Історія держави та права зарубіжних країн

87. Поділ всіх раніше рівноправних в Індії на групи (варни) у другій половині ІІ ис. До н. е.

Характеристика дхарм для кожної варни. Брахмани - це жреці, які мали особливі пільги та привілеї. Вони могли вивчати священні книги, приносити жертви за себе та за інших, звільнятися від повинностей. Їх не можна було позбавити права власності, вони являлися володарями всього живого та мертвого на землі. Всі їх бажання могли бути виконані. Вбивство Брахмана тягнуло за собою найтяжчі покарання. Кшакрії - воїни. Належали: правителі та всі представники державного апарату управління. Основне їх завдання -охорона порядку у суспільстві, пильнування за дотриманням законів, обрядів та ритуалів. Вайш'ї - найчисленніша варна. Належали: хлібороби, ремісники, торговці, вони сплачували податки в країні, були провідною виробничою силою. Шудри були особисто вільними , мали право володіти та розпоряджатися майном , мати сім'ю, але основним їх обов'язком була служба трьом вищим варнам. Перші три варни вважалися двічі народженими, шудри були один раз народжені. Були в Індії люди, які не належали до жодної варни (чандали). Це були люди з відсталих племен, вони виконували найбруднішу роботу. Їх щне називали недоторканими. До них відносилися:м'ясники, кожевники, рибаки, столярі та лікарі.

88. Державний лад Стародавньої Індії та становище індійських царів в імперії Маур'ів

За формою павління Індія була монархією. Вершиною державного механізму був правитель - раджа, в руках якого зосереджувалася вся влада та найвищі державні повноваження. Йому підпорядков різні відомства:фінанси, військо, податки, верховні жреці. 1 помічником раджи був головний мандрин. Бзпосреднє управління здійснювали вищі посадові особи, які поділялися на декілька категорій:радник-мандрин, вищий сановник-махомара сановник-аматья, наглядач -ад'яхша. Найвищим держ. органом був Мантрифаришат - збри царких сановників. Існувала також таємна рада, яка складалася з 8 найвпливовіших посадовців. Вся територія держави поділялася на 5 провінцій. Провінції поділялися на округи, які очолювали окружні начальники, яких призначав раджа. Найнижчою ланкою управління була сільська община. Вищим суддею був раджа. Імперія Маур'їв досягла найвищого рівня розквіту в ІІІст. до н. е. під час правління Ашоки, коли в Індії скл відносно централізована східна рабовласницька монархія. Імперія складалася в результаті війн. Влада давньоіндійських царів не була деспотичною. Вона стримувалася становищем у державі панівної, падкової знаті, встановленими традиційними. Одним із основних обов'язків царя була охорона підданих. Захищаючи народ цар міг примусити його платити данину - болі. Поряд із основним податком інували інші численні збори на користь центральної влади: торгове мито, «приношення плодів». Найважливішою функцією царя була організація публічних робіт, будівництво іригаційних споруд. Цар був головою адміністративного апарату. Усі царські чиновники поділялися на групи центрального і місцевого управління. Особливе місце посідали радники - вищі сановники. Серед вищих чиновників особливе місце посідали:головний суддя, радник царя , радник царя у справах культу, ихователь його синів верховний придворний жрець. Особливою складністю в імперії відзначався адміністративний поділ і система самоврядування. Виділялося п'ять провінцій, управління якими, здійснювалося царевичами. Меншою адміністративною одиницею був округ, очолюваний окружним начальником.

89. Васально-сюзеренні відносини у Франції

Становлення панівного класу феодалів безпосередньо пов'язане з розвитком феодальної власності на землю і складної системи васальних відносин. Великі феодали не прагнули зберегти свої землі у безпосередній власності, оскільки їх політичне значення і сила визначались не стільки розміром земельних володінь, скільки кількістю васалів. Хоча відносини між сеньйором і васалом будувалися на основі договору, сторони в ньому не мали рівного правового становища. Васальний договір містив елементи ієрархії та залежності, оскільки отримувач феоду зобовязувався визнавати верховенство сеньйора. Велике екон й політичне значення васальних договорів було причиною того, що вони укладалися публічно з додержанням урочистого і ретельно розробленого обряду. Головним в такому обряді було офіційне введення васала у володіння землею і його клятва на вірність своєму сеньйору. Васальні договори чітко фіксували обов'язки сторін. Сеньйор поряд із наданням феоду мав забезпечити захист васала і переданої йому землі. Обов'язок васала полягав насамперед у військовій службі на сеньйора. Васал мав також брати участь в судових та інших зборах феодалів під головуванням сеньйора. Якщо васал порушував клятву вірності сеньйору і не виконував своїх обов'язків, він повинен був повернути феод.

90. Родоський морський закон

ОСНОВНІ ПАМ'ЯТНИКИ ВІЗАНТІЙСЬКОГО ПРАВА VIII-XIV СТ. Потреби судової практики робили необхідним переробку Зводу законів Юстиніана і його виклад у короткій і зрозумілій формі. В 726 році була видана Еклога ( "обрані закони"), яка стала найважливішим етапом у розвитку візантійського права. У ряді своїх списків Еклога Морським законам, який в Західній Європі здобув популярність як Родоський морський закон. Складання цієї збірки відноситься до VII-VIII ст. У ньому були зібрані правові звичаї, що склалися в практиці античної та середньовічної морської торгівлі і частково оброблені ще римськими юристами. Морський закон містив правила, що відносяться до судноводіння, перевезення вантажів і пасажирів, фрахтуванню судів, викидання вантажу в разі небезпеки на море (так звана аварія), розподіл прибутків і збитків між судновласником і власником вантажу і т. п. Окремі норми цього збірника застосовувалися в міжнародній торгівлі аж до XV ст. .

91. Правове становище різних верств населення Англії за великою хартією вольностей 1215 р.

Підраховано, що з 68 статей Хартії 30 виражали інтереси баронів, 7 - рицарства та верхівки вільного селянства і лише 3 - міщан. Права залежних вілланів у Хартії взагалі не оговорювалися. Вимоги Хартії задовольняли передусім інтереси церковних феодалів і великих баронів, які стояли на чолі боротьби проти королівського свавілля. Хартія докладно визначала васальні відносини, обмежувала певні права монарха. У Хартії знайшли також відображення інтереси лицарства та інших вільних держателів. Однак, якщо статті, присвячені правам баронів, сформульовані старанно і докладно, то про лицарів у Хартії сказано дуже лаконічно. Барони пообіцяли лицарям такі самі права, яких вони добилися для себе по відношенню до короля як свого сеньйора: не вимагати з лицарського лена або іншого вільного держання більшої служби, ніж встановлено звичаєм. Ще менше уваги приділяє Хартія інтересам міського населення. Встановлювалась, наприклад, єдність мір та ваг. Як сказано у Ст. 35, «одна міра вина хай буде по всьому нашому королівству, і одна міра пива, і одна міра хліба». У ст. 13 підтверджувалися права міст на раніше отримані вольності. Усім купцям, у тому числі й іноземним, надавалося право вільно і безпечно виїжджати з Англії і в'їжджати в Англію, і перебувати і їздити по Англії «як по суші, так і по воді, для того, щоб купувати і продавати без усяких незаконних мит, сплачуючи лише стародавні і справедливі, звичаєм установлені мита» Біланам було обіцяно, якщо хтось із них буде оштрафований, то у нього залишиться недоторканним його реманент».

92. Ордалій

Ордалія-«суд божий», що полягає у випробуванні(катуванні) якоїсь сторони процесу. Це Випробування водою, залізом і вогнем. Також судовий поєдинок, клятва. Водою: обвинуваченого кидали в річку, зв'язували руки ноги. Тоне-невинний. Залізом: дістати з казанка з окропом предмет(каблучку). Взяти в руки розпечене залізо, зробити кілька кроків. Руку змащували жиром, заотували і давали зажити. Через кілька днів глядали її. Якщо рубці загоюються добре-невинна. Судовий поєдинок: коли відповідач звинувачував позивача у брехні. Клятва: обвинувачений клявся разом з співприсяжниками. З християнством виникли: клятва н євангелії, святих мощах, випробування хрестом. Осаннє: Обвинувачений і позивач стояли уцеркві витянувши руки. Хто раніше опустить-винний.

93. Верденський договір 843 року

Верденський договір- домовленість про розділ імперії Карла Великого між трьома синами Людовіка Благочестивого: Лотарем I, Карлом Лисим та Людовіком II Німецьким. Підписаний (у назві). Землі Франкських. Королів. були розділені: Лотарю дістались центральні області: центральна Італія, землі вздовж Рони та лівого берега Рейну. Крім того до його відійшов імператорський титул батька. Карлу Лисому відійшли землі на заході від Рейну. Людовіку II Німецькому відійшли землі за схід від Рейну. Після розподілу утворилось три держави: Серединне, Західне Франкське королівство, Східне Франкське королівство.

94. Судовий процес у Франкській державі

Судова справа порушувалася за заявою потерпілої сторони. Вона мала сформулювати звинувачення і надати докази. Винні в злочинах загального інтересу(зрада) каралися владою. Попереднього розслідування не було, все залежало від свідків. Виклик до суду: за неявку без поважної причини-штраф, якщо він не буде зайнятий королівською службою. Види доказів- Ордалія-«суд божий», що полягає у випробуванні катуванні) якоїсь сторони процесу. Це Випробування водою, залізом і вогнем. Також судовий поєдинок, клятва. Водою: обвинуваченого кидали в річку, зв'язували руки ноги. Тоне-невинний. Залізом: дістати з казанка з окропом предмет(каблучку). Взяти в руки розпечене залізо, зробити кілька кроків. Руку змащували жиром, заотували і давали зажити. Через кілька днів глядали її. Якщо рубці загоюються добре-невинна. Судовий поєдинок: коли відповідач звинувачував позивача у брехні. Клятва: обвинувачений клявся разом з співприсяжниками. З християнством виникли: клятва н євангелії, святих мощах, випробування хрестом. Осаннє: Обвинувачений і позивач стояли уцеркві витянувши руки. Хто раніше опустить винний.

95. Утворення станово-представницької монархії в Англії

У XII-XIII ст. - сформулювалась сильна центральна монархія. Це привело до деспотизму королівської влади. Королі вимагали більше грошей і здійснювали політику незважаючи на інтереси людей. Авторитет використовувався на шкоду панівного класу.

Це спричиняло опозиційні виступи проти короля. З огляду на це король Іван Безземельний підписав в 1215р. «Велику Хартію Вольностей». Це була хартія феодалів і королів.

Не відображались інтереси лицарів і селян. Розвивається королівська рада. З*являються нові посадові особи - коронери, констеблі. Розвивалась судова система:Вища ланка-суд королівської лави, (суд цивільних і кримінальних справ), зал позовів, суд скарбниці. Існував суд лорд-канцлера - справи за принципом справедливості.

96. Прийняття Великої Хартії вольностей 1215р. в Англії та її основні положення

"Велика хартія вольностей" 1215 р. -- перша "неписана" конституція Англії. Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства. Хартія вміщувала 63 статті, що регулювали питання права власності, свободи та особистої недоторканності англійських баронів та охороняла їх від абсолютної королівської влади й обмежувала владу короля і чиновників над людиною. Найважливіші постанови

1) За англіканською церквою закріплено всі давні права й вольності, а передусім вільний вибір єпископів.

2) Податки король буде накладати за згодою ради королівства, до якої входять єпископи, графи, барони і безпосередні королівські васали, тільки у трьох випадках король може сам наложити данину: для викупу себе з неволі; коли вводять первородного сина у лицарський стан; коли віддає заміж найстаршу доньку,

3) Місто Лондон і всі менші міста та містечка отримують свої давні права.

4) Васали мають виконувати на своїх землях тільки таку службу, яка їм була назначена; забороняється примушувати лицаря до грошових оплат, коли він хоче службу виконувати особисто.

5) Вільної людини не можна ув'язнити або жодним іншим способом покарати без судового присуду.

6) Накладати кару можна тільки на основі свідчень присяжних свідків; забороняється забирати в засудженого майно, потрібне для його утримання.

7) Забороняється забирати ліс на будову замків без згоди власника; забороняється брати у вільної людини коней і вози без її дозволу.

8) Усі права має охороняти колегія, складена з 25 баронів (вельмож);

97. Сеньйоральна монархія у Франції

Реформи Людокіка 9. В IX-XII ст. в умовах політичної децентралізації, що призвели до глибокої територіальної роздрібленості, королівська влада втратила своє колишнє значення. Фактично влада короля поширювалася лише на територію його домену, але й там йому доводилося вести наполегливу боротьбу з непокірними васали. Поза межами королівського домену влада належала великим землевласникам. Така форма феодального держави, побудована за принципом сюзеренитетом-вассалітета, може бути визначена як сеньоріальная монархія. Політична влада в ній фактично була поділена між королем і феодалами різного рівня, пов'язаними сеньоріально-васальної відносинами, та набула тим самим приватноправової характер. Становлення сеньоріальной монархії означало занепад центральної державної влади, ідрив внутрішньої єдності країни, послаблення її зовнішньополітичного становища. Спочатку функції королівської влади були обмеженими. Він вважався головою французького війська, здійснював суд. Судову владу король мав тільки в межах свого домену. З XII ст. положення короля поступово змінюється. Відновлюється практика видання королем законодавчих актів - встановлення , хоча для цього потрібно згоду великих феодалів . У XIII в. визнається, що королівський акт, якому присягнули васали, обов'язковий і для відсутніх феодалів. Розширюється сфера судової юрисдикції короля. Велику роль у підвищенні авторитету королівської влади та зміцнення центральної адміністрації зіграли реформи короля Людовика IX . Важливе місце серед них займала військова реформа: створення міської міліції, загонів наймитів. Людовик IX заборонив приватні війни в королівському домені. На решті території вводилися так звані 40 днів короля. Протягом цього терміну феодали не могли починати військові дії, з тим щоб будь-яка з сторін могла перенести спір до суду короля. У 1260 році на базі королівської курії було створено спеціальний судовий орган - парламент, який мав намір на сесії в Парижі чотири рази на рік і став вищим судом у Франції. Людовик IX ввів на території домену єдину королівську монету, заборонивши тут використання грошей, випущених іншими феодалами.

98. Три великих стани у Франції

В XIV-XV ст. у Франції завершилася перебудова станового ладу. Оформлення трьох великих станів не означало зникнення успадкованого ще від попереднього періоду ієрархічного будови класу феодалів. Першим стан у Франції вважалося духовенство. Об'єднання всіх священнослужителів в єдине стан було результатом того, що королівська влада до XIV ст. здобула принципово важливу перемогу в боротьбі з папство. Було визнано, що французьке духовенство повинно жити за законами королівства і розглядатися як складова частина французької нації. З встановленням єдиного правового статусу духовенства зміцнилися його найважливіші станових привілеї. Другим стан в державі було дворянство. Це стан об'єднував всіх світських феодалів, які розглядалися тепер не просто як васали короля, а як його слуги. Найважливішою привілеєм дворянства залишалося його виключне право власності на землю з передачею у спадщину всіх нерухомості та рентних прав. Дворяни мали право на титули, герби та інші знаки дворянського гідності, на особливі судові привілеї. Вони звільнялися від сплати державних податків. Єдиний обов'язком дворянства стає несення військової служби королю. В XIV-XV ст. завершується формування "третього стану" , який поповнювнювався за рахунок швидко зростаючого міського населення і збільшення числа селян-цензітаріев. Це стан було дуже строкатим за своїм складом і практично об'єднав в собі трудове населення і тих, що формуються буржуазії. Члени цього стану розглядалися як "неблагородні", не мали якихось особливих особистих або майнових прав. Вони не були захищені від сваволі з боку королівської адміністрації і навіть окремих феодалів. Третє стан було єдиним податного стан у Франції, і на нього ложілось весь тягар сплати державних податків.

99. Кутюми та їх класифікація на пн. Франції

Найважливішим джерелом права був звичай. До Х ст. у Франції практично перестали діяти Салічна правда і інші варварські звичаї. На зміну їм в умовах феодальної роздрібленості прийшли територіальні правові кутюми окремих регіонів, сеньйорів і навіть громад. Звичаї складалися в усній. Сила і авторитет звич права визначалися тим, що воно відобр реальні потреби терит колективів феод суспільства, виникало з компромісу і не цілком залежало від свавілля державної влади. Тому й дотримання кутюмов в більшості випадків було добровільним. Для визнання звичаїв в судах було необхідно , щоб вони були відомі з давніх часів ", тобто принаймні 40 р. Починаючи з XII ст. окремі кутюми стали записуватися, а до середини XIII в. в Нормандії був складено порівняно повну збірку звичайного права - Великий кутюм Нормандії, який використовувався в судовій практиці. З цього часу з'являється ряд приватних записів місцевого звичайного права, зроблених королівськими суддями та легістамі. Найбільш відомим і популярним у середньовічній Франції став збірник звичаїв - Кутюми Бовезі, автором яких був королівський Бальї Філіп де Бомануар. Збірка, що складався з прологу і 70 голів описувала велику кількість кутюмов з різних питань права. Кутюми Бовезі підтверджували принцип непреложности правових звичаїв не тільки для місцевих жителів, але і для державної влади: "Король повинен сам дотримуватися звичаї і змушувати інших дотримуватися цих звичаї". За Кутюмамі Бовезі послідував ряд інших подібних збірок: Кутюми Тулузи, Стародавній кутюм Бретані. Особливим авторитетом в судах користувався збірка Великий кутюм Франції. Оскільки приватні збірники звичайного права не відрізнялися повнотою, проблема доказування кутюмов в судах залишалася складною. Якщо звичай викликав сумніви, суддя проводив спец розслідування з допитів десяти місцевих знавців звичайного права, які повинні були дати єдине гласний відповідь про існування кутюма і його зміст. У 1454 році Карл VII спеціальним ордонансом наказав усім Бальї звести в єдині збірники кутюми і направити для узагальнення в Паризький парламент. Складання збірників кутюмів, не ліквідувало строкатості звичайного права, сприяло його консервації. Відредаговані кутюми набували низку якостей, якими володіє закон: визначеність , стабільність, неізменяемость. У переробленому вигляді кутюми стали більш зручними і для їх доктринального викладу. Тому в XVII-XVIII ст. з'являється ряд великих робіт, в яких була зроблена спроба уніфікувати кутюми і судові рішення по окремих правових інститутів і тим самим обгрунтувати ідею створення єдиного общефранцузского права.

100. Джерела феодального права на Пн Франції

Першими джерелами права Пд Франції були звичаї та збірники звичаєвого права-кутюми. Вони склались на основі старих правд і грамот, які регулювали відносини сеньйорів із селянами та містами. На пн. Франції кутюми існували в усній традиції. Повними і цінними були збірки: «Великий нормандський судебник», «Кутюми Бовезі». З 1453р за наказом Карла 7 розпочалися роботи з уніфікації звичаєвого права, але вони були не завершені. У 1724р Бурдо де Рішбув видав загальний звід кутюм. Іншим важливим джерелом права були акти королів-ордонанси, едикти, декларації, -вони набувають поширення з переходом до станово-представницької монархії та абсолютизму. Зявляються нові систематизовані збірники кримін, торговельного та морського права. Джерелами права стають рішення Генеральних штатів, а також хартії сеньйоратів, міські статуси, статуси купецьких гільдій і ремісничих цехів.

101. Законотворча діяльність візантійських імператорів Македонської династії (іконо почитателів) Василя та Льва 4 (прохірон)

Скасувавши Еклогу, складену його політичними супротивниками (іконоборцями), Василь I наказав знову переробити Звід законів Юстиніана, виключити з нього застарілі положення, роз'яснити важкі юридичні терміни і перевести їх на грецьку мову. Результатом законодавчих робіт було видання в 879 році Прохірона, що в наступні століття був одним з найбільш авторитетних джерел права ВізантіїПрох. представляв собою більш повну збірку законів. Зміни, внесені Прох. в правову систему Візантії, не були суттєвими. Але Прох. в деякій мірі відбив і нові умови візантійського суспільства IX століття. У ньому більш докладно викладається договірне право, вносяться деякі зміни в сімейне право. При імператорі Львові VI , Ознаменувався підйомом юридичної науки, були завершені великі кодіфікаційні роботи, нової переробки законодавства Юстиніана. Складені таким чином близько 890 р. "Василик" ("Базиліка"), тобто "царські закони", покликані були замінити собою все більш важкодоступних для розуміння збірники права Юст. У «василику» величезний правової матеріал розташований більш компактно і послідовно, ніж у Зводі законів Юст. , що складається з декількох самостійних частин (книг). "Цар. зак" включають в себе широкий правовий матеріал, що відноситься насамперед до публічного та церковному права . Однак більша частина "Василика" присвячена питанням приватного права. З кінця XII в. "Вас. " стали єдиним чинним небозводом візантійського права.

102. Перша спроба кодифікації Афінського права(Закони Драконта)

Афінське право було найбільш розвинутою в Стародавній Греції системою рабовласницького права, що помітно вплинуло на правові системи інших полісів, особливо тих які входили до складу Афінського морського союзу. Найдавнішим джерелом права були звичаї. У 8-7ст. до н. е. в процесі становлення класового суспільства і держави багато старих звичаїв отримують нове тлумачення. З кін. 7 ст. до н. е. основним джерелом права стає законодавча діяльність верхових органів держави , хоча правові звичаї продовжують відігравати важливу роль. Законодавча діяльність повязуеться з іменем Дракрнта. Закони приписувані Драконту відносять до 621р до н. е. . До нас закони не дійшли, але за свідченнями вчених і оповідей давніх авторів відомо, що вони санкціонували низку правових звичаїв, встановлювали жорсткі покарання. Так смертною карою каралися не тільки за умисне вбивство а й крадіжка овочів, неробство. Характерним є те що кровна помста була заборонена.

103. Реформи Карла Мартелла у Франкській державі

У перші роки свого правління Карла Мартелла змушений був вести боротьбу з повсталими феодалами), трохи пізніше - з герцогами Провансу і Аквітанії. Повстання було придушено, а землі бунтівних феодалів конфісковані. Цей земельний резерв надав Карлу можливість проведення бенефіціальной реформи. Ділянки земель надавалися тепер феодалам як бенефициев - у довічну власність і тільки за умови військової служби феодала в королівських військах. Тобто, землю одержував той , хто міг служити королю і приводити із собою військо. При невиконанні служби землі вилучалися. Спадкоємці могли отримати бенефіцій тільки на тих же умовах. Цей підхід надовго змінив практику дарування землі. Коли земельні фонди в черговий раз виснажилися, Карл Мартелл провів часткову секуляризацію церковних земель і продовжив роздачу бенефициев вже за рахунок Церкви. Церковні ієрархи, яких таке становище не влаштовувало, були його владою замінені. Бенефіціальная реформа дозволила Карлу створити потужну армію. Кіннота, для служби в якій необхідні були значні кошти, тепер стала ядром франкського війська. Можливо, саме це стало вирішальним фактором у протистоянні арабської експансії.

104. Суспільний та державний лад Спарти

У Спарті склалося своєрідне класове рабовласницьке суспільство, яке зберегло суттєві пережитки первіснообщинних відносин. Панівний клас становили спартіати. Лише вони вважалися повноправними громадянами. Жили спартіати в умовах які нагадували своєрідний військовий табір. Їх повсякдення суворо регламентувалося, головним обов'язком вважався військовий, до якого дітей готували з 7 р. , виховували в них дисциплінованість, хоробрість, і беззаперечне виконання наказів, розвивали силу і витривалість, навчали воєнним навичкам. Навчання закінчувалося в 20 віці. З 20 до 60 р. спартіати несли військову службу. Майнове розшарування підривало єдність і рівність спартіатів. Оскільки земельні наділи спадкувалися старшими синами, то інші отримували лише погані наділи. Якщо таких не було вони переходили в розряд гіпомейонів і втрачали право на участь у народних зборах. Кількість гіпомейонів неухильно зростала, а кількість спартатів відповідно скорочувалась. Періеки мешканці переферійних гірських неродючих районів Спарти, вони були вільними , мали майнову правоздатність, але не користувалися політичними правами. На них поширювався військовий обов'язок. Ілоти-поневолені мешканці, були власністю держави. Вони віддавалися в розпорядження спартанців… Брали участь у війнах Спарти як легкоозброєні воїни. Державний устій рабовласницької Спарти сформувався в результаті перетворення військової демократії на державну організацію, яка зберігала деякі риси родоплеміної організації влади. За формою правління Спарта перетворилася на республіку, яка набула з часом аристократичного характеру. На чолі держави стояли 2 архагети. Влада архагетів , на відміну від влади родоплемінних вождів, стала спадковою. Рада старійшин(герусія)-орган влади, успадкований від родоплемінної організації. До складу герусії входило 28 геронтів, які довічно обиралися народними зборами. , що досягли 60р. У народних зборах брали участь усі спартіати , які досягли 30 років. Їх скликання проводилося 1 раз на місяць. На зборах приймалися закони, обиралися посадові особи, вирішувалися питання війни і миру, тощо.

105. Державний заколот 1799 р. Наполеона Бонапарта

Консульство та імперія. Державний переворот, здійснений 9 листопада 1799 р. групою змовників, які об'єдналися навколо генерала Бонапарта, призвів до скасування Директорії й усунення інших конституційних органів. Влада у Французькій республіці перейшла до колегії з трьох консулів - генерала Бонапарта, двох колишніх членів Директорії, які брали участь у змові, - Сіейєса і Роже Дюко. Фактично весь контроль опинився в руках Бонапарта. До осені 1799 р. Директорія остаточно втратила свій авторитет. Особливість перевороту - був здійснений не лише зо допомогою верхівкової антиурядової змови. За методами здійснення влади і за своєю соціальною базою диктатура Наполеона відрізнялася від правління Директорії. Це була нова форма політичної консолідації французького суспільства, здійсненої шляхом встановлення авторитарного, відверто антидемократичного режиму. Поступовий розвиток особистої влади неминуче привів до якісних у формі державного устрою Франції. , яка перетворилась на своєрідну монархію (імперію). З встановленням імперії поступово втрачала своє значення і силу і сама Конституція, оскільки Наполеон не визнавав будь-яких формальних юридичних перешкод на шляху здійснення своїх планів, ставив себе над законом. Основним органом управління при Наполеоні стали міністерства, побудовані за принципом єдиноначальності і жорсткої виконавчої вертикалі. Наполеон, по суті, включив до системи державного апарату і католицьку церкву, що після багатьох революційних потрясінь і заборон була відновлена в своїх правах. Держава взяла на своє утримання, а папа визнав за Наполеоном право призначати на вищі церковні посади. У період Консульства й імперії подальшого розвитку набула військова організація. Армія перетворилась на корпоративну і цезаристську. У 1800 р. у зв'язку з дією рекрутського набору для заможних кіл була запроваджена система найму замісника. Особливу роль Наполеон приділяв розвитку і зміцненню поліцейської системи. При міністерстві поліції була створена розгалужена система політичного розшуку і шпигунства.

106. Буржуазна революція 1789-1794 рр. у Франції та її основні етапи

Революція 1789-1794р. була наслідком глибокого протиріччя між капіталістичним способом виробництва і системою феодальних відносин, що перешкоджали його розвиткові (виключне право феодалів на землю, станово-корпоративні обмеження). Головною перешкодою на шляху прогресивних соціальних перетворень був абсолютизм, що остаточно перетворився на той час на політичний оплот феодальної реакції. Франц революція 18 ст. визрівала і протікала в умовах, кои конфронтація буржуазії з феодальною монархією, дворянством і панівною церквою була дуже гострою. Буржуазія не бажала більше миритися з феодально-абсолютистськими порядками, за яких представники третього стану усувалися від участі в державних справах, не були захищені від незаконних конфіскацій майна, не маи особистих гарантій від сваволі королівських чиновників. У революції виділяють три етапи: 1. - Перший етап (14 липня 1789- 10 серпня 1792рр. ) - представники ліберального дворянства і великої буржуазії проводять багато антифеодальних заходів. Вони бояться радикалізм народних мас, і ідуть на компроміс з королівською вадою, у результаті чого у Франції встановлюється конституційна монархія. 2. - Другий етап (10 серпня 1792-2 червня 1793 рр. ) - наростання революційних настроїв. За вимогою народних мас у Франції проголошується республіка, здійснюється ряд антифеодальних заходів, здійснюються позиції революційної демократії. 3. - Третій етап (2 червня 1793 - 27 липня 1794 рр. ) - до влади приходить широкий блок революційно-демократичних сил ( якобінці). Революційно-демократичний режим, сформований за якобінців, забезпечив остаточну перемогу у Франції нового, капіталістичного суспільного і політичного устрою.

107. Фізичні особи у Кодексі Наполеона 1804 р

Книга перша - " Про осіб" вводить такі принципи буржуазії, як рівність і свобода, в конкретну сферу регулювання майнових відноси, перекладає буржуазні уявлення про рівність на мову цивільно-правових норм. Кодекс в цілому продовжив тут лінію, яка намітилася ще в революцію, - на скасування феодального правопорядку, феодальних станових привілеїв, станових обмежень у правоздатності. Так, кодекс передбачав ви користання так званої "цивільної смерті" як міри кримінпокарання. "Цивільна смерть" означала. що засуджений втрачає власність на все майно, яким він володів, - після нього відкривається спадкування на користь його законних спадкоємців, до яких його майно переходить таким же засобом, як коли б він помер природним чином і без заповіту. У кодексі передбач ряд обмежень у цивільних правах для жінок. Зокрема, жінки не могли бути свідками, запрошеними до складання актів цивільного стану. Окремі статті ЦК підкреслювали рівність чоловіка і дружини, проте у цілому чоловік займав у сім'ї панівне становище. Чоловік мав право визначати місце проживання сім'ї, дружина була зобов'язана йти за чоловіком. Характерними є статті ЦК про розлучення через нерівність одного з подружжя. Перелюбства дружини було достатньо, щоб чоловік міг вимагати розлучення. Дружина може вимагати розлучення через перелюбство чоловіка тільки, якщо тримав свою коханку в загальному домі. Ця принизлива стаття була скасована лише в 1884 р. Нерівність жінки діставала вияв і у її майновому становищі сім'ї. ЦК встанов нерівні права чоловіка і дружини й стосовно дітей. Батьківська влада, по суті зводилася до влади батька. Він маючи « серйозні підстави до невдоволення поведінкою дитини, яка не досягла 16 років», міг позбавити її волі строком до одного місяця. Сини, які не досягли 25 років, а також дочки до 21 року не мали права брати шлюб без згоди їхнього батька і матері, але у разі, якщо між батьками не було згоди, бралася до уваги думка батька. Кодекс допускав можливість визнавання батьком свої позашлюбних дітей, але ст. 340 забороняла встановлення батьківства. Спадкоємцями померлого ставали у передбаченій законом послідовності діти й інші низхідні, а також висхідні і побічні родичі до 12-го ступеня споріднення. Спадкові права позашлюбних дітей були значно звужені. Такі діти, якщо вони були визнані в законному порядку, могли успадковувати тільки майно батька і матері. Кодекс розширив свободу заповітів і дарувань, що нерідко використ для обходу законного порядку спадкув.

108. Якобінська диктатура 1793р. у Франції

На якобінському етапі революції участь різних прошарків населення в політичній боротьбі досягає своєї кульмінації. Іст особливість цього періоду в історії франц революції і держави полягала в тому, що Якобінці не виявляли великої делікатності у виборі засобів боротьби зі своїми політичними супротивниками. 10 червня 1793 р. був прийнятий декрет, який повертав селянським общинам захоплені дворянством земельні угіддя. Важливе значення мав Декрет від 17 липня 1793р. «Про остаточне скасування феодальних прав», де беззастережно визнавалося, що всі колишні сеньйоральні платежі, чиншові і феодальні права, як постійні так і тимчасові, скасовуються без усякої винагороди. Аграрне законодавство мало значні соціально-політичні наслідки, воно стало правовою основою для перетворення селянства на масу дрібних власників, вільних від пут феодалізму. У липні 1793 р. Конвент увів смертну кару за спекуляцію предметами першої необхідності. Прийняті наприкінці лютого-на початку березня1794 р. так звані вантозькі декрети Конвенту передбачали безплатний розподіл серед неімущих патріотів власності, конфіскованої у ворогів революції. У травні 1794 р. конвент декретував запровадження системи державної допомоги для жебраків, інвалідів, сиріт, старих. Було скасоване рабство в колоніях. 102. Якобінська Конст 1793 р. у Франції. Політ рішучість і радикалізм якобінців виявилися в новій Конституції, прийнятій Конвентом 24 червня 1793 р. і схваленій переважною більшістю населення. Основним законом уряду (держави) було надання людині можливості користуватися «її природними і невідчужуваними правами. » До цих прав належать: рівність, свобода, безпека, власність. Підкреслювалося, що всі люди «рівні за природою і перед законом». У тлумаченні права власності якобінці відмовилися від ідеї прогресивного оподаткування і необхідності обмежув тлумачення правомочності власника, яка висувалася ним раніше в полеміці з жирондистами. Відповідно до статті 122. Конституції кожному французу гарантувалися загальна освіта, державне забезпечення, необмежена свобода друку, право подання петицій, право об»єднання в народні товариства й інші права людини. Якобінці у своїй Конституції проводили ідею народного суверенітету. Конституція якобінців відкинула принцип поділу влади. Вона передбачала простий і демократ на той час устрій держави. Скасувавши поділ громадян на активних і пасивних Конст практично узаконила загальне виборче право для чоловіків. Виконавча влада була вищим урядовим органом республіки. Вона мала складатися з 24 членів, які обираються Нац зборами.

109. Шлюбно-сімейне та спадкове право у Кодексі Наполеона 1804 р.

Окремі статті ЦК підкреслювали рівність чоловіка і дружини, проте у цілому чоловік займав у сім'ї панівне становище. Чоловік мав право визначати місце проживання сім'ї, дружина була зобов'язана йти за чоловіком. Характерними є статті ЦК про розлучення через нерівність одного з подружжя. Перелюбства дружини було достатньо, щоб чоловік міг вимагати розлучення. Дружина може вимагати розлучення через перелюбство чоловіка тільки, якщо тримав свою коханку в загальному домі. Ця принизлива стаття була скасована лише в 1884 р. Нерівність жінки діставала вияв і у її майновому становищі сім'ї. ЦК встановлював нерівні права чоловіка і дружини й стосовно дітей. Батьківська влада, по суті зводилася до влади батька. Він маючи « серйозні підстави до невдоволення поведінкою дитини, яка не досягла 16 років», міг позбавити її волі строком до одного місяця. Сини, які не досягли 25 років, а також дочки до 21 року не мали права брати шлюб без згоди їхнього батька і матері, але у разі, якщо між батьками не було згоди, бралася до уваги думка батька. Кодекс допускав можливість визнавання батьком свої позашлюбних дітей, але ст. 340 забороняла встановлення батьківства. ЦК підтвердив здійснене ще в період революції скасування феодальних принципів спадкування. Спадкоємцями померлого ставали у передбаченій законом послідовності діти й інші низхідні, а також висхідні і побічні родичі до 12-го ступеня споріднення. Спадкові права позашлюбних дітей були значно звужені. Такі діти, якщо вони були визнані в законному порядку, могли успадковувати тільки майно батька і матері. Кодекс розширив свободу заповітів і дарувань, що нерідко використовувалися для обходу законного порядку спадкування. Отже, статті ЦК про спадкування сприяли дробленню сімейного права.

110. Якобінська Конституція 1793 р. у Франції

Політична рішучість і радикалізм якобінців виявилися в новій Конституції, прийнятій Конвентом 24 червня 1793 р. і схваленій переважною більшістю населення. Основним законом уряду (держави) було надання людині можливості користуватися «її природними і невідчужуваними правами. » До цих прав належать: рівність, свобода, безпека, власність. Підкреслювалося, що всі люди «рівні за природою і перед законом». У тлумаченні права власності якобінці відмовилися від ідеї прогресивного оподаткування і необхідності обмежувального тлумачення правомочності власника, яка висувалася ним раніше в полеміці з жирондистами. Відповідно до статті 122. Конституції кожному французу гарантувалися загальна освіта, державне забезпечення, необмежена свобода друку, право подання петицій, право об'єднання в народні товариства й інші права людини. Якобінці у своїй Конституції проводили ідею народного суверенітету. Конституція якобінців відкинула принцип поділу влади. Вона передбачала простий і демократичний на той час устрій держави. Скасувавши поділ громадян на активних і пасивних Конституція практично узаконила загальне виборче право для чоловіків. Виконавча влада була вищим урядовим органом республіки. Вона мала складатися з 24 членів, які обираються Національними зборами. ле передбачена якобінською Конституцією система державних органів на практиці не була створена. У зв'язку зі складними внутрішніми і міжнародними умовами Конвент був змушений відстрочити набуття Конституцією чинності.

111. Злочин проти особи за салічною правдою (Кровна помста)Злочини проти особи

До них відносяться вбивства, зґвалтування, нанесення каліцтв, обмова, образа, викрадення вільних людей, зазіхання на честь, гідність і свободу:Салічна правда, звичайно, містить вказівки на кровну помсту. Якщо злочинець на стільки бідний і настільки безрідний, що не може зібрати грошей для свого викупу, “він повинен сплатити своїм життям” . Проте, Салічна правда швидше забороняє, чим заохочує помсту. Вона у всіх випадках заборонена, коли немає наміру, а значить і ворожнечі. З цього, мабуть, починається обмеження кровною помсти взагалі. Де немає ворожнечі, там достатньо відшкодую збитку. Разом з цим забороняється кровна помста за поранення. Завдяки новій епосі в системі покарань на зміну кровною помсти приходить штраф. Перехід до штрафу замість кровної помсти відбувався непросто. Перші акти подібного роду зустрічали неприховане презирство. Приймати гроші за кров ближнього, особливо отця або брата, вважалося за незмивну ганьбу.

112. Асиза генріха II (1181р)

Гeнpіx ІІ (1154 - 1189 p. ) y дpyrій пoлoвині XІІ cт. пoвів pішyчy бopoтьбy з бapoнaми. Bін виcлaв з кpaїни найманців і зpyйнyвaв caмoстійно збyдoвaні зaмки. Пpoвeдeні згoдoм війcькoвa і cyдoвa peфopми cпpияли зміцнeнню кopoлівcькoї влaди в Aнглії. Cyдoвa peфopмa здійcнювaлacь пocтyпoвo чepeз пocлідoвнe видaння acизів: Beликoгo, Kлapeндoнcькoгo (1166 p. ) і Hopгeмптoнcькoгo (1176 p. ). У peзyльтaті пpoвeдeнoї Гeнpіxoм ІІ peфopми пocилилacь влaдa кopoля. У дepжaви виниклo дoдaткoвe джepeлo дoxoдів, ocкільки відпpaвлeння пpaвocyддя в кopoлівcькиx cyдax бyлo плaтним. Юpиcдикційні пpaвa бapoнів іcтoтнo oбмeжyвaлиcь. Bійcькoвa peфopмa Генріх ІІ зaмінив 40-дeннy війcькoвy cлyжбy фeoдaлів cпeціaльним пoдaткoм - “щитoвими грошима”, щo витpaчaлиcь нa yтpимaння війcькa нaймaнців. У 1181 p. , бyв видaний acиз пpo озброєння, який зобoв'язyвaв ycіx вільниx житeлів мaти oзбpoєння, якe б відпoвідaлo їxньoмy дocтaткy, і зa нaкaзoм кopoля з'являтиcь у oпoлчeння.

Размещено на Allbest.ru