Договір купівлі-продажу

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «ДОГОВІР КУПІВЛІ - ПРОДАЖУ»

Вступ

Загальновідомо, що договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення цивільно - правових зобов'язань. Саме договором купівлі - продажу опосередковуються відносини відносно оплатного відчуження майна від одних осіб до інших. У будь-якому суспільстві, в якому існують товарно - грошові відносини, функціонування економіки неможливе без використання відповідних організаційно - правових форм, які мають забезпечувати обіг товарів. Цьому сприяє і договір купівлі - продажу, який виступає поряд з іншими договорами ефективним правовим засобом регулювання майнових відносин. Договір купівлі-продажу, безумовно, є одним з найефективніших засобів взаємозв'язку виробництва і споживання, регулятором нормального функціонування господарського комплексу країни. Він може укладатися між громадянами, між організаціями (підприємствами, установами), а також між організаціями і громадянами, що свідчить про його універсальність. Актуальність теми. Дійсно, на сьогоднішній день договір купівлі-продажу є досить актуальною темою. Адже завжди існує потреба в якомусь товарі і можливість його продати, а щоб правильно все зробити застосовують цей договір. Він являється як страховий поліс. В житті трапляються різні непередбачувані обставини, тому в договорі купівлі-продаж обумовлені всі питання і умови як для покупця так і продавця. Метою та завданням є дослідження та аналіз матеріалів з даного питання, для того щоб детальніше ознайомитись з правовою природою договору купівлі-продажу та його особливостями. Необхідно також визначити безпосередньо підстави виникнення цього договору, загальні умови купівлі-продажу, порядок укладання, виконання та припинення договору купівлі-продажу.

Джерела. У своїй роботі я використовувала такі праці та джерела як Цивільний кодекс України, Закон України «про захист прав споживачів», «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини», «Про приватизацію невеликих державних підприємств» та ін.

1. Загальна характеристика договору купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу є одним з найпоширеніших типів договорів, що використовується у товарному обороті і як родове поняття охоплює всі види зобов'язань щодо відчуження майна у власність на визначено-еквівалентній основі. Правове регулювання договору купівлі-продажу здійснюється, перш за все Цивільним кодексом, а саме (статтями 655-761), які містять загальні положення про договір. Але поряд з Цивільним кодексом значну роль у регулюванні відносин купівлі-продажу відіграють спеціальні закони і інші нормативні акти. Деякі з них поширюються на всі види договору купівлі-продажу, зокрема Закон України «Про захист прав споживачів».

Цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Щодо законодавства про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів. Щодо договору купівлі-продажу, то за ним одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно(товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи з цього можна сказати, що існують наступні родові ознаки: по-перше, він спрямований на передачу майна у власність; по-друге, передача майна здійснюється на еквівалентній основі; по-третє, це оплатній договір.

Предметом договору може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (набутий, придбаний)продавцем у майбутньому. Також предметом можуть виступати і майнові права, право вимоги.

а) товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений продавцем у майбутньому за умови, що продавець стане власником цього товару на момент його передачі покупцеві;

б) майнові прав, в цьому випадку застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту;

в) правові вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Договір купівлі-продажу, безумовно, є одним з найефективніших засобів взаємозв'язку виробництва і споживання, регулятором нормального функціонування господарського комплексу країни. Він може укладатися між громадянами, між організаціями (підприємствами, установами), а також між організаціями і громадянами, що свідчить про його універсальність. Найбільшого поширення купівля-продаж набула у внутрішньому товарообігу в сфері державної і кооперативної роздрібної торговельної мережі, за допомогою якої задовольнялася основна частина матеріальних і культурних потреб громадян у товарах особистого споживання. Договір купівлі-продажу забезпечував також деякі потреби матеріально-технічного постачання державних, кооперативних та інших організацій, не набувши тут належного розвитку. Більше того, впродовж кількох десятиліть під впливом організаційно-правових обмежень обсяг торгівлі з використанням договору купівлі-продажу за участю організацій був зведений до мінімуму. Такі угоди могли укладатися, як правило, на продукцію (товари), яка не розподілялася в плановому порядку (зокрема, предметів канцелярського, культурно-побутового, спортивного призначення). У цей період товарообіг між господарюючими суб'єктами (юридичними особами) здійснювався за допомогою договору поставки, що укладався на підставі обов'язкового дія сторін планово-адміністративного акту розподілу продукції (товарів). В умовах планової економіки, централізованого розподілу матеріальних ресурсів, панування адміністративно-командних методів управління економічними відносинами договір поставки став домінуючим у товарообігу між господарюючими суб'єктами і сформувався в самостійний договір. В умовах ринкової економіки договір купівлі-продажу є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами, відносин у сфері розподілу і перерозподілу матеріальних благ, забезпечуючи вільний і оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва і торгівлі. Так, відповідно до Закону України «Про власність» майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України, а майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою, яка перебуває на державному бюджеті, - на праві оперативного управління.

Таким чином, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати покупцеві майно у власність або повне господарське відання чи оперативне управління, а останній зобов'язується прийняти це майно і сплатити за нього обумовлену угодою грошову суму. Це оплатний, двосторонній і консесуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупця, і, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює появу у покупця абсолютного речового права. Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В окремих випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно (як матеріальний об'єкт), а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад, у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна повинна здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.

Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав і обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, в договорі купівлі-продажу відповідним правам і обов'язкам продавця кореспондуються відповідні права і обов'язки покупця, і навпаки. Договір купівлі-продажу є консесуальним, оскільки права і обов'язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо усіх істотних умов. Настання цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів договорів купівлі-продажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода не може вважатися дійсною.

Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється Цивільним кодексом України (ст.ст.224-240), Законами України «Про захист прав споживачів», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», численними підзаконними нормативними актами.

З урахуванням особливостей організаційно-правових форм торгівлі, що використовуються на території перебування сторін договору купівлі-продажу, особливостей відчужуваних об'єктів, особливостей способу укладення та виконання договору існує кілька різновидів договору купівлі-продажу, зокрема: а) договори купівлі-продажу в оптовій і роздрібній торгівлі; договори, які укладаються на біржах і аукціонах; б) договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому і в зовнішньоекономічному обігу; в) договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин; г) договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації та поставки; д)договори купівлі-продажу об'єктів приватизації; е) форвардні і ф'ючерсні угоди купівлі-продажу.

Кожен з них має певні особливості щодо умов укладення та виконання, визначення прав і обов'язків сторін та правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

Відповідно до цивільного законодавства сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які суб'єкти цивільних правовідносин: громадяни, юридичні особи, держава. Однак умови участі кожного з цих суб'єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові, що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб'єкта цивільних правовідносин, форми власності відчужуваного майка, його правового режиму та інших обставин.

Законом можуть визначатися певні спеціальні умови щодо участі відповідних юридичних осіб у товарообігу з урахуванням статутних цілей їхньої діяльності (наприклад, щодо комерційної діяльності політичних партій, громадських, релігійних об'єднань). В умовах переходу до ринкових реформ держава відмовилася від монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Відтепер суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності (в тому числі торговельної) можуть бути як фізичні, так і юридичні особи на засадах, визначених спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність». За статтею 225 ЦК України право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Іншими словами, це положення закону означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві не лише саме майно, а й право власності на нього (право повного господарського відання чи оперативного управління). Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Продавець не може передати покупцеві те, на що він сам не має права.

Договір купівлі-продажу реальний, тобто він вважається таким тоді, коли передача майна продавцем покупцеві слугує передумовою укладення цього договору.

2. Договір купівлі-продажу у колі інших договорів, які опосередковують відносини щодо переходу права власності

Загальновідомо, що договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення цивільно - правових зобов'язань. Саме договором купівлі-продажу опосередковуються відносини відносно оплатного відчуження майна від одних осіб до інших. У будь-якому суспільстві, в якому існують товарно-грошові відносини, функціонування економіки неможливе без використання відповідних організаційно-правових форм, які мають забезпечувати обіг товарів. Цьому сприяє і договір купівлі-продажу, який виступає поряд з іншими договорами ефективним правовим засобом регулювання майнових відносин. Але договір купівлі-продажу має ряд своїх особливостей у колі інших договорів, що опосередковують відносини щодо переходу права власності. Якщо порівнювати його з договорами міни, дарування, поставки, контрактації то договір купівлі-продажу має багато спільних рис. Так за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Сторони договору міни - як і в договорі купівлі-продажу, тобто продавець та покупець. Не слід ототожнювати поняття сторона договору і суб'єкт договору. За загальним правилом законодавець не визначає хто може бути продавцем та покупцем, але і покупець, і продавець повинні бути правосуб'єктними. В окремих випадках законодавець може прямо зазначити хто може бути продавцем чи покупцем того чи іншого майна. Зазвичай продаж майна здійснює продавець за власним бажанням, але іноді продаж майна може бути здійснений у примусовому порядку. Предметом договору міни є як і в договорі купівлі-продажу є рухоме і нерухоме майно, яке не вилучається з цивільного обігу, що є власністю кожної із сторін. Вимоги до предмету договору можуть бути наступними: його якість повинна відповідати умовам договору, а за відсутності вказівок у договорі вимогам, які звичайно ставляться. Якість продукції також визначається сторонами. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Правове регулювання до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Оскільки об'єктом купівлі-продажу можуть бути деякі майнові права, варто визнати за ними й аналогічну можливість служити об'єктом відносин міни. У цій якості можуть виступати насамперед корпоративні майнові права, зокрема у випадках обміну акцій або часткою участі в господарчих товариствах, а також безготівкові гроші (що є правами вимоги), наприклад при обміні їх як товару (а не "загального еквівалента") на іноземну валюту (інший товар). Не випадково як законодавець, так і правозастосовульна практика нерідко ототожнюють дані права з речами (цінними паперами і готівкою). У формі договору міни можлива і поступка корпоративного права в обмін на річ, наприклад відчуження акціонером приналежних йому акцій в обмін на нерухомість. Однак у цілому взаємна поступка майнових прав за договором міни хоча і не виключена зовсім, але й не може розглядатися як звичайний різновид міни, правила про яку в першу чергу все-таки розраховані на обмін речей. Поширення на відносини міни загальних правил про купівлю-продаж виключає необхідність докладного розгляду положень про суб'єктний склад і форму даного договору. Разом із тим існує ряд спеціальних розпоряджень, що відображають відомі особливості змісту і виконання договору міни в порівнянні з аналогічними правилами про договір купівлі-продажу. Щодо договору купівлі-продажу з договором дарування, то слід чітко розуміти цей договір. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Предметом цього договору можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі, також можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

В порівнянні з договором купівлі-продажу який вкладається в письмовій формі то договір дарування не завжди укладається у письмовій формі, а саме дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. А договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Також договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Сторонами як в договорі дарування так і в договорі купівлі продажу можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.

Як і договір дарування так і договір купівлі-продажу може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.

Якщо порівнювати обов'язки суб'єктів в договорі купівлі-продажу і суб'єктів договору дарування то в договорі купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. І також продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. А що до обов'язків дарувальника, то якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного. Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.

Як відомо дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у

майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився.

Розірвання договору дарування може відбуватися на вимогу дарувальника.

Також можна співвіднести договір купівлі-продажу з таким видом договорів як договір поставки. Він охоплює майже весь товарооборот в господарській діяльності. Цей договір дуже комфортній як для юридичних так і фізичних осіб.

Якщо порівнювати строк дії договорів купівлі-продажу і договору поставки то договір поставки укладається на достроковий строк і має не одноразові угоди, а довгострокові ділові зв'язки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Також слід зазначити, що зв'язки між постачальником и покупцем можуть встановлюватись:

1. на основі прямих договорів між ними;

2. шляхом закупки продукції;

3. з допомогою оптово-посередницьких фірм.

Також договір купівлі-продажу можна порівняти з договором контрактації. Наприклад договір контрактації сільськогосподарської продукції: За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. Хоча й до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом, але цей договір має багато різного.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Подібне визначення містить ст. 713 ЦК України. Вона прямо підкреслює, що за відповідним договором виробник повинен насамперед виробити продукцію та передати її заготівельнику (контрактанту). У цьому разі договір контрактації буде поєднувати в собі ознаки договорів підряду, купівлі-продажу та поставки. Якщо продукція вже вироблена, договір контрактації укладається за правилами щодо договорів купівлі-продажу та поставки. Порівнюючи предмет договору купівлі-продажу і договору контрактації сільськогосподарської продукції, то при контрактації предметом є вироблення та наступна передача сільськогосподарської продукції або передача вже виробленої продукції, а при купівлі-продажу будь-який товар. Поняття сільськогосподарської продукції міститься у Законі України від 24 червня 2004 р. № 1877-ІУ "Про державну підтримку сільського господарства України", згідно з п. 2.15 ст. 2 якого нею вважаються товари, які підпадають під визначення 1-24 груп УКТ ЗЕД. За Законом України від 5 квітня 2001 р. № 2371-Ш "Про Митний тариф України" до цих груп товарів належать живі тварини; продукти тваринного походження; продукти рослинного походження; жири та олії тваринного або рослинного походження; продукти їх розщеплення; готові харчові жири; віск тваринного або рослинного походження, а також готові харчові продукти; алкогольні та безалкогольні напої і оцет; тютюн та його замінники. Сторонами договору контрактації сільськогосподарської продукції є виробник і контрактант, а при договорі купівлі-продажу - продавець і покупець. У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Слід зазначити, що у договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог цього Кодексу.

3. Особливості купівлі-продажу у роздрібній торгівлі

Роздрібна торгівля є основною організаційно-правовою формою торгівельного обслуговування населення, за допомогою якої спеціалізовані підприємства та окремі підприємці громадяни здійснюють продаж різноманітних промислових та продовольчих товарів громадян.

За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, що здійснює підприємницьку діяльність із продажу товару, зобов'язується передати покупцю товар, що зазвичай призначається для особистого, домашнього чи іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Насамперед звертає на себе увагу те, що ЦК прямо регулює підприємницьку діяльність, що явно викликає невдоволення апологетів Господарського кодексу (далі -ГК), що вважають, що тільки ГК може вершити закон на цій ниві. Важливим, на мою думку, є також те, що закон визначив предмет роздрібної купівлі-продажу і дав його ознаки.

ЦК прямо встановив пріоритети між застосуванням норм самого Кодексу і Закону «Про захист прав споживачів»: до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу за участю покупця - фізичної особи, не урегульованим цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів (ч. 3 ст. 698 ЦК). Тобто, якщо закон суперечить ЦК, то застосовуватися повинен ЦК.

Ми звикли, що, давши невелику суму в заставу, можемо розраховувати на те, що товар залишиться «за нами» і ми зможемо його викупити пізніше, не переживаючи, що його продадуть комусь іншому. Творці ЦК вирішили дати цій процедурі законодавчий захист. Також там урегульовані деякі загальні питання покупки товарів по каталогах і через автомати.

Основною цивільно-правовою формою торгівельного обслуговування громадян є договір роздрібної купівлі - продажу (традиційно розглядається в якості різновиду договору купівлі - продажу, однак відносини, які складаються у сфері торгівельного обслуговування населення між юридичними особами та громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, з одного боку, і громадянами - споживачами, з другого боку, характеризуються більшою специфікою). Перш за все, треба зазначити, що ці відносини не можуть кваліфікуватися тільки як акт звичайного товарообміну. Основною метою встановлення договірних зв'язків є задоволення побутових потреб громадян, а кінцевим договірним результатом - якість торгівельного обслуговування, яке включає в себе поряд з якістю товару, що продається, також якість додаткових послуг, які надаються споживачу і завдяки яким останній отримує певні зручності (комфорт при придбанні товарів, висока культура обслуговування тощо). Необхідність найбільш повного обліку соціально - економічної специфіки відносин у сфері торгівельного обслуговування пов'язана з законодавчим регулюванням найбільш важливих питань договірних відносин. У зв'язку з цим, правила поведінки суб'єктів договору роздрібної купівлі - продажу знайшли своє відображення як в кодифікованому цивільному законодавстві, так і в спеціальному законодавстві про захист прав споживачів та інших нормативних актах (Закони України “Про захист прав споживачів”, “Про споживчу кооперацію”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини та інші). Важливо відзначити, що особливістю договору роздрібної купівлі - продажу є його суб'єктний склад. Продавцем за цим договором виступають підприємства, організації і установи, незалежно від форми власності чи господарювання, на яких вони засновані, і основною метою діяльності яких є діяльність по реалізації товарів споживачам. Крім того, продавцем може бути і громадянин, що здійснює підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи. Покупцем по договору роздрібної купівлі - продажу є громадянин - споживач ( Закон України “Про захист прав споживачів” дає таке визначення поняття “споживач” : “споживач - громадянин, який придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб”). Діяльність перших, певною мірою регулюється Постановою Кабінету Міністрів “Про Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення” (затверджений і додається; в подальшому - Порядок). П. 3 цього Порядку говорить, що торговельна діяльність може здійснюватися громадянами України, громадянами інших держав, які не обмежені в правоздатності або дієздатності в законодавчому порядку, а так само юридичними особами всіх форм власності. Відносно сфер, в яких може здійснюватися торговельна діяльність, то п. 5 вказує, що торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно-виробничій сфері. Під роздрібною торгівлею треба розуміти торгівлю товарами та виконання при цьому супутніх робіт або послуг за готівку, а також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки, а здійснюють її торгівельні підприємства (громадяни-підприємці) через спеціально створені пункти продажу (п. 7 Порядку-це можуть бути магазини, палатки, кіоски, будинки торгівлі, універсальні магазини, кафе, торговельні центри тощо). В роздрібній торгівлі укладення договорів купівлі-продажу, звичайно, має свої певні особливості. При укладенні договору купівлі-продажу сторони керуються Цивільним кодексом України, а також спеціальними нормами споживчого законодавства.

Для здійснення окремих видів торгівлі необхідно одержати торговий патент. Торговий патент представляє собою державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому законі певними видами підприємницької діяльності (діяльність, пов'язана з роздрібною торгівлею, діяльність з обміну валюти, а так само діяльність, яка пов'язана з наданням послуг у сфері грального бізнесу (тільки тоді ця діяльність підлягає патентуванню, коли вона здійснюється в пунктах роздрібного продажу товарів). Для продавців, які здійснюють свою діяльність у сфері роздрібної торгівлі законодавство багатьма своїми актами встановлює цілу низку додаткових вимог та обов'язків (щодо організації продажу товарів, ціноутворення, санітарних вимог і таке інше). У цьому відношенні становище покупця має свої особливості. Покупець до укладення договору купівлі-продажу володіє переважно правами і тільки після його укладення у нього можуть виникнути обов'язки. Для вступу у договірні відносини з торговельними підприємствами громадянин - споживач повинен обладати необхідною дієздатністю, яка встановлюється чинним цивільним законодавством. П. 41 ч. 3, 4 Правил зазначає, що у разі запровадження обмежень продаж товарів окремим категоріям громадян здійснюється в установленому порядку, а продаж товарів повсякденного попиту дітям проводиться лише у разі, якщо вони можуть самостійно зробити покупку та розрахуватися за придбаний товар (обов'язково повинен враховуватися зміст ст. ст. 13, 14 Цивільного кодексу України про обсяг дієздатності неповнолітніх). Обслуговування окремих категорій громадян, яким згідно з чинним законодавством надаються відповідні пільги, здійснюється в спеціально відведених торговельних приміщеннях (відділах, секціях). Не допускається продаж господарюючими суб'єктами товарів, вільну реалізацію яких заборонено згідно з чинним законодавством. При здійсненні покупки, касир або інший працівник, який одержує гроші за товар, під час розрахунку з покупцем повинен чітко назвати суму, одержану від покупця, і покласти одержані від нього гроші окремо на видному місці, віддрукувати чек на касовому апараті, назвати покупцеві належну йому суму здачі і видати її разом із чеком. Правильність розрахунку покупець зобов'язаний перевірити на місці, не відходячи від каси, тобто договір купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі виконується, як правило під час укладення (як вбачається з вищезазначеного, обов'язкового письмового оформлення цього договору не вимагається, це підтверджується також і змістом ст. 43 Цивільного кодексу України громадянину - споживачу, який придбав у торговельного підприємства (громадянина - підприємця) за усною угодою товар, видається документ, що підтверджує одержання грошей, а також підставу їх одержання). Але в певних випадках покупцю може видаватися квитанція, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, - технічний паспорт чи інший документ. Істотними умовами договору роздрібної купівлі - продажу є умови про предмет, ціну, а в деяких випадках і про строк. Умова про строк є істотною при здійсненні купівлі - продажу в кредит. Вимоги щодо предмета завчасно визначаються законодавчими актами. Що стосується ціни, то тут діє принцип вільного ціноутворення, а п. 43 Правил з цього приводу говорить, що продаж товарів господарюючими суб'єктами здійснюється за цінами, що встановлюються відповідно до чинного законодавства. Право споживачів - громадян на придбання товарів належної якості в незалежній Україні стало одним із основних конституційних прав громадянина, реалізація якого вимагає встановлення певних гарантій. Так, відповідно до ст. 50 Конституції України від 28 червня 1996 року “Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Проголошення Конституцією України права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на інформацію про якість харчових продуктів і предметів побуту (можна вважати, що товарів) зобов'язує державу, органи місцевого самоврядування створити організаційно-правові, соціально економічні та примусово - владні гарантії забезпечення цього права. Водночас, усі громадяни і юридичні особи зобов'язані дотримуватися встановлених щодо цього права правил. Договір роздрібної купівлі-продажу служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян-споживачів. На захист порушених прав споживачів покликаний Закон України “Про захист прав споживачів”. Ст. 3 цього закону говорить що, споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на: державний захист своїх прав; гарантований рівень споживання; належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування; безпеку товарів; необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість та асортимент товарів (робіт, послуг); відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Важливу роль по захисту прав споживачів відіграє Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи на місцях. Цей комітет забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право давати господарюючим суб'єктам обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів, перевіряти у господарюючих суб'єктів сфери торгівлі якість товарів (робіт, послуг), а також додержання правил торгівлі та надання послуг, входити безперешкодно та обстежувати, відповідно до законодавства, будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів, відбирати у господарюючих суб'єктів сфери торгівлі зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертиз) за рахунок господарюючих суб'єктів, що перевіряються та інше. Як зазначає ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”, споживач має право вимагати від продавця (виготівника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виготівник, виконавець). Треба зазначити, що виготівник (виконавець) забезпечує нормальну роботу (застосування, використання)товару (роботи, послуги). Гарантійні терміни на комплектуючі вироби повинні бути не меншими, ніж гарантійний термін на основний виріб, якщо інше не передбачено законодавством чи договором. Оскільки за змістом ст. 13 Закону України “Про захист прав споживачів” виготівник (виконавець) зобов'язаний забезпечити протягом гарантійного строку нормальну роботу товару, в тому числі комплектуючих виробів, то необхідні спеціальна установка (підключення чи складання), технічне обслуговування (налагодження тощо), ремонт у цей період мають провадитися без додаткової плати. Важливо те, що споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного або інших термінів, установлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготівника:

безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

заміни на аналогічний товар належної якості;

відповідного зменшення його купівельної ціни;

заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

Але вимоги споживача задовольняються тільки щодо товарів , термін гарантії на які не закінчився. Вищезгадані вимоги споживач може пред'явити, за вибором, продавцеві - за місцем купівлі товару, виготівникові або підприємству, що виконує їх функції - за місцезнаходженням споживача. Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача виконують також створені власником продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі договору. Функції представників підприємств - виготівників виконують їх представництва та філії, створені виготівниками для цієї мети, або підприємствами, які виконують вказані вимоги на підставі договору з виготівником. У випадку необхідності, споживач може повернути товар неналежної якості і пред'явити вимоги продавцю, виготівнику (підприємству, що виконує їх функції), а ці особи зобов'язані прийняти такий товар. Така вимога споживача підлягає негайному задоволенню тільки за наявності такого ж товару, а в разі необхідності перевірки якості такого товару - протягом 14 днів або за домовленістю сторін. Якщо товар відсутній, то вимога про його заміну задовольняється у двомісячний термін (перебіг цього строку починається з моменту надходження відповідної заяви). Якщо задовольнити цю вимогу у встановлений строк неможливо, то споживач може пред'явити вимоги, які передбачені п. 1 (а, в, г, д) ст.14 Закону України “Про захист прав споживачів” (див. вище). Якщо споживач придбав продовольчий товар неналежної якості - продавець зобов'язаний замінити його на якісний або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо вказані недоліки виявлені у межах терміну придатності. При поверненні грошей розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на товар провадяться виходячи з його вартості на час пред'явлення відповідної вимоги, а у разі зниження ціни - виходячи з вартості товару на час купівлі. У тому випадку, коли споживач пред'явив вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом 14 днів або за згодою сторін в інший термін. На цей період на вимогу споживача йому надається (з доставкою) аналогічний товар незалежно від моделі. Для цього виготівник разом з продавцем зобов'язані на договірній основі передбачити обмінний фонд товарів. За невиконання вищевказаної вимоги та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений термін споживач має право вимагати сплати йому неустойки в розмірі 1% вартості товару. Важливо звернути увагу на те, що всі вищевказані вимоги мають розглядатися тільки після пред'явлення споживачем квитанції, товарного чи касового чека або іншого письмового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні строки, технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює. Якщо ж таких документів немає - вимога розгляду не підлягає. Але якщо такі документи втрачені, то їх можна відновити у передбаченому законодавством порядку. Необхідно зазначити, що вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо продавець, виготівник (підприємство, що виконує їх функції) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника. Законодавством передбачено право споживача на те, щоб товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну (ст. 16 п. 1 Закону України “Про захист прав споживачів”). Згідно з п. 9 ст. 15 цього Закону виконавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у зв'язку із втратою, псуванням чи пошкодженням речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт або надання послуг, не пізніше як у місячний строк (під збитками відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України слід розуміти витрати, зроблені споживачем, втрати або пошкодження його майна, а також не одержані ним доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником (продавцем, виконавцем, виготівником). Якщо споживачу була заподіяна шкода товарами (роботами, послугами), що містять у собі певні недоліки, то вона підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Право це вимагати визнається за кожним потерпілим споживачем і таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено-протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги). Якщо споживачу товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням-він має право його обміняти. Це право зберігається за ним протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі (це правило стосується непродовольчих товарів). Звертає увагу на себе той факт, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, то вони повинні бути відшкодовані винною особою у повному обсязі. Вимоги споживачів про захист їх прав розглядаються у позовному провадженні. В такому ж порядку можуть звертатися до суду Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи, а також громадські організації (об'єднання) споживачів, які, як вже зазначалося, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 та ст. 26 Закону України “Про захист прав споживачів” мають право представляти й захищати в суді інтереси споживачів. Заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам ст. 137 Цивільно-процесуального кодексу України щодо форми й змісту позовної заяви. До заяви споживач повинен подати вичерпний перелік документів, які підтверджують його вимоги. Від сплати державного мита споживачі звільняються на підставі ч. 4 ст. 24 Закону України “Про захист прав споживачів”. Зазначена Постанова говорить, що судам слід мати на увазі, що неустойка (штраф, пеня) стягується лише тоді, коли це передбачено укладеним сторонами договором чи відповідним нормативним актом. Споживач може пред'явити вимогу про відшкодування моральної шкоди (її розмір встановлюється судом). Аналізуючи всі аспекти правового значення договору купівлі-продажу, їх можна узагальнити наступним чином:

Договір роздрібної купівлі - продажу, як і будь-який інший договір купівлі - продажу, служить похідним способом (правовою підставою) набуття громадянами та іншими суб'єктами права власності;

Він підтверджує наявність зобов'язального правовідношення між торговельним підприємством і покупцем;

Він служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян - споживачів;

На продавця в договорі роздрібної купівлі - продажу покладаються додаткові обов'язки, а покупцю надаються певні привілеєві права;

Він має ознаки публічного і приватного договору.

4. Особливості купівлі-продажу майна державних підприємств у порядку приватизації

купівля продаж договір власність

Дуже часто зустрічається купівля-продаж майна державних підприємств у порядку приватизації. Для розгляду цього питання слід перш за все опиратися на нормативну базу, а саме на закон «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», але слід використовувати постанову Верховної Ради України про внесення змін і доповнень до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 27.04.2007 р., ВВР, 2007, N 33. Сферою застосування Закону є галузі, які підлягають першочерговій приватизації є переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство. Також відповідно до цього Закону можуть також приватизуватися підприємства інших галузей, якщо вони відповідають вимогам частини першої статті 2 цього Закону або якщо це передбачено планами їх приватизації. До відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств". Слід звернути увагу на об'єкти малої приватизації до них можна віднести - цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, - окреме індивідуально визначене майно; - об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти. У випадках, коли до складу підприємств входять структурні підрозділи (магазини, перукарні, майстерні, їдальні тощо), які можуть бути виділені у самостійні підприємства, об'єктами малої приватизації є так звані названі структурні підрозділи. Будівлі (споруди, приміщення) приватизуються разом з розташованими в них об'єктами приватизації, крім випадків відмови покупця від приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт, що приватизується шляхом викупу, або якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи місцевої Ради відповідного рівня. Не можуть бути об'єктами малої приватизації будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави.

За наявності заборони на приватизацію будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт приватизації, або у разі відмови покупця від приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт, що приватизується шляхом викупу, зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються у встановленому порядку власникам приватизованих об'єктів в оренду на строк не менш як десять років. Якщо в нежилих приміщеннях будинку, що є державною власністю, розміщується два або більше державних чи заснованих на оренді державного майна підприємств, то у разі прийняття рішення про приватизацію одного чи кількох із них займані ними приміщення, за відсутності заборони на приватизацію цього будинку, приватизуються разом з іншим майном підприємства після закріплення за названими співкористувачами займаних ними приміщень на праві повного господарського відання, оперативного управління або на договірних засадах.

Також слід зазначити, що не підлягають приватизації визначені у встановленому порядку спеціалізовані підприємства торгівлі, що обслуговують виключно громадян, які мають пільги згідно з чинним законодавством. Заклади культури, приміщення та будівлі соціально-побутового призначення, споруджені за рахунок коштів державних підприємств, які обслуговують населені пункти, райони чи мікрорайони у містах, громадські організації або певні професійні (виробничі) колективи можуть бути у встановленому порядку виключені з переліку об'єктів малої приватизації за рішенням Фонду державного майна України, його регіональних відділень та представництв у районах та містах, Фонду майна Автономної Республіки Крим та його представництв, а також за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих Рад відповідного рівня. Щодо способів малої приватизації то вони здійснюються шляхом : викупу продажу на аукціоні, за конкурсом. Сторонами в цьому виді договору виступають продавці і покупці.

Проаналізовані законодавчі акти про приватизацію свідчать про те, що функцію продавця об'єктів приватизації виконують органи приватизації, якими є Фонд державного майна України і його регіональні відділення та представництва у районах і містах. Продавцями майна, яке віднесене до комунальної власності, виступають органи, створені відповідними місцевими радами.

Таким чином, законодавець відокремлює органи приватизації об'єктів комунальної власності від системи державних органів приватизації.

Покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств". Не можуть бути покупцями: юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків; органи державної влади та органи місцевого самоврядування; працівники органів приватизації та інші особи, яким відповідно до чинного законодавства заборонено займатися підприємницькою діяльністю (крім випадків використання ними приватизаційних паперів). Однією з особливостей участі органів приватизації у договірних відносинах купівлі-продажу в процесі приватизації на стороні продавця ї також те, що вони не є самостійними у прийнятті рішення щодо продажу державного майна. Так, із змісту Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих держаних підприємств (малу приватизацію)" випливає, що органи приватизації приймає рішення про продаж об'єктів великої приватизації, виходячи із завдань Державної програми приватизації, а також враховуючи затверджені Верховною Радою України переліки об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та перелік об'єктів, які можуть бути приватизовані за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Рішення про продаж об'єктів малої приватизації орган приватизації приймає на підставі затверджених Фондом державного майна України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими Радами переліків об'єктів. Переліки об'єктів малої приватизації, які підлягають продажу, складаються також відповідно до Державної та місцевої програм приватизації.