Строки в цивільному праві

Претензійні строки, строки позовної давності, оперативного захисту застосовуються при використанні третього елементу суб'єктивного права, тобто при безпосередній реалізації права на захист.

Строки захисту цивільних прав перебувають в межах охоронних правовідносин, які є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища Цивільне право України / Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002, С. 85. . Застосування того чи іншого строку захисту цивільного права залежить від обраної суб'єктом цивільного права форми захисту порушеного права. При юрисдикційній формі захисту застосовуються строки позовної давності, при неюрисдикційній - претензійні та строки оперативного захисту. Метою застосування зазначених строків захисту є сприяння стійкості правопорядку та стабільності майнових та особистих немайнових правовідносин.

Претензійні строки встановлюють обов'язок правомочної особи попередньо (до суду) звернутися із заявою (претензією) про задоволення своїх вимог до можливого порушника у добровільному порядку Гражданское право / Т. 1 / Отв. ред. Е. А. Суханов, - М.: БЕК, - 1998. - С. 467..

Претензією називається письмова вимога, яка базується на існуючому між сторонами правовідношенні (яке виникло із договору або іншого юридичного факту), звернене безпосередньо до зобов'язаної особи, що порушила право. В претензії кредитор формулює вимоги цивільно-правового характеру про відновлення порушених або про стягнення неустойки (штрафу, пені) або заподіяних збитків Коган М.И., Ромашко А.П. Претензии и иски в торговле. - М.: Экономика, - 1984 - С. 5..

Претензійні строки у виключних випадках встановлюються законодавством, у всіх інших випадках визначаються угодою сторін та звичаями ділового обороту і в цих випадках не зачіпають право правомочної (потерпілої) особи на судовий захист. За часів дії радянського законодавства дотримання претензійних строків у певних випадках було обов'язковим.

Наступним видом строків захисту цивільних прав пропонуємо розглянути строки оперативного захисту порушеного права. Строки оперативного захисту в багатьох випадках поєднані із претензійними строками. Особливістю вказаних строків є те, що вони призначені для задоволення вимог правомочних осіб та відновлення їх порушених прав.

Строки оперативного захисту порушених прав можна визначити як періоди часу, встановлені для задоволення вимог правомочних осіб у разі порушення їх прав та невиконання обов'язків зобов'язаними особами.

Строки оперативного захисту цивільних прав характеризуються певними рисами: 1) є періодами у часі (строками) або моментами (термінами) протягом яких або до яких правомочна особа може звернутися до зобов'язаних осіб з вимогою про захист порушеного права дозволеними законодавством способами; 2) строки оперативного захисту є строками не примусового (не юрисдикційного) захисту порушених прав; 3) строки оперативного захисту, як правило, мають нетривалий характер, оскільки покликані для швидкого захисту порушеного права; 4) строки оперативного захисту тісно пов'язані із строками виконання відповідних обов'язків зобов'язаними особами як після звернення правомочних осіб за захистом порушеного права у звичайному порядку, так і в межах претензійних строків.

Наступним, одним із найцікавіших та найбільш досліджуваних у цивільному праві строком захисту цивільних прав є позовна давність. Позовна давність визначається як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК). Поняття позовної давності безпосередньо пов'язане з конституційним правом громадян України на судовий захист своїх порушених прав, встановлений ст. 55 Конституції України.

Позовна давність, безспірно, є строком захисту цивільних прав у позовному порядку. Питання про позов і право на нього є одним із найскладніших як у цивільному праві, так в теорії цивільного процесу. Воно має важливе прикладне значення, оскільки від його правильного вирішення багато в чому залежить ефективність захисту цивільних прав. Існує дві концепції з цих проблем (усі інші погляди є поєднанням елементів цих концепцій) Хандурін М. Позов і право на нього в науці радянського цивільного процесу // Радянське право. - 1990. - № 3. - С. 44. . Одні вчені вважають, що позов - це категорія процесуального права, оскільки звернення до суду - це процесуальна дія. Згідно з другою точкою зору, це єдине поняття для процесуального і матеріального права, що має дві сторони - процесуальну і матеріально-правову. Ми підтримуємо другу точку зору і вважаємо, що позов одночасно з процесуальною вимогою про розгляд спору про право, зверненою до суду, є матеріально-правовою вимогою позивача, зверненою до відповідача, тобто вони розглядають позов у нерозривній єдності двох його сторін - процесуальної і матеріально-правової. Строки позовної давності є матеріально-правовими строками захисту цивільних прав, які є строками примусового захисту. Хоча при визначенні загального строку, протягом якого можна здійснити захист своїх порушених прав, не слід забувати про процесуальні, претензійні, а іноді і про строки оперативного захисту цивільних прав.

Позовна давність як інститут сучасного цивільного права тісно пов'язана із застосуванням та використанням встановлених законом (а у деяких випадках угодою сторін) строків захисту цивільних прав. Строки позовної давності безпосередньо пов'язані із правом на позов у матеріальному відношенні та визначають, разом з іншими обставинами, наявність чи відсутність права на його задоволення. Строки позовної давності є строками примусового захисту порушених прав, що встановлюються з метою забезпечення стійкості та стабільності цивільних правовідносин. Позовна давність є найстарішим інститутом цивільного права, який застосовується правовими системами багатьох країн світу. Історичним підґрунтям розвитку позовної давності в Україні стало дореволюційне руське та радянське цивільне право.

3.2 Матеріальні строки захисту цивільних прав

Строки позовної давності закріплені у нормах матеріального права і є матеріальною основою примусового захисту порушених прав. Цивільне законодавство України, як уже зазначалося, визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (256 ЦК України). Отже, за загальним правилом, захист суб'єктивного матеріального права обмежений певними строками, протягом яких суб'єкт права може скористатися для досягнення зазначеної мети допомогою держави.

Загальні засоби захисту цивільних прав закріплені ст. 16 ЦК України, яка вказує на те, що засобами захисту цивільних прав можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна право відношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків; відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо.

Звернення за використанням перелічених способів захисту відбувається за ініціативою особи, право якої порушене. У відповідності з цим за загальним правилом для надання руху юрисдикційній діяльності вимагається звернення відповідної особи із заявою до належного юрисдикційного органу. Ця заява є позовом.

У випадках звернення до юрисдикційних органів з вимогою про захист порушених прав відповідні органи повинні перевірити законність та обґрунтованість вимоги. Ця перевірка безпосередньо пов'язана із дотриманням позивачем строків позовної давності та наслідками, які тягне за собою таке недотримання. Сучасне цивільне законодавство встановлює, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою про відмову у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Зазначена норма із спливом позовної давності пов'язує можливість припинення права на позов у матеріальному відношенні. При цьому існування самого суб'єктивного права не втрачається, а втрачається лише можливість його примусового захисту. Новим у цивільному законодавстві відносно наслідків спливу позовної давності є те, що про застосування позовної давності повинна заявити зацікавлена сторона, якщо такої заяви не буде зроблено, то позовна давність до вимог кредитора може і не застосовуватися. Сплив позовної давності надає відповідачу можливість протиставити вимозі позивача факт пропущення строку позовної давності і на цій підставі відхилити вимогу. Це означає, що, якщо відповідач не бажає скористатися фактом спливу позовної давності, про що прямо заявляє суду, суд повинен розглянути справу по суті та винести рішення по матеріально-правовому спору між позивачем і відповідачем незалежно від спливу будь-якого строку. Радянське цивільне законодавство встановлювало обов'язок суду по застосуванню позовної давності за власною ініціативою незалежно від волі сторін спору. У сучасному цивільному законодавстві правило про застосування позовної давності за власною заявою не повинно тлумачитися розширено у тому відношенні, що сторони у будь-який момент, наприклад, при укладенні договору, можуть домовитися про незастосування до їх можливих спорів строку позовної давності. Така угода буде вважатися недійсною як така, що суперечить закону. Зробити заявку про незастосування позовної давності можна лише у відношенні вже наявного спору, який переданий позивачем до суду для розгляду і вирішення. У процесуальному відношенні, для зміцнення договірної дисципліни учасників цивільних правовідносин, пропонуємо встановити певний строк для подачі заяви про застосування строку позовної давності, а наслідком пропущення цього строку відповідачем вважати неможливість у подальшому заявити про сплив позовної давності у конкретній справі.

Особливістю застосування позовної давності, визначеної законом (ст. 266 ЦК України), є сплив позовної давності по додатковим вимогам разом з основною. Отже, додаткова вимога (наприклад, угода про неустойку) погашається давністю разом з основним боргом, навіть якщо строк давності по ній не сплинув. Такий підхід є досить раціональним, оскільки додаткова вимога прив'язана до основної вимоги і повинна мати можливість примусового захисту в однакових з нею часових межах. Серед додаткових вимог ЦК України вказує на неустойку, стягнення на заставлене майно. Цей перелік не вичерпний, і до нього можна додати інші вимоги, наприклад, поручительство, заставу, вимоги про стягнення збитків, процентів за основним боргом і т. д. Обрахувати в цьому випадку позовну давність не викликає складнощів, головне - це відмежувати основну вимогу від додаткової та визначити термін обрахування позовної давності по основній вимозі.

Позовна давність - це загальний інститут цивільного права, оскільки розповсюджується на всі цивільно-правові вимоги, що випливають із зобов'язальних прав, а також із порушення права власності та інших абсолютних суб'єктивних прав.

Цивільне законодавство України у зв'язку із багатоманітністю суб'єктного складу цивільного права, різноманітністю цивільних правовідносин встановлює строки позовної давності різної тривалості. Всі строки позовної давності поділяються на два види: загальні та спеціальні. Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цей строк розповсюджується на всі правовідносини, окрім тих, по відношенню до яких встановлені спеціальні строки. Спеціальні строки позовної давності встановлюються до окремих видів правовідносин, які чітко визначені у законі. Певну групу спеціальних строків ще можна назвати скороченими строками позовної давності, тому що їх тривалість становить менше трьох років, а іншу - підвищеними, оскільки їх тривалість перевищує три роки. Отже, згідно із ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК); у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК); про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК); у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК); про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК). Для спеціальних строків давності встановлений той же режим застосування, що і до загального строку давності.

Таким чином, право на позов у матеріальному відношенні, як в українському законодавстві, може обмежуватися загальними та спеціальними строками позовної давності. Строки давності завжди перебувають за межами суб'єктивних прав, не впливаючи на їх зміст. Це часові кордони існування суб'єктивних прав у порушеному стані. Із спливом строків позовної давності право на позов у матеріальному відношенні може припинятися. Але, незалежно від наслідків спливу позовної давності, слід зауважити, що право на захист є матеріальним правом, реалізація якого відбувається у процесуальній формі. Тому, в деякій мірі можна сказати, що процесуальні строки захисту цивільних прав є похідними та другорядними по відношенню до матеріальних строків цивільно-правового захисту.

Виходячи із вищевикладеного, слід зробити наступні висновки відносно особливостей строків позовної давності:

1) строки позовної давності є матеріальними строками захисту порушених прав, які є передумовою визнання права на захист у матеріальному відношенні;

2) строки позовної давності завжди перебувають за межами суб'єктивних прав і не повинні впливати на їх зміст;

3) строки позовної давності є часовими межами існування суб'єктивних прав у порушеному стані;

4) наслідками спливу позовної давності може бути відмова у позові за заявою зацікавленою особи про пропущення відповідного строку, визнання поважною причини пропущення позовної давності, у зв'язку з чим виникає можливість захисту порушеного права, визнання юридичної сили за фактом виконання боржником цивільного обов'язку;

5) строки позовної давності є складовою частиною загального інституту позовної давності, які розповсюджують свою дію на всі цивільні правовідносини, відрізняються імперативно-диспозитивним врегулюванням та особливою організацією їх застосування;

6) обчислення строків позовної давності (насамперед, встановлення початку перебігу позовної давності) залежить від змісту конкретного правовідношення та особливостей конкретних юридичних фактів, які його утворюють та визначають;

7) строки позовної давності виступають матеріальним гарантом права на своєчасний захист порушених прав, сприяють встановленню об'єктивної істини у суді та тісно пов'язані із процесуальними строками захисту.

3.3 Процесуальні строки захисту цивільних прав

Порушення цивільних прав підлягає захисту у судовій інстанції шляхом виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Відповідні відносини виникають за ініціативою зацікавлених осіб і обумовлені здійсненням ними юридично значущих дій, пов'язаних із здійсненням своїх прав. Цивільне процесуальне законодавство передбачає, що завданням суду є не тільки правильний, але і своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ. У зв'язку з цим зростає значення процесуальних строків, які є однією із гарантій виконання завдань судів відносно швидкого та своєчасного розгляду цивільних справ, а відповідно, швидкого та своєчасного захисту суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів Цивільне право України / Т. 1 / За ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького, - К.: Юрінком Інтер, - 2004. - С. 297. .

Норми цивільного права визначають матеріальні передумови права на захист порушених прав, норми процесуального права, в свою чергу, встановлюють процесуальний порядок розгляду справи. Норми цивільного законодавства, по-перше, визначають право на захист порушених прав та, відповідно, способи захисту порушених прав; по-друге, встановлюють строки захисту порушених прав, основним з яких є строк позовної давності, пропущення якого, за певних умов, має наслідком відмову у позові в матеріальному відношенні. У процесуальному відношенні особі не може бути відмовлено у прийнятті позовної заяви, але це не означає, що матеріальні строки захисту порушених прав та процесуальні існують окремо один від одного. В цілому, зазначені строки об'єднані спільною метою, тобто спрямовані на правильний і своєчасний захист порушених прав і у сукупності складають загальний час можливого розгляду та вирішення цивільної справи.

Процесуальні строки поряд із матеріальними строками захисту порушених прав сприяють збереженню соціальної та юридичної цінності суб'єктивних цивільних прав Цивільне право України / За ред. Р. О. Стефанчука, - К.: Наукова думка, - 2004. - С. 111.. Процесуальний строк можна визначити як встановлений законом чи судом час, протягом якого повинна бути розглянута цивільна справа, виконане судове рішення, можуть чи повинні бути здійснені ті чи інші процесуальні дії. Іноді процесуальний строк визначається як визначений цивільним процесуальним законом відрізок часу для здійснення судами, особами, що приймають участь у справі, та іншими учасниками судочинства тих чи інших процесуальних дій Власов А. А. Гражданское процессуальное право: Учебник. - М.: ТК Велби, - 2003. - С. 141. . Правовому регулюванню процесуальних строків присвячена глава 6 розділу І Цивільного процесуального кодексу України, який нормативно не закріплює визначення процесуальних строків, а лише встановлює їх види, порядок обчислення, зупинення, закінчення, поновлення, продовження та наслідки пропущення процесуальних строків. Функціональне призначення процесуальних строків полягає в тому, що вони створюють оптимальний часовий режим для відправлення правосуддя: з одного боку, прискорюють розгляд справи, а з іншої - навпаки, протидіють нерозумно швидкій реалізації процесуальних прав та обов'язків, оскільки, як вже зазначалося, метою правосуддя є своєчасність розгляду цивільних справ.

На нашу думку, ЦПК України повинен закріпити визначення процесуальних строків із включенням до визначення їх функціонального призначення з метою дотримання суддями, при встановленні строків, їх основного призначення як темпорального показника.

ЦПК України закріплює види процесуальних строків. Норма ст. 67 ЦПК України закріплює, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, - встановлюються судом. Виходячи із змісту цієї норми, можна сказати, що процесуальні строки поділяються на законні та судові, а процесуальний строк представляє собою період часу, встановлений законом чи судом для здійснення певних процесуальних дій (наприклад, розгляд справи по суті судом першої інстанції, подання апеляційної чи касаційної скарги, усунення недоліків позовної заяви тощо).

Таким чином, законні процесуальні строки можна класифікувати на: 1) строки здійснення процесуальних дій судом; 2) здійснення процесуальних дій особами, які приймають участь у справі. Процесуальні строки, призначені судом, поділяються на: 1) строки здійснення процесуальних дій особами, які приймають участь у справі; 2) строки для виконання розпоряджень суду особами, які не приймають участь у справі Гражданский процесс / Под ред. М. Т. Треушникова. - М.: Городец, - 2003. - С. 169. .

Інші класифікації процесуальних строків передбачають їх поділ за способом встановлення також на законні та судові.

За суб'єктним складом на: 1) строки, призначені для суду та судових виконавців; 2) строки, призначені для осіб, які приймають участь у справі; 3) строки для осіб, які сприяють правосуддю, а також інших суб'єктів, які не є учасниками цивільного процесуального правовідношення.

За характером здійснюваних процесуальних дій процесуальні строки можна поділити на: строки прийняття позовної заяви; строки розгляду справи по суті; строки оспорювання судових актів і актів судових виконавців; строки здійснення виконавчих дій; строк відкладення виконавчих дій; строки призупинення розгляду справи тощо Осокина Г. Л. Гражданский процесс. Общая часть, - М.: Юристъ, - 2003. - С. 330-332..

За способом обчислення строки поділяються на: обчислювані певними проміжками часу; визначені точною календарною датою здійснення процесуальної дії; визначені місцем, яке вони займають серед процесуально регламентованих дій Гражданский процесс Российской Федерации / Под. ред. А. А. Власова - М.: Юрайт-Издат, - 2003. - С. 160. .

Метою нашого дослідження є розгляд процесуальних строків як строків захисту цивільних прав судовими органами шляхом аналізу окремих видів цивільно-процесуальних строків, наслідків їх спливу, а також загального порядку їх обчислення та визначення. Слід сказати, що закріплені у цивільно-процесуальному законодавстві строки розгляду цивільних справ не є самоціллю, їх значення як найважливішого компоненту правосуддя полягає в охороні прав особистості, регулюванні порядку судочинства. Сьогодні в процесі здійснення цивільного судочинства значна частина порушень пов'язана у тій чи іншій мірі із строками (законними чи судовими). До суб'єктивних причин порушення процесуальних строків можна віднести низький рівень виконавчої дисципліни деяких суддів та працівників апарату судів, а також помилки суддів у застосуванні матеріального та процесуального законодавства Чернооченко С. І. Цивільний процес України, - Київ: Центр навчальної літератури, - 2004. - С. 156.. До об'єктивних причин порушення процесуальних строків можна віднести постійно зростаюче навантаження на суддів по вирішенню справ при недостатньому кадровому виконанні та ресурсному забезпеченні.

Розгляд процесуальних строків почнемо із особливостей пред'явлення позову до суду зацікавленою особою з метою захисту порушених прав. Пред'явлення позову є першою стадією цивільного процесу, яка протікає в межах певних строків та визначає момент виникнення цивільно-процесуальних правовідносин.

Норми цивільно-процесуального законодавства, які стосуються порядку обчислення відповідних строків, мають техніко-юридичне призначення і не виконують особливо змістовної процесуальної функції, безпосередньо пов'язаної із процесуальною діяльністю. Однак правильне обчислення процесуальних строків впливає на більш повне дотримання принципів цивільного процесу, а особливо на своєчасність та організованість розгляду та вирішення цивільних справ.

Ще раз звернемо увагу на значення та основне призначення процесуальних строків, яке обумовлене тим, що одним із основних завдань цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України). Із змісту зазначеної норми випливає захисна функція не тільки процесуальних строків, а й всього цивільно-процесуального права відносно завдань цивільного судочинства, то, як вже зазначалося, у темпоральному відношенні головним є своєчасність розгляду та вирішення цивільних справ.

Загалом, слід зробити наступні висновки відносно особливостей процесуальних строків: 1) процесуальні строки, незалежно від їх внутрішнього призначення є строками захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів; 2) процесуальні строки є складовою частиною та єдиним механізмом загальної процесуальної діяльності при відправленні правосуддя; 3) пропущення процесуальних строків тягне, як правило, негативні для учасників цивільних процесуальних відносин наслідки; 4) процесуальні строки є особливою процесуальною гарантією забезпечення своєчасного та справедливого розгляду цивільної справи та захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

строк термін правовідносини

Висновок

Виходячи із вищевикладеного дослідження строків та термінів у цивільному праві, слід зробити наступні висновки та підсумки проведеного дослідження.

Строки та терміни у цивільному праві є темпоральними показниками, які встановлюються в межах часу, що підлягає відповідному правовому регулюванню. Відповідно, час в правовому регулюванні розглядається як часові параметри суспільної діяльності людей, що встановлюються нормами права. Правовий час у своєму існуванні повністю абстрагується від філософської категорії часу.

Співвідношення між часом і строком є співвідношення цілого і частини; об'єктивного і суб'єктивного. Встановлення строків можливе лише за умови існування часу та тільки в його межах шляхом обмеження у часі правовідносин як в цілому, так і їх складових частин, а саме суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників цих правовідносин. Звідси випливає суб'єктивна ознака строків.

Норми-дефініції цивільного законодавства, закріплюючи офіційне визначення строків та термінів, надають їм особливого техніко-юридичного призначення та підвищують їх роль в окремих інститутах цивільного права. Розробка проблем часу в цивільних правовідносинах має суттєве методологічне та практичне значення, оскільки саме час за допомогою існування норм права формує поняття “строк” та “термін”.

Всі надані цивілістичною наукою визначення правового строку мають подвійний характер: з одного боку строк розглядається як певний період часу, з іншого - як певний момент часу. На сьогоднішній день цивільне законодавство, відмежувавши від поняття “строк” поняття “термін”, вказало на їх суттєву різницю. Строк по відношенню до терміну є більш загальною часовою категорією в цивільному праві, оскільки він, як певний відрізок часу, зі спливом якого наступають юридичні наслідки, визначає період, протягом якого суб'єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права.

Строки та терміни охоплюють та характеризують принципово різні темпоральні показники, хоча терміни доцільно розглядати як складову частину строків. Отже, терміни “обслуговують” строки шляхом встановлення їх граничних меж, наприклад, моменту початку перебігу того чи іншого строку та його закінчення.

Самостійного значення терміни як різновид цивільно-правових строків набувають, як правило, у випадках встановлення, зміни або припинення ними того чи іншого права.

Питання про роль та місце строків у цивільних правовідносинах можна розглядати в декількох аспектах: 1) строк як момент виникнення (початку) чи припинення правовідносин (в сучасній цивільній науці цей аспект розглядається вже як окрема часова категорія, що має назву “термін”); 2) строк як одна з умов, що визначає його зміст; 3) строк як критерій правомірності поведінки учасників правовідносин з точки зору його своєчасності. Строк також може розглядатися як правова форма встановлення граничних меж реалізації прав та виконання обов'язків учасниками цивільних правовідносин; як форма існування та розвитку прав та обов'язків учасників цивільних правовідносин; як часовий регулятор суспільних відносин у сфері цивільного права; як дія чи подія, що має юридичне значення та ін.

Цивільно-правові строки є достатньо різноманітними і підлягають класифікації або поділу на види за різними підставами та критеріями, насамперед за способом позначення та обчислення, підставами встановлення, характером визначення, за призначенням, правовими наслідками тощо.

Строки у цивільно-правових відносинах можуть обчислюватися як за загальними нормами, тобто у загальному порядку, так і в спеціальному порядку, тобто у порядку, визначеному спеціальними нормативними актами відносно окремих випадків або певних груп товарів.

Обчислення будь-яких цивільно-правових строків відбувається у певній послідовності, яку можна прослідкувати за наступною схемою: 1) визначення строку, який необхідно обчислити; 2) визначення термінів, які є початковими (кінцевими) моментами відповідного строку, що потребує обчислення; 3) виявлення необхідних юридичних фактів, які визначають терміни, тобто встановлюють конкретні моменти у часі, що мають юридичне значення; 4) обрахування строку з обов'язковим врахуванням загальних техніко-юридичних норм по обчисленню цивілістичних строків, передбачених ст. ст.253-255 ЦК України.

Список використаної літератури

1. Конституція України, - К.: Право, - 2003, - 48 с.

2. Цивільний кодекс України, - Х.: Одіссей, - 2006. - 384 с.

3. Цивільний процесуальний кодекс України, - Х.: Одіссей, - 2005. - 190 с.

4. Власов А.А. Гражданское процессуальное право: Учебник. - М.: ТК Велби, - 2003. - 432 с.

5. Гражданский процесс / Под ред. М.Т. Треушникова. - М.: Городец, - 2003. - 720 с.

6. Гражданский процесс Российской Федерации / Под. ред. А.А. Власова - М.: Юрайт-Издат, - 2003. - 584 с.

7. Гражданское право / Т. 1 / Отв. ред. Е.А. Суханов, - М.: БЕК, - 1998. - 816 с.

8. Гражданское право / Ч. 1 / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева, - М.: Юристъ, - 1997. - 472 с.

9. Гражданское право / Под ред. С.П. Гришаева. - М.: Юристъ, - 1999. - 484 с.

10. Гражданское право / Ч. 1 / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого, - М.: ПРОСПЕКТ, - 1998. - 632 с.

11. Заїка Ю.О. Українське цивільне право, - К.: Істина, - 2005. - 312 с.

12. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве, - М.: Юридическая литература, - 1984. - 146 с.

13. Коган М.И., Ромашко А.П. Претензии и иски в торговле. - М.: Экономика, - 1984. - 103 с.

14. Луць В.В. Строки і терміни в новому Цивільному кодексі України // Юридична Україна. - 2003. - № 11. - С. 5-8.

15. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака, К.: Істина, - 2004. - 960 с.

16. Осокина Г.Л. Гражданский процесс. Общая часть, - М.: Юристъ, - 2003. - 669 с.

17. Панченко М.І. Цивільне право України, - К.: Знання, - 2005. - 583 с.

18. Свердлык Г.А., Страунинг Э.Л. Понятие и юридическая природа самозащиты гражданских прав. // Государство и право. - 1998. - № 5. - С. 17-24.

19. Советское гражданское право / Т. 1 / Под ред. О.А. Красавчикова, - М., - 1985. - 544 с.

20. Хандурін М. Позов і право на нього в науці радянського цивільного процесу // Радянське право. - 1990. - № 3. - С. 44-47.

21. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины, - Х.: Одиссей, - 2005. - 960 с.

22. Цивільне право України / За ред. Р.О. Стефанчука, - К.: Наукова думка, - 2004. - 448 с.

23. Цивільне право України / За ред. Є.О. Харитонова, Н.О. Саніахметової, - К.: Істина, - 2003. - 776 с.

24. Цивільне право України / Ч. 1 / За ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка, - Х.: Право, - 2000. - 368 с.

25. Цивільне право України / Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, - К.: Юрінком Інтер, - 1999. - 864 с.

26. Цивільне право України / Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, - Юрінком Інтер, - 2005. - 736 с.

27. Цивільне право України / Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, - 2002. - 720 с.

28. Цивільне право України / Т. 1 / За ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького, - К.: Юрінком Інтер, - 2004. - 480 с.

29. Чернооченко С.І. Цивільний процес України, - Київ: Центр навчальної літератури, - 2004. - 308 с.

30. Юридична енциклопедія: В 6 Т / Редкол.: Ю.С. Шемшученко ( голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енциклопедія, - 1998. - 736 с.

Размещено на Allbest.ru