Главная
Коллекция "Otherreferats"
Государство и право
Загальні положення стосовно права інтелектуальної власності та зовнішньоекономічної діяльності
Загальні положення стосовно права інтелектуальної власності та зовнішньоекономічної діяльності
Законодавчі положення Цивільного кодексу України стосовно права інтелектуальної власності. Поняття права інтелектуальної власності, цивільно-правові способи його захисту. Авторське право, суміжні права. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.02.2012 |
| Размер файла | 88,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
У цивільному судочинстві під презумпцією розуміють юридичні припущення або спосіб поділу обов'язків з доказування між сторонами.
Згідно ст. ЗО ЦК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У той же час бувають обставини, що мають суттєве юридичне значення, доведення яких є надзвичайно важке, а то й неможливе. Тобто у разі наявності очевидної обставини, зв'язок якої з іншою обставиною підтверджено повсякденною людською практикою, можна припустити існування останньої. При цьому зв'язок факту наявного і факту презюмованого, в силу його типовості, доказуванню, як правило, не підлягає.
Положення про презумпцію авторства у національному законодавстві повністю відповідає положенню ст.5 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка встановлює, що твори літератури та мистецтва повинні охоронятися без будь-яких формальностей.
У судовій практиці слід застосовувати й іншу презумпцію, що випливає із авторського права, про яку в юридичній літературі рідко згадують Так, згідно ч.4 ст. II Закону "Про авторське право і суміжні права", якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (окрім випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство. Це так звана презумпція представництва інтересів автора його видавцем, що має практичне значення для визначення порядку і права на пред'явлення позову вказаним представником автора. [8; 46]
Зазначені презумпції, в основному презумпція авторства, зазвичай дозволяє встановити дійсні обставини справи і вирішити цивільний спір по суті на підставі принципу процесуальної економії і без шкоди принципу істини найбільш швидким і економічним способом. При цьому відповідні обставини у справі встановлюються на підставі достатньо високого ступеня ймовірності.
Не слід забувати, що всі презумпції, закріплені у праві, можуть бути спростовані, в тому числі й презумпція авторства.
У судовій практиці найскладнішим питанням є визначення твору, яке охороняється авторським правом.
Законодавство України - ЦК України і Закон України "Про авторське право і суміжні права" - не містить легального визначення поняття "твору", хоча і вказує на його ознаки:
1) творчий характер твору (оригінальність, новизна, неповторність, унікальність);
2) вираження в будь-якій об'єктивній формі.
Перелік творів, які охороняються ст.433 ЦК України і ст.8 Закону України "Про авторське право і суміжні права", не є вичерпним. Мета такого переліку інформувати осіб, які займаються творчою працею або цікавляться питаннями авторського права, про те, які об'єкти можуть одержати авторсько-правову охорону.
Це є правильним, оскільки життя у своїх проявах породжує нові форми вираження творчої індивідуальності особи і на них, безумовно, повинно поширюватися чинне законодавство про авторське право. Крім того, це повністю відповідає положенням Бернської конвенції 1886 р. (в редакції 1971 р.) і Всесвітній конвенції про авторське право 1952 р, в яких дається метод приблизного переліку творів, на яких поширюється конвенційна охорона. Тобто наявність невичерпного переліку творів, які захищаються авторським правом, є виправданим, оскільки постійно виникають нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності і, надавши вичерпний перелік таких творів, законодавець змушений був би постійно змінювати законодавство і розширювати такий перелік.
Разом з тим в юридичній літературі зазначається і судова практика це відчуває, що відсутність легального визначення поняття "твору", яке можливо було б сформулювати через розкриття змісту основних його ознак, породжує у судовій практиці різні спори, що призводить як до безпідставної відмови авторам творів у захисті їхніх авторських прав або безпідставно розширює такий захист. Наявність легального визначення твору надасть судовій практиці можливість надійно захищати або обгрунтовано відмовляти авторам творів у захисті їх. Автор також отримає законодавче закріплену об'єктивну підставу для визнання йот твору таким, що охороняється авторським правом, і можливість вимагати захисту порушеного суб'єктивного права.
Наявні дослідження науковців з цього питання дають змогу надати легальне визначення поняття "твору" або дати таке визначення в правових позиціях, постанові Пленуму Верховного Суду України з цього питання.
Цікавим є п. З ст.16 ЦК України; "Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею частин другої - п'ятої ст.13 цього Кодексу". В нормах, на які робиться посилання, йдеться про межі здійснення цивільних прав. Зокрема, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні здійсненні прав особа має додержуватися моральних засад суспільства; не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. [15]
Те ж саме відтворено у ч.2 ст.442 ЦК України, де сказано, що твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя і завдає шкоду громадському порядку, здоров'ю та моральності населення. Відомо, що особисті немайнові права по своїй суті є моральними принципами. Щодо такої межі авторських прав, як моральність, то, на нашу думку, судам слід виходити з положень недавно прийнятого Закону України "Про захист суспільної моралі". Це стосується всіх видів використання твору, за винятком хіба що перекладу і переробки, адаптації, аранжування та інших подібних змін. Так, ст. З цього Закону встановлює, що забороняється виробництво та розповсюдження порнографічної продукції та продукції, яка пропагує війну, національну і релігійну ворожнечу, бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь тощо. Проте одночасно встановлюється і вичерпний перелік випадків, на які даний Закон, а значить і ця межа, не поширюється. Зокрема, це документальні матеріали і художні твори літератури, мистецтва і культури, визнані класичним чи світовим мистецтвом. Для судової практики буде складним розуміння поняття "класичного чи світового мистецтва", коментар якому слід дати.
У Законі України "Про авторське право і суміжні права" щодо охорони права на фотографії відтворено положення ст.2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, де зазначається, що літературні й художні твори охоплюють усі твори в сфері літератури, науки і мистецтва, яким би способом та в якій би формі вони не були виражені, як-то:. фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографіям. Тобто фотографічний твір є об'єктом під охороною як твір мистецтва. Раніше в цьому Законі йшлося лише про такий термін, як "фотографія". На жаль, в ст.1 "Визначення термінів" Закон не містить поняття "твір", "фотографія", що породжує свободу їх тлумачення і неоднозначність судової практики. Фотографіями зазвичай називають нерухомі зображення, які отримують на поверхнях чутливих до світлого та іншого випромінювання, незалежно від технічної природи процесу одержання зображення. Але фотографії можуть бути на будь-якому носії, в тому числі електронному, на простому паперовому, на тканині тощо. Тобто чіткого тлумачення немає.
У судовій практиці вимикають питання щодо охорони авторських прав на фотографію особи, яка позує, про що зазначалось в юридичній літературі, де вказувалось на наступне. Чи є ця особа співавтором права на фотографію, чи створює ця особа твір, чи є творчим внеском у його створення? Тобто в нього творча робота чи технічна? При вирішенні таких спорів, слід виходити з того, що співавторство - це отриманий результат, а не процес роботи. Але, якщо особа, яка позує, вибрала собі поставу, поєднання свого тіла з предметом, тобто внесла щось творче і була домовленість про створення такого твору, то це буде співавторством твору.
Інша річ, якщо особа, що позує, перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Наприклад, укладається угода між фотографом і модельною агенцією, в якій працює модель. Зміст угоди: агенція надає фотографу фото-модель для зйомок, де вони будуть лише статистами. Тут автор твору - фотограф, а агенція має право лише на отримання винагороди за надану послугу, а модель - зарплату. Якщо ж передбачається, що модель буде мати творчу роботу і зробить це, то в угоді слід передбачати, що частина майнових авторських прав буде належати агенції, з якою модель перебуває у трудових стосунках як роботодавець (службовий твір). [7; 12]
Важливим є питання про співавторство, коли створюється синтетичний продукт, де беруть участь кілька осіб - сценарист, режисер-постановник тощо. І якщо вони разом генерують, створюють образ, то буде співавторство твору. Але костюмери, освітлювачі, надаючи технічну роботу, не будуть співавторами, оскільки їхнього творчого внеску немає.
Суди стикаються з деякими проблемними питаннями при вирішенні спорів про захист права на службовий твір.
Поняття "службового твору" дано в ст.1 Закону "Про авторське право і суміжні права". Службовий твір - це твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.
Службові обов'язки можуть виникнути лише в рамках трудового договору. Слід зазначити, що службове завдання не повинно виходити за межі трудової функції автора, тобто за межі його службових обов'язків. Це будь-яка праця, що відповідає кваліфікації за певною професією, яку повинен виконувати працівник. Вони також не можуть перевищувати норми праці, встановлені законодавством. Інакше кажучи, якщо автор створив твір, не передбачений умовами трудового договору (контракту) або службовим завданням, то такий твір не вважається службовим і всі права на його використання повністю належать авторові. Вирішальною ознакою є те, що створення службового твору оплачується роботодавцем. Тобто роботодавець купує у автора твору виключні майнові права, якщо інше не передбачено угодою, але особисте немайнове право залишається за автором (ст.16 Закону). Для практики важливе значення має й те, що твір підпадає під категорію службових з того моменту, коли автор передає його роботодавцеві, а не з моменту створення, яке виражене в об'єктивній формі.
Хоча авторське право на службовий твір закріплюється за автором, а не за роботодавцем (на відміну від деяких зарубіжних країн, де автором службового твору є саме роботодавець), закон разом з тим передбачає можливість суттєвого обмеження майнових авторських прав, якими володіє автор. Таке обмеження виражене презумпцією, що закріплена в ч.2 ст.10 Закону "Про авторське право і суміжні права". Відповідно до цієї норми права, якщо в авторському договорі з роботодавцем не передбачено інше, то виключні права на використання службового твору належать роботодавцеві. Слід зазначити, що ця норма стосується всіх виключних прав на використання твору і на весь термін його дії, про що вказується в ст.28 Закону.
Однак в число прав, що переходять до роботодавця на підставі зазначеної презумпції, не входить право слідування, бо воно, незважаючи на те, що має майновий характер, є невіддільним від особи автора (при житті автора).
У зазначеній справі, як уже вище зазначалось, суд не застосував загальні положення цивільного права. Тобто суд не проіндексував авторську винагороду за несвоєчасну її виплату згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". При цьому слід було виходити з того, що спірні правовідносини з цього питання є цивільно-правовими, незважаючи на те, що в самому Законі "Про авторське право і суміжні права" індексація сум не передбачена.
Враховуючи, що відповідальність за порушення цивільно-правового зобов'язання припускає реальне відшкодування збитків, суми авторської винагороди повинні бути виплачені авторам зі збереженням їхньої купівельної спроможності, оскільки індексація є механізмом, призначеним для реалізації принципу повного відшкодування збитків в умовах подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому слід також керуватися главою 51 ЦК України.
Одним із засобів захисту авторських права на службовий твір є авторський договір. У зазначеній справі такий договір був наявний, але в ньому зовсім не зазначено про умови використання твору, як це передбачено ст.33 Закону України "Про авторське право і суміжні права".
Сутність договору, як відомо, визнається не його формою, а змістом. При цьому мова йде про цивільно-правовий договір. Важливим є ст.33 названого Закону, відповідно до якої предметом договору про передання прав на використання твору не можуть бути права, яких не було на момент укладання твору, тобто договір не може регулювати питання використання творів, які можуть бути створені автором у подальшому. Ця норма - один із способів захисту прав автора від уступки права на раніше обумовлених умовах щодо твору, художня і комерційна цінність якого може бути набагато вищою, ніж була на момент укладання угоди. Цей договір є договором на замовлення, за яким автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповідно до умов договору і передати його замовникові. Чинним законодавством України передбачено, що сторона, винна у невиконанні або неналежному виконанні умов договору, відшкодовує іншій стороні всі завдані збитки, враховуючи втрачену вигоду. [8; 47]
У судовій практиці можуть виникнути питання щодо розгляду справи за захистом права на службовий твір у разі ліквідації установи-наймача.
У випадку реорганізації установи-наймача питань не має, бо сукупність прав і обов'язків переходять до правонаступника. Яка подальша доля майнових прав на службовий твір у разі ліквідації установи? Адже автор твору не може бути правонаступником роботодавця. Хоча, на відміну від Закону "Про авторське право і суміжні права" (стаття 16), за ст.429 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать авторові і роботодавцеві спільно, якщо інше не встановлено угодою. Здається, що питання вирішене, але, якщо ж угодою буде встановлено, що майнові права належать тільки роботодавцеві, як бути у разі його ліквідації? Відповіді на це запитання законодавство не дає і воно залишається відкритим.
Практично в усіх справах щодо захисту права інтелектуальної власності заявляються вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки таке право суб'єктам авторського права надано законом, а саме: ст.432 ЦК, ст.52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст.53 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" та іншими.
Матеріали судової практики свідчать про те, що суди не завжди враховують положення про загальні підстави цивільно-правової відповідальності, згідно яких обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Як правило, суди практично не мотивують рішення суду в частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на положення ч. З ст. 203 ЦПК України, ухвалюючи так зване коротке рішення. Навіть у рішенні про обґрунтування висновків суду мотивування наявності та розміру відшкодування моральної шкоди не завжди відповідають роз'ясненням, даним у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 зі змінами від 25.05.2001 р. № 5 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Так, крім вищезазначеного, згідно з п. З постанови Пленуму суд повинен, зокрема, з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або немайнових втрат, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в іншій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В юридичній літературі для визначення розміру моральної шкоди при порушенні авторських прав наведено критерії, з якими слід повністю погодитись, хоча, звичайно, обставини кожної конкретної справи можуть вказувати і на деякі інші критерії. Так, пропонується враховувати:
1) ступінь приниження честі й гідності автора, а саме - співвідносити розмір шкоди з глибиною моральних або фізичних страждань, переживань автора залежно від виду порушення авторських прав (майнових чи особистих немайнових);
2) ступінь приниження репутації автора, пов'язаного з захистом майнових прав на твір, а саме - кількість поширення екземплярів (передачі в ефір), особливості перекручування твору, ступінь порушення змісту твору тощо;
3) індивідуальні особливості автора, а саме - залежно від його дієздатності, звертаючи увагу, якщо автором є неповнолітня або непрацездатна особа тощо (детальніше див: Палиюк В.П. Возмещение морального (неимущественного) вреда. Монографія. - К.: Право, 2000. - С.74-161).
З урахуванням важливості такого способу захисту інтересів особи, як відшкодування моральної шкоди, слід звернути увагу на те, що 13.05.2004 р. Міністерство юстиції України розробило Методичні рекомендації "Відшкодування моральної шкоди", в яких містяться роз'яснення і поради щодо підвідомчості і підсудності прав про відшкодування моральної шкоди, строків позовної давності, підстав відповідальності, розміру грошового відшкодування моральної шкоди, деяких особливостей її відшкодування.
2.2 Захист права інтелектуальної власності у митному законодавстві
Останнім часом у нашій державі проводиться значна робота по захисту прав інтелектуальної власності, про що свідчать численні інформації та роз'яснення різних міністерств і відомств, а також матеріали, вміщувані на сторінках друкованих засобів масової інформації.
Неабияку роль у цьому відіграють митні органи. Так, за даними Держмитслужби України, протягом восьми місяців 2002 р. вони поклали край 50 спробам незаконного переміщення через митний кордон нашої держави 41 854 компакт-дисків на суму понад 255 тис. грн. та 14 спробам вивезення за межі України 1479 одиниць аудіовізуальної продукції. За цей же період митними органами зафіксовано вісім випадків переміщення товарів з порушенням прав інтелектуальної власності. В усіх випадках митне оформлення цих товарів було зупинено. [2; 75]
Актуальність і значущість проблеми захисту інтелектуальної власності не може не викликати сумнівів. На дійсному етапі гостро постає питання про необхідність посилення ролі держави по відношенню до такого національного багатства, як інтелектуальна власність, який належить приватним особам, але, через залучення до економічного обігу, безпосередньо забезпечує загально національні інтереси. Необхідно зауважити, що через велику кількість порушень авторських і суміжних прав, зловживань при використанні винаходів, торговельних марок, промислових зразків і т.д. Україна втрачає інтелектуальні ресурси та несе гігантські економічні збитки.
Світова практика передбачає охорону й захист будь-якої власності, тому числі інтелектуальної. Прагнення України стати повноцінним гравцем на світовому ринку спонукає до того, аби в нас запрацювали норми та правила, чинні в інших державах, зокрема з питань інтелектуальної власності. Результати творчої діяльності сьогодні визнаються як об'єкти права інтелектуальної власності не було умов для повної їх реалізації. Сьогодні ситуація змінилася. Загалом, об'єктами інтелектуальної власності визнаються: результати літературно-художньої творчості (твори науки, літератури, мистецтва), результати науково-технічної творчості (винаходи, корисні моделі, промислові зразки), засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту (комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення), а також нетрадиційні об'єкти такої власності (селекційні досягнення, топографії інтегральних мікросхем тощо).
Міжнародні й вітчизняні законодавчі акти з промислових та авторських прав, незважаючи на те, що фальсифікація товарів і піратство перетворились на світову проблему, сприяють стимулюванню та розширенню міжнародної торгівлі. Тому уряди різних країн використовують будь-яку можливість для прийняття таких нормативних актів, які надають митним органам повноваження у сфері боротьби з порушеннями прав інтелектуальної власності на митному кордоні.
Уряд нашої держави приділяє велику увагу поліпшенню захисту прав інтелектуальної власності. Свідченням цього є постанова Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2001 р. № 412 "Про затвердження Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності". Прийняття цього документа наближає нашу державу до створення цивілізованого ринку та встановлює бар'єр проникненню на її митну територію низькопробної, фальсифікованої та піратської продукції.
Згідно з цим Положенням правовласник, тобто власник прав на товари, що містять об'єкти інтелектуальної власності, чи особа, яка має право на використання цих товарів відповідно до законодавства, або його представник вправі звернутися до Держмитслужби з клопотанням про запровадження контролю за переміщенням через митний кордон України зазначених товарів. Для цього правовласник або його представник подає до Держмитслужби заяву про внесення товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, до реєстру, який ведеться цією службою. Реєстрація провадиться на шість місяців або на один рік. За бажанням правовласника або його представника цей термін може бути продовжений. [6; 80]
До заяви правовласника або його представника додається витяг з відповідного реєстру державного органу, що видав охоронний документ про реєстрацію в Україні права інтелектуальної власності, який засвідчує дійсність акта про реєстрацію на момент подання заяви. У заяві наводиться вичерпна інформація про товар, що містить об'єкт інтелектуальної власності, та про правовласника. Ця інформація заноситься до комп'ютерної бази даних Держмитслужби. Складається відповідний реєстр, який надсилається усім митним органам для ідентифікації товарів, що імпортуються чи експортуються. Правовласник зацікавлений у наданні якомога більшого обсягу інформації про товар, що містить об'єкт інтелектуальної власності, щоб під час здійснення митного контролю можна було б відрізнити контрафактну продукцію від зареєстрованої.
Держмитслужба може відмовити у включенні товару, що містить об'єкт інтелектуальної власності, до реєстру, якщо відсутні характерні ознаки, які можуть бути проконтрольовані митними органами.
У разі прийняття заяви до реєстрації правовласник сплачує митний збір, розмір ставки якого встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2001 р. № 413 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1997 р. № 65". Так, розміри ставок митних зборів за реєстрацію товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, на термін шість місяців становить 200 дол. СІІІА, за продовження терміну реєстрації кожного товару - 100 дол., за внесення змін до реєстру - 50 дол. США. Ці кошти перераховуються до державного бюджету. [2; 76]
Різниця у вартості товару без товарного знаку і з товарним знаком характеризує конкретну вартість об'єкта інтелектуальної власності, що міститься у товарі. За наявності на останньому знака, що гарантує високий рівень його якості, покупець має заплатити за нього більше, ніж за аналогічний товар невідомої фірми.
Не всі товари з одним товарним знаком, що імпортуються в Україну або експортуються з неї, є фальсифікованими. Тому митний контроль поширюється саме на конкретний товар, який буде переміщуватись через митний кордон у визначений час і, на думку правовласника або його представника, є економічно привабливим для підробки.
Вивчення досвіду роботи митних органів свідчить, що найбільш інтенсивно вони взаємодіють з підрозділами прикордонних військ, податкової міліції Державної податкової адміністрації, МВС, СБУ. Наразі порядок діяльності регулюється Указом Президента України „Про підвищення ефективності діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю" від 13.05.03 р.
При цьому власник промислових та авторських прав має нести основну відповідальність за вжиття заходів, спрямованих на їх захист. Тому саме він має приймати рішення про застосування таких заходів. Право на інтелектуальну власність має бути зареєстроване відповідно до чинного законодавства України, а митні органи повинні отримати чіткі повідомлення про права, які мають бути ними захищені, їх роль обмежується сприянням забезпеченню зазначених прав. Заходи, яких митні органи вживають на кордоні, не повинні створювати перешкод торгівлі непідробленими товарами.
Ефективність участі митних органів у захисті прав інтелектуальної власності на кордоні залежить від їх чіткої взаємодії з правовласниками та їх представниками. Правовласник або його представник повинен своєчасно інформувати митний орган про зміни у наведеній у його заяві інформації, гарантувати погашення збитків імпортера або експортера у разі наявності даних про їх завдання через безпідставну затримку митного оформлення товарів. Протягом терміну реєстрації правовласник або його представник має право звертатися до будь-якого митного органу України з мотивованим клопотанням про зупинення митного оформлення товару, що містить об'єкт інтелектуальної власності й переміщується через митний кордон нашої держави з порушенням його прав інтелектуальної власності, надавати вичерпну інформацію про порушників і контрафактний товар, обстежувати затримані товари й здійснювати експертизу відібраних зразків товару.
У разі виявлення порушення прав інтелектуальної власності під час переміщення через митний кордон України товарів, внесених до реєстру, що ведеться Держмитслужбою, митний орган має право з власної ініціативи зупинити митне оформлення таких товарів терміном на 15 календарних днів, повідомивши про це правовласника або його представника, який повинен негайно прибути на місце затримання товару для його огляду та вжиття відповідних заходів. За наявності вагомих підстав термін зупинення митного оформлення товарів може бути продовжений ще на 15 календарних днів. [1; 39]
Така система захисту прав інтелектуальної власності на митному кордоні відповідає міжнародним вимогам і створює умови для швидкого реагування митних органів на звернення правовласників або їх представників.
Говорячи про захист інтелектуальних прав неможна залишити поза увагою такий принципово важливий аспект, як відповідальність за порушення об'єктів інтелектуальної власності (а точніше їхню об'єктивовану форму: диск, фотографічне зображення, примірник аудіовізуального твору і тд.) через митний кордон України.
Невідворотність покарання для порушників закону-головна мета відповідальності.
ЇЇ можна (і навіть доцільно) розглядати у трьох класичних напрямках:
цивільно-правова;
адміністративно-правова;
кримінально-правова.
Адміністративно-правова відповідальність, передбачена Митним кодексом України. Глава 57 містить низку статей щодо порушень митних правил і відповідальність за такі порушення. Стаття 345 „Переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності" Об'єкт: охоронювані законом права інтелектуальної власності, інтереси право володільців, національної економіки країни.
Об'єктивна сторона: порушення законодавства про інтелектуальну власність при ввезенні або вивезенні товарів через митний кордон України, а саме у будь-який спосіб, включаючи пересилання у міжнародних поштових відправленнях, а також використовуючи лінії електропередачі. Порушення має місце тоді, коли відбувається ввезення продукції, протизаконне позначеної, наприклад, чужою
торговельною маркою; з метою введення її до товарного обігу. Про цю мету свідчить, наприклад, велика кількість ввезеного товару, наявність договорів з майбутніми покупцями та ін. Саме ознака „великий розмір партії товару" дає всі підстави припустити, що ця продукція ввозитиметься з метою подальшої реалізації.
Суб'єкт:
1) громадянин (16 років, осудний), тобто загальний;
2) посадова особа підприємства, тобто спеціальний.
Суб'єктивна сторона: умисел.
У Митному кодексі значно послаблений ступінь відповідальності за порушення правил переміщення об'єктів інтелектуальної власності: відповідальність накладається на громадян у вигляді штрафу у розмірі від 10 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією контрафактних товарів, а на посадових осіб підприємств-штраф від ЗО до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією контрафактних товарів.
З аналізу чинного законодавства випливає, що вітчизняний законодавець пішов шляхом послаблення відповідальності за подібні види правопорушень, що, на мій погляд, є не зовсім виправданим з огляду на зростаючу кількість таких порушень.
Необхідно також додати, що питання конфіскації предметів цих правопорушень мають відноситись виключно до компетенції суду. У відповідності до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 1999 року № 2 „Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил" виключно судами можуть прийматись рішення щодо конфіскації майна правопорушника за порушення митних правил.
Кримінально-правова відповідальність, як найтяжчий вид юридичної відповідальності, настає за скоєння злочинів, в тому числі й у сфері порушень митних правил.
Стаття 201 „Контрабанда" передбачає, що переміщення товарів з приховуванням від митного контролю або поза митним контролем (будь-яким способом), вчинене у великих розмірах, є злочином. Але до спеціальних предметів злочину законодавець не ввів об'єкти інтелектуальної власності, тому це дає нам змогу вважати їх загальними предметами контрабанди, тобто „товари". До спеціальних предметів віднесено історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі або вибухонебезпечні речовини, зброя та боєприпаси до неї, стратегічно важливі сировинні товари.
У великих розмірах злочин вважається вчиненим, якщо вартість цих товарів у 1000 і більше разів перебільшує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Відповідальність за ч. І передбачає позбавлення волі строком від 3 до 4 років з конфіскацією предметів контрабанда; п.4.2 передбачає відповідальність за скоєння цього злочину за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за цей злочин - від 5 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна. [3; 5]
Стаття 203-1 "Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва".
Об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері господарської діяльності, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування.
Предметом є диски, обладнання і сировина для їх виготовлення.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з вказаних дій (порушення закону при виробництві, експорті, імпорті) у великому розмірі (у примітці до цієї статті законодавець визначає, що ця сума має бути від 3000 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Суб'єктом злочину є будь-яка фізична особа, що є осудною і на день скоєння злочину досягла 16 років.
Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Відповідальність від 5 років обмеження волі. Розглядаючи питання про відповідальність за порушення митних правил при переміщенні предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, через митний кордон України, неможна залишати поза увагою такий негативний момент, як „контрафактні товари".
Контрафакція, як суспільне протизаконне явище це:
1) незаконне використання відомих на ринку товарних знаків з метою одержання доходів від виробництва і реалізації товарів, що імітують товари відомих фірм;
2) порушення авторського і (або) суміжних прав шляхом відтворення і розповсюдження чужого твору і інших об'єктів авторського і суміжних прав.
Сьогодні поширення контрафактної продукції стає глобальною проблемою в усьому світі. Підробка товарів і торговельних марок завдає шкоди національним інтересам, призводить до втрати бюджетних коштів, значних витрат на судові переслідування, шкодить іноземним інвестиціям. Відомо, що за оцінками міжнародних експертів обсяги щорічної всесвітньої торгівлі контрафактними товарами становлять 500 млрд. Євро і є підстави вважати, що їх можуть використовувати для фінансової підтримки терористичних і кримінальних угруповань. За існуючими даними, рентабельність одного цеху, що виготовляє ту чи іншу контрафактну продукцію, може досягати від 500 до 1000 відсотків. Тож не дивно, що кількість підпільних цехів не зменшується. Часто цей бізнес не має чітко окреслених географічних кордонів.
Враховуючи масштаби всесвітньої торгівлі контрафактними товарами, зрозуміло, що на сьогодні вона реально загрожує безпеці населення та економічному розвитку країн.
Завдяки досягненням сучасної науки і техніки фактично будь-який товар можна підробити.
Крім чималих фінансових збитків продаж контрафактних товарів призводить до втрати репутації виробників, продавців товарів та власників торговельних марок. Контрафактна продукція, на жаль, має місце і в Україні. За останні роки значного поширення набули факти реалізації "піратської" продукції, товарів з незаконним використанням чужих торговельних марок. Ці товари незаконно ввозяться через митний кордон або виготовляються у так званих підпільних цехах, що завдає неабияких збитків насамперед вітчизняному виробнику та бюджету держави.
У лютому 2002 року Міжнародний альянс захисту інтелектуальної власності підготував список небезпечних країн-піратів, і Україна виявилася єдиною з пострадянських країн в першій, найнебезпечнішими групі. Охорона прав інтелектуальної власності для України все більше трансформується в проблему політичної та економічної безпеки. Саме тому за останні два роки безкомпромісна боротьба з піратством у цій сфері отримала ознаки державної політики.
Питання виробництва, експорту, імпорту Україною неліцензійної аудіо-, відеопродукції на лисках для лазерних систем зчитування вперше гостро постало в україно-американських відносинах в 1999 році, коли представники фонографічної індустрії США та міжнародних організацій заявили, що Україна перетворюється на найбільш злісного порушника прав інтелектуальної власності.
У 2001 році Україна була занесена до списку „першочергових зарубіжних країн", які не здійснюють належного захисту інтелектуальної власності.
17 січня Верховна Рада України прийняла Закон „Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".
В Україні є досить багато можливостей для захисту прав інтелектуальної власності. Власник прав може звернутися за захистом своїх порушених прав до суду, Антимонопольного комітету України, до відповідних підрозділів Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України, митних органів. Іноземні й національні правовласники мають реальні можливості захищати свої права та охоронювані законом інтереси в судовому порядку. Нове положення, внесене до Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" стосовно охорони прав на добре відомі торговельні марки, дає можливість власникам таких знаків захищати свої права на території України у повній відповідності до статті б-біс Паризької конвенції з охорони промислової власності.
З огляду на вищевикладений аналіз чинного законодавства для вдосконалення захисних процедур щодо прав інтелектуальної власності в сфері митної справи необхідно, на мою думку:
1) законодавче закріплювати права в загально визначеному порядку, зважаючи на те, щоб закон переглядався і відповідав сучасним вимогам і умовам;
2) гармонізувати вітчизняне законодавство у відповідності до ратифікованих Україною міжнародних конвенцій та угод;
3) створити механізм, котрий гарантував би швидку компенсацію у випадку порушення прав інтелектуальної власності, а також правильний розподіл компенсації між правовласниками;
4) проводити ретельну підготовку і підвищення кваліфікації фахівців митних органів та оснащення митних лабораторій новим обладнанням;
5) організувати більш тісну співпрацю не тільки державних правоохоронних органів, а також з іноземними та міжнародними органами та організаціями, в т. ч. митними.
Лише термінове вжиття вищезгаданих заходів сприятиме покращенню іміджу та інвестиційної привабливості нашої держави і появі на українських ринках високоякісних товарів, які відповідатимуть тим загальновідомим назвам, що гарантують кращі світові зразки якості. [6; 87]
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.
презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014Порядок використання терміну "власність" стосовно результатів творчої діяльності. Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту. Поняття і види суміжних прав та їх юридична охорона. Процедура оформлення та термін дії патенту.
реферат [215,1 K], добавлен 23.08.2010Цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий спосіб захисту права інтелектуальної власності. Судовий порядок юрисдикційного захисту права інтелектуальної власності. Застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права.
презентация [47,3 K], добавлен 10.05.2019Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".
реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009Система інтелектуальної власності, її поняття та призначення. Міжнародна система права інтелектуальної власності. Авторське право і суміжні права. Сутність промислової власності, її напрямки та значення, визначення основних суб'єктів та об'єктів.
курс лекций [487,9 K], добавлен 19.05.2011Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності: захист авторського права і суміжних прав, захист патентних прав. Кримінально-правовий та адміністративно-правовий захист.
реферат [32,7 K], добавлен 14.02.2010Основні поняття інтелектуальної власності. Правове регулювання відносин щодо об'єктів авторського права і суміжних прав. Правове регулювання відносин щодо об'єктів промислової власності. Передача та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності.
книга [1,7 M], добавлен 02.12.2007Поняття інтелектуальної власності. Загальні відомості про патентну інформацію та документацію. Відповідальність за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері інтелектуальної власності.
учебное пособие [1,2 M], добавлен 12.12.2011Інтелектуальна власність як юридична категорія та розвиток її як категорії права. Поняття права інтелектуальної власності. Законодавство України про інтелектуальну власність. Міжнародні нормативно-правові акти з питань інтелектуальної власності.
реферат [23,9 K], добавлен 30.10.2008Інтелектуальна власність та її становлення. Роль інтелектуальної діяльності в соціально-економічному розвитку України. Поняття та сутність права інтелектуальної власності. Результати творчої діяльності як об'єкти правовідносин і їх взаємозв'язок.
курсовая работа [51,8 K], добавлен 03.08.2010
