Правове забезпечення аграрної реформи

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Зміст

Вступ

1. Зміст та завдання аграрної реформи в Україні

1.1. Аграрна реформа та шляхи її реалізації

1.2. Проблемні питаня аграрної реформи

2. Правові засади приватизації землі колгоспів та радгоспів

3. Правові засади приватизації майна колгоспів

4. Реформування аграрних підприємств на базі приватної власності на засоби виробництва

5. Правові засади створення нових форм господарювання

• Висновки

Задача №2

• Використана література

аграрна реформа правова приватизація

Вступ

Будь-яка система управління рано чи пізно потребує змін, бо не є статичними саме суспільство, його політико-економічне становище. Особливо, якщо саме життя підтверджує її відсталість і неефективність. Саме такою була стара радянська командно-адміністративна система господарювання, вплів якої істотно відчувається і досі в усіх галузях, особливо у сільському господарстві.

Для українського суспільства на сучасному етапі розвитку пріоритетною тенденцією є реформування, яке охоплює практично всі сфери життя. Це реформування політичної і законодавчої влади, економічної, аграрної і соціальної сфери, реформування системи науки і освіти, адміністративна та інформаційна реформа. Основною метою цих процесів є створення фундаменту для адаптації та інтеграції України в глобальний світовий простір.

1. Зміст та завдання аграрної реформи в Україні

Після проголошення України суверенною незалежною державою було взято стратегічний курс на розвиток ринкової економіки. Ринкова трансформація України призвела до глибоких змін також і в аграрному секторі держави, перш за все в системі відносин власності та форм господарювання. Формування нових економічних відносин йшло шляхом впровадження та поширення нових організаційно-правових форм господарчої діяльності, поступового переходу до нових відносин власності на засоби виробництва і, зокрема, найважливішого серед них - землі.

Аграрне питання було і залишається одним з найважливіших напрямків вітчизняної історії. У всьому світі найбільша цінність і багатство - земля. Кому вона належить, як нею розпорядитися і використати найкращим чином - ці питання актуальні завжди. Зважаючи на радикальні зміни 1990-х років, які стосувалися всіх сфер і груп населення, і були спрямовані на формування нових методів державотворення, особливо актуальним є вивчення стану і динаміки соціально-правових відносин у сучасному селі, яке завжди болюче реагувало на перебудову, політичні і економічні потрясіння, адміністративне втручання.

Сучасна аграрна політика української держави спрямована на реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки. Аграрна реформа - це передбачена нормативно-правовими актами, система економічних, організаційних, правових, соціальних та інших заходів. Вона має на меті структурну перебудову сільського господарста на Україні,запровадження ринкових засад аграрного господарювання, прискорення процесів приватизації майна та землі, розвіток соціальної сфери села та інтеграцію агропромислового комплексу відповідно до умов СОТ та ЄС. Тому заходи щодо втілення аграрної реформи спрямовани на створення множинності форм власності на землю та множинності форм господарювання на ній, з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Тобто основною частиною аграрної реформи є земельна реформа.

Нинішня земельна реформа п'ята в історії України. Дві перші здійснювалися, коли Україна входила до складу Російської імперії (Земельна реформа 1861 року, Столипінська аграрна реформа 1907-1913 років), інші - коли вона була складовою частиною колишнього СРСР (період НЕП, реформи на селі 1950-1980-х років). Сучасна відбувається в умовах України, як суверенної держави і тому має свої цілі, особливості і відмінності і від попередніх.

1.1 Аграрна реформа та шляхи її реалізації

Шлях реформування сільськогосподарського сектора був значною мірою унікальний і здійснювався поетапно:

I. Деклараційний етап (1990-1994 рр.): проголошення на офіційному рівні курсу на ринкові перетворення, формування багатоукладної ринкової економіки, забезпечення приватної власності на земельні ділянки. У цей час приймають законодавчі акти, які регулюють порядок зайняття підрпиємницкою діяльністю, встановлюють основні засади приватизації майна і землі, закріплюють право приватної власності, вільного ціноутворення. Початок формування концептуальних основ земельної реформи і приватизації був закладений Земельним кодексом Української РСР і Постановами «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР», «Про земельну реформу», що були прийняті в грудні 1990 року. Вони передбачали надання землі в довічне (громадянам) і постійне (сільськогосподарським підприємствам) володіння, дало право користуватися нею на власний розсуд без вказівок зверху. Але не дозволяло розпоряджатися нею, тобто не давало право на продаж. Право на продаж землі не було надано нікому, навіть власнику - державі.

Наступний крок до подолання державної монополії на земельну власність знаходить своє відображення в «Земельному кодексі» України і в Законі України «Про форми власності на землю» в редакції 1992 року, - відправної точки у правових відносинах держави з землекористувачами і що має на меті їх подальшу трансформацію у землевласників. Поряд з державною формою власності на землю введені колективна і приватна форма власності. Визначено також, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність, або вилучають їх.

Суттєвими віхами у формуванні і удосконаленні законодавства земельної реформи слід вавжати закони України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (1992 р.), «Про селянське (фермерське) господарство» (1993 р.) Ціла низка інших правотворчих актив була призвана регламентувати стосунки новостворених суб'єктів, їх права і обов'язки. (См. Закон України від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закон України від 10.12.1991 р. «Про товарну біржу», Закон України від 15.05.1992 р. «Про пріоритетність соціального розвітку села та АПК в народному господарстві», Закон України від 03.07.1992 р. «Про плату за землю»). Разом з тим, ці норми-декларації не прийняли консервативні селяни. Хоча вцей час і виникають окремі фермерські господарства та інши приватні сільськогосподарські формування, це скоріше винятки з правила, ніж загальна тенденція, бо селянам невигідно створювати приватні господарства.

II. Інфраструктурний етап (1995-1998рр.): зусилля держави спрямовані на поступовий перехід до ринкових важелів управління сільським господарством і формування інфраструктури аграрного ринку. Початком його можна вважати 08 січня 1995р. - дату прийняття Указу Президента України №63/95 «Про заходи щодо реформування аграрних відносин», згідно з яким, селянам надали право самостійно розпоряджатися вирощеною сільськогосподарською продукцією, реалізуючи її за договорами через біржі, торгові та контрактові доми, заготівельні та посередницькі організації. Поступово формується аграрна ринкова інфраструктура.Відтепер держава сама стає учаницею аграрного ринку й купує сільськогосподарьку продукцію для державних потреб через ринкові механізми: на біржах, через аукціони тощо. Аграрна реформа прискорюється: провадиться приватизація та паювання землі і майна згідно Указу «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (1995 р.). Прийняття Закону України «Про оренду землі» в 1998 році відкрило шлях для практичного втілення реструктуризації, залучення інвестицій, створення інтегрованих агропромислових формувань, заснованих на принципах оренди. Зростає кількість приватних господарських формувань на селі.

Проте ринкові перетворення не передбачали проведення широкої компанії просвіти селян, через це вони переважно залишаються в управлінні голів колгоспів і не користуються можливостями створенного аграрного ринку.

III. Концептуальний етап (1998-1999рр.): у цей час на основі узагальнення попереднього досвіду реформування опрацьовуються концепції аграрної реформи, що має забезпечити її комплексний і виважений характер. Його початком можна вважати 29 квітня 1998., коли Указом Президента України затверджені «Основні напрямки розвітку агропромислового комплексу України на 1998-2000 роки». У цей час продовжує формуватися інфраструктура аграрного ринку, але вже на концептуальних засадах; запроваджується фіксрваний сільськогосподарьський податок, який істотно зменшив податковий тягар на селян, закладаються основи диференційованого розвитку аграрного ринку.

IV. Радикальний етап (1999-2000рр.): пов`язується з прийняттям реформаторського Указу Президента України від 3 грудня 1999р. №1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». Радикальність реформ полягала в тому, що протягом короткого періоду колективні сільськогосподарські підприємства були реформовані і на їх базі створені приватні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, агро господарські товариства, сільськогосподарські кооперативи та інши суб'єкти аграрного права, засновані на приватній власності. Як у роки примусової колективізації селян зганяли в колгоспи, так протягом 1999-2000 рр. відбувався зворотний процес: колективні сільськогосподарські підприємства реформували централізовано. Вони змушені були укладати з власниками земельних часток (паїв) договори їх оренди і виплачувати селянам орендну плату за користування земельними ділянками господарства, які були обтяжені правом членів господарства на земельну частку (пай). Земельна частка (пай) відтепер стала цілком новою правовою категорією, новим об'єктом права, який можна було здавати в аренду, укладати інші господарські договори щодо неї. І хоча на цьому етапі ще не забезпечувалося проведення просвітницької компанії серед селян щодо порядку господарювання в ринкових умовах, такі радикальні заходи все-таки вплинули на свідомість селян, котрі відчули себе власниками. Реформованим сільгосппідприємствам списується заборгованість,приймається Указ Президента України від 6 червня 2000 р. №767/2000 «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку», який був націлений на прискорення формування його інфраструктури. Реальні зрушення в формуванні аграрного ринку були викликані Указом «Про невідкладні заходи щодо подальшого реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року.

Основними здобутками земельної реформи є роздержавлення земель і подолання монополіїї на земельну власність, формування земель запасу, земель резервного фонду і забезпечення громадянам права на землю. Селяни існуючих радгоспів і КСП мають можливість створити виробничі структури, які базуються на приватній власності, в тому числі індивідульні селянські господарства ( фермерські ), кооперативи, асоціації, акціонерні підприємства, товариства і т.п. Аграрна реформа наочно показала, наскільки складна і болюча справа - реформування земельних відносин.

V.Закріплюючий етап (2001-2002рр.): для того, щоб закріпити позитивні результати аграрної реформи, вживаються заходи щодо її моніторингу і подальшого формування інфраструктури аграрного ринку. В цей час приймається Закон України від 18 січня 2001 р. «Про стимулювання розвітку сільського господарства на період 2001-2004 років». Він передбачає формування механізму заставних закупок сільськогосподарської продукції. Передбачається податкове стимулювання сільськогосподарскьго виробництва, пільгове кредитування та страхування, розвіток лізінгу й фондового ринку. Важливою складовою аграрної реформи стає запровадження системи сільськогосподарських дорадчих служб. Приймаються укази Президента України від 8 серпня 2002 р. №694/2002 «Про заходи щодо прискорення розвітку аграрного ринку» і від 8 серпня 2002 р. №695/2002 «Про заходи щодо іпотечного ринку в Україні».

VI.Комплексний етап (з 2003 р. і до сьогодні): пов`язаний з Комплексною програмою розвітку аграрного ринку України 2003-2004 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2003 р. №271. Програма має комплексний характер і передбачає: формування інфраструктури аграрного ринку; розвіток сільськогосподарських дорадчих служб для забезпечення ринкової просвіти селян; забезпечення застосування високих інноваційних технологій у сільському господарстві; розвіток аграрної науки; виставкової та маркетингової діяльності та розв'язання цілої низки інших проблем. Постала глобальна проблема - перетворити села з трудових придатків колгоспів і радгоспів на самодостатні і самоврядні територіальні громади, створити в них нормальні умови для життя, побуту, праці і відпочинку.

1.2 Проблемні питаня аграрної реформи

Земельна реформа в Україні продовжується. Але невирішених проблем вистачає і сьогодні, та й завтра їх буде не менше. Бо реформа - це не сталий результат, а безперервний процес.

Залишаються проблемні питання щодо аграрної реформи. Найболючішими з них є:

По-перше, це продовження дії мораторію щодо купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення.

Від 2002 р. в Україні діє новий Земельний кодекс. У десяти розділах кодексу виписані основні організаційно-правові засади землеволодіння та землекористування. Кодекс гарантує право власності на землю, рівність прав її набуття фізичними та юридичними особами, принципи, форми та умови володіння, користування й розпорядження землею. Однак, слід зазначити, що 19 грудня 2006 року Верховна Рада ввела мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Спочатку декларувалось, що діятиме він до 2008 року. Але 4 січня 2008 був пийнятий новий закон, згідно з яким передбачається, що мораторій на продаж землі сільгосппризначення буде діяти до 1 січня 2010 року. Проте існує умова законодавчого врегулювання ринку землі, а саме ухвалення закону «Про ринок землі» і закону «Про державний земельний кадастр». Виходячи з цього, цілком ймовірно, що і 1 січня 2010 року мораторій не буде знято.

По-друге, це якість та безпечність сільгосппродукції з урахуванням членства України в СОТ.

На сьогодні якість сільгосппродукції не відповідає світовим стандартам. В Україні існує система сертифікації відповідності УкрСЕПРО (Українська державна система Сертифікації Продукції). Вона створена як ринковий інструмент регулювання і базується на серії нормативних документів - ДСТУ 3410-3420, які розроблені на підставі рекомендацій ISO/IEC євро стандартів ДСТУ EN 45000, міжнародних стандартів в системі управління якістю ДСТУ ISO-9000. Стандартизація ISO в Україні є добровільною, але не обов'язковою. З 1994 року в державах ЄС на підставі Codex Alimentaris (продовольчого кодексу Європи) було запроваджено кодекс ISO-9001. З урахуванням запровадження в сільськогосподарському виробництві біотехнології, з 1вересня 2005року було засновано ISO2 2000-2005. 12січня 2000 р. Європарламентом було схвалено білу книгу продовольчої безпекі, що зчасом призвело до прийняття ISO-2200. З 1 липня 2009, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2009 N 468 "Про затвердження Порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг", запроваджено обов'язкове маркування. Але, нажаль, це далеко не перший і не єдиний випадок, коли правовий акт несе в собі більше декларативності, а ніж правових наслідків.

По-третє, це сфера кредитування суб'єктів аграрного бізнесу.

В Україні не існує спеціального агро банку, якій би надавав кредити суб'єктам агро бізнесу. До 2000 року таким був АБ «Україна». В умовах фінансової кризи кредити суб'єктам агро бізнесу надаються для придбання сільськогосподарської техніки, при умові наявності не менш як 70% від загальної суми ії вартості. Зрозуміло, що при таких умовах сільгоспвиробникам оновити застарілий автопарк буде вкрай тяжко, більшості - неможливо.

Залишається невирішеним фундаментальне завдання, яке ставилося перед реформою: радикально змінити ставлення до землі, як до національного багатства країни. Формально вже створений численний прошарок землевласників на селі, але поки що він не має жодної можливості впливати на розширення спектра форм власності. В адміністративному відношенні земельна реформа формально відбулася, а у житті, в полі, на ринку - вона ще не працює. Реформа передбачає не тільки наукову базу, матеріальне і законодавче забезпечення і адміністративне сприяння, а й саморозвиток шляхом активної участі землевласника в усіх без винятку економічних, ринкових процесах використання землі, які повинні бути захищені системою ресурсно-екологічної безпеки при його використанні, обов'язковими заходами щодо збереження і підвищення родючості. Завданням подальшого реформування земельних відносин в Україні є жорсткий контроль за дотриманням усіма землевласниками і землекористувачами положень Земельного кодексу і інших законодавчих актів, захист хлібороба і землі - національної спадщини українського народу.

2. Правові засади приватизації землі колгоспів та радгоспів

На початку 1992 р. Верховна Рада ухвалила два документи: постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" й Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Перший з'явився під тиском реформаторів, стурбованих пробуксовуванням земельної реформи. В ньому переглядалися деякі норми Земельного кодексу 1990 p., що гальмували організацію фермерських господарств. Другий "протягли" депутати-аграрії, які були зацікавлені у збереженні існуючого становища.

Рішення Верховної Ради України про перетворення колгоспів в асоціації або господарські товариства так і не було виконано у 1992 р. Паювання або акціонування у 1992 р. провели менше 50 % колгоспів. Проте паювання чи акціонування майна колгоспів і радгоспів не вирішувало основного питання аграрної реформи -- питання про землю. Тому виробничі відносини між державою та сільськогосподарськими підприємствами, а також всередині останніх залишалися нереформованими. Земля -- основний засіб сільськогосподарського виробництва -- не паювалася і не акціонувалася.

"Партія влади" на обласному й районному рівнях здебільшого гальмувала процес виділення фермерам земельних ділянок і відмовлялася надавати їм реальну допомогу. Спостерігалося й зворотне -- па-терналістське ставлення до фермерів, але воно, як правило, перепліталося з особистою зацікавленістю.

З-поміж колгоспників мало хто відважувався стати фермером -- організатором і виконувачем усього циклу сільськогосподарських робіт. Демографічна структура сільського населення характеризувалася переважанням людей старшого віку, а вони розглядали колгосп або радгосп (КСП), в якому пропрацювали все трудове життя, як підприємство, що має допомагати їм у пенсійному віці. Крім того, у колгоспників не було коштів, щоб придбати засоби виробництва для фермерського господарства, а в держави не було інституцій, які б надавали фермерам позички для придбання засобів виробництва на вигідних умовах, бо земля була виключена з ринкового обороту і не підлягала заставі. Нарешті, промисловість не виробляла техніку, придатну для експлуатації у фермерському господарстві. Через все це в Україні налічувалося в 1993 р. менше ніж 15 тис. фермерських господарств. Через п'ять років число їх зросло до 35 тис.21 Втім у масштабі країни це була мізерна кількість.

Дотації колгоспному та радгоспному виробництву з кожним роком обходилися суспільству все дорожче. Держава надавала КСП кредити, які ті не повертали. У 1991--1994 pp. сільське господарство стало одним з головних чинників розкручування інфляційної спіралі.

В документі "Про основні засади економічної та соціальної політики" (жовтень 1994 р.) наголошувалося, що стратегічна мета аграрної політики -- формування реального власника й господаря землі, розвиток соціальної інфраструктури села, вирішення продовольчої проблеми.

Державна монополія на землю виявилася згубною не тільки для селянства і сільського господарства, а й для держави в цілому. Приватизація землі мала стати локомотивом аграрних перетворень. Земля повинна була належати тим, хто її обробляє. Треба було повернути первинне значення спотвореному більшовиками лозунгу "Землю -- селянам!"

У листопаді 1994 р. з'явився президентський указ "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", в якому йшлося про три головні проблеми земельної реформи -- приватизацію землі, оцінювання землі, формування ринку землі.

Першим кроком на шляху до приватизації землі було її роздержавлення. Земля, що перебувала у користуванні колективних господарств, тобто колгоспів і радгоспів, які набули форми КСП, віднині проголошувалася власністю КСП, а не держави.

Таке роздержавлення уможливлювало паювання землі. А щоб останнє стало реальним, встановлювалась пріоритетність права кожного окремого члена КСП над правом усього КСП стосовно земельного паю, що належав членові колективу. Тобто селянин сам міг вирішити, чи залишати земельний пай у колективному підприємстві або акціонерному товаристві на умовах оренди, чи виокремити його і заснувати власне приватне господарство фермерського типу. Така приватизація землі не означала ліквідації звичних для селян колективних форм господарювання. КСП могли існувати, але тільки після того, як кожен власник земельного паю самостійно вирішував, як йому господарювати -- у колективі чи індивідуально. Така норма президентського указу відповідала критеріям демократичного суспільства.

Роздержавлення і паювання землі покладалося на керівників і фахівців КСП, що майже усувало їхній опір земельній реформі. Маючи великі майнові паї, ця категорія найбільш впливових у сільській місцевості працівників ставала економічно зацікавленою у здійсненні реформ.

За 1995--1997 pp. документи на право земельної власності отримали майже всі колективні господарства. Після цього повинна була розпочатися реалізація завдань другого етапу реформи -- формування реального власника землі, передача землі безпосередньо тим, хто її обробляє. Сертифікати, що засвідчували право на земельний пай, протягом 1994--2002 pp. одержали близько 7 млн осіб. Середній розмір паю складав 4,2 га.

Але на цьому реформа призупинилася. Сертифікат констатував, що селянин має право власності на певну частину земельного масиву, який після роздержавлення належав всьому КСП. Але щоб отримати державний акт на володіння цією землею, потрібно було виділити її з-поміж інших земель безпосередньо на місцевості, тобто необхідно було провести межування усіх земель КСП, оскільки вони були різної якості і призначення. Реальний поділ землі на паї перетворився на гостру соціальну проблему. До того ж розпаювання земель того чи іншого КСП означало фактичне припинення діяльності цього КСП.

Завершальний етап аграрної реформи був проведений згідно президентського указу від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки".

Ключовими напрямами цього етапу стали:

по-перше, забезпечення більш високого рівня персоніфікації власності за умов збереження цілісності господарсько-територіальних комплексів, а також більш ефективне використання землі та майна, зокрема, збереження соціальної сфери села, яка свого часу утримувалася на кошти колгоспів і радгоспів;

по-друге, здійснення переходу на земельно-орендні відносини між власниками земельних паїв і суб'єктами господарювання;

по-третє, створення максимально сприятливої економічної обстановки для розвитку та розширення підсобних господарств з перспективою надання найкращим з них статусу юридичної особи (себто фермерського господарства).

Перетворення колгоспів і радгоспів на КСП нічого не змінювало по суті. Розпаювання ж землі, навіть без визначення земельних ділянок на місцевості, призводило до радикальної зміни виробничих відносин. Нові приватні формування майже нічим не нагадували колгоспи і радгоспи. Перехід на земельно-орендні відносини між селянами й тими підприємцями, які брали на себе відповідальність за функціонування колишніх КСП, становив найбільш м'яку форму аграрної реформи. Кожен власник земельного паю мав або віддати свою землю (крім присадибної ділянки) в оренду, або розпочати самостійне господарювання.

На кінець 2000 р. в Україні залишалося близько 1,5 тис. колишніх КСП, які з різних причин не стали справжніми приватними господарствами. Вони набули форми кооперативів із численними засновниками. Такі кооперативи не відрізнялися від колишніх КСП, а точніше -- від колгоспів або радгоспів.

Навесні 2000 р. вистачало песимістичних прогнозів щодо наслідків дії президентського указу "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". На підставі окремих, хоч і досить численних фактів у той час прогнозували зрив посівної кампанії та розвал тваринницької галузі. Втім підсумки першого року господарювання в нових умовах виявилися цілком задовільними. Виробництво валової сільськогосподарської продукції зросло за 2000 р. на 9,2 %27. У 2001 р. було отримано рекордного врожаю зернових (майже 40 млн тонн), а валова сільськогосподарська продукція зросла у порівнянні з попереднім роком на 9,9 %.

Це не означало, однак, що основні труднощі трансформаційного періоду для сільського господарства вдалося подолати. Залишалися нерозв'язаними питання щодо врегулювання усього комплексу майнових відносин у реформованих підприємствах, формування ринку землі, забезпечення державного захисту приватної власності на землю, запровадження механізмів іпотечного кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва тощо.

3. Правові засади приватизації майна колгоспів

Приватизація майна в агропромисловому комплексі здійснюється відповідно до законодавства України з питань приватизації з урахуванням специфіки сільськогосподарського виробництва визначених законом. Згідно з законом від 10 липня 1996 року «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» здійснюється приватизація майна підприємств, що перебувають у державній і комунальній власності, для яких основними видами діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового господарства, переробка і реалізація цієї продукції, виконання робіт і надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів працівників або зборів уповноважених.

Шляхом перетворення на відкриті акціонерні товариства в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів, приватизується майно підприємств харчової промисловості, що переробляють сільськогосподарську сировину, борошномельно-круп'яної і комбікормової промисловості, а також несільськогосподарських підприємств та організацій агропромислового комплексу, які виконують роботи і надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам незалежно від вартості об'єктів приватизації (але не менше суми, необхідної для створення статутного фонду акціонерного товариства згідно з законодавством України). При цьому зберігається профільність, технологічна єдність виробництва і цілісність майнових комплексів і технологій.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, створених на базі колгоспів без викупу державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів і будівництва, здійснюється шляхом їх перетворення за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) на колективні сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні товариства з наступною безоплатною передачею майна працівникам підприємств-засновників.

У разі використання бюджетних коштів на зазначені цілі створена за їх рахунок частка майна безоплатно надається працівникам підприємства, що приватизується, та особам, які вийшли з цих підприємств на пенсію чи звільнені у зв'язку зі скороченням штатів і не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, що були створені на базі міжгосподарських підприємств, заснованих колгоспами і радгоспами без викупу державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів і будівництва, здійснюється шляхом їх перетворення на відкриті акціонерні товариства з наступною безоплатною передачею акцій цих товариств засновникам міжгосподарського підприємства. У разі використання бюджетних коштів на зазначені цілі створена за їх рахунок частка майна приватизується, як і в попередньому випадку. На цих же умовах здійснюється приватизація майна сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні багаторічних насаджень (хміль, ефіроолійні та лікарські рослини).

Приватизація майна дослідних господарств, експериментальних виробництв, проектно-конструкторських та інших підприємств, підпорядкованих навчальним та науково-дослідним установам, радгоспам-технікумам, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів шляхом перетворення їх на акціонерні товариства. При цьому частка державного майна (акцій) повинна становити не менше 51 відсотка загальної вартості майна.

Об'єкти незавершеного будівництва агропромислового комплексу, які не були приватизовані відповідно до законодавства України з питань приватизації, можуть передаватися органами приватизації сільськогосподарським підприємствам (у тому числі недержавним) для завершення їх будівництва з наступним пріоритетним правом викупу працівниками зазначених підприємств частки державного майна цих об'єктів.

Підприємства, створені шляхом викупу державного майна, зданого в оренду, які мають або мали прямі договірні зв'язки із сільськогосподарськими товаровиробниками, підлягають перетворенню за рішенням зборів учасників на відкриті акціонерні товариства.

Частка майна (акцій), що залишається у власності держави під час приватизації підприємств агропромислового комплексу, передається в управління органам, уповноваженим управляти державним майном.

4. Реформування аграрних підприємств на базі приватної власності на засоби виробництва

Указом Президента України від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» передбачено реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності; збереження, по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв) і майнових паїв у групи власників цих часток, паїв; виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулась із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання, або надання в оренду цих ділянок.

Таким чином, заходи по приватизації та реформуванню аграрних відносин на засадах приватної власності не виключають колективного господарювання сільськогосподарських товаровиробників, але вони мають здійснюватися на суто добровільних засадах без руйнації приватної власності на землю та інші засоби сільськогосподарського виробництва, як це було в часи радянської колективізації.

У наш час все більш зрозумілим стає висновок про те, що аграрний сектор економіки визначає розвиток внутрішнього ринку держави.

У законі України від 18 січня 2001 року «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001--2004 років» зазначено, що пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом: підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення передбачуваних умов розвитку підприємництва в сільському господарстві; невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання та господарську діяльність суб'єктів підприємництва, крім випадків, передбачених законом; стимулювання розвитку приватного підприємництва; забезпечення захисту прав власності аграрних товаровиробників на землю, майно та результати їхньой праці; забезпечення державної підтримки наукових досліджень по створенню та впровадженню екологічно чистих ресурсозберігаючих технологій вирощування, поглибленої переробки сільськогосподарської сировини та виготовлення з неї конкурентоздатної вітчизняної продукції тощо.

5. Правові засади створення нових форм господарювання

Розвіток ринкових відносин зумовлює необхідність широкого використання кооперативної форми організації праці в аграрному секторі економіки. Правовою основою функціонування сільськогосподарських кооперативів в Україні є закон України від 17 липня 1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію» та від 10 липня 2009р. «Про кооперацію».

Закон «Про сільськогосподарську кооперацію», на відміну від загального кооперативного закону, регулює діяльність тільки одного виду кооперативів - сільськогосподарських. Він є комплексним нормативно-правовим актом, що регулює взаємозв'язані між собою земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські та інші відносини, які мають місце в сільськогосподарському кооперативі.

Процедурі створення сільськогосподарського кооперативу присвячено спеціальний розділ II Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", в якому зазначаються загальні умови створення сільськогосподарських кооперативів, порядок їх державної реєстрації, основний зміст статуту кооперативу, порядок його прийняття.

Загальними умовами створення сільськогосподарського кооперативу є такі:

1) створення його засновниками на добровільних засадах;

2) засновниками сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні;

3) проведення установчих зборів та прийняття ними рішення про створення кооперативу;

4) державна реєстрація сільськогосподарського кооперативу.

Обмеження кола засновників лише громадянами України зумовлено тим, що, відповідно до ЗК, суб'єктами права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бути тільки громадяни України та юридичні особи, засновані громадянами України або юридичними особами України. Тільки вони можуть об'єднувати належні їм земельні ділянки під час створення кооперативу.

Відповідно до Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" кількість членів кооперативу не може бути меншою 3. Якщо вона стане меншою, діяльність кооперативу припиняється внаслідок його ліквідації.

Процес утворення кооперативу поділяється на 2 основні етапи: 1) організаційний етап; 2) етап реєстрації кооперативу.

Перший має такі основні стадії:

а) встановлення ініціатором (або ініціативною групою) на добровільній основі тих, хто бажає створити сільськогосподарський кооператив;

б) вивчення кооперативного та іншого законодавства, яке регулює діяльність кооперативів, підготовка проектів потрібних для реєстрації документів (зокрема, статуту);

в) проведення зборів тих, хто бажає створити кооператив (установчих зборів); на них слід прийняти статут кооперативу.

Кооператив як юридична особа повинен мати своє найменування, яке затверджується на установчих зборах кооперативу. Право кооперативу на найменування (фірму) належить до немайнових прав і означає можливість використовувати найменування на вивісках, рахунках, документах, на самому товарі. Найменування потрібне ще й тому, що кооператив як юридична особа виступає в цивільних та інших правовідносинах від свого імені. Воно є засобом його індивідуалізації як серед інших кооперативів, так і серед інших організацій. Найменування кооперативу обов'язково повинне мати додаток -- "кооператив" або прикметник "кооперативний".

Другим етапом є державна реєстрація кооперативу, який після цього вважається створеним.

Громадяни, які є засновниками кооперативу, інколи можуть вчиняти певні дії від його імені ще до державної реєстрації кооперативу. У такому разі кооператив ще не є юридичною особою і не може нести самостійної відповідальності. За дії кооперативу, вчинені особами від його імені до моменту його державної реєстрації, вони солідарне відповідають своїм майном.

Кооператив підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності (п. 1 ст. 6 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Що ж до підприємницької діяльності, то цей порядок встановлено ГК і конкретизовано у Законі України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб--підприємців".

Державна реєстрація кооперативу має для нього важливі юридичні наслідки:

-- по-перше, він отримує статус юридичної особи і стає повноправним суб'єктом цивільно-правових та інших відносин;

-- по-друге, ця реєстрація дає змогу зробити перші кроки в організації його діяльності: відкрити рахунок в банку, взяти в разі потреби приміщення чи земельну ділянку в оренду, виробити за дозволом міліції печатку, штампи тощо.

На сучасному етапі сільськогосподарські кооперативи можуть створюватися внаслідок реформування сільськогосподарських підприємств, їх формування можливе на основі виходу з колективних сільськогосподарських підприємств окремих громадян або працівників цілого виробничого підрозділу з їхніми майновими та земельними паями. У такому порядку можуть створюватися в основному виробничі сільськогосподарські кооперативи, а іноді -- споживчі. Можливість створення кооперативів таким шляхом виникла завдяки здійсненню паювання землі та майна колективних агроформувань та приватизації державних сільськогосподарських підприємств в ході проведення аграрної реформи.

Ще одною перспективною організаційно-правовою формою ведення сільського господарства є фермерське господарство.

Закон України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство» дає визначення поняття «фермерське господарство». Згідно зі ст. 1 цього закону, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарніу сільськогосподарську продукцію, здійснювати Ії переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства. Фермерське господарство є юридичною особою. Воно може бути створено одним, або кількома громадянами Укаїни , які є родичами або членами сім`ї.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і витримав професійний відбір. Першочергове право на створення такого господарства надається громадянам, які проживають в сільській місцевості, мають відповідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Фермерське господарство створюється виключно на добровільних засадах. Конкурсний відбір осіб, які виявили бажання створити таке господарство, здійснює районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, склад якої формує і затверджує районна (міська).

Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або потрібної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно до чинного ЗК.

Земельні ділянки для ведення фермерських господарств передаються в приватну власність і надаються в користування на умовах оренди із земель державної або комунальної власності, а також земель, вилучених (викуплених) в установленому порядку. Щоб одержати таку ділянку, громадяни подають заяву до відповідної районної державної адміністрації або місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або відповідної сільськогосподарської кваліфікації. Районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають заяву у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування надати земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а також у інших спірних випадках, відповідно до ст. 118 ЗК і ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", справа розв'язується в судовому порядку.

На підставі ГК та Закону України від19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства» в Україні діють СГАТ (сільськогосподарське акціонерне товариство). Цими законодавчими актами визначаються поняття, види, правила створення і діяльності господарських товариств, а також права і обов'язки їхніх засновників і учасників. Крім того, господарські товариства є різновидом сб'єктів господарювання і діють на підставі ЦК та інших нормативно-правових актів, якими регулюються відносини у сфері підприємництва.

У сільському господарстві завдяки здійсненю аграрної реформи значну чатину всіх сільськогосподарських підприємств складають акціонерні товариства відкритого (ВАТ) і закритого (ЗАТ) типів, також товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Це зумовлено двома основними причинами: по-перше, специфікою реформування державних та колективних сільськогосподарських підприємств; по-друге, особливостями здійснення господарської діяльності в аграрному секторі економіки України.

СГАТ створюється на підставі установчого договору (договору засновників) та статуту (установчого документа), які повинні містити відомості про вид товариства (акціонерне), предмет та цілі його діяльності, склад засновників, та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад й компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства, види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення різних видів акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань щодо викупу акцій.

Процес створення СГАТ включає в себе такі основні етапи:

- прийняття рішення про наміри щодо створення товариства;

- оцінка можливостей, напрямів та умов діяльності товариства;

- прийняття рішення про створення товариства та умов підписки на акції (укладення договору засновників);

- реєстрація випуску акцій а інформації про їх випуск;

- оголошення про підписку на акції;

- підписка на акції;

- розробка проекту статуту товариства;

- прийняття статуту товариства та вибори його органа (установчі збори);

- державна реєстрація товариства.

При створенні закритого акціонерного товариства реєстрація інформації про випуск акцій не проводиться, а підписка на них здійснюється у формі розміщення акцій серед засновників.

Товариство може бути створене, якщо розмір його статутного фонду є не меншим від суми, еквівалентної 1250 розмірам законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати (ст. 81ГК).

Колективні підприємства перетворюються в акціонерні товариства на підставі відповідного рішення їх вищого органу (загальних зборів). засновниками такого товариства виступають члени цього підприємства. У разі створення відкритого товариства його засновниками може бути частина таких осіб, а іншим членам підприємства надається право першочергового придбання акцій (в обмін на паї).

При необхідності залучення сторонніх інвесторів може створюватись відкрите товариство, засновниками якого виступають фізичні особи -- члени підприємства або ці ж особи разом з визначеними ними юридичними чи фізичними особами, які не були членами підприємства.

При залучення сторонніх осіб слід враховувати потенційний розподіл голосів у товаристві. Вирішальним є пакет акцій у розмірі 50 % від загальної їх вартості плюс одна акція. Утримання пакета у розмірі 40 % плюс одна акція дає можливість блокувати скликання загальних зборів, 25 % плюс одна акція -- блокувати прийняття рішень, які потребують кваліфікованої кількості більшості голосів

Збільшення частки членів підприємства, що реорганізуються у акціонерне товариство можливе шляхом застосування ринкових методів оцінки майна, що вноситься до статутного фонду (до оцінка балансової вартості), а також внесення до статутного фонду з відповідною оцінкою у вартісному виразі власних прав щодо користування земельними угіддями тощо.

При простій реорганізації господарства (без залучення сторонніх осіб) створюється закрите акціонерне товариство, всі акції якого розподіляються між його засновниками (членами підприємства). Статутний фонд такого товариства складається із загальної вартості майна підприємства (загальної вартості випущених акцій). Внесок кожного учасника (вартість його акцій) становить вартість належного ому майна, що визначена у процесі розподілу майна підприємства (паювання) або (і) оплачена ним кількість акцій.

Додаткові інвестиції можуть бути залучені за рахунок розміщення (продажу) акцій товариства серед його засновників. Статутний фонд такого товариства встановлюється у розмірі фактичної вартості наявного майна та прогнозної потреби в коштах з урахуванням потенційних можливостей засновників.

При створенні сільськогосподарського акціонерного товариства на базі структурних підрозділів колективного підприємства можливе передавання контрольного пакета акцій (50 % плюс одна акція) у власність акціонерного товариства, що створюється на базі підприємства в цілому на принципах холдінгу. При цьому статутний фонд холдінгу становлять акції, які належать йому у статутному фонді дочірніх товариств (колишніх підрозділів). Холдінг (материнське товариство) бере участь в управлінні діяльністю дочірніх товариств відповідно до власної частки у їх статутному фонді.

В сільськогосподарських акціонерних товариствах визначальна роль належить їх засновникам та акціонерам. За загальним правилом ними визнаються фізичні особи та/або юридичні особи приватного права, та/або держава (в особі Фонду державного майна України), які утворили такий суб'єкт аграрного підприємництва. При створенні СГАТ громадяни та юридичні особи приватного права спочатку стають засновниками, а після державної його реєстрації ці громадяни та юридичні особи приватного права стають акціонерами і набувають корпоративного права.

Дії засновників та учасників СГАТ будуються на праві засновництва, участі та корпоративних правах.

Право засновництва громадян та інших засновників СГАТ як міжгалузевий інститут цивільного права являє собою сукупність правових норм законів і підзаконних актів, якими встановлюються певні правила щодо формування особам и (зокрема, громадянами), статутного фонду САГТ, щодо укладення між засновниками установчої угоди, своєчасного внесення першого внеску до статутного капіталу, державної реєстрації СГАТ як підприємця корпоративного типу.

Право участі акціонерів в аграрних (сільськогосподарських) акціонерних товариствах як підприємцях корпоративного типу:

- являє собою сукупність правих норм, законів й установчих документів щодо цих АТ, якими встановлюються певні правила реалізації цими акціонерами набутих ними корпоративних прав;

- охоплює юридичне оформлення участі (зокрема, внесення остаточного внеску і формування статутного фонду (капіталу) товариства;

- охоплює його трансформування у корпоративне право, зокрема внаслідок одержання акціонерами АТ сертифікатів такого товариства, а також набуття статутних прав та обов'язків учасника цього підприємця корпоративного типу.

Право участі тісно пов'язане з корпоративним правом акціонера АТ. Корпоративне право у самих загальних рисах являє собою право власності учасника на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи корпоративного типу, створення відповідно до законодавства про господарські товариства, включаючи право на управління й одержання відповідної частки прибутку (дивідендів) пропорційно участі кожного з акціонерів АТ від прибуткової діяльності такої юридичної особи корпоративного типу.

Право засновництва і корпоративні права засновників та акціонерів в аграрних підприємства корпоративного типу грунтуються на положеннях загальних законодавчих актів, зокрема законів „Про власність”, „Про господарські товариства”, „Про приватизацію майна державних підприємств”. Це право засновано і на спеціальних аграрних законодавчих та підзаконних актах, таких як Земельний кодекс України, Декрет Кабінету Міністрів „Про приватизацію земельних ділянок”, Закон „Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” та інших урядових й відомчих актів.

На підставі зазначених актів право засновництва/участі реалізується через волевиявлення громадянина реалізувати надані йому прав щодо, по-перше, об'єднання свого приватного майна з майном інших громадян для створення статутного капіталу, застування, укладення установчого договору, прийняття статуту і проведення державної реєстрації заснованого ним товариства; по-друге, реалізації свого права на приватизацію державного сільськогосподарського підприємства через акціонування останнього і взяття на себе прав та обов'язків як учасника-акціонера; по-третє, реалізації свого права на придбання акцій акціонерного товариства в інших осіб, в тому числі - фізичних, приватних і державних юридичних осіб.