Кримінальна відповідальність за хуліганство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні аспекти кримінальної відповідальності за хуліганство

1.1 Загальне поняття хуліганства

1.2 Особливості кримінальної відповідальності за хуліганство

Розділ 2. Проблемні питання кваліфікації хуліганства

2.1 Просте хуліганство

2.2 Злісне хуліганство

2.3 Особливо злісне хуліганство

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Однією з необхідних і обов'язкових умов нормального функціонування будь-якої держави є громадський порядок, стан убезпеченої життєдіяльності суспільства, який охороняється, у тому числі державними інституціями, шляхом захисту конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, інтересів суспільства в межах, визначених правовими нормами, з урахуванням традицій, звичаїв, норм моралі.

Найбільш небезпечним посяганням на громадський порядок, що порушує громадський спокій є кримінально-каране хуліганство.

Суспільна небезпека кримінально-караного хуліганства є очевидною. Аналіз статистичних даних слідчої та судової практики свідчить, що хуліганські прояви мають доволі поширений характер, часто стають підґрунтям вчинення, як правило, тяжких і особливо тяжких злочинів.

Проблеми кримінальної відповідальності за хуліганство постійно досліджувались і їм було присвячено значну кількість наукових праць учених, серед яких особливий внесок становлять праці Г.З. Анашкіна, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.Т. Дзюби, І.М. Даньшина, О.П. Ігнатова, Т.М. Кафарова, І.Я. Козаченка, М.Й. Коржанського, В.В. Кузнецова, М.Т. Куца, В.А. Ломако, П.С. Матишевського, П.П. Михайленка, В.О. Навроцького, С.С. Яценка та ін.

В Кримінальному кодексі України 2001 року ознаки хуліганства (ст. 296 КК) набули своєрідного характеру, що ускладнює практику застосування цієї норми закону про кримінальну відповідальність. Проте питання, пов'язані з кримінально-правовою характеристикою ст. 296 КК розглядались переважно в навчальній літературі та науково-практичних коментарях, а їх комплексне дослідження у самостійних монографічних роботах не проводилось. Прийнята 22 грудня 2006 року постанова №10 Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про хуліганство” залишила багато питань не роз'ясненими, не сприяла виробленню єдиного підходу щодо кваліфікації хуліганства, зокрема, щодо кваліфікації за частинами 3 та 4 ст. 296 КК.

Метою дослідження є наукове визначення і розкриття змісту кримінально-правових ознак хуліганства (ст. 296 КК), з'ясування особливостей конструкції юридичних складів цього злочину, включаючи і особливості його понятійного апарату, а також питання призначення покарання за його вчинення.

Мета дослідження реалізована у завданнях, які полягають у такому:

1) дослідити поняття хуліганства;

2) провести аналіз юридичних складів окремих різновидів хуліганства;

4) виявити існуючі недоліки в розумінні змісту цих ознак, які є оціночними.

Об'єктом дослідження є хуліганство як злочинне посягання, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 296 КК.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за хуліганство.

Методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань. Для цього у роботі було використано такі методи:

- історико-правовий;

- порівняльно-правовий;

- діалектичний;

- формально-логічний - при аналізі основного і кваліфікованих складів хуліганства;

- формально-догматичний (юридичний).

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що в роботі проведене комплексне дослідження питань кримінальної відповідальності за хуліганство, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 296 КК. Викладені у роботі положення можуть бути використані у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов'язаних з кримінально-правовою характеристикою хуліганства; у навчальному процесі при викладанні курсу з Особливої частини кримінального права України, відповідних спецкурсів.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Основні аспекти кримінальної відповідальності за

хуліганство

1.1 Загальне поняття хуліганства

Вперше хуліганство як злочинне діяння на нормативному рівні було закріплене в радянському кримінальному законодавстві, яке пройшло такі періоди свого розвитку:

а) 1917-1922 рр. - політико-нормативними документами хуліганство визначається як діяння з ознаками контрреволюційного вчинку (політичне хуліганство);

б) 1922-1927 рр. - хуліганство визнається злочином проти особи;

в) 192-1960 рр. - хуліганство визнається злочином проти порядку управління, яким завдається шкода громадському порядку;

г) 1960- 2001 рр. - злочин проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я;

д) з 2001р. по цей час - злочин проти громадського порядку та моральності.

Протягом цих періодів хуліганство, як кримінально-каране діяння, залишалося поширеним суспільно-небезпечним злочином. Особам, які вчиняли це діяння, були притаманні безкультурність і аморальність, зверхність і зневага як до будь-якої особи, так і до традицій, звичаїв, норм моралі і прав, що породжували агресивність, насильство і жорстокість хулігана. Норми, якими встановлювалась відповідальність за хуліганство у зазначені періоди, являли собою симбіоз ознак як адміністративного правопорушення, за умови його повторного вчинення, так і кримінально-караного діяння.

В КК 2001 р. кримінально-правова норма (ст. 296) сформульована без адміністративно-правових ознак, що надало цій нормі суто кримінально-правову природу.

Хуліганством у кримінальному праві називається грубе порушення громадського порядку (громадського спокою, громадської моралі), що вчинюється з хуліганських мотивів і виражає явну неповагу до суспільства.

Законодавче визначення хуліганства виражене невеликою кількістю його загальних ознак. Ця обставина значно ускладнює кваліфікацію діяння, передбаченого ст. 296 КК, особливо при відмежуванні його від злочинів проти особи. Пленум Верховного Суду України у зв'язку з цим вказав на необхідність з'ясовувати всі фактичні обставини справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, ціль, наслідки і характер дій кожного з учасників хуліганства, а також чи супроводилися ці дії порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства.

Це керівне роз'яснення Пленуму Верховного Суду має важливе значення для кваліфікації хуліганства, але воно не вирішує всіх практичних проблем. Сьогодні найбільше помилок допускається при відмежуванні хуліганства від інших злочинів. Хоч у багатьох постановах вищих судових органів відзначається, що хуліганство відрізняється очевидним і явно грубим порушенням громадського порядку і неповагою до суспільства, але ці вказівки мають незначну практичну цінність, оскільки майже всі умисні злочини (якщо не всі) є грубим порушенням громадського порядку і виражають явну неповагу до суспільства (вбивство, розбій, зґвалтування, масові безпорядки, групова бійка і т. ін.). Практика свідчить, що під законодавче визначення хуліганства підпадає будь-який умисний злочин. Зокрема заподіяння тілесних ушкоджень у громадських місцях із застосуванням зброї або інших предметів завжди поєднане з грубим порушенням громадського порядку і є проявом явної неповаги до суспільства, але такі дії не у всіх випадках кваліфікуються за ст. 296 КК.

Хуліганство як злочин дійсно грубо порушує громадський порядок, і в ньому проявляється відверта зневага до суспільства. Але ці ознаки характеризують не головні його суспільно-юридичні особливості, не те, що в ньому є відмінного, властивого лише йому. Центральною, головною ознакою складу злочину, передбаченого ст. 296 КК, є його мотив - хуліганські спонукання.

У літературі вже давно відзначалось, що хуліганство є особливий, специфічний мотив антигромадської поведінки, що "воно є не дія, а лише властивість дії" [17, c. 320].

Хуліганський мотив - це прагнення до самоствердження, самовираження людини низької культури, невихованої, з нестримним і вкрай розбещеним егоїзмом. Це спосіб самовираження хама, варвара, дикуна.

В основі хуліганських спонукань лежить егоїзм, злобність і незадоволення, що сягають до беззвітної люті і відчаю, викликаних розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення.

Треба зазначити, що прагнення особи до самовираження і самоствердження є нормальною і природною потребою кожної людини.

Кожна людина прагне до самовираження, самоствердження своєї особи, але люди обирають для цього різні засоби. Суспільна оцінка такого прагнення повністю залежить від того, як, якими засобами і способами ця потреба задовольняється.

Одні задовольняють її самовідданою працею, науковими чи спортивними досягненнями, сумлінним служінням громадським інтересам, самопожертвуванням заради загальної справи, інші - біганиною за модою, "гарним життям", престижними речами, треті - пияцтвом, жорстокістю, глумом над слабким, старим чи хворим.

Б.С. Волков правильно відзначив, що ґрунтом хуліганських спонукань є безкультурність, невихованість, жорстокість. Дикі наміри і вчинки народжуються дикими звичаями і звичками [17, c. 320].

Але така характеристика хуліганських спонукань не викриває їх першопричини, генезису, не дає відповіді на запитання: чому людина веде себе таким чином, якої мети вона прагне досягти, заради чого вона протиставляє себе суспільству.

Разом з тим хуліганські спонукання не зводяться до фрустрації - стану гнітючої напруги, відчаю і спричиненого цим прагнення подолати почуття власної неповноцінності, оскільки, по-перше, воно не притаманне всім чи навіть більшості осіб, винних у вчиненні хуліганства, по-друге, рівень домагань не завжди буває завищеним, по-третє, це почуття здебільшого взагалі не можна задовольнити вчиненням хуліганських дій (наприклад, за наявності фізичних вад особи).

Вся слідчо-судова практика свідчить, що хуліганські спонукання - головна відмінна риса, особливість діянь, що кваліфікуються за ст. 296 КК.

Вчинення подібних дій з інших, не хуліганських мотивів утворює інший злочин, здебільшого - злочин проти особи.

Найпоширенішими є помилки в кваліфікації злочинів, пов'язаних із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень. Нанесення побоїв або заподіяння тілесних ушкоджень, що були викликані особистими неприязними стосунками, за загальним правилом, не можна кваліфікувати за ст. 296 КК.

Дії, що супроводилися погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, відносно родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих та ін., кваліфікуються за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії можуть кваліфікуватися як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства [7].

Відмежування цих злочинів проводиться головним чином з урахуванням мотиву діяння. Воно може кваліфікуватися як хуліганство за ст. 296 КК лише в тому разі, якщо було вчинене з хуліганських спонукань. Пленум Верховного Суду України в постанові від 22 червня 2006 р. "Про судову практику в справах про хуліганство" роз'яснив, що відрізняти хуліганство від інших злочинів необхідно з урахуванням спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених дій [5].

Вчинення злочину на ґрунті особистих неприязних стосунків у більшості випадків свідчить, що він був вчинений не з хуліганських спонукань, а з мотивів помсти (ревнощів), корисливості тощо. Особисті неприязні стосунки між винним і потерпілим можуть складатися протягом тривалого часу (іноді роками), але вони можуть виникнути і в момент неправомірної або аморальної поведінки потерпілого. Особисті неприязні взаємовідносини можуть виникнути і раптово, якщо вони зачіпають важливі інтереси сторін або поєднані із заподіянням істотної шкоди.

Другою характерною особливістю хуліганства є вчинення його за явно незначними, неістотними приводами. Тобто має місце явна неадекватна реакція на поведінку потерпілого чи інших осіб.

Трапляються випадки, коли хуліганські дії вчинюються майже без будь-яких приводів.

Разом з тим діяння не може кваліфікуватися за ст. 296 КК як вчинене з хуліганських мотивів, якщо воно вчинене за істотними приводами, як відповідна реакція на таку поведінку потерпілих або інших осіб, яка порушує важливі громадські чи особисті права й інтереси. Привід для виникнення конфлікту може бути істотним не тільки у випадках порушення правоохоронного інтересу, а й у випадку приниження честі і гідності особи.

Третя специфічна особливість хуліганства полягає в тому, що безпосередня причина злочинного діяння завжди внутрішня, вона міститься в самому діючому суб'єктові, в його намірах, у проявах його волі. Ця причина внутрішня у тому розумінні, що вчинені дії ні якою мірою не викликані необхідністю за конкретних обставин, логічно не обґрунтовані і не зумовлені цими обставинами.

У тих випадках, коли безпосередня причина події є зовнішньою щодо діючого суб'єкта, тобто коли вчинені ним дії зумовлені зовнішніми обставинами, знаходять у них якесь логічне обґрунтування, то такі дії не утворюють складу злочину хуліганства.

Подібний висновок зробив і С.С. Яценко, зазначивши, що у всіх випадках, коли ініціатором сварки був потерпілий і винний діяв не з хуліганських спонукань, не спрямовував свої дії проти громадського порядку, не протиставляв себе суспільству, а метою його дій було зведення рахунків з конкретною особою, яка вчинила неправомірні дії, скоєне в принципі не має хуліганського характеру і не підпадає під ознаки ст. 296 КК [21, c. 18].

Встановлення безпосередньої причини (внутрішньої чи зовнішньої) злочинного конфлікту має важливе практичне значення для відмежування хуліганства від злочинів проти особи.

Згідно із законом хуліганством визнаються лише умисні дії. Кримінальна відповідальність за хуліганство настає лише при доведеності умислу на порушення громадського порядку і проявів явної неповаги до суспільства.

Таким чином, діяння, передбачене ст. 296 КК, відрізняється від інших подібних злочинів:

- мотивом, який полягає в прагненні невихованої, егоїстичної особи до самовираження, самоствердження шляхом порушення громадської моральності і громадського спокою та прояву явної неповаги до суспільства (хуліганський мотив);

- приводами, які явно неадекватні, не відповідають вчиненим винним діям, вони зовсім несуттєві, неістотні;

- причинами конфлікту, які при хуліганстві є внутрішніми, вони не мають логічного обґрунтування в обставинах, не випливають з обставин, не зумовлені ними;

- умислом, тобто наявністю наміру порушити громадський порядок і виявити явну неповагу до суспільства.

Враховуючи ці особливості, діяння, передбачене ст. 296 КК, можна відмежувати від злочинів проти особи.

Ці відмежувальні ознаки хуліганства мають важливе значення для кваліфікації злочинів, оскільки багато подібних злочинів кваліфікується:

1) як хуліганство за ст. 296 КК;

2) як злочин проти особи;

3) як сукупність злочинів, передбачених ст. 296 КК та статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.

Кваліфікація діяння, пов'язаного з нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, з погрозами та образою, залежить головним чином від спрямованості умислу винного, мотивів, приводів та причин вчинених дій.

Якщо такі дії вчинені з хуліганських спонукань, без істотних приводів, і вони не були зумовлені зовнішніми обставинами, скоєне слід кваліфікувати за ст. 296 КК. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, хуліганські дії, що супроводилися погрозою вбивством, образою громадянина, заподіянням побоїв, тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких тілесних ушкоджень) чи пошкодженням державного, колективного майна або приватного майна громадян без обтяжуючих обставин, кваліфікуються тільки за відповідною частиною ст. 296 КК.

Додаткова кваліфікація скоєного за статтями про злочини проти особи або проти державної чи колективної або приватної власності не потрібна.

Якщо такі дії були вчинені з мотивів помсти, користі або інших спонукань або були зумовлені особистими неприязними стосунками між винним і потерпілим, або винна особа не мала умислу на порушення громадського спокою (моральності), то скоєне треба кваліфікувати як злочин проти особи.

Якщо в процесі хуліганства потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження або смерть, то скоєне кваліфікується за сукупністю статей 296 і відповідної статті щодо злочину проти особи.

Вчинення злочинів проти особи з хуліганських мотивів кваліфікується за сукупністю з хуліганством, За сукупністю злочинів слід кваліфікувати також необережне вбивство, вчинене під час хуліганства.

На підставі змісту цих головних ознак злочин, передбачений ст. 296 КК, можна визначити як не зумовлене зовнішніми обставинами грубе порушення громадського спокою і громадської моральності, вчинене з хуліганських спонукань.

1.2 Особливості кримінальної відповідальності за хуліганство

Стаття 296 КК України має назву „Хуліганство” і містить наступні положення:

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, - карається штрафом до п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Ст. 296 значно звужує поняття кримінальне караного хуліганства порівняно з ст. 206 КК 1960 р. Чинний КК декриміналізує дії, які за КК 1960 р. карались як просте хуліганство, яке за змістом не відзначалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Особлива зухвалість, як і винятковий цинізм із кваліфікуючих ознак хуліганства перетворились у його альтернативні конститутивні (конструктивні), тобто обов'язкові ознаки [20, c. 18].

Чинний КК диференціює відповідальність за хуліганство у чотирьох частинах ст. 296 залежно від відсутності чи наявності певних кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак, серед яких новою ознакою є вчинення хуліганства групою осіб (ч. 2 ст. 296). Зазнав змін і перелік знарядь, використовуваних для вчинення найтяжчого виду хуліганства, передбаченого ч. 4 ст. 296 (раніше це було особливо злісне хуліганство, передбачене ч. 3 ст. 206 КК 1960 р.): він не містить вказівки на ножі як самостійне знаряддя вчинення цього злочину. Якщо ніж не є холодною зброєю, він може бути знаряддям вчинення цього виду хуліганства лише за умови, що підпадатиме під поняття "іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень". Поняття інших предметів набуло в чинному КК ширшого змісту - такими предметами нині є не лише спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень (як про це говорилось у ч. 3 ст. 206), а й заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень. В ч. 4 ст. 296 говориться лише про застосування знарядь вчинення злочину, тоді як у ч. 3 ст. 206 говорилось і про спробу їх застосування.

Хуліганство може становити собою злочин трьох категорій залежно від ступеня тяжкості: злочин невеликої тяжкості - ч. 1 ст. 206, злочин середньої тяжкості - ч. ч. 2 і 3 ст. 296, тяжкий злочин - ч. 4 ст. 296 (ч. ч. 2, 3, 4 ст. 12).

Безпосередній об'єкт хуліганства - громадський порядок в частині забезпечення спокійних умов суспільне корисної діяльності, побуту і відпочинку людей. При вчиненні хуліганства, передбаченого ч. 4 ст. 296, об'єктом є також здоров'я потерпілого, яке зазнає шкоди або ставиться в небезпеку заподіяння шкоди в усіх випадках застосування хуліганом зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Кримінальне караним є таке посягання на громадський порядок, яке його грубо порушує, вчинюється з мотивів явної неповаги до суспільства і при цьому відзначається особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Об'єктивна сторона хуліганства характеризується діями, що грубо порушують громадський порядок і відзначаються особливою зухвалістю чи виняткових цинізмом. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення таких дій.

Під грубим порушенням громадського порядку розуміється заподіяння йому значної шкоди, що утруднює впорядковане функціонування суспільних відносин. Грубість такого порушення відображає його ступінь, серйозність.

Зокрема, воно може проявитись у суттєвій шкоді особистим чи громадським інтересам (порушення спокою людей у нічний час, порушення культурного заходу, релігійної служби тощо). Термін "грубе" є оціночною категорією, його предметний зміст залежить від конкретних обставин вчиненого винним діяння.

Особлива зухвалість хуліганських дій пов'язується з таким грубим порушенням громадського порядку, яке "супроводжувалось, наприклад, насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось, або було пов'язане зі знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту тощо".

При вирішенні питання про наявність чи відсутність особливої зухвалості (як і виняткового цинізму) належить враховувати в кожному випадку конкретні обставини справи, в тому числі час, місце та характер вчинення хуліганства.

Особлива зухвалість може проявлятись, зокрема, не тільки в насильстві із заподіянням тілесних ушкоджень, а й такому, яке проявилось у нанесені побоїв (зокрема, кільком особам), мордуванні потерпілого. На ступінь зухвалості впливають форма хуліганських дій, їх тривалість, нездатність потерпілого у зв'язку з малолітством або старістю протистояти хулігану, розмір спричиненої особі чи майну шкоди, особливе буйство і безчинство тощо. В усіх випадках особлива зухвалість виявляється в діях, що відзначаються особливою нахабністю, грубістю, брутальністю.

На відміну від кримінально караного, дрібне хуліганство, яке є адміністративним правопорушенням (ст. 173 КАП), може діставати вияв у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян тощо, інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян. З декриміналізацією в новому КК простого хуліганства під поняття дрібного хуліганства підпадають і випадки грубого порушення громадського порядку, які не відзначаються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Хуліганство часто являє собою складний (складений) злочин, під час вчинення якого мають місце дії, які за інших умов тягнуть самостійну кримінальну відповідальність. Погроза знищення майна (ст. 195), погроза вбивством (ч. 1 ст. 129), нанесення особі побоїв (ч. 1 ст. 126), умисних легких тілесних ушкоджень (ст. 125), будучи складовою частиною хуліганства, кваліфікуються тільки за ч. 1 ст. 296. Додаткова кваліфікація вчиненого у таких випадках за статтями про злочини проти особи або власності не потрібна.

Однак вчинення під час хуліганства більш тяжких злочинів кваліфікується за сукупністю з хуліганством. Так, вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 122), умисне тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 121), умисне знищення або пошкодження майна (ч. 1 ст. 194), наруга над могилою (ст. 297), нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури (ч. 1 ст. 298) за ступенем суспільної небезпечності є більш тяжкими злочинами, ніж хуліганство, передбачене ч. 1 ст. 296, і мають кваліфікуватися за сукупністю з останнім. За сукупністю з ч. 1 ст. 296 має кваліфікуватись також вбивство через необережність (ст. 119), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128), що є більш тяжкими злочинами за характером суспільної небезпечності.

Оскільки п. 7 ч. 2 ст. 115 спеціально передбачає відповідальність за умисне вбивство з хуліганських мотивів, вчинене в такому випадку кваліфікується лише за цією нормою. Якщо крім вбивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії (реальна сукупність), вчинене потрібно кваліфікувати за відповідною частиною статті, яка передбачає відповідальність за хуліганство, та статтею КК, яка передбачає відповідальність за вбивство (абз. 2 п. 9 постанови ПВСУ від 1 квітня 1994 р. №1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини"), тобто за відповідною частиною ст. 296 та п. 7 ч. 2 ст. 115.

Дії, що входять в об'єктивну сторону складу умисного вбивства, вчиненого з хуліганських мотивів, не повинні враховуватись в якості кваліфікуючої ознаки при вирішенні питання про вид вчиненого при цьому хуліганства. Зокрема, використання за таких обставин фінського ножа лише для вбивства не перетворює просте хуліганство в особливо кваліфіковане, передбачене ч. 4 ст. 296.

Публічність і громадське (публічне) місце не є обов'язковими ознаками хуліганства. В той же час обстановка вчинення хуліганства, що характеризується наявністю або відсутністю людей, подіями, які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною значущістю, повинні враховуватись при визначенні ступеня суспільної небезпечності конкретного хуліганського прояву. Критерієм оцінки при цьому може виступати сила стримуючих особу факторів, ігноруючи які вона вчинює хуліганство того чи іншого виду (наприклад, урочисті збори, лекція в вузівській аудиторії, демонстрація кінофільму в переповненій залі).

Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини і мотивом явної неповаги до суспільства. При вчиненні цього злочину, в якому дії характеризуються грубим порушенням громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, особа усвідомлює такий характер своїх дій і бажає та к діяти.

Мотив явної неповаги до суспільства характеризується усвідомленим спонуканням зневажливого ставлення до громадського порядку, неперсоніфікованого кола осіб, ігнорування існуючих в суспільстві елементарних правил поведінки, моральності, добропристойності. Таке ставлення проявляється в поступках особи, стає відкрито вираженим, очевидним як для самого винного, так і для інших осіб. Мотив явної неповаги до суспільства, проявляючись у вчиненні дій, що грубо порушують громадський порядок, може характеризуватися комплексом ницих спонукань у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, виявити грубу силу, п'яну хвацькість, пустощі тощо. В процесі вчинення злочину, що розпочався за мотивом особистого характеру (помста, ревнощі тощо), останній може перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тим самим діяння може перетворитись із посягання на особу в злочин проти громадського порядку - хуліганство.

Саме мотив явної неповаги до суспільства виступає одним із головних критеріїв відмежування хуліганства від суміжних злочинів. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного в тій чи іншій мірі порушували громадський порядок і характеризувались застосуванням насильства до потерпілого, знищенням майна тощо.

В п. 4 постанови ПВСУ "Про судову практику в справах про хуліганство" зазначається: "Суди повинні відрізняти хуліганство від інших злочинів залеж-но від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій.

Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними відносинами, неправильними діями потерпілих тощо, повинні кваліфікуватися за статтям КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії можуть кваліфікуватись як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства" [5].

Ігнорування суб'єктивної сторони вчиненого, зокрема, його мотиву, тягне неправильну кваліфікацію дій винного як хуліганства.

Не можуть кваліфікуватись як хуліганство правомірні дії, вчинені в стані необхідної оборони, а також дії, спрямовані на припинення злочинних посягань і затримання злочинця.

Суб'єктом злочину є особа, якій виповнилось 14 років.

Вичерпний перелік кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак хуліганства міститься в частинах 2, 3 та 4 ст. 296.

Кваліфікуючою ознакою хуліганства, передбаченого ч. 2 ст. 296, є дії, передбачені частиною першою цієї статті, "вчинені групою осіб". Вчинення хуліганства групою осіб матиме місце, коли принаймні дві особи діють спільно як виконавці без попередньої змови між собою (ч. 1 ст. 28), спонтанно або у випадку, коли до хуліганських дій однієї особи приєдналась інша (інші) особа. Вчинення хуліганства за попередньою змовою групою осіб, тобто тих, які до початку злочину домовилися про його спільне вчинення (ч. 2 ст. 28) дає також підставу для кваліфікації вчиненого за ч. 2 ст. 296, а факт вчинення злочину за попередньою змовою має враховуватись як обставина, яка обтяжує покарання. Злочин вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб і у випадку його вчинення організованою групою, тобто коли в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на реалізацію цього плану, відомою всім учасникам групи (ч. 3 ст. 28). У цьому випадку дії всіх членів організованої груп кваліфікуються безпосередньо за ч. 2 ст. 296 незалежно від їх ролі у вчиненні хуліганства.

Кваліфікуючими ознаками хуліганства є також дії, передбачені ч. 3 ст. 296, а саме вчинення кримінальне караного хуліганства, передбаченого ч. 1 або ч. 2 ст. 296, особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язаного з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Особою, раніше судимою за хуліганство, є особа яка має непогашену і не зняту судимість за ст. 296 або за ст. 206 КК 1960 р. (п. 17 розділу II "Прикінцевих і перехідних положень" КК 2001 р.), якщо дії, за які особа була засуджена за ч. 1 ст. 206 КК 1960 р., не були декриміналізовані КК 2001 р. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості (ч. 1 ст. 88).

Повторність вчинення хуліганства за відсутності судимості за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. 3 ст. 296.

Опір як кваліфікуюча ознака хуліганства знаходить вияв в активній протидії представникові влади чи представникові громадськості виконувати їх службовий або громадських обов'язок з охорони громадського порядку або в активній протидії громадянину виконати його громадський обов'язок по припиненню хуліганських дій. Під поняття опору підпадають такі дії винного, як відштовхування, спроба вирватись при затриманні, погроза побиття у відповідь на вимогу представника влади або громадськості припинити хуліганство, нанесення цим особам побоїв, тілесних ушкоджень, зштовхування їх з транспортних засобів, засипання очей піском тощо.

Під припиненням хуліганський дій громадянином потрібно розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв'язування) або з сторонньою допомогою (скажімо, виклик по телефону наряду міліції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання, вимоги припинити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому. Тому нанесення хуліганом удару громадянину, який вимагав припинити хуліганство, саме по собі не означає наявності розглядуваної кваліфікуючої ознаки, тоді як нанесення за таких же обставин удару, наприклад, члену громадського формування з охорони громадського порядку (Закон "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" від 22 червня 2000 р.) має кваліфікуватись за ч. 3 ст. 296 за ознакою здійснення під час хуліганства опору представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку.

Від опору як активної протидії треба відрізняти непокору, яка не є кваліфікуючою ознакою хуліганства і виражається в невиконанні вимог представника влади, громадськості або іншого громадянина.

Хуліганські дії, пов'язані з опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, не потребують додаткової кваліфікації як злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян і охоплюється ч. 3 або ч. 4 ст. 296. Опір цим особам або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, не охоплюються названими нормами у випадках, коли внаслідок застосованого при цьому насильства вчинюється ще й інший, більш тяжкий злочин за ступенем суспільної небезпечності (наприклад, передбачений п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 121, ст. 348) чи за характером суспільної небезпечності (ст. 119).

В той же час опір, який мав місце після припинення хуліганських дій, зокрема, у зв'язку з пізнішим затриманням винного, не є кваліфікуючою ознакою хуліганства і підлягає кваліфікації за сукупністю з останнім.

Не повинне кваліфікуватися за ч. 3 ст. 296 дрібне хуліганство, пов'язане з опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу під час виконання ними службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку. Вчинений за таких обставин названим особам опір становить злочин, передбачений відповідними частинами ст. 342. Опір інший службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їх службовою чи громадською діяльністю, поєднаний з умисним нанесенням побоїв або заподіянням легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, кваліфікується за ч. 2 ст. 350, а поєднаний з заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, - за ч. 3 ст. 350.

В ч. 4 ст. 296 вказані особливо кваліфікуючі ознаки кримінально караного хуліганства, а саме вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Вогнепальною зброєю вважаються пристрої фабричного чи кустарного виробництва, призначені для ураження цілі з допомогою снаряда (кулі, дробу тощо), що приводиться в рух енергією порохових газів. Це автомати, карабіни, малокаліберні гвинтівки, револьвери, пістолети, в тому числі спортивні, мисливські рушниці, зокрема, з гладким стволом, обрізи, самопали тощо. Сюди не відноситься пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні пістолети, ракетниці, а також стрілецька зброя, що діє на пневматичній, реактивній, газобалонній і пружинній основах і не наділена властивістю вогнепальності.

На кваліфікацію не впливає час виникнення наміру щодо використання вогнепальної або холодної зброї для нанесення тілесних ушкоджень, так само як і причини, в силу яких у винного опинились ці предмети. Однак якщо винний незаконно носив, зберігав, відремонтував, виготовив або придбав вогнепальну зброю (крім гладкоствольної мисливської), носив, відремонтував або виготовив холодну зброю, за допомогою якої вчинив найтяжчий вид хуліганства, все вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів - за ч. 4 ст. 296 і ч. 1 чи 2 ст. 263.

Для кваліфікації злочину за ч. 4 ст. 296 необхідно встановити факт використання під час вчинення хуліганства для нанесення тілесних ушкоджень саме вражаючих властивостей зброї.

До знарядь вчинення найтяжчого виду хуліганства відносяться також інші предмети (окрім зброї), спеціально пристосовані або заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень. У відповідності до 1 п. 11 постанови ПВСУ від 22 грудня 2006 р. №10 спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень необхідно визнавати такі предмети, які були пристосовані винним для зазначеної мети заздалегідь або під час вчинення хуліганський дій (наприклад, винний відбив шийку пляшки, загострив залізний прут, на кінець обривку дроту прив'язав гайку).

До заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень відносяться предмети, які не зазнавали якої-небудь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для тієї ж мети - нанесення тілесних ушкоджень (наприклад, зарані взяті ним з собою). Це можуть бути ніж, який не відноситься до категорії холодної зброї (наприклад, перочинний, садовий, шевський, кухонний), предмети господарсько-побутового призначення (молоток, коса, сокира, ножиці, шило тощо), спеціальні засоби: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень. Треба мати на увазі, що одного факту знаходження предмета при винному до початку хуліганства, в процесі якого він застосував його для нанесення тілесних ушкоджень, для кваліфікації дій за ч. 4 ст. 296 недостатньо. Необхідною умовою такої кваліфікації є доведеність наявності у винного мети підготовки такого предмета для нанесення тілесних ушкоджень.

Застосування предметів, підібраних на місці злочину, які не були спеціально пристосовані або заздалегідь заготовлені для заподіяння тілесних ушкоджень, не можуть бути підставою для кваліфікації дій за ч. 4 ст. 296 (абз. 3 п. 11 постанови ПВСУ).

Під застосуванням зброї або іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленою для нанесення тілесних ушкоджень, треба розуміти таке умисне використання їх уражаючих властивостей, при якому потерпілому заподіюються тілесні ушкодження або виникає реальна небезпека їх заподіяння. Небезпека для здоров'я або життя потерпілого прихована не в словах самих по собі, а в діях по використанню вказаних у ч. 4 ст. 296 знарядь для нанесення тілесних ушкоджень.

Найтяжчим видом хуліганства має визнаватися таке використання, зокрема, колючої, ріжучої холодної зброї, коли нею торкаються до тіла людини, маніпулюють в безпосередній близькості від обличчя потерпілого, розмахують для прокладання дороги серед оточуючих тощо і в цих випадках виникає ситуація реальної небезпеки заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого.

В той же час одної погрози застосування зброї або іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, навіть підкріпленою їх демонстрацією, недостатньо для кваліфікації за ч. 4 ст. 296.

Якщо вказані в ч. 4 ст. 296 знаряддя вчинення злочину були використані не для нанесення тілесних ушкоджень людям, а для знищення майна, зламування дверей квартири, калічення тварин тощо, коли не виникла ситуація реальної небезпеки для здоров'я потерпілого, вчинене не може розглядатися як найтяжчий вид хуліганства.

Спроба застосування для нанесення тілесних ушкоджень перелічених у ч. 4 ст. 296 знарядь, коли винний намагався, але не зміг використати вражаючі властивості цих знарядь внаслідок причин, які не залежали від його волі (наприклад, із занесеної для удару руки фінський ніж був вибитий потерпілим або іншою особою, постріл з рушниці не відбувся внаслідок осічки), має кваліфікуватися, очевидно, як замах на вчинення найтяжчого виду хуліганства при наявності умислу на заподіяння тілесних ушкоджень.

При вчиненні найтяжчого виду хуліганства умисел винного має свою специфіку: винний усвідомлює наявність особливо кваліфікуючих ознак своєї поведінки (наприклад, що знаряддя, яке використовується ним для нанесення тілесних ушкоджень, є холодною зброєю), умисел стосовно заподіяння шкоди здоров'ю потерпілому як одному з об'єктів цього виду хуліганства може бути як прямим, так і непрямим.

В усіх випадках застосування або спроби застосування зброї або спеціально пристосованих чи заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень предметів необхідно з'ясовувати, чи не мав місця замах на вбивство або тяжке тілесне ушкодження, що є більш тяжким злочином.

При вчиненні групового хуліганства за ч. 4 ст. 296 можуть бути кваліфіковані дії тих його учасників, які особисто застосували зброю або інший спеціально пристосований чи заздалегідь заготовлений предмет для нанесення тілесних ушкоджень, а також тих, які хоча самі й не застосовували, але дали згоду чи в інший спосіб сприяли застосуванню згаданих знарядь іншими виконавцями такого хуліганства. Якщо під час вчинення хуліганських дій одним із учасників злочину були застосовані знаряддя вчинення найтяжчого виду хуліганства без відома інших учасників злочину, то відповідальність за ч. 4 ст. 296 може нести лише особа, яка застосувала згадані знаряддя для нанесення тілесних ушкоджень.

У разі вчинення особою в різний час двох або більше злочинів, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 296, вчинене має кваліфікуватись по кожному із злочинів самостійно. Якщо окремі хуліганські дії підпадають під ознаки однієї і тієї ж частини ст. 296, все скоєне кваліфікується по цій нормі один раз і покарання визначається також один раз, а не за сукупністю злочинів.

Необхідно розрізняти хуліганство, вчинене групою осіб (ч. 2 ст. 296), та групове порушення громадського порядку (ст. 293) і масові заворушення.

Розділ 2. Проблемні питання кваліфікації хуліганства

2.1 Просте хуліганство

кримінальний правовий хуліганство злочин покарання

Простим хуліганством називається грубе порушення громадського порядку і явна неповага до суспільства, що передбачено ч. 1 ст. 296 КК. За ч. 1 ст. 296 КК кваліфікуються дії, які грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства.

Дії, які хоч і порушують громадський порядок, але не є грубими, значними, які не досягають ступеня суспільної небезпечності злочину, не можна кваліфікувати як кримінальне каране хуліганство за ч. 1 ст. 296 КК.

Діяння, передбачене ч. 1 ст. 296 КК, належить до так званих матеріальних складів злочину, і тому завжди потрібно встановити і довести, що винний грубо порушив громадський порядок. При цьому грубе порушення громадського порядку - це не тільки процес вчинення злочину, а й його наслідки. Оцінка злочинних наслідків хуліганства значною мірою залежить від місця, часу та інших обставин вчинення хуліганських дій. У деяких випадках ці обставини є вирішальними, оскільки аналогічні дії (наприклад, паління, відправлення природних потреб, оголення тіла), вчинені в різний час і в різних місцях, оцінюються іноді прямо протилежно.

Критеріями оцінки хуліганських дій та їх наслідків, як правило, є норми моралі, звичаї і правила співжиття людей.

Хуліганство іноді заподіює конкретну матеріальну чи моральну шкоду (знищення або пошкодження майна, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), яка також становить злочинні наслідки і впливає на оцінку діяння.

Щоб кваліфікувати діяння за ч. 1 ст. 296 КК, важливо встановити, чи вчинив винний грубе порушення громадською порядку, і за цією ознакою відмежувати кримінальне каране хуліганство від дрібного, яке є адміністративним правопорушенням (ст. 173 КпАП).

Пленум Верховного Суду України вимагає від суддів не кваліфікувати як хуліганство дії осіб, які вчинили більш тяжкі злочини, за ч. 1 ст. 296 КК і дії осіб, які вчинили злісне чи особливо злісне хуліганство, та усунути із судової практики помилки, коли кримінальне каране хуліганство кваліфікуються як дрібне хуліганство і, навпаки, до кримінальної відповідальності притягують осіб, які вчинили дрібне хуліганство.

З іншого боку, характеристика ознак дрібного хуліганства може бути корисною для оцінки кримінальне караного хуліганства, що підпадає під ознаки ч. 1 ст. 296 КК. Загальне законодавче визначення дрібного хуліганства (ст. 173 КпАП) свідчить, що від кримінальне караного воно відрізняється головним чином наслідками - меншими, менш значними порушеннями громадського порядку. Отже більш тяжкі наслідки хуліганства дають підставу кваліфікувати вчинене за ч. 1 (ч. 2 чи ч. 3) ст. 296 КК.

Для кваліфікації хуліганства оцінка вчинених дій та їх наслідків має вирішальне значення, особливо при відмежуванні дрібного від кримінальне караного хуліганства (чи навпаки). Дрібним хуліганством визнається нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян (ст. 173 КпАП).

Але нецензурна лайка в громадських місцях чи образливе чіпляння до громадян, що супроводилися нанесенням побоїв, знищенням чи пошкодженням чужого майна, кваліфікуються за ч. 1 ст. 296 КК.

Разом з тим образа, нецензурна лайка та інші подібні дії, поєднані з пошкодженням чи знищенням чужого майна або нанесенням ударів, побоїв кваліфікуються за ч. 1 ст. 296 КК лише у тому разі, коли вони були вчинені з хуліганських спонукань, через неістотний привід, тобто мають усі ознаки хуліганства. Коли цих ознак немає, то вчинене не може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 296 КК як хуліганство.

Не можуть кваліфікуватися за ч. 1 ст. 296 КК й інші діяння, які мають деякі подібні зовнішні ознаки - образа (ст. 126 КК), нанесення побоїв (ст. 107 КК), легких тілесних ушкоджень (ст. 106 КК), самоправство (ст. 198 КК) та деякі інші, оскільки останні вчинюються не з хуліганських мотивів, але з істотних приводів, що випливають із зовнішніх обставин [17, c. 229].

Якщо діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 296 КК, то образа, побої, пошкодження або знищення майна, погроза вбивством, заподіяння легких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень повністю охоплюється складом хуліганства і додаткова кваліфікація цих дій за відповідними статтями КК не потрібна.

2.2 Злісне хуліганство

Злісним хуліганством називаються дії, вчинені з хуліганських спонукань, що відзначаються винятковим цинізмом чи особливою зухвалістю або поєднані з опором представникові влади, громадськості чи громадянам, що присікають хуліганські дії, або вчинені особою, раніше судимою за хуліганство.

Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 296 КК, якщо воно містить хоч би одну з чотирьох визначених законом ознак:

1) винятковий цинізм;

2) особлива зухвалість;

3) опір особам, що присікають хуліганські дії (представникам влади, громадськості або окремим громадянам);

4) наявність судимості за раніше вчинене хуліганство.

Якщо хуліганські дії не мають жодної з цих кваліфікуючих ознак, то вчинене кваліфікується за ч. 1 ст. 296 КК як просте хуліганство.

Визнання тих чи інших дій винятково цинічними або особливо зухвалими проводиться на основі оцінок конкретних обставин в їх сукупності з урахуванням часу, місця та умов вчинення злочину. При цьому за ч. 2 ст. 296 КК за ознакою виняткового цинізму кваліфікуються такі дії, які супроводилися демонстративною зневагою до загальновизнаних норм моралі: проявом виняткової безсоромності, знущанням над хворим, особою похилого віку чи такою, що перебуває в безпорадному стані.

Цинізм - це нахабне зневажливе ставлення до норм моралі, чемності, до того, що користується особливою шаною, визнанням, загальною повагою.

Винятково цинічними визнаються, зокрема, непристойні рухи тіла, оголення статевих органів, відправлення потреб у громадському місці в присутності сторонніх осіб.

Хуліганські дії у багатьох випадках бувають цинічними. Для кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 296 КК за ознакою виняткового цинізму необхідно встановити і довести не просто цинічність тих чи інших дій, а їх винятковий, надзвичайний, найвищого ступеня цинізм [17, c. 330].

При кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 296 КК у всіх процесуальних документах - у постанові про притягнення обвинуваченого (ст. 132 КПК), в обвинувальному висновку (ст. 223 КПК) і вироку (ст. 333-335 КПК) повинно бути обов'язково вказано, за якою саме кваліфікуючою ознакою діяння винного визнається злісним хуліганством. Якщо діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 296 КК за ознакою виняткового цинізму чи особливої зухвалості вчинених дій, то в процесуальних документах повинно бути зазначено, які саме конкретні дії винного визнані винятково цинічними чи особливо зухвалими.

Відсутність у постанові про притягнення як обвинуваченого, в обвинувальному висновку та вироку вказівки, за якою кваліфікуючою ознакою хуліганство визнано злісним, і повних даних про характер вчиненого злочину є підставою для скасування вироку і направлення справи на нове розслідування.

За ч. 2 ст. 296 КК за ознакою виняткового цинізму кваліфікують лише умисні дії, що дуже грубо, демонстративно і свідомо ображають моральні почуття людей. У тих випадках, коли, наприклад, особа задовольняє свої природні фізіологічні потреби хоч і в громадському місці, але вживає можливі для неї в цих конкретних обставинах заходи для того, щоб сховатися, не викликати почуття сорому у сторонніх осіб і т.ін., її дії не можуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 296 КК.

Злісним хуліганством за ознакою особливої зухвалості визнається таке злочинне порушення громадського порядку, яке виражало явну неповагу до суспільства і супроводжувалося насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось або було пов'язане з пошкодженням чи знищенням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту та ін.

За ознакою особливої зухвалості вчинених дій злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 296 КК не тоді, коли винний проявив звичайну зухвалість, звичайне нахабство чи грубість або жорстокість, а лише в тих випадках, коли його дії були особливо зухвалими, тобто відзначались надмірною, найвищого ступеня зухвалістю. Тому звичайне зухвале хуліганство, що виявилося в образі, нанесенні ударів, побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я або пошкодження чи знищення малоцінного майна, якщо спосіб вчинення таких дій не створює великої суспільної небезпечності для потерпілих або оточуючих, кваліфікується за ч. 1 ст. 296 КК.