Загальні риси криміналістичної характеристики злочинів, скоєних транснаціональною організованою злочинністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справ України

Харківського національного університету

Кіровоградського юридичного інституту внутрішніх справ

Кафедра: кримінального процесу та криміналістики

Реферат

На тему:

«Загальні риси криміналістичної характеристики злочинів скоєних транснаціональною організованою злочинністю»

Виконала:

курсант 302 н.в.

факультету слідства та дізнання рядовий міліції

Петреченко Н.П.

Перевірив:

доцент кафедри, доцент майор міліції

Клюс В.В.

Кіровоград- 2010р.

План

Вступ

1. Нормативно-правове регулювання діяльності органів, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною організованою злочинністю

2. Торгівля людьми як прояв транснаціональної організованої злочинності

2.1 Окремі проблеми розслідування злочинів про торгівлю жінками, вчинених організованими транснаціональними групами

3. Міжнародне співробітництво правоохоронних органів України в боротьбі зі злочинністю: Поняття,зміст і тенденції розвитку

4. «Іноземний елемент у кримінальному судочинстві»

Висновок

Вступ

Останні десятиліття ХХ і початок XXI століть відзначено в більшості країн світу наростаючою хвилею терористичних актів і транснаціональної організованої злочинності. У будь-яких формах своїх проявах вони все більше загрожують безпеці громадян багатьох держав, спричиняють суттєві негативні політичні, економічні й моральні наслідки, відчутно впливають на психологію значної маси людей. Сутність і причини, що породжують тероризм і організовану злочинність, мають багато спільного. І тероризм, й організована злочинність становлять серйозну небезпеку для усього світового співтовариства. Вони не мають державних чи національних кордонів і вже багато десятиліть “супроводжують” економічний і культурний розвиток більшості країн світу. Основні причини росту організованої злочинності криються у сфері економіки, різкому майновому розшаруванні при існуванні населення більшості країн за межами мінімального прожиткового мінімуму, політичній та культурній нестабільності суспільства, правовому нігілізмі, недосконалості правової бази.

Експерти ООН вважають, що єдиної моделі транснаціональної злочинної організації не існує. Транснаціональні злочинні угруповання мають різний кількісний склад, кваліфікацію, спеціалізацію, але одну мету -- одержання кримінальних прибутків. Вони використовують різну тактику, удосконалюють технологію кримінальної діяльності, використовують корумповані зв'язки з посадовими особами владних структур для досягнення кримінальної цілі. Діапазон транснаціональних злочинних організацій дуже широкий: від організації з жорсткою структурою до більш гнучких та динамічних сітьових структур; від «корпорацій до місцевих спеціалізованих фірм»'. Характер, цілі, сфери діяльності транснаціональних організацій, ознаки, технології кримінальної діяльності, корумповані кримінальні зв'язки недостатньо вивчені міжнародним співтовариством. Це значно ускладнює боротьбу з організованою транснаціональною злочинністю. Транснаціональні злочинні організації здійснюють різноманітну кримінальну діяльність. Перелік найбільш поширених видів злочинів, вчинюваних організованими транснаціональними угрупованнями, подається у документах ООН. Зокрема, це: індустрія наркобизнесу; незаконна торгівля зброєю, ядерними матеріалами; крадіжки та контрабанда автотранспортних засобів; крадіжка об'єктів культури та предметів мистецтва; незаконна міграція; організована проституція, торгівля людьми тощо.

1. Нормативно-правове регулювання діяльності органів, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною організованою злочинністю

Загальновідомо, що організована злочинність - як національна, так і транснаціональна - представляє собою зростаючу загрозу громадянському суспільству. Тому по мірі глобалізації і росту міжнародної торгівлі, розширення господарчої діяльності, а також все більшого розмивання політичних кордонів кількість злочинів, скоєних організованими злочинними угрупованнями, буде зростати.

Так, протягом 2004 року правоохоронними органами держави виявлено 695 організованих груп і злочинних організацій (на 9,6 % більше ніж 2003 р.), що скоїли 5582 злочини, з яких 467 - з міжрегіональними та міжнародними зв'язками. Як правило, більшість з них (понад 83 %) мають ступінь особливо тяжких (3809) і тяжких (830) та мають резонансний характер, що, в свою чергу, і викликає справедливу недовіру населення до органів влади через неспроможність належно протидіяти цьому негативному явищу. Так, із 5582 злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, 3026 - проти власності, 967 - у сфері обігу наркотичних засобів, 363 - службової і 332 господарчої діяльності, 242 - проти авторитету органів державної влади та органів місцевого самоврядування, 139 - проти безпеки руху та експлуатації транспорту, 90 - проти громадського порядку, 68 - проти життя та особи та ін. Від злочинних посягань загинуло 9773 особи.

У зв'язку з повільністю їх розкриття та, як правило, безкарністю організаторів злочинів така ж тенденція зберігається і протягом дев'яти місяців 2005 року. Із загальної кількості зафіксованих органами внутрішніх справ та прокуратури кримінальних проявів майже половина (46 %) - тяжкі та особливо тяжкі. За цей же період виявлено 494 організовані групи і злочинні організації (на 25,2 % більше ніж у січні-вересні 2004 року), що скоїли 7208 злочинів, 87,4 % з яких тяжкі та особливо тяжкі, кількість яких зросла в 1,5 раз. У загальній кількості злочинів 56,8 % становили злочини проти власності, 13,6 - злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, 4,7 - злочини проти життя та здоров'я особи, 4,5 - злочини у сфері службової діяльності. Скоєно 2503 умисні вбивства та замахи на вбивство, 717 зґвалтувань та замахів на зґвалтування. Кількість грабежів, порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 15,3 % та становила 34 тис., розбоїв - на 18,5 (4,7 тис.), та випадків шахрайства на 21,4 % (13,8 тис.)

Найбільшого поширення організована злочинність набула у Донецькій області, де виявлено 63 організовані групи та злочинні організації, з яких 41 мала загальнокримінальну спрямованість, решта - 22 - економічну; у Луганській виявлено 41 злочинне угруповання, з них 24 загальнокримінальної спрямованості, 17 - економічної; у Харківській - 35 злочинних угруповання (29 - загальнокримінальної, 6 - економічної); в АР Крим виявлено 32 групи. Членами цих злочинних формувань було скоєно протиправних дій: у Донецькій області - 343, Луганській - 157, Харківській - 265, на території АРК Крим - 528 злочинів. У місті Києві 62 особи у складі 16 кримінальних угруповань скоїли 2892 злочини. Внаслідок злочинних посягань загинуло 7129 особи, з числа яких кожний п'ятий - в результаті нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень, кожного третього було вбито. Кількість потерпілих від злочинів за 9 місяців 2005 року становила 235,6 тис. осіб. Найбільша їх кількість від крадіжок - 119,8 тис. осіб (50,9 % від загальної кількості потерпілих). Від грабежів постраждало 34,2 тис. осіб, серед яких майже кожна третя жінка (12,3 тис.); від розбоїв - 1,5 тис. жінок, що на 20,1 % більше, ніж за відповідний період минулого року.

Із загальної кількості причетних до злочинів осіб (183,3 тис.), встановлених органами внутрішніх справ, кожний четвертий скоїв його у групі (23,8 %); 13,6 % - вчинили злочини у стані алкогольного сп'яніння; 19,6 - раніше були засудженими, з яких майже кожний другий має не зняту або не погашену судимість. З виявлених осіб 13.6 % - жінки, 9,8 % - неповнолітні. Питома вага працездатних осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, які на момент вчинення злочину не працювали і не навчались, становила 66,3 %.

Все це свідчить, що держава в певній мірі не в змозі належним чином через правоохоронну і систему кримінального правосуддя забезпечити надійний захист законних прав та інтересів громадян від злочинних посягань.

Тому на сьогодні організована злочинність стала одним із вкрай негативних дестабілізуючих факторів громадського життя, справжнім соціальним лихом. Спричинюючи значну шкоду державі, громадським об'єднанням і громадянам, організована злочинність прагне набути політичного впливу, заволодіти керівними висотами в різних сферах життя, включаючи і міжнародні зв'язки, тому належна організація боротьби з організованою злочинністю в державі є вкрай актуальним завданням.

Вивчення стану і тенденцій організованої злочинності в державі, її аналіз свідчить також, що процеси, які сьогодні відбуваються у кримінальному середовищі, набувають стійкої тенденції до трансформації, характеризуються різким зростанням небезпечних насильницьких злочинів із застосуванням зброї і, насамперед, з боку організованих злочинних угруповань. Розраховуючи на раптовість, залякування погрозами, зброєю, сучасні гангстери діють майже відкрито, зухвало і жорстоко, нерідко з використанням вибухових речовин та пристроїв. Але самим небезпечним є те, що організована злочинність стала більш професіональною, виробила достатньо методів захисту від правоохоронних та контролюючих органів, діє приховано і під захистом корумпованих можновладців та політиків. Особливо це стосується таких сфер, як фінанси і приватизації великих ліквідних об'єктів державної власності. Значних розмірів набуває так звана політична корупція. Дослідження свідчить, що функціонування організованих злочинних угруповань стало можливим завдяки різноманітним факторам, які відбуваються в Україні і зокрема: послабленню ролі держави в суспільстві, втраті нею ряду важливих функцій в економіці, повільному проведенню реформи державних органів, у тому числі правоохоронних, відтоку професійних кадрів правоохоронців із-за низького матеріального забезпечення у комерційні структури. Присутнє також і таке вкрай негативне явище, як зрощування працівників правоохоронних органів з кримінальними структурами. Це дає можливість злочинним угрупованням швидше удосконалювати свою організаційну структуру, професіоналізуватись, озброюватись, інтернаціоналізуватись та визначати шляхи збагачення, займатись розподілом сфер впливу і позбавлятися конкурентів. Більше того, наявні факти намагання організованих злочинних угруповань проникнути і легалізуватися у депутатському корпусі різних рівнів та вплинути на визначення складу уряду.

Організована злочинна діяльність корумповано зрощених із суто кримінальними елементами вищих посадових осіб за останні роки набула рівня реальної загрози конституційним основам державного ладу в Україні, стала негативно впливати на внутрішню і багато в чому також на зовнішню політику держави та її сприйняття у цивілізованому світі. Реалізація злочинних корисливих інтересів певних великих організованих злочинних груп і злочинних організацій, які намагаються контролювати, зокрема і правоохоронні органи та судову систему, постійно призводить до величезних соціально-економічних втрат, реально гальмує розвиток держави, має вкрай негативні політичні наслідки довготривалої дії.

Не повсюдно і в повному обсязі забезпечується вжиття рішучих заходів щодо припинення діяльності організованих злочинних угруповань та їх економічного підґрунтя шляхом перевірки додержання законодавства під час корпоратизації підприємств, які мають важливе значення для економіки і державна частка яких віддана в управління холдинговим та іншим компаніям. Вкрай рідко здійснюються узгоджені заходи, спрямовані на виявлення фактів приховування доходів від оподаткування, легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, у тому числі й з використанням фіктивних підприємств, блокування їх розрахункових рахунків, скасування державної реєстрації та вилучення з “тіньового” обігу грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей.

Потребують подальшого опрацювання, вдосконалення і закріплення питання нормативно-правового регулювання діяльності органів, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, а також з урахуванням світового досвіду створення у складі апарату РНБО спеціально уповноваженого підрозділу, який координував би дії правоохоронних органів щодо протидії організованій злочинності та корупції. Тому у зв'язку з важливістю і проблемністю зазначеного питання, на нашу думку, воно має бути розглянутим на засіданні РНБО України. Аналітичне і науково-методичне забезпечення боротьби з організованою злочинністю за доцільне представляється покласти на Міжвідомчий науково-дослідний Центр з проблем боротьби з організованою злочинністю, який уже понад 10 років здійснює цю діяльність зі залученням висококваліфікованих фахівців різних галузей народного господарства, а також міністерств і відомств.

Не приділяється належної уваги питанням повернення в Україну валютних коштів, які незаконно знаходяться за кордоном, і соціальної адаптації осіб, які звільняються з місць виконання покарань.

Не забезпечуються належним чином оперативно-розшукові заходи щодо запобігання створенню та знешкодженню транснаціональних організованих злочинних угруповань, а також - припинення зловживань у сфері приватизації, земельної реформи, енергоринку та банківської діяльності.

Відсутній механізм дієвого контролю за цільовим використанням тимчасово ввезеного на територію України майна (технологічного обладнання, сировини тощо), що надходять в рамках реалізації інвестиційних проектів у спеціальних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку.

Наслідки дослідження стану організованої злочинності дають підстави стверджувати, що в правоохоронній системі країни існує ряд проблем організаційно-правового характеру. Їх аналіз свідчить про необхідність вирішення питання щодо організації центрального координуючого органу управління цією системою. Такий висновок пояснюється тим, що в системі державного управління відчутну роль відіграють саме центральні органи управління, крім того, в умовах сучасного розвитку суспільства їх значення підсилюється. У той же час центрального органу управління системою боротьби з організованою злочинністю не існує.

Так, Положення про координаційну діяльність правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю та корупцією було практично основним нормативним документом який у повному обсязі регламентував весь механізм координаційної діяльності правоохоронних органів. Воно схвалене 17 липня 2000 року Координаційним комітетом по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Зважаючи на це, можна дійти висновку, що правовий механізм координації дій правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю визначений нормативним документом, був прийнятий не законодавчим органом, та й діяльність його на сьогодні припинена. На нашу думку, вирішити цю проблему можливо шляхом затвердження нового Положення Указом Президента, або окремим законом України. Положення (Закон) про координуючу діяльність необхідне не лише сьогодні, воно має бути розрахованим на перспективу. Прийняття такого нормативного акту створить міцну базу для координації боротьби з організованою злочинністю і корупцією, значно підвищить її ефективність, тому що багатоаспектність завдань координації, коло її учасників, характер їх діяльності обумовлюють необхідність законодавчого врегулювання. А з урахуванням того, що функції Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю покладені на РНБО України, вважаємо за доцільне їх виконання доручити одному з її структурних підрозділів. Слід зазначити, що сама ідея утворення в Україні центрального органу управління у сфері боротьби з організованою злочинністю і корупцією та спеціального державного правоохоронного органу розглядається вже понад 7 років. Проблема, що знаходиться в основі відповідного рішення, полягає у намаганнях політичних діячів, представників силових структур, науковців, підвищити ефективність системи боротьби з організованою злочинністю і корупцією, по-перше, шляхом централізації у сфері правоохоронної діяльності, тобто надання широкого кола прав, поєднання завдань, функцій різних правоохоронних органів, у тому числі й спеціалізованих, у єдиному органі, по-друге - шляхом створення центрального координуючого органу, здійснюючого управління макросистемою боротьби з організованою злочинністю як організаційно-функціональною системою.

У свою чергу, діюча Інструкція “Про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі із злочинністю”, затверджена Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, Державним митним комітетом України, Національною гвардією України, Міністерством оборони України, Міністерством юстиції України 10 серпня 1994 року № 4348/138/151/11-2-2870/172/148-407/2-90-442 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 вересня 1994 р. за № 225/435, не несе в собі належної напруги, направленої на якісну, безумовну і всеохоплюючу організацію взаємодії перелічених органів, має формальний характер і при проведенні спільних дій у сфері боротьби зі злочинністю фактично не використовується тому також потребує значного доопрацювання і оновлення.

Дослідження також свідчить, що для успішної боротьби зі злочинністю, особливо з її організованими проявами, необхідне стабільне, ефективне нормативно-правове регулювання цієї діяльності. Ця потреба виникає з низки передумов, наприклад таких, як утвердження справедливості, створення оптимальних умов для домінування дії в суспільстві економічних і духовних чинників. Відсутність же ефективного механізму правового регулювання спричиняє нестабільність у суспільному житті.Вчені-юристи визначають правове регулювання як результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини, що здійснюється за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних розпоряджень й ін.) з метою їх упорядкування, охорони та розвитку відповідно до суспільних потреб.

Удосконалення законодавства у сфері боротьби з організованою злочинністю є одним із актуальних завдань на сучасному етапі розбудови нашого суспільства. Важливим моментом у цьому напрямі є вдосконалення правового регулювання управління. Держава намагається забезпечити захист законних прав й інтересів громадян від злочинних посягань, головним чином через правоохоронну і систему кримінального правосуддя.

Уряд прагне підвищити ефективність зазначених систем шляхом укріплення правоохоронних органів і вдосконалення їх роботи, упорядкування системи судочинства, виведення зі сфери дії системи правопорушників, що вчинили менш тяжкі діяння та посилення покарання за тяжкі злочини, а також розширення діапазону каральних заходів по відношенню до рецидивістів. Правоохоронні (спеціальні) органи (прокуратура, органи внутрішніх справ, Служба безпеки України та ін.), покликані, відповідно до Конституції у специфічних формах здійснювати охорону, захист і гарантування функціонування всієї системи національного права України. Їх діяльність повинна будуватися на засадах моральності, справедливості, що дозволяє гарантувати права і свободи людини.

Важливим напрямом вдосконалення цієї діяльності правоохоронних органів в сучасних умовах є зосередження їх зусиль на безумовному забезпеченні прав та свобод людини і громадянина в Україні. Проте механізм їх реалізації, який становить основу правоохоронної діяльності, на жаль, далеко не досконалий. Він має зумовлювати режим точного і неухильного виконання та дотримання законів, відповідних підзаконних актів всіма суб'єктами оперативно-розшукової діяльності. Зміст цієї передумови відображає послідовне проведення в життя принципово важливого положення про те, що законність в оперативно-розшуковій діяльності - це окремий випадок законності як одного з провідних політико-правових інститутів суспільства і держави. Боротьба з організованою злочинністю вимагає не тільки чіткого знання норм чинного законодавства, його неухильного дотримання на практиці, а й глибокого розуміння сутності правоохоронної діяльності, знання закономірностей, за якими вона розвивається, завдань, що висуваються перед суб'єктами, задіяними у відповідній справі.

Аналіз стану законодавчого регулювання у сфері боротьби з організованою злочинністю показує - до публічно-правових актів, що визначають державну політику і стратегію, які регулюють питання боротьби з організованою злочинністю та корупцією, входять засновані на конституційних засадах юридичні норми практично всіх трьох гілок державної влади (законодавчої, виконавчої та судової): закони та постанови Верховної Ради України; укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Пріоритетами у боротьбі зі злочинністю визначені формування досконалої правової бази боротьби зі злочинністю і корупцією, виявлення і знешкодження злочинних угруповань, викорінення “тінізації” економіки та ін.

В сучасному законодавстві України системоутворюючими нормативними актами щодо прямого регулювання боротьби з організованою злочинністю та корупцією як інституції публічного права можна вважати закони України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. та “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р.

В той же час чинне кримінальне законодавство не містить типізації організованих злочинних угруповань, що ускладнює кваліфікацію злочинів, вчинених ними. Тому, враховуючи значну кількість складів злочинів, що можуть бути скоєні злочинними угрупованнями, таким способом є необхідність виділити типи організованих злочинних угруповань за наступними критеріями: 1) за кримінально-правовими ознаками злочинних угруповань; 2) за характером складу учасників злочинних угруповань; 3) за рівнем наявних корумпованих зв'язків злочинних угруповань; 4) за видом структурованості злочинних угруповань; 5) за етнічною структурою злочинних угруповань; 6) за географією діяльності злочинних угруповань; 7) за характером виникнення злочинних угруповань; 8) за наявністю легального прикриття діяльності злочинних угруповань. Діяльність організованих злочинних угруповань повинна аналізуватися відповідними підрозділами правоохоронних органів з урахуванням одночасно всіх зазначених критеріїв їх класифікації.

Сучасне кримінальне законодавство дозволяє виділити наступні типи організованих злочинних угруповань: 1) організована група; 2) сутенерська організована група, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків (ч. 4 ст. 303 КК України); 3) організована група, створена у виправній установі з метою тероризування засуджених або нападу на адміністрацію (ст. 392 КК України); 4) банда (ст. 257 КК України); 5) не передбачене законом воєнізоване або збройне формування (ст. 260 КК України); 6) група, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою (ст. 181 КК України); 7) терористична група чи терористична організація (ч. 4 ст. 258 КК України); 8) злочинна організація (ст. 255 КК України); 9) транснаціональна організація, яка займається порушенням встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, вилученням у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації або незаконною торгівлею органами або тканинами людини (ч. 5 ст. 143 КК України).

Аналіз діяльності слідчих підрозділів МВС та СБ України дає підстави визначити основні питання кримінально-процесуального характеру щодо методики і тактики розслідування кримінальних справ про злочини, що вчинюються організованими угрупованнями, які мають будуватися на спеціальних процесуальних нормах та рекомендаціях криміналістики і зокрема.Нечіткість законодавчого визначення компетенції підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю щодо порушення ними кримінальних справ та провадження дізнання спричиняє тяганину і гонитву за “паличками” і “відсотками”, розкриття злочинів в більшості випадків без встановлення суми збитків, структури організованого угруповання, організаторів, підбурювачів. Тому, на нашу думку, підлягає перегляду доцільність негативної практики місячної, квартальної, піврічної та річної звітності, так як оперативне опрацювання та реалізація його наслідків не завжди вміщаються у зазначені терміни і потребує більш кропіткої роботи і часу, чим встановлення одних лише виконавців. Та й світова практика свідчить, що поліція тривалий час, іноді роками, працює для виявлення глибоко “ешелонованих” груп, їх організаторів та інших членів і має позитивні наслідки у знешкодженні всієї структури окремо взятого організованого злочинного угруповання.

На практиці також постають питання, які потребують як наукового обґрунтування, так і законодавчого врегулювання, а саме: чи можуть порушувати спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України як органи дізнання кримінальні справи про злочини, що вчинені організованими групами, або пов'язані з корупцією, тобто віднесені ч. 5 ст. 12 до їх відання, але не підслідні слідчим цих відомств, а також провадити у таких кримінальних справах дізнання; які із злочинів, вчинених організованими угрупованнями, відносяться до відання спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ, а які із них - до відання спеціальних підрозділів Служби безпеки України.

Складнішим є питання щодо визначення компетенції спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю як органу дізнання.У пункті 2 статті 101 КПК України вказано, що вони є органами дізнання у справах, віднесених Законом до їх відання. Але сам термін “відання” законодавством не визначено. В частині 5 статті 12 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” йдеться про те, що “… спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю можуть порушувати й розслідувати… кримінальні справи про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями…”. Виходячи зі змісту цієї статті, вбачається, що спеціальним підрозділам СБУ надано право порушувати будь-які кримінальні справи про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями (ст. 28 КК), незалежно від їх підслідності (ст. 112 КПК) і провадити у них дізнання. Таким чином, виходячи зі змісту ст. 112 КПК і ч. 5 ст. 12 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “відання” спеціального підрозділу СБУ як органу дізнання і “підслідність” слідчих СБУ - не тотожні поняття. “Відання спеціального підрозділу СБУ як органу дізнання” ширше, ніж “підслідність слідчих СБУ”. Слід враховувати й ту обставину, якщо до компетенції спеціальних підрозділів СБУ чинним законодавством віднесено виявлення та розкриття злочинів, вчинених організованими групами за допомогою оперативно-розшукових заходів та методів, то зовсім нелогічною, необґрунтованою та такою, що не відповідає чинному законодавству, є думка деяких вчених і практиків, що ці підрозділи не можуть як органи дізнання порушувати кримінальні справи за вказаними злочинами.

Окрім того, й сама конструкція ч. 5 ст. 12 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, в якій зазначається, що “… спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю можуть порушувати й розслідувати… кримінальні справи про злочини, вчинені організованими злочинними угрупуваннями …” не відповідає принципу публічності, згідно з яким виконання відповідними державними органами діяльності, в тому числі й підрозділом “К” як органом дізнання, по порушенню кримінальних справ в інтересах суспільства й держави незалежно від розсуду заінтересованих осіб. Тому ця норма, на наш погляд, повинна бути узгоджена зі ст. 4 КПК України.

Разом з тим слід зазначити, що в Україні все таки існує достатня нормативно-правова база щодо організації та діяльності суб'єктів боротьби з організованою злочинністю. Однак, проведене дослідження дає підстави стверджувати, що залишаються проблемними питання щодо створення ефективної міжвідомчої нормативної бази для налагодження механізму взаємодії спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, як з оперативними службами в системі МВС України і СБ України так із іншими державними органами, насамперед правоохоронними. У той же час формування та реалізація державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю потребує прийняття цілеспрямованих, системних та комплексних правових заходів з врахуванням раніше зазначених пропозицій. Вдосконалення нормативно-правового регулювання діяльності органів, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, зумовлена реаліями сьогодення і є важливим тактичним заходом протидії цьому негативному явищу.

2. Торгівля людьми як прояв транснаціональної організованої злочинності

Торгівля людьми розглядається тепер як сучасна форма рабства. У статті 3 Протоколу ООН “Про попередження і припинення торгівлі людьми” дане явище трактується як “здійснюване з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування чи утримування людей шляхом погрози, силоміць шляхом застосування інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи уразливістю становища, або шляхом підкупу, у виді платежів чи вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає як мінімум експлуатацію проституції інших осіб чи інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю чи послуги, рабство чи звичаї, подібні з рабством, підневільний стан чи вилучення органів”. Перераховані діяння визнаються в статті 4 зазначеного Протоколу кримінально караними злочинами з ознаками транснаціонального характеру.

Про криміналізацію феномена “торгівля людьми” заговорили в Україні зовсім недавно. Першоосновою для звертання до проблеми стали: 1) відкритість кордонів України і в зв'язку з цим посилення і збільшення міграційних потоків між державами й усередині країни; 2) ратифікація відповідних законів по боротьбі з торгівлею людьми в країнах СНД; 3) ратифікація урядом Віденської конвенції 2002 про транснаціональну організовану злочинність і протоколів до неї. У ситуації підписання Україною міжнародних документів по боротьбі з торгівлею людьми та організованою злочинністю замовчувати наявність работоргівлі стало неможливо. Однак зазначені, дійсно важливі кроки все-таки можна назвати “вторинними”. Первинними, що підштовхнули законодавчі й виконавчі органи влади до визнання факту торгівлі людьми, стали два фактори: віднесення України до країн, які не бажають визнати масштаби організованої злочинності, у тому числі й торгівлі людьми (Другий щорічний аналітичний звіт Держдепартаменту юстиції США, 2002) і виявлення зв'язків організованої злочинності в сфері торгівлі людьми з терористичними організаціями.

В Україні зв'язок між організованою злочинністю і торгівлею людьми практично не простежувався взагалі. Співробітники силових структур, МВС, законодавчих і виконавчих органів влади виводили і дотепер виводять торгівлю людьми за межі організованої злочинності, відмовляючись визнавати її існування. Тим часом, за своїми можливостями торгівля людьми як “тіньовий” сектор економіки перевершує практично всі види кримінальної діяльності, у тому числі й наркоторгівлю. За даними Європолу, щорічний дохід від торгівлі людьми досягає 19 млрд. доларів . У зв'язку з цим торгівля людьми стає найважливішою складовою економічної бази тероризму. Іноді висловлюється думка про те, що терористичні угруповання не причетні до таких видів діяльності як торгівля людьми, оскільки вони мають серйозну економічну підтримку з боку впливових фінансових і урядових кіл в ісламських країнах, а торгівля людьми виглядає як дрібна діяльність, до якої терористичні організації не опустяться. Цей аргумент заслуговує на серйозне заперечення. Нам уявляється, що прихильники даної точки зору не беруть до уваги змінний характер діяльності та структурну організацію терористичних груп. На думку ведучих світових експертів, діяльність міжнародних терористичних організацій стає все більш витонченою і набуває принципово нових рис.

По-перше, тероризм як локальне явище, підтримуване співчуваючими окремими особами чи навіть групами, відійшов у минуле. Сучасні терористичні угруповання можуть існувати автономно, без чи при широкій підтримці населення. Загибель чи заміна лідера не припиняє діяльність угруповань, як це було раніше, а деякою мірою сприяє їх посиленню. Знищення американцями в Афганістані ряду ключових керівників “Аль-Каїди”, багатьох керівників палестинських терористів ізраїльськими спецслужбами чи інших польових командирів у Чечні федеральними силами Росії є тому переконливим свідченням. Загиблі чи переслідувані спецслужбами керівники терористичних організацій набувають ореола мучеників і стають привабливими фігурами для наслідування в масах, і, особливо, для молоді.

По-друге, - згідно із дослідженням, проведеним фахівцями ФБР США, найбільш суттєві зміни стосуються “спрямування ударів” і тактики сучасних терористичних угруповань. Від терористів-одинаків тероризм перейшов до організованого міжнародного тероризму, до насильства над значними масами людей і значних збитків. Сучасний тероризм - це могутні структури з відповідним оснащенням, новітніми технологіями і фінансово-економічними можливостями. Приклади Афганістану, Таджикистану, Косово, Чечні, Філіппін, Близького Сходу свідчать, що сучасний тероризм здатний вести диверсійно-терористичні війни, брати участь у масштабних збройних конфліктах. І це є головною ознакою того, що тероризм стає одним з видів нового виклику людству. Зокрема, терористи все більше роблять мішенями своїх акцій не урядові та військові об'єкти, політичних лідерів чи великих державних чиновників, а цивільне населення, туристів, відвідувачів великих видовищних заходів, ринків, ресторанів і т. ін. Подібна “переорієнтація” призводить до зростаючої кількості невинних людських жертв. Саме цим особливо відрізняються масштабні теракти “епохи після 11 вересня 2001 року” у США, на Філіппінах, в Індонезії, Росії.

По-третє, - масштабність і розмаїття форм діяльності сучасного тероризму вимагає залучення величезних матеріальних ресурсів. За деякими оцінками, мінімальний бюджет терористичних груп складає близько 20 млрд. дол. Одними спонсорами тут не обійтися, тим більше що держави-спонсори тероризму або зникли, або втратили колишні можливості фінансування терористичної діяльності. Тероризм потребує міцної економічної бази, тому він переходить на “самофінансування” і розвиває “власну” економіку, що дає надприбутки, обчислювальні іноді тисячами відсотків. Ця економіка побудована на злочинній діяльності, адже для тероризму не існує ні моральних обмежень, ні загальноприйнятих правил і норм, ні суспільної думки, - навпроти, він їх демонстративно ігнорує. Тероризм перетворився на дуже прибутковий бізнес глобального масштабу з розвиненим “ринком праці” і вкладенням капіталів у “дохідний” злочинний бізнес: торгівлю зброєю, наркобізнес, контрабанду, викрадення людей з метою одержання викупу, фінансові махінації, виготовлення фальшивих грошових купюр, вимагання, рекет, організацію замовлених вбивств, азартні ігри й інші, не менш прибуткові види діяльності.

Фінансова база міжнародного тероризму вже сьогодні є добре структурованою, має системи управління, планування. Відзначаються наради і зустрічі керівників, налагоджене інформаційно-пропагандистське забезпечення. Цей бізнес має власні правила і мораль, не сумісні ні з жодними загальнолюдськими і демократичними принципами й цінностями. Як було відзначено на конференції юристів європейських держав, США і Канади в січні 2001 року, фінансовий оборот у сфері “тіньової” економіки склав близько 1,5 трн дол. Упустити такі можливості для фінансування своєї діяльності терористи не можуть. Включаючи в кримінальну діяльність міжнародних синдикатів тероризм, останній стає інтернаціональним, а терористичні організації перетворюються на знаряддя реалізації визначеної політики і дуже часто - злочинного бізнесу.

Звичайно, торгівля людьми, здебільшого, здійснюється не самими терористами. Але існують способи, за допомогою яких терористичні групи використовують торгівлю людьми у своїх цілях (від самого грубого - продажу жінок до будинків розпусти аж до постачання найманців у “гарячі точки”). Насамперед, йдеться про так звані “етнічні” злочинні організовані групи (китайські, японські, албанські, іракські, чеченські і т. ін.), які спеціалізуються на торгівлі людьми чи займаються цим злочинним бізнесом паралельно з такими видами кримінального бізнесу, як “відмивання” грошей, торгівля наркотиками, дорогоцінними металами, нелегальний вивіз за рубіж деревини, торгівля автомобілями і т. ін. Зокрема, прикладами такого злиття тероризму і торгівлі людьми стали злочинні організації, що існують на території колишньої Югославії. Після етнічних чищень у Косово і при потуранні миротворчих військ на його територію під видом біженців у 2000 р. увійшло понад 200 тис. іноземців, переважно албанців з Північної Албанії. І на сьогодні спецслужби європейських держав звертають пильну увагу на албанські злочинні угруповання, які не тільки утворили розгалужену мережу торгівлі людьми в Західноєвропейському регіоні, але й контролюють її .

Крім етнічних, виникають й інші мережі, засновані за іншими принципами, а саме: на основі економічних і фінансових інтересів. Наприклад, у 2003 році зусиллями італійської поліції, ФБР і європейських кримінальних служб була проведена великомасштабна операція “Павутина”, в ході якої було затримано 50 чоловік і пред'явлене обвинувачення 150 особам у підозрі в створенні міжнародної злочинної мережі з “відмивання” грошей, отриманих від контрабанди зброї, наркотиків, а також работоргівлі. Мережа охоплювала 70 міст Італії, Монако, Швейцарії, Франції, Німеччини Канади, США. Захоплено розкішні автомобілі, нерухомість і арештовано банківські рахунки на 100 млн дол. США.

У 2002 році американські спецслужби одержали докази того, що частина прибутку від торгівлі наркотиками й організації проституції на території США одержують радикальні ісламські угруповання на Близькому Сході, зокрема, “Хизбалла”. З такою заявою, за даними агентства Reuters, виступив глава Агентства по контролю за поширенням наркотичних препаратів Эйза Хатчинсон (Asa Hutchinson). За твердженням Є. Хатчинсон, федеральній владі вдалося установити канали, по яких фінансові потоки спрямовуються на Близький Схід. Ці й інші свідчення дозволяють здійснити висновку про те, що “тіньовий” оборот капіталу, у тому числі й від торгівлі людьми, стає в сучасному світі основним джерелом фінансування діяльності терористичних угруповань.

У багатьох випадках терористичні організації беруть безпосередню участь у самому процесі торгівлі. За повідомленнями інформаційного агентства Reuters, у вересні 2003 р. під час зустрічі міністра внутрішніх справ Італії Джузеппе Пизану з начальником департаменту внутрішньої безпеки США Томом Риджем, у ході якої обговорювалися питання взаємодії Італії і США в галузі боротьби з тероризмом, Джузеппе Пизану повідомив, що, за оцінками італійських спецслужб, щорічно в Європу нелегальними шляхами потрапляють близько 500 тис. чоловік, кожний з який платить організаторам перевезення 4 тис. дол. Таким чином, річний обіг коштів в індустрії складає, щонайменше, 2 млрд дол. При цьому він підтвердив повідомлення інформаційного агентства Reuters про те, що в доповіді спецслужб Італії від жовтня 2003 р. визнається участь терористичних організацій і груп у підготовці нелегальної міграції й продажу людей через Італію. Безпосередньо в цих операціях замішана “Аль-Каїда”. Інформацію, що надійшла з Італії, доповнюють дані інших Середземноморських країн. Так, у жовтні 2003 року у Греції були заарештовані декілька пакистанців - членів злочинного угруповання, що займалися торгівлею людьми. Прізвище деяких із затриманих фігурують у списках американських спецслужб у зв'язку з діяльністю “Аль-Каїди” . Активно діяли останні 10 років терористичні угруповання Хаймхороєва, Бараєва, братів Ахмадових на території Чечні, що здійснювали, крім бойових дій, викрадення людей з метою викупу. Зв'язок терористичних організацій зі злочинними групами, що здійснюють торгівлю людьми, виявляється в ряді випадків настільки тісним, що не представляється можливим відокремити один злочин від іншого. І ті, й інші користаються тими самими транспортними і комунікаційними мережами і фальшивими документами. Найчастіше саме торговці людьми, що налагоджуються міжнародні мережі, створюють коридори, по яких терористи мають можливість безперешкодно перетинати границі країн. Три фактори уможливлюють настільки безпрецедентне злиття зусиль терористів і торговців людьми: зростанню рівня міжнародної організованої злочинності, слабкість імміграційного контролю в країнах транзиту і корупція, що дозволяє злочинцям безперешкодно одержувати фальшиві документи і переправляти людей з однієї країни до іншої. Представляється очевидним, що загроза тероризму і торгівлі людьми може бути максимально мінімізована в основному шляхом нарощування роботи усього світового співтовариства по ліквідації соціальних, економічних та ідеологічних коренів цих явищ. Але зрозуміло й те, що настільки масштабне завдання потребуватиме багато часу й істотних витрат. Беручи до уваги транснаціональний характер тероризму, а також його щільні зв'язки з іншими викликами і погрозами безпеки, такими як організована злочинність, торгівля людьми, а також незаконний обіг зброї, важливо прагнути до зміцнення співробітництва між відповідними владними структурами і здійснення регулярного обміну інформацією з метою зміцнення можливостей світового співтовариства щодо припинення фінансування тероризму.

2.1 Окремі проблеми розслідування злочинів про торгівлю жінками, вчинених організованими транснаціональними групами

В Україні вищі державні органи та їх посадові особи недооцінюють наслідків проникнення організованої злочинної транснаціональної злочинності, її вплив на політичні та економічні процеси держави, а тому не провадяться глибокі, комплексні наукові дослідження по вивченню організованої транснаціональної злочинності, не розроблена державна концепція протидії організованій транснаціональній злочинності. Відсутність належного організаційно-правового забезпечення правоохоронних органів негативно впливає на виявлення транснаціональних злочинних угруповань, розслідування скоєних ними злочинів, зокрема пов'язаних з торгівлею жінками.

Правоохоронними органами України за останні півтора роки за заявами потерпілих порушено 21 кримінальну справу за ч. 1 ст. 124і КК України по факту сплатної передачі жінки за кордон з метою сексуальної експлуатації, і тільки 3 справи з числа порушених розглянуті судами. Водночас вісімдесят відсотків становлять кримінальні справи, по яких розслідування зупинено у зв'язку з неможливістю виконання слідчих дій на території іноземних держав, де мала місце подія злочину. Як свідчать матеріали слідчої практики з цих справ, у м.Херсоні, Києві, Черкасах, Луганську, Севастополі та інших за ініціативою наших співвітчизників (як чоловіків, так і жінок) були утворені комерційні структури, які, прикриваючись підприємницькою або спонсорською діяльністю, фактично займались поставкою жінок за кордон з метою їх сексуальної експлуатації. До найбільш поширених форм прикриття торгівлі жінками слід віднести: шлюбні контракти, посередницькі фірми, які займаються працевлаштуванням наших співвітчизників за кордоном; фірми, які пропонують українським жінкам знайомство з метою одруження із зарубіжними партнерами; комерційні структури, які організують та проводять конкурси «Міс року», фотомоделей; туристичні фірми тощо. Ці та інші комерційні структури мають кримінальні зв'язки зі злочинними групами зарубіжних країн, які займаються організованою проституцією.

Основна мета членів організованої злочинної групи з українського боку -- добір, забезпечення закордонними паспортами та постачання «живого товару» за кордон до місця «призначення». У зв'язку з цим при розслідуванні справ про торгівлю жінками у слідчих органів виникає чимало проблем. Зокрема, при провадженні досудового слідства про злочини, пов'язані з торгівлею жінками, слідчому насамперед необхідно встановити: подію злочину, час, місце, способи переміщення жінки за кордон, факт продажу або інші види оплатної її передачі з метою сексуальної експлуатації та інші обставини вчинення злочину; коло учасників організованої транснаціональної групи. Це насамперед вимагає проведення низки слідчих дій не тільки в Україні, але й за кордоном.

Як свідчать матеріали слідчих органів, кількісний склад організованої транснаціональної групи, яка займається сексіндустрією, як правило, -- від 5 до 8 чоловік. Серед них: «хазяїн» (або «хазяйка»), який має за кордоном клуб, ресторан або утримує публічний дім; виконавець замовлення на поставку «сексрабинь»; сутенери, вони й охоронники; перевізники жінок з України (інколи в їх обов'язки входить зустріч та доставка жінок до місця призначення) і вербувальник -- постачальник жінок для сексуальної експлуатації за кордон. Останній, як правило, -- з числа наших співвітчизників. У зв'язку з тим, що подія злочину мала місце за кордоном і більшість членів злочинної групи -- іноземні громадяни, у слідчого виникає потреба у проведенні низки слідчих дій за кордоном. Дана слідча ситуація, як правило, тупикова. По-перше, слідчий не має можливостей поїхати у відрядження через відсутність валютних коштів у органів досудового слідства. По-друге, правова допомога у кримінальному судочинстві слідчим органам України надається правоохоронними органами іноземних держав тільки на підставі міжнародних угод.

Україна на законодавчому рівні ратифікувала європейські конвенції з питань кримінального судочинства про видачу правопорушників, про передачу провадження у кримінальних справах, про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та ін. У зв'язку з цим з чотирнадцятьма державами були укладені міжнародні договори про надання взаємної допомоги з питань кримінального судочинства. Але, як свідчить правозастосовча практика, цих заходів недостатньо. Так, відсутність міжнародної угоди між Україною і Ізраїлем про надання правової допомоги у кримінальному судочинстві стало серйозною перешкодою у розслідуванні кримінальної справи, порушеної відносно членів організованої українсько-ізраїльської злочинної групи, яка займалась торгівлею українськими жінками з метою їх сексуальної експлуатації. У даній ситуації слідчий не мав правових підстав для проведення низки дій на території Ізраїлю, де мала місце подія злочину. Розслідування даної справи слідчим зупинено. Аналогічні ситуації мали місце при розслідування інших справ вказаної категорії. Вважаємо, що розслідування справ такої категорії буде значно ефективнішим та результативнішим, якщо їх досудове слідство проводитимуть не регіональні слідчі органи, а утворювані спеціалізовані слідчо-оперативні групи (бригади) при слідчому управлінні Генеральної прокуратури України для розслідування злочинів, вчинених організованими транснаціональними групами (організаціями).

Розслідування цих та інших кримінальних справ про злочини, вчинені організованими транснаціональними групами, значно ускладнюється у зв'язку з недосконалістю чинного кримінального, процесуального законодавства та деякими проблемами міжнародного співробітництва на підставі двосторонніх міждержавних угод. Відсутність низки міжнародних угод про надання допомоги у кримінальному судочинстві (зокрема, між Україною та державами Латинської Америки, Близького Сходу та ін.), приречує розслідування справ про злочини, пов'язані з торгівлею жінками, на односторонність, неповноту слідства або його зупинення, закриття справи.

Як свідчить слідча практика, органи досудового слідства України не завжди мають правові підстави для проведення слідчих дій на території окремих держав або для надання окремого доручення правоохоронним органам зарубіжних країн. Ці проблеми можуть бути вирішені шляхом удосконалення міждержавних зв'язків України з іншими державами, зокрема укладенням міжнародних угод про надання допомоги у кримінальних справах, типових відомчих договорів правоохоронних органів України з правоохоронними органами зарубіжних країн про обмін інформацією щодо діяльності організованих транснаціональних угруповань, взаємної правової допомоги при проведенні окремих слідчих та оперативних дій тощо.

Своєчасність розслідування злочинів організованих транснаціональних груп залежить від подальшого реформування кримінального та процесуального законодавства, узгодження національного законодавства з модельним законом СНД «Про боротьбу з організованою злочинністю»3. Цей закон -- єдиний законодавчий акт, в якому викладені як особливості організованої злочинності, так і загальні принципи та положення кримінального, кримінально-процесуального, оперативно-розшукового законодавства. Модельним законом урегульовані: поняття організованої злочинності, організованою групи, організованої спільності, банди, злочинної організації та визначені підстави кримінальної відповідальності за утворення цих злочинних формувань. Нормами даного закону визначені структура та обсяг повноважень спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю, їх координація та форми взаємодії, в т.ч. міждержавні: перелік оперативно-розшукових заходів з використанням оперативно-розшукових систем, відео-аудіо запису, кіно- і фотозйомки та інших технічних засобів.

В проекті нового Кримінального кодексу України пропонується передбачити, що злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо у підготовці або вчиненні його брали участь три і більше особи, які попередньо об'єдналися для вчинення цього та інших (іншого) злочинів, об'єднаних єдиним планом, з розподілом дій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. З ст. 27 проекту КК). Таким чином, автори даного про-екту пропонують на законодавчому рівні закріпити вісім ознак організованої групи, зокрема: 1) підготовка до злочину; 2) вчинення; 3) участь трьох і більше осіб; 4) попереднє об'єднання осіб; 5) єдиний план злочину; 6) розподіл дій учасників групи; 7) спрямованість дій на досягання плану злочину; 8) відомість про план усім учасникам групи. Позитивним у визначені організованої групи є такі кримінально-правові ознаки: кількісний склад групи (три і більше особи) та попереднє об'єднання осіб для вчинення злочину (злочинів). Інші ознаки (їх шість), на наш погляд, належать більше до криміналістичних, аніж до кримінально-правових. Це значно ускладнюватиме їх доказування при розслідуванні злочинів, вчинених організованою злочинною групою. Водночас дані ознаки можуть бути характерними для групи з попередньою змовою. Вважаємо, що головною ознакою організованої групи (в т.ч. транснаціональної) є її стійкість, тобто «длительность и стойкость преступной связи между участниками, достигаемой, как правило, в ходе неоднократного совершения преступлений». У зв'язку з цим доцільно ч. 3 ст. 27 проекту КК викласти у такій редакції: «Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо його скоїла стійка група у складі трьох і більше осіб, які попередньо об'єдналися для вчинення цього та інших злочинів». Таке визначення організованої групи викладене у модельному Законі СНД «Про боротьбу з організованою злочинністю».