Зброя як об’єкт державного регулювання. Порядок придбання, зберігання, застосування

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота на тему:

«Зброя, як об'єкт державного регулювання. Порядок придбання, зберігання, застосування”

Реферат

вогнепальна пневматична холодна зброя

Мета роботи - це вивчення наукової, навчальної, публіцистичної літератури, аналіз нормативно - правових актів щодо регулювання обігу зброї в Україні, їх практичне застосування, розробка рекомендацій щодо удосконалення законодавства України про зброю та його реалізація.

Об'єкт дослідження- є суспільні відносини, що виникають між фізичними та юридичними особами та органами держави під час реалізації права на придбання, зберігання, носіння, використання вогнепальної (нарізної та гладкоствольної), пневматичної, холодної зброї та державою, в особі уповноваженних органів, що здійснюють дозвільну систему.

Предметом дослідження є мисливська вогнепальна гладкоствольна та нарізна зброя, пневматична зброя, холодна зброя, спеціальні засоби самооборони зарядженні речовинами сльозоточивої та дратівної дії, та також порядок державного регулювання реалізації прав громадян на носіння, придбання, зберігання зброї закріпленного Конституцією України.

Основні методи які були використані під час ниписання цієї дипломної роботи синтез; аналіз; дедукція; порівняння; історичний;логічний; індукція; діалектичний, експертних оцінок; статистичний аналіз; моделювання; комплексне дослідження.

Ключові слова: дозвіл, дозвільна система, відповідальність, вогнепальна зброя, газова зброя, зброя, холодна зброя.

Зміст

Вступ

1. Поняття та завдання дозвільної системи в Україні : генеза, сучасний правовий стан.

1.1 Поняття та завдання дозвільної системи в Україні

1.2 Поняття, ознаки, генеза, правова характеристика окремих об'єктів дозвільної системи

1.2.1 Вогнепальна зброя

1.2.2 Холодна зброя

1.2.3 Спеціальні засоби самооборони, споряджені речовинами сльозоточивої і дратівної дії

2. Державне регулювання придбання, носіння, зберігання, застосування, реалізації окремих об'єктів дозвільної системи

2.1 Придбання, носіння, зберігання, використання окремих об'єктів дозвільної системи громадянами

2.2 Придбання, носіння, зберігання, використання окремих об'єктів дозвільної системи юридичними особами

2.3 Особливості реалізації окремих об'єктів дозвільної системи

3. Відповідальність за порушення доївільного законодавства

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Становлення нового суспільства, де панівними стають відносини приватної власності, вимагає, певна річ, і нового папрямку захисту цієї власності, прав особистості, як і самої людини, її життя, честі та гідності.

Нові форми взаємовідносин створюють правову базу для захисту особа та її інтересів, що є позитивним явищем. Але на тлі цього позитивного з'явились і негативні явища такі як зростання злочинності, послаблення діяльності правоохоронних структур, які не встигають за процесами росту негативізму. За такої ситуації в населення виникає природне бажання самозахисту, у тому числі і з використанням зброї або інших спецзасобів.

Ст. 27 Конституції України ч. 2 говорить «Кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних зазіхань» [1]. Конституційна норма відбивається й в інших галузях права, зокрема Кримінальний Кодекс України прямо вказує ст.15 «Необхідна оборона» на використання людиною цього інституту із застосуванням зброї [2]. Одним із способів захисту вищевказаних прав є право на володіння, носіння і застосування зброї. Право громадян на володіння зброєю, природно, певною мірою вступає в конфлікт із правом інших громадян на життя і здоров'я, тому що визначає потенційну можливість застосування цієї зброї на поразку проти інших громадян. Зброя (особливо вогнепальна), спрямована проти людини, здатна не тільки нанести в тих або інших масштабах шкоду здоров'ю, але і позбавити життя ту людини, проти якої вона застосовується. Тому органи внутрішніх справ відповідно до правових норм здійснюють як дозвільні (видача дозволів на право володіння, збереження зброї), так і контрольні (перевірка законності володіння зброєю, збір відомостей про випадки застосування зброї на поразку проти людини й оцінка правомірності такого застосування зброї та ін.) функції. Крім того, органи внутрішніх справ ведуть облік зброї, що знаходиться у юридичних осіб та громадян.

Правове регулювання обігу зброї в незалежнії Україні почалося в 1992 р. із прийняттям Верховною Радою України 17 червня Постанови «Про право власності на окремі види майна» і Додатком № 2 до цієї Постанови, у якому мова йде про спеціальний порядок придбання громадянами права власності на окремі види майна. Спеціальний порядок набуття права власності поширюється на вогнепальну мисливську гладкоствольну і нарізну зброю, на газові пістолети і револьвери і патрони до них споряджені речовинами сльозоточивої і дратівної дії, холодну зброю і пневматичну зброю зі швидкістю польоту кулі більш 100 м/з і калібром більш 4,5 мм. Наступним кроком у цьому напрямку було прийняття Кабінетом Міністрів України 12 жовтня 1992 р. Положення «Про дозвільну систему», що і займається безпосередньо контролем над обігом зброї. У 1993 р. 25 березня МВС наказом № 164 затвердив інструкцію «Про порядок виготовлення, придбання, збереження, обліку , перевезення і використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї і вибухових речовин (у данний момент Інструкція втратила чинність відповідно до наказу МВС № 622 від 21 серпня 1998 р.). На данний момент суспільні відносини пов'язані із зброєю регулюють близько 89 нормативно - правових актів, але серед них є накази, листи, постанови, а головне те що серед ни не має головного нормативного акту - Закону України “Про зброю”, посилання на який зокрема містятся щев Положенні “Про відзнаку Президента “Іменна вогнепальна здроя” від 29.04.1995 р.[3]

Актуальність тими Дипломної роботи проявляється в тому, що із прийняттям Конституції України нового імпульсу набула розбудова демократичної правової держави, головним завданням і змістом діяльності якої є затвердження, забезпечення і захист прав та свобод людини і громадянина. Виконання цього завдання пов'язане із вирішенням ряду складаних політичних, економічних, соціальних і правових проблем, оскільки реальний стан справ у державі і суспільстві нині далекий від вимог часу. Україна пережинає важку соціально-економічну кризу, одним з найбільш небезпечних соціальних лих залишається криміногенна ситуація. Усе це призводить до погіршення життєвого рівня населення, рівня правової захищеності, зростання кількості протиправних посягань на права і свободи громадян, власність, громадський порядок і громадську безпеку, інші об'єкти правоохорони, серед яких особливу тривогу викликають злочини та інші правопорушення, пов'язані із зброєю. вибуховими матеріалами, наркотичними, сильнодіючими, отруйними речовинами, спеціальними засобами, які через свої небезпечні властивості вилучені або обмежені в цивільному обігу.

3а цих обставин велике значення з боку держави і суспільства надасться підвищенню ефективності правоохоронної діяльності, провідна роль у якій належить органам внутрішніх справ. На ці органи покладається широке коло завдань щодо забеїпеченпя особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і а законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, охороні і забезпечення громадського порядку та громадської безпеці, захисту власності від протиправних посягань, притягнення правопорушників до відповідальності тощо. Перважну більшість зазначених завдань органи внутрішніх справ виконують під час здіїсння адміміністративної діяльності, тобто діяльності, врегульованої адміністративно - правовими нормами і спрямонаної на їх реалізацію.

Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ має складний, різноплановий характер і виконується за багатььма напрямками, із викорстанням різноманітих засобів як правого, так і організаціїного змісту.

Одним із таких напрямків є здійснення дозвільної системи, під час якого забеспечується контроль за відкриттям та функціонуванням обє'ктів, що становлять потенційну небезпеку для громадського порядку, а також здійснюється державне регулювання обігу зброї, засобів самооборони. Разом з тим чинне законодавство в регулюванні багатьох питань пов'язаних зі здійсненням зазначенної системи відстало від потреб часу, не в усьму його вимогам відповідає і практична діяльність органів внутрішніх справ у цій сфері.

Аналізу проблем державного управління в сфері охорони громадського порядку і, зокрема, адміністративної діяльності органів внутрішніх справ у вітчизняній адміністративно-правовій літературі присвячено чимало наукових праць (В.Б. Авер'янова, М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, Д.М. Бахрах, О.К. Безсмертного, Ю.П. Бітяка, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, М.І. Єропкіна, О.П. Клюшниченка, Л.В. Коваля, А.Т. Комзюка, та ін.), які можуть служити гарним науковим фундаментом для подальших досліджень зазначених проблем. Але власне проблемам здійснення дозвільної системи було присвячено набагато менша кількіть наукових праць, зокрема це праці Г.Г. Месхи, І.М. Кириченка та С.Д. Подлінєва, однак перші два автори свої дослідження проводили ще до утворення незалежної Української держави на базі законодавства, якого в наш час не існує, що ж стосується праць С.Д. Подлінєва, на самперед присвячені процедурам видачі органами внутрішніх справ дозволів у тому числі дозволів на право придбання вогнепальної зброї. Також свої роботи державному регулюванню обігу зброї присвятили А.С. Мацко, І.В. Бойко, В.П. Петков, О.С. Фролов, В.В. Поляков, О.В. Артамонов.

Мета данної дипломної роботи - це вивчення наукової, навчальної, публіцистичної літератури, аналіз нормативно - правових актів щодо регулювання обігу зброї в Україні, їх практичне застосування, розробка рекомендацій щодо удосконалення законодавства України про зброю та його реалізація.

Задачами роботи є вивчення на підставі наукової, навчальної, публіцистичної літератури, з нормативно - правових актах порядку отримання дозволів на придбання, носіння об'єктів дозвільної системи (зброї) як фізичними, так і юридичними особами, умов та правил реальзацї об'єктів дозвільної системи (зброї), порядку застосування зброї та відповідальність за порушення законодавства про зброю, розробка рекомендацій стосовно удосконалення українського законодавства про зброю та практики його застосування.

Об'єктом наукового дослідження є суспільні відносини, що виникають між фізичними та юридичними особами та органами держави під час реалізації права на придбання, зберігання, носіння, використання вогнепальної (нарізної та гладкоствольної), пневматичної, холодної зброї та державою, в особі уповноваженних органів, що здійснюють дозвільну систему.

Предметом дослідження є мисливська вогнепальна гладкоствольна та нарізна зброя, пневматична зброя, холодна зброя, спеціальні засоби самооборони зарядженні речовинами сльозоточивої та дратівної дії, та також порядок державного регулювання реалізації прав громадян на носіння, придбання, зберігання зброї закріпленного Конституцією України.

Основні методи які були використані під час ниписання цієї дипломної роботи:

Загальнонаукові: синтез; аналіз; дедукція; порівняння; історичний;логічний; індукція; діалектичний.

Спеціальні: експертних оцінок; статистичний аналіз; моделювання; комплексне дослідження.

1. Поняття та завдання дозвільної системи в україні: генеза, сучасний правовий стан

1.1 Поняття та завдання дозвільної системи в Україні

Відповідно до маркетингових опитів, 5% чоловічого населення виявляє цікавість до придбання зброї. Щодо чисельності населення Європи - 608 млн. - це складає 17 млн. осіб. Для порівняння: сексуальні меншості складають 0,5% населення.

В Україні зброєю, переважно мисливською, володіє 1% населення. Усього в Дозвільній Системі МВС України зареєстровано 800000 од. гладкоствольної зброї, у тому числі відомчої. Непропорційно висока щодо площі угідь кількість мисливців (в Італії до 3% населення) указує на непрямий шлях легального придбання зброї. Номінально мисливська, вона використовується для охорони володінь.

Швейцарське об'єднання за вільне володіння зброєю "PRO TELL" в інформаційному листі № 29 вказує: відповідно до результатів вибіркового телефонного опиту у ФРН (старі федеральні землі) 8,9% опитаних признавалися, що в них "у господарстві" є хоча б одна вогнепальна зброя. У Швейцарії 27% мають зброю (без обліку армійської). Дослідження 1993 р. називають іншу цифру: на руках у ФРН знаходиться 5млн. од. Зареєстрованої та 20 - 30 млн. од. незареєстрованної вогнепальної зброї (інші дані відповідно 10 і 20 млн. од.).

Офіційно у ФРН на 02. 1996 р. нараховувалося 2,1 млн. власників зброї, із котрих 1,6 млн. складаютьстрільці-спортсмени, 250000 мисливці, 280000 - колекціонери і тільки 30000 - особи, що мають право на носіння зброї з метою самооборони (інші дані: 1,5 млн стрільців, із них 326000 мисливці). Як бачимо, статистика нічого не знає й у цьому випадку.

Варто врахувати, що закони, що обмежують володіння зброєю у ФРН, по своїй суворості не поступаються вітчизняним. Так, мінімальне покарання за незаконне зберігання патронів військового зразка, наприклад,одного патрона 7,62 NATO - 1 рік позбавлення волі. Юстиція ФРН ніколи не ховала політичної спрямованості подібних законів.

Першим обмежувальним законом про зброю в Німеччині став закон 1928 р., відповідно до якого продаж зброї і боєприпасів став робитися тільки при наявності в покупця відповідного дозволу. Тоді на руках у населення знаходилося від 1 до 2 млн. од. незареєстрованної вогнепальної зброї, в основному військового зразка. Закон 1972 р. носив явну антитерористичну спрямованість.

На 1995 р. у ФРН нараховувалося вже 10 млн. легальної і 20 млн.од. нелегальної зброї (дані поліції). Незважаючи на те, що 70% зброї знаходиться в незаконному володінні, 97,5% жертв насильницьких злочинів не є жертвами застосування вогнепальної зброї. 80% вбитих не є жертвами застосування вогнепальної зброї. Застосування вогнепальної зброї при вчиненні злочинів із 1971 по 1994 р. скоротилося з 0,8% до 0,3%. При цьому за 25 років кількість зброї у ФРН зросла. Кількість злочинів із стріляниною за той же період скоротилася з 0,5% до 0,1%. З цього числа 35 - 40% складає стрілянина, не пов'язана з насильством (наприклад, по дорожніх знаках). Число злочинів, пов'язаних із застосуванням зброї, скоротилося на 60%.

У 1993 р. поліцією ФРН вилучено 14000 одиниць зброї, що незаконно зберігається, у 1994 р. - 2905 од. вогнепальної зброї, із них лише 140 (4,8%) із легального володіння. Тільки в 20 випадках ця зброя застосовувалася при вчиненні інших злочинів. За той же період вилучено при спробі ввозу 4933 од. вогнепальної зброї, із них 700 автоматів Калашнікова! На Україні за 1995 р. при ввезенні було вилучено до 2000 од. нарізної зброї.

Фахівці прямо погоджують збільшення числа що незаконно купується зброї з жорсткістю законів про зброю в країнах Західної Європи. Обмеження можливості законного володіння провокує злочин та здлочинний бізнес. Вартість револьвера або пістолета на чорному ринку країни коливається між 500-2000 марками. (у СНД складає аналогічну цифру, але вже в доларах.). В Голландії зброя є в 1,9% “господарств” - у 14 разів менше (статистики), чим у Швейцарії. Однак кількість вбивств - 11,8 на 1 млн жителів порівнянна з тим же показником для Швейцарії - 11,7). За допомогою вогнепальної зброї в Голландії скоєно 2,7 убивства на 1 мільйон жителів, у Швейцарії 4,6. З обліком показника насиченості зброєю - 7%, або 1/14 від показника для Швейцарії, частота застосування вогнепальної зброї в Голландії вище 59%, майже 2/3. Тобто принцип "менше зброї - менше злочинів" себе цілком не виправдує.

У Румунії, Угорщини, Японії відсоток громадян, що легально володіють зброєю, порівнюваний з показником для СНД -близько 1% "господарств" (45% населення). Проте на 1 мільйон жителів Румунія має 662 самогубства (у рік), Угорщина - 459, Японія - 211. Для порівняння: Швейцарія (27% володіння зброєю) - 244, Бельгія (16,6%) - 231, ФРН (8,9%) - 203. У Великобританії внаслідок триваючого з 1919 р. законодавчого "роззброювання" населення річна кількість самогубств із застосуванням вогнепальної зброї скоротилася з 258 (1920 р.) до 193 (1967 р.). Загальне число самогубств зросло з 3759 до 4711.

Однак показник "число жителів на одне самогубство" залишився практично незмінним:10078 і 10271. При цьому, якщо в 1931 р. лише 21 самогубство було зроблено за допомогою болезаспокійливих або снотворних засобів, то в 1960 р. уже 839 (1/6 усіх суїцидів). Іншими словами, було б бажання, а засоби до самогубства знайдуться.

Наведені цифри також указують більш на "традиційно культурний", чим просто на статистичний, взаємозв'язок між насиченістю суспільства зброєю і числом убивств. "Озброєнними" суспільствами в світі визнані американське, швейцарське, французьке, фінське, але не норвезьке, хоча насиченість останнього зброєю дуже велика. Проблема насильства пов'язується в масовій свідомості тільки з першим. Але чи є легальне володіння зброєю причиною, що стимулює насильство?

У США на 256 млн. жителів доводиться 220 млн. од. вогнепальної зброї, що знаходиться в законному володінні. Щодо числа насильницьких злочинів це дає показник 0,04 злочини в рік на 1 "ствол". Десятиччаями право громадян США на володіння зброєю систематично обмежувалося. До 1987 р. тільки у Вермонті можна було носити зброю без спеціального дозволу.

У Індіані, Мейні, Нью-Гемпширі, Північнії і Південнії Дакоті та Вашингтоні поліція видавала дозвіл на носіння зброї громадянам, що відповідають ряду стандартних вимог щодо "законослухняності".У Алабамі та Коннектикуті це питання вирішувалося за розсудом влади, яка, однак, була при цьому настроєна доброзичливо. У інших штатах право на носіння зброї здійснювалося складніше або таке було взагалі заборонено. Останні питання не є риторичними. На відміну від нас, американці серйозно відносяться до своєї конституції.

У 1987 р. у відповідь на хвилю злочинності, що захльостує штат, влада Флориди прийняла законодавчий акт, відповідно до якого кожний неосуджений громадянин одержував право на приховане носіння зброї без усякої додаткової потреби (наприклад, перевезення грошей). Незабаром у цілому число вбивств впало на 22%, а з застосуванням вогнепальної зброї - на 29%! При цьому за той самий період по країні ці показники зросли на 15% і 50%. До 31.05.1995 р. у Флориді було видано 295220 дозволів на носіння зброї, із них тільки 48 (0,16%) були відібрані назад.

У 1995 р. у 28 штатах США з населенням 115 млн чол. (45% загальної кількості населення) вводяться аналогічні закони. У Флориді й Айдахо з 1995 р. скорочені бюрократичні процедури і сума оплати за дозвіл. З 1986 р. до 1996 р. кількість штатів, де дозволене приховане носіння зброї виросло з 9 до 31.

Статистика ФБР показує, що в штатах, що лібералізували носіння зброї, злочинність скоротилася на 22% (убивства - на 31%, розбійні напади на 36%, нанесення тяжких тілесних ушкоджень - на 14%) у порівнянні зі штатами, де носіння зброї строго обмежено. Крім того, у "ліберальних" штатах кількість злочинів із застосуванням зброї впало на 29% (убивств, скоєних з застосуванням вогнепальнї зброї, на 38%, кабурною зброєю -на 41%!), розбійних нападів на 38%, тілесних ушкоджень на 19% у порівнянні зі штатами, де носіння зброї фактично заборонено. Дослідження Чикагського університету, засновані на статистиці ФБР 1972 - 1992 р., показують, що в 3054 округах знизилась кількість вбивств на 8,5%, згвалтувань на 5%, нападів на 7% в округах, де дозволене приховане носіння зброї.

Причина очевидна: злочинці завжди віддають перевагу беззахисним жертвам. Чим менше імовірність зустріти відсіч, тим охоче застосовують зброю. У Вірдинії, на батьківщині американської демократії, із 1.07.95 р. набрав чинності закон, за яким кожний громадянин старше 21 року, не засуджений (крім дрібних правопорушень начебто перевищення швидкості), не алкоголік, не наркоман, психічно здоровий не має перешкод для одержання дозволу на носіння зброї. Термін видачі дозволу 45 днів, із 1.07.96 р. - 90 днів. Термін його дії - 2 роки. Всі кандидати зобов'язані пройти курс володіння зброєю. Вартість ліцензії - 50 долл. США. Носіння зброї забороняється в місцях де продають алкоголь на розлив, і там, де це забороняють закони штату і країни.

Щодо США існує ще одне пояснення лібералізації права на носіння зброї. Зменшення ринку зброї в 80-х роках викликало кризу в цій галузі. Похитнулися позиції таких гігантів, як "Кольт" і "Сміт -Вессон".Повернення на ринок зброї американського виробництва і відродження "американських" калібрів (.38 Spl.; 45 АСР) пішло за рішенням адміністрації Клінтона у подальшому прямому і непрямому (зменшення ємкості магазина до 10 патронів) скороченні імпорту.

Результати рішення були помітні вже на Shot Schow 1995 р. у Далласі. Револьвер Colt . 38 SF VI, представник нового покоління зброї відомої фірми, відповідає новії концепції кишенькової зброї "не тільки носити, але і стріляти". Остання пов'язана з обвалом усіляких малогабаритних крупнокаліберних пістолетів, що виконують на сучасному ринку ту ж роль, що і дешеві браунінги іспанського виробництва на початку століття.

Лібералізація в сфері володіння вогнепальною зброєю в США (а також і конкуренція з "автоматами-вбивцями" з Китаю) зайшла так далеко, що Пентагон прийняв безпрецедентне рішення про "роздачу" 373000 списаних гвинтівок “Гранд Ml” особам, що проїшли недільні курси стрілецької ("снайперської") підготовки. У цьому ще один феномен "подвійних стандартів". Чому людина, що стріляє на 100 м із гвинтівки військового зразка національного виробництва в тих же США або Швейцарії, кандидат у захисники батьківщини, але стрілюячий з АКМ на 50 м уже кандидат у серійні вбивці ?

Ще "Декларацією прав людини і громадянина" прийнятою за часів Великої французької буржуазної революції був встановлений принцип "усе що не заборонено законом, ті дозволено". Але існують суспільні відносини, що складаються за дещо іншим принципом, і сферою їх регулювання е інституція отримання попередніх дозволів на здійснення певних дій, або інституція дозвільного порядку.

У минулому столітті було створено систему реєстрації зброї, наявної у громадян, і видання дозволів на користування нею тим особам, які відповідають певним вимогам, що встановлювалися правилами. Що ж до Російської імперії, до якої входила більша частина території України, то там був спеціальний департамент, чиї функції можна порівняти з дозвільною системою, яка існує зараз.

Після бурхливих подій 1917 р. і початку громадянської війни контроль за зброєю, що знаходилась на руках у населення, було втрачено. Із встановленням радянської влади в Україні вийшла низка нормативно-правових документів, якими встановлювалося, що функції контролю за обігом зброї покладаються на органи міліції. Документи прямо вказували, що видання дозволів, контроль за дотриманням правил користування зброєю покладаються на органи робітничо-селянської міліції, яка проводить облік зброї, що є в користуванні населення, а також вилученої зброї, передає вилучену зброю в розпорядження державних структур. Вони передбачали й вилучення зброї у тих осіб, які схильні до вчинення злочинів, і таких, що надають допомогу бандам.

Згодом, у 1924 і 1938 рр., було прийнято постанови ВЦВК і РНК УРСР, що стосувалися здачі зброї населенням, у яких передбачалося, що міліція видаватиме спеціальні дозволи на користування зброєю, а за відсутності таких дозволів мусить вилучати її (зброю) в населення. У той період на рівні Кримінального кодексу було встановлено відповідальність за порушення правил володіння, зберігання та користування зброєю.

Сфера застосування цієї інституції, як форми виконавчо-розпорядчої діяльності дуже широка. Ось декілька прикладів: видача ліцензій (від латинського "Іісеncіа", що перекладається як дозвіл) на право здійснення (проведення) судових експертиз (судово-бухгалтерської, технічного дослідження документів, авторознавчої тощо) є прерогативою Міністерства юстиції України. Міністерство внутрішніх справ України видає ліцензії на право здійснення охоронної діяльності, виготовлення та реалізацію (продажів)спеціальних засобів самооборони. Регулювання правових відносин у цих сферах життєдіяльності суспільства здійснюється в дозвільному порядку, за принципом: "дозволено лише ті, що дозволено законом". Тобто, це порядок, врегульований, як правило, адміністративно-правовими нормами, який передбачає обов'язкове отримання в компетентних органів державного управління дозволу на право здійснення певних дій або ж надання компетентними органами певних повноважень юридичним чи фізичним особам. Видавати дозволи мають право лише органи державного управління, які здійснюють контрольно-наглядові функції в даній галузі.

У рамках інституції дозвільного порядку існують суспільні відносини, що складаються з приводу джерел підвищеної небезпеки, до яких належать, наприклад, зброя, вибухівка, отруйні речовини, збудники тяжких інфекційних захворювань тощо. Небезпека в цьому випадку може виникнути при порушені правил їх транспортування, зберігання, використання тощо або, що значно небезпечніше, при умисному застосуванні зі злочинною метою. Тому, кожна держава, дбаючи про громадський порядок, державну, громадську та екологічну безпеку, конституційні гарантії невід'ємного права кожної людини на життя та здоров'я, законодавчо встановлює певний перелік предметів, матеріалів та речовин, що заборонені, або обмежені в повсякденному обігу через свою підвищену небезпеку.

Верховна Рада України відповідно до ст.ст. 13, 28 і 45 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність", виходячи з вказаних вище міркувань, а також відповідно до міжнародних договорів України, своєю Постановою від 17 червня 1992р. "Про право власності на окремі види майна" затвердила перелік видів майна, що на території України не може перебувати у власності, а саме:

зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси ; протиградні установки; вибухові речовини й засоби вибуху; усі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнаннядля його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби; державні еталони одиниць фізичних розмірів; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації; спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами[4].

Проте, повсякденна діяльність людини (наприклад: виробництво, полювання, спорт, медицина тощо, нарешті самозахист) потребує використання речей, що по загальним ознакам підпадають під державну заборону. Тому для деяких предметів, матеріалів та речовин, зроблено виключення і їх дозволено мати у власності учасникам управлінських відносин. Але тільки з дозволу і під постійним контролем компетентних органів державного управління.

До предметів, матеріалів і речовин, повсякденний обіг яких державою дозволяється, але обмежується належать:

Зброя (вогнепальна, газова, холодна, пневматична) та бойові припаси (до вогнепальної та газової); 2. Протиградні установки; 3. Вибухові матеріали (вибухівка та засоби ініціювання); 4. Радіоактивні речовини; 5. Наркотичні засоби; 6. Сильнодіючі отруйні речовини 1-І 1 класу безпечності; 7. Збудники інфекційних захворювань 1-11 групи патогенності і токсини; 8. Печатки і штампи (які внесені в державний перелік з метою попередження посягань на встановлений порядок управління)[5].

Поняття ОБІГ включає в собі такі дії як: виготовлення, ремонт; купівля - продаж, передача, дарування; використання, носіння; зберігання, охорона, реєстрація, облік; транспортування; вилучення, знищення; ввезення та вивезення з меж України.

Обмежений обіг вказаних вище речей здійснюється з Дозволу та під наглядом компетентних органів державного управління, тому правовідносини в цій галузі суспільного життя регулюються, переважно, нормами адміністративного права, які в сукупності з технічними нормами, складають правову основу тієї частини дозвільного порядку держави, яка складається з приводу предметів матеріалів та речовин що є джерелом підвищеної суспільної небезпеки. У адміністративному праві "дозвільний порядок" обігу речей, що е джерелом підвищеної небезпеки прийнято називати дозвільною системою

Відштовхуючись від наведених вище посилань, можна сформулювати поняття дозвільної системи. Дозвільна система - це законодавчо врегульованний порядок обмеженного обігу певних видів майна, що є джерелом підвищеної небезпеки за попереднім дозволом компетентних органів. Слід зазначити, що будь-яка держава має свою дозвільну систему: або більш жорстку, або більш ліберальну. Це вже справа загального стану правової культури, національних традицій тощо.

Існує й офіційна дефініція, надана статтею 1 Положення "Про дозвільну систему". “ Дозвільна система - це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку, використання спеціально визначенних предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян”[6].

Розглянувши це поняття більш детально можна визначити семиступеневу побудову інституції дозвільної системи.

1. Державою законодавче встановлюється певний перелік: предметів, матеріалів, речовин. 2 які в порядку, врегульованому: нормами адміністративного права, технічними нормами. 3 з попереднього дозволу та під контролем компетентних органів державного управління: міністерств, комітетів, департаментів. 4 здійснюють обмежений обіг: виготовляються, ремонтуються, реалізуються - набуваються, транспортуються, зберігаються, облічуються, використовуються, вилучаються, знищуються. 5 на певних призначених для цього об'єктах : підприємствах, майстернях, лабораторіях тощо, 6 за умов дотримання на цих об'єктах певного порядку: відкриття, функціонування, охорони. 7 з метою забезпечення: громадської безпеки, державної безпеки, екологічної безпеки, безпеки громадян.

До органів державного управління (суб'єктів), компетенцією яких є адміністративна діяльність у сфері дозвільної системи належать:

Міністерство внутрішніх справ України; Міністерство охорони здоров'я України; Міністерство екологічної безпеки України; Державний комітет України по нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці); Державний комітет України по гідрометеорології (Держкомгідромет); Державний департамент України з питань ядерної енергетики Міністерства енергетики України (Держдепартамент з питань ядерної енергетики).

До виключної компетенції кожного з вказаних суб'єктів віднесені відповідні види майна та певне коло об'єктів де це майно в рамках дозвільної системи здійснює обіг.

Міністерство внутрішніх справ: вогнепальна зброя: газова зброя; холодна зброя; печатки і штампи; бойові припаси, окремі вузли та запчастинидо вказаних видів зброї; сховища склади і бази, де вони зберігаються; стрілецькі тири і стрільбища, мисливсько-спортивні стенди; підприємства і майстерні по виготовленню і ремонті вогнепальної, газової та холодної зброї; магазини, у яких здійснюється продажів зброї та бойових припасів до неї; піротехнічні майстерні; штемпельно-граверні майстерні[7].

Міністерство внутрішніх справ разом з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці: вибухові матеріали; сховища, склади і бази де вони зберігаються.

Міністерство охорони здоров'я: наркотичні засоби; збудники інфекційних захворювань 1 - II групи патогенності; сховища, склади і бази, де вони зберігаються; організації, що займаються збутом наркотичних засобів; лабораторії, які проводять аналізи цих засобів і речовий, працюють із збудниками захворювань 1 - II групи патогенності і токсинами[8].

Міністерство екологічної безпеки: сильнодіючі отруйні речовини 1 - (І класу безпечності; токсини, у тому числі токсичні промислові відходи; продукти біотехнології та інші біологічні агенти; оргнізації, що їх виготовляють, використовують, займаються збутом, зберіганням та утилізацією[9].

Держдепартамент з питань ядерної енергетики: радіоактивні речовини; сховища, де вони зберігаються; постійні місця поховання радіоактивних відходів (спеціальні комбінати)[10].

Держкомгідромет: протиградніустановки; організації, що їх використовують

МВС, МОЗ, МЕБ, Держнаглядохоронпраці, Держкомгідромет та Держдепартамент з питань ядерної енергетики в сфері дозвільної системи держави мають наступні повноваження : визначення порядку обігу предметів, матеріалів та речовин на які поширена їх компетенція; визначення вимог до технічного обладнання об'єктів дозвільної системи та порядку їх відкриття; участь у відкритті та видача дозволів на функціонування об'єктів дозвільної системи; видача дозволів (ліцензій) на здійснення дій, що складають обіг майна в сфері дозвільною системи; періодичний контроль за функціонуванням об'єктів дозвільної системи; виявлення та припинення порушень правил дозвільної системи; призупинення або припинення діяльності об'єктів, анулювання дозволів на відповідні види дій, що складають обіг певних видів майна; встановлення порядку знищення та власне знищення предметів, матеріалів та речовин на які поширюється дозвільна система. Рішення вказаних суб'єктів державної впади у визначених чинним законодавством питаннях діяльності дозвільної системи е обов'язковими для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, а також для фізичних осіб.

Поряд з суб'єктами правовідносин що складаються в сфері дозвільної системи, іншою стороною цих правовідносин є учасники, до яких належать: юридичні особи державної форми власності; міністерства; інші центральні органи державної виконавчої влади; підприємства, установи, організації, господарські об'єднання; юридичні особи недержавної форми власності:

громадські об'єднання; юридичні особи інших держав; міжнародні організації; фізичні особи; громадяни України; іноземці.

Учасники правовідносин у сфері дозвільної системи мають право у встановленому порядку виробляти (ремонтувати), набувати, транспортувати, використовувати, носити, зберігати предмети, матеріали і речовини, відкривати та експлуатувати підприємства, майстерні та лабораторії, на які поширюється дозвільна система. Вони повинні забезпечувати їх належні облік, охорону і правильне використання в господарській та іншій діяльності.

1.2 Поняття, ознаки, генеза, правова характеристика окремих обєктів дозвільної системи (зброї)

1.2.1 Вогнепальна зброя

Стрілецька зброя є одним з видів вогнепальної зброї. Яка виникла приблизно тисячу років тому на основі використання пороху.Стрілецькій зброї передували різні види не вогнепалної зброї. Метання застосовувалося ще первісною людиною, кидавшою рукою каміння, палиці та інші предмети.

Прагнення збільшити дальність метання привела в подальшому до використання пращі. Спчатку праща виявляла собою палицю з розщеленою на кінці де розташовувався камінь. Пізніше палиця була замінена жгутовою або ременною петлею з розширенням у середній частині для розташування каменю. Завдяки збільшенню розмаху палиці або мотузки камiнь отримував більшу початкову швидкість та летів далі, ніж при кидані безпосередньо рукою[11]. Відстань польоту такого снаряду в досвідчених пращників дорівнювалася 200 метрам.

Однак праща не забеспечувала влучності метання. Більш досконалим у цому відношенні виявився лук замінивший собою пращу.

Лук складався з пружного дерев'янного, або металевого прута до якого прикріплювалася тетива, яка утримувала прут в зігнутому стані. Снарядом була стріла, метання якої пороводилося за рахунок сили пружності тетиви. Дальність польоту стріли длосягала 200 м. та більше, а влучність стрільби з луку забеспечувала гарне попадання в ціль. Завдяки своїй простоті та дешевизні, відносно великій дальності польоту стріли та влучності стрільби, а також високій швидкострільності (до 10-12 пострілів на хвилину) та безшумності лук отримав широке використання та довгий час змагався навіть з вогнепальною зброєю. Він стояв на озброєнні та зберігав своє призначення до 17 ст.

У подальшому для збільшення влучності та зручності стрільби лук почали закріплювати в дерев'яній ложі. За допомогюложі упераємої при стрільбі в плече стало більш зручно прицільватися, а також збільшилося натяжіння тетиви[12]. Тетиву натягували ногою, руками, а також завдяки дерев'яному важілю. У задній частині ложі був спеціальний паз, у який закладувалася тетива. Перед пострілом стрілець виводив тетиву з пазу великим пальцем правої руки. Вдосконалений таким чином лук отримав назву самостріла. Снарядом при стрільбі з самостріла досить часто були свинцові кулі або дрібні камінці[13].

У Західній Європі отримав назву арбалета, з'явився вперше в 1139 р. У Франції в зв'язку з чим його винахід приписують французам.

По мірі удосконалення самостріла лук почали виготовляти з металу, з тією метою, щоб зробити лук менштх розмірів та збільшити натяжіння тетиви. Для направлення тетиви в ложі закріплювалася металева трубка, яка нагадувала ствол сучасної стрілецької зброї та використовуалася для тихий же цілей. Крім того для натяжіння тетиви до самостріла був пристосований спеціальний механізм. Для полегшення спуску тетиви до ложі прикріплювався спусковий механізм. Накінець самостріл отримав прицільний засіб у вигляді мушки та низького щітка з прорізю. Деякі самостіли навіть отримали магазіни для стріл[14].

Завдяки цим удосконаленням стрільба із самостріла стала більш влучною, чим із звичайного лука, а також збільшилася убойна та пробивна дія стріли : на відстані 70 м. стріла могла пробти три дюймові доски, а на відстані 300 м. вразити людину.

Однак самостріл значно поступався луку у простоті використання, легкості та дешевизні, а саме головне у скорпострільності (1-2 постріли на хвилину). Тому лук, як і раніше залишався основною метальною зброєю.

Поволі вдосконалення метальної зброї сприяло утворенню різноманітних механізмів та приладів, отримавших у подальшому широке використання у стрілецькій зброї : ствола, ложі, приціла, спускового механізма та інш. Це пискорило появу та подальшій розвиток стрілецької зброї[15].

Застосування пороху для метання призвело до появи вогнепальної зброї, піднявщий метательну зброю на новий, більш високий рівень.

Порох виявився потужним джерелом енергії, преобразуємій у зброї в механічну роботу, потрібну для метання куль (снарядів). Первісні зразки ручної вогнепальної зброї, отримавшої пізніше назву стрілецької зброї, мало чим відрізнялися від від артелериських орудій. Однак у процессі подальшого розвитку проходило виділення стрілецької зброї у якості окремої галузі артилерії. Від арталериських орудій вони відрізнялись головним чином меньшим калібром, розмірами та вагою[16].

Перші зразки ручної вогнепальної зброї являли собою коротку гладкостінну трубку, виготовленну з залізної полоси шляхом ковальського зварювання. В наслідок великих труднощів виготовлення стволів малого діаметра , калібр їх був досить великим - понад 20 мм. Дло казенної частини ствола прикріплювався металевий стержень, мавший теж призначення, що ї сучасна ложа, та при стрільбі прижимався плечем до тіла. Стрільба проводилася круглими кулями, спочатку залізними, апотім мідними та свинцовими. При заряджанні порох насипали у ствол та спресовували пижом завдяки дерев'янного шомпола, а потім вкладували кулю та заганяли другий пиж[17].

Запплювання заряду при пострілі проводилося через затравочний отвір, розташований зверху, в казеній частині, за допомогою розккаленого металевого прута. Для удобства використання до стволу була пристосована дерев'яна ложа однак велика вага та сильна дія віддачі робили зброю дуже незручною у використанні. Крім того потребував удосконалення існувавший тоді спосіб підпалення заряду, так як неможливо було одночасно утримувати зброю направлену в ціль та підносити тліючий фітіль для підпалювання заряду.

Таким чином подолання подолання цієї вади було так би мовити головним завданням конструкторів зброї 14 ст., яке вони виконали пристосувавши до правої сторони казенної частини стволу особливий приплаву, який потім було названо “полкою”. Полка спеціальне заглублення, в яке насипалася частина пороху для підпалення порохового заряду. Заглублення полки з'єднувалося з каналом ствола за допомогою затравочного отвору, який розташовувався тепер збоку, а не зверху ствола. Для зберігання затравочного пороху від витрат при переноскі зброї полка зверху прикривалася спеціальною кришкою, яка перед пострілом відсувалася в сторону. Наступним недоліком який зброярі подолали - це була проблема підпалювання порохового заряду. Рішенням цієї проблеми було застосування фітільного замка, який являв собою закріпленний на зброї та обертаючийся навколо вісі двоплечний важель, на верхнім кінці якого закріплювався тліючий фітіль. При натисканні на нижній кінець важеля фітіль наближався до полки з затравкою та підпалював порох. Цей простий механізм значно спростив постріл, та сприяв появі індивідуальної зброї у вигляді рушниці [18].

Фітільний замок значно спрощував користування зброєю, не вирішував проблему швидкого та надійного підпалювання порохового заряду при пострілі. Безпека при пострілі вимагала щоб запалений фітіль вставлявся в курок уже після заряджання зброї, що значно значно уповільнювало стрільбу. Використання постійно підпаленного фітіля призводило до до випадкових займань пороху. Крім того фітільний замок виявився дуже чутливий до вологи.

Ці вади фітільних замків змусили шукати більш доскональні способи підпалювання пороху[19].

В результаті вже у 15 ст. з'являється кремнієвий замок. Підпалювання пороху в них проводилося за допомогою іскр висікаємих замком коло затравочного отвору.

Першим різновидом кремнієвого замкабув колесцовий замок винахід якого належть італьянському вченому Леонардо да Вінчі[20]. У колесцовому іскри створювалися завдяки обертанню ціліндру (колеса) з насіченою поверхнею, до якої притискався кремінь, закріплений за допомогою гвинта в губках курка. Обертаючись на вісі, курок з'являється відкинутим або притиснутим до колеса, утримуває його у тому чи в іншому положенні спеціальна пружина. Обертання колеса здійснюється завдяки енергії пружини, яка заздалегідь заводилася спеціальним ключом. у заведеному стані колесо утримується замком. При натисканні на спуск проходить виключення затримки, та колесо отримує швидкий обертаючий момент. Якщо при цьому курок притиснутий, то з'являєтья сноп іскр які спрямовуються по касательній до поверхні колеса та запалюють порох.

Недоліками колесцового замка була велика вартість виготовлення, яка перевищувала вартість виготовлення цілої фітільної рушниці, та відносно швидке (після 15 - 20 пострілів) забруднення пороховим нагаром, в наслідок чого колесцовий замок нерідко доповнювався у зброї фітільним замком, служившим у якості запасного на випадок відмови колесцового замка.

Пошти одночасно з колесцовим замком з'явився ударно кремнієвий замок, зайнявший у подальшому головне місто у конструкціях зброї. Перші відомості про нього відносяться до 1500 р[21].

Основними деталями ударно - кремнієвого замка є курок з затиснутим у його губках кремнем та вогниво. Під дією вигнутої бойової пружини курок своїм кремнем б'є по вогниву та висікає іскри які у свою чегру підпалюють порох. Ударно - кремнієвий замок виявився значно зручнішим та надійнішим за фітільний замок, простішим та надійнішим за колесцовий замок. Однак у піхотній зброї ще досить довгий час панував фітільний замок, а в кавалерійській зброї - колесцовий. Тільки у 17 ст. ударно - кремнієвий замок отримав розповсюдження та витіснив пошти повністю фітільні та колесцові замки [22].

Цікаво відмітити, що на Русі використання ударно - кремнієвого замка почалося на ціле сторічча раніше ніж у Західній Європі. Вже наприкінці 16 ст. він зустрічається у бойовій зброї, виготовленній російськими зброярами, тоді як в Англії він з'являється у 1688 р., у Франції - 1690 р.

У середині 17 ст. ударно - кремнієвий замок отримав подальше вдосконалення. Його вогниво було виконано у вигляді продовження кришки, що прикривала полку з порохом. При ударі кремнієвого курка о поверхню вогнива кришка відкривалась та на затравку сипалися іскри підпалюючи порох. Для регулювання удара кремня по вогниву була введена підвогнивна пружина, верхнє перо якої діяло на нижній кінець кришки.

З утворенням ударно - кремнієвого замка та штика утвердився тип піхотної гладкоствольної рушниці, що була на озброєнні пошти до середини 19 ст. його вага ( близько 6 кг.) дозволяла стрільцю вести стрільбу без використання спеціальної підставки та самому переносити рушницю. Калібр спочатку залишався не зиінним 20 - 30 мм., але дуже скоро для послаблення дії віддачи був зменшений до 18 - 20 мм. Разом з примкнутим штиком рушниця мала довжину близько 1,9 м. Така довжина була потрібна для того щоб стрілець мав змогу вести стрільбу як з першої, так із другої шеренги [23].

Дальність стрільби з рушниць не перевищувала 250 - 300 шагів (178 - 213 м.). Вона обмежувала влучністю стрільби, яка була досить не високою. Вже на відстанях у 300 шагів розсіювання куль моглодосягати 1,6 м. Імовірність влучити у ростову фігуру складала 10 %. За таких умов стрільба виявлялася ефективною лише при залповому вогні[24].

Подолати ці вади гладкоствольної зброї вдалося завдяки впровадженню нарізів у каналі ствола. Спочатку вони були прямі, це робилося з метою полегшення заряджання зброї, та вже у 16 ст. було створено зброю з винтовими нарізами. Завдяки винтоваим нарізам куля отримувала крім поступального руху, ще й обертаючий, який підвищував устоїчовсть під час польоту.

Перщі зразки зброї з використанням нарізного стволу мали досить невелику крутизну нарізів, при якій куля робила у стволі не більше як пів оберта. Для стрільби з нарізної зброї використовувалися переважно шарові свинцові кулі, які вганялися у ствол з дульної частини завдяки шомполу та дерев'яній колотушці[25]. За цих умов швидкострільність нарізної зброї була вельми не велика, не більше 1 постріла у 5 хвилин.

Массове використання нарізної зброї у військах розпочалося з середини 19 ст., та зумовило появу унітарного патрону, заряджанню зброї з казенной частини. Швидкострільність гвинтівок у яких використовувався унітарний патрон збілишилася до 6 -7 пострілів нв хвилину.

Розвиток рівня техніки призвів до того, що системи заряджання зброї з казенної частини з'явилося досить багато, це були системи з вкладними каморами, торцерольні у яких ствол кріпився до ложі із спусковим механізмом завдяки різьбовому крепленню[26]. Однак ці системи не набули значного поширення, тому що їх виготовлення та експлуатація були пов'язаані з великими труднощами. Після невдалих спроб використання каморних систем пошуки більш вдалої казнозарядної зброї не зупинялися. В Росії, як і в інших країнах роботи велися у напрямку створення казнозарядної зброї під унітарний металевий патрон. І вже у 60 - х роках 19 ст. розвиток металургії та машинобудування дозволив вирішити проблему масового виготовлення металевих патронів які витіснили бомажні[27].

Після прийняття на озброєння металевого патрону перед зброярами повстали нові проблеми - подолання дуже великої віддачи, та збільшенння швидкострільності, а також зменшення ваги ваги боєкомплекта який носив воїн. Перщі дві проблеми вирішувалися завдяки зменшенню калібру зброї. Це нововведення дозолило не тільки зменшити вагу патрону, а й покращити балістичні характеристики зброї. Якщо початкова швидкість кулі 6 -ти лінійної гвинтівки зразка 1869 р. складала 305 м/ сек., то у 4,2 лінійної гвинтівки зразка 1868 р. конструкції Горлова та Гуніса вона збільшилася до 437 м/сек., а це у свою чергу призвело до збільшення дальності польоту кулі, отлогості її траекторії та збільшенню її пробивної сили[28].

1.2.2 Холодна зброя

У зв'язку з тим, що законодавством України передбачена кримінальна відповідальність за носіння, виготовлення і збут холодної зброї, істотне значення має визначення поняття холодної зброї.

Розробка цього поняття важлива не тільки в карному правовому, але й у криміналістичному плані, тому що питання про віднесення знаряддя злочину до холодної зброї або інших предметів вирішується слідчим, експертом-криміналістом і судом.

Закон не дає поняття холодної зброї, хоча деякі статті КК розшифровують його. Так, ч. 2 ст. 222 КК передбачено кримінальну відповідальність за носіння, виготовлення або збут «кинджалів, фінських ножей або іншої холодної зброї». У ч. 3 ст. 206 КК говориться про застосування або про спробу застосування “ножей, кастетів або іншї холодної зброї”

Ясно, що кинджали, фінські ножі, кастети є холодною зброєю, але що розуміти під «іншою холодною зброєю» - законодавець не роз'ясняє.

У кримінально-правовий і в криміналістичній літературі є декілька визначень холодної зброї, що містять його ознаки. Вперше вони були сформульовані Н. В. Терзиєвым, що до істотних ознак холодної зброї відніс: 1) приналежність до гострим ріжучим, що рубають, колючим або тупим ударним знаряддям; 2) призначення служити для нападу і захисти і 3) можливість нанесення ними тілесного ушкодження[29].

Декілька пізніше визначення холодної зброї були дані М. Г. Любарским, Н. И. Ємельяновим, А. Н. Самончиком. У них багато загального. Так, усі вони в якості одного з головних ознак називають спеціальну виготовленість або пристосованість предмета для нанесення тілесних ушкоджень. Д. П. Рассейкин цілком обгрунтованно зазначив, що холодна зброя повинна характеризуватися спроможністю нанесення не тілесного ушкодження взагалі, а серйозного тілесного ушкодження, тому що подряпина теж є тілесним ушкодженням, а її можна нанести і ножем із легкого металу , що гнеться, наприклад заліза. Однак такий ніж не може бути віднесений до холодної зброї, тому що їм неможливо нанести серйозне тілесне ушкодження і він не представляє тієї суспільної небезпеки, що закон вкладає в поняття холодної зброї. Н. И. Ємельянов крім названого вище ознаки вказує на зручність і придатність для цих цілей по розмірах, формі і міцності, а також на відсутність прямого призначення в побуті. М. Г. Любарский також відзначав, що холодна зброя - це «предмет, що не має прямого виробничого або господарсько-побутового призначення».

Ця ознака, у якості одного з основних називає і И. М. Каплунов, вважаючи, що «під холодною зброєю прийнято розуміти предмети, спеціально виготовлені або пристосовані для нанесення ними тілесних ушкоджень при нападі й активній обороні, по конструктивних особливостях, розмірам і властивостям матеріалів відповідним цим цілям і не мають не прямого виробничого або господарсько-побутового призначення».