав людини допомагає в задачі визначення того, що є насильство і дискримінація, правопорушників, відповідальних за дискримінаційні дії і заходів для їхнього запобігання і припинення.
1.3 Правовий статус жінок
В Загальній Декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році, сформульованої загальні положення про права людини: право на безпеку особистості, воля від рабства, неприпустимість катувань, воля переміщень і слова, право на соціальний захист, право на працю, здоров'я, утворення і громадянство. У Статті 2 прямо зазначено, що ці права людини відносяться до всіх людей в однаковій мірі «без відмінності по таких ознаках як раса, колір шкіри, стать, мова й ін.». Проте, традиції, забобони, соціальні, економічні і політичні інтереси привели до виключення жінок з базових положень про основні права людини і віднесли них до сфери вторинного статусу або статусу «особливого інтересу» у справах прав людини. Таким чином, обмеження жінок і дівчат у правах залишається непоміченим, крім виняткових випадків.
Периферичний статус жінок збільшується, і іноді виправдується поділом життя на «суспільну» і «приватну» сфери, що існує в багатьох суспільствах. Оскільки «суспільна» сфера видна в ході взаємодії державних діячів і громадян, порушення цих відносин знаходяться у фокусі захисту прав людини. Однак права більшості жінок і дівчат порушуються партнерами-чоловіками і/або членами родини, і уряду часто не додають цьому значення, навіть якщо подібні дії виходять за рамки закону. Таким чином, багато порушень прав жінок, чинені під егідою родини, релігії і культури, залишаються схованими святістю, так називаної особистої сфери, і винуватці залишаються безкарними і не бачать у своїх діях нічого дурного.
Поняття «статус громадянина» також є досить вузьким, що спричиняє гендерні, расові і соціально-економічні привілеї, що негативно позначаються на більшості жінок. Перевагами в соціо-економічної, і суспільно-політичної сферах володіють, у переважній більшості, що і займають лідируючі позиції в цих областях. Іншими, питання прав людини, яким приділяється найбільша увага міжнародної громадськості - цивільних і політичних прав, таких як право на волю слова, релігії і збір, питання незаконного арешту, політичного висновку і переслідування - виявляються тими, у яких жінки найбільш уразливі.
За останні кілька десятиліть значно виріс тиск на міжнародне співтовариство з метою додання особливого значення питанням соціальних і економічних прав, а також проблемам расової й етнічної дискримінації. Вимога звернути увагу на права жінок природним образом включають цей заклик до порядку денного по захисту прав людини. Можливості жінок у реалізації цивільних і політичних прав і участі в суспільно-політичному житті суспільства часто нівелюються тими ж способами, який зневажаються їхні інші права. Осмислення проблеми прав жінки як прав людини включає, таким чином, визнання взаємозв'язку прав людини і відсутності переваги одних прав над іншими, оскільки в сучасному світі виникає дивна ситуація, коли усі рівні, але деякі «рівніше».
Огляд проблеми прав людини також сприяє роз'ясненню складних взаємозв'язків і таких характеристик людської особистості, як гендер, раса, соціальний статус, релігія, вік, сексуальна орієнтація, непрацездатність, культурні представлення, наявність статусу біженців або змушених переселенців. Форми, що приймає дискримінація жінок і дівчат, звичайно визначаються тим, як гендер взаємозалежний з цими іншими факторами. Наприклад, якщо бідні жінки деяких етнічних груп насильно стерилізуються, те класова і расова дискримінація, також як гендерна, присутні в порушенні цих прав людини. У такий же спосіб недавні викриття зґвалтувань жінок під час воєн і конфліктів показали, що гендерні і расові/етнічні складові цих порушень нероздільні.
СІМ ПРИНЦИПІВ ПРАВ ЖІНОК
1. ДОСТОЇНСТВО. Основним принципом прав людини є захист і повага людського достоїнства.
2. ЗАГАЛЬНІСТЬ. Загальна природа прав не означає, що вони використовуються однаково всіма людьми. Загальність позначає, що уряди і співтовариства підтримують визначені моральні й етичні цінності, незалежно від специфіки регіону.
3. РІВНІСТЬ І НЕДИСКРИМІНАЦІЯ. Декларація прав людини ООН і інші міжнародні документи по правах людини забезпечує рівні права чоловікам і жінкам, дівчатам і юнакам, незалежно від їхніх особистих якостей. Коли насильство проти жінки не визнається як порушення прав людини, тим самим заперечується цінність особистості всіх жінок.
4. НЕПОДІЛЬНІСТЬ. Права жінок - єдине ціле, що включає політичні, соціальні, економічні, культурні і цивільні права, що. Не може бути розподілу на «більш» або «менш важливі» права, одні з яких можуть бути досягнуті раніш інших.
5. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК. Права людини відносяться до всіх сферам життя - будинок, школа, вибори, суд і т.д. Порушення прав людини взаємозалежне; попрання прав людини в одній сфері означає їхнє недотримання в інший, а дотримання і захист прав людини в одній області підтримує інші права людини.
6. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УРЯДУ. Права людини не є даром, подарованим урядом. Уряду не можуть відмовляти в них одним або застосовувати до інших, у противному випадку вони повинні нести відповідальність.
7. ОСОБИСТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Уряди не є єдиними порушниками прав жінок. Корпораціям або окремим особам варто також відповідати; якщо необхідно, повинні бути змінені культурні вдачі і соціальні традиції.
Розділ 2. Забезпечення і реалізація прав жінок в Україні
2.1 Загальний стан жінок в Україні
|
Чи існує в Україні дискримінація жінок? ( %%) |
чи були ви свідками прояву дискримінації жінок? ( %%) |
||||||
|
Сфери прояву дискримінації жінок |
М |
Ж |
Усього |
М |
Ж |
Усього |
|
|
При прийомі на роботу |
28 |
43 |
36 |
16 |
24 |
21 |
|
|
При прийомі до вузів |
9 |
15 |
13 |
4 |
7 |
6 |
|
|
При просуванні по службі |
29 |
44 |
37 |
15 |
22 |
19 |
|
|
В оплаті праці |
19 |
31 |
25 |
11 |
19 |
15 |
|
|
У суспільно-політичній діяльності |
23 |
33 |
29 |
7 |
11 |
10 |
|
|
У розподілі сімейних обов'язків |
24 |
41 |
33 |
17 |
29 |
24 |
|
|
При відкритті власної справи |
14 |
23 |
19 |
6 |
8 |
7 |
СФЕРА ТРУДОВИХ ВІДНОШЕННІ:
Жіноче безробіття. Українським жінкам традиційно властивий високий рівень орієнтації на трудову діяльність. Незважаючи на те, що вони на п'ять років раніш, ніж чоловіка йдуть на пенсію, питому вагу жінок у складі сукупної робочої сили України, протягом останніх, як мінімум тридцяти років перевищує 50%. Цьому, звичайно, сприяє важливість заробітку жінки для сімейного бюджету. Не менш значним є її світогляд, а також високий рівень освіченості українських жінок. По офіційним статистичним даним вищу або середню фахову освіту мають 43% працюючих жінок і тільки 35% чоловіків. Незважаючи на таке положення речей, звільняють з роботи в першу чергу жінок (серед звільнених по скороченню штатів у 1998 році 80% складають саме жінки)
Існує дискримінація при прийомі на роботу: чоловіків беруть на роботу частіше, ніж жінок.
В умовах падіння рівня виробництва і переходу підприємств у приватну власність зменшується кількість мір спрямованих на поліпшення умов праці, зокрема жіночого, що приводить до росту захворюваності серед жінок, що серйозно впливає на стан репродуктивних можливостей.
СУСПІЛЬНО - ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ.
Недопредставленість жінок у верхніх ешелонах влади позбавляє їхньої можливості повноцінно впливати на прийняття рішень щодо визначення як стратегічних напрямків розвитку українського суспільства, так і конкретних мір соціально-економічної політики уряду. Хоча віце-прем'єр-міністром України є жінка, у цілому у вищих ешелонах влади жінок практично немає (наприклад, серед глав 23 комітетів Верховної ради - ні однієї).
Останнім часом жіночий рух в Україні швидко розвивається, хоча воно не придбало масового характеру. Жінки поступово усвідомлюють, що без участі в прийнятті рішень на найвищому рівні вони не зможуть поліпшити власне положення.
3. У засобах масової інформації продовжують існувати застарілі стереотипи жінки і чоловіка, що негативно впливають на досягнення рівноправності обох статей. У сфері масової свідомості спостерігається явище патріархального ренесансу.
4. Історично більш пізніше включення жінок у суспільне виробництво є причиною менш активної і плідної участі жінок у суспільному житті.
СФЕРА СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ:
1. Крім праці в сфері народного господарства, жінка витрачає на домашню роботу 3-4 години на день у будень і 5-6 годин у вихідні дні. Така перевантаженість у побутовій сфері в сполученні з високими навантаженнями на робочому місці вкрай негативно відбиває на здоров'ї і психологічному самопочутті жінок, а також на їхніх можливостях професійного удосконалювання. В умовах тотальної бідності недостача грошей змушує жінок витрачати більше часу на пошук дешевих товарів, до того ж, в Україні різко збільшилася вартість послуг підприємств сфери побутового обслуговування. Унаслідок цього кількість часу, затрачуваного на домашню роботу, зростає, скорочуючи можливості для самореалізації в інших областях.
2. Залишаються невирішеними проблеми узгодження сімейного життя з професійною діяльністю через непристосованість соціальних інфраструктур до нестатків жінок.
3. Продовжує існувати нераціональний і нерівноправний розподіл сімейних обов'язків між членами родини, що приводить до зниження статусу жінок.
4. Проблема насильства у відношенні жінок, особливо сімейного, останнім часом стає усе більш гострої в Україні. Однак засобу масової інформації не відбивають цього в достатній мері.
Роль засобів масової інформації у формуванні гендерних стереотипів
Як відомо, СМИ грають дуже важливу роль у формуванні суспільної думки. При цьому, українські засоби масової інформації майже зовсім не роблять позитивного впливу на формування рівного гендерного статусу і не сприяють процесові зміни стереотипів суспільної свідомості в питанні рівності чоловіків і жінок: використовуються консервативні патріархальні стереотипи. підтримується штучний імідж жінок як слабких істот, створених для прикраси, як гарних матерів і домогосподарок, як невдалих політиків або бізнесменів. У той же час чоловіка мають імідж власників наукових поглядів, аналітичного мислення, що відмінно орієнтуються в політику.
Фактори впливу СМИ:
1. СМИ формують представлення жінок і чоловіків про їхнє положення в суспільстві, гендерних і соціальних ролях.
2. СМИ в умовах волі слова являють собою спосіб вироблення механізмів суспільної регуляції. Збалансоване і різнобічне зображення жінок нарівні з чоловіками сприяло б розширенню участі жінок у суспільно-політичному житті України. Реформування структур СМИ відповідно до принципу забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків і жінок є показником демократичних змін у суспільстві.
3. Одержуючи інформацію через мас-медіа, чоловіки і жінки сприймають неї опосередковане: так, як зображують її журналісти, очима фотокореспондентів і операторів. Тому залучення жінок у журналістику, розширення можливостей їхньої участі в створенні мережі жіночих СМИ, заохочення цілеспрямованого використання програм для жінок є необхідним механізмом поліпшення положення жінок у суспільстві. Знання механізмів інформаційного впливу і їхнє регулювання - важливі напрямки створення нового суспільства, побудованого на гендерних принципах функціонування.
4. Створення збалансований і нестереотипний образи жінки в СМИ здобуває особливе значення, тому що рівноправність жінки і чоловіка конституційно закріплено, і проблема положення жінки в суспільстві піднята на рівень державної політики. Реалізація відповідної стратегії в області інформації, поширення переконання, що негативні стереотипні образи жінок є дискримінаційними й ображають достоїнство жінки, боротьба з поширенням порнографії і зображенням насильства у відношенні жінок і дітей є свідченням перебудови засобів масової інформації.
5. Створення засобами масової інформації саморегулюючих механізмів постановки і дозволи гендерних проблем. Рівень залучення СМИ в розробці активної і відкритої стратегії включення гендерної проблематики в основне русло політики показує наявність змін у них самих і в суспільстві.
Жінки на сторінках газет.
Кількісний аналіз свідчить, що на сторінках газет частіше з'являються представники чоловічої статі. У середньому кількість згадувань про чоловіків в одній газеті перевищує кількість згадувань про жінок у 6 разів. З усієї кількості статей, а них було проаналізовано більш 2000, лише 10% якоюсь мірою стосуються положення жінки.
Тематика статей по, присвячених життя жінок
З позицій гендерного підходу можна констатувати, що найбільша увага в статтях, присвячених положенню жінок, приділяється побутовій сфері і турботі жінок про дітей і родину (38%). Кар'єру, політична і підприємницька діяльність жінок на сторінках преси практично не висвітлюється. Проблеми насильства над жінками, порнографії, убивств, нанесення їм каліцтв обговорюються тільки в 2% матеріалів.
Жінки на радіо
Найважливішими темами на радіо, як і в газетах, є економіка і бізнес, політика, національна безпека, міжнародні зв'язки і спорт. Новини, у яких якоюсь мірою обговорюються гендерні проблеми, складають менш 4% від загальної кількості новин. У 50% цих повідомлень обговорюються питання, що стосуються здоров'я жінок, контролю народжуваності. По 10% приходиться на такі теми: жінки в різних сферах діяльності, насильство над жінками, турбота про дітей і побут. У вихідні дні частина новин, у яких обговорюється гендерна проблематика, зменшується.
У радіо новинах чоловіки згадуються в 9 разів частіше, ніж жінки. Непропорційний розподіл згадувань чоловіків і жінок у СМІ в якійсь мері є наслідком загального дисбалансу жінок і чоловіків у пріоритетних на радіо сферах діяльності.
На радіо серед кореспондентів - людей, що формують представлення про факти - 20% жінок і 80% чоловіків. У той же час ведучі - жінки складають 74%, тому що для простого озвучування інформації кращим вважається голос жінки.
Гендерний аналіз ситуації на радіо свідчить про перевагу традиційного світогляду в його працівників. Радіо, як свідчать дослідження, не є активним виразником об'єктивних вимог гендерних змін у країні.
Жінки на телебаченні
Телебачення точніше всього відображає дійсність, тому кількість появ жінок і чоловіків на екрані більш збалансовано, чим на радіо або в газетах, але теж далеко не рівне.
У загальному обсязі сюжетів частка питань, у яких розкривається положення жінки, складає 20%. Ці сюжети розподіляються по таких темах: контроль над народжуваністю, здоров'я жінки -25.9; турбота про дітей, побут - 24; жінка в політику - 11.1%; жінки в мас-медіа - 5.6; жінка в економіці -3.7; жінка в інших сферах діяльності - 14.8; насильство над жінками - 5.6; права жінок 1.9; непрацездатні жінки - 1.9; інші теми - 5.5
3.2 Права жінок в Україні як об'єкт правового захисту
У жодному суспільстві світу жінки не мають таких самих можливостей, що і чоловіки (з доповіді про розвиток людини за 1995 рік. Програма розвитку ООН, Нью-Йорк, 1995 рік)
Людство ніколи не жило у світі, який був би байдужим до статі, і боротьба за соціальну рівність полягала В тому, щоб можливості людини якомога менше визначалися статтю. Був період, коли здавалось, що цього можна досягнути на законодавчому рівні, закріпивши за жінками та чоловіками рівні права на освіту, доля в політичному житті, на рівну оплату за рівну працю і таке інше. Коли ж у середині XX столітті цей елітарний шаблон був досягнутий, виявилось, що він залишив місце для фактичної нерівності в усіх сферах життя.
Чинне законодавство України де-юре гарантує жінкам та чоловікам рівні права. Згідно з частиною третьою т. 24 Конституції України рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобуті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охоронив праці і здоров'я жінок; встановленням пенсійних пільг і таке інше. Ці положення відповідають міжнародній Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., до якої нарівні з більш ніж ста країнами приєдналась і Україна. Принцип рівних прав чоловіків та жінок закріплено не лише в Конституції України, айв інших законодавчих актах, кодексах,, про шлюб та сім'ю, про працю. Кримінальному, Кримінально-процесуальному, Цивільному, про адміністративні правопорушення, Законі України про зайнятість населення.
Конституція України визначає ідеологію і політику держави щодо статусові жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються в суспільстві. Але на шкоду, сьогодні ці положення поки що є декларативними. За даними статистики, середньомісячна заробітна плата жінок більш як на чверть поступалася перед заробітком чоловіків. Така тенденція має місце навіть у традиційно «жіночих» галузях, скажімо, у системі освіти . Жінок удвічі більше, ніж чоловіків, зайнято малокваліфікованою працею, хоча за рівнем освіти с молоду попереду чоловіків.
Нині в більшості галузей та виробництв відсутні обмеження та заборони для використання праці жінок. Смороду працюють нарівні з чоловіками, для них встановлена рівна з чоловіками тривалість робочого дня, визначені однакові норми, розцінки, але жінки стають, як правило, першими жертвами безробіття. Близько 50 відсотків серед безробітних -- представниці жіночої статі.
Наведено статистику засвідчує, що соціальна нерівність по статі існує, що вона структурно відтворюється і що право, у його теперішньому вигляді, не може корегувати цей процес, гарантуючи чоловікам та жінкам рівні можливості.
Для того, щоб передбачити законодавчу реакцію на фактичну нерівність, необхідно знати, яким чином право відображає комплекс соціальних відносин між чоловіками та жінками або соціальну конструкцію статі, яка визначається терміном гендер. Гендерні дослідження, які розглядають відношення статі з крапки зору її ієрархії і які відкривають цю ієрархію (тобто нерівність) у всіх соціальних явищах і теоріях, у тому числі і у праві, ще не устоялися в нашому суспільстві.
Держава являє собою не просто систему функцій, але й систему ідей про ті, повинні бути організовані суспільство і сім'я. Політична і правова ліберальна теорія, яка є основою нинішньої демократії, вважає серцевиною суспільства економіку. Світ можливостей існує (для тихнув, хто бере доля у виробництві та процесах обміну, і таким чином історично європейська модель орієнтувалась на чоловіків. Засновник лібералізму Джон Локк стверджував, що тільки * чоловіки є учасниками громадського договорові, а Руссо -- що жінки від природи неспроможні бути громадянами. Законодавство в сфері соціального забезпечення будувалось на тому, що жінки, які забезпечували побут, тобто «і готель, і пральню, і ресторан, і дитячий рибник одночасно», здійснювали свій соціальний внесок безкоштовно, «приватним способом», захищаючись, таким чином, «неповними» громадянами.
При соціалізмі відносини жінки з державою здійснювались на основі її обов'язкової участі в суспільному виробництві, що було умовою отримання привілеїв, в основному пов'язаних з .материнством. За цією концепцією джерелом соціальних пільг для жінок, без чого біологічне відтворення суспільства було б неможливим, стала держава. Така система призвела до того, що по один бік виявились жінки, діти і держава, по інший -- чоловіки. Обидві моделі відносин з державою означали залежність жінок: в одному випадку -- від чоловіків, в іншому -- від держави.
У всьому світі основні клієнти служби соціальної допомоги, одержувачі і таке інше -- це жінки. І сталося це так тому, що смороду бідні, а бідні тому, що не можуть знайти хорошу роботові. Формально законодавство проголосило рівність, але практично приймається велика кількість актів, які залишають можливості для дискримінації в просуванні по службі. прийомі на роботові тощо. Непряма дискримінація зовсім не присутня як концепції в трудовому праві нашої країни, незважаючи на ті, що вона реально існує, як правило, у вигляді протекціоністського по відношенню до жінок законодавства. Це призводить до зменшення одержуваного жінками доходові. Найбільш реально для жінок одержати роботові в державному секторі, д де більш-менш дотримується закон про рівноправність, але саме там найбільш низька заробітна платня.
У медичній, освітянській сферах працюють в основному жінки, але питання про співвідношення між соціальною значимістю цієї праці та її оплатою державою не розглядається. У тій галузі державного сектора, де заробітна платня найбільш висока, доступ для жінок утруднений. Відбувається професійна сегрегація за ознакою статі, побудована на концепції праці жінок у суспільній сфері як продовження її домашніх обов'язків, при цьому жінки потрапляють у низькооплачувані сфери. Це явище має назву фемінізація низькооплачуваних професіональних груп.
Думається, що право може статі інструментом у боротьбі з бідністю соціальних груп, наприклад, жінок, якщо зробити його гендерно чутливим, що є непростою логічною задачею. „
Але зробивши всі що можливо рівним, мі не повинні забувати, що є біологічні фактори , (які пов'язані з вагітністю, годуванням дитини груддю та таке інше), що знову ж таки погіршує шанси жінки на ринку праці. У такому разі, якщо держава зацікавлена в появі нових поколінь, її завдання -- створити стимули для роботодавців приймати на роботові вагітних жінок, інвалідів, жінок з малими дітьми.
Сьогодні жінка веде боротьбу за виживання своєї сім'ї в екстремальних умовах ринкових цін і соціалістичних зарплат . Нинішні часи всі більше змушують жінок самих боротися за ті, щоб забезпечити собі і свою сім'ю. В Україні близько 11 відсотків сімей, де берегиня домашнього вогнища за сумісництвом є єдиною годувальницею . Більша половина таких сімей живе в бідності. Зубожіння позначається на наступному поколінні і не може бути байдужим державі. Намагання боротися з таким становищем здійснюється через реформування системи соціального забезпечення. Якщо статус громадянина залежить від можливості заробляти гроші, то необхідно визнати, що внесок жінки серйозно недооцінюється. Перерахування в грошовий д. вираз їх праці (тобто визнання жінок рівнозначними годувальниками) вимагатиме змін законодавства про майно, спадщину, розірвання шлюбу, умови отримання кредитів. Як правило, кредити видаються під заставу власності, але в багатьох жінок її немає. За свідченням ООН, жінки володіють 4% власності у світі.
Наприкінці XX ст. світ ставши, за висловом економістів, «глобальним фінансовим селом». У ньому рухаються потоки товарів, послуг і людей, і професійна сегрегація, коли одну стать сі виконує одні види робіт, а інша -- інші, починає існувати вже у світовому масштабі. Усі втягування в суспільне виробництво жінок у промислових розвинутих країнах, при недоліках державних послуг, призводить до того, що ці жінки наймають жінок з бідніших країн, у тому числі і з України, для роботи по господарству. Якщо чоловіки, емігруючи в пошуках роботи, продають свою кваліфікацію, то жінка змушена погоджуватись на обслуговуючу працю -- оскільки іншого їм не пропонують. Ця діяльність ніяк не фіксується, не визнається державою, соціальне не захищена і взагалі нібито не існує, але без неї світова економіка була б зовсім іншою. Поза сферою уваги законодавців залишається «міграційна політика, розрахована на громадян чоловіків, у тієї годину як більшість біженців та вимушених» переселенців -- жінки з дітьми».
Чи може право кинути виклик тім соціальним і економічним умовам, які створюють закріплюють бідність, чи може воно, враховуючи перспективу статі, впливати на стратегії, які людство виробляє для вирішення глобальних проблем? Так, кинути виклик можливо, але ефективно впливати на стратегії без економічного підкріплення неможливо.
Ще одна сфера. Практично в багатьох країнах жінки поставлені в неоднакові умови з чоловіками щодо реалізації собі як індивідуальності. Смороду не беруть активної участі в політичному, економічному, культурному житті країни так, як чоловіки. Лише в п'яти з 185 країн членів ООН жінки дістали рівні права з чоловіками.
Подобные документы
Права і свободи людини в міжнародно-правовому аспекті. Система Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Система національних засобів захисту прав людини. Забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини в Україні.
реферат [45,9 K], добавлен 29.10.2010Співвідношення понять "людина", "особистість", "громадянин". Класифікація прав людини та громадянина. Структура конституційно-правового механізму забезпечення реалізації прав людини. Проблеми захисту прав і свобод в Україні на сучасному етапі розвитку.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 06.09.2016Права людини і громадянина. Види гарантій прав і свобод людини і громадянина та їх реалізація за законодавством України. Інститут парламентського уповноваженого з прав людини як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.
курсовая работа [33,1 K], добавлен 14.05.2014Розвиток прав людини в Україні. Економічні, соціальні та культурні права людини. Економічні права людини. Соціальні права та свободи людини. Культурні права людини. Механізм реалізації і захисту прав, свобод людини і громадянина, гарантії їх забезпечення.
курсовая работа [48,3 K], добавлен 04.12.2008Конвенція про захист прав людини та основних свобод. Стандарти здійснення судочинства в рамках окремої правової системи. Можливості людини в сфері захисту своїх прав та гарантії їх забезпечення. Вибудовування системи норм цивільного процесу в Україні.
статья [42,8 K], добавлен 11.08.2017Право на соціальний захист (соціальне забезпечення) як природне право особистості. Механізм захисту права на соціальне забезпечення Європейським судом з прав людини. Значення рішень Європейського суду в системі захисту права на соціальне забезпечення.
статья [20,6 K], добавлен 19.09.2017Розробка методичних принципів вдосконалення юридичної відповідальності за правопорушення, що скоюються щодо авторських та суміжних прав. Правові засоби забезпечення прав і свобод фізичних та юридичних осіб щодо захисту авторського права та суміжних прав.
дипломная работа [150,2 K], добавлен 10.12.2010Регулювання міжнародних стандартів щодо основних прав, свобод людини і громадянина. Світовий підхід до визначення прав, які випливають зі шлюбного стану і сімейних відносин. Проблема співвідношення міжнародно-правового і внутрішньодержавного регулювання.
контрольная работа [46,6 K], добавлен 23.12.2015Утвердження інституту омбудсмана у світі та в Україні. Механізм імплементації новітніх міжнародних стандартів з прав людини в Україні. Конвенція про захист прав людини та основних свобод для України: європейська мрія чи реальний захист прав людини?
курсовая работа [48,3 K], добавлен 13.04.2008Відповідність Конституції України міжнародним стандартам в галузі прав людини. Особливості основних прав і свобод громадян в Україні, їх класифікація. Конституційні гарантії реалізації і захисту прав та свобод людини. Захист прав i свобод в органах суду.
реферат [11,5 K], добавлен 12.11.2004
