Встановлення і розвиток господарських зв'язків, і в першу чергу прямих тривалих господарських зв'язків, робить позитивний вплив на підвищення ефективності виробництва на підприємствах і в виробничих об'єднаннях, сприяє повнішому задоволенню попиту населення на товари народного вжитку. В той же час досвід легкої промисловості показує, що на дорозі встановлення і розвитку прямих тривалих господарських зв'язків є ряд труднощів. Зупинимося на деяких з них.

Як вже наголошувалося, ініціаторами встановлення прямих господарських зв'язків є споживачі. Це і природно. Встановлюючи прямі господарські зв'язки, підприємства-споживачі тим самим сподіваються поліпшити матеріально-технічне забезпечення процесу виробництва і досягти рівномірності в постачаннях матеріальних ресурсів. В той же час підприємство-постачальник, що встановило прямі господарські зв'язки, не завжди може забезпечити споживача потрібними йому матеріальними ресурсами, оскільки, по-перше, воно само пов'язане з певними постачальниками, які не завжди виконують свої зобов'язання, по-друге, виконуючи побажання споживача, воно в той же час належний забезпечити виконання планових показників (об'єму реалізації, рентабельності виробництва, продуктивності праці і ін.), які поєднати інколи виявляється дуже важко. Тому незрідка підприємство-постачальник, прагнучи виконати плановані йому показники, не може виконати всі вимоги споживачів. Це протиріччя, що виникає між інтересами споживача і постачальника, і є одним з основних перешкод па дороги встановлення і розвитку прямих господарських зв'язків.

Слід зазначити, що це протиріччя властиво і взаєминам між підприємствами промисловості і торгівлі. З одного боку, торгівельні організації зацікавлені в здобутті від підприємства продукції, що має підвищений попит. З іншого боку, для підприємств промисловості збільшення випуску таких виробів може виявитися невигідним, оскільки за рахунок розширення виробництва цих виробів можуть бути не виконані основні планові показники.

У зв'язку з цим дуже важливе значення для подальшого розвитку прямих тривалих господарських зв'язків належить побудові раціональної системи оцінки господарської діяльності виробничих об'єднань і підприємств. Вочевидь, виконання показників цієї системи повинне в першу чергу сприяти повнішому задоволенню потреб як народного господарства, так і населення в необхідній продукції.

В умовах введення порядку обліку і оцінки діяльності виробничих об'єднань (підприємств), коли виконання плану реалізації поставлене в пряму залежність від виконання зобов'язань по постачаннях продукції у встановленій номенклатурі і асортименті згідно укладеним договорам (прийнятим до виконання вбранням) і замовленням-вбранням зовнішньоторговельних організацій, невимірний зростає роль господарського договору, а також значення організаційно-правової роботи в області його висновку і виконання.

У зв'язку з підвищенням ролі господарського договору його висновок став мати важливіше значення як для подальшого підвищення рівня забезпеченості підприємств продукцією виробничо-технічного призначення, так і для повнішого задоволення потреб населення в предметах народного вжитку. Позитивний вплив укладення договорів може позначитися лише у тому випадку, коли вони успішно виконуються. Аби це дійсно було так, необхідна наявність системи заходів, що забезпечують виконання умов договорів, що укладаються. Положеннями, що діють, про постачання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку передбачається можливість відшкодування збитків стороною, що порушила договір на постачання продукції (незалежно від сплати неустойки, штрафу, пені).

На практиці ж стягнення збитків від невиконання постачальником договору обмежується переважно штрафами, які в більшості випадків настільки малі в порівнянні із заподіяними збитками, що їх стягнення ніяк не може компенсувати втрати. До того ж їх пред'явлення негативно позначається на сталих господарських зв'язках між постачальником і споживачем, що є важливим чинником для їх подальшої роботи. Крім того, виплата штрафів не вабить жодної матеріальної відповідальності керівних працівників підприємства-постачальника, що допустив порушення умов постачання.

У зв'язку з цим для подальшого розвитку прямих тривалих господарських зв'язків необхідне створення таких умов виконання договорів, при яких порушення договору неминуче спричинило б значні збитки для підприємства-винуватця, а також матеріальну відповідальність осіб, причетних до порушення.

Належить підвищити також відповідальність торгівельних організацій за обґрунтованість замовлень тих або інших виробів. Адже ще не зрідка замовлена торгівельними організаціями продукція не знаходить збуту, що спричиняє за собою значні витрати по оперативній перебудові виробництва на випуск інших, раніше не запланованих виробів і приносить інколи певний збиток підприємствам. В принципі, ці втрати, заподіяні підприємству, мають бути повністю компенсовані торгівельними організаціями.

Разом з посиленням матеріальної відповідальності за виконання договорів на постачання продукції слід перш за все усунути ті недоліки і вирішити ті проблеми, які зустрічаються при укладенні договорів і їх виконанні.

Як вже наголошувалося, в умовах прямих тривалих господарських зв'язків споживач може диктувати свої вимоги до асортименту, якості і умов постачання. В окремих випадках ці вимоги не прийнятні для постачальника. До того ж при укладенні договору па постачання продукції споживач не зрідка прагне до укладення такого договору, який був би вигідним для нього незалежно від того, що його виконання викликає певні труднощі у постачальника. Наприклад, ряд споживачів продукції виробничо-технічного призначення хотіли б отримувати її комплектно, ритмічно, в прийнятному для них вигляді.

Аби забезпечити комплектність постачання, постачальник, як правило, повинен частіше здійснювати переналадку устаткування, постійно чергуючи випуск певної продукції невеликими партіями. До того ж для забезпечення ритмічності постачань він повинен збільшувати об'єми виробничих запасів. Все це, звичайно, невигідно постачальникові. Невигідно йому і поставляти продукцію в прийнятному для споживача вигляді, що включає додаткові послуги з її доопрацювання. У всіх цих випадках необхідні додаткові витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, як правило, ніяк не компенсуються.

Відмічені труднощі у встановленні і розвитку прямих тривалих господарських зв'язків є і в стосунках підприємств п торгівельних організацій. Торгівельні організації при укладенні договорів на постачання продукції в умовах прямих тривалих господарських зв'язків хотіли б добитися від підприємств виготовлення найбільш широкого асортименту продукції. Але при їх виконанні підприємства, природно, зустрічають ряд труднощів:

по-перше, наявність широкого асортименту продукції, що виготовляється, наводить до частої перебудови виробництва, переналадки устаткування, випуску окремих виробів невеликими партіями. Це викликає додаткові витрати, пов'язані з виробництвом продукції, збільшує її собівартість і зменшує продуктивність праці робітників при її виготовленні;

по-друге, аби забезпечити рівномірність постачань відповідно до комплектності, виробничим об'єднанням і підприємствам необхідно збільшувати об'єми виробничих запасів. Все це негативно позначається на техніко-економічних показниках виробничої і господарської діяльності об'єднань і підприємств.

У зв'язку з викладеним важливе значення для подальшого розвитку прямих тривалих господарських зв'язків належить встановленню спеціальних цін або доплат за певні додаткові послуги, що надаються виготівниками продукції на прохання її одержувачів. Таку доплату доцільно виробляти лише в тих випадках, коли умови постачання є жорсткішими, ніж вони передбачені звичайними умовами постачання. Вочевидь, що вживання спеціальних цін або доплат може бути здійснене лише в умовах збігу виробничих і економічних інтересів споживачів і постачальників.

В цьому випадку споживач, вивчаючи можливості постачальника, приходить до висновку, що розвиток між ними господарських зв'язків може привести до обопільної згоди про асортимент продукції, що поставляється, її якість, технології виробництва нормах витрат на її виготовлення і інших умовах. Це є передумовою для встановлення тісніших господарських зв'язків, заснованих на взаємній допомозі.

Таким чином, прямі тривалі господарські зв'язки постачальників і споживачів не повинні замикатися лише взаєминами при постачаннях продукції. Вони повинні переростати в тісну співпрацю, направлену як на вирішення приватних завдань, що стоять перед ними, так і загальної проблеми подальшого повнішого задоволення народного господарства нашої країни і населення в необхідній продукції.

У зв'язку з цим в господарських договорах, що укладаються, між споживачами і постачальниками доцільно передбачати проведення спільних заходів, направлених на розробку і впровадження ефективних методів вирішення цих проблем. Перш за все, як показує досвід роботи підприємств і об'єднань легкої промисловості, в договорах слід передбачати проведення спільних заходів, сприяючих підвищенню якості і розширенню асортименту продукції, що випускається, повнішому задоволенню потреб населення в потрібній продукції, забезпеченню ритмічної роботи підприємств-споживачів.

Висновки