Загальні риси криміналістичної характеристики злочинів, скоєних транснаціональною організованою злочинністю

Неузгодженість чинного законодавства України, спрямованого на боротьбу з організованою злочинністю, з модельним законом СНД «Про боротьбу з організованою злочинністю», іншими модельними кодексами та законами держав СНД, Європи приречує як чинне, так і нове законодавство на неефективність, обмеження застосування або незастосування його до співучасників організованих форм транснаціональної злочинності.

3. Міжнародне співробітництво правоохоронних органів України в боротьбі зі злочинністю: Поняття,зміст і тенденції розвитку

Останніми роками активно розширюється й поглиблюється міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю. Пояснюється це тим, що у світі відбувається швидкий розвиток інтеграційних процесів, взаємно спростився порядок в'їзду й виїзду, і тим, що проблема набуває все більш глобального характеру. Зростання рівня злочинності характерно практично для всіх розвинених держав.

Крім того, відбувається процес інтернаціоналізації злочинності, що призводить до зростання числа злочинних проявів, що мають міжнародний характер. Наприклад, учинення злочинів на території інших держав, переведення доходів від злочинної діяльності за кордон. Становлять міжнародну небезпеку незаконний обіг наркотиків, культурних цінностей, зброї, радіоактивних матеріалів, нелегальна міграція людей. За наявними відомостями, кожне десяте зі злочинних формувань, що діють на території України, має зв'язки із закордонним кримінальним середовищем.

Боротьба з такими видами злочинів може бути ефективною тільки за умови поєднання зусиль правоохоронних органів більшості держав; вироблення загального правового механізму, що дозволяє реально здійснювати принципи міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю; підтримання правопорядку; охорони прав і законних інтересів громадян. Водночас за роки незалежності накопичено певний досвід у цьому важливому напрямку боротьби з криміналітетом, тому, враховуючи новітні досягнення науки права, рекомендації наукових форумів, рівень суспільної свідомості й суспільної думки, історичні традиції, нагальною є необхідність аналізу міжнародного співробітництва правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю як історико-правового явища на сучасному етапі державотворення в Україні.

У статті розглядаються поняття, зміст та основні напрямки вдосконалення взаємодії правоохоронних структур України у боротьбі зі злочинністю як складової міждержавних відносин у галузі міжнародного співробітництва, спрямованих передусім на побудову універсальних механізмів взаємодії з поліцейськими інститутами інших країн. Аналіз діяльності правоохоронних органів України свідчить про те, що злочинці, користуючись “прозорістю” кордонів, переховуються від правосуддя на території інших держав - як далекого зарубіжжя, так і членів Співдружності. Внаслідок цього працівники правоохоронних органів України, керуючись засадами поваги державного суверенітету й незалежності інших держав, у взаєминах зі своїми колегами діють, виходячи з принципів міжнародного права, дотримуючись норм і правил, усталених на території цих країн. Вивчення наявної документальної бази дозволяє висновувати, що підґрунтям співробітництва між правоохоронними органами України та відповідними правоохоронними органами інших держав слугує розвинена договірно-правова база міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю та забезпечення громадської безпеки, а саме - угоди як на міжнародному, так і на міжвідомчому рівнях та відповідні протоколи, які регламентують механізм їх реалізації.

Однак необхідно зазначити, що гострота питання боротьби з міжнародною організованою злочинністю фактично нівелюється боротьбою зі злочинністю загалом. І в цьому процесі одним із найважливіших питань є вдосконалення законодавства, спрямованого на організацію, координацію і взаємодію правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю. Цей процес повинен базуватися на позитивному розв'язанні протиріч між новими об'єктивними процесами розвитку суспільства і юридичною формою, що на сьогодні не встигає за їх відображенням. Законотворчий процес організації міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю повинен спрямовуватися на протидію негативним процесам суспільного розвитку, враховувати останні досягнення науки права, рекомендації наукових форумів, рівень суспільної свідомості й суспільної думки, історичні традиції, дотримуватися поступальності, спиратися на ресурсні можливості забезпечення чинності закону. Якщо законотворчий процес відслідковується злочинними угрупованнями і злочинними співтовариствами, стає зрозуміло, що боротьба зі злочинністю починається з боротьби за об'єктивно зумовлений і науково обґрунтований закон.

Крім того, в умовах реформування правоохоронної системи держави проблема міжнародного співробітництва міліції України у боротьбі зі злочинністю формує необхідність побудови універсальних механізмів взаємодії з поліцейськими інститутами інших країн. Взагалі стандарти щодо питань співробітництва країн у правоохоронній сфері потребують докорінних змін. Для ефективного забезпечення взаємодії правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю внутрішньодержавних механізмів недостатньо, тому у світі гостро постало питання створення конституційних, правових, організаційних форм накопичення міждержавних ініціатив у сфері правозабезпечення для їх реалізації у контексті взаємодії поліцейських структур; формування механізмів втілення в національну методику діяльності поліцейських органів міжнародного досвіду боротьби з різного роду проявами транснаціональної злочинності шляхом комплексного підходу до цієї проблеми. У зв'язку з цим необхідно погодитись із думкою фахівців-правознавців, що взаємодія правоохоронних структур із наведених питань не є автономним явищем, а існує як компонент міждержавних відносин у галузі міжнародного співробітництва . Необхідно зазначити, що процес налагодження взаємодії, наприклад співробітництва МВС України з правоохоронними органами інших країн, невід'ємно пов'язаний із реалізацією компетенції цього державного інституту. Такі елементи означеного забезпечення як створення відповідної нормативно-правової бази, умов для реальної реалізації повноважень органів внутрішніх справ у боротьбі з міжнародними злочинними угрупованнями, налагодження системи відносин із правоохоронними органами інших країн у цьому напрямку становлять практичний аспект роботи міліції, функціональну базу існування цієї формації саме в розрізі напрямів її діяльності, провідним із яких є запобігання та боротьба зі злочинністю. Із зазначеного слід розуміти, що співробітництво правоохоронних органів України з поліцейськими структурами щодо протидії міжнародним організованим злочинним угрупованням необхідно розглядати як історико-правове явище, що, безперечно, має наукове обґрунтування. На погляд К. Степаненка, поняття “співробітництво” та “взаємодія” не мають принципових відмінностей, але, зважаючи на процедурний аспект названих явищ, зміст взаємодії має детальніший вигляд та постає інструментом прозорого і об'єктивного розгляду певного напряму роботи такого інституту правозабезпечення як міліція України.

Одним із перших кроків до формування теоретичних засад цього правового явища буде визначення змісту взаємодії міліції з поліцейськими силами іноземних країн у боротьбі зі злочинністю на глобальному, універсальному та міжурядовому рівнях, що має певні особливості, зумовлені, насамперед, позанаціональним форматом дії означеного процесу.

Отже, на наш погляд, така взаємодія може визначатися як заснована на міжнародному та національному законодавствах, а також міждержавних та відомчих нормативних актах практика боротьби зі злочинністю в межах компетенції, що здійснюється за допомогою визначених форм, методів, засобів і можливостей та спрямована на розвиток співпраці правоохоронних органів різних країн у протидії транснаціональній організованій злочинності. Якщо розглядати взаємодію міліції з поліцейськими структурами іноземних держав із цього питання у більш широкому розумінні, такий вид діяльності названого правоохоронного органу є одним із напрямів зовнішньої політики держави .

Дійсно, зміст взаємодії, як видається з викладеного поняття, відображає суть зовнішньо кримінальної державної політики. Вона є цілеспрямованою активною діяльністю держави із захисту суспільства від злочинності, розроблення та реалізації цілей і завдань, визначення засобів, форм та методів такої діяльності державних, насамперед правоохоронних, органів . Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю як напрям кримінальної політики держави має різні аспекти, серед яких можна зазначити інформаційно-аналітичний, організаційно-правовий, методичний та ресурсний аспекти. Таким чином, міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю відбувається за взаємодоповнення складних факторів - збереження державного суверенітету, неприпустимості втручання у внутрішні справи держави, компромісних домовленостей та угод, що призводить до самообмеження, порушення суверенітету держав .

Необхідно зазначити, що міжнародне співробітництво правоохоронних органів України з поліцейськими структурами іноземних країн має безпосереднє відношення до конституційних основ функціонування державної влади в Україні. Основний Закон нашої держави вказує на безперечне забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародної спільноти за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права .

Також слід вказати на те, що названа взаємодія як самодостатнє явище має власну законодавчу базу, яку умовно можна поділити на дві складові. Перша - це міжнародні документи щодо забезпечення демократичних прав людини і державні угоди з надання правової допомоги. Друга група безпосередньо стосується взаємодії правоохоронних органів, зокрема міліції, і визначає механізм спільної боротьби зі злочинністю. Ці документи слугують правовою основою взаємодії або міжнародного співробітництва МВС України з правоохоронними структурами інших країн. До останніх можна віднести:

1. Багатосторонні універсальні конвенції (договори, угоди), що містять загальні норми й інститути про відповідальність за міжнародні злочини та правопорушення (наприклад, Статут Міжнародного військового трибуналу 1945 року, Конвенція про незастосування строків давності до воєнних злочинців та злочинів проти людства 1968 року тощо).

2.Багатосторонні цільові конвенції (договори, угоди), що містять норми й інститути щодо відповідальності за окремі злочини (наприклад, Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 року, Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників 1979 року тощо).

3.Багатосторонні регіональні конвенції (договори, угоди), які мають предметний характер, тобто передбачають норми й інститути про відповідальність за окремі злочини або регулюють інші питання боротьби зі злочинністю в межах певного регіону (наприклад, Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року з Додатковими протоколами до неї 1975 року і 1978 року, Конвенція Ради Європи про “відмивання”, виявлення, вилучення та конфіскацію прибутків від злочинної діяльності 1990 року тощо. Двосторонні відомчі договори (угоди) про надання правової допомоги у кримінальних справах, про видачу правопорушників, про боротьбу з окремими видами злочинів, інші форми взаємодії між поліцейськими відомствами декількох держав.

Отож, система співробітництва - це багатостороння діяльність усіх суб'єктів у різних її проявах - глобальному, універсальному, цільовому, державному, відомчому тощо. Взаємодія МВС України з поліцейськими інститутами СНД, інших країн світу є лише елементом цього взаємопов'язаного та взаємодоповнюючого явища. Взаємодія допомагає розв'язувати стратегічні завдання запобігання злочинності, боротьби з міжнародною злочинністю та співпраці з іншими правоохоронними формаціями, перед якими визначено тотожні цілі. 3відси випливає, що під поліцейськими структурами інших країн, з якими взаємодіє міліція України, необхідно розуміти не тільки відповідні міністерства внутрішніх справ окремих держав, а й узагалі всю міжнародну систему суб'єктів боротьби зі злочинністю.

Особливе місце у взаємодії щодо боротьби зі злочинністю на глобальному, універсальному та міжурядовому рівнях посідає міжнародна організація кримінальної поліції -- Інтерпол. Крім цього, з метою реалізації взаємодії щодо боротьби зі злочинністю у межах Європейського Співтовариства у 1992 році створено Центральне агентство кримінальної поліції -- Європол. Також у березні 2002 році в Гаазі розпочав свою діяльність Євроюст. До складу Євроюсту входять представники держав-членів ЄС. Головними завданнями визначено координацію діяльності органів національної влади, відповідальних за розслідування злочинів; сприяння спрощенню процедури взаємної юридичної допомоги. Діяльність Євроюсту передбачено пов'язувати з випадками, коли в розслідуванні беруть участь декілька держав, але він може займатися також справами, котрі стосуються лише однієї з країн ЄС, а також третіх країн. До компетенції Євроюсту віднесено всі злочини, зазначені в Конвенції про Європол, а також комп'ютерні злочини, відмивання грошей, злочини проти навколишнього середовища, шахрайство та корупцію.

Крім того, співробітництво європейських країн у боротьбі зі злочинністю і здійсненні правосуддя відбувається в межах Шенгенських правил, які складаються з Шенгенської угоди (додатково 5.1) та Конвенції, а також усіх постанов Виконкому Шенгенської групи. Неможливо недооцінювати роль правоохоронних органів держави, зокрема міліції, щодо співпраці у цій сфері як одного з напрямів кримінальної політики країни. Відносно взаємодії міліції з названими вище інституціями щодо розглядуваного питання та координації спільної боротьби зі злочинністю слід зазначити про такі обставини.

По-перше, Національне центральне бюро (НЦБ) Інтерполу в Україні діє у складі МВС на правах самостійного підрозділу центрального апарату та має відділення у найбільших регіонах держави.

По-друге, активне членство та співпраця у Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів, яке створено за рішенням Ради Голів урядів СНД у 1993 році і функціонує під керівництвом Ради міністрів внутрішніх справ СНД.

По-третє, міліція України та її підрозділи будують свою роботу в тісному зв'язку з поліцейськими формуваннями інших країн, свідченням чого є низка відомчих, цільових, універсальних двосторонніх угод.

В основу виділення видів взаємодії міліції з поліцейськими органами інших держав доречно покласти певні критерії. Залежно від кола питань, що підлягають розв'язанню, можна визначити такі види взаємодії: нормативно-правову координацію зусиль поліцейських підрозділів боротьби зі злочинністю, правозастосовну та організаційну діяльність органів правозабезпечення в означеній сфері, науково-інформаційне забезпечення цієї діяльності, матеріально-технічну допомогу.

Залежно від характеру злочинних дій можна виділити взаємодію у боротьбі з міжнародним та внутрішньодержавним тероризмом, із захопленням заручників, з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, хімічних та ядерних матеріалів, з незаконною торгівлею зброєю і боєприпасами, з незаконними операціями у сфері високих технологій, з міжнародною та національною корупцією, з незаконними банківськими операціями, з крадіжками та контрабандою автомобілів, з незаконними переведеннями людей через кордон, з торгівлею жінками та дітьми з метою їх сексуальної експлуатації, з торгівлею людьми з метою пересаджування людських органів тощо. Актуальність і пріоритет того чи іншого виду взаємодії відбито в міжнародно-правовій та внутрішньо-національний законодавчій базі.

Слід відзначити, що організаційні передумови співпраці пов'язані з суспільною небезпечністю, характером та поширеністю певних злочинів. На відміну від видів, критерієм визначення змісту форм взаємодії міліції України з поліцейськими інститутами є предметна дія з реалізації норм взаємних угод з розглядуваного напряму. Серед основних форм взаємодії можна окреслити такі: правова допомога у кримінальних справах; обмін оперативною, слідчою, іншою правовою інформацією; виконання доручень із міжнародного розшуку; видача осіб, які скоїли кримінальний злочин, щодо притягнення їх до відповідальності та виконання покарання, а також осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбуття покарання до країни їх громадянства або постійного місця перебування; надання експертних і консультативних послуг, спеціальних науково-технічних засобів та іншої матеріально-технічної допомоги; підготовка кадрів, обмін досвідом роботи поліцейських підрозділів, спільне вивчення проблем злочинності, боротьби зі злочинністю; участь у науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах тощо з цих питань. Отже, формування і реалізація основ взаємодії міліції з поліцейськими органами інших країн, що відбувається у контексті боротьби зі злочинністю, має на меті створення ефективного правового поля взаємодії МВС України з іноземними правоохоронними органами з питань боротьби зі злочинністю, взаємодії в розслідуванні злочинів та розшуку злочинців.

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що, незважаючи на важливість зазначеної місії, правовий, організаційний і процедурний аспекти розглядуваного явища мають суттєві недоопрацювання та недоліки, які ускладнюють процес взаємодії правоохоронних органів України з поліцейськими структурами інших держав. Указані колізії зумовлені як національними особливостями дії органів правозабезпечення, так і повільним процесом наближення України до визнаних міжнародих стандартів боротьби зі злочинністю. Подальші наукові розробки в цьому напрямку мають важливе значення для подолання проблем підвищення ефективності співпраці міліції України з правоохоронними структурами інших держав у боротьбі зі злочинністю.

організований транснаціональний злочин розслідування

4. «Іноземний елемент у кримінальному судочинстві»

Сучасна злочинність динамічно розвивається, пристосовується до змінюваних умов суспільного життя, ефективно застосовує існуючі прогалини правого регулювання. Однією з найважливіших і найнебезпечніших тенденцій злочинності є її транснаціоналізація і інтернаціоналізація. Аналіз кримінологічних досліджень дозволяє зробити висновок, що поява вказаних тенденцій викликана в основному наступними чинниками:

а) ранснаціоналізацією бізнесу та, так звана, глобалізацією економіки . У зв'язку з цим посилюється інтерес кримінальних угруповань до здійснення контролю над найбільш ефективними сферами міжнародної і національної економіки (насамперед паливно-енергетична та фінансово-банківська галузь).

б) Посиленням інформатизації суспільства (підвищений вплив інформаційних процесів на характер діяльності, набування інформацією реальної сили і спрощення процедур доступу різного роду суб'єктів, в тому числі і організованих злочинних груп до інформаційних потоків) та комп'ютеризації суспільства (як наслідок - поява великої кількості додаткових можливостей для здійснення злочинних посягань на всі сфери відносин у суспільстві). Розвиток фінансових та інформаційних технологій дійшов до такого рівня, коли можливе неконтролюєме переказування грошових коштів за лічені секунди практично в будь-який регіон земної кулі і відповідно можливе несанкціоноване перехоплення і переадресація цього переказу кваліфікованими злочинцями-користувачами Веб-мережі. За даними Бюро технологічної оцінки США, опублікованим у вересні 1995 року, вже тоді кількість щоденних електронних переказів і повідомлень, що проходили по міжнародним банківським системам електронних платежів, досягала 700 тисяч .

в) Спрощення прикордонних та візових процедур і, як результат, інтенсифікація міграційних процесів.

г) Посилення дії, так званого, "іноземного" фактору на розвиток криміногенної ситуації на теренах СНД, особливо в тих регіонах, які опинилися на шляху слідування міграційних потоків , тобто імпорт видів злочинності, методів злочинної діяльності, характерних раніш тільки для іноземної злочинності.

д) Нарешті, недосконалість чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства, міжнародних угод з питань взаємодії у боротьбі зі злочинністю, непослідовність практики міжнародного співробітництва.

Формування правового простору СНД, незважаючи на чисельні декларації, не йде по шляху зближення кримінального і кримінально-процесуального законодавства. Сьогоднішній етап законотворчої діяльності в межах країн - учасниць СНД можна характеризувати як дезуніфікаційний. Існує значна розрізненість дій правоохоронних органів з питань міжнародного співробітництва як в цілому, так і з окремих напрямків . Злочинці користуються в своїх інтересах юрисдикційною неможливістю для правоохоронних органів діяти через державні кордони з тією ж легкістю, що і злочинці. І тому не викликає подив, що у слідчій практиці досить часто зустрічаються кримінальні справи, пов'язані з міжнародними відносинами, коли, наприклад, громадяни України спільно з німецькими “колегами” викрадають в ФРН автомобілі, переганяють їх до Молдови, де розукомплектовують, а комплектуючі частини збувають в Україні, Росії та Білорусі.

Чи наступна ситуація. Слідчим відділом УСБУ в Харківській області порушено кримінальну справу № 734 від 04.02.2000 р. за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 80 ч.2, 148-2 ч.2 КК України стосовно організованої злочинної групи валютників. Злочинці, використовуючи відкриті в Харківській філії АКБ «Правекс-банк» рахунки 24 фіктивних комерційних структур, займалися незаконною конвертацією коштів, які переказувалися на рахунки КБ «Правекс-банк» (м. Рига). Встановлено, що щомісячний незаконний обіг їх складав близько 10 млн. грн., які в доларовому еквіваленті переказувалися за кордон. При здійсненні протиправних оборудок були затримані організатори злочинної групи - мешканці м. Харкова .

За період 1999-2000 роки тільки до прокуратури Одеської області надійшло 148 клопотань про надання правової допомоги при розслідуванні в кримінальних справах, 18 кримінальних справ для перейняття кримінального переслідування та 52 клопотання про екстрадицію. При цьому органами внутрішніх справ виконано 57 клопотань про правову допомогу. За цей же період прокуратурою надіслано 117 клопотань про надання правової допомоги та 14 клопотань щодо видачі громадян України, затриманих в інших країнах за розшуковими завданнями правоохоронних органів області.

На перший погляд розслідування та судовий розгляд цих кримінальних справ не буде нічим особливим відрізнятися від розслідування інших справ. Але в той же час у випадку порушення кримінальної справи в Україні за фактом збування крадених автомобілів під час її розслідування може виникнути потреба притягнення як обвинуваченого громадян Молдови, Німеччини чи Білорусі, провадження слідчих та процесуальних дій на території Німеччини, Молдови, Білорусі, Росії або навіть передачі кримінального переслідування до правоохоронних органів цих держав. Тобто, кримінально-процесуальні відносини набудуть міжнародного характеру, в кримінальному судочинстві виникнуть навіть міждержавні та міжвластні відносини.

Таким чином, в умовах транскордонного (тобто такого, що виходить за межі однієї певної правової системи) спілкування суб'єктів кримінального процесу виникнуть нові кримінально-процесуальні відносини, які суттєво будуть відрізнятися від традиційних. Відрізнятися вони будуть особливістю своєї структури, тому що один з елементів правовідносин (декілька елементів) - чи то об'єкт, чи суб'єкт - будуть іноземними. У зв'язку з цим постане і питання про процесуальне право, яке має застосовуватися для регулювання вказаних відносин. Питання іноземного елементу в кримінально-процесуальних правовідносинах в доктрині кримінального процесу до цього часу залишається відкритим та недослідженим. Водночас правильне та повне визначення поняття “іноземний елемент” безумовно буде мати важливе значення не тільки для розвитку та правильного застосування кримінально-процесуального права, але й для наук кримінального профілю, наприклад, криміналістики, де отримає своє місце приватна методика розслідування кримінальних справ з іноземним елементом, особливості провадження слідчих дій з іноземним елементом і таке інше. Нерозвинутість положень (практична відсутність як таких) кримінально-процесуального права щодо іноземного елементу кримінально-процесуальних відносин викликає потребу запозичення досягнень більш розвинутих у цьому наук - міжнародного приватного права, міжнародного цивільного процесу , міжнародного кримінального права, використанню їх понятійного апарату і законодавчого регламентування.

І наукою, і практикою міжнародного приватного права, як правило, виділяються три можливі “іпостасі” іноземного елементу:

- суб'єкт правовідносин - іноземний громадянин, іноземна юридична особа або (що не є характерним для приватноправових відносин) іноземна держава;

- об'єкт відносин, що знаходиться за кордоном;

- юридичний факт, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються відносини, має місце за кордоном .

В міжнародному кримінальному праві у випадку вчинення злочину з міжнародним елементом виділяють наступні специфічні ознаки злочину:

- вид скоєного злочину (міжнародний чи міжнародного характеру злочин);

- небезпека злочину для внутрішніх інтересів більше чим однієї країни;

- характеристика злочинця чи хоча б одного з співучасників злочину як такого, що роз'їжджає по країнам;

- поведінка злочинця чи його співучасників .

Зважаючи на певну недосконалість вказаного переліку (який крім кримінально-правових ознак містить і кримінологічні) вважаємо, що іноземний елемент у кримінально-правових відносинах проявляється в:

- особливостях об'єкту злочину - суспільно небезпечна дія посягає на суспільні відносини не однієї держави, а декількох (у випадку вчинення міжнародного злочину, то об'єктом посягання є міжнародний правопорядок);

- особливостях суб'єкту злочину: іноземець, чи група іноземців з різним громадянством:

- особливостях об'єктивної сторони злочину - місцем вчинення злочину чи місцем дії суспільно небезпечних наслідків злочину є територія декількох держав.

Одностайності немає серед науковців кримінального права і щодо найменування злочинів з іноземним елементом. Тому в різних джерелах можливо зустріти такі поняття: “злочини міжнародного характеру”, “кримінальні злочини міжнародного характеру”, “міжнародні загальнокримінальні злочини”, “злочини, що порушують міжнародний правопорядок” , “транскордонні”, “транснаціональні”, “інтернаціональні” злочини . В іноземній науковій літературі та законодавстві також відсутня єдина виважена позиція. Наприклад, в Резолюції Ради Європейських Співтовариств від 27 травня 1999 “Про боротьбу з міжнародним злочином...” використані навіть два терміни «international crime» та «cross-border crime» (тобто, міжнародні та транскордонні злочини). Більшість вітчизняних вчених серед злочинів з іноземним елементом, виділяє міжнародні злочини - злочини, відповідальність за вчинення яких громадяни несуть тільки за умови, що їх дії пов'язані з злочинною діяльністю держав (злочини проти миру, воєнні злочини, злочини проти людяності - стаття 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу); та міжнародні кримінальні злочини (чи злочини міжнародного характеру), які не мають безпосереднього зв'язку зі злочинною діяльністю держави, але зазіхають одночасно на міжнародний і національний правопорядок, на мирне співробітництво держав в області економіки, культури, торгівлі, прав і свобод людини, інтереси юридичних осіб і становлять суспільну небезпеку для багатьох держав . Об'єктом цих злочинів є суспільні відносини міжнародного характеру, міжнародний правопорядок. Кримінальна караність цих суспільно небезпечних діянь визначається міжнародно-правовими актами. Вказані злочини, обтяжені іноземним елементом, можна класифікувати за місцем прояву об'єктивної сторони на транскордонні, транснаціональні, глобальні. Транскордонні злочини - злочини, що вчинені на території держав, які мають спільні кордони, або в цих державах проявляються суспільно небезпечні наслідки злочинів. Транснаціональні злочини - злочини, що охоплюють декілька держав. Глобальні злочини направлені проти невизначеного кола осіб (як фізичних, так і юридичних), що знаходяться в різних країнах, у зв'язку з чим має місце невизначеність і кола потерпілих та території на якій вчиняється злочин чи наступають суспільно-небезпечні наслідки (наприклад, створення і розповсюдження у світі комп'ютерних вірусів).

Разом з тим, і традиційні внутрішньодержавні злочини можуть бути обтяжені іноземним елементом у випадку вчинення злочину (крадіжки, вбивства) іноземним громадянином. Вважаємо, що іноземний елемент в кримінально-правових відносинах і іноземний елемент в кримінально-процесуальних відносинах відрізняється і за своїм змістом і за об'ємом, що також матиме (але тільки в окремих випадках) значення для кваліфікації злочину (наприклад, у випадку порушення дипломатичним представником правил дорожнього руху, яке потягло людські жертви, буде ставитися питання про можливість притягнення дипломата до кримінальної відповідальності).Як відомо, кримінально-процесуальні відносини детерміновані кримінально-правовими і в кримінально-процесуальних відносинах знаходить відображення характер об'єктивно існуючих кримінально-правових відносин . Тому порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину з іноземним елементом безумовно викличе до життя кримінально-процесуальні відносини з іноземним елементом, так як загальним об'єктом останніх є кримінально-правові відносини в їх об'єктивному (тобто реально існуючому) стані . Але існування кримінально-процесуальних правовідносин з іноземним елементом не обумовлюється лише вказаними специфічними кримінально-правовими відносинами. Зміст іноземного елементу в кримінально-процесуальних правовідносинах є набагато багатшим.

Не вдаючись до полеміки відносно структури кримінально-процесуальних відносин зазначимо, що в ній більшість авторів виділяють об'єкт, суб'єкти правовідносин, зміст правовідносин. Перелік суб'єктів кримінально-процесуальних відносин є значно ширшим чим перелік суб'єктів кримінально-правових (останніми є лише держава і злочинець). Специфічний суб'єкт процесуальних відносин з'явиться, наприклад, у випадку, коли обвинуваченим чи потерпілим буде визнано іноземця , цивільним позивачем іноземну юридичну особу. Особливою специфікою суб'єктного складу будуть вирізнятися кримінально-процесуальні правовідносини між компетентними центральними органами двох держав (наприклад, при направлені запиту про надання міжнародної правової допомоги), які будуть рівноправними суб'єктами, непідвласними один одному, у зв'язку з чим властні кримінально-процесуальні правовідносини (субординаційні) трансформуються у міжвластні, міждержавні (координаційні). А у випадку провадження слідчої дії іноземним правоохороним органом, суб'єктом процесуальних відносин взагалі буде не державний орган України. Важливе значення набуває встановлення правосуб'єктності органу іноземної держави, який буде виконувати запит про надання міжнародної правової допомоги. Мають місце і ситуації зі знаходженняв за кордоном безпосереднього об'єкту кримінально-процесуальних відносин - очікуваного результату поведінки учасників конкретних правовідносин, наприклад, отримання показань свідка-громадянина України, який знаходиться на території Франції, співробітниками консульства України. Є поширеними випадки присутності в кримінально-процесуальних відносинах як іноземного елементу змісту правовідносин - кримінально-процесуальної дії - вчинення слідчих та інших процесуальних дій за кордоном .

Можливі і складні іноземні елементи в кримінально-процесуальних правовідносинах, коли об'єкт, суб'єкт і зміст правовідносин є іноземного характеру одночасно. Наприклад, слідчий у справі про приховування валютної виручки громадянином України, для забезпечення можливої конфіскації та отримання доказів про злочин (об'єкти правовідносин) направив у Францію запит про арешт у Французькому банку грошових коштів обвинуваченого та проведення у ньому виїмки фінансових документів останнього. Слідчий суддя (суб'єкт правовідносин) виніс постанову та наклав арешт на грошові кошти обвинуваченого, а також вчинив обшук та вийняв (зміст правовідносин) у Французькому банку документи, що були вказані у міжнародному доручені. Для кримінальних справ, по яких надається міжнародна правова допомога , вчиняється екстрадиція, в будь-якому випадку будуть характерними кримінально-процесуальні відносини з іноземним елементом.

Ставиться також питання про місце юридичного факту з іноземним елементом внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються кримінально-процесуальні правовідносини . Таким юридичним фактом може стати рішення іноземного компетентного органу про передачу Україні кримінального переслідування. Так, наприклад, у грудні 1997 року до Генеральної прокуратури України надійшла кримінальна справа, порушена правоохоронними органами Російської Федерації проти Готовка Б.Б., який під час проходження служби у Збройних Силах Росії вчинив крадіжку грошових коштів . Крім того, у випадку провадження процесуальних дій за кордоном, кримінально-процесуальні відносини, що виникнуть, будуть регламентуватися, як правило, кримінально-процесуальним законодавством іноземної держави за місцем провадження процесуальної дії. Так, стаття 22 Європейської конвенції про видачу правопорушників встановлює, що “…якщо ця Конвенція не передбачає іншого, процедура стосовно видачі правопорушників і тимчасового арешту регулюється виключно законодавством запитуваної Сторони”.

Але поняття “іноземного елементу в кримінальному судочинстві” все ж не буде повністю охоплювати всі аспекти міжнародно-правових відносин при провадженні у кримінальних справах, тому доцільно говорити про поняття “міжнародного елементу”, яке передбачає участь міжнародних юрисдикційних установ в кримінальному судочинстві (Міжнародного Кримінального Суду, Міжнародних трибуналів з військових злочинів по Руанді, колишній Югославії, Інтерполу, Європолу тощо).

Таким чином, про міжнародний (іноземний) елемент у кримінальній справі, в кримінально-процесуальних відносинах має місце, коли:

- об'єкт кримінально-процесуальних відносин знаходиться за межами країни, в якій провадиться кримінальна справа;

- одним із суб'єктів кримінально-процесуальних відносин є іноземець, іноземна держава (іноземний державний орган), юридична особа - нерезидент, міжнародна організація;

- фактичний зміст процесуальних правовідносин реалізується за межами країни;

- юридичний факт, внаслідок якого виникають, змінюються чи припиняються кримінально-процесуальні відносини, знаходиться за межами країни, в якій провадиться кримінальна справа;

- кримінально-процесуальні правовідносини регулюються правовими нормами іноземної держави чи міжнародної організації.

Визначення іноземного елементу в процесуальній доктрині та законодавстві дозволить диференціювати кримінально-процесуальну діяльність, забезпечити більш повне та всебічне розслідування та розгляд кримінальних справ.

Висновок

Отже, термін "транснаціональний" використовується для визначення потоків інформації, грошей, фізичних об'єктів, людей та інших матеріальних чи нематеріальних засобів через державні кордони, при цьому хоча б один з суб'єктів цього процесу не представлений державою. Організована злочинність - як національна, так і транснаціональна - представляє собою зростаючу загрозу громадянському суспільству. Тому по мірі глобалізації і росту міжнародної торгівлі, розширення господарчої діяльності, а також все більшого розмивання політичних кордонів кількість злочинів, скоєних організованими злочинними угрупованнями, буде зростати.

Останніми роками активно розширюється й поглиблюється міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю. Пояснюється це тим, що у світі відбувається швидкий розвиток інтеграційних процесів, взаємно спростився порядок в'їзду й виїзду, і тим, що проблема набуває все більш глобального характеру. Зростання рівня злочинності характерно практично для всіх розвинених держав. В Україні вищі державні органи та їх посадові особи недооцінюють наслідків проникнення організованої злочинної транснаціональної злочинності, її вплив на політичні та економічні процеси держави, а тому не провадяться глибокі, комплексні наукові дослідження по вивченню організованої транснаціональної злочинності, не розроблена державна концепція протидії організованій транснаціональній злочинності. Відсутність належного організаційно-правового забезпечення правоохоронних органів негативно впливає на виявлення транснаціональних злочинних угруповань, розслідування скоєних ними злочинів, зокрема пов'язаних з торгівлею жінками.

Размещено на Allbest.ru