Правові проблеми українських громадян в країнах їх трудової міграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові проблеми українських громадян в країнах їх трудової міграції

В більшості країн український громадянин, як і будь-який інший іноземець, що прибув в країну з метою працевлаштування, повинен мати не тільки посвідку на проживання, а й дозвіл на працевлаштування, а такі питання, як умови видачі останнього, підстави припинення, виключення з правил тощо, визначаються законодавством країни окремо.

Загальним правилом для національних законодавств різних країн є, як правило, застосування національного режиму по відношенню до іноземних громадян, заборона дискримінації, право на освіту, право на роботу та соціальний захист, право на медичне обслуговування, існування принципу свободи асоціацій, участі в профспілках та страйках тощо.

Питання трудової діяльності щодо іноземців в Німеччині регулюються наступними нормативно-правовими актами: законом “Про працю”, положенням “Про надання дозволу на роботу для осіб не німецької національності”, положенням “Про надання дозволу на перебування для заняття трудовою діяльністю”, законом “Про надання дозволу на перебування для громадян ЄС ”.

Для заняття трудовою діяльністю на території Німеччини кожний іноземець повинен в обов'язковому порядку одержати дозвіл на роботу від відомства по праці - Аrbeitsamt.

Дозвіл на заняття трудовою діяльністю Аrbeitserlaubnis-Arberel дається в залежності від приналежності іноземця до тієї або іншої країни та ситуації на ринку праці.

Законодавство ФРН з питань надання роботи іноземцям чітко розділяє осіб, що не являються громадянами ФРН, на дві групи - громадян країн-членів ЄС та громадян третіх країн, до яких належать і українці.

Для першої групи практично не існує законодавчих перешкод в отриманні роботи, за умови знання німецької мови. Друга група значно обмежена в можливості одержання роботи на території Німеччини.

Отже, громадяни країн-членів ЄС мають на території Німеччини особливий статус, який ґрунтується на законі “Про в'їзд і перебування громадян держав-членів ЄС” та договорі “Про перебування на території європейських держав ЄС”. Ці закони надають іноземцям практично рівні з громадянами Німеччини права в питаннях отримання роботи та підприємницької діяльності на цій території.

Для в'їзду в країну даної категорії іноземців не потрібна віза та дозвіл на проживання в країні протягом трьох місяців. Якщо протягом трьох місяців іноземець не знайшов для себе роботи, він може продовжити дозвіл на проживання ще на один місяць. Ці положення розповсюджується і на членів сім'ї іноземця, навіть якщо вони є громадянами третіх країн.

Для отримання роботи іноземець може звернутися у відомство по роботі або знайти роботу самостійно. Порядок отримання роботи однаковий для громадян ЄС і для громадян третіх країн, проте дозвіл на роботу громадянам ЄС не потрібен. При отриманні роботи іноземець одержує у відомстві по справах іноземців дозвіл на проживання строком на п'ять років, який надалі може не обмежуватись часом.

Для отримання дозволу на перебування іноземцю необхідно представити посвідчення особи і рішення про прийом на роботу (трудовий договір), що видається керівництвом фірми або підприємства.

При прийомі на роботу, в цілому, враховуються лише професійні якості претендента, проте українці як і інші іноземці, не можуть перебувати на урядових посадах у державних установах.

Основною умовою для отримання дозволу на роботу для іноземців, що не є громадянами країн-членів ЄС, є наявність у іноземця дозволу на проживання в країні або ж дозволу на тимчасове перебування для осіб, що претендують на політичний притулок у формі Duldung, якщо їм дозволено проживання поза зоною розташування місць для біженців.

Відповідно до закону “Про працю” та положення “Про надання дозволу на роботу для осіб не німецької національності”, отримання роботи для осіб, що мають туристичну візу або в'їхали в країну за приватним запрошенням на строк до трьох місяців та не мають дозволу на більш тривале перебування, є забороненим.

В інших випадках дозвіл на роботу видається на термін дії посвідки на проживання, але не більш, ніж на три роки. Надалі можливо продовження терміну дії дозволу Arberel.

На п'ять років дозвіл на роботу видається іноземцям, що проходять навчання, працюють та проживають в Німеччині протягом шести років, але не маючим необмеженої по терміну дії посвідки на проживання, або якщо існують особливі обставини.

Без будь-яких обмежень видається дозвіл (такий дозвіл називається особливим) на роботу якщо:

1). іноземець є чоловіком (дружиною) громадянина ФРН та існують передумови для продовження терміну дії дозволу на проживання в країні;

2). іноземець, визнаний біженцем;

3). іноземець в'їхав в країну до виповнення 18 років і одержав в Німеччині загальну або професійну освіту, або, якщо іноземець до виповнення 18 років безперервно проживав на території ФРН;

4). іноземець має посвідки на проживання у формі Аufenthaltsbefugnas або Аufenthaltseriaubnis впродовж шести років;

5). іноземець є розлученим або овдовілим чоловіком, що має право на перебування в країні;

6). громадяни Туреччини, що впродовж чотирьох років безперервно проживають на території Німеччини, або члени сім'ї турецьких громадян, що проживають безперервно у Німеччині впродовж п'яти років .

У випадку, якщо іноземець має дозвіл на перебування в країні, він може використовувати два шляхи для отримання дозволу на роботу та праці.

Перший шлях полягає в тому, що іноземець звертається у відомство по праці (Аrbeitsamt) за місцем проживання. Відомство по праці надає іноземцю три можливі місця роботи, в які він звертається самостійно.

Другий шлях полягає в тому, що іноземець по газетних або інших оголошеннях знаходить для себе місце роботи і звертається на фірму з проханням про надання вакантного робочого місця. Відомство по праці розглядає документи заявника і перевіряє наявність претендентів на отримання відповідної роботи. Якщо іноземець знайшов робоче місце самостійно, то він отримає роботу тільки, коли на дане місце не претендують громадяни ФРН, громадяни країн-членів ЄС, іноземці, що мають особливий дозвіл на роботу.

Дозвіл на роботу строком на один рік може бути наданий:

1). іноземцям, які є службовцями німецької фірми, але працюють поза межами Німеччини, якщо існує потреба в їх діяльності на цій території;

2). іноземцям, що являються фахівцями в спільних фірмах, створених на основі двосторонніх державних договорів, для отримання освіти або підвищення кваліфікації;

3). іноземцям, що являються фахівцям по укладанню експортних або ліцензійних договорів;

4). іноземцям у віці до 25 років по догляду за дітьми в німецьких сім'ях.

Дозвіл на роботу строком до вісімнадцяти місяців може бути наданий:

1). тимчасовим працівникам для підвищення кваліфікації або мовної освіти на основі двосторонніх державних договорів;

2). іноземцям, які в рамках існуючих ділових відносин між фірмами працюватимуть на німецькій фірмі з метою вивчення практики, умов та особливостей роботи.

Дозвіл на роботу строком на два роки може бути видане:

1). випускникам німецьких вищих учбових закладів, для завершення освіти яких необхідно проходження практики;

2). фахівцям або керівним працівникам на підставі двосторонніх державних договорів або на підставі договорів між промисловими організаціями або суспільно-правовими економічними установами з метою отримання освіти або підвищення кваліфікації на підприємствах і фірмах, розташованих на території Німеччини.

Дозвіл на роботу може продовжуватись на час, який необхідний іноземцю для навчання або підвищення кваліфікації.

Іноземці, що працюють за трудовим договором на підставі міждержавних угод, можуть одержати дозвіл на роботу до закінчення терміну дії трудової угоди. Якщо іноземець знову бажає одержати дозвіл на роботу на підставі трудової угоди, то його можна отримати, якщо термін між виїздом іноземця з країни і датою нового в'їзду не перевищує часу загального перебування в Німеччині раніше.

Загальний термін, по закінченню якого можна отримати новий дозвіл на роботу, не повинен перевищувати двох років. Якщо іноземець працював на території Німеччини впродовж дев'яти місяців, то новий дозвіл на роботу можна отримати по закінченню трьох місяців. За рішенням міністерства праці Німеччини, видача дозволу на роботу по трудовим договорам в галузі будівництва може бути обмежена.

Дозвіл на роботу іноземцю може видаватися на строк:

1). до дев'яти місяців іноземцям, що займаються організацією виставок та театральних вистав;

2). на п'ять років викладачам, що викладають у вищих навчальних закладах, державних або приватних школах Німеччини, а також у школах при консульських представництвах;

3). від трьох до шести років для кухарів, що працюють в спеціалізованих ресторанах іноземної кухні; няням, по догляду за дітьми до 16 років; іноземним підприємцям, на термін їх роботи в країні.

Також дозвіл на роботу може видаватися:

1). науковим співробітникам для викладання та досліджень;

2). керівним працівникам та фахівцям, якщо їх діяльність викликана особливим інтересом суспільства;

3). керівникам та фахівцям іноземних фірм на території Німеччини, якщо їх знання та навики вищі, ніж у відповідних німецьких фахівців;

4). керівникам спільних підприємств;

5). медсестрам по догляду за хворими та особами похилого віку;

6). священикам, іншим релігійним діячам, що мають відповідну освіту;

7). художникам та артистам, а також їх обслуговуючому персоналу.

Для отримання дозволу на роботу, проходження стажування тощо зацікавлена фірма або установа направляє запрошення іноземцю, з яким останній звертається в консульське представництво Німеччини. Консульське представництво надає запит у центральне відомство по праці, яке розташоване в м. Франкфурт - на - Майні, про можливість надання дозволу на роботу. Центральне відомство по праці робить також відповідний запит у відомства по праці міста або району, в якому розташована фірма або установа. Відомство по праці міста або району спрямовує відповідний запит на фірму або до установи і, одержавши відповідь, посилає його назад в центральне відомство по праці, яке дає позитивну або негативну відповідь консульській установі. Сьогодні в Німеччині проводиться урядом лінія скорочення вдвічі числа безробітних, що призводить до введення додаткових обмежень в наданні роботи іноземцям. Окрім цього, можливо введення обмежень на надання дозволу на перебування іноземцям, які є безробітними або не можуть знайти роботи. Остання вимога торкається переселенців російської національності, які перебувають у шлюбі з громадянами ФРН, і мають обмежений термін дозволу на перебування в країні .

Імміграційна влада США встановлює щорічну квоту на в'їзд іноземців в країну з метою проживання. Серед шести привілейованих груп осіб, які можуть одержати візи на в'їзд, дві складають особи, що приїжджають в США спеціально для отримання роботи: це видатні вчені та артисти, а також інші працівники, якщо в США не вистачає таких фахівців. За наявності пропозиції від американських наймачів вищезазначені особи повинні одержати так званий трудовий сертифікат, який означає, що робота іноземця в США не призведе до зниження рівня зарплати та погіршення умов праці американських працівників. Для деяких категорій працівників (докторів, медсестер, діячів науки та мистецтва з міжнародним визнанням, релігійних діячів) передбачається видача “бланкетного трудового сертифікату” .

Що ж стосується трудової діяльності громадян України в Іспанії, то дозволи на роботу, як і посвідки на проживання видаються відповідно до Рамочного закону 4/2000 “Про права та свободи іноземців в Іспанії та їх соціальної інтеграції” від 11.01.2000 р.

Відповідно до ст. 33 Закону дозвіл видається іноземцям на здійснення економічної діяльності у випадках, якщо:

1). іноземці старші 16 років бажають здійснювати трудову або професійну економічну діяльність в Іспанії. Вони повинні одержати адміністративний дозвіл на роботу. Адміністративний дозвіл на роботу видається (ст.34) для заняття економічною діяльністю як підприємцю, виробнику, фермеру або ремісникові. Для його отримання необхідно подати прохання про видачу відповідного адміністративного дозволу, щоб мати можливість виконувати всі передбачені чинним законодавством вимоги для іноземних громадян для відкриття та здійснення бажаного виду діяльності.

2). іноземець має намір працювати як підприємець або за наймом, здійснюючи діяльність, для якої необхідний відповідний диплом. В цьому випадку видача дозволу буде обумовлена саме наявністю цього диплому та його підтвердженням. Також при наданні дозволу буде враховуватись колегіальність, якщо того вимагає законодавство.

Підприємці, що наймають іноземного працівника, зобов'язані запитати і одержати попередній дозвіл Міністерства праці і соціального забезпечення. Відсутність відповідного дозволу на укладання контрактів з боку наймача не впливає на відповідальність, що передбачається даним контрактом та не анулює прав іноземного працівника.

Іспанський Закон дає визначення дозволу на роботу. Відповідно до ст. 35 Закону, дозволом на роботу називається документ, що дає право на заняття економічною діяльністю в Іспанії за наймом. Для видачі початкового дозволу на роботу у випадку роботи за наймом приймається до уваги стан зайнятості в країні. Дозвіл на роботу видається на строк до п'яти років і може обмежуватися територією, сектором або видом діяльності. Дозвіл на роботу може поновлюватися після закінчення терміну його дії, якщо зберігається або поновлюється контракт або попередній контракт, які зумовили видачу початкового дозволу, або коли є новий контракт, складений згідно передбаченим нормативам. Після першої видачі дозволи на роботу видаються без будь-яких обмежень щодо території, сектору або виду діяльності. Після проходження п'яти років з моменту видачі першого дозволу на роботу і його відповідних продовжень дозвіл набуває постійного характеру.

Іспанське законодавство передбачає особливий вид дозволу на роботу. Так, мають право на отримання дозволу на роботу іноземці, які одержують посвідку на проживання за процедурою, передбаченою ст. 29 п. 3.Закону, де зазначається, що для отримання тимчасової посвідки на проживання іноземцю необхідно підтвердити своє перебування на цій території протягом двох років, прописку за місцем проживання на момент подачі заяви та наявність коштів для існування. Термін дії такого дозволу не перевищує одного року і він поновлюватиметься до тих пір, поки зберігаються колишні умови.

Також автоматично поновлюються дозволи на роботу та адміністративні дозволи для роботи при збігу наступних обставин:

а) коли компетентною організацією, згідно нормативам соціального забезпечення, надається податкова позика по безробіттю, на час надання даної позики;

б) коли іноземець користується допоміжною економічною позикою суспільного характеру, що призначена для полегшення його входження або повторного входження в соціальні або трудові відносини на час надання даної позики.

Відповідно до іспанського законодавства щорічно встановлюється контингент робочої сили. Це відбувається таким чином: уряд, після попередніх переговорів з Верховною Радою Іспанії по імміграційній політиці та найбільш впливовими профспілковими і підприємницькими організаціями, обговорює та встановлює контингент робочої сили, де вказується кількість та характеристики пропозицій з працевлаштування, запропонованих іноземним працівникам-нерезидентам Іспанії, з вказівкою про сектори та професійну діяльність.

Пропозиції по працевлаштуванню, які підприємці можуть давати іноземним працівникам не залежать від загального встановлюваного контингенту. Також не являється обов'язковим брати до уваги наявність робочих місць контингенту, якщо йдеться про пропозиції по працевлаштуванню:

а) на посади, що вимагають особливої довіри;

б) спрямовуванні чоловіку або сину іноземця-резидента Іспанії;

в) спрямовуванні власнику попереднього дозволу на роботу, що хоче його відновити;

г) спрямовуванні працівникам, необхідним для монтажу або ремонту виробничого устаткування або установок;

д) спрямовуванні тим, хто мав статус біженця протягом року, після втрати даного статусу.

Існують також виключення при отриманні дозволу на роботу. Не треба отримувати дозвіл на роботу для наступних категорій працівників:

1). іноземним технічним та науковим працівникам, що запрошуються або наймаються державою;

2). іноземним викладачам, що запрошуються або наймаються іспанськими університетами;

3). іноземному керівному складу і професурі культурних та освітніх установ, залежних від інших держав або приватних організацій, які зарекомендували себе та офіційно визнаються в Іспанії, розвивають в цій країні культурні та освітні програми своїх відповідних країн, якщо вони обмежують свою діяльність тільки цими програмами;

4). цивільним або військовим службовцям іноземних державних адміністративних органів, які здійснюють свою діяльність в Іспанії відповідно до договорів про кооперацію з іспанською адміністрацією;

5). іноземним кореспондентам засобів масової суспільної інформації, належним чином акредитованим для здійснення своїх інформаційних функцій;

6). членам міжнародних наукових місій, які здійснюють свою діяльність та дослідження в Іспанії за дорученням адміністративних органів;

7). артистам, які відвідують Іспанію з метою проведення конкретних заходів, що не мають тривалий характер;

8). служителям культу і представникам різних релігій та конфесій, належним чином вписаних в Реєстр релігійних організацій, якщо їх діяльність обмежується тільки релігійними рамками;

9). іноземцям, що входять до представницьких органів управління та адміністрації профспілок, визнаних на міжнародній арені, якщо вони обмежують свою діяльність профспілковими рамками.

Також немає необхідності в отриманні дозволу на роботу, якщо йдеться про:

1). іспанців за походженням, що втратили громадянство;

2). іноземців, що перебувають в шлюбі з громадянами Іспанії, якщо вони не знаходяться фактично або юридично в розлученні;

3). іноземців, що мають на утриманні предків або нащадків - громадян Іспанії;

4). іноземців, що народилися і проживали в Іспанії;

5). іноземців з постійною посвідкою на проживання.

На території Іспанії в питаннях трудової діяльності особливий статус мають іноземні учні та студенти. Їм видається дозвіл на в'їзд та проживання за обставинами навчання, якщо вони були прийняті в офіційно визнаний приватний або державний учбовий заклад. Тривалість посвідки на проживання дорівнює тривалості курсу, на який прийнятий іноземець. Посвідка на проживання продовжується щорічно, якщо іноземний студент знаходиться в тих же умовах, що послужили приводом для видачі первинного дозволу та виконує вимоги, що виставляються учбовим закладом, який він відвідує. Іноземцям, що одержали посвідку на проживання по навчанню, не дозволяється займатися економічною діяльністю в якості підприємців або за наймом. Проте, в тій мірі, в якій це не заважає отриманню освіти, і на тих умовах, що передбачаються законодавством, вони можуть займатися економічною почасовою або короткочасною діяльністю. Вони можуть також здійснювати трудову діяльність в сім'ї з метою відшкодування витрат на проживання та утримання під час мовного або професійного стажування, яке регламентується міжнародними договорами по "au pair".

Іспанським Законом передбачені особливий статус сезонних іноземних працівників. Уряд встановлює нормативи для видачі дозволу на роботу для такої категорії іноземних працівників. Це залежить від характеристик даних сезонів або кампаній. Суспільні адміністративні органи повинні стежити за тим, щоб сезонним іноземним працівникам надавалося належне житло, що відповідає вимогам гігієни, і за тим, щоб органи соціального захисту обслуговували їх протягом сезону або кампанії, на яку їм видано дозвіл на роботу.

Що ж стосується іноземних працівників, що проживають в прикордонній зоні та здійснюють свою діяльність в Іспанії і повертаються на місце свого проживання щодня або, по крайній мірі, вони щотижня, повинні одержати відповідний адміністративний дозвіл на загальних підставах.

Слід відмітити, що адміністративний дозвіл, що видається іноземцям для роботи в Іспанії, в якості підприємців або за наймом, складає факт обкладання митом. Нормативами встановлюються ставки мита залежно від класу дозволу, первинної видачі або продовження, його природи, роботи за наймом або підприємництва, а також його тривалість. Постійні дозволи на роботу митом не оподатковуються.

Що ж стосується трудової діяльності українських громадян в Норвегії, то тут існують зовсім інші правила щодо працевлаштування іноземців .

Не кожен іноземець може переїхати до Норвегії і влаштується на роботу. В основу такої позиції лягло правило, згідно з яким посвідка на проживання або дозвіл на роботу не потрібні, коли не йдеться про проживання з особливою метою. Зокрема, може йтися про возз'єднання сім'ї або про культурний обмін. Також може бути покриття потреби в галузі трудового життя Норвегії, яку неможливо задовольнити власною робочою силою (робота, що вимагає спеціальних знань, важка робота, наприклад, робота на нафтоплатформах, тощо).

Всі ж інші іноземці, які мають намір пробути в Норвегії більше трьох місяців без роботи, повинні мати посвідку на проживання.

Всі іноземні громадяни, які бажають влаштуватися на роботу або хочуть вести свою власну діяльність в Норвегії, повинні мати дозвіл на роботу. Звичний дозвіл на роботу або посвідка на проживання видаються тільки на один рік. Більшість цих дозволів допускає відновлення. А громадяни таких Північних країн як Данія, Ісландія, Фінляндія, Швеція та персонал іноземних потягів, літаків, автобусів і вантажівок міжнародних рейсів, виключені з цих основних правил.

Законодавство Норвегії, як і законодавства Німеччини, Іспанії та інших країн, передбачає отримання дозволу на роботу. Останній видається вперше:

тому, хто одержав конкретну пропозицію роботи, оформлену працедавцем на встановленому бланку;

коли умови зарплати і праці не поступаються від діючої тарифної угоди, нормального положення для актуального місця і професії.

коли мова йде про роботу на цілій ставці.

Наявність дозволу на роботу при трудових відносинах тривалістю до трьох місяців не потрібна для наступних категорій працівників, як:

1. комівояжери та ділові люди;

2. технічні експерти, техніки, монтери, консультанти або інструктори, які роблять монтаж, демонтаж, огляд, ремонт або профілактику машин, технічного устаткування, або інформують про його використання.

В Норвегії існує різновид дозволу на роботу, який є підставою для дозволу на поселення. Такий дозвіл на роботу, який дає підставу для дозволу на поселення, може бути видано іноземцю, який:

1. був народжений норвезькими батьками, при цьому один або обидва батьки повинні бути громадянами Норвегії у момент народження претендента.

2. працював в норвезькому пароплавстві і займав посаду на борту судна, зареєстрованого в Норвезькому Звичному Реєстрі, не менше чотирьох з останніх шести років до подачі заявки;

3. має спеціальну підготовку на вищому рівні або володіє особливими кваліфікаціями;

4. підходить до системи посередництва Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСD);

5. збирається створити та практикувати власну діяльність в Норвегії;

6. призначений професором або на іншу наукову посаду при норвезькому університеті або науковому інституті.

Можливо також отримати дозвіл на роботу, який не є підставою для дозволу на поселення. Такий дозвіл на роботу, який не дає дозволу на поселення, може бути видано іноземцю, який:

1. влаштовується науковим співробітником, стипендіатом або викладачем при науково-дослідницькій установі або вищому учбовому закладі;

2. влаштовується співробітником в діючій організації, метою якої є ведення ідеалістичної або гуманітарної діяльності;

3. влаштовується практикантом;

4. влаштовується співробітником для виконання контрактів або для розвитку господарського норвезького життя;

5. влаштовується місіонером релігійної общини;

6. влаштовується нянею.

Для того, щоб працювати на сезонній роботі, іноземцю також слід отримати дозвіл. Дозвіл на таку роботу може бути видано на трудові відносини тривалістю не більше 3 місяців. Це стосується іноземців, які:

1). в період з 15 травня по 31 жовтня влаштовуються на роботу в галузі сезонно регульованої діяльності або у зв'язку із звичним проведенням відпусток. Дозволи не даються для періодів, перевищуючих три місяця з того числа, коли іноземець в'їхав в державу.

2). є фахівцями та мають професійну підготовку або спеціальні кваліфікації;

3). запрошені для виконання тимчасової роботи в сільському господарстві через організацію, згідно з керівними принципами, встановленими Директоратом іноземців спільно з Директоратом праці.

Такі дозволи не поновлюються і не дають підстави для дозволу на поселення. Клопотання про такі дозволи необхідно прислати з-за кордону. Особі, що подає клопотання, не можна в'їхати до Норвегії до того, як дозвіл на роботу буде узгоджений, а вона одержить повідомлення про це через дипломатичне представництво.

Прийняти на роботу громадянина України в Росії можна за умови дотримання двох вимог: по-перше, працедавцю необхідно мати дозвіл на залучення іноземної робочої сили; по-друге, іноземному працівнику потрібно отримати дозвіл на зайняття трудовою діяльністю. Ці правила встановлені Указом Президента РФ "Про порядок використання в Російській Федерації іноземної робочої сили" від 16.12.93 р. . Такі правила розповсюджуються на всіх юридичних та фізичних осіб, зокрема на підприємців та на всіх іноземних працівників.

Дотримання процедури залучення іноземного працівника необхідно у випадку укладення з ним трудового договору. Якщо іноземець виконує роботи або надає послуги не за трудовим, а за цивільно-правовим договором, отримання дозволів не потрібно ані для працедавця, ані для працівника. Прикладом вищезазначеного правовідношення є домовленість з групою громадян з країн СНД про проведення ремонту офісу або будинку. Так, в даному випадку буде мати місце цивільно-правовий договір підряду, а не трудовий договір, тому дотримання процедури залучення іноземної робочої сили не буде вимагатися.

Також не має необхідності одержувати дозвіл на роботу іноземному працівнику, якщо він є біженцем або подав клопотання про отримання статусу біженця та отримав дозвіл на тимчасове проживання відповідно до законодавства Росії, постійно проживає або одержав притулок на території Росії.

Не повинні також отримувати дозвіл на роботу наступні категорії іноземних осіб: діячі, що працюють на території Росії в установах, створених відповідно до міждержавних угод; релігійні діячі, що здійснюють професійну діяльність на території Росії в офіційно зареєстрованих релігійних організаціях та товариствах; співробітники дипломатичних установ, а також організацій, що користуються дипломатичним статусом; члени екіпажів російських морських і річкових суден; студенти, що проходять виробничу практику під час канікул в рамках програм російських освітніх установ; професійним кореспондентам або журналістам, акредитованим в Росії; лекторам або інструкторам, що були запрошені для читання лекцій або іншої роботи в російських академіях та освітніх установах.

Для того, щоб працедавець міг укласти трудовий договір з іноземним працівником, що не належить до жодної з вищезазначених категорій, він повинен зробити наступне. Слід одержати позитивний висновок про доцільність використовування праці іноземного працівника. Необхідно звернутися до виконавчого органу влади суб'єкта федерації, який займається цим питанням. До цього органу працедавцю необхідно представити відомості про кількість, професії та сферу діяльності іноземних працівників, яких він хоче залучити для роботи. У разі отримання позитивного висновку від органу виконавчої влади суб'єкта федерації, працедавець може отримати дозвіл, який видається Федеральною міграційною службою Росії.

Такі дозволи або відмови видаються не пізніше 30 днів (45 днів - у разі проведення експертизи заяви). Дозвіл видається на строк до одного року і за мотивованим проханням може продовжуватися строком до одного року. У виданому дозволі вказується територія, на якій даний дозвіл є дійсним, чисельність працівників, що залучаються, а також їх чисельність по професіям.

Інформація про видані дозволи повинна бути направлена до Федеральної міграційної служби та в дипломатичні установи Російської Федерації за кордоном і є підставою для отримання іноземними працівниками в'їзної візи з правом найму на роботу.

Після отримання дозволу працедавець зобов'язаний направити протягом одного місяця у Федеральну міграційну службу Росії всі дані про укладені з іноземцями трудові договори. З працівниками укладають строкові трудові контракти, при цьому термін трудового договору не повинен перевищувати термін, на який видано дозвіл. У свою чергу, іноземний працівник зобов'язаний одержати підтвердження на право зайняття трудовою діяльністю.

Законодавством Росії, як і законодавствами інших країн, передбачається обмеження щодо допуску іноземців до певних видів діяльності. Так, останні не можуть перебувати на посадах в державній службі Російської Федерації. Відповідно до Закону "Про основи державної служби Російської Федерації" від 31.07.1995 р. державним службовцем можуть бути лише громадяни Російської Федерації. Ще одне обмеження встановлюється Кодексом торгового мореплавства Російської Федерації . В Кодексі зазначається, що на судах, які плавають під Державним прапором Російській Федерації, іноземні громадяни не можуть займати посади капітана судна, старшого капітана судна, старшого механіка та радіофахівця, виключення складають лише судна рибопромислового флоту. Морськими лоцманами також можуть бути тільки громадяни Росії.

Для іноземних громадян існують також обмеження на заняття юридичною діяльністю. Відповідно до ст. 11 Положення про адвокатуру Російської Федерації всі члени колегії адвокатів повинні бути громадянами Росії. Нотаріусом в Російській Федерації також може бути призначений тільки громадянин Росії .

А відповідно до ст.39 Федерального закону "Про фізичну культуру і спорт в Російській Федерації” від 29.04.1999 р. іноземні громадяни не мають права виступати у складі збірних команд Російської Федерації на спортивних змаганнях.

Відповідно до ст. 10 Федерального закону "Про архітектурну діяльність в Російській Федерації" від 17.11.1995 р. іноземні громадяни можуть здійснювати архітектурну діяльність нарівні з громадянами Російської Федерації, якщо це передбачено міжнародними договорами Російської Федерації. За відсутності ж таких, іноземці можуть брати участь в архітектурній діяльності на території Російської Федерації тільки спільно з фізичними або юридичними особами Російської Федерації, що мають необхідні ліцензії.

Згідно з Федеральним законом "Про приватну детективну та охоронну діяльність” від 11.03.1999 р. іноземні громадяни в Росії не можуть бути приватними детективами.

Таке ж правило встановлено і для членів екіпажів повітряних судів Російської Федерації.

Ще одне обмеження торкається осіб, що отримали медичну та фармацевтичну підготовку в інших країнах. Іноземні громадяни можуть бути допущені до медичної і фармацевтичної діяльності в Російської Федерації за умови, що федеральними державними органами управління освіти з Міністерством охорони здоров'я і медичної промисловості Російської Федерації буде доведено еквівалентність освіти. Такі особи допускаються до медичної і фармацевтичної діяльності в Російської Федерації тільки після успішної здачі спеціальних іспитів у відповідних навчальних закладах Росії та отримання ліцензії у відповідних органах. Це положення торкається не тільки іноземних громадян, а й громадян Росії.

Отримання дозволу на роботу потрібне для іноземців і у Великій Британії (за винятком представників зарубіжних засобів масової інформації, прислуги дипломатів, службовців міжнародних організацій, моряків, що укладають контракт в британських водах, сезонних працівників в сільському господарстві тощо). Дозволи видаються Департаментом зайнятості, який наділено в цьому великими повноваженнями. Одержати трудовий дозвіл може тільки особа у віці від 23 до 53 років, причому на конкретну роботу. У Великій Британії є спеціальний перелік категорій працівників, які потрібні для її економіки. До них, наприклад, відносяться: управлінський персонал; висококваліфіковані техніки; висококваліфіковані працівники промисловості, що володіють спеціальними знаннями та досвідом; інші особи, якщо їх праця відповідає національним інтересам.

У Великій Британії немає системи санкцій, що накладаються на наймачів, які порушили порядок найму іноземців .

Що ж стосується постійно проживаючих на певній території українських громадян, то в цьому випадку також існують особливості регулювання їх трудової діяльності. Прикладом такого регулювання може бути праця українців в Ірландії.

Законодавство Ірландії у сфері працевлаштування, на нашу думку, є добре врегульованим, функціональним та недискримінаційним по відношенню до іноземних громадян.

Так, згідно із Законом про іноземців 1935 р. (Alien's Act ) та Законом про рівні права на працю 1998 р. (The Employment Equality Act), Законом про умови працевлаштування 1994 р. та 2001 р. (Terms of Employment Acts), Національним законом про мінімальну заробітну плату 2000 р. (The National Minimum Wage Act), Законом про заробітну плату 1991 р. (The Payment of Wages Act), Законом про організацію робочого часу 1997 р. (The Organization of Working Time Act), Законом про безпідставне звільнення 1977 та 2001 рр. (The Unfair Dismissals Acts), а також Законом про мінімальні терміни повідомлення про звільнення, 1973 та 2001 рр. (The Minimum Notice Acts) права українських працівників забезпечуються в такій самій мірі, як і права громадян ірландії.

Кількість українських громадян, які офіційно перебувають на території цієї країни і зареєстровані в Національному імміграційному бюро Ірландії, станом на 15.03.05 складає 3 489 осіб. Переважна більшість з них перебуває в країні у зв'язку із працевлаштуванням .

Так, відповідно до ірландського законодавства українські громадяни, що постійно проживають на цій території та мають на меті здійснювати трудову діяльність в компаніях в цій країні за контрактом, повинні отримати дозвіл на працевлаштування (work permit). Останній видається Департаментом підприємництва, торгівлі та зайнятості. Дозвіл оформлюється на термін до 12 місяців на підставі звернення роботодавця, зацікавленого у заміщенні вакансії іноземним працівником, тільки якщо роботодавець підтвердить, що така вакансія не може бути заміщена ірландським громадянином.

Не повинні отримувати дозволи на працевлаштування в ірландських фірмах такі категорії працівників, як: висококваліфіковані спеціалісти у галузі інформаційних та комп'ютерних технологій, архітектори, інженери будівельних робіт, інспектори-оцінщики будівельних робіт, інспектори-контролери будівництва, проектувальники міського будівництва, атестовані покоївки, молодші медичні сестри, практикуючі лікарі, дантисти, персонал з обслуговування радіографічного обладнання, рентгенологи, лікарі-дієтологи, спеціалісти з гігієни праці, окулісти, фізики в галузі медицини, психологи, логопеди, працівники соціальної сфери, наукові співробітники в галузі медицини, фізіотерапевти, фармацевти, персонал з обслуговування електрокардіологічного обладнання, невропатологи, кардіологи, отоларингологи, біохіміки.

Станом на кінець 2003 р. загальна кількість дозволів на працевлаштування, оформлених українським громадянам становила 2 865. За кількістю дозволів у 2003 р. Україна посідала п'яте місце після Польщі - 4 799, Литви - 4 549, Латвії 4 151, Філіппін - 4 038. Станом на 15.03.04, у 2004 р. було видано 386 дозволів на працевлаштування, з них 159 - поновлення минулорічних дозволів .

Переважна частина українських працівників в Ірландії має середній та нижчий за середній рівень кваліфікації. Більшість громадян України зайнята у сфері сервісу, готельних послуг, на промислових та сільськогосподарських підприємствах, у садівництві, лісництві, переробці м'яса, тощо.

Зареєстрована кількість висококваліфікованих працівників з України, які не потребують оформлення дозволів на працевлаштування, в Ірландії є досить незначною. Так, у 2003 р. були працевлаштовані лише 13 спеціалістів в галузі інформаційних технологій, 6 архітекторів, 10 інженерів-будівельників. Проте реальна їх кількість вища, оскільки через ускладнену процедуру оформлення робочої візи, певна частина висококваліфікованих працівників зайнята на загальних підставах і отримує дозволи на працевлаштування.

В Ірландії існує розгалужена система установ та організацій, які забезпечують контроль за дотриманням прав найманих робітників та надають правовий захист у разі їх порушення.

Серед них органи, які входять в структуру Департаменту підприємництва, торгівлі та зайнятості Ірландії: Інспекція контролю за умовами праці (Labour Inspectorate Section), Відділ інформації по правам зайнятості (Employment Rights Information Unit), Апеляційний суд по трудовим справам (Employment Appeals Tribunal). Серед інших організацій: Служба уповноваженого по правам (Rights Commissioner Service), Комісія по трудовим правовідносинам (Labour Relations Commission), Суд з питань трудових правовідносин (Labour Court).

За оцінками Департаменту підприємництва, торгівлі та зайнятості Ірландії у зв'язку з приєднанням до ЄС нових країн-членів до 70% вакансій ірландських компаній в подальшому заміщуватиметься саме громадянами ЄС (зокрема працівниками-мігрантами з Естонії, Латвії, Литви, Польщі, тощо), які можуть бути працевлаштовані без оформлення дозволу на працевлаштування.

Водночас, за інформацією Департаменту оформлення нових і поновлення старих дозволів на працевлаштування громадян країн-не членів ЄС після 1 травня 2004 р. директивно не обмежується. Разом з тим, працедавці Ірландії за об'єктивних причин надають певну перевагу робітникам - громадянам ЄС у зв'язку із можливістю їх працевлаштування без оформлення дозволів на працевлаштування, що передбачає виконання окремої процедури і оплату додаткових витрат (вартість річного дозволу на працевлаштування складає для роботодавця 500 Євро)

У цьому зв'язку, на нашу думку, основними критеріями для успішного працевлаштування українських громадян в Ірландії є висока квалiфiкацiя та тривалий стаж роботи за певним фахом.

Отже, відповідно до законодавства Ірландії між українським працівником та ірландським працедавцем повинен бути укладений трудовий договір в письмовій формі. Такий договір не може носити дискримінаційний характер. Він також не може укладатися на строк, що перевищує термін дозволу на працевлаштування. Основними умовами, що зазначаються в договорі, є обов'язки сторін, умови робочого часу, оплати та нормування праці, питання відпусток та компенсацій внаслідок заподіяння шкоди, порядок вирішення спорів.

Узагальнюючи особливості правових проблем українських громадян в різних країнах, необхідно відзначити, що, наприклад, в Німеччині до іноземних громадян країн-членів ЄС практично не існує правових проблем при отриманні роботи на відміну від українських громадян, які відносяться до громадян третіх країн. Громадяни країн-членів ЄС для працевлаштування повинні отримати візу та дозвіл на проживання, мати професійні якості та володіти мовою. Дозвіл на роботу їм не потрібен на відміну від українських громадян. Для роботи в США українські громадяни отримують візи на в'їзд відповідно до встановлених квот та трудовий сертифікат, різновидом якого може бути “банкетний сертифікат”. В Іспанії українські громадяни працюють за наявності посвідки на проживання, дозволу на роботу, а також попереднього дозволу на працю (одержують власники підприємств на іноземних працівників в Міністерстві праці та соціальної політики Іспанії). В Норвегії при праці менше трьох місяців дозвіл на роботу не потрібен певним категоріям працівників (наприклад, комівояжери, техніки тощо). В інших випадках треба мати посвідку на проживання та дозвіл на працевлаштування. У Великій Британії та Ірландії дозвіл на роботу потрібно отримувати українським громадянам, за виключенням певних категорій працівників. В Росії українські працівники повинні мати дозвіл на працю, а особи що їх найняли отримують дозвіл на залучення іноземної робочої сили. При роботі у вищезазначених країнах для іноземців в тому числі й українців встановлюється різні вимоги щодо трудового контракту, відповідного віку особи, стану здоров'я, професійних якостей, порядку отримання дозволу на працю, тощо. Українці, не можуть перебувати на урядових посадах у державних установах.

Отже, після проведеного аналізу законодавчих актів Німеччини, США, Іспанії, Скандинавських країн, Великої Британії, Ірландії, Російської Федерації, слід зазначити, що порядок доступу іноземців, в тому числі українців до праці в цих країнах неоднаковий. В країнах існують відповідні правила щодо отримання дозволів на працю, порядок отримання яких містить різні вимоги. Серед вимог, можна відмітити наступні: наявність дозволу на проживання або тимчасове перебування, трудового договору, укладеного з працедавцем в письмовій формі, що не носить дискримінаційний характер, відповідний вік особи та стан здоров'я, належні професійні якості тощо. Проте, іноземці в тому числі й українці, не можуть перебувати на урядових посадах у державних установах. Слабий висновок

Приділяючи увагу правовим проблемам українських громадян в країнах їх трудової міграції, слід також звернути увагу й на проблему нелегальної трудової міграції.

Міграція трудових ресурсів - це природний економічний процес, який протікає по всій планеті. Вміло організована робота призводила до розквіту держав і народів, знижувала напруженість в регіонах, де праця мала надлишковий характер, і сприяла розвитку економіки. Міграційні потоки найбільш яскраво виявилися з початком географічних відкриттів, а в останнє тисячоліття протікали по наступним напрямам: з Європи - на Близький Схід, в Африку, до Америки; з Африки - до Америки, потім до Європи; з Європи - в Азію; з Азії - до Європи, в США. Після другої світової війни держави розробили низку заходів законодавчого і економічного характеру, які регулювали знаходження і використання іноземної робочої сили, створювали бар'єри для неофіційного трудопотоку .

Трудова міграція все більше призводить до проблем, що потребують глобальних підходів та скоординованих дій щодо її вирішення не тільки на двосторонньому, регіональному, а й глобальному рівнях .

Слід відмітити, що легальна трудова міграція - це заповнення робочих місць в країнах, які мають їх недостатню кількість, що, у свою чергу, призводить до валютних надходжень, інвестицій, підвищенню соціального самопочуття сімей тих країн, звідки відбувається потік мігрантів.

Нелегальна ж міграція приводить до неконтрольованих змін на ринку праці, залученню в цей процес кримінального середовища, експлуатації і работоргівлі, погіршенню взаємовідносин між державами .

Боротьба із нелегальною міграцією є суттєвою частиною односторонньої внутрішньої політики, хоча спостерігається і пожвавлення двосторонньої співпраці між країнами з передачі нелегальних мігрантів .

В державах-учасницях Співдружності трудова міграція в легальній формі оцінюється в 300 тис. людей на рік, але основна маса працівників прибуває до країн СНД нелегально. За даними експертів, в Росії чисельність незаконних мігрантів коливається від 2 до 10 млн. людей, в Україні вона складає 300 тис., в Білорусі - 100-150 тис., Киргизії - 50-70 тис, з них 3,5 тис. - афганці .

За експертними оцінками Посольства України в Російській Федерації, лише в Росії тимчасово працює близько 1 млн. українських громадян, а у сезонний пік цей показник сягає 3 млн. осіб, переважна більшість з яких працює незаконно .

За даними Міністерства закордонних справ України, у Польщі працює близько 300 тис. громадян України, в Італії -- 200 тис., у Чехії -- близько 200 тис., у Португалії -- 150 тис., в Іспанії -- близько 100 тис., у Туреччині -- 35 тис., у США -- 20 тис. громадян. Загалом, за експертними оцінками Міністерства закордонних справ України, за кордоном на заробітках незаконно перебуває понад 2 млн. громадян України .

Потік нелегальних мігрантів йде, в основному, з країн Азіатсько-тихоокеанського регіону, Ближнього та Середнього Сходу, Африки. Вплив нелегальної міграції на економіку і соціальну обстановку є неоднозначним. З одного боку, нелегали заповнюють вакансії в непрестижних галузях і роботах, від яких відмовляються місцеві жителі. З іншого боку, вони не платять податків, але користуються соціальними пільгами, сферою послуг, що викликає незадоволеність місцевого населення.

Як відзначають експерти, зростанню незаконної міграції в рамках СНД в значній мірі сприяє відсутність єдиного системного контролю за транзитом та перебуванням іноземних громадян. Крім того, консульські установи держав-учасниць СНД за кордоном часто зводять процедуру видачі віз іноземцям до досить спрощеної схеми .

На нашу думку, нелегальна трудова міграція може бути зумовлена декількома об'єктивними причинами, серед яких низький рівень оплати праці у власній країні; відсутність належної кваліфікації для отримання роботи; невідповідність професійного навчання нормам ринку праці; незнання мови, традицій та правового поля держави прибуття тощо.

Нелегальна трудова міграція не може контролюватися державою в повному обсязі, з одного боку, а з іншого, держава отримує офіційні прибутки саме від неї. Так, наприклад, сума доходів від нелегальної трудової міграції не обкладається податками, з одного боку, а з іншого, неоподатковані належним чином гроші вкладаються в економіку певної країни через сферу будівництва або банківську діяльність.

Також при нелегальній трудовій міграції трудящі-мігранти залишаються практично незахищеними в правовому сенсі. Дійсно, до них не повинні застосовуватися обмеження стосовно основних прав людини, в тому числі, що стосується і праці, але як показує практика це не так. Саме тому держави повинні розробити як на національному, так і на міжнародному рівні нормативно-правові акти, що будуть передбачати заходи щодо подолання нелегальної трудової міграції таким чином, щоб не виникало потреби в такій або щоб вона була не вигідна нелегальним працівникам та організаторам такого процесу.

Організаторами ж процесу нелегальної трудової міграції сьогодні можуть виступати і легальним чином зареєстровані організації такі, як шлюбні агентства, туристичні фірми, служби по працевлаштуванню.

В Ізраїлі, де нелегальних мігрантів біля 150 тис., передбачається законодавством такий механізм боротьби з нелегальною міграцією .

Законодавчі акти, прийняті Міністерством праці та соціальних питань в другій половині 90-х років під тиском політично впливового співтовариства підприємців, збільшили залежність іноземного працівника від свого працедавця. Уряд практично надав право працедавцям на їх власних умовах наймати іноземців і вирішувати долю свого іноземного працівника. Так, наприклад, персональні дозволи на роботу почали видаватися не самому працівнику, а його працедавцю. Це призвело до різкого обмеження прав легальних трудових мігрантів, які практично опинилися в гіршому положенні, ніж нелегали, що, у свою чергу, стимулювало працівника зберігати нелегальний статус. Наприклад, переходячи від одного працедавця до іншого, іноземний працівник тим самим втрачає свій легальний статус, проте набуває вищу зарплату і кращі умови праці. При цьому в результаті неефективності системи депортації ризик бути спійманим і депортованим оцінюється мігрантами нижче, ніж можливі вигоди від зміни статусу. Це спонукає легальних трудових мігрантів, а відповідно і їх родичів, що проживають в країні, до масових відмов від легального статусу. Уряд і співтовариства зацікавлених працедавців намагалися боротися з "втечами" мігрантів від закріплених за ними працедавців. Наприклад, були спроби ввести відповідну умову в існуючі схеми соціального страхування іноземців, які здійснювалися спільно Асоціацією контракторів в будівництві з румунськими страховими компаніями.

Система ж депортації нелегалів в її сучасному вигляді була прийнята адміністрацією Б. Нетаньяху, а потім продовжена при І. Бараку. Сучасна адміністрація має намір змінити цей порядок. Число видворень в рік постійно зростало (950 в 1995 р., 2765 в 1997 р., 4195 в 1998 р., 5200 людей в 1999 р. ці цифри і надалі зростають), в той час як число нелегалів продовжувало збільшуватися. Система складається з 3-х ланок: арешт, тюремне ув'язнення та видворення з країни. Після арешту нелегальні мігранти перебувають у в'язниці або таборах для інтернованих до встановлення їх особи, отримання відповіді на запит в ізраїльському консульстві в країні виїзду та інших процедур. Термін затримання в середньому складає один місяць. Перевірки проводяться поліцією і інспекцією Міністерства праці на будівництвах, в ресторанах та інших місцях зайнятості іноземців. Відповідно до рішення Верховного Суду Юстиції Ізраїлю держава повинна субсидувати зворотний квиток для видворення нелегального мігранта в країну, звідки він прибув, якщо він сам не в змозі знайти кошти протягом двох тижнів.

Як засіб боротьби з нелегальною міграцією також використовуються штрафи, що накладаються на працедавців. Якщо мігрант прибув по гостьовій або туристичній візі, адміністративні заходи покарання можуть застосовуватися до особи, що запросила його .

Окрім системи дозволів на роботу, механізмів прикордонного і імміграційного контролю та депортації, існує декілька більш специфічних механізмів боротьби з нелегальною міграцією. За вказівкою Міністерства внутрішніх справ Ізраїлю, при наймі іноземного працівника на роботу працедавець зобов'язаний заплатити за кожного такого легально найманого працівника, так званий, депозит, тобто суму, яка повертається працедавцю тільки після виїзду працівника з країни, а у разі невиїзду може бути витрачена на його депортацію. В результаті працедавець вимагає від працівника покинути країну відразу після закінчення терміну роботи. Таким чином, держава намагалася гарантувати виїзд тимчасово працюючих іноземців з країни і забезпечити механізм депортації нелегалів. Система "закріплення" іноземних працівників за конкретним працедавцем піддається істотної критиці в Ізраїлі. Підставою цієї критики є той факт, що ця система сприяє збільшенню нелегальної міграції. Висловлюються пропозиції обмежити термін, за який працівник зобов'язаний відпрацювати у певного працедавця двома або чотирма місяцями, після закінчення яких від має право змінити роботу.

На думку Г.К. Дмитрієвої, нелегальні іммігранти звичайно знаходяться в найбільш ненадійному положенні, оскільки у будь-який час вони можуть бути депортовані. Проте це не означає, що вони повністю позбавлені будь-яких прав. Наприклад, в 1982 р. Верховний суд США постановив, що діти нелегальних іммігрантів можуть мати вільний доступ до системи освіти, оскільки Конституція США проголошує рівний захист закону для всіх людей незалежно від того чи являються вони громадянами чи іноземцями. Їм також може бути надана медична допомога. В Японії нелегальні працівники одержують компенсацію за нещасні випадки на роботі .