Допит як один з видів слідчих дій

До протоколу допиту обвинуваченого можуть дода-ватися різні схеми, замальовки та пояснення до них, виконані обвинуваченим у ході допиту І підписані обви-нуваченим і слідчим.

5.2.1 Тактичні особливості допиту обвинуваченого

Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у постанові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобов'язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний порядок проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у справі. Так як показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен надати обвинуваченому можливість детально викласти свої показання.

Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається ст. ст. 143 - 146 КПК України. Тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої особли-вості.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю, не досліджені або не перевірені, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату. Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання - кого з них допитувати у першу чергу вирішуючи це питання, слідчий повинен враховувати: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваченими; які є докази його вини; його особисті якості тощо. Більш швидке отримання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливого умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.

Допит обвинуваченого починається з запитання слідчого: чи визнає допи-туваний свою вину? Тактика проведення допиту обвинуваченого визначається ставленням обвинуваченого до пред'явленого йому обвинувачення. Можливі такі три ситуації

1. Обвинувачений визнає себе винним

Якщо обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає у перевірці щирості такого зізнання шляхом деталізації його показань, або проведенням додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шляхом: деталізації показань обвинуваченого; встановленням обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведенням повторного допиту зі зміною порядку послідовності встановлення обставин, з яких обвинувачений вже допитувався. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.

2. Обвинувачений визнає себе винним частково

У цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що суперечать матеріалам справи. У таких випадках рекомендується:

- почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не пов'язану з розслідуваним злочином;

- вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;

- шляхом аналізу показань виявити суперечності та роз'яснити їх суть об-винуваченому;

- поступово пред'являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріали, що викривають його неправдиві свідчення.

Пред'явлення обвинуваченому доказів та даних, отриманих шляхом здійснення оперативно-розшукової діяльності є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно зазначити, що для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть бути використані тільки перевірені, достовірні факти.

3. Обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві показання.

При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримінальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого можна застосувати такі тактичні прийоми:

- поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;

- максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправдиві показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах, схематично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викриває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для подальшої об'єктивної перевірки алібі;

- запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах;

- оголосити показання інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно ого-лошувати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їх достовірності;

- пред'явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свід-чать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину, або спрос-товують його алібі.

5.3. Допит потерпілого

Основи криммінального судочинства України виділили в якості самостійного учасника кримінального процесу потерпілого.

Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода (ст. 49 КПК України). Підставою для визнання громадянина потерпілим є наявність одного з цих видів шкоди, заподіяної в результаті вчинення злочину.

Потерпілий вправі давати показання по справі, подавати докази, заявляти клопотання й ін. Потерпілий також має право на відшкодування заподіяних йому злочином матеріальних збитків шляхом пред'явлення цивільного позову, робити заяви, давати показання і заявляти клопотання на рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача.

Наділяючи потерпілого широкими правами, закон водночас накладає на нього ряд обов'язків. Потерпілий зобов'язаний з'явитися за викликом слідчих органів і дати правдиві показання, не розголошувати без дозволу слідчого даних попереднього слідства, у необхідних випадках піддатися огляду й уявити надати свого почерку або інші зразки для порівняльного дослідження, брати участь у здійненні деяких слідчих дій (ст.ст. 171, 166 КПК України).

Слідчий повідомляє особу, що постраждала від злочину, про факт визнання його потерпілим і роз'ясняють останньому його права й обов'язку. Заява потерпілого, подана їм в органи міліції, прокуратури або суду, є підставою для порушення кримінальної справи, а по деяких злочинах (передбачених ч. 1 ст. 27 КПК України) кримінальні справи, як правило, порушуються тільки за заявою або скаргою потерпілого.

Заява потерпілого може бути зроблена як у письмовій, так і в усній формі Усна заява оформлюється належним протоколом. Слідчий, приймаючи заяву від потерпілого, попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос, про що робиться відмітка в протоколі заяви.

Після порушення кримінальної справи особа, визнана потерпілим, допитується. Проте потерпілий несе кримінальну відповідальність тільки за дачу завідомо неправдивих показань і не відповідає за відмову від дачі показань.

Не варто наполягати, щоб потерпілий неодмінно пригадав і описав те, що не може пригадати. Тут велика небезпека впливу з боку слідчого. Докладний допит про індивідуальні прикмети злочинця, викрадених речах і т.д. важливий для наступного розшуку і пред'явлення їх потерпілому для упізнання. Допитувати потерпілого рекомендується якомога швидше після вчиненого злочину. Показання таких потерпілих відрізняються не тільки більшою достовірністю, але і великим достатком деталей.

При допиті потерпілих по справах про розбійний нападах, і хуліганстві враховується стан потерпілих у момент нападу. Нерідко під впливом страху вони помиляються й висвітлюють події в перебільшеному вигляді. Збудженим потерпілим, які тільки що перенесли переляк, психічну травму, потрібно дати можливість заспокоїтися.

Тут же, на першому допиті, з'ясовується, який розмір заподіяного матеріального збитку. Потерпілий на першому допиті, не зорієнтувавшись ще в обставинах події, не назве точну суму збитку. Тут же з'ясовуються всі інші питання, що мають значення для встановлення злочинців і виявлення доказів.

Закінчуючи допит, необхідно попередити, що у випадку, якщо потерпілий пригадає обставини, що не виклав на першому допиті і які, на його думку, можуть мати значення для розкриття злочину, йому варто прийти до слідчого і дати нові показання.

Показання потерпілого, як і показання інших учасників процесу, не мають заздалегідь установленої доказової сили; вони підлягають перевірці поряд з іншими зібраними доказами в справі й оцінці слідчим по його внутрішньому переконанню.

5.4 Допит свідка

Допит свідка здійснюється з дотриманням правил ст. ст. 68-71, 166-170 КПК України.

Свідком є будь-який дієздатний громадянин, якому відомі які-небудь обставини справи, якщо він не має статусу потерпілого, підозрюваного або обвинувачуваного і немає обставин, що виключають його допит по даній справі, зазначених у ст. 69 КПК України.

Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань (ст. 385 КК) і дачу явно неправдивих показань (ст. 384 КК), про що попереджається допитуваним перед допитом. Водночас, за ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову від дачі показань або пояснень у відношенні себе, членів сім'ї тощо.

Предметом показань свідків можуть бути будь-які фактичні обставини, що стосуються даної справи, у тому числі обставини, що характеризують особистість обвинувачуваного, підозрюваного, потерпілого і взаємовідносини свідка з ними (ч. 2 ст. 68 КПК України)

Свідок дає показання про обставини як сприйнятих їм безпосередньо, так і сприйнятих їм із слів іншої особи. У останньому випадку свідок повинен зазначити джерело, із якого йому стали відомі відомості, що ним повідомляються.

Предметом показань свідків можуть бути також відомості довідкового характеру про обставини, що необхідні для розслідування справи і з'ясування його обставин, з'ясовування причин і умов, що сприяли злочину (наприклад, про систему урахування і звітності в даній організації).

У нашому кримінально-процесуальному законі не встановлений мінімальний вік свідка, починаючи з який можна проводити допит. Тому в якості свідків і потерпілих допитуються, якщо в цьому є необхідність, і діти дошкільного віку.

Неповнолітній свідок викликаються через законних представників. Повістка неповнолітньому свідку у віці до 16 років адресується одному з його батьків, опікуну або попечителю, або адміністрації закритого дитячого заснування в який він виховується. Неповнолітні, що досягай 16 років, викликаються для допитів на загальних підставах.

У деяких випадках буває необхідно допитати в якості свідка громадянина іншої держави. Виклик його на допит повинен бути узгоджений із Міністерством закордонних справ. Закон вимагає, щоб допит свідка проводився у відсутність сторонніх осіб. Бути присутнім можуть тільки прокурор, начальник слідчого відділу, перекладач, спеціаліст, експерт, коли в цьому є необхідність, а у випадках, передбачених законом, захисник. При допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутніми батьки, педагоги, лікарі або інші законні представники неповнолітнього свідка.

Свідком може бути не тільки той, хто був очевидцем злочину, але і той, хто чув про злочин від очевидців, або інших осіб. У цьому випадку обов'язково встановлюється початкове джерело інформації. Свідок може бути допитаний по всіх обставинах, що підлягають доведенню в процесі розслідування, про факти, що характеризують обвинувачуваного. Свідку можуть бути задані питання, що стосуються безпосередньо його особистості, щоб правильно оцінити показання, стан його здоров'я, фізичного і психічного і т.д. За отриманою інформацією показання свідків можуть бути початковими, тобто виходити з першоджерел, похідними, коли свідок знає про факт із слів іншої особи.

Похідні показання менш цінні, ніж початкові. Похідні показання не можуть бути джерелом доказів, якщо свідок не може зазначити, звідки це йому стало відомо. Якщо особа, викликана для допиту в якості свідка, не володіє мовою, якою ведеться судочинство, то в цьому випадку залучається перекладач, що попереджається про кримінальну відповідальність за "відмову виконати обов'язки перекладача, а також за явно неправильний переклад, про що слідчий відбирає в нього розписку.

З числа виявлених свідків треба зробити правильний вибір. Численні протоколи допитів свідків у кримінальних справах указують, що свідків допитують усіх підряд, без усякого відбору. У результаті одні обставини висвітлюються достатньо повно, а інші - недостатньо. Не варто допитувати десятки свідків, що підтверджують те саме.

При відсутності свідків, що можуть підтвердити той або інший факт, слідчий з'ясовує, хто міг знаходитися на місці події, кому міг розповісти злочинець про скоєний злочин, уживає заходів до виявлення свідків. За допомогою працівників міліції встановлюється, хто живе в будинках, розташованих поблизу місця події, і що знають ці люди про злочин.

Важливо визначити послідовність допиту свідків, якщо в справі їх проходить декілька. Насамперед допитуються особи, що спроможні освітити факти й обставини, встановлювані на даному етапі розслідування, від яких очікується правдиві показання, і за допомогою їх вже оцінити показання інших свідків.

Частіше всього свідок вільною розповіддю не вичерпує теми допиту. Це відбувається тому, що він не надає значення яким-небудь відомим йому обставинам і вважає, що для слідства вони не важливі, а тому не згадує про них Іноді він не освітлює їх по безпам'ятності, розсіяності або тому, що не вміє точно сформулювати свою думку.

От чому після вільної розповіді свідка слідчий приступає до другої частини допиту: ставить питання, що стосуються досліджуваних фактів, що не були освітлені при викладі свідком своїх показань. Не можна дати єдину схему постановки питань свідку, тому що отримання їх украй різноманітне. Питання повинні бути правильно сформульовані, тому що тільки в цьому випадку очікується, що на них буде дана точна відповідь. Питання повинні бути морально витриманими, не містити погроз і образ в адресу допитуваного, не підказувати відповіді.

Свідків у залежності від того, дають вони правдиві показання або явно помилкові, прийнято поділяти на сумлінних і несумлінних. Цей поділ умовний, тому що той самий свідок при допиті може дати по одному факту правдиві показання, а по іншому-помилкові. Крім того, сумлінний свідок може помилятися і давати показання, що не відповідають дійсності.

Якщо свідок допитується вдруге, його знову попереджують про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу явно помилкових показанні. Між першим і другимдопитом міг пройти значний відрізок часу і з пам'яті свідка могли забутися враження, що на нього вплинуло попередження слідчого.

Забороняється застосовувати такі засоби, що можуть заподіяти шкоду здоров'ю свідка або принизити його честь і гідність. У зв'язку з цим свідок вправі знати, які засоби будуть застосовані, а слідчий зобов'язаний перед допитом повідомити свідку про те, які будуть застосовуватися технічні засоби і навіщо, про їх призначення і дати їм характеристику.

При допиті свідків неприпустимо застосування гіпнозу або детектора брехні.

Допит неповнолітнього свідка у віці до чотирнадцятьох років, апо розсуді слідчого - у віці до шістнадцяти років, проводиться при викладачі, а при необхідності - лікаря, батьків або інших законних представників. Свідку в будь-якому випадку повинно бути повідомлено, хто є присутнім при його допиті. Присутні можуть задавати свідку питання з дозволу слідчого. Свідок може заявити відвід допитуваним особам, якщо, на його думку, вони зацікавлені у ході справи, а тим більше, якщо вони виявилися родичами обвинувачуваного, потерпілого або іншого учасника процесу.

По завершенні допиту складається протокол, що повинен бути наданий свідку для ознайомлення.

Висновок

Допит являє собою процес спілкування, в якому слідчий завжди повинен зберігати ініціативу у регулюванні процесу обміну інформацією. Він зобов'язаний керувати особами, які беруть участь у справі.

Отримання інформації у ході допиту має свої особливості, що визначаються процесуальним становищем допитуваного, зайнятою ним позицією, зацікавленістю у результатах справи, індивідуальними особливостями особи та деякими іншими обставинами.

Допит є дуже важливим, адже завдяки йому органи дізнання, слідчий або суд спроможні дослідити всі обставини по справі досягти істинних висновків, що допоможуть розкрити злочин, викрити винних і попередити скоєння аналогічних злочинів в майбутньому, що і завданнями кримінального процесу.

Важливим є вміння застосовувати тактичні прийоми допиту, що дають змогу встановити психологічний контакт з допитуваним, а можливо іноді і схилити його до співпраці.

Але, на жаль, існують слідчі, що застосовують методи та прийоми, заборонені законом-вони не можуть бути допустимим засобом доказування. Але джерела доказів та шляхи йх отримання чітко не врегульовані, а отже, як бачимо з новин і інших джерел інформації, досить часто застосовуються слідчими, органами дізнання, особливо молодими.

Вважаю за необхідне більш чітко врегулювати шляхи отримання таких доказів, тобто скористатися досвідом інших держав.

Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Кримінально-процесуальний кодекс України Затв. Законом від 28.12.60 ВВР, 1961, N 2 ст. 15

3. Про судову експертизу: ЗУ від 24 лютого 1994 р. № 4038-ХІІ - ВВР 1994, N 28, ст.232

4. Великий тлумачний словник української мови /гол. ред. В.Т.Бусел. -- К., 2002. - 1440 с.

5. Кримінальний процес України: Підруч. для вищих навч. зак. України / За ред. Ю.М.Грошевого та В.М. Хотенця. -- Харків, 2000. -- 494 с.

6. Коваленко Є.Г., Кримінальний процес України. - К. Юрінком Інтер, 2003.

7. Нор В.Т., Міхеєнко М.М., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підруч. для юрид. вузів. -- К., 1992. -- 489 с.

8. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / за ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К.: Форум, 2003

9. Б. М. Тертишник Наук- практ коментар до кримінально-процесуального кодексу України-К., 2007

10. Криминалистика. Под ред. А.Г. Филиппова и А.Ф. Волынского. - М.: Из-во «Спарк», 1998

11. Криміналістика за ред. Біленчука П.Д. -К. Атіка 2001.

12. Бєлкін Р.С. Криміналістика: 3 томи. -- Т. 2. -- М, 1999.

13. Подголін Е.Е. Тактика слідчих дій: Учб.-практ. посіб. -- Вид. 3-е, переробл. і доп. / Під ред.. І.Е. Биховського. -- К., 1997. -- 71 с.

14. БілоусовО.І. Оцінка окремих джерел доказів у кримінальному судочинстві: Посіб. для слідчих і суддів. -- К., 1996. -- 51с.

15. Андросюк В.Г. Психологія слідчої діяльності: Навч. посіб. -- К., 1994. -- С. 106.

16. Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту: Навч. посіб. (Серія «Навчально-практичне видання»), -- К., 1997. -- С. 67.3.

17. Белозеров Ю.Н.. Рябоконь В.В. Виконання слідчих дій: Учб, посіб. - М., 1990. - 66 с.

18. Дубинский А.Я. Здійснення попереднього слідства органами внутрішніх справ: Учб. посіб. -- К., 1987. -- 84 с.

19. Шейфер С.А. Собирание доказательств в советском уголовном процессе: методологические и правовые проблемы. -- Саратов, 1986. -- 169 с.

20. Шейфер С.А.Слідчі дії: сутність і процесуальна форма. -- М., 1981.- 128 с

21. Бахін В.П. Поняття, сутність і зміст криміналістичної тактики: Лекція. -- К., 1999. - 34 с.

22. Гутерман МП. Організаційні заходи слідчого в процесі розслідування злочинів: Автореф.

23. Ароцкер Л.Е. О соотношении процессуальных, тактических и этических начал в следственных действиях (Краткие тезисы докладов и научных конференций) / 50 лет Советской прокуратуры и проблемы совершенствования предварительного следствия. -- Л., 1972. -- С. 52--55.

24. Биховський И.Е. Розвиток і вдосконалення слідчих дій - Там же. -- С. 31--35.

25. Ароцкер Л.Е. "Тактика й етика судового допиту", М. "Юрид. Літ." , 1969-120с

дис. канд. юрид. наук. -- М., 1980. -- 18 с.

26. Горбачьов О. Слідчі дії: термінологія, поняття, види // Вісник Академії правових наук України. -- Харків, 1997. -- Вип. 2. -- С. 125--130.

27. Удалова С. - “Деякі проблеми допиту обвинуваченого у кримінальному процесі”.

28. Коновалова В. Е. Допрос: тактика и психология. -- Харьков, 1999. -- С. 157.

29. Сафронов С., Тактика проведення допиту на предмет встановлення суб'єктивної сторони злочину- Право Украйни 2001,1, №5

30. Гелб А. , Клименко Н., Вивчення особи засудженого як підготовка до його допиту- Право Украйни 2003,1, №9

31. Кришевич О. , Застосування тактичних прийомів для вирішення конфліктів на допиті- Право Украйни 2001,1, №3

32. Рыжакова.П. Следственные действия и иные способы собирания доказательств. М.,-1997. 334с.

33. . Порубов Н.И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве. Минск, 1973. С. 73.

34. Карнеева Л.М. "Тактика допроса при расследовании преступлений", М.: Юрид. Л-ра", 1970 - 208с

35. Васильєв А.Н Карнеева Л.М., Соловьев А.Б., Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. М., 1969. С. 21.

36. Карнеева Л.М., Соловьев А.Б., Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. М., 1969. С. 22.

37. .Доспулов Г.Г. "Психология допроса на предыдущем следствии", М., Юрид.Лит." 1976-112с

38. Лукашевич В.Г. "Тактика общения следователя с участниками отдельных отдельных следственых действий" К.: Из-во. КВШ. 1989 - 88с.;

39. Салтевський М. В., Лукашевич В. Г., Глибко В. Г. Научн-справ пос-е по криминалистике. -К, 1994. -С. 126

40. Коновалова В.Е., Сербулов А.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. - К, 1978

41. Сильнов М. А. Допрос как средство процесуального доказывания на предварительном следствии - Дис., М. - 1997

42. Шепітько В.Ю. Тактика допиту: Текст лекції. -X.: УЮА, 1992

43. Лукьянчиков Е.Д., Кузьмичев В. С. Тактические основи расследования преступлений: Учеб. пособие. -К.: КВШ МВД СССР, 1989

44. Следственные действия (процессуальная характеристика, тактические и психологические особенности): Учеб. пособ. для вузов МВД СССР. -Волгоград, 1984

Размещено на Allbest.ru