Криміналістична тактика допиту обвинуваченого

У процесі допиту можна використовувати й більш значну силу окремих доказів, пред'являючи їх у такий спосіб щоб у допитуваного склалося переконання в невідворотності майбутнього викриття.

По справах про групові злочини потрібно враховувати характер взаємин між учасниками групи й уміло використовувати їх нерідко суперечливі інтереси. Протиріччя в показаннях таких осіб, різний обсяг відомостей, повідомлений із приводу тих самих обставин, як правило, порушують погодженість їхніх позицій, породжують взаємну недовіру й прагнення вигородити себе або зменшити свою роль у злочині за рахунок інших. У подібній ситуації рекомендується пробудити в допитуваного переживання, пов'язані з можливістю «спізнитися» зі щирим зізнанням.

Наявність у слідчого достатньої сукупності таких що викривають доказів ще не означає, що за їх допомогою можна у всіх випадках одержати від допитуваного правдиві показання. Ефективність зібраного доказового матеріалу багато в чому залежить від того, як тактично правильно слідчий розпорядиться ними при проведенні допитів.

Невміле використання доказів, поспішність із їхнім пред'явленням дозволять допитуваному висунути неправдиві пояснення, що знижують їхню викриваючу здатність .

У багатьох випадках більше кращою є тактика пред'явлення не розрізнених, а логічно пов'язаних між собою доказів для того, щоб від питання до питання, від доказу до доказу наростала їхня викриваюча здатність. Поступове пред'явлення певної сукупності взаємозалежних доказів, як правило, психологічно роззброює допитуваного, демонструє йому неспроможність вибраної позиції й переконує його в необхідності дати правдиві показання.

З урахуванням особистості допитуваного й інших обставин на допиті може бути пред'явлена вся сукупність викриваючих доказів щоб відразу ж показати безглуздість подальшого заперечення провини. У деяких ситуаціях викриття допитуваного можна почати із пред'явлення одного або двох найбільш вражаючих доказів. Потім при необхідності використовуються й інші докази.

При проведенні допиту обвинувачуваних повинні бути враховані наступні основні тактичні правила пред'явлення доказів.[4;576]

По-перше, необхідно забезпечити ощадливе, розумне використання доказів. Не слід квапитися з їхнім пред'явленням. Спочатку треба максимально використовувати стадію вільної розповіді, дати допитуваному можливість видати деяку інформацію самому за рахунок промовок, умовчань, різних протиріч як у самій повідомлюваній інформації, так і за рахунок протиріч із вже встановленими фактами.

По-друге, у всіх ситуаціях допиту спочатку шляхом постановки питань слідчому бажано виявити свою поінформованість із приводу тих або інших обставин, а потім використовувати відповідні докази.

По-третє, щоб допитуваний не зумів опорочити доказ, за загальним правилом, за винятком випадків, коли при допиті використовується елемент раптовості, подавати докази не треба доти, поки обвинувачуваний не допитаний по всіх обставинах, пов'язаних із цим доказом. Причому з'ясовувати ці обставини необхідно обережно, щоб допитуваний не зрозумів, у зв'язку із чим вони цікавлять слідство. Отримані пояснення доцільно зафіксувати в протоколі допиту й тільки після того, як допитуваний підтвердить своїм підписом правильність запису, перейти до пред'явлення відповідних доказів.

Така тактика дозволяє запобігти можливим помилковим поясненням допитуваного щодо обставин, при яких міг з'явитися викриваючий його доказ. Наприклад, якщо обвинувачуваний стверджує, що ніколи не був на місці події, то після пред'явлення висновку трасологічної експертизи йому складніше буде вигадати вірогідне пояснення щодо виявлених там його слідів.[13;50]

По-четверте, слідчому потрібно заздалегідь оцінити кожен з наявних доказів, виявити найбільш ефективний логічний зв'язок між ними й спробувати передбачити ті доводи й аргументи, які допитуваний може заявити при використанні доказів на допиті.

По-п'яте, перед пред'явленням доказів на допиті потрібно передбачити таке їхнє сполучення, яке було б несподіваним для допитуваного й обмежувало б тим самим його можливість для помилкового тлумачення обставин, пов'язаних із цими доказами. Істотного значення набуває й вибір найбільш зручного моменту для пред'явлення доказів. Тому надзвичайно важливо тимчасово залишати допитуваного в невіданні щодо наявних у слідчого доказів, щоб потім мати можливість використовувати фактор їхнього раптового пред'явлення.

По-шосте, потрібно завжди пам'ятати й враховувати емоційну силу окремих доказів, їх особливий психологічний вплив.

По-сьоме, у розпорядженні слідчого повинен залишитися достатній резерв доказів на той випадок, якщо перша спроба одержати правдиві показання виявиться безрезультатною.[13;50]

Размещено на Allbest.ru