Організація управління внутрішніх справ України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Глава 1. Загальні положення

1.1 Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами

1.2 Служба в органах внутрішніх справ

1.3 Правовий статус Міністерства внутрішніх справ України та його територіальних органів

Глава 2. Зміст і особливості державного управління у сфері внутрішніх справ

2.1 Структура органів внутрішніх справ

2.2 Міліція

Глава 3. Громадські формування з охорони громадського порядку й державного кордону

3.1 Державний пожежний нагляд

3.2 Державний нагляд за безпекою дорожнього руху

3.3 Адміністративний нагляд органів внутрішніх справ

3.4 Внутрішні війська

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

міліція управління внутрішній справа державний

Дана курсова робота розкриває тему ,,Організація управління внутрішніх справ України”.

У системі державного апарату України міліція займає специфічне місце, що обумовлено, перш за все, тими функціями, які вона покликана здійснювати, а також тим, що її діяльність відбувається серед людей і охоплює практично всі сфери суспільного життя. Тому питання, пов'язані із забезпеченням належної якості всіх рівнів правової бази організації і діяльності міліції України, набувають особливого значення і потребують глибоких різнобічних досліджень. Особлива увага до органів міліції, до правового регулювання їх організації і діяльності викликана, перш за все, тим, що у сфері боротьби зі злочинністю на сьогодні склалася кризова ситуація і вирішення цієї проблеми потребує вироблення нової сучасної концепції нормотворчої діяльності, визначення її пріоритетів та оптимальної організації.

У цьому напрямі вжито певних заходів. Так, у 1996 р. в Міністерстві внутрішніх справ України (далі - МВС України) утворено Управління правового забезпечення при Головному штабі МВС України, яке складається з відділу підготовки проектів законодавчих актів, відділу підготовки відомчих нормативних актів та юридичного відділу. Питання нормотворчої діяльності отримали певну правову регламентацію [11, С.40 ].

Взагалі поняття «правотворчість» і «нормотворчість» ученими-юристами трактувалися по-різному. Правотворчість можна розглядати як складову частину механізму правового регулювання, без якої не з'являються норми права, спрямовані на регулювання суспільних відносин. Так, С. Алексеєв, говорячи про механізм правового регулювання, зазначав, що явища правової діяльності враховуються у правовому регулюванні та вводяться в дію його механізму [12, с. 18-19].

Під правотворчістю розуміють і одну з основних ознак держави, оскільки серед політичних організацій тільки держава в особі своїх компетентних органів видає вказівки, які мають обов'язкову силу для всього населення країни.

В. Лазарєв писав про нормотворчість як про форму реалізації права державою.

Існує також думка, що правотворчість - це вид правового регулювання. Так, Ф. Фаткулін зазначає, що існує два види правового регулювання: загальне та індивідуальне. Загальне правове регулювання, на його думку, за своєю суттю означає правотворчу діяльність.

Проте можна зазначити, що всі ці визначення більш прийнятні стосовно законотворчості. Поняття ж правотворчості значно ширше. Воно включає різні засоби утворення правових норм. Це прийняття нормативних актів шляхом всенародного голосування, державними органами або посадовими особами, актів, які виражені як у формі законів, так і підзаконних актів (акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, відомств тощо).

Розкриваючи зміст нормотворчої діяльності МВС України, який досліджували вітчизняні науковці, доцільно зробити два застереження. Перше зводиться до того, що МВС України входить у підсистему галузевих органів виконавчої влади і, отже, загальні риси відомчого регулювання характерні і для нормотворчої діяльності органів міліції (підзаконність цієї діяльності, зв'язок з компетенцією відомства, обмеженість сфери застосування виданих актів і т. ін.). Друге застереження стосується саме специфіки нормотворчої діяльності міліції України [10, С. 102- 105].

Отже, метою даної курсової роботи є визначення та розкриття поняття Міністерства внутрішніх справ на сучасному етапі розвитку, та розкриття суті охорони громадського порядку й охорони державного кордону.

Поняттю та організації МВС приділяється багато уваги, наприклад такі автори, як Битяк Ю.П., Вєдєрніков Ю.А., Гладун З.С., Колпаков В.К., та інші.

Основні питання я розглядала по окремим главам.

В першій главі я розкрила організаційно-правові засади управління внутрішніми справами ,службу в органах внутрішніх справ та правовий статус Міністерства внутрішніх справ України та його територіальних органів.

В другій главі я розкрила зміст та особливості державного управління у сфері внутрішніх справ, а також структуру органів внутрішніх справ.

В третій главі я розглянула громадські формування щодо охорони громадського порядку й державного кордону. Також розглянула про державний пожежний нагляд, про нагляд за безпекою дорожнього руху, про адміністративний нагляд органів внутрішніх справ та про внутрішні війська.

Для написання курсової роботи я використала наукову, навчальну літературу, а також періодичні видання.

Дана курсова робота складається з вступу, трьох глав, висновку та списку використаної літератури.

ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1 Організаційно - правові засади управління внутрішніми справами

Основними завданнями органів внутрішніх справ є: гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки.

До обов'язків міліції (як складової частини органів Міністерства внутрішніх справ України (МВС України) належить участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам і сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям, незалежно від форм власності, в реалізації їх функцій.

Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи національної безпеки та забезпечення громадського порядку. Забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфери завдань публічної влади: Президента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини й громадянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. В широкому розумінні забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян є завданням як державних, так і недержавних організацій.

Сутність управління в галузі внутрішніх справ і його особливість полягають у тому, що в процесі такого управління здійснюють безпосередню охорону прав і свобод громадян, а також забезпечують громадський порядок і громадську безпеку.

Громадський порядок -- це певна система відносин, належний порядок, що склався в суспільстві, який відповідає інтересам держави та всіх її громадян. Це сукупність установлених у державі правил поведінки в громадських місцях, які регулюють правові, моральні та інші соціальні норми.

Під термінами «громадська безпека» й «громадський порядок» взагалі розуміють певний позитивний стан, наявний у суспільстві, забезпечення якого гарантує уникнення певних небезпек як для суспільства, так і для окремих громадян. Цінності, яким загрожує небезпека, є досить різноманітними.

Якщо йдеться про громадську безпеку, то з погляду поняття на перший план виступає елемент загрози, що посягає на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, тобто це система відносин, яка складається в процесі запобігання й усунення загрози життю, здоров'ю громадян та їх майну. В більш широкому розумінні громадську безпеку можна визначити як стан, у якому громадян не позначено індивідуально, як і інших суб'єктів держави, і їм не загрожує жодна небезпека, а також не існує загрози порушення щоденного життя суспільства й нормального функціонування державних і недержавних організацій.

Причинами виникнення небезпеки можуть бути стихійні лиха, епідемії, неправомірні дії, що посягають на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, неконтрольоване використання механізмів і машин, що є джерелом підвищеної загрози, а також проведення окремих робіт, пов'язаних із ризиком для населення, тощо.

Безпосереднє управління в галузі забезпечення громадського порядку й громадської безпеки здійснюють МВС України та його органи на місцях. Функції органів внутрішніх справ визначено як у законах України, так і в підзаконних актах, серед яких важливе місце посідає Положення про Міністерство внутрішніх справ України від 17 жовтня 2000 р.

Відповідно до головних завдань МВС України здійснює й основні напрями своєї діяльності, а саме: забезпечує державну політику боротьби зі злочинністю; організовує роботу органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях, запобігання й припинення адміністративних правопорушень; організовує здійснення органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно-розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів, провадження дізнання та досудового слідства; безпосередньо здійснює роботу з виявлення припинення, розкриття й розслідування злочинів, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, веде боротьбу організованою злочинністю та наркобізнесом, зі злочинами у сфері економіки; забезпечує профілактику правопорушень; бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях, розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинністю й охорони правопорядку; вживає разом з іншими державними органами заходів щодо запобігання дитячій бездоглядності та правопорушенням серед неповнолітніх; організовує на договірних засадах охорону майна різних власників; бере участь у розробці проектів міжнародних договорів (угод) України з питань боротьби зі злочинністю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених Україною договорів (угод) та ін.

Завдання та напрями діяльності МВС України визначають функціональну структуру його органів, яка складається з міліції, слідчого апарату органів внутрішніх справ, внутрішніх військ тощо.

МВС України здійснює державне управління в галузі внутрішніх справ шляхом централізованого керівництва через відповідні нижчі органи внутрішніх справ, а також безпосередньо.

Систему органів внутрішніх справ України утворюють: МВС України, в складі якого функціонують головні управління, управління та служби (керівництво, штаб, кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, міліція по боротьбі з організованою злочинністю, Головне слідче управління, відділ організації дізнання в органах внутрішніх справ, Головне управління внутрішніх військ та ін.); Головне управління МВС України в АРК; управління МВС України в області, містах Києві та Севастополі; районний відділ (управління) МВС України в області; міське управління МВС України в області; районний відділ міського управління.

Для колегіального обговорення й прийняття найважливіших управлінських рішень з питань діяльності МВС України, органів внутрішніх справ у областях, містах Києві та Севастополі, АРК створюють колегії.

Систему територіальних органів внутрішніх справ побудовано відповідно до адміністративно-територіального поділу держави.

Діяльність органів внутрішніх справ на транспорті поширюється на територію кількох областей, носить міжтериторіальний характер. Вони забезпечують охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю на залізничному, повітряному, морському й річковому транспорті; на території вокзалів і портів; на залізничному та водному транспорті, що рухається. Систему органів внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядковано Управлінню внутрішніх справ на транспорті МВС України. На Північно-Західній, Південній, Придніпровській, Одеській, Донецькій і Львівській залізницях діють УМВС центрального підпорядкування; на великих залізничних станціях - лінійні відділи УМВС; на інших - відділення й пункти міліції. У великих аеропортах, крупних морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст.

Транспортні органи внутрішніх справ, порівняно з територіальними, мають простішу побудову. До них входять усі основні служби, але вони не здійснюють такі функції, як нагляд за безпекою дорожнього руху та деякі інші.

У селищах міського типу, мікрорайонах і віддалених населених пунктах можуть створювати відділи (на правах райвідділів) і відділення міліції, які входять до складу територіальних органів внутрішніх справ.

На окремих промислових підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язано з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо високотехнічна небезпека виробництва тощо), створюють відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об'єктах.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, МВС України з дозволу Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.

Організаційна структура центрального апарату МВС України відповідає юридично закріпленим основним напрямам діяльності міністерства. В усіх органах внутрішніх справ існують такі види структурних підрозділів:

1) галузеві (підрозділи міліції, слідчі апарати);

2) функціональні (кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичні), які виконують функції забезпечення;

3) загального керівництва (штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри), які виконують функції загального керівництва [5, 489-491с.].

1.2 Служба в органах внутрішніх справ

Проходження служби в органах внутрішніх справ складається з прийому на службу, просування по службі, присвоєння спеціальних звань, умов проходження служби, припинення служби та ін.

Згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р., на службу приймають осіб, які досягли 18-річного віку.

Підбір і попереднє вивчення кандидата на службу здійснюють на підставі Інструкції про порядок відбору, вивчення та перевірки осіб, які приймаються на службу в органи внутрішніх справ України.

Рішення про зарахування кандидатів на службу приймають тільки після ретельної перевірки їх ділових і моральних якостей, способу життя, оточення, а також придатності до служби. Після зарахування до кадрів МВС України працівник складає присягу.

До особового складу органів внутрішніх справ належать громадяни України, призначені на посаду рядового чи начальницького складу. Особовий склад поділяють на рядовий, молодший начальницький, середній начальницький, старший начальницький і вищий начальницький. До рядового та начальницького складу входять особи, які перебувають у кадрах МВС України та яким присвоєно спеціальні звання.

Рядовий і начальницький склад поділяють на три категорії: міліцію, внутрішню службу та слідчих. До міліції належать працівники, яким присвоєно спеціальні звання міліції; до внутрішньої служби -- особи, яким присвоєно звання внутрішньої служби. Слідчим присвоюють спеціальні звання міліції, але вони користуються всіма правами працівника міліції лише у випадку й під час виконання ними функцій, передбачених ст. 10Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (зі змінами та доповненнями). Слідчі виконують свої функції згідно з кримінально-процесуальним законодавством [2, ст.10].

Відповідно до чинного законодавства й підзаконних актів установлено певні обмеження в прийомі на службу: віковий ценз, стан здоров'я, наявність минулої чи існуючої судимості.

Заборонено проходження служби в одному органі внутрішніх справ працівників, які перебувають між собою в близькому спорідненні чи свойстві, якщо їх роботу пов'язано з безпосередньою підлеглістю або підконтрольністю один одному.

Важливе значення для просування по службі має атестація, за допомогою якої характеризують діяльність працівника внутрішніх справ. Висновки атестації містять оцінку якостей співробітника, характеризують рівень його відповідності займаній посаді, оцінку його можливостей.

Спеціальні звання присвоюють співробітникам органів внутрішніх справ з урахуванням їх освіти, кваліфікації, ставлення до службових обов'язків, вислуги років, а також займаної посади.

Особливість завдань, які поставлено перед органами внутрішніх справ, передбачає високу організованість і дисциплінованість їх співробітників. Важливе значення для службової дисципліни має Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ [4, 493-494с.].

1.3 Правовий статус Міністерства внутрішніх справ України та його територіальних органів

Правовий статус Міністерства внутрішніх справ України визначається відповідним положенням про нього, що затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. Згідно з ним, Міністерство внутрішніх справ України є головним органом в системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів.

Центральним органом виконавчої влади у сфері здійснення державного управління міліцією (органами внутрішніх справ) є Міністерство внутрішніх справ України, що очолюється міністром. Міністр внутрішніх справ України здійснює керівництво всією міліцією України. В Автономній Республіці Крим міліцію очолює заступник міністра, начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній "Республіці Крим. В областях і районах, у містах міліцією керують управління Міністерства внутрішніх справ України, на чолі яких стоять відповідні начальники. У містах міліцією керують начальники міських і районних відділів внутрішніх справ України. У селищах також існують відділення міліції. Начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим призначається і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства внутрішніх справ України. Начальники обласних управлінь призначаються та звільняються з посад Міністром внутрішніх справ України.

Міністерство внутрішніх справ України реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організовує і координує діяльність органів внутрішніх справ з боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки. Згідно з Конституцією України керівник міністерства входить до складу Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства України ї здійснює систематичний контроль за їх реалізацією; узагальнює практику застосування актів законодавства з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та виносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

Управління Міністерства внутрішніх справ України в областях створюється згідно із законодавством України. У своїй діяльності вони підпорядковані центральному апарату Міністерства внутрішніх справ України. Управління Міністерства внутрішніх справ України в областях безпосередньо на місцях здійснюють функції виконавчої влади в сфері внутрішніх справ. Вони виконують свої завдання через відповідні галузеві служби, а також через міські й районні відділи (управління) внутрішніх справ та інші низові апарати.

В структуру Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Автономній Республіці Крим і областях входять управління (відділи) карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, боротьби з організованою злочинністю, адміністративної служби міліції, державної автомобільної інспекції, державної служби охорони, організації роботи дільничних інспекторів міліції, слідче і дізнання, громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб, штаб (на правах управління), матеріально-технічного забезпечення, інформаційних технологій, фінансово-економічна служба тощо.

Районні і міські відділи (управління) внутрішніх справ - галузеві органи державного управління, які безпосередньо виконують функції по забезпеченню громадського порядку, громадської безпеки і боротьби із злочинністю на території міста, району. У системі органів внутрішніх справ вони є основною ланкою.

Районні і міські відділи (управління) внутрішніх справ практично реалізують загальні для всіх ланок завдання, що визначаються актами законодавства України, а також актами місцевих рад. На підставі законів і підзаконних актів Міністерства внутрішніх справ України шляхом видання наказів (інструкцій) вони визначають форми і методи діяльності органів внутрішніх справ на місцях щодо виконання поставлених завдань.

Районні і міські відділи (управління) очолюються начальником і його заступниками. До складу відділів (управлінь) входять штаб, відділи (відділення) карного розшуку, державної служби по боротьбі з економічною злочинністю, державної автомобільної інспекції, слідче, дізнання, громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб, служба дільничних інспекторів міліції.

При відділах (управліннях) внутрішніх справ створюються відділи (управління) державної служби охорони. З метою забезпечення безперервного виконання функцій охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю в апаратах внутрішніх справ створюються і діють чергові частини, є ізолятори тимчасового тримання громадян, можуть бути й інші підрозділи. Структура міських і селищних відділень міліції, які підпорядковані міським та районним відділам внутрішніх справ, побудована за галузевим принципом і має групи (окремих співробітників) за напрямками роботи [6, 457-460с.].

ГЛАВА 2. ЗМІСТ І ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

2.1 Структура органів внутрішніх справ

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України і виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів:

-- кримінальної міліції;

-- міліції громадської безпеки;

-- транспортної міліції;

-- державної автомобільної інспекції;

-- міліції охорони;

-- спеціальної міліції.

Розшук осіб, що скоїли злочини та розкриття цих злочинів покладені на кримінальну міліцію, яка діє відповідно до Закону України "Про міліцію" і використовує як гласні, так і негласні методи діяльності, що передбачено Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність". У складі кримінальної міліції організовані відповідні підрозділи для боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які діють відповідно до вимог чинного законодавства.

Для своєчасного припинення злочинів у галузі економіки та запобігання їм, виявлення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень у галузі економіки, та вжиття заходів до їх усунення, у складі кримінальної міліції постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. утворено Державну службу боротьби з економічною злочинністю.

Для реєстрації та обліку фізичних осіб за місцем проживання чи перебування, а також для організації імміграційної роботи та боротьби з незаконною міграцією в Україну створено Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, який є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства внутрішніх справ України і йому підпорядковується.

Найважливішим завданням цієї служби є видача паспортів громадянам України і здійснення контролю за дотриманням правил паспортної системи. Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України і видається кожному громадянинові України після досягнення ним 16-річного віку. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Одним із напрямів діяльності органів внутрішніх справ є забезпечення безпеки дорожнього руху. Безпосереднє забезпечення державного нагляду за безпекою дорожнього руху покладено на Державну автомобільну інспекцію.

Основними законодавчими та нормативними актами, що регулюють її діяльність, є Закон України "Про дорожній рух", Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р., Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, їх права і обов'язки визначає відповідне положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. №114. На службу в органи внутрішніх справ приймаються на добровільних засадах особи, які досягли 18-річного віку, здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров'я виконувати покладені на них обов'язки. Призовники не підлягають прийому на службу в органи внутрішніх справ, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Рядовий і молодший начальницький склад органів внутрішніх справ комплектується на договірних засадах особами чоловічої статі, які пройшли дійсну військову службу, іншими особами, які перебувають в запасі Збройних Сил України (крім офіцерів запасу), а в необхідних випадках і жінками.

Порядок і умови укладання договору визначаються Міністром внутрішніх справ України.

Особи рядового і молодшого начальницького складу в органах внутрішніх справ перебувають: чоловіки - до 45-річного віку, жінки - до 40-річного віку. При необхідності та за згодою цих осіб, за умови їх придатності до служби, строк служби може бути продовжено їм до п'яти років начальниками, яким надано право призначати на посади рядового і молодшого начальницького складу.

Особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ мають формений одяг і знаки розрізнення та забезпечуються ними безкоштовно. Працівникам органів внутрішніх справ видається службове посвідчення.

Для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ встановлюються спеціальні звання. Знаками розрізнення за спеціальними званнями начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ є погони. Інші знаки розрізнення начальницького і рядового складу міліції, а також правила носіння знаків розрізнення на обмундируванні встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Порядок присвоєння спеціальних звань молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (рядовий міліції, молодший сержант міліції, сержант міліції, старший сержант міліції, старшина міліції, прапорщик міліції, старший прапорщик міліції) визначається Міністерством внутрішніх справ України.

Спеціальні звання середнього (молодший лейтенант міліції, лейтенант міліції, старший лейтенант міліції, капітан міліції) і старшого (майор міліції, підполковник міліції, полковник міліції) начальницького складу присвоюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Спеціальні звання вищого начальницького складу (генерал-майор міліції, генерал-лейтенант міліції, генерал-полковник міліції, генерал внутрішньої служби України) присвоюються Президентом України за поданням Міністра внутрішніх справ України [6, 462-464с.].

2.2 Міліція

Міліція України -- це складова частина МВС України, яка відіграє провідну роль у загальнодержавній системі забезпечення громадського порядку й спокою, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю. Правовий статус міліції визначено Законом України «Про міліцію».

Міліція України є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права, свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства й держави від протиправних посягань [2,ст.2 ].

Основні завдання, що стоять перед міліцією, такі: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлення та розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам; сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків[2, ст.3].

Міліція виконує адміністративну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, профілактичну, виконавчу й охоронну (на договірних засадах) функції.

Адміністративну діяльність міліції регламентують норми адміністративного права, й полягає вона в організації і практичному провадженні заходів щодо охорони правопорядку. Здійснюють її служби й підрозділи міліції громадської безпеки, а саме: патрульно-постова служба, служба дільничних інспекторів, підрозділів, що організовують роботу спеціальних установ (приймальників-розподільників), Державтоінспекція, відділи дозвільної системи та ін.

Оперативно-розшукову діяльність міліції регулюють норми різних галузей права: адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального тощо. Цю діяльність здійснюють оперативні підрозділи органів внутрішніх справ: кримінальна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділами Державтоінспекції.

Кримінально-процесуальну діяльність міліції регулює кримінально-процесуальне законодавство, здійснюють її різні служби й підрозділи кримінальної міліції та міліції громадської без пеки. Предмет цієї діяльності - провадження дізнання в кримінальних справах і т. под.

Профілактичну діяльність міліції здійснюють всі служби міліції і регулюють закони та відомчі нормативні акти, що регламентують діяльність міліції і насамперед служб і підрозділів кримінальної міліції та міліції громадської безпеки.

Міліція України складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції; Державної автомобільної інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції.

Міліція має виконувати свої завдання неупереджено, точно відповідно до закону. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати відповідних заходів незалежно від свого підпорядкування. В разі необхідності міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права й свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов'язки, й зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу. Міліція забезпечує право на юридичний захист та інші права затриманих і взятих під варту осіб, не пізніше як через 24 години повідомляє про їх місцеперебування близьким родичам, адміністрації за місцем роботи чи навчання і в разі необхідності вживає заходів до негайного надання їм медичної та іншої допомоги.

Кримінальна міліція -- це підрозділи, діяльність яких полягає в організації та практичному здійсненні боротьби із загально кримінальною злочинністю: вбивствами, крадіжками, пограбуваннями, розбійними нападами, проституцією, розповсюдженням СНІДУ, правопорушеннями, пов'язаними з іноземцями. Це розшук злочинців і осіб, які зникли безвісти, а також передбачені чинним законодавством невідкладні слідчі дії. Підрозділи кримінальної міліції безпосередньо відповідають " - за стан боротьби з рецидивною й організованою злочинністю, також ведуть роботу щодо попередження злочинів. Кримінальна міліція -- це також підрозділи кримінального розшуку та управління державної служби по боротьбі з економічною злочинністю (УДСБЕЗ). Це боротьба зі злочинністю в паливно-енергетичному комплексі, інших базових галузях економіки й державних бюджетних установах, на споживчому ринку та в аграрному секторі економіки, в процесі приватизації, економічної реформи й оподаткування.

Міліція громадської безпеки. Завдання, що стоять перед міліцією громадської безпеки, мають досить широкий діапазон і є одним із найоб'ємніших напрямів роботи міліції. Це адміністративна діяльність, яка полягає в захисті прав і свобод людини й громадянина, забезпеченні громадського порядку, спокою та безпеки, попередженні й припиненні правопорушень у містах та інших населених пунктах держави, а також боротьба зі злочинністю, здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Основу міліції громадської безпеки складає служба охорони громадського порядку, до якої входять підрозділи патруль но-постової служби, «Беркут». Патрульно-постова служба здійснює нагляд за виконанням окремими громадянами й посадовими особами правил, що регулюють громадський порядок, з метою запобігання та припинення правопорушень, а також притягнення правопорушників до відповідальності. Значну роботу проводять дільничні інспектори міліції, які забезпечують безпеку громадян і громадський порядок на закріплених за ними дільницях. Міліція громадської безпеки організовує роботу спеціальних установ, а саме: приймальників-розподільників для затриманих за бродяжництво та спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністративному арешту, забезпечує безпеку працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. У систему підрозділів цієї міліції входить дозвільна система, до компетенції якої належать питання забезпечення правил виготовлення, реалізації, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної зброї та інших предметів на об'єктах дозвільної системи, організація роботи щодо ліцензування підприємницької діяльності з виробництва, ремонту й реалізації спортивної, мисливської, вогнепальної зброї тощо.

Транспортна міліція. Її діяльність полягає в організації та практичному здійсненні заходів щодо охорони громадського порядку й охорони вантажів, що перевозять на залізничному, водному (річковому, морському) й повітряному транспорті.

Державна автомобільна інспекція має підрозділи, які регулюють рух транспорту та пішоходів на вулицях і дорогах, виявляють і припиняють порушення правил дорожнього руху, здійснюють контроль за технічним станом автомототранспорт-них засобів, що експлуатуються, а також за утриманням автомобільних доріг, вулиць, ведуть облік дорожньо-транспортних пригод, здійснюють розшук викрадених автомашин, приймають державні іспити на отримання права керування транспортними засобами, видають посвідчення на право керування цими засобами, здійснюють державну реєстрацію й облік транспортних засобів, видають реєстраційні документи та державні номерні знаки тощо.

Міліція охорони. На підставі договорів міліція охорони бере під охорону майно громадян, підприємств, установ незалежно від форм власності, громадських об'єднань, іноземних держав, міжнародних організацій, іноземців, юридичних осіб.

Спеціальна міліція здійснює функції забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, що мають важливе народногосподарське значення або постраждали внаслідок стихійних лих, катастроф, а також забезпечує охорону громадського порядку під час проведення масових заходів як на місцевому рівні, так і в загальнодержавному масштабі тощо.

Для виконання обов'язків, покладених на міліцію України, відповідно до чинного законодавства передбачено різноманітні засоби як переконання, так і примусового впливу (припинення, запобігання, стягнення) на свідомість і поведінку людей.

Законодавством встановлено умови й межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї [7,121-127с.].

ГЛАВА 3. ГРОМАДСЬКІ ФОРМУВАННЯ З ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ Й ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

Забезпечення громадського порядку та громадської безпеки в Українській державі - це завдання більшою чи меншою мірою всіх державних і громадських організацій. Але громадяни України відповідно до Конституції України мають право створювати на основі Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку й державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Прикордонним військам і органам виконавчої влади, посадовим особам у запобіганні й припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин. Громадські формування з охорони громадського порядку й державного кордону можуть бути створені на засадах громадської самодіяльності як зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та Прикордонним військам, асоціації громадських формувань тощо. Громадські формування створюються й діють разом із правоохоронними органами, Прикордонними військами, органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування. Повсякденну (оперативну) діяльність таких формувань організовують, спрямовують і контролюють відповідні органи внутрішніх справ, підрозділи Прикордонних військ. Громадські формування створюються на добровільних засадах за місцем роботи, навчання або проживання громадян у складі не менше ніж 10 осіб і діють на основі положення (статуту). Членами громадських формувань з охорони громадського порядку й державного кордону можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку й охороні державного кордону та здатні за своїми діловими, моральними якостями й станом здоров'я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов'язання [8, 221-223с.].

Закон визначає основні завдання, права й обов'язки громадських формувань та їх членів, форми та методи їх роботи. Громадські формування проводять свою діяльність шляхом: 1) спільного з працівниками органів внутрішніх справ, прикордонниками патрулювання й виставлення постів на вулицях, майданах, залізничних вокзалах, у аеропортах, морських і річкових портах, у місцях компактного проживання громадян, розташування підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, а також у місцях можливої появи порушників кордону в межах району, що контролюють Прикордонні війська, прикордонної смуги; участі в забезпеченні охорони громадського порядку та під час проведення масових заходів, погоджених у випадках, передбачених законом, з виконавчими органами місцевого самоврядування; 2) проведення разом з прикордонниками огляду на маршрутах можливого руху порушників державного кордону, місць їх укриття, транспортних засобів, суміжної з державним кордоном місцевості з метою встановлення причин і умов перебування там невідомих осіб; 3) участі в заходах правоохоронних органів, спрямованих на боротьбу з окремими видами правопорушень.

Члени громадських формувань після обов'язкового пред'явлення посвідчення мають право: вимагати від громадян додержання правопорядку, припинення адміністративних правопорушень і злочинів, додержання режиму державного кордону, в разі підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і злочинів -- перевіряти в громадян документи, що посвідчують особу; доставляти в міліцію, в підрозділи Прикордонних військ, штаб громадського формування з охорони громадського порядку або громадський пункт охорони порядку, приміщення виконавчого органу селищної, сільської ради осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, з метою їх припинення, якщо вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи порушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим; застосовувати в установленому порядку заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони. Законом гарантовано захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна члена громадського формування й членів його сім'ї від злочинних посягань та інших протиправних дій [4, 498-500с.].

3.1 Державний пожежний нагляд

Закон України від 17 грудня 1993 р. ,,Про пожежну безпеку ” визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України. До компетенції центральних органів державної виконавчої влади в галузі пожежної безпеки належать проведення єдиної політики в цій галузі, а також забезпечення співробітництва з органами пожежної безпеки інших держав.

Обов'язки щодо забезпечення пожежної безпеки покладені на центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів АРК, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції організують розроблення та впровадження заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів та об'єктів.

Особливе місце в організації пожежної охорони та державного пожежного нагляду належить МВС України. Воно забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об'єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади з питань удосконалення пожежної охорони. Рішення МВС України з питань пожежної безпеки, що належать до його компетенції, є обов'язковими для органів виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій та громадян.

Основним нормативним актом, що регулює діяльність органів пожежної охорони, їх завдання, функції та права, є Положення про Державну пожежну охорону МВС України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1994 р. Державна пожежна охорона входить до системи МВС України.

Серед основних завдань Державної пожежної охорони МВС України є: організація, розроблення та впровадження організаційних і науково-технічних заходів та нормативне регулювання в галузі пожежної безпеки; здійснення державного пожежного нагляду; запобігання пожежам і нещасним випадкам на них; гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха; розв'язання окремих завдань мобілізаційної підготовки.

Боротьбу з пожежами здійснюють пожежні підрозділи органів внутрішніх справ. Здійснення державного пожежного нагляду (далі - держпожнагляд) покладене на Головне управління державної пожежної охорони МВС України (центральний орган держпожнагляду), управління (відділи) Державної пожежної охорони ГУВС в АРК МВС України, ГУВС м. Києва і Київської області, УВС областей, м. Севастополя (територіальні органи держпожнагляду), відділи, підпорядковані безпосередньо Головному управлінню Державної пожежної охорони МВС України, загони і частини Державної пожежної охорони МВС України (місцеві органи держпожнагляду).

Держпожнагляд очолює начальник Головного управління Державної пожежної охорони МВС України, який за посадою є головним державним інспектором України з пожежного нагляду, а його заступники є заступниками головного державного інспектора України з пожежного нагляду.

Начальники територіальних органів держпожнагляду за посадою є головними державними інспекторами з пожежного нагляду відповідно АРК, областей, міст Києва та Севастополя, а їх заступники є заступниками цих головних державних інспекторів з пожежного нагляду.

Начальники відділів (відділень), загонів і частин Державної пожежної охорони МВС України міст, селищ міського типу, районів у містах, районів є головними державними інспекторами з пожежного нагляду відповідних міст, селищ міського типу, районів у містах, районів.

Інші посадові особи органів держпожнагляду, які здійснюють контроль за додержанням вимог пожежної безпеки, є державними інспекторами з пожежного нагляду.

Під час виконання своїх професійних функцій посадові особи держпожнагляду мають широкі права, в тому числі: застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ і організацій у разі порушення ними встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів держпожнагляду; притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій, громадян, винних у порушенні вимог пожежної безпеки, встановлених актами законодавства та іншими нормативними актами (стандартами, нормами, правилами, положеннями, інструкціями), невиконанні розпоряджень (приписів), постанов органів держпожнагляду та ін.; проводити перевірки і дізнання за повідомленнями і заявами про злочини, пов'язані з пожежами і порушенням правил пожежної безпеки.

Відомча пожежна (пожежно-сторожова) охорона створена на об'єктах міністерств і відомств і складається із: служб пожежної безпеки; підрозділів відомчої пожежної охорони (відомчої воєнізованої охорони, на яку покладено функції гасіння та запобігання пожежам); допоміжних служб.

Контроль за виконанням правил пожежної безпеки на об'єктах Міноборони України, Служби безпеки України, цивільної оборони, Держкомкордону та Державного департаменту з питань виконання покарань здійснюється їх службами пожежної безпеки.

Права посадових осіб відомчої пожежної охорони аналогічні правам посадових осіб держпожнагляду.

У сільських населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, створюються сільські пожежні команди. На підприємствах, в установах і організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння із числа працівників вказаних організацій можуть створюватися добровільні пожежні дружини (команди) [5, 489-492с.].

3.2 Державний нагляд за безпекою дорожнього руху

Безпека дорожнього руху є врегульований правовими нормами процес руху, експлуатації транспортних засобів, що виключає можливість заподіяння фізичної або майнової шкоди. Ці норми містяться в Законі України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. (з наступними змінами й доповненнями), правилах, положеннях та інструкціях, настановах і правилах дорожнього руху.

Органи влади й управління різних рівнів розробляють, затверджують і реалізують програми забезпечення безпеки дорожнього руху. Безпосереднє забезпечення державного нагляду за безпекою дорожнього руху покладено на Державну автомобільну інспекцію МВС України (далі -- Державтоінспекція). Основним нормативним актом, що регулює її діяльність, є Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.

Державтоінспекція є складовою частиною системи МВС України. До її складу входять Головне управління Державтоінспекції МВС, управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь МВС України в АРК, міста Києва та Київської області, управління МВС України в областях, місті Севастополі, відділи (відділення) Державтоінспекції районних і міських органів внутрішніх справ.

Управління Державтоінспекції підпорядковується МВС України, а її територіальні структурні підрозділи -- безпосередньо відповідним органам внутрішніх справ. Начальника Головного управління Державтоінспекції МВС призначає Міністр внутрішніх справ України.

Система забезпечення безпеки дорожнього руху з боку Державтоінспекції передбачає широкий комплекс заходів -- від розроблення проектів законів і відомчих нормативних актів про дорожній рух до узагальнення практики застосування законодавства з питань забезпечення безпеки дорожнього руху та його вдосконалення. Важливою функцією Державтоінспекції є контроль за додержанням усіма учасниками дорожнього руху вимог Закону України «Про дорожній рух», «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р., які регламентують вимоги щодо прав і обов'язків учасників дорожнього руху, правил, норм і стандартів з питань забезпечення безпеки дорожнього руху [9, 116-118с.].

Для здійснення своїх функцій підрозділи Державтоінспекції мають права, передбачені Законами України «Про міліцію», «Про дорожній рух», «Про оперативно-розшукову діяльність», іншими нормативно-правовими актами, що регулюють їх діяльність. Так, працівники Державтоінспекції під час виконання службових обов'язків мають право: перевіряти виконання власниками (володільцями) транспортних засобів вимог щодо правил, норм і стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху й охорони довкілля, а в разі їх невиконання притягати винних осіб до відповідальності; вживати необхідних заходів для розшуку злочинців і викрадених транспортних засобів; проводити дізнання за фактами дорожньо-транспортних пригод.

Державтоінспекції надано право: обмежувати, забороняти та вносити оперативні зміни в організацію руху на окремих ділянках автомобільних доріг і вулиць у випадках затримання злочинців, проведення масових і протокольних заходів та в інших екстремальних ситуаціях; зупиняти транспортні засоби в разі порушення вимог правил, норм і стандартів безпеки дорожнього руху, перевіряти у водіїв документи, дорожні (маршрутні) листи; забороняти подальший рух і відстороняти від управління транспортними засобами осіб, що перебувають у стані сп'яніння, або тих, які не мають прав на управління даним видом транспортного засобу чи грубо порушують правила дорожнього руху, тощо.

Працівники Державтоінспекції мають право: проводити огляд осіб, яких підозрюють у вчиненні адміністративного правопорушення або злочину, для визначення наявності в їх організмі алкоголю, наркотичних засобів, психотропних чи токсичних речовин або направляти чи доставляти зазначених осіб до медичних установ.

У випадках і в порядку, передбачених законодавством, працівники Державтоінспекції мають право застосовувати до правопорушників заходи фізичного впливу, спеціальні засоби й зброю.

Державтоінспекція має право здійснювати адміністративне затримання й особистий огляд громадян, які вчинили адміністративне правопорушення, огляд їх речей, транспортного засобу та вантажу; складати адміністративні протоколи, накладати адміністративні стягнення; передавати матеріали на осіб, які порушили вимоги законодавства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху до суду, тощо [4, 500-502с.].