Строки в цивільному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. Загальне поняття про строки в цивільному праві України

1.1 Поняття та юридична природа строків у цивільному праві

1.2 Види строків у цивільному праві

1.3 Порядок обчислення строків у цивільному праві

РОЗДІЛ 2. Строки здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов'язків

РОЗДІЛ 3. Строки захисту цивільних прав

3.1 Поняття та види строків захисту цивільних прав

3.2 Матеріальні строки захисту цивільних прав

3.3 Процесуальні строки захисту цивільних прав

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Істотні зміни та перетворення в економічному, політичному та суспільному житті нашого суспільства призвели до необхідності реформування та подальшого дослідження механізму ринкових відносин у сфері суспільного виробництва, обігу капіталу, власності та захисту громадянами своїх особистих немайнових прав. Побудова нової моделі господарської системи та регулювання відповідних відносин належить нормам цивільного права, що є фундаментом встановлення цивільних прав та виникнення цивільних обов'язків. У зв'язку із цим, виникає необхідність реформування та подальшого дослідження цивільних відносин та правових норм, які їх регулюють. Спостерігається зростання кола суспільних відносин, що регулюються цивільним правом та, відповідно, розширення меж цивільно-правового регулювання діяльності, що складається в різних сферах суспільного життя. Характерною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони виникають, тривають, змінюються та припиняються у часі. Тому, проблема часу в цивільному праві являється актуальною для вивчення її більш детально. Це призводить до встановлення та застосування всіх видів параметрів функціонування цивільних правовідносин, в тому числі строків та термінів. Якщо сучасна філософія, соціологія та інші суспільні науки приділяли увагу феномену часу, то природа строків (термінів) ще не визначена в повному обсязі у багатьох галузях права. Юридичною наукою встановлено, що строки у цивільних правовідносинах упорядковують цивільний обіг, стабілізують цивільні відносини, сприяють якісному задоволенню потреб громадян та організацій, забезпечують своєчасний захист цивільних прав. Однак для досягнення зазначеної мети та виконання цивілістичними строками свого функціонального призначення актуальним є дослідження саме юридичної природи строків (термінів) у цивільному праві, визначення їх взаємозв'язку із суб'єктивним правом учасника цивільних правовідносин та особливостей застосування в залежності від виду та цільового призначення.

Строки (терміни), як надзвичайно вагома юридична категорія, закріплюються нормами цивільного законодавства з метою врегулювання темпоральних показників цивільних правовідносин. Законодавче закріплення строків (поряд з ними термінів) викликає багато проблем у їх практичному застосуванні, теоретичному визначенні, а також у процесі обчислення. Це, в першу чергу, обумовлює необхідність вивчення строків у цивільних правовідносинах. Як правова форма, строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення поставлених цілей, надають можливість з необхідною точністю визначити часові межі здійснення та захисту цивільних прав. Для досягнення цієї важливої як з теоретичної, так і з практичної точки зору мети необхідно зазначити, що вивчення строків, а поряд з ними і термінів, що здійснюється вперше в Україні, надає можливість визначати саме момент початку, зміни та припинення конкретного цивільного правовідношення, а також момент настання чи припинення негативних чи позитивних наслідків для учасників цих правовідносин.

Прийняття нового Цивільного кодексу України в 2003 році та поступове приведення інших джерел цивільного права у відповідність із Цивільним кодексом спонукає до вивчення норм нового цивільного законодавства, дослідження механізму їх дії у нових ринкових умовах суспільного життя та, відповідно, дослідження строків реалізації учасниками цивільних правовідносин своїх суб'єктивних прав.

Вищевикладене обґрунтовує актуальність проведення сучасних науково-теоретичних досліджень строків та термінів у цивільному праві.

Тому, об'єктом даної роботи є строки та терміни різних інститутів цивільного права.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на підставі аналізу наукової юридичної літератури, присвяченої розгляду цивілістичних строків та термінів, відповідного національного законодавства з'ясувати основи юридичної природи строків, їх законодавчого закріплення та застосування учасниками цивільних правовідносин.

Досягнення зазначеної мети можливе в процесі вирішення таких основних завдань:

визначення поняття “строк” та “термін” у цивільному праві, їх співвідношення, з'ясування їх місця у загальній категорії “час”;

встановлення функцій та завдань строків (термінів) у цивільних правовідносинах;

окреслення характерних рис і ознак строків у цивільних правовідносинах, з'ясування їх юридичної природи та особливостей законодавчого закріплення;

узагальнення існуючих класифікацій строків у цивільному праві;

аналіз процедури обчислення строків та визначення термінів у цивільних правовідносинах.

РОЗДІЛ 1. Загальне поняття про строки в цивільному праві України

1.1 Поняття та юридична природа строків у цивільному праві

Цивільне право як галузь права являє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері реалізації громадянами своїх майнових, особистих немайнових, а також особистих немайнових, але пов'язаних з майновими прав. Коло суспільних відносин, що регулюються цивільним правом, постійно зростає, що призводить до розширення меж цивільно-правового регулювання діяльності, що складається в різних сферах суспільного життя. На сьогоднішній день це майново-вартісні відносини, основну частину яких становлять товарно-грошові, відносини власності та особисті немайнові відносини, що нерозривно пов'язані з особистістю їх учасників. Однак для будь-яких правовідносин, в тому числі і цивільних, характерним є те, що всі вони виникають, тривають, змінюються і припиняються у часі. Навіть дія самих правових норм, що регулюють ті чи інші правовідносини, обмежується часом.

Розпочинаючи розгляд строків у цивільному праві, слід звернути увагу на загальне визначення та місце строків у праві в цілому. Наприклад, В. П. Нагребельний, один із дослідників строків у праві, вказує, що це визначені законом, договором або іншим юридичним актом відтинки (періоди), встановлені для здійснення відповідних дій, реалізації прав або виконання зобов'язань, з настанням чи закінченням яких пов'язується певна дія або подія, що має юридичне значення. За своєю правовою природою строки віднесені до категорії особливих юридичних фактів. Особливість їх проявляється у тому, що вони, як правило, є вольовими за своїм формуванням і походженням, але водночас підпорядковуються об'єктивним закономірностям перебігу часу. Юридична енциклопедія: В 6 Т / Редкол.: Ю. С. Шемшученко ( голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енциклопедія, - 1998. - С. 674. Але, не зважаючи на наявність подібних визначень та теорій походження строків у праві, у цивільному праві чи інших галузях права, слід зазначити, що юридична природа та місце строків ще не визначені і не досліджені у повному обсязі і це в деяких випадках ускладнює не тільки можливість застосування правових норм, а й їх формулювання законодавцем.

Колишнє радянське та українське законодавство не містило визначення строку і не вказувало на сутність терміну в цивільному праві. Сучасне законодавство багатьох інших держав також не розкриває відповідних понять, хоча може містити спеціальні норми про строки. Однак сучасне українське цивільне законодавство, а саме стаття 251 Цивільного кодексу України, строком визначає період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном, в свою чергу, визначається момент у часі, із настанням якого пов'язана дія чи подія, яка також має юридичне значення Заїка Ю. О. Українське цивільне право, - К.: Істина, - 2005. - С. 87.. Факт здійснення прав і обов'язків у часі викликає необхідність закріплення моментів їх виникнення, зміни та припинення в загальному сплині часу для забезпечення визначеності та стабільності цивільних правовідносин, і саме з цією метою використовується категорія строків та, відповідно, термінів. Слід звернути увагу, що норми - дефініції нового цивільного законодавства, закріплюючи офіційне визначення строків та термінів, надають їм особливого техніко-юридичного призначення та підвищують їх роль в окремих інститутах цивільного права. Отже, розробка проблем часу в цивільних правовідносинах має суттєве методологічне та практичне значення, оскільки саме час, як вже зазначалося, за допомогою існування норм права формує поняття “строк” та “термін”.

У цивільно-правовій літературі строк (термін), як правило, розглядається як юридичний факт, з яким закон пов'язує настання певних правових наслідків. Термін як різновид строку також начебто є юридичним фактом, з яким закон також пов'язує настання правових наслідків. Сплив певного строку або настання терміну (моменту у часі), як правило, тягнуть за собою певні юридичні наслідки, які традиційно пов'язані з виникненням, зміною та припиненням цивільних прав та обов'язків. Виникає питання, в чому ж полягає різниця між строками та термінами в цивільно-правових відносинах та яке їх практичне значення?

У вітчизняній юридичній науці під юридичними фактами розуміють конкретні життєві обставини, що викликають у відповідності з нормами права настання тих чи інших правових наслідків - виникнення, зміну чи припинення правового відношення Цивільне право України / Кн. 1 / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, - К.: Юрінком Інтер, - 1999. - С. 173. . Разом з цим визначенням В. Б. Ісаков вказує на те, що юридичні факти є різновидом соціальних фактів і явищами об'єктивної реальності, відображеними у специфічній ідеальній системі - законодавстві Исаков В. Б. Юридические факты в советском праве, - М.: Юридическая литература, - 1984. - С. 11. .

Виходячи з цього визначення, строки в цивільному праві дійсно можна назвати юридичними фактами, а також розглядати їх як елементи фактичних складів, з якими закон може пов'язувати настання певних юридичних наслідків.

Отже, строки як юридичні факти, звичайно, цілком відповідають їх основним ознакам, насамперед таким, як їх пряма або побічна передбачуваність нормами права; зафіксованість у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі, виникнення передбачених законом правових наслідків Исаков В. Б. Юридические факты в советском праве, - М.: Юридическая литература, - 1984. - С. 13. . Ця характеристика строків вказує на їх імперативність, хоча слід зазначити, що цивільне право у регулюванні тих чи інших цивільних правовідносин надає строкам можливості диспозитивного врегулювання. Диспозитивні строки можуть бути встановлені, змінені або припинені угодою сторін, причому, в деяких випадках, це стосується навіть строків, встановлених законодавством.

Згідно з ч. 1 статті 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями або годинами, що також є його відмежувальною ознакою від інших видів часових показників.

Разом із строками треба розглядати і терміни, що представляють собою спеціальну часову категорію цивільного права, яка визначає момент часу, з настанням якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини, а також починають обчислюватися чи припиняється обчислення строків, в межах яких здійснюється реалізація та захист учасниками цивільних правовідносин своїх прав та обов'язків.

Строки та терміни охоплюють та характеризують принципово різні темпоральні показники, хоча терміни доцільно розглядати як складову частину строків. Отже, терміни “обслуговують” строки шляхом встановлення їх граничних меж, наприклад, моменту початку перебігу того чи іншого строку та його закінчення.

Самостійного значення терміни як різновид цивільно-правових строків, набувають, як правило, у випадках встановлення, зміни або припинення ними того чи іншого права.

Таким чином, у цивільному праві строк: 1) є певним проміжком часу (термін - моментом (миттю)); 2) має імперативне або диспозитивне встановлення або закріплення; 3) має тісний зв'язок з юридичними фактами (діями та подіями); 4) встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту порушених цивільних прав.

Виходячи з вищезазначених ознак цивільно-правових строків, ми можемо вказувати на те, що строки (терміни) не є окремою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин, хоча правовий строк, на нашу думку, є достатньо постійною юридичною категорією. Жодної згадки про строк як підставу виникнення цивільних прав та обов'язків не містить і стаття 11 ЦК України, яка вказує виключно на ті чи інші юридичні факти як підставу виникнення цивільних прав та обов'язків. Це є цілком справедливим, оскільки підставами виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти, а строки та терміни, як вже зазначалося, не є діями чи подіями, а є лише тими часовими показниками, що мають тісний, практично нерозривний зв'язок з юридичними фактами.

Цивільне законодавство, закріпивши визначення строку та встановивши поняття терміну, надало часовим показникам цивільних правовідносин особливої ваги. Є очевидним, що проблема часу (строків, термінів) відігравала та продовжує відігравати значну роль не тільки у приватних цивільних відносинах, але і в економіці держави в цілому. Оцінка будь-якої роботи неможлива без дотримання строків, які упорядковують договірні зобов'язання і сприяють їх виконанню Гражданское право / Ч. 1 / Под ред. А. Г. Калпина, А. И. Масляева, - М.: Юристъ, - 1997. - С. 198.. Четверта частина всіх статей нового Цивільного кодексу України присвячена тим чи іншим строкам та термінам цивільного права; з'явилися нові, у порівнянні зі старим цивільним законодавством, правові інститути, які містять нові темпоральні позначення та обмеження. Отже, з розширенням цивільного обігу відбувається розвиток правового регулювання часового упорядкування цивільних правовідносин.

1.2 Види строків у цивільному праві

Цивільне право, як регулятор майнових та особистих немайнових відносин, врегульовує особисті немайнові відносини фізичних осіб, право власності та інші речові права, право інтелектуальної власності, зобов'язальні відносини, спадкове право тощо. Реалізація відповідних прав та виконання обов'язків здійснюється різними способами та засобами, в різному обсязі та послідовності і, відповідно, обмежена абсолютно різними у всіх відношеннях часовими межами. І зрозуміло, що здійснення та захист цивільних прав нерозривно пов'язані з фактором часу. Отже, у зв'язку з цим цивільно-правові строки є достатньо різноманітними і підлягають класифікації або поділу на види за різними підставами та критеріями, насамперед за способом позначення та обчислення, підставами встановлення, характером визначення, за призначенням, правовими наслідками тощо.

Як уже зазначалося, сучасне цивільне законодавство поруч зі строками виокремлює терміни. Різниця їх полягає у тому, що строк є періодом у часі, а термін є моментом у часі. Строком, наприклад, є будь-який відрізок часу, встановлений законом або договором, протягом якого сторони зобов'язання можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Терміном, в свою чергу, може бути момент у часі, з настанням якого договір вважається укладеним. Отже, темпоральні показники за особливостями їх позначення можна поділити на строки та терміни з відповідними особливостями їх обчислення. В деяких посібниках з цивільного права радянського періоду строки за способом позначення (обчислення) поділялися на визначені: а) календарною датою (наприклад, строк передачі речі за договором купівлі-продажу встановлений сторонами конкретною датою); б) спливом періоду часу; в) вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, до початку навігації). Спосіб обчислення як критерій розмежування цивільно-правових строків дозволяє відзначити їх часову тривалість та дію. Згідно з ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу строк визначається та обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; термін, в свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу, визначається календарною датою або вказівкою на подію, що має неминуче настати. Отже, як бачимо, закон встановлює кілька способів обчислення строку (терміну), кожний з яких може бути використаний самостійно або водночас з іншими.

Найбільша визначеність у взаємовідносинах сторін досягається при позначенні термінів календарними датами Панченко М. І. Цивільне право України, - К.: Знання, - 2005. - С. 109.. Останні можуть бути конкретизовані вказівкою на години і навіть хвилини, які приурочені до певної дати. Досить поширеним способом позначення строку у законодавстві і на практиці є встановлення періодів часу, які обчислюються роками, місяцями, тижнями, днями й годинами. При цьому початковий і кінцевий моменти періоду можуть приурочуватися до певної календарної дати або події, яка має обов'язково настати Цивільне право України / Кн. 1 / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, - Юрінком Інтер, - 2005. - С. 202.. В тих випадках, коли строк або термін визначається вказівкою на подію, яка обов'язково має настати, за часову категорію може бути взята подія, настання якої є неминучим, на відміну від події, що використовується при укладенні умовних угод. І, нарешті, строк виконання зобов'язання може бути позначений моментом витребування кредитора.

Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:

За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (терміни), які визначаються:

законом - строки (визначені актами цивільного законодавства) є закріпленими або зафіксованими у законах чи інших нормативно-правових актах. Правотворчість є постійною діяльністю відповідних органів по встановленню, зміні та припиненню норм права. Строки встановлюються законами та іншими нормативно-правовими актами в усіх випадках, коли необхідне однакове та особливе вирішення питань дії цивільних правовідносин у часі. Тому дотримання таких строків є обов'язковим для всіх, в тому числі і для судових органів. Ці строки, як правило, не можуть бути змінені угодою сторін чи судом, що розглядає спір;

угодою сторін, можна назвати договірними. Їх сутність полягає в тому, що вони встановлюються правочином, який є одним з найбільш розповсюджених юридичних фактів у цивільному праві і визначається як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України). Правочин завжди є вольовим актом та правомірною дією, що породжує цивільні правовідносини, а разом з ними і строки реалізації громадянами своїх суб'єктивних прав та обов'язків, а також моменти їх настання або виконання. В багатьох випадках за угодою сторін може бути визначений строк дії договору в цілому. За допомогою договірних строків вирішуються питання, що потребують індивідуального підходу, врахування особливостей правовідносин, і тому ці строки можуть також за угодою сторін змінюватися, збільшуватися та скорочуватися;

судові строки - це строки, встановлені судом або господарським судом. Відповідні строки встановлюються у тих випадках, коли справа вже вирішується у судовому порядку і суд при вирішенні спору встановлює в межах закону строки, направлені на можливість громадянами реалізувати свої суб'єктивні права в тій чи іншій сфері цивільно-правових відносин. Наприклад, суд може встановити строк для опублікування спростування недостовірної інформації, що негативно впливає на особу, відносно якої вона була поширена (ст. 277 ЦК України) тощо. Ці строки мають силу законних строків, є обов'язковими для всіх учасників цих правовідносин і не можуть змінюватися за їх власним розсудом.

За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин у встановленні строків їх поділяють на:

імперативні - називаються строки, які не можуть бути визначені або змінені за угодою сторін. До них насамперед відноситься більшість строків спадкового права (ст.ст. 1232, 1268, 1270, 1272, 1273, 1298 та інші ЦК України), строки набувальної давності (ст. ст. 338, 344 та інші ЦК України), претензійні строки (ст. 925 ЦК України), строки існування деяких цивільних прав тощо. Наприклад, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини ( ст. 1270 ЦК ), а часом відкриття спадщини, в свою чергу, є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою ( ч. 2 ст. 1220 ЦК).

диспозитивні - можна вважати строки, які хоч і передбачені законами, але можуть бути змінені угодою сторін. Основна частина строків у зобов'язальних правовідносинах є договірною, що закріплено багатьма диспозитивними нормами джерел цивільного права (ст. ст. 530, 663, 701, 738, 846 та інші ЦК України). Наприклад, боржник повинен виконати зобов'язання, визначене моментом пред'явлення вимоги, у 7-денний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором (ст. 530 ЦК), однак за угодою сторони можуть передбачити негайне виконання зобов'язання чи більш тривалий пільговий строк. Але, у деяких випадках закон встановлює лише мінімальний чи максимальний строк для здійснення тих чи інших дій. Разом з тим, учасникам такого правовідношення дозволяється, відповідно, цей строк або збільшити, або зменшити.

За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють на:

загальні - строки, які мають загальне значення, стосуються будь-яких суб'єктів цивільного права та всіх однотипних випадків. Спеціальні строки, по відношенню до загальних, встановлені в якості виключень із загального правила і діють тільки тоді, коли є пряма вказівка в законі Гражданское право / Ч. 1 / Под ред. А. Г. Калпина, А. И. Масляева, - М.: Юристъ, - 1997. - С. 201.. Прикладом загального строку є норма статті 257 ЦК України, що встановлює тривалість загальної позовної давності у три роки. В свою чергу, норма статті 258 ЦК України встановлює для окремих видів вимог спеціальну позовну давність: скорочену або більш тривалу порівняно із загальною позовною давністю.

приватні - надається при укладенні довгострокових договорів. Наприклад, згідно з ч. 2 статті 914 ЦК України, за довгостроковим договором перевезення перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантажу у встановленому обсязі. В даному випадку встановлюється єдиний загальний строк дії договору, до якого входять приватні строки, тобто строки виконання тих чи інших частин договору. І, відповідно, ці строки обчислюються загальноприйнятими цивільним законодавством способами.

Своєчасність досягнення учасниками цивільних правовідносин того чи іншого правового результату є необхідною умовою здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов'язків. Гарантованість своєчасності як елемента цивільних правовідносин досягається шляхом імперативного закріплення у нормах цивільного права законних строків (визначених актами цивільного законодавства), встановлення судом або господарським судом судових строків, які мають силу законних та надання можливості суб'єктам цивільного права самостійно встановити, тобто диспозитивно визначити ті чи інші цивілістичні строки та терміни. Надання нормами права змоги диспозитивного встановлення строків є гарантом (засобом, механізмом), який дозволяє виявити власну ініціативу у сфері визначення часових меж правовідношення та самостійно врегулювати строки та терміни реалізації цивільних прав та виконання цивільних обов'язків тощо.

1.3 Порядок обчислення строків у цивільному праві

Одним з основних питань при застосуванні строків є порядок та способи їх визначення та обчислення. Врегулюванню вказаних питань в загальному аспекті цивільне законодавство приділило чотири статті, що вказують на визначення строку та терміну, встановлюють початок та закінчення перебігу строку, а також порядок вчинення дій в останній день строку.

Строк як певний період у часі, визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 статті 252 ЦК України). Таке визначення строків є цілком логічним, оскільки законодавець, обчислюючи строки роками, місяцями, тижнями або годинами, встановлює їх тривалість у часових межах. Отже, ми можемо сказати, що будь-який цивільно-правовий договір або може бути укладений на певний строк (договір найму, управління майном, позики, зберігання тощо), або повинен бути виконаний до певного строку, у цьому випадку він також має свій строк дії (договір підряду, перевезення тощо), або укладений на невизначений строк, але при розірванні такого договору він також буде мати конкретний строк своєї дії.

Встановлення строку дії будь-якого договору, строку існування того чи іншого права і т. д., як правило, не викликають особливих труднощів. Основною проблемою є визначення та встановлення часового моменту, що породжує, змінює чи припиняє правовідношення, тобто початку та закінчення того чи іншого строку. Для детального розгляду цих питань, треба повернутися до визначення та з'ясування основного призначення термінів у цивільних правовідносинах.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В. М. Коссака, К.: Істина, - 2004. - С. 209. і є певним моментом у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Посилання на конкретну дату зустрічаються найчастіше у договорах, коли здійснення прав та обов'язків визначається чітким моментом часу. Тобто вказівка на конкретні календарні дати визначає часові межі дії договору. При цьому терміни, визначені календарними датами, можуть бути конкретизовані вказівкою на години і навіть хвилини, які приурочені до певної дати.

При обчисленні строків у цивільному праві нас не тільки повинно цікавити з якого саме моменту договір вважати укладеним чи з якого моменту виникають чи припиняються ті чи інші цивільні права та обов'язки, а також коли починається перебіг строку, його закінчення, яким чином вчиняти дії в останній день строку. Отже, для встановлення та обчислення строків у цивільному праві слід враховувати два аспекти врегулювання вказаного питання. По-перше, це суто юридичний, коли треба на підставі діючих норм цивільного права встановити моменти у часі, які визначають граничні межі дії того чи іншого цивільного правовідношення. Наприклад, встановити з якого саме моменту у часі цивільно-правовий договір вважається укладеним, визначити момент у часі, з якого у громадян виникає право власності, встановити з якого саме моменту у часі з'являються чи втрачаються передбачені цивільним законодавством чи договором права та обов'язки тощо. По - друге, це техніко-юридичний аспект обчислення строків, що закріплений у діючому цивільному законодавстві і врегульовує початок перебігу та закінчення строку.

Отже, строки, визначені періодами (відрізками) часу, обчислюються за встановленими законом правилами. У відповідності зі статтею 253 ЦК України початок перебігу строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Сучасне цивільне законодавство не визначило початок перебігу та закінчення строку, визначеного годинами або хвилинами. Виникає питання, яким чином обчислювати строк договору, укладеного, наприклад, на декілька годин? Очевидно, що норми статей 253-254 ЦК України застосовуватися не можуть. На практиці договорами, строк яких найчастіше визначається годинами або хвилинами, є договір прокату, договір зберігання тощо. Якщо договір прокату певної речі, наприклад, укладений на годину, то, звичайно, обчислення відповідного строку дії договору буде розпочинатися з моменту укладення договору. Як правило, договори, що укладаються на зазначені строки, є реальними, і тому початок перебігу таких строків буде співпадати з моментом фактичної передачі речі. В тих випадках, коли момент укладення договору не співпадає з моментом передачі речі, початок перебігу строку дії договору буде розпочинатися лише після фактичного передання майна, тобто предмету договору. Це є цілком виправданим, оскільки якщо б було інакше, то тут спостерігалося б пряме порушення цивільних прав однієї з сторін договору. Отже, при визначенні строку годинами або хвилинами початок перебігу строку розпочинається, так би мовити, з наступної хвилини, яка слідує за моментом укладення договору, як правило, після часового моменту фактичного передання предмету договору одній із сторін договору.

Особливість визначення строку шляхом вказівки на подію, яка має неминуче настати, полягає у тому, що учасники цивільного правовідношення не знають наперед точної дати її настання Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право Украины, - Х.: Одиссей, - 2005. - С. 253.. Наприклад, закінчення договору довічного утримання закон пов'язує зі смертю відчужувача майна, яка точно настане, але невідомо коли.

Зрозуміло, що важливе значення для строку мають правила його обчислення, визначення не тільки початку, але і закінчення. Правила закінчення строків, закріплені цивільним законодавством, розрізняються в залежності від обраної одиниці часу. Особливості закінчення строків у цивільно-правових відносинах закріплені статтею 254 ЦК України, де зазначено, що строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Наприклад, п'ятирічний строк дії договору, сплив якого розпочався 2 жовтня 2003 року, закінчиться 2 жовтня 2008 року, а не днем раніше. Відповідно строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У тих випадках, якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Наприклад, місячний строк, що розпочався 31 травня, закінчиться 30 червня, а той, що розпочався 31 січня, закінчиться 28 або 29 лютого. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Наприклад, тижневий строк, що розпочався 20 листопада у середу, закінчиться 27 листопада, тобто у середу наступного тижня. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням і обчислюється за правилами, встановленими для обчислення строків, визначених днями.

Слід зазначити, що вказані правила обчислення строків мають імперативний характер, але закон передбачає виключення у випадку, коли останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є, в такому випадку, перший за ним робочий день. Зазначене правило не розповсюджується на початок перебігу строку, а вихідні дні не виключаються при підрахунку його тривалості.

Особливо цікавим на практиці є питання порядку вчинення дій в останній день строку. Такий порядок на сьогоднішній день закріплений статтею 255 ЦК України, яка вказує, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Отже, за загальним правилом, дія, що підлягає виконанню, може бути виконана до 24 годин останнього дня строку. Це, звичайно, стосується фізичних та юридичних осіб з необмеженим у часі режимом роботи. Якщо ж виконання (дія) відноситься до організації з обмеженим строком (режимом) роботи, то строк спливає тоді, коли у відповідній установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції (навіть якщо організація і продовжує роботу). Наприклад, деякі банківські операції можуть припинятися у 14 годин, а роботу банк припиняє у 15 годин. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно, тобто якщо вони здані до 24 годин останнього дня строку.

Проведений аналіз надає можливість звернути особливу увагу на нерозривний взаємозв'язок строків та термінів у цивільному праві та з'ясувати практичне значення саме термінів при обчисленні цивільно-правових строків. Отже, ті чи інші моменти у часі, настання яких пов'язується з юридичними фактами, є відправними одиницями часу, що використовуються при обчисленні строків та суттєво впливають на правильність такого обчислення.

Обчислення цивільно-правових строків відбувається у певній послідовності, яку можна прослідкувати за наступною схемою: 1) визначення строку, який необхідно обчислити; 2) визначення термінів, які є початковими (кінцевими) моментами відповідного строку, що потребує обчислення; 3) виявлення необхідних юридичних фактів, які визначають терміни, тобто встановлюють конкретні моменти у часі, що мають юридичне значення; 4) обрахування строку з обов'язковим врахуванням загальних техніко-юридичних норм по обчисленню цивілістичних строків, передбачених ст. ст.253-255 ЦК України.

РОЗДІЛ 2. Строки здійснення цивільних прав та виконання цивільних

обов'язків

Строки здійснення цивільних прав включають в себе строки існування цивільного права, присікальні (преклюзивні) та гарантійні строки.

Строки існування цивільних прав - це строки дії права у часі. Основне призначення цих строків полягає насамперед у забезпеченні правомочним особам часу для реалізації наданих їм прав. Віднесення цих строків до окремої категорії вказує на існування суб'єктивних прав, межі дії яких обмежуються часом. Зі спливом строку існування цивільного права суб'єктивне право припиняється та втрачається можливість його реалізації. Але слід зазначити, що існування деяких суб'єктивних прав є безстроковим, а тому повністю необмеженим у часі або ж з можливістю такого обмеження за наявності певних обставин (юридичних фактів). Отже, строки існування цивільних прав можна поділити на абсолютно не обмежені часом, відносно не обмежені часом та визначені часом, тобто ті, які мають конкретний строк дії (існування). Причини введення у деяких випадках часових обмежень дії суб'єктивних прав носять різноманітний характер, однак найчастіше це обумовлене необхідністю співвідношення інтересів особистості з інтересами суспільства та держави, які відображені як в нормах цивільного, так і в нормах інших галузей права.

Строки існування цивільних прав, що не обмежені часом, фактично є носіями прав безстрокової дії; відносно необмежені строки можна вважати невизначеними строками дії суб'єктивного права, і третя група строків становить чітко визначені періоди існування того чи іншого права. Існування першої групи строків слід, як правило, розглядати в межах абсолютних та загальнорегулятивних цивільних правовідносин, інші види вказаних строків належать до сфери дії як абсолютних, так і відносних правовідносин.

Одним із видів строків здійснення цивільних прав є присікальні (преклюзивні) строки, які дуже схожі із строками існування цивільних прав. Вказані строки також надають правомочній особі певний час для реалізації свого суб'єктивного права, але ж вони визначають не строк дії суб'єктивного права у часі (як строки існування суб'єктивних прав), а встановлюють межі існування цивільних прав. Саме в цьому полягає їх основне теоретичне та практичне призначення. Преклюзивні строки надають правомочним особам суворо визначений час для реалізації їх прав під загрозою припинення цих прав Гражданское право / Т. 1 / Отв. ред. Е. А. Суханов, - М.: БЕК, - 1998. - С. 466. . При цьому відбувається, як правило, дострокове припинення прав у випадку нездійснення чи неналежного здійснення суб'єктивних прав. Отже, на відміну від строків існування цивільних прав, присікальні строки стосуються лише тих суб'єктивних прав, які могли б існувати і далі, але за умови їх належного виконання правомочним суб'єктом. Вищезазначене доводить доцільність виокремлення присікальних строків в окрему групу, хоча слід зазначити, що цих строків у цивільному праві зовсім небагато. У деяких радянських посібниках з цивільного права ми спостерігаємо об'єднання строків існування цивільних прав та присікальних строків до єдиної групи саме присікальних строків Советское гражданское право / Т. 1 / Под ред. О. А. Красавчикова, - М., - 1985. - С. 274. . На нашу думку, це є недоцільним і неправильним. Строки існування цивільних прав, як вже зазначалося, завжди є об'єктивно незалежною від суб'єкта цивільних правовідносин категорією правових строків, в той час як преклюзивні строки об'єктивно залежна від поведінки учасників цивільних правовідносин категорія правових строків. Як перша, так і друга група строків мають в кінцевому результаті правоприпиняючий характер, однак преклюзивні строки є своєрідною санкцією, покликаною забезпечити ті чи інші інтереси держави, суспільства або юридичних чи фізичних осіб як учасників цивільних правовідносин. У зв'язку з цим вони мають спеціальний механізм впливу на суб'єктивні права або обов'язки суб'єктів цивільного права.

Відсутність у раніше діючому цивільному законодавстві чіткої регламентації присікальних строків утруднювало можливість здійснення правильних висновків щодо їх правової природи. До речі, ЦК України жодна норма права також не оперує цим поняттям. В науці цивільного права відомі і інші випадки, коли в законі не застосовується те чи інше поняття, однак наукою цивільного права воно застосовується для характеристики певного виду відносин або категорій.

Наступним видом строків здійснення цивільних прав є гарантійні строки. Гарантійні строки встановлюються в межах складних зобов'язальних правовідносин, пов'язаних із придбанням та споживанням продукції, користуванням послугами, в результаті чого основними суб'єктами цих відносин є споживачі, виробники, виконавці, продавці та будь-які суб'єкти господарської діяльності, які мають по відношенню один до одного визначені цивільним законодавством або договором права та обов'язки.

Наша держава гарантує своїм громадянам та іншим учасникам цивільних правовідносин певний рівень споживання, який забезпечується стимулюванням виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг, запровадженням компенсаційних виплат, різних видів допомоги і пільг громадянам тощо. Однією з основних гарантій у зазначеній сфері є забезпечення прав споживачів на належну якість товарів (робіт, послуг), безпеку споживання, достовірну інформацію про товари, відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості тощо.

Поняття “гарантія” у цивільному праві може розглядатися в трьох аспектах, які з одного боку зовсім не пов'язані один з одним, а з іншого - мають певне співвідношення.

Гарантія може розглядатися як передбачений законом засіб забезпечення правомірності поведінки суб'єктів цивільних правовідносин. В даному випадку мова йде про гарантію як узагальнююче юридичне теоретико-практичне поняття. Юридичні гарантії насамперед покликані забезпечувати можливість реалізації та захисту цивільних прав. Гарантії реалізації спрямовані на використання суб'єктами цивільного обігу своїх прав, виконання ними обов'язків та законності притягнення їх до відповідальності. Гарантії захисту діють, як правило, у випадку порушення прав, виникнення перепон на шляху до їх використання тощо. Цивільне право містить велику кількість матеріальних норм, які встановлюють ті чи інші юридичні гарантії. Строки здійснення цивільних прав не просто упорядковують цивільні відносини, а ще й в багатьох випадках встановлюють процедуру реалізації цих прав, мають конкретне цільове призначення, тобто забезпечують механізм досягнення тієї чи іншої мети.

Виходячи із вищевикладеного, можна зробити наступні висновки відносно строків здійснення цивільних прав: 1) строки здійснення цивільних прав є різноманітними як за сферою впливу на суспільні відносини, так і за способом закріплення та застосування; 2) строки здійснення цивільних прав виступають гарантією своєчасного здійснення та реалізації учасниками цивільних правовідносин наданих їм прав; 3) строки здійснення цивільних прав потребують чіткого визначення у загальних нормах цивільного законодавства (в залежності від виду строку) та закріплення загальних механізмів їх застосування.

Здійснення цивільних прав у часовому відношенні нерозривно пов'язане із строками виконання цивільних обов'язків. Насамперед це проявляється при реалізації суб'єктами цивільних правовідносин права вимоги, особливо у тих випадках, коли правомочна особа може вимагати від зобов'язаної особи (суб'єкта права) виконання певних активних дій в межах конкретних строків або до відповідного терміну (це може бути передача майна, виконання робіт, надання послуг тощо). Зв'язок між можливістю реалізації права протягом певного строку та зобов'язаннями третіх осіб не порушувати відповідне право протягом часу його існування є, на перший погляд, непомітним, але цей зв'язок безумовно присутній у правовій дійсності.

Строки виконання цивільних обов'язків - це періоди, протягом яких зобов'язані особи повинні виконати покладені на них зобов'язання Гражданское право / Т. 1 / Отв. ред. Е. А. Суханов, - М.: БЕК, - 1998. - С. 467.. Виникнення та існування строків виконання цивільних обов'язків пов'язане з тим, що праву суб'єкта завжди кореспондує конкретний обов'язок, строк здійснення права однією особою є одночасно строком виконання обов'язку іншою особою. Здійснення суб'єктивних прав у цьому відношенні завжди представляє собою органічне поєднання можливостей здійснення власних дій правомочною особою в межах, встановлених законом, або договором та в часових межах з можливістю вимагати виконання або додержання юридичних обов'язків іншими особами.

Цивільно-правовий обов'язок характеризується як міра належної поведінки зобов'язаної особи, якої вона повинна додержуватися у відповідності з вимогами правомочного суб'єкта з метою задоволення її інтересів Гражданское право / Ч. 1 / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого, - М.: ПРОСПЕКТ, - 1998. - С. 46..

Строки виконання цивільних обов'язків можна спостерігати як в межах абсолютних, так і в межах відносних правовідносин. Строки виконання цивільних обов'язків в межах абсолютних відносин не представляють особливого інтересу для дослідження, оскільки обов'язки в таких правовідносинах мають пасивний характер. Тому в цих відносинах їх краще визначити як строки існування цивільних обов'язків. Навпаки, у відносних правовідносинах цивільно-правові обов'язки полягають насамперед в позитивних діях, здійснення яких забезпечує задоволення інтересів правомочних осіб, і тому фактор часу відіграє значну роль для врегулювання та задоволення інтересів всіх учасників зазначених правовідносин.

Цивільні обов'язки та строки виконання цих обов'язків в більшій мірі є складовою частиною зобов'язальних правовідносин. Зобов'язання, в свою чергу, представляє собою відносне правовідношення, яке опосередковує товарне переміщення матеріальних благ, в якому одна особа (боржник) за вимогою іншої особи (кредитора) зобов'язана здійснити дії з надання йому певних матеріальних благ. Зобов'язання різні за тривалістю: межі їх існування та строки виконання визначаються визначеними та невизначеними строками, можуть навіть бути безстрокового характеру.

Строки (терміни) виконання цивільних обов'язків можуть виникати в межах різних типів зобов'язань, які в залежності від підстави виникнення поділяються на два види: договірні та позадоговірні зобов'язання. Строки (терміни) виконання цивільних обов'язків в межах договірних зобов'язань визначаються законом та угодою сторін, які приймають участь в зобов'язанні. Час виконання позадоговірного зобов'язання залежить тільки від закону або від закону та волі однієї із сторін у зобов'язанні. Таким чином, строки виконання цивільних обов'язків можуть визначатися законами, договорами, адміністративними актами, а також звичаями ділового обігу.

Строки виконання цивільних обов'язків в межах договірних зобов'язань поділяються на наступні групи: строки виконання обов'язків по виконанню робіт, по наданню послуг, по перевезенням, по кредитуванню та розрахункам, у зв'язку із сумісною діяльністю тощо. В межах позадоговірних зобов'язань слід виокремлювати строки виконання обов'язків, які випливають із односторонніх правочинів та охоронних зобов'язань.

Строк (термін) виконання цивільного обов'язку, як вже зазначалося, представляє собою період (момент), протягом якого (до якого) зобов'язані особи повинні виконати покладені на них дії. В основу цивільного обов'язку покладаються певні матеріальні й нематеріальні блага, результати творчої діяльності, послуги тощо. Сам юридичний обов'язок можна визначити як забезпечену законом необхідність певної поведінки особи, яка спрямована на здійснення відповідного суб'єктивного права. Зобов'язання може складатися із сукупності цивільних обов'язків, строки виконання яких не обов'язково співпадають із загальним строком виконання зобов'язання. Отже, у зобов'язанні приватні строки є строками виконання окремих цивільних обов'язків, а дотримання загальних строків виконання цивільних обов'язків визначає строк виконання зобов'язання в цілому. Тому, в залежності від змісту договору, зазначені поняття можуть як співпадати, так і не співпадати.

Строк виконання договору та строк виконання зобов'язання (обов'язку) також можуть співпадати або не співпадати. Це пов'язане з тим, що будь-який договір є зобов'язанням, в основу якого покладається юридичний факт (дія або подія), що є підставою виникнення або припинення того чи іншого правовідношення. У тих випадках, коли строк договору співпадає із строком існування зобов'язання, - співпадають і строки їх виконання, але, як вже зазначалося, бувають випадки, коли строк виконання договору сплинув, а строк виконання зобов'язання ще триває.

Строки виконання цивільних обов'язків можуть як чітко визначатися договором або законодавством, так і абстрактно, шляхом застосування таких понять як виконання обов'язку у “розумний строк”, “негайно” тощо. Ці поняття є критеріями визначення часу виконання цивільного обов'язку, але в кожному конкретному правовідношенні вони можуть мати різні часові показники. Прикладом законодавчого визначення такого строку є норма ст. 1006 ЦК України, яка одним із обов'язків повіреного у договорі доручення встановлює після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої закінчився, а також негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

РОЗДІЛ 3. Строки захисту цивільних прав

3.1 Поняття та види строків захисту цивільних прав

Громадяни та юридичні особи, перебуваючи у цивільних правовідносинах, набувають певні права та обов'язки, які складають зміст конкретного правовідношення. Повнота та реальність здійснення суб'єктивних прав залежить від того, наскільки ефективний їх захист у випадку порушення. У зв'язку з цим з метою забезпечення нормального цивільного обігу необхідно гарантувати можливість захисту права у будь-якій передбаченій законом формі.

Окрім форм, способів та засобів захисту порушених прав значну роль відіграють строки, в межах яких можна захистити своє порушене право. Зазначені строки є окремою групою цивілістичних строків, які у юридичній літературі прийнято називати строками захисту цивільних прав.

Строки захисту цивільних прав визначаються як надані правомочним особам періоди часу для звернення до правопорушника чи до суду з вимогою про захист чи примусове здійснення своїх прав Гражданское право / Т. 1 / Отв. ред. Е. А. Суханов, - М.: БЕК, - 1998. - С. 467.. Різні дослідники цивілістичних строків, як правило, дають приблизно однакові визначення строків захисту цивільних прав, однак при цьому відносять до цієї групи різні види строків. Традиційно до строків захисту цивільних прав належить строк позовної давності, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Це, мабуть, пов'язане з тим, що одним із основних та найбільш розповсюджених засобів захисту порушеного права є позов. Однак слід зазначити, що захист цивільних прав (згідно із ст. 17, 18, 19 та ін. ЦК України) здійснюється не тільки судом, але і Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, нотаріусами, іншими органами та посадовими особами, а також шляхом самозахисту. Конкретні строки, в межах яких ці органи або правомочні особи можуть здійснити захист порушених прав, в деяких випадках визначені законом, але в більшості випадків взагалі не визначаються. У тих випадках, коли ці строки не визначені, на практиці, як правило, керуються загальними строками позовної давності, які встановлені відносно позовної форми захисту.

Нас в даному випадку будуть цікавити строки звернення до суду, до інших компетентних органів та посадових осіб за захистом порушених прав, які закріплені нормами цивільного законодавства. Строки самозахисту, наприклад, для нашого дослідження не мають значення, оскільки самозахист є однією із форм захисту, яка хоч і відбувається в у певних часових межах, але вони не врегульовані нормами чинного законодавства, крім цього, зазначена форма захисту не передбачає звернення до компетентних державних чи громадських органів Свердлык Г. А., Страунинг Э. Л. Понятие и юридическая природа самозащиты гражданских прав. // Государство и право. - 1998. - № 5. - С. 23. .

Строки захисту цивільних прав складають претензійні строки, строки позовної давності та у певній мірі до них можна віднести строки оперативного захисту порушених прав. Як вже зазначалося, до строків захисту та строків здійснення цивільних прав різні вчені-цивілісти відносили різні строки. Наприклад, В. В. Луць досліджуючи строки у цивільних правовідносинах, до строків захисту, окрім претензійних строків, позовної давності та строків оперативного захисту, також відносив присікальні, гарантійні та процесуальні строки, які, на його думку, перебувають в межах охоронних правовідносин при виконанні захисної функції Луць В. В. Строки і терміни в новому Цивільному кодексі України // Юридична Україна. - 2003. - № 11. - С. 5-7..

Строки захисту цивільних прав є складовою частиною загального поняття захисту цивільних прав, яке є одним із найважливіших у теорії цивільного та цивільно-процесуального права. Захист цивільних прав - це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди Цивільне право України / За ред. Є. О. Харитонова, Н. О. Саніахметової, - К.: Істина, - 2003. - С. 183. . Право на захист порушених прав є одним із елементів суб'єктивного цивільного права, яке визначається як надання правомочній особі можливості застосування заходів правоохоронного характеру для поновлення його порушеного або оспорюваного права, а також можливість вимагати захисту своїх порушених прав від суду та інших уповноважених на те органів або посадових осіб. Підставами для захисту, в свою чергу, є порушення цивільного права, його оспорювання або невизнання. Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.