Вирок суду

Резолютивна частина обвинувального вироку повинна бути викладена чітко і ясно, щоб при його виконанні не виникало ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом

Недодержання такої вимоги стало причиною скасування ухвалою спільного засідання Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 7 жовтня 2005 р. вироку Іванівського районного суду Одеської області від 19 листопада 2003 р. відносно Ш. за ч. 1 ст. 185 КК, якому обрано покарання - шість місяців позбавлення волі.

Зміст резолютивної частини вироку регламентовано ст.335 КПК України.

У резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені: прізвище, ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про залік досудового ув'язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.

У випадках, передбачених статтею 54 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині обвинувального вироку викладається рішення про звернення з поданням до відповідних державних органів про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

У випадках, передбачених статтею 96 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині вироку зазначається рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування.

Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.

Коли підсудному було пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то у резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, по яких з них підсудний виправданий, а по яких - засуджений. Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.

Коли призначається покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, у резолютивній частині вироку робиться посилання на статтю 69 Кримінального кодексу України і зазначається обрана судом міра покарання.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75-79 і 104 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.

У резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний у пред'явленому обвинуваченні визнаний невинним; вказується про скасування запобіжного заходу, про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку.

У резолютивній частині вироку формулюються остаточні висновки суду про винність обвинуваченого, кваліфікацію злочину, призначення покарання і з інших питань, що підлягають вирішенню у зв'язку з остаточним вирішенням долі кримінальної справи.

Резолютивна частина повинна бути викладена чітко і ясно, щоб при виконанні вироку не виникало сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом, та змісту інших рішень, викладених у цій частині вироку.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, і обвинувачення у вчиненні деяких з цих злочинів не підтвердилося, у резолютивній частині вироку вказується про визнання підсудного винним за певними статтями і про виправдання за іншими.

У резолютивній частині вироку повинні бути зазначені; вид і розмір як основного, так і додаткового покарання, призначеного засудженому за кожний злочин, визнаний доведеним; основна і додаткова міра покарання, що підлягає відбуванню засудженим у сукупності злочинів.

При засудженні винного за вчинення кількох злочинів, передбачених різними статтями (частинами статті, пунктами, які мають самостійну санкцію) кримінального закону, міра покарання, як основна, так і додаткова, має призначатись за кожною статтею (пунктом, частиною) кримінального закону. Після цього необхідно визначити покарання за сукупністю злочинів за правилами ст.70 КК України і за сукупністю вироків - за правилами ст.71 КК України та викласти рішення з інших питань, зазначених у ст.335 КПК України.

Зауважимо, що згідно зі ст. 51 КК України до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:

штраф (ст. 53 КК України);

позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК України);

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК України);

громадські роботи (ст. 56 КК України);

виправні роботи (ст. 57 КК України);

службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК України);

конфіскація майна (ст. 59 КК України);

арешт (ст. 60 КК України);

обмеження волі (ст. 61 КК України) ;

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК України);

позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК України);

довічне позбавлення волі (ст. 64 КК України).

Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, утримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті КК України. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.

Призначаючи додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, суд у резолютивній частині вироку повинен вказати чи все майно, що належить засудженому, або яка саме його частина підлягає конфіскації, або перерахувати предмети, що конфіскуються.

Якщо суд визнав, що підсудний має бути звільнений від відбування покарання у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або внаслідок акту амністії, помилування підсудного, то в резолютивній частині вироку вказується про призначення покарання за відповідною статтею КК, а потім зазначається про звільнення засудженого від відбування покарання.

Якщо суд визнав, що особу, яка вчинила злочин, невеликої або середньої тяжкості, з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною і слід звільнити від покарання, то, визнавши цю особу винною, в резолютивній частині вироку суд покарання не призначає і вказує про звільнення засудженого від покарання.

Суд у резолютивній частині обвинувального вироку повинен вказати своє рішення про запобіжний захід щодо засудженого. Якщо засудженому обирається запобіжний захід у виді тримання під вартою, суд вказує про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання з часу його затримання.

У резолютивній частині вироку може міститися одне з таких рішень щодо цивільного позову та відшкодування матеріальних збитків: про повне задоволення позову та відшкодування шкоди; про часткове задоволення позову; про відмову в задоволенні позову; про залишення позову без розгляду; про визнання за позивачем права на задоволення позову та передачу питання про його розмір на розгляд у порядку цивільного судочинства.

У резолютивній частині обвинувального висновку вказується також рішення суду щодо речових доказів та судових витрат у відповідності з тим, як воно обґрунтоване судом у мотивувальній частині вироку.

Викладення резолютивної частини виправдувального вироку починається із зазначення: прізвища, імені та по батькові підсудного, кримінального закону, за який він притягався до кримінальної відповідальності, посилання на те, що його виправдано, підстави виправдання, передбачені законом (не встановлено події злочину, немає складу злочину, недоведено участі у вчиненні злочину).

Якщо підсудного виправдано, підлягають скасуванню обрані відносно нього запобіжній захід, арешт майна, який застосувався з метою забезпечення можливої конфіскації майна і відшкодування збитків. У резолютивній частині повинно зазначається про скасування цих заходів.

В резолютивній частині виправдувального вироку суд повинен викласти рішення і щодо речових доказів.

Резолютивна частина обвинувального і виправдувального вироків закінчується вказівкою про порядок і строк їх оскарження.

ІV. Проголошення вироку

Проголошення вироку - обов'язкова дія суду. Навіть якщо справа розглядалася у закритому судовому засіданні, вирок проголошується, публічно. Проголошенням вироку закінчується розгляд справи.

Після підписання вироку, судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок. Усі присутні в залі судового засідання, в тому числі і склад суду, заслуховують вирок стоячи. Але з дозволу головуючого особи, яким через поганий стан здоров'я важко стояти, можуть заслуховувати вирок сидячи.

Проголошення вироку полягає в тому, що головуючий або один із суддів зачитують текст вироку в повному обсязі. Не можна проголосити лише окремі його частини.

Головуючий роз'яснює підсудному, його законному представникові, а також потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам зміст вироку, строки і порядок його оскарження та право подати клопотання про помилування.

Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє. Отже, при проголошенні вироку в такому випадку присутність перекладача є обов'язковою.

Проголошення вироку завершальна частина судового розгляду й істотний елемент правосуддя, у процесі якого підсудним та іншим учасникам процесу публічно, з дотриманням принципу гласності, повідомляється його зміст.

Присутність підсудного при проголошенні вироку обов'язкова, крім випадків, коли справа розглядається відповідно до ст. 262 КПК України в його відсутності. Якщо підсудний порушує порядок, крім можливості публічного проголошення вироку, він відповідно до ст. 272 КПК України може бути видалений із залу суду, а вирок оголошується йому окремо (із врученням копії даного документа). Відсутність у залі інших учасників процесу - не перешкода для проголошення вироку.

Проголошення вироку є юридичним фактом, що тягне наступне:

1) підсудний при проголошенні виправдувального вироку стає виправданим, а його порушені права підлягають негайному відновленню;

2) з моменту проголошення вироку для учасників процесу починає спливати строк, установлений для касаційного оскарження, а вирок, що не підлягає оскарженню, набирає законної сили;

3) вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання в повному обсязі;

4) при виправданні підсудного або застосуванні до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, суд відразу ж звільняє заарештованого підсудного з-під варти в залі суду;

5) суд зобов'язаний роз'яснити порядок і строки оскарження вироку, права й обов'язки учасників процесу, що випливають з вироку суду, їх право ознайомитись з протоколом судового засідання та подати щодо нього зауваження.

Протягом трьох діб з моменту проголошення вироку його копія має бути вручена засудженому чи виправданому, а також протягом семи діб має бути складено і підписано головуючим та секретарем протокол судового засідання.

Після проголошення виправдувального вироку головуючий роз'яснює виправданому порядок відновлення його порушених прав.

З моменту проголошення вироку починається строк, встановлений для апеляційного оскарження (крім такого оскарження з боку засудженого, який перебуває під вартою).

Після проголошення вироку набуває сили процесуального акту, зміну до якого можуть вноситися лише у встановленому законом порядку. Суд, який постановив вирок, вправі вирішувати лише питання, пов'язані з його виконанням.

Висновок

Кримінальне судочинство є сферою державної діяльності, де права особистості зачіпаються найбільш відчутно. Суд охороняє від будь-яких посягань на закон, права й свободи, честь та гідність, законні інтереси та ділову репутацію кожного громадянина та юридичної особи, держави в цілому. Лише суд засуджує та виправдовує.

У кримінальному судочинстві вирок - акт суду, який постановляється ім'ям держави. Ім'ям України постановляються вироки всіх судів загальної юрисдикції, незалежно від того, до якої ланки судової системи належить суд і в якому складі (колегіально чи одноособово) суд розглянув справу.

Постановлення вироку від імені держави визначає особливу роль суду, як єдиного органу державної влади, який згідно зі ст. 124 Конституції України здійснює правосуддя і у акті від імені держави реалізує право держави на кримінальне покарання осіб, що порушили кримінально-правові заборони і вчинили злочин. Тому вирок є особливим, найважливішим актом правосуддя. Вирок має силу акта правосуддя, якщо він постановлений у відповідності з вимогами закону.

Вирок - це рішення суду першої інстанції щодо винуватості або не винуватості підсудного і про застосування або незастосування до нього покарання. Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Постановленням вироку підбивається підсумок усьому попередньому провадженню у справі. За вироком суду підсудного може бути засуджено або виправдано і поновлено в правах. Останнє -- одна з найважливіших гарантій прав і законних інтересів особи, яка безпідставно обвинувачена у вчиненні злочину. Водночас - це засіб реабілітації таких осіб.

Вирок суду, який набрав законної сили, має обов'язковий характер для всіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і підлягає виконанню, тобто є законом у конкретній справі. Тому держава уповноважує на постановлення вироку від її імені суб'єкта державної (судової) влади -- суд.

Вирок суду у кримінальній справі як і будь-яке інше судове рішення є висновком суду у конкретній справі і як кінцевий документ набирає законної сили та обов'язковий до виконання. В зв'язку із цим, до вироку суду як судового рішення в першу чергу застосовуються принципи справедливості та верховенства права, превалююче значення якого сформовано у правозастосовчій діяльності рішенням Конституційного Суду України від 30.01.2004 року.

І хоча названі принципи і не знайшли закріплення у відповідній главі Кримінально-процесуального Кодексу України, однак тільки з урахуванням цих принципів можливе дотримання прав і свобод громадянина у кримінальному судочинстві, що як зазначалось, є найвищою цінністю у Державі.

Список використаної літератури

1. Конституція України.--К., 1996р.

2. Кримінальний кодекс України. - К: „Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004р.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. К.: Форум, 2003р.

4.Закону України про «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-IV.

5.Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 № 422/96-ВР.

6. Рішення Конституційного Суду України N 7-рп/2001 від 30.05.2001.

7. Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003.

8. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання).

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" № 5 від 29 червня 1990 року (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 4 червня 1993року та № 12 від 3 грудня 1997 року).

10. Бушуев Г.І. Нарада суддів при постановленій вироку, - М, 1998р.

Грошевой Ю.М. Правовые свойства приговора в уголовном процессе. - Харьков, 1979р.

11. Грошевий Ю.М. Сутність судових рішень у радянському кримінальному кодексі. - X., 1979р.

12. Конституція незалежної України: навч. посіб. / За ред. В.Ф. Погорілко, Ю.С. Шемшученка, В.О. Євдокимова.-- К., 2000р.

13. Конституційне право України / Грошевий Ю.М. -- К., 1999р.

14. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. -К., 2001р.

15. Лупинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве, их виды, содержание и формы.-- М, 1976р.

16. Маликов М.Ф. Эффективность приговора. - М., 1982р.

17. Мартинчик Е.Г. Основы формирования приговора в уголовном процессе. - М., 1989р.

18. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України.-К.: «Либідь», 1999р.

19. Муравін О.Б. Кримінальний процес - X., 2000р.

20. Вісник Верховного суду України: /Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення/, №8 К. - 2004р.

21. Слинько С.В. Судове провадження у кримінальних справах. - Х., 2002р.

22.Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України. - К., 2002р.

23. Толочко А.Н. Судебный приговор и его мотивировка. - К., 1991

24. Судова практика. Рішення у кримінальних справах. Judicial Practice. Decisions in criminal 2005 № 3 (55), . 2006 №4 (68), 2007 №2 (78)

Размещено на Allbest.ru