Поняття і форми готування до вчинення злочину при вчиненні умисного злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

85

Размещено на http://www.allbest.ru/

МВС УКРАЇНИ

ХАРЬКІВСЬКИЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

СУМСЬКА ФІЛІЯ

Курсова робота

З дисципліни «Кримінальне право»

на тему:

«ПОНЯТТЯ І ФОРМИ ГОТУВАННЯ ДО ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ПРИ ВЧИНЕННІ УМИСНОГО ЗЛОЧИНУ»

Виконав:студент 2 курсу

Групи СФдср-08-3

Денної форми навчання

Гордієнко О.В.

Перевірила: викладач кафедри

юридичної дисципліни

Мухіна Н.В.

Суми 2011р.

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 .Поняття та види стадій вчинення злочину, відповідальність за виявлення умислу до вчинення злочину

1.1 Поняття та види стадій вчинення злочину

1.2 Відповідальність за виявлення умислу до вчинення злочину

РОЗДІЛ 2. Поняття готування до злочину, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки. злочину

2.1 Суспільна небезпека готування до злочину

2.2 Особливості готування до вчинення злочину

2.3 Співвідношення підготовки до злочину зі складом злочину

2.4 Відповідальність за виявлення умислу до вчинення злочину

РОЗДІЛ 3. Кримінальна відповідальність за готування до злочину

3.1 Кримінальне законодавство України

3.2 Обставини з недоведенням злочину до кінця

3.3 Покарання за готування до злочину

РОЗДІЛ 4. Відмежування готування до злочину від виявлення умислу

4.1 Умови та діх при готуванні до вчинення злочину

4.2 Засоби вчинення злочину

4.3 Мотивація злочинної оведінки

ВИСНОВОК

СУДОВА ПРАКТИКА

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Готування до злочину - це своєрідна стадія вчинення злочину, яка у відповідності до Законодавства України , а саме ч.1 ст.14 КК визначається як підшукання або пристосування знарядь і засобів або інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину в кримінальному праві України виступає як одна із стадій вчинення умисного злочину. Під стадіями скоєння злочину мається на увазі - етапи розвитку злочинної діяльності , які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і полягають, зокрема у готуванні до злочину, замаху на його вчинення та виконанні закінченого злочину. Правильне визначення стадій вчинення злочину, насамперед готування до злочину, важливе для відмежування закінченого злочину від незакінченого і відповідно, для правильної кваліфікації вчиненого злочину, а також для визначення ступеня суспільної небезпеки вчинених дій. До дій, що являють собою підготовку до вчинення суспільно небезпечного діяння, інакше мовити злочину, можна віднести: підшукання засобів чи знарядь для вчинення злочину; пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; інше умисне створення умов для вчинення злочину.

По суті це створення сприятливих умов для подальшого вчинення злочину, які мають бути суттєвими. Фактично вчинені особою діяння можуть розцінюватись як стадія готування до злочину лише в тому випадку, коли вони були спрямовані на вчинення конкретного злочину, передбаченого відповідною статтею особливої частини КК. Наявність стадій вчинення злочину характерна лише для злочинів, що вчиняються з прямим умислом, тому ознакою субєктивною сторони готування до злочину і вина у формі умислу, від умислу - прямий. Іноді готування до конкретного злочину містить, по суті, склад закінченого іншого злочину. Готуванням до злочину визнаються лише такі дії особи, які зупинені або припинені нею з причин, що не можуть бути визнані добровільною відмовою від доведення злочину до кінця. Перші два види готування (підшукання та пристосування) стосуються засобів та знарядь для вчинення злочину.Підшукання - це, фактично, придбання засобів і знарядь вчинення злочину будь-яким способом: законним. або незаконним . Під застосуванням слід розуміти будь-який вплив винної особи на речі матеріального світу з метою подальшого використання їх як знарядь чи засобів вчинення злочину.

Готування третього виду полягає у вчиненні всіх інших дій, які створюють умови для вчинення злочину. Найбільш суттєвими з них є створення організованої групи чи підбір співучасника (співучасників), усунення наявних перешкод для вчинення злочину чи запобіжні заходи щодо можливих перешкод при його вчиненні, розробка плану вчинення злочину тощо. Практичне вирішення питання при кримінальну відповідальність за готування до злочину повязується зі ступенем суспільної небезпечності злочину.

В даній роботі розглянуто питання про поняття і форми готування до вчинення злочину при вчиненні умисного злочину, стадії вчинення злочину; особливості кримінальної відповідальності, за готування до злочину. При написанні курсової роботи використано нормативно правову базу, науково-методичну літературу з даної проблеми, вітчизняних авторів.

РОЗДІЛ 1. Поняття та види стадій вчинення злочину, відповідальність за виявлення умислу до вчинення злочину

1.1 Поняття та види стадій вчинення злочину

Суспільство завжди намагається жити за встановленими правилами, проте немає жодної людської спільноти, у якій би такі правила не порушувалися. Часто такі порушення мають дріб'язковий характер,наприклад, запізнення учня на урок, перехід дороги за межами пішохідного переходу, а іноді є надзвичайно небезпечними, як от крадіжка чи вбивство людини. Відносини, пов'язані зі вчиненням людьми таких суспільно небезпечних діянь та визначенням відповідальності за їх вчинення регулює кримінальне право, а самі ці діяння називаються злочинами.

Злочин, який є явищем, притаманним соціальному буттю людини, крім змістовних характеристик, якими є його ознаки та склад, має й інші, пов'язані з його розвитком в часі; ситуацією його вчинення не однією особою, а групою осіб (ситуація: один злочин - декілька суб'єктів); правовими наслідками вчинення декількох злочинів однією особою (ситуація: одна людина - декілька злочинів). Це визначає існування в кримінальному праві відповідних правових Інститутів - інституту стадій вчинення злочину, інституту співучасті у злочині, інституту множинності злочинів. Вони - це спеціальні випадки скоєння злочину.

Інститут стадій вчинення злочину давно відомий як теорії кримінального права, так і законодавчій практиці, хоча заради справедливості, слід зауважити, що його формування не сягає своїми коріннями в глибини віків, а належить до XIX--XX століть. Уперше нормативно відповідальність за вчинення дій, які утворюють попередню стадію злочинного діяння, була передбачена у французькому законодавстві часів Великої Французької революції (1791 p.). Це стосувалось встановлення відповідальності за замах на скоєння лише двох злочинів - передумисного вбивства та отруєння. Потім кримінальне законодавство Франції (1810 р.) поширило це правило на всі замахи на вчинення злочинів. З часом це положення було перейнято італійським, бельгійським та германським законодавством.Першим вітчизняним нормативним актом, який виділив стадії скоєння злочину, було «Уложение» 1845 p.. При цьому виділяли виявлення умислу, готування, замах та вчинений злочин.

Одним з перших, хто дослідив стадії вчинення злочину у вітчизняній науковій літературі, був В. Д. Спасович.

Л. Є. Владимиров розглядав стадії вчинення злочину через призму «осуществления преступной воли», виділяючи при цьому «голый умысел », «приготовление к преступлению », «покушение » i «совершенное преступление ». О. Ф. Кістяківський зазначав: «...Вопрос о том, с какого момента и с какого акта начинается для человека уголовная ответственность, принадлежит к числу капитальных в уголовном праве». При цьому виділяв (як і Л. Є. Владимиров) голий умисел, готування до злочину, замах у власному змісті та злочин вчинений або вдалий.

Л. С Бєлогриць-Котляревський, визначаючи стадії вчинення злочину (сходинки, за його визначенням), виділяв «волю обнаруженную, осуществляющуюся и осуществленную». Виходячи з цього він виділяв голий умисел, готування, до складу якого входять і замах, і закінчений злочин.

В. В. Єсіпов виділяв серед стадій такі: готування до злочину, замах на злочин та вчинення закінченого злочину.

М. Д. СергІєвський також визначав вказані стадії в генезисі розвитку злочину. М. С.

Таганцев виділяв як «окремі сходинки» в розвитку злочинної діяльності виявлення злочинного умислу, готування, замах та закінчений злочин.

Питанню про зміст та характеристику стадій вчинення злочину були присвячені монографічні праці відомих вітчизняних учених-кримінологів: А. Н. Трайніна, М. Д. Шаргородского, М. Д. Дурманова,1. С. Тишкевича, А. А. Піонтковського та ін. Однак тривалий час цьому важливому інституту кримінального права в науковій літературі не приділялось належної уваги, хоча на рівні правозастосувальної діяльності постійно фіксувались проблемні питання. Лише останніми роками вийшли друком ряд наукових робіт, присвячені аналізу інституту стадій вчинення злочину, Одна з таких робіт В. П. Тихого «Стадії вчинення злочину», яка фактично була першою спробою аналізу цього інституту в національній науковій літературі. У радянському законодавстві питання про відповідальність за вчинення дій на різних стадіях розвитку злочину вперше знайшло своє нормативне вирішення в «Руководящих началах» 1919 р.,розділ четвертий яких був спеціально присвячений їх аналізу.

При цьому виділялись три стадії - готування, замах та закінчений злочин. За загальним правилом дії, що утворювали будь-яку з цих стадій, передбачали кримінальну відповідальність. Було встановлено, що на рівень репресії не впливає рівень реалізації (стадія) злочинного наміру. Кримінальні кодекси РСФРР та УСРР 1922 р. суттєво змінили підходи до кримінально-правової оцінки стадій та їх караності. Визначаючи вже відомі стадії вчинення злочину, встановлювали, що готування до злочину не було караним. Воно тягнуло кримінальну відповідальність лише у випадках, коли ці дії утворювали склад іншого самостійного злочину. Однак, таке становище тривало недовго і вже в 1923 р. дії, що утворювали готування до злочину, стали караними, хоча заради справедливості слід зазначити, що за їх скоєння передбачали найлегші види покарання - висилка, заборона займати ту чи іншу посаду або займатись тою чи іншою діяльністю або промислом. КК РСФРР 1926 р. та КК УСРР 1927 р. вже детально регулювали поняття готування до злочину та замаху на його вчинення та визначали караність кожної із цих стадій (статті 15, 16 КК УРСР). Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. та КК України 1960 р. як стадії скоєння злочину визначали готування до злочину та замах на злочин (ст. 17 КК України). При цьому поняття закінченого злочину нормативно не було врегульовано, а виводилось виключно теоретично. Питання про караність діянь, припинених на різних стадіях, законодавчо не закріплювалось (хоча практика сама їх виробила - готування каралось більш м'яко, ніж замах, а замах - більш м'яко, ніж закінчений злочин). Кримінальне законодавство України - КК від 5 квітня 2001 p.-- пішло набагато далі, як у закріпленні понять, так і у визначенні караності діянь, що їх утворюють. Стаття 13 КК України визначила поняття закінченого та незакінченого злочину, встановивши:

а). Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.

б). Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Одночасно ст. 16 та ст. 68 ч. 1 КК визначили основні підходи до кримінальної відповідальності та караності діянь, зупинених на різних стадіях розвитку злочину. На рівні наукової дефініції стадії вчинення злочину визначаються як етапи розвитку злочинного діяння, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і полягають у готуванні до злочину, замаху на його вчинення та виконанні закінченого злочину. Таким чином, в основу диференціації стадій покладено ступінь реалізації (виконання) винним злочинного умислу. З цього можна зробити висновок, що стадії вчинення злочину мають місце виключно в умисних злочинах, і це загальна оцінка. Стадії вчинення злочину неможливі при вчиненні злочинів з необережності, оскільки в цих випадках є неможливим готування та замах на їх вчинення. Слід зазначити, що і не всі умисні злочини можуть містити стадії попередньої злочинної діяльності. Так, при вчиненні умисних злочинів, які характеризуються раптовим умислом, практично неможлива стадія готування до злочину. Не можуть існувати стадії також при: вчиненні злочинів при перевищенні меж необхідної оборони (статті 118 і 124 КК);

1.2 Відпвідальність за виявлення умислу до вчинення злочину

Важливим є питання про відповідальність за виявлення умислу.Теорія кримінального права і законодавча, практика Російської імперії не визнавали можливості покарання за виявлення умислу, хоча деякі теоретики і висловлювали погляди щодо можливості притягнення до кримінальної відповідальності при його виявленні Радянське кримінальне законодавство, загалом не визнаючи можливості притягнення до кримінальної відповідальності за виявлення злочинного умислу, на практиці досить широко застосовувало це для вирішення питань реалізації політики тоталітаризму. Так, ст. 58 КК РСФРР 1926 р. і відповідні статті КК союзних республік «Контрреволюційна пропаганда і агітація», яка визнавала злочином «пропаганду или агитацию, содержащие призывы к свержению, подрыву или ослаблению Советской власти или к совершению отдельных контрреволюционных преступлений».

Тобто злочином визнавалось діяння яке не містило в собі жодних дій, які б були безпосередньо скеровані на досягнення вищевказаної мети. Ці дії містили виключно суб'єктивну оцінку існуючого суспільно-політичного ладу та пропозиції (заклики) до його зміни. Причому, як це витікає зі змісту вказаної норми, ці заклики абсолютно не повинні були пов'язуватись із застосуванням насильства. Навіть пропозиція щодо здійснення цього мирним, конституційним шляхом утворювала склад закінченого злочину. Тим самим шляхом пішло і керівництво Радянського Союзу в середині 60-х років, запровадивши в Кримінальне законодавство норму яка встановлювала відповідальність за «Распространение заведомо ложных измышлений, порочащих советский государственный и общественный строй» (ст. 187-1 КК України). Звичайно, така практика аж ніяк не може бути визнана демократичною. Чинна кримінально-правова теорія і законодавча практика категорично заперечують можливості встановлення відповідальності за виявлення умислу. Право громадян на відповідний спосіб мислення є суб'єктивним конституційним правом, закріпленим ст. 34 Конституції України, яка базується на принципі, виробленому ще юристами Стародавнього Риму - «cogitationis poenam nemo patitur» (думки не караються) і визначає, що: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань». Цієї позиції дотримуються практично всі дослідники цього питання. Як наголошує у зв'язку з цим В. П. Тихий, «...поняття незакінченого злочину виключає визнання злочином того чи іншого стану свідомості, внутрішніх процесів, думок, прояву намірів, їх формування та виявлення умислу. Це ще не діяння, в якому об'єктивізується умисел».

Однак у теорії кримінального права не існує єдності відносно правової оцінки діянь, визнаних КК злочинами, які є погрозою вчинити злочинні дії (погроза вбивством - ст. 129 КК; погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу - ст. 345 КК; погроза щодо державного чи громадського діяча - ст. 346 КК; погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадянський обов'язок - ст. 350 КК; погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного -ст. 377 КК; погроза або насильство щодо захисника чи представника особи - ст. 398 КК; погроза щодо начальника -- ст. 405 КК), а також закликом вчинити злочин (напр., заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку - ст. 295 КК та ін.). Однозначно, що погроза та заклик у будь-якому випадку є виявленням умислу, і таким чином, встановлення кримінальної відповідальності за ці дії на перший погляд суперечить зазначеній позиції Конституції України та теорії кримінального права. Однак це лише поверховий погляд на проблему.Що ж до погроз, то не кожна погроза (навіть з кола перелічених раніше) буде утворювати склад злочину, а лише та, яка є реальною, тобто здатною бути втіленою в життя. Про реальність погрози свідчать характеристики конкретних дій, якими виражена погроза, та дій, які її супроводжують: обстановка, в якій вона висловлена; характеристики особи, яка її висловлює, та ін. Не можуть бути визнані як реальною погрозою ті чи інші слова, висловлені особою, що перебуває в афектованому, стресовому стані за відсутності їх підкріплення іншими характеристиками.

Що стосується виявлення умислу, яке здійснено у формі закликів, то слід повністю погодитись з точкою зору П. С. Матишевського, який вказував, що «...вони є діями, спрямованими на схиляння (спеціальний вид підмовництва) невизначеного кола людей до вчинення дуже небезпечних вчинків, які виписані у відповідній нормі закону як злочин».

Це повністю охоплюється умислом винного, який усвідомлює суспільно небезпечний характер власної поведінки, передбачає ЇЇ наслідки та бажає їх настання. Немає протиріччя з вимогою вчинення підбурювання до конкретного злочину (а не до абстрактної злочинної діяльності) оскільки диспозиції кримінально-правових норм передбачають відповідальність за заклик саме до вчинення конкретних злочинних дій. Таким чином висловлена позиція повністю перебуває у руслі концепції національного кримінального законодавства в питаннях відповідальності за співучасть у злочині.

Аналізуючи питання про наявність стадій вчинення злочину з точки зору характеристики об'єктивної сторони, слід дійти висновку, що вони за загальним правилом мають місце виключно при вчиненні злочинів шляхом дій. Це абсолютно зрозуміло, тому що у злочинах, які вчиняються шляхом бездіяльності, не може існувати ані готування до злочину, ані замаху на його вчинення. Звичайно, можна створити якусь уявну конструкцію, в якій би існували стадії і при злочинах, що вчиняються шляхом бездіяльності. Однак це була б мертва, фантастична схема ,відірвана від реальності.

РОЗДІЛ 2.Поняття готуванння до злочину. його об'єктивні та суб'єктивні ознаки

2.1 Суспільна небезпека готування до злочину

Готування до вчинення злочину - це діяльність по створенню умов для вчинення злочину. Готування до вчинення злочину за своїми фактичними властивостями не відрізняється від готувальних дій, свідомо спрямованих на досягнення будь-якого не суспільно-небезпечного результату. В усіх випадках готувальні дії створюють умови для подальшої діяльності. В якості дій, спрямованих на створення умов для вчинення злочину, готування дії в кінцевому рахунку можуть призвести до одного із слідуючих наслідків, що мають різне юридичне значення:

* до закінченого злочину;

* до замаху на злочин, коли, почавши безпосереднє вчинення злочину, особа не здійснює його за обставин, що не залежать від його волі;

* до припинення готувальних дій з причин, що не залежать від волі винного;

*до припинення злочинно. діяльності до її завершення актом добровільної відмови від вчинення злочину.

Саме, коли мова йде в кримінальному праві про відповідальність за готування до злочину, мається на увазі саме третій випадок (результат), тобто, коли ці дії були припинені за обставин, що не залежать від волі винного до того, коли особа приступила безпосередньо до вчинення злочину. Так, сутністю готувальних дій до вчинення злочину є те, що вони є умовами вчинення злочину, вміщають в себе реальну можливість настання злочинного результату, які внаслідок подальших дій виконання не реалізується в реальний злочинний результат за обставин, що не залежать від волі винного. Саме в створенні реальної можливості вчинення злочину і настання злочинного результату виявляється суспільна небезпечність готування до вчинення злочину.

2.2 Ознаки готування до вчинення злочину

Виходячи із сутності готувальних дій до вчинення злочину можна встановити наступні ознаки готування до злочину:

* Реальна можливість якого-небудь явища є реальністю об'єктивного світу. Тому в кожному конкретному випадку караності готувальних дій передусім повинно бути встановлено наявність в цих діях реальної можливості настання злочинного результату. Якщо дії настільки віддалені від вчинення злочину, що з них не витікає закономірна спрямованість їх на вчинення певного злочину, то не можна говорити про наявність в цих діях реальної можливості вчинення злочину. Їх навіть неможливо назвати готуванням. Наприклад, якщо особа купує взуття на легкій підошві, яке збирається використати для крадіжки майна, то самі вказані дії настільки віддалені від самої крадіжки, що не можна говорити про наявність в них реальної можливості настання злочинного наслідку, а тому карати особу за такі дії ще не можна.

* Особливості вчинення готування до злочину в часі мають суттєве значення для визначення наявності, а також характеру і степені суспільної небезпечності. Так, готувальні дії, що продовжуються систематично протягом тижнів, місяців, характеризують за загальним правилом, більш значиму суспільну небезпечність діяння і особи, що його вчинення. Отже, готувальні дії в часі передують безпосередньому вчиненню злочину. Твердження , що злочинець приступає до вчинення злочину, тільки тоді, коли він закінчив готувальні діїє не вірним.

* Готування, як будь-яка можливість, має значення не саме по собі, а лише у відношенні до того злочину, умови вчинення якого воно створює. Ми говоримо, що особа вчинила “готування до того чи іншого злочину”, а не просто, що особа вчинила, які-небудь самостійно карані абстрактні готувальні дії. Тому, зміст готувальних дій, так як і їх суспільна небезпечність визначаються в першу чергу складами злочинів, умови виконання яких вони створюють. готування до вбивства різко відрізняється від крадіжки. В винному створені готувальними діями умов для виконання злочину, в реальності можливість настання злочинного наслідку полягають умови кримінальної відповідальності за готування до злочину.

* Готування до злочину, як будь-яка можливість, за своєю природою є двоякою. В готувальних діях міститься не одна тенденція необхідного настання результату, як це має місце в подальших діях злочинця, а дві - настання і ненастання злочинного результату. Можливість настання злочинного результату в готувнні до злочину може перетворитися лише внаслідок вчинення злочину, але може перетворитися і в неможливість його настання. Проте, про реальну можливість настання злочинного результату можна говорити лише в тому випадку, коли закономірна тенденція до спричинення злочинного результату в готувальних діях є основною і вирішальною. Суд робить висновок про суспільну небезпечність готування в тих випадках, коли встановить, що, якщо б не втручання зовнішніх обставин, то послідувало б вчинення (виконання) злочину і реальна можливість настання злочинного результату, що міститься в готувальних діях була б перетворена в дійсний злочинний результат. Так, наприклад, в діях особи, що цілиться в іншу особу, з наміром вбити, безспірно, міститься реальна можливість настання злочинного результату.

* Готувальні дії до вчинення злочину дії можуть створювати більшу чи меншу можливість для вчинення злочину. Так, наприклад, набуття пістолету створює певну можливість для вбивства, бо без нього неможливо вчинити вбивство вогнепальною зброю. Але купівля пістолету створює меншу можливість для вбивства, ніж дії особи, що прицілилась в свою жертву. Найбільшу можливість настання злочинного результату містять готувальні дії, що забезпечують всі необхідні умови для його настання. Наступним актом повинно бути уже саме виконання (вчинення) злочину. Тому, реальна можливість вчинення злочину залежить від суттєвості даних готувальних дій для настання злочинного результату, наближеності готування до злочину до вчинення самого злочину, від серйозності перешкод, які має подолати особа, від суб'єкту злочину.

* Готування не рівнозначне закінченому злочину, коли злочинний результат став уже реальним. Тому, як правило, суд призначаючи покарання за готування визначає нижчу міру покарання, ніж за закінчений злочин.

* Реальна можливість ніколи не може сама по собі перетворитися в дійсність. Так, дії по готуванню, що створюють лише реальну можливість для настання злочинного результату, самі по собі, без дій по виконанню не можуть вчиняти злочинний результат. Для того, щоб можливість настання результату, що містяться в готувальних діях, перетворити в дійсне настання, потрібна діяльність суб'єкта злочину, що спричинить такий результат, такою діяльністю є вчинення злочину, дії замаху на злочин. Дії по виконанню злочину по мірі звичайного наростання закономірно і необхідно призводять до злочинного результату

* Готування до злочину на відміну від дії по вчиненню злочину, як правило, віддаленні в просторі від конкретного об'єкта посягання. Наприклад, готувальні дії до вчинення вбивства, такі як набуття зброї і засобів вчинення злочину, можуть мати місце за десятки і сотні кілометрів від місця знаходження жертви. Внаслідок, готувальні дії можуть бути розпочаті і завершені без безпосереднього зіткнення з об'єктом посягання і навіть на значній відстані від нього. В статті “О составе преступления” Т.В.Церетелі та В.Г.Макашвили, ставили в ряд цікавих питань про суспільну небезпечність при здійсненні готування і замаху на злочин, дещо перебільшують значення віддаленості готувальних дій в часі і в просторі від вчинення злочину. Вони пишуть, що, оскільки дії пов'язані з готуванням до злочину в просторовому і часовому відношенні знаходяться ще далеко від задуманого особою злочинного результату, це відкриває широку можливість для втручання різних сил та обставин. Готувальні дії, вказують вони, створюють лише дуже віддалену можливість настання суспільно-небезпечних наслідків. Проте, як стверджує Дурманов Н.Д., що в такій загальній формі це твердження не може бути прийнято. Деякі готувальні дії за характером їх вчинення і їх значенню для скоєння злочину можуть представляти значну небезпеку і свідчити про стійкість умислу, не дивлячись на їх значну віддаленість в часі і просторі.

Таким чином, готування знаходиться в такому відношенні до злочинного результату і воно створює умови, реальну можливість настання злочинного результату.

Готування розв'язується із злочинними результатами обумовленими зв'язками. Без подальшої злочинної діяльності готування (дії, що його становлять), як будь-яка можливість, скільки б не збільшувались, ніколи не зможуть призвести до злочинного результату. Готування до злочину є початковою стадією вчинення нвмисного злочину, одним із видів незакінченого злочину. При готуванні до навмисного злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує діяння, яке є необхідною ознакою складу злочину.Відповідно до закону, готування створює умови для вчинення злочину, тобто дії, що його складають поза самим вчиненням злочину. Як правило, готування знаходиться поза складом злочину, що передує виконанню злочину. Проте, цього твердження не потрібно робити висновок про те, що готування взагалі не пов'язано з складом злочину. Як уже вказувалось, зміст готування та дії, що його становлять і їх суспільну небезпечність визначає склад злочину, умови виконання якого вони створюють. Саме склад злочину поновлює дії, що становлять готування конкретним змістом, саме він визначає видове поняття готування - готування до вбивства, готування до грабежу та інші види готування до конкретних злочинів. Готування є небезпечним своїм зв'язком зі складом злочину. Готування його складові дії мають свої особливості порівняно зі складом закінченого злочину, і що специфіка відноситься до об'єктивних ознак і суб'єктивної сторони готування:

* при готуванні до злочину ще відсутнє безпосереднє посягання на об'єкт задуманого злочину;

* будь-яке готування до злочину утворюють об'єктивну сторону готування до злочину, проте, дані дії не входять в об'єктивну сторону злочину, що готується.

Таким чином, склад готування до вчинення злочину характеризується власною (самостійною) об'єктивною стороною.

2.3 Співвідношення підготовки до злочину зі складом злочину

Для того, щоб визначити особливості готування необхідно розглянути детально його співвідношення зі складом злочину. Об'єкт злочину самим безпосереднім чином впливає на зміст готувальних дій. За об'єктом злочину ми можемо визначити до якого злочину вчиняється готування. Життя та здоров'я особи потребують одних готувальних дій для посягання на них, винність обумовлює необхідність в інших. Дурманов Н.Д. вказував, що вчинення готувальних дій конкретний об'єкт і предмет посягання в ряді випадків може бути ще точно не визначений, наприклад, особа, що готується до вчинення крадіжки, як правило, ще тільки в самих загальних рисах передбачає майбутній злочин, винний ще не знає, чи вчинить він крадіжку державного чи особистого майна та ін. Проте об'єкт не тільки визначає зміст готувальних дій, але й їх суспільну небезпечність. Порівняно невелика цінність до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ст.14 ч.2 КК України). Велике значення для визначення наявності в діях суб'єкта готування до того чи іншого злочину має об'єктивна сторона складу злочину: спосіб дії, передбачувана суб'єктом шкода. Предмету і знаряддя злочину, а також обстановка вчинення злочину. З об'єктивної сторони готування до злочину може проявитися у різноманітних діяння, але загальним для них є те, що всі вони передбачають створення умов для вчинення конкретного закінченого злочину.

Це витікає також із законодавчого визначення готування до вчинення злочину (ч.1 ст.14 КК України), оскільки кримінальний закон перераховує лише активні форми даної стадії вчинення злочину. Очевидно, що ні одна з цих форм злочинної поведінки не може бути реалізована шляхом бездіяльності. Специфіка об'єктивної сторони готування до злочину полягає і в тому, що злочин при цьому не був доведений до кінця через причини, що не залежали від волі винного. При цьому потрібно враховувати два моменти:

* готування та дії, що його складають не повинні утворювати самостійний закінчений злочин;

* необхідно, щоб злочинна діяльність особи по підготовці задуманого особою злочину не була доведена до кінця незалежними від особи обставинами. Це значить, що злочинна діяльність обмежилась готуванням до злочину, будучи перерваною не по волі винного. Різноманітні готувальні дії суттєво відрізняються за їх значенням для майбутнього вчинення злочину. В ряді випадків ця обставина має суттєве значення для визначення наявності, характеру і степені суспільної небезпечності готування та дій, що його складають. В одних випадках вчинення певних готувальних дій є обставиною, без якої неможливо чи по крайній мірі, дуже ускладнене вчинення злочину. В інших випадках готувальні дії не мають суттєвого значення для вчинення злочину. В тих випадках, коли той чи інший спосіб дії, чи застосування тих чи інших засобів належить до ознак складу даного злочину, набуття чи пристосування відповідних засобів є обставиною, що має суттєве значення для виникнення злочину. В дуже багатьох випадках дії, що утворюють готування не є необхідними для вчинення злочину, останнє може бути вчинено і без актів готування. Ці акти відіграють вторинну і випадкову роль у вчиненні злочину. Наприклад, набуття мішків для виносу викрадених речей, як правило, не має суттєвого значення для подальшого злочину. Таким чином, в одних випадках готування є необхідною ланкою в ланцюгу дій по здійсненню злочину; без вчинення даних дій злочинець не може здійснити злочин. В других випадках злочин може бути вчинений і без готування, воно лише в деякій мірі прискорює чи полегшує вчинення злочину. При розгляді готування до злочину необхідно враховувати також його наближення до моменту злочину. В одних випадках особа вчиняє тільки віддалені від вчинення злочину дії, що деколи називаються готуванням до готування. В других випадках готування безпосередньо передує вчиненню злочину. На рахунок суб'єкту злочину, то суб'єктом готування може бути тільки та особа, яка є суб'єктом злочину.

Тому, якщо закон вимагає посадового положення суб'єкта чи певного відношення до жертви (опікун) та інше, то такі ж правила про суб'єкт злочину поширюються і на суб'єкта готування до злочину. Із суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим учасником, тобто винний усвідомлює, що він створює певні умови з метою вчинення злочину або бажає створити такі умови. Особа, вчиняючи готування до злочину, усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, передбачає можливість чи необхідність вчинення з їх допомогою задуманого чи спланованого нею злочину і бажає вчинення злочину. При цьому винний має намір не обмежуватися лише підготовкою до злочину, яка може бути закінченою чи незакінченою, а вчинити дії, що призведуть до закінчення злочину, але йому не вдається реалізувати свій умисел, зробити це, довести злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі. Відповідальність за готування до злочину може мати місце лише в тому випадку, коли умислом винного охоплюється вчинення конкретного злочину і винний усвідомлює, що після вчинення готувальних дій, якими створюються умови вчинення злочину, він вчинить і цей злочин.

2.4 Відповідальність за виявлення умислу до вчинення злочину

Важливим є питання про відповідальність за виявлення умислу.Теорія кримінального права і законодавча, практика Російської імперії не визнавали можливості покарання за виявлення умислу, хоча деякі теоретики і висловлювали погляди щодо можливості притягнення до кримінальної відповідальності при його виявленні Радянське кримінальне законодавство, загалом не визнаючи можливості притягнення до кримінальної відповідальності за виявлення злочинного умислу, на практиці досить широко застосовувало це для вирішення питань реалізації політики тоталітаризму. Так, ст. 58 КК РСФРР 1926 р. і відповідні статті КК союзних республік «Контрреволюційна пропаганда і агітація», яка визнавала злочином «пропаганду или агитацию, содержащие призывы к свержению, подрыву или ослаблению Советской власти или к совершению отдельных контрреволюционных преступлений».

Тобто злочином визнавалось діяння яке не містило в собі жодних дій, які б були безпосередньо скеровані на досягнення вищевказаної мети. Ці дії містили виключно суб'єктивну оцінку існуючого суспільно-політичного ладу та пропозиції (заклики) до його зміни. Причому, як це витікає зі змісту вказаної норми, ці заклики абсолютно не повинні були пов'язуватись із застосуванням насильства. Навіть пропозиція щодо здійснення цього мирним, конституційним шляхом утворювала склад закінченого злочину. Тим самим шляхом пішло і керівництво Радянського Союзу в середині 60-х років, запровадивши в Кримінальне законодавство норму яка встановлювала відповідальність за «Распространение заведомо ложных измышлений, порочащих советский государственный и общественный строй» (ст. 187-1 КК України). Звичайно, така практика аж ніяк не може бути визнана демократичною. Чинна кримінально-правова теорія і законодавча практика категорично заперечують можливості встановлення відповідальності за виявлення умислу.

Право громадян на відповідний спосіб мислення є суб'єктивним конституційним правом, закріпленим ст. 34 Конституції України, яка базується на принципі, виробленому ще юристами Стародавнього Риму - «cogitationis poenam nemo patitur» (думки не караються) і визначає, що: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань».

Цієї позиції дотримуються практично всі дослідники цього питання. Як наголошує у зв'язку з цим В. П. Тихий, «...поняття незакінченого злочину виключає визнання злочином того чи іншого стану свідомості, внутрішніх процесів, думок, прояву намірів, їх формування та виявлення умислу. Це ще не діяння, в якому об'єктивізується умисел».

Однак у теорії кримінального права не існує єдності відносно правової оцінки діянь, визнаних КК злочинами, які є погрозою вчинити злочинні дії (погроза вбивством - ст. 129 КК; погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу - ст. 345 КК; погроза щодо державного чи громадського діяча - ст. 346 КК; погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадянський обов'язок - ст. 350 КК; погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного -ст. 377 КК; погроза або насильство щодо захисника чи представника особи - ст. 398 КК; погроза щодо начальника -- ст. 405 КК), а також закликом вчинити злочин (напр., заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку - ст. 295 КК та ін.). Однозначно, що погроза та заклик у будь-якому випадку є виявленням умислу, і таким чином, встановлення кримінальної відповідальності за ці дії на перший погляд суперечить зазначеній позиції Конституції України та теорії кримінального права. Однак це лише поверховий погляд на проблему.Що ж до погроз, то не кожна погроза (навіть з кола перелічених раніше) буде утворювати склад злочину, а лише та, яка є реальною, тобто здатною бути втіленою в життя.

Про реальність погрози свідчать характеристики конкретних дій, якими виражена погроза, та дій, які її супроводжують: обстановка, в якій вона висловлена; характеристики особи, яка її висловлює, та ін. Не можуть бути визнані як реальною погрозою ті чи інші слова, висловлені особою, що перебуває в афектованому, стресовому стані за відсутності їх підкріплення іншими характеристиками.

Зважаючи на це, слід зробити висновок, що не будь-яке виявлення умислу у вигляді погрози є кримінально караним, а лише те, яке є реальним, дійсним, а звідси і суспільно небезпечним. Що стосується виявлення умислу, яке здійснено у формі закликів, то слід повністю погодитись з точкою зору П. С. Матишевського, який вказував, що «...вони є діями, спрямованими на схиляння (спеціальний вид підмовництва) невизначеного кола людей до вчинення дуже небезпечних вчинків, які виписані у відповідній нормі закону як злочин».

Це повністю охоплюється умислом винного, який усвідомлює суспільно небезпечний характер власної поведінки, передбачає ЇЇ наслідки та бажає їх настання. Немає протиріччя з вимогою вчинення підбурювання до конкретного злочину (а не до абстрактної злочинної діяльності) оскільки диспозиції кримінально-правових норм передбачають відповідальність за заклик саме до вчинення конкретних злочинних дій. Таким чином висловлена позиція повністю перебуває у руслі концепції національного кримінального законодавства в питаннях відповідальності за співучасть у злочині. Аналізуючи питання про наявність стадій вчинення злочину з точки зору характеристики об'єктивної сторони, слід дійти висновку, що вони за загальним правилом мають місце виключно при вчиненні злочинів шляхом дій. Це абсолютно зрозуміло, тому що у злочинах, які вчиняються шляхом бездіяльності, не може існувати ані готування до злочину, ані замаху на його вчинення. Звичайно, можна створити якусь уявну конструкцію, в якій би існували стадії і при злочинах, що вчиняються шляхом бездіяльності. Однак це була б мертва, фантастична схема, відірвана від реальності.

2.5 Відмежування готування до злочину від замаху на злочин

Готування і замах на злочин якісно відрізняються між собою, як різні за своїм характером і ступенем суспільної небезпечності стадії вчинення злочину. При розмежуванні готування і замаху на злочин необхідно виходити з того, що юридичні конституції цих стадій незакінченого злочину відображають існуючі в дійсності етапи вчинення злочинної діяльності. Н.Д.Дурманова, вказував, що від готування замах відрізняється тим, що вольові дії винного безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, тобто на виконання с кладу злочину, що виражається в безпосередньому посяганні на об'єкт, яке має місце при безпосередньому взаємодії суб'єкта з об'єктом. Замах на злочин відрізняється від підготовчих дій тим, що він є діянням, безпосередньо спрямованим (об'єктивно і суб'єктивно) на вчинення закінченого злочину. Винний здійснює спробу вчинити саме закінчений злочин, у нього є намір довести початий злочин до кінця і при тому, як правило, в даний момент і в даному місці. Для цього суб'єкт вчиняє або починає вчиняти таке діяння, яке могло утворити (хоч з причин, що не залежать від волі винного і не створило) склад закінченого злочину. За своїми зовнішніми рисами діяння, що утворюють замах, схожі з тими, за допомогою яких створюється склад закінченого злочину. Різними є ступінь втілення в цих діяннях об'єктивної сторони злочину.

Підготовчі ж дії є лише першою підготовчою стадією, що створює умови для виконання складу злочину. В цьому змісти, вони також направлені на вчинення злочину. Маючи умисел на вчинення злочину, винний ще не ставить перед собою завдання довести злочин до кінця саме в даний і в даному місці, він ще не починає виконувати суб'єктивну сторону складу закінчення злочину. Самі ж по собі готувальні дії, які б вони не були успішні для злочинця не здатні викликати злочинний результат. Виключенням є випадки, коли законодавець шляхом створення усічених складів злочину визнає готування самостійним закінченим злочином.

Отже, для відмежування замаху на злочин і готування до нього, необхідно встановити, чи є вчинене особою діяння складовою частиною об'єктивної сторони того чи іншого злочину. При замаху на вчинення злочину винна особа знаходиться ближче і реальніше до поставленої мети, ніж при готуванні до злочину. Якщо при готуванні особа лише створює ті чи інші умови для вчинення злочину в майбутньому, то при замаху вона вже безпосередньо вчиняє злочин, виконуючи суб'єктивну сторону злочину, хоча і не доводить його до кінця з причин, що не залежать від волі винного.

Характерною особливістю замаху, яке відрізняє його від готування є те,що при замаху об'єкт злочину ставиться під безпосередню загрозу спричинення йому шкоди. Небезпечність настання суспільно-небезпечних наслідків чи повного завершення дій стає реальною. При замаху в діях особи вже містяться ознаки передбаченого законом суспільно-небезпечного діяння, які утворюються склад незакінченого злочину: об'єкт, наявність дій, які входять в об'єктивну сторону злочину, наявність умислу, ознаки суб'єкту злочину.

РОЗДІЛ.3. Кримінальна відповідальність за готування до злочину

3.1Кримінальне законодавствоУкраїни

Важне теоретичне і практичне значення має питання про те, які підготовчі дії повинні підлягати кримінальній відповідальності, де початок відповідальності особи за вчинення умисної злочинної діяльності на першому етапі. Відповідно до діючого кримінального законодавства незакінчений злочин, в тому числі і готування, тягне за собою застосування тих же мір покарання, які призначені кримінальним законом за “даний вид злочину”. Кримінальний закон не містить вказівок на обов'язковість пом'якшення покарання за готування порівняно з караністю закінченого злочину і встановлює принцип факультативного пом'якшення покарання за незакінчену злочинну діяльність (ст.68 КК України). Застосування за готування такого ж покарання, як і за закінчений злочин, по кримінальному законодавству може мати місце в окремих рідких випадках, коли готування не прирівнюється по своїй кваліфікації до закінченого злочину і карається як початкова стадія вчинення злочину.

Так, відповідно до ст.ст. 14, 16 КК України готування до злочину кваліфікується за статтею Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за відповідний закінчений злочин, до якого розпочате чи завершене готування з обов'язковими посиланнями на статтю 14 КК України та її частини Пом'якшення ж покарання за попередню злочинну діяльність за кримінальним законом є правом суду, а не його обов'язком. Принцип обов'язкового пом'якшення покарання за незакінчений злочин суперечив би і деяких випадках завданню максимальної індивідуалізації покарання відповідно до тяжкості вчиненого злочину і особи злочинця. Необхідність такої індивідуалізації може потребувати в окремих виняткових випадках призначення за незакінчений злочин такого ж покарання, що й за закінчене злочинне діяння

3.2 Обставини з недоведенням злочину до кінця

Отже, виходячи з принципу факультативного пом'якшення покарання за незакінчений злочин, при притяганні особи до кримінальної відповідальності необхідно також враховувати обставини, що пов'язані з недоведенням злочину до кінця. Такими обставина можуть бути:

* Ступінь небезпечності того злочину, який суб'єкт міг вчинити, якщо йому і вдалося реалізувати свій злочинний намір. Рахування цієї обставини знаходить своє вираження в тому, що покарання за готування визначається, як правило, в межах санкції, передбаченої в законі за відповідний закінчений злочин.

* Ступінь здійснення злочинного наміру, тобто стадія вчинення злочину. не дивлячись на те, що законодавець передбачає караність підготовчих дій випадки притягнення до відповідальності за готування досить рідкісні. Карається готування набагато м'якше ніж замах на злочин.)

* Ступінь підготовки злочину, тобто об'єм і характер виконаних в межах стадії готувальних дій, які можуть свідчити про більшу чи меншу суспільну небезпечність готування. Так, наприклад, влаштування засідки з метою вбивства повинно суворіше каратися порівняно з одним набуттям для цієї мети зброї.

* Причини, що перешкодили винному довести розпочату злочинну діяльність до логічного кінця. Характер даних причин має важливе значення для визнання суспільної небезпечності злочинця, стійкості його умислу і визначення небезпечності підготовчих дій. покарання за підготовчі

3.3 Покарання за готування до злочину

Оскільки розмір покарання за підготовчі дії не передбачений окремо законом, то з врахуванням обставин, пов'язаних з недоведенням злочину до кінця, суди, як правило призначають більш м'яке покарання, ближче до нижчої межі санкції відповідної статті Особливої частини КК України. В окремих випадках законодавець, враховуючи підвищену небезпечність деяких злочинів, конструює склади цих злочинів так, що в поняття закінченого злочину включається в тому чи іншому об'ємі і підготовчі дії, а саме момент закінчення злочину переноситься на стадію готування. Шляхом створення таких “усічених” складів злочинів готування визнається закінченим злочином, а отже і тягне за собою покарання нарівні із закінченим злочинним діянням.

Ще одним досить цікавим аспектом питання кримінальної відповідальності за готування до злочину є те, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч.2 ст.14 КК України). Виходячи з цього законодавчого положення, та аналізу практики, кримінальна відповідальність за готування до злочину обмежується колом середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких злочинів. Варто відзначити, що кримінальний закон 1960 р. визнавав кримінально-караним готування до злочину будь-якої тяжкості. Разом з тим, ще в 1961 році А.А.Піонтковський виступив з пропозицією про відміну загальної караності готування до злочину, вказуючи при цьому, що випадки засудження за готування до злочину в судовій практиці зустрічаються досить рідко, що пояснюється віддаленістю готувальних дій від закінчення злочинного посягання і в зв'язку з цим незначною степені їх суспільної небезпечності. Крім того, готування зазвичай важко довести, так як вчинення підготовчих дій само по собі не завжди свідчить про злочинний намір особи, що їх вчиняє.

У зв'язку з цим український законодавець обумовлено відмовився від загальної караності готування до злочину, а КК України 2001 року пов'язує караність готування до злочину зі ступенем тяжкості злочину, виключаючи при цьому відповідальність за готування до вчинення злочину невеликої тяжкості. Таким чином, можна спостерігати схожість норм, що визначають відповідальність за готування до злочину до норм ще кримінального законодавства ХІХ століття, а саме до норм Уложення про покарання кримінальні і виправні 1945 року, яке передбачало покарання за готування до злочину лише в декількох спеціально обумовлених випадках за особливо тяжкі та тяжкі злочини, такі як: підробка монет та грошових знаків, вбивства, підпал тощо..Таким чином, практика свідчить, що готування до злочину доцільно карати лише у відношенні особливо тяжких, тяжких та середньої тяжкості злочинних посягань. А тому, щоб вірно визначити при вирішенні питання про те, які підготовчі дії є караними, а які не підлягають кримінальній відповідальності, необхідно враховувати, наступні моменти:

* ступінь створеної діями суб'єкта можливості настання злочинного результату, інакше кажучи, ступінь сприяння цьому злочинному результату;

* суспільну значимість об'єкта, на який спрямовано посягання;

* об'єм шкоди, який міг бути спричинений об'єкту посягання.

Всі ці моменти при визначенні ступеня суспільної небезпечності готування не ізольовано, а в їх сукупності, в їх діалектичній єдності. Крім того, повинні враховуватися місце і час вчинення злочину, соціально-політична обстановка, в якій вчинені готувальні дії, особа винного та ряд інших обставин, що характеризують особу злочинця.

РОЗДІЛ 4. Відмежування готування до злочину від виявлення умислу

4.1 Умови та дії при готуванні до вчинення злочину

Стадії готування до вчинення зочину завжди передбачає наявність прямого умислу у відношенні суспільно-небезпечного наслідку, на спричинення якого спрямована діяльність винного. Говорити про підготовку умов вчинення злочину можна лише в тому випадку, коли воля винного прямо спрямована на досягнення суспільно-небезпечного наслідку. Не можна готуватися до спричинення наслідків, настання яких особа не бажає, а тільки допускає їх можливість.

В підручниках з кримінального права нічого не вказується про особливості умислу при готуванні до вчинення злочину, тим самим передбачається, що умисел при готуванні не має яких небудь специфічних рис в порівнянні з умислом при закінченому злочині. Проте та обставина, що діяльність особи переривається на першій, дуже ранній стадії розвитку злочину, знаходить своє відображення в характері умислу. При конкретизованому умислі (визначеному) простому умислі особа передбачає точку мету і ціль, на досягнення яких і спрямовує свої дії.В багатьох (в більшості) випадках при готуванні умисел має нерозвитий, неконкретизований чи не в повній мірі визначений характер. Наприклад, суб'єкт вирішив вчинити крадіжку, готується до вчинення цього злочину, але він ще не знає де і коли, яке майно і яким шляхом він вкраде. Конкретизація умислу нерідко має місце після завершення стадії готування, коли винний вирішує, в залежності від створених ним умов, - вчинити певний злочин чи відмовитись від нього. Мотиви та цілі злочину також впливають і на спрямованість готувальних дій. Так, в залежності від цілей чи мети, якщо вони є обов'язковими елементами суб'єктивної сторони складу злочину, то будуть відрізнятися і дії, що становлять готування до злочинів.Отже, саме нерозривному зв'язку із складами конкретних злочинів і прямій залежності від них, готування до злочину зобов'язане своїм існуванням, як інститут кримінального права. Склад злочину визначає зміст і суспільну небезпечність готування до злочину. Питання про суспільну небезпечність готування не може бути вирішений в абстрактній формі. Необхідно враховувати різноманітність дій, що входять до складу готування. Різноманітність готувальних дій потребує диференційованого підходу до них. В ряді випадків дії, що входять до складу об'єкту посягання, відповідно до ч 1 ст. 14 КК України готуванням до злочину є підшукування, або пристосування засобів чи підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Отже готування виявляється в таких формах: