Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Київський національний економічний університет

ім. Вадима Гетьмана

Кафедра цивільного та трудового права

Курсова робота з цивільного права

на тему:

"Об'єкти цивільних прав в контексті реформи цивільного законодавства України"

Виконала:

студентка 3 курсу, 6групи

юридичного факультету

денної форми навчання

Новиченко В.Ю.

Перевірила:

Викладач: Іваненко О.А.

Київ - 2010

План

Вступ

1. Загальна характеристика об'єктів цивільного права

1.1 Поняття та значення об'єктів цивільного права

1.2 Значення об'єктів цивільного права

2. Класифікація об'єктів в цивільному праві

2.1 Особливості та види речей

2.2 Майно як об'єкт

2.3 Цінні папери як специфічні об'єкти цивільного права

2.4 Немайнові блага як об'єкти цивільних прав

3. Суть і зміст реформи цивільного законодавства України

3.1 Значення реформи цивільного законодавства

3.2 Порівняльна характеристика об'єктів цивільного права за ЦК 1963 та 2004 року

Висновки

Список використаної літератури

цивільний право майно благо реформа

Вступ

Конституція України, як Основний закон держави, покладена в основу цивільного законодавства України. Основним актом є Цивільний кодекс України (далі ЦК України). Актами цивільного законодавства є також інші закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законами.

Цивільне право як самостійна галузь права також має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання і функції.

Відомо, що поняття об'єкта права є одним із самих дискусійних у юридичній літературі. Доказом тому є безліч точок зору, які існують у теорії права. Це викликано виключною складністю її сутності. А тому юридична практика не може отримати від цивілістичної теорії достатньої допомоги з даного питання.

Розділ 3 ЦК України зафіксовує у собі теорію об'єкта цивільного права, загальні ознаки, для того щоб мати можливість у подальшому поширити їх на менш досліджені наукою цивільного права об'єкти, порівняти їх у процесі реформи цивільного законодавства України.

Посилюється роль чіткого визначення і характеристики об'єктів цивільного права в самостійній організації господарської діяльності суб'єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод, правового регулювання і функції даної галузі.

В даному випадку йтиметься про об'єкти цивільних прав як елементи цивільних правовідносин.

Об'єктом дослідження виступає вивчення поняття об'єкта цивільного права, зміст, порівняння в контексті реформи цивільного законодавства, а також його особливостей.

Предметом дослідження є класифікація об'єктів, види, чітко визначені чинним цивільним законодавством.

Метою дослідження виступає визначення основного значення, суті, функцій та ролі об'єктів в новому ЦК України. Юридичні і фізичні особи вступають у цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх потреб та інтересів. Об'єктами цивільних прав є все те, з приводу чого складаються цивільні правовідносини і на що спрямовані суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки. Будь-який об'єкт повинен задовольняти потреби й інтереси учасників цивільних правовідносин, в іншому разі він не розглядатиметься як об'єкт цивільного права.

Актуальність теми полягає в тому, що Цивільне право є найбільш об'ємною галуззю в правовій науці, тому саме в ньому для правильного вирішення певного питання необхідно дати чітку характеристику тому чи іншому об'єкту, класифікувати його за ознаками і призначенням, вказати кількісні і якісні його сторони, що дасть змогу об'єктивно винести рішення.

1. Загальна характеристика об'єктів цивільного права

1.1 Поняття та значення об'єктів цивільного права

Об'єктами цивільних прав визначаються матеріальні і нематеріальні блага, стосовно яких між суб'єктами цивільного права виникають відносини, що складають предмет цивільно-правового регулювання.

Об'єкти цивільних прав і об'єкти цивільних правовідносин - поняття тотожні. У діалектико-матеріалістичній філософії об'єкт визначається як зовнішній протилежний суб'єкту предмет, на який спрямовані пізнання і дія суб'єкта. Проте прямолінійно застосовувати це філософське положення до правових, у тому числі й цивільних, відносин не можна. Інакше склалося б хибне уявлення, що правовідносини -- це відношення між суб'єктом і об'єктом. Насправді ж правовідносини слід розглядати як відносини між суб'єктами з приводу того чи іншого об'єкта. Вони складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задоволення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідносин) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у відносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення - своїх законних прав та інтересів.

В юридичній літературі побутують також інші визначення поняття об'єкта цивільних прав. Проте, на нашу думку, вони різняться між собою в основному не за змістом, а лише за формою.

З метою задоволення своїх інтересів суб'єкти цивільних прав вступають між собою у різноманітні відносини з приводу того чи іншого об'єкта. Такі відносини можуть виникати заради придбання та перевезення речей, надання послуг, використання права авторства на твори науки, літератури, мистецтва, захисту честі, гідності та ділової репутації. Із цього можна зробити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин, або цивільних прав, -- це певне конкретне благо, з приводу якого суб'єкти вступають у правовідносини. Такими благами можуть бути: 1) майно (речі та послуги); 2) результати духовної та інтелектуальної діяльності; 3) особисті немайнові блага.

Вказане свідчить про особливе значення поняття об'єкта цивільних прав. Зазначимо, що цивільне законодавство України не дає легального визначення об'єкта у точному розумінні цього слова. Воно лише розкриває його обсяг, перераховуючи у ст. 177 ЦК те, що розуміється під об'єктом. Наведений перелік не є вичерпний, а тому з розвитком суспільства, науки, техніки правозастосовча практика буде постійно стикатись з проблемою про можливість чи неможливість віднесення певного явища об'єктивної дійсності, що знаходиться за межами орієнтовного переліку, до об'єктів цивільного права. За ст. 177: "Об'єктами цивільних прав є такі матеріальні та нематеріальні блага, як речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація та інші".

Таким чином, вчені розкривають поняття об'єкта через поняття "благо". Спираючись на правила граматичного методу дослідження, зазначимо, що буквальне значення слова "благо" у літературній мові розкривається як добро, все, що є добрим, корисним, дає благополуччя, достаток та задовольняє потреби. Аналіз поняття "благо" дозволяє вивести його характерні ознаки. По-перше, явища об'єктивної дійсності повинні мати корисні властивості. По-друге, корисні властивості і здатність задовольняти потреби повинні бути пізнані та усвідомлені людиною. По-третє, явища об'єктивної дійсності можуть бути використані для задоволення потреби тільки тоді, коли вони або вже є, або доступні особі, знаходяться у межах її досягнення. Для того, щоб з'ясувати, що може симантичним (або економічним, філософським тощо) значення слова "благо" поширюватись на вживаний у Цивільному кодексі України термін полягає в наступному: словам та виразам потрібно надавати значення, яке вони мають у відповідній літературній мові або у відповідній галузі знань тоді, коли не має підстав для іншої їх інтерпретації. Термін "благо" для різноманітних видів об'єктів застосовується у ній як узагальнюючий. Самі ж блага поділяються на два різновиди - матеріальні та нематеріальні.

У розділі ІІІ ЦКУ наведено поняття тільки нематеріального блага. Так, зокрема, Глава 15 ЦКУ дає його визначення через обсяг, тобто шляхом переліку тих об'єктів, які входять до групи нематеріальних благ. Що стосується матеріальних благ, то ЦКУ таке поняття дає не так чітко, а тому саме його потрібно визначити. Доходимо висновку: якщо до групи нематеріальних благ входять результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформармація, особисті немайнові блага, то усі інші види об'єктів, перелічені у ЦКУ, мають об'єднуватися поняттям "матеріальні блага"..

Отже, загальними ознаками блага є користь (здатність задовольняти потреби), усвідомленість (опанування) людиною корисних властивостей; доступність до володіння або належність особі. Норми права, враховуючи здатність блага задовольняти потреби людини, забезпечують можливість здійснювати або вимагати вчинення певних дій або утримуватися від них щодо цих благ. Слід підкреслити, що об'єктами цивільних прав є лише речі, які мають корисні властивості, усвідомлені освоєні людством, оскільки за відсутності таких якостей речі не зможуть стати об'єктами цивільно-правових відносин.

1.2 Значення об'єктів цивільного права

Класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин) можлива за різними підставами. Зокрема в ЦК України пропонуються класифікації об'єктів цивільних прав за двома критеріями: 1) залежно від характеру благ; 2) залежно від оборотоздатності об'єктів цивільних прав.

Хоча першою із зазначених класифікацій у ЦК розміщена класифікація об'єктів цивільних прав залежно від характеру благ, але з практичних міркувань варто варто виходити з пріоритетності поділу об'єктів на види залежно від оборотоздатності.

Оборотоздатність об'єктів цивільних прав - це можливість здійснення стосовно них правочинів та інших юридичних дій.

За критерієм оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на: а) об'єкти, що перебувають у вільному обігу. За загальним правилом, об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обігу, або не обмежені в обігу, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Більшість об'єктів цивільних прав належать до таких, що обертаються вільно. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватись або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування, або іншим чином. В Україні діє загальна презумпція щодо вільного обігу об'єктів, якщо нема спеціальної вказівки закону про їх вилучення з обігу або обмеження обігу.

б) об'єкти, обмежено в цивільному обігу (обмежено оборотоздатні). Суть обмеження оборотоздатності полягає в тому, що певні об'єкти можуть належати лише учасникам цивільного обігу, що відповідають встановленим законодавством вимогам, або їх придбання (відчуженння) допускається лише на підставі спеціальних дозволів. До обмежено обороноздатних об'єктів належать об'єкти цивільних прав, визначені законом, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом. До таких об'єктів, наприклад, відносять зброю, вибухові речовини, наркотичні та психотропні засоби тощо.

в) об'єкти, вилучені з цивільного обігу. Вилученими з цивільного обігу вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом правочинів. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обігу не допускається, мають бути прямо встановлені у законі. До об'єктів, вилучених з обігу, належать державні природні заповідники, державні природні заказники, національні природні парки тощо. Вилученими з обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом цивільно-правових угод чи іншим чином переходити від однієї особи до іншої. Порушення цього правила тягне за собою визнання таких угод недійсними.

Реформування української економіки на ринкових засадах значно звузило коло об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилученні з цивільного обороту), які мають бути прямо встановленні законом. Якщо раніше до таких об'єктів належала земля, надра тощо, то нині земля та інші природні ресурси можуть відчужуватися або іншим чином переходити від однієї особи до іншої відповідно до закону, яким визначається певний правовий режим обороту таких об'єктів. Вилученими з обігу є об'єкти, які згідно з законодавством перебувають лише в державній власності, зокрема землі природно-заповідного фонду, об'єкти історико-культурної спадщини та художні цінності загальнодержавного значення тощо. Вилученими з обігу можна також вважати ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергетики, що можуть перебувати лише у державній власності.

Об'єкти цивільних прав за правовим режимом і цільовим призначенням поділяють, зокрема, на такі види: речі, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов'язки; цінні папери, включаючи гроші, валютні цінності та інше майно, у тому числі майнові права; дії (послуги), що здійснються у сфері цивільних відносин; результати творчої та інтелектуальної діяльності; інформація - задокументовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі; особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага. Деякі найважливіші з них ми розглянемо у даній роботі.

Ведучи мову про різні види об'єктів цивільних прав, слід мати на увазі, що у деяких цивільних відносинах (наприклад, у договорах) може мати місце комплексний предмет, який стосується речей і дій або дій і результатів дій. Наприклад, укладено договір найму квартири, - об'єктом цього правовідношення є житло (річ). Але в процесі користування житломнаймаеві надаються різні види послуг (скажімо, провадиться ремонт житлового приміщення). У цьому випадку об'єктом відповідних правовідносин необхідно визначати також дії (послуги), здійснення яких наймач може вимагати від наймодавця.

Отже, основне функціональне призначення об'єктів цивільних прав полягає у задоволенні відповідних (побутових, комерційних, державних, суспільних тощо) інтересів та визначених ними суб'єктивних прав учасників цивільних відносин. Різноманітність цих інтересів обумовлює існування значної кількості об'єктів цивільних прав.

2. Класифікація об'єктів в цивільному праві

2.1 Загальне поняття речі, види речей

Речами в цивільному праві називають предмети матеріального світу, здатні задовольняти певні потреби учасників цивільних відносин завдяки своїм фізичним, хімічним, біологічним та іншим властивостям, щодо яких між ними можуть виникати визначені їх волевиявленням і не заборонені законом цивільні права та обов'язки. Головне, щоб людина могла панувати над цими предметами, щоб вони були в цивільному обігу, мали значення майна (відкриті, але не видобуті корисні копалини, не зловлені дикі тварини не є майном.)

До речей можуть відноситися як предмети природи, так і вироби людської праці. Зміст поняття "речі" не є постійним, так, наприклад, у рабовласницькому суспільстві основним об'єктом цивільних прав був раб. З розвитком капіталістичних відносин до речей стали зараховувати акції та цінні папери як символи тих чи інших речей, в СРСР земля була виключена з цивільного обігу і не відносилася до речей.

Законодавчими актами визначається обігоздатність речей. Під обігоздатністю речей розуміють можливість вільно розпоряджатися речами як об'єктами цивільних прав шляхом їх передачі іншим особам. Підставою для передачі можуть бути договори, спадкування, адміністративні акти тощо. Законодавство України надає можливість суб'єктам цивільного права вирішувати питання, пов'язані з обігом речей, на свій розсуд. Але суспільні інтереси спонукають державу в деяких випадках поставити перепону вільному обігу речей.

Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей досить часто основана на їх природних властивостях чи суспільному значенні і визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду. Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види: рухомі та нерухомі речі; вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту; визначені за індивідуальноми та родовими ознаками; складні речі; споживні та неспоживні; подільні та неподільні; головні та приналежності; продукція, плоди та доходи; майно; гроші; валютні цінності та цінні папери; підприємство як єдиний майновий комплекс; тварини тощо.

Переважна більшість речей, які оточують людину і служать для задоволення її потреб, - це речі, що не вилучені з приватного обігу. Правовий режим цих речей полягає в тому, що вони можуть вільно переходити у власність будь-якої особи на підставах, передбачених законодавством.

До речей, вилучених з приватного обігу, відносяться: зброя, боєприпаси, крім мисливської та спортивної зброї, яку можна придбати з дозволу органів внутрішніх справ, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва. Крім того, сюди ж відносяться бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отриманих громадянами за призначенням лікаря); протиградні установки; державні еталони одиниць фізичних величин; електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами (крім газових пістолетів, револьверів та набоїв до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії).

До речей, обмежених в приватному обігу, відносять такі речі, для придбання яких громадянам та приватним юридичним особам потрібний дозвіл уповноважених органів. Так, громадяни, які досягли 18-річного віку, мають право придбати холодну та пневматичну зброю. А з досягненням 21-річного віку вони можуть з дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання набувати права власності на вогнепальну гладкоствольну зброю; з досягненням 25-річного віку - на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбінована зброя з нарізними стволами).

Для набуття права власності на радіоактивні речовини особа повинна отримати на це дозвіл Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки. Такий дозвіл надається за наявності висновку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих умовах.

Законодавчими актами встановлюється правовий режим речей. Правовий режим складають: порядок користування речами, способи і межі розпорядження ними та інші правомірні дії.

Основним об'єктом цивільних прав є тварини. Згідно зі ст.180 ЦК України на них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Тварини занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

Засоби виробництва та предмети споживання. Поділ речей на засоби виробництва та предмети споживання з переходом від командно-адміністративної економіки на ринкові засади практично втратив своє правове значення. Раніше він мав суттєве значення, оскільки засоби виробництва фактично були вилучені з обігу і перебували, за деякими винятками, у державній власності. Нині речі прийнято поділяти на основні засоби та оборотні активи, однак цей поділ має більше значення для бухгалтерського обліку, оскільки за ними ведеться окремий облік, на основні засоби розповсюджуються норми щодо амортизації, що випливає при здійсненні підприємницької діяльності на формування валових затрат, отже, і на оподаткування.

Речі рухомі й нерухомі. До нерухомих речей відносяться земельні ділянки і все, що тісно з ними пов'язане: будинки, споруди, підприємства, інші майнові комплекси, багаторічні насадження. Рухомими визначаються речі, які вільно переміщаються у просторі без істотної шкоди задля їх господарського призначення. Правочини з такими речами не підлягають державній реєстрації і здійснюються суб'єктами цивільного права вільно, на їх власний розсуд.

Практичне значення поділу речей на нерухомі і рухомі перш за все полягає в тому, що до нерухомих речей відносяться земля, будівлі, що на ній зведені, а також багатолітні насадження. Земельна ділянка, що належить окремому суб'єктові, є частиною території держави, яка теж має право вирішувати деякі питання, пов'язані з цією ділянкою, зокрема, може вилучати її для державних і суспільних потреб. Держава зацікавлена в тому, щоб нерухоме майно приносило користь не лише його власникові, а й суспільству в цілому.

Законодавчими актами встановлений особливий порядок переходу нерухомого майна від одного власника до іншого. Як правило, угоди з приводу нерухомого майна укладаються за місцем його знаходження і потребують нотаріального посвідчення. Будь-яке відчуження нерухомого майна потребує державної реєстрації. До більшості рухомого майна такі вимоги не ставляться.

Речі індивідуально визначені й родові. Індивідуально-визначеними називаються речі, які відрізняються від інших речей цього ж роду що і вони, характеризуються індивідуальними ознаками. До них відносяться: речі, виділені із загальної маси речей одного й того ж роду (наприклад, із партії холодильників виділений один); речі, єдині в своєму роді (наприклад, картина Айвазовського "Кораблі на рейді"); речі, що відрізняються від інших рядом ознак (наприклад, міст ім. Є.Патона в Києві).

Родовими називаються речі, які належать до одного роду і визначаються кількісними ознаками - числом, вагою, мірою. Наприклад, 10 центнерів пшениці, 100 кубометрів деревини, 50 метрів сукна.

Правове значення поділу речей на індивідуально-визначені й родові полягає в тому, що при загибелі індивідуально-визначеної речі боржник звільняється від обов'язку передати подібну до неї річ кредитору, але зобов'язаний виплатити останньому грошову компенсацію; при загибелі родових речей боржник, як правило, зобов'язаний передати кредиторові інші подібні речі. Якщо предмет зобов'язання - індивідуально-визначена річ, то кредитор має право вимагати повернення йому саме цієї речі, а боржник не має права замінити її грошовою компенсацією.

Подільні і неподільні речі. До подільних речей у правовому значенні відносяться речі, які при поділі їх на частини не втрачають свого первісного господарського призначення (продукти харчування, цемент, будь-яка рідина тощо). Ці речі і після їх поділу можуть використовуватись за призначенням. Неподільними є речі, які неможливо поділити без втрати їх основного господарського призначення (телевізор, холодильник, автомобіль).

Практичне значення такого поділу речей у тому, що неподільна річ в правовідносинах розподілу речей в натурі повинна бути або проданою, а виручені від продажу грощі поділені, або передана одному із співвласників з покладанням на нього обов'язку відшкодувати іншій стороні вартість належної їй частини речі. Інколи для вирішення питання поділу неподільної речі необхідно затвердити план поділу в компетентних державних органах (частина будинку та земельної ділянки, на якій будинок розташований). Індивідуально-визначені речі відносяться до неподільних, а родові -- до подільних.

Споживні й неспоживні речі. Деякі речі при їх використанні споживаються (знищуються) повністю, чи то видозмінюються, треті - зберігають свою цінність тривалий час.

Речі, які при їх використанні за призначенням споживаються (продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (сировина), називаються споживними.

Неспоживними називаються речі, які при використанні зберігають своє призначення тривалий строк (дорогоцінне каміння, одяг, засоби виробництва). Пошкодження, зношення цих речей відбувається внаслідок тривалого користування ними як такими (без їх зміни). Практичне значення поділу речей на споживні й неспоживні полягає в тому, що одні угоди можна укладати лише стосовно споживних речей, а інші - стосовно непоживних. Наприклад, предметом договору позики можуть бути лише споживні речі. Це пояснюється тим, що позичальник на позичені ним речі набуває права власності, і на ньому лежить обов'язок повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошей, або кількість речей такого ж роду і якості. Інакше вирішується питання у договорі найму, оренди. Тут предметом договору можуть бути лише неспоживні речі, оскільки наймач при припиненні договору зобов'язаний повернути те саме майно, яке він отримав у тимчасове користування.

Речі головні й приналежні. Часто речі перебувають в такому господарсько-цільовому зв'язку, при якому одна з них виступає головною, а інша - приналежною. Інколи виникає складність з визначенням головної речі й приналежної до неї. Справа в тому, що приналежна річ не обов'язково пов'язана з головною річчю фізично чи складає її частину, вона може бути предметом самостійної угоди.

У разі, коли потрібно визначити головну річ і приналежну до неї, слід виходити з того, що головною вважається та річ, заради якої виникають конкретні правовідносини. Наприклад, покупець вирішив придбати скрипку, яка зберігається у спеціальному футлярі. В цьому випадку скрипка буде головною річчю (основним предметом договору купівлі-продажу), а футляр - приналежністю до головної речі, бо виступає доповненням до скрипки і покликаний слугувати їй.

Практичне значення поділу речей на головні й приналежні полягає в тому, що приналежна річ наслідує долю головної речі, якщо в договорі або законі не встановлене інше. Поняття приналежності має значення в договорах поставки машин, обладнання тощо. Така продукція повинна поставлятися в комплекті з необхідними приналежностями.Визначення головної речі й приналежної набуває актуальності у зв'язку із закріпленням у цивільному законодавстві поділу речей на нерухомі і рухомі. При купівлі-продажу земельної ділянки, як головної речі, потрібно визначати приналежні їй речі - будівлі, багаторічні насадження, дороги, все те, що на ній розташоване. Приналежність не треба ототожнювати із складовою частиною речі, якою згідно зі ст. 131 ЦК України визнається все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження та істотного знецінення речі (наприклад, комп'ютер і монітор, телевізор і динамік). При переході права на річ складові частини її не підлягають відокремленню.

Проект ЦК України виділяє складні речі. Відповідно до ст. 171, якщо різнорідні речі утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, яке визнається сутністю з'єднання, їх вважають за одну річ (складна річ). Дія правочину, вчиненого щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо договором не визначено інше. До складних речей належить майно селянського (фермерського) господарства.

Плоди і доходи. Плоди -- це речі, які природним шляхом породжені іншими речами. Плоди відділяються від самої речі без суттєвих її змін і можуть бути об'єктом цивільних правовідносин як самостійно, так і разом з об'єктами, від яких вони відділилися. При цьому діє загальне правило, згідно з яким плоди належать власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором, укладеним власником цього майна з іншою особою (ст. 133 ЦК України).

Якщо володілець речі (наприклад, охоронець, заставодержатель) не має права користуватися нею, то він не вправі користуватися й її плодами, якщо інше не встановлене законом і договором.

Поняття "доходи" має два значення. У широкому значенні під доходами розуміють плоди і грошові надходження. У вузькому значенні доходами вважають те, що приносить власникові речі експлуатація його речі іншими особами на підставі укладених з ними угод (наприклад, від речі, переданої у найм, наймодавець одержує доход у вигляді певної плати). Вважаємо, правомірним буде віднести до доходів і продукцію, отриману підприємцями в результаті заняття ними підприємницькою діяльністю.

У ст. 133 ЦК України є і поняття "плоди", і поняття "доходи", при цьому поняття "доходи" вживається у вузькому значенні.

Складні речі та складові частини речі (статті 187-188 ЦК України). Складно вважається річ, утворена з кількох речей, які утворюють єдине ціле, що дає змогу, використовувати його за призначенням. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від неї без її пошкодження або істотного знецінення, пов'язане з річчю конструктивно, навіть незалежно від того, що річ може функціонувати без неї. Значення такого поділу речей також полягає у визначенні правового режиму складових частин речі. Так, при переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Гроші як об'єкт цивільних прав. До речей цивільне право відносить також гроші. Грошам властиві ознаки родових, подільних і замінних речей. Особливість грошей, як родових і подільних речей, полягає у тому, що вони визначаються не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць -- грошовою сумою. Внаслідок цих якостей грошей борг можна погасити будь-якими купюрами.

Гроші можуть бути як основним об'єктом цивільних прав, так і виконувати функцію загального еквівалента платежів.

Основним об'єктом цивільних правовідносин гроші виступають у договорах позики, банківської позички, при заповіті збережень у кредитних установах тощо.

Виконуючи функцію загального еквівалента платежів, гроші виступають мірилом вартості всіх товарів, інструментом, що забезпечує їх обіг, засобом збереження їх цінності. Грішми погашаються майнові борги, відшкодовуються збитки, заподіяні іншій особі, виплачується вартість частки у спільній власності в разі залишення усього майна одному із співвласників.

У деяких випадках гроші як об'єкт цивільного права можуть виступати і як індивідуально-визначене майно. В основному це відбувається тоді, коли вони придбані для колекції або виконують функцію речових доказів у скоєному злочині. В цих та інших випадках кожна грошова одиниця індивідуалізується своїм номером і відноситься до речей незамінних і неподільних.

На гроші розповсюджуються загальні правила щодо майна, за винятками, паредбаченими законом. Одним з таких винятків є той, що гроші не можуть бути витребувані від добросовісного набувача (ст. 147 ЦК України).

Валютні цінності. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютогго 1993 р. валютними цінностями визначається: валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, вклади у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі, боргові розписки, ощадні книжки, чеки, депозитні сертифікати та інші), виражені у валюті України; іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, щоперебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; платіжні документи та інші цінні папери, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази; банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зликах і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети. Операції з ними здійснюються за наявності відповідної генеральної або індивідуальної ліцензії Національного банку України.

2.2 Майно як об'єкт

У цивільному праві термін "майно" у широкому значенні визначається як окрема річ (сукупність речей), так і вся сукупність майнових прав та обов'язків суб'єктів цивільних відносин. У більш вузькому значенні терміна розуміються лише речі (сукупність речей). У жодному випадку до складу майна не включаються нематеріальні об'єкти цивільних прав, за винятком майнових прав вимоги. ЦКУ визначає майном у широкому значенні слова - згідно із ст. 190 майном вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визначаються речовими правами.

На думку Агаркова, майнові права - це суб'єктивні права учасників правовідносин, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також з тими майновими вимогами, які виникають між учасниками економічного обороту у зв'язку з поділом цього майна і обміном (товарами, послугами, виконаними роботами, цінними паперами тощо).

Проте, це поняття слід розглядати в широкому і вузькому значенні. У широкому розумінні до майна потрібно віднести майнові блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини (речі, майнові права, результати робіт, послуги тощо). Іншими словами, майном у цивільному праві є все те, що підлягає грошовій оцінці.

До нематеріальних благ належать результати інтелектуальної, творчої діяльності та інформація. (ст. 199-200 ЦК Ураїни). Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавствам, є: життя і здоров'я; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); свобода літературної, художньої, наукової і техніної творчості, а також інші блага, які охороняється законом.

У вузькому розумінні (ст.. 190 ЦК), майном, як особливим об'єктом, вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обв'язки. Саме на такому розумінні майна базується поділ інститутів цивільного права на речево-правові та зобов'язально-правові.

Особливим об'єктом цивільних прав є підприємство як цілісний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, оскільки одночасно підприємство є суб'єктом і цивільних прав і обов'язків, який є самостійним учасником цивільного обороту. Підприємство, виступаючи в цивільному обороті як юридична особа, має право від свого імені здійснювати всі види правочинів щодо належного йому майна. Водночас підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгівельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс визначається нерухомістю.

У законодавстві немає одностайності щодо визначення майна як об'єкта цивільних прав. Відповідно до цієї статті, власністю членів трудового колективу державного підприємства може бути не тільки майно, а й майнові права У спадковому праві застосовується ще одне значення терміна "майно". Під спадковим майном розуміють усі майнові права та обов'язки, які переходять від спадкодавця до спадкоємців.

Така розбіжність законодавчих положень ускладнює визначення поняття "майно" як об'єкта цивільного права. Можна говорити про право на речі, про право на послуги іншої особи, але, мабуть, не можна стверджувати, що кредитор має право на право. Віднесення послуги до майна пояснюється передусім тим, що вона може бути оцінена в грошах.

Виходячи з цього, вважаємо, що майно складається з речей та послуг. Речі, як об'єкти цивільного права, фігурують у відносинах власності, особливо при визначеннях: які предмети (речі) можуть бути об'єктом приватної чи державної власності, які є вилученими з обігу, а які обмежені в ньому, які підлягають конфіскації, а які не підлягають.

Послуги є об'єктами зобов'язального права. Наприклад, охоронець надає послуги по охороні майна власників, які уклали з ним договір схову. Об'єктами зобов'язального права можуть бути і речі. Різниця між речовим і зобов'язальним правом проявляється не в тому, що об'єктом речового права є речі, а зобов'язального - послуги, а в тому, що в речовому праві право на річ здійснюється власником самостійно без посередництва іншої особи, тоді як у зобов'язальному праві для задоволення власником свого права недостатньо лише його волі. Потрібна також воля іншої особи (для укладання договору оренди, наприклад, згода орендатора, купівлі-продажу - покупця).

2.3 Цінні папери

Однією з найважливіших проблем становлення економіки Україні є формування ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів є невід'ємною складовою системи функціонування механізму ринкової економіки.

В даному питанні розглядається питання правового визначення цінних паперів, їх регулювання в законодавстві України.

Цінними паперами є документи нормативно визначених видів та груп, які мають типову форму і реквізити, емітуються на паперових бланках або в електронному вигляді, посвідчують майнові права, що становлять неподільну юридичну єдність з формою їх фіксації (документарною чи бездокументарною), виникнення, зміна або припинення правовідносин стосовно яких визначається способом легітимації уповноваженої особи, їх видом, змістом та призначенням у цивільному обороті.

Відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" обіг цінних паперів - укладання та виконання угод щодо цінних паперів, яке не пов'язано з їх випуском.

Іноді цінні папери в якості об'єкту цивільно-правових відносин намагаються визначити як майно, іноді - як річ, іноді - як безтілесне майно. Ст. 1 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" визначено, що "цінні папери" - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам".

Найпоширенішим визначенням є те, що цінні папери є втіленим у документі зобов'язанням. Говорячи що зобов'язання втілюється в папері, юристи мають на меті вказати на тісний зв'язок права з документом, на істотне значення цього останнього для права, що випливає з нього. Цінний папір існує тоді, коли яке-небудь право так тісно пов'язане з документом, що його власник може вимагати виконання від протилежної сторони. Вочевидь, цінний папір набуває свого значення не сам по собі, а тому, що в ньому міститься втілення права. Папір, який лише свідчить про право, ще не є цінний папером. Важливим є зв'язок паперу з вираженим у ньому правом. Цінний папір є тільки там, де є зв'язок між папером і правом: хто має документ, той має право й може його здійснити, хто має право, тому належить і документ. З наведених визначень зрозуміло, що цінний папір поєднує в собі елементи як речові, так і зобов'язальні, які існують невід'ємно один від одного, що й відображається, як ми побачимо згодом, на особливостях відчуження цінних паперів.

Відповідно до ст. 194 ЦКУ цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. До особи, яка набула права власності на цінний папір, переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються.

Цивільний кодекс України, по суті, визначає цінний папір як формалізований документ, що засвідчує грошове або інше майнове право й визначає взаємовідносини між особою, що випустила (видала) папір і власником (а так само володільцем, якщо говорити про пред'явницькі папери) і що передбачає виконання зобов'язань відповідно до умов його випуску. Але, папір - більше, ніж документ як звичайний письмовий доказ приналежних прав: викладене в ньому зобов'язання не тільки документоване, воно вміщене, втілене в ньому, і до того ж вміщено у всьому своєму змісті. Видатні юристи-теоретики відзначали з цього приводу, що юридичні документи, тобто документи, зміст яких засвідчує ті або інші юридично значимі факти або засновані на них правовідносини, виконують в обороті різні функції (доказу в судовому процесі; матеріально-правове значення) залежно від того, яке значення документа для відповідних правовідносин.

Залежність, що існує між цінним папером і вираженим у ньому правом, призводить до того, що передача цього права вимагає й передачі права на папір, і навпаки, що підтверджується положеннями ч. 2 ст. 194 ЦК. Говорячи про перехід права власності на папір як на річ, нам доводиться керуватися положеннями щодо обігу речей у цивільному обороті. Цінний папір є, за загальним правилом, річчю рухомою, генеричною (у деяких випадках цінні папери можуть бути індивідуалізовані), неподільною. Право власності завжди є правом на індивідуально визначену річ. Внаслідок цього, на речі, визначені в договорі родовими ознаками, право власності не може перейти від відчужувача до набувача, доти, доки не відбудеться індивідуалізація речей, тобто виділення їх з маси інших речей того ж роду. Індивідуалізація найчастіше відбувається в момент передачі речі від відчужувача до набувача. Саме із цим моментом і пов'язане виникнення права власності. Відносно ж речей, визначених індивідуальними ознаками (якими можуть стати і цінні папери у випадку їхньої належної ідентифікації), перехід права власності може бути прив'язаний або до моменту укладення договору, або до моменту передачі речі. Для нашого законодавства характерна система передачі. Однак однієї лише передачі паперу у власність не достатньо для переходу й всіх прав, втілених в останньому, тому теорією вироблені, а законодавством закріплені, спеціальні способи передачі самих прав з цінних паперів, на висвітленні яких ми й зупинимося далі. Одразу слід зазначити, що відокремлення передачі самих паперів від передачі прав з паперів у жодному разі не має тлумачитися як можливість окремого існування паперу й прав, в ньому втілених, а також можливість відчуження паперу й прав окремо різним особам. Це положення підтверджується ст. 194 ЦК, яка говорить про те, що до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності всі права, засвідчені цим папером. Просто ці права переходять не автоматично разом з передачею паперу, а вимагають специфічного оформлення переходу (за винятком паперів на пред'явника). Особа, одержавши право власності на папір, має право вимагати й здійснення переведення на себе втілених у ньому прав.

Звертаючись тепер до механізмів (способів) переходу прав за цінними паперами, варто вказати, що вони прямо залежать від розподілу цінних паперів на певні види. Нас цікавитиме розподіл цінних паперів, критерій класифікації якого сформульований як різний спосіб легітимації держателя паперу як суб'єкта вираженого в ньому права.

Так, згідно з ЦКУ в Україні у цілому в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1. Пайові цінні папери, що засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента (акції, інвестиційні сертифікати);

2. Боргові цінні папери, що засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання (облігації, депозитні сертифікати, векселі, чеки тощо);

3. Похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів (опціони, ф'ючерси, депозитарні розписки та ін.);

4. Товаророзпорядчі цінні папери, що надають їх держателю право розпоряджатися майном, вказаним ним у цих документах (коносаменти тощо).

Законом можуть визначатися також інші групи та види цінних паперів та порядок їх обігу. Регулювання діяльності з цінними паперами, які мають обіг на первинному та вторинному ринках цінних паперів, та встановлення правил і нормативів щодо такого обігу здійснюються спеціально уповноваженим державним органом - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Цінні папери можуть випускатися в документарній (з видачею сертифікатів цінних паперів і веденням реєстрів власників іменних цінних паперів у разі випуску іменних цінних паперів) та бездокументарній формі (з веденням обліку прав за такими цінними паперами в системі дипозитарію) відповідно до закону. Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо їх форми інші необхідні вимоги встановлюються законом. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для них, не є цінним папером.

Права, посвідчені цінним папером можуть належати:

1. Цінні папери на пред'явника, які характеризуються тим, що для легітимації держателя як суб'єкта відповідного права достатньо лише тільки пред'явлення паперу. Кредитором за такими паперами є той, хто має папір, хто є його держателем.

Під поняттям "папір на пред'явника" розуміється такий цінний папір, за яким здійснення втіленого в ньому права обумовлюється речовим правом на документ.

2. Іменні папери - цінні папери, які легітимують свого власника як суб'єкт права, якщо він зазначений у тексті паперу за допомогою вказівки його імені й, крім того, внесений у книгу (реєстр), що веде зобов'язана особа.

Іменними паперами є такі цінні папери, задоволення за якими має бути вчинене заздалегідь визначеній та вказаній у документі особі.

3. Ордерні папери характеризуються тим, що власник паперу має бути легітимізований як пред'явленням самого паперу, так і безперервним рядом передавальних написів. Поряд з визначеним заздалегідь кредитором у такому папері зроблене застереження "за його наказом", так що боржник заздалегідь дає обіцянку виконати зобов'язання, як перед первісним кредитором, так і перед наступними володільцями, що одержали документ від першого. Отже, боржник зобов'язаний відповідати не всякому пред'явникові документа, а лише такому, котрий доведе правильність переходу до нього документа за згодою першого.

Варто сказати, що не існує суворо визначеного співвідношення між способом легітимації та способом передачі цінного папера. Папір може передаватися в тому самому порядку, в якому передаються речі, й бути не папером на пред'явника, а ордерним папером, що міститиме бланковий індосамент. Папір може передаватися за передавальним написом й не бути у свою чергу ордерним.

Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Індосамент за іменним цінним папером, згідно з роз'ясненням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку здійснюється оформленням передавального розпорядження. Права, за ордерним цінним папером передаються завдяки вчиненню на цьому папері передавального напису (індосаменту). Індосант, особа, яка передає право за цінним папером відповідає за існування та здійснення цього права.

За передавальним написом (індосаментом), вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цінним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним папером. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник. Особа, яка випустила цінний папір, та особи, які індосували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність, не допускається.

2.4 Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав

Особисті немайнові блага - це блага, що позбавлені майнового змісту, нерозривно пов'язані із суб'єктом цивільного права, визначені суспільством, а тому охороняються цивільним законодавством. Будучи приналежними певному суб'єкту цивільних відносин і таким чином потрапляючи у сферу цивільно-правового регулювання, вони стають об'єктом цивільних прав.

Мати особисті немайнові права можуть як фізичні, так і юридичні особи. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Юридичній особі немайнові права можуть належати лише в силу припису закону. За своєю сутністю більшість немайнових благ є природною властивістю фізичної особи. Однак, будучи закріпленими в правових нормах, вони набувають також правового значення об'єкта цивільних прав, виступаючи таким чином у подвійному значенні: як елемент правового статусу приватної фізичної особи і як об'єкт цивільних прав.

У ЦК України особистим немайновим благам як об'єктам цивільних прав присвячна ст. 201. Згідно з цією статтею до немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством, належать: здоров'я, життя; честь, гідність, ділова репутація; ім'я (найменування); авторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та інші. Більшість із них є такими, що можуть належати лише фізичній особі (здоров'я, життя, свобода творчості), проте деякі блага можуть бути також об'єктом цивільних прав особи юридичної (найменування, ділова репутація). Такий підхід логічно пов'язаний з положеннями ст.ст.26,94 ЦК України, згідно з якими фізична особа може мати усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією і ЦК України, а юридична особа - лише ті особисті немайнові права, які можуть їй належати, тобто є такими, що не суперечать сутності юридичної особи.