Механізм держави як цілісна система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

Юридичний факультет

Кафедра історії та теорії держави і права

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Теорія держави і права»

на тему

Механізм держави як цілісна система

Студента групи 151

Барсука Олександра Ігоровича

Науковий керівник

Січко Дмитро Сергійович

Миколаїв - 2008р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Виникнення й розвиток механізму держави (історичний аспект)

§ 1. Механізм держави в античних державах

§ 2. Механізм середньовічної держави

РОЗДІЛ 2. Теоретичний аспект механізму держави

§ 1. Поняття механізму держави, його основні ознаки і структура

§ 2. Апарат держави як головна складова механізму держави

§ 3. Поняття та види органів держави, їх класифікація

§ 4. Характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої й судової

§ 5. Співвідношення між органами держави та самоврядування

РОЗДІЛ 3. Загальна характеристика механізму держави України

§ 1. Органи сучасної Української держави

1.1 Вищий представницький орган державної влади

1.2 Глава держави

1.3 Вищий виконавчий орган влади

1.4 Судові органи влади

§ 2. Напрямки вдосконалення функціонування механізму держави в сучасній державі

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Мета дослідження. Метою дослідження є з`ясування місця й ролі механізму держави в суспільстві. Дослідження проблематики функціонування механізму і апарату держави дає змогу більш предметно аналізувати нові для вітчизняної науки, але надзвичайно актуальні й складні питання його кадрового забезпечення, проходження державної служби, бюрократії.

Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідницьких завдань. До них належать:

· проаналізувати шлях історичного розвитку механізму держави;

· з`ясувати основні принципи діяльності механізму держави;

· уточнити у зв'язку з цим визначення загального поняття механізму держави, розкрити його суть та співвідношення із суспільним терміном державний апарат;

· розкрити поняття органу держави, його специфічні ознаки;

· проаналізувати різні критерії класифікації державних органів;

· з'ясувати перспективи розвитку і вдосконалення механізму держави України.

Об`єкт дослідження - механізм держави як цілісна система.

Предметом дослідження є тенденції та перспективи функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування в умовах формування демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства, також різновиди державних органів, які найбільш повно реалізують систему стримувань і противаг різних гілок державної влади.

РОЗДІЛ 1. Виникнення й розвиток механізму держави (історичний аспект)

Механізм держави в різні епохи розвитку цивілізованого суспільства мав неоднакову структуру й функції. Рухаючись по шляху прогресу, людське суспільство створювало такі державні органи, що в цілому забезпечували його нормальне функціонування. Структурна і функціональна розмаїтість державного механізму дозволяє виділити його найбільш загальні й істотні ознаки, характерні для більшості держав минулого і сучасності.

Механізм держави -- це система спеціальних органів і установ, за допомогою яких здійснюється державне управління суспільством і захист його основних інтересів.

Найбільш загальні характерні ознаки державного механізму (апарату) виражаються в наступному:

1. механізм держави складається з людей, що спеціально займаються управлінням (законотворчістю, виконанням законів, їхньою охороною від порушень);

2. державний механізм являє собою складну систему органів і установ, що знаходяться в тісному взаємозв'язку при здійсненні своїх безпосередніх владних функцій;

3. функції всіх ланок державного апарату забезпечуються організаційними і фінансовими засобами, а в необхідних випадках і примусовим впливом;

4. механізм держави покликаний надійно гарантувати й охороняти законні інтереси і права своїх громадян. Сфера владних повноважень державних органів обмежується правом, що максимально забезпечує гармонічні, справедливі відносини між державою й особистістю.

На різних ступенях розвитку людського суспільства механізм держави мав свої особливості, своєрідну структуру. Це пояснюється економічними, соціальними причинами, національним складом населення держави, розмірами його території, географічним положенням і іншими факторами.

§ 1. Механізм держави в античних державах

Вперше механізм держави в сучасному розумінні зустрічається в саме в античних рабовласницьких державах. Та вже в давньосхідних і античних європейських країнах він мав досить розгалужену систему. Механізм держави складався з глави держави (монарха або колегіального органа), центральних установ, посадових осіб, місцевих органів, чиновників, армії, суду, поліції й інших державних структур. Так, основними органами державної влади Римської республіки були сенат, народні збори, магістрати.

1. Сенат -- один з вищих органів Римської держави, що відігравав першочергову роль у вирішенні найважливіших питань суспільного життя. В законодавчій області повноваження сенату полягали в затвердженні законів, прийнятих зборами центуріатів і трибутів. Сенат також міг видавати й загальні постанови, що стосувалися благоустрою і суспільної безпеки. В фінансовій області сенат розробляв державний бюджет і встановлював податки. В зовнішньополітичній області він вів переговори з іншими державами або спостерігав за веденням таких переговорів, укладав мирні угоди. Важливими повноваженнями володів сенат в області військового будівництва: він установлював кількість призивників до армії, розподіляв армію й провінції між воєначальниками, виділяв кошти на ведення війни, вводив в державі надзвичайний стан, був наділений також багатьма іншими повноваженнями.

2. Народні збори (коміції) здійснювали вищі законодавчі й найважливіші управлінські функції. В їхню компетенцію входило прийняття або відхилення проектів законів, обрання вищих посадових осіб держави (магістратів), розгляд скарг осіб, засуджених магістратом до тяжкого покарання.

3. Магістрати виконували управлінські функції, в тому числі управління армією. Юридично магістратом міг бути будь-який римський громадянин, але фактично їхні посади обіймалися великими землевласниками. Магістрат обирався на один рік, причому на конкретну посаду (крім диктатора) обиралося декілька осіб, однак розпорядження віддавав кожен магістрат самостійно. За виконання своїх посадових обов'язків магістрати не одержували ніякої винагороди. Владні повноваження магістратів зводилися до наступних функцій: верховне командування військом і укладення перемир'їв; право збирати сенат і народні збори і головувати в них; право суду і накладення покарань; право видавати загальні розпорядження -- едикти; право накладати штрафи за невиконання розпоряджень.

В залежності від конкретних задач управління магістрати поділялися на консулів, диктаторів, преторів, цензорів, квесторів та інших.

Консули були верховними магістратами. Саме вони здійснювали командування військом, скликали сенат і народні збори, відали внутрішнім управлінням. Диктатор -- це надзвичайний магістрат, що призначався в особливих випадках одним з консулів на пропозицію сенату терміном на шість місяців. Диктатура виникала за наявності серйозної військової небезпеки, при виникненні повстань і за деяких інших надзвичайних обставин. Претори спочатку були заступниками консулів, а потім стали постійно виконувати функції судового нагляду за вирішенням майнових справ. Цензори як посадові особи складали списки сенаторів і розподіляли громадян Римської республіки по військових і територіальних одиницях, роблячи одночасно оцінку майна громадян, а також здійснювали нагляд за порядком. Квестори мали різноманітні повноваження: одні з них відали деякими кримінальними справами, інші зберігали скарбницю, одержували платежі і виплачували гроші. Крім того, були магістрати, що контролювали торгівлю, карбування монет, будівництво й експлуатацію доріг.

§ 2. Механізм середньовічної держави

Механізм феодальної (середньовічної) держави зазнавав значних змін в залежності від основних етапів його розвитку: ранньофеодальної, станово-представницької й абсолютної монархії. В період ранньофеодальної монархії апарат держави мав нескладну структуру. Він складався з глави держави (короля, князя), придвірної знаті, військової дружини, збирачів податків. Пізніше з'являються станово-представницькі, виконавчі й інші органи державної влади.

В міру централізації середньовічної держави її механізм значно ускладнюється. З'являється розгалужений управлінський апарат: різні міністерства, центральні відомства, спеціальні судові установи; удосконалюється поліцейський апарат, розвідувальні й інші державні органи. Військові дружини окремих феодалів поступово перетворюються в централізовану регулярну армію. Крім того, у вирішенні задач, що поставали перед державою, велике значення мали церковні установи й релігійні організації.

У ХVІІ-ХVІІІ століттях, особливо в епоху буржуазних революцій у Європі, вносяться нові корективи до структури і функціональної діяльності державного апарату. В США механізм держави утворюється за класичною схемою поділу влади. Законодавча влада за Конституцією 1787 року довіряється Конгресові, що складається з двох палат: Палати представників і Сенату. Главою держави й уряду стає президент США. Вищою судовою інстанцією проголошується Верховний федеральний суд, що має право перегляду законів за їхньої невідповідності Конституції. Формується державний апарат і в штатах, законодавчі збори, уряд, місцеві органи, поліція й суд; створюється власне кримінальне, цивільне і процесуальне законодавство.

У Франції з'являються нові елементи державного механізму: Національний конвент, Директорія, Консульство при Наполеоні, Паризька комуна й інші. В Росії формується Державна рада як вищий законодорадчий орган, що складається з декількох департаментів: департаменту законів, департаменту цивільних і духовних справ, департаменту промисловості, науки і торгівлі, військового департаменту й інших. Пізніше з'являється кабінет міністрів, створюється Державна дума, що володіє правом законодавчої ініціативи. На місцях у період царювання Олександра II утворюються губернська земська управа, повітові і губернські земські збори, що перетворилися згодом на більш досконалі органи місцевої державної влади. Після Жовтневої революції в Росії старі державні органи були скасовані.

Внаслідок змін, що відбуваються в суспільному житті, виникають нові і відмирають застарілі структури державного апарату. Однак в усі історичні епохи державний апарат виступає основним організуючим чинником політичної системи суспільства.

РОЗДІЛ 2. Теоретичний аспект механізму держави

§ 1. Поняття механізму держави, його основні ознаки і структура

У сучасній теорії держави відсутнє єдине розуміння механізму держави. Найпоширенішим є його визначення як сукупності органів та організацій, що реалізують функції держави [2, с. 116]. Однак існують і інші погляди на механізм держави:

— це державний апарат та інші державні інституції;

— система державних органів, установ, підприємств, за допомогою яких виконуються функції держави;

— це структурно оформлена система засобів державного впливу на суспільство, що складається з державних органів, публічних служб, процедур прийняття державних рішень та ресурсного забезпечення;

— сукупність органів держави, спеціально створених для реалізації функцій держави;

— сукупність органів, що здійснюють управління суспільством та забезпечують державну діяльність;

— система органів держави, що є взаємодіючими і взаємопов'язаними та які здійснюють функції держави;

— категорія, що може бути розглянута у вузькому та широкому смислі.

Таким чином, в сучасних умовах поняття «механізм держави» має самостійне значення у понятійному ряду теорії держави і права. Щоправда, воно використовується переважно у вітчизняній юридичній науці. Інші дослідники держави частіше користуються такими категоріями, як державна влада, інститути держави, форма держави, форми правління [18]. Однак, на нашу думку, саме механізм держави визначає специфіку державного розвитку України та забезпечує сприйняття держави як цілісного явища.

Ця категорія пов'язує елементи держави у єдину систему і надає їм динамічного смислу.

Механізм держави -- це система нормативно визначених, взаємодіючих органів та організацій держави, створе них для реалізації її завдань і функцій та наділених спеціальними повноваженнями у відповідній сфері діяльності. Вважаємо, що саме таке визначення забезпечує характеристику механізму ефективного функціонування держави та взаємодії різних структур у процесі реалізації економічних, політичних та соціально-культурних функцій держави. Необхідно також вказати на те, що функціонування механізму держави завжди отримувало конституційне закріплення шляхом визначення системи органів держави, основ управління державними організаціями, державного планування та бюджетного розвитку. В чинній Конституції України встановлені основи організації держави, принципи здійснення державної влади, повноваження державних структур, затвердження та виконання бюджету, порядок формування органів держави тощо. Ці конституційні положення надають можливість забезпечити стабільність влади, стійкість владних інститутів, послідовно реалізувати функції, покладені на державні органи, доцільно використовувати методи правового впливу держави на суспільство, підтримувати баланс елементів механізму держави, сприяти демократизації влади шляхом залучення громадян до управління державними справами.

Як самостійна юридична категорія, механізм держави характеризується наступними ознаками:

-- це ієрархічно підпорядкована система державних структур, якій притаманні єдині принципи організації та діяльності; єдині завдання і цілі;

-- первинними структурними елементами механізму є створені державою формування (органи, організації);

-- основним призначенням механізму держави є реалізація завдань і функцій держави;

-- чітка функціональна визначеність кожного з елементів структури;

-- одним з найважливіших завдань механізму є здійснення державної влади;

-- наявність певних структур, які забезпечують примусове виконання державних велінь;

-- наявність визначеної структури, яка має динамічний характер та залежить від змін завдань управління і етапу розвитку держави;

-- залежність методів і форм діяльності механізму держави від її сутності та реального впливу на суспільні відносини;

-- залежність механізму держави від об'єктивних шляхів розвитку суспільства та рівня досконалості економічних і політичних відносин;

-- важливе значення має людський фактор, який забезпечує державне управління;

-- забезпечення необхідними матеріально-технічними, фінансовими, організаційними засобами, що складають основу його функціональної діяльності;

-- покликаний гарантувати і охороняти правопорядок, права та свободи людини.

Структурно механізм держави складається з трьох рівнів.

I рівень становлять державні підприємства, установи та організації, які забезпечують реалізацію економічних і соціальних функцій держави. їх основним призначенням є створення необхідних економічних умов функціонування держави та суспільства. У спеціальній літературі їх називають економічними додатками держави, однак, на нашу думку, вони є самостійними і повноцінними елементами механізму, що виконують лише їм властиві функції.

Державні підприємства -- це створені на основі загальнодержавної власності структурні утворення, які забезпечують виробничу діяльність. Вони володіють часткою державної власності на праві повного господарського відання, мають самостійний баланс і статус юридичної особи, є суб'єктами підприємницької діяльності, які несуть самостійну майнову відповідальність.

Державні установи та організації забезпечують невиробничу діяльність у сфері освіти, культури, виховання, науки, охорони здоров'я, соціального забезпечення. Як правило, вони не є прибутковими і функціонують за рахунок коштів державного бюджету.

II рівень механізму держави складають органи держави. Це особлива частина державного механізму, що забезпечує виконання владних повноважень. Система даних органів йменується апаратом держави, який і буде предметом самостійного розгляду в подальшому.

III рівень становлять структури спеціального призначення. Це контрольно-наглядові органи, збройні сили, поліція, спецслужби, органи виконання кримінальних покарань. Вони фінансуються з бюджету, створюються органами держави, їм підпорядковуються та забезпечують реалізацію правоохоронних, контрольно-наглядових і каральних функцій. Саме ці органи забезпечують захист суверенітету держави, її територіальної цілісності та недоторканності, охорону прав і свобод громадян, дотримання вимог закону та покарання винних у порушенні нормативних вимог осіб. Структурно механізм держави можна відобразити таким чином (див. табл. 1).

Таблиця 1

Державні підприємства, установи, організації	Державні органи	Органи спеціального призначення
Підрозділи та колективи працівників, що створюються державою для реалізації функцій держави в економічній та соціальній сферах	Колективи службовців, що створюються для реалізації владних функцій законодавчі, виконавчі, судові сферою діяльності є політична влада	Збройні сили, органи внутрішніх справ, служба безпеки, контрольно-наглядові органи, органи виконання кримінальних покарань, що здійснюють охоронні функції

§ 2. Апарат держави як головна складова механізму держави

Апарат держави є складовою частиною механізму держави.

Апарат держави ? юридично оформлена система всіх державних органів, що здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством, виконання завдань і функцій держави.

Можливе двояке розуміння апарату держави: у вузькому і широкому розумінні.

Апарат держави (у вузькому розумінні) ? власне управлінський апарат або апарат виконавчої влади, який складається з чиновників і очолюється вищими виконавчими органами.

Апарат держави (у широкому розумінні) ? поряд із власне управлінським апаратом включає главу держави, парламент, місцеві органи управління, збройні сили, міліцію (поліцію), дипломатичні представництва за кордоном та ін.

Ознаки апарату держави:

1) система державних органів, що становить собою налагоджену структурну організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави;

2) система юридичне оформлених державних органів, тобто таких, що наділені компетенцією (повноваженнями, предметом ведення, юридичною відповідальністю) і займаються управлінням суспільством на професійній основі як носії влади;

3) система державних органів, у рамках якої діяльність державних службовців суворо відмежована від «власності», яка належить їм як суб'єктам;

4) система органів, кожний із яких має матеріально-технічні засоби для здійснення цих функцій;

5) система органів, диференційованих відповідно до принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

6) система органів, яка здійснює свою діяльність з управління суспільством і виконання функцій держави у формах безпосередньо управлінських і правових.

Безпосередньо управлінські форми діяльності державного апарату не мають юридичного характеру.

Їх функції:

* організаційно-регламентуюча -- розробка наукових рекомендацій, підготовка проектів документів, організація виборів та ін.;

* організаційно-господарська -- бухгалтерський облік, статистика, постачання та ін.;

* організаційно-ідеологічна -- роз'яснення нормативних актів, формування громадської думки та ін.

Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, контрольно-наглядова, установча.

Правотворча діяльність -- форма діяльності компетентних органів держави зі встановлення, зміни або скасування правових норм. Ця діяльність охоплює підготовку проектів нормативних юридичних актів, їх прийняття та видання.

Правозастосовна діяльність -- форма діяльності компетентних органів держави з реалізації правових норм. Ця діяльність охоплює організацію і контроль за додержанням правових норм.

Правоохоронна діяльність -- форма діяльності компетентних органів держави з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників.

§ 3. Поняття та види органів держави, їх класифікація

Важливим і невід'ємним елементом державного апарату є орган держави. У науковій літературі ця категорія розуміється неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють складову механізму держави, що має власну структуру, чітко визначені повноваження з управління та взаємодії з іншими частинами державного механізму.

У інших -- державний орган визначається як «частина державного апарату -- група осіб чи одна особа, що має юридичне визначену державно-владну компетенцію».

Одні автори вважають, що орган держави -- це «структурно відокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, який наділений компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави», інші характеризують його як «структурно організований елемент державного механізму, наділений владними повноваженнями та необхідними матеріальними засадами для здійснення завдань».

Всі наведені визначення відображають особливості розуміння цієї категорії різними авторами і мають право на існування. Важливим є розуміння того, що саме державні органи формують структуру державного апарату. Саме від рівня їх розвитку, взаємодії, чіткості повноважень залежить рівень розвитку і ефективність державного апарату.

Особливе призначення органу держави зумовлює наявність ряду ознак, які відрізняють орган держави від державних підприємств, установ і організацій, з одного боку, та від недержавних структур -- з іншого. Основними серед цих ознак є наступні.

Органи держави:

— це відносно самостійні, структурно відокремлені елементи апарату держави;

— формуються народом чи державою для здійснення повноважень від її імені;

— наділені нормативно закріпленими повноваженнями;

— мають визначену структуру та межі діяльності у територіальних і предметних межах;

— характеризуються певними особливостями підпорядкування у процесі взаємодії з іншими державними структурами;

— мають повноваження владного характеру;

— використовують символи держави у офіційному порядку;

— відповідно до компетенції приймають юридично обов'язкові нормативні та індивідуальні акти;

— спираються у процесі реалізації повноважень на організаційну, матеріальну та примусову силу держави;

— забезпечують діяльність шляхом застосування засобів виховання, роз'яснення, переконання, заохочення та примусу;

— характеризуються особливим порядком утворення, видами діяльності, характером та обсягом повноважень, формами і методами виконання функцій.

Узагальнюючи наведені ознаки, можна визначити орган держави як колективну чи індивідуальну структурну ланку апарату держави, що має нормативно закріплені владні повноваження, приймає загальнообов'язкові рішення, забезпечуючи їх виконання, в тому числі і примусовими засобами.

Кожен орган держави створюється певним чином і характеризується наявністю особливих повноважень. Це надає можливість вести мову про наявність різноманітних структур, що можуть бути класифіковані за різними критеріями. Класифікація органів держави є їх розподілом на відносно відокремлені групи за суттєвими критеріями, що відображають особливості утворення, функціонування та предметну належність певної державної структури. Основними критеріями класифікації органів держави є наступні.

I. За соціальною природою розрізняють:

а) первинні органи, що формуються безпосередньо народом як джерелом влади і мають представницький характер (парламент, президент, що обираються);

б) вторинні, які мають похідний характер, формуються первинними і підзвітні їм (уряд).

II. За способом утворення державні органи поділяють на:

а) виборні, які обираються населенням чи представницькими органами;

б) призначувані, що призначаються главою держави чи вищестоящими органами (уряд);

в) успадковані, які передаються у спадок (монарх).

III. За способом прийняття рішень органи держави класифікують на:

а) колегіальні, що приймають рішення після обговорення шляхом голосування (парламент, уряд);

б) одноособові, у яких рішення приймає керівник і несе за нього відповідальність (президент).

IV. За територіальними межами розрізняють:

а) центральні, рішення яких поширюються на всю державу та все населення (парламент, уряд);

б) федеральні, що характерні для федеративної держави і поширюють рішення на її суб'єктів;

в) місцеві, що поширюють рішення на певну адміністративну одиницю (місцеві адміністрації).

V. За часом дії органи функціонують як:

а) постійні, що виконують основні завдання держави і функціонують протягом значного етапу її історичного розвитку;

б) тимчасові, які створюються для вирішення невідкладних завдань, викликаних надзвичайними обставинами.

VI. За функціональним призначенням:

а) законодавчі органи, які мають представницький характер та правотворчі функції;

б) виконавчі органи, що здійснюють виконавчо-розпорядчі функції;

в) судові органи, які мають незалежний характер, підкоряються лише закону і здійснюють функції правосуддя.

держава самоврядування влада орган

§ 4. Характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої й судової

Законодавча влада -- це делегована народом своїм представникам у парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі, Фолькетинзі, Альтинзі та ін.) державна влада, що має виключне право приймати закони. Відповідно до ст. 75 Конституції України «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -- Верховна Рада України». Назва гілки влади «законодавча» не означає, що, крім основної законодавчої діяльності (законодавча функція), представницькі органи не здійснюють ніякої іншої діяльності.

Не менш істотною функцією законодавчої влади є фінансова, яка реалізується в праві щорічно затверджувати бюджет країни.

Є засновницька функція, яка здійснюється через участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів. Показником прояву «стримувань і противаг» слугує контроль, здійснюваний законодавчим органом, за роботою уряду, інших посадових осіб виконавчої влади (контрольна функція). Вираження недовіри уряду, перевірка виконання законів, парламентські розслідування слугують потужними стимулами парламентського контролю. Проте головною особливістю організації та діяльності парламенту є його представницький характер. Парламент можна назвати владою прямого загальнонародного представництва. Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції парламенту:

? представницьку,

? законодавчу,

? фінансову,

? засновницьку,

? контрольну.

Виконавча влада ? влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву ? Ради або Кабінети міністрів. У Швейцарії, наприклад, ? це Федеративна Рада, в Італії ? Рада Міністрів, в Японії ? Кабінет. Очолює уряд його глава. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад, у Франції). Або ? голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний міністр (Норвегія),

У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду є безпосередньо президент. Разом із главою уряду до його складу входять заступник (віце-прем'єр), міністри, що очолюють окремі міністерства.

Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише «виконанням законів». Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядничу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер.

Таким чином, призначення органів виконавчої влади ? управління, що охоплює:

* виконавчу діяльність -- здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади;

* розпорядчу діяльність -- здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій.

Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо. Це створює основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми «стримувань і противаг» як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд).

Судова влада ? незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя.

З позицій реалізації права правосуддя і судова влада ? поняття не тотожні. Правосуддя ? форма захисту права судовою владою, де рішення суду є акт правосуддя для захисту порушеного або заперечуваного права. Ефективність діяльності судів має три складові: швидкість і оперативність вирішення спорів, обгрунтованість і законність рішень, забезпечення їх виконання.

Судова влада здійснюється одноособово суддею (при розгляді незначних правопорушень) або судовою колегією у формі судової процедури. Межі дії судової влади обмежені нормами, що регламентують право на звернення до суду, а також принципами права.

Свої функції суд покликаний здійснювати, керуючись лише законом, правом. Він не повинен залежати від суб'єктивного впливу законодавчої або представницької влади. Відповідно до Конституції України будь-яке втручання в діяльність судів і судових засідателів зі здійснення правосуддя є недопустимим і має наслідком передбачену законом відповідальність.

У країнах загального права (Англія, США, Канада, Австралія), де є визнаним судовий прецедент як головне джерело права, суди беруть участь у правотворчості. В Україні суд не може привласнювати собі функції законодавчої або виконавчої влади. Делегування своїх функцій судами, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст. 124 Конституції України). Це не означає, що в Україні, як і в інших правових системах романо-германського типу, судовий прецедент не може бути допоміжним джерелом права.

Роль судової влади полягає у стримуванні двох інших гілок влади в рамках права і конституційної законності шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю за ними. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.

Таким чином, основні функції судової влади:

* охоронна (охорона прав);

* функція правосуддя (захист, відновлення прав);

* контрольно-наглядова (за іншими гілками влади).

Розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади є поділом державної влади по горизонталі. По вертикалі влада розподіляється між усіма органами та посадовими особами, що належать до тієї чи іншої гілки влади.

§ 5. Співвідношення між органами держави та самоврядування

Державний механізм діє та розвивається не ізольовано від інститутів громадянського суспільства. Його взаємодія з органами місцевого самоврядування, які не належать до системи органів державної влади, має дві правові підстави. Вони виходять із спільності завдань у сфері економічного та соціального розвитку. Разом з тим закон допускає можливість наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями. Взаємодія механізму держави з органами місцевого самоврядування сприяє розширенню демократичної основи державної влади, а реалізація конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами перш за все пов'язується з їх діяльністю в органах самоврядування. Саме це забезпечує компроміс суспільних інтересів.

Для громадянського суспільства та механізму держави ключовою проблемою є довіра та підтримка населення. Відчуження громадян від влади призводить до конфронтації та послаблює державний механізм.

Місцеве самоврядування є особливим видом управління, що забезпечує реалізацію права територіальних спільнот самостійно вирішувати питання місцевого значення, виходячи з інтересів громадян та грунтуючись на положеннях закону.

Як інститут громадянського суспільства, місцеве самоврядування:

-- має децентралізований управлінський характер, оскільки не передбачає наявності ієрархічної структури;

-- здійснює публічну владу на певній територіальній одиниці з метою прийняття та реалізації рішень місцевого характеру;

-- є інститутом народовладдя, що забезпечує реалізацію питань місцевого значення самим суб'єктом самоврядування;

-- здійснюється представниками населення, що мешкає на певній території, які обираються;

-- є самостійним інститутом, що організаційно відокремлений від державних структур і мас недержавний характер;

-- несе відповідальність за свою діяльність перед населенням і державою у разі невиконання чи порушення повноважень.

Самоврядування ? тип соціального управління, за якого об'єкт і суб'єкт управління збігаються, що надас можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації. Це -- одна з форм організації людського співіснування, що базується на принципах свободи, рівності і безпосередньої участі в управлінні. Самоврядування характеризується, по-перше, наявністю особливих суб'єктів, які є передусім суб'єктами не державної влади, а громадянського суспільства. По-друге, воно має особливості щодо обсягу, діапазону та правової природи об'єктів впливу, значна частина яких не характерна для державних правовідносин. Серед різних рівнів самоврядування найпоширенішим є місцеве. Воно становить політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами через самоорганізацію місцевого населення та за згодою і за підтримки держави. В Україні згідно з Конституцією місцеве самоврядування визнається і гарантується (ст. 7).

Конституція України визнає і гарантує місцеве самоврядування як інститут соціального управління та громадянського суспільства. Вона закріплює можливість представництва місцевих інтересів у органах самоврядування, встановлює власну матеріальну, фінансову та організаційно-правову базу місцевого самоврядування.

До представницьких органів місцевого самоврядування Конституція України відносить сільські, селищні і міські ради та їх виконавчі комітети; обласні та районні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ст. 140).

Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» систему місцевого самоврядування складають: територіальна громада; сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (ст. 5) [7]. Цим же Законом визначені повноваження органів самоврядування у галузі бюджету, фінансів та цін (ст. 28); управління комунальною власністю (ст. 29); житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку (ст. 30); будівництва, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту (статті 31, 32); соціального захисту (ст. 34) та інші. Однак наявність наведених повноважень не означає цілковиту відокремленість органів місцевого самоврядування від органів держави. У процесі здійснення повноважень вони взаємодіють, грунтуючись на наявності спільних та особливих рис, адже органи держави і самоврядування функціонують у межах держави та суспільства, взаємодіють і забезпечують громадянам можливості реалізувати надані їм права. Розглянемо ці риси докладніше:

Спільні риси:

-- органи держави, як і органи самоврядування, здійснюють спільні функції по управлінню суспільством шляхом встановлення і гарантування діяльності суб'єктів; їх повноваження конкретизуються законами та підзаконними актами;

-- органи держави та самоврядування передбачені конституційно;

-- вони відповідно до наданих повноважень приймають рішення нормативного характеру, що у разі їх протиріччя Конституції можуть бути відмінені;

-- органи держави, як і органи самоврядування, мають чітко визначену компетенцію у відповідній сфері та форми і методи здійснення повноважень;

-- рішення, що приймаються цими органами, мають владний характер, певним чином забезпечуються і гарантуються;

-- органи держави і органи самоврядування формуються у встановленому законом порядку шляхом обрання чи призначення;

-- функціонують на основі принципу розподілу повноважень та певним чином взаємодіють у процесі здійснення своїх повноважень.

Відмінності відображені в таблиці 2.

Таблиця 2

Органи держави	Органи місцевого самоврядування
Формуються шляхом виборів, призначаються чи затверджуються	Обираються населенням територіальної одиниці
Дія нормативних актів поширюється на територію держави чи адміністративної одиниці	Дія нормативного акта поширюється на територіально-адміністративні одиниці
Повноваження визначають зміст управлінської функції держави	Повноваження спрямовані на вирішення проблем певної території із самоврядування
Складаються з колективів службовців	Діяльність не має професійного характеру
Діють на основі конституційно закріпленого принципу розподілу влади	Можуть за взаємною згодою перерозподілити між собою окремі повноваження на підставі договору
Рішення приймаються колегіально чи одноособово керівником органу	Рішення приймаються виключно шляхом голосування
Здійснюють повноваження безпосередньо	Здійснюють повноваження як безпосередньо, так і через обрані органи
Фінансову базу становить державний бюджет	Фінансову базу становить місцевий бюджет та позабюджетні надходження
Виступають від імені держави	Є представниками інтересів населення певної території
Виконавчі органи складають самостійну частину державного апарату	Виконавчі органи формуються керівником органу самоврядування
Діють на основі принципу координації	Діють на снові субординації
У деяких випадках можливе делегування виконавчих повноважень органам самоврядування	Делегування повноважень державним органам неможливе

Таким чином, органи держави та органи місцевого самоврядування є взаємодіючими структурами, що забезпечують найбільш доцільний рівень упорядкування суспільних відносин та забезпечення функціонування суспільства як певним чином організованої соціальної системи.

Особливе значення ця взаємодія має за умови формування громадянського суспільства.

РОЗДІЛ 3. Загальна характеристика механізму держави України

§ 1. Органи сучасної Української держави

1.1 Вищий представницький орган державної влади

Вищим представницьким і законодавчим органом в Україні є Верховна Рада (парламент). Вона правомочна вирішувати будь-які питання державного життя, крім тих, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом або віднесені відповідно до Конституції України до компетенції органів виконавчої чи судової влади.

Верховна Рада приймає закони; затверджує державний бюджет; визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики; затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Вона затверджує перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначає правові основи вилучення об'єктів права приватної власності; здійснює контроль за діяльністю Президента, призначає його вибори і усуває з посади в порядку імпічменту; здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів.

Верховна Рада призначає на посади голови та інших членів Рахункової палати, голови Національного банку за поданням Президента, половину складу Ради Національного банку, половину складу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Надає згоду на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду державного майна, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення.

Верховна Рада надає згоду на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора і висловлює йому недовіру, що має наслідком його відставку з посади; призначає третину складу Конституційного Суду; обирає суддів безстроково; достроково припиняє повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду про порушення нею Конституції або законів України.

Верховна Рада утворює і ліквідує райони, встановлює і змінює межі районів і міст; призначає чергові і позачергові вибори до органів місцевого самоврядування, надає згоду на укладення міжнародних договорів і денонсує міжнародні договори України та ін.

Парламент України складається із 450 народних депутатів, які обираються'на 4 роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Особа, обрана народним депутатом України, не може мати іншого представительського мандата: не може бути обрана до будь-якого іншого представницького органу -- сільського, міського, районного та ін. Народний депутат має виконувати свої обов'язки парламентаря на постійній основі. Йому заборонена робота на останньому (до обрання народним депутатом України) або будь-якому іншому місці роботи. Чинним законодавством передбачена можливість тільки наукової, викладацької або творчої діяльності під час, вільний від виконання службових обов'язків парламентаря.

Верховна Рада призначає на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, заслуховує його щорічні доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод в Україні. Інститут парламентського уповноваженого з питань прав людини відомий під загальною назвою омбудсмана.

Верховна Рада обирає із свого складу Голову Верховної Ради, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради.

Парламент України працює сесійно. Його сесії складаються із пленарних засідань, на яких приймаються рішення, а також із засідань комітетів, постійних і тимчасових комісій, що готують і попередньо розглядають питання.

Порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією України (див. розділ IV) і Регламентом від 27.07.94.

1.2 Глава держави

Глава держави ? Президент, який є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання її Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Він структурно не входить до жодної з гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової), проте має компетенцію в сфері виконавчої влади. Для частини вихідних від нього нормативних актів потрібна контрасигнація (скріплення підписом) Прем'єр-міністра і міністра, відповідального за акт і його виконання.

Відповідно до Конституції України Президент у межах своєї компетенції має право видавати укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України. Президент скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим; призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції; проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; підписує закони, прийняті Верховною Радою. Для цих рішень Президента не потрібно контрасигнації з боку Прем'єр-міністра і відповідних міністрів, тобто Президент приймає ці рішення на власний розсуд, без будь-якої згоди або подання. Дані повноваження свідчать про функціонально своєрідне єднання Президента зі сферою виконавчої влади.

Президент є Верховним Главнокомандувачем Збройних Сил, очолює Раду національної безпеки і оборони. Призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра, а за поданням Прем'єр-міністра -- членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій.

Призначає Генерального прокурора за згодою Верховної Ради, половину складу Ради Національного банку, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Призначає на посади і звільняє з посад за згодою Верховної Ради Голову Антимонопольного комітету, Голову Фонду державного майна, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення; за поданням Прем'єр-міністра утворює, реорганізує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, та ін.

Президент представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі грамоти дипломатичних представників іноземних держав та ін.

Повноваження Президента припиняються достроково у разі:

? відставки;

? неможливості виконувати повноваження за станом здоров'я;

? усунення з поста в порядку імпічменту;

? смерті.

Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років (одна й та сама особа -- не більше ніж два строки підряд). Президентом може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

1.3 Вищий виконавчий орган влади

Вищим виконавчим органом влади в Україні згідно із Законом „Про Кабінет Міністрів України” [3] є уряд -- Кабінет Міністрів. Кабінет Міністрів -- своєрідний штаб з організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади. Його очолює Прем'єр-міністр, який призначається Президентом за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради. Персональний склад уряду призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра. Уряд складається з Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єр-міністра, трьох віце-прем'єр-міністрів, міністрів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді у визначених межах.

Особливість української моделі організації виконавчої влади полягає в тому, що: повноваження, які має виконувати голова виконавчої влади, поділені між Президентом і Кабінетом Міністрів; самостійні владні повноваження у Прем'єр-міністра відсутні. Роль Прем'єр-міністра зводиться до формування програ ми діяльності уряду (затверджує Верховна Рада) і керівництва Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів об'єднує і спрямовує роботу міністерств, інших підвідомчих йому органів. Він забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції України, її законів, актів Президента. Він також забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; політики у сфері праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

До його функцій входять розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку; забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону; розробка проекту Закону про Державний бюджет і забезпечення його виконання після прийняття Верховною Радою; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, суспільного порядку, боротьби зі злочинністю; організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи та ін.

Кабінет Міністрів уживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Акти Кабінету Міністрів (постанови і розпорядження) підписує Прем'єр-міністр.

Кожне міністерство є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів. Воно здійснює управління відповідним народногосподарським комплексом або розробку пропозицій щодо соціально-економічного розвитку України, формує економічний механізм їх здійснення. До компетенції міністерства входить узагальнення практики застосування законодавства з підвідомчих йому питань, організація виконання актів законодавства, здійснення систематичного контролю над їх реалізацією.

Серед інших центральних органів виконавчої влади важлива роль приділяється державним комітетам. Завдання державного комітету дещо схожі до завдань міністерства -- здійснення державного управління у певній, здебільшого невеличкій, галузі господарства, керівництво підпорядкованими йому об'єктами. Компетенція їх, як правило, вужче, ніж у міністерств.

1.4 Судові органи влади

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про судоустрій України” судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України [4]. Систему судів загальної юрисдикції, що будується за принципами територіальності і спеціалізації, складають: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України [4; ст. 18].

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські, міськрайонні суди та військові суди гарнізонів [4; ст. 21].

Апеляційними загальними судами є апеляційні суди областей; апеляційні суди міст Києва та Севастополя; апеляційний суд Автономної Республіки Крим; військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди [4; ст. 25].

Вищим судовим органом спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України [4; ст. 38].

Вищі судові органи влади -- Конституційний суд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд, Військова колегія Верховного Суду в Збройних Силах.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради; актів Президента; актів Кабінету Міністрів; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються у зв'язку зі зверненнями:

? Президента;

? 45-ти і більше народних депутатів України;

? Верховної Ради України;

? Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

? Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Заперечення конституційності закону становить сутність конституційної скарги.

Конституційний Суд дає офіційне тлумачення Конституції і законів України. Рішення Конституційного Суду із зазначених питань є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Законодавець не має права видавати законоположення, які Конституційний Суд визнав невідповідними Конституції.

Конституційний Суд за зверненням Президента чи Кабінету Міністрів дає висновок про відповідність Конституції України чинних або внесених на розгляд Верховної Ради міжнародних договорів.