Гласність судового процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

31

План

Вступ

Розділ 1. Поняття, ознаки та значення принципу гласності в кримінальному процесі

Розділ 2. Зміст засади гласності кримінального судочинства

Розділ 3. Особливості реалізації принципу гласності на різних стадіях кримінального процесу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

З прийняттям нової Конституції Україна вступила у принципово новий етап розбудови демократичної, соціальної, правової держави охоронного типу. Тому на сьогодні основним завданням суспільства і держави є впровадження прийнятих конституційних положень у життя. Конституція залишатиметься декларативним актом, якщо чинне законодавство якнайповніше і в найкоротші терміни не буде приведено у відповідність до її норм, якщо не буде сформована система дієздатних державних структур, здатних забезпечити реалізацію головного принципу Конституції, а саме: “…людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю для держави”. Тільки в такому випадку з впевненістю можна стверджувати, що Україна розвивається як демократична, соціальна, правова держава.

Гласність - це один з найважливіших проявів демократичності держави, основа демократії, її фундамент, оскільки тільки інформованість громадян надає їм можливість із знанням справи брати участь в управлінні державою. Гласність виступає як гарант права на свободу слова, на свободу переконань і вільне їх вираження.

Під засадою гласності кримінального судочинства розуміють звернену до суду конституційно-правову вимогу про відкритий розгляд справ, яка визначає спрямованість та напрямки реалізації певної групи норм кримінального процесу, впливає на порядок провадження у справі на різних його стадіях, спрямована на реалізацію завдань кримінального судочинства, і є засобом формування громадської думки про судочинство (правосуддя), підвищення соціальної активності громадян, рівня їх правової, моральної та політичної культури, гарантією прав і законних інтересів громадян, реалізації інших засад кримінального судочинства.

Питанням гласності кримінального судочинства у вітчизняній юридичній літературі приділялась значна увага. Та попри значний ступінь наукової розробки даної теми у наш час досить суперечливими залишаються поняття та зміст гласності кримінального судочинства, зокрема щодо поділу гласності судового процесу на “внутрішню” і “зовнішню” та включення до її змісту інститутів участі громадськості у здійсненні правосуддя.

Частини 1 і 2 ст. 20 КПК України містять надто узагальнене визначення підстав обмеження гласності судового процесу. А останні спроби визначення більш детального їх переліку, що проводилися у 80-х - на початку 90-х років І.Л.Петрухіним, В.В.Леоненком, Г.І.Чангулі, М.І.Сірим, А.Й.Міллером та З.В.Макаровою, ще не враховували новітніх змін у суспільному і державному житті України та бувших соціалістичних республіках, необхідності більш ширшого захисту різного роду конфіденційної інформації.

У зв'язку з цим особливої актуальності у сучасний період кодифікації кримінально-процесуального законодавства України набуває дослідження поняття, змісту, підстав обмеження та особливості реалізації засади гласності кримінального судочинства.

Отже, питання принципу гласності кримінального процесу є досить важливим як для теорії кримінально - процесуального права, так і для судової практики. Не слід забувати, що гласність судового процесу сприяє розвитку в суспільстві впевненості в правильному функціонуванні судових закладів та довіри до них.

Розділ 1. Поняття, ознаки та значення принципу гласності в кримінальному процесі

Згідно з твердженнями В. Даля "принцип -- наукова чи моральна засада, підвалина, правило, основа, від якої не відступають". В українській мові під засадою розуміють основне вихідне положення якої-небудь системи. В сучасній російській мові під принципом розуміють керівні положення, основу системи, основні правила будь-якої діяльності, вихідні положення науки ( 13. - С. 6 ).

Оскільки кримінальний процес являє собою систему правових норм і заснованої на них діяльності, то в ньому теж можна виокремити основні вихідні положення, загальні правила, засади, які утворюють фундамент цієї системи.

Принципи кримінального процесу -- це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найбільш загальні положення, що визначають сутність, зміст і спрямованість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади від яких не відступають, а їх порушення тягне за собою скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень по справі.

До критеріїв визначення певного положення принципом кримінального процесу слід відносити таку сукупність властивостей: 1) найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу; 2) ідеї, які закріплені в нормах права; 3) юридично закріплені ідеї (положення), що мають значення, як правило, норм права найвищої юридичної сили і прямої дії; 4) принципово важливі засади, які діють у всіх або кількох стадіях кримінального процесу й обов'язково в його центральній стадії -- стадії судового розгляду, а порушення будь-якого принципу означає незаконність рішення у справі й обов'язково тягне його скасування( 15. - С. 93 ).

Одним із принципів кримінального процесу є принцип гласності. Виходячи з класифікації принципів кримінального процесу він є конституційним, міжгалузевим, організаційно - функціональним.

Авторами "Юридичної енциклопедії" подається визначення термінів "гласність" і "гласність судового розгляду". "Гласність" за їхнім твердженням, є одним із принципів: здійснення демократії, гарантії ефективного функціонування всіх її інститутів; діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян; реалізації права на інформацію.

"Гласність судового розгляду", за визначенням цих же авторів, - це відкритий розгляд у всіх судах цивільних і кримінальних справ.

Гласність судового розгляду, за тлумаченням авторів "Популярної юридичної енциклопедії", - один із конституційних принципів судового процесу, який полягає в тому, що розгляд цивільних і кримінальних справ у всіх судах України провадиться у відкритих для всіх громадян, які досягли 16 років, засіданнях суду.

Аналогічне визначення термінів "гласності" та "гласності судового процесу" надано і в "Большом юридическом словаре" за редакцією О. Сухарєва та В. Крутських.

"Новий тлумачний словник української мови" дає декілька значень терміна "відкритий". Це, по-перше, такий, "який можна бачити без перешкоди; доступний зорові"; по-друге, "доступний для всіх бажаючих"; по-третє, "неприхований, нетаємний, явний".

Як вбачається з викладеного, термін "гласність" є ширшим за термін "відкритість", оскільки вміщує в собі весь зміст значення терміна відкритості. Тому є всі підстави вважати відкритість одним із елементів гласності, її складовою частиною ( 13. - С. 14 ).

Стаття 20 КПК України, що називається "Гласність судового розгляду", в частині першій містить припис, за яким "розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці" ( 5 ).

Провідний учений у галузі кримінального процесу доктор юридичних наук В. Маляренко, розкриваючи сутність конституційних засад судочинства, між гласністю і відкритістю судового процесу не проводить жодних меж.

Немає розмежування цих понять і в науково-практичному коментарі до статті 20 КПК України.

Автори "Популярної юридичної енциклопедії" вважають, що гласність є також одним із принципів судочинства, який полягає у відкритості діяльності судових органів під час розгляду кримінальних і цивільних справ.

Гласність кримінального процесу полягає в тому, що, за загальним правилом, суд розглядає справи у відкритих засідання у присутності громадян, які не є учасниками процесу, представників засобів масової інформації, які мають вільний доступ до залу судового засідання.

До предмету гласності кримінального процесу відносять інформацію про хід розслідування і судового розгляду окремих справ, проміжні і кінцеві результати такої діяльності. При цьому межі предмета гласності при досудовому провадженні, як і при постановленні вироку в нарадчій кімнаті, визначаються цілісністю і завершеністю інформації.

Отже, предмет гласності кримінального судочинства складає інформація, яка безпосередньо пов'язана із реалізацією правових норм у судовій діяльності. Але якщо на досудовому слідстві та при постановленні вироку в нарадчій кімнаті ця інформація повинна бути процесуально оформленою, цілісною та завершеною, то в процесі судового розгляду вона, крім того, може полягати і в розголошенні змісту окремих показань, матеріалів, документів тощо, тобто характеризуватися ще й повнотою та послідовністю. Російські дореволюційні юристи розрізняли, а деякі радянські та й сучасні вітчизняні і східноєвропейські юристи і в наш час розрізняють гласність для сторін (учасників процесу) - внутрішню гласність і гласність для всіх громадян - гласність для суспільства, гласність в широкому розумінні, або загальну, зовнішню гласність. Останні ж наукові розробки з цього питання хоча і схиляються здебільшого до визначення гласності кримінального судочинства лише як зовнішнього явища, але залишаються суперечливими: “гласність учасників судового розгляду є необхідним елементом їх процесуальної рівності, гарантією забезпечення їх прав, а не гласністю кримінального судочинства” (З.В.Макарова); “гласність сторін є складовою частиною гласності кримінального судочинства, але не є елементом змісту принципу гласності” (М.І.Сірий) ( 13. - С. 25 )

Однак для вирішення цього питання слід застосовувати дещо інші критерії. І чи не основним критерієм (і аргументом) тут є дія цілого ряду процесуальних засад. Засади безпосередності, усності, змагальності, забезпечення обвинуваченому права на захист і рівності учасників процесу набувають першочергового значення у визначенні необхідності участі сторін та інших суб'єктів кримінального процесу у судовому засіданні. Тому під гласністю кримінального судочинства слід розуміти тільки загальну (зовнішню) гласність. І у будь-якому випадку гласність сторін не є елементом змісту засади гласності кримінального судочинства.

Загальновизнаною ознакою гласності кримінального судочинства є доступність сприйняття ходу та результатів судового розгляду для публіки, яка присутня у залі судового засідання, але вона обов'язково повинна бути доповнена безпосередністю такого сприйняття публікою.

Встановлення вищенаведених ознак дає підставу визначити гласність кримінального судочинства як вид соціальної гласності, що полягає у відкритості судочинства, наданні всім громадянам права безпосередньо знайомитися у доступній формі з його ходом, тобто отримувати з можливістю розповсюдження інформацію, що безпосередньо пов'язана з реалізацією правових норм у сфері судочинства, і яка характеризується цілісністю та завершеністю при досудовому слідстві, а при судовому розгляді - ще й повнотою та послідовністю. Норми, закріплені у статтях 367 (ч. 3) і 370 КПК України прямо не вказують на порушення вимог засади гласності кримінального судочинства як на безумовну підставу для скасування вироку. Проте ця обставина не означає, що порушення засади гласності не є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Порушення засади гласності безпосередньо (прямо) ще не доводить, що рішення суду є неправильним. Але воно постановлене всупереч встановленому законом порядку, - і тому його слід вважати незаконним. Отже, при обгрунтуванні необхідності скасування судового рішення судам слід керуватися ще й вимогами ст. 20, п. 3 ст.367 і ч. 1 ст. 370 КПК України. Вимога про відкритість судового процесу передбачає допуск публіки на судове слухання кримінальної справи. Якщо ж місць в залі суду не вистачило на всіх і хтось через це не зміг бути присутнім це не вважається порушенням.

Отже, засаду гласності кримінального судочинства можна визначити як звернену до суду конституційно-правову вимогу про відкритий розгляд справ, яка визначає спрямованість та напрямки реалізації певної групи норм кримінального процесу, впливає на порядок провадження у справі на різних його стадіях, спрямована на реалізацію завдань кримінального судочинства, і є засобом формування громадської думки про судочинство (правосуддя), підвищення соціальної активності громадян, рівня їх правової, моральної та політичної культури, гарантією прав і законних інтересів громадян, реалізації інших засад кримінального судочинства ( 16. - С. 88 ).

Гласність судового розгляду забезпечується обов'язковим веденням протоколу (ст. 87 КПК) та передбаченим ст. 129 Конституції України повним фіксуванням судового процесу технічними засобами, що закріплені у ст. 87 КПК ( 1 ).

Питання гласності в кримінальному процесі врегульоване і міжнародним правом. Так у статті 10 Загальній декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, сказано, що кожна людина для визначення своїх прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості висунутого проти неї кримінального звинувачення, має право на підставі повної рівності на те, щоб її справа була розглянута незалежним і неупередженим судом прилюдно і з дотриманням всіх вимог справедливості ( 2. - С. 19 ). Частиною 1 статті 14 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, визначається, що преса і публіка можуть не допускатися на весь судовий процес чи на частину його по мотивах моралі, громадського порядку або державної безпеки в демократичному суспільстві, або якщо цього вимагають інтереси особистого життя сторін, або в тому випадку, в якому, на думку суду, це є суворо необхідним, - при особливих обставинах, якщо публічність порушила б інтереси правосуддя ( 4. - С. 38 ). У частині 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, прийнятої Радою Європи 4 листопада 1950 року, сказано, що кожний у випадку спору про його громадянські права та обов'язки або при висуненні проти нього будь-якого кримінального звинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону ( 3 ). Аналогічне право кожної людини закріплене в статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Не можна недооцінювати значення принципів кримінального процесу. "Саме вони,-- підкреслює В.Т. Маляренко,-- є гарантією додержання прав і законних інтересів особи при провадженні у кримінальній справі"( 20. - С.104 ).

Значення гласності в кримінальному судочинстві визначається тим, що вона: а) забезпечує виконання судом його виховної і попереджувальної функцій; б) дозволяє громадськості здійснювати контроль за діяльністю органів попереднього розслідування, прокуратури і суду, що підсилює почуття відповідальності в останніх і піднімає рівень ефективності їхньої роботи; в) підсилює зв'язок суду з громадськістю, мобилізує його на усунення причин і умов вчинення злочинів і їхнє попередження; г) підвищує силу і переконливість судового вироку як акту правосуддя; д) зміцнює гарантії прав і законних інтересів особистості; е) є знаряддям пропаганди моральності і права.

Гласність суду, на думку І.Я.Фойницького, підтримує в суддях «живе ставлення до справ і перешкоджає утворенню тієї мертвотної рутини в діловодстві, яка розвивається при порядках канцелярської таємниці. Завдяки гласності зберігається постійний обмін думками між суддями і рештою суспільства, внаслідок чого юстиція не втрачає зв'язку з життям. Для громадян не стільки важливо мати суд, що прорікає безумовну істину, скільки бути переконаним у тому, що їх суд правий і гідний. А це суспільне переконання в гідності суду можливе лише за умови, щоб кожен крок судової діяльності був відомий суспільству… Кожна приватна особа має право знати все, що відбувається у кримінальному суді. Це право може бути реалізоване ним у формі безпосередньої присутності в залі засідання, двері якого відкриті для кожного... або за допомогою ознайомлення із справою з різних друкованих засобів інформації, вільно розміщуючих на своїх стовпцях все, що відбувається у суді. Відступи від гласності можуть бути допущені лише в деяких виняткових випадках, для збереження суспільної моральності і безпеки» ( 23. - С.98 ).

Пропонуєма громадянам можливість знаходитися в приміщенні, де відбувається слухання кримінальної справи, сприяє реалізації контролю за правосуддям, дисциплінує суд, змушує його більш відповідально відноситися до вирішення виникающих питань як по суті так і по формі ( 25. - С. 113).

Принцип гласності судового процесу повинен бути тільки правилом, але не самоціллю кримінального судочинства.

Видається природнім, що постановлення судом обвинувачувального або виправдувального вироку, призначення покарання або звільнення від нього в кожній конкретній кримінальній справі за умови гласності судового процесу і широкого інформування громадян повинне бути мотивованим, обґрунтованим і зрозумілим кожному громадянину - платнику податків і виборцю. Це повинне стати перешкодою ухвалення судами необґрунтованих рішень, зловживанням і протекціонізму при призначенні покарань певним категоріям злочинців. Гласність судового процесу може бути одним із засобів встановлення довіри до суду як до органу, який повинен бути гарантом справедливості держави ( 23. - С.103 ). Практична реалізація цього принципу повинна стати одним із засобів боротьби з корупційними проявами в кримінальному судочинстві ( 21. - С. 34 ).

Як справедливо відзначили М.М.Міхєєнко, В.Т.Нор і В.П.Шибіко, для підсудного, що вважає себе невинною жертвою свавілля і беззаконня, гласність судового процесу надає можливість привернути до своєї справи увагу громадськості, аж до світової. Дійсно, важко уявити собі суддю, який би в умовах гласності судового процесу зважився б на ухвалення необґрунтованого, невмотивованого і незаконного рішення.

Гласність сприяє розвитку в суспільстві впевненості в правильному функціонуванні судових закладів та довіри до них. Одним з найважливіших напрямків боротьби з павопорушенням є виконання принципу гласності. Гласність - це засіб впевнитися в справедливості приймаємих рішень ( 19. - С. 70 ).

Гласність судового процесу забезпечує захист прав особи в суді. Здійснення охоронних функцій гласності, відкритості судового процесу -- можливість інформувати як учасників процесу, присутніх в суді громадян, так і громадськість в цілому про сутність розглянутих справ, причини вчинення злочину, заходи впливу на злочинця і профілактику подібних злочинів. Д. Гомье справедливо вважає, що гласність при розгляді кримінальних справ задовольняє не тільки інтереси сторін по справі, але і інтереси широкої спільноти, оскільки підтримує впевненість громадян в існуванні справедливого судочинства ( 12. - С.24 ).

Гласність - це іскра, що висікається лише від дотику змагальної ідеї з реаліями громадського суспільства. Судовий процес набуває « здатність говорити» там, де держава рахується з правами громадян і де останні можуть на рівних розмовляти с державою ( 24. - С. 103 - 104 ).

Громадське суспільство має потребу в незалежному суді та рівності в ньому сторін, але тільки в умовах гласності судова незалежність та рівність становляться прозорими та гарантованими ( 26. - С. 38 ).

Розділ 2 Зміст засади гласності кримінального судочинства

На даний час серед процесуалістів немає єдиної точки зору щодо визначення змісту засади гласності кримінального судочинства. Одні автори визначають зміст даної засади, як сукупність правових вимог, що встановлюють права та обов'язки для учасників процесу, спрямовані на конкретизацію конституційної вимоги проведення відкритого судового розгляду. Інші відносять до змісту засади гласності судового процесу сукупність елементів, які передбачені процесуальним законом і кожен із яких так чи інакше відображає її суть. Причиною цього є різні підходи щодо питання реалізації засади кримінального судочинства ( 14. - С. 562 ).

Засада гласності кримінального судочинства базується на конституційній вимозі гласного судового процесу (п.7 ч.З ст. 129 Конституції України). Тому, для вирішення питання змісту засади гласності кримінального судочинства, слід встановити співідношення між конституційною і галузевою нормами - принципами.

Для того, щоб конституційні засади були втілені в тканину реально функціонуючого кримінального судочинства, вони повинні бути опосередковані в галузевому законодавстві. Стосовно засади гласності правосуддя це означає її включення до Кримінально-процесуального кодексу, причому не тільки шляхом відтворення в нормах КПК, але через розвиток і конкретизацію з урахуванням специфіки її реалізації в окремих стадіях кримінального судочинства. І хоча Конституція України (ч.2 ст.8) передбачила пряму дію її норм, все ж в більшій чи меншій мірі норми-принципи, які вміщуються в ній, потребують механізму їх реалізації стосовно окремих стадій та інститутів кримінального процесу.

Зміст засади гласності кримінального судочинства складають правові вимоги звернені прямо до суду (процесуальний зміст) і положення, які закріплюють права громадян (публіки), що виникають у зв'язку з проведенням відкритого судового розгляду( 16. - С. 89 ).

У процесуальний зміст засади гласності судового розгляду кримінальних справ входять наступні елементи:

розгляд справ у всіх судах відбувається відкрито;

повідомлення про час і місце розгляду справи ;

повне фіксування судового розгляду кримінальних справ технічними засобами;

підстави та загальний порядок здійснення розгляду кримінальної справи у закритому судовому засіданні;

прилюдне оголошення вироків, ухвал і постанов, якими закінчується розгляд справи ( 14. - С. 563 ).

Розгляд кримінальних справ у всіх судах є відкритим -- всі особи, які досягли 16 років, мають право бути присутніми під час слухання справ. Особи, які не досягли цього віку, також мають право бути присутніми, але тільки в тому разі, якщо вони є підсудними, потерпілими або свідками у справі, згідно з ч. 4 ст. 271 КПК України ( 5 ).

Принциповим положенням гласності кримінального судочинства є і загальне правило про те, шо ніхто не може бути позбавлений інформації про час і місце розгляду справи.

Ґрунтовно регламентується порядок оповіщення учасників процесу про день перегляду судового рішення. Про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції оповіщає заінтересованих осіб, надсилаючи відповідні повідомлення та розміщуючи оголошення на дошці об'яв суду.

Засудженому, якого утримують під вартою, про призначення справи до апеляційного розгляду повідомляють через начальника відповідної установи (ч. З ст. 354 КПК) ( 18. - С. 47 ).

Положення ст. 129 Конституції України про повне фіксування судового процесу технічними засобами отримує двояке відображення: перше полягає в обов'язку суду забезпечити повне фіксування судового процесу технічними засобами (як мінімум - повинен вестись протокол судового засідання); другі - це право громадян, присутніх на судовому розгляді справи, вести записи, звукозапис, фото - і кінозйомку, теле - і відеозапис.

Повний і точний запис судових процесів є необхідним не тільки суддям для справедливого вершення правосуддя, а й для кожного громадянина, який стикається з правосуддям, коли його справа слухається в суді. Якщо у громадянина можуть виникати сумніви щодо повноти та правильності ведення протоколу секретарем судового засідання, який пише його від руки, часто не встигаючи зафіксувати обставини, які мають важливе значення під час винесення рішення за справою, то запис судового процесу звукозаписувальним пристроєм такі сумніви унеможливить. Довіра до суду значно зросте, водночас набагато покращиться і культура ведення судових засідань.

Звертаючись до судді "Ваша честь", а до сторони "шановний", громадяни більш шанобливо ставитимуться один до одного і, звичайно, до суду. Суддя також буде змушений слідкувати за своєю мовою, за дотриманням усіх вимог процесуального закону щодо ведення судового засідання, ознайомлення учасників процесу з їхніми правами та обов'язками тощо.

Виступаючи в суді, прокурор чи захисник завжди пам'ятатимуть, які обов'язки покладені на них законом, і найперший серед них - глибоке вивчення справи, а також, що, беручи участь в судовому процесі, слід бути об'єктивним, справедливим, прагнути до істини, дотримуватися високої культури промови, що повинна бути сплавом переконливості, високої ерудиції та професійної компетентності.

На очікувані труднощі в реалізації вимоги даної конституційної норми не можна не звернути уваги: для цього необхідні значні матеріально-фінансові витрати з проведення робіт по забезпеченню залів судових засідань технічними засобами, зберіганню носіїв інформації, її перекладу на паперові носії і ін. Тим часом, повна фіксація ходу судового процесу технічними засобами є єдиним дієвим способом стимулювання суддів, прокурорів, адвокатів і інших учасників процесу до виконання положень чинного кримінально-процесуального законодавства з дотриманням морально-етичних норм. Вона може стати непереборним бар'єром щодо прояву неповаги до підсудного, потерпілого, свідка або інших осіб, що беруть участь в судовому розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, які все ще продовжують мати місце в окремих випадках. Тому практична реалізація даного принципу в кримінальному судочинстві видається необхідною як один з інструментів судової реформи. Фіксація технічними засобами, на відміну від традиційного складання протоколу судового засідання, дозволить виявити упередженість ходу судового слідства, навідні питання під час допиту, неприпустимі прийоми психологічного тиску на допитувану особу з боку учасників судового процесу.

На особливу увагу заслуговує право осіб, які присутні в залі суду вести звуко-, теле- і відеозапис, фото - і кінозйомку. Застосування цих засобів у ході судового засідання розглядалось у процесуальній літературі в основному як джерело фіксації доказів. Але дані засоби можуть використовуватися представниками засобів масової інформації як для підготовки репортажів, так і для трансляції судового засідання. І. Петрухін вказує, що всі присутні в залі судового засідання можуть вести записи, стенографування і навіть безшумний звукозапис з тією умовою, щоб це не заважало ходу процесу ( 22. - С.25 ).

Отже, щодо використання технічних засобів при фіксуванні судового процесу висуваються дві умови: 1) вони не повинні заважати ходу судового розгляду; 2) необхідно дозвіл суду на їх використання. Перша стосується абсолютно всіх технічних засобів, як то диктофона, так і стаціонарної апаратури (технічні засоби призначені для обслуговування судового засідання, а не навпаки). Друга стосується фото- і кінозйомки, теле-, відео- і звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури та трансляції судового засідання. Тут слід зазначити, що дозвіл повинен надавати саме суд, заслухавши думки учасників розгляду справи і винести про це ухвалу. Як вказує 3.В.Макарова, недопустимо ставити застосування цих засобів у залежність від згоди сторін, бо у більшості випадків навряд чи підсудний або потерпілий будуть згідні з їх використанням у залі суду, тобто тут проявляється публічний інтерес і в цьому випадку він буде мати перевагу над приватним (14 - С.565 ).

Таким чином, журналіст має повне право робити письмові нотатки, а проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускаються з дозволу суду, в порядку, встановленому процесуальним законом ( 8 ).

Але існує думка, що у проекті КПК України взагалі необхідно передбачити норму про заборону теле- і радіотранляції судових засідань. А стосовно матеріалів звуко-, відеозапису чи кінозйомки, то їх використання у засобах масової інформації слід проводити тільки для підготовки відповідних репортажів, без будь-яких форм (часткової чи повної) трансляції судового процесу.

В зв'язку з цим представляє інтерес точка зору, згідно якої значна кількість засобів масової інформації в сучасних умовах з тих або інших причин доводить до відома своїх адресатів спотворену, необ'єктивну інформацію, будучи при цьому просто ангажованими однією із сторін. Тому для забезпечення законності і достовірності інформації, що повідомляється, підвищення її належної виховної дії засобам масової інформації варто утримуватися від яких-небудь неповних аналітичних оглядів, власних односторонніх висновків до набрання чинності вироком або іншим видом судового рішення у справі. Погоджуючись з цим, слід зазначити, що іноді бажання спробувати впливати на позицію суду за допомогою штучно створюваного в засобах масової інформації ажиотажу навколо якої-небудь конкретної кримінальної справи, яка, як правило, не має достатньої доказової бази, найчастіше віднесеної до числа резонансних, має прояв з боку представників правоохоронних органів, що брали участь в розслідуванні і направленні справи до суду. Це видається некоректним і аморальним, тим паче, що скоюється посадовцями, які за посадою зобов'язані усвідомлювати наявність обґрунтованих сумнівів в доведеності вини людини, щодо якої висунуті обвинувачення.

Спроби примусити суд під впливом створеного у такий спосіб, що по суті своїй суперечить принципу презумпції невинуватості, громадської думки, ухвалити бажане рішення по справі, можуть стати причиною постановляння неправосудних вироків і засудження невинних. Але в той же час, ці спроби межують з порушенням конституційних гарантій та положень кримінально-процесуального законодавства, що передбачає захист від втручання в діяльність суду. Вони можуть бути підставою звернення зацікавленими особами у порядку цивільного судочинства з позовами про захист честі, гідності і ділової репутації, а також про матеріальне відшкодування моральної шкоди.

Рівно в такій же ступені слід вважати неприпустимими з моральної точки зору і з позиції відповідності нормам чинного законодавства і спроби сторони захисту чинити за допомогою публікацій і виступів в засобах масової інформації який-небудь тиск на суд викладом своїх версій події, справа про яку підлягає судовому розгляду.

Видається, що публікації до закінчення судового розгляду і до проголошення у справі вироку або винесення постанови чи ухвали про припинення кримінальної справи за передбаченими чинним законодавством обставинами, повинні містити лише інформативну спрямованість фактового характеру.

Будь - які висновки про винуватість чи невинуватість підсудного, про вид і міру покарання, якого він, можливо, заслуговує, слід визнавати передчасними і неприпустимими. Такі публікації можуть впливати на суддів, особливо на народних засідателів і присяжних.

Недарма в процесі формування лави присяжних в країнах, де діють суди присяжних, однією з важливих проблем є проблема підбору саме такого складу присяжних, які були б ще не знайомі з обставинами даної справи і у яких би ще не сформулювалося із цього приводу ніякої думки. При розгляді особливо делікатних справ в США, як свідчить У.Бернем, з метою забезпечення захисту присяжних від суспільного впливу, їх ізолюють в готелі до закінчення процесу і проголошення вердикту. Під час перебування в готелі їм не дозволяється дивитися телевізійні репортажі по даній справі, і їх доставляють в будівлю суду і з будівлі суду спеціальними автобусами із завішеними вікнами для того, щоб перешкодити їм випадково побачити газети на стендах або протестуючих демонстрантів ( 13. - С. 26 ).

Важливо відзначити, що в більшості демократичних країн відсутнє право журналістів чи інших осіб робити будь-яку фіксацію на фото-, аудіо- чи відеотехніку. Наприклад, така заборона діє у Великобританії та в більшості штатів США. Саме тому для телевізійного висвітлення судових процесів у цих країнах залучаються спеціальні судові художники, які роблять замальовки залу судових засідань.

Правила, встановлені Радою Європи, також вказують на те, що фіксація інформації у судовому процесі технічними засобами (за винятком тієї, що здійснює суд) має бути обмежена. Зокрема, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № (2003) 13 „Про надання інформації щодо кримінального судочинства через засоби масової інформації” вказано: „Прямі трансляції або записи засобами масової інформації в залах суду не повинні відбуватися, якщо і доки це не є навмисно дозволеним законом або відповідними судовими органами.

Таке висвітлення може бути дозволене лише тоді, коли це не несе серйозного ризику недоречного впливу на жертв, свідків, сторін кримінального судового процесу, присяжних або суддів” ( 13. - С.27 ). Тобто заборона на запис встановлюється, у першу чергу, для того, щоб не було шкідливого впливу на учасників судового процесу.

Неузгоджена фото - чи відеозйомка так само може стати підставою для правомірного виведення журналістів із зали судового засідання. У якості адміністративної відповідальності за неповагу до суду суддя може ухвалити рішення про притягнення порушника до адміністративної відповідальності на підставі статті 185-3 Кодексу про адміністративні правопорушення, яка передбачає можливість застосування адміністративного арешту або штрафу.

Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № (2003) 13 „Про надання інформації щодо кримінального судочинства через засоби масової інформації” містить окремий принцип № 2 „Презумпція невинуватості” такого змісту: „Повага до принципу презумпції невинуватості є невід'ємною частиною права на справедливий суд. Згідно з цим, погляди та інформація стосовно судових процесів, що відбуваються, мають передаватися або розповсюджуватися через засоби масової інформації тоді, коли це не зашкоджує презумпції невинуватості підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.”

Оскільки презумпція невинуватості є частиною права на справедливий суд, то преса не може порушити презумпцію невинуватості, якщо щодо особи не порушувалося кримінальної справи. У цьому випадку мова буде йти виключно про можливу дифамаційність твердження. Якщо проти особи вже порушена кримінальна справа, яка перебуває на стадії розслідування чи у суді, журналісти повинні більш обережно ставитися до поширення інформації. Найкраще у такій ситуації не публікувати стверджувальні висловлювання, а вкладати слова в уста інших осіб. Доцільно використовувати такі фрази: „як стверджує прокурор”, „слідство встановило що”, „свідок стверджує”. З ціллю забезпечення інтересів особи і правосуддя доступ журналістів до нерозглянутих судом кримінальних справ повинен бути виключений. До речі, у приміщенні Конституційного Суду України є спеціальна кімната, обладнана моніторами та динаміками, на які транслюються судові засідання, що відбуваються у відкритому режимі. Право на вхід до цієї кімнати мають усі без винятку акредитовані журналісти, фото- та телекореспонденти зі стаціонарною апаратурою. Можливо, такий досвід варто було б розширити й на суди загальної юрисдикції. Тоді таких випадків, що мали місце під час слухання справи про вбивство Георгія Ґонґадзе в апеляційному суді Києва, коли один із адвокатів обвинувачених "заявив суду клопотання зробити засідання суду закритим, бо нібито представники ЗМІ погіршують стан здоров'я його підзахисного, фотографуючи та знімаючи на відео підсудного", напевно не було б. Слід додати, що протягом останніх трьох років стан справ з дотриманням принципу гласності у справі Ґонґадзе суттєво не змінився. Можливо, саме резонансність спонукає суд до втаємничення розгляду справи; але, на жаль, законодавець не включив резонансність справи до переліку підстав для обмеження принципу гласності.

Можна було б відділити осіб, які беруть участь у судовому засіданні, від бажаючих бути присутніми на судовому процесі шляхом встановлення в залі судового засідання скляної звуконепроникної перегородки з відповідними динаміками для трансляції інформації на цю частину зали.

Звісно, це лише пропозиції, що потребують опрацювання, удосконалення, окремої дискусії тощо. Але, по-перше, їх впровадження дало б змогу особам, які беруть участь у справі, вільно почуватися, не бути скутими численними присутніми. По-друге, не заважало б суду чи судді здійснювати свої функції, оскільки кінцевий результат їхньої діяльності - вирішити спір по суті, а не позувати перед камерами.

Оскільки відкритий розгляд судами кримінальних справ має не тільки позитивні, але й негативні наслідки, чч.1 і 2 ст.20 передбачають винятки з принципу гласності, коли гласність суперечить іншим правоохоронюваним державним і суспільним інтересам чи інтересам особи, які є більш важливими, ніж цей принцип. Закон передбачає тільки випадок обов'язкового розгляду справи в закритому засіданні - коли відкритий розгляд суперечить інтересам охорони державної таємниці В інших випадках питання про необхідність розглянути всю справу або частину її в закритому порядку вирішується судом за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду ( 5 ).

За мотивованим рішенням суду розгляд справи проводиться у закритому судовому засіданні:

обов 'язково:

-- якщо відкритий розгляд суперечить інтересам охорони державної таємниці;

з ініціативи суду або за клопотанням учасників:

у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку;

у справах про статеві злочини;

в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі;

у разі, якщо цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист ( 15. - С. 107 ).

Закритий судовий розгляд у справах про злочини осіб котрі не досягли 16-го віку провадиться з метою створення найбільш сприятливих умов для одержання правдивих показань неповнолітнього та усунення можливого негативного впливу на нього публіки присутньої в залі судового засідання. Якщо досліджувані обставини можуть негативно вплинути на неповнолітнього підсудного то його навіть може бути видалено із залу судового засідання. Особи молодші за 16 років допускаються до залу суду тільки в тих випадках, коли вони є підсудними, потерпілими або свідками.

Отже, в законодавстві України принцип конфіденційності судового процесу у справах неповнолітніх безпосередньо не встановлено. У міжнародно-правових актах (у ст. 8 Мінімальних стандартних правил ООН, які стосуються судочинства щодо неповнолітніх (1985), більше відомих як «Пекінські правила») конфіденційність (закритість) судового процесу у справах цієї категорії розглядається як невід'ємне право неповнолітнього і прояв охоронного принципу всього судочинства. Саме тому в країнах, які дотримуються «Пекінських правил», повинен бути заборонений допуск представників преси, присутність публіки в залі, крім батьків або осіб, які їх заміняють, а за необхідності -- й представників установ, які за дорученням суду вирішують питання щодо неповнолітніх. Існує заборона на розголошення в пресі будь яких відомостей про неповнолітнього обвинуваченого, підсудного, а також про обставини справи ( 10. - С. 32 )

Положення про конфіденційність судового процесу необхідно дотримуватися, оскільки існує концепція стигматизації («таврування») неповнолітнього обвинуваченого, підсудного «за допомогою» судового процесу, особливо відкритого, коли до постановлення вироку з'являються чутки, домисли, які ганьблять його ім'я, що може спричинити йому психічну травму і негативно позначитися на його долі.

Справи про статеві злочини можуть розглядатися у закритих судових засіданнях з метою охорони суспільної моралі інтересів потерпілого а також створення умов для всебічного повного й об'єктивного дослідження обставин справи.

На практиці іноді можуть виникати деякі питання у зв'язку з необхідністю розгляду в судах кримінальних справ, пов'язаних з порушенням законодавства про державну таємницю, з державною зрадою, шпигунством. Більшість матеріалів цих справ має гриф секретності і не підлягають розголошуванню.

Під державною таємницею розуміється захищаєма державою інформація в галузі військової, зовнішньополітичної, економічної, розвідувальної, контр-розвідувальної та оперативно - розшукової діяльності, поширення яких може спричинити негативні наслідки для країни.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві прямо не регламентується порядок розгляду такої категорії кримінальних справ. Але відсутність цієї регламентації не є підставою для виникнення сумнівів в законності привласнення справам грифа секретності і розгляду їх в порядку, відмінному від звичного порядку. Зокрема, в частині 1 статті 20 КПК України встановлено, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці ( 5 ).

У частині 1 статті 3 Закону України «Про державну таємницю» визначено, що дія цього закону розповсюджується на органи законодавчої, виконавчої та судової влади ( 7 ). На думку З.Єнікеєва, гласність виключає секретність доказування у кримінальному судочинстві, дає можливість забезпечити контроль громадськості за діями суддів і тим самим сприяє дієвості інших принципів правосуддя, зокрема, законності, справедливості, безпосередності судового розгляду, забезпечення підсудному права на захист і ін.

Закритий судовий розгляд може мати місце також у випадках коли цього вимагають інтереси безпеки осіб, взятих під захист (ч. 1 ст.16 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").

Важливим елементом засади гласності судочинства є також публічне проголошення вироку у всіх випадках. Ця норма закріплена в ч,4 ст.20 КПК України і процесуально забезпечує безумовну, яка не залежить ні від волі суду, ні від волі інших осіб, гласність будь-якого судового вироку. Причому, оприлюднюється вирок і незалежно від того, в якому судовому засіданні розглядалася справа, закритому чи відкритому. Правило про прилюдність проголошення судових вироків повинно поширюватись і на ухвали та постанови, якими закінчується розгляд справи. Однак у вироках щодо справ, які слухалися у закритих судових засіданнях не повинно міститися відомостей, які стали підставою для проведення закритого судового розгляду. В текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу через оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади або офіційне опублікування, не можуть бути розголошені відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу. Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями. До ідентифікуючих ознак віднесено: 1) імена (ім'я, по батькові, прізвище) фізичних осіб; 2) адреси місця проживання або перебування фізичних осіб, номери телефонів чи інших засобів зв'язку, адреси електронної пошти, ідентифікаційні номери (коди); 3) реєстраційні номери транспортних засобів; 4) інша інформація, що дає можливість ідентифікувати фізичну особу ( 9 ).

Отже, змісту засади гласності судового розгляду кримінальних справ розкриваэться через наступні елементи: розгляд справ у всіх судах відбувається відкрито; повідомлення про час і місце розгляду справи; повне фіксування судового розгляду кримінальних справ технічними засобами; підстави та загальний порядок здійснення розгляду кримінальної справи у закритому судовому засіданні; прилюдне оголошення вироків, ухвал і постанов, якими закінчується розгляд справи.

Розділ 3 Особливості реалізації принципу гласності на різних стадіях кримінального процесу

Принцип гласності не однаково реалізується на різних стадіях кримінального судочинства. Тому слід більш детально розглянути межі його реалізації на цих стадіях.

Слід зазначити, що принцип гласності повно реалізується лише на стадії судового розгляду справи, що ж стосується інших стадій, то там його дія значно звужена і частіше всього залишається лише для учасників процесу.

На стадії порушення кримінальної справи та попереднього розгляду справи суддею дія принципу гласності поширюється на заінтересованих осіб.

Дія принципу гласності при провадженні досудового слідства значно обмежена, тому що у цій стадії діє положення про нерозголошення даних досудового слідства, яке закріплено у ст. 121 КПК, згідно з яким інформація про хід та результати досудового слідства може бути оголошена лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим ( 5 ). Однак в такому обсязі в якому вони визнаються за можливе слідчий і прокурор можуть інформувати громадськість про обставини вчинення злочину (ч2 ст.10 КПК) або дозволити це робити іншим особам. Органи внутрішніх справ у ряді випадків використовують засоби масової інформації чи звертаються до населення за допомогою при розшуку підозрюваних, обвинувачених і засуджених а також осіб які пропали без вісті. Це розголошення повинно не суперечити інтересам досудового слідства і не порушувати права і законні інтереси учасників кримінального судочинства.

Забороняється розголошувати дані дізнання і досудового слідства, які можуть слугувати в подальшому підставою для проведення закритого судового розгляду справи. Особа, яка провадить дізнання, слідчий або прокурор у письмовій формі попереджають свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про їх обов'язок не розголошувати без дозволу даних дізнання і досудового слідства та про кримінальну відповідальність у разі порушення цього обов'язку ( 5 ).

У необхідних випадках у протоколі слідчої дії або іншому документі зазначається про відсутність такого попередження чи дозвіл на розголошення даних дізнання і досудового слідства у визначеному особою, яка провадить дізнання, слідчим або прокурором, обсязі.

Дані досудового розслідування не підлягають розголошенню. Але це не означає, що досудове розслідування є повністю таємним провадженням. Ще до складання обвинувального висновку або обвинувального акта окремі відомості можуть бути розголошені при направленні подання відповідному органу чи посадовій особі з метою вжиття заходів піклування про дітей, про утриманця підозрюваного або обвинуваченого і заходи по забезпеченню збереження його майна. Разом з тим слід зауважити, що дореволюційні юристи вважали, що на досудовому слідстві гласність може бути лише для сторін, а для публіки попереднє слідство остаточно закрито, оскільки передчасне оголошення даних, отриманих слідчим, повна відкритість розслідування можуть ускладнити його роботу, сприяти тиску на свідків, фальсифікації доказів, а також можливості обвинуваченому сховатися від слідства.

Вважається особливо небезпечним вплив розголошених даних досудового розслідування на громадську думку, яка може прийти до невірних, поспішних висновків стосовно підозрюваного і обвинуваченого (які не вважаються винними), негативно вплинуи на учасників процесу. Тим не менше відсутність гласності на досудовому розслідуванні є однією з причин слідчих помилок ( 27. - С. 8 ).

В.Є. Чугунов вважав, що на стадії досудового слідства певною мірою гласність допустима, так як ознайомлення громадян з його матеріалами сприяє швидкому і повному розкриттю злочинів.

На думку А.В. Смирнова, обмеження гласності згубно для змагальності. «Якщо захисник на досудовому слідстві, - пише він, - обізнаний лише про матеріали процесуальних дій, проведених за участю свого підзахисного, в той час як слідчий володіє всім обсягом матеріалів справи, рівність сторін залишається порожнім звуком ...». Рішення проблеми він бачить у праві не тільки звинувачення, але й захисту бути присутнім на всіх діях, що проводяться в ході досудового розслідування, де можуть бути отримані судові докази ( 24. - С. 89 ).

На необхідність збереження певних обмежень у стадії досудового слідства вказує А.В. Ленський. Він обгрунтовано вважає, що, встановлюючи такі обмеження, законодавець виходить не тільки з інтересів розслідування, успішного виконання його завдань, але й з інтересів конкретних громадян, втягнутих в процес. Тому у слідчого не тільки є право - розголосити які-небудь дані, але і обов'язок - не допустити цього, якщо розголошення може порушити права конкретних осіб ( 17. - С. 23 ). Як гласність, так і предмет таємниці мають знаходитися в розумних межах. За справедливим судженню А.Д. Бойкова, предмет таємниці слідства повинен бути обмежений слідчими версіями, які вимагають перевірки, доказовою і тактичною інформацією, що належить до способів збирання доказів (наприклад, об'єкт, мету і час майбутнього обшуку). Проте в таємницю досудового слідства не повинні входити відомості про факт вчиненого злочину, його наслідки та осіб, щодо яких порушено справу або яким пред'явлено звинувачення ( 11. - С. 17 ).

До таємниці досудового слідства потрібно віднести інформацію про результати оцінки доказів, отриманих при провадженні слідчих та інших процесуальних дій, про слідчі версії, про заходи безпеки, вжиті щодо учасників кримінального судочинства, про дані оперативно-розшукової діяльності, що знаходяться в розпорядженні слідчого.

Слід погодитися з авторами, які стверджують, що дані досудового розслідування можуть бути розголошені, якщо: 1) розголошення не суперечить інтересам попереднього слідства; 2) не спричинить за собою порушення прав і законних інтересів учасників процесу; 3) інформація про приватне життя учасників кримінального судочинства поширюється за їх згодою ( 27.- С. 9 ).

Гласність досудового розслідування виявляється також в тому, що його матеріали підлягають широкому розголосу при судовому розгляді справ, які слухаються у відкритому судовому засіданні.

Гласність прямо передбачена в суді першої та касаційної інстанцій, при розгляді справ про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру. Але є певні обмеження принципу гласності в закритому судовому засіданні та щодо суджень, що мали місце в нарадчій кімнаті під час обговорення і постановлення вироку.

При розгляді справи повністю або частково у закритому судовому засіданні головуючий попереджає всіх осіб, які беруть участь у справі, про недопустимість розголошення відомостей, що будуть оголошуватися і досліджуватися у закритому судовому розгляді, і про відповідальність за статтею Кримінального кодексу України, відповідною до виду розголошеної конфіденційної інформації, про що робиться відмітка у протоколі судового засідання і відбирається підписка.

Згідно з Законом України « Про статус суддів» суддя не може розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які він дізнався під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання ( 6 ).