Конституційні принципи кримінального процесу

Обов'язкість рішень суду:

На мою думку обов'язковість рішень суду - це один з важливіших принципів і ознак правосуддя. Конституція України (ст. 124) проголошує, що рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими на всій території України. Рішення - найважливіший акт здійснення правосуддя. Обов'язковість рішень суду підкреслює авторитет судової влади і сприяє утворенню режиму законності і зміцненню правопорядку в державі. Процесуальне законодавство встановлює (ст. 403 КПК України, ст. 14 ЦПК України), що вирок, рішення, ухвала і постанова суду, що набрала законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств і організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. [1, с.16]

Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом України, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України Закону України "Про судоустрій України". [5, с.14]

Суд, розглянувши цивільну справу по суті, ґрунтуючись на доказах, які були досліджені у судовому засіданні приймає рішення яке складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частини. У вступній частині рішення зазначається час та місце його постановлення, найменування суду, що постановив рішення, склад суду, прізвище секретаря судового засідання, прізвище прокурора, який брав участь у справі, найменування сторін та інших осіб, які брали участь у справі, представника громадської організації або трудового колективу. Описова частина повинна містити в собі вказівку на вимоги позивача, заперечення відповідача і пояснення інших осіб, які беруть участь у справі. У мотивувальній частині рішення повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом, докази, на яких ґрунтуються висновки суду, доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази, а також закони, якими керувався суд. [12, с.36]

Резолютивна частина рішення має містити в собі висновок суду про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково, вказівку на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення. У резолютивній частині рішення по справі про розірвання шлюбу суд, окрім того, повинен:

* визначити, при кому з подружжя, що розлучається, і хто з дітей залишається, а також з кого з батьків і в якому розмірі стягуються кошти на утримання дітей;

* встановити порядок поділу майна в натурі або в частковому відношенні між подружжям, що розлучається;

* визначити суму в передбачених законодавством про державне мито розмірах, яка підлягає сплаті подружжям (одним з подружжя або обома) при реєстрації розірвання шлюбу. Постановлене рішення викладається в письмовій формі головуючим або одним із суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь у постановленні рішення.

конституційний кримінальний кодекс

2.2 Характеристика принципів кримінального процесу, що не закріплені в Конституції України

Принцип публічності:

Полягає в тому, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані з метою охорони інтересів держави, суспільства, прав і законних інтересів особистості в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і прийняти всі передбачені законом заходи до встановлення події злочину, осіб, винних у його вчиненні, і до їх покарання, незалежно від волі і бажання осіб, що переслідують інші цілі. [13; c. 39]

Завдання охорони суспільного і державного ладу від злочинних посягань, швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і застосування до них справедливого покарання вимагають, щоб компетентні органи держави робили всі необхідні процесуальні дії для досягнення зазначених завдань.

Значення принципу публічності не вичерпується, однак, охороною державного інтересу. Зміст принципу публічності в гармонічному сполученні інтересів держави - активної, ініціативної боротьби зі злочинністю з всілякою охороною прав і законних інтересів особистості, у тому числі обвинуваченого і потерпілого. [14, с.52]

В усіх випадках незаконного осуду особи, незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності, незаконного застосування до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою органи дізнання, слідства, прокуратури і суду зобов'язані незалежно від їхньої вини вжити заходів до повного відшкодування заподіяної невинному шкоди, до відновлення йому честі і гідності, а також трудових, майнових, житлових і інших прав.

Принцип вільної оцінки доказів:Даний принцип полягає в тому, що суд, прокурор, слідчий і особа, що провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили [2, с.16]

Зокрема, показання підозрюваного і обвинуваченого, в яких вони визнають свою вину у вчиненні злочину, не є вирішальним доказом. Закон передбачає, що будь-які показання підозрюваного й обвинуваченого підлягають перевірці; визнання ними своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі[2, с.32]

Навіть такий авторитетний, науковий доказ, як висновок експерта, теж не є обов'язковим для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду.[2, с.34]

Якщо вони переоцінюють доказове значення визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини, висновку експерта, не критично ставляться до них, це призводить до слідчих і судових помилок, неправильного прийняття рішення по справі, яке підлягає зміні або скасуванню. Вільна за внутрішнім переконанням оцінка доказів слідчими органами, прокурором і судом не означає їх сваволі. Вона є контрольованою. Закон передбачає, що їх внутрішнє переконання повинно ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, і керуватись вони повинні законом; всі рішення приймають в справі, повинні бути мотивованими і ґрунтуватись на аналізі всіх доказів, що є в справі, а не на враженнях, міркуваннях, припущеннях, цих органів. Принцип вільної оцінки доказів (іноді в юридичний літературі його називають принципом оцінки доказів за внутрішнім переконанням, що є менш точним) діє у всіх стадіях кримінального процесу і поширюється не тільки на державні органи та особи, які ведуть процес, а й інших кримінально-процесуальної діяльності. [9, с.70]

Принцип безпосередності дослідження доказів:Принцип безпосередності означає, що суд першої інстанції при розгляді справи зобов'язаний безпосередньо дослідити докази в справі а саме: - допитати підсудних, потерпілих, свідків; - заслухати висновки експертів;- оглянути речові докази; - оголосити протоколи та інші документи. [2, с.19]

Лише у випадках, передбачених законом, допускається відступ від й цього принципу. Зокрема, дозволяється оголосити показання підсудного і свідка, які були дані під час дізнання, попереднього слідства або на суді, при наявності істотних суперечностей між показаннями, які вони, дали на суді і під час попереднього розслідування; коли підсудний відімовився дати показання на судовому слідстві або справа розглядається В його відсутності; коли явка свідка в судове засідання з тих чи інших причин неможлива; якщо при відкладенні розгляду справи свідок був допитаний, то при розгляді цієї справи в тому ж складі суду повторний виклик свідка необов'язковий і його показання може бути оголошено.[2, с.58]

Принцип безпосередності дослідження доказів діє і в стадії попереднього розслідування, але, наприклад, при передачі справи органами дізнання слідчому (ст. 104 КПК), від одного слідчого іншому (п.9 ч.І ст.227 КПК), при розслідуванні справи кількома слідчими за окремим дорученням слідчого, в провадженні якого знаходиться справа (ст. 118 КПК), дія даного принципу обмежується. В обмеженому обсязі діє принцип безпосередності дослідження доказів у стадіях касаційного і наглядного провадження, бо там суд не вправі допитати свідків, потерпілих, засудженого і виправданого, призначити і допитати експерта, але він може оглянути речові докази, оголосити показання, протоколи слідчих дій, інші документи. Порушення цього принципу є підставою для скасування вироку або ухвали суду. [13, с.57]

Усність процесу:Це усна форма спілкування суду і учасників судового розгляду, усне обговорення всіх обставин кримінальної справи, заявлення клопотань, усне давання показань обвинуваченим, потерпілим, свідками, експертами, оголошення документів, що є у справі. Таке ведення судового процесу робить його доступним для присутніх у залі судового засідання, для інших людей, якщо використовується радіо, відеозапис, магнітофон. Не суперечить принципу усності право свідка, даючи показання в суді, мати при собі нотатки в тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті (ч.І ст.305 КПК), оскільки і в цьому випадку показання даються усно. На попередньому слідстві теж широко діє принцип усності, але клопотання можуть заявлятись письмово, обвинуваченому і свідку, коли вони того просять, надається можливість написати свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту.[2, с.81]

Висновки:

Дослідивши зазначені розділи плану курсової роботи, я дійшов висновку, що значне місце у системі принципів кримінального процесу займають саме конституційні принципи.

За результатами проведеного дослідження сформульовано низку висновків:

· Конституція України є юридичною базою для всієї системи кримінально-процесуального законодавства.

· Принципами кримінального процесу є основні положення, які закріплюють найбільш загальні і суттєві властивості кримінального процесу, виражають його природу і демократичну суть.

· Принципи виражають панівні в нашій державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах.

· конституційні принципи, мають особливе політико-юридичне значення. Закріплення певних принципів судочинства в Конституції пояснюється значенням їх для захисту основних прав та свобод громадян.

· органи законодавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією в межах і у відповідності до законів України.

· ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчиненні злочину, підданий особистому обшуку, приводу, примусово поміщений в медичний заклад для обстеження не інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

· правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

· при здійсненні правосуддя щодо кримінальних справ судді і народні засідателі незалежні і підкоряються тільки закону.

· всі суб'єкти кримінального судочинства, які займають однакове процесуальне положення, рівні перед законом і судом, прокурором і органами попереднього розслідування.

· судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

· розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

· особа вважається не винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

· право підозрюваного обвинуваченого і підсудного на захист включає як право захищатися від підозри та обвинувачення так і право захищати свої особисті і майнові інтереси.

· особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

· кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

· рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими на всій території України.

· суд першої інстанції при розгляді справи зобов'язаний безпосередньо дослідити докази в справі

Дана курсова робота по темі "Конституційні принципи кримінального процесу" була спрямована на глибоке і детальне вивчення питання конституційних принципів в кримінально-процесуальному праві. Проведені дослідження з даної теми були спрямовані на підкресленні ролі конституційних принципів в цивільному процесі.

Список використаних джерел:

1. Конституція України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 2010.-№24. - 75с.

2. Кримінально-процесуальний Кодекс від 28 грудня 1960р. зі змінами і доповненнями від 22 грудня 2010р// Відомості Верховної Радди України.-2010.-№11.-125с.

3. Кримінальний кодекс країни від 05 квітня 2001р.// Відомості Верховної Ради України. - 2001.-№12.-185с.

4. Закону України "Про міліцію" від 25 грудня 1990р.// Відомості Верховної Ради України.-1990.-№48.-41с.

5. Закону України "Про судоустрій України" від 07 грудня 2010р.// Відомості Верховної Ради України.-2010.-№34.-48с.

6. Александров Ю.В. Кримінальне право України. Загальна частина.-К.: Правові джерела, 2002.-356с.

7. Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина.- Київ.: Юрінком-Інтер.-2002.-294с.

8. Басай В.Д. Актуальні проблеми кримінального процесу та криміналістики: Навчальний посібник для підготовки магістрів-правознавців. // Міністерство освіти і науки України. - Івано-Франківськ.: “Плай”, 2002. - 349с.

9. Грошевий Ю. М. та інші. Кримінальний процес України.-- Харків: Право, 2006. -- 494с.

10. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 576 с.

11. Коржанський М.Й. Кримінальне право України.-К., 2003.-307с.

12. Коржанський М.Й. Словник кримінально-правових термінів.-Київ, 2002.- 202с.

13. Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. - К., 2004.-269с.

14. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / за ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К.: Форум, 2003.-584с.

15. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть.-К., 2005.-225с.

16. Михеєнко М.М.Кримінальний процес України 3-тє видання, перероблене і доповнене. - К.: Либідь, 2006. - 501с.

17. Мельник М.І. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2004 року.-К.: Каннон, 2002.-с.67-76.

18. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. - 4-е видання, Київ: А.С.К., 2003-257с.

19. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2007. - 1056с.

20. Яновська О.Г. Кримінально-процесуальне право України. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 207с.

Размещено на Allbest.ru