Размещено на http://www.allbest.ru/

Содержание

• Вступ
• Розділ 1. Правова характеристика суб'єктів господарювання в Україні
• 1.1 Поняття і загальна характеристика суб'єктів господарювання
• 1.2 Загальний порядок створення і державної реєстрації суб'єктів господарювання
• Розділ 2. Правовий статус окремих видів суб'єктів господарювання
• 2.1 Правове положення підприємств та їх види
• 2.1.1 Приватні підприємства
• 2.1.2 Підприємства, діючі на основі колективної власності
• 2.1.3 Комунальні підприємства
• 2.1.4 Державні підприємства
• 2.1.5 Підприємства, засновані на змішаній формі власності
• 2.1.6 Підприємства з іноземними інвестиціями. Іноземні підприємства
• Підприємство з іноземними інвестиціями
• 2.1.7 Малі, середні і крупні підприємства
• 2.2 Правовий статус банків
• 2.3 Правова характеристика суб'єктів господарювання у сфері страхування
• 2.4 Правовий статус бірж і їх види
• 2.5 Правовій статус фізичної особи - підприємця
• Розділ 3. Припинення діяльності суб'єктів господарювання
• 3.1 Загальні підстави припинення суб'єкта господарювання
• 3.2 Реорганізація, ліквідація "банкрутство" суб'єктів господарювання
• Висновок
• Перелік використаних джерел

Вступ

На відміну від господарських організацій, відособлені підрозділи і структурні одиниці господарських організацій не є юридичними особами. Вони наділяться майном юридичної особи що їх створила і діють на підставі затверджених їм положень. Керівники філіалів і представництв призначаються юридичною особою - суб'єктом господарювання і діють на підставі виданої їм довіреності. Діють відособлені підрозділи і структурні одиниці суб'єктів господарювання тільки на основі права оперативно-господарського використання майна.

1.2 Загальний порядок створення і державної реєстрації суб'єктів господарювання

Суб'єкт господарювання може бути утворений як за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого їм (ними) органу, так і за рішенням інших осіб і органів у випадках, передбачених законодавством.

Деякими нормативно-правовими актами встановлені обмеження кола засновників. Так, Декрет Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених з участю державних підприємств" від 31.12.92 р. встановив заборону державним підприємствам бути учасниками і засновниками господарських товариств.

Як правило, уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Наприклад, відносно підприємств державної власності такими уповноваженими органами є міністерства, державні комітети, відомства і інші центральні органи виконавської влади. Вони ухвалюють рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їх дотримання, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його збереження.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового розподілу (виділення) діючого суб'єкта господарювання по розпорядженню антимонопольних органів у відповідності з антимонопольно-конкурентним законодавством України.

Примусовий розділ суб'єкта господарювання передбачений як санкція в Законі України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р. Згідно ст.53 цього Закону, якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) положенням на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право ухвалити рішення про примусовий розділ суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) положення. Примусовий розділ не застосовується у випадках: неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо об'єм продукції, споживаної суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового об'єму продукції підприємства, структурного підрозділу або структурної одиниці).

Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий розділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений термін, який не може бути менше шести місяців. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому розділу, здійснюється на його розсуду за умови усунення монопольного (домінуючого) положення цього суб'єкта господарювання на ринку.

Створення суб'єктів господарювання здійснюється з дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

При створенні суб'єктів господарювання повинні враховуватися вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, зокрема, положення про контроль за концентрацією суб'єктів господарювання, передбачені в розділі V Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р.

Органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) положенням, обмеження конкуренції.

Згідно ст.22 Закону "Про захист економічної конкуренції" концентрацією признається:

1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;

2) придбання безпосередньо або через інших осіб контролю одним або декількома суб'єктами господарювання над одним або декількома суб'єктами господарювання або частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого придбання, придбання у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, отримання в управління, оренду, лізинг, концесію або придбання іншим способом права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, у тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, який ліквідовується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника наглядової поради, правління, іншого наглядового або старанного органу суб'єкта господарювання особи, яка вже займає одну або дещо з перерахованих посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів наглядової поради, правління, інших наглядових або старанних органів двох або більш суб'єктів господарювання займають одні і ті ж особи;

в) створення суб'єкта господарювання двома і більш суб'єктами господарювання, який тривалий період самостійно здійснюватиме господарську діяльність, і при цьому вказане створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними і знов створеним суб'єктом господарювання;

3) безпосереднє або опосередковане придбання, придбання у власність іншим способом або отримання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення або перевищення 25 або 50 відсотків голосів в самому найвищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Ст.24 Закону називає випадки, в яких необхідно отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання.

В статті 58 Господарського кодексу України визначені загальні принципи державної реєстрації суб'єктів господарювання.

Відповідно до чинного законодавства необхідною умовою здійснення всіх видів господарської (підприємницької) діяльності є державна реєстрація суб'єктів господарювання.

Державна реєстрація є загальною умовою здійснення господарської діяльності будь-яким суб'єктом, незалежно від його організаційно-правової форми і виду здійснюваної діяльності.

Законодавством України передбачена єдина система державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності - всі суб'єкти підлягають державній реєстрації у відповідних органах в однаковому порядку (за окремими виключеннями).

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній державній адміністрації по місцезнаходженню або за місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачене законом.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення (угоди купівлі-продажу, міни, дарування, арендування, лізингу, про спільну діяльність, засновницький договір і ін.).

Отже, місцезнаходження може визначатися не тільки місцезнаходженням (місцем проживання) одного із засновників, але і підтверджуватися різними видами договорів, які опосередковують передачу засновнику приміщення в користування або у власність.

Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються наступні документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого їм (ними) органу у випадках, передбачених законом;

засновницькі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом;

документ (документи), засвідчуючи сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

реєстраційна картка встановленого зразка;

документ, що засвідчує сплату засобів за державну реєстрацію.

При створенні в процесі приватизації або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен бути також представлений звіт про результати підписки на акції, затверджений Державною комісією по цінних паперах і фондовому ринку.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів господарювання додаткові документи, не передбачені законом.

Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприємницької діяльності є юридична особа, його державна реєстрація підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.

Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію в країні місцезнаходження (виписка з торгового, банківського або судового реєстру і ін.). Цей документ повинен бути засвідчений згідно законодавству країни його видачі, перекладений на українську мову і легалізований в консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Вказаний документ може бути також засвідчений в посольстві відповідної держави в Україні і легалізований в МЗС.

У випадку якщо власником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), його (їх) підпис на засновницьких документах засвідчується нотаріусом.

Засновницькі документи складаються на державній або іншій мові відповідно до ст.11 Закону "Про мови в Українській РСР", підписуються засновником, прошиваються і нумеруються. Засновницькі документи не повинні містити положень, що суперечать законодавству. Документом, підтверджуючим сплату засобів за державну реєстрацію, може бути копія платіжного доручення з банківською відміткою, якщо реєстраційний збір оплачує юридична особу, а також оригінал квитанції або її ксерокопія при здійсненні оплати через установи банку. Щоб підтвердити внески до статутного фонду товариству з обмеженою відповідальністю і товариству з додатковою відповідальністю достатньо довідки, виданої банківською установою.

Громадяни, що мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи - подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію, копію довідки про привласнення ідентифікаційного номера громадянина - платника податків і інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення платні за державну реєстрацію.

Реєстраційна картка суб'єкта господарювання заповнюється особисто заявником. Орган державної реєстрації надає заявнику у разі потреби безкоштовну допомогу в заповненні реєстраційної картки, перевіряє відповідність приведених в ній відомостей представленим документам.

Відповідальність за невідповідність засновницьких документів законодавству несе власник (власники) або уповноважені їм (ними) органи, які представляють документи для державної реєстрації суб'єкта господарювання.

За наявності всіх документів, вказаних в Господарському кодексі України, орган державної реєстрації зобов'язаний у термін не більше десяти днів з дня їх надходження внести дані реєстраційної картки в Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності (автоматизованої системи збору, накопичення, обробки і оперативного надання інформації про суб'єктів підприємницької діяльності) і видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, який надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків і інших обов'язкових платежів.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання і копія документа, підтверджуючого узяття його на облік в державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків в будь-яких банках України і інших держав по вибору суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків в порядку, встановлюваному Національним банком України.

Відомості про державну реєстрацію суб'єкта господарювання включаються в єдиний державний реєстр, відкритий для загального ознайомлення.

Ухвалою Кабінету Міністрів України від 18.11.99 р. № 2103 затверджено Положення про Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності. Згідно п.1 Положення Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності - це автоматизована система збору, накопичення і обробки даних про юридичних і фізичних осіб, зареєстрованих у встановленому законодавством України порядку як суб'єкти підприємницької діяльності. Користувачами даних Реєстру є фізичні і юридичні особи, у тому числі іноземні. Користування даними Реєстру є платним. Тарифи на оплату послуг за користування даними Реєстру затверджує Ліцензійна палата за узгодженням з Міністерством фінансів України.

Відомості про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, внесення змін в них, підлягають публікації реєструючим органом в спеціальному додатку до газети "Урядовій кур'єр" або офіційному друкарському виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування по місцезнаходженню суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін у відомості державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В Господарському кодексі України передбачено дві підстави для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання: порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання; невірогідність або невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації. Відмова в реєстрації суб'єкта господарювання по інших мотивах не допускається.

Для захисту своїх прав суб'єкт господарювання має право оскаржити в судовому порядку відмову в державній реєстрації. Засобом захисту прав суб'єкта господарювання є визнання в судовому порядку недійсним рішення органу державної реєстрації про відмову в реєстрації. При цьому господарський суд не тільки визнає відмову в державній реєстрації недійсною, але і зобов'язав відповідний державний орган здійснити таку реєстрацію. Отже, при встановленні неправомірності відмови в реєстрації, для охорони інтересів підприємців застосовуються два засоби захисту, впливаючи на орган державної реєстрації за допомогою примусового виконання ними обов'язків по реєстрації і визнання акту про відмову в реєстрації недійсним.

Господарський кодекс України містить заборону здійснення діяльності суб'єктом господарювання без державної реєстрації. Здійснення без державної реєстрації діяльності, що містить ознаки підприємницької діяльності, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, карається згідно ч.1 ст. 202 Кримінального кодексу України.

Господарський кодекс України називає три підстави перереєстрації суб'єкта господарювання:

1) зміна форми власності суб'єкта господарювання;

2) зміна організаційної форми цього суб'єкта;

3) зміна його найменування.

В решті випадків перереєстрація суб'єкта господарювання не потрібна.

Згідно Положенню про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності від 25.05.98 р. в місячний термін з моменту настання вказаних змін суб'єкт підприємництва зобов'язаний представити документи для перереєстрації з підтвердженням публікації інформації про зміни в друкарських засобах масової інформації. Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для їх державної реєстрації. Орган державної реєстрації зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з дня перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності направити до органу державної статистики і органу державної податкової служби копії реєстраційної картки з внесеними змінами, а до органів Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування - інформаційне повідомлення. У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, визначуваного правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, представляється документ, який засвідчує право власності на вказаний об'єкт. У разі перереєстрації оригінали раніше виданого свідоцтва про державну реєстрацію і засновницьких документів повертаються до органу державної реєстрації.

Відміна (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або що суперечать законодавству засновницьких документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону або засновницьким документам, або в інших випадках, передбачених законом.

Відміна державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів по ліквідації суб'єкта господарювання.

На відміну від відміни державної реєстрації в добровільному порядку (за особистою заявою суб'єкта) відміна державної реєстрації в судовому порядку є санкцією, правоохоронним засобом примусової дії, направленим на припинення дій, що порушують право.

Відособлені підрозділи суб'єкта господарювання - філіали, відділення, представництва без створення юридичної особи не вимагають державної реєстрації.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний повідомити про створення і ліквідацію вказаних підрозділів по місцю своєї державної реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомостей в реєстраційну картку.

Розділ 2. Правовий статус окремих видів суб'єктів господарювання

2.1 Правове положення підприємств та їх види

приватне підприємство, діюче на основі приватної власності громадян або суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, діюче на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, діюче на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, діюче на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

У випадку якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція складає не менше десять відсотків, воно признається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція складає сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу створення і формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні і корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не розділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через призначеного ним керівника керує підприємством і формує його трудовий колектив на основі трудового найму, вирішує питання реорганізації і ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більш засновниками по їх сумісному рішенню (договору), діє на основі об'єднання майна або підприємницької або трудової діяльності засновників (учасників), їх сумісного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через створювані ними органи, участі засновників (учасників) в розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, створювані у формі господарського товариства, а також інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більш осіб.

Підприємства залежно від кількості працюючих і об'єму валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесений до малих підприємств, середніх або крупних підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) признаються підприємства, в яких середня чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а об'єм валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро по середньорічному курсу Національного банку України щодо гривни.

Крупними підприємствами признаються підприємства, в яких середня чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а об'єм валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро по середньорічному курсу Національного банку України щодо гривни. Всі інші підприємства признаються середніми.

2.1.1 Приватні підприємства

Господарським кодексом України визначено:

Приватним підприємством признається - підприємство, діюче на основі приватної власності одного або декількох громадян, іноземців, осіб без громадянства і його (їх) праці або з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, діюче на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.

Приватне підприємство - це один з видів підприємств, відмітною особливістю якого є те, що, воно засновано на власності фізичної або юридичної особи. Це обумовлює і специфіку правового положення приватного підприємства - його власник є суб'єктом підприємництва, здійснюючи правомочність власності і управління цим підприємством. Власник може на свій розсуд використовувати і свою працю, і найману працю.

До приватного підприємства застосовні загальні положення про правовий статус суб'єктів господарювання і підприємств, встановлених в господарському законодавстві.

2.1.2 Підприємства, діючі на основі колективної власності

Законодавче визначення підприємства діючого на основі колективної власності закріплено в статті 93 Господарського кодексу України, де мовиться, що - Підприємством колективної власності признається корпоративне або унітарне підприємство, діюче на основі колективної власності засновника (засновників).

Підприємства колективної власності засновані на власності їх трудових колективів. Такі підприємства можуть створюватися тільки фізичними особами в результаті добровільного об'єднання їх майна і трудової участі в господарській діяльності підприємства на основах членства або викупу державного або комунального майна в результаті приватизації. Управління підприємствами колективної власності здійснюється відповідно до їх статутів, на основі поєднання прав власника по використанню свого майна і принципів самоврядування трудового колективу. Право колективної власності в колективному підприємстві здійснюють його органи управління.

Господарським кодексом України визначено три види підприємств колективної власності:

1) виробничі кооперативи;

2) підприємства споживацької кооперації;

3) підприємства суспільних і релігійних організацій.

Ці види не вичерпують різноманіття підприємств колективної власності.

Виробничий кооператив

Згідно Закону України “Про кооперацію” від 10.07.2003 р. виробничий кооператив - це кооператив, утворюваний шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на принципах їх обов'язкової трудової участі в цілях отримання прибутку.

Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробляючу, заготовчо-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Оскільки виробничі кооперативи діють на початках підприємництва, до них застосовуються його принципи, у тому числі свобода здійснення будь-якої діяльності, не забороненої законом.

Виробничий кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний і інші рахунки в установах банків, печатку з своїм найменуванням.

Порядок відкриття рахунку в банку регулюється Інструкцією № 3 “Про порядок відкриття і використовування рахунків в національній і іноземній валюті”, затвердженій ухвалою Правління Національного банку України від 18.12.98 р. № 527.

Згідно ст.8 Закону “Про кооперацію” статут кооперативу є правовим документом, регулюючим його діяльність.

Статут кооперативу повинен містити наступні відомості: найменування кооперативу, його тип і місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу і виходу або виключення з нього; права і обов'язку членів і асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін в статут кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків і паїв членами кооперативу і відповідальність за порушення зобов'язань по їх сплаті; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління і органів контролю кооперативу, а також порядок ухвалення ними рішень, у тому числі з питань, рішення по яких ухвалюється одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, що беруть участь в загальному зборі; порядок формування, використання і розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу і покриття збитків; порядок обліку і звітності в кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу і вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загального збору; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності виробничого кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Найменування виробничого кооперативу повинне містити слова “виробничий кооператив” або “кооперативне підприємство”.

Підприємства споживацької кооперації

Окрім Господарського кодексу України, правові, економічні і соціальні основи діяльності підприємств споживацької кооперації в Україні визначає Закон України “Про споживчу кооперацію” від 10.04.92 р. Цей Закон, зокрема, направлений на захист інтересів членів споживацької кооперації і сільського населення як споживачів і регулює відносини з органами державної виконавчої влади.

Згідно Закону України “Про споживчу кооперацію” від 10.04.92 р. споживчі товариства і їх союзи виходячи із статутних вимог мають право: створювати (реорганізовувати, ліквідовувати) для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри і інші об'єкти, діяльність яких не суперечить законам України; вступати як засновники або учасники господарських товариств, спільних підприємств, асоціацій і інших об'єднань для вирішення господарських і соціальних задач; придбавати майно державних підприємств і підприємств, створених на інших формах власності, а також інше майно і майнові права; одержувати в установленому порядку земельні ділянки в користування.

Підприємствами споживацької кооперації признаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчими товариствами або союзом (об'єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог Господарського кодексу України і інших законодавчих актів.

Підприємства споживчої кооперації формують товарні і матеріально-технічні ресурси за рахунок закупівель на договірних початках у підприємств (виробників), в оптовій торгівлі, на біржах, аукціонах, шляхом заготівок сільськогосподарської продукції і сировини у громадян, селянських (фермерських) господарств, колективних сільськогосподарських підприємств, виробництва товарів на власних підприємствах і з інших джерел, не заборонених чинним законодавством. Підприємства споживацької кооперації самостійно або на договірних початках встановлюють вільні ціни і тарифи на продукцію виробничо-технічного призначення, сировину, сільгосппродукцію і товари народного споживання, що виробляються і закупляються ними, надані послуги, виходячи з попиту і пропозиції, за винятком продукції, товарів і послуг, на які передбачено державне регулювання цін і тарифів.

Підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій

Особливостями підприємств об'єднання громадян, релігійній організації є те, що:

а) це унітарне підприємство;

б) воно утворилося на власності об'єднання громадян або власності релігійної організації;

в) господарська діяльність здійснюється підприємством в цілях виконання статутних задач вказаного об'єднання або організації.

Господарський кодекс України визначає засновників підприємства об'єднання громадян - об'єднання громадян - юридична особа або об'єднання (союз) господарських організацій. Об'єднання громадян - це добровільне суспільне формування, створене на основі єдності інтересів для сумісної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Відповідно до ст.24 Закону “Про об'єднання громадян” від 16.06.92 р. з метою виконання статутних задач і мети зареєстровані об'єднання громадян можуть утворювати підприємства в порядку, встановленому законодавством. Згідно ст.20 цього Закону суспільні організації можуть утворювати підприємства, необхідні для виконання статутної мети. Суспільною організацією є об'єднання громадян для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно - культурних, спортивних і інших загальних інтересів.

Засновником підприємства релігійної організації є релігійна організація. Згідно ст.7 Закону України “Про свободу совісті і релігійних організацій" від 23.04.91 р. релігійними організаціями в Україні є релігійні общини, управління і центри, монастирі, братства, місіонерські товариства (місії), духовні учбові заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезгаданих релігійних організацій. В Господарському законодавстві України передбачено право релігійних організацій створювати підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій. Також згідно ст. 19 Закону України “Про свободу совісті і релігійних організацій" релігійні організації в порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань створювати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські і інші підприємства. Дохід від виробничої діяльності і інші доходи підприємств релігійних організацій підлягають оподаткуванню відповідно до чинного законодавства в порядку і розмірах, встановлених для підприємств суспільних організацій.

Підприємство об'єднання громадян, релігійній організації є статутною юридичною особою, що володіє правом господарського ведення або правом оперативного управління на що належить йому майно.

Законами можуть бути встановлений обмеження по створенню і діяльності окремих видів підприємств об'єднання громадян або релігійної організації.

2.1.3 Комунальні підприємства

На відміну від державного унітарного підприємства, комунальне унітарне підприємство засновано на комунальній власності, тому утворюється компетентним органом місцевого самоврядування і, відповідно, входить в сферу управління цього органу. Уповноваженими органами з правами засновників є сільські, селищні і міські ради (п.30 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 р.), а також місцеві державні адміністрації (п.1 ст. 19 Закону України “Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.99 р.).

Представником власника - територіальної громади є відповідний орган місцевого самоврядування, в сферу управління якого входить комунальне унітарне підприємство.

Власник майна, створюючи комунальне унітарне підприємство і наділяючи його необхідною майновою базою, не втрачає прав на нього. Це майно залишається в комунальній власності, а комунальне унітарне підприємство має право господарського ведення (комунальне комерційне підприємство) або право оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Оскільки комунальне унітарне підприємство не є власником, це обумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і узгодження з ним основних питань діяльності.

Особливістю формування статутного фонду комунального унітарного підприємства є завершення його створення до державної реєстрації підприємства як суб'єкт господарювання. Цей фонд не повинен бути менше мінімального розміру, встановлюваного відповідною місцевою порадою.

Дві спеціальні вимоги пред'являються до найменування комунального унітарного підприємства:

по-перше, воно повинне указувати, що таке підприємство є комунальним;

по-друге, містити вказівку на орган місцевого самоврядування, в сферу управління якого входить дане підприємство.

Відповідальність комунального унітарного підприємства за його зобов'язаннями наступає за загальними правилами відповідальності, встановленої для юридичної особи. Це підприємство не відповідає за зобов'язаннями власника і органу місцевого самоврядування, в сферу управління якого воно входить.

Управління комунальним унітарним підприємством здійснюється одноосібним керівником, який призначається на посаду укладенням з ним контракту органом, в сферу управління якого входить підприємство. Керівник комунального унітарного підприємства діє на основі єдиноначальності і представляє його без довіреності через надані йому законом повноваження.

2.1.4 Державні підприємства

Власник майна, створюючи державне унітарне підприємство і наділяючи його необхідною майновою базою, не втрачає прав на нього. Це майно залишається в державній власності, а державне унітарне підприємство має право господарського ведення (державне комерційне підприємство) або право оперативного управління (казенне підприємство). Оскільки державне унітарне підприємство не є власником, це обумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і узгодження з ним основних питань діяльності.