Допит як один з видів слідчих дій

Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає аналіз даних, які містяться у протоколах слідчих дій, що дає можливості виявити суперечності або прогалини з деяких обставин. Важливе місце в процесі вивчення матеріалів справи належить аналізу результатів таких слідчих дій, як огляд місця події та обшук. Їх дослідження може бути корисним для висування версій про механізм вчиненого злочину і осіб, що його вчинили.

Вивчення даних, які містяться у протоколі огляду місця події, дає змогу виявити окремі психологічні риси особи допитуваного: його рішучість або обачливість, сміливість або боягузтво, навички та звички, жорстокість, цинізм, схильність до афективних спалахів, патологічні відхилення психіки тощо. Вивчення матеріалів справи дозволяє зробити висновок щодо характеру дій допитуваного і скласти його «кримінальний» портрет.

Під час вивчення матеріалів справи слідчий робить закладки у потрібних місцях, виписує прізвища, адреси, систематизує письмові та речові докази. В окремих випадках доцільно вести робочі записи щодо кожного допитуваного у вигляді карток або на окремих аркушах паперу.

Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає необхідність:

1) предметної систематизації матеріалів про факти, події, особу тощо;

2) виявлення суперечностей і прогалин у досліджуваних матеріалах;

3) одержання контрольних відомостей, які можна використовувати на допиті.

Деякі слідчі розпочинають допит, не вивчивши добре матеріали справи, і тому забувають з'ясувати істотні обставини. Це призводить до необхідності проводити повторні допити, що є небажаним.

Підготовка до допиту передбачає необхідність вивчення соціально-психологічної характеристики допитуваного, тобто його характеру, темпераменту, рівня інтелекту, способу мислення, схильності до референтної групи, способу життя, виховання в сім'ї тощо. Вивчення особи допитуваного дозволяє обрати доцільний момент допиту, визначити послідовність допиту кількох свідків або обвинувачених, встановити психологічний контакт з допитуваним, обрати найефективніші прийоми, способи виховного впливу, а також оцінити одержані показання.

Вивчення особи допитуваного здійснюється на підставі певних методів: спостереження, бесіди, аналізу результатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик. Обсяг даного вивчення залежить від таких чинників, як процесуальне становище допитуваного, характер злочину, мета допиту, організаційні можливості слідчого та його професійні знання.

Під час вивчення особи допитуваного істотну допомогу слідчому може надати спеціаліст-психолог. Використання спеціальних знань у галузі психології в процесі підготовки і проведення допиту є досить ефективним. Психолог при підготовці до допиту може запропонувати також експрес-психодіагностику допитуваного, використовуючи можливості тестів.

Заключним етапом підготовки до допиту є його планування, яке передбачає певний порядок проведення допиту, здійснення прогностичної функції.

3.1.1 Тактика допиту

Вона складається з найбільш ефективних прийомів, що сприяють одержанню повних і об'єктивних показань. Під час допиту використовуються різноманітні тактичні прийоми: постановка тих чи інших запитань, пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події, роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину, переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо.

У теорії криміналістики існує певна класифікація запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному.

За своєю спрямованістю запитання поділяються на:

· основні (спрямовані на з'ясування головних відомостей у справі)

· доповнюючі (спрямовані на з'ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді).

Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути:

· уточнюючими -- спрямовані на найповніше і найточніше з'ясування питань, що мають значення для справи (наприклад: «Ви показали, що пістолет знаходився біля трупа. Чи не можете Ви сказати, з якого боку і на якій відстані від трупа знаходився пістолет?»);

· нагадуючими -- переслідують мету оживити пам'ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації (наприклад: «Що Ви робили після дня народження? В якому місці Ви гуляли?» тощо);

· контрольними -- спрямовані на перевірку даних, що повідомляються допитуваним, з'ясування джерел одержання фактів (наприклад: «На підставі чого Ви стверджуєте, що злочин було вчинено о 16 годині?»).

Існують запитання, які заборонені для постановки слідчим на допиті. Не можна допускати постановку навідних запитань, які містять елементи сугестії (навіювання). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства (ст.ст. 143, 167 КК України) забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Під час допиту як тактичний прийом застосовується пред'явлення доказів.

Криміналістична тактика передбачає певні способи пред'явлення доказової інформації. Найбільш доцільною є класифікація способів пред'явлення доказів за декількома підставами (В. С. Комарков).

1. За характером використання доказів у розслідуванні:

а) пред'явлення доказів на одному допиті;

б) пред'явлення доказів у ході низки допитів однієї особи.

2. За характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі:

а) роздільне пред'явлення одиничних доказів;

б) пред'явлення комплексу взаємопов'язаних доказів;

в) пред'явлення всієї системи доказів.

3. За характером демонстрації доказів на допиті:

а) згадування про наявні докази на допиті;

б) перерахування доказів, що мають місце, із зазначенням джерел їх походження;

в) показ доказів допитуваному не повністю, мимохідь;

г) надання допитуваному можливості розглядати, вивчати докази;

ґ) підкреслена демонстрація ознак об'єкта, що пред'являється.

4. За характером послідовності пред'явлення доказів:

а)пред'явлення доказів у послідовності «зростання сили»;

б) пред'явлення доказів у послідовності «зменшення сили».

5. За характером додаткових умов, що підсилюють вплив на допитуваного доказів, що пред'являються:

а) несподіване пред'явлення доказів;

б) пред'явлення доказів після попереднього з'ясування обставин, які пов'язані з ними;

в) пред'явлення доказів і роз'яснення їх значення у кримінальній справі;

г) використання науково-технічних засобів для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються;

ґ) супроводження пред'явлення доказів описом передбачуваного ходу розслідуваної події та її обставин.

Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доцільність їх реалізації. Тактичні прийоми можуть бути упорядковані відповідно до ситуації допиту.

Дослідження типових ситуацій допиту дозволяє встановити такі їх види:

1) повідомлення правдивих показань;

2) добросовісна помилка допитуваного;

3) суперечності у показаннях допитуваного;

4) відмова від дачі показань;

5) повідомлення неправдивих показань.

Побудова і використання систем тактичних прийомів допиту залежать не тільки від ситуаційної обумовленості, а й від мети допиту, його виду, процесуального положення допитуваного та інших чинників.

Можна запропонувати системи тактичних прийомів, що мають за мету:

1) встановлення психологічного контакту з допитуваним;

2) спонукання його до давання показань;

3) уточнення свідчень і усунення в них суперечностей;

4) актуалізацію забутого в пам'яті допитуваного;

5) викриття неправди;

6) усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного.

Запропоновані системи тактичних прийомів допиту можуть містити у своєму складі підсистеми прийомів, що обумовлено можливістю конкретизації мети тієї чи іншої системи і відмінністю в процесуальному положенні допитуваного.

Після використання системи тактичних прийомів, спрямованої на встановлення психологічного контакту з допитуваним, можливо виникнення двох видів ситуацій: безконфліктної або конфліктної. Як безконфліктні ситуації можуть бути:

1) повідомлення достовірних показань допитуваним;

2) виникнення перекручень у показаннях;

3) виникнення суперечностей у показаннях;

4) неможливість повідомлення певної інформації внаслідок забування окремих моментів.

Конфліктні ситуації передбачають наявність двох ситуацій:

1) відмови допитуваного від показань;

2) повідомлення неправди у показаннях.

До кожної із запропонованих ситуацій рекомендується відповідна система тактичних прийомів.

Припустимо, що під час встановлення психологічного контакту необхідний рівень його не було досягнуто і виникла конфліктна ситуація. У такому разі є необхідність у використанні системи тактичних прийомів, спрямованої на спонукання до давання показань. Реалізація такої системи передбачає перехід у блок безконфліктних ситуацій.



3.1.2 Встановлення психологічного контакту

Психологічний контакт -- це найбільш сприятлива психологічна «атмосфера» допиту, яка допомагає взаємодії та взаємовідносинам між її учасниками, це певний «настрій» на спілкування.

Психологічний контакт у допиті передбачає можливість виникнення двох його рівнів:

1) коли допитуваний бажає давати показання;

2) коли його примушують до цього. Такий контакт може йти з наростанням, а може гаснути, може раптово виникнути і також раптово зникнути.

Психологічний контакт завжди має двосторонній характер, його встановлення і підтримання залежить як від слідчого, так і від допитуваного, хоча ініціатива повинна належати слідчому. Існує двосторонній контакт, в якому допитуваний відчуває, що він становить для слідчого певний інтерес.

Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого знань психології допитуваного. Він повинен враховувати його індивідуально - психологічні особливості, типологічні якості, психічний стан на момент допиту, життєвий досвід та ін.

Тактичні прийоми, спрямовані на встановлення психологічного контакту з допитуваним, ґрунтуються на використанні даних психології, логіки та інших наук. У цьому відношенні певний інтерес становлять способи приваблювати до себе людей, запропоновані Д. Карнегі.

Він рекомендує шість таких способів:

1) виявляйте щирий інтерес до інших людей;

2) усміхайтесь;

3) пам'ятайте, що для людини звук його імені -- найбільш солодкий і найбільш важливий звук людської мови;

4) будьте добрим слухачем; заохочуйте інших розповідати вам про себе;

5) ведіть розмову у колі інтересів співрозмовника;

6) давайте людям відчути їх значимість і робіть це щиро.

Банальність деяких прийомів очевидна, однак це не позбавляє їх практичного значення при певній інтерпретації.

Побудова системи тактичних прийомів передбачає необхідність з'ясувати мету встановлення психологічного контакту. Відповідно до мети і процесуального положення допитуваного в системі тактичних прийомів можуть бути виділені такі підсистеми.

1. Підсистема, що сприяє адаптації до обстановки допиту і усуненню небажаних станів психіки допитуваного:

щодо обвинуваченого (підозрюваного) -- уточнення анкетно-біографічних даних; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту; демонстрація слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси;

щодо свідка (потерпілого) -- повідомлення про мету допиту; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту; переконання у невідворотності покарання злочинців.

2. Підсистема, що стимулює установку на необхідність спілкування:

щодо обвинуваченого (підозрюваного) -- роз'яснення допитуваному суті його процесуального положення; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; роз'яснення значення щиросердості розкаяння, інших пом'якшуючих обставин; використання позитивної оцінки окремих якостей особи допитуваного;

щодо свідка (потерпілого) -- переконання в необхідності надання допомоги органам розслідування; роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину або можливості їх виникнення у майбутньому; показ фотознімків (предметів), пов'язаних з вчиненим злочином та його наслідками; використання позитивної оцінки якостей особи допитуваного.

Розглянемо зміст і роль окремих тактичних прийомів стосовно підсистеми, яка сприяє адаптації до обстановки допиту та усуненню небажаних станів психіки обвинуваченого (підозрюваного). Так, у процесі з'ясування обставин анкетно-біографічного характеру слідчий може уточнювати окремі з них з метою визначення психологічного стану допитуваного, включення його в активне спілкування, визначення рівня інтелектуального розвитку допитуваного і рівня володіння мовою, усунення емоційної напруженості. Уточнювати можна дані, які викликають позитивні емоції у допитуваного. Зокрема, коли заповнюється графа про місце народження, доцільно спитати обвинуваченого про те, як довго він жив у цьому місці, коли переїхав, чи подобаються йому місця, де він народився, які у цих місцях визначні пам'ятки. Розглянутий тактичний прийом пов'язаний зі вступом у спілкування і має орієнтуючий характер.

Наступний тактичний прийом -- це бесіда з допитуваним на сторонню тему або на тему, що становить інтерес, але не відноситься до предмета допиту. Важливе значення у цьому відношенні має уміння слідчого правильно обирати тему для бесіди, що визначається знанням інтересів допитуваного, його захоплень, рівня загальної культури. Бесіди на такі теми дозволяють змінити психологічний стан допитуваного, позитивно впливають на обвинуваченого (підозрюваного) незалежно від того, перебуває він у збудженому чи пригніченому стані. Загальмованість, як і схвильованість, викликається напруженням, усунути яке допомагає спілкування. Змінюючи тему, необхідно знайти таку, яка викликає у допитуваного інтерес. Допитуваний не повинен відчути, що його «виводять» на заздалегідь заплановану тему розмови. Це можна зробити шляхом включення в поле зору допитуваного предметів, пов'язаних з його інтересами, які викликають у нього позитивний емоційний відгук.

У процесі такої бесіди проявляються комунікативні якості слідчого, які впливають на встановлення психологічного контакту. Окремі криміналісти розглядають вплив на допитуваного позитивними якостями -- ввічливістю, справедливістю, доброзичливістю, принциповістю -- як тактичний прийом, що сприяє встановленню контакту. Дійсно, позитивні якості особи слідчого сприятливо впливають на встановлення і підтримання контакту, проте вони не можуть розглядатися як самостійні тактичні прийоми, а мають бути притаманні всьому спілкуванню слідчого і допитуваного.

Тактичний прийом, який полягає у демонстрації слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси, сприяє адаптації підозрюваного на допиті, усуненню небажаних станів його психіки. Використання цього прийому викликає у допитуваного інтерес до інформації, яку повідомляє слідчий, відвертає від чинників, що заважають зосередитись на головному, сприяє відвертості допитуваного.

3.1.3 Актуалізація забутого в пам'яті допитуваного

Важливим завданням слідчого при допиті свідків або обвинувачених є надання допомоги у пригадуванні подій минулого. Поновлення (актуалізація) сприйнятого матеріалу може характеризуватися різним ступенем труднощів: від «автоматичного» впізнання предметів до важкого пригадування їх.

Можливість актуалізації забутого у пам'яті допитуваного базується на збудженні відповідних нервових зв'язків або асоціацій (за схожістю, суміжністю або контрастом), а тому тактичні прийоми, які сприяють актуалізації, повинні ґрунтуватися саме на цьому.

При «побічній відмові» від показань допитуваний звичайно вказує на повне випадіння з його пам'яті подій, що становлять інтерес, і не докладає зусиль для пригадування «забутого». Встановити, чи має місце «побічна відмова» від показань або допитуваний дійсно забув обставини, які цікавлять органи розслідування, слідчому допомагає аналіз таких даних, як час, що пройшов з моменту сприйняття окремих фактів, характер події, наступна діяльність допитуваного, його стан у момент сприйняття, індивідуальні особливості пам'яті.

Система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забутих матеріалів у пам'яті свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) може включати:

1) постановку нагадуючих запитань;

2) показ доказів;

3) демонстрацію іншої матеріалізованої інформації;

4) допит на місці події;

5) оголошення показань інших осіб.

Запропонована система є найбільш типовою. Можливість реалізації окремих тактичних прийомів системи зумовлена ситуацією розслідування, яка складається до проведення допиту.

Важливим прийомом, спрямованим на актуалізацію забутих обставин, є постановка допитуваному нагадуючих запитань, мета яких полягає у нагадуванні обставин, що сприяють збудженню асоціативних зв'язків. Дані для нагадуючих запитань слідчий одержує з матеріалів кримінальної справи, показань інших осіб, оперативно-розшукових відомостей.

Позитивний ефект у пригадуванні забутого має постановка запитань у хронологічній або логічній послідовності про попередні, супровідні та наступні за подією злочину обставини.

Система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забутого, включає й такий прийом, як показ свідку або обвинуваченому речових або письмових доказів. У процесі показу тих чи інших доказів допитуваний впізнає предмет, сприйнятий раніше, і пригадує обставини, пов'язані з ним.

Тактичним прийомом, який сприяє актуалізації забутого, є демонстрація допитуваному іншої матеріалізованої інформації з метою оживити у його пам'яті обставини баченої ним події. Так, для актуалізації забутого можуть бути успішно використані різні фотознімки, схеми, малюнки, макети, а також такі системи, як «фоторобот», рисований портрет, альбом з типовими малюнками елементів зовнішності людини, альбоми зразків різних фасонів одягу, кольорові репродукції вантажних і легкових автомобілів тощо. Якщо допитуваний забув якесь прізвище, можна запропонувати йому ту чи іншу довідкову книгу (наприклад, телефонну), з тим щоб він знайшов це або схоже прізвище (асоціації за схожістю).

Актуалізації забутого може допомогти й такий тактичний прийом, як допит на місці події. Психологічною підставою його є повторне сприйняття допитуваним обстановки, в якій відбувався злочин. Таке сприйняття збуджує асоціативні зв'язки і стимулює більш повне відтворення обставин, які цікавлять слідчого. Слідча практика свідчить про ефективність використання допиту на місці події.

До системи тактичних прийомів, яка сприяє актуалізації забутого, належить оголошення показань інших осіб. У процесі оголошення показань необхідно пред'являти не протокол у цілому, а зачитувати фрагменти, що стосуються тільки обставин, за яких певний факт мав місце. Так, якщо слідчого цікавить якась розмова конкретної особи, то свідку оголошується витяг з показань не про розмову, а про місце зустрічі та час, коли ця розмова відбулася.

3.1.4 Викриття неправди в показаннях

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень є важливим завданням слідчого при допиті.

Практичне значення мають запропоновані у криміналістичній літературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності.

Зокрема, такі критерії включають:

1) компетентність допитуваного (коли характер його показань, його особливості дозволяють зробити висновок про те, що він не здатний вигадати повідомлене);

2) його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, які мали бути відомі та не могли бути забутими, якщо його показання є правильними);

3) рівень мовлення допитуваного (відповідність мовних особливостей показань його культурному рівню, професійній належності, лексичному запасу);

4) унікальність показань (якщо повідомлення має свою індивідуальність, то більш обґрунтовано вважати його правдивим);

5) емоційна насиченість показань (правдиві показання мають порівняно більшу кількість суто особистих, емоційних моментів, посилань і вказівок на переживання);

6) критерій невідповідностей (сумлінний допитуваний описує фрагменти і деталі події, не завжди і не в усьому узгоджує їх між собою; допитуваний, який повідомляє неправду, робить спроби усунути невідповідності). Запропоновані критерії мають орієнтуючий характер.

У криміналістичній теорії зазначається необхідність спостереження в процесі допиту за поведінкою обвинуваченого або свідка та його психофізіологічними реакціями. Виявити неправду у показаннях таке спостереження не дозволяє, однак воно реєструє зовнішні прояви, які відбивають динаміку стану допитуваного у ході допиту, різне реагування на те чи інше запитання або пред'явлений доказ. Ці зовнішні прояви не мають доказового значення, виконують орієнтуючу функцію.

У процесі попередньої оцінки показань можливо виявлення негативних обставин, які при допиті можуть виступати у двох формах:

а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце;

б) наявності у показаннях даних, яких не повинно бути.

Так, у разі наявності даних, яких не повинно бути, негативні обставини при допиті можуть проявлятися у вигляді обмовок та винної поінформованості допитуваного. Значення негативних обставин у допиті полягає в тому, що вони виступають специфічними сигналами неправди у показаннях і потребують використання відповідних тактичних прийомів.

Виявлення неправди у показаннях обвинувачених або свідків передбачає їх попереднє дослідження шляхом зіставлення таких показань з різними даними, які є у розпорядженні слідчого (зіставлення окремих елементів у показаннях допитуваних, зіставлення з показаннями інших осіб тощо).

Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими -- це вольовий і свідомий акт, спрямований на перекручення істини. Отже, для запобігання і встановлення неправди слідчий повинен знати її можливі мотиви. Засобами усунення мотивів неправди при допиті є тактичні прийоми, розроблені на підставі методу переконання. Таким чином неправда може бути відвернута на стадії встановлення психологічного контакту з допитуваним. Використання тактичних прийомів, спрямованих на встановлення психологічного контакту, сприяє побудові безконфліктної ситуації допиту і одержанню правдивих показань. Проте усунути мотиви неправди і одержати об'єктивні показання за допомогою даної системи прийомів не завжди можливо.

Побудова системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття неправди в показаннях допитуваного, передбачає необхідність урахування його процесуального положення та форми неправдивого повідомлення. Можна виділити шість підсистем, характерних для допиту обвинуваченого (підозрюваного), які мають таку спрямованість:

1) викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим своєї вини і висуненні ним своєї версії;

2) викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини;

3) подолання замовчування обвинуваченим фактів, які цікавлять органи розслідування;

4) викриття неправдивої заяви про алібі;

5) встановлення обмови;

6) встановлення самообмови.

Кожна з названих підсистем включає комплекс найбільш доцільних тактичних прийомів. Наприклад, підсистема тактичних прийомів, спрямована на викриття неправдивої заяви про алібі, передбачає:

а) постановку деталізуючих запитань щодо перебування допитуваного у вказаному місці;

б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точно встановлених у справі;

в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких посилався обвинувачений (підозрюваний), стосовно суперечностей, що виникли;

г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі;

ґ) пред'явлення доказів, які підтверджують перебування допитуваного у місці вчинення злочину; д) оголошення висновку експерта, результатів окремих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці злочину.

3.2 Фіксація результатів допиту

Важливе значення для розслідування має правильна фіксація результатів допиту в протоколі, де повинні бути повно і об'єктивно відображені повідомлені допитуваним дані.

Рекомендується три методи одержання показань:

· вільна розповідь,

· запитання -- відповідь

· поєднання першого і другого методів.

Це відбивається й у протоколі допиту. Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого:

1) показання записують від першої особи і по можливості дослівно;

2) поставлені запитання і відповіді на них у разі необхідності записуються дослівно;

3) на прохання допитуваного йому надається можливість власноручно викласти показання, про що в протоколі слідчий робить відмітку;

4) протокол не може бути стилізованим, він повинен відображати вирази, які вживає допитуваний;

5) протокол підписують допитуваний, слідчий та інші особи, присутні на допиті.

Протокол допиту повинен містити:

1) відмітку про попередження допитуваного про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань (свідка) і за дачу завідомо неправдивих показань (свідка та потерпілого), що підтверджується його підписом;

2) відмітку про роз'яснення допитуваному права відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів (свідоцького імунітету);

3) відмітку про роз'яснення допитуваному у вчиненні якого злочину його підозрюють та про його право на захист;

4) заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним;

5) відомості про перекладача, експерта, захисника, педагога, батьків або законних представників неповнолітнього.

У процесі допиту свідок або обвинувачений може виконати за власним бажанням або за пропозицією слідчого схеми, креслення, малюнки, плани, що пояснюють його показання. Вони повинні бути засвідчені підписами допитуваного і слідчого.

Способом фіксації допиту може бути звуко- і відеозапис. Згідно з КПК України такий запис проводиться після попереднього повідомлення всіх учасників слідчої дії (статті 85¹, 85²). Доцільно застосовувати його у випадках складних допитів або ж таких, що супроводжуються визнанням обвинуваченим своєї вини, або для фіксації показань потерпілого, який перебуває в хворобливому стані. Паралельно зі звуко- і відеозаписом слідчий веде протокол.

Процедура одержання інформації через питання, що задаються особі, що підозрюється в порушенні законів , або особі, що має інформацію про це.

У багатьох країнах допит проводиться командою, що застосовує різноманітні форми фізіологічного, психічного або фізичного тиску, включаючи катування. Зізнання, отримані під жорстким тиском, часто не мають великої цінності і не повинні розглядатися як докази, допустимі в суді.



4. Тактичні прийоми допиту

Як свідчить практика, для викриття установки обвинувачених у одноепізодних справах, слідчі віддають перевагу використанню наявної у них сукупності доказів на одному з допитів.

Оголошення всієї доказової інформації ефективно у разі заперечування вини з боку обвинуваченого і відмови давати показання. Психологічний ефект пред'явлення всієї інформації полягає у тому, що одночасно заперечуються всі чи майже всі міркування, які можуть бути висунуті, та створюється психологічний вакуум, що породжує припущення про повне розкриття злочину. Слід прагнути, щоб допит провадився за основними обставинами злочину, і кожне з питань підтверджувалось наявними доказами.У тому разі, коли обвинувачений вперто не бажає давати правдиві показання, застосовується тактика поступового пред 'явлення окремих доказів. Кожний такий допит хоч і не досягає мети відразу, але певною мірою впливає на обвинуваченого. Коли ж він похитнувся у своїй позиції, то наявні докази, з якими він раніше ознайомлений, та нові можуть бути пред'явлені в сукупності.

Нейтральна інформація може бути повідомлена, щоб створити переконання про неминучість розкриття злочину. Вона емоційно впливає на допитуваного, спонукаючи до дачі правдивих показань. В таких випадках повідомлення не повинно містити неправдивих відомостей чи тверджень, основаних на здогадках.

Пред'явлення контрдоказів. Цей прийом допускає спростування кожного неправдивого показання конкретним доказом, який його заперечує. Слідча практика доводить, що декілька таких послідовних спростувань припиняють опір обвинуваченого.

Одним з прийомів допиту, застосовуваних до обвинуваченого, який визнає вину, є деталізація його показань. Він дозволяє простежити хід дій обвинуваченого та перевірити, як вони розвивались і наскільки логічно діяв обвинувачений. При такому допиті неможливо пропустити обставини, які мають значення у справі. Використання прийому максимальної деталізації показань ризиковане не тому, що важко неправдиве показання обміркувати до дрібниць. Слідчий, ставлячи допитуваному запитання щодо подробиць факту, змушений самостійно виявляти протиріччя у його показаннях. До того ж, треба звернути увагу: інформативними показниками можливої неправдивості показань допитуваного можуть бути, з одного боку, повні і детальні відповіді на всі без винятку запитання, а з іншого -- повна неможливість відповісти на них.

Замовчування доказової інформації створює ситуацію, за якої допитуваний формує свою думку щодо незначної поінформованості чи повної необізнаності слідчого. Нічого не повідомляючи, він отримує доказову інформацію, при аналізі якої може дійти висновку про лінію поведінки, що прийняв допитуваний. Умисне замовчування породжує у допитуваного стан нерозуміння, особливо, коли він очікує повідомлення яких-небудь даних, щоб орієнтуватися у подальшій поведінці. У цьому разі слідчий може частково повідомити які-небудь дані, не акцентуючи на них уваги допитуваного. Виходячи з позиції останнього, слідчий може створити враження, що йому все відомо чи враження необізнаності.

Суть прийому використання психологічних особливостей допитуваного і його міжособистісних відносин полягає в урахуванні слідчим відомостей про характерологічні риси допитуваного, його домагання, самооцінку, систему його стосунків у сімейно-побутовій, професійній сферах, домінуючі мотиви поведінки, особливості перебігу психічних та фізіологічних проявів тощо.

Прийоми, спрямовані на використання соціально-позитивних рис особистості обвинуваченого, адресуються до справедливості, почуття особистої гідності, товариськості. Вони успішні, коли застосовуються до осіб, котрі раніше не мали судимість; неповнолітніх; осіб, які вчинили неумис-ні, необережні злочини.

Під особистісними соціально-негативними рисами в цьому разі розуміють підвищену збудженість, мстивість та інші небажані в психологічній структурі риси. Сутність цього прийому міститься:

1) в переконанні суб'єкта в необхідності змінити свою поведінку щодо предмета конфліктної ситуації, яка виникла при розслідуванні, за допомогою роз'яснення йому змісту показань інших учасників справи;

2) шляхом повідомлення не відповідного уявлення суб'єкта думки близьких йому осіб про нього та його поведінку. Мета застосування цього прийому -- моральна, одержання від допитуваного правдивих показань. При цьому останній має свободу вибору лінії поведінки, може усвідомлено не змінювати свого ставлення до предмета конфлікту чи змінити для слідчого в бажаному напрямі.

Тактичні прийоми, орієнтовані на облік соціально-психологічних та емоційних даних допитуваного. Слід додержуватись спеціальних умов й допустимості їх використання:

а) необхідність обліку вибору впливу прийому на психофізіологічну систему допитуваного. Слідчий не може застосовувати прийоми навмання, тому в кожній ситуації потрібно прогнозувати ймовірність характеру впливу наміченого до застосовування;

б) вплив на емоційну сферу не повинен заподіяти шкоду здоров'ю допитуваного;

в) при застосуванні необхідно обов'язково виключити образу, приниження людської гідності тощо.

Найбільш ефективним прийомом у подоланні протидії розслідуванню є переконання -складається воно з передачі моральних, інтелектуальних, емоційних та інших уявлень від однієї до іншої особи, з метою змінювання мотивів, якими керується у своїй діяльності особа, котра підлягає впливу. При цьому, маючи складну структуру та виступаючи як метод впливу на поведінку особи через її внутрішні спонукання, переконання створює мотиви вільного і усвідомленого визначення людиною характеру своїх вчинків і поведінки в цілому. Тому головна мета у слідчого -- змінити мотиви поведінки суб'єкта, його установку на ухилення давати завідомо неправдиві показання.

Спрямованість цих засобів не тільки на те, щоб суб'єкт усвідомив безглуздість приховування чи перекручення інформації, яка цікавить слідчого, а й щоб допитуваний зрозумів, що надання даної інформації в його інтересах. Вибір слідчим конкретних засобів переконання в умовах потенційних чи реальних конфліктних ситуацій залежить від багатьох факторів: інформації, яка є в його розпорядженні; особистісних рис допитуваного; характеру та стійкості контакту при взаємодії; на яку сферу психіки суб'єкта -- раціональну чи емоційну -- розрахований вплив.Застосовуючи переконання, необхідно пам'ятати: аргументи повинні бути зрозумілі допитуваному та мати обмежену кількість логічних зв'язків; слідчий повинен бути гранично емоційним; переконання потрібно повторювати та застосовувати в поєднанні з іншими доказами.

Постановка питань, які відображають поінформованість слідчого про особистість і діяльність опитуваного, незалежно від того: торкаються вони суті справи чи ні, відразу створюється атмосфера обізнаності слідчого про всю його діяльність і тим більше про вчинення злочину та про знання яких-небудь обставин. Якщо поставлені питання не створюють такої упевненості, допитуваний намагається питаннями, а іноді неправдивими заявами з'ясувати рівень поінформованості слідчого. Останній не повинен ставити себе в становище допитуваного, уміло маневрувати доказами, які має, а також повідомляти інформацію в розумних межах.При застосуванні «вільноїрозповіді» допитуваному надається можливість детально без обмежень часу викласти послідовність подій. Протягом розповіді слідчий аналізує інформацію, відшукуючи протиріччя, на які в подальшому спрямовує допит. В цьому разі досить інформативними є обмови, паузи, які робить допитуваний. Для ефективного змістовного аналізу доцільно використовувати техніку звукозапису. По ходу показань ставляться запитання незначні і важливі, серед них й такі, на які вже відома вірна відповідь. Коли протокол підписаний і обвинувачений вважає, що йому вдалося обманути слідчого, необхідно проаналізувати ці показання і пояснити, що обман викритий і що його не переривали лише з тактичних міркувань.

Ще використовується психологічний вплив -- поєднання форсованого та уповільненого темпів опиту. Він заснований на інтенсивній зміні темпу запитань, що не дозволяє допитуваному ретельно обміркувати варіанти відповідей і сконцентрувати увагу на деталях, які характеризують неправдивість показань. При цьому рекомендується незначні запитання вимовляти у повільному темпі, а суттєві факти -- у прискореному. Даний прийом створює передумови для підвищення емоційної напруги, порушує індивідуальну ритміку допитуваного, створює негативне збудження, внаслідок чого розвивається втома нервових центрів, знижується свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою.Фіксація слідчим емоційних мімічних, пантомімічних проявів допитуваного дозволяє гнучко аріювати тактику допиту, забезпечуючи регуляцію його стану і динаміку інформаційного спілкування, тобто відбуваються спостереження слідчого за допитуваним. Наприклад, якщо при з'ясовуванні якого-небудь питання слідчий спостерігає розгубленість, вираз тривоги, почервоніння обличчя та посилене потовиділення, то доцільно докладніше зупинитись саме на цьому питанні. Якщо слідчий помітив невпевненість, слід припинити спробу говорити неправду, викривши допитуваного наявними доказами. Враховуючи, що кожна людина має почуття особистої території і відчуває дискомфорт, коли відбувається вторгнення до неї інших, необхідно, щоб слідчий розміщувався ближче до обвинуваченого і між ними не було яких-небудь сторонніх предметів. Такий спосіб вторгнення на особисту територію, коли слідчий з кожним наступним питанням все ближче просувається до допитуваного, є ефективним засобом, що допомагає подолати психологічний опір.

Прийом використання стану емоційної напруги заснований на тому, що у особи суттєво нижується здатність повною мірою здійснювати свідомий контроль за змістом мовних повідомлень та поведінкою. Якщо допитуваний відмовляється від дачі показань або дає неправдиві, а спостереження слідчого вказують, що допитуваний перебуває у врівноваженому стані, доцільно шляхом повідомлення йому певної інформації ввести того в стан психічної напруги.

Ефект раптовості полягає у несподіваності для допитуваного появи фактів, які доводять неправдивість його показань. Тому раптовість оголошення чи пред'явлення доказової інформації дезорієнтують особу, яка дає такі показання чи відмовляється від їх дачі. Пред'явлення доказів, що викривають неправду, має характер подразника, який порушує обраний хід обміркування інформації, при цьому порушується продумана «логіка неправди» чи вибрана лінія поведінки, залишаючи особу беззахисною. Таке пред'явлення прямує за зовнішньопозитивним ставленням до одержаних показань, постановкою питань, спрямованих на їх доповнення чи конкретизацію. Ефект раптовості при цьому значно сильніший, коли прийом використовується відразу після встановлення неправди. Не завжди раптове пред'явлення доказів є результативним. В окремих випадках добре підготовлений до допиту обвинувачений має заготовлені «на випадок» версії і пояснення. Але і в таких ситуаціях слідчий має можливість помітити мимовільні реакції, які не мають ніякого доказового значення, але свідчать про результати цього прийому.

Тактичним прийомом є повторний допит за тими обставинами, за якими обвинувачений раніше не допитувався. Деталізація показань при повторному допиті може виявити невідповідність з першим, а протиріччя свідчити про їх неправду.Постановка комплексу питань, спрямованих на орієнтацію мислення в необхідному напрямі -- зосередження думок особи на факті, який може бути йому не відомий, але викликає припущення чи переконання, що він допомагає розкриттю прихованої обставини. Це здійснюється постановкою запитань щодо цього факту, акцентуванням його значення для розкриття злочину.

Одним з тактичних прийомів є перехресний допит. Його суть полягає у з'ясовуванні інформації про обставини, прямо не пов'язані з предметом допиту, але які мають значення для встановлення істини. Основна мета слідчого -- одержати у допитуваного різну інформацію про злочинні дії, які відбувалися до злочину і слідували за ним. Слідчий ставить питання, спрямовані на одержання такої інформації, аналізуючи її, встановлює обізнаність допитуваного і приходить до відповідних висновків.

Отже, конфлікт виникає через усвідомлення неминучості викриття злочину та формування внутрішньоособистісної позиції протидії слідству. Використання психологічних знань, зокрема тактичних прийомів, може суттєво впливати на конфлікти.

Творче застосування тактичних рекомендацій залежить від різних ситуацій, які супроводжують допит, а також від фактів, що зумовлюють допустимість тих чи інших прийомів, їх доцільність і практичну дієвість в конкретних умовах. В цьому разі відома стандартизація тактичних прийомів є тільки необхідною основою для їх творчого застосування і не суперечить ні індивідуальному, ні творчому використанню.

допит обвинувачений слідчий



5. Особливості допиту окремих учасників кримінального процесу

5.1 Допит підозрюваного

Підозрюваний має право давати показання з приводу обставин, які були підставою для його затримання чи застосування запобіжного заходу, а також із приводу всіх інших відомих йому обставин справи.

Показання підозрюваного -- це повідомлення про обставини, що мають значення у справі, зроблене під час допиту або очної ставки особою, поставленою в процесуальне становище підозрюваного.

Процесуальний порядок допиту підозрюваного визначається ст. ст. 107, 134-136, 145, 146 КПК України. Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, у разі неможливості негайного допиту - не пізніше 24 годин після затримання.

Допит як підозрюваного особи, яку не було затримано і до якої не застосовувався інший запобіжний захід, є незаконним, отримані на такому допиті відомості є неприпустимими і не можуть використовуватись як докази.

Якщо закінчився термін перебування особи як підозрюваного (припустімо, минуло більше ніж 10 діб з моменту взяття в підозрюваного підписки про невиїзд), то допитувати цю особу як підозрюваного також не можна, а якщо такий допит все ж таки проводився, то отримані дані є неприпустимими.

Для підозрюваного давання показань -- тільки право, а не обов'язок. Підозрюваний не несе відповідальності за явно неправдиві показання. Якщо підозрюваний дає неправдиві показання, заявляючи, що злочин, в якому його підозрюють, скоїла інша особа (так звана обмова), то його не можна притягувати до відповідальності за явно неправдиве повідомлення про скоєння злочину.

Давання підозрюваним, а потім і обвинуваченим явно неправдивих показань не може розглядатися і як обставина, що обтяжує покарання. Підозрюваний може відмовитися давати будь-які показання, а може відмовитися відповідати тільки на певні запитання. Оскільки підозрюваний має право давати показання, його обов'язково повинні допитати у всіх випадках, коли він заявить про своє бажання дати показання.

Предмет показань підозрюваного -- це обставини, які були підставою для його затримання й обрання запобіжного заходу, а також інші обставини, які можуть бути відомі підозрюваному. Підозрюваного допитують також про стосунки з потерпілими та свідками, іншими підозрюваними чи обвинуваченими.

Показання підозрюваного як джерело доказів зберігають своє значення протягом усього процесу кримінального судочинства. Якщо згодом особу допитуватимуть як обвинуваченого та підсудного і вона змінить свої показання, то показання, які особа раніше давала під час допиту як підозрюваний, зберігають своє доказове значення і підлягають перевірці та оцінці разом зі всіма доказами, що є в справі.

У своїх показаннях підозрюваний може не визнавати себе винним і висловлювати свої припущення щодо осіб, котрі скоїли злочин, пропонувати свою оцінку доказів, які йому відомі. Оскільки показання підозрюваного є не тільки джерелом доказів, а й засобом захисту ним своїх інтересів, його припущення та оцінки повинні бути відображені в протоколі допиту. Проте припущення, здогади, висновки, висловлені підозрюваним, доказами не є. Доказами в його показаннях є тільки відомості про факти.

Якщо підозрюваний визнає себе винним, він може у своїх показаннях детально розповісти про скоєний злочин, про співучасників (якщо злочин скоєно в співучасті), оскільки йому більше, ніж будь-кому, відомі всі обставини цього злочину.

Незалежно від того, визнає себе підозрюваний винним чи ні, його показання підлягають ретельній перевірці. Іноді в слідчій і судовій практиці визнанню підозрюваним (як і обвинуваченим) своєї вини надають невиправдано великого значення. Показання підозрюваного, в яких він визнав себе винним, не повинні розглядатися як переконливіший доказ порівняно з іншими, оскільки в КПК прямо зазначається, що ніякі докази для особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора й суду не мають наперед встановленої сили.

Запобігаючи можливій переоцінці показань підозрюваного, в яких той визнає себе винним, законодавець указав, що визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу звинувачення тільки за умови підтвердження цього визнання сукупністю у справі доказів. Кажучи про визнання підозрюваним своєї вини, законодавець, мабуть, має на увазі показання підозрюваного, в яких той визнає себе винним і розповідає про скоєний злочин. Саме відомості про факти, обставини скоєння злочину можуть розглядатися як докази у справі.

Якщо ж, наприклад, підозрюваний заявляє, що він визнає себе винним, але від давання показань відмовляється або не пам'ятає обставин скоєного діяння, то саме по собі ставлення підозрюваного до виниклої підозри (а обвинуваченого -- до пред'явленого звинувачення) взагалі не є доказом у кримінальному процесі. Показання, в яких підозрюваний визнає себе винним і повідомляє про скоєння ним злочину, є доказами, але одних цих показань недостатньо для висновку про винність особи, для цього необхідна сукупність доказів.

При оцінці показань підозрюваного необхідно враховувати, що, з одного боку, він може бути обізнаний про скоєний злочин більше, ніж потерпілий і свідки, а з другого боку, більшою мірою, ніж інші особи, може бути зацікавлений у приховуванні певних обставин, у спотворенні інформації про злочин і свою роль у ньому.

Встановлення певного строку для допиту підозрюваного в тих випадках, коли його затримали або до нього застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, пов'язане перш за все з необхідністю забезпечити можливість якнайшвидшого давання показань підозрюваним і розгляд заявлених ним клопотань.

За можливості допит підозрюваного слід провести негайно, а якщо це неможливо або складно (нічний час, стан підозрюваного), то не пізніше ніж через 24 години

5.2 Допит обвинуваченого

Допит обвинуваченого є слідчою дією, спрямованою на одержання від обвинуваченого показань по пред'явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.

Основною метою допиту обвинуваченого є одержання від нього правдивих показань. Допит є також важливим засобом забезпечення його права давати показання щодо пред'явленого обвинувачення і подавати докази з метою захисту від обвинувачення.

Методи і прийоми допиту обвинуваченого повинні відповідати вимогам законності, етичності, пізнавальної ефективності, вибірковості впливу, відсутності психічного насильства (наявність можливості вільного вибору допитуваним лінії поведінки) та спрямованості на встановлення об'єктивної істини.

При допиті обвинуваченого слід мати на увазі, що давати показання -- це його право, а не обов'язок. Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів ( ч.З стп.22 КПК). Якщо обвинувачений відмовляється давати показання, слідчий повинен з'ясувати причини відмови і роз'яснити йому значення показань для встановлення істини у справі і захисту його законних інтересів. Наступний допит такого обвинуваченого в окремих випадках доцільно провести за участю прокурора.

Передбачені ч.і ст.143 КПК строки допиту обвинуваченого спрямовані на забезпечення швидкого, повного і об'єктивного розслідування справи. Одержані від обвинуваченого показання дають можливість слідчому перевірити обґрунтованість обвинувачення та визначити додаткові заходи по збиранню доказів для з'ясування обставин справи. Допит обвинуваченого відразу після пред'явлення обвинувачення сприяє одержанню від нього правдивих показань, бо обмежує можливість підготувати неправдиві показання. Одночасно з цим такий допит надає останньому можливість захищатися від пред'явленого обвинувачення шляхом викладення своїх показань.

Допит обвинуваченого, як правило, повинен проводитися вдень. Слідчий має починати допит з таким розрахунком, щоб його можна було закінчити до настання нічного часу. Ця вимога спрямована на створення нормальних умов для допиту та виключення можливості використання допиту в нічний час як засобу незаконного психологічного впливу на обвинуваченого для одержання від нього зізнання у вчиненні злочину. Лише в тих випадках, коли обвинувачений наполягає на негайному допиті або коли його відкладення до настання денного часу може призвести до втрати важливих доказів, допит може проводитися в інший час доби.

При допиті обвинуваченого може бути присутнім захисник, а у випадках, передбачених ч.і ст.45 КПК, його присутність при допиті є обов'язковою. Такими випадками є:

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;

3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру - з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби;

6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру - з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.

Питання про допит обвинуваченого в місці його перебування (за місцем проживання, навчання, лікування тощо) вирішує слідчий, виходячи із тактичних міркувань, стану здоров'я обвинуваченого та інших обставин.

Незалежно від того, чи могли обвинувачені в одній і тій же справі до їх допиту спілкуватися між собою, кожен з них допитується окремо від інших. Яких саме заходів треба вжити для того, щоб обвинувачені в одній справі не могли зноситися між собою, вирішує слідчий. Так, він може викликати їх для допиту на різний час, дати розпорядження адміністрації місця попереднього ув'язнення тримати їх роздільно (ч.4 ст.8 За-кону України "Про попереднє ув'язнення" від ЗО червня 1993 р.) тощо. Виконання вимог, викладених у ч.5 ст.143 КПК, сприяє отриманню правдивих показань від обвинувачених у справі групи осіб.

Допит традиційно починається з виконання вимог закону про роз'яснення учасникам слідчої дії їх прав та обов'язків. Про це робиться відмітка в протоколі, яка засвідчується підписами учасників.

На початку першого допиту слідчий відповідно до вимог ч. ст.143 КПК повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні і в якій мірі -- повністю, частково, чи взагалі не визнає своєї вини. Цим відразу ж з'ясовується ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення, що враховується потім при допиті. Відповідь обви-нуваченого на поставлене запитання заноситься до проколу і засвідчується його підписом. Після цього слідчий пропонує обвинуваченому в довільній формі викласти свої показання по суті пред'явленого обвинувачення. Якщо в подальшому показання обвинуваченого будуть серйозно суперечити висловленому ним на початку допиту ставленню до обвинувачення, слід ще раз повернутися до з'ясування цього питання.

У разі відмови обвинуваченого підписати протокол допиту це відмічається в протоколі і засвідчується підписом слідчого (ч. 5 ст. 85 КПК).