Тактичні прийоми криміналістики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи криміналістичної тактики

1.1 Предмет, завдання, джерела і засоби криміналістичної тактики

1.2 Структура криміналістичної тактики

1.3 Принципи криміналістичної тактики

2. Особливості тактичного прийому як елемента криміналістики

2.1 Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики

2.2 Класифікація та основні функції тактичних прийомів

2.3 Система тактичних прийомів. Тактичні комбінації і тактичні операції

2.4 Тактичне рішення. Проблема тактичного ризику

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми курсової роботи. Криміналістика - одна з небагатьох юридичних наук, яку по праву можна назвати наукою про розкриття злочинів. Саме вона дає слідчому й оперативному працівникові ключ до пізнання і дослідження події злочину, визначення її механізму, а також встановлення безпосередніх суб'єктів і об'єктів матеріального середовища, котрі беруть у ній участь. Професійні знання слідчого, які спираються на методи і засоби криміналістики, дають змогу розплутувати дуже складні збіги суб'єктивних і об'єктивних факторів, причинно пов'язаних зі злочином. У такому розумінні криміналістика має пріоритет в боротьбі зі злочинністю, а її методи й засоби сприяють удосконаленню діяльності державних структур, які здійснюють правоохоронну функцію, Зважаючи на це важко переоцінити соціальну роль криміналістики.

Криміналістична тактика - це система наукових положень і розроблювальних на їхній основі рекомендацій із проведення окремих слідчих дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів по кримінальних справах.

Криміналістична тактика озброює слідчих, осіб, що здійснюють дізнання, судові органи системою тактичних прийомів і наукових рекомендацій, які дозволяють найбільш ефективно використовувати можливості кожної слідчої дії та оперативно-розшукових заходів.

Принципи криміналістичної тактики є початковими положеннями, які обумовлюють розвиток і функціонування тактики. Їх основні функції виявляються в акумулюванні досягнень теорії і практики, оптимальній розробці тактичних прийомів, які сприяють ефективному розкриттю і попередженню злочинів.

Принципи криміналістичної тактики - це основний визначник тих прийомів, які розроблюються тактикою і забираються нею для свого озброювання.

Криміналістична тактика нерозривно пов'язана з криміналістичною технікою, а також з організацією і методикою розслідування окремих видів злочинів. Тактичні прийоми і рекомендації забезпечують найбільш повне й ефективніше застосування в процесі розслідування, а також судового розгляду кримінальних справ засобів і прийомів криміналістичної техніки. І навпаки, ці тактичні прийоми і рекомендації можуть бути повною мірою використані лише на основі широкого і вмілого застосування техніко-криміналістичних засобів і методів.

Найважливішою умовою успіху в застосуванні прийомів і рекомендацій криміналістичної тактики є правильна організація досудового і судового слідства. Уміле, побудоване на наукових основах висування версій, планування розслідування, правильно організована взаємодія з оперативно-розшуковими апаратами, з фахівцями, а також використання допомоги населення, як правило, дозволяють у короткий термін повно і всебічно розслідувати навіть найбільш складні злочини.

Розробленість теми:

Проблеми криміналістичної тактики досить досконало були розглянуті плеядою вчених: Р.С.Белкіним, В.П.Бахіним, В.Є.Богинським, А.М.Васильєвим, Г.Ф.Горським, А.Н.Гусаковим, Г.Г.Доспуловим, Л.Я.Драпкіним, О.В.Дуловим, А.А.Єршовим, Л.М.Карнєєвою, О.Н.Колєсніченко, В.П.Колмаковим, В.І.Коміссаровим, В.О.Коноваловою, В.С.Кузьмичовим, В.А.Образцовим, М.І.Порубовим, А.Р.Ратиновим, М.С.Строговичем, В.Ю.Шепітько, Н.А.Якубович, С.Ю.Якушиним.

Мета курсової роботи полягає в особливостях тактичних прийомів як елементів криміналістичної тактики.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

- виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;

- охарактеризувати предмет, завдання, джерела і засоби криміналістичної тактики;

- визначити структуру та принципи криміналістичної тактики;

- дослідити класифікацію та основні функції тактичних прийомів;

- дати характеристику тактичному рішенню та проблемі тактичного ризику.

Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є криміналістична тактика.

Предметом є дослідження тактичного прийому як елементу криміналістичної тактики.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, аналіз, синтез.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, , що робота являє собою аналіз наукових поглядів про основоположні ідеї криміналістичної тактики, її функції, узагальнення сучасного стану практичної діяльності органів слідства.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури. Основна частина складається з двох розділів.

У першому розділі розглядаються предмет, завдання, джерела і засоби криміналістичної тактики; її структура та принципи. У другому розділі характеризується тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики, розглядається класифікація та основні функції тактичних прийомів.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження і висвітлюють подальші тенденції розробки теми.

1. Теоретичні основи криміналістичної тактики

1.1 Предмет, завдання, джерела і засоби криміналістичної тактики

Криміналістична тактика як розділ криміналістики була предметом дослідження в перших роботах криміналістів. Накопичення емпіричного матеріалу, досвід застосування в боротьбі зі злочинністю криміналістичних засобів та методів дозволили розвивати криміналістичну теорію в напрямку узагальнення практики слідчих органів.

Криміналістична тактика розглядається як самостійна частина криміналістики, що включає в свій зміст питання планування та організації розслідування, вчення про слідчі версії як метод пізнання, а також тактику проведення окремих процесуальних дій.

В криміналістичній тактиці як цілісній системі виділяють два аспекти:

1) криміналістична тактика як зміст;

2) криміналістична тактика як функція (засіб) регулювання специфічних взаємовідносин в сфері попереднього розслідування [18, с. 115].

Криміналістична тактика, виходячи з цього, визначалась по-різному, не існувало єдності поглядів на сутність структури та її предмет.

Термін «тактика» означає теорію і практику підготовки та ведення бою. У більш загальному розумінні -- це система засобів, спрямованих на досягнення певної мети через боротьбу, зіткнення інтересів та подолання опору [24, с. 36]. Розслідування злочинів звичайно здійснюється у ситуації конфлікту інтересів, протидії зацікавлених осіб. Термін «тактика» у криміналістиці має деякі елементи умовності, оскільки вона не рівноцінна воєнній тактиці та її не слід зводити тільки до тих способів, застосування яких призводить до усунення конфліктних взаємозв'язків та протидії.

Криміналістична тактика є відносно самостійною частиною науки криміналістики. Це система наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового і судового слідства, які розробляються на основі визначення оптимальної лінії поведінки осіб, прийомів провадження слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів та встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочину.

Поняття «криміналістична тактика» та «слідча тактика» хоча й ототожнюються деякими криміналістами (М.П. Яблоков), однак вони нерівнозначні [30].

Криміналістична тактика - це розділ криміналістики, який становить собою систему положень і практичних рекомендацій з організації та планування розслідування й визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які здійснюють розслідування з урахуванням їх відносин та взаємодії з іншими учасниками розслідування на основі норм і принципів кримінального процесу [30, с. 28].

Таким чином, криміналістична тактика вивчає тактику діяльності всіх учасників розслідування - слідчого, прокурора, працівників органів дізнання, спеціаліста, експерта, громадських помічників, обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка та ін.

Слідча тактика - це галузь криміналістики, яка містить систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування розслідування й тактики слідчих дій. Це поняття значно вужче, ніж перше, тому більш точно визначає призначення тактики - служити розслідуванню злочинів, яке здійснюють органи досудового слідства та дізнання [30, с. 31].

Поняття предмета та сутності криміналістичної тактики відносяться до категорій, які динамічно розвиваються і відображають стан розділу науки криміналістики на кожному етапі її розвитку.

Проблема дослідження предмета і сутності криміналістичної тактики складна і дискусійна. Вже з перших спроб визначити предмет дослідження криміналістичної тактики і до сьогодні не припиняються суперечки з приводу того, які положення повинні складати дефініцію криміналістичної тактики як розділу науки криміналістики, в якому напрямі треба удосконалювати це визначення. Причину цих суперечок В.І. Комісаров вбачає в тому, що інтерес до наукових основ роботи слідчого, актуальність цієї проблеми, як і раніше, так і на сучасному етапі, викликають суперечки навколо предмета і сутності криміналістичної тактики, які вже стали традиційними [10].

М.І. Панов правомірно вважає, що, коли наука не має свого предмета, то незалежно від того, чи змішує вона його з предметами інших наук, чи ототожнює його з ними, вона втрачає право на існування як окрема, самостійна наука [20].

Правильне формулювання предмета дослідження дає можливість безпомилково встановити межі криміналістичної тактики, визначити шляхи її взаємодії з іншими галузями знань і скоординувати взаємозв'язки з суміжними дисциплінами.

Чітке обґрунтування предмета криміналістичної тактики також відіграє вирішальну роль у практичній направленості всіх теоретичних досліджень, та успішному впровадженні їхніх результатів у практику.

Досконале вивчення будь-якої проблеми немислиме без звернення до її історії. Очевидно, що й у вивченні проблеми поняття предмета криміналістичної тактики, важливо додержуватись історичного підходу.

Досліджуючи історичний аспект розвитку криміналістичної тактики, цілком закономірним є використання досліджень учених-криміналістів з питань історії криміналістики а саме виникнення розвитку і сучасного стану її підсистеми.

Питанням історії криміналістики присвячена низка наукових праць, зокрема дослідження Р.С. Бєлкіна А.І. Вінберга В.О. Коновалової І.Ф. Крилова В.С. Кузьмічова В.К. Лисиченка С.І. Тихенка, які сприяють подальшому розвитку цієї науки.

Різні вчені по-різному визначають періодизацію історії криміналістики як науки. Н.І. Клименко пропонує розрізняти в історії криміналістики три її головні етапи [9].

Перший етап емпіричний розвиток знань (з моменту виникнення науки криміналістики до середини 30-х рр.).

Другий етап розробки окремих криміналістичних теорій (40-50-ті рр.).

Третій етап формування загальної теорії криміналістики (з середини 60-х рр. до наших днів) [11, с. 161].

Подібну періодизацію розвитку криміналістичної науки дають Р.С. Белкін та В.І. Віндберг [3].

На підставі наведених етапів у розвитку криміналістичної тактики як розділу науки можна виділити відповідно етапи її формування та вдосконалення.

1. Накопичення емпіричного матеріалу, без якого неможливо закласти основи криміналістичної тактики. В цей період формуються передумови для наукового пояснення предмета криміналістичної тактики (друга половина ХІХ ст. - 30-ті рр. ХХ ст.).

2. Розробка наукових основ криміналістичної тактики (розвиток учення про її предмет, слідчу версію та планування розслідування і дослідження в галузі тактики окремих слідчих дій). У цей період криміналістична тактика набула статусу самостійного розділу криміналістики (1940-1950-ті рр.).

3. Подальше вдосконалення предмета криміналістичної тактики, розробка проблем тактичних операцій та комбінацій, розвиток учення про слідчі ситуації, подальше дослідження в галузі тактики слідчих дій (з 60-х років дотепер).

Часові межі етапів розвитку криміналістичної тактики - умовні, оскільки розвиток науки взагалі і криміналістичної тактики зокрема - процес неперервний. Відтак наведена періодизація має наукознавчий характер, допомагає впорядкувати вивчення криміналістичної тактики та її головних елементів, у тому числі дослідження, формування та вдосконалення її предмета.

Уперше термін "тактика" в криміналістиці запропонував А. Вейнгарт. Його праця "Кримінальна тактика" присвячена прийомам і засобам розслідування злочинів. У передмові до першого видання автор пише, що особа, яка провадить розслідування, зобов'язана поєднувати енергію та особисту ініціативу зі швидкістю. "Вона повинна спочатку з'ясувати, які питання слід вирішити, які труднощі подолати, і, відповідно, скласти повний план дій" [13, с. 39].

У період зародження криміналістики як самостійної галузі знання, тактика розглядалась як частина поліцейської ("кримінальної") техніки. У працях учених Австро-Угорщини та Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгарта, Г. Шнейкерта, В. Штібера та інших відбилися перші уявлення про криміналістичну тактику. Як і техніка, тактика спочатку називалась "кримінальною" і визначалась як "система доцільних способів переслідування злочинця для його затримання і знешкодження" [14, с. 89]. До моменту становлення криміналістики як науки, тактика структурно ще не виділялась у предметі криміналістики і являла собою емпірично накопичені і певним чином упорядковані досягнення слідчої практики.

Найскладнішим і водночас найважливішим для становлення криміналістичної тактики було завдання визначення її предмета та змісту.

Перші спроби свідчать про те, що на той час серед учених криміналістику оцінювали як прикладну, технічну або природничо-технічну науку, а стосовно її предмета, то виразно позначились ідеї Г. Гросса та інших закордонних вчених (переважно німецьких).

Г.Ю. Манс увів до предмета науки криміналістики прийоми розслідування злочинів, професійні особливості та побут злочинців [15, с. 57].

Погляди на предмет та сутність криміналістичної тактики неодноразово зазнавали змін у теорії криміналістики. Історія науки знає різноманітні терміни, що визначали її поняття: частина поліцейської техніки, кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика. Змінювалась не лише назва тактики, а й її зміст. Про це пише Р.С. Бєлкін: "Погляди на сутність і зміст криміналістичної тактики не один раз зазнавали змін. Якщо спочатку до тактики відносили поряд з прийомами проведення окремих дій при розслідуванні злочинів характеристику злочинця, потаємні способи спілкування злочинців, то потім, переважно, прийоми здійснення слідчих дій" [2, с. 33]. Процес становлення та розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів вчинення злочинів до розробки найефективніших методів їх розкриття та дослідження прийомів провадження окремих слідчих дій.

Теоретичні основи тактики: вчення про закономірності поведінки осіб, залучених до орбіти кримінального процесу, виявлення у зв'язку з цим їх психічних якостей, розробка на цій основі прийомів збирання та дослідження доказової інформації. Тому слідчу тактику визначають як лінію поведінки слідчого, дії, вибір їх послідовності та умов виконання найбільш доцільних тактичних прийомів і слідчих дій у певних ситуаціях.

Головне завдання криміналістичної тактики полягає в сприянні більш ефективної організації криміналістичної діяльності згідно з цілями розслідування.

Окремим завданням слідчої тактики є розроблення найбільш ефективних тактичних прийомів на основі використання сучасних наукових даних, узагальнення слідчої та судової практики.

Науковими джерелами криміналістичної тактики виступають сучасні досягнення філософії, логіки, психології, науки управління, інформатики та обчислювальної техніки, теорії ігор, прийняття рішень та інших галузей знань.

Практичні джерела криміналістичної тактики - це матеріали судово-слідчої практики, звідки криміналістична тактика переймає ідеї, які потребують наукового обґрунтування. Наукові та практичні джерела криміналістичної тактики лежать в основі розроблення тактичних прийомів і принципів слідчої діяльності (поведінки службових осіб) у розслідуванні злочинів.

Не менш важливим практичним джерелом криміналістичної тактики є також оперативно-розшукова практика з розкриття злочинів та діяльності органів дізнання на досудовому слідстві.

Засоби криміналістичної тактики - це власне знаряддя праці, за допомогою яких слідчий вирішує тактичні завдання розслідування злочинів. Це - засоби його процесуальної, непроцесуальної та організаційної діяльності. Оскільки розслідування є процесуальною діяльністю, закон визначає засоби, якими користується слідчий коли збирає, закріплює, досліджує та використовує в доказуванні інформацію. Згідно з законодавством до них належать:

1) слідчі дії;

2) оперативно-розшукові заходи;

3) відібрання пояснень;

4) витребування документів;

5) призначення відомчої ревізії [22, с. 134].

Реалізація будь-якого процесуального засобу залежить від конкретної слідчої ситуації, тому криміналістична тактика розробила прийоми більш ефективного застосування процесуальних засобів.

До засобів криміналістичної тактики традиційно відносять тактичний прийом, криміналістичну рекомендацію, тактичне рішення, тактичну операцію. Це - непроцесуальні засоби, але вони розроблені на основі досягнень науки та узагальнення матеріалів слідчої практики і дозволяють ефективніше, з меншою витратою сил і засобів виконувати слідчі дії під час розслідування злочинів.

Тактичний прийом - це раціональний спосіб дії або доцільна лінія поведінки слідчого в процесі збирання, дослідження та використання доказової інформації. Тактичний прийом показує, яким чином за допомогою яких тактичних заходів, логічних і психологічних прийомів слідчий збирає та використовує доказову інформацію [28, с. 261].

У структурному відношенні в тактиці виділяються два розділи: перший містить так звані загальні положення (вчення про криміналістичну версію, планування розслідування, взаємодію слідчого з органами дізнання, залучення громадськості до розслідування злочинів); другий включає положення щодо тактики провадження окремих слідчих дій. Таке розуміння тактики та її структури має найбільш загальний характер і є загальновизнаним. Проте воно звужує сферу застосування та межі криміналістичної тактики, характеризуючи її тільки щодо окремих слідчих дій.

Дискусійними залишаються питання про тактику оперативно-розшукових заходів і тактику розшуку. Процес становлення теорії оперативно-розшукової діяльності як самостійної галузі багато в чому схожий з історією розвитку криміналістики: спочатку елементи цієї теорії та практичні рекомендації з проведення оперативно-розшукових заходів розроблялися у розділі кримінальної тактики.

Розшукова діяльність є функцією органів дізнання та досудового слідства. Розшукова діяльність органів дізнання має непроцесуальний, переважно розвідувальний характер та здійснюється спеціальними засобами. Тактика провадження оперативно-розшукових заходів повинна посісти відповідне місце не тільки у теорії оперативно-розшукової діяльності, а й у криміналістиці. Це пов'язано з тим, що хоч природа оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності різна, однак існує тенденція до легалізації та надання доказової сили оперативно-розшуковим заходам.

Необґрунтовано забутою є тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика), яка визначає типові способи вчинення та приховування злочинів, форми поведінки злочинця, його психологічний портрет, особливості протидії зацікавлених осіб, створення інсценувань та фальсифікацій.

У злочинців у процесі злочинної діяльності виробляються своєрідні вміння та навички, звички та схильності, тобто «злочинний почерк». Схильність до вчинення злочинів певним способом є передумовою кримінальної професіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної діяльності -- ключ до виявлення винуватих. Сучасна криміналістична теорія не має достатньої кількості досліджень в галузі тактики злочинної діяльності та не виділяє її у своїй структурі. Разом з тим особливості кримінальної тактики необхідно враховувати судово-слідчим працівникам під час провадження процесуальних дій, виявлення слідів злочину, встановлення свідомо неправдивих показань.

Тенденції розвитку криміналістичної тактики потребують розширення меж її дослідження. За своїм змістом криміналістична тактика повинна мати трирівневу структуру:

1) загальні положення (поняття і предмет криміналістичної тактики, її принципи, елементи планування і організація розслідування, вчення про криміналістичну версію та ін.);

2) підгалузі (слідча тактика, судова тактика, тактика розшукової діяльності, тактика злочинної діяльності);

3) окремі наукові теорії (теорія прийняття тактичних рішень, теорія слідчої ситуації, теорія систематизації тактичних прийомів та ін.) [11, с. 158].

Оскільки тактика є частиною криміналістичної науки, вона не може не включати до себе деяких її положень. Це можуть бути окремі криміналістичні теорії або їх структурні підрозділи. Окремі наукові теорії у криміналістичній тактиці мають різний ступінь сформованості, тому вона є відкритою системою, яка характеризується появою нових теорій.

Криміналістична тактика тісно пов'язана з іншими розділами криміналістики -- криміналістичною технікою та методикою розслідування окремих видів злочинів. Тактика провадження тих або інших процесуальних дій змінюється залежно від характеру задіяних засобів та прийомів криміналістичної техніки. Використання технічних засобів передбачає їх тактичне обґрунтування та доцільність. Взаємозв'язок криміналістичної тактики і методики розслідування окремих видів злочинів визначається тим, що рекомендації тактики реалізуються тільки через методику розслідування з урахуванням специфічних рис конкретного виду злочину.

1.2 Структура криміналістичної тактики

В науковій теорії перехід від опису до пояснення, від явищ до сутності співпадає з пізнанням структури досліджуваних систем і процесів. Структура - це будова, внутрішня форма організації системи, що виступає як єдність усталених взаємовідносин між її елементами.

В криміналістичній літературі важливе місце посідає визначення структури криміналістичної тактики. При фундаментальному розгляді теоретичних проблем рекомендовано розглядати три напрямки:

1) загальні положення (принципи версії та планування розслідування);

2) тактика проведення окремих процесуальних дій;

3) специфіка тактики слідчих дій при розслідуванні окремих видів злочинів, криміналістичне вчення про розшук, вивчення особи підозрюваного.

В загальну частину входять загальні положення (предмет, зміст) криміналістичної тактики. Для криміналістичної тактики характерним є розгляд в загальній частині організаційних принципів діяльності по найбільш раціональному проведенню слідчих дій, вчення про слідчі версії та планування розслідування, рекомендації щодо ефективного використання сучасних науково-технічних засобів та спеціальних знань, взаємодія слідчого з органами дізнання, розшукова та попереджувальна діяльність слідчого. Особлива частина криміналістичної тактики розробляє прийоми та методи проведення процесуальних дій.

Досягнення кінцевого результату та поставленої законом мети набуває характеру тактичної задачі. За своїм змістом вони розглядаються як інформаційно-пізнавальні та організаційно-технічні. Перші з них спрямовані на одержання криміналістично-значимої інформації, її аналіз та використання, другі забезпечують процес розслідування шляхом створення необхідних умов. Сукупність тактичних задач є вихідною базою розробки моделі розслідування конкретного злочину за допомогою тактичних засобів.

На вибір тактичних засобів впливає слідча ситуація, тобто обстановка, в якій відбувається процес доказування. Слідчі ситуації диференціюються на:

1) проблемні;

2) конфліктні;

3) ситуації тактичного ризику;

4) організаційно-неузгоджені ситуації;

5) комбіновані [19, с. 234].

Зміст криміналістичної тактики найбільш повно розкривається поняттям тактичного прийому, який визначає рівень наближення наукових рекомендацій до практики рішення завдань кримінального судочинства.

Аналіз різних точок зору дозволяє зробити висновок про те, що розуміючи тактичний прийом як наукову рекомендацію, вчені підкреслюють науковість тактики. Формулюючи тактичний прийом як спосіб дії, переносять акцент на слідчу та судову практику, котрі є джерелом наукових розробок.

Змінення ситуації процесуальної дії вимагає використання відповідної системи тактичних прийомів, а значить дає можливість застосування деяких систем операцій, що ведуть до рішення завдань даного типу, тобто дозволяють використовувати алгоритм.

1.3 Принципи криміналістичної тактики

Принцип законності має високий ступінь імперативності, що відображає сукупність вимог, які пред`являються тактичним прийомам.

Законність - конституційний принцип. Конституція України (ст. 8) проголошує: “В Україні визначається і діє принцип верховенства права” [24, с. 101]. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади виконують свої повноваження в установлених діючою Конституцією межах в відповідності з законами України.

Ідея законності як одного з важливіших елементів демократії міститься і в інших статтях Конституції України, зокрема в статтях, присвячених захисту прав, свобод, законних інтересів громадян.

Щодо питання про законність тактичних прийомів в сенсі їх співвідношення з вимогами кримінально-процесуального законодавства існують дві точки зору, згідно з якими тактичні прийоми розглядаються як не володіючі ознакою обов`язковості і що мають обов`язковий характер лише в тих випадках, коли вони найшли своє закріплення в нормах кримінально-процесуального закону.

Криміналісти вважають, що прийняті законом, розроблені криміналістикою окремі прийоми втратили роль тактичних прийомів і стали приписами закону.

Законність в використанні тактичних прийомів - не перенесення тактичних прийомів в законодавчі акти, а їх формування й використання, що відповідає вимогам закону й здійснюється в рамках правил, установлених законом.

Принцип науковості криміналістичної тактики. Успішне рішення складної соціальної проблеми, якою є боротьба зі злочинністю, можливе лише на строго науковій основі. Тому в практиці попередження та розкриття злочинів правоохоронні органи використовують широкий арсенал наукових методів і технічних засобів.

В криміналістичній тактиці законність, науковість, динамічність, моральний характер, обумовленість слідчою ситуацією, універсальність, виборність є принципами. Їх значення для теорії та практичної діяльності полягає в наступному: вони визначають розвиток теорії тактики; є джерелом розробок нових тактичних прийомів; акумулюють досягнення теорії та практики; визначають можливості їх використання; зумовлюють застосування тактичних прийомів в методиці розслідування окремих видів злочинів.

Тактичні прийоми повинні відповідати вимогам науковості, тобто базуватися на системі достовірних доказів певних процесів. Це означає конструювання тактичних прийомів, за яким основними положеннями є наукові положення інших галузей знань або наукові положення криміналістичної тактики.

Вимоги науковості тактики можливо розглядати в трьох аспектах:

1) інтерпретація наукових свідчень даних інших наук відносно завдань криміналістичної тактики;

2) розвиток власне тактичних прийомів, що базуються на теоретичних положення тактики;

3) наукове обґрунтування результатів слідчої практики [6, с. 62].

Сутність принципу динамічності. Тактичні прийоми можуть виконувати свою пізнавальну та організаційну роль тільки в тому випадку, коли вони будуть мати ознаку пластичності, рухомості. Ця особливість є необхідною умовою, що визначає їх дієвість і можливість використання в різних ситуаціях, які виникають в процесі розслідування та судового розгляду.

Динамічність знаходить свій прояв в трьох аспектах:

1) послідовність використання тактичних прийомів;

2) різноманітне їх поєднання;

3) взаємозаміна [5, с. 158].

Зміна структури злочинності, поява організованих злочинних формувань, особливого типу злочинця, що поєднує в собі високий інтелект та загально кримінальні риси, цілеспрямованість, потребують розробки нових тактичних прийомів з урахуванням виду вчиненого злочину, структурних та психологічних особливостей.

Мобільність діючого законодавства впливає на динамічність криміналістичної тактики. Так, ст. 63 Конституції України передбачає, що особа не несе відповідальності за відмову від дачі свідчень або пояснень по відношенню до себе, членів родини або близьких родичів, коло яких встановлюється законом. Не роз`яснення особі даного конституційного положення тягне за собою відсутність доказової сили одержаної інформації. Включення цього положення в тактичні рекомендації стає актуальним.

Динамічність не слід розглядати як простий лінійний процес. В реальних складних системах можуть поєднуватися суперечні тенденції. Оцінка того чи іншого явища чи процесу як прогресуючого залежить не лише від значення певних параметрів, але й від того, з яких позицій, з якою системою цінностей розглядається це явище. Тому критичне відношення вчених до деяких тенденцій вказує на те, що криміналістична тактика - система прогресуюча, динамічна.

Принцип моральності криміналістичної тактики. Це положення витікає з демократичних принципів кримінально-процесуального законодавства та конституційних гарантій.

Законність та моральні вимоги тісно взаємопов`язані в сфері судочинства, де порушення моральних, етичних засад зумовлює порушення вимог закону.

Кримінально-процесуальний закон в ряді статей, що відносяться, головним чином, до проведення окремих процесуальних дій, передбачає перелік заборон, котрі виражають вимогу дотримання моральних засад.

Морально-етична категорія трансформувалась в нематеріальне і невіддільне благо, яке охороняється кримінальним, адміністративним та цивільним правом.

Принцип моральності процесу розслідування завжди приваблював юристів. Історія розвитку цього принципу знає декілька його основних різновидностей відповідно основним суспільно-економічним формаціям, бо кожна суспільна форма власності викликала до життя і свою теорію моралі. Але до теперішнього часу не розроблена система положень, на базі яких у працівників правоохоронних органів формувався б вірний морально-правовий світогляд. Професійна етика знаходиться в стадії формування.

криміналістика тактика прийом операція

2. Особливості тактичного прийому як елемента криміналістики

2.1 Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики

Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної тактики. В юридичній літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу є спірним, що викликає неоднозначне його розуміння і тлумачення.

У криміналістиці існують два основних напрями у поглядах на сутність тактичного прийому: деякі автори розглядають тактичний прийом як своєрідну наукову рекомендацію (О.М. Васильєв), інші -- визначають його як спосіб дії чи лінію поведінки (P.C. Бєлкін). У визначенні поняття тактичного прийому необхідно вказувати, що це саме спосіб дії. Підставою для цього є такі міркування:

1) визначення поняття тактичного прийому як наукової рекомендації містить вказівку на джерело його формування, але не відбиває самої сутності прийому;

2) в етимологічному розумінні прийом означає «спосіб здійснення чого-небудь», рекомендація ж -- це тільки порада, побажання;

3) спосіб передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як рекомендація існує лише абстрактно[13, с. 95].

Тактичним прийомом може виступати не будь-який, а лише найбільш раціональний і ефективний спосіб здійснення процесуальної дії у певних обставинах його реалізації. Раціональність і ефективність способу дії тактичного прийому є його істотними ознаками. Разом з тим, зазначені ознаки ще не дозволяють відокремити тактичний прийом від інших способів дії (організаційних, підготовчих, технічних тощо).

Відокремлення тактичного прийому від інших способів дії криється в його психологічній сутності, особливостях психологічного механізму його реалізації. Такий механізм реалізації тактичного прийому припускає:

1) його психологічну спрямованість, пов'язану з викриттям неправди, актуалізацією забутого, відтворенням події, що трапилася, знаходженням прихованого тощо;

2) безпосередню чи опосередковану взаємодію між слідчим (суддею) і його респондентами;

3) психологічний ефект від використання прийому (що пов'язано з одержанням об'єктивних показань, викриттям слідів і знарядь злочину, встановленням місцеперебування тайника тощо) [12, с. 123].

Визначення поняття тактичного прийому передбачає урахування і такої його ознаки, як ситуаційна обумовленість. Слідча ситуація справляє чималий вплив як на обрання тактичних прийомів, так і на доцільність їх застосування в тих чи інших умовах.

З урахуванням викладеного, тактичний прийом -- це спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації, і найбільш раціональний і ефективний у певних ситуаціях [26, с. 346].

Тактичний прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог, до числа яких відносяться законність, етичність, науковість, вибірковість, пізнавальна цінність.

Законність, як принцип застосування тактичних прийомів, полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духу і букві закону. Тактичний прийом може застосовуватися лише в межах тих слідчих і судових дій, порядок здійснення яких визначений кримінально-процесуальним законом. Відповідність тактичного прийому вимогам законності означає також й те, що він не може суперечити закону. Так, у процесі провадження такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути пред'явлення осіб або предметів серед меншого числа, ніж про це вказано в нормі закону (статті 174, 175 КПК). Такі дії не можна визнати тактичним прийомом, що відповідає вимозі законності.

Допустимість тактичного прийому пов'язана не тільки з його законністю, а й з етичністю. Етичність тактичних прийомів полягає в тому, що вони не можуть містити в собі елементів неправдивої інформації, введення особи в оману, вчинення такого впливу на психіку людини, що тягне за собою негативні наслідки. Неприпустимими є тактичні прийоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відсталості, релігійних упереджень тощо.

Важливою вимогою, що ставиться до тактичних прийомів, є їх науковість, під якою розуміють відповідність прийому науковим даним, що лежать в основі його формування. Розробка тактичних прийомів ґрунтується на даних різних наук -- психологи, логіки, педагогіки, лінгвістики, кібернетики та ін. Проте вимога науковості не вичерпується цим. Вона перш за все визначає природу тактичного прийому. Наукова обґрунтованість передбачає:

1) науковість прийому за джерелом його походження;

2) відповідність прийому сучасному стану науки;

3) можливість наукового передбачення результатів використання прийому.

Наступною вимогою до тактичних прийомів виступає їх вибірковість як спроможність вирішувати тактичні завдання у певних ситуаціях. Ситуативний характер прийомів, залежність їх від обставин, що виникають під час провадження досудового чи судового слідства в цілому або при проведенні окремих слідчих (судових) дій, обумовлює необхідність опрацювання найрізноманітніших тактичних прийомів.

Серед вимог, які висуваються щодо тактичного прийому, є також його пізнавальна цінність. Тактичні прийоми за своїм призначенням і спрямованістю сприяють пізнанню, переслідують мету одержати доказову інформацію (знайти сліди чи знаряддя злочину, одержати показання від свідка чи обвинуваченого, встановити особу злочинця чи жертви тощо).

Важливою проблемою у криміналістичній тактиці є визначення характеру взаємозв'язку і розмежування тактичних прийомів та процесуального порядку провадження слідчих і судових дій. З цього приводу в юридичній літературі висловлені дві протилежні точки зору. Прибічники однієї з них (P.C. Бєлкін) вважають, що у кримінально-процесуальному законі можуть міститися тактичні прийоми [3]. Вони зазначають, що тактичний прийом, який став нормою закону, не втрачає свого криміналістичного змісту. Інші криміналісти (В.С. Кузьмічов) стверджують, що у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися ніякі тактичні рекомендації чи прийоми [13].

2.2 Класифікація та основні функції тактичних прийомів

Різноманітність тактичних прийомів вимагає їх наукової класифікації. Класифікація визначає систему підпорядкованих понять (класів, об'єктів) і використовується як засіб для встановлення зв'язку між ними. Значення наукової класифікації полягає у тому, що вона передбачає вивчення закономірностей об'єктів, дослідження їх природи.

У криміналістичній літературі здійснюються спроби класифікувати прийоми. Складність класифікації тактичних прийомів визначається великою кількістю підстав, за якими вони можуть бути поділені, та неоднозначним розумінням сутності тактичного прийому.

Аналіз праць з криміналістики свідчить, що існує близько двох десятків класифікацій тактичних прийомів, але багатьма авторами за основу класифікаційних побудов часто беруться довільні ознаки, властивості чи положення.

Найпоширенішою є класифікація тактичних прийомів за джерелом походження. Так, їх поділяють на прийоми, що ґрунтуються на застосуванні логіки, психології, НОП (В.М.Глібко). Однак, запропонована класифікація є спірною через такі міркування:

1) вона демонструє окремі джерела формування тактичних прийомів і тому має теоретичне, а не практичне значення;

2) є однобічною, бо не охоплює всі можливості формування прийомів;

3) підстава класифікації є недостатньо точною, оскільки у всіх випадках тактичний прийом має декілька джерел;

4) у цій класифікації тактичними прийомами називаються й такі, що не можуть належати до прийомів (слідча версія, планування, розміщення та використання сил та ін.);

5) до тактичних прийомів зараховані не тільки способи дії, а й методи і навіть цілі напрями діяльності слідчого.

Дискусійні погляди щодо існування двох тактик -- криміналістичної та процесуальної -- дозволили окремим авторам класифікувати тактичні прийоми на передбачені законом (обов'язкові чи факультативні) та не передбачені кримінально-процесуальним законом (М.П. Шаламов). Така класифікація ґрунтується на розумінні тактичного прийому як такого, що може міститися у нормах закону. Однак такий погляд не можна визнати правильним.

Викликає заперечення класифікація тактичних прийомів за рівнем їх складності -- поділ на складні (комплекс, сполучення кількох простих прийомів, що забезпечують досягнення визначеної мети) та прості (елементарні) (М.О. Селіванов). Складні прийоми є не що інше, як їх системи (або, як їх іноді називають у криміналістичній літературі, тактичні комбінації). Система ж тактичних прийомів є самостійною категорією криміналістичної тактики.

Класифікація тактичних прийомів повинна сприяти пізнанню їх сутності у всіх різновидах, визначенню закономірних зв'язків між ними, встановленню їх властивостей та ознак. Підставою класифікації має слугувати певна об'єктивна закономірність, яка дозволяє поділяти тактичні прийоми на ті чи інші види, відносити їх до визначеної групи.

Певний інтерес і практичне значення становлять такі підстави класифікації тактичних прийомів:

1) за видом процесуальної дії:

· тактичні прийоми огляду місця події (аналіз окремих слідів на місці події; моделювання події, що відбулась; зіставлення модельованої події та реальної картини місця події; аналіз ознак знищення слідів; зіставлення інформації місця події з типовими аналогами та ін.);

· тактичні прийоми допиту (постановка різних видів запитань; пред'явлення речових та письмових доказів; оголошення показань окремих осіб; допит на місці події; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування та ін.);

· тактичні прийоми обшуку (залучення обшукуваного до діяльності слідчого; словесна розвідка; зіставлення виявленого з ознаками того, що шукається; аналіз ознак предмета пошуків; постановка обшукуваному уточнюючих запитань; використання можливостей типових аналогів тощо);

· тактичні прийоми інших процесуальних дій;

2) за діапазоном використання:

· тактичні прийоми, які використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події, орієнтація на професійні навички обшукуваного тощо);

· тактичні прийоми, які використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях (постановка тих чи інших запитань; використання типових аналогів; аналіз слідів, предметів, їх ознак тощо);

3) за об'єктом спрямованості (або сферою реалізації):

· тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на людину (роз'яснення важливості правдивих показань; постановка контрольних, нагадуючих, доповнюючих та інших запитань; демонстрація фотознімків; оголошення висновків експертиз або результатів слідчих дій та ін.);

· тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища (аналіз слідів, предметів, їх ознак, розміщення; використання уявної реконструкції окремих елементів події -- моделювання з метою відтворення події, що відбулась; зіставлення слідів, виявлених на місці події, та ін.);

4) за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диференціюються залежно від ситуації процесуальної дії).

Так, у ситуації повідомлення неправдивих показань під час допиту можуть бути виділені такі тактичні прийоми: постановка контрольних запитань, пред'явлення доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події тощо;

5) за характером інформації:

· тактичні прийоми, які ґрунтуються на словесній інформації (бесіда на сторонню тему; роз'яснення значення щиросердого розкаяння; постановка тих чи інших запитань тощо);

· тактичні прийоми, які базуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.);

· тактичні прийоми, що засновані на логіко-розумовій інформації (аналіз окремих слідів (предметів);

· моделювання події, що відбулась, зіставлення інформації місця події з традиційним, природним плином події тощо [28, с. 163].

Тактичні прийоми виконують різноманітні функції і можуть бути поділені на загальні, що виходять за рамки ізольованої дії та характерні для низки процесуальних дій, та окремі, які притаманні внутрішньому змістові окремої дії. Дослідження функціонального призначення тактичних прийомів вимагає розгляду специфіки загальних і окремих функцій.

Загальними функціями тактичних прийомів можуть бути пізнавальна, прогностична, комунікативна, регулятивна.

Пізнавальна функція тактичних прийомів пов'язана з одержанням доказової інформації при виконанні окремих процесуальних дій. Тактичні прийоми за своєю сутністю повинні сприяти пізнанню, переслідувати мету ефективного проведення слідчих і судових дій. Пізнавальна функція складається із застосування таких прийомів, які відповідно до мети дії, сприяють виявленню інформаційного матеріалу та встановленню істини.

Прогностична функція тактичних прийомів дозволяє слідчому (судді) правильно обрати ті чи інші способи дії, домогтися реалізації мети процесуальної дії. Ця функція охоплює три основних напрями передбачення:

1) власних дій слідчим (суддею);

2) дій інших учасників процесу розслідування (судового розгляду);

3) можливості управління здійснюваною діяльністю [18, с. 134].

Комунікативна функція проявляється у процесі спілкування слідчого (судді) з іншими учасниками в межах процесуальної дії (під час допиту, очної ставки, пред'явлення для впізнання та ін.). Ця функція тактичних прийомів включає такі напрями:

1) встановлення психологічного контакту;

2) управління спілкуванням з боку слідчого (судді);

3) здійснення психологічного впливу на підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи іншу особу в процесі спілкування;

4) одержання слідчим (суддею) необхідної інформації в процесі спілкування [18, с. 135].

Регулятивна функція тактичних прийомів припускає можливість виявляти їх вплив на слідчу ситуацію і ситуацію процесуальної дії, змінювати їх. Правильно обраний тактичний прийом дає змогу регулювати ситуацію в потрібному напрямі (змінювати позицію учасників процесуальної дії, одержувати дані про можливе місцеперебування слідів злочину, способи їх приховування тощо). У процесі використання тактичних прийомів відбувається зміна ситуації, яку вони регулюють.

Тактичні прийоми обираються вільно та застосовуються на розсуд слідчого чи судді. Водночас необхідно враховувати можливості саме регулятивної функції тактичних прийомів, пов'язаної з відносною жорсткістю їх застосування.

Тактичні прийоми виконують також окремі функції, зумовлені специфікою процесуальної дії, її цільовою і ситуативною спрямованістю. Окремі функції являють собою диференціацію тих чи інших загальних функцій, пов'язану зі специфікою слідчої чи судової дії (огляду місця події, обшуку, пред'явлення для впізнання, допиту тощо). Так, у процесі допиту загальні функції тактичних прийомів (пізнавальна і комунікативна) знаходять свій прояв у таких окремих функціях:

· функція викриття (викриття неправдивої заяви про алібі, встановлення обмови, самообмови тощо);

· функція спонукання (актуалізація в пам'яті забутого, стимулювання до дачі показань);

· функція корекції (усунення перекручень при добросовісній помилці, уточнення показань і усунення суперечностей у них).

Під час обшуку як окремі функції можуть бути розглянуті:

· діагностична (пов'язана з визначенням добровільності видачі об'єктів обшуку),

· пошукова (дозволить обрати напрямок пошуку і виявити те, що шукають),

· усунення протидії особи, яку обшукують,

· стимулювання її до спілкування,

· одержання від особи пошукової інформації тощо.

Тактичні прийоми провадження окремих процесуальних дій мають багатофункціональне призначення. У процесі використання вони можуть виконувати різноманітні функції. Зокрема, пред'явлення того чи іншого доказу може бути використано для актуалізації в пам'яті допитуваного забутих обставин, викриття неправди, усунення суперечностей в його показаннях та ін. Тактичний прийом, що стосується аналізу слідів на місці події, дозволяє встановити більш широкий їх діапазон, причинні зв'язки між ними, відтворити подію, що сталася. Зіставлення окремих предметів може бути ефективним при обшуку як у разі відшукання видозмінених (знищених) об'єктів пошуку, так і при пошуку об'єктів, прихованих у спеціальних тайниках.

Окремі тактичні прийоми можуть виконувати свої функції в різних процесуальних діях. Так, постановка тих чи інших запитань (нагадуючих, доповнюючих, уточнюючих, контрольних тощо) використовується в таких діях, як допит, обшук, пред'явлення для впізнання. Роз'яснення необхідності надання допомоги органам розслідування застосовується при допиті, обшуку, слідчому експерименті. Використання можливостей типових аналогів може бути застосовано не тільки у процесі огляду місця події, а й при обшуку.

Видимість функціональної уніфікованості тактичних прийомів створюється схожістю окремих цілей процесуальних дій. Разом з тим та чи інша слідча (судова) дія завжди накладає свій відбиток на функції тактичних прийомів.

2.3 Система тактичних прийомів. Тактичні комбінації і тактичні операції

У криміналістичній теорії тактичні прийоми традиційно розглядаються ізольовано, а не у певних комплексах чи системах. Разом з тим, саме комплексне використання тактичних прийомів слід здійснювати у процесі тієї чи іншої слідчої (судової) дії. Використання типових систем набагато ефективніше, ніж застосування окремих неузгоджених прийомів.

Система тактичних прийомів -- це упорядкована сукупність (комплекс) взаємопов'язаних і взаємообумовлених прийомів, яким притаманні цільова спрямованість і вибірковість у процесі їх реалізації [19, с. 356].

Така система повинна становити не просту сукупність прийомів, не будь-який їх перелік, а лише таку побудову, що припускає організацію їх у вигляді цілісного утворення, в якому взаємопов'язані компоненти посідають відповідне місце у певній послідовності та виконують необхідні функції.

Системі тактичних прийомів властиві такі загальні ознаки:

1) цілісність. Елементи системи повинні бути безпосередньо чи опосередковано взаємопов'язані і вибірково взаємодіяти, тобто система має функціонувати як певний цілісний ансамбль. Кожний тактичний прийом повинен посідати своє місце в системі та виконувати необхідні функції. Системі мають бути притаманні нові інтегральні властивості, які не входять порізно як складові до системи елементів;

2) наявність певної структури, яка передбачає існування відповідних підсистем і окремих тактичних прийомів, що залежать від мети і ситуацій. Розташування тактичних прийомів у системі пов'язано з їх тактичною доцільністю та ефективністю використання у певній послідовності;

3) ієрархічність системи тактичних прийомів, яка виступає як компонент більш широкої системи -- криміналістичної тактики. У свою чергу, кожний компонент системи тактичних прийомів (огляду, обшуку, допиту, пред'явлення для впізнання та ін.) може розглядатися як система (чи підсистема), яка диференційована відповідно до мети і ситуаційної зумовленості;

4) множинність опису кожної системи. Система тактичних прийомів може співпадати за формою прийомів, але відрізнятися за їх конкретним змістом і особливостями використання [11, с. 161].

Існують й специфічні ознаки (властивості) системи тактичних прийомів:

а) цільова спрямованість -- відповідність меті процесуальної дії;

б) вибірковість -- можливість ефективної роботи тільки у певній ситуації;