Конституційні принципи кримінального процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

40

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки і освіти України

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Юридичний факультет

Кафедра цивільного і господарського права

Напрям підготовки:”Правознавство”

Курсова робота

з дисципліни

Кримінально-процесуальне право України

на тему:

Конституційні принципи кримінального процесу

Чернігів, 2011 р.



Зміст:

Вступ

Розділ 1. Поняття та сутність конституційних принципів кримінального процесу

1.1 Загальна характеристика та значення конституційних принципів кримінального процесу

1.2 Система принципів кримінального процесу

Розділ 2. Сутність та класифікація принципів кримінального процесу

2.1 Характеристика основних принципів кримінального процесу, що закріплені в Конституції України

2.2 Характеристика принципів кримінального процесу, що закріплені в Кримінально-процесуальному кодексі України

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

З прийняттям Конституції України створено правову основу для реалізації можливостей демократичного шляху розвитку суспільства, побудови правової держави. Саме в Основному Законі одержали свій прояв найважливіші принципи кримінального процесу. На сьогоднішній день практична значимість конституційних принципів кримінального процесу постійно зростає. Це підтверджується положеннями ст. 3 Конституції України, де проголошено людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави. Я вважаю, що кримінально-процесуальне законодавство має розроблятися відповідно до конституційних засад судочинства, які обумовлюють регулювання кримінально-процесуальних відносин таким чином, щоб здійснення прав і законних інтересів особи не ставилося у залежність від діяльності органів попереднього слідства чи суду і мало надійний механізм для реалізації правового захисту.

Актуальність обраної теми підкреслюється ще й тим, що принципи кримінального судочинства мають значення не лише для врегулювання діяльності органів та посадових осіб, які ведуть процес, а й для захисту прав і свобод людини і громадянина.

Предметом дослідження виступає комплекс теоретичних і практичних знань, пов'язаних із застосуванням конституційних принципів в кримінальному процесі.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що регулюють правову природу конституційних принципів в кримінально-процесуальному праві.

Мета дослідження полягає у виявленні та розкритті правової природи конституційних принципів кримінального процесу.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

1. розкрити поняття та сутність конституційних принципів кримінального процесу;

2. дослідити та виявити значення конституційних принципів в кримінальному процесі;

3. проаналізувати систему принципів кримінального процусу;

4. дослідити загальну класифікацію принципів кримінального процесу;

5. зробити детальний аналіз всіх принципів кримінального процесу, які закріпленні в Конституції України;

6. розкрити зміст принципів кримінального процесу, що закріпленні в Кримінально-процесуальному кодексі України та інших нормативно-правових активів;

7. дослідити ряд інших завдань необхідних для досягнення мети дослідження.

Структура роботи: Робота складається з двох розділів.

Перший розділ - “Поняття та сутність конституційних принципів кримінального процесу”, другий - “Сутність та класифікація принципів кримінального процесу”. Перший розділ дає тлумачення принципів у кримінально-процесуальному праві, розкриває їх значення, другий розділ безпосередньо розкриває особливості конституційних принципів кримінально-процесуальному праві, зокрема - поняття конституційних принципів, види принципів в кримінально-процесуальному праві та їх характеристика.

Література: Під час виконання даної курсової роботи були використані різноманітні нормативно-правові акти, коментарі до них, різноманітні посібники з цивільного права та суміжних галузей, періодичні видання тощо.

На мою думку, написання даної роботи дає змогу глибше дослідити окремі напрямки кримінально-процесуально права, зокрема значення конституційних принципів в кримінальному процесі, дозволяє набути навички щодо наукової роботи, розвивати логіку мислення та викладення своїх думок у письмовому вигляді. Все це є вкрай потрібним для професії юриста.



Розділ 1. Поняття та сутність конституційних принципів кримінального процесу

1.1 Загальна характеристика та значення конституційних принципів кримінального процесу

В першу чергу слід зазначити, що кримінально-процесуальна діяльність суттєво зачіпає права і законні інтереси учасників процесу. Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищення небезпеки для кожної особи і для судочинства в цілому, якщо воно не базується на демократичних і гуманних принципах або якщо ці принципи тільки проголошені, але їх не додержують.

Конституція України є юридичною базою для всієї системи кримінально-процесуального законодавства. Саме згідно з нею має бути побудований Кримінально-процесуальний кодекс України. Зокрема, в ньому повинні бути максимально конкретно реалізовані всі конституційні норми, які стосуються кримінального процесу.

Принципами кримінального процесу є основні положення, які закріплюють найбільш загальні і суттєві властивості кримінального процесу, виражають його природу і демократичну суть.

Кримінальний процес, як діяльність органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду по порушенню, розслідуванню і розгляду кримінальних справ, суворо регламентований нормами кримінально-процесуального права. Тому принципи, як основні положення цієї діяльності, теж повинні бути закріплені в кримінально-процесуальних нормах, бо інакше вони не будуть регулювати правову діяльність і правовідносини. [6, с.45]

Основні положення, щоб отримати значення принципів, повинні діяти на всіх стадіях кримінального процесу, або на деяких з них. Але кожне основне положення, яке визнається принципом, обов'язково повинно діяти в стадії судового розгляду, що обумовлено значимістю і. місцем цієї стадії в кримінальному процесі. Які критерії визнання певного положення принципом?

Після того як я проаналізував наукову літературу, до критеріїв визнання певного положення принципом кримінального процесу слід віднести таку сукупність властивостей:

Це найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визнають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій і інститутів.

Принципи виражають панівні в нашій державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах.

Принципи повинні бути закріплені в нормах права.

Принципи мають діяти у всіх стадіях або кількох стадіях кримінального процесу і обов'язково в її центральній стадії - стадії судового розгляду.

Порушення будь-якого принципу означає незаконність рішення в справі та обов'язкове його скасування.

Таким чином, принципи кримінального процесу - це найважливіші правові положення, які визначають кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадії та інститутів, порушення яких обов'язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі. [10, с.35]

На мою думку, значення конституційних принципів кримінального процесу полягає в тому, що:

1) вони яскраво виражають демократизм і гуманізм кримінального процесу, визначають його структуру і систему;

2) вони є основою для подальшого удосконалювання кримінально-процесуальних норм і окремих кримінально-процесуальних інститутів;

3) принципи кримінального процесу є надійною базою для тлумачення і застосування тих кримінально-процесуальних норм, з'ясування точного змісту яких викликає утруднення на практиці;

4) безумовне дотримання принципів кримінального процесу є необхідною й обов'язковою умовою досягнення всіх завдань кримінального судочинства;

5) забезпечують єдність порядку по кримінальних справах і дотримання законності в кримінальному судочинстві;

6) є діючим засобом виховання громадян у дусі неухильного дотримання законів, нетерпимості до найменших порушень суспільного правопорядку;

7) кожне рішення правозастосувальника, яке приймається з порушенням їх вимог, підлягає скасуванню, а одержана інформація не має доказового значення.

Критерії визначення певного положення принципів кримінального процесу:

1) найзагальніші, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визначають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів;

2) принципи виражають панівні в даній державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах;

3) повинні бути закріплені в нормах права;

4) мають повністю діяти у всіх або кількох стадіях кримінального процесу і обов`язково в стадії судового розгляду;

5) порушення будь-якого з принципів означає незаконність рішення в справі і обов`язково тягне його скасування.

Принципи (засади) кримінального процесу - це закріплені в законі панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов`язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі. [15, с.91]

Класифікація:

1)організаційні принципи (централізація і єдиноначальність органів прокуратури, виборність суддів);

2) організаційно-функціональні (наприклад, одноособовість і колегіальність, гласність);

3) кримінально-процесуальні, функціональні (презумпція невинуватості, права на захист);

4) загальноправові засади (напр., законність);

5) конституційні гарантії (недоторканість особи, невтручання в особисте життя тощо) [8, с.33]

Конституційні принципи:

1) законність;

2) державна мова судочинства;

3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

4) повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя;

5) право людини на свободу та особисту недоторканість;

6) недоторканість житла:

7) таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

8) з`ясування істини;

9) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист;

10) презумпція невинуватості;

11) свобода від самовикриття, викриття членів сім`ї чи близьких родичів;

12) здійснення правосуддя виключно судами;

13) участь народу у здійсненні правосуддя;

14) незалежність і недоторканість суддів, їх підкорення лише закону;

15) змагальність судового розгляду;

16) гласність судового процесу;

17) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень;

18) обов`язковість рішень суду; ).[14, с.93]

Інші принципи:

19) публічність;

20) забезпечення всім особам, які беруть участь у справі, права на захист їхніх законних інтересів;

21) вільна оцінка доказів;

22) безпосередність дослідження доказів;

23) усність процесу

В юридичні літературі також називають науковість, стадійність, достатність підстав для процесуальних рішень, обов`язок органів судочинства поважати і додержувати права, законні інтереси і гідність громадян, справедливість. Всі принципи пов`язані між собою, постійно взаємодіють, і утворюють систему принципів кримінального процесу. Тільки реалізація всіх принципів у їх сукупності, в системі, у взаємозв`язку і взаємодії може привести до виконання завдань кримінального судочинства. Одні принципи сприяють здійсненню інших, жодний принцип не перекреслює інший. Винятки ри цьому не перекреслюють принцип. Напр.: винятки з принципу недоторканості особи й житла, таємниці листування, гласності і усності - арешт обвинуваченого, обшук у квартирі, накладення арешту на кореспонденцію і її виїмка, слухання справи в закритому судовому засіданні, оголошення показань свідків під час судового розгляду, якщо їх явка не можлива. Ці винятки закон забезпечує певними процесуальними гарантіями від довільного їх використання слідчими й судами. [9, с.81]

Отже, принципи (засади) кримінального процесу - це закріплені в законі панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов`язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі.

1.2 Система принципів кримінального процесу

На даний час в Україні поширена думка, про те, щоб усі принципи судоустрою залучити до системи принципів кримінального процесу і не провадити між ними чіткого розмежування. На мою думку слід розрізняти принципи:

1) суто організаційні, наприклад, назначуваність слідчих і прокурорів, централізація і єдиноначальність у системі суддів, особливий порядок притягнення їх до кримінальної і дисциплінарної відповідальності; для діяльності щодо порушення, розслідування, судового розгляду й вирішення кримінальних справ вони не мають безпосереднього значення;

2) організаційно-функціональні, наприклад, одноособовість і колегіальність, нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю нижчестоящих, гласність; вони визначають як організацію, так і діяльність кримінально-процесуальних органів і є принципами судоустрою і кримінального процесу або органічною частиною принципу останнього;

3) суто кримінально-процесуальні, функціональні, наприклад, презумпція невинуватості, забезпечування підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, змагальність, встановлення істини, публічність, безпосередність; вони визнають кримінально-процесуальну діяльність. Як принципи кримінального процесу слід також розглядати деякі загально-правові засади і конституційні гарантії, які мають визначальне, принципове значення для кримінально-процесуальної діяльності і специфічне відбиття в кримінальному процесі. [11, с.91]

В системі принципів кримінального процесу доцільно вирізняти конституційні принципи, бо вони мають особливе політико-юридичне значення. Закріплення певних принципів судочинства в Конституції пояснюється значенням їх для сфери основних громадських прав і свобод, для врегулювання діяльності органів правосуддя, а також історичними традиціями. Можна з певністю констатувати, що політичне і юридичне значення конституційних принципів в Україні останнім часом значно зросло.

Вирізнення конституційних принципів зовсім не означає приниження фундаментального значення інших принципів кримінального процесу, які закріплені в кримінально-процесуальному кодексі, а не в Конституції. Важливим є зміст певного положення, його значення для побудови і функціонування системи кримінально-процесуального права, регульованої ним діяльності суб'єктів кримінального процесу і правовідносин між ними.

В юридичній літературі називаються й інші принципи кримінального процесу зокрема науковість, стадійність, достатність підстав для процесуальних рішень, обов'язок органів судочинства поважати додержувати права, законні інтереси і гідність громадян, справедливість. Мабуть ці положення не будуть розглядатись як принципи бо згадані вимоги характерні для всіх видів правозастосувальної діяльності і не зазнають побудову і характер кримінального процесу. [4, с.71]

Всі принципи тісно пов'язані між собою постійно взаємодіють, і тому я цілком обґрунтовано говоримо не просто про сукупність, а про систему принципів кримінального процесу. Кожний з принципів поряд з тим, що він тісно стикається, взаємодіє з іншими принципами, зберігає свою власну цінність для побудови і перебігу процесу, свій юридичний зміст.



Розділ 2. Сутність та класифікація принципів кримінального процесу

2.1 Характеристика принципів кримінального процесу, які закріплені в Конституції України

Принцип законності в кримінальному процесі:

Принцип законності - у загальному формулюванні - можна визначити як вимогу точного і неухильного дотримання законів органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, а також всіма учасника провадження в кримінальній справі.

Органи законодавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією в межах і у відповідності до законів України. [1, с.3]

Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. В ч.І ст.68 Конституції закріплений обов'язок громадян України неухильно додержуватись Конституції та законів України.

У кримінальному процесі законність має двоякий характер. [1, с.10]

Розслідуючи і вирішуючи кримінальні справи, органи дізнання і попереднього слідства, прокуратури і суду тим самим затверджують у суспільстві і державі режим законності. Але ця мета не повинна досягатися будь-якими засобами, а тим більше - ціною порушення діючих законів. Хоча кримінально-процесуальна діяльність і спрямована на усунення порушень закону, сама вона повинна здійснюватись у суворій відповідності до закону. Від органів держави, які здійснюють власні повноваження в кримінальному процесі, принцип законності вимагає безумовного дотримання, правильного застосування і точного виконання закону протягом всього провадження у справі).[16, с.93]

Принцип законності знаходить своє відображення в єдиному і обов'язковому порядку провадження по всіх кримінальних справах, що є гарантією від свавілля у діяльності державних органів. Суд, прокурор, органи дізнання не зважаючи на різні компетенції і процесуальне положення, спрямовують свою діяльність на здійснення в кінцевому підсумку завдань кримінального судочинства, в тому числі і на забезпечення правильного застосування закону. [2, с.17]

Таким чином, метою діяльності вказаних органів є правильне застосування закону (кримінально-процесуального, кримінального).

Зміст принципу законності розкривається в ст.5 КПК, відповідно до якої ніхто не можу бути притягнутий як обвинувачений інакше, ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. [2, с.5]

Кримінально-процесуальна діяльність пов'язана з серйозними право обмеженнями для осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, і тому в ході її здійснення повинен дотримуватись закон.

Механізми забезпечення законності в кримінальному процесі служать як судовий, так і прокурорський нагляд.

Суттєві порушення кримінально-процесуального закону і неправильне застосування кримінального закону є підставою для скасування вироку.

Принцип недоторканності особи, охорона її честі та гідності:

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. [1, с.4] Кожний має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. [1, с.8]

Кожна особа має право на свободу і особисту недоторканість. [1, с.7] Зазначені норма гарантують кожному громадянинові охорону його честі і гідності. Але під час кримінально-процесуальної діяльності в інтересах розкриття і розслідування злочинів може виникнути необхідність в обмеженні вказаного конституційного права.

Принцип недоторканості особи, охорони її честі і гідності в кримінальному процесі може бути сформульований таким чином: ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчиненні злочину, підданий особистому обшуку, приводу, примусово поміщений в медичний заклад для обстеження не інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом). [7, с.48]

Його зміст розкривається в таких положеннях:

1. Особа може бути позбавлена волі, як кримінальне покарання, тільки за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

2. Запобіжний захід взяття під варту може застосовуватись до особи не інакше як за мотивованим рішенням суду на підставах і в порядку, встановлених в законі (ч.2 ст.29 Конституції)

3. Короткочасне затримання особи за підозрою у вчиненні злочину може провадитись тільки на підставах і в порядку, вказаних в ст.ст. 106,115 КПК. Відповідно до ч.З ст.29 Конституції обґрунтованість затримання повинна бути перевірена судом протягом 72 годин.

Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72-х годин з моменту затримання їй не вручено мотивоване рішення суду про тримання під вартою. Кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Особистий обшук, якщо він проводиться не під час затримання або під час арешту і не є складовою частиною обшуку в приміщенні або іншому місці, здійснюється за постановою органів дізнання або слідчого і тільки з санкції прокурора.

Привід свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, якщо вони без поважних причин не з'явилися з органи попереднього розслідування або в суд, здійснюється органами внутрішніх справ лише за мотивованою постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду. [10, с.52] Поміщення обвинуваченого в медичні заклади для проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертизи здійснюється лише за постановою слідчого і санкції прокурора або його заступника (ст.205 КПК) або за постановою судді чи ухвалою суду.

Під час провадження в кримінальній справі не допускається вчинення дій, які принижують честь і гідність особи. Слідчий не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це зв'язане з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечних для її здоров'я. [14, с.68]

Принцип недоторканості житла, охорони особистого життя громадян:

Відповідно до ч.1 ст.30 Конституції і ч.1 ст.14 КПК України ^: громадянинові гарантується недоторканість житла.

Під житлом слід розуміти приміщення, яке призначене для тимчасового проживання осіб, а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших власних потреб.

Ніхто не має права безперешкодно ввійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому.

Не допускається проникнення в житло або в інше володіння особи, проведення в них оглядів або обшукачів не інакше як за мотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних з рятуванням людей і майна або безпосереднім переслідування осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення в житло або інше володіння особи, проведення в них обшуку чи огляду. Так, наприклад, п.15 ст.11 Закону України "Про міліцію" надає працівникам міліції право для виконання покладених на них обов'язків входити безперешкодно в будь-який час доби на земельні ділянки, в житло або інші приміщення громадян у випадках переслідування злочинця або запобігання злочину, який загрожує життю мешканців. [4, с.21]

Незаконний обшук, незаконне виселення або інші дії, які порушують недоторканість громадян, вчинені посадовими особами, тягнуть за собою кримінальну відповідальність за ст. 130 КК України.

Під поняттям "особисте життя громадян" - слід розуміти інтимні сторони життя, зокрема сімейного, спосіб улаштування житла, ведення домашнього господарства, використання вільного часу, а також переконання, інтереси, уподобання, звички тощо.

Відповідно до ч.1 ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. [1, с.6]

Діюче кримінально-процесуальне законодавство покладає на посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, обов'язок вживати заходів до запобігання розголошення відомостей про особисте життя громадян, які були залучені до кримінального судочинства. Якщо існує загроза розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, що беруть участь у справі, суддя повинен приймати рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні. [2, с.10]

Під час виїмки або обшуку слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні. [2, с.13]

Це правило слід виконувати і при проведенні інших слідчих дій.

Принцип здійснення правосуддя тільки судом:

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Судочинство здійснюється судом України та судами загальної юрисдикції. [1, с.10]

Правосуддя здійснюють професійні судді, і у випадках, визначених законом, народні засідателі і присяжні. Положення Конституції знайшло своє відображення в ст. 15 КПК України, де зазначено, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню не інакше як за вироком суду і відповідно до закону. Цим визначається виключне положення суду серед інших державних органів, що ведуть процес. [2, с.9]

Слідчий і прокурор в стадії попереднього розслідування також вирішують питання про винуватість обвинуваченого. Але їх висновок про винуватість особи має попередній характер. Дане питання вирішується остаточно тільки в стадії судового розгляду на основі дослідження і оцінки всіх доказів, зібраних як до суду, так і в суді.

Органи попереднього розслідування, як і органи віддання до суду, мають право закрити кримінальну справу або звільнити винного від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами, що передбачені законом. В такому випадку особі, яка звільняється від кримінальної відповідальності, надається право заперечувати проти закриття кримінальної справи і вимагати, щоб питання про її винуватість або невинуватість було вирішене тільки у вироку, який буде винесений в судовому засіданні. [17, с.57]

Дія принципу здійснення правосуддя тільки судом поширюється на всі судові стадії процесу.

Скасування або зміна судового рішення першої інстанції допускається не інакше як вищестоящим судом і в порядку здійснення не можу бути скасоване або змінене будь-яким державним органом, в тому числі і вищою державною владою.

Створення надзвичайних і особливих судів не дозволяється. Це означає, що революційні трибунали, військово-польові суди канули в історію. [1, с.16]

На мою думку, принцип здійснення правосуддя тільки судом є гарантією того, що без судового розгляду з дотриманням всіх процесуальних правил, жоден громадянин не може бути визнаним із застосуванням до нього кримінального покарання.

Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону:

Незалежність сувої влади і їх рівність з іншими гілками державної влади є ознаками правової держави, в якій кожний громадянин має право на захист своїх прав і свобод незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддів будь-яким чином забороняється. [1, с.36]

При здійсненні правосуддя щодо кримінальних справ судді і народні засідателі незалежні і підкоряються тільки закону. Судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів. Зміст даного принципу знаходити свій вираз у наступному:

1. Будь-яке втручання в діяльність суду при вирішенні ним кримінальних справ з боку громадян, громадських організацій, посадових осіб, державних органів не допускається.

Ніхто не вправі вказувати суддям, як вони повинні вирішувати справу, який вирок винести, кого засудити, яке покарання призначити.

Суддя при здійсненні правосуддя і прийнятті рішення по справі повинен керуватись лише законом, виходити з свого внутрішнього переконання, ґрунтуючись на всебічному, об'єктивному, повному дослідженні всіх обставин справи.

2. Вищестоящий суд, в тому числі і Верховний Суд. України, Скасовуючи вирок суду першої інстанції і повертаючи кримінальну справу на новий розгляд в іншому складі суддів, не вправі вказувати ім, як вони повинні її вирішити. Судді, повторно розглядаючи кримінальну справу після скасування першого вироку, вирішують її за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом.

3. Судді при вирішенні кримінальних справ незалежні від висновків попереднього розслідування, а також від правової позиції прокурорів, захисників та інших учасників судового розгляду.

4. Незалежність у середині самого складу суду, зокрема народних засідателів від судді, суддів - членів складу суду від головуючого, тобто можливість кожного судді і народного засідателя вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийняття рішень за своїм переконанням. [11, с.56]

При постановлені вироку суддя має право залишитись при своїй думці.

Діюче законодавство передбачає гарантії незалежності суддів при здійсненні правосуддя, що знаходить свій вияв у наступному:

а) у суворо встановленому порядку призначення або обрання на посаду судді і звільнення з цієї посади;

б) у суворо встановленій законом юридичний процедурі здійснення правосуддя;

в) у встановленій кримінальній та адміністративно-правовій відповідальності за втручання у діяльність судді і вияв неповаги до суду;

г) у закріпленні особистої недоторканості і особистої безпеки ;суддів;

д) у таємниці нарадчої кімнати під час постановлення вироку або іншого судового рішення; [2,с.20]

е) у створенні необхідних організаційно-технічних, інформаційних умов для діяльності суддів;

Принцип здійснення правосуддя в кримінальних справах на засадах рівності громадян перед законом і судом:

Даний принцип кримінального процесу закріплений в ряді конституційних норм, а також в КПК України.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. [1,с.10]

Громадяни мають рівні конституційні права та свободи і є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження; майнового стану, місця проживання, за шовними або іншими ознаками. Згідно з п.2 ст.129 Конституції, одним з основних принципів судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом. [1,с.24]

Зазначені положення Конституції, відтворені в КПК, не створюють ніяких привілеїв або підстав для дискримінації жодній особі, яка бере участь у справі. Ці вимоги поширюються на все провадження справи, а не тільки на судові стадії. [13, с.19]

Всі суб'єкти кримінального судочинства, які займають однакове процесуальне положення, рівні перед законом і судом, прокурором і органами попереднього розслідування. Кожний з них в рамках свого процесуального положення має рівну можливість користуватися передбаченими законом процесуальними правами і в рівній мірі виконувати покладені на них обов'язки. Щодо підозрюваних і обвинувачених це виявляється в їх рівному праві на кваліфіковану юридичну допомогу з боку захисника у всіх, без винятку, кримінальних справах.

Рівність громадян перед судом і законом виявляється і в тому, що при порушенні, розслідуванні, розгляді, вирішенні кримінальних справ щодо, всіх громадян застосовується одне й те ж кримінальне і і(кримінально- процесуальне законодавство. Всі громадяни несуть рівну відповідальність перед судами, не маючи при цьому ніяких привілеїв і не .зазнаючи ніяких обмежень. Наявність правил про підслідність і підсудність кримінальних справ не суперечить принципу рівності громадян перед законом і судом. Громадяни не отримують ніяких привілеїв,у тих випадках, наприклад, коли кримінальна справа розглядається по суті вищестоящим судом. Щодо всіх справ встановлений єдиний і обов'язковий для всіх судів, органів прокуратури і попереднього розслідування порядок кримінально- процесуального провадження.

Як виняток, з принципу рівності громадян перед судом і законом можна розглядати правила про недоторканість Президента України, кандидатів у Президенти, депутатів та кандидатів у депутати до ВРУ, суддів.Такий виняток необхідний для забезпечення належного виконання вказаними особами функцій, незалежно від незаконних впливів. [9, с.27]

Порушення принципу рівності громадян перед законом і судом тягне за сробою кримінальну відповідальність за ст. 66 КК України.

Принцип національної мови судочинства:

Державною мовою в Україні є українська мова. [1,с.11] Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України і визначається законом. Детально цей принцип врегульований в Законі України "Про мови" та ст. 19 КПК.Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим кодексом. Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.[14, с.29]Принцип національної мови судочинства застосовується у всіх стадіях кримінального процесу. Його додержання забезпечує встановлення істини в справі, виховну функцію судочинства, реалізацію всіма учасниками кримінально-процесуальної діяльності своїх прав та виконання ними процесуальних обов'язків, захист їх законних інтересів, реалізацію принципів кримінального процесу, зокрема рівності громадян перед законом і судом, гласності, усності. Закріплення принципу полягає в тому, що судочинство в Україні провадиться державною, українською мовою або ж, як виняток, мовою більшості населення даної місцевості. Докладно цей принцип урегульовано в законі про мови. У випадках, коли громадяни іншої національності (міста, райони, селища, сільські населенні пункти, їх сукупність), воно може здійснюватись національною мовою більшості населення цієї чи іншої місцевості. У випадках, коли громадяни іншої національності, котрі становлять більшість населення зазначених адмін. територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі національною мовою або коли в цих межах компактно проживають люди кількох національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, судочинство може здійснюватися мовою, прийнятною для населення даної місцевості (ст.18 Закону). Акти прокурорського нагляди складаються українською мовою (ст.22 Закону), а юридична допомога громадянам і організаціям подається українською мовою та мовою, прийнятною для сторін (ст.23 Закону). Виходячи із змісту ст.6 Закону, всі особи, які провадять дізнання, слідчі, прокурори, судді, народні засідателі, секретарі судових засідань і адвокати повинні володіти українською і російською мовою, а в разі необхідності - іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання їх обов'язків. Особами, які беруть участь у справі, про яких йдеться в ч.2 ст.19, є: підозрюваний, обвинувачений, його законний представник, захисник, потерпілий, цивільний позивач і відповідач, їх представники, громадські обвинувач і захисник, поняті, спеціалісти, експерти. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не може добре розуміти цю мову і вільно розмовляти нею. Письмово перекладатися на рідну мову обвинуваченого або на іншу мову, якою він володіє, мають тільки ті документи, які йому вручаються, зокрема, обвинувальний висновок і вирок. Документи, які не вручаються обвинуваченому, перекладаються йому усно.

Принцип гласності судового процесу:

Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочин осіб, які не досягли 16-го віку, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі. Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства. Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. З метою підвищення виховної ролі судових процесів і запобігання злочинам суди у необхідних випадках повідомляють трудящих за місцем роботи або проживання підсудних про судові процеси, які мають відбутися, а також після набрання вироком законної сили повідомляють про результати розгляду кримінальної справи. Суди повинні широко практикувати проведення судових процесів безпосередньо на підприємствах, будовах, в радгоспах, колгоспах з участю в необхідних випадках громадських обвинувачів і громадських захисників. Принцип гласності судового розгляду полягає в тому, що розгляд в усіх випадках є відкритим, крім випадків, передбачених законом. Кожний громадянин, який досяг 16 років, має право бути в залі судового засідання, де розглядається кримінальна справа судом першої чи касаційної інстанції. Хід судового розгляду і його результати можуть доводитися до населення у засобах масової інформації або іншим способом. Це - так звана зовнішня гласність. Але навіть коли справа слухається у закритому засіданні, принцип гласності повністю не виключається, оскільки діє так звана внутрішня гласність у вигляді присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого , підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду, а також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Крім того, вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. Їх зміст може бути доведено до населення і засобами масової інформації. Однак вироки у справах, які слухалися в закритих судових засіданнях, не повинні містити відомостей, що стали підставою для проведення закритого судового розгляду. [17, с.64].

Гласність судового розгляду сприяє посиленню громадського контролю за діяльністю судів, слідчих органів і прокурорів. Для підсудного, який вважає себе жертвою сваволі і беззаконня, гласність дає можливість бути почутим навіть світовою громадськістю. Ч.5 ст. 20 дає додаткові засоби реалізації принципу гласності і підвищенню виховної ролі судових процесів та їх профілактичного впливу (виїзні засідання, якими не слід зловживати, і тільки добре розслідувані справи, що становлять громадській інтерес можуть бути так розглянуті). Оскільки відкритий розгляд судами кримінальних справ має не тільки позитивні, але й негативні наслідки, чч.1 і 2 ст.20 передбачають винятки з принципу гласності, коли гласність суперечить іншим правоохоронюваним державним і суспільним інтересам чи інтересам особи, які є більш важливими, ніж цей принцип. Закон передбачає тільки випадок обов'язкового розгляду справи в закритому засіданні - коли відкритий розгляд суперечить інтересам охорони державної таємниці В інших випадках питання про необхідність розглянути всю справу або частину її в закритому порядку вирішується судом за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду Закритий судовий розгляд у справах про злочини осіб котрі не досягли 16-го віку провадиться з метою створення найбільш сприятливих умов для одержання правдивих показань неповнолітнього та усунення можливого негативного спливу на нього публіки присутньої в залі судового засідання Якщо досліджувані обставини можуть негативно вплинути на неповнолітнього підсудного то йог навіть може бути видалено із залу судового засідання (ст444 КПК) Особи молодші за 16 років допускаються до залу суду тільки в тих випадках коли вони є підсудними потерпілими або свідками (ч.4 ст.2712 КПК) Справи про статеві злочини можуть розглядатися у закритих судових засіданнях з метою охорони суспільної моралі інтересів потерпілого а також створення умов для всебічного повного й об'єктивного дослідження обставин справи Дія принципу гласності при проведенні попереднього розслідування значно обмежена оскільки в цій стадії діє правило про недопустимість розголошення даних розслідування (ст.121 КПК). Однак в такому обсязі в якому вони визнаються за можливе слідчий і прокурор можуть інформувати громадськість про обставини вчинення злочину (ч.2 ст.10 КПК) або дозволити це робити іншим особам (ч.1 ст121. КПК). Органи внутрішніх справ у ряді випадків використовують засоби масової інформації чи звертаються до населення за допомогою при розшуку підозрюваних обвинувачених і засуджених а також осіб які пропали без вісті. [14, с.57]

Якщо судом порушені вимоги закону, які встановлюють відкритий судовий розгляд справи, це розцінюється як істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що тягне за собою безумовне скасування вироку. [2,с.30]

Принцип презумпції невинуватості:

Особа вважається не винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це - загальний зміст принципу презумпції (припущення) невинуватості в кримінальному процесі. Ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню, не інакше як за вироком суду відповідно до закону. [2,с.8]

Зміст даного принципу знаходить свій вияв у таких правилах:

1. Визнати особу винуватою у вчиненні злочину може тільки суд обвинувальним вироком, що ппбрап законної сили.

Презумпція невинуватості є виявом не особистої думки тієї чи іншої особи, яка здійснює провадження по справі, а об'єктивно-правовим положенням.

Слідчий, який формує обвинувачення, пред'являє його обвинуваченому, складає обвинувальний висновок, прокурор, який затверджує цей висновок і підтримує в суді державне обвинувачення, впевнені у винуватості обвинуваченого. Але їх висновок про винуватість обвинуваченого мають попередній характер.

Закон пов'язує можливість визнати особу винуватою у вчиненні злочину з обов'язковим проведенням судового розгляду - стадії, де зосереджені максимальні гарантії прав і законних інтересів обвинуваченого і перевірка доведеності обвинувачення. Остаточний висновок про винуватість особи може бути сформульований у вироку суду тільки після дослідження всіх доказів судом. До набрання вироком законної сили обвинуваченого не можна називати злочинцем, оскільки обвинувачений це ще не винуватий. [13, с.61]

Існуюча в діючому законодавстві можливість визнання особи винуватою в результаті закриття слідчим, прокурором кримінальної справи за нереабілітуючими підставами суперечить конституційному принципу презумпції невинуватості. Тому такі рішення повинен приймати тільки суд.

2. Обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість.

Обов'язок доводити вину лежить на обвинувачеві. Вказане положення випливає з ч.2 ст.62 Конституції. Частина 2 ст.22 КПК забороняє прокурору, суду, слідчому, особі, яка провадить дізнання, перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

3. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви стосовно вини особи тлумачаться на її користь [2,с.30]

4. Недоведена винуватість має юридично те ж значення, що і доведена невинуватість.

Кримінально-процесуальний закон передбачає таку підставу для постановлення виправдувального вироку, як недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину.[2,с.32]

Принцип презумпції невинуватості діє на всіх стадіях кримінального процесу і націлює всіх посадових осіб і органи держави на об'єктивне, неупереджене встановлення всіх обставин справи, без чого не можливе обґрунтоване і справедливе вирішення і справедливе вирішення кримінальної справи судом.

Відхилення від вимог презумпції невинуватості веде до порушення законності в правосудді і порушення прав і законних інтересів громадян. [18, с.96]

Принцип змагальності сторін та свобода в наданні ними своїх доказів:

До основних засад кримінального судочинства віднесена змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів, і у доведенні перед судом їх переконливості. [1, с.8]

Принцип змагальності найбільш чітко виявляється у стадії судового розгляду, особливо в такій його частині, як судові дебати. в досудових стадіях його дія обмежена.

Змагальність - це така побудова судового розгляду, в якій функції обвинувачення і захисту відокремлені від суду, який вирішує справу і здійснюються сторонами, наділеними рівними процесуальними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд керує процесом і вирішує кримінальну справу по суті.

Основними елементами змагальності є:

відокремлення функцій обвинувачення і захисту від функції правосуддя і здійснення їх незалежними один від одного суб'єктами;

наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення свої функцій. [2, с.28]

керуючи положення суду в процесі і надання тільки суду права й приймати по справі рішення.

Одним з напрямків судово-правової реформи в Україні є подальший розвиток змагальності в кримінальному судочинстві, усунення обвинувального нахилу в діяльності суду.

До основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно з ст.121 Конституції покладається на прокуратуру. Виходячи з цього при відданні особи до суду слід в всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою на підставі п.1 ст.253 КПК участь у судовому засіданні прокурора.Порушення принципу змагальності є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, який тягне за собою скасування вироку. [2, с.18]

Принцип забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного:

Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав. Право підозрюваного обвинуваченого і підсудного на захист включає як право захищатися від підозри та обвинувачення так і право захищати свої особисті і майнові інтереси. Кожен із них заінтересований у тому щоб він не був: затриманий заарештований притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений якщо є невинним, або ж за більш тяжкій злочин ніж той який дійсно вчинив; без передбачених у КПК підстав притягнутий до участі в кримінальній справі як підозрюваний обвинувачений чи підсудний підданий заходам процесуального примусу і засуджений; підданий несправедливому покаранню тобто такому яке призначено без врахування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину особи винного і обставин справи які пом'якшують і обтяжують відповідальність; обмежений у правах, наданих йому законом, і в можливостях їх реалізувати Він також заінтересований у тому, щоб були забезпечені його особисті і майнові права. Це - законні інтереси, на них поширюється право на захист і це право повинно бути забезпечено На незаконні інтереси і незаконні засоби й способи захисту від підозри і обвинувачення а також захисту особистих і майнових прав принцип закріплений у ст.21, не поширюється. [12, с.87]

Гарантування підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає в тому що закон: а) наділяє його як учасника процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє йому особисто захищатися від підозри і обвинувачення у вчиненні злочину обстоювати свої законні інтереси; б) надає йому право скористатися допомогою захисника а в окремих випадках визнає участь захисника в справі обов'язковою; в) покладає на слідчі органи, прокурора і суд обов'язок роз'яснити обвинуваченому його процесуальні права (ст..53, 142, 294 КПК) і забезпечити можливість здійснення цих прав і захисту від підозри й обвинувачення, а також охорону його особистих і майнових прав.

Свобода від самовикриття, викриття членів сім`ї чи близьких родичів:В чинному законодавстві закріплена свобода від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів. Так, в статті 63 Конституції закріплено: ”Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом”. Так, в статті 69 КПК (в редакції Закону України від 21.06.2001 р.) закріплено, що “Відмовитися давати показання як свідки мають право:1)члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;2)особа, яка своїми показаннями викрила б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину”. Серед прав свідка, закріплених в статті 69-1 КПК України, є право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів. [2, с.26]

Як бачимо, відмовитись давати показання як свідки можуть і усиновителі, проте, коли вони вже почали давати показання як свідки, то не зможуть формально скористатись імунітетом свідка: це право їм не надано, бо до категорії близьких родичів (батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки) усиновителі не віднесені.

Слід сказати, що особи, яких викликано для дачі показань як свідків, повинні з'явитись до органу чи посадової особи для заявления відмови від дачі показань та пояснити причину. Неявка ж таких осіб повинна вважатись порушенням особою обов'язків свідка. На такого свідка повинні накладатись відповідні стягнення, передбачені чинним законодавством. [15, с.41]

Гарантією захисту порушеної свободи від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів повинна стати можливість зацікавлених осіб вимагати виключення доказу, одержаного з порушення вимог кримінально-процесуального законодавства. У випадку ж, коли суд послався на доказ, одержаний з порушенням вимог чинного законодавства при винесенні вироку, то ця обставина повинна бути підставою для скасування чи зміни судового вироку, оскільки таке порушення повинно визнаватись істотним.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень:

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституція визначила лише загальні контури і встановила основні принципи побудови і діяльності судів. І наступним важливим кроком судово-правової реформи, безумовно, стало прийняття 7 лютого 2002 року Верховною Радою України Закону України "Про судоустрій України", який визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою. Закон передбачає поетапну побудову системи адміністративних судів. [12, с.87]