Господарські зв'язки суб'єктів оптового ринку
Організаційно-правове регулювання взаємодії суб'єктів на оптовому ринку. Організація господарських зв'язків магазина з постачальниками, правове регулювання та виконання договорів. Роль господарських зв'язків у формуванні товарної політики на підприємстві.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.01.2011 |
| Размер файла | 74,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
10
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- 1. Роль господарських зв'язків у формуванні товарної політики на підприємстві
- 1.1 Поняття "господарські зв'язки", їх види та структура
- 1.2 Організаційно-правове регулювання взаємодії суб'єктів на оптовому ринку
- 1.3 Завдання і функції комерційної служби підприємства оптового ринку
- 2. Організація господарських зв'язків на оптовому ринку
- 2.1 Економічна характеристика комерційної діяльності суб'єктів оптового ринку
- 2.2 Формування товарної політики на підприємстві
- 2.3 Пошук партнерів і укладання договорів постачання
- 3. Шляхи покращення господарських зв'язків суб'єктів оптового ринку
- Висновки
- Список використаних джерел
- Додатки
- Система функцій комерційних служб оптових формувань
Вступ
Перехід України до ринкової економіки обумовив створення нового господарського механізму, орієнтованого на споживача. Розширилася й зміцнилася сфера дії товарно-грошових відносин, підсилюючи роль торгівлі. Процеси формування багатоукладного господарства на основі різних форм власності, становлення й розвитку інфраструктури ринку і його господарського механізму докорінно змінили економічне, інформаційне й правове середовище функціонування торговельних підприємств, які одержали самостійність у керуванні й веденні господарства, право розпоряджатися ресурсами й результатами праці.
У цей час благополуччя й комерційний успіх торговельного підприємства цілком залежать від того, наскільки ефективна його діяльність, і вона повинна бути орієнтована тільки на прибуткове, рентабельне господарювання, тому що підприємство несе всю повноту економічної відповідальності за свої рішення й дії.
Організація господарських зв'язків з постачальниками товарів та їх правове регулювання займає особливе місце серед інструментів комерційної діяльності торговельного підприємства, тому що ця система представляє сукупність форм, методів і важелів взаємодії підприємства зі споживачами продукції. Всі операції по організації торгово-оперативних процесів і керуванню ними з метою досягнення високої економічної ефективності роботи торговельного підприємства зв'язані, насамперед, з раціональною організацією господарських зв'язків з постачальниками товарів, які сприяють планомірному розвитку економіки, збалансованості попиту та пропозиції, своєчасній поставці продукції й товарів народного споживання покупцям. Тому на кожному торговельному підприємстві повинна проводитися робота з вивчення й підтримки господарських зв'язків з постачальниками.
В даній роботі з урахуванням сучасних вимог освітлені актуальні питання організації господарських зв'язків магазина з постачальниками та правове регулювання та виконання договорів.
У результаті проробленої роботи з організації господарської діяльності підприємства як найважливішого напрямку комерційної діяльності багато в чому визначають правильність вибору постачальника й форм здійснення торговельних угод, а також розроблені шляхи підвищення ефективності господарських зв'язків.
1. Роль господарських зв'язків у формуванні товарної політики на підприємстві
1.1 Поняття "господарські зв'язки", їх види та структура
Господарські зв'язки - необхідна умова діяльності підприємств, тому що вони забезпечують безперебійність постачання, безперервність процесу виробництва й своєчасність відвантаження й реалізації продукції. Кожне підприємство в процесі комерційної діяльності вступає в економічні і юридичні відносини зі своїми клієнтами, постачальниками й партнерами. В економічній літературі ці взаємини звичайно характеризуються терміном “господарські зв'язки”.
Господарські зв'язки між постачальниками й покупцями товарів - широке поняття. Сюди входять економічні, організаційні, комерційні, адміністративно-правові, фінансові й інші відносини, що складаються між торговельними підприємствами й постачальниками в процесі поставок товарів.
Система господарських зв'язків включає, зокрема:
участь торговельної організації в розробці промисловими підприємствами;
планів виробництва товарів за допомогою надання заявок і замовлень;
господарські договори;
контроль за дотриманням договірних зобов'язань;
застосування економічних санкцій;
участь у роботі товарних бірж й оптових ярмарків;
перевірку якості (експертизу) товарів, що поставляють;
установлення оптимальних фінансових взаємин;
застосування адміністративно-правових норм та ін.
Система господарських зв'язків торгівлі із промисловістю - найважливіша складова частина господарського механізму, що представляє сукупність форм, методів і важелів взаємодії підприємств, об'єднань, фірм, галузей господарства зі споживачами продукції.
Таким чином, основне місце в господарських зв'язках торгівлі належить міжгалузевим зв'язкам в галузях, що виробляють споживчі товари, по поставках цих товарів. Установлення таких зв'язків за посередництвом торгівлі дозволяє погоджувати економічні інтереси цих галузей, забезпечувати збут випускаємої ними продукції, і взаємний обмін нею, стимулювати й визначати подальший розвиток виробництва. У рамках цих зв'язків відповідні галузі промисловості на основі вимог торгівлі й у відповідності зі своїми виробничими й фінансовими можливостями випускають товари й поставляють їх у сферу обігу. Торгівля при цьому має можливість впливати на галузі, що роблять товари, у багатьох відносинах, у тому числі відносно обсягу, асортиментів, якості й забезпечувати їхнє доведення до кінцевого споживача.
Міжгалузеві господарські зв'язки повинні забезпечувати формування товарних, і насамперед ринкових ресурсів і безперебійне просування товарів у сферу обігу. Встановлення таких зв'язків забезпечується головним чином через проміжні ланки товаровиробничого ланцюга - численні й різноманітні підприємства - посередники. У той же час у цих комерційних зв'язках в якості прямих одержувачів беруть активну участь роздрібні торговельні підприємства, а також деякі виробничі підприємства-споживачі, що використовують окремі товари народного споживання як сировину для випуску інших, тобто позаринкові споживачі.
У процесі переміщення товарів безпосередньо в сфері обігу і їхнього доведення до кінцевого споживача ланки оптової й роздрібної торгівлі широко взаємодіють, установлюючи так звані внутрішньогалузеві господарські зв'язки. Основною метою встановлення таких зв'язків є формування торговельних асортиментів ринкових ресурсів споживчих товарів, їхній раціональний розподіл по районах країни, торговельним системам і підприємствам в обсязі й асортиментах, що відповідають попиту населення, і доведення цих товарів за допомогою проміжних ланок до кінцевого пункту товаропровідного ланцюга - до магазина.
Систему господарських зв'язків за характером й послідовністю взаємодії промисловості й торгівлі можна умовно розділити на три етапи:
1. підготовчий;
2. документального оформлення поставки,;
3. виконання (функціонування).
Господарські зв'язки на поставку товарів розрізняються по своїй структурі, за кількістю учасників, термінам дії, відомчої підпорядкованості.
По своїй структурі господарські зв'язки можуть бути простими й складними.
При простій структурі договори на поставку укладають безпосередньо між підприємствами - виробниками товарів і роздрібними торговельними організаціями і підприємствами.
Так заключають договори на продовольчі товарів, фізико-хімічні властивості яких вимагають реалізації їх у свіжому вигляді (хліб і хлібобулочні вироби, молоко й молочні продукти, безалкогольні напої тощо).
Для складної структури характерна участь у господарських зв'язках одного або декількох посередників - оптових баз. По кількості посередників розрізняють одно- , двох- і багатоланкові зв'язки. При участі в господарських зв'язках одного або декількох посередників знижуються оперативність планування виробництва й торгівлі, ефективність впливу її на промисловість по випуску товарів у відповідності з попитом населення, здорожується процес руху товарів, сповільнюється обіг товарів.
За кількістю учасників договірних відносин господарські зв'язки підрозділяються на прямі й опосередковані.
Під прямими зв'язками маються на увазі взаємини двох учасників договорів поставки: підприємств-виробників або виробничих об'єднань безпосередньо з роздрібними організаціями й підприємствами. Поряд з ними в кооперативній торгівлі широке поширення одержали так звані безпосередні (прямі) господарські зв'язки кооперативних організацій і підприємств із промисловими підприємствами (об'єднаннями) по поставках товарів без участі позасистемных оптових посередників.
Ефективність прямих тривалих господарських зв'язків виражається в економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, і є результатом цілеспрямованих зусиль комерційних служб підприємств-виробників і споживачів - відповідно до перспективних планів спільних заходів, довгостроковими господарськими договорами.
Робота виробничих об'єднань і великих підприємств показує, що ефективними такі зв'язки можуть бути при наступних умовах:
1. при взаємній зацікавленості у встановленні прямих тривалих зв'язків як підприємства-споживача, так і підприємства-виробника;
2. ритмічності роботи виробника;
3. якості продукції, що постачається;
4. можливості й готовності задоволення постачальником асортиментного замовлення споживача;
5. наявності у виробника резерву виробничих потужностей, необхідного для оперативного задоволення обґрунтованих вимог споживача: по кількості, якості й асортиментам продукції й строкам її поставки;
6. стабільності показників обсягів поставок продукції споживачеві;
7. при платоспроможності споживача;
8. наявності між підприємствами, заключених довгострокових договорів поставки, що передбачає зобов'язання сторін по ефективному виконанню умов.
До основних напрямків співробітництва підприємств, що забезпечують ріст економічної ефективності прямих тривалих господарських зв'язків, відносяться:
1. поліпшення асортиментів поставляємої продукції, відповідно до замовлень споживачів;
договір постачання правове регулювання
2. освоєння нових видів продукції, забезпечення стабільності її якості відповідно до вимог замовників, підготовка матеріалів до виробничого споживання;
3. забезпечення ритмічності й комплектності постачання, поставка продукції за погодженим графіком оптимальними партіями;
4. застосування спеціалізованих видів тари й транспортних засобів;
5. механізація вантажно-розвантажувальних робіт.
Поліпшення асортиментів постачаємої продукції, по замовленнях споживачів сприяє, як правило, зниженню матеріалоємності й трудомісткості виготовлення продукції, поліпшенню технології й зниженню собівартості продукції за рахунок одержання матеріалів за більш низькими цінами.
Важливим напрямком підвищення ефективності прямих тривалих господарських зв'язків є скорочення непродуктивних витрат, раціональне використання складських приміщень і транспортних засобів.
Істотним напрямком підвищення ефективності прямих зв'язків є застосування економічних видів тари й транспортних засобів. Це, як правило, приводить до зниження собівартості готової продукції й одержанню додаткового прибутку - за рахунок заміни тари разового застосування багатооборотною. Забезпечується більша зберігаємость перевезеної продукції, підвищення рівня механізації вантажно-розвантажувальних робіт, скорочення витрат на транспортування та ін.
Застосування спеціалізованих транспортних засобів доцільно лише при тривалих зв'язках споживачів і постачальників, тому що при цьому потрібна установка на обох підприємствах устаткування по механізованому навантаженню й розвантаженню продукції.
Опосередкованими називаються господарські зв'язки, у яких беруть участь три й більше учасника, у тому числі оптові підприємства й організації.
До опосередкованих відносяться такі господарські зв'язки, при яких
посередником у взаєминах між виробниками і споживачами продукції і в здійсненні її постачань виступають торгові для оптові організації. Вони погоджують між підприємствами кількість і асортимент продукції, що постачається, її технічні характеристики, приватні терміни постачань, організовують постачання продукції, беруть участь в розрахунках з постачальниками і споживачами, а також в договірних зобов'язаннях.
За термінами дії укладених договорів й угод розрізняють короткострокові (до одного року) і тривалі (5, 10 і більше років) господарські зв'язки.
Тривалі господарські зв'язки розраховані на час дії перспективних планів економічного й соціального розвитку країни й установлюються між підприємствами - виробниками товарів й оптових торговельних підприємств. Розрізняють також прямі тривалі господарські зв'язки, установлені між підприємствами-виробниками й організаціями роздрібної торгівлі. Укладання тривалих угод сприяє впорядкуванню відносин торгівлі із промисловістю, підвищує відповідальність торгівлі за обґрунтованість заявок і замовлень, а промисловості - за випуск товарів у відповідності з попитом населення.
За відомчою підпорядкованістю учасників розрізняють міжсистемні й внутрішньосистемні господарські зв'язки.
При міжсистемних договірних зв'язках взаємини по поставках товарів установлюються між підприємствами й організаціями споживчої кооперації й підприємствами промислових міністерств і відомств, оптовими базами міністерств торгівлі, інших міністерств і відомств.
Внутрішньо-системними господарськими зв'язками називаються договірні відносини по поставці товарів одними підприємствами й організаціями споживчої кооперації іншим.
За рівнем регульованості
регульовані державою
Правове регулювання господарських договірних зв'язків в Україні здійснюється в тій чи іншій мірі трьома гілками влади наступним чином:
1) прийняттям вищим законодавчим органом найбільш важливих нормативних актів, що регулюють господарську діяльність;
2) виданням органами виконавчої влади, передусім Кабінетом Міністрів України і центральними органами управління, підзаконних нормативних актів (постанов та ін.), що регулюють договірні зв'язки, які виникають в процесі здійснення господарської діяльності;
3) за допомогою діяльності особливого юрисдикційного органу - арбітражного суду, який не тільки судить про право, але й забезпечує стабільність та стійкість господарських договірних зв'язків нерегульовані державою.
1.2 Організаційно-правове регулювання взаємодії суб'єктів на оптовому ринку
Правовий режим господарських договорів об'єктивно обумовлений особливою природою господарських зв'язків, яка потребує спеціального регулювання з метою підтримання необхідного балансу між інтересами окремих суб'єктів господарювання й їх об'єднань та інтересами суспільства в цілому.
Правове регулювання господарських договірних зв'язків в Україні здійснюється трьома гілками влади наступним чином:
1) прийняттям вищим законодавчим органом найбільш важливих нормативних актів, що регулюють господарську діяльність;
2) виданням органами виконавчої влади, передусім Кабінетом Міністрів України і центральними органами управління, підзаконних нормативних актів (постанов і т. ін.), що регулюють договірні зв'язки, які виникають в процесі здійснення господарської діяльності;
3) за допомогою діяльності особливого юрисдикційного органу - арбітражного суду, який не тільки судить про право, але й забезпечує стабільність та стійкість господарських договірних зв'язків.
Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб.
Залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються
договірні правопорушення,
позадоговірні правопорушення.
В свою чергу договірні правопорушення поділяються на:
1. правопорушення на стадії виникнення договорів: порушення строків укладання договорів; процедури врегулювання розбіжностей, що виникають при їх укладанні; укладання договорів, що суперечать вимогам закону, цілям діяльності юридичної особи, або укладання договорів з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (статті48, 49 і 50 ЦК);
2. порушення строків виконання договірних та інших господарських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів (найпоширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін. Прострочення виконання зобов'язання загалом тягне за собою сплату боржником визначеної законом чи договором неустойки, штрафу, пені (статті 179, 213-215 і 356 ЦК);
3. порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг;
Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення;
порушення законодавства про захист економічної конкуренції (антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем;
антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю);
- порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних з позбавленням прав володіння тощо.
Вчинення суб'єктом господарських відносин правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника передбаченої або санкціонованої нормами господарського законодавства відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них встановлює господарський закон.
Система правового регулювання поставок товарів, взаємовідносин і зв'язків у процесі їх здійснення не встигає за формуванням ринкових відносин. по суті, системи як такої немає. Є окремі норми і права, причому частина з них дуже застаріла.
Основним нормативним актом, який регулює загальні питання поставок товарів, залишається Положення про поставки товарів народного споживання, затверджене Радою Міністрів СРСР 25 липня 1988 р. У галузі поставки продукції виробничо-технічного призначення діє відповідно Положення, затверджене Радою Міністрів СРСР також 25 липня 1988 р. Слід мати на увазі, що вказані положення мають силу на території України відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12.09.1991 р. При цьому сторони за договором повинні зробити застереження, що керуються вищевказаними положеннями. Посилання на особливі умови поставок неправомочні, оскільки вони були схвалені ще до розпаду Союзу. Положення про поставку товарів народного споживання містить ряд моментів, які успішно можуть бути використані в практиці комерційної діяльності.
Перш за все, це п.9, де визначено вільний вибір покупцем постачальника, форм закупівлі, доставки товарів. Дуже цінною в комерційних питаннях є та частина п.10, де вказано, що сформовані господарські зв'язки, які діють не менше 2-х років, не можуть бути порушені постачальником в односторонньому порядку.
Термін поставки товарів і час виконання договору регламентовані пп.22 і 23. А п.25 визначає недопоставку і порядок її поповнення. Усі ці умови залишаються актуальними.
На практиці успішно використовується розділ 6 Положення "Майнова відповідальність". По суті, непридатним став розділ 5 "Ціни і порядок розрахунків". А правові питання якості і комплектності продукції й досі актуальні. Вони значною мірою регулюються розділом 6 Положення "Якість і комплектність товарів", ст. ст.248-253 Цивільного кодексу України, а також Інструкцією про порядок прийому товарів народного споживання і продукції виробничо-господарського призначення за якістю, п.7, від 25 липня 1967 р. Але на практиці потрібно виходити переважно із сучасних законів, які регулюють питання якості товарів. Маються на увазі Закони України "Про стандартизацію і сертифікацію" і "Про захист прав споживачів" із змінами і додатками від 15.12.1993 р.
Перший закон визначає два види сертифікації:
обов'язкову
добровільну.
Обов'язкова сертифікація проводиться тільки в державній системі сертифікації. Держстандартом України 30.06.1993 р. за №95 затверджений широкий перелік продукції, яка підлягає сертифікації.
Закон України "Про захист прав споживачів" визначає вимоги споживачів до якості товарів, комплектності, терміни експлуатації і придатності. Товар за якістю і безпечністю повинен відповідати нормативним документам, договору і маркуванню чи даним паспорта. Якщо термін експлуатації не вказаний у договорі і в паспорті, то Закон визначає його в 10 років.
Закон містить гарантійні зобов'язання виробника щодо режиму експлуатації, термінів експлуатації і придатності, ремонту товару. Згідно з законом виробник зобов'язаний відшкодувати всі витрати продавця, пов'язані з доопрацюванням, ремонтом, заміною товару тощо.
Якщо товар не пройшов обов'язкової сертифікації чи не відповідає за своєю якістю нормативним актам, виробник (продавець) сплачує штраф у розмірі 25% вартості товару.
Водночас із законодавчими, підзаконними нормативними актами важливою організаційною правовою формою регулювання взаємовідносин сторін у процесі поставок товарів є договір.
У комерційній діяльності використовують:
договір купівлі-продажу
договір контракції
контракти тощо.
За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується виготовити і доставити товар, а покупець - прийняти і оплатити його. Як правило, договір є двосторонній, компенсаційний і консенсуальний.
Відсутність на Україні системи комерційного права призводить до того, що структура і зміст договору ускладнені, текст договору громіздкий, з багатьма деталями, застереженнями і дубляжем.
Договір не досконалий лише на національному ринку. У міжнародному економічному обігу договір купівлі-продажу має дуже гармонічну структуру і чіткий зміст. Цьому сприяють два документи:
Конвенція ООН "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" прийнята у Відні в 1980 р.
Міжнародні правила щодо тлумачення торгових термінів "Інкомтермс".
Конвенція нараховує 101 статтю. Вона визначає поняття договору купівлі-продажу, порядок укладання договору, зобов'язання продавця і покупця, методи правового захисту у випадку порушення договору, перехід рієнта, наслідки рієнторного договору, звільнення від відповідальності і низку заключних положень.
Умови "Інкомтермс" визначають, таким чином, що продавець і покупець розділяють відповідальність, витрати і ризик у процесі поставки товарів. Усі умови, вміщені в цьому документі, можна поділити на чотири групи:
Перша група (Е) - характерна тим, що всі витрати на транспортування, фрахт, експлуатацію, страхування, митне очищення бере на себе покупець.
Друга Третя групи (ГС) - поєднують витрати і ризик між продавцем і покупцем у визначених співвідношеннях.
Четверта група (Д) - в ній закладені умови, коли всі витрати покладені на продавця.
У процесі комерційної діяльності виникають порушення умов зобов'язань, конфлікти, спори. За якою схемою вирішують спори?
Початковим етапом є презентаційне регулювання господарських спорів, у тому числі комерційних між контрагентами. Оформлення і пред'явлення претензій є обов'язковою умовою доарбітражного розгляду спорів. Арбітражний процесуальний Кодекс України визначає зміст претензій (ст.6):
повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;
обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;
вимоги заявника;
сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;
перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи, належним чином оформлених, копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії.
Претензія підписується керівником чи заступником керівника підприємства, організації та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листам чи вручається під розписку.
Якщо претензія не задоволена чи не отримана відповідь упродовж одного місяця, а у випадках, пов'язаних із якістю, комплектністю продукції (товарів), - двох місяців, позивач оформлює позовну заяву. Разом з тим визначаємо, що залишення претензій без відповіді веде до штрафу у розмірі 2% від суми претензії, яка не менша ніж 5 мінімальних заробітних плат і не більша ніж 1000 розмірів мінімальних заробітних плат.
Наступний етап - подання позовної заяви. В основному господарські спори між юридичними особами розглядаються арбітражним судом. До компетенції Вищого арбітражного суду входить розгляд спорів. що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів на суму понад 100 000 розмірів мінімальних зарплат (без індексації), а також при виконанні договорів та інших підстав при ціні позові понад 10 000 розмірів мінімальних зарплат (без індексації):
про визнання недійсними договорів на суму понад 100 000 розмірів мінімальних заробітних плат (без індексації), крім спорів, між сторонами, що знаходяться на території Республіки Крим, однієї області, міст Києва та Севастополя;
про визнання недійсними актів ненормативного характеру, виданих центральними органами державної виконавчої влади та іншими всеукраїнськими, органами, об'єднаннями і спілками
про визнання недійсними актів ненормативного характеру, виданих обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами народних депутатів, представниками Президента України в областях, містах Києві та Севастополі, обласними,. Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями;
матеріали яких містять державну таємницю;
що прямо віднесені до його компетенції законами У країни, міждержавними договорами та угодами.
Вищий арбітражний суд може в межах підвідомчості арбітражних судів України прийняти до свого провадження будь-яку справу.
Територіальна підвідомчість визначається за місцезнаходженням відповідача. Якщо сторін-відповідачів за договором - декілька, то за вибором позивача. Справи про банкрутство розглядаються арбітражним. судом за-місцезнаходженням боржника. Треба мати на увазі, що арбітражні суди не розглядають спори, які виникли при погодженні стандартів і ТУ, встановленні цін і тарифів, міжнародні спори.
Якщо одна із конфліктуючих сторін. знаходиться на території іншої країни, то порядок інший. Спори між господарськими суб'єктами, що знаходяться в Україні, Вірмени, Білорусі, Казахстані; Киргизстані, Росії, Молдові, Таджикистані, регулюються угодою про порядок. спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, підписаною, країнами СНД у Києві в березні 1992 року. Згідно з цим документом у будь-якій із країн СНД суб'єкти, які ведуть господарську діяльність, користуються повним правовим захистом майнових прав і законних інтересів. Це означає, що позов має бути поданий за місцезнаходженням відповідача. Держмито оплачується у валюті держави, де є відповідач. Спори, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, розглядаються в міжнародному, комерційному арбітражі. Постановою Верховної Ради України 28.02.1994 р. введений у дію Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж".
Міжнародний комерційний арбітражний суд створений при торгово-промисловій палаті України. На його розгляд, за згодою сторін, можуть виноситися спори з приводу, договірних відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічних зв'язків, якщо одна із сторін знаходиться за кордоном, або спори підприємств з іноземними інвесторами.
1.3 Завдання і функції комерційної служби підприємства оптового ринку
Комерційні служби суб'єктів оптового ринку виконують низку взаємопов'язаних функцій. До них належать: вивчення попиту споживачів через узагальнення замовлень роздрібних торговельних підприємств; аналіз динаміки кон'юнктури ринку на підставі даних про зміни у структурі оптових продаж; визначення потреби в оптових закупівлях; встановлення потенційних джерел оптових закупівель; проведення переддоговірної роботи; укладання договорів на оптову закупівлю із постачальниками; організація ритмічного і своєчасного завезення закуплених товарів на підприємства; організація товаропостачання роздрібної торговельної мережі; розробка і застосування раціональних схем доставки товарів на роздрібні торговельні підприємства; організація товаропостачання роздрібної торговельної мережі; розробка і застосування раціональних схем доставки товарів на роздрібні торговельні підприємства; активний вплив на виробничі підприємства, формування їх виробничої програми; надання практичної допомоги підприємствам роздрібної торгівлі та ін. (Додаток 1).
Комерційні служби забезпечують також повноту і своєчасність виконання технологічних оптових операцій: приймання, складування, внутрішньоскладське переміщення, формування замовлень, відпускання й експедування товарів оптовому покупцеві.
Практична діяльність комерційних служб усіх господарських формувань інституціонального ринку розпочинається з глибокого аналізу поточної кон'юнктури ринку товарів, обраних даним суб'єктом оптової торгівлі в ролі об'єктів власної спеціалізації. Аналіз ведеться у двох напрямах: аналіз платоспроможного попиту окремих категорій споживачів і аналіз обсягів пропозицій за можливими каналами надходження даних товарів. Матеріалами для здійснення кон'юнктурних досліджень є дані динаміки продажу в регіоні і ступінь охоплення платоспроможного попиту населення; дані про структурні зрушення в товарообороті; прогнози випуску продукції галузями промисловості і надходження місцевих та імпортних товарних ресурсів; відомості про структуру і потенціал суб'єктів споживчого ринку в зоні обслуговування оптового підприємства.
Результати аналізу попиту і кон'юнктури ринку лягають в основу визначення потреби в обсягах оптових закупівель товарів за товарними групами й окремими найменуваннями товарів. Реальну потребу в товарах можна визначити, маючи сформований пакет замовлень роздрібної мережі зони обслуговування, на основі зіставлення обсягів отриманих замовлень із власними фінансовими і технологічними можливостями. Таким чином, уже на етапі визначення потреби в закупівлях комерційна служба оптового суб'єкта здійснює оцінку контингенту потенційних оптових покупців.
Визначення потреби в обсягах оптових закупівель є підставою для комерційної служби для переходу до встановлення ймовірних оптових постачальників (виробничих, аграрних чи інших оптових) підприємств і початку проведення переддоговірної роботи.
Ймовірні оптові продавці (постачальники) вибираються як з числа попередніх комерційних партнерів, з якими існують налагоджені господарські зв'язки, так і з контингенту нових учасників оптового ринку, які порівняно недавно вийшли на цей сегмент товарного ринку. У кожному випадку надзвичайно відповідальними ділянками роботи комерційних служб є здійснення переддоговірної і суто договірної роботи.
Переддоговірна робота комерційних служб має на меті проведення сукупності заходів встановлення безпосередніх контактів з аналогічними службами інших суб'єктів оптового ринку. Налагодження комерційних контактів відбувається на таких торговельно-комерційних форумах, як оптові ярмарки, виставки-продажі, аукціони, презентації, тестування, дегустації тощо.
Встановлення контактів може відбуватися також шляхом листування, особистих зустрічей, проведення комерційних переговорів.
У подальшому ведеться договірна робота, яка передбачає оформлення та підписання договорів, угод, контактів на купівлю-продаж оптових партій товару. Комерційна служба, укладаючи договір, юридично оформляє взаємини з оптовими постачальниками і покупцями оптових партій товарів.
На підставі укладених договорів і контрактів комерційні служби спільно з постачальниками організують завезення партій товару у власну складську мережу або безпосередньо оптовим покупцям шляхом централізованої доставки. Необхідною умовою при цьому є проведення контролю якості і кількісної відповідності отриманих від постачальника товарів згідно із зобов'язаннями, прийнятими сторонами в укладених договорах.
Недотримання обумовлених строків поставки, порушення якісних гарантій, кількісна невідповідність партії товару, що надійшла, з'ясовуються під час оперативного контролю якості і кількості закуплених товарів і покладає на комерційні служби оптових підприємств обов'язки здійснення претензійної роботи, значення якої в ринкових умовах значно зросло. її успішне проведення дозволяє значно скоротити непланові витрати і втрати, запобігти можливим збиткам і у підсумку - банкрутству підприємства.
Комерційні служби суб'єктів оптового ринку здійснюють формування торговельного асортименту. Для цього на оптових підприємствах проводиться низка торговельно-технологічних складських операцій (фасування, підсортування, передреалізаційна доробка тощо).
Складною ділянкою роботи комерційних служб суб'єктів оптового ринку є організація товаропостачання роздрібних торговельних підприємств та інших клієнтів.
Комерційні служби концентрують свою увагу на розробку схем (графіків, маршрутів) доставки товарів у магазини.
2. Організація господарських зв'язків на оптовому ринку
2.1 Економічна характеристика комерційної діяльності суб'єктів оптового ринку
Поняття суб'єкта комерційного права обґрунтоване теорією комерційного права, яка виходить з того, що суб'єктами комерційного права є учасники комерційних відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами комерційного права, а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоча їхній правовий статус потребує детального дослідження.
Суб'єктами комерційного права є:
а) фізичні особи;
б) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги;
в) організації - споживачі результатів комерційної діяльності;
г) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.
Суб'єкти комерційного права діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як комерційні суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване кооперативом). Управлінські організації - міністерства, відомства - законом визначені як уповноважені власником (власниками) органи (ст.33 Закону "Про власність", ст.5 Закону "Про підприємства в Україні").
Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених комерційним законодавством. По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється комерційна або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт комерційного права. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником комерційних відносин).
За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом форм, або навіть і не передбачена (наприклад, запозичена з-за кордону). У цьому разі підприємець керується Законом "Про підприємництво" і своїм статутом.
Другою ознакою суб'єкта комерційного права є те, що він має юридичне відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, обігових коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт комерційного права є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта комерційного права відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої комерційного право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображує вартість майна суб'єкта в цілому, розрахунковий та інші рахунки в банках.
Правом власності і комерційним законодавством про управління майном визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).
Третьою, суто юридичною, ознакою суб'єкта комерційного права є його комерційна правосуб'єктність. Суб'єкт комерційного права має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта комерційного права доктринально визначається як комерційна компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у комерційних правовідносинах прав і обов'язків. Суб'єкти комерційного права (крім підрозділів організацій) є юридичними особами.
Отже, суб'єкти комерційного права - це організації, які на основі юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють комерційну діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.
Комерційне законодавство і право регулює умови створення і діяльності різних видів суб'єктів. Кожен вид має законодавче визначені назву і правове становище.
Класифікація суб'єктів комерційного права на види здійснюється згідно з об'єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає зміст діяльності або функції суб'єкта, які він виконує в економічній системі України.
З урахуванням особливостей функцій комерційне законодавство визначає правове становище таких суб'єктів комерційного права, як:
1) фізичні особи;
2) підприємства та їхні структурні підрозділи;
3) об'єднання підприємств;
4) фінансові та посередницькі інститути;
5) органи державної виконавчої влади в економіці.
Крім того, у кожній з цих груп враховуються особливості правового становища окремих видів суб'єктів комерційного права.
Підприємства відповідно до їхніх функцій посідають головне місце в економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств законодавець кваліфікує їх як основну організаційну ланку народного господарства України. Така кваліфікація обумовлена тим, що підприємство є комерційною організацією, господарюючим суб'єктом. Коротко підприємство визначається як господарюючий суб'єкт, що створюється для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку (тобто комерційної діяльності), який має необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному законом порядку як комерційна юридична особа. Терміну підприємство в зарубіжному комерційному праві відповідають поняття компанія або корпорація.
Суб'єктами комерційної діяльності є також підрозділи підприємств (ст.7 Закону "Про підприємства в Україні") та інших комерційні організацій. Вони створюються самими організаціями для певної комерційної діяльності. Функції і компетенцію таких суб'єктів визначають підприємства у положеннях про них. Положення затверджують органи управління організацій. Ці суб'єкти не реєструються як юридичні особи.
Другим видом суб'єктів комерційного права є об'єднання підприємств, що визначається як комерційна організація, створювана на добровільних засадах двома і більше підприємствами з метою спільного виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об'єднаннями згідно із законодавством є асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші виробничо-господарські комплекси. Об'єднання підприємств створюється лише у тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Третім видом суб'єктів комерційного права є так звані фінансові і посередницькі інститути, що відносяться до інфраструктури ринку. Загальна риса, яка їх об'єднує, - обслуговування ринку. Фінансовий інститут можна визначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, яка забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.
Такі акціонерні та інші комерційні товариства здійснюють кредитування господарюючих суб'єктів, інвестування об'єктів підприємництва та іншої діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назви цих суб'єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії (товариства), товарні та фондові біржі, довірчі товариства тощо.
Четвертим видом суб'єктів господарського права є органи державної виконавчої влади, які здійснюють управлінську діяльність в економіці (органи управління).
Види органів управління - суб'єктів господарського права системно визначені у Законі України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" [45]. Це:
центральні та місцеві органи державної виконавчої влади;
представницькі органи та органи місцевого самоврядування;
органи управління громадських організацій;
асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств при виконанні ними функцій управління в межах делегованих їм повноважень.
Особливими суб'єктами господарського права слід визнати фізичних осіб-підприємців:
громадян України;
іноземці;
особи без громадянства.
Ці особи мають право здійснювати комерційну діяльність у будь-яких організаційних формах на їх вибір (ст.6 Закону "Про підприємництво"). Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.
Комерційна діяльність фізичної особи може здійснюватися і без створення юридичної особи (підприємства) шляхом реєстрації індивідуальної трудової діяльності.
Кожен з видів суб'єктів комерційного права має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк - кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади - управлінську діяльність в економіці та ін. Правовою формою, в якій врегульовані завдання суб'єктів комерційного права, є їхні статутні комерційно-правові акти - установчі документи (установчий договір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет). Виходячи із завдань статутні акти врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта комерційного права (функції щодо органів управління).
Підприємства згідно з законом мають право здійснювати будь-які види законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної, комерційної та ін. Всі підприємства є комерційними організаціями, їх статутними цілями завжди виступає здійснення певної господарської діяльності з метою одержання прибутку. Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів комерційної діяльності підприємства (ст.1, 18 Закону "Про підприємства в Україні", ст.1 Закону "Про підприємництво"). Це є майно, яке у визначеному статутом порядку присвоює власник (власники) підприємства.
Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства належить його засновникам, які виходять при цьому з своїх комерційних можливостей. Закон дозволяє вносити до статуту будь-яку кількість видів діяльності, не забороненої законом.
Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта комерційного права виступають його права, захист яких гарантує держава. Права суб'єктів визначаються комерційним законодавством залежно від їхніх видів: права підприємств, об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів державної виконавчої влади.
Права суб'єктів можна класифікувати відповідно до їхнього змісту [46].
Засновницькі права ґрунтуються на загальній нормі права власності, згідно з якою власник "може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності" (ст.4 Закону "Про власність"). Ця норма деталізована ст.5, 6 Закону "Про підприємництво" та ст.5 Закону "Про підприємства в Україні". Засновницькі права включають право на вільний вибір засновниками підприємства видів діяльності, право на вибір організаційно-правової форми підприємства, право на прийняття рішення про створення підприємства, право змінювати у встановленому порядку як діяльність, так і форму підприємства. За загальним правилом, ці та інші засновницькі права належать власнику (власникам).
Права в галузі управління. Підприємства й інші суб'єкти комерційного права самостійно управляють своєю діяльністю та справами. Порядок здійснення управління регулюється статутними актами згідно з принципами, визначеними законодавством. Основним є принцип поєднання прав власника на господарське використання свого майна з самоуправлінням трудового колективу. Власник здійснює свої управлінські права як безпосередньо (кооператив, колективне підприємство), так і через уповноважені ним органи (державні підприємства, господарські товариства). Власник і уповноважений ним орган в порядку, передбаченому статутними актами, можуть делегувати свої управлінські права органу управління.
До управлінських належать, зокрема, права:
самостійно визначати структуру підприємства, тобто кількість і склад його структурних підрозділів, включаючи так звані відособлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо;
приймати і змінювати статут, інші установчі документи;
затверджувати положення про структурні підрозділи;
формувати органи управління і контролювати їхню діяльність, призначати посадових осіб, визначати їхні обов'язки тощо.
Склад і юридична природа органів підприємства залежать від того, до якої власності воно належить. Конкретно це питання визначається статутними актами. Наприклад, підприємства - суб'єкти права колективної власності мають вищі керівні та виконавчі органи. Перший - це загальні збори (наприклад, загальні збори акціонерного товариства) або конференція. Виконавчі функції в таких підприємствах здійснюють правління. Правління обирається власниками підприємств на загальних зборах, які визначають і затверджують у статуті повноваження цього органу. Правління обирає зі свого складу голову, заступників. Функції голови (заступників) можуть по черзі виконувати члени правління. Керівники підприємств державної власності наймаються (призначаються) уповноваженими органами згідно з контрактною системою.
Управлінські функції і повноваження мають також трудові колективи державних підприємств (ст.15 Закону "Про підприємства в Україні"). Реалізуються повноваження трудового колективу згідно з статутом загальними зборами (конференцією) або виборним органом (рада підприємства, рада трудового колективу), члени якого обираються зборами (2/3 голосів) терміном на 2-3 роки.
Майнові права суб'єктів поділяються на загальні та спеціальні.
Загальні майнові права підприємств, комерційних об'єднань врегульовані на підставі ст. 20-30, 37 Закону "Про власність". До них можна віднести права:
мати на підставі певного речового права (титулу) основні фонди, обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства. Згідно із законами, статутами підприємств та укладеними угодами майно належить підприємствам, іншим суб'єктам на праві власності або на праві повного господарського відання. Майно державної власності закріплюється за державними підприємствами і належить їм на праві повного господарського відання;
вести господарську та комерційну діяльність;
бути у зв'язку з цим позивачем та відповідачем у суді, арбітражному суді, захищати свої майнові права та інтереси від імені підприємства;
розпоряджатися майном. Підприємство, якщо інше не передбачене його статутом, має право: продавати (обмінювати) майно іншим організаціям, здавати в оренду, заставляти, надавати тимчасово у безоплатне користування, списувати зношені основні фонди з балансу;
набувати на законних підставах майно. Підприємство відповідно до свого статуту має право купувати, орендувати, одержувати у будь-який інший правомірний спосіб майно (рухоме і нерухоме), використовувати його, поліпшувати та ін.
Похідними від зазначених та інших майнових прав є договірно-майнові права підприємств. Це права укладати засновницькі, господарські договори та інші контракти (і нести щодо них відповідальність); видавати закладні (застава) та інші фінансові зобов'язання; позичати гроші; інвестувати і реінвестувати кошти підприємства; одержувати рухоме і нерухоме майно як гарантію оплати боргу та ін.
Крім розглянутих загальних прав, підприємства мають і спеціальні майнові права у сфері випуску і обігу цінних паперів: акцій, облігацій підприємств, приватизаційних паперів, ощадних, інвестиційних сертифікатів, векселів. Ці права є спеціальними, тому що обумовлені спеціальною правосуб'єктністю підприємств як емітентів цінних паперів. Підприємство має право випускати і реалізовувати лише ті види цінних паперів, які спеціально визначені законом. Зокрема, акціонерні товариства - акції, облігації; інші підприємства - облігації.
За аналогічною схемою систематизуються обов'язки підприємств.
При заснуванні підприємства зобов'язані (законом) затверджувати (перезатверджу вати) установчі документи; у встановленому законом порядку реєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності (тобто комерційної діяльності); на діяльність, що підлягає ліцензуванню, підприємства зобов'язані одержувати спеціальні дозволи (ліцензії).
У процесі комерційної діяльності закон зобов'язує підприємства:
виконувати господарські зобов'язання, обумовлені державними контрактами та державними замовленнями, іншими договорами;
забезпечувати необхідну якість продукції, робіт, послуг;
вести бухгалтерський облік (самостійні бухгалтерські баланси) своєї роботи, надавати органам державної статистики передбачену законом звітність;
своєчасно подавати податковим органам декларації про свої доходи, інші податкові документи, сплачувати податки, інші обов'язкові платежі;
не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольного законодавства, прав та інтересів споживачів, будь-яких інших осіб. Суб'єкти комерційної діяльності мають також обов'язки, передбачені природоохоронним законодавством. Стаття 4 Закону "Про підприємництво" та ст.31 Закону "Про підприємства в Україні" зобов'язують їх:
Подобные документы
Поняття господарського договору. Укладання господарських договорів. Зміна, розірвання та пролонгація дії договору. Виконання договорів. Способи забезпечення виконання договорів. Відповідальність за порушення господарських договорів: поняття та форма.
контрольная работа [55,5 K], добавлен 12.09.2007Класифікація об’єктів оренди ринку та сегментування ринку. Розподіл об'єктів оренди по формам власності. Ринок цілісних майнових комплексів. Поняття договору оренди. Його сторони, умови та порядок укладання. Приватизація об’єкта оренди. Лізинг.
контрольная работа [22,2 K], добавлен 24.12.2003Правове регулювання біржової діяльності. Правове регулювання товарної біржі. Правове регулювання фондової біржі. Правове регулювання біржової торгівлі. Учасники біржової торгівлі. Класифікація біржового товару. Порядок проведення біржових торгів.
курсовая работа [59,2 K], добавлен 23.10.2007Типи правового регулювання ринку цінних паперів. Поняття державно-правового регулювання. Основоположні принципи державно-правового регулювання ринку цінних паперів. Порівняльно - правова характеристика державно - правового регулювання ринку цінних паперів
курсовая работа [41,5 K], добавлен 14.05.2002Основні поняття інтелектуальної власності. Правове регулювання відносин щодо об'єктів авторського права і суміжних прав. Правове регулювання відносин щодо об'єктів промислової власності. Передача та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності.
книга [1,7 M], добавлен 02.12.2007Поняття та основні види господарських зобов'язань, визначення підстав для їх виникнення. Аналіз особливостей та ознак господарського договору, його нормативно-правове регулювання. Специфіка відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 09.06.2011Діяльність транснаціональних корпорацій як основних суб’єктів міжнародної економіки. Кодекс поведінки корпорацій, його структура. Принцип підкорення транснаціональних корпорацій національному праву та міжнародно-правове регулювання їх діяльності.
контрольная работа [17,0 K], добавлен 26.04.2012Види господарських договорів, критерії їх систематизації та співвідношення із правочином. Форма та умови договору, особливості його зміни. Консенсуальний та реальний договори, види ризиків. Визнання господарського договору недійсним, нікчемним, фіктивним.
дипломная работа [66,6 K], добавлен 14.08.2016Аналіз господарсько-правового регулювання страхової діяльності. Аналіз судової практики, що витікає із страхової діяльності. Особливості господарської правоздатності і дієздатності, господарсько-правовий статус страховиків як суб’єктів правових відносин.
курсовая работа [50,2 K], добавлен 30.06.2019Суб’єктивно-об’єктивні відносини держави та неспроможних суб’єктів господарювання. Міжнародний досвід державного регулювання банкрутства. Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та його проблеми в Україні.
дипломная работа [1,3 M], добавлен 21.02.2011
