Криміналістична тактика допиту обвинуваченого

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Загальні положення допиту підозрюваного

Особа, що вчинила злочин, в якому б процесуальному статусі (підозрюваного або обвинуваченого) вона не виступала, завжди є носієм значно більшої за об'ємом і змістом інформації в порівнянні з тим інформаційним потенціалом, яким володіють потерпілі, а тим більше свідки. Проте через своє положення і перспективу кримінальної відповідальності за скоєне злочинець, звичайно, менш інших зацікавлений у встановленні істини по справі, а значить, частіше і рішучіше схильний до перекручення обставин справи, приховування і спотворення достовірної інформації. Цьому також сприяє те, що кримінальну відповідальність за відмову від дачі і за надання завідомо неправдивих показань обвинувачений не несе. Дані обставини і зумовлюють специфіку тактичної дії слідчого відносно обвинуваченого при приводженні його допиту. У чомусь тактика цієї слідчої дії схожа з тактикою допиту потерпілих і свідків (перш за все з погляду принципів і підходів до допиту), а в чомусь має кардинальні відмінності. В першу чергу, з погляду більш глибоко продуманої майстерної, ретельно підготовленої наступальної тактичної і психологічної активності слідчого [4;167].

Обвинувачений представляє для слідчого інтерес з трьох точок зору: 1) як особа; 2) як учасник і в той же час як спостерігач досліджуваної у справі події, процесу і механізму її відображення; 3) як слідоутворюючий і одночасно слідосприймаючий об'єкт.

Тому, тактично впливаючи на даний об'єкт вербальними і іншими допустимими способами, вступаючи з ним в контакт і інформаційну взаємодію в ході допиту, слідчий виходить із задачі отримання від нього інформації про наступне:

Ї про самого допитуваного (його соціальний статус, демографічні ознаки, спосіб життя, матеріальний і інтелектуальний рівень, професійну, статеву, вікову приналежність, психологічний портрет, зовнішній вигляд і т.д.);

Ї про інших осіб, як носіїв інформації, що збирається (співучасниках, свідках, пособниках.);

Ї про матеріально фіксовані сліди, що утворилися в ході досліджуваної по справі події (подій) на його тілі, одязі, взутті, інших супутніх речах;

Ї про інші матеріально фіксовані сліди, що утворилися у зв'язку з його кримінальною і некримінальною поведінкою;

Ї про знаряддя злочину, інші матеріальні об'єкти, що брали участь в процесі взаємодії і відображення у зв'язку з подіями, що пізнаються по справі.[7;541]

Отриманням інформації щодо розглянутих обставин не вичерпуються завдання допиту обвинуваченого.

У предмет допиту також входить з'ясування питань:

Ї про обстановку діяння, умови, механізм слідоутворення, умови сприйняття і відображення в пам'яті того що відбувалося під час дослідження у справі події (подій);

Ї про психічний і фізичний стан допитуваного при вчиненні кримінального діяння, реалізації інших пов'язаних з його злочинною і незлочинною поведінкою подій;

Ї про особливості його поведінки безпосередньо перед, під час та після досліджуваного діяння з ознаками злочину;

Ї про те, коли, кому, з якою метою і за яких обставин (за межами розслідування) їм була передана кріміналістично значима інформація, яка на це була реакція;

Ї про час, місце, мотив, мету, об'єкт посягання, злочинні дії, спосіб і механізм злочину, його відношення до скоєного;

Ї про обставини підготовки, приховання злочину, інші акції по протидії, а також по наданню допомоги у розслідуванні, якщо такі мали місце;

Ї про інші протиправні кримінальні діяння допитуваного, за які він не поніс покарання.[9;462]

Свідчення, дані, з приводу розглянутих обставин є об'єктом слідчого аналізу і оцінки. Разом з цим в предмет аналізу і оцінки також входять і такі обставини:

Ї рівень інформованості допитаного з приводу об'єктів, що цікавлять слідство та які були досліджені під час допиту, значимості для розслідування повідомлених обвинуваченим показань для розкриття злочину, з приводу якого заведено кримінальну справу, виявлення та розкриття інших злочинів що були вчинені як за участю обвинуваченого так і без нього.

Ї повнота і достовірність повідомлених відомостей;

Ї те, наскільки органічно ця інформація вписується в систему зібраних фактичних даних, стикується з даними з інших джерел, чи не суперечить їм;

Ї ступінь стабільності, міцності позиції, зайнятої допитаним, вірогідність її зміни в ту або іншу сторону.[4;175]

При провадженні допиту з приводу матеріально фіксованих слідів на тілі, одязі допитуваного, інших об'єктах слідчому необхідно сконцентрувати увагу на з'ясуванні природи, механізму походження, давності утворення, локалізації, стану, кількості, взаєморозташування, будови, розмірів і інших ознак слідів, чинників, що зумовили їх посткримінальні, зміни, про осіб, яким крім допитуваного що-небудь відомо з приводу даних обставин, а також обставини, місце, час і канали надходження до них відповідної інформації. У тому випадку, коли йдеться про сліди, що утворилися на якому-небудь предметі (трупі, одязі, ґрунті і т.п.), з'ясовується також детальна характеристика носія слідів.[5;512]

Для вироблення оптимальної тактики допиту обвинуваченого важливим є врахування особливостей ситуації, що склалася по справі, і позиції, яку займає допитуваний. Можна виділити три типи подібних ситуацій, важливих з погляду тактико-технологічних моментів підготовки і провадження допиту обвинуваченого:

Ї проста;

Ї складна;

Ї суперскладна.

Проста ситуація характеризується тим, що носій особової інформації має намір та нагоду довести до відома слідчого будь-яку інформацію, що його цікавить, без приховування і в повному обсязі.

У подібних ситуаціях хитросплетена тактика просто не потрібна. Вона поступається місцем тому, що нагадує бесіду у дусі взаєморозуміння, наданню носієві інформації можливості без перешкод висловитися у формі вільної розповіді по суті досліджуваних обставин і дати пояснення з можливих уточнюючих і конкретизуючих питань.[5;517]

Складну ситуацію характеризує наявність якого-небудь вихідного фактору (групи факторів), допиту, що негативно позначається на продуктивності допиту Як деструктивний початок може виступати обставина і об'єктивного, і суб'єктивного характеру. На повноту і точність інформації, що повідомляється, може негативно впливати віковий чинник носія інформації, перенесене ним захворювання, наявність у нього фізичної або психічної травми (наприклад шоковий стан, пов'язаний з пережитою небезпекою). Складність ситуації може визначатися також позицією, зайнятою носієм інформації, який не горить бажанням розповісти про все що йому відомо.

В умовах такої ситуації належить, по-перше, виявити причину виниклої проблеми, що негативно впливає на достовірність та повноту повідомлюваної інформації; по-друге, вжити необхідні організаційно-тактичні заходи по нейтралізації, подоланню негативної дії виявленого деструктивного чинника в цілях переведення діалогу в конструктивне русло (наприклад шляхом взяття зобов'язання про нерозголошування відомостей, що повідомляються).[6;427]

Надскладна (суперскладна) ситуація виникає тоді, коли явний носій важливої інформації нагадує неприступну фортецю, а слідчий може бути порівнянний з безуспішно штурмуючим її бастіони військовим підрозділом. Подібні ситуації виникають в тих випадках, коли носій інформації через хворобу або одержану травму не здатний письмово або усно повідомити важливі для слідства відомості. З подібної ситуації звичайно виходять одним з двох можливих шляхів: перший - відкласти обмін інформацією сподіваючись на її отримання в майбутньому. Другий - за допомогою лікуючих лікарів і інших фахівців знайти реально допустиму можливість одержати хоча б мінімум відомостей, що цікавлять слідство (встановлення біля ліжка хворого цілодобового чергування і засобів звукозапису), постановка питань так, щоб відповіді на них могли бути дані по формулі «так - ні», але безсловесно, і вловлювались за якими-небудь реакціями носія інформації (наприклад, шляхом потиску ним руки запитуваного, закриттям або відкриттям очних вік).

У інших випадках суперскладні ситуації виникають через установку носія особової (суб'єктивної) інформації на категоричну відмову від вступу до мовного контакту із слідчим або на повідомлення явно помилкової інформації. Суперскладність ситуації не означає, що вона об'єктивно нерозв'язна.

Перелому в ситуації, переведення її в русло конструктивної, ділової, продуктивної взаємодії з „непримиренним" носієм інформації може сприяти заміна слідчого на іншого, досвідченішого, що має вищий рівень тактичного потенціалу і володіє мистецтвом ефективного впливу на розум і відчуття опонента. Корисним з цієї ж точки зору може виявитися і інший прийом своєрідний тайм-аут, перерва, раптове припинення на якийсь час «штурму фортеці», із залишенням в повному невіданні особи, що захищається щодо подальших планів штурмуючих. Можлива і інша тактика, інші лінії поведінки і прийоми оволодіння ситуацією. Залежно від обставин скоєного, ролі в ньому носія інформації, його особових особливостей може бути вибраний один з наступних варіантів роботи з ним.[8;412]

Перший - м'який, заснований на своєрідній криміналістичній терапії. Він припускає такі прийоми, як терпеливі бесіди по душах на різноманітні теми, роз'яснення, звернення до здорового глузду, логічний і правовий аналіз ситуації, що склалася, і можливих перспектив її розвитку і т.п.

Другий - жорсткий безперервний пресинг, головним тактичним засобом якого є методи викривання фактами, демонстрація можливостей слідства, твердість і безкомпромісність (викриття брехні, пред'явлення викриваючих доказів, активний оперативний супровід в неформальній обстановці, проведення очних ставок і т.д.).

Третій - поперемінне варіювання можливостями того й іншого методів (метод «батога і пряника»).

Чи треба викликати для допиту і допитувати підозрюваних у тому випадку, коли вони категорично відмовляються від надання свідчень і просять їх не турбувати? Звичайно, треба. Можливо навіть частіше, ніж тих осіб, які дають свідчення. Проблема допиту осіб що відмовляються давати свідчення має правоохоронний, превентивний і тактичний аспекти.

По-перше, допит є не тільки засобом збирання інформації, що цікавить слідство, але і формою комунікації, направленої на роз'яснення і реалізацію процесуальних прав і гарантій обвинуваченого.[7;615]

По-друге, регулярний виклик на допит і постановка допитуваному питань, з приводу яких він може дати свідчення, дозволяють донести до нього позицію слідства, фактичні дані що викривають його, зібрані по справі, коментарі, доводи і міркування слідчого з приводу стану і перспектив розслідування і долі допитуваного, яка багато в чому залежить від його позиції.

По-третє, факт кожного виклику на допит повинен знаходити своє документальне відображення (у протоколах допиту, що складаються, необхідно вказувати дату, час початку і завершення допиту, формулювання питань, що ставилися, і реакції на них допитуваного).

Відмова допитуваної особи від показань фіксується слідчим в протоколі після кожного занесеного в нього питання. Якщо має місце відмова ознайомитися і підписати протокол, то ця обставина також наголошується в завершальній частині протоколу з вказівкою мотивів позиції допитуваного, якщо він такі приводить. У таких випадках протокол підписується слідчим і тією особою, яка брала участь (була присутня) окрім нього на допиті, маючи на це право (наглядаючий прокурор, перекладач і т.д.), і залучається до справи.

Дотримання приведених рекомендацій може виявитися корисним з погляду попередження небажаних акцій з боку підозрюваного в майбутньому (наприклад, помилкового звинувачення слідчого на судовому засіданні у знищенні протоколів, в яких нібито були його свідчення і підпис). Крім того, не можна скидати з рахунку і те, що інформація, що стала відома обвинуваченому в ході його спілкування із слідчим, може здійснити свій психологічний вплив і призвести до зміни ним своєї позиції. Зваживши все на «холодну» голову, обвинувачений кінець кінцем може відмовитися від первинної негативної установки і встати на шлях конструктивної співпраці зі слідством.[9;534]

Розглянуті загальні положення конкретизуються з урахуванням своєрідності процесуального положення обвинуваченого і ситуативних моментів.

2. Особливості підготовки до проведення допиту обвинуваченого

Обвинуваченим визнається особа, відносно якого у встановленому законом порядку винесено ухвалу про притягнення як обвинуваченої її у вчиненні злочину. Пред'явивши обвинувачення, слідчий зобов'язаний негайно допитати обвинуваченого. За винятком випадків, що не допускають зволікань, допит обвинуваченого провадиться в денний час по місцю провадження попереднього розслідування або за місцем знаходження допитуваного. Якщо з моменту пред'явлення обвинувачення в справі бере участь захисник, він має право бути присутнім на допиті і з дозволу слідчого ставити обвинуваченому запитання. Слідчий може відхилити запитання захисника, але при цьому зобов'язаний занести відведене питання в протокол.[3;ст.43]

Первинний допит обвинуваченого починається з роз'яснення йому суті пред'явленого обвинувачення і прав обвинуваченого на попередньому слідстві. Після цього у нього з'ясовується, чи визнає він себе винним в інкримінованому діянні і що може заявити по суті обвинувачення. У випадках визнання обвинуваченим своєї вини, він допитується за всіма відомими йому обставинами справи, незалежно від повноти, об'єму раніше даних із цього приводу свідчень, але в іншому процесуальному статусі. Після вільної розповіді обвинуваченому можуть бути поставлені питання. У обвинуваченого, що визнає свою вину, з'ясовуються наступні питання по суті справи:

- через які обставини, на якому ґрунті, ради досягнення яких цілей він вчинив злочин, чи розкаюється в скоєному, що б він хотів і може зробити для пом'якшення своєї долі;

- де, коли, як, внаслідок чого у нього виник намір на вчинення злочину (у разі скоєння необережного злочину з'ясовуються мета, мотив, обставини поведінки або діяльності, у зв'язку з якими вчинено злочин), що ним особисто або іншими особами було зроблено у процесі підготовки до вчинення злочину;

- коли, в який час, яким способом, звідки прибув на місце майбутнього злочину;

- які відносини раніше пов'язували його з цим місцем, предметом посягання:

- які обставини і наслідки злочину, як довго знаходився на місці події, яким способом, за допомогою яких можливостей і предметів вчинив злочин, які конкретно дії і в якій послідовності зробив, чи досягнута була злочинна мета і т.д.;

- що конкретно ним було зроблено на місці події після вчинення злочину;

- куди подався після того як покинув місце події, що робив надалі аж до моменту притягнення його до відповідальності за скоєне.[10;161]

Разом з цим у обвинуваченого можуть з'ясовуватися і інші питання, пов'язані з процесом утворення слідів злочину, особами, що надавали йому допомогу в підготовці, вчиненні злочину, протидії розслідуванню, з його способом життя до і після злочину, реалізацією можливостей, що відкрилися у зв'язку із вчиненням злочину.

В зв'язку з цим йому можуть бути поставлені наступні питання:

- який спосіб життя вів до вчинення злочину, чим конкретно займався у сфері основної і додаткових видів діяльності, на які засоби існував (їх джерело), які його життєві плани, цілі, наміри, інтереси і захоплення, відношення до алкоголю, наркотиків;

- чи потрапляв раніше у поле зору правоохоронних органів і що за цим послідувало, якщо потрапляв;

- як характеризуються особи з його найближчого оточення, з якою метою, на якому ґрунті, коли контактував з ними безпосередньо до і після вчинення злочину;

- чи використовував які-небудь предмети як засоби досягнення мети злочину, яке джерело походження цих предметів, коли і яким чином вони потрапили до його рук, де знаходяться в даний момент;

- у що був взутий і одягнений під час вчинення злочину, які при цьому на них і інших супутніх речах виникли зміни, де знаходяться дані об'єкти;

- чи не відбулися які-небудь зміни в його зовнішності і поведінці, способі життя після вчинення злочину і кому про це було відомо;

- чи не одержав в ході злочинної поведінки пошкоджень у області обличчя, інших частин голови і тіла, кому це стало відомо;

- чи не зникли у нього які-небудь предмети при вчиненні злочину і чи не з'явилися у нього після скоєного нові предмети, хто знає що-небудь із цього приводу;

- кому, за яких обставин і через що стало відомо, що даний злочин скоєний ним;

- чи діяв сам або у змові з іншими особами, роль в груповому злочині.

Аналогічна схема допиту, щоправда, в дещо скоректованому вигляді реалізується і у тому випадку, коли через які-небудь причини наприклад, у разі неправильної оцінки скоєного обвинувачений, заперечуючи свою юридичну винність, проте визнає факт вчинення діяння, не приховує обставин, пов'язаних з об'єктом і об'єктивною стороною скоєного.

Обвинуваченому, який не визнав свою вину, пропонується дати свідчення по суті звинувачення і зайнятої ним позиції з приведенням тих доводів і аргументів, на яких вона базується, викласти свої версії, думки, дати оцінку відомих йому доказів звинувачення.[12;325]

У разі часткового визнання обвинуваченим своєї вини необхідно з'ясувати, в чому конкретно він визнає себе винним, проти якої частини звинувачення заперечує і чому, а потім надати йому можливість дати докладні свідчення по суті звинувачення в повному обсязі і по всьому комплексу питань, пов'язаних з фабулою звинувачення, кваліфікацією скоєного і зайнятою позицією.

Надалі, у разі потреби, обвинувачений незалежно від того, визнає або заперечує свою вину, може бути допитаний додатково (часом багатократно) з питань, що виникають у слідчого у ході розслідування зокрема, за результатами перевірки версій обвинуваченого, його доводів, клопотань, заяв.

У ситуаціях, коли до кримінальної відповідальності залучається декілька осіб, виникає необхідність правильно вирішити питання, у якій послідовності висувати обвинувачення, тому що успіх першого допиту багато в чому визначає результативність наступних. Скоріш за все можна розраховувати на одержання правдивих свідчень від тієї особи, по відношенню до якої зібрано найбільша кількість доказів, що викривають її, а також від особи, що вчинила злочин уперше, під впливом інших осіб і яка дала більш правдиві свідчення ніж її співучасники. Разом із цим при вирішенні даного питання необхідно враховувати:

а) чи перебувають особи які притягуються до відповідальності під вартою (затримані або їм вибраний такий запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення) або на волі. Обвинувачення в першу чергу варто пред'являти особам, позбавленим волі, оскільки їхні права обмежені найбільше, а строк на пред'явлення обвинувачення обмежений законом;

б) значимість з'ясовуваних в кожної з осіб, що підлягають допиту, обставин і можливість їхнього використання в допитах інших обвинувачуваних;

в) індивідуальні особливості кожного з допитуваних;

г) ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину;

д) взаємини між учасниками злочину.

На першому допиті особи в якості обвинувачуваного слідчий повинен переконатися, чи зрозуміло йому постанова про притягнення в якості обвинувачуваного, а також з'ясувати, чи визнає він себе винним, чи бажає дати показання по суті пред'явленого обвинувачення та на якій мові. Якщо обвинувачуваний не визнає провину, то з'ясовує чому. У тих ситуаціях, коли вина визнається частково, у максимальній конкретизації з'ясовує, що визнається обвинувачуваним. Такий підхід слідчого дає можливість уже в ході першого допиту й надалі перевірити вірогідність показань, підтвердити або спростувати їх доказами.[11;118]

Право обвинувачуваного давати показання, доповнене обов'язком слідчого виявляти й досліджувати обставини, що виправдовують обвинувачуваного або пом'якшують його провину, сприяє досягненню об'єктивності, повноти, всебічності розслідування.

3. Тактичні та психологічні прийоми допиту обвинуваченого

допит обвинувачений процесуальний тактичний

Успішність допиту обвинуваченого, а звідси й значення для справи отриманих показань залежать від умілого вибору й мистецького, ефективного застосування вироблених теорією й практикою тактичних прийомів допиту.

При допиті в умовах безконфліктної ситуації, коли допитуваний підтверджує правильність виниклої відносно нього підозри, основна увага повинна бути спрямоване на одержання повних, докладних, деталізованих показань про всі обставини вчиненого злочину. Оцінюючи повідомлювані відомості, варто мати на увазі що допитуваний навіть визнаючи себе винним, нерідко свідомо, а іноді несвідомо прагне по можливості применшити свою роль у розслідуваній події, представити себе в більше вигідному світлі, зобразити себе жертвою несприятливого збігу обставин. Можливе також прагнення сховати або зменшити участь у злочині осіб, до яких допитуваний має почуття прихильності. Всі ці моменти приховують небезпеку перетворення безконфліктної ситуації в конфліктну. Тому, особливо на першому допиті, не треба без необхідності при постановці після вільної розповіді питань відразу ж акцентувати увагу допитуваного на спірних, суперечливих моментах його показань.

Потрібно ще мати на увазі, що помилкові деталі, вигадані пояснення й подробиці, що містяться в показаннях обвинуваченого, можуть свідчити про самообмову, тобто помилковому визнанні особи у вчиненні злочину. Самообмова є наслідком не лише несприятливої тактичної ситуації, тих або інших процесуальних порушень і тактичних прорахунків. В основі самообмови нерідко лежать певні особистісні особливості, а також ті небажані зміни, які виникають у психіці людини в результаті помилкової підозри або звинуваченні його у вчиненні злочину. Самообмові також сприяють допити в нічний час, а також їхня надмірна систематичність, тривалість і повторюваність.[4;612]

Помічено, що інформація, що міститься в хибному визнанні, звичайно не виходить за межі того, що було відомо слідчому. Причому значну її частину займають запевнення в своєму щирому розкаянні й готовності сприяти розкриттю злочину. При перевірці вірогідності отриманих при допиті відомостей необхідно звертати увагу: по-перше: наскільки повно й докладно вдалося з'ясувати всі факти, що відносяться до предмета доказування в справі; по-друге, повідомив допитуваний такі деталі й обставини, які не були відомі слідству і які безумовно повинні бути відомі особі, яка дійсно вчинила злочин; по-третє, чи вдалося підтвердити факти, повідомлені на допиті, іншими доказами.

Наявність у показаннях перерахованих даних проте ще не виключає помилкового визнання, оскільки допитуваний, обмовляючи себе, може знати про подробиці злочину від особи, яка дійсно його вчинила, або інших осіб. Наприклад, відомі труднощі для викриття представляє помилкове визнання, що приноситься з метою відгородити від відповідальності своїх близьких. Тому для розпізнавання подібних випадків потрібно уважно вивчати особистісні особливості допитуваного, його зв'язки й не квапитися з виключенням версії про вчинення злочину іншими особами. У викритті самообмови велике значення мають перевірка показань на місці, перевірка алібі й ретельне, скрупульозне зіставлення отриманих свідчень із іншими добутими в справі даними.[6;441]

Неправдиві свідчення можуть бути дані через помилку. Проте явно помилкові свідчення завжди є різновидом активної навмисної брехні. В цьому випадку мається на увазі повідомлення слідству або суду помилкової інформації з метою обдурити допитуючих, ввести їх в оману.

По своєму характеру (спрямованості) неправдиві свідчення можуть бути:

- виправдувальними;

- звинувачувальними;

- одночасно звинувачувальними відносно одних і виправдувальними відносно інших осіб;

- нейтральними (наприклад, повідомлення помилкових відомостей про злочин, який не скоювався, без вказівки на конкретну особу, що нібито вчинила цей злочин).

В основі ненавмисної брехні можуть лежати найрізноманітніші причини, обумовлені психічними, фізичними, логічними чинниками (похилий вік, травми голови, що негативно позначаються на процесі правильного сприйняття, збереження відтворення інформації, низький освітній і інтелектуальний рівень, що призводить до помилок в посиланнях, до помилок відносно тези, в аргументуванні і т.д.).

Для навмисного неправдивого свідчення характерні інші підстави. Явно помилкові свідчення найчастіше даються для того, щоб: а) допомогти винним особам уникнути кримінальної відповідальності б) пом'якшити вину обвинуваченого (підсудного) в) перебільшити вину особи, що притягується або притягнута до кримінальної відповідальності; г) звести наклеп на невинного в вчиненні злочину до якого він не має жодного відношення, або звести наклеп на нього в вчиненні уявного, не існуючого злочину.

Процес формування явно помилкових свідчень припускає послідовне проходження наступних стадій: 1) сприйняття реальної події; 2) запам'ятовування і осмислення цієї події; 3) усвідомлення мети повідомлення помилкових відомостей і наслідків даного акту; 4) переробка сприйнятого і створення уявної моделі замисленого повідомлення неправдивих свідчень; 5) утримання в пам'яті моделі помилкових свідчень, побудова моделі процесу їх повідомлення на допиті; 6) відтворення помилкових свідчень на допиті.

Версія про те, що допитуваний не дивлячись на його запевнення в правдивості своїх свідчень, повідомляє помилкові відомості, може бути побудована на основі встановлення і аналізу наступних обставин:

Ї повідомлення допитуваною особою різних відомостей з одного приводу;

Ї некоректності відомостей, що містяться у свідченнях;

Ї наявність збігу в найдрібніших деталях у свідченні різних осіб про одне і те ж;

Ї «проговорок» у висловах, що вказують на заперечувану допитуваною особою обізнаність в обставинах події з приводу яких вона допитується;

Ї бідність емоційного фону свідчень (схематичності, блідності свідчень);

Ї наполегливе підкреслення допитуваним своєї добропорядності і незацікавленості в результаті справи;

Ї ухилення допитуваного від відповіді на пряме питання;

Ї приховання очевидних фактів, які не могли бути невідомі допитуваній особі.

Кожна з перерахованих обставин може розглядатися як ознака брехні допитуваного. Це, проте, не значить, що, узята саме по собі, та або інша обставина у всіх випадках однозначно свідчить про брехню. Можливі і інші пояснення того, що в словах і інших проявах активності допитуваного збентежило слідчого. Тому, щоб виключити помилку в розпізнаванні брехні, слід орієнтуватися на декілька взаємозв'язаних, взаимодоповнюючих, взаємокореспондуючих ознак. Причому обмежуватися при цьому тільки відповідними ознаками однохвилинної мовної активності явно недостатньо. Те, що сприймає слідчий на вербальному рівні в даний момент, необхідно зіставити з відомими йому даними про особливості усної мови допитуваної особи в інших ситуаціях, в ході його поведінки до, під час допиту, що провадиться, у формальній обстановці і неформальному спілкуванні, в умовах розслідування і за його межами. Точність діагностики істотно зростає у тому випадку, коли результати спостереження за вербальними комунікаціями порівнюються з результатами спостереження за протікаючими синхронно невербальними комунікаціями підсвідомого типу.[9;532]

Прочитати справжні, а не демонстровані думки співрозмовника - це значить зуміти знайти розбіжності між його свідомою поведінкою і підсвідомими поведінковими актами, між свідомістю і підсвідомістю, і дати правильну оцінку виявлених розбіжностей.

Сказане підводить до того, що в психології називається конгруентністю. Цим поняттям позначають збіг смислового значення вербальних і невербальних сигналів.

Усна мова і мова жестів людини, що дає правдиві свідчення, звичайно співпадають. Проникливий спостерігач - це людина, яка здатна розшифрувати невербальну інформацію і співвіднести її з тим, що говорить його співрозмовник. Спостереження за жестами і відповідністю жестів і слів є ключами до правильної інтерпретації мови жестів.

Труднощі, з якими стикається особа що говорить неправду, обумовлені, зокрема, тим, що підсвідомість працює автоматично і незалежно від того, що ним говориться. Рухи тіла, неадекватні словам, видають брехуна.

Як тільки людина починає брехати, його тіло мимовільно продукує деякі рухи, по яких він може бути розпізнаний у брехні. Це пов'язано з тим, що в процесі брехні підсвідомість посилає якусь нервову енергію, яка проявляє себе у вигляді жесту, що суперечить тому, що сказала людина.

Розпізнавання брехні і у підготовлених до цього людей можливо тому, що навіть якщо силою свідомості вони в змозі подавити основні рухи тіла що їх викривають і характерні для того, хто бреше, брехня виявляється в мікрорухах які видають цю особу. До числа мікрожестів, що говорять про брехню, можна віднести рух мускулатури обличчя, збільшене скорочення зіниць, почервоніння щік; кількість мигань, що збільшується, в хвилину і різні інші зовнішні прояви.

«Для того, щоб брехати успішно, - з хитрою усмішкою радить Аллан Піз, - треба заховати подалі ваше тіло або вивести його з поля зору співрозмовника. Кращий спосіб брехні - це брехня по телефону».

Не випадково досвідчені слідчі і оперативники усаджують допитуваних (за наявності даних про їх психологічну неготовність до дачі правдивих свідчень) на стілець, поставлений на відкритому, яскраво освітленому просторі. Дуже важко брехати і адекватно управляти процесом невербального приховування брехні, коли тіло допитуваного повністю знаходиться не тільки у полі зору допитуючого, але і в яскравому промінні джерела світла.[13;48]

Слідча практика дає немало прикладів того, що виявлення і викриття брехні допитуваного можливе в рамках одного допиту. В той же час успіх на цьому шляху часто забезпечується лише після того, як, виявивши брехню, слідчий в змозі викрити брехуна і підвести його до необхідності сказати правду лише на черговому допиті або у фіналі серії допитів, для підготовки яких проведена ретельна перевірка первинних свідчень допитаного. Чим вища результативність таких перевірок, чим більше в ході розслідування вдасться зібрати викриваючих брехуна доказів, тим більше шанси на те, що після їх пред'явлення на запланованому допиті запідозрений в брехні дасть нарешті правдиві свідчення. У цьому контексті діяльність по перевірці і спростуванню свідчень брехуна набуває характеру спеціальної тактичної операції. Одна від одної кожна така операція може відрізнятися ступенем складності, глибиною, тривалістю, об'ємом інтелектуальних, духовних, фізичних і інших навантажень. Загальним є лише те, що всі вони є комплексом цілеспрямованих взаємопов'язаних дій - процесуальних і непроцесуальних дій слідчого, голосних, і негласних оперативно-розшукових заходів.

Структура тактичної операції по викриттю брехні може бути схемно викладена таким чином.

Допитана особа замість моделі, адекватної тому, що нею було сприйнята насправді пропонує власну, таку що не відповідає реальності модель (версію, пояснення, інтерпретацію) події, факту, обставини.

Разом з цим, як витікає з матеріалів справи, існує інша модель події (факту, обставини), яка повністю або у якійсь своїй частині не співпадає з моделлю, яку запропонувала допитана особа (це дозволяє запідозрити допитану особу в наданні неправдивих свідчень).

При перевірці відомостей, повідомлених підозрюваним, вони не знаходять свого підтвердження, у зв'язку з чим його варіант пояснення подій відкидається як такий що не відповідає дійсності.

Таким чином, основним критерієм встановлення помилковості свідчень є виявлення невідповідності повідомлених допитуваною особою відомостей про яку-небудь подію, факт, обставину фактичним даним з того ж приводу, встановленим по справі, об'єктивність яких не викликає сумнівів. Зроблений на цій основі висновок доводиться до відома допитуваної особи, внаслідок чого (як очікувана реакція) може відбутися зміна його позиції, визнання факту неправдих свідчень і дача ним правдивих показань. [14;18]

Арсенал прийомів, які реалізуються при допиті брехуна, вельми значний.

Ось деякі з них:

- роз'яснення допитуваному необхідності повідомлення ним правильних відомостей;

- деталізація свідчень з метою виявлення суперечностей;

- повторне нагадування про відповідальність за завідомо неправдиве показання, роз'яснення можливих негативних наслідків, які можуть наступити у такому разі;

- з'ясування контрольних обставин, що дозволяють перевірити істинність відомостей, що повідомляються;

- формування переконання у допитуваного про те, що слідство має в своєму розпорядженні докази, що викривають його в брехні;

- пред'явлення доказів в різній послідовності (з наростаючою доказовою силою або відразу найвагомішого);

- залишення допитуваного в невіданні щодо характеру і обсягу доказів, які має в своєму розпорядженні слідство;

- демонстрація можливостей слідства у ході встановлення істини без участі допитуваного і навіть у разі його перешкоджанню розслідуванню;

- проведення допиту у присутності інших осіб, зокрема фахівця, а в необхідних випадках і з його участю (для усунення емоційного, смислового, термінологічного, мовного бар'єрів і т.д.);

- стимулювання позитивних властивостей особи допитуваного слідчим.

Один з прийомів викриття брехні називається «допущенням легенди». Суть його така. Обставини деколи складаються таким чином, що особа, на яку лягла підозра в брехні, опиняється в положенні людини, факт тієї або іншої причетності якого до події, що розслідується, очевидний. Доводити свою непоінформованість або непричетність до того, що сталося безглуздо. Розуміючи це, допитуваний не намагається заперечувати очевидного. Проте в цілях введення слідчого в оману він на допиті дає таку,що не відповідає дійсності інтерпретацію того, що трапилося, підносить факти у вигідному для себе світлі, перекручує їх, доповнює елементами фантазії, прагнучи вигородити себе, і зменшити або взагалі виключити свою роль в скоєному. Знаючи про це або допускаючи можливість піднесення йому легенди з боку допитуваної особи, слідчий проте не розшифровує свою здогадку, знання, прагнучи всім своїм виглядом, діями, реакціями створити видимість того, що він вірить в те, про що йому повідомляє опонент. Вступивши в свого роду гру з допитуваним, він виходить із задачі з'ясувати якомога більше деталей, конкретику, подробиць і якомога точніше і ґрунтовніше зафіксувати розповідь в протоколі допиту.

Відкритися, засумніватися в правдивості одержаних свідчень, приступити до спростування повідомлених відомостей слідчому краще, з тактичної точки зору, лише після того, як все сказане допитуваним занесено належним чином в протокол допиту і цей документ підписаний обома сторонами. У тому випадку, коли у розпорядженні слідчого є вагомі аргументи, він може негайно приступити до спростування легенди, одразу ж після завершення процесу її документування. За відсутності підстав для ухвалення такого рішення можливі варіанти подальших дій слідчого: проведення серії допитів особи з приводу тих же обставин, їх деталей, нюансів, тобто скурпульозніший дубляж предмету допиту (метод Ореста Пінто). Це робиться в цілях виявлення (на основі порівняльного аналізу змісту всіх протоколів допиту) неспівпадінь деталей, суперечливого висвітлення одних і тих же питань у свідченнях допитуваного, які були дані у різний час (а такі неспівпадіння неминучі, оскільки всі деталі, всю тонкість помилкової моделі неможливо утримати в пам'яті і без помилок, крапка в крапку відтворити через ті або інші тимчасові інтервали). Потім результати вказаного аналізу демонструються на черговому допиті запідозреної у брехні особи з роз'ясненням йому невипадкового характеру суперечностей в цілях спонукання його дати правдиві свідчення. Даний тактичний хід частіше призводить до успіху в тому випадку коли він поєднаний з демонстрацією доказів недієздатності легенди, завчасно зібраних до початку цього допиту, в ході її глибокої перевірки. [19;163]

Одним з тактично сильних засобів схилити особу на надання правдивих свідчень є проведення очної ставки з особою, яке здатна викрити обвинуваченого в брехні.

Особливе місце в тактичній операції викриття брехні займає прийом, який може бути названий комбінацією очних ставок. Йдеться про серії очних ставок, які цілеспрямовано проводяться особою, що дала неправдиве свідчення, з іншою особою, що викриває його в брехні (це робиться неодноразово, у різний час і з приводу різних елементів брехні), або з декількома особами. У останньому випадку очні ставки проводяться з приводу якої-небудь однієї обставини, епізоду або з приводу різних елементів одного епізоду і по різних епізодах. Ефективність подібних комбінацій зростає у тому випадку, коли в проміжках між очними ставками виконуються інші слідчі дії за участю особи, що викриває в брехні (ними можуть бути допити, пред'явлення його для пізнання, ознайомлення з висновками експертиз, що спростовують його доводи і заяви або ставлять їх під сумнів, і інші слідчі дії).

Допит є процесом інформаційної взаємодії. Подібна взаємодія здійснюється на вербальному (словесному) і невербальному рівнях. Але йшлося про взаємодію лише двох систем - допитуючого і допитуваного. Тим часом в допиті у всіх без виключення випадках бере участь ще одна сторона, на якій в криміналістичній літературі чомусь не акцентується увага, хоча вона нерідко має вирішальне значення в забезпеченні продуктивності даної слідчої дії. Називається вона навколишнє матеріальне мікросередовище. Його утворюють найрізноманітніші об'єкти матеріального світу, їх зв'язок і відносини: предмети, речовини, матеріали, все те, що входить в поняття обстановки місця допиту. Мікросередовище включене в інформаційну взаємодію.

Процедура допиту протікає не у вакуумі, не в порожньому і глухому просторі. Допитуваного оточують стіни кабінету слідчого, звуки і запахи, тепло або холод в приміщенні, предмети меблів, чиїсь голоси за дверима, книги на полиці і багато що інше, на що він звертає увагу, що він сприймає, осмислює, на що реагує. Поза слідчого і його манера говорити, документи, відкрита пачка цигарок і попільничка, повна недопалків, стан освітленості приміщення включений телевізор, вигляд, стан, положення і взаєморозташування предметів, їх колір, габарити, вітер, що ворушить завіски на розкритому вікні, а не тільки те, що говорить слідчий, впливають на відчуття і розум допитуваного, формують його настрій, створюють той емоційний фон, який впливає на формування, разбалансування, руйнування психологічного контакту між партнерами по мовній комунікації, формують відношення до того, що повідомляє слідчий, визначають рішення, лінію і тактику поведінки. Особливий інтерес для нього являють суб'єктивно, особовозначущі елементи оточуючого мікросередовища, те, що має яке-небудь відношення до нього, з чим він так чи інакше зв'язаний в системі досліджуваних по кримінальній справі відносин. Ці «німі свідки» можуть ефективніше впливати на дотуваного, його думки, відчуття, рішення, вчинки ніж обмін питаннями і відповідями із слідчим ніж всі разом узяті слова останнього.[8;407]

Одним з найпоширеніших тактичних прийомів, що здавна використовувався для викриття брехні, є пред'явлення під час допиту речових доказів скоєного злочину . При умілому, тактично грамотному, добре підготовленому виконанні цей прийом «стріляє» без промаху, що багато разів доведено кращими представниками слідчого корпусу і в нас, і за кордоном. Проте для того, щоб очікуваний ефект був досягнутий, слідчий повинен мати на руках відповідний речовинний козир і не простій, а могутній такий що містить викриваючий потенціал. Однак якщо такого козиря немає можливе залучення в процес допиту згаданих «німих свідків», але при дотриманні ряду умов. Одне з них - відсутність вербального супроводу як це звичайно робиться у разі офіційного пред'явлення речового доказу. При цьому не має принципового значення, набув або не встиг набути процесуального статусу речового доказу предмет, документ, інший матеріальний об'єкт, що використовувався як «німий свідок». Процедура підготовки цієї свого роду безсловесної «очної ставки» або психологічного експерименту повинна розвиватися за тим наперед обдуманим сценарієм, який найбільшою мірою відповідає своєрідності ситуації, що склалася. Єдиного рецепту для всіх випадків немає і бути не може. Один з варіантів сценарію, який може бути вибраний, розробляється з урахуванням як мінімум двох важливих моментів.

Перший. У розпорядженні слідчого є речовий об'єкт, відношення якого до досліджуваної по справі події не викликає сумнівів (наприклад, знаряддя злочину, знайдене на місці події, або який-небудь предмет, що належить злочинцю, загублений ним під час втечі з місця події).

Другий. У слідчого є упевненість у тому, що до знайденого об'єкту підозрюваний (обвинувачений) має безпосереднє відношення і несподівана «зустріч» з ним в ході допиту психологічно не пройде безслідно.

В цьому випадку при підготовці місця майбутнього допиту в природне середовище цього місця вкладається «німий свідок» і робиться це так, щоб він обов'язково виявився у полі зору допитуваного. Причому у нього не повинне скластися враження про явну демонстративність об'єкту тактичної дії. Об'єкт повинен знаходитися на тому місці, де його знаходження логічне і природне, не привертати особливої уваги, в той же час даючи зрозуміти, що серед інших предметів він знаходиться явно не випадково. Слідчому не рекомендується під час допиту звертати на нього увагу і актуалізувати на ньому увагу допитуваного. Об'єкт повинен «працювати» сам по собі. Якщо допитуваний є насправді тим, за кого його приймають, він, як би ні старався, не зможе не зреагувати на обурюючий його спокій сильний подразник. Невербальні і вербальні прояви видадуть його. Така природа людської психології, особливості людської поведінки.[6;500]

Коли говорять про пред'явлення викриваючих винну особу доказах, звичайно мають на увазі докази злочину» Проте це тлумачення не вичерпує всього різноманіття доказів, що використовуються для викриття злочинців. Не менш важливої, з цієї точки зору, є тактична значущість доказів інших порядків. До їх числа відносяться докази, що спростовують велику і малу брехню злочинців, що закриваються, другорядним малозначним деталям їх поведінки в умовах вчинення злочину, що не включаються в предмет доказування. До цієї ж групи доказів входять фактичні дані про передкримінальні і посткримінальні події життя злочинців, за які вони не несуть кримінальної відповідальності, що спростовують надумані, такі що не відповідають дійсності доводи, заяви, свідчення (наприклад, факти і обставини біографічного характеру, данні з приводу злочинів, за які звинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності).

У ряді випадків, перш ніж пред'являти підозрюваній особі викриваючі її докази, доцільно починати допит з розгляду результатів перевірки її свідчень з приводу обставин, фактів, дій, які їй не інкримінуються, пред'явлення доказів непереконливості її аргументування, нещирості свідчень з малозначимих питань. Є сенс проаналізувати ситуацію, що склалася, і чітко роз'яснити допитуваному, що приведені докази з необхідністю ставлять під сумнів правильність вибраної ним позиції по суті справи і кидають тінь на достовірність його свідчень про непричетність до злочину.

Іноді, щоб схилити злочинця, який категорично заперечує свою вину, визнати її і дати правдиві свідчення про свою роль в скоєному і обставинах злочину, йому раптово пред'являються переконливі докази, що спростовують помилкове алібі, докази вчиненого ним інсценування місця події, фабрикації реабілітуючих його документів, фальсифікації інших фактичних даних, підбурювання родичів, знайомих, свідків, потерпілих до дачі помилкових свідчень. Нарощування демонстрованої слідчим доказової потужності, розвиток його наступальної активності на позиції опонента може здійснюватися як в рамках одного докладно, всесторонньо підготовленого допиту, так і в ході серії взаємодоповнюючих, органічно пов'язаних між собою загальним тактичним задумом допитів обвинуваченого. Проте в обох випадках робота з обвинуваченим повинна будуватися за єдиною тактичною схемою. Вона припускає спочатку пред'явлення і аналіз доказів нещирості, брехні обвинуваченого, надуманості відомостей, повідомлених на попередньому допиті (допитах) з приводу кримінально некараних обставин його поведінки до і після злочину, а часом і в умовах вчиненого злочину. Після цього допитуваному пред'являються, оцінюються і аналізуються з його участю докази вчиненого ним злочину з обговоренням кримінально-правових перспектив, що реально складаються для нього і які напряму залежать від вибраної ним позиції. У тому випадку, коли слідство має в своєму розпорядженні відповідні викривальні матеріали, викриваюча стадія допиту завершується кульмінаційним моментом - пред'явленням і обговоренням доказів викритої акції протидії розслідуванню. Найвагомішим (як правило, фінальним) аргументом найчастіше є пред'явлення висновку (висновків) судової експертизи і оригіналів або копій компрометуючих особу документів (перехопленого внутрішньо-тюремного листування співучасників, нелегально відправлених з в'язниць на свободу родичам, знайомим письмових інструкцій про те, які помилкові свідчення і хто повинен дати на користь злочинця і які розкривають значення легенди, якої він дотримується на слідстві, і т.д.).[9;481]

У роботі по розкриттю злочинів, вчинених групою осіб, велике значення має тактично правильне вирішення питання про те, з кого саме слід починати допит (серію допитів), і яка тактика допиту найбільш доцільна в цілях отримання правдивих свідчень. Вирішення порушених питань звичайно здійснюється з урахуванням відомостей про психологічні особливості допитуваних, їх ролі в скоєному і ступені його тяжкості. Перевага в умовах вибору віддається особам, з якими легше встановити психологічний контакт і продуктивно реалізувати його потенційні можливості.

При аналізі свідчень потрібно обов'язково звертати увагу й на використання допитуваним невластивих йому виразів, формулювань, понять, що може свідчити про формування змісту свідчень під впливом зацікавлених осіб. Встановити помилкове визнання допомагають повторні допити. Про помилкове визнання може інформувати буквально дослівне повторення допитуваним первісних свідчень, а також зворотне явище, коли обвинувачуваний внаслідок природного процесу забування вносить на наступних допитах у свої показання все нові й нові подробиці, які нерідко суперечать тим відомостям, які були викладені ним спочатку.

У конфліктній ситуації загальним правилом є використання можливостей вільної розповіді для встановлення психологічного контакту з допитуваним, більш глибокого вивчення його особистісних особливостей і одержання якомога більше повних показань по всіх обставинах, що цікавить слідство.

Досить часто конфліктна ситуація складається при допиті обвинуваченого. Конфліктність подібного допиту обумовлена насамперед позицією допитуваного, що заперечує свою причетність до вчиненого злочину. Крім того оскільки допит відбувається на початку розслідування слідчий звичайно не має у своєму розпорядженні достатню кількість доказів для повного викриття допитуваного. [7;618]

Про причетність допитуваного до розслідуваного злочину найчастіше свідчать характерні недомовки (наприклад, приховання факту знайомства з особою, зв'язок з якою допитуваного в справі встановлено), а також такі, що нерідко з'являються в показаннях промовки, тобто мимовільне повідомлення відомостей, у яких проявляється поінформованість про окремі обставини розслідуваного злочину (наприклад, про розміри, прикмети викраденого, місце злочину).

При допиті обвинуваченого нерідко виникає необхідність у перевірці його посилань на алібі. Ретельний і детальний допит виявить незнання допитуваним подробиць і обставин що відносяться до перебування в певний час у тому місці, на яке він посилається, заявляючи про свою непричетність до вчиненого злочину. Наприклад, непоінформованість про порядок проведення вечору відпочинку або ж незнання назви й змісту п'єси, що він нібито дивився вдома по телевізору, і т.д. На допиті можуть бути використані й дані про поведінку обвинуваченого після вчиненого злочину - так звані «докази поведінки». Відомо, що деякі злочинці до затримання виявляють підвищену цікавість до ходу й результатів розслідування, зокрема результатів огляду місця події, стану здоров'я потерпілих і т.д. В інших випадках, навпаки, оточуючим може впасти в око навмисна незацікавленість такої особи у тому що сталося або прояв побоювання й страху перед можливістю затримки й арешту. У процесі допиту обвинуваченого можна скористатися й більшим психологічним впливом на допитуваного майбутніх доказів, які можуть з'явитися у слідства пізніше. У цьому випадку доречна певна демонстративність при підготовці й проведенні окремих слідчих дій, а також різних експертиз, роз'яснення їхньої сутності й тих доказів, які можуть бути отримані в результаті їхнього проведення. Наприклад, одержання відбитків пальців, призначення судово-медичної експертизи, вилучення зразків слини, крові, волосся, одягу, її огляд, зістриг нігтів, вилучення піднігтьового вмісту й т.п. варто провадити таким чином, щоб допитуваний зрозумів, що в слідчого в найближчий час буде досить доказів, щоб установити істину. При проведенні допиту важливо вміло поєднати пред'явлення доказів і викриття допитуваного в неправді з використанням прийомів, що активізують емоційні переживання особи, що вчинила злочин. Похитнути позицію допитуваного можна шляхом активізації в його свідомості докорів сумління, посилення нерідко досить болісних переживань, обумовлених розумінням протиправності вчиненого діяння і його тяжких наслідків, а також роз'ясненням обставин, що пом'якшують кримінальну відповідальність. При участі в допиті обвинувачуваного захисника тактичний малюнок слідчої дії ускладнюється. Не можна не враховувати, що захисник, маючи право задавати питання (відведені слідчим питання підлягають занесенню до протоколу), може значною мірою вплинути на хід слідчої дії і його результати. Тому необхідно особливо ретельно готуватися до такого допиту, передбачити позицію, що займе захисник, для того щоб не упустити ініціативу й при несумлінних намірах захисника не дати йому можливості перешкодити встановленню істини. Допит обвинувачуваного провадиться коли слідчий має у своєму розпорядженні докази, достатні для пред'явлення обвинувачення й викриття допитуваного у вчиненні злочину. Однак при допиті обвинувачуваного можлива ситуація, коли в системі доказів, якими володіє слідчий, є прогалини. У такій ситуації тактику допиту доцільно будувати спочатку без пред'явлення доказів, з постановкою питань, зміст яких свідчив би про знання слідчим обставин вчиненого злочину. Така поінформованість складається із знання обстановки місця події, показань очевидців, свідків і т.п., а також відомостей про деякі характерні деталі поведінки допитуваного до моменту вчинення злочинів або після нього.[5;544]