Аспекти процедур добровільної і примусової ліквідації в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Економічні реформи початку й середини 90-х років минулого століття надали значного поштовху у розвитку вітчизняного підприємництва. Як гриби після дощу, почали виникали малі й середні фірми - всілякі ВАТ, ЗАТ, ТОВ, ТДВ, повні й командитні товариства, приватні й сімейні підприємства тощо.

Зареєструвавши у відповідних державних органах фірму та отримавши документи про державну реєстрацію, новоспечені підприємці ставали на податковий облік, відкривали рахунки в банках і намагалися вижити в непростому українському бізнесі. З часом частина підприємців не витримали конкуренції і збанкрутіли. Інші ж, прийшовши в бізнес на хвилі підприємницького буму, взагалі не уявляли собі, що засновуючи нове підприємство, вони набувають статусу юридичної особи і зобов'язані вести облік своєї господарської діяльності, регулярно надавати статистичну й бухгалтерську звітність, постійно співпрацювати з податковими й контролюючими органами. Інколи в них навіть не був сформований статутний капітал. Зіткнувшись із реальністю, такі підприємці фактично відмовилися від діяльності. Існування таких “мертвих душ”, з точки зору закону, є неприпустимим, і подібна ситуація може бути вирішена виключно шляхом їх ліквідації.

Взагалі ліквідація може стати підсумком діяльності будь-якого підприємства. Причому не завжди причиною ліквідації є банкрутство або грубе порушення законодавства, за яке підприємство ліквідується в судовому порядку. Часто ліквідація відбувається за ініціативою власника або власників підприємства, оскільки цілі, для яких воно створювалося, досягнуті, й подальше існування в такій якості суб'єкту підприємницької діяльності економічно невигідно.

При ліквідації підприємства, воно припиняє своє існування, а його власник назавжди позбавляється будь-яких пов'язаних з ним зобов'язань. Однак цей процес є тривалим і складним, оскільки ліквідація підприємств, як правило, не відбувається без комплексної документальної податкової перевірки за останні три роки. Якщо за результатами перевірки виявиться, що підприємство щось недоплатило державі чи кредиторам, його ліквідація обов'язково ускладнюється процедурою банкрутства.

Таким чином, дефіциту в кандидатах і на добровільну, і на примусову ліквідацію не спостерігається. Це явище цілком закономірне й наочно підтверджує один із жорстких законів бізнесу - виживає не кожний. А обов'язок тих, кому не судилося міцно стати на ноги в бізнесі - припинити свою діяльність відповідно до чинного законодавства.

В даний час в Україні немало підприємств, що існують лише на папері, оскільки фактично фінансово-господарська діяльність не ведеться. Проте власники підприємства не ліквідовують, бо процес ліквідації складний і тривалий, крім того, супроводжується численними проблемами: обумовленими матеріальними витратами, витратами часу, а також складністю і відсутністю в законодавстві чіткого порядку проведення цієї процедури.

Складність процесу ліквідації підприємства багато в чому пов'язана з тим, що різні етапи її проведення регулюються різними нормативними документами, причому багато хто з них має тільки інформативний характер.

Підприємства створюються, функціонують і... ліквідуються. Це - нормальний і закономірний процес ринкової економіки з її недостатньо чіткою прогнозованістю і певною імпульсивністю. Замість ліквідованих підприємств з'являються нові, які здатні більш ефективно займатися бізнесом і отримувати стабільні прибутки. Старі ж відходять у небуття, якщо не встигнуть передати комусь повністю або ж частково свої права й обов'язки в порядку правонаступництва.

В Україні вже досить довго триває процес дерегулювання підприємницької діяльності. З розвитком підприємництва змінюється і процедура припинення діяльності підприємств. Вона являє собою дуже заплутаний процес. Тому, перш ніж розпочати процедуру ліквідації діяльності підприємства, слід розібратися з усіма її нюансами.

Організаційний процес ліквідації підприємств передбачає певну послідовність дій, а спеціальні правила й різні виключення в цій процедурі виписано в цілій низці законів і підзаконних актів.

Мета дослідження цієї дипломної роботі - проаналізувати всі етапи проходження процедури ліквідації підприємств згідно з діючим законодавством України, провести систематизацію та узагальнення правової бази, літературних джерел, практичних знань, та розглянути основні правові проблеми, що виникають чи можуть виникнути при проведення процедури ліквідації підприємства, як одної із способів припинення діяльності юридичної особи.

При цьому мною враховані правові норми, що вступили в силу з 1 січня 2004 року Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-1V (далі -- ЦКУ [2]) і Господарського Кодексу України від 16.01.2003г. № 436-1V (далі -- ГКУ [3]), а також положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб -- підприємців» від 15-05.2003г. №755-IV [5], що вступив в силу з 1 липня 2004 року.

Слід зазначити, що у зв'язку з ухваленням Господарського Кодексу [3] з 01.01.2004 г, скасовані наступні законодавчі акти, що регулювали раніше здійснення підприємницької діяльності в Україні:

Закон про підприємництво [6] (окрім ст. 4);

Закон про підприємства.

Таким чином, з 01.01.2004 р. регулювання господарської діяльності (господарювання) суб'єктів господарювання різних форм власності здійснюється відповідно до Господарського Кодексу та Закону України “Про господарські товариства”[7].

Етапи проведення ліквідації підприємства розглянуті послідовно, враховуючи основні моменти.

Я сподіваються, що ця дипломна робота допоможе розкрити суть проведення процедури ліквідації підприємства з найменшими моральними і матеріальними витратами.

ліквідація підприємство банкрот судовий

Загальні положення

Згідно ст. 59 ГКУ [3] і ст. 104 ЦКУ [2] юридична особа припиняє своє існування шляхом ліквідації або реорганізації.

Згідно ч. 2 ст. 104 ЦКУ [2] юридична особа є такою, що припинила свою діяльність (тобто ліквідованим або реорганізованим) з дня внесення в єдиний державний реєстр запису про це. В даний час таким реєстром є Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (ЄДРПОУ), порядок створення і ведення якого затверджений постановою КМУ № 118 [21].

При ліквідації юридичної особи припиняються його права і обов'язки.

Ліквідація, як і реорганізація, це один із способів припинення юридичної особи. Важливою відмінністю ліквідації від реорганізації є те, що юридична особа реорганізується в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам. При ліквідації юридичної особи відбувається припинення усіх її прав і обов'язків без правонаступництва, тобто без переходу прав і обов'язків до інших суб'єктів господарювання.

Слід зазначити, що в чинному законодавстві України застосовуються різні термінологічні поняття, що розкривають зміст «припинення юридичної особи» та «припинення діяльності юридичної особи». Проте між цими двома поняттями є істотна відмінність, а тому юридична термінологія повинна бути чіткою та однозначною.

На законодавчому рівні поняття припинення юридичної особи закріплене у ст. 104 Цивільного Кодексу України [*]. Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Згідно зі ст. 19 Закону України “Про господарські товариства” припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств” йдеться саме про ліквідацію та реорганізацію як способи припинення підприємства, а не способи припинення його діяльності.

Припинення діяльності підприємства ще не означає, що підприємство припиняється у цілому, тоді як припинення підприємства завжди і в усіх випадках тягне за собою припинення його діяльності. Тобто поняття “припинення суб'єкта підприємницької діяльності” є більш широким за змістом, ніж “припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності”.

Господарський Кодекс України, хоч і декілька повторює норми Цивільного Кодексу України, але більш детально характеризує як припинення так і ліквідацію суб'єкта господарювання. Так ч. 1 ст. 59 вищезазначеного кодексу визначено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання (його реорганізація чи ліквідація) відбувається за рішенням власника (власників) або уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - учасників суб'єкта господарювання, за рішенням суду.

Частина 6 тієї ж статті визначає підстави для ліквідації суб'єкта господарювання. До них відносять:

ліквідація по ініціативі власника (власників), чи учасників суб'єкта господарювання;

у зв'язку із закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання, або при досягненні мети, для якої він створювався;

при визнанні суб'єкта господарювання, у встановленому законом порядку, банкрутом;

в інших випадках.

До інших випадків, шо являють собою підставами для ліквідації підприємства зокрема можна віднести підстави, вказані у ч. 3. Ст .19 Закону України “Про господарські товариства”. А саме на підставі рішення суду або господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства.

Підставами для ліквідації підприємства можуть бути:

закінчення терміну, на який підприємство створювалося, абодосягнення мети, поставленої при його створенні;

рішення власника (власників), органу, уповноваженого їм органу або за рішенням інших осіб -- засновників суб'єкта господарювання або їх правонаступників;

рішення суду у разі визнання судом недійсної державної реєстрації юридичної особи у зв'язку з допущеними при його створенні порушеннями, які неможливо усунути;

рішення суду у разі визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству засновницьких документів;

рішення суду при здійсненні діяльності, що суперечить законодавству або засновницьким документам, або в інших передбачених законодавством випадках;

рішення суду у разі визнання його банкротом;

відміна його державної реєстрації у випадках, передбачених антимонопольним законодавством;

інші підстави, передбачені засновницькими документами.

Проаналізувавши вищезазначені законодавчі норми, можна прийти до висновку, що ліквідація підприємства поділяється на два типа:

Добровільна ліквідація;

Примусова ліквідація (за рішенням суду).

Процес ліквідації підприємства, відповідно до українського законодавства, являє собою ряд послідовних дій - прийняття рішення про ліквідацію, призначення ліквідаційної комісії, встановлення порядку і строків проведення ліквідації, а також строку для заявлення претензій кредиторів, який не може бути меншим ніж два місяці з моменту оголошення про ліквідацію, проведення власне ліквідаційної процедури, розподіл залишків майна серед засновників підприємства, закриття рахунків в банку та зняття з обліку в державних органах, скасування державної реєстрації підприємства органом державної реєстрації, виключення підприємства з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Види ліквідації підприємств

Ліквідацію підприємств можна умовно підрозділити на добровільну і примусову.

Добровільна ліквідація здійснюється за рішенням власника або інших осіб (засновників, учасників) суб'єкта господарювання або уповноваженого засновницькими документами органу.

Примусова ліквідація здійснюється за рішенням суду або господарського суду. До примусової ліквідації відноситься і ліквідація підприємства унаслідок визнання його банкротом.

Добровільна ліквідація підприємства

Ліквідація кожного підприємства повинна починатися із її підготовки. Важливим питанням при цьому є питання хто саме може ухвалити рішення про ліквідацію підприємства.

Добровільна ліквідація підприємства здійснюється за рішенням власника (власників, засновників) або органів, уповноважених на це засновницькими документами (органи управління громадськими організаціями, відповідальні державні органи управління і т. д.).

Рішення про ліквідацію підприємства оформляється документально шляхом віддзеркалення такого рішення в:

наказі (рішенні) -- при ліквідації приватного підприємства;

протоколі зборів -- при ліквідації господарських товариств і т.п.

Найбільш типовою помилкою при ліквідації підприємства є ухвалення рішення про ліквідацію особою або органом, що не має таких повноважень (власником майна підприємства, що не є, або що не має відповідних повноважень від власників). В цьому випадку рішення про ліквідацію признаються в судовому порядку недійсними (п. 9 Роз'яснення ВАСУ від 12.09.96г. А& 02-5/334 [*]).

При ліквідації господарських товариств необхідно пам'ятати про наступні особливості, а саме, якщо ліквідовуються:

а)акціонерне товариство:

ухвалення рішення про припинення діяльності акціонерного товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу відносяться виключно до компетенції його найвищого органу управління -- загальних зборів акціонерів -- і не можуть бути передані іншим органам товариства;

загальні збори акціонерів визнаються правомочними, якщо в ньому беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більше 60 % голосів;

рішення загальних зборів акціонерів про припинення діяльності товариства повинно бути ухвалено більшістю в ѕ голосів акціонерів, що беруть участь в зборах;

- рішення про припинення діяльності акціонерного товариства фіксується в протоколі загальних зборів акціонерів, який підписується головою і секретарем зборів і не пізніше ніж через 3 робочих дня після закінчення зборів передається виконавському органу товариства (правлінню, дирекції або іншому органу, що є по статуту виконавчим);

б)товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю:

-ухвалення рішення про припинення діяльності товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу відносяться до компетенції його найвищого органу управління -- збори учасників;

збори учасників вважаються правомочними, якщо на ньому присутні учасники (представники учасників), що володіють в сукупності більш ніж 60% голосів;

рішення зборів учасників про припинення діяльності товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю ухвалюється простою більшістю голосів;

рішення про припинення діяльності товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю фіксується в протоколі, ведення якого є обов'язком голови товариства;

-згідно ст. 150 і 151 ЦКУ [*] товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю може бути перетворено в акціонерне товариство або у виробничий кооператив;

в) повне і командитне товариство:

-рішення про припинення діяльності повного і командитного товариства ухвалюється учасниками товариства з повною відповідальністю (для повного -- це вага його учасники);

відповідно до ч. 1 ст. 132 ЦКУ [*] обов'язкової ліквідації підлягає повне товариство у випадку, якщо в такому товаристві залишається один учасник. Цей учасник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став одним учасником товариства, перетворити дане товариство в інше господарське товариство в порядку, встановленому ГК [*];

відповідно до ч. 1 ст. 139 ЦКУ [*] командитне товариство ліквідовується при вибутті всіх вкладників. Повні учасники мають право у разі вибуття всіх вкладників перетворити командитне товариство на повне товариство. В той же час не зобов'язане ліквідовуватися командитне товариство (на відміну від повного товариства), якщо в ньому залишаються хоч би один повний учасник і один вкладник;

рішення про ліквідацію повного або командитного товариства фіксується в протоколі.

У разі вибуття одночасно всіх учасників з повною відповідальністю командитне товариство згідно ст. 83 Закону про господарські товариства [*] припиняє свою діяльність і такий факт фіксується в протоколі вкладниками, тобто тими учасниками, відповідальність яких обмежується внеском в майно товариства.

Для наочності, я хочу привести особливості ухвалення і оформлення рішення про ліквідацію підприємств колективної форми власності у вигляді наступної таблиці:

Таблиця

Організаційно-правова форма	Рішення про ліквідацію	Примітки
	приймається	оформлюється
Приватне підприємство	Власником	Розпорядженням або приказом по підприємству	-
Товариство з обмеженою відповідальністю	Зборами учасників	Протоколом зборів учасників	Рішення про ліквідацію приймається простою більшістю учасників, За умови, що на ньому були присутні учасники (їх представники), що володіють в сукупності більш ніж 60 % голосів
Повне і командитне товариство	Зборами учасників з повною відповідальністю	Протоколом загальних зборів учасників	Рішення про ліквідацію ухвалюється по загальній згоді всіх учасників
Акціонерне товариство	Загальними зборами акціонерів	Протоколом загальних зборів акціонерів	Рішення про ліквідацію ухвалюється більшістю учасників не менше ніж в ѕ голосів, якщо інше не встановлене законом, за умови, що в зборах брали участь акціонери, що володіють не менше 60 % голосів

Відповідно до ст. 3 Закону про господарські товариства [*] підприємство, яке є учасником (засновником) господарського товариства, не ліквідовується як юридична особа. У зв'язку з цим підприємствам, які мають намір ліквідовуватися, необхідно вийти з складу всіх господарських товариств, засновниками яких вони є.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ХК [*] орган (особа), що ухвалив рішення про ліквідацію підприємства, встановлює:

- порядок і терміни проведення ліквідації підприємства;

термін для ухвалення претензій кредиторів, який не може бути менш 2-х місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

Наступним важливим питанням постає - хто саме здійснює ліквідацію?

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ХК [*] процедура ліквідації здійснюється ліквідаційною комісією, що створюється власником або уповноваженим їм органом, причому по їх рішенню в ролі ліквідаційної комісії може виступати орган управління даного підприємства.

Буквальне це означає, що до складу комісії увійдуть особи, що здійснюють управління підприємством, а функції по ліквідації підприємства будуть ними виконуватися в рамках трудових функцій. На невеликих підприємствах ліквідація може здійснюватися однією фізичною особою -- ліквідатором, яким може бути і директор.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 105 ЦКУ [*] таке призначення ліквідаційної комісії повинне узгоджуватися з органом, що здійснює державну реєстрацію.

Рішення про створення ліквідаційної комісії (або іншого органу, на який покладається здійснення ліквідації підприємства), її склад і повноваження оформляються документально у вигляді:

наказу;

положення про ліквідаційну комісію;

протоколу зборів акціонерів (засновників) підприємства.

Нормативними документами склад ліквідаційної комісії у разі добровільної ліквідації підприємства не регламентований. Проте, як правило, в неї входять керівник підприємства, головний бухгалтер і інші (звичайно, головні) фахівці. Число членів ліквідаційної комісії повинне бути непарним і складати не менш 3-х людина, що зручно при підрахунку голосів з метою ухвалення яких-небудь рішень. До складу ліквідаційної комісії можуть бути включені і особи із сторонніх організацій (наприклад, фахівці з аудиторської, консалтингової фірм).

При ліквідації підприємства, в статутному фонді якого є державна частка, до складу комісії включається представник власника держмайна відповідного державного органу.

У п. 3 ст. 105 ЦКУ [*] передбачене, що з моменту призначення комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами юридичної особи. У суді комісія виступає від імені ліквідовуваної юридичної особи.

Таким чином, всі операції ліквідовуваного підприємства оформляються безпосередньо на підприємство, у всіх документах використовуються реквізити підприємства. А ліквідатор або голова ліквідаційної комісії (члени комісії) є представником підприємства і працює від його імені.

Слід мати на увазі, що ліквідаційна комісія не має статусу юридичної особи, а ліквідовуване підприємство в період її роботи статус юридичної особи не втрачає.

До обов'язків ліквідаційної комісії входить:

- публікація оголошення про ліквідацію в спеціальному додатку до газети «Урядовій кур'єр» та/чи офіційному друкарському виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування по місцезнаходженню суб'єкта господарювання

- проведення інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів і розрахунків підприємства

- оцінка майна підприємства, оскільки саме з майна ліквідовуваного підприємства задовольнятимуться претензії кредиторів

- виявлення дебіторів підприємства і проведення роботи по стягненню їх заборгованості

- виявлення кредиторів підприємства, в т.ч. персональне письмове повідомлення явних (відомих) кредиторів

- складання проміжного ліквідаційного балансу і передача його на твердження учасникам юридичної особи або органу, що ухвалив рішення про ліквідацію

- задоволення претензій кредиторів. У разі недостатності у ліквідовуваного підприємства засобів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна такого суб'єкта

- передача майна, що залишилося у підприємства після задоволення вимог кредиторів, учасникам (якщо інше не встановлене засновницькими документами підприємства або законом)

- для ефективної організації роботи ліквідаційної комісії в документах про її створення доцільно розмежувати повноваження членів комісії, вказати, які функції покладаються на голову комісії, звести наклеп порядку ухвалення рішення, форми документів, якими оформлятимуться ухвалені рішення.

- під час проведення ліквідації підприємства (ліквідаційних заходів) ведення бухгалтерського і податкового обліку на даному підприємстві здійснюється в загальному порядку.

Так, згідно ст. 8 Закону про бухгалтерській облік [*] бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Ліквідованим же підприємство, як було відмічено вище, вважається з моменту виключення його з ЄДРПОУ, і лише з цієї миті воно втрачає статус юридичної особи. А тому ведення бухгалтерського обліку на ліквідовуваному підприємстві є обов'язковим."

Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією підприємства, включаючи оцінку майна і зобов'язань підприємства, а також складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності покладена на ліквідаційну комісію або інший орган, провідний ліквідацію підприємства.

Згадка про порядок оформлення відносин з ліквідатором(ами) можна знайти тільки в Законі України. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» від 14.05.92г. №2343-ХИ (далі -- Закон про банкрутство [*]). І цьому є обґрунтування, оскільки у разі ліквідації підприємства-боржника у зв'язку з його банкрутством особа, якій належить провести ліквідацію підприємства -- арбітражний керівник -- призначається судом, що виніс ухвалу про визнання підприємства банкротом. І для такої особи проведення ліквідації -- це робота, яка підлягає оплаті. Порядок такої платні детально регламентований Законом про банкрутство [*].

Так, згідно ст. 3 вказаного Закону [*] оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керівника у зв'язку з виконанням їм своїх обов'язків здійснюються за рахунок засобів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок засобів кредиторів або засобів, одержаних в результаті виробничої діяльності боржника. Оплата послуг арбітражного керівника за кожен місяць його діяльності встановлюється і виплачується в розмірі, що встановлюється комітетом кредиторів і затверджуваному господарським судом, але не менше двох мінімальних заробітних платні і не більше середньомісячної заробітної платні керівника боржника за останні 12 місяців його роботи перед збудженням виробництва у справі про банкрутство. Крім того, кредитори мають право встановлювати і виплачувати арбітражному керівнику за наслідками його діяльності додаткова винагорода, розмір якої затверджується господарським судом.

Розмір оплати послуг і відшкодування витрат арбітражного керівника встановлюється на першому засіданні комітету кредиторів.

Відмічу, що арбітражному керівнику дане право привертати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних початках інших осіб і спеціалізовані організації. Оплата вказаних осіб здійснюється також за рахунок засобів боржника, якщо інше не встановлене угодою з кредиторами.

Все вищевикладене стосувалося проведення ліквідації у разі визнання підприємства банкротом. Що ж до теми даного підрозділу книги -- добровільної ліквідації підприємства, то у такому разі питання, пов'язані з порядком оформлення відносин з ліквідатором(-ами), вирішує власник підприємства. Відносин власника(-ов) і ліквідатора(-ов) можуть оформлятися як:

трудові відносини (у випадку, якщо ліквідацією займається орган управління підприємства або директор);

цивільно-правові відносини (у всій решті випадків).

Отже, якщо процес ліквідації здійснюється органом управління підприємства або директором, то цей процес здійснюватиметься в рамках їх трудових функцій. Тобто вони продовжуватимуть роботу в рамках трудових носінь, що вже склалися, до повного закінчення ліквідації. Відразу відзначимо, то даний варіант має деякі незручності для ліквідовуваного підприємства. По-перше, виплачувана заробітна платня (а саме заробітною платнею буде винагорода, що виплачується членам ліквідаційній комісії або ліквідатору) підлягає оподаткуванню в загальному порядку. По-друге, виникає необхідність представлення звітності по «заробітнім» податкам і внескам, тоді як у підприємства може бути можливість знятися з обліку як платник «заробітних» внесків набагато раніше за закінчення самої процедури ліквідації.

У всій решті випадків відношення між власником і членами ліквідаційної комісії знаходитимуться у сфері цивільно-правового регулювання відносин, визначеної ЦКУ [*]. У зв'язку з тим, що цивільно-правові відносини - це договірні відносини, в даному випадку існує багато варіантів їх оформлення.

Розглянемо деякі з них. При цьому матиме значення, оплачується чи ні діяльність ліквідатора (ліквідаційної комісії) і чи є особа, провідна ліквідацію, суб'єктом підприємництва.

В тому випадку, якщо діяльність осіб, провідних ліквідацію, оплачується, то, на нашу думку, найбільш прийнятним буде варіант, коли ліквідатор або голова ліквідаційної комісії матиме статус суб'єкта підприємницької діяльності. Адже у такому разі з підприємства буде знятий обов'язок по нарахуванню і сплаті податків і внесків з виплачуваного доходу і представленню відповідної звітності (звичайно, якщо члени ліквідаційної комісії полягатимуть у фінансових відносинах тільки з головою ліквідаційної комісії як суб'єктом підприємництва). Між власником(ами) і фізичною особою -- суб'єктом підприємницької діяльності полягає договір на надання послуг з ліквідації підприємства.

При іншому варіанті, коли ліквідатор або члени ліквідаційної комісії виступають як фізичні особи -- громадяни, між ними і власником(ами) можуть полягати договори підряду. При цьому саме ліквідовуване підприємство повинне бути стурбоване нарахуванням і утриманням податків і внесків з виплачуваного доходу особам, провідним ліквідацію підприємства, а також представленням відповідної звітності.

Актуальним є питання: чи можуть особи, що здійснюють ліквідацію, працювати без оплати? Ключовим моментом тут буде ініціатива самих ліквідаторів працювати безкоштовно, тобто якщо вони самі виявлять таке бажання, то варіант роботи без оплати цілком прийнятний. Оформлятися такі відносини будуть договором про безвідплатне надання послуг. Причому згідно ст. 904 ЦКУ [74] замовник (власник) повинен відшкодувати виконавцю (ліквідатору, ліквідаційній комісії) всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пов'язані з проведенням ліквідаційної процедури).

Питання регламентації процесу роботи ліквідаційної комісії повністю лежить на власнику підприємства, оскільки на сьогодні не існує нормативного документа, що відображає порядок роботи ліквідаційної комісії.

Одним з варіантів рішення питання регламентації роботи ліквідаційної комісії може служити розробка власником Положення про ліквідаційну комісію (далі -- Положення}. У вказаному документі детально описуватиметься порядок роботи ліквідаційної комісії.

В тому випадку, якщо ліквідовуване підприємство колективне, те Положення затверджується протоколом засідання загальних зборів акціонерів (засновників). Якщо ж підприємство приватне, то затверджувати Положення не потрібно.

Порядок введення в дію вказаного Положення залежить від того, на кого покладене проведення ліквідації. Так, якщо ліквідація проводитиметься органом управління підприємства (директором, дирекцією), то Положення вводиться в дію наказом по підприємству. Якщо ж фізичними особами на підставі цивільно-правового договору, то обов'язковість дотримання вимог Положення слід передбачити в розділі відповідного договору (наприклад, в розділі «Обов'язку виконавця (підрядчика)»).

Основними моментами, які повинні знайти віддзеркалення в Положенні, на мій погляд, повинні бути:

поіменний склад ліквідаційної комісії;

функції ліквідатора або голови і кожного з членів комісії;

періодичність засідань комісії;

порядок ухвалення рішень (особисто -- чи головою колегіально -- комісією);

порядок і форма документів, якими оформлятимуться результати роботи комісії;

періодичність, терміни і порядок представлення звітів про хід ліквідації власнику(ам);

відповідальність ліквідатора або голови і членів комісії за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.

Відразу хочу відзначити, що документа, що регламентує етапи проведення ліквідації, не має. Певний етап ліквідації, пов'язаний з припиненням прав і обов'язків підприємства по відношенню до певної категорії контрагентів, регулюється окремим нормативним документом.

До того ж, внутрішній порядок ліквідації повинен бути передбачений засновницькими документами. Без цього товариству може бути відмовлено в державній реєстрації. Але, як правило, в засновницьких документах дублюються законодавчі норми, без їх уточнення для конкретного підприємства.

Звертаю увагу, що якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідовується в порядку, встановленому Законом про банкрутство [*] (п. 3 ст. 110 ЦКУ [*]).

Закінчення ліквідаційної процедури

Юридична особа вважається ліквідованою з дня внесення відповідного запису про його ліквідацію (припиненні в термінах ЦКУ [*]) в єдиний державний реєстр (на сьогодні - ЕГРПОУ).

Таким чином, останнім етапом юридичних дій є відміна державної реєстрації. До настання цього моменту підприємство повинне затвердити ліквідаційний баланс і припинити все свої права і обов'язки, у тому числі і за розрахунками з учасниками (засновниками).

До виключення підприємства з ЕГРПОУ воно зобов'язане вести податковий і бухгалтерський облік. Так, згідно ст. 8 Закону про бухгалтерській облік [*] бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Податковий облік підприємство (в особі ліквідаційної комісії або іншого органу, уповноваженого на проведення ліквідації підприємства) зобов'язане вести до моменту зняття його з обліку в податковому органі як платника податків. Це відноситься до розрахунків і з Пенсійним фондом, і з фондами соціального страхування. Тобто до моменту зняття з обліку юридичної особи як платника податків, зборів, обов'язкових платежів ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана здійснювати розрахунок зобов'язань по таких податках, зборах, обов'язкових платежах, сплачувати їх і представляти відповідну звітність.

Таким чином, під час проведення ліквідації підприємства (ліквідаційних заходів) ведення бухгалтерського і податкового обліку на даному підприємстві здійснюється в загальному порядку. У зв'язку з цим не варто забувати про обов'язок під час проведення ліквідації підприємства представляти фінансову і податкову звітність, бо велика помилка -- невідання на підприємстві обліку і непредставлення звітності до моменту зняття підприємства з обліку як платника податків і зборів -- досить поширена.

Публікація оголошення про ліквідацію

Робота ліквідаційної комісії починається з публікації оголошення про ліквідацію підприємства, а також про порядок і терміни заяви кредиторами претензій в газеті «Урядовій кур'єр» та/чи офіційному друкарському виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування по місцезнаходженню суб'єкта господарювання. Термін заяви кредиторами претензій не може бути менше 2-х місяців з дня публікації.

У разі браку вартості майна ліквідовуваного підприємства для задоволення претензій кредиторів таке підприємство повинне ліквідовуватися в порядку, встановленому Законом про банкрутство [*]. А в контексті даного Закону під терміном «офіційні друкарські органи» маються на увазі газета Верховної Ради України «Голос України» і газета Кабінету Міністрів України «Урядовій кур'єр».

Терміни, в які оголошення про ліквідацію підприємства повинно бути опубліковано, встановлені ст. 20 Закону про господарські товариства[*], відповідно до якого інформація про ліквідацію товариства повинна бути опублікована ліквідаційною комісією в 3-денний термін з моменту її призначення (створення).

Ще одне питання, на яке хотілося б звернути увагу, стосується характеру розміщуваної в оголошенні інформації. Вичерпний відповідь, з даного питання нам дає п. 7 ст. 22 Закону про державну реєстрацію [*], в якому визначено, що обов'язкової в оголошенні про ліквідацію юридичної особи є інформація про:

найменуванні юридичної особи;

ідентифікаційному коді юридичної особи;

місцезнаходженні юридичної особи;

підставі для ухвалення рішення про ліквідацію юридичної особи;

місці і даті внесення запису про ухвалення рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом про ліквідацію юридичної особи;

даті призначення і відомостях про ліквідаційну комісію (ліквідаторі);

порядку і терміну заяви кредиторами вимог до юридичної особи, що ліквідовується.

Зверну увагу ще на такий момент. Можливий варіант, що підприємство в процесі «самоліквідації» виявляє, що засобів для задоволення вимог, що поступили від кредиторів, протягом терміну їх пред'явлення (2 місяці з моменту публікації оголошення про ліквідацію), недостатньо. В даному випадку ліквідатор (комісія) або власник підприємства-кредитора (якщо факт недостатності засобів виявлений до створення ліквідаційної комісії) повинні в місячний термін з дня виявлення такої обставини звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство підприємства. До моменту ж визнання судом такого підприємства банкротом воно повинне ліквідовуватися в порядку, визначеному Законом про банкрутство [*].

Інвентаризація

Спочатку зупинимося на наслідках ухвалення рішення про ліквідацію підприємства, які обумовлюють його діяльність у ході ліквідаційної процедури (по аналогії з нормами Закону про банкрутство [*]):

підприємницька діяльність припиняється закінченням технологічного циклу по виготовленню продукції у разі можливості її продажу;

термін виконання всіх грошових зобов'язань і зобов'язань по сплаті податків і внесків (обов'язкових платежів) вважається таким, що наступив;

- вимоги за зобов'язаннями підприємства, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

На мій погляд, інвентаризація, оцінка майна, розрахунки з кредиторами і учасниками повинні проводитися з урахуванням вищевикладених особливостей.

Ліквідаційна комісія оцінює майно ліквідовуваного підприємства і здійснює розрахунки з кредиторами (ч. 5 ст. 60 ХК[*]).

При ліквідації підприємства проводиться інвентаризація основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів і розрахунків. Обов'язковість проведення інвентаризації при ліквідації підприємства передбачена п.п. «ж» п. 3 Інструкції по інвентаризації [*] і п. 12 Порядку представлення фінансової звітності [*]. Проте цими документами не визначена конкретна дата, на яку слід проводити інвентаризацію при ліквідації підприємства (логічно припустити, що на дату ухвалення рішення про ліквідацію).

Проведення інвентаризації при ліквідації здійснюється в загальному порядку, передбаченому Інструкцією по інвентаризації [*]. Результати інвентаризації відображаються в бухгалтерському і податковому обліку в звичайному порядку.

При інвентаризації розрахунків з покупцями і постачальниками, а також з іншими дебіторами і кредиторами необхідно, відповідно до п.п. 11.11 Інструкції по інвентаризації [*], врахувати наступне:

підприємство-кредитор передає всім дебіторам виписки про суму заборгованості. Підприємства-дебітори зобов'язані протягом 10 днів з дня отримання виписок підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення;

якщо у підприємства є заборгованість по неотфактурованным постачаннях, слід зажадати від постачальників розрахунково-платіжні документи. Постачальники зобов'язані видати покупцям документи або повідомити про причини їх не представлення або відсутності заборгованості;

суми за розрахунками з установами банків, фінансовими і податковими органами повинні бути узгоджені з ними.

Після проведення інвентаризації на рахунках обліку розрахунків з покупцями і замовниками, постачальниками і підрядчиками, іншими дебіторами і кредиторами повинні залишитися тільки узгоджені суми.

Результати інвентаризації оформляються «Актом інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками і іншими дебіторами і кредиторами» (форма № инв-17). До акту додається «Довідка до акту інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками і іншими дебіторами і кредиторами», в якій відображається заборгованість з минулим терміном позовної давності, з вказівкою найменувань і адрес дебіторів або кредиторів, сум, причин, дат і підстав виникнення заборгованості.

Оцінка майна

Вимога про проведення оцінки майна ліквідовуваного підприємства міститься як в ХК [*], так і в Законі про господарські товариства [*]. Необхідність такої оцінки пов'язана з тим, що майно -- одне з джерел погашення боргів перед кредиторами ліквідовуваного підприємства.

При оцінці майна ліквідовуваного підприємства слід пам'ятати, що з моменту ухвалення рішення про ліквідацію підприємства його активи і зобов'язання оцінюються виходячи з припущення, що діяльність даного підприємства припиняється і продовжуватися надалі не буде. Іншими словами, перестає «працювати» один з десяти основних принципів бухгалтерського обліку -- принцип безперервності (cт. 4 Закони про бухгалтерській облік [*]). Тобто оцінка активів і зобов'язань ліквідовуваного підприємства проводиться в особливому порядку.

Після ухвалення рішення про ліквідацію підприємства можуть бути створені забезпечення для покриття витрат на виплату вихідної допомоги працівникам, що звільняються. Якщо ухвалення рішення про ліквідацію підприємства і нарахування допомоги працівникам відбуваються в одному періоді, то створення забезпечення є недоцільним. В цьому випадку нарахована допомога включається у витрати періоду.

Отже, можна сказати, що оцінка майна ліквідовуваного підприємства полягає в основному в приведенні вартості активів до вартості їх можливій реалізації і визнанні додаткових зобов'язань (зменшення забезпечень для відшкодування майбутніх витрат), що виникають у підприємства у зв'язку з ухваленням рішення про його ліквідацію.

Стягнення дебіторської заборгованості

Після проведення інвентаризації розрахунків, складання акту звірки розрахунків з дебіторами їм прямує претензія. У разі непогашення заборгованості вона може бути стягнута в судовому порядку.

Стягнення дебіторської заборгованості може здійснюватися паралельно із здійсненням розрахунків з працівниками. Так, після проведення інвентаризації розрахунків відносно кожного дебітора може оформлятися акт звірки розрахунків. Після оформлення актів звірки розрахунків вони узгоджуються з дебіторами. Найбільш ненадійним з них краще направити претензію, щоб потім мати докази для суду про проведення заходів щодо досудового врегулювання розбіжностей. Звертаю увагу, що згідно чинному законодавству письмові претензії є обов'язковою стадією, попередній подачі позовної заяви в господарський суд за договорами перевезення, про надання послуг зв'язку, договорів, заснованих на держзамовленні, а також у випадку, якщо пред'явлення претензії передбачене в договорі.

Претензії і прикладені до них документи складають, як правило, у трьох екземплярах: перший -- постачальнику, другий - залишається у заявника, а третій додається до позовної заяви, якщо справа передається в суд (арбітраж).

Згідно ст. 7 ГПКУ [*] претензія підлягає розгляду в місячний термін, який обчислюється з дня отримання претензії. В день отримання претензії вважається день отримання підприємством-дебітором замовленого або цінного листа з вкладеною в нього претензією або день вручення її під розпис уповноваженому обличчю підприємства-дебітора. Такий термін є більш ніж прийнятним для ліквідовуваного підприємства, оскільки термін для заяви претензій кредиторів не може бути менше двох місяців з дня публікації оголошення про ліквідацію.

Письмова відповідь на претензію від боржника повинна поступити в обумовлений вище термін. У випадку якщо цього не відбулося, непогашена заборгованість і неустойка можуть бути стягнуті в судовому порядку. А якщо дебітором заборгованість визнана, але не погашена протягом 20 днів з моменту отримання відповіді про визнання претензії кредитором, то останній може скористатися такою відповіддю як підставою для примусового стягнення заборгованості державною виконавчою службою.

Якщо зусилля по стягненню дебіторської заборгованості не привели до позитивних результатів, то така заборгованість відображається в обліку як безнадійна.

Задоволення претензій кредиторів

Підприємство повинне проінформувати кредиторів про ліквідацію. Повідомлення кредиторів про ліквідацію підприємства входить в обов'язку комісії по ліквідації і здійснюється прямо і побічно:

прямо -- відносно явних (відомих) кредиторів шляхом напряму кожному з них персонального письмового повідомлення про ліквідацію підприємства з вказівкою порядку і термінів для пред'явлення претензій (п. 4 ст. 105 ЦКУ [*], п. 3 ст. 60 ГКУ [*];

побічно -- шляхом публікації оголошення про ліквідацію підприємства в офіційній пресі з вказівкою порядку і терміну заяви кредиторами претензій (п. 4 ст. 105 ЦКУ [74], п. 3 ст. 60 ГКУ [751). Про те, як і де публікується таке оголошення, мовилося вище (див. підрозділ «Публікація оголошення про ліквідацію»).

Претензії, виявлені і заявлені після закінчення терміну, встановленого ліквідаційною комісією для їх заяви, задовольняються за рахунок майна підприємства, яке залишилося після задоволення своєчасно заявлених претензій (ч. 3 &^т- 11- ЦКУ [74]) (який не може бути менш 2-х місяців з дня публікації в офіційній пресі оголошення про ліквідацію підприємства).

Претензії, не визнані ліквідаційною комісією (іншим органом, провідним ліквідацію), вважаються погашеними за умови, що кредитори протягом місяця з дня отримання повідомлення про повну або часткову невизнанню претензії не пред'явили позови до суду або господарського суду про задоволення їх вимог. Також відповідно до ч. 4 ст. 112 ЦКУ [74] і ч. 3 ст. 61 ХК [75] вважаються погашеними вимоги кредиторів, в задоволенні яких відмовлено за рішенням суду, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна ліквідовуваної юридичної особи.

Якщо у підприємства існує цивільно-правова заборгованість, по якій кредитори не пред'явили претензії, така заборгованість також вважається погашеною.

Черговість задоволення вимог кредиторів встановлена ст. 112 ЦКУ [*]. Так, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги його кредиторів задовольняються в такій черговості:

1) в першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, нанесеної каліцтвом, іншим пошкодженням здоров'я або смертю, і вимоги кредиторів, забезпечені заставою або іншим способом.

Якщо на момент ліквідації підприємство не виконало зобов'язання, забезпечені заставою, то згідно Закону України «Про заставу» від 02.10.92г. № 2654-ХП [*] заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави, Підпунктом 7.9.5 ст. 7 Закону про податок на прибуток [*] встановлено, що відчуження об'єкту застави для заставника прирівнюється до продажу. Ціною продажу застави є основна сума кредиту і нараховані на неї відсотки, виходячи з якої у підприємства виникають валові доходи і податкові зобов'язання:

2)у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про платню за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності. Так, відповідно до трудового законодавства ліквідовуване підприємство повинне:

виплатити кожному працівнику, що звільняється, вихідну допомогу в розмірі не менше його середньомісячного заробітку (ст. 44 КЗоТ [*]);

виплатити працівникам, що звільняються, суми, які йому винне дане підприємство, в день звільнення або, якщо працівник в день звільнення не працював, -- не пізніше за наступний день після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (ст. 116 КЗоТ [*]);

видати працівникам, що звільняються, в день їх звільнення належним чином оформлені трудові книжки і копію наказу про їх звільнення { ст. 47 КЗоТ [*]);

у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Так, наприклад, при виникненні питання: з ким розраховуватися в першу чергу, якщо у ліквідовуваного підприємства є заборгованість і перед працівниками, а вони також є кредиторами даного підприємства, і перед бюджетом -- відзначимо наступне. В першу чергу ліквідовуване підприємство повинне розрахуватися по заборгованості перед працівниками, потім -- перед бюджетом, і в третю чергу -- перед працівниками як кредиторами.

Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються за рахунок майна цього підприємства. Найчастіше для погашення зобов'язань перед кредиторами підприємство реалізує ті, що є у нього на балансі запаси, основні засоби, нематеріальні активи. Слід враховувати, що податкові наслідки при реалізації майна підприємства виникають в загальному порядку.

Якщо при ліквідації платника податків або відміни реєстрації фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності частина його податкових зобов'язань або податкового боргу залишається непогашеною у зв'язку з недостатністю його активів, така частина відповідно до п. 12.3 ст. 12 Закону №2181 [*] погашається за рахунок активів засновників або учасників такого підприємства, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов'язаннями платника податків, а у випадку-ліквідації філіалу, відділення або іншого відособленого підрозділу юридичної особи -- за рахунок юридичної особи, незалежно від того, чи є воно платником такого податку, збору (обов'язкового платежу), щодо якого виникло податкове зобов'язання або податковий борг.

Тепер зупинимося на окремих організаційних питаннях, найбільш актуальних для даної ситуації.

Слід зазначити, що в КЗоТ [*] з метою захисту найнятих робітників ліквідовуваного підприємства передбачені певні правила відносно порядку припинення трудових договорів з найнятими робітниками.

Які існують законні підстави для розірвання трудового договору?Згідно п. 1 ст. 40 КЗоТ ліквідація підприємства (а точніше, ухвалення рішення про ліквідацію) є підставою для розірвання власником або уповноваженим їм органом (комісією по ліквідації) трудового договору, поміщеного на невизначений термін, а також термінового трудового договору до закінчення терміну його дії. Більш того, по вказаній підставі можуть бути звільнені працівники в період їх тимчасової непрацездатності.

У трудовій книжці в графі «Зведення... про припинення роботи з вказівкою причин» може бути зроблений наступний запис: «Звільнений у зв'язку з ліквідацією підприємства. Підстава: п. 1 ст. 40 КЗоТ». І, звичайно ж, такий запис повинен здійснюватися на підставі наказу, яким, до речі, можна звільнити хоч всіх працівників ліквідовуваного підприємства.

Трудові книжки (звичайно ж, оформлені належним чином) повинні видаватися працівникам в день їх звільнення. Також працівникам належить видати копію наказу (виписки з наказу) про їх звільнення (ст. 47 КЗоТ [*]).

Розірвання трудового договору у разі ліквідації підприємства не вимагає згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (ст. 43' КЗоТ [*]).

Про майбутнє звільнення працівників необхідно попередити наперед -- за два місяці до дати звільнення. З наказом їх необхідно ознайомити під розпис (що і буде фактом, підтверджуючим повідомлення).

Інформація про ліквідацію підприємства подається, по-перше, профспілкам, по-друге, центру зайнятості з вказівкою професій, спеціальностей, кваліфікації і розміру оплати праці працівників, що звільняються (ст. 4У КЗоТ [*]). Звертаю увагу, що профспілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення термінів або тимчасове припинення заходів, пов'язаних із звільненням працівників.

Деякі категорії працівників, що звільняються у зв'язку з ліквідацією підприємства, підлягають обов'язковому працевлаштуванню. Це, зокрема, вагітні жінки і жінки, що мають дітей у віці до трьох років, у тому числі і що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною (а в деяких випадках -- до шести років), самотні матері за наявності дитини у віці до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. Причому законодавці поклопоталися про мотивацію власника або уповноваженого їм органу до швидкого працевлаштування вказаних вище осіб. Так, на період їх працевлаштування за ними зберігається середня заробітна платня, алене більше трьох місяців з дня закінчення термінового трудового договору (ст. 184 КЗоТ [*]).

У разі звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією підприємства кожному працівнику повинна виплачуватися вихідна допомога. Розмір допомогиповинен бути не менше середньомісячного заробітку працівника (ст. 44 КЗоТ [*]).

У разі ліквідації підприємства колективний договір діє впродовж всього терміну проведення ліквідації. А що це означає? Перш за все те, що всі виплати, соціальні гарантії і інші блага, передбачені колективним договором, повинні надаватися працівникам впродовж всього періодуліквідації підприємства. І членам комісії по ліквідації?