Механізм держави як цілісна система

Конституційний Суд має межі своїх повноважень. Він не повинен підміняти законодавця, улагоджувати політичні конфлікти, що виходять за правові рамки. До його повноважень не належать питання законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Конституційний Суд складається з 18 суддів, що призначаються в однаковому кількісному співвідношенні (по 6 суддів) відповідно Президентом, Верховною Радою, з'їздом судів України на строк 10 років.

Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного суду із складу суддів Конс титуційного Суду шляхом таємного голосування на трирічний строк без права його продовження.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє українською мовою.

Повноваження Конституційного Суду визначені Конституцією України (розділ XII) і Законом України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України».

Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він очолює загальну судову систему і здійснює вищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю всіх загальних судів. Верховний Суд має право переглянути будь-яке рішення нижчих судів, уповноважений розглянути і вирішити кримінальні і цивільні питання особливої складності і винятковості. Вироки та інші рішення Верховного Суду є остаточними, їх перегляд можливий тільки в порядку нагляду Пленумом Верховного Суду -- найвищою судовою інстанцією держави.

Голова Верховного Суду обирається на посаду шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду.

Вищий арбітражний суд є вищим судовим органом у системі судів спеціальної -- господарської юрисдикції. Він очолює систему арбітражних судів; контролює і наглядає за судовою діяльністю арбітражних судів, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах (вирішення господарських спорів, що виникають між підприємствами, установами, організаціями при укладанні господарських договорів, їх розірванні і виконанні; спорів між цими суб'єктами з приводу визнання права власності на майно, вимоги вилучення його з чужого незаконного володіння та ін.; вирішення спорів, що виникають у сфері управління, які не відповідають законодавству і порушують права та інтереси юридичних осіб, які охороняються законом).

Повноваження Вищого арбітражного суду, а також арбітражного суду Автономної Республіки Крим, обласних арбітражних судів визначені Законом України від 4 червня 1991 р. «Про арбітражний суд».

Вищим органом для військових судів є Військова колегія Верховного Суду України. Військові суди регіонів -- Південного, Західного, Центрального і Військово-Морських сил -- дорівнюються до загальних судів обласного рівня. У місцях дислокації військ діють військові суди гарнізонів, які фактично дорівнюються до районних, міських судів. Усього в Україні функціонує 120 військових судів.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій України» [4; ст. 19] військові суди здійснюють правосуддя в Збройних Силах та інших військових формуваннях, які створюються Верховною Радою і Президентом України. Вони також здійснюють правосуддя відносно до військовозобов'язаних під час проходження ними зборів. Діяльність військових судів спрямована на охорону від будь-яких посягань на безпеку країни, боєздатність її Збройних Сил та інших військових формувань; захист прав і законних інтересів військових частин, установ і організацій.

Місцеві суди. Місцеві загальні суди здійснюють правосуддя шляхом розгляду і вирішення цивільних, кримінальних, адміністративних справ. До компетенції загальних судів також належить розгляд скарг громадян на рішення і дії виконавчих органів та їх посадових осіб, якщо вони, на думку скаржника, порушують його права, свободи або законні інтереси.

Загальні суди відрізняються за інстанціями:

-- суд першої інстанції -- суд, який розглядає будь-яку справу і вирішує її своїм вироком (у кримінальних справах), рішенням (у цивільних справах) або постановою (у адміністративних справах або скаргах);

-- суд другої інстанції, або касаційний, -- суд, який перевіряє за скаргою (касаційною) зацікавлених учасників судового розгляду або за протестом (касаційним) прокурора правильність вирішення справи судом першої інстанції, якщо його рішення не набрало законної сили.

Судом першої інстанції може бути будь-який суд -- від районного до Верховного Суду; судом другої інстанції (касаційним) є обласні суди стосовно рішень, винесених районними (міськими) і окружними судами; Верховний Суд -- стосовно рішень, винесених обласними і рівними до них судами.

Судді обіймають посаду безстроково, за винятком тих, хто призначається на посаду вперше. Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом. Усі інші судді, крім суддів Конституційного Суду, обираються Верховною Радою безстроково.

На посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомендувати громадянина України не молодше 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше ніж три роки, проживає в Україні не менше ніж 10 років і володіє українською мовою [4; ст. 59].

Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати мандат депутата, обіймати інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької, творчої.

Судді без згоди Верховної Ради не можуть бути затримані або заарештовані до винесення обвинувального вироку судом.

§ 2. Напрямки вдосконалення функціонування механізму держави в сучасній державі

Розуміння механізму держави, як системи всіх державних організацій, що здійснюють не тільки управління загальносуспільними справами, але й забезпечують життєдіяльність всього суспільства, показує не тільки характер держави, як політичної організації, але й її соціальну спрямованість. Такий підхід до визначення держави характерний для сучасного конституційного законодавства України. Так, у Конституції вказано у ст.1, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, яка утворена на основі здійснення українським народом свого суверенного права на самовизначення, виражає волю народу і захищає інтереси своїх громадян. Це дає змогу визначити межі впливу держави на суспільство не тільки у політичному, але й соціальному, економічному та інших аспектах. Ці межі можна визначити так: держава діє лише у тих сферах суспільного життя і у тих об'ємах, що не можуть бути вирішені і врегульовані громадянським суспільством самостійно для забезпечення своєї життєдіяльності і розвитку.

Виходячи з цього, можна визначити ті напрямки розвитку і вдосконалення, які характерні для механізму сучасної демократичної держави:

1. Наявність ефективно функціонуючого недержавного виробничого та невиробничого секторів;

2. Скорочення державного апарату, вдосконалення його структури та підвищення ефективності роботи;

3. Високий рівень професійної майстерності та фахової підготовки державних службовців;

4. Наявність ефективних механізмів контролю за діяльністю державних органів, підприємств та установ;

5. Чітка законодавча регламентація компетенції державних органів.

ВИСНОВОК

Досліджуючи питання механізму держави, я дійшов висновку, що він є основою будь-якої держави, її зовнішньою формою реалізації.

З точки зору системного підходу можна констатувати, що система органів державної влади та система органів місцевого самоврядування є відносно відокремленими частинами (компонентами) єдиного цілого -- державного механізму (апарату), основне соціальне призначення якого полягає в реалізації цілей, завдань, функцій держави. Це випливає, насамперед, із закономірностей функціонування цілісних соціальних систем, де відбуваються процеси управління. Такою цілісною соціальною системою є народ, публічно-правовою формою організації якого є держава в цілому. А тому органи, що створюються на різних рівнях її територіальної організації, якій також властива системна природа, не можуть не утворювати єдиної цілісної системи органів публічної влади. Ця система складається з підсистеми органів державної влади та органів, які через те, що вони обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а не формуються центральними органами держави, формально визначені в Конституції як органи місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень беруть участь у здійсненні практично всіх завдань і функцій держави, але на засадах відносної автономії. А це означає, що Конституція не ліквідувала системні інтегративні зв'язки між органами держави та органами місцевого самоврядування, а лише змінила характер взаємовідносин між ними, ключову роль у регулюванні яких відіграють закони. Тому будь-яке заперечення наявності таких зв'язків є, по суті, запереченням цілісності держави, а отже, й суспільства в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копейчикова. -- К.: Вентурі, 1999.

2. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. ? Харків: Консум, 2002.

3. Закон України „Про Кабінет Міністрів України” // Відомості Верховної Ради України. ? 2007. ? № 11. ? Ст. 94.

4. Закон України „Про судоустрій України”. ? К., 2002. ? 64 с.

5. Комаров С. А. Общая теория государства и права. ? М.: Манускрипт, 1996.

6. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2222-IV від 25.04.2006 р. ? К.: Велес, 2006. ? 48 с.

7. Місцеве самоврядування: Збірник нормативно-правових актів / За ред. М. І. Панова. ? Харків: Гриф, 2002. ? 688 с.

8. Морозова Л. А. Теория государства и права. -- М.: Юристъ, 2002.

9. Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави і права. ? К.: Атіка, 1995.

10. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. ? Харків: Консум, 2001.

11. Спиридонов Л. И. Теория государства и права. -- М.: Проспект, 1996.

12. Теория государства и права / Под ред. В. К. Бабаева. ? М.: Юристъ, 1999.

13. Теория государства и права / Под ред. В. В. Лазарева. -- М.: Юристъ, 1996.

14. Теория государства и права / Под ред. М. М. Рассолова. -- М.: ЮНИТИ, 2000.

15. Хрестоматія з правознавства: Навчальний посібник / Уклад. Л. О. Лоха, О. Д. Наровлянський. ? К.: Юрінком Інтер, 2003. ? 736 с.

16. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. ? Интерстиль, 1993.

17. Черданцев А. Ф. Теория государства и права. -- М.: Юристъ, 2002.

18. Чиркин В. Е. Основи сравнительного государствоведения. ? М.: Изд. дом «Артикул», 1997.

19. Юридична енциклопедія: В 6 т. Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін. ? Т.4. К.: Видавництво „Українська енциклопедія”, 1998.

Размещено на Allbest.ru