Справи, що розглядаються у порядку окремого провадження, їх суть та значення для цивільного процесу

1) фізична особа, визнана безвісно відсутньою, з'явилася або одержано відомості про місце її перебування;

2) є заява цієї особи або іншої заінтересованої особи;

3) скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст.ст.44, 45 ЦК).

Аналогічні умови мають бути дотримані у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим (крім скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оскільки такого рішення у цьому випадку не було). Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також поява фізичної особи, місце перебування якої було невідомим, є також підставою для припинення договору про довірче управління. Якщо шлюб був розірваний, він може бути поновлений органом РАЦС за спільною заявою подружжя за умови, що жоден з них не уклав новий шлюб (ст.118 СК). Якщо особа, визнана безвісно відсутньою, або місце знаходження якої невідоме, не з'явилася і не подає про себе відомостей, наступним кроком є оголошення фізичної особи такою, що померла.

Згідно зі ст.46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці постійного проживання останньої немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення цих дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою І до закінчення цього строку, але не раніше спливу шести місяців.Отже, ЦК передбачає кілька строків, що мають правове значення для визнання особи такою, що померла:

три роки - загальний строк;

два роки від дня закінчення воєнних дій - у разі, якщо особа пропала безвісти у зв'язку з цими діями;

шість місяців - якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку (при катастрофах, стихійному лиху тощо).

Фізична особа оголошується померлою з дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити загибель останньої від певного нещасного випадку чи у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. Оголошення особи такою, що померла, провадиться судом у порядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісно відсутньою. При цьому слід враховувати, що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому оголошення особи судом померлою необхідно відрізняти від встановлення судом факту смерті особи у певний час і за певних обставин у разі відмови органів РАЦС зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих немайнових чи майнових прав фізичних або юридичних осіб. Оскільки оголошення фізичної особи такою, що померла, ґрунтується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (ст.47 ЦК). Це означає, що після оголошення фізичної особи такою, що померла, відкривається спадщина (ст. 1220 ЦК), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиняється (ст 104 СК). Проте, оскільки оголошення фізичної особи померлою грунтується на презумпції, а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеної померлою, якщо вона виявиться живою. Зокрема, спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст.47 ЦК). Якщо фізична особа, оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (ст.48 ЦК). Скасування раніше винесеного рішення про оголошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у книзі запису актів цивільного стану.На підставі такого рішення фізична особа, оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна або відшкодування його вартості. Але задоволення цих вимог залежить від того, чи збереглося майно в натурі, а також від підстав переходу його до інших осіб. Зокрема, якщо майно збереглося та безоплатно перейшло до когось після оголошення фізичної особи померлою, воно підлягає поверненню, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, оголошеній померлою, відшкодовується вартість цього майна. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було ними реалізоване, зазначеній особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.В інших випадках майно чи його вартість поверненню не підлягають. При поверненні майна фізичній особі, оголошеній померлою, вона має право вимагати від того, хто володів майном, повернення чи відшкодування отриманих ним доходів з вирахуванням зроблених необхідних витрат на майно. Питання про долю поліпшень майна, зроблених тим, хто ним володів, вирішується залежно від того, чи можна відділити ці поліпшення без пошкодження майна. Якщо поліпшення можна відділити, той, хто володів майном, впра¬ві залишити їх за собою. Якщо відділення їх неможливе, володілець майна має право вимагати компенсації витрат на поліпшення майна. При цьому вказані витрати оцінюються як такі, що не перевищують розміру збільшення вартості майна. Шлюб громадянина, оголошеного померлим, може бути поновлений органами РАЦС за спільною заявою подружжя, якщо жоден з них не уклав новий шлюб (ст.118 СК). Для задоволення вказаних вимог і повернення майна чи виплати зазначених сум час появи фізичної особи, оголошеної померлою, значення не має.

2.4 Встановлення фактів, що мають юридичне значення

Роль судового встановлення юридичних фактів випливає з їх значення для розвитку правових відносин та необхідності захисту прав і охоронюва-них законом інтересів громадян та організацій.Порядок судочинства у справах про встановлення юридичних фактів врегульовано статтями 271-275 ЦПК.Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду порядком окремого провадження за таких умов:1. Факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій.Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети -- ні. Наприклад, встановлення факту перебування на утриманні для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника має юридичне значення для непрацездатного члена сім'ї померлого незалежно від часу перебування на його утриманні. А для вітчима і мачухи таке право настане за умови, якщо вони виховували або утримували померлого пасинка чи падчерку протягом не менше п'яти років (статті 37 і 41 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).2. Встановлення факту не має бути пов'язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду. Якщо при розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право, підвідомчий суду, або суд сам дійде висновку, що у даній справі встановлення факту пов'язано з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах (ч. З ст. 255 ЦПК). Наявність спору про право, не підвідомчого судам, не є перешкодою для судового встановлення юридичного факту.3. Заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки.Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено, із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах громадянського стану тощо).4. Чинним законодавством не передбачений інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів. Перелік юридичних фактів, підвідомчих встановленню в судовому порядку, наводиться в ст. 273 ЦПК і не є вичерпним. Суд може встановлювати й інші факти, які мають юридичне значення, зокрема визнання батьківства, реєстрацію батьківства, прийняття спадщини, володіння будинком на праві власності тощо.Відповідно до ст. 273 ЦПК суд розглядає справи про встановлення: родинних відносин громадян (п. 1). Цей факт встановлюється в судовому порядку, якщо його підтвердження необхідно заявнику, наприклад, для одержання в нотаріальних органах свідоцтва про право на спадщину, а також для оформлення права на пенсію у разі втрати годувальника. Неправомірною буде відмова суду в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з тих мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану. Разом з тим порядком окремого провадження не може бути встановлений факт родинних відносин, якщо заявнику він необхідний для підтвердження в подальшому права на жилу площу або на обмін останньої, оскільки у разі відмови щодо визнання права на жилу площу чи на її обмін заінтересована особа може звернутися до суду з відповідним позовом.Серед справ про встановлення родинних відносин судам підвідомчі справи про встановлення фактів батьківства, визнання батьківства. Встановлення останнього факту можливе щодо дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р. від осіб, котрі не перебували в зареєстрованому шлюбі, у разі смерті особи, на утриманні якої перебувала дитини, і якщо ця остання визнавала себе її батьком до цієї дати. Такий факт може бути встановлений щодо дитини, яка народилася після смерті особи, котра під час вагітності матері визнавала себе батьком майбутньої дитини.Справи про встановлення батьківства щодо дітей, які народилися після 1 жовтня 1968 р., при житті батьків розглядаються порядком позовного провадження. Згідно зі ст. 53 КпШС походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини до органів реєстрації актів громадянського стану. За відсутності такої заяви батьківство може бути встановлено судом порядком позовного провадження за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої вона перебуває, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. Суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини або спільне виховання чи утримання ними дитини або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. В разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, суд має право розглянути справу про встановлення факту батьківства порядком окремого провадження і вирішити її з урахуванням обставин, передбачених ст. 53 КпШС. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (запис про батька зовсім відсутній або запис про батька дитини проведено за вказівкою матері), і можуть бути подані матір'ю, опікуном чи піклувальником дитини чи нею самою після досягнення повноліття.Порядком окремого провадження можливе встановлення факту реєстрації батьківства, коли вона мала місце, а в органах реєстрації актів громадянського стану не збереглися відповідні записи, і вони відмовилися їх поновити;перебування громадянина на утриманні (п. 2). Цей факт може бути встановлено судом за відсутності документа про його підтвердження, виданого житлово-комунальними органами, виконкомами сільських і селищних рад, іншими організаціями, чи в разі відмови у його видачі і при одержанні документа, яким не підтверджується факт перебування громадянина на утриманні.Встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним й основним джерелом засобів до існування, навіть якщо утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. Водночас сам факт перебування на утриманні не завжди породжує необхідні юридичні наслідки. Відповідно до ст. 531 ЦК факт перебування на утриманні непрацездатних осіб викличе право на спадкування за умови, що утриманець був непрацездатним на день смерті спадкоємця і перебував на утриманні останнього не менше одного року до його смерті. Водночас право на відшкодування шкоди внаслідок втрати годувальника не пов'язано ні з наявністю родинних відносин між непрацездатним утриманцем і годувальником, ні зі строком перебування на його утриманні (ст. 456 ЦК);каліцтва на виробництві або у зв 'язку з виконанням державних чи громадських обоє 'язків, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по соціальному страхуванню (п. 3). Відповідно до Закону України від 24 листопада 1992 р. «Про охорону праці» справи про встановлення зазначених фактів не розглядаються порядком окремого провадження. Питання, пов'язані зі встановленням факту каліцтва на виробництві, у разі виникнення з даного приводу спору, а також якщо при каліцтві у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків пенсія призначається особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.Факт каліцтва та іншого ушкодження здоров"я на виробництві підтверджується актом про нещасний випадок, а в разі відмови власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу скласти останній акт чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи із змістом акта, питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів18;реєстрації усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті (п. 4). Характерною рисою цих справ є встановлення судовим порядком не фактів усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті, а лише фактів їх реєстрації в актових книгах, якщо в органах реєстрації актів громадянського стану не збереглися відповідні записи, і ті відмовилися їх поновити або ж вони можуть бути відновлені тільки на підставі рішення суду про встановлення їх реєстрації. Відповідно до ст. 6 КпШС правову силу мають лише зареєстровані в органах реєстрації актів громадянського стану актові записи і, як виняток, дорівняні до них оформлені релігійним обрядом шлюб, розірвання шлюбу, народження і смерть, які були здійснені до створення або поновлення діяльності органів реєстрації актів громадянського стану в Україні. На підтвердження втрати запису подається довідка відповідного архіву органу реєстрації актів громадянського стану, в якому знаходилась актова книга з реєстрацією. Відмова цього органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення факту реєстрації.Із заявою про порушення справи можуть звернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, народження і смерті може породжувати юридичні наслідки.Ними можуть бути: особа, з приводу якої встановлюється певний факт реєстрації, члени її сім'ї, законні представники, спадкоємці та ін. У заяві не треба зазначати мету, для якої необхідне встановлення певного факту реєстрації, оскільки він не породжує одиничні правові наслідки, а є загальною передумовою визначення правового статусу громадянина у сфері шлюбно-сімейних правовідносин.При встановленні факту реєстрації народження судам непідвідомче вирішення питання про час народження, тобто про визначення віку громадянина. Відповідно до Положення про порядок зміни, поновлення, анулювання записів актів громадянського стану, порядок і строки зберігання актових книг, затвердженого постановою колегії Міністерства юстиції України від 14 квітня 1993 p., Правил з питань внесення змін, доповнень і виправлень у записи актів громадянського стану, затверджених Міністерством юстиції України 3 травня 1994 p., це питання вирішується в адміністративному порядку -- державними органами реєстрації актів громадянського стану19;перебування у фактичних шлюбних відносинах у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах реєстрації актів громадянського стану не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя (п. 5). Суди вправі встановлювати факти перебування громадян у фактичних шлюбних відносинах, які виникли до 8 липня 1944 р. (тобто згідно з чинним законодавством дорівнювалися до зареєстрованого шлюбу) і тривали до смерті (пропажі без весті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадянського стану. Не підлягають встановленню фактичні шлюбні відносини, які виникли після зазначеної дати за життя обох з подружжя, або в тих випадках, коли один з подружжя перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Перебування того з подружжя, хто пережив іншого, в другому шлюбі не перешкоджає визнайню фактичних шлюбних відносин, які склалися до 8 липня 1944 р. Фактичні шлюбні відносини, що виникли до 8 липня 1944. і були припинені до смерті одного з подружжя, судовому встановленню не підлягають.На вимогу заявника судом одночасно зі встановленням перебування у фактичних шлюбних відносинах може бути встановлений факт перебування заявника на утриманні померлого або того, хто пропав без вісті.Звернення до суду з вимогою про визнання фактичних шлюбних відносин не обмежується певним строком. Тому якщо такі відносини під час їх виникнення мали силу зареєстрованого шлюбу (тобто склалися до 8 липня 1944 р.) і за наявності об'єктивних причин (смерті одного з подружжя) не можуть бути оформлені актовим записом в органах реєстрації актів громадянського стану, вони не втрачають юридичного значення і можуть бути предметом судового встановлення;належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім 'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігається з ім 'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження, зазначеними в її свідоцтві про народження або в паспорті (п. 6). Для порушення в судах справи про встановлення належності правовстановлюючого документа необхідно подати заяву з доказами того, що цей документ належить заявнику і що організація, яка його видала, не має можливість внести до нього відповідні виправлення. У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих в різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.Не підлягає встановленню належність документів, в яких відсутня вказівка, на чиє ім'я вони видані, не повністю зазначені імена, по батькові, а також наявні інші дефекти, що свідчать про підчистку і виправлення. Судам не підвідомче встановлення факту належності особі квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена чи медалі, паспорта, свідоцтв, які видаються органами реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу. Разом з тим суди вправі розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування в госпіталях у зв'язку з пораненням, повідомлень військових частин, військкоматів та інших органів військового управління про загибель або пропажу без вісті певних осіб у зв'язку з обставинами воєнного часу, а також заповітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, інших документів про трудовий стаж, оскільки вони не належать до документів, які посвідчують особу; факту смерті особи в певний час у разі відмови органів реєстрації актів громадянського стану зареєструвати цей факт (п. 7). Справи про встановлення факту смерті відрізняються від справ про оголошення громадянина померлим, процесуальний порядок розгляду яких врегульований статгями 261-- 265 ЦПК, і від справ про встановлення факту реєстрації смерті з підстав п. 4 ст. 273 ЦПК. Підставою для оголошення громадянина померлим є обставини, що допускають припущення його загибелі від певного нещасного випадку. Для встановлення реєстрації смерті особи необхідні обставини, що свідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересована особа позбавлена можливості поновити втрачені чи знищені документи про це. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, що достовірно свідчать про смерть громадянина у певний час за певних обставин.Судам також підвідомчі справи про встановлення інших юридичних фактів, якщо чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 273 ЦПК). Це можуть бути справи про встановлення фактів володіння будівлею на праві власності, прийняття спадщини і місця відкриття спадщини. Встановлення судом факту володіння будівлею на праві власності можливе, якщо у заявника був правовстановлюючий документ про належність будівлі, але він загублений, і зазначений факт не може бути підтверджений у позасудовому порядку. На підтвердження цього заявником подаються докази неможливості одержання ним відповідного документа або його поновлення. Оскільки будівлі, не закінчені будівництвом або не прийняті в експлуатацію, не підлягають реєстрації в органах житлово-експлуатаційного управління, факт володіння ними не може бути встановлений судом. Судовому розгляду порядком окремого провадження не підлягають справи про встановлення фактів володіння самовільно спорудженою будівлею, а також будівлею, яка була зареєстрована раніше на ім'я іншої особи або придбана заявником за неналежним чином оформленою угодою.Суд розглядає порядком окремого провадження і справи про встановлення фактів прийняття спадщини і місця відкриття спадщини, якщо орган, який вчинює нотаріальні дії, не має права видати заявнику свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, необхідних для підтвердження нотаріального порядку факту вступу у володіння спадковим майном. Відповідно до чинного законодавства факти прийняття спадщини і місця її відкриття не підлягають реєстрації державними органами. Однак вони підтверджуються документами, які можуть видавати громадянами житлово-комунальні органи, виконкоми сільських і селищних рад та інші. Наявність зазначених документів є підставою для видачі нотаріальними органами свідоцтва про право на спадщину. За наявності таких документів, у разі відмови видати свідоцтво про право на спадщину заявник може звернутися зі скаргою до суду на відмову вчинити нотаріальну дію (ст. 285 ЦПК). Встановлення фактів прийняття спадщини і місця її відкриття можливе виходячи з положень, передбачених статтями 526 і 549 ЦК.Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, порушуються в суді поданням письмової заяви, яка повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 137 ЦПК, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 274 ЦПК. У ній, зокрема, має бути зазначено: який факт заявник просить встановити та для якої мети, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують даний факт. До заяви додаються докази, які стверджують викладені в ній обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.Заява за підсудністю подається до районного (міського) суду за місцем проживання заявника. При прийнятті заяви суддя перевіряє її відповідність статтям 137 і 274 ЦПК. Якщо буде встановлено порушення цих норм, він повинен застосувати санкції, передбачені ст. 139 ЦПК, тобто постановити ухвалу про залишення заяви без руху і надати заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання даних вказівок заява вважається непо-даною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу. Встановивши, що заява непідвідомча судовому розгляду, суддя постановляє мотивовану ухвалу про відмову в її прийнятті на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК, а якщо справу порушено, -- закриває провадження у ній на підставі п. 1 ст. 227 ЦПК. Суддя відмовляє у прийнятті заяви на підставі п. 2 ст. 136 ЦПК у тому разі, коли заявник не звертався до органу, який за законом повинен був вирішити питання про можливість видачі необхідного документа чи відновлення втраченого документа, а якщо справу було порушено, -- залишає заяву без розгляду на підставі п. 1 ст. 229 ЦПК. Аналогічні наслідки настають, коли буде виявлено, що встановлення факту, підвідомчого суду, пов'язано з вирішенням спору про право (ч. З ст. 255 ЦПК)20.У кожній справі про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судця зобов'язаний провести її підготовку до розгляду, передбачену ст. 143 ЦПК, зокрема, з'ясувати, які громадяни та організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Зазначені справи розглядаються у порядку, передбаченому гл. 37 ЦПК, з викликом та участю заявників і заінтересованих осіб. Рішення суду, постановлене у справі, повинно відповідати вимогам статей 202,203 і 275 ЦПК. У ньому має бути зазначено: факт, встановлений судом, мета його встановлення; докази, на підставі яких суд встановив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в державних органах реєстрації актів громадянського стану або оформленню в нотаріальних органах, не замінює документів, що видаються цими органами, а є лише підставою для їх одержання. Після набрання рішенням законної сили воно згідно зі ст. 14 ЦПК стає обов'язковим для органів, які реєструють факти, що мають юридичне значення, або оформлюють права, які виникають у зв'язку з встановленим судом фактом. У разі встановлення в судовому порядку реєстрації акта громадянського стану орган реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.

2.5 Усиновлення дітей, які проживають на території України

Розгляд судами справ про усиновлення дітей визначений статтями 2б5'-2655 ЦПК. Справи про усиновлення, удочеріння (далі -- усиновлення) дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами підсудні районним (міським) судам за місцем проживання усиновлюваної дитини або заявника (заявників). Для порушення справи подається письмова заява, в котрій зазначаються: назва суду, до якого подається заява, прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання заявника (заявників), а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини та запис заявника (заявників) батьками останньої, вказівка про обізнаність заявника (заявників) про стан здоров'я дитини. До заяви додається висновок органу опіки і піклування про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини, а у разі усиновлення останньої одним з подружжя -- також письмова згода на це другого з подружжя. Іноземні громадяни додають до заяви також дозвіл Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України.Після прийняття заяви суддя провадить підготовку справи до розгляду, в процесі якої вирішує питання про участь в ній органів державного управління -- органів опіки і піклування, а у справах, порушених за заявами іноземних громадян, -- Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України. Відповідним органом опіки і піклування або Центром по усиновленню при Міністерстві освіти і науки України до суду подаються документи, що підтверджують доцільність усиновлення, зокрема висновок відповідного компетентного органу за місцем проживання заявника (заявників) про можливість бути усиновителем, медичні довідки про стан здоров'я заявника (заявників) та усиновлюваної дитини, довідка про заробіток та інші доходи заявника (заявників), копія свідоцтва про шлюб (для одружених), копія паспорта заявника (заявників), відомості про його житлово-побутові умови.У справах, порушених іноземними громадянами, крім того, повинен бути дозвіл компетентного органу країни проживання заявника (заявників) на в'їзд і постійне проживання усиновлюваної дитини, нотаріально засвідчене зобов'язання заявника (заявників) надавати представникам дипломатичної установи України за кордоном інформацію про усиновлену дитину та можливість спілкування з нею. Документи оформляються відповідно до вимог законодавства УкраїниУ розгляді справи про усиновлення беруть обов'язкову участь заявник (заявники), а також заінтересовані та інші особи, яких суд визнає за потрібне допитати. Для забезпечення таємниці усиновлення справа розглядається в закритому судовому засіданні. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо вона необхідна, і за наслідками розгляду справи постановляє рішення. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини заявником (заявниками). На клопотання заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати та місця народження дитини, а також про запис усиновителів батьками дитини. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників). З набранням рішенням законної сили виникає усиновлення. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається органу реєстрації актів громадянського стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами -- також Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України.

справа окреме провадження цивільний процес

2.6 Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника

Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»21 цінними паперами називаються грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Ними є: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання республіки, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Відновлення втрачених іменних цінних паперів провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що їх випустили (статті 1, 3). Відновлення втрачених цінних паперів на пред'явника цим Законом не передбачено. Але відповідно до ст. 276 ЦПК в судовому порядку можуть бути відновлені права лише на втрачені цінні папери на пред'явника, видані установами Ощадного банку: про вклад грошових сум чи про прийняття на зберігання цінностей або цінних паперів.Судовий порядок (статті 276-284 ЦПК) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, видані установами Ощадного банку, поширюється як на випадки втрати цих документів, так і на випадки, коли документи втратили ознаки платіжності внаслідок неналежного їх зберігання або з інших причин (на ощадній книжці або контрольному листку до неї не зберігся запис номера рахунку, неповністю зберігся запис залишку вкладу на ощадній книжці тощо).Питання про втрату ощадною книжкою або контрольним листком до неї ознак платіжності вирішується установою Ощадного банку під час розгляду нею заяви пред'явника про проведення операції по виданому цією установою документу. В разі відмови провести таку операцію у зв'язку з втратою документом ознак платіжності відновлення прав здійснюється в судовому порядку.Особа, яка втратила цінний папір на пред'явника, може просити суд про визнання його недійсним і про відновлення прав на втрачений цінний папір. Для порушення справи в суді подається заява з додержанням вимог, передбачених статтями 137 і 277 ЦПК. У ній має бути зазначено: прізвище, ім'я та по батькові заявника і місце його проживання; обставини, за яких втрачено цінний папір; назву установи, що видала цінний папір, і характерні його ознаки. Така заява за підсудністю подається до районного (міського) суду за місцем знаходження установи Ощадного банку, що видала втрачений цінний папір на пред'явника.Суддя з прийняттям справи до провадження ухвалою постановляє зробити публікацію про виклик держателя цінного папера до районного (міського) суду та забороняти установі, яка видала цінний папір, провадити по ньому операції.Публікація робиться коштом заявника у місцевій пресі і за змістом повинна відповідати вимогам ст. 279 ЦПК, тобто вона має містити: прізвище, ім'я, по батькові і місце проживання заявника; назву і характерні ознаки цінного папера, з приводу якого подано заяву до суду, пропозицію держателю цінного папера повідомити суд в тримісячний строк про свої права на нього.Держатель втраченого цінного папера зобов'язаний у встановлений строк подати до суду разом з оригіналом цінного папера заяву про те, що він є його держателем.При надходженні такої заяви суддя постановляє ухвалу про залишення заяви про відновлення прав на втрачений цінний папір без розгляду та надає особі, яка заявила про визнання недійсним цього папера, строк не більше двох місяців для пред'явлення в загальному порядку позову до держателя цінного папера про його відібрання. Якщо такий позов не буде пред'явлено, втрачає силу заборона судді провадити за названим цінним папером операції по видачу вкладу, про що суд повідомляє установу Ощадного банку, яка видала цінний папір. По-іншому відбувається провадження у справі, якщо протягом тримісячного строку з дня публікації про виклик держателя цінного папера до суду від нього не надійде разом з оригіналом цінного папера заява про те, що він є його держателем. Суддя призначає справу до розгляду. В судове засідання викликаються заявник і заінтересована особа -- представник установи Ощадного банку.Рішення суду про те, що втрачений цінний папір є недійсним, стає підставою для видачі заявникові вкладу чи цінного папера замість визнаного недійсним.З метою забезпечення майнових прав держателя цінного папера ст. 284 ЦПК надає йому право на відшкодування збитків. Відповідно до неї держатель цінного папера, який не заявив вчасно з будь-яких причин про свої права на нього, може подати в той же суд позов про безпідставне придбання або зберігання майна до особи, за якою визнано право на одержання вкладу та інших цінних паперів на пред'явника. Він має також право стягнути із заявника збитки, завдані йому забороною видачі вкладів та інших цінних паперів на пред'явника.Ухвала про таку заборону приймається суддею. Причому не за його ініціативою і не за клопотанням заявника, а згідно з вимогою ст. 278 ЦПК. Дії судді щодо заборони провадити операції по документу є правомірними, а відповідальність покладається на заявника. Це пояснюється тим, що обов'язок останнього відшкодувати збитки настає, якщо суд відмовляє йому у відновленні прав на втрачені цінні папери на пред'явника. Отже, заявник, порушивши справу в суді, діяв протиправне, порушив обов'язок добросовісно користуватися правом звернення до суду за захистом і прагнув до безпідставного одержання майнових благ. Через неправомірні процесуальні дії заявника (цивільні процесуальні правопорушення) і була встановлена суддею заборона щодо проведення операцій по цінному паперу, яка завдала збитків його держателю.

3. Інші справи, що розглядаються у порядку окремогопровадження

Окрім вищезазначених категорій справ у порядку окремого провадження також розглядаються справи стосовно:

Надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку;

Обов'язкову госпіталізацію особи до протитуберкульозного закладу;

Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Надалі автор вважає доцільним розглянути кожну з цих категорій справ.

За час дії ЦПК 1963 р. надання медичної допомоги взагалі не було предметом окремого провадження, хоча в практиці виникали такі питання. Згідно із Законом України «Про психіатричну допомогу» заява лікаря- психіатра про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцем проживання особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку - до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу. У заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи в примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені встановлені законом підстави для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку. До заяви додається висновок лікаря- психіатра, а в разі продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, примусової госпіталізації та її продовження - висновок комісії лікарів- психіатрів, а також інші відповідні матеріали.

У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку мають бути наведені обставини й докази, на яких ґрунтуються ці вимоги. Коли госпіталізація в примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря- психіатра й визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію в примусовому порядку протягом 24 годин.

Заява фізичної особи або її законного представника про припинення надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку або її продовження та госпіталізацію і її продовження в примусовому порядку. Справа розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується згадане питання, з обов'язковою участю прокурора, лікаря- психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов'язані з наданням психіатричної допомоги. Залежно від встановлених обставин, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про її відмову. Рішення про задоволення заяви лікаря- психіатра, представника психіатричного закладу є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Рішення про відмову в задоволенні заяви про продовження амбулаторної психіатричної допомоги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи чи її законного представника є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги.

Питання примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу також може бути вирішено в окремому проваджені за заявою медичного закладу. Заява про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування, подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого. За поданою заявою судом може бути вирішено питання направлення хворого до закладу або продовження лікування.

У заяві повинні бути зазначені встановлені законом підстави для такої госпіталізації. До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування.

Заява подається протягом 24 годин із часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу. Справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування суд розглядає не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі. Особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли за висновком протитуберкульозного закладу ця особа становить загрозу розповсюдження хвороби. Участь у розгляді справи представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, представника особи, щодо якої вирішується питання про госпіталізацію, є обов'язковою.

Рішеня суду може бути оскаржене в апеляційному порядку

Розгляд судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб є новелою в окремому провадженні.

Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.

У заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або мiсцезнаходження, а також ім'я представника заявника, коли заява подається представником;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або порушених прав та інтересів;

5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

Справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п'ятиденний строк з дня надходження заяви в закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається

з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, - з повідомленням тільки заявника. Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню участь обов'язковою.

Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У рішенні суду зазначаються:

1) ім'я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або мiсцезнаходження, а також ім'я представника одержувача, коли інформація надається представникові;

2) ім'я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або мiсцезнаходження цієї особи;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.

Якщо заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.

Рішення суду підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п'ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Висновки

З усього вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

По-перше, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Ознакою окремого провадження є, насамперед, його несумісність зі спором про право. Якщо в ході розгляду справи виявиться, що предметом судового розгляду є спір про право, суд має залишити заяву без розгляду (якщо справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства) або закрити провадження у справі, якщо предметом судового розгляду і вирішення виявиться спір про право адміністративне або господарське, які можуть бути предметом розгляду у порядку відповідно адміністративної чи господарської судових юрисдикцій.

На думку автора найскладнішими справами з приводу окремого провадження є справи з приводу усиновлення, оскільки в даному випадку суду треба не тільки дослідити докази по справі, але й дійсно переконатися в доцільності усиновлення дитини, оскільки таке усиновлення в подальшому иоже призвести до небажаних результатів.

Порівняно із ЦПК України 1963 р., у чинному процесуальному законодавстві з'явилися такі нові категорії справ окремого провадження, як справи про: надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; відновлення прав на втрачені векселі; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; визнання спадщини відумерлою; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; розкриття байками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Переважна більшість цих нових категорій справ окремого провадження запроваджена у зв'язку із проведенням кодифікації цивільного законодавства і, відповідно, переглядом механізму правового регулювання цивільних відносин. Так, у ЦПК України 1963 р. не визначалося порядку розгляду справи про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, однак Законом України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 р. було встановлено судову процедуру її вирішення.

Крім того, із набранням чинності ЦПК України 2004 р. із переліку справ окремого провадження вилучено справи про встановлення неправильності запису в актах громадянського (нині - цивільного) стану, а також справи про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні- Скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані До набрання чинності ЦПК України 2004 р. відповідно до гл. 39 ЦПК ^країни 1963 р., розглядаються за правилами позовного провадження.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року: Українська правнича фундація. - Київ, 1996. - 62 с.

2. Цивільний процесуальний кодекс Української РСР: Офіційний текст із змінами і доповненнями на 1 березня 1958 р. - К., Політвидав, 1958. - 143 с.

3. Гражданский процессуальный кодекс Украинской ССР: Государственное издательство политической литературы УССР. - К., 1964. - 194 с.

4. Гражданский процессуальный кодекс Украинской ССР: Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 ноября 1972 г. и постатейными материалами. - К.:ПолитиздатУкраины,1973.-292с.

5. Гражданский процессуальный кодекс Украинской ССР: Официальный текст с изменениями и дополнениями на 11 января 1982 г. - К.: Политиздат Украины, 1983.-199с.

6. Цивільно-процесуальний кодекс України: Офіційний документ. Прийнятий станом на 18.03.04 р. - К.: Велес, 2004. - 126 с.

7. Цивільний процесуальний кодекс України : Затверджений Законом від 18.07.1963 р. Офіційний текст із змінами та доповненнями станом на 20.11.2003 р. / М-во юстиції України. - К.: “Форум”, 2003. - 198 с.

8. Цивільно-процесуальний кодекс України. Офіційний текст із змінами станом на 15 квітня 2002 р. / М-во юстиції України. - К.: Ін-Юре, 2002.

9. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. / За ред. В.В. Комарова; Авт. кол.: В.В. Комаров та інші. - Харків: Одіссей, 2001. - 815 с.

10. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / ( Тертишніков В.І.). - Видання шосте, доповнене і перероблене. - Харків: Консум, 2002.-408с.

11. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 5 березня 1977 р. “Про підготовку цивільних справ до судового розгляду” // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду Української РСР: (1962-1984 рр.). Із змінами і доп. за станом на 31 грудня 1984 р. Відп. Ред. О.Н.Якименко. - К.: Політвидав України, 1985. - С.123-128.

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 5 березня 1977 р. із змінами і доповненнями на 25 грудня 1992 р. “Про підготовку цивільних справ до судового розгляду” // Бюлетень законодавства і юридичної практики України, № 1, 1995 р. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах (за станом на 1 лютого 1995 року). - К., Юрінком, 1995. - С.398-401.