Історія держави та права зарубіжних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет, метод та методологія «ІДПЗК»

ІПДЗК - це загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування права окремих країн у конкретно-історичних умовах їх розвитку в хронологічній послідовності. Вона належить до блоку суспільних наук.

Методологія ІПДЗК - використання всієї сукупності як загальнонаукових так і спеціальних методів пізнання державно-правових явищ.

Метод ІПДЗК - сукупність способів пізнання та дослідження. які використовуються для одержання обґрунтованих знань з історії держави і права. основним методом є метод матеріальної діалектики-допомагає виявляти найбільш загальні закони людського буття і свідомості. Історичний метод-дослідження державно-правових явищ у тих особливих і неповторних умовах, у яких вони склалися і розвивалися. Статистичний метод-характеризує кількісну сторону державно-правового процесу, дає можливість виявити закономірності та особливості держави та права. Порівняльно-історичний-дозволяє виявити деякі загальні закономірності та особливості розвитку держави та права в той самий час.

2. Східна деспотія (головні риси та особливості). Три головних відомства управління

Східна деспотія - «ніким та нічим не обмежена влада царя», форма держави, при якій вся повнота влади, не обмежена законом, належить одноосібному правителю. Найвідомішими і найхарактернішими представниками груп країн Стародавнього Сходу є Вавилонська держава, Єгипет, Індія, Китай. Головні риси:збереження значних пережитків первіснообщинного ладу-сусідської общини;відсутність на перших порах приватної власності на землю;наявність колективного рабоволодіння;збереження первісних форм рабства(домашнього рабства); створення деспотичної форми правління - необмежена влада монарха;наявність трьох галузей, відомств чи систем управління-відомства внутрішніх справ(займалось проблемою управління країною, накладання чи стягування податків)відомства військових справ (функції оборони країни від нападів агресивних сусідів, організація військових походів, будівництво річкового флоту)відомства публічних робіт(система органів, які займалися організацією, проведенням і забезпеченням суспільно-необхідних громадських робіт-іригаційної системи-каналів, водосховищ, будівництво палаців)

3. Загальна характеристика Законів Хамурапі. Їх структура

В 1901 р французька археологічна експедиція розкопала м. Сузи, знайшла базальтовий стовп зі всіх боків вкритий клинописом. Ця унікальна знахідка була відкриттям найдавнішого на землі збірника законів. Цей збірник був складений в часи правління царя Хамурапі в 18ст до н. е. Збірник налічує 282 статті, з яких 35 було втрачено.

Перші 5ст присвячені судочинству. 6-13ст визначають покарання за крадіжку і способи її виявлення. 14-20ст направлені проти викрадення дітей, рабів. 21-25ст розглядають різні види грабежу.

26-41ст регулюють права та обов'язки воїна. 42-47ст права та обов'язки осіб, які орендують землю. 48-52ст встановлюють межі права лихваря на врожай його поля. 53-56ст враховують покарання за неакуратне користування водопровідною системою.

57-58ст покарання для хазяїна стада, яке зайшло на чужу територію. 59-66ст права і обов'язки садівників. 66-100ст права і обов'язки будівельника. 100-107ст права і обов'язки купців. 108-111ст права і обов'язки власника корчми.

112-126 ст. боргове право. 127-195ст шлюбно-сімейне право. 196-225 ст. розмір на казання за тілесні пошкодження. 226-227ст покарання за знищення раба. 228-235 ст. права та обов'язки архітекторів і суднобудівників. 236-277ст види на уму.

4. Суспільний лад Стародавнього Вавилону за Хамурапі

Суспільний лад-правове становище різних груп населення. На поч. ІІст вдосконалюється знаряддя виробництва, збагачується трудовий досвід людей. Вдосконалюється землеробська техніка, набуває поширення плуг із воронкою, відомий кінь. Основним матеріалом для виготовлення знарядь праці стала бронза. Продовжувала розвиватися технічна база ремесел, вдосконалювалася майстерність ремісників. Розвивалася торгівля та товарообмін, в якій були тамкарі - торгові агенти царя. Розвивалося грошове господарство, мірило ціни - срібло. Укладалися лихварські угоди. Найпідприємливіші представники жили у містах Руці та Ларсі. Работорговці, здаючи у найм своїх боржників, закріплювали за собою право на відшкодування вартості цих осіб. Батьки продавали своїх дітей. На чолі общин стояв царський чиновник, який не був зацікавлений у захисті рядових членів общин. Заможні общинники ставали самостійнішими.

5. Правове становище вільних людей за законами Хамурапі

Давнє Вавилонське суспільство складалося із світової і церковної знаті, чиновників. Професійне військо, сільські общини, ремісники, торговці. Вільні люди Вавилону ділилися на 2 категорії перша АВІЛУУМ(син мужа) друга МУШКЕНУМ (бити чолом)вони були колишніми общинниками, які втратили зв'язок з общиною і були вимушені зробитися орендатор ями державної і храмової земель. Відмінність в правовому положенні авілуума і мушкенума мінімальні. Коли мова йде про окрему людину і окремо рабовласника вони виступають рівноправно. Коли мова йде про нанесення шкоди в більших привілеях знає авілуум. Правове положення християн виражалось таким чином вони виступали закладаючи свою землю, своїх дітей, орендуючи чуже землю.

6. Правове становище селян за законами Хамурапі

Усе населення Месопотамії займалося сільським господарством. Закони Хамураппі захищали селяна, який взяв у борг і не мав змоги його повернути, при чому він не міг стати рабом. Борг потрібно було відробити за 3 роки. Закони охороняли життя того, хто відпрацьовував борг у тамкара. Вони встановлювали максимальний відсоток за договорами позики у розмірі 20% для грошової позики і 33% для позики у зерні.

7. Правове становище рабів за законами Хамурапі

Основну масу рабів становили іноплемінні, захоплені війною. Рабами були діти народжені від рабині.

Відмінним знаком раба була табличка, яка висіла на його шиї, або клімо.

Закон дозволяв рабам мати дім, сімью, майно. Вбивство раба лягало для його хазяїна тільки платою матеріальної шкоди.

Особливу групу рабів складали неоплачувані боржники. Це люди, які не могли віддати борг і йдуть на роботу кредитора. Максимальний час відробітк4у боргу 3 роки.



8. Договір купівлі-продажу за законами Хамурапі, порівняти із Законами 12 таблиць

Щодо договору купівлі-продажу то в законі Хамураппі йому присвячено не багато статей.

Договір купівлі-продажу був поширений через існування власності на рухоме і нерухоме майно. Угода укладалася в присутності свідків, в письмовій формі. У договорі фіксували волю сторін щодо передачі права власності.

Продавцем міг бути тільки власник речі. Акт передачі супроводжувався символічним доторком палички, про що зазначено у договорі. Також договір купівлі продажу використовувався при придбанні жінки у шлюбно-сімейних відносинах. використовували його при продажі рабів. Щось подібне з'явилось у стародавніх римлян із символічним накладанням палички на річ-vindicta.

9. Підвалини розлучення за законами Хамурапі

У законах Хамурапі зазначені 3 фактори, які дозволяли дружині розлучатися з чоловіком: перелюбство чоловіка;залишення ним дому і місцевості проживання;фізична неможливість виконання чоловіком подружніх обов'язків. Закон Хамурапі захищали заміжню жінку від нестерпного подружнього життя (Жінка може ввійти в дім іншого чоловіка, якщо її чоловіка взяли в полон).

Якщо чоловік не має статевих зносин з дружиною виключно зі своєї вини, то дружина може взяти своє внесене майно і повернутися до свого батька.

Жінці можна було позбутися ностальгії за першим чоловіком, адже якщо вона увійшла в дім нелюба, вибирати не доводиться.

Якщо чоловік брав заміж безплідну жінку, то він міг взяти собі наложницю. Рабиня яка недотримувалася закону може бути зарахована до інших рабинь то її продавали. Якщо чоловік заставав свою жінку лежачу з іншим чоловіком, то їх належить зв'язати і кинути у воду.

10. Злочини і покарання за законами Хамурапі

Кримінальне право за законами Хамурапі засновувало свої вимоги на 2 принципах: карається те, що порушує встановлений традицією порядок і те що завдало шкоди людині. Кримінальному стягненню міг піддатися будь-хто. З особливою жорстокістю каралася крадіжка під час пожежі. Існував самосуд.

В законах Хамурапі близько 30 злочинів каралися смертною карою. Смертна кара передбачалася у формі спалення втоплення, садінням на кіл. Ці покарання мали місце поряд з іншими:оберненням у рабство, вигнанням з общини, штрафом, примусовою працею.

Були встановлені злочини проти особи. серед яких це: Умисне вбивство, Невдала операція лікаря, Тілесні ушкодження, образа словом, дією, лжесвідченням, наклеп. Іншу групу становили злочини проти власності.

До майнових злочинів, крім крадіжки і грабежу, належали зняття з раба знака рабства. Третя група-це злочини проти сімейних устроїв: кровозмішування, невірність дружини.

11. Ідея таліону як кримінально-правова, за Законами Хамураппі

Багато статей Законів Хамураппі про покарання базувалися на принципі талону « око за око, зуб за зуб». Таліон міг бути звичайним (ст. 200), дзеркальним(ст. 230) і символічним(ст. 195). Його застосування відбувалося, коли злочинець і потерпілий були рівними. Якщо ж, наприклад, авілум виколов око мужкену, то він сплачував лише грошове відшкодування, а якщо рабу - половину його вартості хазяїну. Загалом покарання (його вид, міра) залежали від катової належності людини.

12. Символічний таліон за Законами царя Хамураппі

Кримінальне право Законника відрізняється, суворістю. В основі кримінально-правових представлень авторів Законника знаходиться ідея таліона:покарання є відплата за провину, і тому воно повинно бути "рівним" злочинові. Ця доктрина звичайно виражається афоризмом: "око за око, зуб за зуб.

Для древніх це був найбільш логічний спосіб обмеження покарання:не більш того що зроблено тобі. виховане на основі первісних представлень про справедливість, воно живилося зрозумілим прагненням послабити ворога настільки, наскільки він послабив тебе, твоє плем'я, твій рід.

Прямолінійне застосування принципу "рівним за рівне" виключає встановлення суб'єктивної сторони дії-наміру, необережності, випадковості.

Своєрідним вираженням таліона в Законнику Хамураппі служило правило, відповідно до якого всякий помилковий обвинувач повинний був нести відповідальність у тій мірі, що загрожувала обвинуваченому: хто безпідставно обвинувачував іншого в убивстві, повинен умерти сам.

Коли по характеру злочину застосування принципу "рівним за рівне" у точному значенні було неможливе, прибігали до фікції: неслухняному рабу відрізали вухо; синові, що образив батька, відрізали язик: лікареві, що зробив невдалу операцію, відрізали. Це називають звичайно таліоном символічним.



13. Причини формалізації права за законами Царя Хаммурапі

Формалізамція - процес подання інформації про об'єкт, процес, явище в формалізованому вигляді. Такий метод полегшує вивчення предмета. На противагу від інших збірників правових актів та законів Месопотамії, кодифікація не носить божественної волі. У пролозі Хаммурапі вказує, що бог сонця та справедливості Шамаш, з'явився цареві у вісні розпорядився, щоб той встановив в країні "право і справедливість", та вручив йому свої закони. В епілозі цар ще раз наголошує на необхідності дотримуватись всіх цих законів. Він також проголошує, що буде захищати усіх потерпілих і покривджених. Причини створення: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави; бажання закріпити в них суспільний лад;прагнення залагодити гострі соціальні суперечності.

14. Процес перетворення варн на касти

У Стародавній Індії Варна -- назва великого соціального стану в традиційному індійському суспільстві. Традиційно існує чотири Варни: жреці-брахмани, воїни-кшатрії, торговці-вайшії, землероби-шудри. Спершу існувала система трьохчленного поділу суспільства на три стани: жерців --брахманів, знатних воїнів--кшатріїв та вільних громадян -- вайшіїв. Внаслідок підкорення та асиміляції прибульцями-аріями місцевого населення в суспільстві з'явився великий прошарок людей, які, з одного боку, не були чужинцями чи рабами, тобто вважалися частиною громади, а з іншого за походженням не належали до 3 старих варн та мали невисокий соціальний статус Цих людей віднесли до четвертої варни -- шудр. Це був найнижчий стан слуг. З часом наповнення цих термінів змінилося. Сучасні касти (джати) є поняттям значно вужчим за стародавні варни. Якщо варн лише 4, то каст сотні, кожна зі своїми власним місцем в суспільній ієрархії, звичаями, традиціями, релігійними особливостями та власним походженням. За традицією більшість каст виводять себе з однієї з давніх варн. Каста -- ендогамні спадкові замкнені групи людей, які зв'язані традиційними професіями і займають певне місце в соціальній ієрархії. Найбільшого розвитку кастова організація набула в Індії, де, власне, на її позначення використовується термін джата). Кастова система в Індії перетворилась на соціальну систему і стала важливим елементом індуїзму.

15. Виникнення Салічної правди та її загальна характеристика

З усіх «варварських правд» особливу цінність для науки становить Салічна Правда, оскільки її зміст відображає соціально-економічні й політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави і права. Салічна Правда кін V-поч VІ. одна з найдавніших. «ВП» - судебники керівництво для суддів. Найбільше у ній присвячено охороні права власності на різні рухомі речі. Розглядалися випадки кражі ВРХ, свиней. Салічна Правду називають «Синячим кодексом». Заріплює права на землю. Більшість статей про злочин та покарання. Також вказано про судовий процес. А саме виклик до суду, види доказів.

16. Державний лад Паризької Комуни

Утворення Паризької комуни передували: катастрофічна поразка Франції у війні з Пруссією. Створений у вересні 1870 року уряд національної оборони зосередив свої зусилля на тому, щоб досягти з Пруссією перемир'я. Коли перемир'я було досягнуто, уряд, потребуючи схвалення його умов, провів вибори до н Національних зборів. Обрані 8 лютого 1871р. Національні збори складалися із прихованих і явних монархістів. Главою уряду збори призначили монархіста Т'єра. Ще у вересні 1870 року у Парижі було сформовано 215 батальйонів Національної гвардії, якою керував Центральний комітет. За період 18-28 березня Центральний комітет відмінив осадне становище у Парижі, скасував військові суди. Частини постійної армії були розпущені. Було ліквідовано поліцію. а охорона громадського порядку була покладена на загони Національної гвардії. . Центральний комітет призначив на 26 березня вибори до Ради Паризької Комуни. До ради було обрано 86 депутатів, які почали працювати у 9-ти комісіях: військовій, Внутрішніх справ і громадської безпеки, зовнішніх зносин, судовій, фінансовій, праці і обміну, харчування, освіти і громадських служб. Вищим органом була виконавча комісія, куди ввійшло по одній особі від кожної з дев"яти комісій. На базі цієї комісії 7 травня було створено комітет громадського порядку.

17. Осн джерела для вивчення іст Стародавньої Індії

В Індії спершу джерелом права був звичай. Тут виникають релігійно-правові збірки, укладені різними брахманськими школами як накази порядним людям. Саме тому норми тогочасної інд права переплітаються з побутовими, моральними, релігійними й іншими настановами. Серед таких реліг - правових збірок, які були санкціоновані держ владою та набули значного поширення, слід згадати: дхармашастри Гаутами й Апастамби, Закони Брихаспаті, Закони Наради, Закони Ману. Цікава памятка тогочасного права є Артхашастра, в якій вміщено дані про методи управління державою, систему судочинства, різні правові норми.

18. Статті Конфедерації 1781 р-перша Конституція США

21 липня 1776 року Б. Франклін представив Конгресу проект під назвою «Статті конфедерації і вічної унії», за яким колонії мали утворити «постійний союз дружби» з центральними органами влади, але при збереженні повної внутрішньої автономії штатів. Проект Б. Франкліна було покладено в основу роботи спеціального комітету, до складу якого ввійшли делегати від дванадцяти штатів. Остаточно він набув чинності 1 березня 1781 року у вигляді першої конституції Сполучених Штатів Америки під назвою «Статті конфедерації і вічного союзу». Було створено союз тринадцяти штатів у формі конфедерації. За цією конституцією, «кожний штат зберігав свій суверенітет, свободу і незалежність, так само, як і всю владу, всю юрисдикцію і права, не передані всією конфедерацією Сполученим Штатам, що зібралися на конгрес». Верховним органом влади в конфедерації вважався однопалатний конгрес, члени якого обиралися законодавчими органами штатів. Кожний штат, мав у конгресі один голос. До виняткових прав конгресу належали оголошення війни і дозвіл на морське каперство, укладення міжнародних договорів, призначення і прийом послів. Конгрес установлював правила карбування монет, регулював поштовий зв'язок. Він виступав найвищою апеляційною інстанцією у спорах між штатами. Для ведення справ союзу в міжсесійний період конгрес обирав комітет штатів на чолі з головою. Компетенція комітету:він не мав права вирішувати справи, для яких у конгресі була потрібна кваліфікована більшість - 3/4 голосів. Повноваження конгресу були обмеженими. Створене статтями конфедерації об'єднання виявилося дуже слабким: конфедерація не мала союзної грошової системи, не було єдиного громадянства. Зміни в статті конфедерації можна було внести лише з дозволу конгресу і після схвалення законодавчими зборами кожного штату. «Союз повинен бути вічним», підкреслювалося в статті XIII.

19. Конституція США 1787 р.

Конвент схвалив конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька днів схвалив її і конгрес конфедерації 4 березня 1789 року після її ратифікації ? штатів вона набрала чинності Конституція складалася з преамбули і семи статей які поділялися на розділи і абзаци. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрій союзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права і свободи громадян був відсутній рабство ставало однією з основ нової конституції. Згідно з преамбулою конституція запроваджувалася «з метою утворення досконалішого . Вона засновувала федерацію держав, у якій штати передавали значні повноваження центральній владі але зберігали широку автономію у вирішенні питань, які стосувалися виключно штатів. Конституція спиралася на принцип розподілу влади і кожна з них законодавча, виконавча і судова діставала досить велику незалежність. Законодавча влада за конституцією передавалася двопалатному конгресу. Палата представників обиралася загальними виборами на 2 роки прямим голосуванням з громадян, які досягли 25-річного віку. Верхня палата сенат складалася з сенаторів, які обиралися законодавчими зборами штатів.

20. Перші 10 поправок, внесені до Конституції США

Для того щоб конституція набрала чинності, потрібна була її ратифікація не менш як дев'ятьма штатами. Тому конгрес 1789р прийняв 10 поправок до конституції, запропонованих штатами. У 1791р вони були ухвалені більшістю штатів і дістали назву «Білль про права».

1 поправка - конгрес не має права видавати закони, які обмежували б свободу совісті, свободу слова чи преси.

2 попр дозволяла громадянам США мати, зберігати та носити зброю.

3 поправка-заборонялося примусове розміщення військ у приватному будинку.

4 попр-встановлювала недоторканість особи, майна, особистих речей.

5 попр- забезпечувала охорону особи і приватної власності.

6 попр- надавала громадянам право на скорий і прилюдний суд безсторонніх присяжних у випадках карного.

7 попр- у цивільних судових справах з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів, зберігалося право на суд присяжних на основі положень загального права.

8 поправка-забороняла вимагати надмірно великі застави, стягувати завеликі штрафи, накладати жорстокі і незвичайні покарання.

9 попр-містила застереження, що наведені вище права не повинні обмежувати і скасовувати права, якими вже користується народ.

10 попр-прерогативи, які за конституції не належали конгресові закріплювалися за законодавчими зборами штатів.

21. Громадянська війна на Пн і Пд США

Другий цикл поправок до Конституції. . Громадянська війна привела до серйозних змін в економічній, політичній і правовій системі Сполучених Штатів. Знищила на Пд рабовласництво, ліквідувала останні залишки докапіталістичних соціальних структур. Остаточно утвердився американський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві, коли основною фігурою стає капіталістичний фермер У цьому відношенні війна Півночі з Півднем може вважатися продовженням і завершенням буржуазної революції що була розпочата війною за незалежність. За своїм характером це була радикальна буржуазно-демократична революція. Громадянська війна залишила Південь у стані економічного і політичного хаосу. Штати розгромленої Конфедерації були поставлені під контроль федеральних військ. Місце загальних судів зайняли військові трибунали. З обох палат конгресу були виключені представники Півдня. Особам, що брали участь у заколоті, була заборонена політична діяльність. Негри після громадянської війни землю не отримали. Неграм було заборонено займатися ремісництвом або торгівлею; негри, яким ще не виповнилося 18 р, насильно віддавалися в «учнівство» білим господарям. Водночас конгрес прийняв 1865 року XIII поправку до Конституції - в СШ не повинні існувати ані рабство, ані підневільне слугування, окрім тих випадків, коли це є покаранням за злочин. Радикальне крило республіканської партії зуміло, всупереч позиції президента Джонсона, в червні 1866 р провести в Конгресі XIV поправку. Після її ратифікації необхідним числом штатів 28 липня 1868 р вона стала частиною конституції країни. “Особи народжені чи натуралізовані в США, вважаються громадянами США і тих штатів, в яких вони проживають”. Заборонено видання законів, що ущемляють права і привілеї громадян. XIV поправка не поширювалась на індіанців, звільнених від сплати податків, але означала конституційне зрівняння в правах білого і чорношкірого населення. Щоправда, права негрів проголошувалися, але не гарантувалися. Незважаючи на ясні і зрозумілі вимоги XIV поправки, законодавчі збори штатів визнали, що рівність прав білих і кольорових повинна здійснюватись на основі принципу “роздільне, але рівне”. Тільки в 1954 р Верховний суд визнав формулу “роздільне, але рівне” такою, що протирічить конституції і відмінив її. Слідом за цим Верховний суд відмінив і інші правові обмеження негрів і кольорових. У 1870 р конгрес прийняв XV поправку до Конституції-право громадян СШ на участь у виборах не повинно заперечуватись чи обмежуватись залежно від раси, кольору шкіри чи колишнього рабського стану. 113. Конгрес Сполучених Штатів. У другій половині XIX століття конгрес був впливовим органом Деякі юристи називають період 80-90-х років XIX століття епохою «правління конгресу в Сполучених Штатах». У цей час виникає і розвивається комітетська система в конгресі. Яка привела до значних змін у роботі конгресу. Одночасно відбувається буржуазної парламентської демократії, як свобода дискусії в конгресі. У 1889р були значно розширені повноваження спікера палати представників. Відтепер він мав змогу робити часто вирішальний вплив на хід законодавчого процесу в конгресі. Відбувалися певні зміни і у виборчому праві. У 1871р було введене таємне голосування на федеральних виборах. З 1876 року встановлено новий порядок виборів до палати представників конгресу за округами, які були спеціально організовані для цього. У другій половині XIX століття Сполучені Штати були президентською республікою, глава якої одночасно очолював і уряд, і державу. У руках президента були зосереджені великі повноваження, серед яких особливе місце займало право «вето». Спростувати його було дуже важко. Про посилення влади президента свідчить значне зростання кількості «виконавчих наказів», які видавав президент і які прирівнювалися до прокламацій і законів конгресу. Одночасно відбувається процес бюрократизації управління, зростає кількість федеральних установ. На протязі ХІХ століття значно змінилося становище і юридична роль Верховного суду США, який поступово закріпив за собою право конституційного контролю по відношенню до актів інших державних властей. До середини ХІХ століття найважливішою правовою проблемою в практиці конституційного нагляду Верховного суду була проблема взаємовідносин федерації і штатів. В цьому відношенні Верховний суд вніс багато важливих положень в конституційне право. Суд неодноразово виносив рішення, керуючись принципом, що Конституція є актом особливого верховного значення В результаті склалося важливе для конституційного ладу і права США положення, що Конституція є такою, якою її тлумачать судді і все, що не протирічить принципам конституції, навіть якщо прямо в ній і не передбачено, повинно служити прямим керівництвом для практики.

22. На початку ХІХ ст

Німеччина складалась із багатьох держав з власними митними системами, органами управління, законодавствами, системами мір і ваги. Уряди цих держав мало цікавили проблеми загально німецької єдності, в галузі внутрішньої і зовнішньої політики вони керувались лише власними інтересами. До наполеонівських війн абсолютна монархія в цих державах була переважною формою правління. Наполеон, розбивши австрійські війська, поклав кінець існуванню Священної Римської імперії. В серпні 1806 р Франц ІІ відмовився від титулу її імператора. Міжнародний авторитет Габсбургів було підірвано. Політична самостійність багатьох феодальних держав була ліквідована. Поразка французької армії в Росії допомогла німецьким державам здобути незалежність. Певний внесок в перемогу над Наполеоном, внесли Австрія і Пруссія. 30 травня 1814р у Парижі був підписаний договір між державами-переможцями та переможеною Францією. Цей договір позбавив останню усіх територій, завойованих нею у війнах кінця XVIII - початку XIX ст. У вересні 1814 р у Відні зібрався найбільш представницький з дипломатичних конгресів. На нього з'їхалися 216 представників усіх європейських держав за винятком Османської імперії. 3 січня 1815р. Англія, Австрія та переможена Франція уклали між собою таємний союз з метою протидії планам російського та прусського урядів у польському та саксонському питаннях. Нові союзники обіцяли один одному військову допомогу в разі необхідності. В результаті їх об'єднаного тиску на Пруссію тій довелося примиритися з корекцією власних масштабних планів. До Пруссії відходила лише північна частина Саксонії, а південна залишалася самостійним королівством. Останні дві провінції були найбільш розвинутими в економічному відношенні німецькими землями, важливим було і їх стратегічне становище. Галичина тоді ж була передана Австрії.

23. Німецький союз 1815 р.

9 червня 1815р. був підписаний Генеральний заключний акт Віденського конгресу. З масиву німецькомовних держав та частини володінь Австрійської імперії Віденський конгрес створив Німецький союз. До нього увійшли 34 монархії та 4 вільних міста. Прусські та австрійські володіння включалися до Німецького союзу не повністю. З прусських - поза Союзом залишалася Східна Пруссія та Познань, з австрійських - Галичина, Угорщина та більша частина південнослов'янських областей імперії. Австрійський канцлер Меттерніх добився гегемонії Австрії в Німецькому союзі і розглядав його як знаряддя австрійської політики. Тим самим Австрія перетворювалася на жандарма Європи. Керівний орган Німецького союзу турбувався про збереження європейського статус-кво: державних кордонів, монархічних режимів, політичної ізоляції Росії та збереження політичної роздробленості німецьких земель. Після вражаючих перемог над Наполеоном Росія, намагалася претендувати на роль провідної європейської сили. Це не відповідало інтересам жодної з європейських. Спроби Росії опертися на союз з Пруссією викликали зрозуміле занепокоєння у Відні, Лондоні та Парижі. В результаті цього Пруссії, як менш сильному учаснику намічуваної коаліції, дозволили дещо зміцнити свої позиції, але ціною розриву з Росією. Остання підтримувала прагнення Пруссії захопити усю Саксонію, але в свою чергу претендувала на герцогство Варшавське з Познанню та Гданськом включно. Союзний сейм - рада уповноважених окремих німецьких монархів - перебував у Франкфурті-на-Майні. В Союзі не існувало ні спільного судового органу, ні об'єднаного дипломатичного представництва, ні загальної армії. Рішення сейму ставали обов'язковими лише за умови їх визнання усіма суверенними государями-членами Союзу. Тим самим Німецький союз був слабкою конфедерацією, позбавленою реальної сили і значення.

24. Конституція Пруссії 1850 р.

31 січня 1850 р. Пруссія знову, одержала нову конституцію, за якою двопалатний парламент отримав право вотування законів, затвердження бюджету та податків. Члени нижньої палати обиралися на основі «трикласного закону»1849 р. Верхня палата була задумана як наполовину виборна, але уже з 1852 р. , за наполяганням канцлера Бісмарка, стала по життєвою і спадковою. Вона формувалася з принців крові, князів і призначуваних королем перів. За Конституцією 1850р. король зберігав право абсолютного вето з метою не допустити «довільної зміни існуючого становища». Йому ж належало право законодавчої ініціативи. Король був главою виконавчої влади. Міністри були непідзвітними ландтагу, не несли колективної відповідальності не йшли у відставку внаслідок вотуму недовіри. По суті, ландтаг залишався дорадчим органом при королі. З деякими поправками ця конституція діяла у Пруссії до 1919 р. До середини ХІХ ст. авторитет Австрії серед німецьких держав став помітно падати. Революція 1848р в Угорщині, як і в інших німецьких державах, зазнала поразки. Однак австрійський уряд був змушений скасувати деякі феодальні порядки. Наявність численних пережитків феодалізму, слабкість буржуазії були причиною сповільнених темпів економічного розвитку Австрії та збереження абсолютної монархії навіть після революції 1848р.

25. Розроблення та прийняття Німецького цивільного уложення 1900 р.

Німецьке цивільне уложення -- одна з найважливіших кодифікацій XIX століття. Воно має кілька серйозних особливостей. Видане в Німеччині, становить кодифікацію періоду переходу до імперіалізму, час видання Цивільного уложення належить до періоду загострення соціальних конфліктів, протистояння буржуазії і робітничого класу. Німецьке цивільне уложення було побудоване за пандектною системою: загальна частина, право зобов'язань, речове право, сімейне право і спадкове право. У ньому дістає повне визнання юридична особа, якої не знав Французький цивільний кодекс. Шістдесят дев'ять параграфів Уложення докладно регламентували права і обов'язки різних видів юридичної особи. В Уложенні визначалися устрій товариства, роль його статуту, функції правління. Німецьке цивільне уложення визнавало загальну цивільну правоздатність всіх громадян. Загальна правоздатність осіб розпочиналась з моменту їх народження, а цивільна дієздатність з 21 р. 2 книга, присвячена праву зобов'язань, найбільше містить каучукових норм, які надавали дуже великі можливості для судового розсуду. Головним видом виникнення зобов'язань був договір. Традиційно вважались недійсними договори, які здійснені по відношенню до неможливих речей і ті що протирічать законам. В конкретні правила про договори були введені нові положення, які посилили захищеність однієї із сторін. При укладенні певних договорів передбачалась можливість при поважних причинах або обумовлених в законі випадках відмовиться від виконання зобов'язань без ніяких наслідків. 3 книга Уложення дає дещо інше, ніж у Кодексі Наполеона, визначення права власності. Згідно з Уложенням власник земельної ділянки «не може заборонити проникання до нього з іншої ділянки газу, шуму, якщо таке діяння не заважає йому або заважає незначною мірою користуватися своєю ділянкою». Не можна було протестувати проти польотів над земельною ділянкою, проти того, що хтось копає під нею, коли це не заважає нормальному ходові польових робіт Багато уваги приділяло Уложення сервітутам. У 4 книзі закріплювався принцип верховенства чоловіка в родині Уложення закріплювало громадянську форму одруження. Чоловік міг одружитися по досягненні 21 року, а жінка - 16 років. Розлучення допускалось тільки в судовому порядку і при наявності узаконених причин. 5 книга трактувала норми спадкового права. Спадкування за законом відбувалось за ступенем спорідненості. При відкритій спадщині дозволялось відшукувати навіть далеких родичів.

26. Періодизація історії держави і права Стародавнього Риму

Історія держави і права Старод риму поділ на 3 періоди: 1період:період виникнення держави(«період царів»)-сер 8-6ст до н. е; 2період:період республіки-5ст до не-27р до не;3період:період імперії-принципат і домінант-27р до не-476р до не. (Рим імперія ділилася на Зх і Сх). Час заснування м. Риму-753р до не. Виникнення держави у Римі було пов'язане з насильницьким зруйнуванням первіснообщинної організації. внаслідок об'єднання 3племен- латин, сабін, етрусків). які оселилися в сер частині Апеннінського півострова біля р. Тібр.



27. Періодизація історії стародавнього права

Найдавніший період(6 ст до не-сер 3 ст до не). Римське право цього періоду характеризується ще національно-полісною замкненістю. архаїчністю і простотою основних інститутів права. Класичний період(сер 3 ст до не-кін 3 ст не). В цей період римське право досягає найвищого ступеня розробленості і досконалості. стає класичним юридичним вираженням життєвих умов і конфліктів суспільства. в якому панує чисте приватне володіння. Посткласичний період(4-6ст не)-у цей час у зв'язку з розпадом рабовласницького суспільства і державності римське право має на собі відбиток загально економічної і політичної кризи. Зміни в римському праві цього періоду пов'язані з його систематизацією і пристосуванням до нових сфер відносин. які формуються в Сх частині імперії(Візантії)

28. Правове становище людини у Стародавньому Римі (три статуси)

Населення ділилося на 2 групи:вільні та раби. Вільні (громадяни та іноземці) ділилися на повноправних і неповноправних. повноправні-ті, хто належав до одного з родів(їх було 300).

Такі громадяни назив патриціями та мали особливий правовий статус. Неповноправні-плебеї. біли вільними, володіли майном і рабами, але були позбавлені політ прав.

Раби-невільне населення, позбавлене будь-якого права, перебуває у приватній і державній власності. Іноземці-мешканці провінцій, що входили до складу Римської імперії. але не громадяни.



29. Патриції та плебеї у Стародавньому Римі

Патриції мали особливий правовий статус. Це були повноправні громадяни. Мали право займати виборні посади, бути суддями, брати участь у розподілі земель. Неповноправні плебеї-були вільними, володіли майном і рабами. як і патриції, сплачували податки. служили у війську, але були позбавлені політичних прав. Їм заборонялося укладати шлюз із патриціями. все це штовхнуло плебеїв на боротьбу, яка закінчилася їхньою перемогою, яка зруйнувала замкнену римську родову організацію і поклала шлях до створення держави.

30. Римські магістратури

Магістратурами в старод римі назив державні посади. Магістрати обиралися центуріатними або трибунатними зборами на 1 рік. У римській магістратурі існував ієрархія посад: вищестоячий магістрат міг відмінити рішення нижче стоячого.

Влада магістрата ділилася на вищу і загальну. Магістратури ділилися на ординарні (звичайні) та екстраординарні(незвичайні). До ординарних магістратур належали посади консулів, преторів, цензорів, квесторів, едиктів.

Консули були вищими магістратами і очолювали всю систему магістрату. Претори-намісники консулів.

Цензори - складали списки римських громадян, розділяли їх за трибами. Квестори відали фінансовими витратами, завідували держ казначейством. Диктатор мав найвищу владу.



31. Джерела Римського права давнього періоду

Найдавнішим джерелом права були правові звичаї. Також до джерел права цього періоду відносять законодавство римських царів (рексів). Прийняття перших писаних римських законів-Законів 12 таблиць. За цими Законами право вже було відокремленим від релігійних норм і набуло світського характеру. Вони були складені у вигляді коротких висловів з різних питань права і містили норми стосовно сім'ї, власності, договорів, злочинів. У найдавніший період правову силу мали також рішення сенату, постанови магістратів, конституції імператорів (едикти, декрети), кодекси (Грегоріана, Юстиніана)

32. Право приватної власності за Законами 12 таблиць

Речі. які перебували у загальному користуванні(повітря, море, громадська земля) розглядали як такі, що перебували поза майном, торговим обігом. У цивільному праві поділом речей, що перебували в обігу і могли бути об'єктом права. був їхній поділ на манциповані і неманциповані. До першої групи належали землі Італії, раби. велика домашня худоба, земельні сервітути, тобто економічні найважливіші об'єкти речового права, до 2-всі інші речі.

Склався порядок, за яким річ могла набуватися у власність в силі тривалого володіння нею. Був ще один спосіб передачі права власності шляхом процедури фіктивного судового спору, що розігрувався в присутності претора.



33. Манципація

Засіб придбання речей за Законами 12 таблиць. Відчуження речей, що становлять 1 групу, могло здійснюватися лише шляхом манципації. Манципація була суто формальним обрядом;здійснювалася за посередництвом міді і ваг.

Вона вимагала наявності 5свідків, вагодержателя. Покупець торкався рукою речі, що придбавалася ним. тримаючи у руці мідь і промовляв урочисту формулу, що ніби цей товар належить йому і куплений ним за цей метал і за допомогою цих ваг.

Потім він вдаряв цим металом об ваги і передавав його купівельну суму тому. від кого придбав річ шляхом манципації. Неманциповані речі передавалися шляхом простої передачі без будь яких особливих формальностей.

34. Нексум - договір позики у Римі за Законами 12 таблиць

Боргове рабство узаконене 12таблицями відрізнялося надзвичайною суворістю. Договір позики, за яким засобом забезпечення були м'ясо і кров боржника, називався в Римі-кабала. За способом укладення кабала схожа на манципацію (свідки, мідь, формула).

У разі прострочення платежу кредитор, користуючись дозволом суду, мав право закувати боржника в кайдани. Боржник тричі виводився на міську площу молити про допомогу друзів і родичів. Третього базарного дня боржник підлягав страті або ставав рабом. У 326р до не боргове рабство було скасоване у Римі.



35. Сільські сервітути за законами 12 таблиць

Особливим видом речового права, що виникло в найдавніший період були сервітути-фіксоване в звичаях або в законі і строго обмежене право користуватися чужою річчю. Сервітути з'явилися разом з приватною власністю на землю і необхідністю чіткого врегулювання взаємовідносин власників сусідніх ділянок. Сервітути належали до категорії манципованих речей. Найдавнішими були такі:право переходу через сусідню ділянку. право прогону худоби, право перевезення навантажених візків, право відведення води з ділянки сусіда. Окремі сервітути передбачалися за законами 12таблиць.

36. Судовий процес у Стародавньому Римі за законами 12 таблиць

Процес мав 2 стадії. Так званий легісакційний процес. Позивач з'являвся до претора і робив заяву. Претор призначав день суду. Відповідач викликався самим позивачем.

Процес відбувався у формі боротьби за спірну річ. Віндикація-витребування речі з чужого неправомірного володіння. На 2 стадії суддя призначений претором розглядав справу по суті:вислуховував свідків, знайомився з документами, виносив рішення.

У разі неявки одної із сторін без причини рішення виносилося на користь її опонента. Такий процес створював штучні труднощі на шляху розвитку товарних відносин. За таким процесом вирішувалися майнові спори. Кримінальний процес мав інквізиційних характер.



37. Акт про парламент 1911р. в Англії

На початку 20 ст. основна боротьба між лібералами і консерваторами розгорнулася навколо питання про тарифи. Консерватори, тісно пов`язані з важкою індустрією, вимагали встановлення протекціоністського мита з метою захисту від конкуренції з боку Німеччини. Інші підрозділи промисловості що працювали на експорт були заінтересовані в збереженні вільної торгівлі. Ця галузь була провідною в Англії. Конфлікт між консерваторами і лібералами торкнувся також і питання про пенсії. Особливо гострі розбіжності мали місце в 1910р. після того як палата громад прийняла новий бюджет. Верхня палата відкинула його. Акт про парламент 1911р. встановлював, що якщо фінансовий білль, не буде протягом місяця прийнятий останньою без поправок, він стає законом після затвердження короною. На спікера палати громад покладався обов'язок засвідчувати, що зазначений законопроект є фінансовим. Права палати лордів були урізані й у питаннях прийняття не фінансових публічних біллів. Якщо протягом трьох послідовних сесій парламенту прийнятий палатою громад законопроект буде заперечуватися палатою перів, він все одно має бути занесений до книги статутів Великобританії. Але для цього необхідно, щоб між другим читанням білля під час першої сесії і третім його читанням на третій сесії пройшло 2 роки.

38. Сутність та особливості «революції Мейдзі» 1867-1868 рр. у Японії

У 18ст. територія Японії складалася з трьох великих островів та дрібних островів. Населення Японії на той час становило близько 29млн чоловік. Управління країною перебувало в руках феодального дому Токугава. Японія була важливою базою для американських суден. В 1858р. американський уповноважений Харріс домігся підписання нерівноправного для Японії торгового договору. Японія до 19 ст. була феодальною країною. З початку 15ст. розвиток ремесел і торгівлі, міст приводить до створення місцевих ринків, до остаточного закріплення економічної та політичної самостійності можновладних князів. Перший сьогунат, що призвів до фактичного усунення від управління японського імператора, який зберіг лише релігійно - ритуальні функції, був утворений у Японії. Певної централізації державної влади за допомогою військової сили домоглися лише сьогуни з династії Токугава. Спробую подолати кризу були обмежувальні реформи «темпо»(1841-1843рр. ). Були ліквідовані деякі соціальні монополії, полегшено розв мануфактур. У наростанні соціально-політичної кризи в Японії середини 19ст. особливу роль відіграв зовнішній фактор:відносини з європ державами і США й урядова політика шодо цих зв`язків. Розкол феодальних угрупувань відбувався на тлі значного зростання селянських заворушень. Сьогун, спираючись на власну армію розпочав ще одну громадянську війну (1868-1869рр. ). Вона закінчилася перемогою імператорських сил і повною ліквідацією інституту сьогунату. У результаті перевороту Мейдзі в Японії із запізненням встановилася абсолютна монархія. Це зробило еру Мейдзі періодом швидкої політичної модернізації державного устрою.

39. Встановлення режиму фашистської диктатури в Німеччині

Фашизм у Німеччині з`явився відразу ж після закінчення Першої світової війни як один з різновидів реакційних мілітаристичних націоналістичних течій. У 1920р Гітлер виступив із програмою з «25пунктів», що стала згодом програмою Націонал-соціалістської німецької робітничої партії. У 1921р. складаються організаційні основи фашистської партії. Головною метою створення партії стає поширення фашистської ідеології, підготовка спеціального терористичного апарату. У 1923р. слідом за загальним страйком пролетаріату фашисти роблять пряму спробу захопити державну владу. З 1925р. починається «битва за рейхстаг». У 1932р. за кількістю мандатів фашистська партія одержує більше місць, ніж будь-яка інша партія , представлена в рейхстазі. 30 січня 1933р. Гітлер за розпорядженням Гінденбурга займає посаду рейхсканцлера Німеччини. Він приходить до влади як глава коаліційного уряду. За Гітлера голосували різні соціальні прошарки і групи населення. Націоналістичні гасла фашистів приваблювали німців більше ніж заклики до «розуму і терпимості» соціал-демократів або до «пролетарської солідарності» і побудови « радянської Німеччини» комуністів. Гітлер прийшов до влади, спираючись на пряму підтримку офіційних і неофіційних правлячих кіл і реакційних соціально-політичних сил. Відчуваючи страх перед лівим рухом, що все більше набирав сили, перед революцією і комунізмом, вони хотіли встановити авторитарний режим зо допомогою «кишенькового» канцлера. Прихід до влади фашистів не був звичайною зміною кабінету. Він ознаменував початок планомірного руйнування всіх інститутів буржуазно-демократичної парламентської держави. Спочатку, коли відкритий опір фашизму не був остаточно придушений. Гітлер вдався до «надзвичайних заходів». Він формально ніколи не відмовлявся від Веймарської конституції. Для виправдання надзвичайних заходів Гітлеру 1933р. потрібен був провокаційний підпал рейхстагу, в якому була звинувачена Комуністична партія Німеччини. Уряду надавалося право брати на себе повноваження будь-якої землі, видавати укази, пов`язані з порушенням таємниці листування, телефонних розмов, недоторканності власності, прав профспілок.

40. Закон Тафта-Хартлі 1947р. в США

Закон Вагнера створив певний дисбаланс політичних сил. Боротьба Закону 1935р. почалася після його прийняття. До 1937р. боротьба велася за визнання закону неконституційним, потім за перегляд відбувся, був прийнятий закон Тафта-Хатлі, чинний і до тепер. Закон давав відсіч деяким напрямкам «нечесної трудової практики» профспілок: забороняв деякі види страйків, у тому числі вторинні бойкоти, страйки солідарності, пікетування підприємств для того, щоб домогтися від підприємця укладення договору з профспілкою, страйки державних службовців, страйки, що створюють загрозу національній безпеці та інші. Закон докладно регулював порядок укладення колективних договорів, розглядав яким умовам повинна відповідати профспілка, вимагав від керівників профспілок підписки про непричетність до діяльності Комуністичної партії. Профспілкам було відмовлено в праві робити внески до виборчих фондів осіб, які домагаються на федеральні посади. Заборонивши договір «закритого цеху». Новостворений орган - Федеральна служба посередництва і примирення - повинен був вирішувати спори між підприємцями і робітниками шляхом колективних переговорів їх представників. Президент міг зробити страйк на 80 днів. Антипрофспілкова обмежувальна спрямованість Закону Тафта - Хартлі була підкріплена Законом Лендрама Гріффіна 1959р. який поставив профспілки під ще більший контроль державних органів. Положення Закону Тафта Хартлі неодноразово підкріплювалися згодом рішеннями Верховного суду США. Закон Тафта Хартлі дав можливість більш жорстко упорядкувати відносини між працею і капіталом, зробив очевидний внесок у досягнення згоди між ними і тим самим сприяв зміцненню політичної стабільності.

41. Закон Маккарена-Вуда в США

Закон 1950 р про внутрішню безпеку-акт, прийнятий конгресом США на пропозицію сенатора П. Маккарена і члена палати представників Дж. Вуда. Проголосив компартію США організацією, що «спрямовується і керується іноземним урядом або іноземною організацією, які управляють світовим комуністичним рухом». На підставі цього звинувачення у законі було сформульовано вимогу реєстрації компартії та кожного її члена у м-ві юстиції США. Під час реєстрації, а також пізніше компартія була зобов'язана щороку інформувати м-во про імена та адреси її посад, осіб звітувати про всі грош. доходи і видатки. За кожне порушення будь-якої вимоги передбачався штраф у розмірі 10 тис. доларів або позбавлення волі строком до 5 років, або штраф та одночасне позбавлення волі. Під порушенням розумілося навіть прострочення на 1 день реєстрації та невнесення до списку прізвища будь-якої окр. особи. Після реєстрації вважалося незаконним для будь-якого члена компартії перебувати на держ. службі, займати виб. посаду в д-ві або адм. пост у профспілках, працювати на оборонному підприємстві, подавати заяви з проханням видати закорд. паспорт. Міністр юстиції США отримав право на період надзв. стану відправляти безстроково до концтабору будь-яку особу, стосовно котрої «є підстави вважати, що вона здійснюватиме акти саботажу та шпигунства»

42. Конституція Японії 1889р.

У 1880р. відбулося кілька з`їздів представників великих громадських рухів за народні права. З`їзди приймали петиції про Конституцію. Це стало приводом до видання особливого закону. Представники руху Коккей домей на 2 з`їзді цієї організації прийняли рішення силою домогтися прийняття Конституції. У відповідь був виданий імператорський Указ(1881р. ) з обіцянкою протягом 10 р дарувати країні писану Конституцію. Розробка Конституції тривала у вузькому урядовому колі близько 8 р. Після розгляду імператором Конституція(76статей) була проголошена Законом від 11 лютого 1889р. Передбачалося, що вона набере чинності з листопада 1890р. Конституція 1889р. була октроїруваною. З прийняттям Конституції Японія перетворилася справді на конст монархію. Однак імператорська і урядова гілки влади посідали в ній переважне порівняно з представництвом народу місце. Імператор був наділений повнотою державної влади, яку в справах законод обмежувало народне представництво, а в управлінні-- самостійний статус уряду. За імператором зберігалися значні законод повноваження. Тільки за імператорським поданням могла переглядатися Конституція. Імператор скликав і розпускав парламент. Зовнішньополітична сфера також повністю залишилася в руках монархії. Окрема глава Конституції присвячувалася правам і обов`язкам підданих. Піддані зобов`язувалися сплачувати податки і служити в армії. Паррламент- Дайета -був двопалатним. Верхня- палата перів- формується за імператорським рішенням. До неї входили: члени імперат дому, титулована знать а також особи, призначені монархом. Нижня палата- палата представників- обиралася населенням. Відповідно до закону виборче право мали чоловіки старше 25 р, які сплачували податок з майна. Робота палати представників була поставленна під контроль уряду. Президент і віце-президент палати призначалися імператором із представлених кандидатів. Палата поділялася на 4 секції зі своїми головами. Конституція закріпила основи судової організації:законність, незмінюваність і публічність судочинства. Конституція проголошувалася верховним законом: усі закони і порядки в державі мали відповідати їй.

43. Встановлення фашистської диктатури в Італії

Наслідки Першої світової війни нанесли великих втрат Італії. Економічне становище країни було критичним:не вистачало продовольчих товарів, предметів першої необхідності. Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не виправдались. Італія стала "переможеною серед переможців". Важке фінансово-економічне становище країни позбавляло уряд можливості здійснити заходи щодо покращення життя населення. Довіра до нього і до конституційного ладу впала. Післявоєнний спад виробництва, демобілізація армії призвели до розгортання масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Страйки робітників супроводжувались захопленням заводів і створенням фабрично-заводських рад. Виклик праву власності налаштував проти робітничого руху дрібних господарів й селянство, які до того ж не довіряли існуючій владі. Настрої цих прошарків населення відбились у фашистському русі, що виник у 1919 р. Він поєднував у собі ідеї реваншизму, антикомунізму. У 1919-1920 pp. фашисти не становили серйозної небезпеки. На виборах 1919 р. вони не отримали жодного мандату. Зростанню їх впливу сприяли реваншистські настрої. Так, восени 1919 р. загін фашистів на чолі з поетом Габріеле Д'Аннунціо захопив порт Фіуме. Це сприяло створенню над фашистами ореолу патріотів. Весною 1921 р. загони фашистів під гаслами відновлення порядку і збереження "великої нації" почали погроми робітничих організацій. Італія стала ареною масового насильства, а уряд не зміг вивести країну з цього стану і відновити законність. У листопаді 1921 р. фашисти об'єднались і утворили Національну фашистську партію, на чолі якої став Б. Муссоліні. Тоді ж у робітничому русі стався розкол. У таких умовах Муссоліні, підтримуваний великими промисловцями, заручившись "нейтралітетом"Ватикану , співчуттям короля Віктора-Еммануїла III, висунув вимогу передати фашистам владу. Прихильників збереження старих порядків, які не гарантували порядку й законності, виявилось дуже мало, і король доручив Муссоліні сформувати уряд. 30 жовтня 1922 р. Муссоліні на чолі загонів чорносорочечників вступив у Рим і очолив уряд. Так в Італії був відкритий шлях до ліквідації ліберальної демократії і встановлення фашистської диктатури.