Кримінальна відповідальність за хуліганство

За ч. 2 ст. 296 КК хуліганство як особливо зухвале кваліфікується у тих випадках, коли хуліганські дії супроводжувалися заподіянням тілесних ушкоджень, пошкодженням чи знищенням майна, тяжкою образою потерпілих, застосуванням грубого насильства і т. ін. Все скоєне при цьому повністю охоплює ч. 2 ст. 296 і додаткова кваліфікація цих дій за статтями про відповідальність за злочини проти здоров'я, власності, честі та гідності особи не потрібна. Але заподіяння тілесних ушкоджень кваліфікується за ч. 2 ст. 296 КК лише у випадках, коли вони були заподіяні під час хуліганських дій. Якщо ж заподіяння тілесних ушкоджень не супроводжувалося порушенням громадського порядку, діяння не може кваліфікуватися за ст. 296 КК.

Частина 2 ст. 296 КК не охоплює вчинення більш тяжких, ніж хуліганство, злочинів. Тому вчинення під час хуліганства інших злочинів (зазначених вище), кваліфікується за сукупністю з хуліганством (ч. 2 чи ч. З ст. 296 КК).

Хуліганство визнається злісним і кваліфікується за ч. 2 ст. 296 КК, якщо винний вчинив опір особам, які припиняли його хуліганські дії.

Припиненням хуліганства є вчинення таких дій, які здатні зупинити хулігана, покласти край його злочинним діям. Прохання припинити хуліганські дії, зауваження, умовляння, вимоги тощо не є припиненням.

Протидія, опір як кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 296 КК має місце лише в тих випадках, коли хуліган активно протидіє припиненню, тобто застосовує фізичну силу (відштовхує, наносить удари, побої, заподіює тілесні ушкодження тощо) або погрожує застосувати насильство.

Непокора, тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразових вимог громадян, представників влади або громадськості припинити хуліганські дії, не є опором і не визнається кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 296 КК.

Згідно зі ст. 185 КпАП злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

Хуліганські дії, що супроводилися опором працівникові міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовцю, представникові влади або громадськості при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку або будь-якому громадянину, що припиняв хуліганські дії, в тому числі і поєднані з насильством чи погрозою застосувати насильство до цих осіб, повністю охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 296 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями не потребують.

Опір особі, яка припиняла хуліганські дії, не охоплюється складом хуліганства лише в тих випадках, коли внаслідок застосування насильства винний вчинив ще й інший, більш тяжкий злочин. Ці більш тяжкі (ніж хуліганство) злочини (вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження та ін.), вчинені з хуліганських спонукань, кваліфікуються лише за відповідними статтями КК, якщо законодавством передбачена відповідальність за їх вчинення з хуліганських мотивів. Якщо така відповідальність законом не передбачена або якщо є їх реальна сукупність, то такі злочини кваліфікують за сукупністю з хуліганством. Оскільки Кримінальним кодексом України кримінальна відповідальність за умисні тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні з хуліганських мотивів, спеціально не передбачена, то їх слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

Не є кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства опір працівникові міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовцю або представнику влади чи громадськості, що припиняли дрібне хуліганство. Опір іншим громадянам, що припиняли дрібне хуліганство, залежно від конкретних обставин кваліфікується як злочин проти особи.

Опір особам, що припиняли хуліганські дії, визнається кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 296 КК лише в тому разі, якщо опір був складовою частиною хуліганських дій, су-проводився вчиненням їх. Якщо опір був застосований уже після припинення хуліганських дій, наприклад при затриманні або доставлені винного в органи міліції, то він не може визнаватися кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства.

Заподіяння хуліганові тяжких тілесних ушкоджень або іншої шкоди при припиненні злочину є правомірним і складу злочину не становить [17, c. 335].

Хуліганство визнається злісним за ознакою наявності минулої судимості (ч. 2 ст. 296 КК) за умови, що цю судимість не знято або не погашено у встановленому законом порядку. При цьому кваліфікуючою ознакою хуліганства є минула судимість за однією з частин ст. 296 КК, тобто коли особа була раніше судимою за частинами 1, 2 чи 3 ст. 296 КК.

Судимість за вбивство з хуліганських мотивів не є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 296 КК.

Перелік кваліфікуючих ознак злісного хуліганства в ч. 2 ст. 296 КК є вичерпним. Ніякі інші обтяжуючі відповідальність обставини (наявність у діях винного кількох епізодів хуліганських дій, вчинення хуліганських дій групою осіб тощо) не можуть бути підставою для кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 296 КК.

Згідно з принципом повноти осудності (інкримінування), коли скоєне характеризується кількома кваліфікуючими ознаками (наприклад, особливою зухвалістю і опором особам, які припиняли хуліганські дії), всі вони повинні бути поставлені за вину при кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 296 КК і зазначені в процесуальних документах.

Ці вимоги особливо важливі для слідчого та для органів дізнання, якщо згідно із ст. 112 КПК у справі проводи-лось дізнання, оскільки суд не вправі без повернення справи на додаткове розслідування вказувати у вироку кваліфікуючі ознаки хуліганства, які не були пред'явлені особі органами попереднього слідства чи дізнання [17, c. 335].

Вчинення особою в різний час двох і більше діянь, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 296 КК, кваліфікується як сукупність злочинів - кожне з діянь кваліфікується окремо, самостійно. Але якщо особа вчинила два або більше злочинів, передбачених однією частиною ст. 296 КК, то діяння кваліфікується як один злочин, тобто вчинення двічі злісного хуліганства кваліфікується і карається як один злочин. Такий недолік виникає внаслідок того, що ст. 296 КК не передбачає посилення відповідальності за повторне хуліганство.

Злісне хуліганство кваліфікується у багатьох випадках за сукупністю з іншими злочинами.

Погроза вбивством, насильством чи знищенням майна щодо судді або народного засідателя, а так само щодо їх близьких родичів у зв'язку із здійсненням суддею чи народним засідателем правосуддя, якщо вона поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, кваліфікується за сукупністю статей «хуліганство» і «погроза вбивства».

Образа працівника правоохоронного органу (прокурора, слідчого тощо), члена громадського формування або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку, а так само образа судді, народного засідателя у зв'язку з їх діяльністю по здійсненню правосуддя, якщо вона поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, слід кваліфікувати за ст. 296 КК і відповідними статтями КК.

2.3 Особливо злісне хуліганство

Особливо злісним називається хуліганство, передбачене ч. 1 чи ч. 2 ст. 296 КК, при вчиненні якого винний застосовував чи пробував застосувати вогнепальну зброю, ножі, кастети чи іншу холодну зброю, а також інші предмети, спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 296 КК).

Таким чином, особливо злісне хуліганство має всі ознаки злочинів, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 296 КК, і додатково характеризується використанням або спробою використати спеціальні знаряддя вчинення злочину.

Закон виділяє три групи таких знарядь:

1) вогнепальна і холодна зброя;

2) ножі;

3) інші предмети, спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень.

За своїми юридичними властивостями ці предмети, як знаряддя злочину, поділяються на дві групи: всі види вогнепальної та холодної зброї (застосування чи спроба застосувати ці предмети в процесі хуліганства завжди є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 296 КК); інші предмети (застосування чи спроба застосувати ці предмети в процесі хуліганства дає підстави для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 296 КК лише у тих випадках, коли ці предмети були винним заздалегідь спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень).

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень визнаються такі предмети, які винний пристосував для цієї мети заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоч і не піддавались будь-якій попередній обробці, але були спеціально підготовлені винним для тієї ж мети.

Застосування або спроба застосувати предмети, знайдені на місці злочину, які не були спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, не може бути підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 296 КК.

Застосування чи спроба застосувати при вчиненні хуліганських дій вогнепальну зброю, будь-які ножі, кастети чи іншу холодну зброю, а так само інші предмети, спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, є підставою для кваліфікації злочину за ч. 3 ст. 296 КК не лише в тих випадках, коли винний за їх допомогою заподіяв або намагався заподіяти тілесне ушкодження, а й тоді, коли використання зазначених предметів під час хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.

До першої групи належать усі види вогнепальної зброї (нарізної і гладкоствольної) не тільки заводського, а й кустарного виробництва.

Разом з тим відповідальність за особливо злісне хуліганство настає за умови, що винний застосував при вчиненні цього злочину ніж чи спробував його застосувати, чим створив реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян. Якщо винний, маючи при собі ніж, його не застосував як колюче-ріжуче знаряддя і не мав наміру застосовувати, а лише демонстрував його чи погрожував ножем, то такі дії не визнаються особливо злісним хуліганством і не можуть кваліфікуватися за ч. 3 ст. 296 КК.

Діяння кваліфікується як особливо злісне хуліганство за ч. 3 ст. 296 КК лише у випадках, коли винний застосував ніж як колюче-ріжуче знаряддя, тобто за його прямим призначенням. Коли ж винний не використовував і не намагався використати колюче-ріжучі властивості ножа, а діяв, використовуючи ніж, як звичайний предмет, не відкриваючи леза, затиснувши, наприклад, ніж у руці, то немає підстав кваліфікувати його дії за ч. 3 ст. 296 КК. У такому випадку винний використовує ніж як будь-який інший (спеціально не пристосований) предмет для посилення удару, а не як колюче-ріжуче знаряддя, тоді як ч. З ст. 296 КК передбачає застосування ножа за його прямим призначенням.

Коли під час хуліганських дій ніж застосовував один із співучасників злочину, а інші не знали про застосування ним ножа, то за ч. 3 ст. 296 КК кваліфікуються дії лише того із співучасників, який сам безпосередньо застосовував ніж для заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, а також тих співучасників, умислом яких охоплювалося застосування ножа при вчиненні цього злочину.

Другу групу становлять предмети (будь-які) незалежно від їх фізичних властивостей і господарського чи іншого призначення, які були заздалегідь пристосовані винним для заподіяння тілесних ушкоджень. Спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень визнаються такі предмети, які винний пристосував для такої мети заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоч і не піддавалися будь-якій попередній обробці, але були спеціально підготовлені винним для тієї ж мети. Такими, що були спеціально пристосованими, визнаються камінь чи гиря на тросі (мотузці), гумовий шланг з металевим кінцем, металевий прут, горло розбитої пляшки.

Предмети, що їх використав винний під час хуліганських дій, але які не були спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, не дають підстав кваліфікувати їх застосування як особливо злісне хуліганство.

Застосування або спроба застосувати предмети, підібрані на місці вчинення злочину, які не були спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, не можуть бути підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 296 КК.

Підібраними на місці вчинення хуліганських дій визнаються предмети, які були поряд, у безпосередній близькості від винного, і він за ними не відлучався з місця події. Не можна визнати такими, що були підібрані на місці вчинення злочину предмети, за якими винний виходив до іншого приміщення чи з двору заходив до будинку, чи відходив від місця події на певну відстань.

Застосування вогнепальної зброї як кваліфікуюча ознака особливо злісного хуліганства є в діях винного тоді, коли така зброя застосовується за своїм прямим призначенням.

Інші випадки, коли винний, наприклад, прикладом мисливської рушниці вдарив потерпілого по плечу, не можуть вважатися застосуванням вогнепальної зброї.

Застосування вогнепальної зброї при вчиненні хуліганських дій є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 296 КК і в тих випадках, коли цим створюється реальна загроза для життя чи здоров'я громадян. Така загроза створюється тоді, коли винний вчинює дії, які можуть призвести до заподіяння тілесних ушкоджень (спрямовує зброю на потерпілого, замахується для нанесення удару, погрожує негайно застосувати зброю).

Якщо застосування вогнепальної зброї не створило загрози для життя чи здоров'я оточуючих, то діяння не визнається особливо злісним хуліганством і не кваліфікується за ч. 3 ст. 296 КК.

Використання при хуліганстві ножа чи вогнепальної зброї, що створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я людей, кваліфікується як особливо злісне хуліганство за ч. 3 ст. 296 КК незалежно від того, чи намагався винний нанести удар чи заподіяти тілесні ушкодження конкретному потерпілому. Згідно з диспозицією ч. З ст. 296 КК для складу передбаченого нею діяння заподіяння тілесних ушкоджень не є обов'язковою ознакою.

Відповідальність за ч. 3 ст. 296 КК настає і в тому разі, коли особа, вчинюючи хуліганські дії, застосовувала будь-який із зазначених у цій нормі предметів і тим самим створювала реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.

Погроза словами застосувати зброю, ніж чи інші спеціально пристосовані предмети, якщо винний їх не застосовував і не використовував під час хуліганських дій, не є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 296 КК, оскільки така погроза не є спробою застосувати ці предмети і не створює реальної загрози для життя чи здоров'я потерпілих. Реальна загроза для життя чи здоров'я людей виникає лише тоді, коли винний вчинює дії, що виходять за межі погрози словами чи демонстрації зброї, ножа чи інших предметів. Тільки за цими межами починається застосування чи спроба застосувати зазначені знаряддя.

Застосування чи спроба застосувати вогнепальну зброю, ножі або інші спеціально пристосовані предмети є кваліфікуючою ознакою особливо злісного хуліганства лише в тих випадках, коли ці предмети винний використовував безпосередньо в процесі вчинення хуліганських дій.

Якщо винний застосував чи спробував застосувати будь-які з цих предметів після припинення (закінчення) хуліганських дій у зв'язку, наприклад, з його затриманням, то його дії не є особливо злісним хуліганством. Вони кваліфікуються за сукупністю з хуліганством (як злочин проти особи, проти порядку управління або ін.). Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що опір, вчинений після припинення хуліганських дій, у тому числі й у зв'язку із затриманням винної особи, не повинен розглядатися як кваліфікуюча ознака хуліганства і кваліфікується за сукупністю злочинів.

Хуліганство в багатьох випадках утворює сукупність з іншими злочинами. Найчастіше за інші поряд з хуліганством вчинюються такі злочини, як вбивство чи замах на вбивство з хуліганських спонукань.

За сукупністю з хуліганством кваліфікується також умисне пошкодження або знищення державного, колективного чи приватного майна за обтяжуючих обставин, вчинене з хуліганських мотивів.

Об'єктивно деякі злочини порушують громадський порядок і мають чимало ознак, подібних до хуліганства, зокрема масові безпорядки, організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський порядок.

Масові безпорядки, на відміну від хуліганства, припускають наявність натовпу, який керується різними мотивами. Його учасники безпосередньо вчинюють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або чинять збройний опір владі і цим можуть дезорганізувати і навіть паралізувати на якийсь час діяльність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадської безпеки.

При груповому хуліганстві цих ознак немає. Винні, діючи з хуліганських спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський порядок.

На відміну від масових безпорядків дії, передбачені ст. 1873 КК, можуть здійснюватись не натовпом, а окремою групою людей і не супроводитися погромами, руйнуваннями, підпалами та іншими подібними діями.

Дії, передбачені ст. 1873 КК, не супроводяться явною неповагою до суспільства, а лише порушують громадський порядок, нормальну діяльність установ, підприємств і організацій, роботу транспорту або пов'язані з явною непокорою законним вимогам представників влади. Якщо ж такі дії супроводяться вчиненням з хуліганських спонукань насильством, пошкодженням майна, безчинством, то вони додатково кваліфікуються і за ст. 296 КК. Хуліганство відрізняється від інших подібних злочинів головним чином спрямованістю умислу, хуліганськими мотивами, незначними приводами та внутрішніми причинами вчинення дій, які грубо порушують громадський спокій і громадську мораль.

Висновки

В результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

Хуліганство - один з небезпечних і дуже поширених злочинів проти громадського порядку. Частина 1 ст. 296 визнає хуліганством грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Будь-які інші види хуліганських дій утворюють адміністративний делікт.

Об'єктом хуліганства є громадський порядок, що включає комплекс суспільних відносин, які забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, моральність, нормальний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті й у побуті. Це основний безпосередній об'єкт хуліганства. Як додаткові об'єкти часто виступають особистість, здоров'я, навколишнє середовище, власність.

З об'єктивної сторони хуліганство являє собою суспільно небезпечну дію, що грубо порушує громадський порядок. Діями, що грубо порушують громадський порядок, новий закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Особлива зухвалість - це нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, які спричинили тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале, що довгий час не припиняється, порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковий цинізм - це демонстративна зневага нормами моральності, наприклад, груба непристойність, демонстративне оголення, знущання над хворими, немічними

Хуліганство визнається закінченим з моменту вчинення дії, що грубо порушує громадський порядок. Форми хуліганських дій можуть бути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, цинічне порушення громадського спокою, нормального функціонування підприємств, організацій, масових заходів, роботи транспорту. Це можуть бути і будь-яка наруга, знущання над людьми, їх побиття, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей.

Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбувається в парках, на вулицях, кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії відбуваються в присутності потерпілих та інших громадян. Однак публічність не є обов'язковою ознакою хуліганства. Воно може мати місце в квартирі, на безлюдній вулиці тощо.

Із суб'єктивної сторони хуліганство - це злочин, вчинений із прямим умислом. Однак умисел стосовно заподіяння шкоди в результаті хуліганських дій може бути і непрямим. Хуліганство припускає наявність особливого мотиву, який називають хуліганським (хуліганські спонукання). Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п'яну зухвалість, продемонструвати свою грубу силу, зневагу до оточуючих тощо. У деяких випадках злочинне посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства. Спрямованість умислу винного і особливий хуліганський мотив є основними критеріями відмежування хуліганства від злочинів проти життя і здоров'я особи.

Суб'єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річного віку.

Частина 2 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб, причому попередня змова учасників не є обов'язковою для кваліфікації. Хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст. 294) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293), поєднане із вчиненням дій, що грубо порушують громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296).

Частина 3 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, визначене частинами 1 або 2 цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто це вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знята і не погашена.

У частині 4 ст. 296 передбачена відповідальність за дії, визначені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. Про вогнепальну і холодну зброю йшлося при аналізі ст. 263. Однак до вогнепальної зброї, використання якої утворить склад такого хуліганства, відноситься не тільки стрілецька зброя військового і спортивного зразка, а й гладкоствольні мисливські рушниці тощо.

Нанесення при хуліганстві тяжкого тілесного ушкодження тягне за собою відповідальність за сукупністю цих злочинів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 296 - штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 296 - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років; за ч. 3 ст. 296 - позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 4 ст. 296 - позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Право, 1996. - 128 с.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №25-26.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення. В редакції Закону України №552-IV (552-15) від 20.02.2003.

4. Закон України „Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян” від 7 березня 2002 року №3075-III // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2002. - №30. - ст. 206.

5. Постанова ПВС України №10 від 22.12.2006 „Про судову практику в справах про хуліганство”.

6. Гальченко Ф., Матышевский П., Яценко С. Квалификация хулиганства// Юридическая практика. - 1999. - №13. - С. 9-11.

7. Игнатов А. Квалификация злостного хулиганства// Юридическая практика. - 1999. - №4. - С. 21-23.

8. Игнатов А. Квалификация умышленных убийств из хулиганских побуждений и с особой жестокостью// Юридическая практика. - 2003. - №18. - С. 8-9.

9. Кондратьєв Я.Ю. Кримінальне право України (загальна частина). - К.: Генеза, 2002. - С. 211.

10. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2001. - 542 с.

11. Кримінальне право України. Особлива частина. / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 496 с.

12. Кримінальне право України/ С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - 297 с.

13. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник/ Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько; Відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв. - К.: Правові джерела, 2002. - 432 с.

14. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. - 528 с.

15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ Ю.Ф. Іванов. - К.: Кондор, 2005. - 654 с.

16. Кримінальне право України: Навчальний посібник. / В.О. Кузнєцов. - К.: Кондор, 2005. - 452 с.

17. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України/ Відп. ред. С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2002. - 968 с.

18. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року/ За ред. М.І. Мельникова, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2003. - 1104 с.

19. Половніков Ж.Ю. Кримінальне право України: Загальна частина. - К.: Алерта, 2003. - 367 с.

20. Портнов И. Отграничение хулиганства от преступлений против личности. // Юридическая практика. - 1999. - №14. - С. 18-21.

21. Яценко С.С. Квалификация хулиганства. - К., 1999. - 74 с.

Размещено на Allbest.ru