В даний час УМВБ має чотири філіали, поява яких обумовлена розвитком регіональних валютних ринків. Перший філіал з'явився в 1994 р. в Дніпропетровську, а в 1995 р. були відкриті філіали в Харкові, Львові і Донецьку. Найбільший об'єм торгів - близько 6-11% здійснювався на Дніпропетровському філіалі. Друге місце займає Львівський, а третє - Харківський філіал.

До середини 1997 р. одним з джерел надходження валютних ресурсів на Біржу був обов'язковий продаж суб'єктами ЗЕД 50% валютної виручки. З 1997 р. завдяки стабільній валютній політиці і валютному курсу Біржі вдалося забезпечити добровільне надходження валютних засобів для продажу навіть після відміни обов'язкового продажу валюти.

Згідно "Правил прийому в члени УМВБ" здійснювати операції на УМВБ мають право тільки члени Біржі, якими можуть бути банки, фінансові установи і спеціалізовані брокерські контори, які мають відповідні ліцензії НБУ. НБУ і засновники Біржі є членами УМВБ згідно статусу.

Члени УМВБ, окрім засновників, сплачують вступні і щорічні членські внески, а також внески до фонду страховки Біржі. Члени Біржі мають право:

Брати участь в біржових торгах;

Одержувати інформацію, необхідну для забезпечення своєї діяльності на Біржі;

Вносити на розгляд Біржового комітету пропозиції із питань проведення торгів і т.д.

Члени біржі мають і певні обов'язки, які полягають в тому, що:

Необхідно дотримуватися положень Статуту УМВБ, правил здійснення операцій по купівлі-продажу валюти і інших документів, які регламентують діяльність Біржі;

Необхідно своєчасно виконувати зобов'язання за договорами, укладеними на Біржі;

На вимогу дирекції Біржі слід надавати необхідну інформацію про характер своєї діяльності і т.д.

Банки, фінансові установи і спеціалізовані брокерські контори, які бажають стати членами УМВБ, направляють на ім'я голови Біржового комітету заяву, акредитаційну картку, письмові рекомендації двох засновників Біржі, завірений аудитором річний звіт за останній рік роботи, а також нотаріально завірені копії Статуту і ліцензії на право здійснення валютних операцій.

Фондова біржа

Для забезпечення організації функціонування ринку цінних паперів утворюється фондова біржа - акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу і здійснює свою діяльність відповідно до Господарського кодексу України, інших законів, а також статуту і правил фондової біржі.

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91 р. (ст.32) визначає, що фондова біржа - це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Фондова біржа здійснює на фондовим ринку професійну діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів, тобто надання послуг, які безпосередньо сприяють висновку цивільно-правових угод по цінних паперах, яка вимагає обов'язкового ліцензування.

Правовий статус фондової біржі, порядок здійснення біржею професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також порядок державної реєстрації і ліцензування фондової біржі визначені в: Законі України "Про цінні папери і фондову біржу"; Положенні про реєстрацію фондових бірж і торгово-інформаційних систем і регулюванні їх діяльності, затвердженому рішенням Державної комісії по цінних паперах і фондовому ринку від 11.11.97 р. № 46 (в редакції рішення ДКЦПіФР від 22.01.98 р. № 19); Ліцензійних умовах здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, затверджених наказом Державного комітету із питань регуляторної політики і підприємництва від 14.03.2001 р. № 49 і рішенням Державної комісії по цінних паперах і фондовому ринку від 14.03.2001 р. № 60.

Професійна діяльність фондової біржі регулюється також статутом і правилами біржі. В статуті фондової біржі визначаються: найменування і місцезнаходження фондової біржі; найменування і місцезнаходження засновників; розмір статутного фонду; умови і порядок ухвалення в члени і виключення з членів біржі; організаційна структура біржі; компетенція і порядок створення керівних органів; порядок і умови відвідин фондової біржі; порядок і умови застосування санкцій, встановлених фондовою біржею; порядок припинення діяльності фондової біржі. В статуті можуть передбачатися і інші положення, що стосуються, і діяльності фондової біржі.

Правила фондової біржі повинні передбачати: види угод, що укладаються на фондовій біржі; порядок торгівлі на фондовій біржі; умови допуску цінних паперів на фондову біржу; умови і порядок підписки на цінні папери, що котируються на фондовій біржі; порядок формування цін, біржового курсу і їх публікації; перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі; обов'язки членів фондової біржі по веденню обліку і інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їх діяльності; систему інформаційного забезпечення фондової біржі; види послуг, що надаються біржею і розмір платні за них; правила ведення розрахунків на фондовій біржі; інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.

Фондова біржа створюється засновниками - торговцями цінними паперами в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.33 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" фондова біржа може бути створений не менше ніж 20 засновниками - торговцями цінними паперами, що мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менше 10 000 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Частка в статутному фонді фондової біржі, що належить одному акціонеру - торговцю цінними паперами, не повинна перевищувати 5 відсотків статутного фонду.

Юридичні особи, створені на умовах, визначених законодавством як організаційно оформлені централізовані ринки, на яких постійно здійснюється торгівля цінними паперами або похідними цінними паперами, можуть отримати статус фондової біржі.

Діяльність фондової біржі прямує виключно на організацію висновку операцій купівлі-продажу цінних паперів і їх похідних. Фондова біржа не може скоювати операції з цінними паперами від власного імені і за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фондова біржа створюється як некомерційна і неприбуткова організація. Отже, фондова біржа не виплачує своїм акціонерам дивіденди і лише забезпечує відповідні умови для роботи.

Основними задачами і функціями фондової біржі є:

надання місця для ринку, організація публічних біржових торгів за певними правилами;

допуск до торгів обмеженої кількості кваліфікованих учасників;

розробка біржових контрактів і їх умов;

створення надійної системи розрахунків по біржових операціях;

утворення системи біржового арбітражу (системи розв'язання суперечок між учасниками торгів) і гарантування виконання операцій, укладених на біржі і за біржовими правилами;

визначення і регулювання біржових цін, забезпечення високого рівня ліквідності і можливості прогнозування цін завдяки терміновим операціям;

забезпечення можливості хеджування для учасників біржової торгівлі від несприятливих коливань цін;

створення можливості для спекулятивної діяльності і перенесення ризику на тих, хто прагне отримати прибуток від ризикованих операцій;

створення системи біржової інформації;

розробка етичних стандартів, певного кодексу поведінки учасників біржової торгівлі.

Фондова біржа придбаває статус юридичної особи з дня її державної реєстрації відповідно до закону.

Порядок і умови здійснення державної реєстрації фондової біржі регламентований в Положенні про реєстрацію фондових бірж і торгово-інформаційних систем і регулюванні їх діяльності, затвердженому рішенням Державної комісії по цінних паперах і фондовому ринку від 11.11.97 р. № 46 (в редакції рішення ДКЦПіФР від 22.01.98 р. № 19).

Державна реєстрація фондової біржі здійснюється Державною комісією по цінних паперах і фондовому ринку.

Для державної реєстрації фондової біржі в ДКЦПіФР подаються наступні документи:

заява про видачу Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі;

у випадках, передбачених антимонопольним законодавством, копія рішення органів Антимонопольного комітету про надання згоди на створення господарюючого суб'єкта;

нотаріально завірені копії Статуту фондової біржі і правил торгівлі цінними паперами;

нотаріально завірена копія засновницького договору фондової біржі;

висновок аудитора (аудиторської фірми) про склад статутного фонду акціонерного товариства, формі внесків (грошові кошти, матеріальні цінності, цінні папери, інтелектуальна власність і тому подібне) і об'єм сплаченої частини статутного фонду кожним із засновників;

список всіх суб'єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих в Україні, де фондова біржа виступає засновником, акціонером, учасником з вказівкою тих суб'єктів, на яких доводиться понад 5 відсотків статутного фонду, що належать біржі;

список філіалів, відділень, представництв біржі;

правила фондової біржі;

список членів біржі (власників і орендарів брокерських місць);

копії положень, статутів філіалів і дочірніх відділень біржі, списки їх членів (акціонерів);

список зареєстрованих на біржі брокерських контор і брокерів - ділерів;

перелік цінних паперів, які котируються на біржі, з вказівкою емітентів і характеристик емісій цінних паперів;

список фахівців котирувальної, арбітражної, ревізійної комісій;

список членів дисциплінарного суду біржі;

біржові бюлетені по організації торгівлі державними пакетами цінних паперів, якщо купівля-продаж цих пакетів постійно здійснюється на даній біржі;

положення, інструкції і методичні матеріали по підготовці і проведенню біржових операцій;

інші положення і інструкції, які забезпечують гарантію висновку біржових угод і захист прав клієнтів біржі.

За наслідками розгляду заяви протягом 30 календарних днів з дня отримання повного пакету документів ДКЦПіФР ухвалює рішення:

про видачу Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі;

про відмову у видачі Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі.

Свідоцтво про реєстрацію фондової біржі є підставою для здійснення біржею професійної діяльності на ринку цінних паперів. Свідоцтво про реєстрацію дійсно на всій території України. Термін дії Свідоцтва про державну реєстрацію фондової біржі - 2 роки. Продовження терміну дії Свідоцтва здійснюється в порядку, передбаченому для державної реєстрації фондової біржі.

Товарна біржа - це організаційний товарний ринок, для нормального функціонування якого необхідна наявність ринкового середовища, самостійності підприємств, достатньо насиченого ринку біржових товарів, необмеженого кола продавців, покупців і посередників, конкуренції, стабільності грошової системи, розвинутої інфраструктури.

Товарна біржа - постійно функціонуючий ринок товарів, на якому укладають оптові угоди їх купівлі-продажу по зразках, стандартам і по висновку попередньої біржової експертизи.

Спочатку товарна біржа забезпечувала лише регулярний зв'язок між продавцями і покупцями, а потім стала фіксувати торгові звичаї, займатися стандартизацією товару, здійснювати котирування цін, розробляти типові контракти, регулювати суперечки і т.д. Не дивлячись на те, що число товарних бірж скоротилося, вони продовжують робити сильний вплив на міжнародну торгівлю, оскільки через них реалізуються до 10% світової товарної маси.

Основна мета сучасної товарної біржі:

Організація постійно діючих оптового, товарно-сировинного і фондового ринків (торгів) шляхом організації і регулювання біржової торгівлі, здійснюваної у формі публічних торгів, що проводяться в наперед певному місці і певний час;

Створення членам і відвідувачам біржі організаційно - технічних умов, надання інформаційних і інших послуг в здійсненні операцій купівлі-продажу.

Основними видами діяльності біржі є:

Залучення в ринковий оборот товарів, забезпечення узгодження інтересів учасників біржових торгів;

Організація розрахункового обслуговування форвардних, ф'ючерсних і опціонних операцій шляхом створення клірингових центрів (розрахункових палат);

Встановлення реального співвідношення попиту і пропозиції на товари, допущені до обігу на біржі;

Збір і публікація відомостей про біржові ціни;

Надання інформаційних і юридичних послуг, а також послуг з підготовки фахівців біржової діяльності;

Організація експертизи якості реальних товарів, реалізовуваних через біржові торги;

Регулювання біржової торгівлі відповідно до чинного законодавства і внутрішніх документів;

Іншими видами діяльності, що не суперечать чинному законодавству України.

Біржа має право здійснювати діяльність, безпосередньо пов'язану з організацією і регулюванням біржової торгівлі. Проте біржа не може здійснювати торгову, торгово-посередницьку і іншу діяльність, безпосередньо не пов'язану з організацією біржової торгівлі. Дане обмеження не розповсюджується на юридичних і фізичних осіб, що є членом біржі.

Біржа праці - організація, яка виконує посередницькі функції між громадянами і підприємцями по найму робочої сили. Одночасно регулює ринок робочої сили, контролює законність підстав по отриманню допомоги по безробіттю, концентрує і надає інформацію про наявність вакансій, сприяє підготовці кадрів, створенню робочих місць, переміщенню робочої сили, забезпеченню зайнятості працездатного населення.

В Україні функції біржі праці відповідно до закону "Про зайнятість населення" встановлені на службу зайнятості населення, яка створена на всій території України. Основними функціями служби зайнятості України є:

Аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу;

Інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці;

Консультування громадян про можливість отримання роботи;

Організація професійної підготовки і перепідготовки;

Реєстрація безробітних;

Інформування працедавців про наявність необхідних їм категорій фахівців;

Підготовка програм зайнятості

У складі державної служби створена інспекція, яка контролює державні і суспільні органи, підприємства, організації і інших працедавців щодо виконання ними законодавства про зайнятість населення.

Для сприяння в трудовлаштуванні населення можуть також створюватися комерційні бюро, агентства і інші організації. Державна служба зайнятості має право на отримання інформації про наявність вакансій, умов праці, внесення пропозицій щодо встановлення квот прийому на роботу осіб, які потребують соціального захисту, а також направляти безробітних на суспільні роботи. З цією метою вона укладає договори з громадянами про їх трудовлаштування, оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, встановлює на час навчання стипендію і т.д.

2.5 Правовій статус фізичної особи - підприємця

Питання правового статусу фізичної особи - підприємця регулюється Цивільним законодавством України та Господарським законодавством України.

Зокрема у Цивільному кодексі України - стаття 50, мова йдеться про право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності.

Право на здійснення підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка визначається за правилами статей 34, 35 Цивільного кодексу України. Так, за загальним правилом повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття), або вступила в шлюб раніше цього віку. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків, піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Цивільним кодексом України встановлено досить високий рівень нормативного акта, яким можуть обмежуватись права особи на зайняття підприємницькою діяльністю, - лише Конституція і закон.

Підприємництвом визнається - безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Законом встановлено певні обмеження щодо кола осіб, які можуть бути підприємцями. Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян, як військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, що покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

З 01.07.2004 р. набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" від 15.05.2003 р., яким значно спрощено систему реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно до ст.5 цього Закону державна реєстрація фізичних осіб підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи підприємця. Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи підприємця. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи-підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, Державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця для взяття фізичної особи підприємця на облік (статті 42, 44 Закону).

Цивільним кодексом визначено, що інформація про фізичних осіб-підприємців є відкритою. Відповідно до ст.20 вищевказаного закону відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб платників податків. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді витягу з Єдиного державного реєстру чи довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується. Законом визначено порядок та процедуру отримання таких відомостей. Крім того, інформація про проведення державної реєстрації, про прийняття фізичною особою рішення щодо припинення підприємницької діяльності, про постанову судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, якщо таке рішення не пов'язане з банкрутством фізичної особи-підприємця, про постанову судового рішення щодо порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця, про постанову судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи або фізичної особи підприємця підлягає обов'язковому опублікуванню в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації (ст.22 Закону).

Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Норма стосовно того, що особа, яка розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації та уклала відповідні договори, не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем, має на меті захист прав контрагентів, які вступили в договірні відносини з підприємцем. В разі виникнення спору відносно таких договорів суд може застосовувати положення, що стосуються зобов'язань, укладених в процесі здійснення підприємницької діяльності, а така особа може висувати проти вимог кредиторів лише запереченнями, які не пов'язані з відсутністю у неї статусу підприємця (визнання угоди недійсною за межами цивільної дієздатності, тощо).

В господарському кодексі України, безпосередньо в статті 128 цього кодексу регламентується правовий статус громадян у сфері господарювання.

Громадянин признається суб'єктом господарювання при здійсненні їм підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємець без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 Господарського кодексу України.

Обов'язковою вимогою для визнання дієздатного громадянина суб'єктом підприємництва є державна реєстрація - в результаті саме державної реєстрації він придбаває статус суб'єкта господарювання (підприємництва). Якщо громадянин не здійснив державну реєстрацію як суб'єкта підприємництва, хоча фактично займається підприємницькою діяльністю, то він не придбаває статусу суб'єкта господарювання (підприємця). Закон зв'язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб'єкт підприємництва. Якщо фізична особа займається підприємницькою діяльністю без державної реєстрації, то вона порушує чинне законодавство і до нього можливо застосування правових санкцій.

Підприємницька діяльність здійснюється громадянином-підприємцем від свого імені, на свій риск. Він є рівноправним учасником господарського обороту, має право наймати і звільняти працівників, розпоряджатися на свій розсуд прибутком, що залишається після сплати податків, і т.п.

Громадянин-підприємець відповідає всім майном, що належить йому на праві приватної власності, за своїми зобов'язаннями у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути обернуто стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи - суб'єкта підприємництва задовольняються за рахунок що належить йому майна, на яке може бути обернуто стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути обернуто стягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Він застосовний і відносно громадян-підприємців. Отже, стягнення по боргах громадянина-підприємця може бути накладено і на те майно, що належить йому на праві власності, що не бере участь в господарському обороті.

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:

безпосередньо як підприємець або через створюване їм приватне підприємство;

із залученням або без залучення найманої праці;

самостійно або спільно з іншими суб'єктами.

При створенні громадянином приватного підприємства не обов'язково безпосереднє управління ним, воно може здійснюватися і найманим за контрактом керівником.

Однією з форм сумісного здійснення громадянином підприємницької діяльності з іншими суб'єктами є договір про спільну діяльність. Згідно ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України за цим договором сторони зобов'язав спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання внесків учасників або без об'єднання внесків учасників. Одним з різновидів договору про спільну діяльність є договір простого товариства, по якому сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої внески і спільно діяти з метою отримання прибутку або досягнення іншої мети.

На громадянина-підприємця розповсюджуються загальні правила і принципи підприємництва, передбачені Господарським кодексом.

Громадянин-підприємець зобов'язаний:

в передбачених законом випадках і порядку отримати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, вказаної в реєстраційних документах, предмету діяльності, інших істотних умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню в реєстраційних документах;

дотримувати законні інтереси споживачів, забезпечувати належну якість вироблюваних їм товарів (робіт, послуг), дотримувати правила обов'язкової сертифікації продукції, встановлені законодавством;

не допускати несумлінної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків і інших обов'язкових платежів;

сплачувати податки і інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкротом відповідно до вимог Господарського кодексу України і інших законів.

Особливості визнання громадян-підприємців банкротами передбачені в розділі VI Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом" від 30.06.99 р.

Процедура банкрутства фізичних осіб - суб'єктів підприємництва істотно відрізняється від процедури банкрутства юридичних осіб. Так, якщо в ліквідаційну масу юридичних осіб включається все майно банкрота, то в ліквідаційну масу фізичної особи включається все майно, за винятком майна, на яке відповідно до цивільного процесуального законодавства не може бути обернуто стягнення.

Якщо визнання юридичної особи банкротом припиняє стягнення по будь-яких видах виконавчих документів, то визнання банкротом фізичної особи припиняє стягнення по будь-яких виконавчих документах, окрім документів на стягнення аліментів, по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю і здоров'ю громадян, а також іншим вимогам особистого характеру.

Іншим для фізичних осіб, на відміну від юридичних осіб, є порядок черговості відшкодування (задоволення вимог кредиторів):

поза чергою відшкодовуються витрати по справі про банкрутство і виконанню ухвали про банкрутство;

в першу чергу - витрати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, а також аліменти;

в другу чергу - розрахунки з працівниками і виплата авторської винагороди;

в третю чергу - вимоги кредиторів, забезпечені заставою;

в четверту чергу - податки і збори (обов'язкові платежі);

в п'яту чергу - розрахунки з рештою кредиторів.

Протягом п'яти років після банкрутства громадянина-підприємця він не може бути підданий процедурі банкрутства за власною заявою, процедура банкрутства не відміняє можливості кредитора звернутися до суду в порядку цивільного процесу у разі незадоволення або неповного задоволення його вимог. Таких положень у разі банкрутства юридичної особи закон не передбачає.

Розділ 3. Припинення діяльності суб'єктів господарювання

3.1 Загальні підстави припинення суб'єкта господарювання

Діяльність суб'єкта господарювання може бути припинена як в добровільному порядку (за власною ініціативою суб'єкта господарювання), так і в примусовому порядку (на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України). Якщо суб'єктом підприємницької діяльності є юридична особа, то добровільне припинення його діяльності здійснюється за рішенням його засновників (учасників) або відповідного органу, уповноваженого на рішення питання про припинення діяльності суб'єкта господарювання.

Перелік підстав, по яких можливо припинення суб'єкта господарювання в добровільному порядку, не передбачений законодавством. Примусове припинення суб'єкта господарювання можливо лише по підставах, вказаних в законодавстві, перелік яких є вичерпним.

За формою припинення суб'єктів підприємництва - юридичних осіб воно підрозділяється на реорганізацію і ліквідацію.

При реорганізації здійснюється універсальне правонаступництво, тобто всі права і обов'язки суб'єкта (суб'єктів) господарювання переходять до одного або декількох інших суб'єктів. Згідно роз'ясненню Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики дозволу суперечок, пов'язаних із створенням, реорганізацією і ліквідацією підприємств" від 12.06.96 р., нові підприємства, до яких в результаті реорганізації перейшли майнові зобов'язання, несуть по них майнову відповідальність і у випадках, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів в об'ємах, визначених засновницькими документами про реорганізацію правопопередника.

При ліквідації відбувається припинення прав і обов'язків суб'єкта господарювання без правонаступництва, тобто без переходу прав і обов'язків до інших суб'єктів.

Реорганізація суб'єктів господарювання можлива в декількох різновидах: злитті, приєднанні, розділенні, перетворенні.

При злитті суб'єктів господарювання всі майнові права і обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, утвореного в результаті злиття.

При злитті декількох суб'єктів господарювання - юридичних осіб об'єднуються в одне; при цьому всі майнові права і обов'язки кожного з них переходять до знов виниклого суб'єкта відповідно до передавального акту. Положення про порядок реєстрації випуску акцій і інформації про їх емісію під час реорганізації товариства, затверджене рішенням Державної комісії по цінних паперах і фондовому ринку від 30.12.98 р., визначає порядок злиття і розділення для акціонерних товариств.

При приєднанні одного або декількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання, останньому переходять всі майнові права і обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

Приєднання характеризується тим, що один суб'єкт господарювання - юридична особа приєднується до іншого; при цьому приєднаний суб'єкт господарювання втрачає свою юридичну самостійність і стає частиною іншого суб'єкта, до якого переходять права і обов'язки приєднаного суб'єкта відповідно до передавального акту. На відміну від злиття, коли припиняють існування два і більш суб'єктів господарювання, при приєднанні - припиняється тільки приєднаний суб'єкт господарювання. Крім того, при приєднанні правонаступник вже існує, а не знов створюється, і продовжує діяльність на основі майна приєднаного суб'єкта господарювання.

При розподілі суб'єкта господарювання всі його майнові права і обов'язки переходять по розділовому акту (балансу) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, утворених в результаті цього розподілу.

При розділенні один суб'єкт господарювання - юридична особа ділиться на два або декілька нових, при цьому створюється два або декілька нових юридичних осіб на основі раніше діючого одного, всі його майнові права і обов'язки переходять до знов виниклих суб'єктів відповідно до розділового акту. Для деяких видів суб'єктів господарювання законодавством встановлений порядок розділення. Для державних підприємств і підприємств, об'єднань, господарських товариств, в статутному фонді яких частка держави складає 75 і більше відсотків, порядок розділення визначений Положенням про порядок розділу підприємств і об'єднань і виділенні з них структурних підрозділів і одиниць, затвердженим наказом Мінекономіки, Мінстата, Антимонопольного комітету від 30.12.98 р. Для акціонерних товариств порядок розділення регламентований Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і інформації про їх емісію під час реорганізації товариств, затвердженим рішенням Державної комісії по цінних паперах і фондовому ринку від 30.12.98 р.

При перетворенні суб'єкт господарювання - юридична особа змінює свою організаційно-правову форму, що спричиняє зміну структури управління, прав і обов'язків учасників, відповідальності і т.п., а також перехід всіх майнових прав і обов'язків до нового суб'єкта відповідно до передавального акту. Згідно ст.25 Закону України "Про господарські товариства" від 19.06.91г. закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано. Така реорганізація є перетворенням, порядок якого визначений Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і інформації про їх емісію під час реорганізації товариства, затвердженим рішенням Державної комісії по цінних паперах і фондовому ринку від 30.12.98 р.

Суб'єкт господарювання ліквідовується:

за ініціативою засновників суб'єкта господарювання;

у зв'язку із закінченням терміну, на який він створювався, або досягши мети, для якої він був створений;

при визнанні його в установленому порядку банкротом, окрім випадків, передбачених законом;

при відміні його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Правовим результатом відміни державної реєстрації є позбавлення суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Виключення особи з реєстру повинен передувати ліквідаційний процес, що завершується складанням і затвердженням ліквідаційного балансу.

Відміна державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності після здійснення ліквідаційною комісією заходів по ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності і подачу до органу державної реєстрації документів, вказаних в Положенні про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності від 25.05.98 р.

Оголошення про реорганізацію або ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає публікації реєструючим органом в спеціальному додатку до газети "Урядовій кур'єр" або офіційному друкарському виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування по місцезнаходженню суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання.

3.2 Реорганізація, ліквідація "банкрутство" суб'єктів господарювання

За формою припинення суб'єктів підприємництва - юридичних осіб воно підрозділяється на реорганізацію і ліквідацію.

Основна відмінність реорганізації від ліквідації полягає в тому, що при реорганізації здійснюється універсальне правонаступництво, тобто всі права і обов'язки суб'єкта (суб'єктів) підприємництва переходять до одного або декількох інших підприємців. При ліквідації відбувається припинення прав і обов'язків юридичної особи без правонаступництва, тобто без переходу прав і обов'язків до інших осіб.

Згідно ст.106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, розділення і перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженої на це засновницькими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено отримання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Реорганізація суб'єктів підприємництва можлива в декількох різновидах: злиття, приєднання, розділення, перетворення.

При злитті декількох суб'єктів підприємництва - юридичних осіб об'єднуються в одне, при цьому всі майнові права і обов'язки кожного з них переходять до знов виниклого суб'єкта відповідно до передавального акту.

Приєднання характеризується тим, що один суб'єкт підприємництва - юридична особа приєднується до іншого, при цьому приєднаний суб'єкт підприємництва втрачає свою юридичну самостійність і стає частиною іншого суб'єкта, до якого і переходять права і обов'язки приєднаного суб'єкта відповідно до передавального акту.

При розділенні один суб'єкт підприємництва ділиться на два або декілька нових; при цьому створюється два або декілька нових юридичних осіб на основі раніше діючого; всі його майнові права і обов'язки переходять до знов виниклих суб'єктів відповідно до розділового акту.

При перетворенні суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа змінює свою організаційно-правову форму, що кличе зміну структури управління і обов'язків учасників і т.п., а також перехід всіх майнових прав і обов'язків до нового суб'єкта відповідно до передавального акту.

Припинення діяльності підприємців можливо по різних підставах, визначуваних як самими суб'єктами підприємництва, так і законодавством.

Особливістю законодавства України є те, що в ньому разом із загальними підставами припинення діяльності підприємців, передбаченими в Господарському кодексі і Цивільному кодексі України, встановлені підстави і способи припинення окремих суб'єктів підприємництва - юридичних осіб (наприклад, підприємств, господарських товариств) спеціальними законами.

Процес ліквідації юридичної особи можна підрозділити на декілька стадій.

Перша стадія - призначення ліквідаційної комісії, встановлення порядку і термінів ліквідації.

Відповідно до ст.60 Господарського кодексу України ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання або його (їх) представниками (органами), або іншим органом, певним законом, якщо інший порядок її освіти не передбачений цим Кодексом. Ліквідація суб'єкта господарювання може бути також покладена на орган управління суб'єкта, який ліквідовується.

Орган, що ухвалив рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок і визначає терміни проведення ліквідації, а також термін для заяви претензій кредиторами, який не може бути менше двох місяців з дня оголошення про ліквідацію.

Друга стадія - Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, поміщає в друкарських засобах, вказаних в ч.10 ст.58 Господарського кодексу, повідомлення про його ліквідацію і про порядок і терміни заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом або спеціальним законом терміни.

Третя стадія - стягнення дебіторської заборгованості ліквідовуваного підприємства і задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів до стягнення дебіторської заборгованості ліквідовуваного суб'єкта господарювання і виявлення претензій кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Що стосується розподілу засобів в господарських товариствах при їх ліквідації, то в першу чергу погашається заборгованість перед особами, які працюють на правах найму, потім - перед бюджетом, а потім - перед рештою кредиторів, і лише після погашення всіх заявлених претензій і дозволу всіх виниклих в процесі ліквідації суперечок, кошти, що залишилися, розподіляються між учасниками товариства.

Четверта стадія - складання ліквідаційною комісією ліквідаційного балансу.

Згідно ч.5 ст.60 ГК ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, що призначив ліквідаційну комісію. Достовірність і повнота ліквідаційного балансу повинна бути перевірена у встановленому законодавством порядку.

П'ята, заключна стадія - внесення запису про ліквідацію підприємства в Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності.

Ліквідація юридичної особи - суб'єкта підприємництва може бути пов'язаний з відміною його державної реєстрації, яка здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності після здійснення ліквідаційною комісією заходів по ліквідації суб'єктів підприємництва і подання до органу державної реєстрації наступних документів:

заяви (рішення) власника (власників) або уповноваженого їм (ними) органу або рішення господарського суду у випадках, передбачених законодавством;

акту ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого органом, що призначив ліквідаційну комісію;

довідки аудитора, якщо це необхідне відповідно до вимог законодавства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;

довідки установ банків про закриття рахунків;

довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

підтвердження про публікацію в друкарських засобах масової інформації оголошення про ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності;

довідки архіву про ухвалення документів, які підлягають довгостроковому зберіганню;

довідки органу внутрішніх справ про ухвалення штампів;

оригінали засновницьких документів (статут, засновницький договір);

свідоцтво про державну реєстрацію.

Однією з підстав примусової ліквідації господарського товариства на підставі рішення суду або господарського суду за уявленням органів, контролюючих діяльність господарського товариства, є систематичне або грубе порушення ним законодавства (п. "в" ч.4 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства").

Примусова реорганізація суб'єкта підприємництва можлива, наприклад, у вигляді примусового розділу монопольних утворень за рішенням Антимонопольного комітету України відповідно до антимонопольного законодавства.

Останнім часом багато суб'єктів підприємницької діяльності використовують реорганізацію для поліпшення свого економічного стану і залучення інвесторів. Для позначення процесів реорганізації, які націлені на посилення самостійності структурних підрозділів підприємств, залучення нових інвестицій для модернізації, випуск нових видів продукції, зменшення собівартості, а зрештою, відновлення ефективності і конкурентоспроможності, використовується термін "реструктуризація підприємств".

Відновлення платоспроможності суб'єкта підприємництва або визнання його банкротом

Загальні правила визнання суб'єкта підприємництва банкротом визначені на чолі 23 Господарського кодексу України.

Згідно ч. із ст.104 Цивільного кодексу України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення його платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Таким законом є Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом" від 30.06.99 р. (нова редакція Закону України "Про банкрутство" від 14.05.92 р.)

Закон встановлює умови і порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкротом і застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. В цьому його відмінність від раніше діючого Закону, основною задачею якого є визначення умов і порядку визнання юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - банкротами з метою задоволення претензій кредиторів.

Закон розрізняє поняття - "неплатоспроможність" і "банкрутство".

Неплатоспроможність - нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого терміну їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі по заробітній платні, а також виконати зобов'язання по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як шляхом відновлення платоспроможності.

Банкрутство - визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Істотно розширено коло осіб, до яких у разі їх неплатоспроможності можуть бути застосований процедури банкрутства. Згідно ст.1 Закону, суб'єкт банкрутства - боржник, нездатність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Боржник визначений Законом як суб'єкт підприємницької діяльності, не здатний виконати свої зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого терміну їх сплати.

Отже, до числа суб'єктів банкрутства віднесені як юридичні, так і фізичні особи, а головною ознакою суб'єкта банкрутства встановлено заняття їм підприємницькою діяльністю.

Учасники провадження у справах про банкрутство: сторони по справі про банкрутство (кредитори, представник комітету кредиторів і боржник (банкрот), арбітражний керівник (розпорядник майна, керівник санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном боржника), а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

В окремих випадках положення Закону розповсюджуються на зацікавлених осіб відносно боржника. В їх склад входять: юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до збудження провадження по справі про банкрутство, а також особи, що полягають в споріднених відносинах з вказаними лицями і підприємцем (фізичною особою) - боржником (подружжя і їх діти, батьки, брати, сестри, внуки).

Закон регламентує заходи по запобіганню банкрутства боржника і позасудові процедури, передбачаючи обов'язок засновників (учасників) боржника - юридичної особи, власника майна, центральних органів виконавської влади, органів місцевого самоврядування в межах своїх повноважень вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника.