Оформлення і експертиза заявки на патент у США

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оформлення і експертиза заявки на патент у США

Інтелектуальна власність охоплює різні об'єкти, але, насамперед, вони є нематеріальними благами і виступають як результати розумової діяльності. Оскільки до такої діяльності здатна людина, то саме вона може бути автором об'єктів, а не юридична особа. Інтелектуальна власність як поняття включає дві сфери права: промислову власність і авторське право. Об'єктами промислової власності є: винаходи, знаки для товарів і послуг, промислові зразки, корисні моделі, фірмові найменування, найменування місця походження товарів, ноу-хау. Об'єктами авторського права є: художні, літературні, музичні, фотографічні, аудіовізуальні твори тощо.

Законодавство кожної країни про промислову власність базується на патентному законі. Слово «патент» походить від латинського, що означає в перекладі - «відкрита грамота». У свій час це були привілеї і монопольним правом на їхню видачу користувалися королі. Вони щедро роздавали привілеї, сприяючи збагаченню фаворитів. Це гальмувало розвиток економіки.

Одним із перших нормативних актів, який суттєво обмежив короля, був Статут про монополії, прийнятий англійським парламентом у 1623 р. В Європі вперше право власності на свій винахід було проголошено у 1791 р. у Франції. Закон забороняв кожному користуватись винаходом без дозволу того, хто володіє патентом. В північній Америці патенти видавались місцевою адміністрацією, пізніше це право успадкував уряд США, а в 1790 р. прийнятий федеральний патентний Закон, який увійшов до Конституції США. Перший патент був виданий у 1790 р. С. Хопкінсу за «спосіб отримання гончарної «перлинної золи». В XIX столітті закони були прийняті у більшості європейських держав.

Щодо Росії, то довгий час тут існували «привілеї». Так, у 1752 р. привілея видана М.В. Ломоносову «на поділ різнокольорового скла, бісеру, скляросу та інших галантерейних речей». В 1896 р. було прийнято Положення про привілеї на винаходи, яке діяло до 1917 р.

В 1919 р. В.І. Леніним було підписано «Положення про винаходи», яке заклало основи радянського патентного законодавства. Регламентувалась видача авторського свідоцтва, яке засвідчувало право автора на винахід. Разом з тим ліквідовувалось право власності на винахід. Усі винаходи оголошувались надбанням держави. Ними могли користуватись установи, не запитуючи дозволу винахідника. Винахіднику належала, як правило, певна матеріальна винагорода, величина якої залежала від впровадження у виробництво. Тому винахіднику приходилось включати у співавторів представників адміністрації підприємств, без яких впровадження було неможливим. Хоча у 1924 році патент було узаконено, але він видавався переважно іноземцям.

Батьківщиною законодавства про авторське право є Велика Британія. Англійською мовою авторське право значиться терміном «копирайт». Суть цього терміну полягає в тому, що лише автор художнього твору чи його правонаступник має право давати дозвіл на виготовлення копій твору. У 1709 році парламентом Великої Британії був прийнятий Статут королеви Анни, в якому сформульовані основні принципи авторського права: природній закон; справедливість винагороди за працю; стимулювання творчої активності; суспільні потреби.

У 1787 р. прийнята Конституція США, яка наділила Конгрес владою «сприяти прогресу науки і корисних ремесел, гарантуючи на певний період часу авторам і винахідникам право на їх художні твори і винаходи». Протягом ХУШ-ХІХ століть визнавалась важлива роль авторів, існувала всебічна підтримка і достатня винагорода.

Сьогодні система авторського права знаходиться під загрозою. Успіхи у створенні копіювальної техніки привели до появи «піратських» робіт. Синонімом цього терміну є «контрафакція». Останній обрано в рамках переговорів Світової організації торгівлі (СОТ). Термін «піратство» прийшов з англійської мови, а термін «контрафакція» - з французької. Обидва терміни означають порушення прав інтелектуальної власності.

Першою державою, яка в цій ситуації вирішила прийняти заходи щодо захисту інтелектуальної власності стали США. Щорічно комісія по торгівлі США готує перелік країн, які не забезпечують охорону інтелектуальної власності.

Законодавча система України в галузі охорони прав інтелектуальної власності містить норми, які умовно можна поділити на такі блоки: I. Загальне законодавство. II. Спеціальне законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності. III. Митне законодавство. IV. Підзаконні нормативні акти.

Україна є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та учасницею найважливіших угод у цій сфері. Підписані угоди про співробітництво в сфері промислової власності з Російською Федерацією, республіками Білорусь, Узбекистан, Киргистан. Є угода про партнерство іі співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством (ЄС), угода про торгівельні відносини між Україною і США. Україна прагне до вступу у Світову організацію торгівлі (СОТ), що потребує виконання усіх договорів та угод цієї організації, насамперед, Генеральної угоди з тарифів в торгівлі (ГАТТ) і її складової - Договору про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (ТRІРS).

Сьогодні необхідний активний розвиток інтелектуалізації суспільства. Не викликає сумніву потреба в інтелектуальній правовій освіті. Якщо в технічних вузах читається курс «Правознавство» в обсязі 54 годин, з яких під керівництвом викладача лише 36 годин, то це не правова освіта. Україні, в умовах формування ринкової економіки, потрібна ґрунтовна інтелектуальна правова освіта. Є нагальною потребою введення спецкурсу «Правова охорона інтелектуальної власності» на усіх факультетах усіх форм навчання. Не завадили б знання економічних основ інтелектуальної власності.

Сьогодні, на етапі становлення національної законодавчої системи охорони авторського права, вважаємо за доцільне звернутися до досвіду країни, яка пройшла цей шлях, поставши перед світом економічним лідером. Огляд законодавства США у сфері охорони авторського права, наведений тут, не має на меті пропозицію змін відповідних положень українського законодавства. Втім не є зайвим простежити, як розвивалося це право в Сполучених Штатах, викристалізовуючись з практики; як судові рішення, втілюючись у правових нормах, ставали відправними положеннями правового регулювання зазначеної сфери, сформувавши систему дієвої охорони авторського права.

Відповідно до Акту про авторське право 1976 р. (Акт), охороні підлягають твори оригінального характеру, зафіксовані будь-яким матеріальним носієм, та містить перелік категорій, які віднесено до поняття «твір», а саме:

1) твори літератури;

2) музичні твори, включно з словами (текстом);

3) драматичні твори, включно з музикою;

4) пантоміми та хореографічні постановки;

5) ілюстрації, графічні твори, скульптури;

6) аудіовізуальні твори;

7) звукозаписи;

8) твори архітектури.

Хоча цей перелік не є вичерпним, більшість творів підпадають під одну із зазначених категорій. Наприклад, комп'ютерні програми та бази даних реєструються як «літературні твори», а карти й архітектурні плани - як «ілюстрації, графічні твори, скульптури». Під літературними розуміють твори, відмінні від аудіовізуальних і виражені словами, цифрами або іншими вербальними чи цифровими символами, або індексами залежно від форми матеріального вираження цих творів (книги, періодичні видання, рукописи, магнітофонні записи, фільми, касети або перфокарти). До категорії літературних творів відносять каталоги, довідники та інші види компіляції даних.

На ранньому етапі становлення законодавства про авторське право терміни «автор» та «твір» дістали широкого тлумачення у Верховному Суді під час прийняття рішення з двох перших позовів у сфері авторського права. Під час слухання й ухвалення рішення у справі Літографічна компанія Бароу-Гілз проти Сароні 1884 р. суд опротестував конституційне рішення відхилити пропозицію Конґресу про віднесення фотографії до об'єктів авторського права в Акті про авторське право. Таке рішення Конгресу аргументувалося тим, що фотографія є суто механічним процесом, що не вимагає авторського підходу, а тому не може бути визнана твором. Суд зазначив у рішенні, що фотографія «становить гармонійне, характерне і витончене» зображення свого предмета і є значно більшим, ніж просте механічне відтворення, а саме справжнім твором мистецтва, продуктом інтелектуальної творчості автора [1].

Законодавство США встановлює необхідні вимоги, яким повинен відповідати твір для того, щоб на нього розповсюджувалася охорона. По-перше, такий твір повинен бути «оригінальним». Акт встановлює, що твір не може бути простим механічним втіленням попереднього твору, а також не може складатися з кількох слів чи короткої фрази. Якщо твір є компіляцією, він, окрім простої алфавітної систематизації, має містити елемент «оригінальності». У рішенні, винесеному в справі «Фейст Паблікейшинз» проти компанії «Рурал Телефоун Сервіс» у 1991 році, Верховний Суд США визнав, що необхідною умовою охорони авторського права є оригінальний та винахідницький характер твору. Таким чином видання телефонного довідника не було визнано порушенням авторського права, хоч він і був створений з використанням інформації довідника компанії «Рурал Телефоун Сервіс».

Суд постановив: «Оригінальність у тій формі, як цей термін використовується в авторському праві, означає, що твір було самостійно створено автором, і що він містить елементи творчості. З певністю можна сказати, що необхідний рівень елементів творчості дуже низький, але навіть цієї мінімальної кількості цілком достатньо. Більшість творів досить просто одержують визнання, оскільки вони містять елементи творчості, якими примітивними, посередніми або тривіальними вони б не були».

Суд дійшов висновку, що звичайний телефонний довідник був позбавлений найменшого елемента творчості. Розташування інформації в алфавітному порядку було визнано «перевіреним часом», «рядовим переліком фактичних даних, розміщених у звичайному форматі» - таким, що не складає об'єкту авторського права.

По-друге, твір має бути зафіксований у будь-якій доступній сприйняттю формі, відомій нині або розробленій згодом, яку може бути сприйнято, відтворено або передано чи безпосередньо, чи за допомогою спеціального обладнання або пристрою, - тобто закріплений за матеріальним носієм. Авторське право на федеральному рівні надається з моменту закріплення твору за певним матеріальним носієм. Якщо твір було закріплено, Акт про авторське право має перевагу перед законами штату. Якщо ж твір не зафіксовано, на нього розповсюджується охорона відповідно до законодавства штату. Таким чином, особа, яка створила імпровізацію у звичайній обстановці, не записуючи її, має право домогтися судового захисту від особи, яка здійснює несанкціонований запис цієї імпровізації, тільки на підставі законодавства штату. Якщо ж виконавець зафіксував свій твір (написанням слів на папері або магнітофонним записом), тоді особу, яка здійснила несанкціоновані копії магнітофонного запису вірша або пісні, можна притягти до відповідальності за ці дії відповідно до федерального законодавства США.

Акт про авторське право встановлює, що охороні підлягають також компіляції та похідні твори. Авторське право на компіляцію чи похідний твір розповсюджується тільки на автора такого твору незалежно від авторського права на твір, що існував до цього, і не впливає на межі та тривалість авторського права на твір, що слугував основою для створення компіляції чи похідного твору (§ 103).Компіляцією є «збирання та впорядкування матеріалів, що існували раніше, чи даних, які розміщені таким чином, що в результаті складають оригінальний авторський твір». Прикладом компіляції може бути збірка найвідоміших музичних творів вісімнадцятого сторіччя. Кожний окремий твір цієї збірки не являє собою об'єкту авторського права, оскільки строк авторського права на нього закінчився. Однак збірка в цілому є оригінальним новим твором, й тому захищається згідно з законодавством. Компіляції, що підлягають охороні авторського права, можуть являти собою перелік нових даних або даних, що перебувають в публічному надбанні, на які розповсюджується чи не розповсюджується авторське право (справа компанія «Болдуін Кук» проти «Кейт Кларк, Інк.») [2]. Для того, щоб бути об'єктом авторського права, компіляція повинна бути результатом збирання та впорядкування конкретних фактів, які існують ізольовано; тобто компіляція є синтезом (справа «Трайангл Паблікейшинз» проти «Нью Інгленд Ньюзпейпер») [3].

Відповідно до § 101 Акту, похідним твором визнається твір, що ґрунтується на одному або кількох творах, що існували раніше (наприклад, переклад, музичне аранжування, інсценізація, літературний виклад, кіноверсія, звукозапис, художня репродукція, скорочення, короткий виклад або будь-яка інша форма переробки, трансформації або адаптації оригінального твору). Похідним твором є твір, що є переробкою, анотацією, розвитком або будь-якою іншою зміною вже наявного твору, який в цілому є оригінальним авторським твором. У справі Рейер проти Дитячої телевізійної служби книга стала втіленням спогадів автора про розповідь матері - росіянки. Такий твір було визнано похідним, оскільки він фактично був переробкою попереднього твору, що перебував на той час у публічному надбанні [4].

Особливий інтерес становить позов «Уест паблішінг Ко» проти «Мід дата сентрал, Інк» (1987 р.). Комп'ютерна юридична база даних «Lexis» оголосила про свій намір долучити до судових рішень «зоряні сторінки», які б містили посторінковий розподіл неофіційних федеральних і місцевих повідомлень «Уест». Суд задовольнив позов компанії «Уест», яка вважала, що такий підхід порушує її авторське право на компіляцію та впорядкування судових справ. Суд вирішив, що розміщення справ у певній послідовності становить авторство компанії «Уест».

Акт не розповсюджує охорону на ряд творів, які не відповідають певним умовам або підлягають охороні, наприклад, патентного права. Відповідно до § 102 (b) Акту, авторське право не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, процес, систему, метод роботи, концепцію, принцип або відкриття, незалежно від форми, в якій вони описані, пояснені, проілюстровані або включені до такого твору. Цей принцип був втілений у справі Бейкер проти Селдена, рішення в якій було ухвалене Верховним Судом 1879 р. і встановило два важливі положення авторського права:

1) авторське право на твір не поширюється на ідеї, концепції і системи, а розповсюджується тільки на форму їх втілення;

2) бланки або форми, що використовуються для запису інформації, не підпадають під охорону авторського права - на них розповсюджуються положення законодавства про патенти.

Останнє положення відображене в § 201 (с) Акта: бланкові форми, такі як хронометражні карти (робочі аркуші), міліметровий папір, бухгалтерські книги, щорічники, банківські чеки, картки учасника змагання, адресні книги, бланки для запису судових рішень, бланки замовлення тощо розроблені для запису інформації, а тому не містять інформації. Вони не підлягають охороні авторського права, і заявки на їх реєстрацію не можуть бути прийняті до розгляду. До того ж, бланкова форма, яка не містить або містить незначну кількість вписаної інформації, не має оригінального характеру.

У справі «Моріссі» проти компанії «Проктер енд Гембл» (1967 р.) суд вирішив, що правила лотереї не підлягають охороні авторського права. Законодавство США не відносить до об'єктів авторського права назви, імена, короткі фрази й лозунги, оскільки, зрозуміло, що зазначені категорії є занадто малими, щоб відповідати вимогам щодо оригінальності й фіксованості. Виключення ідей і відкриттів з числа об'єктів авторського права пояснюється тим, що на зазначені об'єкти інтелектуальної власності розповсюджується охорона патентного права.

Секція 106 Акту про авторське право наділяє власників авторського права ексклюзивними правами, які відрізняються від прав, які має набувач авторського права. Ці права представлені наступними:

1) право на відтворення твору;

2) право на створення похідних творів з використанням оригінального твору;

3) право на розповсюдження примірників творів;

4) право публічно представляти твір;

5) право публічної демонстрації твору.

Здійснення ексклюзивних прав обмежується положеннями Конституції та певних статутів. Доктрина «добросовісного» використання розвивалася у США потягом століть. Ця доктрина має в основі переконання, що не будь-яке відтворення твору має бути заборонено, особливо у таких сферах, як інформація, освіта та наука. «Добросовісне» використання є привілеєм осіб, які не наділені авторським правом на твір, використовувати цей твір належним чином без дозволу особи, яка має авторське право на нього. Доктрина була сформульована судовою практикою і сьогодні закріплена в Акті про авторське право.

Відповідно до положення про «добросовісне» використання, для визначення дій «добросовісними» суд звертається до чотирьох факторів:

1) мета і характер використання, включаючи питання про те, чи носить використання комерційний характер або має на меті некомерційну освітню діяльність;

2) походження авторського твору;

3) обсяг використаного твору;

4) зв'язок між використанням твору та зміною попиту й пропозиції на нього.

Іноді важко визначити, чи є використання «добросовісним». Згадані чотири фактори можуть суперечити один одному. Це добре простежується на наступному прикладі. Розглянемо дію першого фактору - мета і характер використання твору. Для того, щоб використання твору мало «добросовісний» характер, воно має керуватися чесною, обґрунтованою, дозволеною метою [5]. Скажімо, використання певного твору мало комерційний характер, що говорить на користь визначення такого користування «недобросовісним». Однак, факт, що, припустимо, твір був використаний у цілях критики, говорить про «добросовісність» його використання.

В 1991 році суд федерального округу штату Нью-Йорк виніс рішення у справі «Безік Букс, Інк.» проти Корпорації «Кінкоз Графікс». Суд визнав, що, відтворюючи та здійснюючи продаж примірників окремих розділів книжок студентам, корпорація «Кінкоз Графікс» порушила авторське право «недобросовісним» використанням об'єкту авторського права. Найважливішим мотивом для суду у визначенні використання «недобросовісним» був комерційний характер діяльності компанії. Суд зазначив, що за інших обставин дії відповідача могли б бути визнані як «добросовісне» використання об'єкту авторського права.

Аналізуючи фактор походження твору, припустимо, що наш твір є первинним, новим у своєму роді зразком, авторське право на який підлягає першочерговій охороні. Таким чином, другий фактор говорить про те, що використання такого твору є «недобросовісним». У випадках, якщо такий твір не був опублікований, особливо важко довести «добросовісність» його використання. Відтворення або оприлюднення твору в повному обсязі не можуть вважатися «добросовісним» використанням. Однак використання навіть невеликої частини твору може бути розцінене як «недобросовісне», якщо воно здійснюється порушником з метою заощадження часу та витрат, які лягають таким чином на власника авторського права. Припустимо, що у нашому випадку тільки невеликі абзаци твору були використані в цілях критики, що говорить на користь висновку про те, що використання було «добросовісним». Втім, якщо такі абзаци складатимуть суттєву частину твору, третій фактор говоритиме про «недобросовісність» використання.

Щодо останнього фактору - зв'язку між використанням твору і зміною попиту й пропозиції на нього - суди вирішили, що відтворення твору є «недобросовісним», якщо воно має на меті задоволення того ж самого попиту на тому ж ринку, оскільки таке відтворення є спробою уникнути витрат на створення твору.

У справі «Стігвуд Груп» проти О'Реллі відповідач представив рок-оперу «Ісус Христос - Суперзірка» у виконанні, яке суттєво відрізнялось від виконання позивача, захищеного авторським правом. Таке виконання було визнане «недобросовісним», оскільки являло собою цілком новий твір з використанням музики та тексту позивача [6].

При вирішенні питання про «добросовісність» використання принципово важливо визначити питання про те, чи має місце продаж використаного твору (мова йде про комерційний характер використання). У випадках використання незначної частини твору (в нашому випадку невеликих за розміром абзаців) суди, як правило, виносять висновок про відсутність істотного впливу на ринок і аналізують цей фактор на користь «добросовісного» використання твору.

Приймаючи рішення, суди в залежності від ситуації визначають, який із зазначених факторів має перевагу. В нашому випадку найбільш вірогідним було б рішення про те, що використання авторського твору є «добросовісним». З наведеного прикладу видно, що процес визначення характеру використання є складним і багатоетапним і застосовується з урахуванням особливостей кожного окремого випадку.

Здійснення ексклюзивних прав, згідно з розділом 17 Кодексу Сполучених Штатів, обмежується не лише доктриною «добросовісного» використання. Акт тисячоліття про авторське право у сфері цифрових технологій 1998 року (Digital Millenium Copyright Act) містить окремий розділ «Обмеження ексклюзивних прав: здійснення авторських прав бібліотеками та архівами». Секція 108 Акту надає бібліотекам та архівам право відтворювати та розповсюджувати примірники статей періодичних видань, розділів книг тощо та надсилати їх для користування іншим бібліотекам і архівам, якщо таке відтворення не має комерційної мети, колекція бібліотеки або архіву є відкритою для публіки та відтворена копія твору містить знак про авторське право. Бібліотекам дозволено робити не більше трьох копій неопублікованого твору, якщо метою копіювання є утримання певного матеріалу у фонді бібліотеки. Бібліотеки вправі робити не більше трьох копій творів, що були опубліковані, з метою заміни твору, що був знищений чи пошкоджений. Слід зазначити, що Актом тисячоліття про авторське право у сфері цифрових технологій від 1998 року ці права було розширено порівняно з правами, викладеними у старій редакції Акту про авторське право. До вступу в силу Акту тисячоліття такі права обмежувалися можливістю бібліотек робити лише одну копію для зазначених цілей. Згідно з чинним законодавством США, бібліотеки та архіви мають право відтворювати, розповсюджувати, показувати й застосовувати у цифровому вигляді будь-який твір лише протягом останніх 20-ти років дії авторського права на нього з метою утримання у фонді, дослідження чи використання у навчальних цілях.

§ 101 Акту дає визначення твору, створеному в порядку виконання службових обов'язків: це твір, створений працівником у межах своєї роботи за наймом, а також твір, спеціально замовлений для використання його як внеску до колективного твору у вигляді частини кінофільму або іншого аудіовізуального твору, компіляції, інструкції, відповіді на тест, а також у формі атласу; якщо сторони окремо домовляються, підписавши письмовий документ про те, що даний твір має вважатися твором, здійсненим у порядку виконання службових обов'язків. § 201 (b) Акту визначає, що автором вважається роботодавець, а не творчий працівник, якщо між роботодавцем і працівником не укладено угоди про інше. Незважаючи на детальність визначення, поняття твору, що створюється у порядку виконання службових обов'язків, стало джерелом розбіжностей у рішеннях апеляційних судів.

Авторське право осіб, які вносять свій вклад у вигляді статей до журналів та інших колективних творів, та осіб, які володіють авторським правом на такий колективний твір, ще донедавна належало до сфери невизначеності. § 101 Закону 1976 р. визначає колективний твір як такий, в якому зібрано низку внесків, кожен з яких являє собою окремий, самостійний твір, а разом складають одне колективне ціле. Можна сказати так: на відміну від творів, створених спільною працею (або у співавторстві), колективний твір є об'єднанням внесків, які являють собою окремі, незалежні твори, зведених в єдине ціле без наміру. За Законом 1909 р. для забезпечення дотримання передбачених законом формальностей автори статей часто передавали свої права видавцеві колективного твору, що давало можливість останньому використати таку статтю в цілях, що виходили за межі первинної публікації. Сучасний § 201 (c) роз'яснює, що авторське право на індивідуальний творчий внесок первинно належить його автору. За відсутності спеціального письмового документу про передачу прав власник авторського права на колективний твір не володіє авторським правом на окремий внесок до твору, і вважається, що він одержав лише привілей відтворити й розповсюдити цей внесок у вигляді єдиного твору (§ 201 (с)).

Реєстрація і позначення твору знаком авторського права не є обов'язковими умовами охорони твору. З 1978 р. в Сполучених Штатах почало діяти положення про автоматичне виникнення авторського права. До 1978 р. діяло правило, згідно з яким необхідною умовою охорони твору була його обов'язкова реєстрація. Для твору, опублікованого після 1 березня 1989 р., позначення авторського права є добровільним. Однак, опубліковані до 1 березня 1989 р. твори повинні містити таке позначення, інакше на них не розповсюджується охорона.

Хоч позначення твору є сьогодні добровільним заходом згідно з законодавством США, воно має переваги, оскільки:

1) інформує громадськість про те, що певний твір охороняється авторським правом (і таким чином «відлякує» потенційних порушників);

2) ідентифікує власника авторського права та рік першої публікації (таким чином, надає третім особам контактну інформацію для отримання ліцензії).

Знак авторського права складається з трьох елементів:

1) символу або слова «Copyright» чи абревіатури «Copr.»;

2) року першої публікації твору;

3) імені власника авторського права на твір.

Якщо твір не було опубліковано, позначення має містити слово «Неопублікований твір» («Unpublished Work») та рік його написання.

Акт про авторське право наділяє зареєстрований твір певними перевагами:

1) якщо твір зареєстрований протягом п'яти років з дати його опублікування, реєстрація служить в суді первісним доказом дійсності авторського права на неї;

2) якщо реєстрація здійснена протягом 3 місяців після опублікування твору, власник авторського права звільняється від сплати судових витрат чи відповідних податків;

3) запис про реєстрацію твору вноситься до реєстру творів.

Реєстрація авторського права на твір може бути здійснена в будь-який час. Для реєстрації до Офісу з питань авторського права необхідно подати реєстраційну форму, заповнену належним чином; внести податок за реєстрацію у розмірі 20 дол. США; депонувати твір, який підлягає реєстрації. Внесення примірників є необхідним для подальшого їх використання та розміщення в Бібліотеці Конґресу (§ 407).

Відповідно до Акту 1998 р. (Sonny Bono Copyright Term Extension Act), на твори розповсюджуються три рівні охорони залежно від часу їх написання:

1) Для творів, написаних після 1 лютого 1978 р., авторське право діє протягом всього життя автора та 70 років після його смерті. Якщо твір створено у співавторстві, то 70-річний строк відраховується з моменту смерті останнього із співавторів. На створені за договором твори, а також на анонімні твори й такі, що були написані під псевдонімом, розповсюджується 95-річний строк охорони, який обчислюється з дня опублікування твору, чи 120 років з часу написання такого твору.

2) Твори, створені до 1 січня 1978 р. і не опубліковані до цього часу, автоматично підпадають під охорону. На них, як правило, розповсюджується той самий строк дії авторського права, як на і першу категорію. Закон встановлює, що строк авторського права для таких творів не може закінчитись раніше 31 грудня 2002 р., а стосовно творів, опублікованих після 31 грудня 2002 р., - раніше 31 грудня 2047 р.

3) Остання категорія представлена творами, написаними й опублікованими (чи зареєстрованими) до 1 січня 1978 р. Авторське право на такі твори діяло протягом 28 років з часу їх опублікування (чи реєстрації) та могло бути поновлене на додатковий 28-річний термін. Чинне законодавство розширило строк поновлення авторського права з 28 до 67 років, надаючи творам загальний строк охорони 95 років [7].

§ 501 Акту розкриває суть порушення авторського права. Рішення у справі компанії «Юніверсал Атлетік Сейлс» проти Салкелда проголосило, що позивач повинен довести факт відтворення твору та істотну схожість двох творів, щоб довести, що мало місце порушення авторського права [8]. Для виявлення порушення суди проводять тест, який полягає в з'ясуванні питання про те, чи дійсно відповідач використав матеріал позивача, що підлягає охороні авторським правом; якщо ж так, то чи має місце подібність двох творів, яка б дозволила зробити висновок про «недобросовісність» використання [9]. Відповідно до рішення у справі Мазер проти Стейна, авторське право охороняє оригінальність твору, а не його новизну чи вимисел, а тому не має місця порушення авторського права без «відтворення» твору [10].

Визначаючи питання про те, яка частина твору була використана, суд вивчає такі обставини, як цінність використаної частини, значення цієї частини для твору в порівнянні з іншими, ціль, якій запозичена частина слугує у творі, та чи є загроза того, що використаний матеріал впливатиме на витіснення оригіналу з ринку або спричинятиме перешкоду його продажу. Рішенням у справі друкарні «Джонс енд Джонс» проти музичної корпорації «Полл-Пайонір» було сформульоване правило про те, що наявність наміру не є обов'язковою умовою визнання особи відповідальною за порушення авторського права. В результаті рішення суду округу північної Флориди у справі «Плейбой Ентерпрайсиз, Інк.» проти Френа в 1993 році було вироблене правило, згідно з яким намір не є необхідною підставою для встановлення порушення авторського права. Суд прийшов до висновку, що оператор електронного періодичного видання порушив авторське право журналу «Playboy», розмістивши в Інтернеті фотографії з журналу. Водночас суд вирішив: «Не має значення, знав відповідач про порушення авторського права, чи ні».

Намір не є підставою відповідальності за вчинення порушення авторського права.

Суд може накласти тимчасову або постійну судову заборону на вчинення певних дій на певний строк як захід запобігання порушенням авторського права (§ 502). У справі Корпорація «Айдіал Той» проти Корпорації «Едента Новелтіз» суд виніс попередню судову заборону, якою відповідач позбавлявся права на продаж ляльок по тій причині, що його ляльки були вдягнені в такий самий одяг, як і ляльки позивача. Позивач довів необхідність накладення судової заборони шляхом переконання суду в тому, що одяг ляльок був настільки подібний, що сприяв введенню покупців в оману.

§ 503 Акту зазначає, що після винесення остаточного рішення суд може вилучити та знищити всі примірники твору, що були створені чи використовувалися з порушенням авторського ексклюзивного права. Відшкодуванню підлягають фактичні збитки власника авторського права, незаконні прибутки порушника, а також інші встановлені законом збитки. Особи, винні у порушенні авторського права, сплачують штраф у розмірі від 500 до 20 000 дол. США. Така сума може бути збільшена на розсуд суду до 100 000 дол., якщо суд дійшов висновку, що порушення було вчинене навмисно.

Встановлення суми збитків за порушення авторського права належить до компетенції суду. Так, скажімо, у справі Ранж проти Лі суд присудив відповідачеві сплатити 80 000 дол. на користь позивача, незважаючи на те, що початковою сумою позову була сума 64 253 дол. Рішенням у справі компанія «Ф.В. Вулворф» проти «Контемпорарі Артс» було проголошене правило про те, що збитки, які стягуються з порушника авторського права за незаконні дії, не носять карального характеру, а мають на меті компенсацію шкоди та відшкодовуються в розмірі, адекватному розміру порушенню й спрямовані на відвернення незаконного збагачення порушника. Однак суд вирішив, що присуджені позивачеві 5 000 дол. за неправомірні дії відповідача, які полягали в порушенні авторського права на скульптуру кокер спанієля, не є перебільшеною сумою, хоча, продаючи скульптуру, відповідач отримав дохід лише 899,16 дол.

При визначенні розмірів збитків суд не повинен застосовувати точний математичний метод підрахунку, а обґрунтовано визначає приблизний їх «справедливий» розмір. Питання про віднесення витрат на розгляд справи в суді вирішується на розсуд суду. Крім того, суд може зобов'язати сторону, яка виграла справу, сплатити витрати за послуги адвоката (§ 505).

Злочином у сфері авторського права § 506 Акту визнає навмисне правопорушення, яке має на меті отримання прибутку, що карається штрафом та (або) позбавленням волі. У випадку звинувачення особи у вчиненні злочину суд, крім заходів покарання, про які йшлося вище, вправі конфіскувати та знищити чи іншим способом розпорядитися контрафактними примірниками, а також обладнанням, що було використане для виробництва цих примірників (§ 506). Позовна давність у цивільних та кримінальних справах становить 3 роки (§ 507).

Сполучені Штати розвивають співробітництво у сфері охорони авторського права з іншими країнами. В 1988 році США приєдналися до Бернської конвенції, метою якої є взаємне визнання авторського права країнами-учасницями та розвиток міжнародних норм охорони авторського права. Європейські держави, а разом з ними і США, прийняли уніфіковане законодавство про авторське право. В результаті підписання конвенції відбулися суттєві зміни в системі охорони авторського права США. У грудні 1994 р. Президент США Б. Клінтон підписав Уругвайський договірний акт, який засвідчив приєднання США до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (General Agreement on Tariffs and Trade - GATT), включаючи Угоду про торговельні аспекти у сфері інтелектуальної власності (Угоду ТРІПС) (Trade-Related Aspects of Intellectual Property - TRIPS).

28 жовтня 1998 р. Президент Б. Клінтон підписав Акт тисячоліття про авторське право у сфері цифрових технологій, яким були введені в дію два Договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ): Договір ВОІВ про авторське право та Договір ВОІВ про виконання і фонограми.

Важливе значення для розвитку національної системи охорони авторського права України мають підписані між США та Україною угоди: Угода про торговельні відносини між Україною та Сполученими Штатами Америки від 6 травня 1992 р., Угода про співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях від 22 листопада 1994 р. та Договір про співробітництво у сфері науки і технологій (1994 р.).

Народження права з прецедентів видається нам найбільш природнім способом формування закону. Створення законодавчої охорони авторського права у США ми простежили на прикладі судових рішень. Право тут виникає закономірним шляхом - його диктує саме життя. В Україні, натомість, бачимо інакшу ситуацію: спроби штучного створення законодавчої системи охорони авторського права поки що не є успішними. Численні прогалини та суперечності в законодавстві на тривалий час ускладнять практичне застосування норм права.

В сучасному світі США виступають головним ідеологом та втілювачем глобалізаційного процесу. Це природним чином призвело до прийняття ними на себе ролі ініціатора уніфікації законодавства у сфері охорони інтелектуальної власності, покликаного захищати права американського виробника, насамперед у сфері високих технологій. Тому важливо розглянути механізм впливу країни - «глобалізатора» на національні рівні охорони зазначених прав в інших країнах. Нижче ми зосередимося на засобах здійснення такого впливу та на його наслідках для держав з недостатнім рівнем охорони прав інтелектуальної власності.

У своїй доповіді про стан права інтелектуальної власності в США та у світі від 12 лютого 2002 р. сенатор Дж. Байден зазначав:

«Ми можемо чинити тиск на країни, які утримуються від припинення піратства, ми можемо сприяти встановленню законодавства про інтелектуальну власність та забезпеченню його виконання шляхом надання цілеспрямованої міжнародної допомоги…; ми також можемо впливати на інші країни з метою припинення неправомірного використання об'єктів інтелектуальної власності. Вкрадені мільярди доларів, втрачені сотні тисяч робочих місць. Припинення цієї практики варте таких зусиль».

Міжнародний Альянс інтелектуальної власності (International Intellectual Property Alliance) оцінює інтелектуальну власність як найприбутковіший сектор американської економіки (майже 5% ВНП). Ринок інтелектуальної власності США створює робочі місця для 4,3 млн. американців, що складає 3,24% робочих місць в країні. Дійсно, піратство на ринку інтелектуальної власності позначається на економіці США втратою сотень тисяч робочих місць та зниженням доходів від податків до бюджету.

Передусім, Сполучені Штати - світовий економічний лідер - розцінюють недостатній рівень охорони прав інтелектуальної власності як перешкоду для розвитку економічних відносин. Звісно, низький рівень охорони інтелектуальної власності стримує розвиток інноваційної діяльності в країнах. Закономірним наслідком неналежної охорони прав інтелектуальної власності в країні є також відплив фахівців (Україна, наприклад, втрачає програмістів, інженерів в галузі комп'ютерних технологій, однією з причин чого є неспроможність держави захистити продукти їх діяльності).

Глобалізація економіки та розвиток високих технологій в багатьох країнах призвели до зростання світового рівня піратства. Внаслідок глобалізації протягом останніх 20 років зріс попит на інтернаціональні продукти інтелектуальної власності, які за умов існування високих технологій передаються сьогодні у вигляді цифрових даних, що спрощує порядок їх відтворення (CD - в музичній індустрії, CD-ROM - в комп'ютерній, DVD - у світі розваг). На більш ранній стадії технологічного розвитку для піратської продукції характерним був низький рівень якості, у зв'язку з чим споживач віддавав перевагу більш якісному товару. Сьогодні ж, наприклад, якість нелегального примірника CD не поступається оригіналові. Таким чином, вдосконалена технологія відтворення стала передумовою поширення піратства. Проілюструємо це статистичними даними: в 2001 р. виробництво контрафактних примірників DVD зросло на 9%, а потужність виробництва в Азії - на 35%. Досягнення у сфері високих технологій дозволяють «піратам» виробляти таке пакування, що може ввести в оману навіть досвідченого споживача. Досконале комп'ютерне забезпечення та техніка друку робить можливим відтворення торговельних марок.

Дані Альянсу комп'ютерних програм свідчать, що піратство комп'ютерних програм в 1998 р. мало для економіки США як наслідок втрату 109 000 робочих місць та 1,6 млрд. дол. податкових платежів. Асоціація інтерактивних цифрових комп'ютерних програм (Interactive Digital Software Association) оцінює втрати для індустрії комп'ютерних розваг в 3 млрд. дол. в 2000 р., гроші, яких би вистачило для розробки 1600 нових ігор. Музична індустрія оцінює світовий вплив піратства в 4,2 млрд. дол. в 2000 р. За даними Асоціації кіновиробників Америки (Motion Picture Association of America), 1 млн. фільмів розповсюджуються через мережу Інтернет щодня. Нікого вже не дивують масштаби піратства: контрафактні примірники фільму «Гаррі Поттер та чарівний камінь» з'явилися в продажу в Китаю ще до прем'єрного показу фільму. В січні 2002 р. газета «Нью-Йорк Таймс» повідомила, що нелегальні примірники фільму «Володар кілець», який на той час щойно вийшов на екрани кінотеатрів в Сполучених Штатах, пропонувалися до продажу на вулицях Джелалабаду (Афганістан). А програма Windows XP активно розповсюджувалася в Москві за два місяці до її презентаціїї компанією Mайкрософт. Не здивує українського читача і той факт, що відеоігру, ціна котрої в Сполучених Штатах становить 50 дол., в містах Китаю можна придбати за 75 центів.

Відстоюючи свої інтереси, США стимулюють інші країни усувати торговельні бар'єри, що безпосередньо впливають на експорт американських товарів і послуг та на пряме інвестування громадян і компаній США в них. Щороку Торговельний представник США (ТП) готує звіт про торговельні бар'єри в країнах світу, який представляється до комітету з фінансів Сенату США та відповідних комітетів Палати представників Конгресу США. Згідно з положеннями розділу 301 Тарифного законодавства США 1974 р., уряд США уповноважений шляхом переговорів домагатися від інших країн усунення несприятливої торговельної практики. ТП перевіряє, чи є підстави вважати, що уряд іноземної держави відмовляє американській стороні в реалізації наданих торговельними угодами прав та чи вживає заходів, які суперечать інтересам США і вимогам міжнародних договорів.

Напрямки діяльності ТП визначають Конгрес та Адміністрація (уряд) США. При винесенні щорічного висновку щодо ситуації, яка склалася у світі в сфері охорони інтелектуальної власності, ТП співпрацює з Федеральним бюро розслідування, Міністерством юстиції та Митницею для забезпечення впровадження гідного рівня охорони прав інтелектуальної власності.

Двосторонні заходи впливу

Найбільшу увагу ТП звертає на країни з найвищим рівнем піратства та на уряди, ставлення котрих до такого негативного явища є толерантним. Ефективним заходом, спрямованим на боротьбу з порушеннями, є щорічне складання так званого Списку «Спеціальні 301», згідно з яким Офіс Торговельного представника США визначає країни, що не забезпечують адекватну та ефективну охорону прав інтелектуальної власності або відмовляються від надання справедливого і рівноправного доступу на ринок американських товарів, пов'язаних з використанням прав інтелектуальної власності. Рішення про внесення певної країни до такого списку приймає Всесвітній союз інтелектуальної власності (International Intellectual Property Alliance - IIPA), після чого передає цей список до Офісу Торговельного представника. Внесення країн-порушників до зазначеного Списку має на меті інформування потенційних інвесторів про несприятливу ситуацію у сфері інтелектуальної власності. Щодо найбільш серйозних порушників США застосовують санкції.

Іншим двостороннім заходом є встановлення преференційного режиму, такого як Загальна система преференцій (Generalized System of Preferences), Ініціатива Карибського басейну (Caribbean Basin Initiative), Андський Акт про торговельні преференції (Andean Trade Preferences Act). Такі програми забезпечують безтарифний імпорт груп товарів до певних країн за умови дотримання визначених вимог, включаючи адекватну та ефективну охорону прав інтелектуальної власності. ТП також надає технічну допомогу країнам з низьким рівнем охорони інтелектуальної власності для впровадження дієвого законодавства про інтелектуальну власність.

Китай

Застосування санкцій США до країни-порушника (наприклад, торговельних санкцій на експорт та імпорт продукції) є одним зі способів впливу американського уряду. Щодо Китаю Сполучені Штати погрожували застосуванням санкцій за порушення прав інтелектуальної власності (зокрема, порушення прав виробників компакт-дисків, відео - та аудіовізуальної продукції). У випадку з Китаєм санкції не стосувалися сектору економіки, в якому безпосередньо здійснювалося порушення прав інтелектуальної власності, - каральний тариф позначився на показниках експорту продукції легкої промисловості та електроніки. В 1992 та 1995 рр. США та Китай уклали міждержавні договори, які дозволили Китаю стати членом СОТ в грудні 2001 р. Водночас країна взяла на себе зобов'язання суворо виконувати вимоги Угоди ТРІПС. Прямуючи до СОТ, Китай значно вдосконалив законодавство в сфері інтелектуальної власності. Зазнали суттєвих змін закон про патенти (2000 р.), закони про товарні знаки та авторське право (2001); були прийняті судові роз'яснення та адміністративні положення, які сприяли узгодженню законодавства Китаю з вимогами Угоди ТРІПС. Сьогодні, втім, рівень піратства оптичних носіїв в Китаї залишається на високому рівні, країна продовжує бути центром виробництва й розповсюдження контрафактних примірників комп'ютерних програм, книг тощо.

Україна

США справляє на Україну серйозний вплив. Зазначимо основні етапи такого тиску:

1. 30 квітня 1999 р. у доповіді Офісу Торговельного представника США вперше відзначається, що Україна витіснила Болгарію як країна, що являє найбільшу загрозу промисловості музичних компакт-дисків в Європі. В інформації агентства «Рейтер» від 11 червня 1999 р. зазначалося:

«Східноєвропейські експортери-пірати, які зазвичай пов'язані з організованими злочинними угрупованнями, перемістили свої операції в Україну, яка нині вважається найбільш проблемною територією в Європі».

Така оцінка призвела до переведення України до списку «пильного спостереження», який складається ОТП США згідно з положеннями відповідних законів

2. 5 червня 2000 р. в ході візиту Президента США Б. Клінтона в Україну сторонами було узгоджено Спільний план дій по боротьбі з піратством в галузі оптичних носіїв інформації.

3. 13 березня 2001 р. Україну було внесено до розділу «Пріоритетна іноземна країна» (Priority Foreign Country) «Списку 301». (Вперше Україна почала фігурувати як порушник у звіті Офісу Торгового представника за 1998 рік).

4. 7 серпня 2001 р. уряд США прийняв рішення про призупинення спеціального статусу безмитної торгівлі з Україною у зв'язку з нездатністю України зупинити незаконне виробництво оптичних носіїв інформації, зокрема, компакт - дисків (CD, CD-ROM, DVD), а 24 серпня реалізував це рішення. ТП США заявив, що Україна є найбільшим експортером нелегальної оптичної медіа-продукції, у зв'язку з чим американська промисловість зазнає щорічних збитків у розмірі 200 млн. доларів.

5. 20 серпня 2001 р. США оголосили про свій намір запровадити санкції проти України з огляду на невирішення нею питання щодо вдосконалення законодавчої бази у сферы охорони прав інтелектуальної власності; США висунули вимогу про прийняття Україною Закону «Про особливості підприємницької діяльності у сфері виробництва, експорту та імпорту дисків для лазерних систем зчитування».

Відповідно до вищезгаданої Спільної програми дій по боротьбі з «піратством», яка була ухвалена влітку 2000 р. уповноваженими представниками України і США, американські урядовці неодноразово ініціювали здійснення перевірок головних підприємств-виробників компакт-дисків з метою виявлення виробників нелегальних примірників та застосування певних санкцій до цих виробників, припинення виробництва й розповсюдження «піратських» копій на світовому ринку. Постановою Кабінету Міністрів України було затверджено положення про комісію з організації перевірок підприємств-виробників оптичних дисків та порядку проведення цих перевірок. Згідно з Положенням про комісію було утворено робочі групи, до складу яких увійшли представники відповідних міністерств та відомств, а також експерти Міжнародної федерації індустрії звукозапису (IFPI), представники громадських організацій та Посольства США. Під час перевірок робочі групи отримали повний доступ для огляду і вивчення всіх виробничих приміщень, обладнання, сировини, матеріалів, готової продукції та робочої документації.

Посол США в Україні Карлос Паскуаль в лютому 2002 р. зазначив:

«Наша мета - покінчити з піратством, яке шкодить легітимним українським та іноземним інвесторам, а не закривати українські заводи з виробництва дисків або примушувати виводити їх виробництво за межі України».

Як відомо з досвіду Болгарії та Китаю, методика вивезення піратських виробництв на території інших держав не виправдала себе. Заводи з виробництва піратських компакт-дисків були перенесені до Гонконгу, звідки пізніше незаконне виробництво перемістилось до Макао. В Болгарії всі заводи з виробництва компакт - дисків були закриті протягом тижня - на цьому наполягав Президент країни взамін на обіцянку прискорення інтеграції країни до ЄС. Всі, крім одного заводу, були демонтовані та вивезені в Росію, Україну та інші країни, де боротьба з піратством велася на той час не так активно. Досвід Болгарії показує, що така методика без створення власників, зацікавлених в продажу ліцензованої продукції, веде лише до міграції «піратських» виробництв. Простежується закономірність: коли уряд країни починає чинити тиск на порушників прав інтелектуальної власності, вони розгортають свою діяльність в іншій.

Сьогодні Україну звинувачують в тому, що в ній виробляється найбільша кількість контрафактної продукції в Європі. Нещодавно виробнича потужність випуску музичних і комп'ютерних компакт-дисків в Україні оцінювалась в 50-70 млн. дисків на рік при внутрішньому споживанні в 5-8 млн. дисків. Український уряд, проте, не погоджувався з такими цифрами. В лютому 2002 р. Президент Л.Д. Кучма заявив, що з 6-7 заводів, які здійснювали виробництво компакт-дисків, залишилось дві лінії, у зв'язку з чим «Україна не має потужностей для продажу піратських дисків в Європу, в чому її звинувачують».

6) У звіті Офісу Торговельного представника США за 2003 рік зазначалося, що Україна залишається «Пріоритетною іноземною країною», тобто у списку найбільш серйозних порушників у сфері інтелектуальної власності, діяльність якої з виробництва піратської аудіовізуальної продукції спричиняє найбільшу шкоду власникам цих прав в інших країнах, а тому залишається предметом розслідувань та встановлення санкцій. Крім України, до списку найбільш серйозних порушників занесено Аргентину, Бразилію, Домініканську республіку, ЄС, Єгипет, Ізраїль, Індію, Індонезію, Колумбію, Ліван, Росію, Тайвань, Угорщину, Уругвай та Філіппіни. У звіті підкреслювалося, що «нездатність України забезпечити адекватну охорону прав інтелектуальної власності серйозно підриває її спроби розвинути торгівлю та залучити інвестиції, а також заважає вступу до Світової організації торгівлі». Торговельний представник Сполучених Штатів Р. Зьолік заявив: