Справи, що розглядаються у порядку окремого провадження, їх суть та значення для цивільного процесу

Поняття окремого провадження у цивільному процесі. Особи, котрі беруть участь у справах окремого провадження. Належна сторона в справі. Особливості розгляду справ окремого провадження. Інші справи, що розглядаються у порядку окремого провадження.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 19.01.2011
Размер файла 113,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття окремого провадження у цивільному процесі

1.1 Особи, які беруть участь у справах окремого провадження

1.2 Належна сторона в справі

2. Особливості розгляду справ окремого провадження

2.1 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи: визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної

2.2 Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності

2.3 Визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою

2.4 Встановлення фактів, що мають юридичне значення

2.5 Усиновлення дітей на території України

2.6 Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі

3. Інші справи, що розглядаються у порядку окремого провадження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства висунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичне суспільстсво характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод. Але чого варті права та свободи без закріплення їх у вищому державному правовому акті - Конституції, без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання і захисту від порушення. В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в тому числі також засобами цивільного процесуального права.

Метою даної роботи слід вважати дослідження суті та значення для цивільного процесу справ, що розглядаються у порядку окремого провадження, а також визначення головних характеристик, що є специфікою кожної із них.

Що стосується завдань, то їх можна окреслити наступним чином:

Вивчення виникнення такої категорії розгляду, як „окреме провадження;

Розгляд поняття та значення окремого провадження у цивільно- процесуальному законодавстві;

Виділення специфіки справ, що розглядаються у порядку окремого провадження;

1. Суть і значення окремого провадження у цивільному процесі

Положення римського права, згідно з яким спірне позовне судочинство (jurisdictio conteutiose) відокремлювалося від безспірного, добровільного (jurisdictio voluntaria), було відтворене цивільним процесуальним законодавствам сучасних держав.У російському праві відповідно до Статуту цивільного судочинства 1864 р. безспірне, добровільне судочинство одержало назву охоронного, котре, як вважалося, точніше визначало характер провадження, під час здійснення якого суд тільки посвідчував або охороняв права окремих осіб. Висловлювалася думка, що охоронне провадження має на меті запобігання правопорушенням, а позовне -- усунення правопорушень і поновлення порушених прав, у зв'язку з чим перше називалося запобіжним (превентивним), а друге -- репресивним. Відомий процесуаліст Є.В. Васьковський зазначав, що справи охоронного провадження за своєю правовою природою є різними (узаконення позашлюбних дітей, усиновлення, затвердження заповітів, охорона спадкоємства, визнання права власності на нерухоме майно за давністю володіння, скасування і витребування доручень тощо). Охопити їх одним визначенням неможливо, але вони характеризуються тим, що повний перелік цих справ визначений законодавцем на свій розсуд, виходячи з доцільності і практичної зручності. Аналіз справ, віднесених до охоронного провадження, свідчить, що вони мали односторонній і двосторонній характер. В останніх вимога заявника спрямовувалася проти другої особи з протилежними інтересами (справи про викуп родового майна, відібрання доручення, поділ спадщини і виділ певної її частини подружжю тощо), що підтверджує їх спірний характер.У ЦПК УРСР 1924 p., який був підготовлений за зразком ЦПК РРФСР 1923 p., була передбачена третя частина «Окремі провадження», тобто порядок розгляду таких справ, у яких відсутній спір про право цивільне між сторонами, а є одноособове звернення до суду за встановленням певних правовідносин або визнанням наявності тих чи інших прав. Це -- провадження не грунтувалося на позові. У пояснювальній записці НКЮ УРСР до проекту ЦПК воно визнавалося безспірним.Зміна в літературі назви «охоронне» на «окреме» провадження пояснювалася тим, що першим не охоплювалися всі види непозовного провадження, віднесені до компетенції суду. Назва «окреме провадження» підкреслювала окремий (особливий), відмінний від позовних характер цих справ як за суттю, так і за формою провадження. До окремого провадження були віднесені справи: про видачу судових наказів; про депозит; про розпорядження судом майном померлих; про видачу дозволу на звернення в безспірно-му порядку стягнень на поточні рахунки і вклади в кредитних установах; про встановлення обставин, від яких залежить виникнення публічних прав громадян; про звільнення від військової служби за релігійними переконаннями за скаргами на дії нотаріусів.У новій редакції ЦПК УРСР 1929 р. з окремого провадження були виключені зазначені вище перші три категорії справ, однак додана справа про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника. До цього переліку вносилися зміни. На початку 60-х років порядком окремого провадження суд розглядав справи: за скаргами на неправильності у списках виборців; про стягнення недоїмок і штрафів, за скаргами на дії нотаріусів та інших органів, які виконують нотаріальні дії; про встановлення юридичних фактів; про визнання осіб безвісно відсутніми і безвісно відсутніх померлими; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника (викликне судочинство); про розірвання шлюбу. Отже, порядком окремого провадження розглядалися не тільки справи безспірного характеру, а й спірні, що виникли з державних, адміністративних, фінансових і сімейних правовідносин. ЦПК 1964 р. справи, що виникали з державних, адміністративних, фінансових правовідносин, були виділені в самостійний вид «Провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин», а справи про розірвання шлюбу віднесені до позовного провадження.

Справи окремого провадження, що становлять цивільну юрисдикцію суду, слід поділити на три групи. По-перше, це справи, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством, тобто справи про:

* обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

* надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

* визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

* усиновлення;

* встановлення фактів, що мають юридичне значення;

* відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

* передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

* визнання спадщини відумерлою;

* надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

* обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

* розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

До другої групи належать справи, які тільки поіменовані ЦПК, однак особливості їх розгляду визначені іншими актами законодавства. Такими є справи про:

* надання права на шлюб (ст. 23 СК);

* розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК);

* поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК);

* встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя (ст. 119 СК).

До третьої групи можуть бути віднесені справи, що можуть розглядатися у порядку окремого провадження, якщо вони віднесені актами законодавства до цивільної юрисдикції (ст. 234 ЦПК). Наприклад, призначення опікуна чи піклувальника (ст. 63 ЦК).

Законом України від 12 липня 1996 р. ЦПК був доповнений гл. 35-А, якою врегульований порядок розгляду справ про усиновлення дітей, котрі проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами. Аналіз зазначених справ свідчить, що окреме провадження -- це процесуальний порядок розгляду визначених ЦПК справ про встановлення певних обставин (юридичних фактів) або певного юридичного становища осіб. Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження і справ, які виникають з адміністративно-правових відносин. Справи останніх двох видів є однотипними. У своїй основі вони мають правову вимогу -- спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин, який передається на розгляд суду. В них беруть участь сторони з протилежними інтересами. У справах окремого провадження суд розглядає і вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, а вимогу до суду про встановлення певних обставин -- юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю котрих закон пов'язує виникнення, зміну або припинення суб'єктивних майнових і особистих не-майнових прав. Отже, метою розгляду судом справ окремого провадження є захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави. Однак у теорії цивільного процесу питання про правову природу цих справ є дискусійним. Як правило, їх характерною ознакою вважають відсутність спору про право7.Ця необхідна умова можливості судового розгляду справ окремого провадження визначена в законодавчому порядку. Так, у ч. З ст. 255 ЦПК передбачено, якщо при розгляді справи порядком окремого провадження виникне спір про право, підвідомчий судам, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Отже, наявність спору про право, характерного для справ позовного провадження, є перешкодою для розгляду судом справи порядком окремого провадження. Проте ця умова -- відсутність спору про право в ЦПК не одержала послідовного втілення, вона не є загальною для всіх справ окремого провадження, про що свідчить включення до його складу справ про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану, про визнання громадянина обмежено дієздатним (пп. 1,3,6 ст. 254), які мають спірний характер. Тому положенню про відсутність спору про право цивільне у справах окремого провадження було протиставлено судження про наявність у цих справах спору про право або інтерес, який виходить не від конкретних осіб8. Однак прийняте в юридичній науці розуміння спору про право як розбіжності між особами, котрі припускаються суб'єктами матеріальних правовідносин з приводу їх прав і обов'язків і неможливості внаслідок цього їх здійснення, виключає наявність спору без участі конкретних осіб.Були висловлені міркування, що при розгляді справ за скаргами на дії нотаріусів суди розглядають спори про право, які виникають з адміністративно-процесуальних правовідносин. Наявністю спору про право характеризуються також справи окремого провадження про визнання громадянина обмежено дієздатним і про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.І це справді так. На підставі ст. 85 Закону України «Про нотаріат» боржник у передбачених законом випадках має право внести на депозитний рахунок державної нотаріальної контори гроші та цінні папери для передачі їх кредитору. Нотаріус зобов'язаний їх прийняти. Його відмова є невизнанням за боржником такого права і перешкодою для здійснення ним своїх прав, тобто спором про право, на розв'язання якого він вправі подати скаргу до суду (ст. 285 ЦПК). Отже, під час вирішення цієї категорії справ суд розглядає спір, який виник не з адміністративно-процесуальних, а з нотаріально-процесуальних правовідносин між нотаріусом і особою, котра бере участь у нотаріальних діях.Такий спір має спільну рису зі спором, що виникає з адміністративних правовідносин[25]. В обох випадках він є наслідком невиконання чи неналежного виконання державним органом своїх повноважень. При цьому суд перевіряє відповідність чинному законодавству діяльності посадових і службових осіб та органів і залежно від виявлених обставин може скасувати вчинену нотаріальну дію чи зобов'язати нотаріуса виконати певну нотаріальну дію. Наявність спору про право має місце у справах про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану. Відповідно до ст. 161 КпІІІС, ст. 9 Закону України від 24 грудня 1993 р. «Про органи реєстрації актів громадянського стану», п. З Положення про порядок зміни, поновлення, анулювання записів актів громадянського стану, порядок і строки зберігання актових книг, затвердженого Мінюстом України від 14 квітня 1993 p., такі справи можуть бути предметом судового розгляду в разі відмови органів реєстрації актів громадянського стану в зміні, доповненні, виправленні записів актів громадянського стану, поновленні та анулюванні актового запису. Спір, який виникає між заявником і органом реєстрації, є не перешкодою, а необхідною умовою порушення справи в суді. За відсутності спору нотаріус вчинить нотаріальні дії, а орган реєстрації внесе необхідні зміни до актових книг. Спір про право у справах про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану виникає з адміністративно-процесу-альних правовідносин. Його предмет -- неправомірність дій органів державного управління. А самі справи є однотипними зі справами, віднесеними ЦПК до справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і підлягають виключенню зі складу справ окремого провадження11. Зі спірного характеру проаналізованих справ випливає питання: чи не суперечить їх розгляд порядком окремого провадження правилу ч. З ст. 255 ЦПК, за яким при виникненні спору про право, підвідомчого судам, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах? Вважаємо, що на нього треба дати ствердну відповідь -- не суперечить.Передбачені ч. З ст. 255 ЦПК процесуальні наслідки настають за таких умов:

1) при наявності спору про право цивільне в широкому розумінні, який відповідно до статей 1, 24 ЦПК виникає з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин і вирішується в позовному порядку;

2) якщо суб'єктами такого спору є заінтересовані особи -- суб'єкти цивільних, сімейних, трудових і кооперативних, а не адміністративно- чи нотаріально-процесуальних правовідносин;

3) коли спір про право підвідомчий суду.

При непідвідомчості спору суду останній повинен прийняти до свого розгляду справу про встановлення юридичного факту. Наприклад, він зобов'язаний розглянути справу про встановлення фактичних шлюбних відносин за наявності між заявником і заінтересованою особою спору про право на пенсію, непідвідомчого суду. Розгляд справ окремого провадження спрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність чи відсутність яких може бути спірною. У зв'язку з цим виникає питання: чи буде спір про факти перешкодою для вирішення справи судом? Вважаємо, що не буде. Однак в літературі не допускається така можливість. Причому це обґрунтовується тим, що спір про факт обов'язково спричиняє спір про право. Але цим ототожнюються спір про факт і право, що неправомірно, оскільки це взаємопов'язані, але не тотожні явища. ЦПК встановлює заборону щодо вирішення справ окремого провадження лише у разі виникнення під час їх розгляду спору про право, а не про факт. Отже, у випадках виникнення спору про наявність чи відсутність факту суд розглядає справу по суті. Однак здійснити правильне розмежування між спором про факт і спором про право складно. Судова практика вбачає зв'язок між фактом, що підлягає встановленню, і спором про право, який призводить до залишення заяви без розгляду, тоді, коли при розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде порушено питання про вирішення спору про право цивільне, підвідомчого судам, або якщо сам суд дійде висновку, що у даній справі встановлення факту пов'язано з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право. Відповідно до статей 4, 24, ЦПК спір про право цивільне стає перешкодою для реалізації суб'єктивних прав і виконання обов'язків, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, набуває процесуально-правового характеру з порушенням в суді справи позовного провадження і стає предметом його розгляду.Справи окремого провадження виникають також внаслідок перешкод для реалізації суб'єктивних прав у зв'язку зі здійсненням органами державного управління діяльності, спрямованої на задоволення запитів і потреб громадян. На розгляд суду в одних випадках передається спір, який виник у процесі такої діяльності (скарги на дії нотаріусів, справи, пов'язані зі встановленням неправильності запису в актах громадянського стану), в інших -- тільки вимога про встановлення певної обставини, судове підтвердження наявності або відсутності якої призводить до усунення вказаних перешкод. Рішення суду стає преюдиціальним для настання певних наслідків. Так, від визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим залежить здійснення суб'єктивних прав другим з подружжя на розірвання і припинення шлюбу, спадкоємцями -- на одержання спадкового майна, банком -- на одержання або зняття заборгованості з особи, якій було надано позику.

Справи окремого провадження мають специфічні особливості: 1) відмінність від позовного провадження предметом судового захисту - охоронюваний законом інтерес; 2) в позовному провадженні спір між позивачем і відповідачем носить матеріально-правовий характер (ст.24 ЦПК), справи окремого провадження характеризуються відсутністю спору про право (ч.3 ст.255ЦПК) - якщо такий є, суд залишає справу без розгляду і рекомендує сторонам звертатися з позовом на загальних підставах; 3) процесуальна форма звернення до суду в окремому провадженні - заяви і скарги (напр.: скарга стосується справ в оскарженні нотаріальних дій); 4) реалізація судових рішень: в позовному провадженні - можливо застосування заходів примусу, в окремому провадженні - рішення суду є підставою для вчинення певних дій, реалізація судового рішення здійснюється поза стадією примусового виконання, виняток складають справи про оскарження нотаріальних дій або відмови від їх вчинення. Суб'єктний склад справ окремого провадження: 1) суди (першої інстанції, суди, які здійснюють перегляд в касаційному порядку, в порядку нагляду, за нововиявленими обставинами); 2) особи, які беруть участь у справі, особи, заінтересовані у наслідках розгляду справи, інтерес може бути 2 варіантів: особи, що захищають свої особисті охоронювані законом інтереси, особи, що захищають не свої, тобто інтереси інших осіб (свої - заявники, заінтересовані особи, інші - органи прокуратури, державного управління, процесуальні представники); 3) особи, які сприяють судові розглядати справу (свідки, експерти, перекладачі, особи, які отримують письмові і речові докази). Підсудність справ окремого провадження: 1) ст.256 ч.2 ЦПК - справи про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним - підсудність альтернативна, тобто справа буде розглядатися за місцем проживання громадянина (якого обмежують в дієздатності), або за місцем знаходження лікувального закладу; 2) справи про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні ст.285 - загальна підсудність - за місцем знаходження нотаріального органу, ст.140 ЗУ "Про нотаріат" - за місцем роботи посадової особи; 3) ст.276 ч.2 - про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника - за місцем знаходження установи, що видала цінні папери на пред'явника, тобто загальна підсудність; 4) ст.261, 272, 268 ЦПК - про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим, встановлення фактів, що мають юридичне значення, встановлення неправильності запису в актах громадського стану - за місцем проживання заявника, тобто загальна підсудність; 5) ст.130 ЦПК - виключна підсудність для справ - встановлення факту володіння будівлею на праві приватної власності, прийняття спадщини щодо нерухомого майна - розглядається виключно за місцем знаходження будівлі.

Таким чином, окреме провадження в цивільному процесі відіграє значну роль. Судові органи мають можливість розширити свою діяльність по виконанню правоохоронної функції і сприяти зміцненню законності в діяльності органів держави і місцевого самоврядування, а громадяни та організації -- використати судовий порядок для захисту своїх суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

1.1 Особи, які беруть участь у справах окремого провадження

Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК справи окремого провадження суд розглядає з участю заявника і заінтересованих осіб, органів державного управління, державних підприємств, установ, організацій, кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій. Усі вони віднесені ст. 98 ЦПК до осіб, які беруть участь у справі. В новій редакції цієї норми за Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» ці особи мають назву «органи державної влади, органи місцевого самоврядування та особи, яким за законом надато право захищати права і свободи інших осіб». Заявник -- це особа, в інтересах якої порушена справа в суді про встановлення будь-якої обставини, необхідної для здійснення нею суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав. Заявник може сам подати вимогу щодо порушення справи в суді або в його інтересах справа окремого провадження може бути розпочата на вимогу прокурора, законного представника, інших уповноважених на це громадян та організацій. Коло заявників, як правило, визначається нормами цивільного процесуального права, якими врегульовано порядок розгляду певних категорій справ окремого провадження (статті 256, 276, 285 ЦПК). До заінтересованих осіб статтями 4 і 5 ЦПК віднесені ті, які беруть участь у справі і мають у ній матеріально-правову або державну чи громадську заінтересованість. Для них характерна юридична заінтересованість у справі. Однак аналіз ч. 2 ст. 255 ЦПК дозволяє зробити висновок, що поняття заінтересованих осіб в окремому провадженні обмежено за змістом. Заінтересованими будуть лише ті особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права та обов'язки. Деякі з них визначені нормами ЦПК: у справах про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану -- органи реєстрації актів громадянського стану (ст. 266); у справах по оскарженню нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні -- нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії (ст. 285); у справах про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника -- установи ощадного банку (ст. 276). Отже, участь у справі заінтересованих осіб обумовлюється тим, що з встановленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, в яких беруть участь й зазначені особи, їх суб'єктивні права і обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами та обов'язками заявників і опосередковуються одним і тим же встановленням певних обставин. На суб'єктивні майнові та особисті немайнові права заінтересованих осіб може вплинути судове рішення з приводу обставин, встановлених судом. Але таке вирішення питання про поняття заінтересованих осіб в ЦПК неоднозначне. Так, ч. 1 ст. 265 відносить до заінтересованих осіб заявника та інших осіб, які брали участь у справі.Участь у справі заявників і заінтересованих осіб істотно відрізняється від участі в ній у порядку ст. 121 ЦПК органів державного управління, профспілок, підприємств, установ і організацій та окремих громадян з метою захисту права та інтересів інших осіб, для яких судове рішення про встановлення юридичного факту не буде мати преюдиціального значення з точки зору здійснення їх прав та обов'язків. Зокрема, встановлення юридичного факту перебування громадянина на утриманні не створить для органів соціального захисту обов'язку призначити йому пенсію, тоді як у рішенні по скарзі на відмову у вчиненні нотаріальної дії на нотаріальну контору чи органи, що виконують таку дію, може бути покладено обов'язок вчинити певну нотаріальну дію (ст. 288 ЦПК).Від зазначених заявників і заінтересованих осіб за метою участі в цивільному процесі та за характером виконуваних процесуальних функцій відрізняються органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації та окремі громадяни, які захищають права інших осіб (ст. 121 ЦПК). Вони порушують в суді справу чи вступають в процес у справі не з метою захисту суб'єктивного інтересу, а для здійснення покладених на них обов'язків і захисту інтересів інших осіб -- громадян та організацій (ч. 2 ст. 121 ЦПК). У теорії та практиці цивільного процесу ця відмінність ігнорується, внаслідок чого заявниками і заінтересованими особами визнаються не тільки суб'єкти захисту власного інтересу, а й суб'єкти захисту інших осіб.Пленум Верховного Суду України зобов'язує судців при підготовці справи до розгляду з'ясувати, які фізичні особи чи організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, та роз'яснює, що залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть бути, наприклад, відділ соціального захисту населення -- у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці -- у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ -- у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування -- у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва14. Отже, Пленум визнає заінтересованими особами суб'єктів, які переслідують різну мету в процесі, -- суб'єктів захисту власних інтересів -- інших спадкоємців у справах про встановлення факту прийняття спадщини та суб'єктів захисту прав інших осіб -- органи державного управління -- відділ соціального захисту населення, органи внутрішніх справ, органи страхування, які беруть участь у справі для дачі висновку з метою здійснення покладених на них обов'язків і для захисту прав громадян та інтересів держави (ч. 2 ст. 121 ЦПК). Це, однак, не узгоджується з ч. 2 ст. 255 ЦПК, де заінтересовані особи та органи державного управління визнаються самостійними особами, які беруть участь у справах окремого провадження. Особи, які беруть участь у справах окремого провадження, можуть вести свої справи в суді особисто або через представників (ст. ПО ЦПК). їх процесуальні права та обов'язки визначені статтями 99, 119, 122 ЦПК, а також нормами, які врегульовують порядок розгляду певних категорій справ окремого провадження (глави 33-39 ЦПК).

Закон встановлює, що сторони користуються рівними процесуальними правами (ч.3 ст. 99 ЦПК). Відповідно вони несуть і рівні процесуальні обов'язки. Всі процесуальні права сторін випливають із установленого ст. 55 Конституції права на судовий захист. Вся система цивільного судового провадження являється по-суті конкретизацією цього конституційного положення, реальним механізмом його здійснення[21].

Процесуальні права сторін різноманітні, і в даному випадку необхідно зробити їх загальний огляд. Сторони, перш за все володіють правом на безпосередню участь в справі. Вони вправі брати участь у всіх судових засіданнях по справі, присутні при здійсненні процесуальних дій, знайомитись з матеріалами справами, робити виписки з них, робити копії. Сторони мають право попередньо оцініювати неупередженість членів суду їм надано право заявлення відводів. Сторони, являється матеріально зацікавленими особами, можуть самостійно визначати об'єм захисту своїх прав та інтересів, а також вносить, зміни в заявлених вимогах. Так, позивач може відмовитись від позову, а відповідач визнати позов. Між сторонами може бути заключена мирова угода. Позивач може змінити, основу та предмет позову і т.д. А тепер розглянемо права і обов'язки сторін детальніше.

Широту права сторін по використанню процесуальних засобів судового захисту. Сторони мають право пред'являти докази і брати участь у дослідженні, задавати питання іншим особам, які беруть участь в справі, а також свідкам і експертам, заявляти різні клопотання, представляти свої доводи і заперечувати на доводи протилежні сторони. Відповідач має право крім заперечення на позов використовувати в якості захисту зустрічний позов.

Сторони мають право перевірки законності і обгрунтованості рішення. Вони можуть оскаржити рішення в касаційному порядку, порушувати питання про його перегляду по нововиявленим обставинами про перегляд рішення в порядку нагляду. Кінцева реалізація рішення (його виконання) залежить від здійснення сторонами їх права вимагати примусового виконання рішення.

Сторони мають цілий ряд інших процесуальних прав: можуть вести справу особисто або через представників, просити про забезпечення позову, вимагати відшкодування судових витрат і т.д.

Процесуальні обов'язки сторін діляться на загальні і спеціальні. В ряді загальних зобов'язань важливе місце займає добросовісність. Маючи широкі процесуальні права, сторони зобов'язані добросовісно виконувати (ч.2 ст.99 ЦПК). В більшості випадків цей обов'язок виконується добровільно, однак на сторону, недобросовісно заявившу необгрунтований позов чи спір або систематично протидіючу розгляду і вирішенні справи, суд може накласти штраф на користь іншої сторони винагороджуючи за фактичну втрату робочого часу у відповідності з середнім заробітком, але не більше 5% від задоволеної частки позову.

Сторони зобов'язані підкорятись процесуальній регламентації, здійснювати процесуальні дії в установленому законом чи судом строки, своєчасно оплачувати витрати по справі, пред'являти процесуальні документи по встановленій законом формі. Не дотримання цих вимог позбавляє сторону права здійснювати відповідні процесуальні дії. Що ж стосується загальних зобов'язань сторони бути в ході процесу, то на мій погляд, цей обов'язок має моральний , а не правовий характер.

Спеціальні процесуальні обов'язки покладаються на сторони в зв'язку з необхідністю здійснення окремих процесуальних дій. Так, наприклад, закон встановив, особа, яка подала клопотання перед судом про витребування письмових доказів від осіб які брали і не брали участь по справі, повинні вказати причини, які перешкоджають самостійному йому отриманню і основи, по яких воно рахується у даної особи чи організації.

1.2 Належна сторона в справі

Право на судовий захист належить кожному громадянину. Цим же право можуть скористатись і іноземці і особи без громадянства.організації, які мають цивільну процесуальну правоздатність і дієздатність, також мають право.таким чином, будь-яку правоздатну особу може заняти процесуальне положення сторони. Однак для участі в даній справі необхідно мати конкретну матеріально- правову зацікавленість саме в цій справі, тобто бути належною стороною. Якщо віндикаційний позов пред'явлений не самим власником чи законним володільцем речі, а його сином (власник живий)- такий позов пред'являється неналежним позивачем.

Пред'являючи позов, позивач повинен представити суду дані, із яких було б видно, що він являється належним відповідачем, а притягуюча особа являється належним відповідачем. Позивач повинен легімітувати себе і відповідача. Легімітація забезпечується винесенням рішення по відношенню дійсно матеріально зацікавлених осіб. Якщо позов пред'явлений прокурором чи організаціями або громадянами, порушуючих справу в інтересах інших осіб, прокурор і ці організації повинні також легімітувати позивача і відповідача.

Отже, належними сторонами в цивільному процесі являються особи, по відношенню яких є дані про те, що вони можуть бути суб'єктами спірного матеріального правовідношення.

Належна сторона визначається судом на основі норм матеріального права. Вже при прийманні позовної заяви суд повинен встановити, приналежність позивачу права вимоги і чи являється відповідач тією особою, яка повинна відповідати по позову (ст.137 ЦПК). Участь у справі неналежного позивача чи неналежного відповідача перешкоджає законному та обгрунтованому вирішенню спору. В зв'язку з цим виникає проблема заміни неналежної сторони.

На превеликий жаль, справа не завжди порушується належним позивачем, а в якості по позову не завжди притягується належний відповідач. Процесуальний закон (ст.137 ЦПК) не передбачає відмови в прийнятті заяви від неналежного позивача чи відмови в прийнятті позову звернення до неналежного відповідача. Неналежний відповідач чи позивач повинні бути замінені в належниму порядку. Однак заміна неналежних позивачів чи відповідача може бути тільки зі згоди позивача.

Для заміни неналежного (первісного) позивача необхідно не тільки його згода на вибуття із справи, але і згода належного позивача на вступ в процес. При наявності їх обопільної згоди проходить заміна. Якщо позивач не згідний на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити в справу в якості третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє цю особу. Якщо первісний позивач готовий на вибуття із справи, а належний не бажає в нього вступати, в справі не залишається позивача - суд повинен припинити провадження по справі в порядку ст.105 ЦПК. Незгода первісного позивача на вибуття і відмови належного позивача на вступ в справу повинні потягти розгляд справи по суті і винесення рішення про відмову у позові.

Для заміни неналежного відповідача також потребує згоди позивача. При згоді на таку заміну суд звільняє первісного відповідача від участі в справі і притягує нового відповідача. У випадку незгоди відповідача на заміну відповідача іншою особою суд притягує цю особу в якості другого відповідача (ч.3 ст.105 ЦПК України.)

Заміна неналежної сторони проходить в тому ж процесі без припинення чи призупинення провадежння. Якщо заміна проходить в засіданні суду, останній може відкласти слухання справи тому, щоб дати час належній стороні вступити в справу і підготовитись до захисту своїх інтересів. Після заміни неналежної сторони розгляд справи проводиться з самого початку, тобто з стадії підготовки справи до судового розгляду. Заміна неналежної сторони може бути проведена тільки в суді першої інстанції. Заміна неналежної сторони повинна проводиться судом у відкритому судовому засіданні, з обов'язковою участю всіх осіб, що беруть участь у справі.

2. Розгляд окремих видів справ, що розглядаються у порядку окремого провадження

Відповідно до статей 1 і 255 ЦПК справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами цивільного судочинства з винятками і доповненнями, передбаченими в главах 34--39. При цьому діють всі принципи цивільного процесу, застосовуються положення Загальної частини ЦПК (глави 1-8), загальні правила підготовки справ до розгляду (гл. 18), правила розгляду їх в судовому засіданні (глави 20-22), прийняття рішення та його оскарження (глави 40-43). Однак специфічними є правила підсудності, не діють такі інститути позовного провадження як зустрічний позов, заміна неналежної сторони, участь третіх осіб, мирова угода тощо.

Цивільними процесуальними засобами порушення в суді справ окремого провадження є: 1) звернена до суду вимога про встановлення певних обставин, юридичного становища громадянина чи його майна або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини; 2) процесуальна форма втілення вимоги -- письмова заява, скарга (ст. 5 ЦПК); 3) процесуальна дія по пред'явленню вимоги до суду; 4) процесуальна форма забезпечення виконання вимоги-звернення до суду особисто або через представника з поданням заяви, скарги.

Вимога до суду про порушення справи окремого провадження має свої складові (елементи) -- предмет, підставу, зміст. Предметом вимоги є право на встановлення певного юридичного факту або юридичного становища громадянина, підставою -- обставини, що підтверджують їх наявність чи відсутність, а змістом -- суть вимоги. У кожній справі елементи вимоги мають різний характер, але, як правило, усі вони або два з них (предмет і зміст) визначені законом.

Рішення суду, постановлене у справах окремого провадження, примусово не виконується органом судового виконання, але має властивість загальнообов'язковості (ст. 14 ЦПК) і реалізується державними органами шляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, зокрема через видачу свідоцтва про право на спадщину, право власності, виправлення, поновлення і анулювання запису в актах громадянського стану тощо. Для всіх справ окремого провадження характерні особливості процесуальних засобів порушення та розгляду справи в суді.

Надалі автор вважає доцільним зупинитися на характеристиці специфіки кожної справи, що розглядається у порядку окремого провадження.

2.1 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи: визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи

Цивільна дієздатність як юридична категорія, що характеризує правовий статус громадянина, його здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11 ЦК), може бути змінена, тобто громадянин може бути обмежений судом в дієздатності або визнаний недієздатним.

Суть обмеження дієздатності громадянина полягає в тому, що при цьому він може укладати угоди по розпорядженню майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. При визнанні громадянина недієздатним всі угоди від його імені здійснює опікун. Такі обмеження у сфері цивільної діяльності громадян змінюють їх правовий статус. Тому з метою гарантування захисту громадян від незаконного та необгрунтованого позбавлення їх можливості реалізації належних їм прав та виконання обов'язків встановлена цивільна процесуальна форма обмеження їх дієздатності і визнання недієздатними з підстав, чітко визначених цивільним законодавством (статті 15 і 16 ЦК). Цим самим охороняються матеріальні права та інтереси таких громадян і членів їх сімей, усуваються можливості діяти на шкоду собі.

Обмеження дієздатності громадянина також спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом і вживанням наркотичних засобів. Воно має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку і виховання громадян в дусі дотримання Конституції, інших законів України, свідомого ставлення до громадських обов'язків. У цьому заінтересовані наша держава і суспільство. Тому цивільна процесуальна діяльність по розгляду і вирішенню цих справ одночасно спрямована на охорону державного і громадського інтересу.

Цивільним процесуальним законодавством (статті 256-260 ЦПК) передбачений процесуальний порядок розгляду справ про обмеження громадянина у дієздатності, про визнання громадянина недієздатним, про скасування обмеження громадянина в дієздатності, про поновлення громадянина в дієздатності. Право на порушення в суді справи про обмеження громадянина в дієздатності або про визнання громадянина недієздатним надано членам його сім'ї, профспілкам та іншим громадським організаціям, органам опіки і піклування, психіатричним лікувальним закладам (ст. 256 ЦПК). Однак сам громадяни пред'явити вимогу про таку зміну свого правового статусу не може. Надання права порушення справи в суді громадським об'єднанням зумовлено необхідністю гарантування інтересів самого громадянина та осіб, які оточують його в сім'ї й інших сферах суспільного життя.

Повнолітні члени сім'ї громадянина, які звернулися до суду з вимогою про обмеження його в дієздатності чи визнання недієздатним, а також ті, які залучаються до процесу, беруть участь в ньому як заявники. Громадські організації, органи опіки і піклування, психіатричні лікувальні заклади, які порушили справу в суді, беруть участь в ній як суб'єкти захисту прав інших осіб на підставі ч. 1 ст. 121 ЦПК. Громадяни, щодо яких ставиться вимога про обмеження їх в дієздатності чи визнання недієздатними, беруть участь у справі як заінтересовані особи. Суб'єкти права порушення в суді справи про обмеження громадянина в дієздатності або про визнання його недієздатним подають заяву до суду за місцем проживання громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі -- за місцем знаходження останнього.

Заява повинна відповідати вимогам статей 137 і 257 ЦПК. Вона повинна бути викладена у письмовій формі, мати всі реквізити, передбачені ст. 137 ЦПК. Стаття 257 ЦПК визначає лише її особливості. Згідно з нею в заяві повинні бути викладені обставини, якими обґрунтовуються вимоги про обмеження громадянина в дієздатності чи про визнання його недієздатним з посиланням на засоби доказування. Подання належним чином оформленої заяви зобов'язує суддю перевірити наявність умов для реалізації права на порушення справи в суді та додержання процесуального порядку звернення до суду (ст. 136 ЦПК) і вирішити питання про прийняття справи до провадження суду. Однією з необхідних передумов порушення справи в суді є відсутність спору про право цивільне. Сумісний розгляд вимоги про визнання громадянина недієздатним і спору про право цивільне можливий тоді, коли такий спір виник після смерті громадянина.

Після прийняття справи до провадження починається підготовка до розгляду. Для цього суддя повинен з додержанням вимог ст. 143 ЦПК сприяти у витребуванні необхідних доказів і залученні до участі у справі всіх заінтересованих осіб -- громадян та організацій. У справах про визнання громадянина недієздатним для визначення його психічного стану обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза, яка має відповісти на питання: чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу, чи розуміє він значення своїх дій і чи може керувати ними. Однак призначення експертизи відповідно до ст. 258 ЦПК допускається лише за наявності достатніх даних про психічне захворювання або недоумство громадянина. Такі дані можуть бути одержані з довідок про стан здоров'я, виписок з історії хвороби лікувальних закладів, матеріалів слідчих органів тощо, які свідчать про дії психічно хворої людини.

Порядок призначення і проведення судово-психіатричної експертизи, а також дослідження висновку експерта регулюється статтями 57-61,177,190 ЦПК. У виняткових випадках, коли особа, відносно якої порушено справу про визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд в засіданні за участю прокурора і психіатра може винести ухвалу про примусове направлення громадянина на судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст. 258 ЦПК). Ухвала суду для виконання надсилається органам внутрішніх справ.

Доказами у справах про обмеження дієздатності громадянина можуть бути показання свідків, акти органів внутрішніх справ і громадських організацій, документи про доход сім'ї і кількість її членів, а також інші матеріали, що стверджують факти зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами і характеризують матеріальне становище сім'ї.

У процесі підготовки справи до розгляду суддею вирішується також питання про обов'язки притягнення до участі в справі як заявників усіх повнолітніх членів сім'ї громадянина, щодо якого ставиться питання про обмеження дієздатності чи визнання його недієздатним. Справи про обмеження громадянина в дієздатності чи визнання його недієздатності розглядаються з викликом заявників і за обов'язковою участю органів опіки і піклування. Питання про виклик громадянина, щодо якого розглядається справа, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану його здоров'я. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява подана неправомочною особою, суд повинен, не закриваючи провадження у справі, обговорити питання про заміну неналежного заявника належним виходячи з вимог ст. 105 ЦПК. Провадження у справі, порушеній громадською організацією, органом опіки і піклування, психіатричним лікувальним закладом, не може бути закрито у зв'язку із запереченням члена сім'ї громадянина проти розгляду цієї справи. Суд не вправі також закрити провадження у справі через відмову таких суб'єктів захисту інтересів інших осіб від заявленої ними вимоги про обмеження дієздатності громадянина, якщо члени його сім'ї вимагають розгляду справи по суті (ст. 122 ЦПК). Рішення суду про обмеження громадянина в дієздатності чи визнання його недієздатним після набрання ним законної сили (з цього часу громадянин вважається недієздатним) надсилається органові опіки і піклування для призначення обмежено дієздатному піклувальника, а недієздатному -- опікуна (ст. 260 ЦПК). Копія рішення надсилається також за місцем роботи чи проживання обмежено дієздатної особи для здійснення контролю за її поведінкою.

Важливою процесуальною гарантією захисту прав обмежено дієздатних чи визнаних недієздатними громадян є встановлений порядок скасування обмеження і поновлення їх в дієздатності (ст. 260 ЦПК). Провадження у справах про скасування обмеження дієздатності чи про поновлення громадянина в дієздатності може бути розпочато за заявою осіб, установ та організацій, зазначених у ст. 256 ЦПК (тобто тих, які мають право на порушення справи про обмеження дієздатності громадянина чи визнання його недієздатним), піклувальника і опікуна, а також за ініціативою суду. Заяву про скасування обмеження дієздатності вправі подати громадянин, якого стосується таке обмеження. Це пояснюється тим, що рішенням суду обмежується лише цивільна, а не цивільна процесуальна дієздатність. Особа не позбавляється самостійності у здійсненні цивільних процесуальних прав та участі в цивільному процесі. Однак поряд з нею відповідно до статей 101,111 ЦПК діють законні представники, які захищають в суді права та охоронювані інтереси такої особи.

Заява розглядається судом як окрема справа за місцем проживання громадянина, який був обмежений в дієздатності чи визнаний недієздатним У процесі підготовки справи до розгляду збираються необхідні докази, залучаються всі заінтересовані особи, а у справах про поновлення громадянина в дієздатності обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза. Справи розглядаються з обов'язковою участю органів опіки і піклування.

Скасування судом обмеження дієздатності (ч. 2 ст. 260 ЦПК, ст. 15 ЦК) може мати місце за наявності достатніх фактичних даних, які свідчать про припинення громадянином зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Таке скасування повинно здійснюватися і тоді, коли сім'я зазначеної особи перестали існувати (розірвання шлюбу, смерть), а, отже, відпав обов'язок надавати кошти на її утримання.

Рішення суду про скасування обмеження дієздатності громадянина чи про поновлення його в дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки і піклування і є підставою для зняття встановлених над громадянином опіки чи піклування. Судові витрати по провадженню у справах цього виду відносяться на рахунок держави. Однак суд стягує із заявника всі судові витрати у разі, якщо буде встановлено, що він діяв несумлінно, з метою позбавити дієздатності або обмежити дієздатність психічно здорового громадянина (ст. 259 ЦПК).

2.2 Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності

Аналізуючи дану категорію справ слід зазначити, що вона є новою в цивільному судочинстві. Повна цивільна дієздатність може бути надана особі, яка досягла шістнадцятирічного віку. Така особа самостійно подає заяву до суду. Заява про надання повної цивільної дієздатності за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем проживання неповнолітньої особи. У заяві повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану. До заяви додається висновок органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. 244 ЦПК такі справи суд розглядає за участю неповнолітньої особи, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. При цьому участь представників органів опіки та піклування у розгляді справи є обов'язковою.

Що стосується рішення суду, то згідно зі ст. 245 ЦПК:

Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника; 2. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили; 3. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування.

Суд при розгляді справи в матеріальному праві керується ст. 35 ЦК, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, суд ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

2.3 Визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою слугує насамперед захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб, з якими вона перебуває у цивільних відносинах. Гарантією від необгрунтованого визнання особи безвісно відсутньою є те, що рішення про визнання особи безвісно відсутньою приймає лише суд. До того ж, ст.43 максимально точно встановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою, передбачаючи, що для цього необхідно, аби протягом одного року в місці її постійного проживання (ст.29 ЦК) немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Порядок визнання особи безвісно відсутньою визначений ЦПК. Заява подається заінтересованою особою до суду за місцем її проживання (чи є заявник заінтересованою особою, встановлює суд) Суд розглядає справу в порядку особливого провадження з обов'язковою участю прокурора. Слід звернути увагу на те, що закон розрізняє поняття "фізична особа, місце перебування якої невідоме" та "фізична особа, визнана безвісно відсутньою" (ст.44 ЦК). Відмінність полягає в тому, що безвісно відсутньою фізична особа вважається лише з моменту набрання чинності рішенням суду про визнання її такою. До цього (але з моменту звернення заявника або органу опіки та піклування до нотаріуса з відповідною заявою) особа вважається такою, місце перебування якої невідоме. На перший погляд, може видатися, що фізична особа повинна вважатися такою, місце перебування якої невідоме, вже з моменту отримання останніх відомостей від(про) неї. Проте такий висновок суперечить ч.2 ст.44 ЦК, яка пов'язує правові наслідки із заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування до нотаріуса. Над майном фізичної особи, визнаної судом безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме, після того, як нотаріус за останнім місцем проживання такої особи опише належне їй майно, встановлюється опіка. Опікун над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати, погашає зобов'язання, термін виконання яких настав, тощо. За необхідності постійного управління майном воно передається за рішенням суду в довірче управління (ст.1032 ЦК). Управитель вправі, відповідно до цього договору, вчиняти будь-які дії в інтересах відсутнього власника. При цьому правочини управитель укладає від свого імені, вказуючи, що діє як управитель майном. Управитель має право на винагороду, передбачену договором, і право на відшкодування необхідних витрат за рахунок доходів від використання майна, але, у свою чергу, несе відповідальність за неналежну дбайливість у ставленні до майна (ст.ст.1042, 1043 ЦК). Закон передбачає також інші наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім: припиняється дія виданої ним довіреності (ст. 248 ЦК); шлюб з особою, визнаною безвісно відсутньою, розривається в органах РАЦС (ст. 107 СК) та інші. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у випадку появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим. Для цього необхідним є дотримання таких умов:


Подобные документы

  • Справи окремого провадження, підлягаючі під цивільну юрисдикцію суду. Проблема невичерпності переліку справ, що розглядаються в порядку окремого провадження. Справи про надання права на шлюб або встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя.

    эссе [19,7 K], добавлен 26.10.2014

  • Визначення змісту окремого провадження - процесуального порядку розгляду визначених ЦПК справ про встановлення певних обставин (юридичних фактів) або певного юридичного стану осіб. Категорії справ, які розглядаються судом в порядку окремого провадження.

    курсовая работа [38,6 K], добавлен 09.02.2011

  • Поняття, зміст та ознаки окремого провадження. Справи окремого провадження, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством України. Сутність договірної теорії шлюбу. Порядок припинення режиму окремого проживання.

    курсовая работа [49,1 K], добавлен 18.05.2012

  • Поняття окремого провадження, ключові особи, що беруть участь у розгляді такого роду справ. Розгляд справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання її недієздатною та поновлення цивільної дієздатності. Розгляд справ про усиновлення.

    курсовая работа [145,1 K], добавлен 24.09.2014

  • Визначення предмету дослідження, завдання і загальнотеоретичних аспектів цивільного судочинства. Характеристика його видів. Справи позовного провадження, суть і визначення позову. Особливості наказного та окремого видів провадження цивільного судочинства.

    курсовая работа [45,8 K], добавлен 20.10.2011

  • Визначення теоретичних засад дослідження суті касаційного провадження. Особливості видів цивільного судочинства. Аналіз основних елементів касаційного провадження. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції. Порушення касаційного провадження.

    курсовая работа [38,3 K], добавлен 05.10.2012

  • Прийняття судом до розгляду цивільної справи. Сторони в цивільному процесі (позивач і відповідач), їх процесуальні права й обов’язки. Класифікація цивільно-процесуальних прав. Експертиза в цивільному процесі. Справи окремого провадження: усиновлення.

    контрольная работа [38,5 K], добавлен 21.07.2011

  • Звернення до суду та відкриття провадження в адміністративній справі. Питання, що розглядаються судом, та порядок складання позовної заяви. Постановлення суддею ухвали про відкриття провадження у справі чи відмову від нього. Прийняття судом рішення.

    реферат [62,3 K], добавлен 20.06.2009

  • Поняття та види проваджень в справах про адміністративні правопорушення. Принципи та учасники провадження у справах про адміністративні правопорушення. Строки розгляду справи. Заходи забезпечення провадження в справах. Заходи процесуального забезпечення.

    курсовая работа [38,2 K], добавлен 10.03.2014

  • Дослідження стадій адміністративного процесу. Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення, принципи цього виду провадження. Місця розгляду справ, забезпечення судів приміщеннями та їх матеріально-технічне забезпечення.

    контрольная работа [35,1 K], добавлен 27.04.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.