Конституційна реформа в Україні
Етапи конституційної реформи в Україні та розробка шляхів удосконалення конституційного процесу на сучасному етапі розвитку країни: "євроінтеграційна" складова. Законодавчі та політичні ризики різних способів подальшого конституційного реформування.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.12.2010 |
| Размер файла | 340,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
На жаль, на можливість проведення конституційної реформи сучасна українська політична еліта дивиться виключно під кутом зору власної політичної вигоди та доцільності політичного моменту. Події 2004 року стали негативним досвідом прийняття конституційних змін в українському парламенті.
Проблемою прийнятих змін стало те, що вони приймалися поспіхом, вносили в Конституцію розбалансованість у відносинах між гілками влади. Основне завдання політичної реформи її ініціатори бачили у збільшенні повноважень парламенту та уряду за рахунок обмеження повноважень президента.
За зразок була модель так званої "парламентської" республіки, коли уряд формується парламентом, а президент грає лише другорядну роль та призначається самим парламентом.
Однак, внаслідок гострої політичної боротьби, першочерговий задум реформи не було втілено у життя. Президент залишився досить сильною політичною фігурою: він і далі обирається всенародно і має достатні повноваження як щодо уряду, так і щодо Верховної Ради [19].
Та "модель" влади, яку ми отримали з прийняттям реформи, наразі не є схожою на більшість європейських аналогів. Український варіант більше має спільного з "напівпрезидентською" моделлю, яка є досить специфічною.
Через п'ять років її прийняття та застосування стає зрозуміло, що владний дуалізм згубно впливає на всі політичні процеси в державі.
Але чи можливо прийняття у Верховній Раді Конституції, що відображала б інтерес українського народу, а не тільки "організованих політичних груп", що представлені у парламенті?
Події літа 2009 року, коли Партія Регіонів та БЮТ продемонстрували готовність до зміни Конституції у своїх власних інтересах, брутально ігноруючи волю народу та демократичні цінності, стали яскравим прикладом ставлення політиків до Конституції та їх бачення конституційної реформи [25].
Взагалі можна поставити під сумнів розуміння політиків Основного закону, як інструменту гарантування демократичних засад державного ладу та стійкої правової основи для країни.
За допомогою зміни Конституції, політичні гравці намагаються переформовувати політичне поле собі на користь. Відповідно, будь-який варіант конституційних змін у виконанні чинних політиків буде віддзеркаленням тимчасового ситуативного консенсусу, а не стратегічно доцільної конституційної моделі.
Та й такий консенсус є практично недосяжним - з семи законопроектів різного змісту, що були внесені до Верховної Ради VI скликання, шість були відхиленні переважно з мотивів політичної доцільності, а не значення цих законопроектів для держави і суспільства.
На розгляді залишився тільки законопроект № 3251, яким пропонується обмежити недоторканність народних депутатів та президента. Але є сумніви щодо щирості народних обранців відносно цього законопроекту, тому що цілком ймовірним є негативне рішення щодо нього з боку Конституційного Суду в зв'язку з різною правової природою недоторканності цих посадових осіб.
Його прийняття у першому читанні здається передвиборчою політичною технологією а не щирим прагненням реалізації власних програмових засад всіх без виключення депутатських фракцій [26].
Можливі два шляхи проведення конституційної реформи в Україні.
Кожен із кандидатів в президенти наголошує про необхідність прийняття або нової Конституції, або її нової редакції. Використовуючи існуючі механізми внесення змін до Конституції, їм нікому не обійти Верховну Раду.
Всі слова про те, що Конституцію може бути зразу схваленою на референдумі народом, є нічим іншим, ніж звичним українським популізмом.
Тому перший шлях - це прийняття змін до існуючої Конституції ВР. Але рівень недовіри в суспільстві до парламенту є надвисоким. Прийняття змін до Конституції або прийняття нової Конституції під тиском президентських погроз та залякувань існуючою Верховною Радою буде сприйматися більшістю громадян як ще одна політична технологія направлена на досягнення переваги однією політичною групою над іншою.
Перший шлях, в силу вище описаних причин, не призведе до прийняття дійсно збалансованої демократичної конституції, яка б сприймалась як "своя власна" більшістю громадян України.
Другий - прийняття нової Конституції українським народом. Цей шлях складний, але цілком ймовірний. Сьогодні в політичних та експертних колах все більш активно обговорюється ідея реалізації громадянами механізму установчої влади в Україні.
Чинна Конституція прямо вказує на наявність такого механізму. Відповідно до її статті 5, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Право визначати і змінювати конституційний лад в країні належить виключно народові і не може бути узурповане державою.
Ідея свого часу була розвинена та підкріплена Конституційним Судом, який в своєму рішенні від 11 липня 1997 дійшов висновку, що прийняття Конституції України Верховною Радою було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив ВР на її прийняття.
Це підтверджується пунктом 1 частини першої статті 85 Конституції, яка не передбачає права Верховної Ради на прийняття Конституції, а також статтею 156, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді має затверджуватись всеукраїнським референдумом [19].
Право народу на прийняття Конституції КСУ підтвердив і у рішенні від 16 квітня 2008 року, встановивши: "що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні може реалізовувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати та змінювати конституційний лад в Україні, шляхом прийняття Конституції у порядку який має бути визначений Конституцією і законами України".
Сьогодні виходом з політико-правової кризи в країні може стати саме реалізація установчої влади українського народу шляхом розробки та прийняття нової Конституції у спеціально створеному для цього органі - Конституційній Асамблеї (Установчих Зборах). Можливість та ефективність такого механізму підтверджується багатовічним світовим досвідом.
Головною перепоною реалізації такого шляху є неприйняття його більшістю народних депутатів та відсутність законодавчого врегулювання.
У Верховній Раді з травня 2008 року знаходиться законопроект № 2245 "Про процедуру підготовки нової редакції Конституції України".
Завданням цього проекту і є забезпечення реалізації установчої влади, зокрема права народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні, відповідно до Конституції та рішень Конституційного Суду; ввести в правове поле діяльність спеціально уповноваженого органу установчої влади - Конституційної Асамблеї, зокрема визначити організацію, порядок формування та діяльності Конституційної Асамблеї [23].
Рік тому важко було уявити що такий законопроект взагалі може бути розглянутий в парламенті. Але й вода камінь точить... 22 жовтня 2009 року відбулося засідання комітету ВР з питань правової політики, на якому розглядався цей проект закону.
Комітет не спромігся дійти рішення взагалі. Половина його складу підтримала законопроект і пропонувала винести його на перше читання, інша - зняти його з розгляду без винесення до сесійної зали, що суперечить парламентський процедурі.
Наприкінці грудня минулого року один з відомих та шанованих в Україні дослідницьких центрів провів соціологічне опитування, де окремими блоком стояли питання щодо сприйняття громадянами ідеї реалізації установчої влади. Результати вразили навіть тих людей хто замовляли його.
На питання "Чи потрібно приймати нову конституцію України?", 42,2% респондентів відповіло - " так потрібно". 26, 6% висловилися негативно, 9,9 % - заявили що їх це не цікавить, а 21,4 % було важко відповісти на подібне питання.
Ще цікавіші відповіді були на два наступних питання. Так, на питання "Який шлях прийняття Конституції Ви вважаєте найкращим?" - всього 9,5% громадян довірили би прийняття Конституції Верховній Раді. Ще 18,8 % підтримали би прийняття Конституції на всенародному референдумі. Ще 12,2 % респондентів було важко відповісти на дане питання [4].
59,5 % громадян України підтримують "обрання на всенародних виборах спеціального органу - Конституційних Зборів, - що розроблять проект Конституції, який буде винесений на всенародний референдум для затвердження".
І ще це "більшою мірою позитивно вплинуло б на наміри голосувати за кандидата в президенти України, що підтримував би ідею скликання Конституційних зборів" у 32, 9 % виборців в Україні.
Ось такий резерв позитиву серед виборців проґавили наші кандидати. Виникає питання, чи взагалі чують "vox populi" наші політики ? Чи бавляться тільки у "власних пісочницях"?
(дослідження проводилося з 18 по 28 грудня 2009 року. Опитано 2009 респондентів у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки - 2, 3 %) [4].
З огляду на те, що політична еліта в Україні неспроможна на реалізацію Конституційної реформи, в силу існуючої політичної недовіри до політичних союзників або опонентів, а проблеми Конституції роблять українську державу все більш неконкурентоспроможною, росте сподівання що "конституційний пат" змусить політиків відкрити шлях для реалізації установчої влади українського народу.
Принаймні для майбутнього президента, якщо "народ" та "демократія" для нього не пусті слова - це був би найкращий шлях подолання політико-правової кризи в державі [23].
3.2 Варіанти розвитку конституційного процесу
конституційний реформа україна євроінтеграційний
На сьогодні політиками пропонуються різні сценарії подальшого розвитку конституційної реформи. Дехто пропонує скасувати Закон „Про внесення змін до Конституції України” як такий, що не відповідає Конституції України, інші - поглибити конституційну реформу у напрямі завершення переходу до парламентської форми правління. Окремі „гарячі голови” з-поміж політиків пропонують і більш радикальні сценарії - прийняття нової редакції Конституції України на всеукраїнському референдумі або ж скасування інституту глави держави як зайвого елемента майбутньої парламентської форми правління.
Останній із згаданих сценаріїв - ліквідація поста Президента - навряд чи може розглядатись як реалістичний: навіть з-поміж депутатів парламентської більшості, не кажучи вже про парламентську меншість, така ідея сприймається, м'яко кажучи, неоднозначно і не розглядається всерйоз.
Винесення проекту нової Конституції на референдум може потягнути включення до „референдумного” пакету низки інших болючих для суспільства питань, наприклад - статусу російської мови, євроатлантичного курсу України тощо [14].
Для остаточного переходу до парламентської республіки, який передбачатиме обмеження дискреційних повноважень Президента (та, відповідно, його відповідальності), зміни порядку обрання глави держави (запровадження непрямих президентських виборів) у Антикризової коаліції на сьогодні не вистачає голосів, і отримання додаткових голосів коаліції навряд чи забезпечить БЮТ, для якого існування потенційно впливової посади Президента є вигідним стратегічно.
Що ж стосується скасування конституційної реформи і повернення до попереднього варіанту відносин у трикутнику „президент-парламент-уряд”, то на сьогодні, попри існування певних вагомих правових аргументів на користь визнання Закону „Про внесення змін до Конституції України” таким, що не відповідає Основному Закону, скасування реформи видається малоймовірним.
Дійсно, Закон „Про внесення змін до Конституції України” може бути скасований як такий, що був ухвалений з порушенням визначеної Конституцією процедури його прийняття. При цьому навряд чи аргумент про те, що положення Закону „Про внесення змін до Конституції України” на сьогодні є невід'ємною, інтегрованою в Основний Закон, частиною Конституції, може стати вагомим контраргументом проти підстав скасування Закону - адже сам Конституційний Суд України свого часу прирівняв закони про внесення змін до Конституції України до звичайних законів (Рішення КСУ від 11 березня 2003 року № 6-рп/2003 у справі щодо право вето на закон про внесення змін до Конституції України) [18].
Скасуванню Закону „Про внесення змін до Конституції України” на сьогодні перешкоджає насамперед те, що політичні та правові наслідки відповідного рішення можуть бути не передбачуваними - скасування Закону від 8.12.2004 р. об'єктивно підніме питання легітимності всіх рішень, які були ухвалені починаючи з моменту набуття чинності конституційними змінами, питання про те, який уряд (очолюваний Ю.Єхануровим чи В.Януковичем) буде легітимним, питання про чинність законів, що набули чинності на основі нових конституційних положень без підписання главою держави (того ж Закону „Про Кабінет Міністрів України”) та низку інших подібних питань. Більше того, виникне потреба у приведенні нормативно-правових актів, прийнятих на основі нової редакції Конституції у відповідність до попереднього варіанту Конституції. Гіпотетично високою є і можливість того, що парламент і уряд відмовляться від виконання такого рішення Конституційного Суду. Таким чином, хоча перегляд конституційної реформи теоретично є можливим, її скасування недоцільне насамперед з політичних міркувань.
З огляду на це, на сьогоднішній день чи не найбільш реалістичним виглядає лише один варіант розвитку конституційного процесу - визначення тих положень Конституції, які об'єктивно потребують змін, узгодження запропонованих змін до них між зацікавленими сторонами (між президентом, парламентською коаліцією та парламентською меншістю), проведення оцінки законопроекту про внесення змін до Конституції на предмет відповідності європейським стандартам, внесення його на розгляд парламенту та прийняття в порядку, який визначено Основним Законом. Реалістичність такого способу подальшого перегляду Конституції можна суттєво підвищити, якщо в ході підготовки відповідного законопроекту „винести за дужки” законопроектної роботи ті норми Конституції, які ускладнюють відносини між президентом, урядом та більшістю (кадрові питання, функції і повноваження Президента щодо виконавчої влади) і перенести увагу на ті її положення, щодо яких у разі перегляду може бути знайдений політичний компроміс [5].
3.3 Напрями поглиблення конституційної реформи
Поглиблення конституційної реформи може здійснюватись за двома основними напрямами - шляхом внесення подальших змін до Конституції України або прийняття законів, необхідних для втілення в життя базових конституційних принципів та окремих норм Основного Закону. Внесення подальших змін до Конституції потребує визначення переліку тих її положень Конституції, які об'єктивно потребують удосконалення та, як відзначалось у попередньому параграфі, пошуку консенсусу навколо запропонованих новацій між президентом і парламентом.
В процесі удосконалення чинної Конституції слід більш чітко розмежувати повноваження та відповідальність парламенту, президента та уряду щодо формування та реалізації державної політики, змінити засади адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування (зокрема, запровадити триланкову систему адміністративного поділу, виключити з Конституції перелік областей, забезпечити повсюдність місцевого самоврядування, передбачити можливість створення районними та обласними радами власних виконавчих органів, ліквідувати районні державні адміністрації, провести розмежування повноважень між виконавчими органами обласних рад і обласними державними адміністраціями, спростити механізм делегування повноважень місцевому самоврядування, шляхом, наприклад, запровадження можливості делегування на основі адміністративних договорів тощо), запровадити інститут конституційної скарги, звузити обсяг депутатського імунітету, забезпечити дієвість інституту імпічменту [12].
У той же час, конституційні зміни - важливий, але не єдиний механізм подальшого поглиблення конституційної реформи. Навіть за умови внесення до Конституції нових змін об'єктивно постане потреба в приведенні у відповідність до чергових конституційних новацій всього масиву чинного законодавства, не кажучи вже про розвиток тих норм Конституції, які „не працюють” на практиці ще з 1996 року. Так, конституційна реформа місцевого самоврядування потребуватиме прийняття нових редакцій законів про місцеве самоврядування в Україні та про місцеві державні адміністрації, створення належної фінансової основи місцевого самоврядування шляхом кардинального перегляду ідеології чинного Бюджетного кодексу, внесення ґрунтовних змін до податкового законодавства тощо. Тобто важливу роль у процесі поглиблення конституційної реформи мають відіграти закони, які розвиватимуть положення Конституції - як ті, які не зазнали суттєвих змін перегляду Основного Закону, так і тих, які було змінено в 2004 році або які будуть змінені в перспективі.
На наше переконання, у напрямі забезпечення реалізації Конституції, законодавчий процес має здійснюватись за декількома напрямами.
Перш за все, існує потреба у посиленні контрольних повноважень парламенту та забезпечення прозорості його діяльності. Для цього слід, зокрема, законодавчо визначити статус тимчасових спеціальних і слідчих комісій парламенту, удосконалити правову основу діяльності Рахункової палати (після того, як ряд ключових положень закону „Про Рахункову палату” було скасовано Конституційним Судом, суттєвих змін до цього Закону, у тому числі, з урахуванням нової редакції статті 98 Конституції України, внесено не було), забезпечити політичну нейтральність та ефективність виконання своїх конституційних завдань Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, забезпечити опублікування депутатських запитів і відповідей на них, створити механізми запобігання конфлікту інтересів між діяльністю депутатів ті іншими видами їх діяльності, підвищити прозорість діяльності парламентських комітетів, впорядкувати лобістську діяльність у Верховній Раді України.
По-друге, потребує реформування система врядування в Україні. Основні напрями цієї реформи наведено у Додатку 1, і полягають вони в удосконаленні загальної адміністративної основи діяльності публічної адміністрації, реформуванні публічної служби, оптимізації формування та координації політики, управління державними видатками, внутрішнього фінансового контролю та зовнішнього аудиту, системи державних закупівель. До речі, ефективність реформ саме в цих 6 сферах врядування суттєво впливатиме на перспективи членства України в ЄС (оскільки Єврокомісія проводить оцінку системи адміністрування саме за цими 6 показниками).
По-третє, актуальною залишається і проблема реформування системи судових та правоохоронних органів, зокрема - у напрямі забезпечення незалежності судової гілки влади (запровадження прозорого відбору кандидатів на посади суддів, підвищення якості професійної підготовки суддів, рівня незалежності від виконавчої гілки влади Державної судової адміністрації, завершення формування системи адміністративних судів та поглиблення спеціалізації судів і суддів, звуження повноважень Президента щодо призначення суддів на адміністративні посади і т.д.) та приведення функцій і повноважень правоохоронних органів у відповідність до європейських стандартів (розмежування прокурорського нагляду і слідства, перегляд функцій МВС та „демілітаризація” цього органу тощо). Актуальними завданнями реформування правоохоронної системи також є удосконалення законодавства про адвокатуру, підвищення якості та доступності безоплатної правової допомоги. З урахуванням постійного зростання навантаження на Конституційний Суд України існує потреба в оптимізації порядку його роботи, зокрема - процедури підготовки справ до розгляду на пленарних засіданнях [15].
Зрештою, існує потреба не лише у прийнятті законів, спрямованих на розвиток конституційних положень, але і в забезпеченні їхнього виконання. Адже, на думку багатьох зарубіжних експертів, основна проблема України полягає не стільки в недосконалості законів, скільки у їх невиконанні попри постійну деталізацію нормативно-правових актів (окремі із законів більше нагадують відомчі інструкції). У свою чергу, забезпечення виконання законодавства потребує не лише запровадження відповідних контрольних механізмів та відповідальності за порушення, але і підвищення рівня правової освіти і культури тих, хто застосовує закони і тих, на кого поширюється їхня дія [4].
Отже можна зробити висновки по третьому розділу курсової роботи.
Законопроект № 4180 про зміни до Конституції (нині Закон України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV від 8 грудня 2004 року) потребує повторного розгляду Конституційним Судом і так само повторного голосування конституційною більшістю голосів у парламенті. Адже після першого розгляду в Конституційному Суді, але до його голосування в парламенті 8 грудня 2004 року в законопроект були внесені суттєві зміни. Цілком ймовірно, що в новій пост-революційній ситуації він буде відхилений парламентом як такий, що вже не відповідає актуальним українським потребам.
Загалом, враховуючи зазначені вище особливості української політичної ситуації, ми пропонуємо переробити законопроект про внесення змін до Конституції України в напрямку принципово інших тем. Йдеться, перш за все, про таке:
1. Необхідно закріпити в Конституції статус Президента України як глави державної виконавчої влади. Тобто Президента необхідно визначити в якості вищої посадової особи держави, яка очолює виконавчу владу в країні. Останнє означає, що ми виступаємо за впровадження в Україні президентської республіки.
2. З визначення України в якості президентської республіки випливає, що Верховна Рада України (парламент) повинна затверджувати уряд, сформований безпосередньо Президентом. При цьому політична відповідальність за роботу виконавчої гілки влади в державі повинна належати безпосередньо Президенту. Функції Прем'єр-міністра в оновленій Конституції України слід визначити як, переважно, адміністративні.
3. Верховна Рада (парламент) України повинна ефективно контролювати діяльність уряду й взагалі виконавчої гілки влади в державі через постійні і тимчасові парламентські комітети й комісії. Задля досягнення цієї мети контрольні функції парламенту й вільної громадськості (громадян, неурядових організацій) мають бути на законодавчому рівні суттєво підсилені. Цього можна досягти шляхом прийняття відповідних законів: про доступ до інформації; про уряд; про громадський контроль за діяльністю державної виконавчої влади; про політичну опозицію. Корисним у даному випадку виглядає також розробка й прийняття спеціального закону про імпічмент, а також про парламентські тимчасові, слідчі та інші комісії.
4. Необхідно суттєво поліпшити українське процесуальне законодавство про Конституційний Суд. Досі Конституційний Суд України працював, як відомо, в якості арбітра-посередника в суперечках між Президентом і Верховною Радою України. При цьому функція конституційного захисту прав і свобод людини Конституційним Судом серйозно не здійснювалась. Тому ми вважаємо, що для поліпшення ситуації в майбутньому список суб'єктів подання скарг до Конституційного Суду має бути дещо розширений.
5. Необхідно також розробити і прийняти окремий закон про конституційне судочинство, оскільки без детального врегулювання процесуальних питань на рівні закону Конституційний Суд України надалі не зможе вважатися судом конституційної юрисдикції в повному розумінні цього поняття.
6. Необхідно передбачити в Конституції посилення гарантій незалежності судової влади та доступу до правосуддя.
7. Необхідно змінити конституційний статус прокуратури, залишивши у неї виключно функції представництва держави в суді: підтримка державного обвинувачення в кримінальних процесах та представництво інтересів держави в цивільних процесах, функціонально вона має стати підрозділом Міністерства юстиції.
8. Необхідно передбачити в Конституції створення Слідчого комітету, куди мають перейти слідчі управління МВС, СБУ та прокуратури.
9. Необхідно ліквідувати Державний комітет телебачення та радіомовлення, його функції за Конституцією має виконувати Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення.
Новий конституційний лад має закріпити загальні і обов'язкові для всіх суб'єктів владних відносин правила та процедури, незалежно від того, яка саме політична сила є при владі. За вибором народу можуть змінюватися політичні суб'єкти, які отримують визначені Конституцією владні повноваження. Але система політичних інститутів та норм має бути непохитною для всіх політичних суб'єктів. В Україні вже звикли до основного принципу виборчої демократії, при якому влада та опозиція можуть в результаті вибору народу помінятися місцями.
Конституційна реформа має посилити засади парламентаризму в Україні. Але парламент не може виконувати роль «найвищого органу державної влади» як це було притаманно радянській моделі парламентаризму та багато в чому зберігається в нинішній організації Верховної Ради. Потрібно утверджувати європейську модель представницького органу нації, де законодавчий орган є невід'ємною частиною у системі розподілу влад та рівноправною законодавчою гілкою влади поряд з виконавчою та судовою.
Необхідно виключити й такі ситуації, коли український парламент у своїй діяльності фактично підміняється коаліцією парламентських фракцій. Слід визначити статус парламентської опозиції і виписати її права (насамперед це стосується питань парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади).
Потрібно розглядати різні моделі побудови національного парламенту. Тут ми маємо широке поле для конструктивних дискусій, а надто -- для зважених і далекосяжних рішень. Саме вони дадуть відповідь про доцільність парламентського представництва регіонів України, посилення відповідальності при ухваленні парламентом рішень тощо.
Під час виборчих перегонів парламентські політичні сили підтримали мою вимогу скасувати необмежену депутатську недоторканність. Ми повинні нарешті виконати цю чітку вимогу людей.
Новітні конституційні традиції України багато в чому пов'язуються з президентською владою. Народнообраний президент має прямий мандат від виборців, є гарантом дотримання Конституції України, територіальної цілісності та національної безпеки держави. Зважаючи на це, президент повинен мати конституційні, тобто правові інструменти впливу для запобігання порушення Конституції, ліквідації загроз для існування держави чи виникнення ризиків національній безпеці.
Президент України виконує базову роль у забезпеченні функціонування всього державного механізму. Конституція має визначати статус президента України, а також його повноваження у взаємовідносинах з парламентом, урядом, іншими органами державної влади. Президент -- це конституційний інститут, який гарантує, що реалізація курсу країни залишатиметься в рамках обраних державою пріоритетів та Конституції.
Зберігаючи в цілому існуючий статус Кабінету міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади, потрібно удосконалити взаємозв'язки у «трикутнику»: парламент -- уряд -- президент. Кабінет міністрів України формується парламентською коаліцією за результатами парламентських виборів. Треба передбачати збалансований механізм політичної відповідальності уряду за результати його діяльності. Слід врахувати, що компетенція Кабінету міністрів України тісно пов'язана з повноваженнями президента України, який має конституційно закріплені владні преференції у визначених сферах. Саме ця «конституційна геометрія» взаємовідносин «президент--уряд--парламент» має бути закріплена й в Конституції з метою забезпечення дієвого балансу повноважень та умов плідної взаємодії між парламентом, главою держави і урядом.
Нова Конституція зможе працювати, якщо в країні ефективно функціонуватиме судова система. В основу проведення судової реформи має бути закладено чіткі та прозорі принципи: доступність, незалежність, професійність. При цьому є нагальна потреба, зокрема, визначити принципи заміщення суддівських посад, відбір на які має відбуватися за реальним і відкритим конкурсом. Зараз судова система практично є обтяжливою, складною і такою, що не забезпечує належного доступу до правосуддя.
Значну увагу має бути надано охороні Конституції та конституційній стабільності. Минула практика довела необхідність забезпечення наступництва і безперервності діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції, у зв'язку з чим вважаю доречним, зокрема, при розгляді питання щодо формування складу Конституційного суду України передбачити часткову ротацію судів.
Конституційна реформа має створити юридичні передумови для проведення ефективної адміністративно-територіальної реформі, реформування місцевого самоврядування з метою його посилення. При цьому важливо змістити акцент у місцевому самоврядуванні на рівень громад, котрі об'єктивно виступають осередками реального народовладдя.
У зв'язку з європейською інтеграційною політикою України потрібно розглянути питання щодо врегулювання зобов'язань, які будуть взяті державою при вступі до відповідних європейських міждержавних об'єднань. Наша нова Конституція має стати також і Конституцією європейського вибору України.
Висновки
Набуття чинності Законом „Про внесення змін до Конституції України” та проведення парламентських виборів за пропорційною системою створили певні передумови для посилення ролі парламенту і уряду у здійсненні публічної влади. Парламент став більш політично структурованим, суттєво зменшилась кількість міжфракційних переходів, розширились контрольні повноваження Рахункової палати, уряд отримав право призначати на посади та звільняти з посад керівників центральних органів виконавчої влади. Водночас, головного завдання - розмежування політичної відповідальності між главою держави та урядом - конституційна реформа не досягла. Крім того, ті положення Основного Закону, які об'єктивно потребували удосконалення, в ході конституційної реформи переглянуті не були.
Потенціал Конституції, як в попередній, так і в нинішній редакції, загалом залишається невикористаним.
В контексті існуючих зобов'язань України перед Радою Європи та в рамках співпраці України з ЄС українська Конституція не потребує кардинального перегляду. Чи не єдиний виняток з цієї тези - ті положення Конституції, які визначають засади адміністративного поділу та місцевого самоврядування, і суперечать принципам Європейської хартії місцевого самоврядування.
Для проведення глибинних змін до Конституції України через, наприклад, розробку нового проекту Конституції та його затвердження на всеукраїнському референдумі, внесення парламентом змін до Конституції України, які знівелюють повноваження глави держави а то і ліквідують інститут президента як такий, на сьогодні відсутні політичні передумови.
В контексті перспективних можливих змін до Конституції варто вести мову лише про удосконалення окремих її положень. Доцільно, щоб в подальшому робота над конституційними змінами здійснювалась із залученням лідерів парламентських партій, глави держави, науковців та експертів, а самі зміни - вносились системно та одночасно, після проведення оцінки запропонованих змін Венеціанською комісією.
Основною метою конституційної реформи її ініціатори визначили перерозподіл повноважень між президентом і парламентом та президентом і урядом в бік розширення кадрових повноважень Верховної Ради України та посилення ролі Кабінету Міністрів України у здійсненні виконавчої влади. Поряд з цим, конституційні зміни мали досягти і низки інших цілей - розширення повноважень Рахункової палати, вирішення проблеми багаторазового застосування Президентом України права вето щодо прийнятих парламентом законів, відмежування діяльності, пов'язаної із статусом народного депутата України, від інших видів діяльності, зокрема - підприємницької, зміцнення фракційної дисципліни та припинення практики міжфракційних переходів, перехід до формування уряду виключно «коаліцією депутатських фракцій у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України» (або фракцією, до складу якої входить більшість народних депутатів) тощо.
Що стосується низки інших важливих проблем - удосконалення системи адміністративно-територіального устрою, систем місцевого та регіонального самоврядування, перегляду функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій - то відповідні питання мали б бути врегульовані іншим Законом «Про внесення змін до Конституції України», який мав бути прийнятий до 1 вересня 2005 року. Але цього так і не сталося.
Підводячи певні підсумки можна зазначити, що в основі реалізації плану конституційної реформи лежали, на жаль, не інтереси держави та українського народу, а прагнення певних сил, що закріпилися на панівних позиціях в українському політикумі, бізнесі, органах влади легалізувати і увіковічнити свій вплив. У цілому можна погодитися з думкою С. Речицького про те, що в проекті конституційної реформи слід вбачати «очевидне бажання влади звузити простір політичної свободи народу, вилучити з політичного життя країни мало не всі стохастичні процеси, збільшити державний вплив на громадянське суспільство, централізовано контролювати практично всі його стратегічні потреби й відправлення». Отже, метою політреформи було збереження влади, її ж засобом - легалізація наявних позасистемних важелів управління. Політична реформа увійшла в український політичний арсенал як спосіб розв'язання масштабного конфлікту всередині еліти.
Отже, у процесі свого розвитку законодавство незалежної України формувалось за принципом безсистемності. Тому на сьогодні найбільш нагальною й актуальною проблемою розбудови державності має стати конституційна реформа, яка дозволить завершити багато інших доленосних і першочергових реформ. Різні політичні сили в Україні мають широку гаму уявлень щодо необхідних змін і способу зміцнення Конституції, але однозначним і провідним має бути принцип, за яким зміни здійснюються тільки в конституційний спосіб, є легітимними та законними.
У доповненнях до чинної Конституції необхідно обґрунтувати повноваження президента, посилити повноваження парламенту як представницької і законодавчої влади, чітко визначити механізм реального функціонування, щоб запобігти давньому недоліку української влади - тенденції до її монополізації. Ядром же конституційних змін повинні стати загальноукраїнські, європейські та світові цінності, позаяк норми права, особливо ті, які мають найвищу юридичну силу, можуть претендувати на статус правових, конституційних лише тоді, коли вони пройшли відбір історією. Крім того, запобігти недолікам правотворчості допомогли б такі заходи, як активізація досліджень організаційно-правової природи правотворчого процесу, моніторинг і наукова експертиза законодавства, визначення чітких критеріїв правових актів, виявлення типових законотворчих і правозастосовчих помилок, формування дієвих засобів їх подолання, а також розробка та прийняття ЗУ «Про джерела права в Україні». Державі, як ніколи, потрібні: новий правовий підхід, новий юридичний світогляд та нова правова ідеологія.
За останні роки українське конституційне право і конституційно-правова практика в царині державного будівництва переживають період складного, але цікавого розвитку. Національне правове поле насичується величезною кількістю нормативно-правових актів, які по-новому регулюють досить широке коло фундаментальних суспільних відносин, що стосуються однаковою мірою особистості, суспільства і держави, проте вступають між собою у жорсткі політико-правові суперечності. А у судах загальної юрисдикції збільшується кількість правових суперечок, в основі яких - конституційно-правові норми. А це, своєю чергою, вимагає запровадження таких норм відповідальності, які могли б ефективно виконувати профілактичну, правовідновлювальну і каральну функції з метою недопущення конституційно-правових порушень.
Тому останнім часом більшість вчених-правознавців, фахівців у галузі політичних наук доходять висновку про існування конституційної відповідальності як окремого виду юридичної відповідальності, метою якої є безпосередня охорона конституційно-правових засад суспільних відносин. При цьому особливою є вимога до забезпечення конституційної законності у діяльності державних органів. З приводу цього виникає гостра необхідність у прийнятті окремих конституційних норм, наприклад, ЗУ «Про конституційно-правову відповідальність органів державної влади», «Про конституційно-правову відповідальність народних депутатів» тощо, які б розкривали і регламентували функціонування конституційно-правових механізмів і запобігали конституційним правопорушенням у діяльності органів державної влади України.
Процес творення нової національної Конституції має ґрунтуватися на баченні конституційного світогляду нації, а не окремих еліт чи владних інститутів. Саме таке порозуміння -- основа довгострокового планування національного розвитку, утвердження і вдосконалення державності, суспільної консолідації.
Відтак, доречним і затребуваним є системне оновлення Конституції України. На мій погляд, цей процес повинен мати кілька складових:
Перше. Посилення конституційних гарантій прав і свобод громадянина, реального забезпечення захисту цих прав і свобод, в тому числі через суд.
Друге. Розширення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії.
Третє. Підвищення ефективності функціонування державного механізму.
Четверте. Реформування територіального устрою держави і місцевого самоврядування.
П'яте. Визначення зовнішнього курсу України у процесах світової і європейської інтеграції.
Сучасний погляд на Конституцію має базуватися на реалізації таких завдань: поглиблення прав і свобод громадянина, модернізація системи державного управління та реформування політичної системи за європейськими стандартами. Основними напрямками конституційного порядку денного мають бути: реформування виборчої та партійної систем, оптимізація організаційної структури парламенту (однопалатність чи двопалатність), вдосконалення моделі розподілу влад, забезпечення незалежності судової влади.
Перелік посилань
1. Васильев Г. Конституційний аспект політичної реформи // Голос України. -- 2003. -- 28 берез.;
2. Васильев Г. Конституційний аспект політичної реформи // Віче. -- 2003. -- № 4. -- С. 7.
3. Зацарін Д. О. Політичні теорії М. Вебера і деякі аспекти конституційної реформи в Україні // Нова парадигма. - 2004. - Вип. 35. - С. 152-157.
4. Лемак В.Д. Конституційна реформа: окреслити предмет дискусії.// Дзеркало тижня. - 2010. - №3.
5. Курс конституционного права Украини. Под. ред. М.А. Баймуратова. - Харків., 2008. - 672 с.
6. Кравченко В. В. Конституційне право України. - К., 2006. - 568 с.
7. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV від 8 грудня 2004 року. - Х. - 2006.
8. Конституційна реформа: експертний аналіз. - Х.: Фоліо, 2004. - С. 55.
9. Конституція України з порівняльним викладом статей, змінених конституційною реформою. - Харків, 2007.
10. Колісник В. Конституційна реформа в контексті посилення політичної відповідальності // Вісник Академії правових наук. - 2005. - № 1. - С. 38 - 44.
11. Кордун О., Павленко Р. Від тактики до стратегії, або Яка конституційна реформа потрібна Україні // Людина і політика. - 2002. - № 5. - С. 3-20.
12. Мартинюк А. За яким сценарієм розвиватиметься конституційний процес в Україні // Юридична Україна. - № 9. - 2008. - С. 14 - 19.
13. Медведчук В. Новий вимір демократії. - К.: Основні цінності, 2001.
14. Пахарєв А. Перспективи української багатопартійності у контексті можливих змін в організації влади // Політичний менеджмент. - 2003. - № 2. - С. 57-64.
15. Політична реформа: оцінка громадськості та рекомендації.// Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень. - 2007. - № 39(386).
16. Політична реформа в Україні: ключові питання і суперечності: Матеріали «круглого столу». - К.: НІСД, 2003. - 64 с.
17. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В.Ф.Погорілко: Монографія. - К., 2003. - С. 7-24.
18. Розумний М.М. Конституційна реформа: від задуму до наслідків. // Стратегічні пріоритети. - 2007. - № 1(2). - с. 34-39.
19. Рудик П.А. Конституційна реформа в Україні: проблеми та перспективи . - К.: Атіка, 2006. - 256 с.
20. Тацій В. Методологія Конституційної реформи // Урядовий кур'єр. -- 2003. -- 9 квіт.
21. Тацій В. Методологічні засади конституційної реформи // Юридичний вісник України. -- 2003. -- 12--18 квіт.
22. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія. - Х.: Факт, 2000. - 608 с.
23. Тодика Ю.М. Конституційні засади формування громадянського суспільства в Україні // Вісник Академії правових наук України. -- 2003. -- № 1. -- С. 34.
24. Тодика Ю.М. Конституція і правова доктрина // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. Вип. 12. -- С. 158--160
25. Тимченко І. Конституційна реформа : усвідомлений обопільно розбрат чи об'єктивна необхідність// Право України. - № 9. - 2008. - С. 4 - 14.
26. Шаповал В.М. Конституція і виконавча влада. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 80 с.
Додаток А
Витяги з виступів доповідачів на Громадському форуму «Конституційна реформа: погляд громадянського суспільства»
«КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА - ЦЕ РОЗКІШ ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ВЛАДИ ТА СТАБІЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА»
Анатолій МАТВІЄНКО, Перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування
Для того, щоб говорити про реформу треба згадати, як вона приймалася. Взагалі конституційна реформа - це розкіш відповідальної влади та стабільного суспільства. Якщо немає відповідальної влади та стабільності ситуації, жартувати з конституцією небезпечно.
Сьогодні ми маємо Конституцію розбалансованої влади, яка стала новим прикриттям для розхитування маятники розподілу повноважень. Замість диктатора Президента ми отримали диктатора Прем'єр-міністра та підпорядкований йому парламент. В ідеалі ж в трикутнику «Президент -Прем'єр-міністр - Верховна Рада» функції мають бути розподілені так, щоб не було потреби перетягування канату між центрами впливу. Однак ті, хто наполягає на необхідності нової Конституції, не усвідомлюють можливої шкоди від втрати демократичних надбань старого Основного закону. Нам потрібна не нова Конституція, а відмова від постійної війни між політичними лідерами.
Головна проблема конституційних змін у їх невідповідності реаліям. Адже в якій мірі конституція змінює суспільство, в такій мірі суспільство поважає конституцію. На жаль, поваги до Конституції в Україні немає.
Основними суб'єктами системи влади в Україні є органи державної влади, органи місцевого самоврядування та народ. На сьогодні державна влада монополізує повноваження, місцеве самоврядування існує де-юре, але не де-факто, а народовладдя немає взагалі. Починати необхідно з реформи місцевого самоврядування, яку треба проводити поетапно: спочатку укріпити місто, село та селище (створити України без околиць), а потім провести районну та обласну реформи. Отже, не потрібно боятися перепон на шляху реформи та не чекати отримання швидких вигод.
«ПАРЛАМЕНТСЬКА ФОРМА ПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНА ТОДІ КОЛИ В ДЕРЖАВІ Є ТРАДИЦІЇ, ІДЕОЛОГІЧНІ ПАРТІЇ, РОЗВИНЕНА СУДОВА ВЛАДА ТОЩО. ЗА ВІДСУТНОСТІ ЦИХ УМОВ ВОНА ВИРОДЖУЄТЬСЯ В МІНІСТЕРІАЛІЗМ - КОЛИ ПАНУЄ НЕ ПАРЛАМЕНТ, А УРЯД»
Микола КОЗЮБРА, завідувач кафедри державно-правових наук Києво-Могилянської академії, професор, доктор юридичних наук, суддя Конституційного суду у відставці
Ініціатори конституційної реформи керувалися різними мотивами, при чому - досить часто корисливими. Тобто від самого початку можна говорити про поширення двох тенденцій - конституційного ідеалізму та конституційного нігілізму. Існували ілюзії, що з прийняттям нової Конституції ми відразу по ній заживемо, але ніхто, навіть ініціатори реформи, не збирався жити за Конституцією. Отже, поєднання ідеалізму та нігілізму - дві сторони однієї медалі.
Зараз спостерігається парадокс, який полягає у намаганнях перенести на не завжди підготовлений український ґрунт моделі влади європейського типу, при цьому зберігши радянсько-азійські форми врядування. Це проявляється у непрозорості влади, домінування політичних домовленостей та торгів, прямій фальсифікації тощо. За таких умов, очікувати на швидкі зміни без зміни ментальності осіб при владі не варто. Недостатньо просто розписати права та повноваження в положеннях законів; для того, щоб Конституція працювала, потрібні відповідні соціальні та політичні умови.
Поширеною є думка, що конституційна реформа була потрібна для обмеження повноважень президента. Але демократичність держави визначається не обсягом повноважень, а тим, наскільки вони дискреційні. За умов структурованого парламенту та сформованої більшості спроби маніпуляцій з боку президента виявилися б марними. Наразі не варто приймати цілком нову Конституцію, однак не можна обійтися й окремими фрагментарними змінами. Змін потребують багато статей і розділів.
Зараз часто лунають заклики про перехід до парламентської республіки. Однак, коли в Європі говорять про панування парламенту, йдеться про його панування над виконавчою владою, а не про перебирання всіх можливих функцій. Поки що наш парламент не готовий грати першу скрипку в багатоголоссі державної влади. Парламентська форма ефективна тоді коли в державі є традиції, ідеологічні партії, розвинена судова влада тощо. За відсутності цих умов вона вироджується в міністеріалізм - коли панує не парламент, а уряд.
«УКРАЇНУ ВЖЕ НЕ МОЖНА НАЗВАТИ ПОСТРАДЯНСЬКОЮ КРАЇНОЮ ЗА СУТНІСТЮ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ»
Томас МАРКЕРТ, заступник секретаря Венеціанської комісії
Венеціанська комісія вважає тему конституційної реформи в Україні надзвичайно важливою. Україну вже не можна назвати пострадянською країною за сутністю системи управління. Однак проблема відносин між державними органами та розподіл повноважень між ними залишається. Протистояння президента та парламенту характерна для багатьох країн, однак ніде вона так довго не тривала, як в Україні. Саме тому наразі забезпечення балансу повноважень в системі влади є надзвичайно важливим.
У 1996 році Венеціанська комісія наголосила на тому, що виписані в Конституції Президентські повноваження роблять його дуже сильним, що створює загрозу авторитарності. Подальший розвиток підтвердив таке занепокоєння. В 2004-му році конституційна реформа обмежила повноваження Президента, тому наразі тенденція змінилася. Однак конституційні зміни не вирішують проблему балансу в системі влади, оскільки досі є загроза нестабільності уряду та взаємне блокування різними органами роботи одне одного.
Важко обговорювати конституційну реформу в Україні абстрактно та, виходячи з певних правил, прогнозувати подальший розвиток. Часто говорять про її підлаштованість під політичного лідера, тобто розглядають конституційні перетворення як заложника певної політичної сили. Це нормально для політики. Однак необхідно вирішити, що є насправді позитивно у короткостроковій та довгостроковій перспективах. Треба провести аналіз політичної ситуації та подумати, як зробити систему управління в Україні більш ефективною.
«ВНЕСЕНІ ДО КОНСТИТУЦІЇ ЗМІНИ ПЕРЕДБАЧИЛИ СТВОРЕННЯ ЖАХЛИВОГО МОНСТРА - „КОРПОРАЦІЇ БІЛЬШОСТІ”»
Серджіо БАРТОЛЬ, професор конституційного права, Університет Трієст, заступник члена Венеціанської комісії
Венеціанська комісія завжди наголошувала на необхідності створення репрезентативної системи влади, яка би базувалася на чіткому розподілі функцій та відповідальності органів. Розподіл влади є найкращим рішенням, але запровадження цього принципу може мати різний вплив залежно від політичного вибору влади. Існують два різні розподіли влади: вертикальний (між законодавчою, виконавчою та судовою гілками) та горизонтальний (між державою та органами місцевого самоврядування). Дуже важливо запровадити обидва, адже за умов відсутності горизонтального розподіли, підтриманий парламентом уряд загрожує концентрацією всіх важелів впливу в руках виконавчої влади.
Навіть за умов парламентської системи проблеми стабільності, ефективності та послідовності уряду не зникнуть. Внесені до Конституції зміни передбачили створення жахливого монстра - „корпорацію більшості”. Такий крок є абсолютно не зрозумілим. Якщо більшість створюється на початку роботи парламенту та працювати до завершення терміну його повноважень, повністю нівелюється гнучкість парламенту. Соціальні та економічні причини можуть вплинути на зміну політичного курсу уряду, однак інститут більшості блокує можливість такої зміни. Отже, зникає гнучкість відносин не лише між урядом та парламентом, а й між парламентом та громадянським суспільством. У поєднанні із запровадженням імперативного мандату така система є жорсткою, а, отже, небезпечною: це не дозволяє змінювати склад більшості, виходячи із соціально-економічних та політичних потреб.
Актуальною є проблема визначення повноваження президента у парламентській системі. Глава держави перебуває за межами виконавчої влади, яка може бути йому частково та за певних умов передана. Він повинен залишити усі стратегічні рішення на розгляд уряду та парламенту, які повинні дійти згоди. Завдання президента - забезпечення функціонування різних органів та інституцій згідно із закріплених у конституції норм в умовах консенсусу між законодавчою та виконавчою владою.
Отже, необхідно зберігати принцип рівності. Політичних конфліктів можна уникнути за умови ефективного балансу повноважень. Принцип демократії полягає в тому, щоб вирішувати конфлікти шляхом вільних дебатів між політичними силами, що перебувають при владі, та громадянським суспільством.
Додаток Б
|
Законодавчі та політичні ризики різних способів подальшого конституційного реформування |
|||
|
Спосіб |
Законодавчі |
Політичні |
|
|
Скасування конституційної реформи |
Не вирішує низки проблемних питань, які мала б на меті вирішити конституційна реформа як така, зокрема - проблему розмежування політичної відповідальності між Кабінетом Міністрів України та Президентом України, проблему невідповідності засад системи адміністративно-територіального устрою та системи місцевого самоврядування європейським стандартам тощо. Відповідно, повернення до первісної версії Основного Закону навряд чи забезпечило б гармонізацію відносин в системі „глава держави - парламент - уряд” і зняло б питання перегляду Основного Закону з порядку денного. |
Загострення протистояння між Кабінетом Міністрів України та Президентом, а також між більшістю та опозицією. 1. Незацікавленість уряду. Конституція України зразка 1996 року надавала Президенту України право достроково припиняти повноваження всього складу Кабінету Міністрів чи окремих його членів у будь-який час за власним розсудом, право спрямовувати діяльність Кабінету Міністрів України актами Президента, створювати, реорганізовувати та ліквідовувати центральні органи виконавчої влади тощо. |
Подобные документы
Конституційна реформа: основні негативи та упущення. Забезпечення виконання Конституції: загальні проблеми. "Євроінтеграційна" складова конституційного реформування. Способи подальшого удосконалення Конституції. Напрями поглиблення конституційної реформи.
реферат [30,7 K], добавлен 10.04.2009Історичні передумови становлення Конституційного права як самостійної галузі права. Розвиток науки Конституційного права в Україні: предмет, методи, характеристика. Основні чинники розвитку конституційно-правових норм на сучасному етапі державотворення.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 27.04.2016Поняття і види конституційного правосуддя. Конституційно-правовий статус Конституційного Суду України та його суддів як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Форми звернення до Конституційного суду, правова природа та значення його актів.
курсовая работа [42,8 K], добавлен 06.12.2010Бюджетна реформа в Україні. Економічна сутність і особливості бюджетної реформи. Основні напрями та пропозиції щодо реформування міжбюджетних відносин в Україні. Особливості реалізації бюджетної політики. Перспективи подальшого розвитку бюджетної системи.
реферат [47,5 K], добавлен 23.12.2009Конституційний Суд - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Порядок формування Конституційного Суду і його склад. Функції і повноваження Конституційного Суду. Порядок діяльності Конституційного Суду і процедури розгляду ним справ. Шлях до створ
контрольная работа [17,9 K], добавлен 15.12.2004Виникнення, становлення і розвиток інституту конституційного контролю в Україні. Характеристика особливості його становлення в різні історичні періоди та основні етапи формування. Утворення й діяльність Конституційного Суду України в роки незалежності.
статья [23,7 K], добавлен 17.08.2017Практичні питання здійснення правосуддя в Україні. Поняття конституційного правосуддя. Конституційний суд як єдиний орган конституційної юрисдикції. Особливості реалізації функцій Конституційного Суду України, місце у системі державної та судової влади.
курсовая работа [32,7 K], добавлен 06.09.2016Поняття Конституції України та основні етапи сучасної конституційної реформи. Зміст, властивості, форма і структура Конституції, порядок її прийняття та внесення змін. Розвиток українського суспільства, аналіз основних аспектів конституційної реформи.
курсовая работа [42,2 K], добавлен 24.01.2011Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Порядок формування конституційного Суду і його склад. Функції та повноваження Конституційного Суду України. Порядок діяльності Конституційного Суду України.
курсовая работа [27,3 K], добавлен 12.08.2005Поняття конституційного ладу та його засад. Склад принципів, що становлять засади конституційного ладу України. Конституційна характеристика української держави. Демократичні основи. Економічні та духовні аспекти основ конституційного ладу України.
курсовая работа [49,2 K], добавлен 29.10.2008
