Ознаки та характеристика правочину, юридичні наслідки його укладання та визнання недійсним

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст:

Вступ

Розділ 1. Поняття, види правочинів та їх характеристика

Поняття правочинів

Класифікація правочинів

Умови чинності правочинів

Тлумачення змісту правочинів та відмова від правочинів

Розділ 2. Недійсність правочинів

Недійсні правочини

Нікчемні правочини

Удаваний та фіктивний правочин

Заперечні(оспорювані) правочини та їх види

Розділ 3. Правові наслідки визнання правочинів недійсними

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ми з вами живемо в молодій незалежній державі, в час стрімкого та динамічного розвитку технології, науки, економічних і соціальних відносин, що саме по собі вимагає відповідності правової системи умовам сучасності. В Україні після розпаду СРСР починає розбудовуватися нова модель господарської системи, фундамент якої складють різноманітні форми власності на суб'єкти підприємницької діяльності, їх змагальність і рівність у юридичному статусі незалежно від форми власності.

Наша держава зараз перебуває на складному перехідному етапі до ринкової економіки і євроінтеграції, а це в першу чергу вимагає встановлення європейських стандартів країн які вже пройшли цей етап. В першу чергу нормативна база України повинна створювати умови для економічної самостійності, конкуренції, свободи у виборі діяльності, а крім цього дуже важливе значення має захист споживачів і виробників, фізичних та юридичних осіб незалежно від їх статусу та становища в суспільстві, ліквідація прогалин у законодавстві, що сприятиме мінімізації кількості суперечок між учасниками цивільних правовідносин.

Саме з цією метою в 2003 році був прийнятий новий цивільний кодекс. Його прийняття загалом позитивно позначилося на регулюванні особистих немайнових та майнових відносин, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Поряд з цим у ЦК України врегульовано відносини щодо нових цивільно-правових інститутів, а набрання ним чинності взагалі позначило новий етап розвитку цивільного законодавства і принесло в цивілістичну науку та сферу правозастосування нову юридичну термінологію.

І саме в цей час посилюється важливість цивільно-правового договору, як одного з найбільш важливих факторів для здійснення фізичними та юридичними особами своїх прав. Все це свідчити про зростаючу соціальну галузей. Особливого значення зараз набуває введення в новому цивільному кодексі поняття правочину.

Актуальність теми дослідження. У своєму житті кожна людина постійно вчиняє правочини які і є одним з найпоширеніших способів встановлення, зміни та припинення цивільно-правових відносин. Введення до вітчизняного законодавства такого поняття як правочин є не просто новелою, а необхідністю відповідності правової системи держави сучасним тенденціям розвитку соціально-економічних відносин. Але прийняття нових законодавчих норм, не означає відсутності проблем, прогалин та суперечностей в цій сфері соціальних та економічних відносин. І саме тому дана тема потребує подальшого вдосконалення, дослідження, аналізу для максимального врегулювання відповідних відносин та детальної регламентації прав, обов'язків і відповідальності суб'єктів цивільних правовідносин.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти, які стосуються правочинів.

Предмет дослідження - загальне поняття, ознаки та характеристика правочину, юридичні наслідки його укладання та визнання недійсним.

Мета дослідження - вирішення теоретичних питань, які стосуються правочинів. Дати розгорнуте визначення терміна «правочин», визначити ознаки та зробити характеристику цього поняття (класифікація, умови чинності правочинів, тлумачення змісту та інші аспекти) та дослідити його значення для суспільства - соціальної та економічної цінності.

Мета курсової роботи зумовлює виконання таких завдань:

дослідити поняття та сутність правочину;

дати характеристику правочину;

дослідити позитивні сторони правочину, його впровадження та значення для цивільного законодавства України,

У процесі дослідження даної теми використовувався теоретичний метод дослідження, метод порівняння, інформаційний метод, метод узагальнення.

Курсова робота включає в себе вступ, три розділи: розділ 1. Поняття, види правочинів та їх характеристика, розділ 2. Недійсність правочинів 3. Правові наслідки визнання правочинів недійсними, підрозділи, висновки та список використаної літератури.

Розділ 1 характеризує поняття правочину, його ознаки, види та умови чинності правочинів, тлумачення їх змісту та відмова від правочину, виникнення самого поняття та введення його до вітчизняного законодавства.

Розділ 2 своїм дослідженням охоплює поняття недійсності правочину, умови за яких правочин визнається недійсним, види недійсних правочинів (нікчемні, заперечні, удавані,фіктивні) та визначаються умови за дотриманням яких, такі правочини можуть визнаватися чинними.

Розділ 3 визначає юридичні та майнові наслідки визнання правочину недійсним, а також що особливо важливо способи вирішення питання щодо невідповідності окремих положень правочину вимогам закону.

Найбільш значущими літературними джерелами які використовувалися в процесі дослідження даної теми є підручники: Бірюкова І, А,, Заіки Ю. О, Цивільне право України [4], Харитонова Є. О., Саніахметової Н. О. Цивільне право України [13], Яреми А. Г., Карабаня В. Я., Кривенка В. В., Ротаня В. Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України[15], Цивільний кодекс України зі змінами і доповненнями станом на 15 липня 2008 року [2], Дзера О. В., Кузнєцової Н. С Цивільне право України [8]. Найбільш повне і широко дана тема висвітлюється в підручнику Бірюкова І. А та в науково-практичному коментарі до цивільного законодавства, тобто в ньому дається детальна характеристика та аналіз всієї теми. В підручниках Харитонова Є. О та Дзера О. В увага акцентується на понятті та ознаках правочину.

Основні аспекти поняття «правочин» є широко висвітленими в літературі, а також в періодичних виданнях. Це пояснюєтся актуальністю та важливістю даної теми для сучасного українського суспільства, становлення та розвитку цивільних правовідносин між суб'єктами та необхідністю подальшого дослідження цього надзвичайно важливого питання.

Розділ 1. Поняття, види правочинів та їх характеристика

1.1 Поняття правочинів

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. [2; 57]

Правочин має такі характерні ознаки:

По-перше, правочини є вольовими актами. Вольовий характер дій виражається в тому, що суб'єкти права, здійснюючи правочин, прагнуть досягти певного правового результату. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як події. По-друге, правочини завжди є правомірними діями. Це випливає з класифікації юридичних фактів і місця правочинів у цій класифікації, де вони виступають як протилежність правопорушенням» По-третє, правочини завжди є діями суб'єктів цивільного права. Цим вони відрізняються від адміністративних актів. По-четверте, воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Цим вони відрізняються від юридичних вчинків, де волевиявлення також може бути наявним, але не спрямованим на створення юридичних наслідків. [10]Слово «правочн» не можна читати у відриві від подальшого тексту «спрямований на,.,». Сутність правочину не у фактичних діях, а в спрямуванні, По-п'яте, правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин. [15; 479]Цим вони відрізняються від такого виду юридичних фактів, як юридичні стани (акти цивільного стану). [10] "*'

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. [1; 10 ] А саме для розпорядження своєю власністю, результатами інтелектуальної та творчої діяльності особи здійснюють правочини.

Морфологічний аналіз цього поняття дозволяє визначити його складну двокореневу структуру, що складається з іменника «право» і терміна «чин», що Є СКОРОЧННЯМ ДІЄСЛІВ «ЧИНИТЬ». «ЧИНИТИ». «ВЧИНЯТИ» правочин може розумітися як дія, що спрямована на досягнення юридичних (цивільно-правових) наслідків -- юридично значуща дія або ним можна також позначати певний юридичний факт, внаслідок якого виникають цивільні суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Вперше на українських територіях термін «правочин» вживався ще в ІДК УРСР 1922 р., розділ IV якого називався «Правочин» і у ст. 26 якого передбачалося, що правочинами є дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин і можуть бути односторонніми і взаємними. Але вже в цивільному кодексі УРСР 1963 року поняття «правочин» було замінене поняттям «угода», а з прийняттям у 2003 році ЇДКУ відбулася зміна термінології шляхом відмови від використання терміна «угода» до вживання терміна «правочин» і позначення ним одного із найважливіших інститутів цивільного права. При цьому термін «угода» не повністю відповідав змісту правового явища (правового інституту), яке ним позначалося, отже введення терміну «правочин» є важливим вдосконалення цивільного законодавства, тому що сутність угоди за своїм змістом є поняттям вужчим, ніж поняття «правочин», і співвідноситься з ним як особливе з загальним.

Конститутивними ознаками правочину, без яких він вважається недійсним і які власне його формують, є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК.

України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним окремих випадках, коли правочин вчиняється батьками (усиновлювачами), він не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей* У таких випадках зазначену ознаку необхідно вводити до конститутивних, ознак правочину, [7] тощо. Також речі можуть передаватися іншій стороні не за гроші, а в обмін на іншу річ або надану послугу, У безоплатному правочині обов'язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону, Наприклад, передача майна за договором дарування, договір позики грошей без стягнення процентів, договір позички, доручення без зобов'язання виплати повіреному винагороди. Безоплатними є односторонні правочини. Платний чи безоплатний характер правочину обумовлюється законом, погодженням сторін, або є наслідком правовідносин, породжених правочином. Так, договір купівлі-продажу завжди платний; договір дарування не сумісний з оплатою; договори схову, доручення можуть бути як платними, так і безоплатними - це залежить від домовленості сторін.

3. За значенням підстав для дійсності правочину останні поділяються на каузальні і абстрактні Під підставою правочину розуміють його юридичну мету. Наприклад, договір майнового найму дає можливість наймачеві одержати чужу річ у тимчасове користування за плату, а за договором дарування дарувальник передає безоплатно іншій стороні майно у власність.

Ці правочини, а також багато інших є каузальними, оскільки мають за мету досягнення певного правового результату. Правочин, в якому відсутня мета, тобто підстава укладання, може бути визнаний недійсним. Якщо, наприклад, у борговій розписці не визначено мету, тобто пояснення, чому А. видав розписку В., то така розписка не має юридичної сили. В абстрактному правочині допускається замовчування його мети. Прикладом може бути вексель, який оформлений належним чином і зберігає юридичну силу незалежно від того, чи виконані зобов'язання, з приводу яких він був виданий. [4; 178]

4. Залежно від моменту виникнення правочини поділяються на нонсенсуальній й реальні Для укладання консенсуального правочину достатньо погодження волі учасників правочину. З моменту узгодження волі стосовно всіх істотних умов (а в передбачених законом випадках ще й належним чином оформлене) правочин вважається укладеним. Одночасно з цим у сторін виникають відповідні права й обов'язки. Так, за договором купівлі-продажу покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Виникнення прав 1 обов'язків сторін за цим договором може як співпадати, так і не співпадати з переданням майна» Більшість правочинів є консенсуальними, Для укладання реального правочину одного волевиявлення (узгодження волі) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії (наприклад, передачу майна), після чого правочин буде вважатися укладеним. Якщо консенсуальні правочини виконуються, то реальні -- здійснюються. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає іншій (позичальникові) у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Права й обов!язки сторін договору позики виникають не з моменту його укладання, а з моменту передачі майна. [4; 179]

5. Залежно від наявності вказівки на строк встановлення прав і обов'язків, правочини бувають строковими і безстроковими. У безстрокових правочинах не визначається ні момент вступу в дію, ні момент припинення. Такий правочин, як правило, негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін (наприклад, договір майнового найму, укладений на невизначений термін). Строковими є правочини, у яких визначено момент виникнення у їх сторін прав і обов'язків, тривалість існування зобов'язання, момент припинення тощо.

Від строкових необхідно відрізняти умовні правочини, у яких виникнення, зміна або припинення прав і обов'язків пов'язується з настанням якоїсь події. Для того, щоб правочин був визнаний умовним, ця подія має бути в майбутньому і до того ж невідомо, настане вона чи ні. Умовні правочини відрізняються від строкових тим, що строк настає завжди, а умова може статися, а може і не статися. Умова в правочинах може бути відкладальною або скасувальною. Якщо виникнення прав і обов'язків пов'язують із настанням якоїсь події, то умова є відкладальною. Якщо настання події припиняє права і обов'язки, то вона називається скасувальною, У літературі відокремлюють також інші види угод: фідуціарні (такі, що мають довірчий характер, внаслідок чого втрата довіри може спричинити розірвання договору в односторонньому порядку -- доручення, комісія і т. ін.)5 біржові (що укладаються на біржах відносно біржових товарів) та ін. [10]

У період становлення ринкових відносин все більшого значення набувають біржові правочини. Біржовими називаються правочини, укладені членами біржі безпосередньо між собою або через своїх представників на біржових торгах, про взаємну передачу прав і обов'язків стосовно майна, яке допущене до обігу на біржі в строки і порядку, встановлені статутом біржі і правилами біржової торгівлі.

До біржових правочинів застосовуються загальні правила укладання відповідних договорів (купівлі-продажу, комісії тощо). Але біржовими статутами можуть бути передбачені й інші умови біржових правочинів, які становлять комерційну таємницю і не підлягають розголошенню без згоди сторін.

Правочин вважається укладеним з моменту його реєстрації на біржі.

Біржові правочини поділяються на такі:

правочини з реальним товаром, які укладаються з метою купівлі-продажу конкретного товару (наприклад, бартерні правочини);

ф!ючерсні правочини - це правочини, що передбачають передачу акцій або товару та виплату грошової суми через визначений строк після його укладання за ціною, встановленою правочином, Ф'ючерсні правочини, як правило, укладаються з метою страхування правочину з реальним товаром;

правочини з цінними паперами. [4; 180]

1.3 Умови чинності правочинів

Для того, щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати певним вимогам, які називають умови дійсності правочину. До них належать:

* особи, що вчиняють правочин, повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (наприклад, вчинення правочину особами, спричинює недійсність правочину);

* зміст правочину не може суперечити вимогам закону, При цьому слово "закон" вживається в широкому розумінні. Кожен правочин повинен не порушувати встановлених у Цивільному кодексу України приписів. Наприклад, незаконним буде правочин, спрямований на обмеження правоздатності або дієздатності фізичної та юридичної особи, якщо таке обмеження не передбачено законом;

* волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для правочину, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, справжнє бажання вчинити правочин відсутні. Такий правочин не може охоронятися законом;

* правочин має вчинятися у формі, передбаченій законом (наприклад, незаконним буде договір купівлі-продажу нерухомого майна, здійснений в усній формі, оскільки Цивільний кодекс України встановлює для цих договорів обов'язковість письмової форми, нотаріального посвідчення, а також державної реєстрації), [11; 266] Нотаріальному посвідченню підлягають заповіти, шлюбні контракти, довіреності на укладання правочину, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій, за винятком випадків, передбачених законодавством. Крім того, за бажанням сторін нотаріально посвідчуватися можуть й інші правочини, які потребують відповідного контролю з боку держави і офіційного засвідчення їх дійсності, а також правочини, які мають важливе значення для їх укладачів (ст> 54 Закону України «Про нотаріат»). [3] Обов!язково укладаються в письмовій формі правочини між юридичними особами, між юридичною особою і громадянином, а також правочини між громадянами на певну, зазначену в законі суму. Ці вимоги стосуються не тільки двосторонніх правочинів, а й односторонніх [4; 182];

* правочини, що вчиняються, батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити інтересам їхніх неповнолітніх дітей (наприклад, незаконним, буде відчуження батьком майна дитини, яка стала його власником у результаті спадкування);

* правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вчинення правочину з порушенням хоча б однієї із зазначених умов визнається законодавством недійсним. Нечинність правочину означає, що дія, вчинена під виглядом правочину, не створює правових наслідків, на які він був спрямований. [11; 267]

Правочини, укладені під умовою, поділяються на відкладальні і скасувальні

Правочин визнається укладеним під відкладальною умовою, якщо сторони визначили виникнення прав і обов'язків залежно від обставин, щодо яких не відомо, стануться вони чи ні (наприклад, договір найму житлового приміщення укладений за умови, що наимодавець надасть житлове приміщення наймачеві, як тільки син наймодавця переїде в інше постійне місце проживання).

Правочин визнається укладеним під скасувальною умовою, якщо сторони визначили припинення прав і обов'язків залежно від обставин, щодо яких не відомо, стануться вони чи ні (наприклад, наймач може користуватися житлом наймодавця до того часу, доки син наймодавця не повернеться із строкової військової служби).

Правочини, що укладаються під відкладальною або скасувальною умовою, називаються умовними. Укладаючи такий Правочин, сторони не повинні недобросовісно сприяти чи перешкоджати настанню умов.

Якщо настанню умови недобросовісно перешкоджає сторона, якій настання умови не вигідне, то вважається, що умова настала. Якщо настанню умови недобросовісно сприяла сторона, якій настання умови вигідно, то вважається, що умова не настала.

Для деяких правочинів важливими є строки, з настанням яких певні дії можуть виникати, змінюватися або припинятися. Строки можуть визначатися не лише правочинами, а й законом, судом, господарським судом, іншими органами. Різниця між строком і умовою в умовному правочині полягає в тому, що умова хоча і передбачається сторонами, але не відомо, станеться вона чи ні, а строк завжди настане, [4; 183]

Правочин -- це юридична дія, в якій виявляється воля громадянина. Воля є силою, яка проявляється невідомими явищами, через які стає відомою сторонній свідомості, тому важливим елементом угоди є воля та її зовнішній вираз -- волевиявлення. Наявність угоди свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти угоду і їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі, [10] Суб'єктом тлумачення правочйну є насамперед його сторона (сторони), оскільки саме сторони найкраще знають якою була їхня воля, що дійсно малося на увазі при укладенні правочину та ін. Якщо при тлумаченні правочину сторонами норма ЦК має передусім характер, то у разі тлумачення змісту правочйну судом застосування правил частин 3, 4 статгі 213 ЦК є обов'язковим.

Правила тлумачення правочину визначені законом за принципом «концентричних кіл», тобто при неможливості витлумачити положення договору шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення), залучаються нові і нові критерії перевірки правильності трактування того чи іншого трактування умов договору:

при. тлумаченні змісту правочину берется до уваги однакове для всього змісту правочину тлумачення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (буквальне граматичне тлумачення); [І4;374]

у разі коли, буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їх зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (структурно-системне тлумачення);

якщо вказані вище способи тлумачення не дають можливості встановити справжню волю особи, яка вчинила правочин, використовуються будь-які обставини, що можуть допомогти з'ясувати відповідність волевиявлення дійсній волі учасників правочину: враховується мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обігу, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (комплексне тлумачення). [13; 211]

В правочині можуть міститися загальні і спеціальні умови. При застосуванні правочину перевагу потрібно віддавати спеціальним умовам. За наявності суперечностей між заголовком (назвою) договору та конкретними пунктами договору належить застосовувати останні, [15; 524]

Відмова від договору надає її учасникам можливість встановити, що правовідносини між ними не виникли, або що вони виникли або припинились на будь-якій стадії свого розвитку. Право на відмову від правочину має особа що вчинила односторонній правочин, крім випадків коли в результаті вчинення такого правочину порушено права іншої особи. При вчиненні дво- і багатосторонніх правочинів можлива відмова навіть за умови, що вони повністю виконані. Відмова від таких правочинів може здійснюватися за згодою його учасників або однією зі сторін.

Відмова від правочину повинна вчинятися в тій самій формі, в якій було вчинено правочин. Це правило поширюєтся на всі правочини в тому числі на ті, які були вчинені в письмовій формі та були засвідчені нотаріально. Правовим наслідком відмови від правочину зазвичай є припинення правовідносин, що виникли на підставі цього правочину. Вони припиняються з моменту передбаченого законом або домовленістю сторін. [15; 527]

Отже, правочини - це дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Саме завдяки введенню до нового цивільного кодексу цього універсального поняття , яке найбільш вдало характеризує відносини з приводу набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, було зроблено великий крок уперед в розвитку цивільного законодавства, а разом з цим в цивільному праві чітко визначатися відповідна сфера суспільних відносин.

Розділ 2. Недійсність правочинів

2.1 Недійсні правочини

правочин недійсний

Якщо правочин відповідає усім вимогам закону, а також вимогам, які висунули його учасники, тоді питання щодо дійсності правочину не виникає. Недійсними правочинами є дії суб'єктів цивільного права, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, але не породжують бажаних сторонами юридичних результатів унаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів елементів правочину, зокрема це можуть бути:

1)дефекти суб'єктивного складу (укладання правочину особою, яка не має необхідного обсягу7 дієздатності - правочиноздатності); і

дефекти волі (невідповідність волі та волевиявлення);

дефекти (недотримання) форми;

4) дефекти (незаконність та (або) аморальність) змісту та порядку
укладення правочину.

Наявність цих дефектів має наслідком недійсність правочину, крім недотримання форми правочину (як правило недотримання простої письмової форми не зумовлює недійсність останнього, а лише ускладнює доведення його існування).

Ступінь недійсності правочинів може бути різним. Причому, може виникнути питання, з якого моменту правочин потрібно вважати недійсним. Недійсним може бути визнано лише правочин, що відбувся. У випадках, коли сторони ще тільки ведуть переговори про укладення угоди, їхні дії не вважаються правочином. Питання про юридичне значення цих дій вирішується за правилами, що регламентують порядок укладення правочинів, а не їхню недійсність.

Недійсні Правочини поділяються на нікчемні та заперечні.

2.2 Нікчемні Правочини

Нікчемним правочином (абсолютно недійсним) є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків у зв'язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним і його недійсність безпосередньо встановлена законом. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін. [13; 213] Визначають такі ознаки нікчемного правочину:

нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ІДК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання;

правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін. Бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, так як такий правочин суперечить нормам закону. Суд допускає визнання такого правочину дійсним лише у випадках, визначених законом. Наприклад, при недодержанні нотаріальної форми договору за умови його повного або часткового виконання, якщо одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (ч. 2 ст, 220 ЦК України). Наявність можливості визнання дійсним вчиненого правочину не зобов'язує суд виносити таке рішення, оскільки правочин може порушувати інші умови дійсності правочинів або навіть бути неукладеним у зв'язку із недосягненням згоди за всіма істотними умовами;

нікчемний правочин не породжує правові наслідки, які притаманні правочинам даного виду. Сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Наприклад, недієздатність однієї зі сторін за договором купівлі-продажу породжує його нікчемність, через що такий договір не породжує прав та обов'язків, які виникають із договору купівлі-продажу;

4) нікчемний правочин породжує лише наслідки, які пов'язані з його недійсністю. Такими наслідками будуть поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення. Новий ІДК України відмовився від таких наслідків, як одностороння реституція (поновлення однієї зі сторін правочину в початковому становищі і звернення майна іншої сторони в дохід держави) та недопущення реституції (звернення в дохід держави майна двох сторін), які застосовувались у ІДК. УРСР 1963 р. за окремі види недійсних правочинів.

Недійсним може бути лише укладений правочин, тому необхідно недійсний правочин відрізняти від неукладеного. Недійсний - це такий правочин, який здійснився, але в силу наявних у нього недоліків не має правової сили, а породжує наслідки його недійсності. На відміну від недійсного, неукладений правочин ніколи не існував та існувати не міг, тому правової сили не має. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Зокрема, істотними є умови, що визнані такими законом або необхідні для даного виду договорів, а також ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

Якщо по справі сторони не домовилися щодо усіх істотних умов договору, у задоволенні позову про визнання його недійсним судом буде відмовлено.

ЦК України виділяє такі види нікчемних правочинів:

вчинений з порушенням обов'язкової письмової та нотаріальної форми (ст. 218,219,220);

вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 221);

вчинений у випадках, передбачених законом, без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224);

вчинений недієздатною фізичною особою (ст. 226);

правочин, що порушує публічний порядок (ст. 228);

6) удаваний правочин (ст. 235). [4; 186] Нікчемні правочини хоч і називають абсолютно недійсними, оскільки в

момент укладення вони не породжують для сторін цивільних прав та обов'язків, проте цивільне законодавство передбачає випадки, коли нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. На відміну від ЦК УРСР 1963 р., який встановлював лише одну підставу визнання дійсним нікчемного правочину (правочину з порушенням нотаріальної форми), ЦК України визначає можливості визнання дійсними за відповідних умов таких нікчемних правочинів: з порушенням письмової, нотаріальної форми; вчинених малолітніми та недієздатними особами; вчинених без згоди органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 218, ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст, 221, ч. 2 ст. 224, ч. 2 ст. 226). У такому випадку йдеться про оздоровлення нікчемного правочину і встановлення його дійсності за рішенням суду. Тому нікчемні правочини, які за позовами зацікавлених осіб визнаються судом дійсними, можна назвати відносно нікчемними. Якщо в заперечних правочинах має місце позов про визнання їх недійсними, то в нікчемних правочинах, у визначених законом випадках, може бути пред'явлений позов про визнання їх дійсними.

Правочин, вчинений із порушенням обов'язкової письмової або нотаріальної форми. У такому випадку правочин буде визнаний недійсним лише тоді, коли такий наслідок (наслідок недійсності) передбачений правовою нормою, що регулює даний вид правочину. Зокрема, нікчемність правочину, як наслідок порушення простої письмової форми, передбачена як для правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язань (ч. 2 ст. 547 ЦК. України), так і для окремих видів договорів, наприклад: договору дарування майнового права та договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ч. З ст. 719); договору страхування (ч. 2 ст, 981) тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Наслідки недотримання нотаріальної форми є більш жорсткі, ніж при порушенні простої письмової форми. Недотримання вимог закону щодо нотаріальної форми правочину тягне за собою його нікчемність за винятком випадків, передбачених законом, [4; 188]

Необхідною умовою укладення деяких договорів є їх державна реєстрація. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такій реєстрації, зокрема, підлягають договори купівлі-продажу нерухомого майна (ст. 657 ЦК України); договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти (ч. 2 ст. 732); договір довічного утримання, за яким набувачеві передається у власність нерухоме майно (ч. 2 ст, 745); договір найму будівлі, укладений на строк не менше одного року (ст. 794) тощо.

Наслідки порушення вимоги закону про державну реєстрацію не визначені у ЦК України. Однак такі наслідки можуть бути визначені безпосередньо у законі. Наприклад, відповідно до п. 6 ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. договір про передачу права власності на промисловий зразок без його державної реєстрації є дійсним, але для укладення такого договору з третьою стороною він має бути зареєстрований.

Якщо наслідки недотримання вимог закону про державну реєстрацію не визначені у законі, то відповідно до п. 8 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12 березня 1999 р., одна лише відсутність державної реєстрації не є підставою для визнання відповідного правочину недійсним, оскільки реєстрація м.айна не є елементом форми правочину. [4; 189]

Правочин, вчинений малолітньою особою за „межами її цивільної дієздатності Особливістю такого правочину є те, що однією зі сторін є особа, яка не досягнула 14 років (малолітня особа), іншою - може бути як фізична (малолітня, неповнолітня або повнолітня), так і юридична особа» Правочини, вчинені малолітніми особами, є нікчемні, за винятком дрібних побутових, які вони можуть вчиняти самостійно. Усі інші правочини від імені малолітньої особи вчиняють батьки, усиновителі або опікуни.

ЦК України передбачає можливість визнання правочину, вчиненого малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, дійсним, якщо він був згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним із них, з ким вона проживає, або опікуном (ч. 1 ст. 222). Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії іншій стороні, Також за позовом зацікавленої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітнього,

Правочин, вчинений без згоди органу опіки та піклування. Обов!язки по захисту особистих і майнових прав та інтересів осіб, які не можуть самостійно їх реалізувати, а також по вихованню дітей, які залишились без батьківського піклування, здатні забезпечити опікуни (піклувальники).^

Опікун вчиняє від імені підопічного, а піклувальник дає згоду на вчинення правочинів, які виходять за межі дрібних побутових. Проте існує низка правочинів стосовно майна підопічного, які опікуни, не можуть вчиняти, а піклувальники давати згоду на їх вчинення без дозволу органу опіки та піклування. Перелік правочинів, на вчинення яких обов'язково треба отримати дозвіл органу опіки і піклування, визначений ст. 71 ЦК:

правочин спрямований на відмову відмову від майнових прав підопічного;

видача письмових зобов'язань від імені підопічного;

- укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. [8; 197]

Такі обмеження, на дії опікуна (піклувальника) законодавцем встановлені, перш за все, для попередження можливих зловживань з боку опікуна (піклувальника) майновими правами підопічних.

Згоду на відчуження майна особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, може дати лише орган опіки і піклування. Опікунська рада не є належним органом для вирішення такого питання.

Вищезазначені правочини опікун може вчинити, а піклувальник дати дозвіл на їх вчинення і без дозволу органу опіки та піклування (наприклад, у випадку неможливості отримати такий дозвіл у зв'язку із наявністю неробочих днів, коли зволікання при вчиненні такого правочину може призвести до спричинення шкоди підопічному тощо). У такому випадку вони можуть бути за позовом зацікавленої особи визнані судом дійсними, якщо буде встановлено, що вони відповідають інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування (ч. 2 ст. 224 ЦК України).

Правочин, вчинений недієздатною фізичною особою. Незважаючи на те, що правочин, вчинений малолітньою особою поза межами її цивільної дієздатності, а також правочин недієздатної особи належать до нікчемних правочинів, тобто правочинів із недоліками у суб'єктному складі, вони відрізняються один від одного. Ця різниця полягає, передусім, у об'ємі дієздатності даних категорій фізичних осіб. Малолітні особи, на відміну від недієздатних, наділені цивільною дієздатністю, хоча й мінімальною, оскільки цивільне законодавство дозволяє їм вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин, вчинений недієздатною особою, незалежно від того, чи він є дрібним побутовим, є нікчемним.

ЦК України дає можливість опікуну схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною особою, у такому ж порядку, який встановлений у разі вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч. 1 ст. 226). Правочин вважається схваленим, якщо опікун, дізнавшись про його вчинення, протягом місяця не заявив претензій іншій стороні. У разі відсутності такого схвалення дрібний побутовий правочин є нікчемним. Будь-який інший правочин (крім дрібного побутового) вважається нікчемним незалежно від його схвалення опікуном.

Крім цього, правочин (як дрібний побутовий, так і будь-який інший), вчинений недієздатною особою, на вимогу опікуна може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної особи (ч. 2 ст. 226 ЦК України). [4; 190]

Правочин, що порушує публічний порядок, є новим для цивільного законодавства України. Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить із змісту протиправної дії та значимості порушених інтересів, внаслідок вчинення такого правочину. Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин порушуватиме публічний порядок при сукупності об'єктивної та суб'єктивної ознак.

Об'єктивна ознака такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина; право державної, комунальної та приватної власності тощо. Стаття 228 ЦК України носить оціночний характер і містить в собі лише окремі критерії, які вказують на належність правочинів до таких, що порушують публічний порядок, оскільки публічний порядок порушують також і інші правочини. Наприклад, правочини, спрямовані на охорону і захист основ конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, безпеки і економічної системи держави також порушують публічний порядок держави.

Правочин порушуватиме публічний порядок, якщо він буде спрямований на порушення публічно-правових актів держави. При цьому однією з ознак такого правочину є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства, оскільки чимало правочинів можуть вчинятись у формі злочинів чи адміністративних проступків, як-от: збут підроблених грошей у формі продажу (ст. 199 КК України); легалізація коштів та майна, здобутих злочинним шляхом, шляхом укладення різноманітних правочинів (ст. 209); порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю (ст. 202); вчинення правочинів, які спрямовані на порушення права державної власності на надра, води, ліси, тваринний світ (ст. 47, 48, 49, 50 КпАП України) тощо.

Під правочин, що порушує публічний порядок, повинні підпадати правочини, що порушують Конституцію України, КК України, КпАП України, валютне, митне, податкове, антимонопольне та інші публічно-правові законодавства, в яких закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності народу України; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності; інші правочини, які спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів,

Суб'єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину. Відсутність умислу на настання протизаконного результату, в тому числі заподіяння шкоди з необережності, може тягнути за собою нікчемність правочину за іншими підставами, визначеними законом, або відмову зацікавленій стороні у задоволенні позову. [4; 191]

Удаваний та фіктивний правочин

При укладенні удаваного правочину сторони мають намір своїми діями досягнути такого правового результату, який не є за законом наслідком даного волевиявлення, а намагаються досягнути іншого правового результату, про який вони фактично домовились. Тут завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого зметою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину вчиненого для приховання реального правочину. Сторони вчиняючи удаваний правочин, маскують іншу юридичну дію іншу мету, якої вони насправді хотіли досягти. Удаваний правочин схожий з фіктивним, передусім тим, що він не породжує ніяких правових наслідків. Але відмінність його від фіктивного втому, що за удаваним правочином прикритий інший правочин, який сторони бажали вчинити. Тому необхідно розрізняти правочин, яким приховують (удаваний правочин) та правочин, який приховують. [13; 227]

ЦК України не вказує, до яких недійсних правочинів відноситься удаваний правочин: нікчемних чи заперечних. Закон (ч. 2 ст. 235 ЦК України) лише встановлює таке правило: якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Проте удаваний правочин є нікчемним (абсолютно недійсним) вже тому, що обидві сторони знають, що їх волевиявлення не обов'язкові і не відповідають їх дійсній волі. Удаваний правочин ні за яких обставин не може породити цивільні права та обов^язки, оскільки виражена у ньому воля не відповідає волевиявленню сторін, лише при єдності яких можна стверджувати про те, що насправді вчинений правочин,

Прихований правочин (який сторони насправді вчинили) може бути як правомірним, так і протизаконним. У разі вчинення сторонами правомірного правочину, удаваний правочин визнається нікчемним, а відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який насправді вчинили сторони. Наприклад, особа укладає договір купівлі-продажу автомобіля, щоб приховати перед родичами його дарування. У такому випадку договір купівлі-продажу визнається нікчемним, а відносини сторін регулюватимуться правилами договору дарування.

Якщо прихований правочин суперечить закону, суд приймає рішення про визнання його недійсним із застосуванням наслідків недійсності. [4; 192]

Ознаки фіктивного правочину: 1) наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; 2) відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які обумовлюются в цьому договорі. Тобто має місце імітація правочину. У діях сторін що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, зміну чи припинення правовідносин. Фіктивний правочин є нікчемним і визнається судом недійсним. Якщо ніяких дій щодо здійснення фіктивного правочину сторони не вчиняли, судом зазвичай сприймається рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування інших наслідків. Проте якщо діями сторін правочину завдано матеріальної або моральної шкоди, то вона підлягає відшкодуванню, [13; 226] 2,4 Заперечні (оспорювані) правочини та їх види

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але один із учасників або інша зацікавлена особа заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, тобто оспорюваним або відносно недійсним правочином (п. З ст. 215 ЦК. України). їх відмінність від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускаются дійсними, які породжують права та обов'язки» Тобто хоча безпосередньо нормою закону їх недійсність не передбачається, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою в судовому порядку.

Виділення таких понять, як воля та волевиявлення, є результатом їх правового аналізу. Але такий розподіл базується лише на теоретичних знаннях, які позбавлені конкретності. Єдність волі та волевиявлення -- обов'язкова умова дійсності правочину* [13; 214]

Правочини з вадами волі можна поділити на такі; 1) вчинені без внутрішньої волі; 2) внутрішня воля яких сформувалася недостатньо.

Без внутрішньої волі вчинюються правочини під впливом насильства чи погроз, у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою, а також дієздатною особою, яка в момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними. У таких випадках волевиявлення потерпілої сторони не відповідає її волі, або вона взагалі позбавлена можливості діяти за своєю волею та у своїх інтересах. Такі правочини, що вчинені під впливом насильства чи погроз, у результаті зловмисної згоди представника однієї сторони з іншою5 можуть бути визнані судом недійсними за позовом потерпілих.

До оспорюваних правочинів, внутрішня воля яких сформувалась недостатньо, належать правочини, вчинені під впливом помилки (омани), обману (обдурювання) та кабальні правочини (вчинені під впливом тяжких обставин),

Залежно від підстав недійсності ЦК України визначає такі види оспорюваних правочинів;

вчинений юридичною особою, якого вона не мала права вчиняти (ст, 227 ЦК України);

вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (п. 2 ст. 222 ЦК України);

вчинений фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (п. 2 ст. 223 ЦК України);

вчинений дієздатною фізичною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України);

вчинений під впливом помилки (ст, 229 ЦК України);

вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК України);

вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК України);

8) вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою (ст* 232 ЦК України);

9) вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України). [4; 194]

До правочинів, що вчинені без внутрішньої волі на вчинення нравочину, належать такі:

1. Правочини, вчинені під впливом насильства чи погроз. Насильство - це протиправна фізична чи психічна дія на особу шляхом завдання страждань їй або її близьким з метою примусити до вчинення правочину з вигодою для зацікавленої сторони. Насильство може бути вчинене як контрагентом, так і третьою особою. Не обов'язково, щоб контрагент сам здійснював фізичну дію (побої, катування), достатньо, щоб він знав про це та використовував цю обставину на свою користь. [9; 92]

Погроза -- протиправна дія, що створює у особи, яка вчиняє правочин, уяву про реальну можливість заподіяння їй суттєвої психічної чи фізичної шкоди. Погроза -- це протиправна психічна дія, що спрямована на іншого учасника правочину, шляхом залякування про завдання їй або її близьким матеріальної чи моральної шкоди. Для запобігання цього потерпілий змушений вчинити правочин, що є волевиявленням за відсутності внутрішньої волі. Погроза, здатна осудити правочин, має бути суттєвою.

Правочини, вчинені у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою. Такий випадок може мати місце при невідповідності волі особи, яка вчиняє правочин, волевиявленням, вираженим через представника. Представник може спотворювати волю особи, яку він представляє у своїх цілях або в інтересах контрагента. Представник не виражає власну волю, а його завдання полягає в тому, щоб донести до контрагента волю того, кого він представляє. Зловмисна домовленість представника однієї сторони з іншою полягає у згоді про вчинення правочину на шкоду особи, яку представляють, і одночасно на користь контрагента та представника (наприклад, продаж майна повіреним продавцем за меншою ціною за винагороду від покупця).

Правочини, вчинені дієздатною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлює значення своїх дій та (або) не керує ними, а також: обмежено дієздатною особою. Ця категорія правочинів також належить до тих, які вчинюються з наявним волевиявленням та відсутністю внутрішньої волі. Ці Правочини відрізняються від правочинів недієздатних осіб тим, що вчинюються дієздатними особами, однак, внаслідок алкогольного чи наркотичного сп'яніння або іншого стану психіки, ці особи не можуть свідомо розуміти характер правочину та його наслідки.

Суб'єктом таких правочинів може бути повнолітня та дієздатна особа, а також неповнолітні від 14 до 18 років (за новим ЦК України) та обмежено дієздатні, які можуть вчиняти правочини самостійно, якщо в момент вчинення правочину вони перебували у важкому стані. Хвороблива поведінка може різнитися ступенем важкості вираження у різних хворих та у різні періоди перебігу хвороби. Отже, виявлені психічні розлади не завжди виключають здатність хворого відповідати чи не відповідати за свої дії*, тобто керувати ними. Дослідження цього фактору належить до компетенції судово-психіатричної експертизи, яка повинна встановити стан особи в момент вчинення правочину при виникненні спірних питань (дієздатна, обмежено дієздатна, недієздатна або дієздатна особа, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не керувала ними).

До заперечних правочинів належать правочини, внутрішня воля яких сформувалася неправильно, тобто вони вчинені за несприятливих обставин формування волі, що є підставою для визнання їх недійсними.

4. Під впливом помилки. В юридичному значенні помилкою називається неправильне уявлення про предмет правочину, його зміст, суб'єктів, фактів та обставин, що виникли в момент укладення правочину.

У теорії цивільного права традиційно розрізняють такі види помилок: 1) помилка, стосовно змісту правочину; 2) помилка стосовно предмета правочину; 3) помилка стосовно суб'єктів правочину; 4) помилка стосовно обставин, що виникли при вчиненні правочину .Якщо б особа мала вищезазначені знання та справжню уяву, то вона б не здійснила цієї дії або здійснила її інакше.