Кримінальний процес зарубіжних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеська національна юридична академії

Криворізький навчальний центр

курсова робота

з дисципліни «Кримінальний процес»

тема: Кримінальний процес зарубіжних країн

2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика кримінального процесу зарубіжних країн

Розділ 2. Особливості кримінального процесу Росії та інших країн СНД де діє класична європейська форма правосуддя

Розділ 3. Англосаксонська модель кримінального процесу

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

В правових системах зарубіжних країн умовно можна виділити основні Форми кримінального процесу: класична європейська (континентальна) і аглосаксонська.

Аналіз кримінального процесу країн романо-германської системи права я спробую зробити на прикладі Франції і ФРН, оскільки саме вони в умовах історичного розвитку виробили і зберегли його природу і особливості, поширивши їх на інші країни Європи.

Кримінальний процес Франції є зразком класичної континентальної, так званої змішаної, моделі кримінального судочинства, яка прийшла в Європу на зміну інквізиційному процесу епохи феодалізму. Ця модель була вперше втілена в знаменитому Кримінально-процесуальному кодексі Франції 1808 року (кодекс Наполеона), який діяв з деякими змінами 150 років. В ньому закріпилися такі важливі засади кримінального судочинства, як "заборона повороту до гіршого" незалежність суддів, гласність судового процесу та інші.( с.290).

Французькі вчені на багато років обумовили розвиток кримінально-процесуальної науки в Європі. Французька модель була сприйнята Німеччиною, Австрією, Італією, Росією, Іспанією, Україною і багатьма іншими країнами.

Щодо Німеччини, то її кримінально-процесуальне право є одним із найстабільніших у Європі. Кримінально-процесуальний кодекс ФРН прийнятий у 1887 році, і нині діє в редакції від 7 квітня 1987 р. У ньому знайшли своє відображення загальні демократичні ідеї реформ кримінального процесу XIX століття, які в Німеччині отримали свій розвиток у результаті перемоги буржуазної революції 1848 року. Позитивно також вплинув Французький кримінально-процесуальний кодекс (кодекс Наполеона 1808 року). Йдеться про такі принципи, як незалежність суддів; розподіл функцій обвинувачення та вирішення справ; створення самостійної прокуратури; гласність та усність судового розгляду; участь у кримінальному правосудді народних представників; заборона "повороту до гіршого"; вільна оцінка доказів; захист прав та свобод особи від зловживань та свавілля у кримінальному судочинства.

Кримінальне судочинство теперішньої Росії, як і України, було здебільшого сформовано в роки СРСР під впливом основ кримінального судочинства СРСР.

Тому кримінальне процесуальне право Росії фактично немає суттєвих відмінностей від відповідної галузі право України. Щоправда воно розвивається більш динамічніше і збагатилось новими ідеями та зберегло надбання минулого:

в ньому розширене коло справ приватного і приватно-публічного обвинувачення, встановлена можливість закриття справ на підставі діяльного розкаяння чи примирення сторін.

У Росії відновлена модель діяльності суду присяжних, яка була сформована в першому тисячолітті.

До англо-саксонської системи права відносяться правові системи багатьох країн. Серед них Об'єднане королівство Великобританії і Північної Ірландії, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, тобто в основному це великі колонії Англії.

Щодо Англії, то тут дотепер немає свого кримінально-процесуального кодексу, діють правові інститути, які виникли ще декілька століть тому, а саме судочинство ґрунтується на більше ніж 300 законодавчих актах і численних судових прецедентах, які нерідко характеризуються архаїчністю. Наприклад, у сучасному процесі нерідко юристи Англії використовують "Велику хартію вільностей" 1215 року для обґрунтування права кожної людини бути судимою собі рівними.

Особливістю кримінально-процесуального права США залишається також його недостатня кодифікованість і наявність значної кількості норм так званого прецедентного права.

Карний процес США досить непослідовний. З одного боку, законодавство декларуються багато слушних загальнолюдських цінностей: свобода, власність, «мій будинок -- моя фортеця» тощо. Приміром, як не захоплюватися американським «прайвесі», тобто «правом бути залишеним у покої», правом на особисте (приватне) життя та на його захист. Суть його полягає в пріоритетному захисті саме недоторканності особистого життя: інтимних стосунків, сфера особистих стосунків, недоторканність приватного листування і щоденників, свободу думок і самовираження. З іншого боку, в галузевих інститутах кримінального процесу методично руйнуються найнеобхідніші гарантії прав і свобод.

Розділ 1. . Загальна характеристика кримінального процесу зарубіжних країн

У правових системах зарубіжних країн умовно можна виділити дві основні форми кримінального процесу: класична європейська й англосаксонська (загальна).

Класична європейська форма кримінального процесу представляє здебільшого романо-германську правову систему сучасності. Вона бере свої початки від Кримінально-процесуального кодексу Франції 1808 р. Подарувавши світові Декларацію прав і свобод людини, Цивільний кодекс та інші актуальні і змістовні ідеї юриспруденції, французькі вчені на багато років обумовили розвиток кримінально-процесуальної науки в Європі. Французька модель була сприйнята Австрією, Італією, Німеччиною, Росією, Іспанією, Україною і багатьма іншими країнами.

Для даної форми кримінального процесу характерно чітке розмежування його на дві основні стадії: досудове провадження (дізнання і досудове слідство) і судовий розгляд, здійснюваний в умовах гласності і з дотриманням принципу змагальності сторін.

Англосаксонська модель (змагальна форма кримінального процесу), представляючи систему загального права і базуючись на традиціях англосаксонського права, віддає перевагу не стільки ініціативній діяльності правоохоронних органів, скільки самим громадянам: кримінальний процес починається, як правило, з ініціативи потерпілого, а потім розгортається як суперечка між обвинувачем і обвинувачуваним. Тут головну роль відіграє судове слідство з його характерними атрибутами змагальності. Досудове розслідування або зовсім не провадиться, або має спрощений характер.

Тим часом, багатовіковий досвід розвитку правосуддя неминуче призводить до наближення самої процесуальної форми до об'єктивних закономірностей пізнавальної діяльності, до моделювання її з урахуванням таких закономірностей, а отже, і до зближення даних систем. Змагальна форма не може існувати окремо. Останні роки підтверджують зміцнення в її рамках процесуальних інститутів досудового розслідування. Класична форма збагачується ідеями загальності: намітилася тенденція до більш широкої участі захисника на попередньому слідстві, відновлення інституту суду присяжних. Простежується зближення двох моделей правосуддя.

У країнах Європи (Франції, Німеччині, Австрії, Росії, Білорусі) має місце така стійка тенденція розвитку кримінального процесу: забезпечення встановлення істини при одночасному зміцненні гарантій захисту прав і свобод людини; доцільне спрощення процедури досудового розслідування і забезпечення процесуальної економії; диференціація процесуальної форми залежно від тяжкості й очевидності злочину; спрощення процедури розслідування у справах про малозначні злочини; збільшення обсягу й удосконалювання механізму реалізації повноважень захисника; зміцнення прав потерпілих, включаючи встановлення інституту компенсації заподіяного їм збитку за рахунок держави;

широке використання в доказуванні матеріалів оперативно-розшукової діяльності так званого технічного документування.

Кримінальний процес Франції є зразком класичної континентальної, так званої змішаної, моделі кримінального судочинства, яка прийшла в Європу на зміну інквізиційному процесу епохи феодалізму. Ця модель була вперше втілена в знаменитому Кримінально-процесуальному кодексі Франції 1808 р. (кодекс Наполеона), який діяв з деякими змінами 150 років. Уголовный процесс основных зарубежных государств:Учебник/В.А Ковалев.- М.: Зерцало,2001.-С.73 У ньому закріпилися такі важливі засади кримінального судочинства, як «заборона повороту до гіршого» (reformation in pejus), незалежність суддів, гласність судового процесу та ін.

У 1959 р. у Франції прийнято новий кодекс, який містить понад 800 статей і характеризується високим рівнем законодавчої техніки. Він складається з п'яти книг: перша має своїм предметом регулювання провадження досудового розслідування, інші чотири посвячені судовим стадіям розгляду кримінальних справ та виконання вироку.

Кримінальні діяння у Франції поділяються на три категорії:

злочини -- діяння, за які передбачається довічне або довгострокове позбавлення волі;

делікти -- діяння, які караються позбавленням волі від двох місяців до п'яти років чи штрафом понад 2 тис. франків;

проступки -- незначні діяння, які можуть каратись позбавленням волі на строк не більш як до двох місяців чи штрафом до 2 тис. франків.

Попереднє розслідування є обов'язковим лише в справах про злочини і проваджується в двох формах: поліцейське розслідування (дізнання) та попереднє судове розслідування.

Судочинство Франції має чотири класичні стадії: досудове розслідування; судовий розгляд; оскарження вироку в апеляційному і касаційному порядку; виконавче провадження. Досудове провадження має три стадії: дізнання (поліцейське розслідування), порушення кримінального переслідування, попереднє розслідування.

Поліцейське розслідування (дізнання) здійснюється судовою поліцією: офіцерами судової поліції, агентами судової поліції, жандармами, інспекторами та комісарами поліції. Правом провадження поліцейського розслідування наділені прокурори, а також мери міст та їхні помічники. Складання процесуального акта, який означав би початок поліцейського розслідування (дізнання) зокрема, і кримінального процесу у цілому, законом не передбачено.

Попереднє (судове) слідство проваджується слідчим суддею. Слідчий суддя призначається декретом Президента республіки за поданням міністра юстиції і перебуває в подвійному підпорядкуванні -- суду і прокуратури. У справах, де досудове слідство є обов'язковим, поліція традиційно здійснює невідкладні слідчі дії (початкове дізнання). Адвокат бере участь у справі з моменту виклику обвинувачуваного до слідчого судді.

У ході попереднього слідства слідчим суддею провадяться всі необхідні слідчі дії: обшуки, виїмки, допити тощо. Слідчий суддя може провадити слідчі дії самостійно або може давати письмове доручення на їх провадження посадовим особам судової поліції.

Свідки перед допитом приносять присягу «говорити без ненависті й страху всю правду і нічого, крім правди». Потерпілий згідно зі ст. 114 Кримінально-процесуального кодексу Франції також має право на допомогу адвоката з першого допиту. Члени уряду можуть допитуватись як свідкі лише з дозволу Ради Міністрів.

Обвинувачений, який був затриманий або арештований, має бути допитаний протягом 48 годин. Затриманий відповідно до положень ст. 116 КПК Франції може вільно спілку ватись зі своїм адвокатом, починаючи з першого допиту його слідчим. Але слідчий має право накласти заборону на спілкування строком до 10 днів.

Арешт за загальним правилом не повинен перевищувати чотирьох місяців, але у виняткових випадках може бути продовжений ще на такий самий строк.

По завершенні досудового слідства справа передається на розгляд обвинувальної камери апеляційного суду. Вона являє собою своєрідний слідчий орган другої інстанції та орган віддання до суду. Передбачено інститут повернення справи на додаткове розслідування. Основна маса справ, які надійшли в суд після попереднього слідства, розглядається в суді присяжних.

Суд присяжних складається з головуючого, двох асесорів і журі присяжних (дев'ятьох представників громадян, вклюних до списків присяжних).

Судовий розгляд починається з оголошення постанови про віддання обвинувачуваного до суду. Професіональні судді і журі укладають при цьому єдину судову колегію. Судова колегія досліджує докази в умовах дії принципу змагальності сторін і на цій підставі, шляхом таємного голосування, приймає підсумкове рішення щодо справи

У Франції існує звичайна і надзвичайна форми оскарження судових рішень.

До звичайної належать: д а) апеляція;

б) оскарження рішень, винесених при заочному розгляді справи.

Апеляція -- перевірка вироку суду, який ще не набрав законної сили, шляхом розгляду справи по суті судом вищої інстанції. Апеляційне оскарження передбачене тільки щодо вироків виправних та поліцейських трибуналів. У Франції є .суто апеляційні суди, що діють у межах певних департаментів. Окремо є апеляційний суд Парижу. В його складі 25 палат, в яких працює 120 суддів.

До надзвичайної форми належать касація і ревізія.

Касація поділяється на два види:

а)перегляд справи в інтересах сторін у зв'язку з порушенням матеріального чи процесуального права;

б) перегляд справи за тими ж підставами в інтересах закону. Касація в інтересах закону здійснюється за ініціативою Генерального Прокурора чи Міністра юстиції.

Кримінально-процесуальне право Німеччини мало найбільшу схожість з кримінальним процесом Росії та України.

Судочинство починається з заяви про злочин. Усні заяви заносяться до протоколу. Попередня перевірка заяв про злочини здійснюється шляхом провадження дізнання. З метою закріплення слідів поліція вправі при провадженні дізнання здійснювати невідкладні слідчі дії. Зібрані матеріали передаються прокуратурі або дільничному судді.1¹ Уголовный процесс основных зарубежных государств: Учебник / К.Ф. Гуценко. - М.: Зерцало, 2001. - С. 73.

Для порушення прокурором публічного обвинувачення необхідна наявність достатньої підозри, яка вказує на можливість осудження підозрюваного.

Нині кримінальний процес Німеччини відрізняється поєднанням старих консервативних правил і нових демократичних засад: обов'язковість обґрунтування утримання під вартою, ознайомлення обвинувачуваного зі справою по закінченні розслідування; обмеження терміну утримання обвинувачуваного під вартою шістьма місяцями.

Уведено інститут відсторонення захисника від участі в процесі, якщо він зловживає своїм правом відвідування підзахисного в місцях його утримання під вартою, якщо він підозрюється в конспіративних контактах з обвинувачуваним, якщо його дії створюють загрозу безпеці ФРН.

Ст. 52, 53 КПК ФРН передбачено право відмови від давання показань для близьких родичів, священиків, журналістів, членів уряду, захисників, малолітніх, членів бундестагу, ландтагу, членів консультативної установи. Даними нормами передбачено навіть право відмови від давання показань: осіб, які знаходяться в заручинах з обвинуваченим, в фактичних шлюбних відносинах, або шлюбні відносини яких вже розірвані, податкових повірених, аптекарів і акушерів, щодо відомостей, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням професійних обов'язків.

Якщо ж свідок без законної на те підстави відмовиться від давання показань, то він зобов'язаний відшкодувати завдані відмовою збитки, може бути оштрафований і навіть заарештований на строк до 6 місяців. Правом застосування цих заходів наділені судді під час поперднього слідства. Суддя наділений правом провадження слідчих дій: допитів свідків під присягою, виїмки, призначення експертизи тощо.

До слідчих дій належить контроль телефонних розмов. Ця слідча дія здійснюється з дозволу судді, а в невідкладних випадках з санкції прокурора. Розпорядження прокурора втрачає свою силу, якщо дозвіл на зняття інформації не буде протягом трьох діб підтверджений судом. Суд надає дозвіл на контроль телекомунікацій на строк не більше трьох місяців.

При цьому згідно з п.5 ст. 100 КПК ФРН, якщо відомості, отримані в результаті контролю телефонних розмов, більше не потрібні для

кримінального переслідування, то під наглядом прокурора вони мають бути знищені. Про знищення таких матеріалів складається окремий акт.

Засобами контролю мобільних телефонів може здійснюватись встановлення місцеперебування підозрюваного для його затримання (ст. 100 КПК ФРН).

У доказуванні використовуються потаємний дізнавач та таємне спостереження із застосуванням відеозапису. Суддя, а при невідкладних випадках і прокурор можуть здійснити виїмку поштової кореспонденції. В ст. 97 КПК ФРН закріплені додаткові гарантії недоторканності особистого життя громадян, а саме встановлюється, що не підлягають вилученню: матеріали переписування між обвинуваченим і особами, які мають право відмовитися від давання показань (крім співучасників злочину); замітки осіб, яким надано право імунітету свідка; інші матеріали (наприклад, дані лікарських досліджень), на які поширюється право імунітету свідка.

У ст. 81е -- 81q окремо регулюються питання провадження молекулярно-генетичної експертизи (генотипоскопії) та використання її результатів. У справах про тяжкі злочини дозволяється брати клітини тіла підозрюваного для провадження молекулярно-генетичного дослідження з метою встановлення ідентифікаційного коду.

Суддя проваджує слідчі дії в справах про тяжкі злочини, віднесені до підсудності суду присяжних. Суд може зобов'язати заявника з метою забезпечення розслідування внести заставу. По закінченні досудового слідства суддею справа передається прокуророві.

Прокуратура може відмовитись від обвинувачення в справах про малозначні діяння, поклавши на правопорушника обов'язок виконати певну роботу для усунення шкоди, сплатити компенсацію, виконати громадсько-корисну роботу. Якщо ці умови виконані, правопорушник звільняється від відповідальності.

Судовий розгляд починається тільки після того, як справа надійде до суду з обвинувальним актом прокурора і тільки після проходження стадії віддання до суду.

Підсудність визначається залежно від тяжкості вчиненого діяння: злочини (діяння, які караються позбавленням волі на термін один рік і більше), проступки (діяння, які наказуються позбавленням волі на термін до шести тижнів або штрафом до 500 марок), менш тяжкі кримінальні діяння (інші діяння, які караються позбавленням волі на термін від шести тижнів до одного р. або штрафом понад 500 марок).

Розгляд справ здійснюється в дільничних, земельних судах, вищих судах землі й у Верховному суді. Відповідно в дільничних судах, суддею одноособово або судом у складі судді і двох шеффенів, розглядаються справи про проступки. У земельних судах колегіально розглядаються справи непідсудні суду присяжних або Вищому суду землі.

Суд присяжних, у складі трьох судів і шести присяжних засідателів, вершить правосуддя, як правило, у справах про навмисні убивства, розбої, зґвалтування і тому подібні. При цьому даним судом колегіально вирішується як питання про винність, так і про покарання. Вищий суд землі розглядає найбільш значущі справи (зрада, геноцид тощо). Верховний суд розглядає справи особливої важливості.

У судовому засіданні після видалення свідків із залу суду оголошується рішення про віддання обвинувачуваного до суду, допитується підсудний і здійснюється дослідження всіх доказів у порядку традиційного судового слідства. Обвинувальний вирок приймається кваліфікованою більшістю голосів.

Розділ 2 Особливості кримінального процесу Росії та інших країн СНД, де діє класична європейська форма правосуддя

Суд присяжних та кримінальне судочинство в Росії.

З 1 липня 2002 р. в Росії набрав чинності новий Кримінально - процесуальний кодекс, який був прийнятий Державною думою 22 листопада 2001 p., схвалений Радою Федерації 5 грудня 2001 р. та затверджений президентом Росії 18 грудня 2001 р.

Безпосередньо в КПК Росії викладені принципи презумпції невинуватості обвинуваченого, охорони прав і свобод людини, свободи оцінки доказів, інші засади правосуддя.

У новому КПК Росії розширене коло справ приватного і приватно-публічного обвинувачення, встановлена можливість закриття справ на підставі дійового каяття та примирення сторін, застосування інституту мирової угоди та дійового каяття передбачається більш широко, включаючи справи щодо злочинів середньої тяжкості.

Значно розширені права потерпілого, цивільного позивача, свідка, обвинуваченого та інших учасників кримінального процесу. До органів дізнання віднесено судових приставів.

От. 74 КПК Росії визначає, що доказами у кримінальній справі є будь-які дані, на підставі яких суд, прокурор, слідчий, дізнавач у порядку, визначеному законом, встановлює наявність чи відсутність обставин, що підлягають доведенню при провадженні у кримінальній справі.

Виходячи з концепції доказів, як єдності фактичних даних і їх носіїв, ч. 2 ст. 74 КПК Росії відтепер зазначає, що як докази допускаються: показання підозрюваного, обвинувачуваного; показання потерпілого, свідка; висновок і показання експерта; речові докази; протоколи слідчих і судових дій; інші документи.

Услід за цим, ст. 75 КПК Росії окреслює поняття допустимості доказів, зазначаючи, що докази, отримані з порушенням вимог закону, є недопустимими. Недопустимі докази не мають юридичної сили і не можуть бути покладені в основу обвинувачення, а також використовуватися для доведення обставин, які входять у предмет доказування.

До недопустимих доказів належать: показання підозрюваного, обвинувачуваного, дані в ході досудового провадження у кримінальній справі за відсутності захисника, і не підтверджені підозрюваним, обвинувачуваним у суді; показання потерпілого, свідка, засновані на здогаді, припущенні, слуху, а також показання свідка, що не може вказати джерело своєї поінформованості; інші дані, отримані з порушенням вимог закону.

Розслідування здійснюється слідчими прокуратури, органів федеральної служби безпеки, органів внутрішніх справ Російської Федерації та слідчими органів податкової поліції.

Система слідчих дій доповнена здійсненням контролю та записом переговорів. Зокрема, ст. 186 КПК Росії визначає, що за наявності достатніх підстав уважати, що телефонні чи інші переговори підозрюваного, обвинувачуваного або іншої особи можуть містити дані, які мають значення для кримінальної справи, їхній контроль і запис допускаються при провадженні у кримінальних справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини тільки на підставі судового рішення.

У новому КПК Росії окремі розділи присвячені інституту реабілітації (гл. 18) та відшкодування шкоди, завданої особі незаконними діями слідчого, органу дізнання, прокурора та суду, регулюванню міжнародних відносин держави в сфері правосуддя (гл. 53).

Ала саме важливе -- заснований і діє мировий суд та суд присяжних.

У сучасній Росії фактично відновлена класична модель діяльності суду присяжних, яка була розроблена, запроваджена і перевірена на практиці в XIX ст.

Особливість суду присяжних:

-відокремлення питання про винність від питання про покарання, що обмежує можливості зловживання;

-колегіальність прийняття вердикту;

-численність суддів і розширення права відводу.

Усе це зміцнює принцип неупередженості суду і зменшує ризик помилкових рішень.

Прихильники суду присяжних у період підготовки судової реформи в Росії 1864 р. висловлювали такі аргументи на користь його заснування. Якщо визначення винності і призначення покарання належить одним і тим самим суддям, то суди часто можуть визначати ступінь провини так, щоб підсудний підлягав би тому покаранню, якому судді бажали б його піддати. В суді присяжних повноваження щодо визнання провини і повноваження щодо призначення покарання розділені, що обмежує сваволю судів1¹ Судебные уставы 20 ноября 1864г. С изложением рассуждений, на каких они основаны, изданные государственной канцелярией.- Ч. 3.- СПб.,1867. - С.95 .

Суд присяжних у сучасній Росії відроджується з урахуванням історичного досвіду його функціонування в минулому. Даний суд діє в складі судді і 12 присяжних засідателів, які належать до так званих суддів факту, тобто вони виносять вердикт про винність або невинуватість підсудного.

Після призначення справи до розгляду суддя вживає заходів через апарат суду до з'явлення в судове засідання не менше двадцяти присяжних засідателів.

Розгляд у суді присяжних складається з таких етапів: підготовчої частини; судового слідства; дебатів сторін; постановки питань присяжним; промови головуючого; наради присяжних; винесення й оголошення вердикту.

У судовому засіданні з'ясовується наявність заяв про відвід, з урахуванням яких шляхом жеребкування відбирається дванадцять присяжних засідателів, покликаних до розгляду справи і винесення вердикту.

Присяжні обирають зі свого складу старшину, що здійснює загальне керівництво процедурою винесення вердикту.

Присяжні наділені правом: брати участь в огляді і дослідженні доказів; вносити клопотання про давання роз'яснень щодо норм закону та інших положень; робити письмові помітки; ставити запитання учасникам процесу; обговорювати питання вердикту в дорадчій кімнаті.

Судове слідство починається оголошенням не всього обвинувального висновку, а тільки резолютивної його частини (без аналізу доказів даних слідчим) і здійснюється в загальному порядку.

У процесі судового слідства присяжні ставлять запитання учасникам процесу.

Судові дебати здійснюються в традиційному порядку, але тільки з питань, які слід розв'язати вердиктом. Потерпілий має право брати участь у судових дебатах.1¹ Ляхов Ю.,Золотых В. Суд присяжных - путь к справедливості юстиции // Рос. Юстиции.-1997.-№3.-С.9-10. Після останнього слова підсудного суддя формулює запитання присяжним. Перед присяжними ставляться три основних запитання:

Чи доказано, що відповідне діяння мало місце?

Чи доказано, що це діяння вчинив підсудний?

Чи винен підсудний у вчиненні цього діяння?

У випадку визнання підсудного винним ставиться запитання: «Чи заслуговує він милостивості або особливої милостивості?».

Вердикт (від латинського vere diktum означає «правильно сказане») є, по суті, висновок суду присяжних про винність або невинуватість підсудного. Він являє собою узагальнену відповідь присяжних на поставлені перед ними запитання.

Вердикт виноситься в дорадчій кімнаті в умовах таємниці наради присяжних. Ніхто не вправі утримуватися від голосування. Старшина голосує завжди останнім. Присяжні намагаються намагаються прийти до одностайного рішення. Рівність голосів, безумовно, тлумачиться на користь обвинувачуваного й означає відповідь «ні», а отже, виправдання підсудного.

Вердикт проголошується в залі суду старшиною присяжних засідателів. Вердикт про невинність обертається до виконання негайно шляхом винесення виправдувального вироку. Обвинувальний вердикт обумовлює необхідність обговорення інших питань, які потрібні для винесення вироку. Проте присяжні вправі залишатися в залі суду. На підставі вердикту суд розв'язує всі питання, які повинні бути вирішені судом, включаючи подальшу долю цивільного позову і судових витрат.

Суддя може прийнятії рішення про направлення справи на новий розгляд в іншому складі суду, якщо присяжні винесли обвинувальний вердикт за наявності підстав для виправдання підсудного і про розпуск колегії присяжних.

Вирок суду присяжних може в цілому бути оскаржений і опротестований у касаційну палату Верховного Суду. Виключається повернення справи з касаційної інстанції на додаткове розслідування.

Вважаємо, що подібний досвід реалізації ідеї суду присяжних і мирових суддів буде корисний для реформування судової системи України. Позитивних моментів у діяльності суду присяжних набагато більше, ніж можливих витрат.

Відродження суду присяжних з неминучістю спричинить необхідність активного і всебічного дослідження доказів у суді, розвитку мистецтва аргументації, сприятиме зростанню професіоналізму обвинувачів і захисників.1¹ Русанова І. Становлення суду присяжних в Україні:деякі міркування // Право України.-1999.-№ 7.С.71-13 Не можна не зауважити, що осудження підсудного своїми ж громадянами, а не чиновниками судового відомства, може сприяти поліпшенню виховного і профілактичного впливу правосуддя.

Суд присяжних уможливить створення необхідних умов для подальшого втілення ідей правової держави в сфері правосуддя, зміцнити довіру до суду, вдосконалювати гарантії справедливості, захисту прав і свобод людини.

Водночас, на нашу думку, доцільно відновити інститут мирових суддів. До підслідності мирових суддів можна віднести всі справи про злочини, які порушуються тільки за заявою потерпілого та підлягають закриттю при досягненні мирової угоди, а також всі інші кримінальні справи, з яких може бути призначене покарання в виді виправних робіт, штрафів, чи позбавлення волі до 3 років, або які можуть бути закриті за примиренням сторін.

Запровадження інституту мирових суддів в Україні відповідає тенденціям розвитку суспільства в напрямі побудови правової держави, перебуває в гармонії з традиціями і світоглядом нашого народу, може стати прогресивним явищем у сфері правосуддя.

У новому КПК України передбачити правило про те, що справи про такі злочини, як ухилення від сплати аліментів, необережне тілесне ушкодження середньої тяжкості, зараження венеричною хворобою без обтяжуючих обставин, порушення авторських прав, угон транспортних засобів і деякі інші злочини, закриваються за примиренням сторін за умови повного відшкодування матеріальної шкоди і компенсації моральних збитків потерпілому.

Розділ 3 Англосаксонська модель кримінального процесу

До англо-саксонської системи права відносяться правові системи багатьох країн. Серед них Об'єднане королівство Великобританії і Північної Ірландії, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, тобто в основному це великі колонії Англії.

У США небувалий розмах злочинності зумовив створення численних поліцейських органів та надання їм великих повноважень. У Вашингтоні -- до 10 поліцейських на тисячу жителів. Серед поліцейських органів -- 40 тис. організацій зі штатами понад 4000 тис. .осіб.

При аналізі кримінального процесу США неважко помітити його непослідовність.

З одного боку, законодавчо декларуються багато слушних загальнолюдських цінностей: свобода, власність, «мій будинок -- моя фортеця» тощо. Наприклад, як не захоплюватися американським «прайвесі», тобто «правом бути залишеним у покої», правом на особисте (приватне) життя та на його захист. Сутність його полягає в пріоритетному захисті саме недоторканності особистого життя: інтимних стосунків, сфери особистих стосунків, недоторканності приватного листування і щоденників, свободи думок і самовираження.

З іншого боку, в галузевих інститутах кримінального процесу методично руйнуються найнеобхідніші гарантії прав і свобод.

Порушення кримінального переслідування і притягнення як обвинувачуваного. За наявності «достатніх підстав» співробітник поліції або слідчого органу складає заяву про видачу ордера на арешт або ордера на обшук. Під обшуком розуміється будь-яке вторгнення в сферу приватного життя громадян. Названа заява під присягою подається судді, який перевіряє «достатність названих підстав».

Поняття «достатні підстави» для арешту сформульовані так: співробітник поліції має достатні підстави для арешту, «якщо факти й обставини, сприймані ним, такі, що переконали б розумну й обережну людину в тому, що вчинено злочин» (Рішення Верховного Суду США в справі Стейсі -- 1878 p.).

Поліція з заявою про видачу ордера на арешт звертається попередньо в атторнейську службу, а потім уже до магістрату. На атторнейську службу покладена функція обвинувачення. Атторнейська служба США -- інститут, який не має аналогів у світі. Проте в сфері боротьби зі злочинністю повноваження атторнея, по суті, аналогічні повноваженням прокурора в інших країнах. Без узгодження з даною особою видача ордера на арешт практично малоймовірна.

Ордер на арешт набирає сили після затвердження магістратом. Під магістратом розуміється суддя, що володіє повноваженнями в одноособовому вирішенні справ про малозначні кримінальні діяння. Таким правом наділені всі судді федеральних судів США.1¹ Руденко М. Прокуратура у Сполучених Штатах Америки // Право України.- 1998.-№ 9.- С,89-92.

Видача ордера на арешт є процесуальним актом, який означає порушення кримінальної справи. Ордер на арешт, крім того, що слугує юридичною підставою для взяття особи під варту, виконує також функцію акта, за допомогою якого формулюється обвинувачення. Нерідко він є першопочатковим, а в деяких справах і остаточним актом обвинувачення. Роз'яснення причин арешту, викладених в ордері, виконує функцію акта пред'явлення обвинувачення.

Федеральними правилами кримінального процесу в окружних судах США в редакції 1997 р. (правило 4) передбачаються такі положення стосовно даного «універсального процесуального акта»: а) якщо скарга або аффідевит (показання під присягою) дає достатні підстави думати, що злочин вчинено і що його вчинив обвинувачуваний, то будь-якому чиновнику, уповноваженому на те законом, має бути виданий ордер на арешт; Ь) наявність достатніх підстав може цілком або частково обґрунтовуватись доказами з чужих слів; с) ордер має бути підписаний магістратом і містити прізвище обвинувачуваного.

Утих випадках, коли поліція просить про видачу ордера на арешт людини, дійсного імені якої вона не знає, в ордері вказуються умовне ім'я -- Джон Доу.

Зауважимо, що за таких гарантій правосуддя сером Джон Доу може виявитися кожний, навіть самий добропорядний громадянин. Підстави «думати» -- це аж ніяк не «достовірно встановлено». Тут практично не лишається місця для такої бажаної для цивілізованого світу гарантії правосуддя -- презумпції невинуватості. По суті, за такого підходу будь-який розумний сумнів тлумачиться і вирішується на користь поліцейських.

Водночас у кримінальному процесі встановлено раціональне правило: ніхто не повинний примушуватись до давання показань проти самого себе. Ця гарантія права на захист розглядається як привілея проти самозвинувачення (self-incrimination privileqe). Заарештований вправі відмовитися від відповідей на будь-які запитання, відповіді на які можуть бути використані як доказ проти нього.

Захисту інтересів обвинувачуваного (арештованого) слугують Правила Міранди, встановлені Верховним Судом США (1966 р.). Суть їх зводиться до того, що перед тим як поставити будь-яке запитання чи розпочати офіційний допит, співробітник поліції зобов'язаний попередити заарештованого, будь-яку іншу особу, свобода якої обмежується реальним перебуванням під вартою або його фактичним утриманням і обмеженням права на пересування (це дорівнює арешту), що: він має право зберігати мовчання; все, що він скаже, може бути використано як доказ проти нього; у нього є право на присутність адвоката при допиті.

Допит припиняється, якщо заарештований зажадає консультації з адвокатом. Право на захист надається з моменту першого допиту. При цьому поліція зобов'язана надати заарештованому можливість зустрітися з адвокатом або поговорити з ним по телефону до початку допиту.

Американському судочинству відомі чотири форми ідентифікації (впізнання) особи:

Lineup -- безпосереднє впізнання;

Confrontation -- впізнання на очній ставці,

Showup -- викриття, впізнання особи, яка пред'являється одна.

Photographic showing -- впізнання за фотографією.

Інколи в кримінальному процесі США з'являється такий учасник, як Коронер -- особа, що встановлює причину смерті.

У доказовому праві кримінального процесу США набули поширення такі засоби збирання доказів, як електронне прослуховування, яке розглядається як різновид обшуку, повітряне спостереження і фотографування, угода про визнання провини, показання поліцейських про факти та фактичні дані, які повідомляються їм інформаторами.

Електронне стеження, при всьому сучасному арсеналі технічних засобів і неконкретності правових норм щодо підстав застосування та процедури провадження, стає потужною зброєю втручання в сферу «тендітного та занадто прозорого» «прайвесі».

Право на прослуховування. Дозвіл на прослуховування дається судом. Ордер на прослуховування видається на термін до ЗО днів. У випадках, якщо розслідування торкається інтересів національної безпеки, закон допускає право поліції почати прослуховування без судового ордера. У таких випадках ордер повинний бути отриманий протягом 48 годин після початку прослуховування. Допускається також прослуховування без ордера, якщо хоча б один із учасників відповідної розмови добровільно дозволяє це зробити.

Умови видавання ордера на прослуховування такі: повинні бути достатні підстави думати, що злочин вчинено або такий продовжується, а при здійсненні прослуховування можливо будуть отримані докази; запит на видачу ордера має бути поданим у письмовій формі, за винятком невідкладних ситуацій; розмови, які планується зафіксувати, повинні бути чітко означені в ордері; прослуховування має бути обмежене в часі, а продовження може вирішуватися за наявності достатньої підстави; прослуховування підлягає припиненню, як тільки необхідні відомості отримані; ордер повертається після його виконання з детальним описом перехоплених розмов (див. Johnston N., Savitz L.D. Leqal Process and Corrections. New York, John Wiley and Sons, 1970).

Матеріали технічного документування розмов по закінченні терміну дії ордера надаються в розпорядження судді, який видав ордер, опечатуються і зберігаються у визначеному суддею місці протягом 10 років. Право на розголошення змісту звукозапису видається суддею і тільки в інтересах здійснення правосуддя. Результати технічного документування розмов мають доказове значення в кримінальному процесі.

Про практику реалізації цих положень свідчать масштаби і сфери застосування електронного стеження. У період із 1976 по 1980 р. в США було видано 3000 ордерів з наданням права на електронне стеження (600 у рік). Із них 90% -- це прослуховування телефонних розмов, а 10% -- прослуховування за допомогою потайних «жучків».

Незважаючи на негативне ставлення багатьох юристів США до можливості прослуховування усних розмов (oral communication), законодавчої заборони на ці дії немає. Більше того, в 1986 р. реформа законодавства про прослуховування розширила сферу його застосування. Нововведення торкнулись електронної пошти, відеотелефонів, супутникового зв'язку, комп'ютерної мережі, радіозв'язку. Реальністю стали дозволи на прослуховування розмов особи, де б і яким би зв'язком вона не користувалась, включаючи прослуховування в помешканнях людини і так зване спостереження за «блукаючим» об'єктом (rovinq surveillance).

Як зазначає колишній генеральний атторней США Р. Кларк, підслуховування «ловить все, що діється в світі звуків, не будучи в змозі відрізнити рибу від м'яса...» (КларкЛ. Преступность в США. Пер. с англ. - М, 1975. - С.129). В цій сфері вчитися нам досвіду американців небажано. Недоторканність особистого життя («прайвесі») -- свята святих свободи людини.

«Всечутне вухо» і «всебачне око» часто стають не меншим злом, ніж те, яке коли-небудь може бути з їхньою допомогою зупинено. Мораль наша не може погодитись з цими, не зовсім шляхетними, засобами розкриття нешляхетних вчинків. Слушні й доречні з цього приводу такі вірші: «Человек у замочной скважины, / Ты мне жутко, до боли знаком, / Твои волосы льстиво приглажены, / Но плешивость души видна целиком». Правосуддя повинно бути моральним, а моральність потребує використання відповідних засобів вирішення проблем.

Характерною рисою доказового права США залишається допустимість до використання в доказуванні фактичних даних, які повідомляються поліцейськими, коли такі ними були отримані від секретних агентів чи інформаторів. У цій ситуації сам інформатор не допитується. Перевірка достовірності переданих ним свідчень утруднюється, а часом і неможлива.

Вказуючи на небезпеку таких «доказів», багато юристів США підкреслюють, що громадяни стають інформаторами частіше не за покликанням, а за примусом чи керуючись корисними мотивами -- їх діяльність оплачувана. Вже це змушує засумніватися в достовірності їхніх повідомлень. За словами одного з таких платних інформаторів, він «за свою кар'єру» обмовив близько сорока ні в чому не винних людей (див. J. Frank, В. Frank, Not guilty, N.l, 1957). Але систему правосуддя США це, мабуть, не дуже турбує.

Останнім часом суди штатів видають ордери на обшук з метою здійснення так званого «повітряного спостереження» і фотографування з повітря. Такі заходи поліції дозволяють одержувати важливі докази незаконного промислу, відшукати посіви марихуани та виявити інші злочини. У нашому законодавстві його аналогом може слугувати безпосереднє спостереження в суспільних місцях.

Угода про признання вини в кримінальному процесі США заслуговує особливого аналізу. Інститут «угоди про признання провини», іменований іноді контрактом, застосовується в США вже понад 150 років. Близько 88% справ вирішується з використанням цього сугубо американського винаходу «невдалого гаранта правосуддя». В сучасному законодавстві угода про признання провини одержала закріплення в правилі 11 (п. Е) Федеральних правил кримінального процесу в окружних судах США (1997 p.).

Угода про признання провини (plea barqainind) -- письмова угода обвинувачуваного і захисника, з одного боку, й обвинувачення, з іншого боку, в якому сторони домовляються про конкретне розв'язання кримінальної справи, включаючи всі пункти обвинувачення і покарання обвинувачуваного. На практиці сутність такої угоди зводиться до того, що обвинувачуваний визнає себе винним у менше тяжкому злочині, ніж фактично вчинив, а в обмін на це особа, що підтримує обвинувачення, вимагає призначення більш м'якого покарання, ніж те, яке могло б бути, що і забезпечує суд.

Визнання обвинуваченим своєї провини в цьому випадку, як правило, тягне за собою спрощення процедури подальшого судочинства: попереднє слухання не є обов'язковою стадією; укладаючи угоду, обвинувачуваний тим самим відмовляється від права на суд присяжних; угода усуває суперечки сторін з питання про винність обвинувачуваного; дослідження доказів у суді практично не провадиться; розгляд закінчується винесенням обвинувального вироку, якщо від угоди обвинувачуваний не відмовився і не виникли інші вагомі обставини. Угода попросту заміняє вердикт присяжних про винність і усуває принцип змагальності сторін та пов'язаного з цим ризику непередбачуваності процесу. Проте така угода не рятує правосуддя від ризику судової помилки. Аналіз показує, що чим слабкіша доказова база обвинувачення, тим вірогіднішою стає угода про визнання провини. Суддя стає все більш схожим на брокера.

Незважаючи на численні нагадування про права і гарантії, всі вони можуть виявитись непотрібними через відсутність гарантій істини. Торг у справі встановлення істини недоречний. Істина не може бути досягнута ніякими контрактами.

Як і в Англії, в США передбачається два види кримінального переслідування: провадження зі складанням обвинувального акта або інформації (про фелонії) і сумарне провадження (в справах щодо менш небезпечних злочинів -- місдімінорів). Фелонія -- злочин, який карається стратою або тюремним ув'язненням на строк понад одного року. Місдімінори -- злочини, які караються позбавленням волі на строк до одного р. або штрафом.

Сумарне провадження здійснюється в магістратських судах без участі присяжних і починається з пред'явлення обвинувачення.

У США відсутня едина форма досудового розслідування. Слідство провадиться майже 50 різними органами. Серед федеральних органів розслідування найчастіше функцію досудового розслідування здійснюють ФБР (федеральне бюро розслідувань), Служба розслідувань і безпеки Міністерства торгівлі, Бюро по наркотиках та Секретна служба Міністерства фінансів, Федеральне бюро іміграції і натуралізації, Митне бюро та ін. Нарівні з виконанням контррозвідувальної діяльності в компетенції ФБР перебуває до 200 найнебезпечніших видів злочинів, розслідуванням яких займається відділ кримінальних розслідувань (справи про пограбування банків або злочини на території декількох штатів, шпигунство, викрадення людей тощо). Розслідуванням займаються поліцейські органи штатів (крадіжки, грабежі та інші злочини, відповідальність за які передбачена законами окремих штатів), а також шеріфи. Серед поліцейських органів -- 40 тисяч організацій1. Це поліція федерального правління, поліція штатів, поліція міст і поселень, поліція корпорацій та підприємств. У структурі багатьох поліцейських організацій діють відділи розслідувань, відділи детективів та криміналістичні лабораторії.

Саме попереднє розслідування починається, як правило, після порушення переслідування за скаргою потерпілого. Після надходження матеріалів розслідування в суд передбачається попереднє слухання справи. Обвинувальний акт підлягає затвердженню Великим журі -- органом віддання до суду, який являє собою колегію присяжних (у федеральних судах 16-23 чоловіки). Велике журі може виступати і як орган розслідування. Засідання відбувається при закритих дверях. Винесена Великим журі або магістратом постанова про віддання обвинувачуваного до суду затверджується обвинувачем, а потім офіційно подається обвинувачуваному.

Обвинувачуваний наділяється правом: знати, в чому він обвинувачується; користуватися допомогою захисника; на швидкий і привселюдний суд; бути судженим судом присяжних; не давати показань проти самого себе; на очну ставку зі свідками, що дають показання проти нього, а також на пере хресний допит усіх свідків обвинувачення у відкритому суді; наполягати на невизнанні вини.

Розгляд справи в судовому засіданні починається з оголошення обвинувального акта або інформації. У випадку визнання обвинувачуваним своєї провини вся подальша процедура спрощується і, по суті, зводиться до призначення покарання. Обвинувачуваному надається дводенний термін для підготування до судового розгляду. Він може заявити клопотання про передавання справи на розгляд колегії професійних суддів, за винятком категорії справ про злочини, що караються стратою. При розгляді справи судом присяжних суд формує лавку присяжних -- Мале журі, що складається з 12 чоловік.

Судове слідство полягає в тому, що обвинувачення і захист пред'являють свої докази по черзі, виступаючи в суді з судовими промовами, і проводять допити свідків та обвинувачуваних.

Судове слідство закінчується промовою судді і виходом присяжних в дорадчу кімнату для винесення вердикту. У вердикті викладається відповідь присяжних засідателів на основне питання: винний чи невинний обвинувачуваний. Мотивування рішення не передбачається. Якщо присяжні винесли вердикт про винність обвинувачуваного, суддя призначає день, коли буде винесено остаточний вирок.

Апеляційне оскарження вироку допускається тільки за умови, що обвинувачуваний не визнав себе винним. Встановлено десятиденний термін для подавання скарги.

В Англії дотепер немає свого кримінально-процесуального кодексу, діють правові інститути, які виникли ще декілька століть тому, а саме судочинство ґрунтується на більше ніж 300 законодавчих актах і численних судових прецедентах, які нерідко характеризуються архаїчністю.1¹ Английская судебная система: Учебник / Перевод с английского И.И. Иванова. - М.: Юристь, 2004. - С. 94. Наприклад, у сучасному процесі нерідко юристи Англії використовують «Велику хартію вільностей» 1215 р. для обґрунтування права кожної людини бути судимою собі рівними.

Кримінально-процесуальне право складається з загального (неписаного) права -- права, заснованого на прецедентах, і статутного права -- правових норм, викладених в окремих парламентських актах. Прецедентами вважаються справи, які приймаються за зразок при вирішенні відповідних правовідносин. Здебільшого прецедентами виступають рішення Апеляційного суду і Палати лордів, офіційне опублікування яких почалось з 1865 р. Кримінальне судочинство здійснюється за участю мирових суддів і присяжних Суду Корони.

У XX ст. були прийняті закони про докази, обвинувальні акти, суди присяжних, юридичну допомогу, мирових суддів, про магістратські суди, про кримінальне правосуддя. Проте кодифікованого кодексу так і не створено.

Процесуальна форма, так само як і в кримінальному процесі США, розділяється на сумарне провадження і провадження у справах з обвинувачувальним актом.

У справах з обвинувальним актом передбачається провадження розслідування, яке провадиться поліцією. Розслідування закінчується наданням поліцією доказів та інших матеріалів у службу державних обвинувачувачів. Обвинувачувач оцінює подані матеріали, керуючись двома критеріями: «реалістичною перспективою» справи в суді та наявністю суспільного інтересу.

Попереднє розслідування може провадитись також коронерами -- посадовими особами графств, які призначаються з досвідчених адвокатів чи лікарів зі знаннями права. Корнери розслідують справи, в яких є труп та ознаки неприродної смерті.

Органом публічного обвинувачення виступає дирекція публічних переслідувань, підпорядкована генеральному атторнею.

Функцію захисту виконують баристери та солітери.

Баристери -- адвокати вищого рангу, що працюють в суді («біля бар'єра»), тобто здійснюють захист підсудного в процесі судового розгляду справи. Звання баристерів присвоюється особам, які мають юридичну освіту і є членами адвокатських корпорацій. Баристери поділяються на юніорів та королівських радників, яких іменують «шовковими»,оскільки останні мають з'являтись до суду в шовкових мантіях і рукавичках.

Солістери -- захисники, що надають допомогу підслідному й збирають докази на досудових стадіях кримінального процесу. Баристер отримує матеріали для захисту підсудного від солістера й виконує функцію захисту перед судом. При цьому він не має права відмовити у захисті жодному з клієнтів.

Особливість доказового права полягає в такому. Визнання обвинувачуваним своєї провини признається важливим і головним доказом. Водночас в момент арешту обвинувачуваного поліція зобов'язана попередити його про те, що сказане ним може бути використане проти нього.

Перед допитом обвинувачуваному робиться попередження: «Вам буде надана можливість дати показання під присягою і викликати свідків, але спершу я повинен Вас запитати, чи маєте Ви що-небудь сказати у відповідь на пред'явлене Вам обвинувачення. Ви можете нічого не говорити, якщо не бажаєте. Вам не слід ні покладатись на обіцянки, ні боятися погроз, мета яких полягає в тому, щоб спонукати Вас до зізнання або визнання своєї вини. Все, що ви скажете, буде записане і може бути використане як доказ при розгляді справи в суді. Чи бажаєте Ви що-небудь сказати у відповідь на обвинувачення?»

Стосовно свідків вживається поняття «свідки сторін»: свідки обвинувачення і свідки захисту. Як докази не припускається свідчення за чутками. Але свідок може повідомити про факти, з яких він одержав відомості від людини перед смертю.

Допит свідків здійснюється судом у стадії віддання до суду. Давання свідком показань передує притягнення його до присяги (на Біблії чи Євангелії) або урочистої обіцянки. Передбачається широке застосування інституту імунітету свідків. Поліцейський, допитуваний як свідок, вправі відмовитись від показань щодо інформаторів та агентів, свідкам забороняється ставити подібні запитання.