Ознаки та характеристика правочину, юридичні наслідки його укладання та визнання недійсним

Помилкове уявлення про правочин в цілому або його основні елементи визнається оманою. Омана може виникнути в особи, яка вчиняє правочин або в результаті її власних асоціацій та уявлень про факти та обставини, пов'язані з правочином, або внаслідок введення її в оману Іншою стороною, яка не має на це наміру і не отримує від цього користі. Переважно такі випадки мають місце при вчиненні правочинів, предметом яких є творчий набуток, що потребує спеціальних, знань. Наприклад, згідно з договором купівлі-продажу цінної картини І покупець, І продавець може помилятися, вважаючи оригіналом картину-підробку. Кожен з них може вимагати визнання правочину недійсним. Омана (невідання) - це поняття відносне, тому в кожному конкретному випадку слід визначити, яку оману вважати суттєвою, бо тільки існування омани може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Виникненню помилки може сприяти недомовленість, відсутність певної обачливості, іноді самовпевненість учасників правочину або дія третіх осіб. Помилка також впливає на формування волі учасників правочину, однак, на відміну від обману, помилка не є результатом навмисних цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. [4; 196]

5, Під впливом обману. Обман - це навмисне введення іншої особи в оману шляхом неправдивої заяви, обіцянки, а також навмисного мовчання про факти, що можуть вплинути на вчинення правочину та створення помилкового уявлення про правочин і його елементи.

Обман може бути спрямований не лише на спотворення уявлення про правочин, його елементи, вигідність тощо, але й стосуватись обставин, що знаходяться за межами правочину, наприклад, мотиву та мети. Дії недобросовісного контрагента можуть виявлятися як у активних діях (наприклад, повідомлення неправдивих відомостей, пред'явлення фальшивої довідки про вартість або ремонт речі), так і в пасивних (бездіяльність, замовчування підрядчиком дефекту виробу, не пред'явлення повної документації тощо). Обман повинен стосуватись суттєвих моментів формування внутрішньої волі, тобто таких, що впливають на умови вчинення правочину, Так, особа, яка продає крадену шубу, переконує покупця в тому, мдо ціна, призначена ним, низька, бо продавець шуби отримав її як заробіток за кордоном. Якби покупець знав про справжні мотиви продавця (збування краденого), то правочин не вчинив. Суд може визнати обман суттєвим, якщо він стосується природи правочину або таких якостей його предмету, що значно зменшують можливість його використання за призначенням»

6. Під впливом кабальних умов або тяжких обставин. Оспорюваними є правочини, що вчинюються на невигідних умовах через збіг тяжких обставин (тяжке матеріальне становище, хвороба близької людини тощо). Такі правочини мають вади волі, бо їх формування відбувається під впливом таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що спричиняє вчинення правочину на вкрай невигідних умовах для однієї зі сторін, водночас інша сторона це використовує. Потерпілий, як правило, усвідомлює кабальний характер правочину, але волею обставин він змушений його вчинити. Щоб визнати кабальний характер правочину, слід встановити, що особа, яка вчиняла правочин, перебувала у стані крайньої нужденності, а її контрагент, розуміючи це, використав тяжкі обставини на свою користь.

Юридичний склад кабального правочину включає в себе такі факти:

збіг тяжких обставин у потерпілого (не тільки тяжке матеріальне становище, але й інші особисті обставини, що призводять до вчинення правочину, який за інших умов не був би вчинений);

явно виражені вкрай невигідні для потерпілого умови вчинення правочину (річ віддана безоплатно або в декілька разів дешевше за її справжню вартість);

причинний зв'язок між збігом у потерпілого тяжких обставин та вчинення ним правочину на явно невигідних для нього умовах;

4) поінформованість іншої сторони про перелічені обставини й використання їх на свою користь.

7» Вчинені неповнолітніми від 14 до 18 років. Правочини, вчинені неповнолітніми, є відносно недійсними, тобто дійсні до тих пір, доки їх не оскаржать. Якщо правочин вчинений без згоди батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), то згідно з позовом останніх, правочин визнається судом недійсним.

Згідно з чинним законодавством повна дієздатність у громадянина настає з досягненням 18 років. З 14 до 18 років особа набуває часткової дієздатності, що надає їй право розпоряджатися отриманою заробітною платою, стипендією, вчиняти дрібні побутові правочини. Усі інші правочини вони можуть вчиняти лише з дозволу батьків (усиновителів) або піклувальників. [4; 198]

Оскільки захист від вчинення нікчемних правочинів та їхніх наслідків має публічно правовий характер, то вдатися то наслідків недійсності нікчемного правочину може будь-яка заінтересована особа.

Крім того, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Це означає, що суд з власної ініціативи, на свій розсуд, керуючись власними переконаннями і матеріалами справи має право визначати, які саме наслідки недійсності нікчемного правочину будуть застосовуватися у кожному окремому випадку. При цьому пропозиції або бажання сторін не мають правового значення;

Отже, за умови що правочин відповідає всім вимогам законодавства, то відповідно у його сторін не буде виникати питання щодо його недійсності. Але при укладанні деяких правочинів, внаслідок наявності дефектів елементів правочину, вони не породжують бажаних для їх учасників юридичних результатів унаслідок невідповідності вчинених дій "вимогам закону. За найзагальнішим критерієм недійсні правочини поділяються на нікчемні та заперечні, які в свою чергу характеризуются різноманітністю видів та ряду особливостей за наявності яких такі правочини можуть визнаватися дійсними. Крім цього потрібно виділяти також удавані та фіктивні правочини, які являють собою окремі групи недійсних правочинів.

Розділ 3. Правові наслідки визнання правочинів недійсними

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом, який визначає наслідки, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів. Закон вбачає юридичні й майнові наслідки недійсності правочинів.

Юридичні наслідки призводять до визнання правочину недійсним за умов нікчемності або оспорюваності. Як правило, правочини визнаються недійсними (як нікчемний, так і оспорюваний) з моменту їх вчинення, а в окремих випадках передбачена можливість припинення їх дії у майбутньому (наприклад, майновий найм).

Стаття 217 ЦКУ встановлює два варіанти вирішення питання про юридичну долю правочину, окремі частини якого не відповідають вимогам закону:

якщо вимогам закону суперечать істотні умови правочину, то він є або має бути визнаним судом недійсним у цілому;

у випадках коли закону суперечать неістотні умови правочину, без якої він міг би існувати, то він є частково дійсним (у тій частині, яка відповідає закону). [13; 216]

Що ж стосується майнових наслідків, то на них впливають підстави недійсності та наявність або відсутність умислу у сторін (сторони) і застосовуються залежно від того, чи мало місце повне або часткове виконання, чи невиконання правочину. Якщо відповідно до вчиненого правочину не були виконані умови, то незалежно від його характеру, майнові наслідки будуть відсутні.

Визнання правочинів недійсними пов'язано з усуненням тих майнових наслідків, які виникли в результаті виконання правочину. Загальним правилом є повернення сторін у початкове становище, тобто в той майновий стан, що мав місце до вчинення недійсного правочину.

Законодавством передбачений основний вид загальних майнових наслідків недійсності правочинів -- двостороння реституція.

Окрім загальних наслідків недійсності правочинів, застосовуються також І спеціальні - у вигляді накладання обов'язку відшкодувати збитки та моральну шкоду, що понесла одна зі сторін внаслідок вчинення та виконання недійсного правочйну, та додаткові наслідки, що використовуються по відношенню до сторони, з вини якої виник обман, помилка, насильство, зловмисна домовленість та збіг тяжких обставин.

Основні майнові наслідки недійсності правочинів пов'язані з визначенням правової долі того, що отримано сторонами правочйну. Це регламентується загальними правилами, які регулюють правову частку, отриману сторонами правочйну*

До загальних правил майнових наслідків недійсності правочинів належить двостороння реституція - у разі недійсності правочйну кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона отримала від виконання цього правочйну, У разі неможливості повернути отримане в натурі внаслідок вживання, використання майна, виконання роботи або з інших причин повинна відшкодовуватись його вартість у грошових коштах за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо інші особливі умови або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів не встановлені законом. Тобто при двосторонній реституції сторонами повертається все виконане ними відповідно до правочйну. [4; 199]

Двостороння реституція застосовується у таких випадках, коли:

правочин визнаний недійсним внаслідок порушення письмової форми правочйну (ст. 218 ЦК України);

правочин не відповідає вимогам закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочйну (ст. 219 ЦК України);

правочин не відповідає вимогам закону про нотаріальне посвідчення договору (ст, 220 ЦК України);

правочин вчинений недієздатною особою або ж особою з обмеженою дієздатністю внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також, якщо особа не могла в момент його вчинення усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, тобто за межами своєї цивільної дієздатності (ст. 226, 223, 225 ЦК України);

правочин вчинений малолітнім, який не досяг 14 років та неповнолітнім віком від 14 до 18 років, за межами їх цивільної дієздатності (ст. 221, 222 ЦК України);

правочин вчинений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти (ст, 227 ЦК України);

7) правочин визнаний недійсним внаслідок помилки, обману, насильства та тяжкої обставини (ст. 229, 230, 231, 233 ЦК України);

правочин вчинений з порушенням публічного порядку та без дозволу органу опіки та піклування (ст. 228, 224 ЦК України);

правочин визнаний недійсним, як такий, що вчинений у результаті зловмисної домовленості однієї сторони з іншою (ст. 232 ЦК України);

10) правочин визнаний судом фіктивним (ст. 234 ЦК України). Для застосування двосторонньої реституції не має значення, хто винний у виникненні помилки, обману, насильства чи погроз, зловмисної домовленості та збігу тяжких обставин: позивач, відповідач або третя особа. Чинне законодавство ґрунтується на тому, що сторона, за позовом якої правочин визнано недійсним, має право вимагати від іншої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини іншої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої правочин визнано недійсним, зобов'язана відшкодувати іншій стороні понесені нею витрати за втрату або пошкодження її майна, Отже, відшкодування збитків (в окремих випадках в подвійному розмірі) тій чи іншій стороні залежить від того, хто винен у виникненні помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості тощо. [4; 200]

До наслідків недійсності правочину щодо повернення виконаного за ним (при застосуванні двосторонньої реституції) в повному обсязі застосовується правило про відшкодування набувачем потерпілому неотриманих доходів, У випадку двосторонньої реституції щодо відшкодування неотрнманих доходів кожна сторона недійсного правочину буде одночасно і набувачем, і потерпілим.

Відшкодовуючи неотримані доходи, набувач зобов'язаний повернути або відшкодувати потерпілому всі доходи, які він отримав або повинен був отримати з цього майна з моменту, коли дізнався, або повинен був дізнатись про необґрунтованість збагачення; у випадку необґрунтованого грошового збагачення доходи визначаються у відсотках за використання чужих коштів»

У цьому разі відсотки за використання чужих грошових коштів підлягають нарахуванню на суму необґрунтованого грошового збагачення з моменту вступу в силу вироку суду про визнання правочину недійсним. Якщо судом не буде встановлено, що набувач дізнався або повинен був дізнатися про необґрунтованість отримання або зберігання грошових коштів раніше визнання судом правочину недійсним, то відсотки за використання чужих грошових коштів не будуть нараховані.

Однак, в окремих випадках, за законом можливі спеціальні наслідки майнового характеру у вигляді відшкодування понесених при виконанні правочину витрат, вартості пошкодженого і втраченого майна. Відшкодуванню підлягають тільки реальні збитки, а понесені однією зі сторін додаткові витрати, наприклад сплата податків та зборів, а також транспортування або дрібний ремонт, в результаті двосторонньої реституції не повертаються; виявляється, що правочином спричинені збитки. Такі наслідки недійсності правочину передбачаються при вчиненні правочину з недієздатним, який не досяг 14 років, якщо інша сторона знала або повинна була знати про недієздатність першої сторони, Ця ж норма застосовується і щодо осіб, які вчинили правочини з громадянами, визнаними недієздатними, чи з неповнолітніми віком від 14 до 18 років, а також з громадянами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, або з громадянином, не здатним усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. [5; 174]

Цивільним кодексом України встановлюється новий додатковий правовий наслідок як відшкодування збитків у подвійному розмірі й застосовується він ло недобросовісної сторони у випадках визнання правочину недійсним внаслідок обману та насильства (ст. 230, 231 ЦК України), а також відшкодування моральної шкоди (ст. 225, 226, 227, 230, 23 і, 232, 233 ЦК України), При. визнанні правочину недійсним у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, довіритель має право вимагати від свого представника та іншої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Вимоги про визнання правочину недійсним у зв'язку з недієздатністю учасників можуть бути заявлені як батьками (усиновителями, опікуном) неповнолітнього, який не досяг 14 років, так і опікуном особи, визнаної недієздатним учасником правочину. Вимоги про визнання правочину недійсним у зв'язку з обмеженням дієздатності його учасника або вчинення його неповнолітнім віком від 14 до 18 років можуть бути заявлені тільки батьками (усиновителями), опікунами таких неповнолітніх або опікунами осіб, обмежених у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.

Регламентуючи умови і порядок повернення збитків та дотримуючись підстав визнання угод недійсними, немає загальних умов спеціальної відповідальності винної сторони, хоча вона обмежується у всіх випадках реальними збитками (витрати, втрата чи пошкодження майна тощо).

Особливість застосування реституції до таких правочинів, як позика, кредит, комерційний кредит, позичка полягає в тому, що сторона, яка використовувала кошти, зобов'язана їх повернути кредитору, а також сплатити відсотки за користування грошовими коштами за весь період користування ними, [4; 202]

Якщо правочин внаслідок певних обставин визнаний недійсним, то визнання його таким створює певні юридичні наслідки для сторін. Законодавство України передбачає юридичні й майнові наслідки недійсності правочинів. Якщо істотні умови правочину суперечать законодавству, то такий правочин повинен бути визнаний недійснм, а при невідповідності, окремих положень правочин може бути визнаний правомірним І дійсним в тій частині, яка відповідає законодавству. Але навіть якщо правочин визнаєтся недійсним можуть виникнути певні майнові наслідки, які виникли в результаті виконання правочину, до того як він був визнаний недійсним. Крім повернення сторін в становища в якому вони були до укладання договору (двостороння реституція), відшкодування упущеної вигоди, тобто коштів, які б одна сторона мала б отримати внаслідок укладання такого правочину але не отримала внаслідок дій іншої сторони, цивільним кодексом України встановлюється новий додатковий правовий наслідок як відшкодування збитків у подвійному розмірі, а також відшкодування моральної шкоди.

При визнанні правочину недійсним у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, довіритель має право вимагати від свого представника та іншої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Висновки

В даній курсовій роботі був проведений глибокий, детальний та повний аналіз такого нового поняття для вітчизняного законодавства як правочин, який дає можливість скласти своє уявлення стосовно цього правового явища, його основних рис та регулювання в Україні.

В першому розділі визначається саме поняття правочину та його ознаки. Отже, правочини -- це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Проаналізовано історичний шлях появи «правочину» та зумовленість виникнення цього багатогранного явища. Термін «правочин» було введено новим Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, в якому даному поняттю присвячений Розділ IV Книги першої, який має назву «Правочини. Представництво». Правочин має наступні ознаки: 1) Є вольовими актами; 2) Правочини завжди є правомірними діями; 3) Завжди є діями суб'єктів цивільного права (фізичних, юридичних осіб, держави, територіальних громад, громадських організацій тощо); 4) Воля в правочині завжди спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, що відрізняє їх від юридичних вчинків, ціллю яких не є виникнення юридичних наслідків, але вони наступають в силу закону; 5) Правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин.

Також в першому розділі окремо виділяється таке поняття як класифікація правочинів, тому що правочини за своєю сутністю є багатогранним та різноманітним поняттям, оскільки вчиняються багатьма суб'єктами в різних сферах, в залежності від різних критеріїв поділяються на певні види: 1) В залежності від числа сторін, що беруть участь у правочині, вони бувають одно-, дво- або багатосторонніми 2) Залежно від способу укладання правочини поділяються на консенсуальні і реальні. 3) В залежності від наявності або відсутності обов'язку сторін надавати зустрічне матеріальне відшкодування правочини поділяються на платні і безплатні. 4) За особливостями мети (цілі, наявності вказівки на строк встановлення прав і обов'язків правочини поділяються на строкові і безстрокові. 6) Виділяють також інші види правочинів (наприклад, біржові угоди).

Для того, щоб правочин, як дія суб'єктів цивільних правовідносин, сприймався об'єктивно, він має форму. Форма правочину ~~ це спосіб вираження волі сторін, що беруть у ньому участь, Цивільне законодавство визначає такі форми правочину: 1) Конклюдентні дії; 2) Мовчання; 3) Усна (словесна); 4) Письмова: проста письмова і нотаріально посвідчена. В деяких випадках, визначених законом правочин підлягає державній реєстрації. Ст. 206 ЦКУ визначає правочини, які вчиняються в усній формі, ст. 207-208 - правочини, що вчиняються в письмовій формі та вимоги до неї. Нотаріальна форма -кваліфікована письмова, яка передбачена для правочинів, що зачіпають найважливіші інтереси громадян, встановлена для спрощення доказування зацікавленою стороною свого права, оскільки зміст угоди, час і місце її укладання. Метою нотаріального посвідчення є забезпечення законності правочину і максимальний захист прав та законних інтересів їх учасників. Отже, з викладеного вище зрозуміло, що нотаріальне посвідчення правочину здійснює нотаріус, керуючись законом України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року. Обов'язковій державній реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно,

Правочин -- це юридична дія, в якій виявляється воля громадянина. Але волевиявлення може бути незрозумілим, тому існує поняття тлумачення правочину. Засади тлумачення правочину встановлює ст.213 ЦК, яка визначає: 1) суб'єкти тлумачення правочину; 2) правила тлумачення правочину. Отже, правочин є однією з найважливіших понять та засад цивільного права.

Правочин, як вольова дія, за певних причин може бути визнаний недійсним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦКУ - презумпція правомірності правочину). Недійсними правочинами є дії суб'єктів, цивільного права, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, але не породжують бажаних сторонами юридичних результатів внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону. Загальною підставою визнання правочину недійсним є його невідповідність вимогам закону. Серед конкретних підстав визнання правочину недійсним можна визначити: 1) дефекти суб'єктного складу (відсутність у сторін правочину дієздатності -- у фізичних та правоздатності -- у юридичних осіб); 2) дефекти форми правочину, що стосуються виключно письмової форми правочину; (недодержання сторонами простої письмової форми правочину);3) дефекти змісту правочину (невідповідність умов правочину вимогам законодавства);4) дефекти волі (правочини, вчинені без внутрішньої волі на їх вчинення, та угоди, в яких внутрішня воля особи сформувалася неправильно). Залежно від характеру порушення закону при вчиненні правочинів та правових наслідків, вчинення таких правочинів останні поділяються на нікчемні та заперечні. Крім нікчемних та заперечних правочинів, деякі науковці виділяють фіктивні та удавані правочини. Згідно із законом недійсний правочин не спричиняє юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Аналіз норм ЦК України визначає дві групи правових наслідків недійсності правочинів: 1) Двостороння реституція ( від лат. гезііШеге -відновлювати, відшкодовувати). Двостороння реституція, як правовий наслідок недійсності правочинів, полягає в тому, що кожна сторона недійсного правочину, незалежно від наявності її вини у визнанні правочину недійсним, повертає іншій стороні все отримане за таким правочином. 2) Відшкодування збитків та моральної шкоди, що були завдані недійсним правочином. Від недійсності правочину слід відрізняти відмову від нього. Закон дає право особі, яка вчинила правочин, відмовитися від нього. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Тобто особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього на свій розсуд. Однак, якщо такою відмовою порушено права іншої особи, ці права підлягають судовому захисту. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

Отже, безперечно така новела як правочин , це однозначно велекий крок уперед в розвитку науки цивільного права в Україні відповідно до нинішнього становища, сучасних тенденцій та інтеграції або максимального наближення вітчизняного законодавства до європейських стандартів. Введення цього поняття - це новий етап для права в Україні і ще один крок для побудови правової держави. Для суб'єктів цивільних правовідносин - це одна з форм реалізації наданої законом правосуб'єктності та набуття нових прав і обов'язків. Тобто, правочин - це рушійна сила, без якої, встановлені законом права і обов'язки б не мали реального значення і мали б формальний характер. Правочин, як вольова дія відображає активність суб'єктів цивільних правовідносин, їх мету, направлену на встановлення, зміну або припинення таких відносин. Встановлення певних норм і вказівок закону щодо правочину - це гарантія здійснення свого права, виконання обов'язку, отже, механізм, який слугує нам для охорони наданої правосуб'єктності, при її реалізації. Отже, правочин - засіб реалізації (шляхом дії) наданих прав та обов'язків, норми ЦКУ та інших нормативно-правових актів, що регулюють питання стосовно правочинів -механізм та гарантування охорони при реалізації цивільних прав та виконання обов'язків суб'єктами цивільних правовідносин.

Список використаних джерел

Конституція зі змінами і доповненнями на 23 червня 2008 року. - X.: Парус, 2008. - 48 с.

Цивільний кодекс України зі змінами і доповненнями станом на 15 липня 2008 року. - К.: 2008. - 424 с.

3. Закон України «Про нотаріат» від 02.09.93 зі змінами і доповненнями станом на 28.03.2009 - ппр://2акоп.га(1а.§оу.иа

Бірюков І. А., Заіка Ю. О. Цивільне право України. Загальна частина/1. А Бірюков, Ю. О. Заіка. - К.: КНТ, 2006. - 477 с.

Бірюков І. А., Заіка Ю. О. Цивільне право України. Загальна частина./1. А Бірюков, Ю. О. Заіка. К.: Наукова думка, 2000. - 304 с.

Борисова В. І., Спасибо-Фатєєва І. В., Яроцький В. Л. Цивільне право України./ В. І Борисова, І. В Спасибо-Фатєєва, В. Л Яроцький. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 279 с.

Бородовський С. О. Поняття правочину в цивільному праві України./ С. О Бородовський. - ппр:/Лу\\^.ушрауіпІе1.сот.иа

Дзера О. В., Кузнєцова Н. С. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн./ О. В Дзера, Н. С Кузнєцова. -К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 1.-735с.

Мазур О. С. Цивільне право України./ О. С Мазур. - К.: ЦІ, 2006. - 382 с.

Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. - ппр://аре1уасіа.ог§.ш

Панченко М. І. Цивільне право України./ М. І Панченко. - К.: Знання, 2005. - 382 с.

Стефанчук Р. О. Цивільне право України./ Р. О Стефанчук. -К.: Наукова думка, Прецедент, 2004. - 448 с.

13. Харитонов Є. О., Саніахметова Н. О. Цивільне право України./ Є. О Харитонов, Н. О Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.

Цвік М. В., Ткаченко В. Д., Богачова Л. Л. Загальна теорія держави і права./ М. В Цвік, В. Д Ткачкнко, Л. Л Богачова.- К.: Право, 2002. -416 с.

Ярема А. Г., Карабань В. Я., Кривенко В. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України/ А. Г Ярема., В. Я Карабань, В. В Кривенко, В. Г Ротань. - К.: «А.С.К.», 2004. -927 с.

Размещено на Allbest.ru