Главная
Коллекция "Otherreferats"
Государство и право
Загальні положення стосовно права інтелектуальної власності та зовнішньоекономічної діяльності
Загальні положення стосовно права інтелектуальної власності та зовнішньоекономічної діяльності
Законодавчі положення Цивільного кодексу України стосовно права інтелектуальної власності. Поняття права інтелектуальної власності, цивільно-правові способи його захисту. Авторське право, суміжні права. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.02.2012 |
| Размер файла | 88,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- 1. Загальні положення стосовно права інтелектуальної власності та зовнішньо економічної діяльності
- 1.1 Поняття права інтелектуальної власності
- 1.2 Авторське право і суміжні права
- 1.3 Правове регулювання зовніщньоекономічної діяльності
- 2. Захист права інтелектуальної власності
- 2.1 Цивільно-правові засоби захисту права інтелектуальної власності
- 2.2 Захист права інтелектуальної власності у митному законодавстві
1. Загальні положення стосовно права інтелектуальної власності та зовнішньо економічної діяльності
Усі основні положення, які стосуються права інтелектуальної власності викладені в книзі 4 Цивільного кодексу України у загальних положеннях, де міститься 15 статтей, які тою чи іншою мірою торкаються всіх видів права інтелектуальної власності, що дасть змогу уникнути зайвих повторів, а також визначено принципові засади права інтелектуальної власності.
Слід підкреслити, що основні такі засади, визначені у загальній частині, проголошені вперше, тобто вони для законодавства України про інтелектуальну власність є новими. Тому їх попередній аналіз становить певний інтерес. Звичайно, глибший та фундаментальніший науково-теоретичний і практичний аналіз загальної частини права інтелектуальної власності буде здійснено пізніше у монографічних, дисертаційних дослідженнях та численних наукових статтях.
Насамперед, слід визначити, чим є 4-та книга "Право інтелектуальної власності" як структурна одиниця у ЦК України.
На мою думку, розташування 4-ї книги слідом за третьою "Право власності та інші речові права" прирівнює право інтелектуальної власності до права власності на речі. Це дає підставу зробити висновок, що право інтелектуальної власності є підгалуззю цивільного права, яка складається з кількох інститутів. Структура 4-ї книги поки що не дає підґрунтя визначити, з яких саме інститутів складається ця підгалузь. Найбільш усталеною є позиція, за якою підгалузь права інтелектуальної власності складається, принаймні, з двох основних інститутів:
1) авторське право і суміжні права;
2) патентне право. Останнім часом російськими дослідниками висунута пропозиція виділити з патентного права в окремий інститут правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг (комерційне найменування; торговельні марки; географічні зазначення). Вважаю, наведена пропозиція має підстави, вона є доцільною. [9; 97]
Отже, підгалузь "право інтелектуальної власності" за новим ЦК складається з чотирьох окремих інститутів:
1) загальна частина права інтелектуальної власності;
2) авторське право і суміжні права;
3) патентне право (право промислової власності);
4) правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Склад інститутів "загальна частина" і "авторське право і суміжні права" будь-яких сумнівів не викликає. Щодо інституту "право промислової власності" (патентне право), то він, на мою думку, має включати права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, компонування інтегральних мікросхем та раціоналізаторські пропозиції. За правовим режимом до зазначених об'єктів промислової власності прирівнюються сорти рослин і породи тварин. До четвертого інституту, як уже зазначалося, відносять комерційні найменування, торговельні марки і географічні зазначення.
До наведеного переліку не ввійшли ще два об'єкти права інтелектуальної власності, передбачені ЦК, - наукові відкриття і комерційна таємниця. Перші взагалі не визнаються об'єктами даного права чи будь-якого іншого виключного права; і тому вони посідають окреме місце поза названими інститутами. Комерційна таємниця також не може бути віднесена до будь-якого з вказаних інститутів, але з іншої причини: вона стосується будь-якого виду творчості. Отже, структура 4-ї книги ЦК потребує ґрунтовного дослідження. [10; 14]
Загальна частина названого права містить принципові засади цієї підгалузі цивільного права України. Основною такою засадою є проголошення на результати інтелектуальної, творчої діяльності права інтелектуальної власності. Вказану засаду слід визнати значним досягненням і правової науки, і законодавчої практики. Як відомо, щодо юридичної природи права на творчі результати у світі точиться активна дискусія. Одні вчені твердять, що це виключне право використання або просто виключне право, інші - право власності таке ж, як і право власності на речі. Законодавець України поклав край цій безплідній дискусії, проголосивши право інтелектуальної власності на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Вважаю наведене вдалим розв'язанням проблеми.
Другим принциповим положенням загальної частини 4-ї книги є проголошення об'єктів інтелектуальної власності об'єктами цивільного обігу, тобто, звичайним товаром, який має ринкову вартість. Наведене випливає з попереднього положення і є його логічним продовженням. Вказане визнано в усьому світі. Це означає, що у ЦК знайшла відтворення норма Конституції України (ст.41), за якою суб'єкт права інтелектуальної власності має право ним володіти, користуватися і розпоряджатися. Він має право вчиняти будь-які цивільно-правові угоди, як ті, що передбачені ЦК, так і ті, які хоча й не встановлені ЦК, але не суперечать йому. Дане має в умовах ринкової економіки особливо важливе значення, оскільки нині інтелектуальна власність стає найбільш цінним капіталом. [9; 99]
Наступним принциповим положенням загальної частини є необхідна узгодженість, максимальна наближеність основних положень права інтелектуальної власності України до міжнародно-правових стандартів, міжнародних угод і договорів. Це - об'єктивна необхідність будь-якого законодавчого акта в сучасних умовах, але вказане особливо стосується права названої власності. Така узгодженість та зближення з міжнародно-правовими актами сприятиме успішному співробітництву України із зарубіжними країнами у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Адже ніхто не стане спростовувати користь від такого співробітництва, якщо воно буде взаємовигідним.
Важливим моментом загальної частини 4-ї книги є збережена законодавцем України необхідна наступність у правових усталених традиціях, що склалися у минулому. Адже тоді цивільне право взагалі, у тому числі й право на творчі результати, також розвивалося. Були серйозні наукові доробки. Не брати їх до уваги при розробленні 4-ї книги було б істотною помилкою. Ця наступність проявилася у кількох напрямах. Як приклад можна навести проголошення новим ЦК об'єктом правової охорони наукових відкриттів та раціоналізаторських пропозицій. Перші як об'єкти правової охорони визнані Конвенцією про утворення Всесвітньої організації інтелектуальної власності і тому вивести їх з-під правової охорони у ЦК України було б помилкою. Те ж слід сказати і про названі пропозиції. Вони не знаходяться у переліку об'єктів ВОІВ, але за своїм значенням заслуговують правової охорони так само, як й інші об'єкти промислової власності. І тому надання ЦК раціоналізаторським пропозиціям правової охорони є доцільним, виправданим і обгрунтованим.
Під зовнішньоекономічною діяльністю розуміють діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами, а серед її видів, законодавець виділяє експорт та імпорт товарів, капіталу та робочої сили.
Експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.
Імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами. [4]
Тісно пов'язана з темою експортно-імпортних операцій і організація митної справи в Україні, тому що митні органи відіграють провідне місце у процесі поповнення Державного бюджету та регулювання ринку за допомогою прямого впливу саме на зовнішньоекономічну діяльність. Митна справа включає в себе встановлення порядку та організацію переміщення через кордон України товарів і предметів, обкладення митом, оформлення, здійснення контролю реалізації митної політики України.
1.1 Поняття права інтелектуальної власності
Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини пов'язані з творчою діяльністю. При цьому цивільне право не регулює безпосередньо саму творчу діяльність, оскільки процес творчості зостається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їх правового режиму, моральному та моральному стимулюванні та захисті прав авторів та інших осіб, що мають авторські права
Авторські, винахідницькі та суміжні їм права зазвичай називають виключними, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їх носіям право на здійснення різноманітних дій з одночасною забороною здійснювати вказані дії усім іншим особам.
Виключні авторські та подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т. ін.) виникли як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин в духовній сфері. Що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом та правом власності, і розділ 6 Закону України „Про власність" так і називається „Право інтелектуальної власності”.
У загальній частині права інтелектуальної власності ЦК знайшов певне відображення принцип поєднання інтересів суспільства і творця. При цьому в ЦК зроблено істотний крок вперед у розвитку останнього. За раніше чинним законодавством колишнього СРСР, право власності на творчий результат у більшості випадків належало державі. За нині чинним законодавством України про інтелектуальну власність право на творчий результат, створений у порядку виконання службових обов'язків, належить роботодавцеві. За новим ЦК право на об'єкт інтелектуальної власності, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, вже належить роботодавцеві і творцеві спільно. Це принципово нова норма, якої українське законодавство ще не знало. Вона, безперечно, викличе низку проблем, що доведеться розв'язувати і правовій науці, і законодавцю. Це - крок вперед, але, на мою думку, тільки наполовину до повного вирішення даної проблеми. Право інтелектуальної власності в усіх випадках має належати тільки творцеві. Адже ні заробітна плата чи інша винагорода та компенсація не можуть повністю відшкодувати творцю його зусилля, енергію, час, натхнення, творчий порив тощо. [9; 98]
Роботодавцеві можна було б надати право невиключного і безоплатного використання об'єкта названої власності, створеного у зв'язку з виконанням трудового договору. Але це вже буде наступний крок законодавця до розв'язання цієї не простої проблеми. Визнання за творцем права інтелектуальної власності на створений ним об'єкт найкращим чином стимулювало б активізацію творчої діяльності.
Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) та пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності полягає в двоєдиній структурі та в тому, що тут майнові права не просто пов'язані з немайновими, вони походять від немайнових та засновуються на духовній власності творців.
Відповідно до ст.41 Закону України „Про власність" об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Знаки для товарів та послуг. Результати науково-дослідницьких робіт та інші результати інтелектуальної праці.
В залежності від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири її різновиди:
1) авторське право і суміжні права;
1) право на відкриття;
3) промислова власність (правf на винахід, корисну модель, промисловий зразок, які також називають патентним правом);
4) інші результати творчої діяльності, що використовуються у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досліджень, топологій інтегральних мікросхем, інтересів володільця „ноу-хау”).
Об'єкти права інтелектуальної власності потрібно відрізняти від матеріального носія, в якому виражено твір або інший результат інтелектуальної праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної власності належать лише авторам і їх законним спадкоємцям, то право власності на матеріальні носії, в яких виражено твір, може належати необмеженому колу осіб. Але вже не на праві інтелектуальної власності, а у порядку звичайного майнового права.
Позитивним є поміщення до ЦК норм про наслідки порушення права вказаної власності та її захист у загальній частині. Адже останній має здійснюватися однаково стосовно усіх її об'єктів. Слід підкреслити, що захист права інтелектуальної власності у ЦК удосконалений, але його не можна визнати бездоганним.
право інтелектуальна власність зовнішньоекономічний
1.2 Авторське право і суміжні права
Цивільно-правовий інститут авторського права ті суміжних прав регулює немайнові відносини та пов'язані з ними немайнові відносини в сфері створення та використання творів літератури, науки та мистецтва.
Нормативно-правове регулювання вказаного інституту поряд з законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України „Про авторське право та суміжні права”, в ст.1 якого вказується, що чинний Закон охороняє особисті (немайнові) та майнові права авторів та їх правонаслідувачів, пов'язані з створенням та використанням творів науки, літератури та мистецтва (авторське право), та права виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення (суміжні права). Іншими словами. В законі прямо закріплений двоєдиний зміст авторського права та суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності та пріоритет у змісті особистих (немайнових прав).
Об'єкти авторського права
Це твори літератури, мистецтва та науки, що відповідають наступним вимогам:
По-перше, твір повинен бути творчим.
Творчість - це інтелектуальна робота, яка направлена на створення нового. Творчий характер твору означає, що він є новим порівняно з раніше відомим. Новизна може виразитися у новому змісті. Так і в новій формі. Для Об'єктів авторського права суттєве значення має як новизна змісту. Так і новизна форми. Нова форма відображення відомого змісту характеризує твір як творчий та тягне за собою визнання його об'єктом авторського права Історія літератури і мистецтва знає немало цьому прикладів: Шекспір брав теми для своїх трагедій із творів античних грецьких авторів, Стендаль широко використовував для своїх новел італійські середньовічні хроніки, біблійні сюжети знайшли своє відображення на полотнах багатьох великих митців і т ін.
Другою ознакою об'єкта авторського права є об'єктивна вираженість - Об'єкт повинен існувати в будь-якій формі доступній для сприйняття іншими людьми. Якщо ідеї, думки, образи автора не отримали вираження поза його свідомістю - немає Об'єкта авторського права. Для визнання твору Об'єктом авторські права достатньо двох названих ознак. Не має значення, обнародувано воно, чи ні. Твір стає Об'єктом авторського права з моменту його створення в будь-якій звичайній формі. Не потрібно офіційного оформлення цих творів. Не має значення зовнішня форма його вираження.
Відповідно до ст.5 Закону „Про авторське право і суміжні права" об'єктами його охорони є наступні твори у галузі науки. Літератури та мистецтва:
1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3) комп'ютерні програми;
4) бази даних;
5) музичні твори з текстом і без тексту;
6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
7) аудіовізуальні твори;
8) твори образотворчого мистецтва;
9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власності;
12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
14) похідні твори;
15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
17) інші твори.
Не є об'єктом авторського права:
а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;
б) твори народної творчості (фольклор);
в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;
д) грошові знаки;
е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).
Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах “г” і “д” до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону. [5]
Суб'єкти авторського права
Суб'єкти авторських та суміжних прав підрозділяються на дві групи:
1) суб'єкти з першопочатковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації мовлення);
2) правоприємники (спадкоємці, організації правоприємники, держава);
Автор - головний суб'єкт авторського права. Це фізична особа, творчою працею якої, створений твір, що є Об'єктом авторського права. Не має значення його дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування. Для виникнення та здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, або іншого спеціального дотримання яких би то не було формальностей.
Субєктами авторськог права можуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни - автори що користуються захистом авторського законодавства в Україні якщо створені ними твори знаходяться в якійсь Об'єктивній формі ні території України, а якщо ні - то у відповідності до міжнародних договорів України та спільними конвенціями по авторському праву (Женевською, Бернською).
Суб'єктами авторського права є правоприємники автора - спадкоємці, контрагенти по авторським договорам, до них переходять деякі авторські права.
Авторські права поділяються на:
1) особисті;
2) майнові.
Особисті немайнові права - це право авторства, право на авторське ім'я, право на захист виробника від усіляких перекручень та посягань, право опублікування твору (обнародування).
Особисті немайнові права - право авторства, право на ім'я і право на захист твору та репутації автора безстрокові. Ці права не переходять у спадок. Але спадкоємці можуть здійснювати захист цих прав. І ці правомочності спадкоємців строками не обмежені.
Особисті (немайнові) права автора закріплені вст.14 ЗУ Про авторське право і суміжні права і полягають у наступному:
1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.
Майнові права - це виключні права на використання твору, тобто право відтворювати його, розповсюджувати, публічно показувати, публічно виконувати, повідомляти для всезагального огляду в ефір або по кабелю, перекладати і т. ін., а також отримувати авторську винагороду. Розмір винагороди встановлюються договорами, а законі визначаються лише мінімальні ставки.
Майнові права автора перераховані в ст.15 вказаного Закону, де передбачається, що автору або ін. особі, що має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі та будь-яким способом, зокрема йому належить виключне право дозволяти або забороняти:
1) відтворення творів;
2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;
3) публічну демонстрацію і публічний показ;
4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;
11) імпорт примірників творів.
Цей перелік не є вичерпним.
Охорона прав авторів діє в строки вказані, в ст.28 Закону Про авторське право і суміжні права.
За загальним правилома вторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.
Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.
Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.
У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.
Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.
Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. [5]
Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.
Дія строку охорони авторського права, встановленого частинами другою - сьомою цієї статті, закінчується 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені у зазначених частинах.
Особисті немайнові права автора, передбачені статтею 14 цього Закону, охороняються безстроково.
Після закінчення строку дії авторського права твір стає суспільним багатством. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою (не потрібно питати дозволу. Наприклад на його відтворення, постановку і т. ін.) і без виплати авторської винагороди. Однак при цьому повинні дотримуватись виключні безстрокові права авторів - право авторства, право на авторське ім'я, на захист твору та репутації автора (право на недоторканість твору).
Вільне використання авторських прав в деяких випадках, що допускаються законом можливі і при житті автора - при цитуванні, використанні в учбових цілях у якості ілюстрацій, при відтворюванні у засобах масової інформації для всезагального розповсюдження статтей по вагомих економічних, політичних, соціальних, релігійних питаннях, використання політичних промов, що були публічно проголошені, звернень, докладів та в ряді інших випадків. При цьому необхідно дотримуватись наступних умов:
1) це можливо лише у випадках прямо вказаних в законі;
2) тільки по відношенню до правомірно опублікованих творів;
3) з обовязковою вказівкою на автора;
4) з вказанням джерела (видавництва);
5) з дотриманням недоторканості твору.
Поряд з авторськими правами вказаний Закон детально регулює відносини у сфері суміжних прав. Подібну назву ці права отримали, тому що особи, що володіють ними, творчо використовують, створені іншими особами твори, і вони не розглядаються у якості авторів, що виконуються ними або такими, що записують або відтворюють твори. Об'єктом для їх прав є саме виконання або ж звуко- чи відеозапис. Тому порівняно з авторськими ці права носять досить обмежений характер і зводяться по суті до дозволу (згоди) на відтворення (використання) і вимоги відповідної оплати.
Віповідно до ч.2 ст.36 ЗУ Про авторське право і суміжні права виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).
Суміжні права
Це права виконавців, виробників фонограм і організацій радіо - та телемовлення.
Вони є суміжними по відношенню до авторських прав, тобто це права близькі, такі, що примикають до авторських. Їх роль свого роду посередницька - між авторами та широким загалом. Разом з тим вони є вторинними по відношенню до авторських прав. Оскільки забезпечують використання творів авторів.
Суміжні права забезпечують захист творчої праці осіб, що доносять твори авторів до широкої аудиторії, від нелегального використання результатів їх роботи.
Специфіка суміжних прав:
1) вони пов'язані з використанням певних технічних пристроїв (тому вони з'явились лише в XX ст. з розвитком технічного прогресу - винайдення звуко - та відеозапису, радіо, кіно, телебачення, штучних супутників);
2) об'єкти суміжних прав закріплуються на матеріальних носіях (наприклад, наявність запису виконання на магнітних плівках, касетах, відеоплівках);
3) здійснювати виконання можливо повторно, безкінечно, перед практично необмеженою аудиторією та без живої участі самого виконавця.
Суб'єктами суміжних прав є:
а) виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;
б) виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;
в) виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;
г) організації мовлення та їх правонаступники.
Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).
Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.
Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.
Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей.
Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів:
латинська літера “P”, обведена колом, - (зображення знака не наводиться);
імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм)
суміжні права;
рік першої публікації фонограми (відеограми).
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання.
Виклученням є випадки, коли допускається використання записів виконавця, постановок, фонограм без отримання дозволу (без згоди) їх субєктів. Це допускається:
1) при вклученні до огляду про теперешні події невеликих відрізків;
2) при використанні виключно у цілях навчання і наукового дослідження;
3) для цитування у формі невеликих відрізків в інформаційних цілях;
4) використанні в особистих цілях.
1.3 Правове регулювання зовніщньоекономічної діяльності
Останнім часом питання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків нашої держави набувають все більшої актуальності. Обумовлено це, насамперед, поступовим входженням України у світовий економічний простір, що вимагає становлення та розширення її економічних, політичних, фінансово - кредитних, господарських і торгових зв'язків з іншими країнами світу. Сьогодні прорив на світові ринки забезпечується, як правило, не просто продуктом, а міжгалузевим комплексом, який складається з певних відтворювальних систем. У цьому зв'язку можна виділити наступні вихідні положення ефективності зовнішньоекономічної діяльності:
створення умов для формування довгострокових конкурентних переваг у вітчизняних товаровиробників та експортна орієнтація економіки;
високий рівень продуктивності праці;
конкурентність в окремих галузях на світовому ринку не країн, а окремих фірм;
пристосування національного законодавства до норм Світової організації торгівлі.
Міжгалузева належність цих відносин обумовлена тим, що міждержавне співробітництво в галузі зовнішньоекономічної діяльності та особисті майнові та немайнові відносини за участю іноземних громадян є предметом вивчення міжнародного публічного та приватного права, а відносини господарюючих суб'єктів, які виникають у зв'язку з переміщенням через митний кордон товарів, капіталу, наданням послуг на території іноземної держави - предметом вивчення господарського права. [12; 23]
Слід звернути увагу, що серед основних змін в законодавчій базі України на шляху до пристосування національного законодавства до норм Світової організації торгівлі стало прийняття нового Митного кодексу, який розроблено саме з урахуванням міжнародних стандартів у сфері класифікації та кодування товарів та митних процедур. Метою цієї роботи не є проведення порівняльного аналізу норм теперішнього та попереднього кодексів. Представляється найбільш важливим зупинитися на аналізі та правовій оцінці деяких нововведень у митній справі України.
Так, однією з основних складових державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні є митно-тарифне регулювання, та одне з центральних місць посідають саме методи тарифного регулювання зовнішньої торгівлі. До елементів тарифного регулювання належать:
код товару згідно з УКТЗЕД;
митна вартість товару;
мито;
країна походження товару. [4]
Митний тариф України містить ставки мита, які прямо впливають на ціни товарів, що імпортуються, і на рівень внутрішніх цін у країні, мають безпосередній вплив на результати господарської діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. У свою чергу, в основі всіх митних платежів лежить митна вартість, яка є базою в системі митного оподаткування. Країни-учасниці світової торгівлі постали перед необхідністю створення єдиного порядку визначення митної вартості. Сучасні міжнародно-правові стандарти визначення митної вартості сформовано у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). яка вступила в дію ще 1 січня 1948 року, і розділ XI Митного кодексу України сформовано, перш за все, з урахуванням вимог міжнародної практики. Оцінка товарів, що переміщуються через митний кордон держави, є достатньо складною процедурою, оскільки від правильного визначення митної вартості залежить розмір стягнутих митних платежів. На даний час зроблено перехід до нових методів визначення митної вартості та, взагалі, процедура визначення, декларування та підтвердження митної вартості товарів значно спрощена та більш викладена детально.
Слід підкреслити, що важливим методом державного впливу на зовнішньоекономічні відносини є комплекс адміністративних, або нетарифних методів, які належать до методів безпосереднього управлінського впливу. Нетарифними методами регулювання вважаються встановлені законодавцем обмежувально-заборонні заходи, які перешкоджають проникненню імпортних товарів на внутрішній ринок України, з метою захисту інтересів вітчизняного виробника та споживача. Тобто вони є ефективним засобом обмеження та оборони. До основних економічних нетарифних обмежень належать: особливі види мита, різні податки і збори, імпортні депозити, заходи валютного регулювання. Заходи же фінансового впливу називають ще паратарифними. Технічні нетарифні обмеження базуються, безумовно, на контролі якості чи безпеки характеристик товару.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України діють на підставі правових норм міжнародних та національних документів. Найбільш проблемним для підприємств є виконання заходів саме нетарифного регулювання. Методами нетарифного регулювання в Україні є реєстрація зовнішньоекономічних договорів, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій, отримання дозволів державних органів на виконання зовнішньоекономічної діяльності тощо. Так, ст.16 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлює підстави та види ліцензування і квотування експорту та імпорту. В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:
генеральна;
разова (індивідуальна);
відкрита (індивідуальна);
антидемпінгова (індивідуальна);
компенсаційна (індивідуальна);
спеціальна (індивідуальна). [12; 25]
Серед видів експортних (імпортних) квот (контингентів) в Україні запроваджені такі як: глобальні, групові, індивідуальні, антидемпінгові; компенсаційні та спеціальні. Вважаємо не доцільним зупинятися на визначенні кожного з перелічених видів, так як законодавець дає чітке їх тлумачення у ст.1 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність".
Слід підкреслити, що по кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензій та квоти. Забороняється одночасне встановлення до одних і тих же товарів режиму ліцензування і квотування, режиму оподаткування експорту (імпорту) та режиму попередніх імпортних депозитів. Підсумовуючи вищевикладене, слід зауважити, що з аналізу діючого законодавства, випливає, що нетарифні методи в Україні, як правило, використовуються тимчасово. Саме тому їх нормативно-правовим забезпеченням виступають в основному відомчі інструкції. Вважаємо доцільним в цьому напрямку прийняття єдиного систематизованого
нормативно-правового акту, який би містив в собі повний перелік методів нетарифного регулювання, пов'язаних з дозвільною системою державних органів та організацію їх здійснення; суми витрат на здійснення цих заходів підприємствами. Також, слід зазначити, що в цілому нетарифні обмеження, характерні для вітчизняних зовнішньоторгівельних операцій, є аналогічними обмеженнями, які використовуються в міжнародній практиці. Вони мають широкий діапазон впливу на зовнішню торгівлю і використовуються як стосовно імпортних, так і експортних операцій. Завдяки цим методам можливо: здійснення повної заборони експорту вітчизняних чи імпорту небажаних з різних причин іноземних товарів; утримання експорту чи імпорту окремих товарів на чітко визначеному рівні; збільшення або скорочення обсягів експорту чи імпорту в певних умовах. [12; 25]
2. Захист права інтелектуальної власності
У сучасному світі інтелектуальна, творча діяльність набуває дедалі більшого значення в різних сферах життя. Від того, наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільства і рівень його культурного розвитку, залежить успіх розв'язання ним економічних проблем. Тому протягом століть у міжнародних угодах були закріплені правила та норми, які спрямовані на підтримку рівноваги між правами авторів і інтересами тих, хто незаконно використовує результати інтелектуальної діяльності з метою швидкої наживи.
На жаль, тенденцію до щорічного зростання на ринку має не лише частка інтелектуальної власності, але й поширення фальсифікованих товарів з підробленими знаками відомих виробників та піратство у виготовленні і розповсюдженні аудіовізуальної продукції та фонограм, що призводить до значних збитків у світовій торгівлі. Так, останнім часом через зростання фальсифікації та піратства Євросоюзом втрачено понад 17 000 робочих місць та прибуток у розмірі близько 80 млрд. євро. Тому постійно зростає увага країн ЄС як до питань покращання законодавства, так і до питань організації захисту прав інтелектуальної власності.
Україна проголосила одним із стратегічних напрямів своєї зовнішньоекономічної політики вступ до Світової організації торгівлі (СОТ) та інтеграцію у Європейський союз. Приєднання до цих впливових міжнародних організацій неможливе без забезпечення захисту прав інтелектуальної власності на рівні, що відповідає міжнародним стандартам.
З метою забезпечення рівня правової охорони, що відповідає нормам і стандартам СОТ, в Україні постійно здійснюються заходи щодо вдосконалення чинного законодавства стосовно захисту прав інтелектуальної власності та механізмів його реалізації. Так, за час незалежності України досягнуто таких результатів:
захист прав інтелектуальної власності здійснюється у межах цивільного, адміністративного, кримінального, митного та антимонопольного законодавства;
діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності;
Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів, що діють у цій сфері;
протягом останнього часу було прийнято низку нормативно-правових актів, зокрема для вирішення проблеми піратства у сфері авторського права і суміжних прав у 2002 році прийнято Закон України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", прийнято низку постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на запровадження дієвих механізмів щодо недопущення виробництва та переміщення контрафактної продукції через митний кордон;
зроблено перші кроки до законодавчого врегулювання використання об'єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет, в тому числі Верховною Радою в липні 2002 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності", відповідно до якого внесено зміни до ряду законодавчих актів України щодо використання об'єкті" інтелектуальної власності в мережі Інтернет;
з метою попередження, виявлення, припинення та розслідування правопорушень у сфері інтелектуальної власності створено спеціальні підрозділи у Міністерстві внутрішніх справ, Службі безпеки, Державній митній службі України. Діяльність цих підрозділів направлена на недопущення виробництва та розповсюдження на території України контрафактної продукції, насамперед дисків для лазерних систем зчитування. [12; 90]
Але існують і деякі невирішені питання щодо вдосконалення законодавства в даній сфері. Зокрема, розділ X нового Митного кодексу ("Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності") в існуючій редакції дещо погіршує механізм захисту прав інтелектуальної власності на митному кордоні, оскільки виконує половину (5 з 10) ключових умов Угоди про торгові аспекти інтелектуальної власності (Угоди ТК1Р8), яка є основною угодою СОТ про заходи захисту прав інтелектуальної власності на кордоні.
Таким чином, положення Митного кодексу не передбачають:
1) внесення правовласником застави для покриття витрат митного органу, пов'язаних з припиненням митного оформлення товарів, що підозрюються в контрафактності (стаття 53 Угоди);
2) відповідальність правовласника перед власником товару, митне оформлення якого зупинено, але факт порушення прав інтелектуальної власності не доведено (стаття 56 Угоди);
3) дій митних органів з власної ініціативи у випадку переміщення через митний кордон України товарів, які не включені до реєстру ДМСУ, але щодо яких є достатні підстави вважати, що вони контрафактні (стаття 58 Угоди);
4) застосування заходів захисту прав інтелектуальної власності стосовно товарів, що переміщуються в особистому багажі пасажирів та пересилаються поштовими відправленнями (стаття 60 Угоди);
5) заборони на реекспорт товарів, митне оформлення яких зупиняється у зв'язку з порушенням прав інтелектуальної власності (стаття 59 Угоди).
Незважаючи на те, що питання захисту прав інтелектуальної власності митними органами є новим напрямом державної політики, на нашу думку, вже зроблено чимало кроків у напрямку створення належного механізму регулювання цій сфери. Проте, як ми бачимо, існують деякі неврегульовані питання, зокрема у сфері митного законодавства, вирішення яких є обов'язковою умовою при вступі України до Світової організації торгівлі як пріоритетного напрямку зовнішньоекономічної політики нашої держави.
2.1 Цивільно-правові засоби захисту права інтелектуальної власності
Динамічний розвиток науки, техніки і культури неможливий без відповідного законодавчого закріплення прав інтелектуальної власності, в тому числі й права на їх охорону і захист.
Початком процесу визнання інтелектуальної власності як об'єкта охорони в Україні вважається прийняття у 1991 р. Закону України "Про власність", за яким результати інтелектуальної діяльності було вперше визнано об'єктами права власності (ст.! 3). У розділі VI "Право інтелектуальної власності" до об'єктів права інтелектуальної власності віднесено "твори науки, літератури та мистецтва, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці".
Проблемам захисту прав інтелектуальної власності сьогодні приділяють особливу увагу як за кордоном, так і в нашій країні: з'являється багато судових спорів, публікацій, проводяться конференції тощо. Український законодавець також не обминув це питання, оскільки останнім часом у режимі захисту прав інтелектуальної власності в Україні відбулися суттєві зміни. Основні з них пов'язані з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності" від 22 травня 2003 р. № 850-ІУ (далі - Закон про зміни) та набранням чинності Цивільним кодексом України 16 січня 2003 р. № 435-ІУ (долі - ЦК України) [8; 42]
Дуже часто поняття захисту й охорони прав безпідставно ототожнюють або протиставляють, однак обидві позиції, на нашу думку, є хибними. "Охорона" є більш широким поняттям, ніж "захист". Вона являє собою сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормальної реалізації прав, а також на захист прав у випадку їх порушення або оспорювання. Якщо ж розглядати поняття "захист", то слід зазначити, що воно пов'язане не з нормальною реалізацією прав, а лише з конкретним правопорушенням або оспорюванням прав. Таким чином, поняття "охорона" і "захист" співвідносяться як ціле й частина. Отже, захист прав інтелектуальної власності - це система заходів, спрямованих на визнання, відновлення цих прав та припинення їх порушень, що застосовуються правомочним суб'єктом прав інтелектуальної власності та/або компетентним органом (включаючи застосування до порушників заходів відповідальності).
Юридична наука виділяє два основні способи захисту прав: юрисдикційний (захист здійснюється судами та іншими уповноваженими на це державними органами) та неюрисдикційний (особа, право якої порушено, здійснює захист самостійно в межах закону). Юрисдикційний спосіб захисту охоплює судовий та адміністративний порядки захисту прав. У свою чергу, судовий порядок може здійснюватись у рамках цивільного, господарського, кримінального процесу та процесу, що стосується справ про адміністративні правопорушення.
Український законодавець для захисту прав інтелектуальної власності використовує всі названі способи, порядки та заходи. Так, щодо розглядуваного об'єкта використовуються як загальні норми захисту прав, так і спеціальні норми, що стосуються захисту саме прав інтелектуальної власності. Останні містяться в Кримінальному кодексі України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ПІ (статті 176,177,229, 231,232), Кодексі України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х (статті 51-2,164-3, 164-6, 164-7, 164-9), Митному кодексі України від 12 грудня 1991 р. № 1970-ХП (стаття 116-1), у новому Митному кодексі України від 11 липня 2002 р. № 92-ІУ (статті 255-258,345), спеціальних законах у сфері інтелектуальної власності, а також в інших нормативно-правових актах.
Отже, зупинимося детально на засобах цивільного захисту прав інтелектуальної власності.
ЦК України присвячує главу 3 загальному питанню захисту прав та інтересів.
Стаття 16 ЦК України визначає способи судового захисту цивільних прав та інтересів. Ними є:
визнання права;
визнання правочину недійсним;
припинення дії, що порушує право;
відновлення становища, що існувало до порушення;
примусове виконання обов'язку в натурі;
зміна правовід ношення;
припинення правовід ношення;
відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди;
відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та інші способи. [15]
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Порівняно зі ст.6 чинного ЦК УРСР цей перелік містить два нових способи захисту: визнання правочину недійсним і визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності. Однак ці способи захисту вже давно застосовуються, оскільки такі справи підсудні судам та/або господарським судам за ЦПК і ГПК України.
Судова практика свідчить про те, що останнім часом позовні заяви щодо захисту прав інтелектуальної власності практично повністю відповідають вимогам, встановленим ст.137 ЦПК України щодо його змісту і форми. Це вказує на те (а також підтверджується матеріалами справи), що позивачі користуються кваліфікованою допомогою професійних юристів, адвокатів, повірених у справах інтелектуальної власності, патентних повірених. Слід також відмітити підвищення якості підготовки представників сторін до судового розгляду та їх якісний рівень знань цієї категорії справ.
Предметом судового захисту у судах загальної юрисдикції зазвичай є такі об'єкти прав інтелектуальної власності: авторські права, дуже рідко права промислової власності. Трапляються і спори щодо виплати авторської винагороди.
Суб'єктами звернення до суду в таких випадках є саме автори.
Таким чином, з урахуванням правил підвідомчості юридичних справ у судах загальної юрисдикції в основному розглядаються справи щодо захисту авторських прав, оскільки автором може бути лише фізична особа. Юридичні особи можуть бути суб'єктами авторських прав у похідному порядку.
Правова доктрина дотримується тієї концепції, що авторські й суміжні права - це частина цивільного права. Це випливає зі ст.2 Закону України "Про авторське право і суміжні права". У зв'язку з наведеним у судах доволі часто трапляються помилки в застосуванні окремих норм ЦК до авторських правовідносин, оскільки деякі судді вважають, що зазначені спірні правовідносини регулюються лише спеціальним законодавством. Це невірно, бо суди в таких випадках повинні застосовувати загальні норми ЦК, які, наприклад, регулюють: спадкове право, зобов'язальне право, в тому числі й положення про збитки, припинення зобов'язання тощо. [7; 9]
За змістом ст.435 ЦК, ст. ст.1, 2, 3, 7 Закону України "Про авторське право і суміжні права", автором вважається фізична особа, творчою працею якої створено твір (перша юридична обставина), яка зазначена як автор на примірнику обнародуваного твору, на рукописі або на оригіналі твору мистецтва (друга юридична ознака), якщо в судовому порядку не буде доведено інше.
Відповідно до ст.11 цього Закону, авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення та здійснення авторського права не потрібна реєстрація твору чи якесь інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких формальностей. Автором твору, за відсутності доказів іншого, вважається особа, вказана як автор на оригіналі чи екземплярі твору. Це так звана презумпція авторства, передбачена ч.1 ст.435 ЦК України.
Подобные документы
Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.
презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014Порядок використання терміну "власність" стосовно результатів творчої діяльності. Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту. Поняття і види суміжних прав та їх юридична охорона. Процедура оформлення та термін дії патенту.
реферат [215,1 K], добавлен 23.08.2010Цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий спосіб захисту права інтелектуальної власності. Судовий порядок юрисдикційного захисту права інтелектуальної власності. Застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права.
презентация [47,3 K], добавлен 10.05.2019Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".
реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009Система інтелектуальної власності, її поняття та призначення. Міжнародна система права інтелектуальної власності. Авторське право і суміжні права. Сутність промислової власності, її напрямки та значення, визначення основних суб'єктів та об'єктів.
курс лекций [487,9 K], добавлен 19.05.2011Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності: захист авторського права і суміжних прав, захист патентних прав. Кримінально-правовий та адміністративно-правовий захист.
реферат [32,7 K], добавлен 14.02.2010Основні поняття інтелектуальної власності. Правове регулювання відносин щодо об'єктів авторського права і суміжних прав. Правове регулювання відносин щодо об'єктів промислової власності. Передача та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності.
книга [1,7 M], добавлен 02.12.2007Поняття інтелектуальної власності. Загальні відомості про патентну інформацію та документацію. Відповідальність за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері інтелектуальної власності.
учебное пособие [1,2 M], добавлен 12.12.2011Інтелектуальна власність як юридична категорія та розвиток її як категорії права. Поняття права інтелектуальної власності. Законодавство України про інтелектуальну власність. Міжнародні нормативно-правові акти з питань інтелектуальної власності.
реферат [23,9 K], добавлен 30.10.2008Інтелектуальна власність та її становлення. Роль інтелектуальної діяльності в соціально-економічному розвитку України. Поняття та сутність права інтелектуальної власності. Результати творчої діяльності як об'єкти правовідносин і їх взаємозв'язок.
курсовая работа [51,8 K], добавлен 03.08.2010
