Аспекти процедур добровільної і примусової ліквідації в Україні

У випадках коли господарськими суднами розглядаються справи про відміну державної реєстрації підприємств, визнанні недійсними їх засновницьких документів або рішень про їх створення, а також про ліквідацію підприємств, і ухвалюються відповідні судові рішення, здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією підприємства, покладається на власника (власників) даного підприємства або на уповноважений їм (ними) орган, якому (яким) прямує копія рішення господарського суду з вимогою здійснити такі заходи.

Копії рішення господарського суду прямують також органу, що здійснив державну реєстрацію, якщо вони не є стороною в судовому процесі.

Проте у разі коли власники підприємств, щодо яких господарським судом ухвалене рішення про відміну державної реєстрації, не виконують ухвалу суду, не здійснюють процедуру ліквідації і не подають в органи державної реєстрації необхідні документи, відсутні підстави для виключення таких підприємств з ЄДРПОУ (для господарських товариств -- для внесення запису в ЄДРПОУ про його ліквідацію).

А поки підприємства числяться в ЄДРПОУ згідно ч. 7 ст. 59 ХК [*] і ч. 2. ст. 104 ЦКУ [*], за ним зберігається статус юридичної особи, а тому немає підстав вважати недійсними угоди (договори), поміщені таким підприємством з іншими підприємствами або організаціями до моменту виключення його з Реєстру. Дане твердження підтверджується Роз'ясненнями ВАСУ № 02-5/334 [*] і Роз'ясненнями ВАСУ «Про деякі питання практики дозволу суперечок, пов'язаних з визнанням операцій недійсними» від 12.03.99г. №02-5/111 [*].

Отже, не дивлячись на абсолютно різні підстави для самоліквідації і вимушеної ліквідації (за винятком випадків ліквідації підприємства, визнаного банкротом) процедура ліквідації в обох випадках аналогічна, а саме: виконання всіх заходів, пов'язаних з ліквідацією підприємства, покладається на власника даного підприємства або уповноважений їм орган. Різниця лише в тому, що при «вимушеній» ліквідації обов'язок виконати вказані заходи покладається господарським судом на власника підприємства або уповноважений їм орган (шляхом викладу відповідних вимог в рішенні).

Слід мати на увазі, що якщо за заявою про визнання недійсними засновницьких документів вони визнані недійсними в «певній частині» і це не спричиняє за собою недійсності засновницьких документів в цілому то господарський суд не має правових підстав зобов'язати власника (орган, уповноважений створювати підприємство) здійснювати його ліквідацію.

Ліквідація підприємства, визнаного банкрутом

Згідно з ч. 3 ст. 104 ЦКУ [*] при визнанні підприємства банкрутом його ліквідація провадиться згідно ліквідаційній процедури, передбаченою Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [*].

Суб'єкт банкрутства - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Порушення справи про банкрутство підприємства ще не означає, що підприємство банкрот, а тим більше - що воно ліквідовується.

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Ліквідація згідно із ЗУ„Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [*] - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф), визначена на день подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання по виплаті авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникають з такої участі.

Залежно від періоду виникнення вимог до боржника кредитори підрозділяються на конкурсних і поточних.

Конкурсні кредитори - це кредитори на вимоги до боржника, які виникли до початку провадження у справі про банкрутство і вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. Також до них відносять кредиторів, вимоги яких до боржника виникли в результаті правонаступництва до початку провадження у справі. Відповідно поточними кредиторами є ті кредитори, вимоги яких до боржника виникли після початку провадження у справі про банкрутство.

Важливою особливістю процедури банкрутства, передбаченою ЗУ„Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [*], є створення умов для збереження підприємства, його майна, робочих місць.

Так, згідно зі ст.3 вищезазначеного закону, засновники (учасники) боржника - юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника.

Власником майна боржника державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація).

Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

За для відновлення платоспроможності боржника після порушення провадження у справі про банкрутство застосовуються наступні процедури:

- розпорядження майном боржника;

- санація;

- мирова угода.

Розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (прощення боргів).

У іншому випадку боржник визнається банкрутом і починається процедура ліквідації. Господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури наступають слідуючи наслідки:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; - припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; - відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; - допускається укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам;- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; Вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити:

- найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом; - найменування господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство; - дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; - відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більш ніж двадцять п'ять відсотків, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та при необхідності - органу місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 25 ЗУ„Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [*] ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: - приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; - виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; - здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; - аналізує фінансове становище банкрута; - виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; - очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; - пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; - має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; - з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту; - заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів; - заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку, встановленому цим Законом; - вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; - передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню; - реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; - повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора органи управління банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків органи управління банкрута, у тому числі керівник банкрута, несуть відповідальність відповідно до законодавства. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута. Ліквідатор (арбітражний керуючий) має право замовити виготовлення дубліката печатки та штампів у разі їх втрати.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування. Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси. При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсідіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої статтею 31 цього Закону.

Ліквідаційна маса - усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. Індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і повного господарського відання, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси. За наявності у складі майна банкрута майна, виключеного з обороту, ліквідатор зобов'язаний передати його іншим особам в установленому порядку. Ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів в установленому порядку порушує питання про виділення цієї частки. Стаття 29 ЗУ„Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [*] описує процедуру оцінці майна банкрута. Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою. Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права. Уступка вимог банкрута здійснюється за згодою комітету кредиторів. Ліквідатор має право виставити на відкриті торги вимоги банкрута, якщо інший порядок продажу (уступки) вимог банкрута не встановлено комітетом кредиторів. Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону.

З основного рахунку проводяться такі виплати: - поточні комунальні та експлуатаційні платежі; - інші витрати, пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури. Продаж майна банкрута оформлюється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України. Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів. Ліквідатор зобов'язаний на вимогу господарського суду або державного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури. У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів може припинити повноваження ліквідатора і, за пропозицією комітету кредиторів, призначає нового ліквідатора. Черговість задоволення вимог кредиторів: Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у такому порядку: 1) у першу чергу задовольняються: а) вимоги, забезпечені заставою; б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: - витрати на оплату державного мита; - витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; - витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; - витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; - витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; - витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням арбітражного суду за рахунок їх коштів; - витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси.

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника; 5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі якщо арбітражним судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Порядок державної реєстрації припинення підприємства у зв'язку з його банкрутством регулюється ст. 39 Закону про державну реєстрацію [*].

Суд, який виніс ухвалу про збудження виробництва у справі про банкрутство юридичної особи, в день вступу рішення до законної сили направляє його державному реєстратору по місцезнаходженню юридичної особи для внесення в Єдиний реєстр запису про таке судове рішення.

Державний реєстратор повинен не пізніше за наступний робочий дня з дати надходження судового рішення про збудження виробництва у справі про банкрутство юридичної особи внести в Єдиний реєстр запис про таке рішення суду і повідомити про це органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування.

З дати внесення в Єдиний реєстр запису про судове рішення про збудження виробництва у справі про банкрутство юридичної особи застосовуються обмеження, описані для випадку реєстрації рішення власників про припинення юридичної особи. Порядок призначення арбітражного керівника (розпорядника майна, що управляє санацією, ліквідатора) встановлюється Законом про банкрутство [*].

У випадку якщо після завершення ліквідаційної процедури в процесі банкрутства, встановленої законом, судом винесена ухвала про ліквідацію юридичної особи -- банкрота, суд, який виніс відповідну ухвалу, в день вступу його до законної сили направляє його державному реєстратору по місцезнаходженню юридичної особи -- банкрота для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Державний реєстратор повинен не пізніше за наступний робочий дня з дати надходження судового рішення про ліквідацію юридичної особи -- банкрота заповнити реєстраційну картку про державну реєстрацію припинення юридичної особи, внести в Єдиний реєстр запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи і повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення в Єдиний реєстр запису про проведення державної реєстрації припинення для зняття юридичної особи з обліку.

Дата внесення в Єдиний реєстр запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи є датою припинення юридичної особи.

Під час надходження державному реєстратору оригіналу засновницьких документів і свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, яка ліквідована у зв'язку з визнанням його банкротом, державний реєстратор зобов'язаний зробити на вказаних документах відмітку про державну реєстрацію припинення юридичної особи і видати (направити замовленим листом з описом вкладення) вказані документи в адресу місця мешкання одного із засновників (учасників) припиненої юридичної особи.

У випадку якщо після завершення ліквідаційної процедури в процесі банкрутства, встановленої законом, судом винесена ухвала про припинення виробництва у справі про банкрутство юридичного люду, суд, який виніс відповідну ухвалу, в день вступу його до законної сили направляє його державному реєстратору по місцезнаходженню юридичної особи -- банкрота для внесення в Єдиний реєстр запису про припинення виробництва у справі про банкрутство юридичної особи.

Державний реєстратор повинен не пізніше за наступний робочий дня з дати надходження вказаного судового рішення внести в Єдиний реєстр запис про припинення виробництва у справі про банкрутство юридичної особи і направити відповідне повідомлення органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису для зняття юридичної особи з обліку.

Ліквідація підприємства на підставах, не пов'язаних з банкрутством

Порядок державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, не пов'язаного з банкрутством підприємства, регулюється ст. 38 Закону про державну реєстрацію [*].

Спочатку пригадаємо, які можуть бути підстави для винесення судової ухвали про припинення юридичної особи, не пов'язаної з банкрутством. Так, підставами є:

визнання недійсного запису про проведення державної реєстрації із-за порушень закону, допущених при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

здійснення підприємством діяльності, що суперечить засновницьким документам або забороненої законом;

невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

наявність в Єдиному реєстрі запису про відсутність юридичної особи по вказаному їм місцезнаходженню.

Суд, що виніс ухвалу про припинення юридичної особи, не пов'язаної з банкрутством, в день вступу такого рішення до законної сили направляє його копію державному реєстратору по місцезнаходженню юридичної особи для внесення в Єдиний реєстр запису про таке судове рішення.

Державний реєстратор не пізніше за наступний робочий дня з дати надходження судового рішення вносить в Єдиний реєстр запис про таке судове рішення і повідомляє про це органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування і юридичну особу, по якій було ухвалене судове рішення про його припинення.

З дати внесення в Єдиний реєстр запису про судове рішення про припинення юридичної особи застосовуються такі ж обмеження, як і у разі припинення унаслідок визнання підприємства банкротом.

Суд призначає в рішенні про припинення юридичної особи у зв'язку з його ліквідацією ліквідаційну комісію і встановлює термін і порядок її роботи. Державний реєстратор вносить в Єдиний реєстр запис про призначення ліквідаційної комісії не пізніше за наступний робочий дня з дати надходження відповідного рішення.

У випадку якщо в судовому рішенні про припинення юридичної особи у зв'язку з його ліквідацією не призначена ліквідаційна комісія, Державний реєстратор не пізніше за три робочі дні з дати надходження такого судового рішення вносить в Єдиний реєстр запис, в якому указує головою ліквідаційної комісії юридичної особи керівника органу управління або засновника (учасника) юридичної особи, якщо інше не встановлене судовим рішенням.

Державний реєстратор не пізніше за наступний робочий дня з дати внесення в Єдиний реєстр запису, в якому керівник органу управління або засновник (учасник) юридичної особи вказаний як голова ліквідаційної комісії юридичної особи, зобов'язаний направити йому, а також суду, який виніс ухвалу про припинення юридичної особи у зв'язку з його ліквідацією, відповідне повідомлення про це.

Документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи подаються головою ліквідаційної комісії юридичної особи в порядку, встановленому для проведення самоліквідації (реорганізації) підприємства і описаному в розділі «Добровільна ліквідація» даної книги.

Порядок залишення документів без розгляду, порядок внесення державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, а також порядок інформування контролюючих органів про припинення підприємства за рішенням суду аналогічний порядку, описаному у разі державної реєстрації припинення підприємства у разі його ліквідації.

Висновки

Проаналізувавши аспекти процедур добровільної і примусової ліквідації в Україні, можна дійти деяких висновків.

На практиці, вищезгадана процедура є досить складним механізмом, з великою кількістю деталей, необхідних для його роботи і «зайвих», «пахнучих» бюрократією і чиновництвом.

Український підприємець, опинившись в ситуації закінчення бізнесу, стикається з проблемою браку навіть не теоретичних, а швидше практичних знань про проходження процедури ліквідації його підприємства. Все частіше він потребує «кваліфікованої та дешевої юридичної допомоги», якої поки немає, а розвивати свою правову свідомість підприємець відмовляється. За для вирішення цьєї проблеми є дуже простий вихід - треба спростити процедуру ліквідації.

Мені здається, що для спрощення процедури ліквідації підприємств - законодавцю необхідно «реформувати» систему з самого початку, з моменту реєстрації підприємства. Єдиний Державний Реєстр повинен бути дійсно єдиним.

а даний момент Єдиний Державний Реєстр Підприємств та організації України - це комп'ютерна програма, яка була створена в липні 2004 року, програма, що дає збої як унаслідок своєї недосконалості, так і через відсутність досвіду роботи у реєстраторів.

Але найгірше те, що Єдиний Державний Реєстр, в якому відповідно до закону необхідно проводити всі дії, не існував до липня 2004 року. Його потрібно було створювати. Тобто, щоб виконати яку-небудь конкретну дію (видати свідоцтво єдиного зразка, внести зміни в реєстраційні документи, зробити виписку, виключити з реєстру), спочатку слід було внести підприємство в реєстр. Інакше кажучи, виконати не одну, а дві дії. Тобто, і приходити підприємцю до реєстратора треба не раз, а двічі, оскільки необхідні документи видаються лише після того, як на відіслану на центральний сервер інформацію буде одержана відповідь спеціально уповноваженого органу. А на це потрібен час. Необхіден він і для того, щоб внести від руки дані в реєстраційну картку. І хоча спочатку передбачалося, що її скануватимуть, програма до сканера виявилася неадаптованою. Не враховує вона і дещо інших важливих нюансів, які на перший погляд можуть показатися неістотними. Наприклад, спочатку програма була розрахована так, що всю інформацію сприймала відразу. Тобто дані не можна було вносити частинами, бо вони пропадали. Але як бути, якщо у підприємства декілька десятків філіалів? Або ж, скажімо, акціонерне товариство із сотнею засновників. Як внести всю цю інформацію відразу, якщо роботи на декілька днів?

Наприклад, дотепер не відомо, як здійснити припинення юридичної особи за рішенням суду, якщо цього підприємства немає в єдиному державному Реєстрі.

Або як бути у разі зміни організаційно-правової форми підприємства (було відкрите акціонерне товариство - стало товариство з обмеженою відповідальністю). Механізм цей не прописаний в законі, отже, не передбачений і у програмі. Тому ніхто не знає, яка дія первинна: ліквідація діючого об'єкту або реєстрація новоутвореного. Якщо дотримуватися саме такої послідовності, то втрачається правопрєємственность і надати той самий код новій структурі неможливо. Якщо ж спочатку підприємство зареєстрували, то під цим кодом вже числиться інше.

Великий мінус «системи» -- відсутність реєстрації за принципом «єдиного вікна». Підприємець як ходив по різних інстанціях, так і ходитиме. Адже автоматизований обмін інформацією між державним реєстратором і податковими, статистичними органами не налагоджений. Немає його ні з Пенсійним, ні з соціальними фондами. І якщо до податкової підприємець ще доходить (з цією структурою жарти погані), то до фондів не поспішає. А це означає, що на облік не всі стають і внески не збираються відраховувати. Хто і як потім виловлюватиме цих нових неплатників, поки невідомо. Як невідомо і те, коли вивчать Закон «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» банкіри, митники і податківці, які вимагають від компаній термінової заміни діючих реєстраційних свідоцтв на нові. Адже в законі чорним по білому написано, що ці документи підлягають обміну впродовж півтора рока.

Якщо буде чітко налагоджена система реєстрації за принципом «єдиного вікна», то відповідно проходження довгострокової процедури ліквідації підприємства стане, якщо не набагато швидшим, то чіткішим і зрозумілішим для рядового підприємця.

Наприклад в Російській Федерації у свій час функції як реєстрації так і ліквідації підприємств були покладені на податкові органи, минуючи державних реєстраторів.

Я вважаю, що має сенс разом з системою «єдиного вікна» ввести спрощену систему добровільної ліквідації малого підприємництва. Наприклад, введення спрощеної системи добровільної ліквідації приватного підприємства як юридичної особи, на мою думку, необхідно у випадку, якщо:

- суб'єкт малого підприємництва добровільно бажає ліквідовуватися (подає відповідну заяву);

- суб'єкт господарської діяльності є суб'єктом малого підприємництва, визначеного чинним законодавством. Для крупних (і переважно середніх) підприємств спрощений порядок ліквідації не може бути застосовний через специфіку і значний об'єм їх діяльності;

- суб'єкт малого підприємництва функціонує на ринку не більше 5 років (в цьому випадку об'єм його фінансово-бухгалтерської, договірної і іншої документації не може бути дуже великий і трудомісткий для комплексних перевірок);

- суб'єкт малого підприємництва на момент подачі заяви про ліквідацію в уповноважений реєструючий орган вільний від будь-яких зобов'язань перед бюджетами всіх рівнів, позабюджетними фондами, працівниками (штатними і позаштатними), партнерами, будь-якими іншими юридичними і фізичними особами;

- до суб'єкта малого підприємництва до моменту подачі заяви про ліквідацію немає не знятих претензій з боку правоохоронних, контролюючих і перевіряючих органів;

- від імені ліквідовуваної юридичної особи як відповідальний керівник (голови) ліквідаційної комісії виступає (а також займається оформленням всіх необхідних документів) генеральний директор особисто (або інша перша особа), який керував даним малим підприємством терміном не менше року, що передував даті подачі заяви про ліквідацію, або (у випадку, якщо підприємство проіснувало менш 1 року) весь попередній ліквідації період.

Ідеальним методом реєстрації/ліквідації є електронна реєстрація/ліквідація, при якій зареєструвати підприємство можна за допомогою комп'ютера, не виходячи з будинку (як це вже робиться в розвинутіх країнах). Але у нас поки це неможливо, і зовсім не унаслідок браку комп'ютерів. Проблема -- в юридичній безправності електронного підпису.

Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Цивільний кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-1V;

3. Господарській кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-1V;

4. Кодекс Законів про Працю України від 10.12.71 р., із змінами і доповненнями.

5. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб -- підприємців» від 15-05.2003 р. №755-IV;

6. Закон України „Про підприємництво” від 07.02.31 р. № 698-XII;

7. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.91 №1576-XII;

8. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 р. № 2343-XII в редакції Закону України від 30.06.99 № 784-XIV, із змінами і доповненнями.

9. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV, із змінами і доповненнями.

10. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР, із змінами і доповненнями.

11. Закон України «Про оподаткування прибули підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР в редакції Закону від 22.05.97 р. № 282/97-ВР, із змінами і доповненнями.

12. Закон України «О оцінці майна, майнових прав і професійної оцінної діяльності в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III.

13. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III, із змінами і доповненнями.

14. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 р. № 98/96-ВР, із змінами і доповненнями.

15. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2001 р. № 1775-III, із змінами і доповненнями.

16. Закон України «О загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-III, із змінами і доповненнями.

17. Закон України «О загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття» від 02.03.2003 р. № 1533-III, із змінами і доповненнями.

18. Закон України «О загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що призвели втрату працездатності» від 23.09.99 р. № 1105-XIV, із змінами і доповненнями.

19. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII, в редакції Закону України від 24.12.93 р. № 3813-XII, із змінами і доповненнями.

20. Закон України „Про судоустрій в Україні” від 07.02.2002 р. № 3018-III.

21. Інструкція про порядок обліку платників Податків, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.98 р. № 80 в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 17.11.98 № 552, із змінами та доповненнями.

Размещено на Allbest.ru