Норми права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Поняття і ознаки норми права, їх види

Розділ II. Структура правової норми, її елементи

Розділ III. Способи викладання норм права в статтях нормативних актів

Висновки

Використана література

Вступ

В умовах формування правової держави в Україні зростає значення соціальних регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загальнолюдські потреби й цінності. Людське суспільство, як будь-яка інша складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування певних правил. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки той, що відповідає її меті та схвалений суспільством.

Особливе місце серед соціальних регуляторів життя суспільства та поведінки особи посідають норми права. Вони вбирають в себе основні властивості права, є мірою свободи та справедливості. Формування правової держави передбачає поступове перетворення права на головний важіль стосунків людини й держави, держави й суспільства, ось чому соціальний зміст норм права постає на перше місце. З огляду на це досліджувана тема є досить актуальною в контексті сучасної правової думки.
Предмет дослідження в роботі - норма права.

Метою даної роботи є визначення поняття правових норм і їх класифікація, структура правових норм, форми викладу їх у статтях нормативно-правових актів.

З огляду на поставлену мету перед роботою стоять наступні завдання:
- розкрити поняття норм права та показати їх ознаки;

- визначити структуру правової норми та її елементи;

- розглянути способи викладання норм права в статтях нормативних актів.

Розділ I. Поняття і ознаки норми права, їх види

Норма права -- це загальнообов'язкове правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), що сформувалося в суспільстві відповідно до визнаної в ньому міри свободи, сформульоване (санкціоноване) і забезпечуване державою в якості юридично значимого засобу регулювання суспільних відносин. [6, с. 404]

Бабаєв В.К. дещо по-іншому дав поняття норм права. На його думку юридична норма - це загальнообов'язкове веління, виражене у вигляді державного владного розпорядження і яке регулює суспільні відносини.

А ось Голлунський С.А. вважає, що норма права це не всяке розпорядження, що має юридичний характер, а тільки таке розпорядження, яке представляє собою загальне правило, розраховане на багаторазове його застосування.

Піголкін А.С. в своїй роботі правову норму визначив, як правило поведінки, яке є вимогою, велінням, зверненим до суб'єктів права, узгоджувати свою поведінку з вказівками норми під загрозою невигідних наслідків при порушенні цих вказівок. В нормі формулюється правило поведінки, через норму деяка ідея перетворюється в суспільні відносини. Процес формування і прийняття норми проходить через державу і її органи.

Юридична норма є елементом позитивного права. «Право, як вважає Бабаєв В.К. - складається з нормативних установок (які є елементом права). Юридична норма це також нормативна установка, але певним чином оформлена, тобто виражена в законодавстві».

Норма права -- це правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою, елементарна частина права, що відноситься до нього як частина до цілого (або як одиничне до загального).

Було обґрунтовано, що норма права -- це і не форма, і не зміст всього права, а саме його частина. Вона володіє змістом і формою і в системоутворюючих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому. [5, с. 257]

Нормі права, як частині системи в тій чи іншій мірі притаманні суттєві ознаки, притаманні праву, тому їй можна дати визначення, ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що у встановленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується державою, спрямоване на регулювання типових суспільних відносин через установлення юридичних прав і обов'язків їх учасників. [3, с. 93]

Будь-яке державно-організоване суспільство не може обійтись без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття передбачає з'ясування притаманних нормі права специфічних ознак (властивостей).

По-перше, норма права представляє собою відхилення від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поведінки, які є суттєвими, тобто розглядають поведінку як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені в текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими до реалізації. Шкідлива, небажана для суспільства поведінка також може відбиватися в нормах права, але не сама по собі, а на рівні встановлення юридичної відповідальності за неї. [7, с. 279]

Наприклад, в процесі купівлі-продажу суттєвим є не те, скільки разів «прицінювався» покупець, вибираючи ту чи іншу річ, скільки часу він на це затратив. Для права важливо встановити ознаки: коли можна визнати договір купівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить від продавця до покупця. Або інший приклад: у випадку скоєння вбивства, коли закон особливо чутливий до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає все індивідуальне, що не має відношення до характеристики даної дії як такої. Отже, норми права містять вказівки на суттєві ознаки поведінки, властиві кожному з невизначеного числа конкретних індивідуальних відносин (вчинків), які держава має намір піддати правовому регулюванню.

По-друге, норма права є владним приписом, який формулюється державою від імені всього суспільства. Незалежно від того, яку правову установку вона містить (уповноваження, веління, дозвіл, заборону тощо), ця норма завжди являє собою владний припис щодо поведінки чи діяльності суб'єктів суспільних відносин. [7, с. 281]

Припис в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; оскільки він нею встановлений, то передбачені і міри примусу в випадках його порушення.

По-третє, норма права являє собою певний метод впливу на відносини, що врегульовуються. В приведених вище прикладах методи регулювання виникаючих відносин цілком несхожі, як і самі відносини, бо використовуються різні способи надання їм визначеності, впорядкованості. В цей метод включаються: обставини, при яких застосовується норма; коло учасників, що регулюються цією нормою відносин; взаємні права і обов'язки; санкції за невиконання обов'язків.

По-четверте, норма права -- загальнообов'язкове правило поведінки. Правило поведінки, що міститься у правовій нормі, адресоване не конкретному суб'єктові, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, які регламентуються даною нормою права. Коло суб'єктів, на яких поширюється дія тієї або іншої норми права, може бути різним - від населення держави загалом до невеликих його груп, наприклад, професійних, вікових. Це залежить як від обсягу компетенції органа, що видає норму права, так і від тієї конкретної мети, що становиться нормою права. [4, с. 149]

Це відбувається тому, що норма права як абстрактна модель поведінки передбачає її неодноразову дію, а відповідно, і «захопити» в поле свого притягання вона може потенційно кожного члена суспільства.

По-п'яте, абстрактність норми права зовсім не означає невизначеності її змісту. Як раз навпаки, норма права тому і є такою, що містить достатньо конкретне правило поведінки. Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулює вид суспільних відносин, що повторюються, оскільки не вичерпується одноразовою реалізацією, а охоплює всі можливі індивідуальні випадки. Тому норма права -- загальне і загальнообов'язкове правило поведінки.

По-шосте, зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на впорядкування яких вона направлена. Він формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і правової культури, моральних і політичних установок, орієнтацій держави і інших факторів. Головний зміст норми, в основному визначається змістом відносин, що регулюються.

Норма права -- правова реальність навіть в тому випадку, якщо вона ні разу не застосовувалась для регулювання фактичних відносин. Наприклад, в недавній історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід зі складу СРСР. Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомі норми, які застосовуються безпосередньо і опосередковано -- через інші норми.

Таким чином, норма права -- це загальне правило, яке вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманітність особливого, індивідуального, окремого. [5, с. 259]

Права людини є складовою частиною свободи, яка, на думку більшості - один з найбільш необхідних факторів людської сутності. Однак, наприклад, право індивіда на життя чи власність іншого індивіда означає порушення свободи останнього. Отже, норми права виражають об'єктивно зумовлену міру свободи. Вони виступають в якості рівного масштабу, форми, міри свободи всіх учасників суспільних відносин. Правові норми таким чином поєднують в собі надання і одночасно обмеження зовнішньої свободи осіб в їх взаємних відносинах. Таким чином надавально-зобов'язуючий характер є одною з характерних рис юридичних норм. Він означає, що в певних випадках права одного індивіда можуть охоронятись шляхом деякого обмеження прав другого індивіда (наприклад, прав на життя чи власність першого). На думку Л.I. Спиридонова, ”право закріплює умови, при яких індивід в стані задовольнити свої потреби, лише задовольнивши потреби іншого“. Дана точка зору виглядає, однак, дещо категоричною. Більш прийнятним виглядає теза про те, що індивід не може задовольнити свої потреби, не давши можливості, тим самим, іншому задовольняти свої. В цілому ж, масове недотримання подібних умов може привести до зруйнування балансу обмінних зв'язків - тієї основи, на якій тримається сучасна соціальна система, і тому норми, що їх закріплюють - загальнообов'язкові, що є однією з найбільш характерних властивостей юридичних норм.

Норма права є науковим, об'єктивно обґрунтованим розпорядженням -- моделлю суспільних відносин, що відображає інтереси суспільства в розвитку даних відносин.

Загальний характер норми права не витікає з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому результаті є відображенням того реального загального, яке об'єктивно існує в багаточисленних окремих матеріальних відносинах даного виду, які являються виробничими відносинами.
В сучасних умовах вдосконалення норм права іде двома основними напрямами: покращення змісту норм, зміцнення їх «істинності»; впорядкування їх структури і системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до все більш точного відображення потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення утримання стосується всього комплексу норм -- зобов'язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. В рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Основними умовами, що дозволяють добиватись вдосконалення норм права, є:

1. Точне відображення в правових приписах закономірностей розвитку державно-правової надбудови;

2. Відповідність норм права вимогам моралі и правосвідомості;

3. Дотримання вимог системності та інших закономірностей діючої системи права при прийнятті нових норм;

4. Врахування в процесі нормотворення загальних принципів регулювання і управління суспільними процесами.

Таким чином, підведемо короткі підсумки:

а) норма права може бути визначена в якості вихідного від держави і загальнообов'язкового правила поведінки, що нею охороняється, яке закріплює за учасниками суспільних відносин даного виду юридичні права і накладає на них юридичні обов'язки;

б) правова норма є загальним правилом поведінки, тобто зразком,
еталоном поведінки людей, їх колективів;

в) правова норма -- правило абстрактного, узагальненого характеру,
первинний елемент права як системи;

г) правова норма -- державно-владне розпорядження;

д) правова норма -- явище широке, багатопланове і в той же час
конкретне за змістом.

Види норм права:.

У будь-якій державі існує та постійно розвивається значний масив правових норм. Ця обставина робить доцільним і необхідним поділ їх на певні види, тобто класифікацію всієї сукупності норм права на групи відповідно до тієї або іншої ознаки. [4, с. 150]

За галузевою належністю, тобто за предметом і методом правового регулювання, всі норми класифікуються за інститутами і галузями права. У відповідності з цими об'єктивними розбіжностями законодавець видає кодифіковані акти, формулюючи тим самим галузі законодавства, що відповідають галузям права: норми державного права, норми цивільного права, норми адміністративного права, норми кримінального права, сімейного права і т. д. [5, с. 265]

За юридичною силою, тобто за актами, в яких норми права містяться, вони діляться на норми закону і норми підзаконних актів, причому за цією ознакою можлива подальша більш детальна класифікація.

За ступенем загальності змісту норми права діляться на норми-принципи, загальні норми і конкретні норми. Норми-принципи не містять яскраво виражених елементів норм права, вони є результатом нормативних узагальнень, виражають соціальний зміст всіх норм права даної групи. В деяких галузях права норми-принципи дозволяють безпосередньо регулювати відносини, спеціально не врегульовані конкретними нормами. Так, наприклад, принципи цивільного права є безпосередньою основою для застосування аналогії права. [5, с. 265]

На відміну від норм-принципів загальні норми -- це загальні правила, що конкретизуються в інших нормах. Так, положення ч. 1 ст. 151 ЦК України, що містять поняття зобов'язання і основи його виникнення, є загальною диспозицією до багатьох інших норм, які регулюють різні види обставин, служить ніби їх загальною частиною, а ч. 2 цієї ж статті, яка встановлює, що зобов'язання виникають з договору і з інших основ, вказаних в цьому Кодексі, є загальною нормою, тобто гіпотезою, для багатьох наступних.

Загальною нормою є ст. 23 КК України, яка визначає види покарань, що застосовуються до осіб, що скоїли злочини. Серед загальних норм передове значення мають конституційні норми.

Близьким до поділу норм за ступінню формальної визначеності (ступені загальності) є їх ділення за формальними признаками на норми закону і норми підзаконних актів. В літературі є справедливе судження, що законодавчі норми за своєю структурною організацією найбільш розвинуті. За ступінню узагальнення вони поділяються на конституційні, кодифіковані і окремі.

За функціональною спрямованістю норми права поділяються на охоронні та регулятивні.

Охоронні норми права розраховані на неправомірну поведінку. Визначають умови застосування до суб'єкта права заходів державно-примусового впливу, характер і зміст цих мір у випадках вчинення правопорушення і створення інших обставин, що перешкоджають здійсненню регулятивних норм. [6, с. 407]

Охоронні норми, в свою чергу, за характером санкцій, що містяться в них, поділяються на відновлювальні та обмежувальні.

Відновлювальні (компенсаційні) - їх дія спрямована на захист порушених прав і законних інтересів: цивільно-правові (норма про відшкодування майнового збитку) та норми інших галузей права.

Обмежувальні (каральні, штрафні) - їх дія спрямована на застосування мір юридичної відповідальності: кримінально-правові (норма про відповідальність за заподіяння особі тілесного ушкодження; адміністративно-правові (норма про відповідальність військовослужбовця за невиконання дисциплінарного статуту) та інші норми.

Регулятивні норми права розраховані на правомірну поведінку. Призначені для регулювання суспільних відносин шляхом надання учасникам прав і покладання на низ обов'язків; становлять більшість юридичних норм.

Регулятивні норми за характером приписів (диспозицій), що містяться в них, поділяються на дозвільні, зобов'язуючі та заборонні.

Дозвільні (правомочні) - вказують на можливість здійснювати певні дії. Наділяють суб'єктів певними правами (подавати позов у суд, одержувати пенсію, розпоряджатися майном). Містять у своєму тексті слова «вправі», «має право», «може».

Зобов'язуючі - вказують на необхідність здійснювати певні дії. Наділяють суб'єктів певними обов'язками (представляти митниці необхідні для митного контролю документи; заповнювати і вчасно подавати в податкову інспекцію декларацію про доходи). Містять слова: «зобов'язаний», «повинний».

Заборонні - вказують на необхідність утримуватися від вчинення дії певного роду. Встановлюють заборони (не повідомляти стороннім особам про факт усиновлення дитини; не створювати організаційні структури політичних партій у військових формуваннях). Супроводжуються словами: «забороняється», «не вправі», «не може», «не допускається». [6, с. 408]

Ці види норм властиві різним галузям права. Перші дві групи є специфічно регулятивними в позитивному змісті. В адміністративному, природоохоронному, кримінально-виконавчому і інших галузях права переважне місце займають зобов'язуючі норми, в цивільному ж -- дозвільні. Але немає таких галузей права, вміст яких вичерпувалось би однією групою норм. Навіть в кримінальному праві -- системі заборонних норм необхідним компонентом зобов'язуючі норми загальної частини, а норми про необхідну оборону і крайню необхідність -- дозвільні.

Специфіка заборонних норм полягає в тому, що вони формулюються як напівдиспозиції, тобто прямо не встановлюють правил позитивної поведінки, що є характерне для зобов'язуючих і дозвільних норм. Вони вказують лише на заборонні дії, які не можна чинити, і тим самим -- диктують правила поведінки. Тому в заборонних нормах немає прямо виражених диспозицій. Статті кримінального кодексу, що вміщують дії, які кримінально караються, представляють собою гіпотези, які злились з диспозиціями. Але якщо їх брати разом з положеннями загальної частини, то характер диспозицій-заборон вимальовується повністю. Особливості кримінального закону зводяться до того, що заборона в ньому словесно не сформульований, але він в силу своєї загальновідомості логічно припускається.

Наприклад, кримінальне покарання за крадіжку власності означає заборонену дію. Як повинен вести себе суб'єкт, які йому слід вибирати установки, яким чином зорієнтувати себе в суспільній практиці -- він повинен вирішити сам.

Аналізуючи соціальну природу норм права, приходимо до висновку про ведуче значення дозволень, оскільки вони передбачають встановлення державою зобов'язань і заборон. Це значить, що всі ці способи регулювання складають єдину систему, причому зміни в одній з норм права обов'язково вимагають коректування інших.

В соціальному плані домінуючий елемент правової норми полягає в тому, що вона що-небудь наказує, забороняє чи дозволяє. Якщо наказова норма поведінки одночасно щось забороняє чи дозволяє, вирішальним, найбільш суттєвим в ній все ж є те, що вона наказує. Цей домінуючий елемент правової норми завжди можна визначити. Можна виділити два змісти «дозволу»: в рамках зобов'язуючих чи забороняючих норм і вміщене в правонаділяючій нормі.

Очевидна умовність поділу норм права на вказані види. В процесі їх реалізації діючі суб'єкти завжди співвідносяться один з одним як носії прав і обов'язків. Без такого зв'язку норми права неможливо втілити. Однак цей поділ має і політичний, і правовий зміст. Він дає можливість з'ясувати, на чому зроблений акцент в поведінковій направленості норми. Звідси реальність існування зобов'язуючих, забороняючих і правонаділяючих норм. Неможна переступати об'єктивних кордонів цього розподілу.

В адміністративному праві домінують зобов'язуючі норми, в цивільному, сімейному, трудовому, земельному і ряді інших регулятивних галузей -- правонаділяючі, в кримінальному -- забороняючі. Більшість норм кримінально-виконавчого законодавства -- зобов'язуючі, однак немало і забороняючих; більшу частину (права засуджених) складають правонаділяючі норми. [5, с. 267]

Для зобов'язуючих і забороняючих норм характерний тісний взаємозв'язок, перехід одних в інші. Правомочність юридичних осіб за цивільним правом -- це в то же час і обов'язки їх керівників за адміністративним правом. Нерідко зобов'язання і правонаділення, заборона и правонаділення як форми регулювання зливаються в одній і тій же нормі.

В законодавстві, в різних його галузях досить часто спостерігається вживання таких смислових оборотів: «як правило, не дозволяється», «як правило, може бути дозволено», «у виняткових випадках», «як правило, повинно бути ...» і т. д.

Подобні технічні прийоми дозволяють охопити нормами права різноманітні відхилення від загальних правил, які деколи неможливо наперед передбачити в усіх деталях. Тим самим розширяються кордони правової взаємодії, що забезпечується його гнучкість в різних ситуаціях.
І все ж таке поєднання форм регулювання слід віднести швидше до недоліків, чим до позитивних властивостей форм правових норм. Тут відкриваються широкі можливості для їх вільного трактування спеціальними суб'єктами, що виконують норми, оскільки смисловий зміст подібних оборотів вкрай невизначений.

Зобов'язуючі, забороняючі і правонаділяючі норми в свою чергу можуть бути класифіковані і за іншими різноманітними основами. Так, наприклад, заборони поділяють: за сферами суспільного життя -- соціально-економічні, політичні, особисті; за функціональним призначенням -- заборони в широкому і вузькому змісті; за характером і об'ємом правового матеріалу -- інформативні і елементарні; за ступенем визначеності -- абсолютні і відносні і т. д. [5, с. 269]

Спеціалізовані (нетипові) норми права - нетипові приписи, тобто приписи «нестандартного» характеру, які здатні нести регулююче навантаження лише в сполученні з основною нормою. [6, с. 411]

Спеціалізовані норми не можуть служити самостійною основою для виникнення правовідносин, вони носять додатковий характер. I в залежності віт того яку функцію вони виконують, спеціалізовані норми поділяються на сім основних різновидів:

Загально закріплені норми, або норми-засади - нормативні приписи, які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в узагальненому вигляді виражають певні елементи регульованих відносин, що одержують конкретизацію в інших нормах. [6, с. 413]

Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) -- норми, які містять визначення правових категорій і понять. Наприклад, поняття юридичної особи, злочину, угоди та ін. Такі визначення мають загальнообов'язкове значення. Так, у ст. З Закону України «Про звернення громадян» вказується: звертання -- викладені в письмові або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Декларативні норми (норми-принципи) - це норми, в яких сформульовані правові принципи, задачі, цілі.

Прогностичні норми, або норми-цілі -- норми, які містять прогнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Норми-цілі можна вважати різновидом фундаторських норм. Разом вони служать нормами-еталонами, які дозволяють установити відповідність цілей і засобів конкретних правових розпоряджень об'єктивним закономірностям суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить: «Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою».

Оперативні норми - норми, роль яких виражається у встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк. [3, с. 97]

Колізійні норми, або норми-арбітри -- норми, які регулюють вибір норми при наявності суперечностей між окремими нормативними актами з того самого предмету регулювання. [6, с. 415]

Вони покликані вирішувати колізії (конфлікти норм, пов'язані з особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними правовими актами):

1) між конституцією й іншими нормативно-правовими актами; між законами і підзаконними актами; між актами того самого органа, виданими в різний час; між загальним і спеціальним актом;

2) в унітарній державі з автономними утвореннями, наділеними правотворчими повноваженнями -- між загальнодержавними актами і актами автономного утворення (наприклад, України і Автономної Республіки Крим); у федеративній державі - між загальнофедеральними актами і актами суб'єктів федерації (наприклад, Російської Федерації і Татарстану);

3) між різними державами.

Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнародного приватного права (наприклад, є колізійний механізм регулювання зовнішньоекономічних договорів).

За ступінню активізації соціально корисної діяльності суб'єктів права норми права умовно можна поділити на звичайні і заохочувальні. В принципі всі вони «заохочують» таку діяльність, але виділення заохочувальних норм доречне тому, що вони найчастіше спеціально направлені на стимулювання правомірної діяльності, такою, яку суб'єкти юридично не зобов'язані чинити. Заохочувальні норми мають чітко виражену елементну структуру, причому диспозицією є заохочення, тобто надання різних матеріальних, духовних благ. [5, с. 269]

Заохочувальні норми -- це різновид правонаділяючих чи зобов'язуючих норм. Діапазон їх дії в праві все більш розширюється, причому заохочення нерідко передбачаються і за звичайне виконання обов'язків.

Заохочувальні норми слід вважати нормами права, але виступаючі не як правила поведінки, а як державний призив до визначеної поведінки. При настанні відповідних умов у компетентного органу виникає не тільки право на застосування заохочення, але інколи і обов'язок заохочувати.
За способами встановлення правил поведінки норми права діляться на категоричні і диспозитивні. Перша формулює визначене правило поведінки, виключає який-небудь вибір, хоча може встановити як заборону, зобов'язання, так і дозвіл; друга надає суб'єктам самим визначати конкретний зміст своїх прав і обов'язків і встановлює правило на випадок, якщо суб'єкти не скористались своїми правами. Наприклад, ч. 1 ст. 128 ЦК України визначає, що право власності у покупця речі за договором виникає з моменту її передачі, якщо інше не передбачено законом чи договором.
За технічними прийомами встановлення правила поведінки норми права діляться на визначені, бланкетні та відсильні.

Алєксєєв С.С. розглядає поділ на норми матеріального і процесуального права. [1, с. 278]

Норми матеріального права - регулюють змістову сторону реальних суспільних відносин, служать мірою юридичних прав і обов'язків їх учасників.

Норми процесуального права регулюють юрисдикційну процедуру (порядок) діяльності компетентних органів держави по втіленню і захисту норм матеріального права, прав і законних інтересів учасників суспільних відносин.

За дією в часі юридичні норми можуть бути постійні та тимчасові. [3, с. 95] Постійні норми встановлюються на невизначений строк дії до їх відміни. А тимчасові норми встановлюються на визначений строк. Припустимо на час стихійного лиха чи на час військового стану.

За безпосереднім предметом впливу правові норми можна класифікувати на соціально-технічні і соціальні.

Соціально-технічні -- регулюють використання людиною технічних засобів, сил природи (правила експлуатації технічних засобів, технологічні режими, стандарти, норми розходу сировини, норми в сфері охорони природи и т. д.). Після затвердження компетентними органами, вони стають юридично обов'язковими і тим самим виступають регуляторами відносин між людьми. Їх значення в епоху науково-технічної революції і збільшення ролі права в укріпленні зв'язку науки з виробництвом зростає. Соціальні -- регулюють суспільні відносини, суб'єктами яких є люди, їх колективи, суспільні організації и т. п. [5, с. 270-271]

Розділ II. Структура правової норми, її елементи

право норма поведінка

Структура норми права є формою її внутрішнього змісту. Норма права виконає свою роль регулятора суспільних відносин, якщо буде володіти здатністю реагувати на умови реального життя, в яких вони формуються, враховувати їх суспільні властивості, в гіршому випадку реалізувати цю функцію буде просто неможливо, в нормі повинно бути передбачено і примусове здійснення примусу, інакше вона буде не нормою права, а побажанням. Тому норма права представляє собою єдність елементів - приписів, виконуючих всі вказані вище функції. [5, с. 261]

Глибокий, різносторонній вплив на структуру норми права має виділення правоохоронних правових приписів. Вивчення історії законодавства показує, що розвиток правових систем неминуче виражається у відокремленні розпоряджень, що регламентують юридичні санкції. Такого відокремлення вимагає диференціація мір державно-примусового впливу, необхідність нормативного закріплення різноманітних фактичних умов - об'єктивних і суб'єктивних.

Виділення правоохоронних приписів не тільки відображається на структурі регулятивних норм зі складу яких «виводяться» вказівки на державно-примусові міри забезпечення, але і тягне за собою формування самостійних правоохоронних інститутів, а відповідно, впливає на структуру права більш високих рівнів. Істотний вплив на структуру права має і відокремлення загальних правових розпоряджень, в яких закріплюються правові поняття, принципи, правове положення суб'єктів, загальні умови здійснення тих чи інших юридичних дій і т. д.

Являючись складовою частиною більш широкої проблеми, питання про структуру юридичної норми має своє достатньо самостійне значення. Тут (як і при характеристиці видів юридичних норм) перед нами мікроструктура права. В ній, на відміну від макроструктури - поділу права на галузі і інститути (система права) - не так наглядно і рельєфно проглядаються соціально-політичні особливості правового регулювання. В той же час в структурі норми і видах норм проявляються ті специфічні функції, які виконують юридичні норми як первинна ланка структури права, -- забезпечення конкретизованого, детального, точного і визначеного нормативного регулювання суспільних відносин. А звідси в розглядуваних питаннях більшого значення набувають юридико-технічний бік, конструктивні моменти організації змісту норми, тобто те, що відноситься до догми права.

Структурі норми права властива своя типова схема (модель) зв'язків утворюючих її елементів. Головне в цій типовій схемі - нормативна побудова інтелектуально-вольового і юридичного змісту державної волі. Ця нормативна побудова полягає в тому, що зміст норми не тільки виражається за допомогою таких категорій, як права і обов'язки, але і має характер загального правила, особливо в одночасно існуючих нормах-приписах і логічних нормах.

Норма-припис - це цільне, логічно і граматично вивершене імперативне правове судження (веління) загального характеру, формально закріплене в тексті нормативно-правового акта. [6, с. 422]

Норма-припис втілює державне веління у вигляді цільного нормативного положення, присвяченого конкретному питанню правового регулювання. Логічна ж норма характеризує сутність і зв'язок конкретних розпоряджень, їх державно-примусові, нормативно-регулюючі якості. Внутрішня будова, зв'язок елементів, що утворюють структуру норми, відрізняються інваріантністю, жорсткістю, «незруйнуванням». Причому ці елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) об'єднані не на умовах ієрархічної залежності, як це характерно в основному для зв'язку елементів усередині галузей і інститутів права, а на умовах синтетичної залежності при якій відсутність хоча б одного з необхідних елементів приводить до руйнування даної цілісності - юридичної норми.

З зовнішнього боку (тобто з боку зовнішньої форми) норми-приписи і логічні норми одержують мовно-логічний, словесно-документальний виклад в тексті нормативного юридичного акту: його статтях і інших структурних підрозділах акту.

Головне, що тут необхідно відмітити, це різницю між нормою права і статтею нормативного акту. Однак співвідношення між нормою і статтею залежить від того, чи розглядається це співвідношення як таке, що можна застосувати до логічної норми чи до норми-припису.

Логічна норма, покликана виразити в основному зв'язки між спеціалізованими нормативними приписами, їх державно-примусові, нормативно-регулюючі якості, в більшості випадків містяться в декількох статтях нормативного акту чи навіть в статтях різних нормативних актів.

Норма-припис, як правило, відповідає первинній структурній частині тексту нормативного акту (статті, пункту, абзацу статті, конкретній фразі тексту). Дроблення норми-припису, розподіл його змісту між різними статтями, пунктами статті і т. д. взагалі неможливий. Норма-припис - це цільне, логічно завершене і формально закріплене державно-владне веління.
За своєю словесно-логічною побудовою вона представляє собою нероздільну єдність за формулою «якщо-то».

Практика законодавства показує, що виділення частини норми-припису можливе лише шляхом самостійного її формулювання у вигляді особливого загального правила (при цьому якість самостійного правила зберігає і «урізана» норма).

Однак при характеристиці співвідношення норми-припису і статті важливо відмітити, що повного співпадання тут також нема. Норма-припис - це правило, веління, нормативно-владне судження, тоді як стаття представляє собою лише підрозділ тексту нормативного юридичного акту. Отже, в даному випадку можна говорити тільки про відповідність норми права і статті чи іншої частини тексту акту, а не про їх рівність.
Чим вищий рівень спеціалізації права, тим більш спрощуються правові приписи, кожний з яких стає самостійним нормативним узагальненням, присвяченим окремій операції в процесі правового регулювання. При цьому нерідко стаття нормативного акту містить декілька тісно взаємопов'язаних правових приписів. Наприклад, ст. 112 Сімейного кодексу України включає щонайменше чотири приписи: припис-принцип («таємниця усиновлення охороняється законом»), уповноважуючу норму («для забезпечення таємниці усиновлення за проханням усиновителя може бути змінено місце народження усиновленої дитини...»), забороняючу норму («забороняється без згоди усиновителей... повідомляти будь-які дані про усиновлення...»), правоохоронну норму-припис («особи, які розголосили таємницю усиновлення проти волі усиновителя, можуть бути притягнені до відповідальності згідно встановленого законом порядку»).

Структура логічної норми

Ця структура виражається в жорсткому, інваріантному зв'язку таких елементів, які в своїй єдності забезпечують державно-владне регулювання суспільних відносин. Набір елементів логічної норми такий, що він дозволяє їй бути «автономним», відносно відокремленим регулятором, акумулюючим все те, що необхідно для юридичного опосередкування суспільних відносин.
У відповідності з цим логічна норма включає до свого складу три основні елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

а) гіпотеза - зазначення конкретних фактичних життєвих обставин (події, дії людей, сукупність дій, тобто фактичні склади), при яких дана норма вступає в дію. Гіпотеза (припущення) - це елемент правової норми, в якому вказується, при яких умовах слід керуватись даним правилом. В гіпотезі викладаються ті фактичні обставини, при наявності яких в осіб виникають юридичні права і обов'язки. Візьмемо в якості прикладу норму цивільного права, викладену в статті 264 Цивільного кодексу України, яка визначає обов'язок наймодавця по утриманню зданого в найм майна. Гіпотезою в даній нормі є здача в найм майна. При такій умові у однієї особи (наймодавця) виникає обов'язок утримувати здане в найм майно, а у другої (наймача) - право вимагати виконання цього обов'язку.

б) диспозиція - «серцевина» норми права, тобто вказівка на правило (правила) поведінки, яким повинні підпорядковуватись суб'єкти, якщо вони виявились причетними до умов, перерахованих в гіпотезі. Диспозиція розкриває саме правило поведінки, зміст юридичних прав и обов'язків осіб. В приведеному вище прикладі диспозиція приписує, що наймодавець зобов'язаний проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найм майна, якщо інше не передбачене законом чи договором, а наймач у випадку невиконання наймодавцем цього обов'язку має право або провести капітальний ремонт і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок найомної плати або розірвати договір і стягнути збитки, нанесені його невиконанням.

в) санкція - вид і міра можливого покарання (кари), якщо суб'єкти не виконують приписи диспозиції, чи заохочення за здійснення рекомендованих дій. Тому санкції призначають, щоб спонукати суб'єктів діяти у відповідності з розпорядженнями норми права. Санкція називає заохочувальні чи каральні міри (позитивні чи негативні наслідки), що наступають у випадку додержання чи, навпаки, порушення правила, зазначеного в диспозиції норми. Інколи в статті закону формується тільки частина норми, а інші її частини слід шукати в інших статтях чи в іншому нормативному акті. Звідси слідує необхідність розрізняти норму права і статтю закону. Це очевидно ще й тому, що в одній статті нормативного акту наприклад кримінально-правові, спеціалізуються на вираженні санкцій, що обслуговують норми інших галузей права.

Норма права не виконала б своєї регулятивної ролі, якщо б в ній був відсутнім який-небудь з названих структурних елементів. Тому законодавець при формулюванні норм зобов'язаний виписати кожну частину чи дати відповідне посилання, а той, хто реалізує норму, повинен мати на увазі всі зв'язки елементів норми, для того щоб юридично грамотно побудувати свої дії.

Структура норми-припису

Норма-припис звичайно відповідає структурній первинній частини тексту нормативного акта (статті, пункту, абзацу статті та ін.). Можлива і наявність декількох нормативних приписів в окремих частинах або абзацах. Розрив норми-припису на частини між статтями, пунктами статті і т.п. виключається. [6, с. 422]

Норми-приписи як клітини єдиного організму виконують всередині нього різноманітні задачі, різні операції. Тому трьохчленна схема, яка має суттєве значення для характеристики логічних норм, не відповідає структурі реальних норм-приписів. Структурна побудова норм-приписів відображає головне, що властиве первинній ланці нормативної системи, - забезпечення конкретизованого, детального, точного і визначеного нормування поведінки людей.

З врахуванням спеціалізації права для юридичної норми-припису характерна типова структурна побудова, що виражає жорсткий закон організації її змісту і яка складається з двох основних елементів:

а) гіпотези - частини норми, що вказує на ті умови, тобто фактичні обставини, при настанні чи ненастанні яких норма вступає в дію;

б) диспозиції чи санкції - частини норми, що вказує на ті юридичні наслідки, які наступають при наявності передбачених нормами умов. В регулятивних (правоустановчих) нормах ця частина норми називається диспозицією; вона утворює зміст самого правила поведінки, вказує на права і обов'язки, якими наділяються учасники відносин, що регулюються.

Вказані дві частини норми-припису є її обов'язковими елементами. Правове веління обов'язково повинно містити вказівки на його суть, тобто на юридичні наслідки, і на умови їх настання. Отже, норм-приписів без гіпотез існувати не може. В будь-яких, самих спеціалізованих правових приписах так чи інакше вказуються умови, при яких вони діють.

Важливо звернути увагу на те, що регулятивні норми-приписи неодмінно, за логікою юридичного регулювання, внутрішньо, а інколи і текстуально пов'язані, функціонують в єдності з охоронними приписами, які їх забезпечують, охороняють. Так що в кінцевому результаті регулятивні і охоронні норми-приписи виражаються у вигляді логічних норм, де є всі три елементи - гіпотеза, диспозиція, санкція. При цьому нерідко з кількома регулятивними нормами-приписами скоординовано одне охоронне нормативне положення, яке виступає у вигляді самостійного припису, а в рамках логічних норм приєднується то до одного, то до другого регулятивного припису.

За ступенем визначеності змісту гіпотези, диспозиції, санкції можуть бути:

- абсолютно-визначені,

- відносно-визначені,

- альтернативні.

Гіпотеза надає рух юридичній нормі. За допомогою гіпотези абстрактний варіант поведінки «прив'язується» до конкретного життєвого випадку, до конкретної людини, часу і місця. Призначення гіпотези -- визначити сферу і межі регулятивного дії диспозиції і правової норми.

Наприклад, у відповідності з законодавством про шлюб і сім'ю для одруження необхідна взаємна згода осіб, що одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Лише за наявності зазначених обставин (позитивна гіпотеза) норми діятимуть. Але дія норми, що розглядається, зв'язується і з іншими обставинами: відсутністю вже зареєстрованого шлюбу, а також визнаної судом недієздатності внаслідок душевної хвороби або слабоумства (негативна гіпотеза).

В абсолютно-визначеній гіпотезі вичерпно окреслюються обставини, з наявністю або відсутністю яких пов'язується чинність юридичної норми. Наприклад, кримінально-процесуальне законодавство встановлює вичерпний перелік обставин (умов), за яких вирок суду повинний бути безумовно скасований: якщо вирок винесено незаконним складом суду, або порушена таємниця наради судів, або вирок не підписаний будь-ким із суддів та ін. Тут -- абсолютно-визначена гіпотеза. [6, с. 424]

Відносно-визначена гіпотеза обмежує умови застосування норми права певним колом формувальних ознак. [3, с. 98]

Альтернативна гіпотеза ставить дію юридичної норми в залежність від одного або кількох фактичних обставин (умов). Наприклад, норма, що регламентує припинення шлюбу, встановлює, що шлюб припиняється через смерть одного з подружжя, оголошення його або її померлим (померлою) у встановленому порядку, а за життя подружжя -- розлученням за заявою одного з них або обох. Достатньо однієї з фактичних обставин, щоб наступили передбачені нормою правові наслідки -- припинення шлюбу.

Диспозиція -- серцевина юридичної норми, яка вказує дозволену поведінку суб'єкта, обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму). Диспозиція -- основний елемент норми права, у якому формується модель самого правила поведінки, тобто міститься розпорядження про те, як слід діяти в ситуації, в умовах, передбачених у гіпотезі даної норми. [6, с. 424]

Абсолютно-визначена диспозиція містить чітко і вичерпно викладене правило, що позбавляє суб'єктів суспільних відносин можливості вибору варіантів поведінки. Наприклад, п. 3 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» вказує на те, що суб'єкти підприємницької діяльності, які створюються після набрання чинності цим Законом, незалежно від виду діяльності і запланованих операцій… зобов'язані зареєструватися як платники податку за місцем їх знаходження в податковому органі.

Відносно-визначена диспозиція містить загальні ознаки поведінки, в межах якої можуть діяти суб'єкти. Наприклад, використання землі в Україні є платним, про що йдеться у ст. 36 Земельного кодексу України. [7, с. 282-283]

Альтернативна диспозиція -- диспозиція, яка характеризується тим, що вказує на кілька правових наслідків, але припускає настання лише одного з них.

Наприклад, у Кримінально-процесуальному кодексі є норма, яка передбачає, що в результаті розгляду справи в касаційному порядку суд приймає одне з таких рішень: (1) залишає вирок без зміни; (2) скасовує вирок і направляє справу для нового розслідування або нового розгляду; (3) скасовує вирок і припиняє справу; (4) змінює вирок. [6, с. 424]

Санкція -- частина правової норми, яка забезпечує здійснення її диспозиції. У санкції виражається несхвальне ставлення суспільства, держави, особистості до порушників правової норми (охоронна санкція). У санкції може виражатися схвальне ставлення у вигляді заохочення -- премії, підвищення в посаді до осіб, що виконують диспозицію (корисні варіанти поведінки) на рівні, що перевищує загальні вимоги (заохочувальна санкція). Ми говоримо про санкції охоронного характеру. [6, с. 425]

Абсолютно-визначена санкція -- вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника. [4, с. 153] Санкції норм про майнову відповідальність у переважній більшості є абсолютно визначеними. Абсолютно визначеними можуть бути санкції та інших норм, наприклад, адміністративних -- штраф у 20-кратному розмірі за безквитковий проїзд у трамваї.

Відносно-визначена санкція -- санкція, у котрої межі юридичної відповідальності за порушення норми права зазначені від мінімальної до максимальної або лише до максимальної. Правозастосовним органам надається можливість вирішувати справу, зважаючи на конкретні обставини. Відносно-визначений характер має більшість санкцій кримінального права, які встановлюють нижчі та вищі межі покарання (наприклад, позбавлення волі від 1 до 5 років).

Альтернативна санкція -- санкція, у якій названі або перелічені через з'єднально-роз'єднувальний сполучник «чи» («або») кілька видів юридичної відповідальності, із яких правозастосовник обирає лише один -- найдоцільніший для випадку, що вирішується. Наприклад, пошкодження полезахисних та інших насаджень караються виправними роботами на строк до одного року або штрафом, або покладенням обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. [6, с. 425]

Посилкові санкції - містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу. [3, с. 101]

За характером наслідків для правопорушника розрізняють санкції:

- штрафні (або каральні) -- передбачають позбавлення волі, штраф, догану, стягнення матеріального збитку та ін. Основна задача каральних санкцій -- загальна і приватна превенція (запобігання) правопорушення, виправлення і перевиховання правопорушників. Штрафні санкції характерні для заборонних норм;

- відновлювальні (компенсаційні) -- передбачають усунення завданої людині шкоди і відновлення її прав: відновлення на старому місці роботи незаконно звільненого; стягнення аліментів та ін. їх основне завдання -- відновлення порушеного права. Відновлювальні санкції характерні для дозвільних норм. За складом гіпотези, диспозиції санкції можуть бути прості і складні. [6, с. 425]

За складом розрізняють:

Проста гіпотеза -- містить одну обставину, необхідну для дії правової норми.

Складна гіпотеза -- містить дві або більше обов'язкових обставин, з якими пов'язується дія правової норми.

Проста диспозиція -- містить одне правило поведінки.

Складна диспозиція -- містить два або більше обов'язкових правил поведінки. [3, с. 99-100]

Проста санкція -- санкція, що визначає одну міру державного стягнення до порушника правил, передбачених диспозицією.

Складна санкція -- санкція, що визначає одночасно два (і більше) заходи державного стягнення з порушника правил, передбачених диспозицією. [6, с. 426]

Розділ III. Способи викладання норм права в статтях нормативних актів

Способи викладення норми права в статтях нормативно-правового акта можуть бути різними. Інколи норма права може бути викладена в одній статті нормативного акта, але частіше вони за своїм змістом не збігаються. Розбіжності, які існують у питанні співвідношення норми права і статті нормативного акта можуть виникати залежно від обсягу нормативного припису, викладеного в статті нормативного акта, і залежно від способу викладення в статті нормативного акта структурних частин норма права.

Залежно від обсягу нормативного припису, викладеного в статті нормативного акта, можуть траплятися такі варіанти:

- в одній статті нормативного акта викладена повністю одна норма права, тобто текстуально вони збігаються ( наприклад, ст. 145 Кримінального кодексу України «Незаконне розголошення лікарської таємниці»);

- в одній статті нормативного акта викладені два або більше нормативні приписи (наприклад, ст. 185 КК України «Крадіжка»);

- в одній статті нормативного акта викладена частина норми права, а інші частини норми знаходяться в інших статтях або нормативних актах (наприклад, ст. 121 КК України «Умисне тяжке тілесне ушкодження»). [7, с. 291]

Способи викладу норм права в статтях нормативно-правових актів можна класифікувати в залежності від повноти викладу і від рівня узагальнення.

За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи):

- повну (пряму),

- відсильну,

- бланкетну.

Повна

У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначені всі елементи: «У разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім'ї (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити займане приміщення. У разі відмовлення, вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що погрожують обвалом, -- в адміністративному порядку».

Відсильна

У статті містяться не всі елементи норми права, для їх заповнення є відсилання до інших статей цього акта, де містяться недостатні відомості. Наприклад, ст. 138 «Оголошення розшуку обвинуваченого» Кримінально-процесуального кодексу України говорить: «Коли місце перебування особи, щодо якої винесена постанова про притягнення її в справі як обвинувачуваного, не встановлене, слідчий оголошує її розшук. При наявності підстав, передбачених у статті 155 цього Кодексу, слідчий може обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді утримання під вартою».

Бланкетна

У статті міститься відсилання не на якогось конкретного нормативного припису даного закону, а до іншого нормативного акту (більш високої чи нижчої юридичної сили) або до міжнародного акта, який ратифікований парламентом і накладає на державу обов'язки, для виконання яких потрібно прийняття внутрішньодержавних актів. Такого роду стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про заставу» вказуються: «Відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами законодавства України». Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно не сказано, і у загальний «бланкетний» спосіб передбачена можливість регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України. [6. с. 427]

Залежно від рівня узагальнення використовуються такі способи викладу норм права в статтях нормативно-правових актів:

Казуїстичний - зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом переліку певних фактів, випадків, ознак та ін.

Абстрактний - зміст норми розкривається загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями. [3, с. 102]

Висновки

Підводячи підсумки розглянутої теми, можна зробити такі висновки:

Правові норми - це правила поводження загального характеру, які складаються у відношеннях між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їхньої волі (інтересу), і забезпечуються різними засобами впливу. Правові норми виникають в процесі історичного розвитку й передаються з покоління в покоління, вирізняються такими ознаками, як регулятивний та загальний характер. Норми права утворюють єдину систему.