Кримінальна субкультура: поняття, ознаки. Роль кримінальної субкультури у процесі детермінації злочинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

31

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінальна субкультура: поняття, ознаки. Роль кримінальної субкультури у процесі детермінації злочинності

Вступ

Людство знає злочинність ще з самого початку свого розвитку. Вже у первіснообщинному ладі існували злочинці і правопорушення. Але в той час ще не існувало суспільства, тому ці правопорушення не мали такого суспільно-небезпечного значення, не приносили великої суспільної шкоди, з точки зору сучасного стану речей. Однак згодом вчинення особою протиправних дій почало засуджуватись. Саме з моменту появи місць позбавлення волі і з'являються перші елементи специфічної асоціальної субкультури, яка пізніше виокремиться у кримінальну субкультуру.

Незважаючи на певний занепад, який відбувається на даному етапі розвитку, «блатний світ» має свою вікову історію, свою субкультуру - мову («арго»), образотворче мистецтво (татуювання), закони (тюремний, злодійський), свою ієрархію («табель про ранги»), титули («злодій в законі,» «пахан» тощо), традиції. Саме ці складові і є основою такого виду асоціальної субкультури як кримінальна субкультура.

Причиною обрання даної теми курсової роботи є занепокоєність суспільства з приводу чим далі більшого поширення кримінальної субкультури і стурбованість правоохоронних органів з цього приводу, оскільки величезна кількість атрибутів злочинного світу з легкістю проникли у світ звичайних людей. Реально прослідкувати вплив кримінальної субкультури можна навіть через проникнення термінів «блатної мови» в повсякденну (побутову) мову. «Блатний» жаргон все більше і більше в ній використовується і вже не є чимось дивним.

Детермінуючий злочинність вплив кримінальної субкультури, прослідковується також через наявність поширеного звучання тюремної лірики, в якій висвітлюється певного роду «романтизм» кримінального життя. Крім цього кримінальна субкультура як детермінанта злочинності негативно впливає на збільшення злочинності неповнолітніх, оскільки особи молодого віку більш схильні до наслідування чогось недозволеного чи забороненого.

Крім того актуальність дослідження обумовлена: недосконалістю законодавства, яке регулює призначення позбавлення волі з відбуванням його виправно-трудових установах; проблемами, існуючими у стадії його виконання; іншими складними правовими і практичними питаннями, які потребують невідкладного вирішення на науково-теоретичному рівні; відсутністю серед учених єдиної думки щодо подальших перспектив тюремної ізоляції.

Мета даної курсової роботи полягає у прагненні з'ясувати поняття кримінальної субкультури, як однієї із видів асоціальних субкультур агресивного спрямування, її складових частин і елементів, а також носіїв цього виду контркультури. Основне завдання роботи полягає у тому щоб дати кримінологічну характеристику основних принципів співіснування індивідів, котрі є носіями кримінальної субкультури, а також вивчення і аналізу кримінальної субкультури як детермінанти злочинності, висвітлити основні норми кримінального світу

Об'єктом даної курсової роботи є спосіб життєдіяльності осіб, котрі об'єднуються у кримінальні співтовариства і які дотримуються певних правил, законів і традицій, а також норми їх неформальної поведінки як явище, котре породжує ситуацію за якої стає можливим вплив кримінальної субкультури.

Предметом роботи є негативний вплив, який здійснює кримінальна субкультура на суспільні відносини, шляхи і методи, використовуючи які можна досягти зменшення шкідливого впливу кримінальної субкультури на суспільство, також роль самої кримінальної субкультури як однієї з детермінант злочинності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дають можливість зрозуміти шкідливість впливу елементів кримінальної субкультури на суспільні процеси і на детермінацію злочинності, а також відкривають нові напрямки боротьби із цим явищем.

1. Поняття і ознаки кримінальної субкультури

1.1 Поняття кримінальної субкультури

З точки зору соціології загалом під поняттям «субкультура» розуміють особливу сферу культури, цілісне суверенне утворення всередині пануючої культури, яке відрізняється власним цілісним ладом, звичаями, нормами. Представники або так звані носії субкультури зацікавлені в тому, щоб зберегти власні закони, за якими вони живуть і протиставити їх на противагу пануючій культурі, яку вони сприймають як «чужу». Хоча в даний час збереження виключно власних законів, протиставлення їх загальній культурі не прослідковується.

Проблема субкультури розглядається в культурології в рамках концепції соціалізації. Передбачається, що залучення до культурних стандартів, входження в світ пануючої культури, адаптація до неї процес складний і суперечливий, насичений психологічними і іншими труднощами. Це і породжує особливі життєві устремління молоді, яка з духовної фундації привласнює собі те, що відповідає її життєвому пориву, ціннісним шуканням.

Розрізняти субкультури можна по-різному. Так, Давидов Ю.Н. поділяв їх на субкультури робітничого і середнього класу. Субкультури робітничого класу він вважав свого роду «погодинним» заняттям, тобто в даному випадку субкультурна активність виявляється тільки у вільний від «основної» роботи час. Період субкультурної активності при цьому обмежується декількома роками і занурений в локальний контекст груп однолітків. Субкультури середнього класу в цьому значенні значно менш локалізовані в часі і просторі і, будучи більш «теоретичним» в певних аспектах, носять міжнародний характер за рахунок безпосереднього зв'язку з певними політичними і культурними ідеями.

Ці субкультури роблять більш тривалий вплив на стиль життя своїх членів і демонструє більш чітке відношення до цінностей домінуючих класів. Давидов Ю.Н. також виділяє і декілька різновидів молодіжних субкультур, тобто він розділяє субкультури за віковими ознаками. Так, до молодіжних субкультур він відносив: «Теді-бойс;» «Моди;» «Скінхеди;» «Хіппі;» «Панки» тощо.

Однак доцільніше можливо було б розділяти субкультури не за віковими чи професійними ознаками, а за ознаками їх спрямованості. Варто було б поділити їх на субкультури асоціальні, до яких би входили всі субкультури агресивного спрямування з точки зору загальної культури (наприклад, кримінальна субкультура) і нейтральні, куди б входили субкультури, котрі не вносять у загальну культуру нічого негативного, але все ж таки «живуть» за своїми законами, наприклад ті ж релігійні секти.

Таким чином можна сказати, що до асоціальних субкультур відноситься і кримінальна субкультура. Даний вид субкультури також умовно можна розділити на декілька видів: кримінальна субкультура місць позбавлення волі; кримінальна субкультура злочинців на волі; кримінальна субкультура неповнолітніх злочинців тощо.

Прихильність до кримінальної субкультури, засвоєння її норм і цінностей здійснюється, як правило, особою, що не одержала через різні умови визнання і що вирішила досягти його, принаймні, в кримінальному співтоваристві. Крім того, засвоєння норм і цінностей кримінальної субкультури може здійснюватися також і особою, незадоволеною своїм низьким статусом в системі офіційних відносин.

Залучення до кримінальної субкультури відбувається відносно швидко і є своєрідним способом компенсації невдач, які переслідують особу. Особливо це торкається осіб молодіжного віку.

Кримінальне середовище з його ідеологією, мораллю, законами, звичаями, атрибутикою і традиціями стало невід'ємною частиною нашого буття. Перш за все необхідно зазначити, що основним чинником взаємної криміналізації в злочинних групах є кримінальна субкультура. Для її визначення застосовуються також і інші терміни, наприклад такі як: «інше життя»; «соціально-негативні групові явища», «асоціальна субкультура» тощо.

Учені-криміналісти, кримінологи і психологи, зокрема Розін В.М. вважають, що кримінальна субкультура належить виключно злочинним групам і співтовариствам.

Різні вчені по-різному дають визначення кримінальної субкультури. Так, Александров Ю.К. вказує, що кримінальна субкультура - це спосіб життєдіяльності осіб, що об'єдналися в кримінальні групи і котрі дотримуються певних законів і традицій. Безумовно, що асоціальні групи агресивного спрямування характеризуються розмитістю моральних норм, жорстокістю, втратою загальнолюдських якостей - жалості, співчуття, і т.д., відсутністю заборон будь-чого, у тому числі і на інтимну інформацію; статевою розбещеністю, низьким рівнем розвитку і т.д.

Інші науковці, мають щодо визначення поняття кримінальної субкультури інші думки. Так, наприклад, О.М. Джужа, вказуює на те, що кримінальна субкультура - це норми неформальної поведінки, жаргонного мовлення, манер, татуювання та ін., притаманні злочинному середовищу.

Для асоціальної субкультури агресивного спрямування загалом і для кримінальної зокрема характерні такі риси як жорстокість і обман, безжальність і здирство, паразитизм і вандалізм. Причому часто це маскується як справедливість, вірність товариству, обов'язок перед «своїми».

Кримінальним групам характерна обов'язковість для її членів дотримуватись всіх неформальних норм і правил; ті ж, хто їх ігнорує, як правило, піддаються досить жорстким, а деколи і жорстоким покаранням. В багатьох угрупуваннях для їх членів організовуються заняття силовими видами спорту (в основному східним єдиноборством). Останнім часом, як свідчать досить обізнані джерела, в багатьох кримінальних групах вивчається також і поточне законодавство, причому найбільше вивчаються норми, що регулюють покарання за економічні злочини. Кримінальна субкультура, як одна із субкультур агресивного спрямування, по своїй суті, носить агресивний характер. Вона проникає в культуру офіційну, руйнуючи її, девальвуючи її цінності і норми, насаджуючи в ній свої правила поведінки, атрибутику тощо.

Відомо, що носієм культури є мова. На сьогоднішній день вона виявилася вся пронизана термінологією кримінального жаргону, на якому охоче говорять як підлітки, так і представники влади, посадові особи, депутати. З цього прослідковується досить небезпечна тенденція втрати чистоти національної мови, а це - найсерйозніший симптом наростання процесу глибокої криміналізації суспільства. Особливо важливо підкреслити, що ця криміналізація в першу чергу торкається підростаючого покоління, як найактивнішої в кримінальному відношенні частини суспільства і найуразливішої по своїх вікових особливостях до мовних інновацій.

Окремі науковці, в число яких входить Джужа О.М., стверджують, що носіями кримінальної субкультури є кримінальні групи, а персонально - рецидивісти. Вони акумулюють, пройшовши через в'язниці і колонії, стійкий злочинний досвід, «злодійські закони», а потім передають його іншим.

Тут можна говорити про три психологічні механізми відтворювання злочинності. Перший - що персоналізується, коли злочинець рецидивіст з числа дорослих і досвідчених бере «шефство» або «наставництво» над конкретним індивідуумом. Другий механізм проходить через криміналізацію всього населення, залучаючи його до кримінальної мови, привчаючи мислити кримінальними категоріями. Третій психологічний механізм діє через кримінальну групу, яку укріплює кримінальна субкультура своїми нормами і цінностями, цим самим, сприяє тривалому її існуванню.

Виходячи з того, що кримінальні групи по всій країні із зарубіжжям пов'язані численними каналами («дорогами», «трасами»), це сприяє універсалізації, типізації норм і цінностей кримінальної субкультури, швидкості її розповсюдження.

Окрім наведених, можна ще виділити окремий четвертий шлях розповсюдження кримінальної субкультури, коли лідери злочинних угрупувань спеціально відбирають талановитих людей і на різних базах готують з них бойовиків, терористів, майбутніх лідерів злочинного світу.

Основу кримінальної субкультури складають чужі цивільному суспільству цінності, норми, традиції, різні ритуали злочинців, що об'єдналися в групи. В них в спотвореному і збоченому вигляді відображені вікові і інші соціально-групові особливості населення. Її соціальна шкода полягає в тому, що вона потворно десоціалізує особу, стимулює переростання вікової, економічної, національної опозиції в кримінальну, саме тому і є щонайпотужнішим механізмом відтворювання злочинності.

Кримінальна субкультура, будучи цілісною культурою злочинного світу, із зростанням злочинності все більш розшаровується на ряд підсистем (субкультура злодійська, тюремна; субкультура рекетирів, повій, шахраїв, тіньовиків), які протиставляють себе офіційній культурі.

Такі науковці як Ю.М. Антонін і С.В. Бородін стверджують, що ступінь сформованості кримінальної субкультури, її вплив на особу і групу буває різним. Вона може зустрічатися у вигляді окремих, не пов'язаних один з одним елементів; може одержувати певне оформлення (в даному випадку її «закони» відіграють особливу направляючу роль в регуляції поведінки особи і групи); нарешті вона може домінувати в певному закладі (мікрорайоні, населеному пункті), повністю підпорядковувавши своєму впливу як криміногенний контингент так і законослухняних громадян.

кримінальний злочинність субкультура закон

1.2 Ознаки кримінальної субкультури

Кримінальна субкультура як одна із асоціальних субкультур, що існують в суспільстві має свої, притаманні їй ознаки. Різні вчені вказують на різні ознаки, якими наділена кримінальна субкультура, але багато з цих ознак у різних вчених все ж таки співпадають.

Так, згідно тверджень М.І. Енікєєва, існують ознаки за якими кримінальна субкультура відрізняється від звичайної культури, зокрема, кримінальним змістом норм, регулюючих взаємостосунки і поведінку членів групи між собою і із сторонніми для групи особами. Вони прямо, безпосередньо і жорстко регулюють кримінальну діяльність, злочинний спосіб життя вносячи в них певний порядок. В ній виразно простежується: різко виражена ворожість по відношенню до загальноприйнятих норм і кримінальний зміст субкультури; внутрішній зв'язок з кримінальними традиціями; скритність від непосвячених; наявність цілого набору строго регламентованих в груповій свідомості атрибутів; зневага прав особи, що виражається в агресивному, жорсткому і цинічному відношенні до «чужих» слабких і беззахисних; відсутність відчуття співчуття до людей, у тому числі і до «своїх»; нечесність і лукаве відношення до «чужих»; паразитизм, експлуатація «низів», знущання над ними; знецінення результатів людської праці, що виражається у вандалізмі; неповага прав власників, що виражається в крадіжках і розкраданнях; заохочення цинічного відношення до жінки і статевої розбещеності; заохочення ницих інстинктів і будь-яких форм асоціальної поведінки.

Загалом ознаки кримінальної субкультури можна розділити на дві основні групи. Це ознаки, які притаманні їй у місцях позбавлення волі і ознаки кримінальної субкультури на свободі. Хоча слід відмітити те, що багато з цих ознак переплітаються як на волі так в установах виконання покарань.

Наявність або відсутність кримінальної субкультури в тому або іншому колективі (спецшколі, ПТУ, загоні установи виконання покарань або виправній колонії і т.д.) можна визначити за наявністю наступних ознак: 1) жорстка групова ієрархія (стратифікация) - своєрідний «табель про ранги» (причому найбільш яскраво це виявляється в закритих молодіжних колективах); 2) обов'язковість проходженню встановлених норм і правил і в той же час наявність системи окремих виключень для осіб, що займають вищі ступені в злочинній ієрархії; 3) наявність ворогуючих між собою угрупувань, що конкурують за сфери впливу (збут наркотиків, проституція, надання «послуг» у вигляді «кришування», ринок ритуальних послуг і т.д.); 4) поширення тюремної лірики; 5) факти здирства (грошей, продуктів харчування, одяг і ін.); 6) використовування в мові кримінального жаргону (арго); 7) нанесення татуювань, хоча на сьогоднішній день дана ознака вже втрачає свою обов'язковість, оскільки багато хто із числа злочинців навпаки намагають приховати ці «малюнки» в себе на тілі; 8) значна поширеність фактів як насильного, так і добровільного гомосексуалізму (причому заняття цим в активній формі не вважається чимось ганебним, тоді як пасивний партнер завжди знаходиться на самому нижньому щаблі ієрархічних сходів зі всіма наслідками, які після цього настають - обмеженнями, утисками, знущаннями, презирством і т.д.), фізична і психологічна ізоляція їх в співтовариствах «скривджених,» «опущених;» 9) поява відзначених спеціальними знаками столів для «обіжених», посуди і т.д.; 10) повсюдна поширеність гри в карти під інтерес, тобто з метою отримання матеріальної або іншої вигоди; 11) наявність «кличок»; 12) наявність так званої «прописки» - процедури ухвалення новачка в свої ряди; 13) відмова від участі в суспільному житті; 14) відмова від робіт по впорядкуванню, деяких інших робіт; 15) групові порушення режимів.

В. Дубягін в своїй праці «Следующая жертва - ты. Азбука безопасности.» Вказує на те, що для визначення сформованості і дієвості кримінальної субкультури необхідна наявність наступних критеріїв: 1) Ознак, що характеризують міжгрупові відносини і групову ієрархію (стратифікацію): наявність в установі (населеному пункті, мікрорайоні) ворогуючих між собою угрупувань, а також конфліктів між ними; жорстка групова стратифікація з розподілом людей на «чужих» і «своїх», а «своїх,» в свою чергу, на касти («масті»); наявність багатоманітних привілеїв для «еліти» і різних табу для нижчих прошарків кримінального світу; поширеність ритуалів «прописки» новачків. 2) Ознаки, що характеризують відношення до слабких, «низів» і «обіжених»: факт появи «обіжених,» так званих «недоторканих»; таврування речей і предметів, якими повинні користуватися тільки «недоторкані»; схильність до поборів і здирства «низів»; поширеність спеціальних способів зниження статусу: мужолозтво, «парафін», прання шкарпеток і ін.; поширеність симуляції хвороб і самоушкодження серед «низів.» 3) Ознаки, що характеризують відношення до режиму і виховної роботи: групові порушення режиму установи і групова непокора; групові втечі, бродяжництво (для підлітків); ухилення «авторитетів» від робіт; відмова від роботи в офіційному активі або дворушництво; прояв актів вандалізму. 4) Ознаки, що характеризують способи проведення вільного часу: поширеність азартних ігор; поширеність тюремних способів проведення дозвілля, тюремної лірики і тюремних виробів; групове вживання токсичних і наркотичних речовин, поширеність варіння «чифіру»; 5) Ознаки, що характеризують способи спілкування, пізнання і зв'язки: поширеність «кличок;» поширеність татуювань як знакової системи спілкування, пізнання «своїх.»

Так, не завжди тепер проходять так звану «прописку» - прийом новачків, хоча вона все ще зустрічається у СІЗО; не завжди існують ворогуючі між собою групи; не дотримуються норми, що забороняють участь у суспільному житті; не часто також зустрічаються групові втечі підлітків з виправних місць; нанесення татуювань також не є особливо поширеним тощо. Але на той же час існують правила, яких дотримуються обов'язково і тепер, наприклад, ієрархічні норми; закони кримінального світу; наявність місць для «обіжених;» факти здирства з нижчих прошарків кримінального співтовариства тощо.

Таким чином, ознаки кримінальної субкультури є важливим елементом вивчення даної проблеми, оскільки їх розуміння допоможе виробити тенденції боротьби із чим далі більшим зростанням впливу субкультури на суспільство і тим самим допоможе зменшити ріст злочинності.

1.3 Історичний аспект кримінальної субкультури.

Початком зародження кримінальної субкультури можна вважати період коли з'явилися перші злочинці і перші місця позбавлення волі. Саме в них і почали створюватись всі складові елементи кримінальної субкультури. Оскільки будь-яка група, незважаючи на її спрямованість потребує порядку і координативних правил, тут починає зароджуватись певний «закон,» за канонами якого мали жити всі засуджені.

Л.А. Мильяненков вважає, що на початку кримінальна субкультура виникла в закритих виправно-трудових установах, а потім поширилася за їх межами, захопивши значну частину підлітково-юнацької популяції, зокрема педагогічно важких підлітків, які, до речі, і складають пізніше основну масу «першопрохідців,» тобто засуджених вперше.

З'явившись в установах виконання покарань і «вийшовши на волю» кримінальна субкультура почала блокувати і перекручувати виховні дії педагогів і оточуючих, руйнувати внутрішньоколективні відносини, замінюючи колективістські відносини відносинами кругової поруки, колективізм - клановістю, товариство - квазітовариством, виправдовувати і заохочувати злочинну поведінку і злочинний спосіб життя.

На теренах колишнього радянського союзу пенітенціарна ієрархія почала існувати в кінці минулого століття. Закріплення розшукової і тюремної структур в царській Росії змусило кримінальний клан, що був розбитий на окремі групи, банди, «малини» об'єднатися. Він виробив свій власний інструмент захисту: свою мову, натільну символіку, способи таємного зв'язку тощо.

Кримінальне середовище в пенітенціарних установах почало диференціюватися на певні категорії, з жорсткими міжособовими відносинами.

Згідно тверджень А.В. Кучинського, часом «виходу» кримінальної субкультури із місць позбавлення волі на широкий загал на території колишнього СРСР можна вважати початок ХХ століття, коли в місцях позбавлення волі вже існувало чотири основні когорти із числа рецидивістів: «шпана («шпанка»),» «храпи,» «івани» і «гравці.» Виходивши на волю представники цих груп різноманітними способами намагались нав'язати свої «правила,» за якими вони жили на зоні всім іншим категоріям населення і в багатьох випадках їм це вдавалось з легкістю.

До числа «шпани» відносився найнижчий прошарок засуджених, які не мали авторитету і прислуговували злочинній еліті.

«Храпи» притримувались нейтралітету, уникали будь-яких конфліктів. Але в той же час могли його спровокувати, з метою отримання від сварок свою вигоду.

До числа так званих «Іванів» відносились різноманітні розбійники, грабіжники, хулігани, котрі досягали влади виключно своїми кулаками.

«Івани» займали найкращі місця, навкруги них розташовувалися їх «піддували.» Після «Іванів» освоювались «храпи» - ще не «Івани,» але послідовники «Іванів,» які брали силою у слабкого, все що їм потрібно. За «храпами» на нарах розміщуються «глоти,» які підтримують свій авторитет нахабством. Потім якнайдалі від туалету зайняли місця різні «кувиркали.»

«Гравці» ж були найбільш освідченою і авторитетною категорією злочинців. До неї входили злочинці, які займалися злочинним промислом у ігрових клубах, домах тощо. Більшість зних були досить досвідченими шахраями в карточних іграх.

Нарешті, для слабких каторга відводила місця під нарами. Подібну розстановку можна спостерігати і в наші дні в слідчих ізоляторах і приміщеннях камерного типу, де кращі місця біля вікон, на перших ярусах ліжок, нар як і раніше займають кримінальні авторитети, а під нарами продовжують перебувати знедолені. Для того, щоб принизити засудженого, викритого в порушенні тих або інших правил злочинного світу не обов'язково скоювати з ним насильний статевий акт, достатньо стусанами ніг загнати винного під нари або ліжко і з цієї миті винен автоматично відноситься до «скривджених».

Як видно, кримінальна субкультура як і будь-яке суспільне явище не з'явилось в один момент, а прогресивно розвивалась в часі попутно із розвитком самого суспільства. Вона має свої історичні корені, своє місце виникнення і своїх винахідників.

2. Структура кримінальної субкультури

2.1 Елементи кримінальної субкультури

Кримінальна субкультура - це певна сукупність складових, зокрема духовних, і матеріальних цінностей, норм, атрибутів, манер поведінки тощо, притаманних злочинному середовищу, регламентуючих і упорядковуючих діяльність кримінальних співтовариств, що сприяє їх живучості, згуртованості, кримінальній активності і мобільності, спадкоємності поколінь правопорушників, своєрідний спосіб життєдіяльності осіб, що об'єдналися в кримінальні групи і котрі дотримуються певних законів і традицій.

Щодо структури кримінальної субкультури, то існують різні погляди на це питання.

Так, в кримінальній субкультурі, згідно Ю.К. Алєксандрова можна виділити наступні її складові частини:

«табель про ранги», котрий закріплює становище членів злочинного співтовариства. Сюди ж можна віднести і «прописку,» як спосіб визначення становища окремо взятої особи в «табелі про ранги»; наявність «кличок,» татуювань, виняткових привілеїв у окремих осіб;

поведінкові атрибути. До них відносяться «злодійські закони,» тюремні закони, правила і традиції злочинного світу, прийняті в кримінальному середовищі. За допомогою цих законів і традицій регулюються взаємостосунки і поведінка в кримінальних співтовариствах;

комунікативні атрибути. Сюди, окрім кримінального жаргону («арго») і спеціальних жестів, відноситься також частина кримінальних татуювань, які виступають як своєрідний засекречений засіб передачі інформації, спілкування і взаємодії між членами кримінального співтовариства;

економічні атрибути. «Общак» і принципи надання матеріальної допомоги, є матеріальною базою кримінальних співтовариств, їх об'єднань, подальшої криміналізації, розширення свого впливу на різні сфери суспільного життя, в тому числі і економіки, надання допомоги;

сексуально-еротичні цінності, тобто відношення до осіб як протилежної, так і своєї статі; різного вигляду статеві збочення, гомосексуалізм, порнографія і т.д.;

тюремна лірика, яка виражена, в основному, піснями, рідше віршами, і різного роду небилицями, легендами, котрі видаються за події, котрі дійсно мали місце;

відношення до свого здоров'я. Воно формується залежно від того, що вигідне в даний момент: від симуляції хвороб до наполегливого заняття різними видами спорту (особливо східними єдиноборствами, а також культуризмом);

алкоголізм, наркоманія і токсикоманія - виступають як засіб «об'єднання», самоутвердження і розслаблення.

Але таку класифікацію елементів кримінальної субкультури не слід вважати єдиною. На нашу думку, до цього списку не слід було б вносити такі елементи як сексуально-еротичні цінності; алкоголізм, наркоманія і токсикоманія; татуювання як комунікативні атрибути. Це пояснюється тим, що сексуально-еротичні цінності не носять, на відміну від поведінкових і економічних атрибутів, обов'язкового характеру, тобто не є необхідністю; алкоголізм, наркоманія і токсикоманія також не завжди вітаються в кримінальному світі.

Такий елемент як відношення до свого здоров'я також не слід було б вносити до цього переліку, оскільки він не є обов'язковим правилом для всіх членів кримінального співтовариства.

2.2 Закони злочинного світу - основа кримінальної субкультури

Перш ніж перейти до викладення основних норм кримінального світу слід зазначити, що закони злочинного світу, що існували на початку 30-х і які існують тепер сильно відрізняються між собою. Це можна пояснити змінами в економічному, політичному житті країни, які відбулися за останні десятиріччя, економічною і політичною ситуацією, котра склалася в даний час. Певним чином це торкнулося і злочинного світу.

Частина носіїв звичаїв кримінального світу і до сьогоднішнього дня продовжує поважати класичні традиції братства. Таких у науковій літературі ще називають «непманськими злодіями.» До «нових» відійшли ті, хто пристосував усі закони злочинного світу на новий лад. На думку багатьох оперативних співробітників ворожнечі між цими двома кланами не видно, вони просто вирішили не заважати один одному і обмежитися презирством. Такої ж думки притримується і Кучинський А.В.

Не слід плутати «злодійські» і тюремні закони. «Злодійський закон» - це звід неписаних правил і норм, обов'язкових для «злодіїв в законі.» Частина його положень розповсюджується не тільки на «злодіїв в законі,» але і на всіх інших засуджених, ув'язнених і взагалі осіб, що відносяться до кримінальних співтовариств. Ця частина злодійського закону, обов'язкова для всіх інших, називається «тюремним законом.» Таким чином, тюремний закон - це звід норм, правил, заборон і традицій, обов'язкових для всіх засуджених, ув'язнених і т.д., незалежно від їх приналежності до тієї або іншої категорії в «табелі про ранги». Тюремний закон регулює відносини як між окремими засудженими, ув'язненими і т.д., так і між групами засуджених, ув'язнених; він визначає механізми вирішення виникаючих конфліктів як між окремими особами, так і між групами осіб.

Перебуваючи на волі представники кримінального світу повинні також дотримуватись певних норм «злодійського» і тюремного законів.

Норми «злодійського» закону вимагають від представників кримінального співтовариства відданості і підтримки злодійської ідеї. Неприпустимим є наявність контактів з правоохоронними органами. Також «злодійський» закон вимагає:

Бути чесними по відношенню один до одного, хоча слово «чесність» в кримінальному співтоваристві є поняттям аморфним;

Залучати в своє середовище нових членів, особливо з числа молоді. Саме це правило і створює той негативний, детермінуючий злочинність неповнолітніх, вплив на суспільство;

Стежити за порядком в виправних установах і СІЗО, встановлювати там владу «злодіїв в законі»;

Обов'язково вміти грати в карти;

З цих основних законів злодійського співтовариства виходять наступні: 1) відмова від співпраці з будь-якими владними структурами. На даний момент воно практично не має сили; 2) ніколи не давати свідчення слідчим і судовим органам; 3) ніколи не визнавати вину у вчиненому злочині; 4) не мати власності і заощаджень; 5) не мати сім'ї; 6) періодично «сідати» в місця позбавлення волі; 7) не брати в руки зброї; 8) не працювати ні за яких умов; 9) «тримати» порядок в зоні, тобто розбиратися у конфліктах, не допускати сварок і т.д.; 10) «гріти» (налагодити постачання) місць позбавлення волі; 11) поповнювати злодійський «общак,» тобто збирати данину, зі всіх засуджених, ув'язнених і інших осіб; 12) шанувати батьків (особливо матір); 13) не перебувати ні в яких партіях, об'єднаннях; 14) учити «правильному життю» молодь, роз'яснювати, що таке «правильні поняття;» 15) не мати прописки (реєстрації); 16) бути чесним в грі в карти між «злодіями в законі.»

Тюремний закон, норми котрого поширюються на всіх засуджених, зобов'язує представників кримінального світу: 1) виділяти частку в «общак»; 2) не можна піднімати руку на «злодія в законі;» 3) поважати старших; 4) поважати батьків; 5) непримиренно відноситись до доносів; 6) не віднімати, що б то не було, у кого б то не було безпідставно; 7) не «пред'являти» кому б то не було звинувачення без доказів; 8) не ображати будь-яким чином; 9) не спілкуватися нецензурно; 10) підтримувати засуджених, що мають сім'ї і дітей; 11) не вступати в секції, тобто не ставати «червоними»; 12) не красти у «своїх.»

Таким чином, можна сказати, що дотримання норм тюремного закону обов'язкове як для «злодіїв в законі,» так і для всієї решти кримінальних елементів, а дотримання окремих положень «злодійського закону» обов'язкове тільки для «злодіїв в законі» і осіб, які прагнуть бути «коронованими.» Як видно багато положень злодійського і тюремного законів співпадають.

Отже можна чітко виділити певні правила, за якими живе кримінальний світ. Так, одним із перших правил злодійського братства є заборона працювати. Тобто на свободі він повинен був всіляко порушувати закон, а на зоні просто сидіти у прямому значенні цього слова. Тільки-но злочинець прибував у зону, він одразу мав потрапити в «отрицали,» тобто порушувати режим і відмовлятись від будь-якої роботи. Але на сьогоднішній день, спостерігається тенденція до відмови від норми, що забороняє їм працювати або спілкуватись з державними структурами. Це пояснюється тим, що виникла ненобхідність налагодження корумпованих зв'язків з чиновниками всіх рівнів. Тепер представники кримінального світу, згідно фактів, які наводить Подлєскіх Г.Ю. навіть прагнуть увійти в депутатський корпус з метою ще більше законспірувати свою злочинну діяльність і отримати недоторканість. «Нові злодії» в більшості випадків намагаються працювати. Вони засновують різноманітні фірми. Відкривають мережі ресторанів і казино. Разінкін В.С. у свої роботі наводить приклади коли перспективні російські банки запрошували на роботу «злодіїв в законі.» Авторитет отримував посаду керівника служби безпеки банку і сам встановлював для себе місячну зарплату. За це він повертав банку наявні борги. Він не брав у руки Цивільно-процесуальний кодекс. Йому було достатньо назву фірми-боржника і прізвище директора.

Наступним класичним правилом було правило не мати сім'ї. До 70-х років «злодіям в законі» заборонено було одружуватись, мати дітей і навіть підтримувати зв'язки із батьками. Рідня не повинна була знати місце позбавлення волі. Але сьогоднішні «злодії» відійшли від цього правила.

Таким чином, злочинні авторитети, використовуючи особливості кримінальної субкультури і користуючись своїм особливим становищем в місцях позбавлення волі і утримання під вартою, в своїх цілях добиваються наступного: 1) досягають повного впливу на достатньо нестійке середовище засуджених і ув'язнених за допомогою норм і правил, зведених ними в «закон»; 2) здійснюють дуже жорстке «правління» масою засуджених і ув'язнених, примушуючи багатьох підкорятися силовими методами, аж до вбивства неугодних, причому робиться це чужими руками (так званими «торпедами»), самі залишаючись осторонь; 3) або самі, або їх найближчі помічники проникають в середовище працюючих засуджених з метою здійснення контролю над промисловою зоною виправної установи, налагодження контактів із свободою для завезення в зону продуктів харчування, спиртних напоїв, сигарет, грошей, наркотиків; 4) використовують інші методи тиску, прикриваючись «злодійським» і тюремним законами.

3. Кримінальна субкультура як детермінанта злочинності

Наукове пояснення причин злочинності відноситься до найскладнішої проблеми кримінології. Тим більше це торкається причин окремих видів злочинності і особливо професійної, яка не вивчалася як явище. Якщо для пояснення загальних причин злочинності аналізуються певні закономірності суспільного розвитку і пов'язані з ними суперечності, що породжують негативні явища, то дослідження причинного зв'язку на рівні особливого вимагає деталізації детермінант стосовно конкретних обставин. Саме тут деякі загальні теоретичні положення починають втрачати свою переконливість. Так, стосовно злочинності в цілому може усвідомлюватися, наприклад, така причина, як «відставання свідомості від буття». Що ж до рецидивної злочинності, злочинності неповнолітніх, професійної злочинності, то тут ще немає достатніх емпіричних даних «і тому, - як справедливо помічає Р.М. Аванесов, - замість серйозних дискусій часто можна почути загальні твердження типу: причини злочинності - в пережитках минулого або «вони пов'язані з дією об'єктивного закону відставання свідомості від буття» і т. п.».

Оскільки негативні явища базуються на реальних суспільних процесах і підтримуються певними групами людей, то суперечності, які лежать в їх основі можуть придбати риси антагоністичного характеру. Дане положення в першу чергу торкається поведінки носіїв кримінальної субкультури, мотиваційна сфера яких виходить далеко за рамки побутових відносин.

Якщо розглядати професійну злочинність як підсистему злочинності, то можна виявити, що стійкість внутрішніх її зв'язків і елементів залежить від цілеспрямованої і свідомої діяльності певного кола осіб. Разом з тим професійна (організована) злочинність має як система більш тісний зв'язок і керованість, ніж вся злочинність, оскільки в ній діють такі регулятори, як неформальні норми, традиції, звичаї і «закони» старого і нового злочинного світу.

Оскільки згідно тверджень Джужи, професійні злочинці є основними носіями кримінальної субкультури, то це означає, що вона пов'язана з діяльністю людей, передачею досвіду поколінь злочинців, затвердженням специфічної субкультури, закономірним прагненням її носіїв до виживання в конкретних соціальних умовах. Характерно, що виділені раніше ознаки кримінального професіоналізму стосовно відтворювання професійних злочинців перетворюються в специфічні функції, за допомогою яких вони пристосовуються до тих або інших соціальних обставин. Даний висновок підтверджується віковим існуванням певних категорій професійних злочинців, їх стратификацією і стабільністю кваліфікацій.

Одним з маловивчених питань в кримінології, яке зіграло певну роль в становленні організованої злочинності є кримінальна субкультура місць позбавлення волі.

Формування професійної злочинності проходило паралельно з розвитком пенітенціарної системи. Так, відомий російський криміналіст Н.С. Таганцев відзначав, що «умови утримання ув'язнених в російських в'язницях з самого початку їх існування були вельми далекі від ідеалу: панувала тіснота, духота, голод, від якого багато вимирало.»

Тому злочинний елемент, потрапивши в нестерпні умови, був вимушений об'єднуватися, щоб спільно протистояти тюремній адміністрації, у зв'язку з чим була організована тюремна артіль або община, яка опікувалася арештантами, вимагала беззаперечного підкорення законам, розроблених мешканцями в'язниць. Саме тоді почала складатися кримінальна субкультура, що дійшла до наших днів, оскільки правила і традиції кримінального середовища почали розповсюджуватися на всю територію Росії.

В місцях позбавлення волі кримінальні традиції і встановлювані на їх основі неформальні норми поведінки регулюють відносини як в цілому, так і в малих групах засуджених. За даними В. І. Бистрих, 90% засуджених об'єднуються в малі неформальні групи, в яких велика частина правопорушень пов'язана з відступом від норм поведінки, що склалися. При цьому засуджені не тільки підтримують злочинні традиції, але і зацікавлені в розширенні своїх рядів. Тому живучість кримінально-злодійських традицій і звичаїв (основи кримінальної субкультури) - це об'єктивне явище, обумовлене у відповідь реакцією антигромадських елементів на законні вимоги правоохоронних органів і суспільства в цілому. Характерно, що особи, які до засудження, ще не стикалися з «правилами» злочинного світу, починають їх засвоювати з моменту поступлення в СІЗО. Під час вступу засуджених в УВП також спостерігається їх «обробка» професійними злочинцями під різними приводами. У результаті багато хто засвоює певні моделі поведінки, включаються в угрупування негативної спрямованості, встановлюють тісні зв'язки з досвідченими злочинцями, які продовжують підтримувати їх і після звільнення з місць позбавлення волі. Але головне в іншому - в стабілізації антигромадської установки і поступовому переході до, так званого, «іншого життя» з неофіційною системою відносин, що склалися. Цей процес активно проходить не тільки в місцях позбавлення волі, але і зовні їх.

Саме неформальні закони кримінального середовища і сталі своєрідним базисом організованої злочинності в колишньому СРСР, оскільки невід'ємним її елементом являлися «злодії в законі,» унікальне специфічне об'єднання, характерне для Росії і країн колишнього СНД, своєрідний стан в злочинній ієрархії, що визначає ідеологію злочинності.

В 70-ті роки на фоні підйому економіки, освоєнь газонафтових родовищ Західного Сибіру, початку будівництва Байкало-Амурської магістралі, зростання добробуту народу з'являються несприятливі тенденції у сфері розподілу сировини, матеріалів, дефіциту товарів підвищеного попиту, у зв'язку з чим активно розвивається приватнопідприємницька діяльність, замаскована під різні підприємства народних промислів.

Природно, перші «піонери» ринкової економіки відразу ж виявилися під «ковпаком» криміналітету. Втім, цеховики і раніше вдавалися до допомоги деяких авторитетів злочинного світу в 40-50-ті роки, коли у них виникали конфлікти з «відбойщиками» - батьками сучасних вимагачів, а також їх шляхи перетиналися в місцях позбавлення волі, де «злодії» підтримували їх, призначаючи на посаді бригадирів, завгоспів, нарядників, оскільки дійсно підприємці могли організувати виробництво в ГУЛАГу, що давало можливість лідерам кримінального середовища експлуатувати всю решту категорій ув'язнених. В окремих випадках цеховики виступали хранителями «чорної каси» - общаку або скарбниками. Але ці контакти були строго законспіровані, оскільки традиції і звичаї злочинного світу категорично забороняли спілкуватися з «баригами,» у зв'язку з чим в 40-50-ті роки відбулося злиття організованої загальнокримінальної злочинності з економічною.

Вивчення причин посилення соціальної напруженості в суспільстві показує, що злочинність сьогодні стає реальною силою. Державна влада намагається призупинити ускладнення криміногенної ситуації в Україні, нейтралізувати основні причини та умови поширення тяжких, особливо тяжких та інших видів злочинів. Серед засобів боротьби держави зі злочинністю найбільш вагомим було й залишається кримінальне покарання. Однак його реалізація не завжди здійснювалась адекватно стану злочинності, її структурі та динаміці, соціально-економічним умовам. Незважаючи на тяжкість вчиненого злочину, характеристику особи злочинця, обставини, що пом'якшували або обтяжували діяння, більшість покарань призначалася і призначається у вигляді позбавлення волі.

Оперативна обстановка в місцях позбавлення волі також залишається доладною: чисельність спецконтингенту, незважаючи на проведення амністій, не зменшується, погіршився криміногенний склад засуджених. Разом з тим в місцях позбавлення волі застосовуються антигуманні способи поводження із засудженими, пригнічується їх людська гідність, а в деяких випадках панує свавілля й жорстокість. Виходячи на свободу, колишні злочинці не тільки не виправляються, але набувають певних негативних навичок і повністю готові до подальшої злочинної діяльності. Крім того, багато з їх за певних обставин ще в місцях позбавлення волі формуються в організовані злочинні угрупування з антисоціальними установками.

Відомо, що організовані злочинні групи формуються, як правило, із загально-кримінального середовища і їхня діяльність будується за територіальним або галузевим принципом.

Першопричина створення угрупувань міститься в антисоціальному середовищі, в якому перебуває персона, яка вчинила злочин і була ізольована від суспільства. Так, виконуючи вирок суду із застосування такого виду покарання, як позбавлення волі, ми передбачаємо законну ізоляцію злочинця від суспільства. Але маючи за мету перевиховання особи, ми утримуємо злочинця в антисоціальному середовищі, де він втрачає роботу, суспільно-корисні зв'язки, сім'ю. Негативні соціальні наслідки відбування покарання протягом 5, 10 і більше років настільки великі, що перевершують вплив каральних і виховних елементів, які складають зміст покарання. Більш ніж 100 років тому міністр внутрішніх справ Англії Годфрі Лашингтон сказав, що стан засудженого не сприяє його виправленню через руйнування власної гідності, незадоволення всіх моральних інстинктів, які він має, відсутності всілякої можливості робити або отримувати добро й постійного спілкування виключно зі злочинцями.

Ізоляція - це кара за вчинений злочин, що носить принциповий характер. Кара є складовою частиною покарання і їй притаманні чіткі терміни покарання, наявність фізичних та моральних страждань, різного роду правообмеження. Суспільство живе надією, що, відбувши покарання, назад повернеться робітник, батько родини й загалом правослухняна людина, але замість очікуваного воно має негативний результат. Приходить агресивна, жорстока, озлоблена особистість, яка навряд чи знайде своє місце в суспільстві.

Ст. 10 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права визначає: «Усі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження та повагу гідності, яка притаманна людській особистості» Але в Україні, як і в інших державах колишнього Радянського Союзу, повага та справедливе ставлення до засуджених є найпевніше виключенням, ніж правилом.

Відходячи від кримінальної субкультури, яка існує у місцях позбавлення волі можна чітко виявити той факт, що кримінальна субкультура має досить тісний зв'язок із детермінацією злочинності, не лише в умовах ізоляції в установах виконання покарань, але й виступає на ряду із економічними, соціальними, політичними, ідеологічними самостійними видом детермінант злочинності за межами виправних установ. Вона підтримується також на загальнопобутовому рівні.

Слід відзначити той негативний вплив, який здійснює кримінальна субкультура на суспільство. Вона демонструє явну неповагу до законів, прав людини і тому у багатьох громадян, а особливо у осіб молодого віку зароджується цинізм, жорстокість, аморальність тощо. Так, якщо неповнолітній потрапляє до установи виконання покарань де вже створена певна організована злочинна група, то він підпавши під вплив інших засуджених - справжніх носіїв кримінальної субкультури, як правило також починає дотримуватись законів злочинного світу. Це призводить до збільшення неповнолітніх злочинців, тобто до збільшення злочинності неповнолітніх. Кримінально-злодійські традиції найтіснішим чином пов'язані з відтворюванням професійних злочинців за рахунок осіб з числа нестійкої частини молоді. Існуюча ієрархія, прагнення до самоутвердження і виживання в умовах соціального контролю об'єктивно сприяють залученню в сферу злочинної діяльності нових осіб. Ці особи експлуатуються досвідченими професіоналами і, знаходячись в кримінальному середовищі, швидко засвоюють її традиції і неформальні норми поведінки, прагнучи певного становища, самостійності. В професійно-злочинному середовищі існували (існують) свої «авторитети-знаменитості», які були прикладом наслідування.

Наслідуючи своїх «вчителів» близько 45% підлітків притягалися до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини, вчинені раніше судимими особами з їх оточення. За даними, 60% кишенькових злодіїв почали красти у віці 16 років під керівництвом професійних злочинців-рецидивістів, у тому числі близьких родичів, іншими словами, професійний злочинець створює собі подібних.

Також можна побачити, що кримінальна субкультура здійснює вплив на розвиток економічної злочинності. Такий висновок виходить через існування «общака,» який слід поповнювати. Економічна злочинність як відомо має справу із великими грошовими сумами, якими можна швидко за один раз збільшити суму «общака.»

Враховуючи такі складові елементи кримінальної субкультури як алкоголізм і наркоманію можна побачити, що вони також є причинами і умовами, котрі призводять до збільшення злочинності, оскільки для отримання наркотиків у багатьох злочинців просто немає коштів, то вони свідомо ідуть на вчинення злочинів проти власності, а часто і проти здоров'я громадян. Наркоманія має пряме відношення до стимулювання злочинності.

Крім цих негативних проявів, які здійснюють вплив на зростання злочинності, кримінальна субкультура насаджує психологію вседозволеності і безкарності її носіїв. Вона пропагує відверте насильство одних, наприклад «еліти» злочинного світу над нижчими прошарками цього ж кримінального світу.

Пропагування негативних стереотипів, які насаджує кримінальна субкультура призводить до їх засвоєння нестійкими людьми, котрі «втілюють» потім їх у життя.

Опосередкованим чинником впливу кримінальної субкультури на детермінацію злочинності відтворювання професійних злочинців є так звана «блатна» романтика, про що свідчать елементи субкультури у засуджених неповнолітніх, що виникають і засвоюються без контактів з раніше судимими. При цьому, будь-який зв'язок з рецидивістом їх значно посилює.

Тюремна лірика, різноманітні друковані видання про життя представників верхівки кримінального світу, з яких читач підсвідомо запозичує певні норми і правила поведінки, їх мова («арго») опосередковано також детермінують певну асоціальну поведінку таких осіб. Особливо це прослідковується через вплив кримінального жаргону у побутову мову. На даний момент багато слів із «блатної» мови перейшли у нормальну мову і використовуються в ній ніби-то вони завжди були звичайними словами. Такий ж висновок прослідковується якщо проаналізувати поширеність «шансону» - пісень, в основному, про тюремне життя. Слухачі, не вдумуючись у слова, намагаються наслідувати героїв цих пісень.

Разом з тим, як би не були сильні традиції і звичаї кримінального світу, відтворювання на їх основі припиниться, якщо для цього не буде відповідних соціальних умов. Адже за загальним філософським правилом «система гине, коли припиняється зростання і відтворювання складових її елементів».

Висновки

Із розуміння аморальності будь-якого правопорушення випливає практично значущий висновок: якщо не знаєте вимог закону, сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оцініть її з точки зору моральних норм, принципів і правил.