Відшкодування моральної шкоди

Размещено на http://www.allbest.ru/

37

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямі прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком демократичної держави. Недарма і Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру, а Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».

Подібні ідеї відображені й у Конституції України, яка надає громадянам право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, нанесеної збором, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім'ї (ст. 32); незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); безпідставним засудженням (ст. 62) тощо. Крім цього, положення ст. 152 Конституції передбачають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичним і юридичним особам актами і діями, які визнані Конституційним Судом неконституційними. У цих випадках відшкодування моральної (немайнової) шкоди здійснюється не Конституційним Судом, а у встановленому законом порядку загальними чи господарськими судами. Врешті-решт, закріплення за державою обов'язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням. У зв'язку з цим набуває особливої актуальності створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди. Саме соціально-правові аспекти такої компенсації, характеристика поняття, підстав моральної шкоди і стануть предметом опрацювання даної кваліфікаційної роботи.

В основу роботи покладено детальне охарактеризування положень, передбачених Цивільним кодексом України та іншими правовими нормами чинного законодавства.

Основною метою роботи виступає характеристика моральної шкоди, підстав її виникнення, а також визначення проблем, що стосуються законодавчого закріплення норм, які регулюють відповідальність за завдання моральної шкоди, та пропозиції щодо їх вирішення.

Практичне і теоретичне значення роботи полягає в можливості подальшого використання даного матеріалу при вивченні курсу ряду правових дисциплін, вдосконаленні чинного законодавства в цій сфері та використанні в практичній діяльності.

1. Поняття моральної шкоди: вітчизняна та світова практика

Колись епізоди закордонних фільмів, де йшлося про моральну шкоду та її відшкодування, викликали не абияке здивування: «А це, мовляв, як? Що то за таке поняття - моральна шкода?». Сучасне нам законодавство робить на цьому понятті не абиякий акцент. Але й цьому передував сумний юридичний досвід.

Як відомо, вітчизняне законодавство протягом тривалого часу не передбачало права на відшкодування моральної шкоди, і лише порівняно нещодавно зўявилась інша тенденція. Саме вона знайшла відображення в цивільному законодавстві 1963 р. та новому цивільному кодексі України, що вступив в дію з 1 січня 2004 р. Можливість відшкодування моральної шкоди була передбачена доповненням до цивільного кодексу у 1993 р. Слід зауважити, що звернення законодавцем уваги на саму можливість існування моральної шкоди та можливість її компенсації була дуже доречною. З тих пір, як законодавством України громадянам і юридичним особам було надане право вимагати відшкодування заподіяного їм моральної шкоди, судами була розглянута маса справ, у яких ставилося питання про відшкодування саме моральної шкоди. Приміром, за інформацією Верховного суду України, тільки за один рік було пред'явлено більш 18000 позовів по цій категорії цивільних справ, з них більш 10000 позовів пред'явлено в зв'язку з трудовими правовідносинами. В той же час, у Цивільному кодексі 1963 року не надавалось визначення поняття моральної немайнової шкоди, і тому за її визначенням слід звернутись до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України та Президії Вищого Арбітражу Суду України. Перша інстанція визначала моральну шкоду як збитки немайнового характеру, понесені внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Друга інстанція під моральною шкодою мала на увазі шкоду, заподіяну організації порушенням її законних немайнових прав. До немайнових прав теорія цивільного права відносить честь, достоїнство, ділову репутацію, ім'я громадянина, авторський добуток, винахід і т. п. Така позиція Президії Вищого Арбітражного Суду, зокрема, пояснюється тим, що ця інстанція здебільшого займалась спорами між юридичними особами. Разом з тим, вбачається неповність, недоробка в законодавстві, що може неоднаково трактуватись вищими органами держави [7, с. 8].

З 1 січня 2004 року в дію вступив новий цивільний закон. Завдяки негативному юридичному досвідові, питання, пов'язані із термінологією моральної шкоди, визначаються більш - менш досконально. Кодексом, зокрема, визначається, що моральна шкода полягає (згідно ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу): у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Вичерпно також вирішено, в якій спосіб компенсується моральна шкода. Хоча законодавство й визначає, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, але вже існуюча практика доводить, що ще тривалий час грошова форма відшкодування буде пріоритетною. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення. На перший погляд, проблеми й не існує; але, крім суто юридичних питань, постає й дилема морального характеру: чи можна відшкодовувати нематеріальну шкоду речами матеріального світу?

Звернімося до світової практики. Проблема відшкодування моральної шкоди найбільш радикально вирішена у Великобританії і США, право яких не знає різниці між майновою і немайновою шкодою. Головною умовою відшкодування є дійсність шкоди і серйозність наслідків правопорушення. Відшкодування повинне бути повним і адекватним. Слід зазначити, що в англо-американському праві існує правило, відповідно до якого компенсація моральної шкоди, у принципі, обмежена рамками деліктного права. Моральна шкода, яка є наслідком порушення договору, не відшкодовується. Але зараз підсилюється тенденція до законодавчого закріплення обовўязку відшкодування моральної шкоди в тих випадках, коли порушення договору було «зухвалим і безрозсудним» чи якщо договір мав такий характер, що моральна шкода могла передбачатися як наслідок його порушення. При відшкодуванні моральної шкоди в сфері деліктного права суд може вийти за межі дійсно заподіяного збитку, як майнового, так і морального, і присудити в якості додатку до компенсаційних збитків (compensatory damages) так називані штрафні чи приблизні збитки (puntativе or exemplary damages) у залежності від моральної оцінки правопорушення, способу його здійснення, повторюваності і, звичайно ж, від значущості наслідків. У цьому випадку ціль суду зводиться до покарання правопорушника і є засобом залякування його послідовників [9, с. 470]. Крім того, в англійському праві існують ще дві специфічні особливості відшкодування моральної шкоди. По-перше, номінальне відшкодування (nominal damages), коли присуджується зовсім невелика сума грошей у вигляді компенсації за понесену шкоду. Тим самим визнається, що порушено визначені права позивача, а відповідач є порушником (wrongdoer), хоча позивачу і не було заподіяно ніякого реального збитку. Таким чином, визнається важливість порушеного права. Але nominal damages присуджуються тільки тоді, коли факт правопорушення в наявності і ніяких додаткових поясненнях не потрібно. По-друге, це «збитки презирства» (contemptious damages). У цьому випадку шкода могла бути дійсно заподіяна, але її відшкодування позивач не заслужив через своє аморальну поведінку і не повинен був пред'являти такий позов хоча б з почуття пристойності. У цьому випадку зважується питання про те, чи гідний позивач компенсації дійсно нанесеного збитку. Такі позови можуть пред'являтися і до засобів масової інформації [10, с. 18-19].

При заподіянні каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я особі, а також заподіянні шкоди його репутації моральна шкода може класифікуватись на: а) фізичні страждання; б) щиросердечні страждання, з'єднані з фізичними; в) щиросердечні страждання, не поєднані з фізичними. В Великобританії основним був і залишається принцип, виражений лордом Вэнслиданом у справі Lynch v. Knight (1861): «Моральні страждання і занепокоєння право не може оцінити і не може претендувати на їхнє відшкодування, якщо в сукупності з ними не мова йде про інший збиток». Іншими словами, відповідно до англійського закону неможливо вимагати (за винятком декількох випадків, про які мова йтиме нижче) відшкодування моральної шкоди за відсутності страждання чи матеріального збитку. Такі позови просто не будуть прийняті до розгляду. Заподіяння ж фізичного страждання як одне з основ для відшкодування моральної шкоди завжди має наслідком грошове відшкодування, тому що таке заподіяння може викликати один з наступних наслідків чи їхню сукупність: біль і страждання (і як їхня частина - нервовий шок і невроз); втрату радості в житті (наприклад, неможливість вступати в сексуальні відносини; неможливість для жінки мати дітей; розвід, що став результатом хвороби); укорочування життя в порівнянні з очікуваним (the loss ofexpectation of life); зміна фігури (disfigurement) і спотворювання особи, що особливо актуально для жінок; дискомфорт і незручності (наприклад, настання утоми на роботі раніше, ніж до заподіяння шкоди, неможливість понаднормової роботи і т. п.) або хронічне захворювання. Щиросердечні страждання, поєднані з фізичними, також підлягають грошовій оцінці і відповідно відшкодуванню. Ще в XIV в. в Англії був відомий так називаний «делікт нападу», відповідно до якого особа могла компенсувати дуже специфічну форму щиросердечного страждання - «побоювання погрози нападу чи погрози фізичного контакту». Надалі, у міру ефолюції системи загального права, виникають нові випадки можливості відшкодування моральної шкоди, які спричиняють щиросердечні страждання чи страждання крім фізичної шкоди: неправомірний арешт чи тюремне увўязнення (false imprisonment); вторгнення на чужу територію (trespass to land); наклеп: усний (slander) та письмовий (libel); змова, що має наслідком розірвання договору (conspiracy, inducing a breach of contract); порушення авторського права (infrigenment of copyright). Але за умови пред'явлення відповідних позовних вимог суди перевіряють їх «чистоту» (genuineness of the claim), тобто при обґрунтуванні позову треба вказати на який-небудь інший наявний збиток, наприклад, на фізичні чи страждання матеріальну шкоду. До 1970 р. до цієї категорії деліктів відносилися і наступні різновиди правопорушень: зваба; зрада; переманювання нареченого (нареченої); порушення обіцянки женитися. Але правова реформа в Англії (Miscelaneous Provisions) 1970 р. визнала позовні вимоги, що випливають з перерахованих деліктів, істотними самі по собі для одержання відшкодування за щиросердечні страждання без обґрунтування їхнього зв'язку з фізичними [13, с. 8].

Існує ще одна група цивільних правопорушень, мірою відповідальності за які може бути відшкодування моральної шкоди. Шкода тут виявляється винятково в щиросердечних стражданнях і переживаннях, і відшкодуванню ця шкода підлягає навіть у тому випадку, якщо які-небудь матеріальні наслідки відсутні. Це делікти, що порушують «privacy». В принципі, мається на увазі приватне життя, але юристи по всьому світу розходяться в думці, що ж може бути охоплено цим поняттям. Деякими авторами воно розглядається як «право бути одному» («right to be alone»). Уперше дане поняття було введено в 1890 р. американськими юристами Самуелем Д. Вареном і Луїсом Д. Бренді, які основну функцію цього інституту бачили в захисті недоторканості особи і всього того, що допомагає людині зберегти себе як особистість. У даний час американське право, на відміну від англійського, виділяє групу можливих деліктів у сфері «privacy». До них можна віднести: порушення самоти чи права на самітність, вторгнення в приватні справи позивача; публічне викриття фактів, що можуть бути надбанням тільки позивача чи вузького кола осіб; присвоєння імені позивача і використання його зовнішності з метою одержання вигоди; поширення зведень, що показують позивача у фальшивому світлі. Тут основним деліктом, звичайно ж, є наклеп (slander and libel), що служить підставою для відшкодування щиросердечних страждань у чистому вигляді (на відміну від англійської правової доктрини, що вимагає їхнього поєднання в позовній вимозі з фізичними стражданнями). Крім того, американське право, що домоглося найбільших успіхів у справі захисту немайнових інтересів особистості шляхом найбільш ефективного грошового відшкодування, на відміну від англійського, передбачає ще і відповідальність за «навмисне заподіяння сильного емоційного потрясіння» («intentionally causing of severe emotional distress»).

Що стосується Німеччини, то тут проблема відшкодування моральної шкоди вирішується трохи інакше, ніж у країнах звичайного права. З одного боку, німецьке законодавство в сфері деліктів не виробило єдиного принципу відповідальності, характерного як для майнової, так і немайнової шкоди, як це було зроблено в цивільних кодексах інших країн. Німецькі суди розрізняють і захищають права в сфері так називаного Personlichkeit. При зверненні до німецького законодавства з'ясовується, що якщо шкода заподіяна особистості, а не майну, грошова компенсація може бути отримана тільки у випадках, спеціально обговорених у законі. А закон прямо говорить лише про наступні випадки: коли, обіцяючи одружитись, відповідач позбавив жінку невинності; заподіяння шкоди чи тілу здоров'ю; позбавлення волі; спонукання жінки погрозами, оманою до співжиття. Крім того, німецьке цивільне право має ще одну особливість у порівнянні з системою загального права. В області деліктної відповідальності грошова компенсація - не універсальний засіб захисту для усіх видів правопорушень. В якості основного принципа компенсації, відповідальності за шкоду визнано реституцію, тобто повернення потерпілої сторони в положення, яке б вона мала, якби не було правопорушення. А от якщо така реституція неможлива чи в результаті реституції не можливо в повному обсязі компенсувати шкоду, то відповідальна особа повинна компенсувати заподіяний збиток грошима [10, с. 23-24].

Цивільний кодекс Франції не проводить різниці між матеріальною і моральною шкодою. Наприклад, визначаючи збитки, французький Цивільний кодекс говорить про відшкодування збитку чи утраті взагалі, не обмежуючи тільки грошовим збитком. На відміну від Німецького цивільного уложення, Французький цивільний кодекс дозволяє одержати компенсацію за моральну шкоду, незалежно від того, що послужило причиною його виникнення - порушення договору чи делікт. Але традиційно у Франції розмір відшкодування за моральну шкоду менше, ніж у країнах, де діє Common Law. У сфері дії деліктного права Франції інститут відшкодування моральної шкоди захищає особисті інтереси громадян, а саме: право на тілесну недоторканність, на честь і репутацію; право на усе, що індивідуалізує особистість (сюди входить право на ім'я і зображення); право на таємницю професійної діяльності і кореспонденції; авторські права; право на вільне пересування і вибір професії. Звичайними в судах Франції є позови про відшкодування моральної шкоди у випадках приниження жіночої честі, неправомірного використання чужого імені чи псевдоніма, зловживання чужим прізвищем на виборах, вторгнення в чуже житло, заподіяння шкоди здоров'ю і т.д. [14, с. 27].

Отже, чинне українське законодавство, що регулює питання, пов'язані із моральною шкодою та її відшкодуванням, ввібрало в себе положення законодавства багатьох європейських країн та США. Важливим для будь - кого з нас залишається питання про розмір відшкодування. Лімітів не встановлено, але роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди», за усіх обставин розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Сьогодні перед юристами України постає ще одне важливе питання, пов'язане із проблематикою моральної шкоди: а чи існує моральна шкода юридичних осіб? Всі суперечки про те, чи існує моральна немайнова шкода юридичних осіб починаються із визначення понять. Так, словник іноземних слів визначає категорію моралі як моральність, сукупність норм та принципів поведінки людей по відношенню до суспільства та інших людей, як одну з форм суспільної свідомості. А отже, яка може бути мораль у юридичної особи?

Саме тому ані битовий здоровий глузд, ані загальноприйняте визначення моралі, з точки зору О. Волочай, содиректора Міжрегіональної Консультаційної групи, не можуть дати відповідь на поставлене запитання, оскільки в подібних суперечках забувається, що категорія моральної шкоди носить юридичний характер, а не моральне. Просто законодавець має справу із невдалим терміном, оскільки термін «моральна шкода» викликає в першу чергу нравоповчальні, а не правові асоціації. Це зайвий раз доводить те, що вже зазначалось раніше: більш доречним та вдалим є термін немайнової шкоди [15].

На жаль, сучасне законодавство, як і попереднє, не містить більш - менш повного переліку випадків, коли юридична особа може вважати, що їй нанесено моральної шкоди. Законодавець говорить про два випадки: розповсюдження, в тоvу числі - через ЗМІ, даних, які порочать ділову репутацію чи заподіюють шкоди юридичній особі. Також моральна шкода юридичній особі може бути заподіяна через порушення авторського чи суміжних прав.

Отже, Україна у своїй подальшій європеїзації подолала ще одну химеру - моральну шкоду, яка для нас все ще залишається «невиданной зверушкой», а для всього іншого цивілізованого світу вже давно є джерелом встановлення справедливості.

2. Моральна шкода: соціально-правові аспекти

2.1 Підстави моральної шкоди

Під моральною шкодою, відповідно до чинного законодавства, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи) (посади); 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи [26, с. 154].

Дещо інше значення має немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, під якою слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Проте в будь-якому випадку при встановленні факту моральної шкоди потрібно керуватись критеріями загальнолюдських цінностей. З одного боку, це критерії, що визначають суб'єктивні відчуття потерпілого, наприклад, честь, гідність, авторитет. Вони оцінюються лише потерпілим, ступенем його сприйняття травми та її наслідків. З іншого боку, це критерії, котрі характеризують зовнішній прояв наслідків пошкодження здоров'я. Тут моральна шкода виражається в порушенні звичного для конкретної людини способу життя, викликаного нещасним випадком. Моральна шкода може виражатись і в реальній втраті потерпілим можливості нормально спілкуватись з друзями, знайомими, жити повноцінним життям.

2.2 Деякі особливості відшкодування моральної шкоди

Хочемо наголосити на тому, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, позаяк немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. Однак, у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним завданій моральній шкоді, а також мають ураховуватися вимоги розумності і справедливості. Так, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу - ст. ст. 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»). Відповідно ж до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок із відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як правило, передбачаються укладеним сторонами контрактом, який, у разі погіршення становища працівника, порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством згідно зі ст. 9 КЗпП вважатиметься недійсними [17, с. 50].

Іншого аспекту моральної шкоди торкається ст. 1168 ЦК України, яка передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Так, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Крім цього, Законом України від 1 грудня 1994 р. за №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (із змінами і доповненнями) передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Підставою для відшкодування шкоди в цих випадках є: постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи із зазначених підстав; закриття справи про адміністративне правопорушення. Однак не слід забувати, що право на відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасоване. Цікавим, на думку автора, було і обговорення проблем, що торкаються випадків заподіяння моральної шкоди через поширення у ЗМІ відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію або завдають шкоди певним інтересам (ст. 49 Закону України «Про інформацію»). Відповідно до чинного законодавства обов'язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність виходячи із ступеня вини кожного з них. Однак оскільки без участі у справі автора - фізичної особи спір про відшкодування моральної школи вирішити неможливо, а господарському суду непідвідомчі спори за участю фізичних осіб, позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом .

Слід також зазначити, що орган масової інформації, його працівники та автор не відшкодовують моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» і ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Зокрема, редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України «Про інформацію»; вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян; вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом тощо [11, с. 118].

3. Завдання моральної шкоди іншій особі

3.1 Деліктні зобов'язання як зобов'язання з відшкодування шкоди

моральний відповідальність шкода відшкодування

Юристи-науковці часто називають зобов'язання з відшкодування шкоди деліктними зобов'язаннями (завдяки походженню із римського цивільного права) [16, с. 90].

Деліктні зобов'язання є позадоговірними. Юридичне значення поділу відповідальності на договірну і позадоговірну полягає в тому, що форми і розміри позадоговірної відповідальності визначаються тільки законом, в той час як договірної відповідальності - як законом, так і умовами договору.

Разом з тим правила про деліктну відповідальність поширюються й на завдання шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір. Мова йде, зокрема, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Залежно від об'єкта завдання розрізняють деліктну відповідальність за завдання шкоди майну та деліктну відповідальність за завдання шкоди особі.

У ст. 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну та підстави її виникнення. Так для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме:

- наявність шкоди;

- протиправна поведінка заподіювача шкоди;

- причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, заподіювача;

- вина.

Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода - у зменшенні майнової сфери потерпілого, що в свою чергу тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника.

За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода підлягає відшкодуванню:

* в повному обсязі, тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена і вигода (у разі завдання шкоди особою, Яка є суб'єктом підприємницької діяльності);

* особою, яка безпосередньо завдала шкоду. На віджяу від загального правила, у випадках, визначених законом:

· обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладено на особу, яка не є її заподіювачем (наприклад, шкода, завдана малолітньою особою відшкодовується її батьками (усиновителями) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітнього);

· розмір відшкодування може бути зменшеним (наприклад, у разі завдання шкоди фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду, завдано вчиненням злочину);

· розмір відшкодування може бути збільшеним (наприклад, при завданні шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я) [24, с. 268].

У ч. 1 ст. 1166 ЦК України міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов'язкову підставу деліктної відповідальності. Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій, або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином (бездіяльність). Деліктні зобов'язання ґрунтуються на принципі генерального делікту, згідно з яким кожному заборонено завдавати шкоду майну чи особі та будь-яке завдання шкоди іншому вважається протиправним, якщо особа не уповноважена на це. Наприклад, завдання шкоди особою у разі здійснення нею права на самозахист [23, с. 933].

Обов'язковою підставою деліктної відповідальності є, також, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою, який характеризують наступні положення:

- причинний зв'язок існує там, де е тимчасова послідовність явищ. Причина завжди передує результату, а останній - це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин;

- причина з необхідністю породжує свій наслідок. Там, де зв'язок результату з дією, що йому передувала, випадковий, взагалі немає причинного зв'язку, а є проста послідовність подій;

- причина і наслідок мають значення відносно конкретного випадку;

- при виявленні причинно-наслідкових зв'язків у суспільних (в тому числі й правових) відносинах необхідно розрізняти суспільні та звичайні причини, тобто юридично значиму причину, якою завжди є поведінка людини, та звичайний зв'язок подій, пов'язаний з результатом. При постановці питання про відповідальність звичайна низка подій (обставин) в кожному конкретному випадку повинна вивчатися з точки зору того, яке місце в ній займає людина, а саме необхідно враховувати, насамперед, суспільні наслідки поведінки його учасників [29, с. 23].

Суб'єктивною підставою деліктної відповідальності є вина, тобто психічне ставлення осудної особи, яка досягла певного віку, до вчиненого нею протиправного діяння, а також до наслідків. Згідно цивільного законодавства України вина може виявлятися у формі умислу та необережності [2, ч. 1 ст. 614], зміст яких цивільне законодавство не розкриває. Діяти умисно означає передбачати і бажати настання шкоди або свідомо її допускати. Необережність відрізняється від умислу тим, ще особа не передбачає можливість завдання шкоди при обов'язку її передбачити. У цивільному праві розрізняють грубу та просту необережність. Коли людина не дотримується високих вимог, пред'явлених до неї як особистості, що здійснює в даних умовах певний вид діяльності, вона допускає просту необережність. У тих випадках, коли особа не тільки не дотримується високих, а й мінімальних вимог уважності та обережності, які зрозумілі кожному, вона допускає грубу необережність.

Однією з підстав звільнення від деліктної відповідальності заподіювача шкоди є непереборна сила, тобто надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє віх відповідальності заподіювача шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди.

Непереборна сила належить до категорії відносних понять, оскільки те, що невідворотне при одному рівні розвитку науки і техніки, повністю відворотне за інших умов. Тому суд, визначаюча можливість віднесення явища до непереборної сили, з'ясовує всі конкретні обставини завдання шкоди (зокрема, місце, час та інше) [22, с. 60].

За загальним правилом непереборна сила повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди тільки у разі відсутності його вини. Проте, зміст норм ЦК України передбачає, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили підлягає відшкодуванню у випадках, встановлених законом [2, ч. 3 ст. 1166]. Наприклад. авіаційні підприємства відповідають і за випадкове завдання шкоди членам екіпажу, в тому числі за шкоду, що виникла внаслідок непереборної сили [3, ст. 29].

За загальним правилом шкода, завдана правомірними діями, не підлягає відшкодуванню. Так у відшкодуванні завданої шкоди потерпілому може бути відмовлено у разі уповноваження особи на її завдання за наступних підстав:

а) при проханні чи згоді потерпілого, крім випадків завдання шкоди його життю та здоров'ю;

б) у разі здійснення особою права на самозахист, якщо не були перевищені його межі [15, с. 43].

3.2 Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду

Моральна шкода - це такі наслідки правопорушення, що залежать від економічного змісту та вартісної форми і можуть полягати у:

u фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

u душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

u душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

u приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи [8, с. 51].

Відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою, і протиправною поведінкою заподіювача та вина [12, с. 25].

Визначення моральної шкоди міститься в постанові Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Так під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема, під немайновою шкодою, завданою юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також учиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності [4, п. 3].

Також обов'язковою підставою для деліктної відповідальності за завдання моральної шкоди є встановлення причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою особи [20, с. 30].

Моральна шкода відшкодовується лише за наявності вини особи, яка завдала шкоди. Необхідність урахування вини закріплюється також в Законах України «Про туризм» (ст. ст. 21, 33), «Про інформацію» (ст. 49), «Про наукову і науково-технічну експертизу» (ст. 35) та ін. Проте особа (фізична або юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини [28, с. 107].

У разі завдання моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням, ступеня вини кожної з них. При цьому, якщо неподільну моральну шкоду завдано спільно, тобто взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром, діями винних осіб, вони несуть перед потерпілим солідарну відповідальність [30, с. 90].

При завданні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була завдана потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Відповідно до ст. 1193 ЦК України, розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини потерпілого та матеріального становища відповідача (фізичної особи).

Відповідальність особи, яка завдала шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально, передбачених законодавством.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК передбачені випадки відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи:

а) якщо шкоди завдано каліцтвом; іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

б) якщо шкоди завдано фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду;

в) в інших випадках, встановлених законом.

Так незалежно від вини моральна шкода відшкодовується; якщо шкода завдана каліцтвом. іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Її відшкодування здійснюється за правилами норм ЦК України (зокрема, статті 1187). Однак, якщо шкода завдана життю або здоров'ю фізичної особи - володільцям джерел підвищеної небезпеки внаслідок а взаємодії, то моральна шкода відшкодовується залежно від ступеня їхньої вини за правилами ст. 1188 Цивільного кодексу. Також, якщо шкода завдана майну фізичної особи, то права на відшкодування моральної шкоди без вини у потерпілого не виникає.

Безвинна відповідальність за завдання моральної шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури, або суду обмежена випадками незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт [25, с. 489]. Відшкодування моральної шкоди проводиться в порядку, визначеному ст. 1176 ЦК України.

4. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди

Необхідно підкреслити, що характер шкоди (моральної) не визначається об'єктом, якому вона завдається. Моральна шкода може мати місце як при порушенні особистих прав, так і майнових інтересів. Як зазначено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. №4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Отже, як вважає український правознавець З. Ромовська, наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. З такою позицією не погоджується ряд правників. На їх думку, слід застосовувати принцип презумпції заподіяння моральної шкоди неправомірною дією і передбачати, що потерпілий відчуває страждання, якщо правопорушник не доведе зворотне. Моральна шкода має розглядатися постійним супутником кожної протиправної поведінки щодо фізичної особи.

На сьогодні застосування принципу презумпції моральної шкоди прямо не випливає з чинного законодавства. Загальне правило про розподіл тягаря доказування, встановлене ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. І з цієї точки зору потерпілий повинен довести факт спричинення йому моральної шкоди, щоб суд вирішив питання про відшкодування на його користь. Однак огляд судової практики показує зворотне. Суди фактично застосовують презумпцію заподіяння моральної шкоди: встановивши факт вчинення неправомірної дії, суди передбачають, що моральна шкода заподіяна, і в подальшому розглядають питання про розмір її відшкодування в грошовій чи в іншій формі.

І така практика навіть за сьогоднішнього стану законодавства не позбавлена законних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 57 ЦПК засобами доказування є: пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів.

Тому заява позивача про те, що він відчував фізичні або душевні страждання, є прямим доказом факту заподіяння моральної шкоди, а оцінка цього доказу - прерогатива суду. Прямих доказів протилежного відповідач, природно, надати не може. Показання свідків чи висновок експертизи можуть бути лише непрямими доказами заподіювача шкоди.

Наступною умовою відповідальності за заподіяння моральної шкоди є протиправність поведінки - невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Відповідно до форм юридичних обов'язків протиправність виступає у формі дії і бездіяльності. При цьому, під протиправною дією розуміють поведінку, що заборонена законом, а під протиправною бездіяльністю - невчинення особою дій, які вона була зобов'язана за законом вчинити.

Норми, які передбачають захист цивільних прав за допомогою такого способу, як відшкодування моральної шкоди, містяться не лише в нормах цивільного, а й інших галузей права.

Наявність причинного зв'язку між протиправним діянням і моральною шкодою, що є третьою підставою відповідальності за завдану моральну шкоду, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком його поведінки. Неправомірне діяння повинно бути головною причиною, що з неминучістю тягне за собою заподіяння моральної шкоди, необхідною умовою настання негативних наслідків у вигляді фізичних або душевних страждань.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою і моральною шкодою дає можливість визначити суб'єкта І відповідальності та її межі, тобто 1 особа має нести відповідальність лише за ту шкоду, яка викликана саме її поведінкою.

Моральна шкода підлягає відшкодуванню лише за наявності вини особи, яка її завдала (ч. 1 ст. 1167 ЦК), у формі як умислу, так і необережності. Необхідність врахування вини закріплюється також у законах України «Про інформацію» (ст. 49), «Про туризм» (ст. 33) та інших.

Особа звільняється від відповідальності з відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини. Це є наслідком дії в цивільному законодавстві презумпції (припущення) винуватості, сутність якої полягає в тому, що особа, яка завдала шкоди, вважається винною в цьому до тих пір, поки не доведе відсутність своєї вини. Якщо у процесі дослідження всіх матеріалів справи не вдасться спростувати цю презумпцію, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

У разі завдання моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. При цьому, якщо шкоду завдано спільно, тобто взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром, заподіювачі шкоди несуть перед потерпілим солідарну відповідальність (ст. 1190 ЦК).

У ч. 2 ст. 1167 ЦК встановлюються випадки так званої безвинної відповідальності органу державної влади, органу влади.

Автономної геспуоліки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи за завдану ними моральну шкоду, а саме:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

При цьому слід зазначити, що коли шкода завдана життю або здоров'ю фізичних осіб - володільців джерел підвищеної небезпеки - внаслідок їх взаємодії, то моральна шкода підлягає відшкодуванню залежно від ступеня їхньої вини за правилами ст. 1188 ЦК. Якщо ж шкода завдана майну фізичної особи, то права на відшкодування моральної шкоди без вини заподіювача шкоди у потерпілого не виникає;

2) якщо шкоди завдано особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

З в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, підставою відповідальності за завдану моральну шкоду є цивільне правопорушення, структурними елементами якого є чотири вищеописані складові (за винятками, встановленими чинним законодавством України).

Визначення розміру відшкодування моральної шкоди - це елемент цивільно-правового спору, що вирішується судом.

Оскільки випадки та обставини, за яких може бути заподіяна шкода, мають широке коло, законодавець допускає відшкодування завданої моральної шкоди грішми, іншим майном або в інший спосіб (абз. 1 ч. 3 ст. 23 ЦК Укарїни). Потерпілі, які самостійно здійснюють свої цивільні права, мають право дати згоду на пропозицію відповідача про відшкодування шкоди в натуральному вигляді, тобто певними товарами чи послугами.

Однак у законодавстві та у судовій практиці, а також у теоретичних розробках провідним визнається грошове відшкодування моральної шкоди.

Важливою проблемою, що і постає перед судом під час вирішення справи про відшкодування моральної шкоди, є обчислення розмірів грошової (майнової) компенсації. Однак якщо обсяг і розмір компенсації майнової шкоди визначений законом (більш того, розмір такої шкоди об'єктивно існує у вигляді ціни речі або розміру витрат), то розмір відшкодування моральної шкоди має визначити суд.

Принцип еквівалентного відшкодування, який взагалі властивий цивільному праву, не застосовується при відшкодуванні шкоди, заподіяної особистим немайновим правам і благам: обсяг шкоди неможливо точно вирахувати, оскільки моральна шкода не має вартісного еквіваленту. Будь-яка компенсація такої шкоди не буде адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її, розмір може мати суто умовний вираз.

Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, згідно з п. постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. №4 враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власної ініціативи чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Президія Вищого арбітражного суду України в п. 6 роз'яснення від 29.02.1996 р. №02-5/95 вказала, що розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи - заподіювача шкоди, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.

При цьому в судових рішеннях обов'язково мають наводитися мотиви визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Слід пам'ятати, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦК).

Відповідно до ст. 1190 ЦК, у разі завдання моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. Згідно зі ст. 1193 ЦК розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини потерпілого та матеріального стану відповідача (фізичної особи).