Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровська окружна

кваліфікаційна комісія суддів загальних судів

РЕФЕРАТ

на тему:

„ВИРОК СУДУ”

Кандидата на посаду судді Саксаганського

районного суду міста Кривого Рогу

Цимбал Інни Олександрівни

Київ 2007

Зміст

Вступ

І. Поняття вироку та принципи його постановлення

ІІ. Види вироку

ІІІ. Структура вироку

3.1 Вступна частина вироку

3.2 Мотивувальна частина вироку

3.3 Резолютивна частина вироку

ІV. Проголошення вироку

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Кожен під час розгляду будь-якої справи, в тому числі кримінальної, щодо діяння, у вчиненні якого обвинувачується, має право на правосуддя, яке відповідало б вимогам справедливості

Сучасний політичний і соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій та їх об`єднань і встановлюються гарантії реалізації й захисту їх прав, свобод і обов'язків, визначених Конституцією України. Конституційні норми, в яких вони закріплені, виступають основою деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій, визначення юридичних гарантій їх реалізації, встановлення процесуального порядку.

Кардинальні демократичні зміни нашого суспільства, досягнення в ньому громадянського миру, злагоди, суспільного спокою, люди все частіше пов'язують з правом, правосуддям, дотриманням прав людини.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і направленість діяльності держави.

Саме завдяки цим Конституційним нормам визначено пріоритети правового захисту, регулювання відносин у нашому суспільстві.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

Суд здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних і фізичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Змістом здійснення кримінального судочинства є вчинення правосуддя у кримінальних справах, яке може бути визнане таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Вимога додержувати справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року), статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист та додержання гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Правосуддя (справедливий суд) здійснюється тільки судом. Тільки суд може визнати людину винною у вчиненні злочину та накласти на неї покарання. Правосуддя спрямоване на вирішення його основного завдання - забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб на кожного, хто вчинив злочин, було накладене справедливе покарання та жоден невинний не був притягнутий до відповідальності.

Неодмінною умовою правосуддя є постановлення вироку суду, що завжди повинен бути законним, обґрунтованим, справедливим і мотивованим у повному обсязі. Суд не має права на помилку.

Проголошуючи вирок, суд викладає правову оцінку діяння підсудного, розв'язує питання, що виникають у кримінальній справі - чи мало місце діяння, у здійсненні якого обвинувачується підсудний; чи містить дане діяння ознаки злочину; чи винний підсудний у його здійсненні; яке покарання необхідно застосувати у відношенні винної особи, що скоїла злочин; чи заподіяний і в якому розмірі матеріальний збиток, можливість його погашення.

Нерідко правильні, власне кажучи висновки суду виглядають у вироку неясними, немотивованими і це ускладнює перевірку законності вироку і його виконання, не говорячи про послаблення превентивного і виховного значення.

Навряд чи буде перебільшенням сказати, що складання вироку - не просто одна із складових часток суддівської діяльності, але це ще й майстерність.

Постановлення вироку, його виклад вимагає великої праці і зосередженості. Різноманіття досліджуваних життєвих ситуацій, індивідуальні особливості підсудних і інших осіб, що беруть участь у судовому засіданні, додають кожній справі свої особливі риси. Вирок ухвалюється в складній обстановці нарадчої кімнати, в умовах, коли необхідно розв'язати усі сумніви, коли рішення треба приймати невідкладно з усвідомленням відповідальності за долю людини. У таких умовах тільки бездоганне знання закону, ретельна і всебічна досудова підготовка, а також постійна робота над підвищенням рівня професійної майстерності дозволяє суддям ухвалювати справедливі, законні та обґрунтовані вироки.

І. Поняття вироку та принципи його постановлення

Після реалізації підсудним у судовому засіданні свого права на останнє слово, суд негайно йде до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий в судовому засіданні оголошує присутнім у залі судового засідання.

Визначення вироку

У правничій літературі міститься значна кількість визначень вироку, всі вони різні за змістом, але майже спільні за своєю суттю. Наприклад, деякі автори вироком вважають акт правосуддя, який постановляється і проголошується іменем України, інші - рішення суду чи судді, яке винесене в судовому засіданні з питань винуватості чи невинуватості підсудного щодо застосування чи незастосування до нього покарання.

Звісно вирок - це є судове рішення у конкретній справі, ухвалений компетентним судовим органом, що має законну силу, ухвалюється іменем держави за результатом здійснення правосуддя по справі, що містить висновок про винність чи невинуватість підсудного та справедливе покарання за вчинений злочин.

За допомогою вироку суд виконує завдання застосування кримінального закону для того, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жодний невинний не був покараний.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доказано в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Правосуддя здійснюється виключно судом; вироки постановляються ім'ям України (ст. 321 КПК України).

Постановлення вироку від імені держави визначає особливу роль суду, як єдиного органу державної влади, який згідно ст. 124 Конституції України здійснює правосуддя і у акті від імені держави реалізує право держави на кримінальне покарання осіб, що порушили кримінально-правові заборони і вчинили злочин. Тому вирок є особливим і найважливішим актом правосуддя.

Враховуючи значимість вироку як акта правосуддя закон передбачає необхідну систему гарантій його законності й обґрунтованості:

- незалежність судів і підпорядкування їх тільки закону;

- здійснення правосуддя тільки судом і заборона делегування повноважень суду іншим органам; винесення вироку в кімнаті для нарад, присутність у якій інших осіб не допускається; недопущення будь-якого впливу на суддів при прийнятті ними рішення в справі; недоторканість суддів, їх службових і житлових приміщень;

- таємниця наради суддів; особливий порядок обговорення питань, що вирішуються судом, і прийняття з них рішень; право судді на особливу думку; підписання вироку всім складом суду; публічне проголошення вироку відразу ж після його прийняття. Вирок постановляється в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті (ст.322 КПК України). Під час постановлення вироку в нарадчій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в цій справі. Присутність у нарадчій кімнаті запасних суддів або секретаря судового засідання та інших осіб не допускається. З настанням нічного часу суд вправі перервати нараду для відпочинку. Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювались у нарадчій кімнаті.

Таємниця наради суддів - один із найважливіших принципів правосуддя, що служить гарантом об'єктивності, незалежності, безсторонності, неупередженості та справедливості суду.

Порушення таємниці нарадчої кімнати - істотне порушення кримінально-процесуального закону, що тягне скасування вироку.

Відповідно до Закону України «Про статус суддів»:

- судді здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої і виконавчої влади (ст.1);

- судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст.3);

- забороняється під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя (ст.11);

- суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо суті розглянутих справ або справ, які знаходяться у його провадженні (ст.12);

- судді - недоторкані (ст.13)

вплив на суддів у будь-якій формі з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 376 КК України. Погроза чи насильство щодо судді у зв'язку зі здійсненням ним правосуддя караються відповідно до ст.ст. 377, 378 КК України. Водночас, постановлення суддями з корисливої або іншої особистої заінтересованості свідомо незаконного вироку є кримінально карним злочином.

Виконання судом завдань кримінального судочинства вимагає, щоб постановлений судом вирок був законним і обґрунтованим.

Законність вироку

Згідно статті 323 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирок -- це підсумок не тільки судової, а й досудової діяльності, й тому істотне порушення кримінально-процесуальної форми в діяльності, що передувала постановленню вироку, виключає можливість визнання його законним.

Названа теза знаходить підтримку у коментарі до кримінально-процесуального кодексу України за редакцією Маляренка В.Т. та Гончаренка В.Г., автори стверджують, що законним є вирок, постановлений за умови правильного застосування в ньому матеріального закону і дотримання при провадженні справи кримінально-процесуального закону. Вимога законності вироку означає, що вирок за своєю формою відповідає закону, за своїм змістом ґрунтується на матеріалах справи, попереднє розслідування і судовий розгляд якої проведені у точній відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону, і кримінальний і інші закони застосовані правильно

Звісно вирок суду як то обвинувальний, чи виправдовувальний є логічним завершенням кримінального провадження, так би мовити висновок уповноваженого органу щодо законності чи незаконності дій особи, в яких вбачаються ознаки кримінально караних діянь, належності, допустимості та змісту доказів, відповідності слідчих дій та інше.

Як акт, що вчиняється від імені держави, він має відповідати демократичним засадам суспільства, основним засадам судочинства що викладені статтею 129 Конституції України, відповідним конституційним правам особи щодо якої здійснюється таке провадження та правосуб'єктності відповідних органів та посадових осіб, що беруть участь чи здійснюють таке провадження.

Тільки законний і обґрунтований вирок забезпечує виховний результат судової діяльності. Як вираження правосвідомості суддів, такий вирок формує і правосвідомість громадян, зміцнює їх віру в непорушність гарантованих їм Конституцією України прав і законних інтересів.

Нажаль названа стаття КПК України як і Конституція не розкриває змісту принципу законності вироку. Однак, застосовуючи аналогію закону зі ст.9 КАС України, можна стверджувати, що зміст цього принципу не зводиться лише до дотримання правильного застосування матеріального закону та дотримання кримінально-процесуального закону. Суд при вирішенні справи, як і будь-який інший орган державної влади дотримується ч.2 ст.19 Конституції України, згідно якої органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 92 Конституції України виключно законами визначається діяння, які є злочинами та відповідальність за них. Щодо названого принципу більш детально надано роз'яснення в Рішенні Конституційного Суду України N 7-рп/2001 від 30.05.2001. Суд здійснює правосуддя на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які за ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Крім статті 9 Конституції України до національного законодавства міжнародні договори, що ратифіковані Україною віднесені ще й відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-IV, згідно якої чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Частиною 2 цієї статті передбачено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У разі виникнення сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Згідно п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 № 422/96-ВР до виключної компетенції Конституційного Суду України віднесено питання про конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Суди загальної юрисдикції не вправі давати самостійну оцінку щодо конституційності положень конкретного нормативного акту. Разом із цим суддя також і позбавлений права самостійного звернення до Конституційного Суду України, оскільки згідно статті 40 названого Закону суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Обґрунтованість вироку

Законність вироку тісно пов'язана з його обґрунтованістю.

Під обґрунтованістю вироку розуміють відповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, фактам, що мали місце в дійсності і встановленим сукупністю належних до справи, допустимих та достовірних доказів у справі.

Суд - єдиний орган, який вершить правосуддя, і закон відносить до його юрисдикції вирішення всіх питань кримінального процесу та застосування кримінального й іншого законодавства при розв'язанні справи по суті. Передумовою законного і справедливого вироку є встановлення ним істини.

Істина розуміється як відповідність висновків тому, що мало місце в дійсності, достатня сукупність необхідних та достовірних даних про обставини предмета доказування.

Предмет доказування - юридично значимі обставини, які, будучи з достовірністю встановлені, розкривають зміст юридично значимої істини; це коло обставин, які належить встановити у будь-якій кримінальній справі. Якщо метою доказування є встановлення об'єктивної істини, то предмет доказування вказує на те коло обставин, які утворюють юридично значимі елементи такої істини, а їх встановлення дозволяє вирішувати справу по суті.

З'ясування обставин, що належать до предмета доказування, має послідовно давати відповідь на запитання класичної формули юриспруденції: «Що, де, коли, ким, яким чином?»

Постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі питання (ст.324 КПК України):

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;

3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме;

6) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;

7) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

8) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;

9) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, набутими злочинним шляхом;

10) на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі;

11) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

12) чи слід у випадках, передбачених статтею 96 Кримінального кодексу України, застосовувати до підсудного примусове лікування;

13) чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні кількох злочинів, суд вирішує питання, зазначені в пунктах 1-6, окремо по кожному злочину.

Якщо у вчиненні злочину обвинувачується декілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з підсудних.

Примусове лікування, передбачене пунктом 12, може бути застосоване лише за наявності відповідного висновку лікувальної установи.

Обґрунтованість вироку - це об'єктивна правильність викладених у ньому фактів. Разом з тим, зі змісту ст.323 КПК України випливає, що обґрунтованим вирок може вважатися в тому випадку, якщо висновки суду засновані на достовірних доказах, що були розглянуті в судовому засіданні. Свідченням дослідження доказів у судовому засіданні є протокол судового засідання.

При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх відповідності, допустимості, достовірності, і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.324 КПК України.

Поняття обґрунтованості вироку містить в собі ще одну принципову вимогу, яку треба враховувати при його складанні: обвинувальний вирок не може бути заснований на припущеннях і постановляється лише при умові , коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена (ст.327 КПК України). Усі сумніви у відношенні доведеності вини обвинувачення, якщо їх не представляється можливим усунути, тлумачаться на користь підсудного.

Якщо вирок не відповідає істині, то він є необґрунтованим. Це має місце тоді, коли суд вирішує справу не встановивши всіх істотних обставин справи, спирається у своїх висновках не на всі факти, які мають значення.

Обгрунтованість вироку передбачає його мотивування. Умотивованість вироку відповідає на запитання:

- чому саме такий висновок обрано судом;

- чому ці, а не інші докази взято судом до уваги і покладено в основу вироку;

- чому саме цей закон застосовано при кваліфікації діяння підсудного;

- чому саме цей вид покарання обрано судом та саме так вирішено цивільний позов і т.д.

Пленум Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 року №5 оцінює як один із істотних судової практики відсутність мотивування, зокрема кваліфікації злочину підсудного, призначення покарання і вирішення цивільного позову.

Вирок ухвалюється судом у нарадчій кімнаті, в умовах, що забезпечують таємницю наради суддів. Це служить однією з гарантій незалежності суду, волі внутрішнього переконання і підпорядкування суддів тільки закону на засадах верховенства права з урахуванням принципу справедливості.

Головуючий, якщо справа слухалась колегіально, ставить на вирішення суду питання , зазначені в статті 324 КПК України. При цьому він повинен ставити кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну відповідь. При вирішенні кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватись від голосування. Головуючий голосує останнім. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів.

Положення закону про те, що головуючий голосує останнім, спрямоване на забезпечення свободи волевиявлення кожним суддею і виключення будь-якого впливу головуючого на інших суддів.

Якщо суддя при голосуванні по якому-небуть питанню залишився в меншості, він не вправі відмовитись від обговорення і голосування при постановці наступних питань. Суддя, що залишився в меншості, може викласти свою особливу думку письмово, у вигляді окремого документа. Особлива думка повинна бути викладена у нарадчій кімнаті. При оголошенні вироку особлива думка не оприлюднюється, але приєднується до справи (ст.339 КПК України)

Коли під час наради при постановленні вироку суд визнав необхідним з'ясувати будь-яку обставину, яка має значення для справи, то він, не постановлюючи вироку, своєю ухвалою, а суддя - постановою відновлює судове слідство в справі. Слідство при цьому належить провадити в межах з'ясування обставин, які викликали його відновлення.

Після закінчення відновленого судового слідства, залежно від його результатів, суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин, надає підсудному останнє слово і виходить до нарадчої кімнати, щоб постановити вирок або, якщо дослідження цих обставин в суді виявилося неможливим, щоб винести ухвалу про направлення справи на додаткове розслідування.

Розв'язавши питання, що підлягають вирішенню в нарадчій кімнаті, суд складає вирок. Вирок повинен бути написаний одним із суддів, який брав участь у його постановленні.

Вирок повинен складатися з трьох частин: вступної, мотивувальної і резолютивної. Виправлення у вироку повинні бути застережені та підписані всіма суддями в нарадчій кімнаті до його проголошення. Вирок складається тією мовою, що велося судочинство. В необхідних випадках здійснюється його письмовий переклад мовою того чи іншого учасника процесу, які наділені правом оскарження вироку чи внесення подання і не володіють мовою судочинства. При колегіальному розгляді справи прийнятий судом вирок підписують усі судді, незалежно від того, хто і якої думки при прийнятті рішення дотримувався з того чи іншого питання, які ставились на голосування.

Зважаючи на те, що наспіх, непослідовно, неакуратно складений вирок може викликати сумніви в його законності, обґрунтованості та справедливості. Вирок викладається офіційно-діловою мовою, юридично грамотно, з коротким, точним і ясним описом обставин справи, результатів дослідження доказів і висновків суду.

судовий захист вирок судочинство

ІІ. Види вироку

Стаття 327 КПК України передбачає два види вироків: обвинувальний і виправдовувальний.

Обидва види вироків мотивуються судом. На всі питання у вироку повинні бути дані категоричні відповіді. Підсудний або визнається винним у скоєнні злочину, або виправдовується. По справі постановляється тільки один вирок, навіть коли одній особі пред'явлено кілька обвинувачень або коли в одній справі є декілька обвинувачених. Тому вирок, будучи єдиним документом може бути у відношенні одних обвинувачених і пред'явлених їх звинувачень обвинувальним, а у відношенні інших - виправдовувальним.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умов, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільніє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених статтею 80 КК України, тобто у зв'язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку.

Обвинувальний вирок постановляється судом із звільненням від відбування покарання і за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.75, 79, 104 КК України, тобто у разі призначення покарання з випробуванням протягом призначеного судом іспитового строку.

При постановленні обвинувального вироку суд звільняє підсудного від покарання у зв'язку з актом амністії, якщо цей акт повністю усуває застосування покарання за вчинений злочин, а також у зв'язку з помилуванням підсудного (ч.2 ст.6 КПК України).

Також, підсудний може бути звільнений від відбування покарання, якщо вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо суд визнає, що з урахуванням його бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці чи навчання на час розгляду в суді справи його не можна вважати суспільно небезпечним (ч.5 ст.7 КПК України).

Виправдовувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діях підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Будь-який вирок складається із вступної, мотивувальної та резолютивної частини. Обвинувальний вирок виноситься тоді, коли зібраними і досліджуваними в залі суду доказами з безсумнівно і незаперечно установлена винність підсудного у вчиненні злочину, з якого йому було пред'явлено обвинувачення.

Обвинувальні вироки в залежності від того, як у них зважується питання про покарання (ч.З ст.327 КПК України), можуть бути двох видів: з призначенням покарання та із звільненням від покарання.

Обвинувальний вирок із призначенням покарання визначає у відповідності зі статтею Кримінального кодексу вид і міру покарання, яку повинен відбувати засуджений.

Обвинувальний вирок із звільненням від покарання суд постановляє в тих випадках, коли дійде висновку, що мета покарання може бути досягнута самим фактом засудження особи. Підсудний визнається винним у скоєні злочину, його діям дається кримінально-правова кваліфікація, а далі формулюється рішення не призначати підсудному покарання.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, і обвинувачення у вчиненні деяких з цих злочинів не підтвердилося, у резолютивній частині вироку вказується про визнання підсудного винним за одними статтями і про виправдання за іншими.

У резолютивній частині вироку повинні бути зазначені: вид і розмір як основного, так і додаткового покарання, призначеного засудженому за кожний злочин, визнаний доведеним: основна і додаткова міра покарання, що підлягає відбуванню засудженим у сукупності злочинів.

Резолютивна частина вироку повинна бути заснована на мотивувальній частині і випливати з неї. Неприпустимо протиріччя між мотивувальною і резолютивною частинами вироку.

Виправдувальний вирок відповідно до ч.4 ст.327 КПК України постановляється у випадках, якщо:

1) не встановлена подія злочину, коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких обумовлюється злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки настали внаслідок дій особи, якій заподіяно шкоду, або в результаті дії сил природи тощо;

2) у діянні підсудного немає складу злочину, коли встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє суспільної небезпеки; відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним (повторність діяння, попереднє притягнення до адміністративної відповідальності тощо); діяння вчинено у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності; мала місце добровільна відмова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу іншого злочину; підсудний не є суб'єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб'єкта даного складу злочину; підсудний не досяг віку, з якого він може нести кримінальну відповідальність;

3) не доведена участь підсудного у вчиненні злочину, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.

При вирішенні питання про винність чи невинність підсудного недопустимо додержуватись обвинувального ухилу. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок, а не повертати справу на додаткове розслідування.

Виправдання по кожній із підстав означає повну реабілітацію підсудного, підтверджує його непричетність до злочину. Разом з тим розходження в підставах виправдання впливають на рішення про цивільний позов і відшкодування збитку (ч.2 ст.328 КПК України), про необхідність подальшого провадження в справі з метою встановлення особи, винної у скоєні даного злочину. Тому суд відповідно до закону повинний точно сформулювати у вироку одне з трьох зазначених підстав виправдування.

Постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

При виправданні підсудного через недоведення його участі у вчиненні злочину або за відсутності події злочину суд відмовляє в цивільному позові.

При виправданні підсудного за відсутності в його діях складу злочину суд залишає позов без розгляду.

Разом із цим вирішення судом цивільного позову з істотним порушення вимог чинного законодавства тягне скасування в відповідній частині вироку суду.

Вирок Краснолиманського міського суду Донецької області 9 вересня 2003 р. за звинуваченням С. за статтею 70 КК України за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 2153 КК України 1960 р., ч. 3 ст. 185 та ч. 2 ст. 289 КК України, на два роки позбавлення волі і на підставі ст. 2 Закону від 11 липня 2003 р. № 1131-IV «Про амністію» звільнив його від відбування покарання. Цим же вироком П. засуджено відповідно до ст. 70 КК за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 2 та ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК, на п'ять років позбавлення волі, М. -- за ч. 3 ст. 185 КК на підставі ч. 4 ст. 70 цього Кодексу -- на три роки позбавлення волі, й обох на підставі ст. 104 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Ухвалою Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України частково скасовано вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 9 вересня 2003 р. щодо С., П., М. у частині рішення про стягнення в солідарному порядку з батьків засуджених коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди та направила в той же суд на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства з тих підстав, що батьки П., С. та М. як цивільні відповідачі у справі не були притягнуті, відповідних процесуальних прав їм не роз'яснювали, пояснень щодо цивільних позовів вони не давали і в судових дебатах участі не брали. Всупереч ч. 2 ст. 297 КПК потерпілі позовних заяв у судовому засіданні не оголошували. Таким чином, суд розглянув цивільні позови з істотним порушенням чинного законодавства, що вплинуло на правильність прийнятого у справі рішення, а тому є підставою для скасування останнього в цій частині, хоча й на думку касаційної інстанції суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обгрунтованого висновку про доведеність вини С., П. і М. у вчиненні злочинів та висновки суду грунтувалися на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах і в касаційному поданні не заперечувалися. Кваліфікація дій засуджених також не оспорювалася прокурором.

ІІІ. Структура вироку

Відповідно до статті 332 КПК України вирок, будь-якого виду складається з трьох частин:

1) вступної;

2) мотивувальної;

3) резолютивної

3.1 Вступна частина вироку

Вступна частина вироку як обвинувального, так і виправдовувального повинна містити ряд важливих даних, що логічно підводять до викладу мотивувальної частини - реквізити, з яких повинно бути ясно, ким, при яких умовах і у відносно кого ухвалений даний вирок.

Вступна частина вироку однакова як у обвинувальному, так і виправдувальному вироку.

Згідно зі ст. 333 КПК України у вступній частині вироку вказується, що він постановлений ім'ям України. Це надає вироку необхідного авторитету, завдяки чому він сприймається громадянами і засудженими як правова оцінка державою його діяння, а потім вказується:

1) повна назва суду, який виносить вирок (при цьому слід зауважити, що будь-які скорочення є недопустимі);

2) місце і дата постановлення вироку. Датою постанови вироку вважається день підписання його складом суду, а місцем його постановлення вважається населений пункт, де фактично відбулося судове засідання, при цьому слід зазначити, що якщо суд розглянув справу у виїзному судовому засіданні, то вказується назва населеного пункту, де відбулось засідання. Якщо нарад суддів при постановлені вироку триває кілька днів, іноді неправильно указується весь цей період у вироку. Час перебування суду в нарадчій кімнаті зазначається в протоколі судового засідання.

3) склад суду, секретар, учасники судового розгляду, зокрема, обвинувач, захисник, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники, законний представник неповнолітнього підсудного, перекладач, якщо вони брали участь у судовому розгляді. Стосовно прокурора, який був обвинувачем, необхідно також зазначити, його посаду в органі прокуратури, класний чин.

4) відомості про особу підсудного, що мають значення для справи: прізвище, ім'я і по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, рід занять, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи. Пленум Верховного Суду України в п.14 постанови №5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» роз'яснив, що відомостей, про особу підсудного, які мають значення для справи і які слід зазначити у вступній частині вироку, крім тих, що прямо передбачені ст.. 333 КПК України, належать, зокрема й такі: громадянство, участь у воєнних діях, інвалідність, наявність державних нагород, дані про непогашену й не зняту судимість. Викладаючи дані про не зняті й не погашені судимості належить вказати точну дату попереднього вироку, назву суду, який його постановив, кримінальний закон, за яким підсудного раніше засуджено (статтю та її частину чи пункт, міру покарання, умовно-достроково, умовно з обов'язковим залученням до праці, внаслідок акту амністії). Якщо підсудного звільнено від відбування покарання за попереднім вироком, умовно-достроково, необхідно вказати від якої саме його частини. Це має значення для правильного призначення покарання за сукупністю вироків, а також для вирішення питання, чи не погашена судимість. Дані про погашені чи зняті судимості до вступної частини вироку заноситись не повинні, у випадках, як і тоді, коли підсудний раніше не засуджувався, у вироку зазначається, що він не судимий.

Однак, якщо санкція статті передбачає додаткове покарання у вигляді позбавлення військового чи іншого спеціального звання , рангу, чину, кваліфікаційного класу. У вступній частині вироку необхідно зазначити, яке саме військове звання чи інше спеціальне, або ж почесне звання, державні нагороди підсудний має.

5) кримінальний закон, що передбачає відповідальність за злочин, за вчинення якого підсудного віддано до суду, вказавши точну назву цього закону та відповідну його статтю, її частину, пункт.

Як випливає зі статті 333 КПК України, цим вступна частина вироку закінчується і далі. Після слова “Встановив”, починається виклад мотивувальної частини.

3.2 Мотивувальна частина вироку

Мотивувальна частина обвинувального висновку розпочинається з викладу формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

В мотивувальній частині вироку суд викладає те, що він вважає встановленим у результаті судового розгляду і приводить мотивування своїх рішень у справі.

У відповідності зі ст. 334 КПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. Якщо підсудний визнається винним у замаху на вчинення злочину, необхідно зазначити причини, з яких злочин не доведено до кінця.

В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необгрунтованою -- підстави для цього. Формулювання недоведеної частини пред'явленого підсудному обвинувачення з наведенням підстав, з яких воно визнається недоведеним, повинно бути викладено після доказів, яким обґрунтовано доведену частину обвинувачення.

Для прикладу, вирок Голопристанського районного суду Херсонської області по справі за звинуваченням Т. за ч. 1 ст. 309 КК ухвалою Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасовано з мотивів порушення судом першої інстанції вимог ст.334 КПК України, а саме: в мотивувальній частині вироку суд не конкретизував, тобто на зазначив час і місце вчинення злочину, не вказав, коли і за яких обставин було виявлено та вилучено у засудженого наркотичний засіб, хоча й судом правильно встановлено фактичні обставини справи та зроблено обґрунтований висновок про доведеність винуватості Т. у вчиненні злочину, дії засудженого правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 309 КК, що в касаційному поданні не оспорювалося.

Суд зобов'язаний також мотивувати призначення покарання у виді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі; звільнення від відбування покарання з випробуванням; призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті особливої частини Кримінального кодексу України, або перехід до іншого більш м'якого основного виду покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин; звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Якщо суд відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України визнав за необхідне застосувати до підсудного примусове лікування, в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви такого рішення.

Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.

Коли в результаті судового розгляду справи суд дійде висновку про недоведеність частини пред'явленого підсудному обвинувачення його слід викласти після обгрунтування доведеної частини (п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29 червня 1990 року Про виконання законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку”)

Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох злочинів, які кваліфіковано різними статтями (пунктами, частинами) кримінального закону, а підстави виправдання різні, в мотивувальній частині виправдувального вироку необхідно обґрунтувати і викласти висновок про виправдання по кожному епізоду обвинувачення із зазначенням підстави виправдання, передбаченої законом, і мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Названа постанова Пленуму Верховного Суду України вказує, що у мотивувальній частині вироку спочатку необхідно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного судом доведеним, а потім докази, покладені судом в обгрунтування своїх висновків.

У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальних збитків у випадках, передбачених частиною 3 статті 29 КПК України.

У мотивувальній частині обвинувального вироку викладаються всі діяння, в яких підсудний визнаний винним, і докази, що підтверджують обвинувачення. Вказуватися повинно не джерело або носій доказової інформації, а зміст такої з посиланням на процесуальний носій.

Обґрунтуванню доказами підлягає кожен з епізодів обвинувачення. В основу вироку можуть бути докладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні.

Суд має проаналізувати фактичні дані, що містяться у показаннях свідків, потерпілих, підсудних, висновках експертів та в інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення. Суд не вправ обмежуватись лише зазначенням прізвищ свідків, потерпілих або назви проведеної експертизи тощо. З названих джерел необхідно навести фактичні дані, які стосуються обставини, що доказується.

У мотивувальній частині вироку має бути зазначено ставлення підсудного до пред'явленого обвинувачення і наведена оцінка доводів, на які він посилався на свій захист. Визнання підсудним своєї вини може бути покладене в обґрунтування обвинувального вироку лише за умови, що воно підтверджується сукупністю доказів, що є у справі. Прийнявши визнання, суд має навести у вироку сукупність доказів на його обґрунтування.

Якщо підсудний у судовому засіданні змінив свої показання, які давав на досудовому слідстві або дізнанні, суд повинен ретельно перевірити як ті, так і інші показання, з'ясувати причину зміни показань і в результаті ретельного дослідження дати їм у вироку належну оцінку в сукупності з іншими доказами, що є у справі.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Суд має суворо додержуватись закріпленого у ч.1 ст.62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості; всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої; недоведена винуватість дорівнює доведеній невинуватості

Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. Згідно зі ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Докази визнаються такими, що одержані незаконним шляхом, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено з порушенням гарантованих Конституцією України прав і свобод людини чи встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку здійснення дій по збиранню чи дослідженню доказів, що робить неможливим їх перевірку і ставить під сумнів їх достовірність, коли докази отримані або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Не можуть мати доказового значення будь-які дані, здобуті з нехтуванням гарантованих законом прав і свобод людини. Наприклад, не може мати доказового значення зафіксована розмова двох громадян в їх помешканні, розмова віч-на-віч і т.і.

Суд не може посилатись у вироку на докази, які ним не досліджувалися, та на докази, які були витребувані судом протягом судового розгляду справи і не пред'являлися підсудному, внаслідок чого він був позбавлений можливості дати на них свої пояснення.

Посилання у вироку при обґрунтуванні висновків суду на показання потерпілого і свідків, які не були допитані в судовому засіданні, допускається лише у випадках, якщо вони були відсутні у судовому розгляді з причин, що виключали можливість їх явку, і якщо їх показання дані на досудовому слідстві оголошені в суді, і суд у вироку дав їм належну оцінку.

Формулюючи свої висновки, суд у вироку не може припускати формулювань, що свідчать про винуватість інших осіб, які не є підсудними у справі.

У разі виділення справи відносно одного із співучасників злочину в окреме провадження суд у вироку вправі посилатися на вчинення підсудним злочину разом з ними, не вказуючи їхні прізвища.

При проведенні відповідно до ч.З ст.299 КПК України так званого скороченого судового слідства суд повинен обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що досліджувались у судовому засіданні (відповідно до ст.323 КПК), із зазначенням, що показання підсудного відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються.

У вироку наводиться і мотивування суду щодо кваліфікації злочину, в якому визнано винним підсудного.

Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох злочинів, кваліфікованих за різними статтями кримінального закону, і обвинувачення у вчиненні деяких злочинів не знайшло підтвердження, суд повинен навести мотивування щодо визнання підсудного винним у вчиненні одних злочинів і виправдання його щодо інших.

Суди зобов'язані мотивувати як вид, так і міру покарання: чому обирається, наприклад, позбавлення волі, якщо санкція статті передбачає можливість застосування й інших мір; чому застосовується умовне засудження; у зв'язку з чим покарання призначається нижче від найнижчої межі, тощо.

Неприпустимий обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність або невинуватість підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного.

Суд не вправі посилатися у вироку на обтяжуючі обставини, не передбачені законом, як і на обставини, що не були підтверджені у судовому засіданні.

Суд зобов'язаний мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі: застосування умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці; призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої кримінальним законом за даний злочин; перехід до іншого, більш м'якого покарання, звільнення підсудного від покарання.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, має бути мотивовано з викладенням підстав, передбачених ст. 69 КК України, де зазначається, що за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК України. Призначаючи довічне позбавлення волі, суд наводить у мотивувальній частині вироку вичерпані мотиви, чому він не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

У мотивувальній частині вироку (обвинувального і виправдувального) суд наводить мотиви, які обґрунтовують вирішення ним питань про цивільний позов, про речові докази, про інші рішення, які приймаються судом, якщо вони потім формулюватимуться у резолютивній частині вироку.

3.3 Резолютивна частина

Резолютивна частина вироку - заключна частина єдиного документа суду і вона повинна логічно випливати з попередніх його частин. Невідповідність резолютивної частини вступній і мотивувальній частинам може призвести до необґрунтованості вироку.

У резолютивній частині вироку формулюються прийняті судом рішення по всіх обговорюваних питаннях розглянутої кримінальної справи. Вона повинна бути гранично короткою і ясною, формулювання повинні строго відповідати закону, щоб у процесі виконання вироку не виникло ніяких сумнівів щодо істинності кожного винесеного судом рішення.